реферату- внутрішня торгівляРозділ- Економічна теорія внутрішня торгівля ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Назва реферату: внутрішня торгівля
Розділ: Економічна теорія

внутрішня торгівля

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. РОЗМІЩЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ 5

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ 17

2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі 17

2.2. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі 20

2.3. Характеристика споживчих передумов розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі 23

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ 26

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ 33

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 42

ВСТУП

Актуальність теми. Торгівля товарами народного споживання, продуктами харчування пов’язана із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави.

У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім'ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей. Торгівля об'єднує кожну людину з процесом задоволення потреб і сприяє реальному здійсненню розподілу матеріальних благ.

Незадовільне функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу.

Розвиток внутрішньої торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

Виходячи з виключного значення внутрішньої торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження цієї галузі в сучасних умовах, виявлення характерних рис і тенденцій розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

Об’єктом дослідження даної роботи виступає внутрішня торгівля України.

Мета і завдання роботи. Мета даної праці – неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел внутрішньої торгівлі та факторів розміщення внутрішньої торгівлі в Україні.

Вказана мета обумовила наступні завдання дослідження:

проаналізувати розміщення та значення торгівлі в господарстві України

дослідити передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі;

охарактеризувати сучасний стан і структуру внутрішньої торгівлі в Україні;

охарактеризувати проблеми і перспективи розвитку внутрішньої торгівлі.

Методологічну базу роботи складає діалектичний метод, що передбачає об’єктивне і всебічне вивчення явищ в їхній єдності і взаємозв’язку, з урахуванням логіки суспільного розвитку. Використовувалися також метод порівняльного аналізу, методи статистичної обробки матеріалу, логічно-історичний, системно-структурний методи. Широке застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, абстрагування. Зазначені методи застосовувались автором як окремо так і в поєднанні один з одним, з метою всебічного дослідження теми роботи.

Структура роботи. Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження робота складається із вступу, чотирьох розділів, відповідних підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1. РОЗМІЩЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Торгівля, як і інші галузі економіки України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2004-2005 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2003 р. складав всього 31,9 % порівняно з 1990 р.

Змінилися канали реалізації споживчих товарів населенню. Так, обсяги продажу споживчих товарів за усіма каналами реалізації по Україні за 2004 р. відрізнялися тим, що роздрібний товарооборот, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, складав 38914 млн. грн., або 66,4 % від загального його обсягу, оборот організованих ринків – 16013 млн. грн., або 27,3 %, і оборот неформальних ринків – 3662 млн. грн., або 6,3 %. Загальний обсяг реалізації споживчих товарів населенню України складав у 2004 р. 58589 млн. грн.

В розрізі окремих областей України спостерігалися суттєві відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).

Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %.

Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини[1].

Загальновідомо, що роздрібний товарооборот є основним індикатором життєвого рівня населення України. Динаміка фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) в Україні в порівнянних цінах відносно 1990 р. така:

Таблиця 1.1

	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
Індекс фізичного обсягу роздрібного товарообороту в порівнянних цінах у відсотках до 1990 р.	355,8	34,0	34,1	31,8	29,5	31,9	36,3

Наведені дані підтверджують те, що обсяги діяльності торговельних підприємств у 2004 р. ще значно нижчі, ніж були у 1990 (до початку радикального реформування економіки).

В той же час, виходячи з аналізу стану внутрішньої торгівлі (таблиця 1.2), можна зазначити те, що у 2001 р. вперше спостерігалася ситуація зростання за рахунок стабілізації і росту економічних основ роздрібного товарообороту: купівельної спроможності населення внаслідок збільшення розмірів реальних доходів та виробництва споживчих товарів.

Таблиця 1.2

Динаміка виробництва товарів народного споживання, обсягів роздрібного товарообороту та реальних грошових доходів (у відсотках)

Роки	До попереднього року
	Індекс виробництва товарів народного споживання	Індекс фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб)	Індекс реальних грошових доходів
1990	100	100	-
1991	94,9	90,3	-
1992	90,6	82,0	-
1993	84,1	65,0	71,1
1994	75,0	86,4	56,3
1995	82,2	86,1	86,0
1996	82,2	94,9	101,8
1997	88,1	100,2	82,9
1998	100,0	93,4	106,3
1999	107,2	92,9	98,4
2003	124,5	108,1	92,0
2004	117,7	113,7	109,9
2004 у відсотках до 1990	50,7	36,3	-

Регіональні відмінності в розвитку торгівлі можна спостерігати за таким показником, як роздрібний товарооборот на 1 особу населення (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Роздрібний товарооборот на 1 особу населення по регіонах України

	1995	2004
	грн.	В % до середньо-українського показника	грн.	В % до середньо-українського показника
Україна	232	100	700	100
Автономна Республіка Крим	213	91,8	580	82,5
Вінницька	197	84,9	523	74,7
Волинська	184	79,3	649	92,7
Дніпропетровська	218	93,9	762	108,8
Донецька	246	106,0	640	91,4
Житомирська	231	99,5	536	76,5
Закарпатська	180	77,5	708	101,1
Запорізька	320	137,9	780	111,4
Івано-Франківська	189	81,5	454	64,8
Київська	224	96,5	678	96,9
Кіровоградська	163	70,2	553	79,0
Луганська	200	86,2	435	62,4
Львівська	221	95,2	761	108,7
Миколаївська	222	95,6	560	80,0
Одеська	181	78,0	560	80,0
Полтавська	240	103,4	740	105,7
Рівненська	202	87,1	516	73,7
Сумська	245	105,6	730	104,3
Тернопільська	143	61,6	410	58,6
Харківська	222	95,6	875	125,0
Херсонська	191	82,3	520	74,3
Хмельницька	210	90,5	487	94,8
Черкаська	226	97,4	506	72,2
Чернівецька	226	67,4	605	86,4
Чернігівська	250	107,7	644	92,0
м. Київ	456	196,5	1935	241,8
м. Севастополь	256	110,3	706	100,9

Як видно з даних табл. 1.3, відносно роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) на 1 особу населення в цілому по Україні значно вищим цей показник у 2004 році був у Запорізькій – 114,4 %, Львівській – 108,7 %, Харківській – 125,0 %, Дніпропетровській – 108,8 % та інших областях, а також м. Києві – 241,8 %. Нижчим, ніж в цілому по Україні роздрібний товарооборот на особу населення був в Івано-Франківській – 64,8 %, Миколаївській – 80,0 %, Одеській – 80,0 %, Тернопільській – 58,6 % та інших областях.

