Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Реферат з психології
Психологія підлітків
Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним голов ним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозріван ня, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку - школярі, вони зна ходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяль ністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняєть ся від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обу мовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне но воутворення віку - почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фак тично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх перелом лення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення ди тинства і початку «виростання» з нього.
Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність — завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат іще навчаються, їхня участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку - вибір професії. Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною. Уже після закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір - продовжувати навчання у середній школі чи піти до ПТУ.
Проміжний стан суспільного становища і статус юнацтва визначають особливості психіки. Багатьох юнаків іще гостро хвилюють проблеми, успадковані від підліткового етапу, - власна вікова специфіка, право на автономію від старших і под. Водночас перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в дорослому світі. Це передбачає поряд із ренціацією розумових здібностей та інтересів, без яких утруднено вибір професії, розвиток інтегративних механізмів самосвідомості становлення світогляду і життєвої позиції, а також визначення психосексуальних орієнтацій.
Розширюється діапазон громадсько-політичних ролей та пов'язаних з ними інтересів і відповідальності: в 16 років — отримання паспорта, у 18 — виборче право і право на створення сім'ї.
Слід вирізнити студентство як окрему соціальну групу.
Соціальна функція студентства полягає в тому, щоби готуватися громадської та професійної діяльності спеціаліста народного господарства. Ця функція забезпечує відтворення соціальної структури суспільства, тому що студентство як резерв і підростаюча зміна інтелігенції набуває специфічних знань і навичок.
Із соціальної функції та становища студентів випливає особливий характер основної діяльності студентів. Він полягає в навчанні як специфічній формі засвоєння знань у певній галузі науки, а також у накопиченні спеціальних знань і навичок для конкретної професії, яка вимагає вищої чи середньої спеціальної освіти. У студентів немає точно визначених робочих умов. Численні навчальні заходи, самостійна робота — все це пов'язане з переміною робочих місць, конкретних цілей і характеру діяльності.
Аби уникати помилок у стосунках із підлітками, дорослі, насам перед учителі, повинні добре знати природу фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі підлітка, з метою уникнення переванта жень і недовантажень у навчальних завданнях, необгрунтованих конфліктів з учнями.
За нормальних умов між силою подразника і реакцією на нього нервової системи існує певна залежність, яка має вікові та індивідуальні особливості. У підлітковому віці ці співвідношення порушу ються, що пов'язане зі збудженим станом центральної нервової си стеми. Через це, наприклад, і сильні, і слабкі подразники можуть викликати однакову за силою реакцію-відповідь. Може бути й по-іншому: сильні подразники взагалі не викликають відповіді, а на слабкі відповідь є. Річ у тім, що центральна нервова система підлітка стає тимчасово нездатною до відповіді на сильний подразник, бо він її остаточно порозбуджує і переводить у стан гальмування, тому ре акції немає. Слабкий же подразник цього не викликає, і тому на ньо го реакція зберігається. Нарешті, може бути такий стан центральної нервової системи, коли подразник узагалі викликає несподівану, не адекватну реакцію.
Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану — підвищена образливість, плаксивість, безпричин на зміна настрою, у хлопчиків - зміна поведінки і рухальних реакцій. їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не мо жуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось і под.).
Мова підлітків часом уповільнюється, сповільнюються і відпо відні реакції на мову дорослих, звернену до них.
Не отримавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка, або чекаючи його занадто довго, дорослі нерідко сердяться і почина ють дорікати.
Відповіді підлітків на запитання викладача стають біднішими, спрощеними; виникає підозра, що підлітки втратили частину свого словникового запасу. Для отримання вичерпних відповідей доводить ся ставити їм додаткові запитання. Усе це створює враження недо статнього знання предмета, невпевненості у знаннях, що негативно впливає на оцінку педагогами відповідей підлітків (такі оцінки час то виявляються неадекватними саме через незнання дорослими ста ну центральної нервової системи підлітка).
У той же час спостерігається й підвищена стомлюваність підлітків. Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з'яв ляється рухальне збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки, сильне збудження. Це значною мірою пов'яза не з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розви вається під впливом статичного напруження.
До цього слід додати й відхилення, пов'язані з прискореним рос том. В основі їх лежать дві причини: перша - порушення роботи окремих органів і систем, друга - дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. При кладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втра та свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану. Прикладом дії другої причини є порушення постави, скрив лення хребта і т. д.
Усі ці знання про механізми психофізіологічного розвитку в підлітковому віці необхідні педагогові для вироблення стратегії й тактики побудови і проведення занять, адекватної поведінки спілку вання з учнями.
Неформальне спілкування в підліткових та юнацьких групах.
Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці дуже ве лика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу. Щодо характеру лідерства: у шкільних класах офіційний лідер не завжди буває найав торитетнішою людиною. Його висувають не стільки діти, скільки дорослі, успішність кого діяльності залежить від того, налагодить він контакти з неформальними лідерами. У стихійних групах, хоч би яким гострим було в них внутрішнє суперництво, вожаком може стати той, хто має реальний авторитет.
Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртованості визначаються рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками й дівча тами. У підлітків первинними осередками спілкування є одностатеві групи хлопців і дівчат; потім дві такі групи, не втрачаючи внутріш ньої спільності, утворюють змішану компанію: пізніше всередині цієї компанії утворюються пари з юнаків і дівчат. На основі взаємного потягу, ще пізніше, у віці 19-20 років, такі пари стають стійкішими, а попередня велика компанія розпадається або відходить на задній план. Звісно, ця схема не універсальна, вона має багато варіантів.
І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов'язані з особливостями юнацької субкультури. За всієї її розпливчастості вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, одяг і зовнішній вигляд; почуття групової спільності й солідарності; характерну манеру поведінки, спо соби спілкування, залицяння і т. ін.
У юнацьких захопленнях проявляється та реалізується надзвичай но важливе для формування особистості почуття належності: аби бути цілком «своїм», необхідно виглядати «як усі» і розділяти загальні захоплення. Мода, скажімо, є засобом самовираження, комунікації, Ідентифікації. Нарешті, засіб набуття статусу в своєму середовищі: оскільки норми і цінності юнацької субкультури є груповими, ово лодіння ними (наприклад, уміння розбиратися у футболі чи рок-музиці) стає обов'язковим і служить способом самоствердження.
Психологічні аспекти самовизначення і вибору професії підлітками та юнаками.
Як показали дослідження, підліток намагається передбачити своє майбутнє, не замислюючись над засобами його досягнення. Його образи майбутнього вирізняються тим, що вони орієнтовані на ре зультат, а не на процес розвитку: підліток може дуже жваво, в дета лях, уявляти своє майбутнє становище в суспільстві, не задумую чись над тим, що для цього треба зробити.
У віковій психології професійне самовизначення здебільшого ділять на ряд етапів, тривалість яких, звісно, варіюється.
Перший етап – дитяча гра, під час якої дитина «приміряє» на себе різноманітні професійні ролі та «програє» окремі елементи пов'язаної з ними поведінки. До речі, у деяких особистостей цей, притаманний вікові дитинства етап може залишатися поруч із інши ми до пізнього юнацького віку.
Другий етап - підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії.
Третій етап, що охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького вису, - попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються й оцінюються спершу під кутом зору інтересів підлітка («Я люблю історичні романи, мабуть, стану істориком»), потім у пло щині його здібностей («У мене добре з математикою, чи не зайня тись нею?») і, нарешті, з огляду на його систему цінностей («Я хочу допомагати хворим людям, то стану лікарем»; «Хочу багато заробля ти. Яку би вибрати професію?»).
Ясна річ, що інтереси, здібності, цінності проявляються, хоч би й неявко, на будь-якій стадії вибору, вони диференціюються і консо лідуються, відбувається боротьба мотивів.
Четвертий етап - практичне ухвалення рішення, власне вибір про фесії, криє в собі два головні компоненти: визначення рівня квалі фікації майбутньої праці, обсягу й тривалості необхідної підготовки до нього; вибір конкретної спеціальності. Послідовність цих виборів може бути різною. Дівчина може спочатку визначити сферу діяль ності («Хочу працювати в медицині»), а потім рівень її кваліфікації (бути лікарем, фельдшером чи медсестрою), або навпаки - спочатку вибрати рівень, а потім уже фах («Буду вступати до вузу, але ще не знаю, до якого»). Фактично, із соціологічних даних, другий шлях рішуче переважає; орієнтація на вступ до вузу формується значно скоріше, ніж визріває вибір конкретної спеціальності.
Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних факторів, опосередковуються ними — і спіл кування, і спрямованість, і самосвідомість, і досвід, і інте лект, і темперамент. Однією з властивостей людини, що формується під безносоредаш впливом суспільства, взаємо дії особистості з іншими людьми, с характер.
Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває н суспільстві. Таких рис психолоти налічують де кілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює для особистості засоби поведін ки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. ІЗ ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, су перечливі, сильні, вольові та слабкі характери.
Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:
а) до інших людей, демонструючи уважливість, принципо вість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагід ність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;
б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціа тивність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, енту зіазм, зацікавленість або протилежні риси;
в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, еко номність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;
г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.
Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.
Виділяють такі основні типи акцентуації характеру.
інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруд нення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточую чими;
екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;
некерований тип — імпульсивний конфліктний, кате горичний, підозріливий;
неврастенічна акцентуація — з домінуванням хвороб ливою самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюва ності,
сенситивний тип — з надмірною чутливістю, лякливіс тю, сором'язливістю, вразливістю;
демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, пот реба в постійній увазі до себе, співчутті.
Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформу вати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка — вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.
Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним факто ром розвитку характеру стає наслідування дорослим; у мо лодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце ви ступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.