Це пояснюються різним рівнем економічного розвитку регіонів, грошових доходів населення, цін на товари та послуги, а також можливостями самозабезпечення продовольчими товарами населення за рахунок підсобних господарств, присадибних ділянок тощо.

Соціальні зміни торгівлі підтверджуються динамічними трансформаціями торговельної мережі за видами економічної діяльності (КВЕД). Аналіз стану торговельної мережі за 1998 – 2004 рр. показав спільні тенденції з показником роздрібного товарообороту. Збільшується кількість підприємств (юридичних осіб), основним видом діяльності яких є роздрібна торгівля пальним і автомобілями[2].

Спостерігається зменшення кількості спеціалізованих підприємств роздрібної торгівлі з реалізації як продовольчих, так і непродовольчих товарів.

Значна кількість торговельних підприємств (14588 одиниць) зосереджена на підприємствах інших видів діяльності.

Окремої уваги заслуговують динамічні зміни у ресторанному господарстві. Роздрібний товарооборот їдалень і постачання їжі складав у 2004 році всього 29,7 %, а ресторанів, кафе і барів – 70,3 %. Це свідчить про значне зменшення у період реформації основного типу підприємств харчування – їдалень.

Більша частка торговельних підприємств і підприємств ресторанного господарства мають чисельність працюючих від 5 до 15 осіб. Це видно із даних нижче наведеної табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Групування підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства України за чисельністю працюючих у 2004 році (у відсотках)

Кількість працюючих	Підприємства роздрібної торгівлі	Підприємства ресторанного господарства
Усього підприємств з кількістю працюючих осіб:	100	100
до 5	32,3	30,2
6-10	25,8	28,9
11-15	13,4	12,9
16-20	6,7	6,3
21-50	15,5	14,9
51-100	4,2	4,4
101-200	1,4	1,9
201 і більше	0,7	0,5

Виходячи з аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об’єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам). Якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 28 об’єктів торгівлі, або 1998 кв. м торгової площі, то в 2004 р. ці показники складали 21 об’єкт і 1426 кв. м торгової площі відповідно.

Особливо слід звернути увагу на неприпустимо значне зниження цих показників у сільській місцевості з 37 до 21 і з 1977 до 1153 відповідно термінів і ознак.

Суттєві інституційні зміни в торгівлі підтверджуються не тільки за показником роздрібного товарообороту, а й при проведені аналізу торговельної мережі. Так, в 1990 р. мережа роздрібної торгівлі розподілялася так: на частку державної власності припадало 39 % магазинів, в них 49,9 % торгової площі, а на частку споживчої кооперації - 61 % магазинів і 50,1 % торгової площі. В 2000 р. державна власність складала 3,6 % магазинів і 3,0 % торгової площі, комунальна - 7,7 % і 3,8 % , приватна - 9,7 % і 7,8 %, колективна 78,9 % і 85,1 % і власність інших держав - 0,1 %. Такі суттєві зміни в формах власності торговельної мережі магазинів, що відбулися в 1990-2004рр., свідчать, про те, що торгівля є найбільш привабливою галуззю для нового власника.

В Україні розвивається мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, що належить підприємцям - фізичним особам. За даними одноразового суцільного обстеження, що було проведено Держкомстатом України на 1 січня 2004 року, в країні діяло 22,4 тис. магазинів, 17,3 тис. кіосків, 9,4 тис. ресторанів, кафе, барів, їдалень, що належать фізичним особам.

В державній та комунальній власності знаходиться 7116 об’єктів ресторанного господарства (21,5 %), в приватній - 3104 об’єкта (9,4 %), в колективній та інших формах власності - 22912 об’єктів (69,1).

Мережа ресторанного господарства, що належить підприємствам (юридичним особам), за 1990-2000 рр. зменшилася з 62692 одиниць до 33132, або на 47,2 %. Це призвело до зниження забезпечення населення підприємствами цього виду діяльності. Так, якщо в 1990 р. на 10000 осіб припадало 12 об’єктів та 860 місць, то в 2000 р. ці показники склали 7 і 389 або знизилися на 41,7 % і 54,8 % відповідно.

Серед областей України найбільша забезпеченість населення об’єктами ресторанного господарства спостерігалася в Волинській області, в якій на початок 2004 р. нараховувалося 650 місць на 10000 осіб при середньому показнику по Україні - 389. Найменша забезпеченість склалася в Одеській - 268 і Сумській областях - 283 місця на 10000 осіб.

Кількість (кіосків, палаток) збільшилася на 2,2 %, або на 546 одиниць[3].

Таблиця 1.5

Зміни в спеціалізації мережі роздрібної торгівлі підприємств (юридичних осіб) по Україні одиниць

Показники	1990	2004	2004 в % до 1990	Відхилення (+ , -)
Всього магазинів	120625	77885	64,6	- 42740
Утому числі: – продовольчі; – непродовольчі; – змішані.	52026	31503	60,6	- 20523
	52449	25790	49,2	- 26659
	16150	20592	127,5	+ 4442
Магазини самообслуговування	78152	4471	5,7	- 73681
Кіоски (палатки)	24815	25361	102,2	+ 546

Із даних табл. 1.5 видно, які суттєві зміни відбулися в спеціалізації торговельної мережі роздрібної торгівлі України. По-перше, загальна кількість магазинів в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилась на 35,4 %, або на 42740 одиниць. При цьому на 27,5 % збільшилася кількість змішаних магазинів, що становить 4442 одиниці, а кількість продовольчих магазинів зменшилася на 39,5 %, непродовольчих - на 50,8 %. Частка продовольчих магазинів в 1990 р. становила 43,1 % в загальній кількості магазинів, непродовольчих - 43,5 %, а змішаних - 14,4 %, а в 2004 р. це співвідношення складало 40,4 %, 33,1 % і 26,5 % відповідно.

Заняття торгівлею – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.2 Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.

Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають послуги фізичним і юридичним особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.

З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).

Форма державної статистичної звітності № 12–торг "Про стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.

Звісно, що кількість місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців надає ці послуги.

Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.

Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.

Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.

А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.

Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2004 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.

На магазинну торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку України.

Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.

Структуру внутрішньої та зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів можна представити за допомогою діаграм (див. рис. 1.1, 1.2).

Рисунок 1.1

Структура внутрішньої торгівлі України по основних групам товарів (1980-2001 рр.)

Рисунок 1.2

Частка основних товарів в експорті-імпорті України у 1980 – 2001 рр.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо[4].

До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніщих часів. За часів Київської Русі та існування Володимиро-Волинського і Галицько-Волинського князівств територія знаходилась на перехресті європейських торгових шляхів, що сприяло розвитку господарства і суспільно-політичних відносин. В цю епоху виникає ряд міст ( Володимир-Волинський, Луцьк, Турійськ, Ратне, Олика, Камінь-Каширський, Перемиль та ін.), які відіграли значну роль у посиленні економічних, торговельних та культурних зв’язків з народами Західної і Східної Європи.

В центрі великих поселень були розташовані городища, які виконували не тільки оборонні чи адміністративні функції, а й відігравали значну роль у торгівлі. Про розвиток тогочасної торгівлі свідчать численні скарби монет, знайдених в різних районах України. Їх характер вказує на зв’язки волинян з Прибалтикою, Західною Європою, Північним Причорномор’ям. Через Південну Волинь в Х ст. проходив головний торговельний шлях, що з’єднував Русь-Україну із Західною Європою. Він вів з Києва на Краків, Прагу, Регенсбург. Хутра, мед та віск були найважливішими товарами України її торгівлі з іншими країнами.

Прийняття християнства у 988 році призвело до значних змін у суспільному житті русів, в тому числі й в соціально-економічній сфері. З’явилися нові міста, швидко розвивалися старі, будувалися храми, монастирі. Подальший розвиток старих і нових ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Величезних руйнувань зазнала Русь 1241 року, коли монголо-татарська навала призвела до знищення більшості міст і сіл, в тому числі столичного Києва. Загинуло багато мирних жителів. У своєму економічному розвитку руські землі були відкинуті на багато років назад. На економіці краю негативно позначилось зміщення на південь Європи великого торговельного шляху Схід – Захід. Це було пов’язано з політичною нестабільністю Східної Європи у ХІІ-ХІІІ ст. Натомість, в цей час Україна зав’язала нові торговельні зв’язки, зокрема з Литвою, Тевтонським орденом, Данцигом, а також зміцнила старі – з Польщею, Німеччиною, Угорщиною. У Києві існувала ціла колонія німецьких купців. Тоді ж там з’явилась перша митниця.

У ХV ст. економічне життя України набуло знов значного розвитку. Починаючи з ХV ст., магнати й шляхта прагнули розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продуктів на продаж. Це було зумовлено значним розвитком внутрішньої торгівлі. В цей час отримують розвиток ремесла, різні промисли, торгівлі. На базі виявлених тут родовищ залізної руди провадилося виробництво заліза. Все це сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, збільшенню кількості торгів та ярмарків. На Захід з України вивозили хліб, ліс, худобу та інші товари. Протягом ХV-XVI ст. переважна більшість українських міст отримало самоврядування за магдебурзьким правом, що відіграло певну позитивну роль у їх розвитку.

Центром торгівлі на цей час був Київ – один з центрів міжнародної торгівлі. В місті йшла жвава торгівля, відбувалися багатолюдні ярмарки. В 1552 році в Києві було 130 крамниць. Київ підтримував жваві торговельні зв’язки з містами Російської держави, країнами Західної і Східної Європи. Із Туреччини сюди надходили прянощі, оксамит, шовкові і парчові тканини, зброя, кінська збруя, коні, сіль, із Франції – шерстяні і шовкові тканини, вино, цукор, аптекарські товари; з Угорщини – вино, мідь, ножі; з Чехії – сукна; з Російської держави – хутра.

Через західні міста у західні країни вивозилася значна кількість сільськогосподарських продуктів. Поряд із Володимиром - Волинським і Брестом Луцьк був одним із головних пунктів, через які за кордон вивозили мед і віск, а також хліб, худобу, шкіру, рибу, хутра тощо. Купці з Луцька торгували у багатьох країнах, зокрема бували у Москві.

В середині XVII ст. торгівля погіршилася, оскільки після визвольної війни 1648-1654рр. Україна вийшла дуже розореною. Більшість населених пунктів було спалено, зруйновано. Кількість населення дуже зменшилась. Розвиток міст, ремесел і торгівлі сповільнився, економіці України перешкоджали часті війни що тривали до середини XVII ст.

У 1795 році за третім поділом Польщі значна частина українських земель відійшла до Росії. Це сприяло економічному і культурному розвитку краю. З 1861 року по 1900 рік потужного розвитку набула промисловість. Найбільш поширені були цукрові, млинарські, деревообробні, горілчані підприємства. Значний вплив на розвиток народного господарства мало будівництво залізниць, шосейних шляхів. Хоча промисловий розвиток кінця XIX – початку ХХ ст. не оминув і українські, все ж вони і надалі лишалися глухою аграрною провінцією у складі Російської імперії.

Перша світова війна і революція принесла багато руйнувань та збитків народному господарству України.

Структура зайнятості населення в народному господарстві України в 1920-1930-х роках змінювалась дуже повільно. У 1921 році в с/г було зайнято 81% українців, в 1931 – 79%, у промисловості відповідно 7 і 9%, у торгівлі – 6 і 5%. Отже, як і в попередні роки Україна залишалась аграрним регіоном з тенденцією до повільного розвитку інших галузей економіки.

2.2. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

Україна – одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідає шосте місце на континенті. Її населення становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР–51,7 млн. осіб. На сьогоднішній день населення України значно скоротилося.

Населення України різноманітне за своїм етнічним складом. Крім українців, значний відсоток становлять інші східнослов’янські народи (росіяни і білоруси), а також євреї, поляки, чехи, словаки. З інших етнічних груп найчисельніші романомовні народи (молдавани, румуни), греки, угорці, а також татари, гагаузи. За даними всесоюзного перепису населення 1989 р. в Україні налічувалося 72,7% українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8%білорусів, 0,6 молдаван, по 0,4% поляків і болгар,2,7% представників інших національностей.

Українці – основне населення держави, один з найбільших народів Европи, другий за чисельністю слов'янський народ.

Із 44,2 млн. українців, які проживали у 1989р. на території колишнього СРСР, на Україну припадає основна маса – 37,4 млн., або 84,8%. За останні десятиліття чисельність українців у країні зросла на 930 тис., хоча їхня частка серед усіх жителів дещо знизилася, що пояснюється значною мірою, зниженням їх природного приросту.

Чисельне співвідношення між населенням основного етнічного масиву і їх діаспорних утворень постійно змінюється. Так, від 1719 до 1989 р. питома вага українців у сучасних межах країни зменшилась з 85,6% до 81,0%, а в країнах Зарубіжної Европи– з 6,6% до 1,1%.

Нині, як і раніше, більшість українців мешкає в межах основного етнічного масиву.

Помітно зменшилося співвідношення між сільським та міським населенням, зокрема у зв'язку з перетворенням окремих сільських пунктів у селища міського типу або об'єднання їх з містами.

На чисельність сільського населення особливо вплинуло падіння його природного приросту. Воно негативно вплинуло не лише на стан економічного і соціально-політичного розвитку України, а й на генофонд її народу, оскільки село було й залишається джерелом збереження і відтворення українського етносу.

За даними перепису 1989р. в Україні вільно володіє українською мовою 78% її жителів, для 32,8 млн. чол. вона є рідною; 7 млн. жителів республіки визначають українську другою мовою, якою вони вільно володіють. Таким чином, рівень мовної українізації становить 78%.

Друге місце за чисельністю в Україні займають росіяни–22,1%, або 11356 тис. чол. У міських поселеннях жило 29,0% усього міського населення, в сільських населених пунктах–8,2% усього сільського населення. Чисельність росіян у 4,2 рази перевищує чисельність представників усіх більше ніж 100 національних меншин, які проживають в Україні. Українці перевищують чисельність росіян у 3,2 рази і цей розрив поступово скорочується. Фактично росіяни перетворюються у другу за чисельністю та соціально-політичним і національно-культурним значенням націю, роль якої упродовж радянських років неухильно зростала.

Говорячи про чисельність росіян в Україні, треба насамперед зазначити, що вона впродовж останнього століття тут неухильно зростала.

Високий приплив в Україну етнічних росіян не можна оцінювати позитивно насамперед з точки зору національних інтересів Росії, потреб її народу.

Білоруси разом з росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність білорусів Україні становить 440 тис. чол. (1989р.), 0,9% населення республіки. Причому кількість білорусів поступово зростає. В довоєнний час на сучасній території їх нараховувалося 143 тис., в 1959р.–191 тис.,1970р.–386 тис., 1979р.–406 тис.

У 1989р. в міських поселеннях України проживало 349 тис. білорусів, у сільських 91тис. Частка білорусів серед республіки дорівнювала 1,0%, серед сільського–0,5%.

За кількістю білоруси посідають зараз трете місце серед етнічних спільнот України. За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на сьогодні займає четверте місце серед інших національностей.

За кількістю зайнятих розумовою працею білоруси поступаються лише євреям та росіянам. Ця кількість становить 31,6%.

Пропорції керівників та управлінців у білорусів є дещо нижчими, ніж в українців, а також у росіян, і, особливо, у євреїв[5].

Згідно соціологічних досліджень, білоруська етнічна група за основними соціально-демографічними параметрами адекватно репрезентувала населення України.

Серед інших націнальностей, які мешкають на території України, найчисельнішу групу представляють євреї. Згідно перепису 1989р. в Україні налічується 486,3 тис. чол. Становлять переважно міське населення. В Україні жило (1989р.) 35,3% усіх євреїв колишнього СРСР. За наведеним показником республіці належить друге місце після Росії. Вага євреїв у загальній чисельності населення України скоротилася за 1959-1989 роки з 2,0% до 0,9%. У1989р. їх число порівняно з 1979р. зменшилося на 76,9%.

Загальна чисельність єврейського населення в світі–понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.

"Найчисельніша в Україні етнічна група тюркського походження – кримські татари – на середину 90-х років нараховувала близько 250 тис. чоловік. Репатріаційний потенціал, за деякими підрахунками цього депортованого сталінським режимом становить приблизно 400 тис. чоловік."*

У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989 року, проживали більш як 2 млн. радянських німців (так їх названо в його матеріалах). З цієї кількості лише 39 тис. чоловік у 1989р. мешкало в Україні. Зараз цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кількість німців в Україні зменшується.

Серед інших національностей в Україні проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволжські), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. угорців.

Україна належить до тих країн світу, котра має чи не найстрокатішу в етнічному плані палітру населення –сьогодні на її території мешкають представники понад 127 етносів.

2.3. Характеристика споживчих передумов розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

Сучасний розвиток економіки України характеризується тим, що в Україні отримали розвиток більшість галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери. За окремими видами продукції область вносить деякий внесок у загальносвітове виробництво. Взагалі, Україна спеціалізується на лісовій і деревообробній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, на виробництві цукрових буряків, зернових культур, картоплі, м’ясо-молочному тваринництві.

Аналіз виконання завдань Програми економічного і соціального розвитку на 2004 рік свідчить про те, що промисловий комплекс держави продовжує динамічно розвиватись.

Протягом січня-червня минулого року обсяги промислового виробництва зросли на 14,2% і перевищили 21801 млн. гривень.

Понад 54 % промислових підприємств збільшили обсяги промислового виробництва.

Внаслідок вжиття заходів по підвищенню ефективності роботи діючих шахт та торфобрикетних підприємств, приріст обсягів виробництва у добувній промисловості у першому півріччі 2004 року становив 18,9 %.

Особливо динамічно розвиваються пріоритетні галузі промислового комплексу. Зокрема, у хімічній промисловості приріст виробництва за січень-червень 2004 року становив 34,3 %, у машинобудуванні – 24,3 %, у виробництві будматеріалів – 8,2 %[6].

В області набули подальшого розвитку позитивні зрушення у вдосконаленні структури промислового виробництва, розвитку соціально-орієнтованих галузей, які спеціалізуються на випуску товарів народного споживання.

На 7,6 % зросли обсяги виробництва у харчовій та переробній промисловості, на 2,7 %– у легкій промисловості.

Внаслідок цього виробництво товарів народного споживання в цілому по області збільшилось на 7,2 %.

Основним завданням агропромислового комплексу в 2004 році залишається стабільне нарощування виробництва продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості, створення ефективного конкурентного середовища, розвиток інфраструктури аграрного ринку.

У минулому році вдалось стабілізувати виробництво у харчовій та переробній промисловості. З початку року у порівнянні з відповідним минулорічним періодом обсяги виробництва зросли на 7,6 %, у тому числі виробництво товарів народного споживання - на 3,2 %. У червні приріст виробництва підприємствами молокопереробної промисловості зріс на 21 %.

Разом з тим продовжується спад у м’ясопереробній галузі. Виробництво ковбасних виробів, м’яса та субпродуктів І категорії зменшилось на 20,5 %.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Сучасна внутрішня торгівля характеризується значними інституціональними змінами, що підтверджуються динамікою роздрібного товарообороту за формами власності (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) за формами власності по Україні (у відсотках)

Показники	2001	2002	2003	2004
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0
У тому числі: державна та комунальна	69,7	30,4	8,6	8,1
недержавна	30,3	69,6	91,4	91,9

Якщо в 1990 р. частка державної та комунальної власності в загальному товарообороті складала 69,7 %, то вже в 2001 р. всього 8,1 %. При цьому характерним є те, що ці інституціональні зміни в торгівлі проходять на етапі радикального реформування економіки України в цілому і не сприяють суттєвим змінам та позитивній динаміці торговельної галузі. Залишаються невирішеними серйозні соціальні та економічні проблеми в самій галузі і рівні виконання покладених на неї функцій.

Співставлення фізичного обсягу роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні за період з 1990 р. до 2004 р. показує суттєве зниження цього показника. В 2004 р. він складав всього 36,3 % від роздрібного товарообороту 1990 р. Це свідчить про те, що торговельна галузь у своєму розвитку відстає від рівня 1990 р. за такими показниками, як реалізація товарів через торговельну мережу, забезпечення певного комфорту як продавцям, так і покупцям при здійсненні акту куплі-продажу товарів, якості обслуговування. І ще можна стверджувати те, що позитивні зміни, які спостерігаються в роздрібному товарообороті 2000 – 2004 рр. не можна порівняти зі спадом цього показника за усі роки незалежності України.

Зниження фізичного обсягу роздрібного товарообороту спостерігається як в цілому, так і по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Індекси фізичного обсягу роздрібного товарообороту України за 2001 рік (у відсотках)

Показники	1990 = 100
Фізичний обсяг роздрібного товарообороту	36,0
В тому числі : продовольчі товари	31,0
непродовольчі товари	46,0

Зміну життєвого рівня населення віддзеркалює структура роздрібного товарообороту підприємств України. Частка продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту змінювалася протягом 1990 – 2001 рр. неоднозначно: з 44,4 % в 1990 р. до 66,6 % в 1996 р. З 1997 р. визначилася тенденція зменшення частки продовольчих товарів в загальному обсязі роздрібного товарообороту підприємств України. Але, незважаючи на таку тенденцію, ця частка залишається вищою за 1990 р. і в 2004 р. склала 49,0 %, а частка непродовольчих товарів змінилася відповідно з 55,6 % до 49,0 % (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Структура роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) по Україні (у відсотках до підсумку)

Роки	Усі товари	В тому числі:
		продовольчі товари	непродовольчі товари
1990	100	44,4	55,6
1998	100	63,1	36,9
1999	100	66,6	33,4
2000	100	63,7	36,3
2001	100	58,7	41,3
2002	100	54,4	45,4
2003	100	51,9	48,1
2004	100	50,4	49,0

Як видно з попередніх даних, у структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна торговельна мережа. Саме в ній підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва (табл. 3.4.)

Таблиця 3.4

Частка продажу товарів вітчизняного виробництва в роздрібний торговельній мережі підприємств (юридичних осіб)

	1998	1999	2000	2004
	у відсотках до товарообороту відповідної товарної групи
Усі товари	75,1	75,4	75,3	75,9
Продовольчі товари	90,5	92,3	93,2	93,5
М’ясо та птиця	77,7	86,1	90,6	95,5
Ковбасні вироби та копченості	93,7	97,9	98,3	98,5
Риба та морепродукти	71,5	73,6	75,1	78,3
Олія	95,5	97,5	95,3	96,9
Сир і бринза	87,9	92,8	94,1	94,8
Кондитерські вироби	90,9	95,3	95,2	93,7
Чай	42,7	45,0	49,6	75,2
Кава	46,4	48,3	53,3	55,7
Плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині	52,7	55,1	53,6	57,3
Алкогольні напої – усього	89,9	91,9	93,4	93,2
Тютюнові вироби	82,7	80,9	87,7	92,3
Непродовольчі товари	56,1	58,0	58,7	60,7
Одяг та білизна	44,0	38,6	42,4	44,1
Шкіряне, текстильне та комбіноване взуття	41,0	38,2	39,8	36,3
Парфюмерно-косметичні товари	23,4	26,7	29,0	32,2
Меблі	61,4	63,5	61,7	68,8
Електротовари	28,2	22,4	18,6	19,6
Обчислювальна техніка	18,7	13,3	9,5	12,5
Телерадіотовари	14,6	10,5	7,7	7,5
Фотокінотовари	12,8	7,2	5,5	4,1
Медикаменти і хімтовари	52,8	56,2	57,6	58,7

Як свідчать наведені в табл. 3.4 дані, частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через торговельну мережу, підвищилася на 0,8 пункти в 2004 р. в порівнянні з цим показником в 1998 р.

Частка вітчизняних продовольчих товарів в 2004 складала 93,5 %, а непродовольчих – 60,7 %.

Серед продовольчих товарів значною залишається частка імпортних в загальному обсязі роздрібного товарообороту таких товарів, як чай, кава, плоди, ягоди, виноград, горіхи, кавуни і дині (42,7 – 44,8 %).

По реалізації непродовольчих товарів в 2004 р. частка вітчизняних товарів є найменшою у загальному обсязі реалізації через торговельну мережу по фотокінотоварах (4,1 %), обчислювальній техніці (12,5 %), телерадіотоварах (7,5 %), електротоварах (12,5 %). Але слід підкреслити, що за період 1998 – 2001 рр. у цілому спостерігається збільшення реалізації вітчизняних непродовольчих товарів. Однак така тенденція не підтверджується по таких товарах, як шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, електротовари, телерадіотовари, обчислювальна техніка та фотокінотовари.

Підвищилася забезпеченість торговельних підприємств товарними запасами: з 42 днів обороту в 1990 р. до 45 днів у 2003 році. Особливо збільшилися запаси товарів тривалого користування: годинників з 30 до 98 днів, пральних машин - з 15 до 44 днів, швейних машин – з 35 до 101 днів відповідно. При цьому продаж населенню годинників в 2004 р. складав всього 2,5 % рівня 1990 року.

Як наслідок, забезпеченість населення України цими товарами за 1990 – 2004 рр. значно знизилася. Якщо в 1990 р. на 100 сімей забезпеченість годинниками складала 557 штук, то в 2004 р. – 156; пральними машинами – 66 і 39; швейними машинами – 55 і 26 відповідно.

Сфера торгівлі і громадського харчування в Україні до останнього часу знаходилася в тяжкому стані навіть після реформування. Зменшилися мережі торговельних закладів, погіршилося обслуговування населення. Не зважаючи на те, що торгові точки і заклади громадського харчування оснащені сучасними засобами, касовими апаратами, іншими обладнанням, вартість наданих послуг різко зменшилась.

Низька купівельна спроможність жителів України призвела до занепаду торгівлі, хоча останнім часом торгівля знов починає набирати обертів. Роздрібний товарооборот у 2004 році склав 35683,6 млн. грн. Оптовий товарооборот у 2004 році у порівнянні з попереднім роком знизився – 468794,4 млн. грн. проти 469253,4 у 2003 році.

Знизилась як торгівельна площа магазинів так і кількість об’єктів роздрібної торгівлі (див. таблицю 3.5)

Таблиця 3.5

Показники розвитку соціальної сфери

Показники	Роки
	1999	2000	2001	2003	2004
торг. площа магазинів тис кв м	36240	36227	*	36147	35137
кількість об’єктів роздрібної торгівлі на 1 особу	3,1	3,4	*	2,4	2,3
роздрібний товарооборот на 1 особу грн	*	184	323	544	752

В Україні у 1999 році 44,6% роздрібного товарообороту припадало на підприємства колективної власності, 10,5% - змішаної власності, 4,9% - приватної власності. Протягом 2000-2001 років ситуація дещо змінилася. Так, у 2000 році на підприємства колективної власності припадало 18,8% загального обсягу роздрібного обороту, на підприємства комунальної форми власності – 63,3% і приватної – 17,9%. Спостерігається чітка тенденція до зменшення частки підприємств державної форми власності : з 53,4% у 1990 році до 16,8% у 2001 році. У порівнянні з іншими галузями матеріально-побутового комплексу приватизаційні процеси в торгівлі проходять активніше. На початок 2004 року було приватизовано майже 176 150 об’єктів торгівлі. Високі темпи приватизації спостерігались і в наступному році[7].

Особливості сучасного стану внутрішньої торгівлі в України можна розглянути на прикладі Одеського морського порту, який займає важливе значення у внутрішній торгівлі України.

Одеський морський торговий порт є найбільшим в Україні, що спеціалізується на перевалці сухих, нафтових і контейнерних вантажів. 2002 року 32% морських вантажів в Україні транспортовано саме через Одеський морторгпорт. 2004 року його чистий прибуток сягнув майже 148 млн грн.

На сьогодні діяльність Одеського морського торговельного порту залишається стабільною. В 2004 році порт переробив 25,9 млн. т вантажів, у т.ч. 16,4 млн.т -транзитних; оброблено 2200 суден. Перевезено 117,7 тис. пасажирів.

Наприкінці минулого року начальник ДП "Одеський морський торговий порт" Микола Павлюк представив генеральний план розвитку підприємства до 2008 року, розроблений фахівцями порту і затверджений Мінтрансзв’язку. Основна ідея плану - розвиток порту і його інфраструктури виходячи з перспективних вантажів.

Серед окремих проектів плану - будівництво глибоководних причалів, вирівнювання причальної лінії (з використанням території СРЗ №1 і молу, який зараз займають морські сили прикордонних військ), перевантажувальних комплексів для контейнерів і металу, намивання більш як 80 га території в районі Карантинного молу і будівництво там глибоководних причалів для перевалки контейнерів, загальна довжина яких 1200 - 1300 метрів, будівництво додаткових складів для металу і реконструкція причалу №7 нафтогавані під перевалку зрідженого газу. Загальна сума необхідних інвестицій, поки що дуже орієнтовна, понад 1,5 млрд доларів.

Втім Микола Павлюк упевнений в тому, що інвестори будуть. За його словами, щодо ряду проектів вже йдуть переговори, а компанія "ЗІМ" (що входить до складу ізраїльської "Офер груп", найбільшого світовогоо судновласника) вже виявила готовність вкласти близько 1 млрд доларів у будівництво двох терміналів в ОМТП. За затвердженою Мінтрансзв’язку схемою взаємовідносин, порт братиме на себе будівництво гідротехнічних споруд, інвестори - облаштування територій, наповнення їх технікою.

У разі реалізації плану розвитку ОМТП буде створено додатково 2 тисячі робочих місць; прямі відрахування в держбюджет становитимуть приблизно 416 млн грн, до міського бюджету Одеси - 104 млн грн.

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

Складність та важливість такого явища як внутрішня торгівля, вимагає розробки науково-обґрунтованих підходів до можливостей удосконалення внутрішньої торгівлі в Україні. Одним з головних моментів в такому процесі є забезпечення правової бази внутрішньої торгівлі. З цією метою було розроблено законопроект «Про внутрішню торгівлю».

Даний законопроект має важливе значення для життя суспільства, оскільки внутрішня торгівля може впливати на політичну дестабілізацію суспільного ладу в країні, як це було продемонстровано в Чілі. Певний вплив на розлад економічної і політичної системи колишнього Радянського Союзу відіграли проблеми «талонної» і дефіцитної форм торгівлі. В Україні останнім часом спостерігаються деякі небезпечні симптоми внутрішньої торгівлі. Тут мається на увазі процес накопичення взаємного «невдоволення» між суб'єктами, які здійснюють торгову діяльність, і державними органами. Перші — невдоволені тенденцією до суворішого обліку торгової діяльності (наприклад, пропозицією встановлювати на ринках касові апарати). Державні органи, зокрема податкова адміністрація, не можуть знайти реальних засобів для забезпечення податкової дисципліни, оскільки багато продавців взагалі не сплачують податків або сплачують не в повному обсязі, приховуючи дійсний товарообіг.

Не вдаючись до глибокого аналізу конкретних засобів реалізації фіскальної політики в торговій діяльності, на етапі створення законопроекту можна лише констатувати наявність суттєвих розбіжностей у засобах досягнення відповідних результатів між адміністративною системою України, в особі податкової адміністрації, та суб'єктами торгової діяльності. При цьому можна навести цілу низку й інших сучасних проблем, які існують нині в торгівлі, наприклад, вимога щодо підвищення рівня освіти продавців, яка, безумовно, мала б сприяти підвищенню загальної культури в сфері торгівлі, підвищенню якості обслуговування, що має позитивно впливати на результати торгової діяльності продавців та інтереси покупців.

Одним з головних завдань процесу правового забезпечення внутрішньої торгівлі в Україні є необхідність обґрунтування та визначення загальних напрямів кодифікації законодавства, що регулює правовідносини в сфері торгівлі. Так, на відміну від окремих нормативних актів, які вводяться з метою захисту інтересів лише окремої групи осіб, загальною доктриною розроблення Закону України «Про внутрішню торгівлю», на мій погляд, має бути спроба виробити загальноприйняті, а, можливо, й компромісні норми, з урахуванням інтересів усіх осіб, на права яких має вплинути новий Закон.

З такої концепції випливає висновок про доцільність участі в процесі створення законопроекту не тільки науковців, але й провідних фахівців, які на практиці стикаються з проблемами внутрішньої торгівлі.

При цьому пропонується змінити загальне негативне ставлення до суб'єктів, що здійснюють торгівлю, оскільки, по-перше, у багатьох випадках термін «торговка» асоціюється з випадками неналежного здійснення торговельної діяльності окремими суб'єктами, внаслідок чого у свідомості багатьох громадян складається образливий стереотип підприємців, які здійснюють торговельну діяльність По-друге, знаючи деяку частину суб'єктів, що займаються торговельною діяльністю, можна констатувати вимушеність у обранні відповідної професії або бізнесу, який є нелегким та ризикованим видом підприємницької діяльності. Загальне спрямування законопроекту обумовлюється необхідністю захистити права осіб, які здійснюють торговельну діяльність, оскільки права покупця законодавцем визначені і охороняються спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів». Що ж до захисту суб'єктів, які здійснюють торговельну діяльність, то такого нормативного акта немає. А тому потрібний закон, який би одночасно регламентував права і обов'язки як продавців, так і покупців.

Таким чином, пропонується змінити негативну практику прийняття «однобоких» нормативних актів, які спрямовані на захист лише однієї групи суб'єктів у правовідносинах. Кожне правовідношення має складатися із сукупності прав та обов'язків його суб'єктів В цьому випадку доречним є застосування ст. 68 Конституції України, за якою кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Звідси випливає, що продавець має не тільки обов'язки, а й права. А покупець, крім прав, повинен мати й відповідні обов'язки. Тому об'єктивна правова регламентація конкретних ситуацій у сфері торгівлі має безпосередньо вплинути на захист обох суб'єктів правовідносин.

Безсумнівно, досконалість будь-якої роботи не має меж, а тому протягом певного часу будуть вноситись відповідні зміни в закон, які стануть наслідком його застосування на практиці. На теоретичному рівні неможливо передбачити всі випадки та ситуації, які виникатимуть при реалізації закону. Наприклад, при науково-технічному проектуванні є можливість прогнозувати ситуації застосування відповідної моделі. При відповідних коефіцієнтах кореляції можна отримати доволі наближену до реальності картину поведінки майбутнього технічного приладу. Юридична ж наука відрізняється складністю в «проектуванні» поведінки суб'єктів суспільних відносин. В технічних науках є поняття про можливі шість ступенів вільності, а в теорії права є можливість кваліфікувати кожну дію за ознаками правомірної або неправомірної поведінки, а останню також як підставу можливої цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Звернувши увагу на правовідносини щодо купівлі-продажу, можна помітити, як вони «штучно» ускладнюються державою та її органами. Тобто проста модель — гроші проти товару — в житті може проявлятися у різних варіантах застосування та мати неординарні шляхи вирішення. Так, останнім часом з'явилися такі засоби розрахунку, як магнітні картки, зовсім нова форма торгівлі — електронна тощо. А тому, крім стереотипу правомірної поведінки, закон має передбачати по можливості всі «нестандартні» варіанти правопорушень для того, щоб була можливість у наступному кваліфікувати ці дії на підставі закону.

Вже сьогодні приблизно понад 1700 різних за ієрархічним значенням документів використовують термін «торгівля» і у 50 законодавчих актах даний термін має місце. Але така ситуація викликає неузгодженість у регулюванні внутрішньої торгівлі, забезпеченні прав усіх суб'єктів правовідносин тощо.

Отже, навіть поверхове порівняння юридичної науки з технічними свідчить про більшу складність суспільних наук і неможливість лише теоретично створити модель поведінки суб'єктів торгових правовідносин. Тому для визначення меж дослідження планується піддавати аналізу можливу поведінку суб'єктів торгових правовідносин, яка передбачається нормативними акти як України, так і найбільш розвинених країн.

Для того, щоб запобігти наступним постійним змінам у законодавстві, автором зроблена спроба запропонувати новий метод створення законодавства на науково-практичному рівні, який орієнтований на всі існуючі методи та має глибоко продумані власні позитивні риси. Шлях обґрунтованого запозичення як окремих норм, так і цілих інститутів із правових систем найбільш розвинених країн — загальновідомий спосіб, і нехтувати цією можливістю не слід. Але процес запозичення має враховувати особливості економічного стану України, менталітет суспільства тощо. Тому планується досвід інших розвинених правових країн проаналізувати і запроваджувати лише після широкого обговорення і адаптації до правової системи України. Наприклад, у Торговому укладенні Німеччини велику увагу приділяють правовій класифікації суб'єктів, що здійснюють торговельну діяльність (друга книга), ведення торгового реєстру судом (§ 8) тощо[8]. Тобто запровадження першого положення дублюватиме норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. А реєстрація суб'єктів торговельної діяльності судом суперечитиме загальному принципу його компетенції щодо вирішення спірних правових ситуацій тощо. Таких прикладів можна навести доволі багато, коли формальне запозичення західноєвропейського досвіду призведе до не передбачуваних правових наслідків — неузгодженості системи права, а в майбутньому її нестабільності. Отже, потрібні значні аналітичні дослідження доцільності запозичення окремих норм або інститутів із законодавства інших країн.

Разом з тим за наявності в Україні великої кількості нормативних актів, які регулюють правовідносини в сфері торговельної діяльності, та досвіду іноземних країн, в яких ці правовідносини регламентуються не законом, а кодексом, автором пропонується перейти від законопроекту «Про внутрішню торгівлю» до проекту Торгового кодексу України. Це зумовлюється також іншим мотивом, а саме — труднощами коректного вирішення проблеми врегулювання торгових правовідносин лише одним нормативним актом. Сутність цієї пропозиції випливає із специфіки продажу окремих видів товарів, що вплинуло на зміст структури проекту «Торгового кодексу України». Науковцями проаналізована необхідність вирішення складного завдання щодо об'єднання в одному кодексі доволі різних за змістом та відповідною ієрархією нормативних актів. Сьогодні продаються товари від олівця до автомобіля, від заводу або фабрики до права користування комп'ютерною мережею, тобто необхідно принципово визначитись у межах дії закону щодо конкретних правовідносин купівлі-продажу та доцільності і реальності їх врегулювання в одному створюваному нормативному акті. Сучасний стан законодавства, коли під окремий вид товару видається не тільки відомчий нормативний акт, а й окремий закон, позбавляє учасників правовідносин реальної можливості узгоджувати власні дії з вимогами законодавства.

Розглядаючи процес створення проекту Торгового кодексу як наукову діяльність, пропонується провести аналіз окремих чинних підзаконних актів, що регулюють торгові відносини, та їх вмотивоване узагальнення, з якого в майбутньому виникне загальна концепція внутрішньої торгівлі України. В наступному перевірку одержаних результатів планується здійснити через критичний аналіз дії загальних і конкретних норм у різних правових ситуаціях. Тобто філософські методи дослідження теоретичної моделі торговельної діяльності мають запобігти майбутнім помилкам у трактуванні тих чи інших ситуацій. Для запровадження цієї концепції в життя в проекті кодексу зроблена на сьогодні спроба відокремити поки що три розділи, в яких знайдуть місце як загальні положення, так і положення, які регулюватимуть особливості торгових правовідносин.

Таким чином, за загальновідомим критерієм товару пропонується визначати особливості продажу окремих речей — спеціальні порядки та умови торговельної діяльності по продажу окремих видів продуктів харчування та непродовольчих товарів.

Запропонована читачеві структура Торгового кодексу є робочою. В її основу покладено завдання — об'єднати якомога більше видів товарів з метою виявлення в порядку їх продажу спільних рис, що дасть можливість сформулювати Загальну і Особливу частини Торгового кодексу.

Однією з перших норм, які планується внести до Торгового кодексу, є норма, яка визначатиме сферу дії закону. Вже сьогодні автор бачить недоцільність включення до меж дії Кодексу таких предметів торгівлі, як цінні папери, нерухомість, об'єкти приватизації тощо, які за своїми властивостями та характером врегулювання відрізнятимуться від загальноприйнятого розуміння підприємницької діяльності та змістом правовідносин, які лежать в основі угод щодо продажу таких товарів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, сучасна торгівля розвивається під впливом радикальних змін, що відбуваються в Україні в цілому. Ця галузь в своєму розвитку відстає від рівня 1990 р.

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніщих часів. На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

Інституціональні зміни в торгівлі стали найбільш суттєвими і вплинули на формування різних каналів реалізації товарів: безпосередньо через магазини, організовані ринки, неформальні ринки.

Регіональні відмінності торгівлі відбиваються співвідношенням аграрного та індустріального розвитку областей, рівнем виробництва товарів народного споживання, доходів населення та умовами товарного самозабезпечення населення.

За видами економічної діяльності збільшується кількість магазинів, що реалізують пальне та автомобілі.

В ресторанному господарстві скоротилася частка основного типу підприємств – їдалень, що також свідчить про значні трансформації в цій галузі.

В зв’язку з поширеністю торгівлі на ринках було б доцільним проводити вибіркові та суцільні обстеження цього виду торгівлі, які б дали можливість оцінити її наслідки: соціальні втрати чи вигоди для суспільства і громадян.

Виходячи з соціального і економічного значення внутрішньої торгівлі споживчими товарами, було б доцільним посилити державний контроль за її функціонуванням та підвищити роль і відповідальність місцевих органів влади за реалізацію державної стратегії і тактики в галузі внутрішньої торгівлі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів: Світ, 1994.- 472 с.

Заставний Ф.Д. Фізична географія України. - Львів, 1996.- 231 с.

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. - Київ: Укр-Фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1997 - 82с.

Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О., Пушкар М.С. та ін. Розміщення продуктивних сил України. - Київ: Вища школа, 1997.- 375 с.

Омелянович Л. Внутрішня торгівля України: динамічні реалії та їх оцінка // Галицькі контракти. – 2003. - №6. – С.18.

Сорока И.В., Омельянович Л.А., Яркова Н.И. Торговля в период рыночной трансформации экономики Украины – Донецк, ДонГУЭТ, 2001, - 238 с.

Соціально-економічна географія України (За редакцією О.Шаблія) - Львів: Світ, 1994.- 608 с.

Статистичний щорічник України за 2000 рік. –т К.: “Техніка, 2001, - 598 с.

Україна у цифрах у 2004 році – короткий статистичний довідник – К.: “Техніка”, 2005 – 262 с.

[1] Омелянович Л. Внутрішня торгівля України: динамічні реалії та їх оцінка // Галицькі контракти. – 2003. - №6. – С.18.

[2] Україна у цифрах у 2004 році – короткий статистичний довідник – К.: “Техніка”, 2005 – С.47-49.

[3] Україна у цифрах у 2004 році – короткий статистичний довідник – К.: “Техніка”, 2005 – С.89.

[4] Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О., Пушкар М.С. та ін. Розміщення продуктивних сил України. - Київ: Вища школа, 1997.- С.18.

[5] Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О., Пушкар М.С. та ін. Розміщення продуктивних сил України. - Київ: Вища школа, 1997. – С.58.

[6] Сорока И.В., Омельянович Л.А., Яркова Н.И. Торговля в период рыночной трансформации экономики Украины – Донецк, ДонГУЭТ, 2001. – С.101.

[7] Сорока И.В., Омельянович Л.А., Яркова Н.И. Торговля в период рыночной трансформации экономики Украины – Донецк, ДонГУЭТ, 2001. – С.109.

[8] Германское право. Часть II. Торговое уложение и другие законы: Пер. с нем. / Серия зарубежное и международное частное право. — М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. - С. 413.

1. Оренбургская государственная медицинская академия Федерального агентства по здравоохранению и социальном
2. Власть О РАЗГРАНИЧЕНИИ ФУНКЦИЙ КОНТРОЛЯ И НАДЗОРА В ГОСУДАРСТВЕННОМ УПРАВЛЕНИИ Проблема соотношения к
3. Экономика как сфера жизнедеятельности общества
4. Нормы русского языка и их изменение в современном обществе
5. Реферат Отчет по учебной практике ОАиП база данных студентов (создание, поиск, удаление, сортировка, все, что надо написанная на С++)
6. Мастерство реалистического изображения жизни в одном из произведений русской литературы XX века1
7. Белеет парус одинокий в тумане моря голубом
8. х годов в России установился низкий уровень рождаемости не обеспечивающий даже простое воспроизводство; ст
9. Ревизия основных средств1
10. это- число совершенных в течение определенного периода на определенной территории преступлений в расчете
11. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук Київ ~ Дис
12. Лабораторная работа 4 Составление программ с использованием массивов Цель работы- 1 изучить описан
13. Информация, которая подлежит защите, понятие и виды
14. ТЕМА- ЕКОЛОГІЯ МІКРООРГАНІЗМІВ.
15. на тему- ldquo;Соціальна мобільністьrdquo; Кожна людина переміщується в соціальному просторі в суспільстві в
16. Лабораторна робота 6 Мета- навчитися створювати вебсторінки зі списками таблицями вміти форматувати та
17. Структура и использование микроконтроллеров
18. Статья Министра иностранных дел России С
19. Курсовая работа- Монархия, ее понятие и виды
20. тема 7 инновационный менеджмент История возникновения инновационной деятельности на предп

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе