Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова
Покась Михайло Сергійович
УДК 94:327.82(73)"1991/1997"
“Концептуальна еволюція політики США в питанні денуклеарізації України (1991-1997 рр.)”
Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Одеса – 2001
Дисертацією е рукопис.
Робота виконана в Одеському національному університеті
ім. І.І. Мечникова
Науковий керівник: доктор політичних наук, професор
Коваль Ігор Миколаєвич,
Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова,
директор Інституту соціальних наук.
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
Камінський Євген Євменович,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин
національної академії наук України, завідуючий відділом
доктор історичних наук, професор
Сабадирьов Іван Леонтійович,
Одеський державний морський університет,
професор кафедри українознавства.
Провідна установа:
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,
кафедра нової та новітньої історії, м. Київ.
Захист відбудеться "_2.11.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д41.051.08 в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Щепкіна 12, ауд. 9.
3 дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова за адресою: 65009, м. Одеса, вул. Преображенська , 12.
Автореферат розісланий 02.10.2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Лозовський А.К.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження найбільшою мірою визначається безпрецедентним актом Української держави, яка вперше в історії людства самостійно і добровільно прийняла рішення про відмову від ядерного статусу. Однак цьому передував складний і насичений подіями період, котрий поки що в українській історіографії не став об'єктом спеціального і цілісного вивчення.
Одним з найсерйозніших наслідків розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік для системи міжнародних відносин стала загроза розширення числа держав, які володіли б сучасними засобами масового знищення людей. З іншого боку, Україна, Білорусь та Казахстан, на території яких, окрім Російської Федерації, також була розташована ядерна зброя, опинилися перед проблемою наявності на їх територіях значної кількості ядерної зброї - як тактичної, так і стратегічної, яка раніше належала СРСР.
Цей факт викликав помітну занепокоєність серед провідних держав Заходу не тільки тому, що виникала потенційна можливість розширення ядерного клубу, але й внаслідок створення потенціалу небезпечних прецедентів, у тому числі можливості порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зриву домовленостей про скорочення ядерних арсеналів, укладених між США та СРСР. На цьому тлі закономірним виглядає те, що протягом кількох років питання про денуклеаризацію України, керівництво якої зайняло своєрідну (принаймні відмінну від казахської і білоруської) позицію в цьому питанні стало одним з найважливіших як у двосторонніх американо-українських відносинах, так і у взаєминах України з європейськими державами і міжнародними організаціями.
На погляд дисертанта, безпрецедентна ситуація, що склалася на ниві ядерної зброї з розпадом СРСР, викликала не менш безпрецедентний інтерес до цього питання в середовищі американських науковців. Причому як сам цей інтерес, так і результати дослідницьких зусиль не виглядали скоординованими чи “спущеними згори”, про що свідчать серйозні концептуальні розходження між представниками різних наукових шкіл і дослідницьких центрів.
З огляду на панівну роль США у міжнародних відносинах так званого постбіполярного світу можна вважати логічним той факт, що тематика ядерного роззброєння України набула особливого звучання як у зовнішній політиці США, так і серед провідних суспільствознавців цієї держави. Від перших місяців української незалежності й аж до підписання угоди про денуклеаризацію України вона залишалася однією з найбільш серйозних в українсько-американських відносинах і наукових планах.
Актуальність спеціального вивчення цієї проблеми пояснюється і тим, що серед широкого кола проблем етапу адаптування України до статусу незалежності ядерний чи без'ядерний статус відносився до числа вирішальних напрямів у цьому процесі. Вона також широко обговорювалася, вивчалася і дискутувалася вченими практично усього світу, зокрема і насамперед, американськими, результатом чого було виникнення цілого пласту літератури, присвяченого цій надзвичайно складній і багатовимірній темі. Особливий інтерес викликають роботи американських дослідників, оскільки, з одного боку, ядерний фактор посідає дуже важливе місце у національній історичній літературі, присвяченій повоєнному періоду, а з другого боку, представники академічної науки як ніколи серйозно впливали на вироблення зовнішньополітичного курсу США стосовно України.
Слід зважати й на те, що роль і вплив політики Сполучених Штатів на міжнародній арені в 90-х роках ХХ століття набули небувалого масштабу. Не випадково окремі дослідники називали світ тих років “однополюсним”, маючи на увазі, що офіційний Вашингтон за відсутності суперника, яким був СРСР, фактично одержав змогу диктувати свої норми і критерії поведінки іншим учасникам світового співтовариства націй.
У зв'язку з цим надзвичайно важливого значення набуває вивчення бази для формування американської політики стосовно процесу ядерного роззброєння України. Аналіз цієї проблеми містить не тільки науковий, але і практичний інтерес, оскільки допомагає ефективніше оцінити можливі шляхи і форми співробітництва України з найпотужнішою державою світу, а також по-новому розглянути роль "американського компонента" у відстоюванні українських національних інтересів на світовій арені. Чималу роль відіграє і можливість переосмислення вітчизняної зовнішньої політики у контексті поведінки української дипломатії періоду переговорів про відмову від ядерного статусу. Дисертант при цьому бере до уваги, що зовнішня політика Адміністрації Л.М.Кравчука високою мірою відбивалася у своєрідному "дзеркалі" американської зовнішньої політики та історіографії. Такий цілісний і водночас двоєдиний аналіз досягнень, помилок і прорахунків керівництва країни уможливлює відсіювання другорядного, акцентування на позитивах і способах запобігання тих чи інших помилок у майбутньому.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з другої половини 1991 р. до кінця 1997 р.
У цей період, у зв'язку із започаткування процесу розпаду Радянського Союзу, виникає делікатне і водночас багатоскладове питання ядерного статусу України, розгортається вкрай складний та суперечливий процес розв'язання безпрецедентної політичної, економічної, технологічної, фінансової та воєнної проблеми. Це зумовило вибір у якості нижнього хронологічного рубежу роботи другої половини 1991 року. На відміну від популярного у вітчизняній історіографії віднесення верхнього рубежу до дня підписання тристоронньої угоди, автор відводить його до часу остаточного вирішення вищезгаданого питання шляхом повного виведення з території України ядерної зброї у кінці 1997 року.
Під терміном “українське ядерне питання” у дисертаційному дослідженні мається на увазі проблема, зв'язана перш за все з наявністю, у результаті розпаду СРСР, на території України, великої кількості ядерних боєприпасів. Наявність слабко контрольованих або не контрольованих ядерних боєприпасів найбільшою мірою викликала тривогу у світового співтовариства, особливо у Сполучених Штатів Америки, оскільки виникла реальна погроза розширення клубу ядерних держав і значно зросла ймовірність ядерного розповсюдження. Тому у даному дослідженні основна увага приділяється саме ядерним боєголовкам, які опинилися на території України, а не їх носіям або матеріалам, які розщеплюються, взагалі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми кафедри нової та новітньої історії історичного факультету Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова “Політичні та ідеологічні аспекти взаємовідносин країн Заходу і Сходу нового та новітнього часу”, а також комплексної наукової теми кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського Національного університету “Україна в системі сучасних міжнародних відносин. Аналіз концепцій сучасної зарубіжної політології”.
Мета і задачі дослідження. Головною метою даного дослідження є відтворення, розгляд і аналіз еволюційного процесу розвитку американського зовнішньополітичного курсу з питання ядерного роззброєння України в 1991-1997 роках із спеціальним акцентом та виокремленням позицій і підходів різних наукових шкіл США та доробку провідних представників американської академічної науки. Окремою виступає за такого авторського підходу така мета, як критичне осмислення основних концепцій, позицій і методів політиків та вчених США.
У відповідності до поставленої мети були визначені і дослідницькі завдання:
1. З'ясувати основні загрози суверенітету України на першому етапі державостановлення, щоб у такий спосіб уточнити основні завдання, які спроможна була вирішувати ядерна зброя на території України, а також визначити специфічні українські національні інтереси, коли йшлося про ставлення до ядерної зброї та ядерного статусу.
2. Відтворити максимально повну картину дій українського уряду у питанні про долю ядерного арсеналу у 1991 році ще до набуття Україною незалежності.
3. Простежити еволюцію формування американських підходів і концепцій вирішення українського ядерного питання, насамперед, крізь призму робіт представників американської академічної науки.
4. Через вивчення фактичної складової питання оцінити адекватність ступеня інформованості американських дослідників стосовно процесів, які відбувалися всередині українського суспільства, а також подати найсуттєвіші чинники, які впливали на формування українського політичного курсу у відношенні до ядерного питання.
5. Визначити ступінь впливу США на остаточне прийняття Києвом рішення про відмову від ядерної зброї та її подальше виведення з території України і знищення.
6. З'ясувати суть і причини певних оцінок процесу ядерного роззброєння України, притаманних американським політикам і науковим школам, а також проаналізувати й представити еволюцію їх поглядів на українське ядерне питання після завершення ядерного роззброєння України.
Об'єкт та предмет дисертаційного дослідження. Мета дослідження обумовила його предмет та об'єкт. Об'єктом дослідження є зовнішня політика США на першому етапі формування системи міжнародних відносин у постбіполярну епоху, її особливості, традиції, принципи здійснення. Предметом даного дисертаційного дослідження є власне процес вироблення концепцій політики США щодо України у ядерному питанні та конкретна еволюція поглядів американських вчених і політиків на цю проблему.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що вітчизняна історіографія практично не торкалася питання еволюції впливу американського чинника на процес ядерного роззброєння України.
В роботі:
- визначена необхідність та безальтернативність денуклеарізації України, що відповідало її національним інтересам;
- розглянута еволюція американської зовнішньої політики стосовно денуклеарізації України і роль США у прийнятті рішення про ядерне роззброєння;
- вироблена періодизація концептуальних змін американської зовнішньої політики стосовно українського ядерного питання;
- проаналізовано підходи до ядерного питання з боку Вашингтону та методи тиску на Україну з метою домогтися від України остаточної відмови від ядерного статусу;
- визначена кореляція між американською науковою думкою та офіційним курсом Державного департаменту США;
- розглянуті оцінки результатів денуклеарізації України з боку представників законодавчої та виконавчої гілок влади США, а також американської науки.
Практичне значення отриманих результатів. На погляд дисертанта, найбільш перспективними можна вважати три напрямки застосування наслідків дослідження - зовнішньополітичний, науковий і просвітянсько-навчальний.
По-перше, при розробці і прийнятті рішень, а також здійсненні української зовнішньої політики, особливо в рамках двосторонніх американо-українських відносин, необхідно враховувати специфіку формування зовнішньополітичного курсу США, одним із джерел якого служать роботи представників академічної науки. Таким чином, вивчення процесу формування цього курсу дозволяє більш докладно і точно окреслити й враховувати ставлення американської сторони до ряду проблемних моментів в американо-українських відносинах, а також ефективно відстоювати національні інтереси України.
По-друге, дана робота дозволяє познайомити широкі наукові кола з великою кількістю оригінальних документів, частина котрих ще не була опублікована, а також наукового доробку американських дослідників. Введення цих робіт в обіг вітчизняної наукової думки, зокрема, дає можливість вітчизняним історикам запозичити ряд методик, якими користується закордонна наука.
По-третє, дане дослідження має і певну просвітянську і навчальну цінність, знайомлячи громадськість з нюансами досліджуваної проблеми та надаючи допомогу науковцям, аспірантам і студентам вищих навчальних закладів у вивченні одного з аспектів історії США й України в 90-х роках ХХ століття. Авторські положення і висновки можуть бути використані для розробки і викладання в університетах та інших навчальних закладах курсів “Історія міжнародних відносин”, “Історія США у другій половині ХХ століття”, “Зовнішня політика США”.
Апробація результатів дисертації. Результати, отримані при проведенні дисертаційного дослідження, були апробовані на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського державного університету ім. И.И.Мечникова та на всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії” (Луганськ, 8-9 лютого 2001 р.).
Також дисертація була обговорена на спільних засіданнях кафедр нової та новітньої історії історичного факультету й міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського Національного університету. Фрагменти дисертації неодноразово обговорювалися на засіданнях Одеського міського семінару з теорії, історії та історіографії міжнародних відносин.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено в трьох статтях у збірнику наукових праць, який входить до переліку фахових видань, затверджених ВАКом України, та в одному матеріалі всеукраїнської наукової конференції.
Структура дисертації обумовлена об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації - 156 сторінки, із них основного тексту 145. Список використаних джерел складає 13 сторінок (161 найменування).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У першому розділі - "Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження" - розглядається стан наукової розробки проблеми вітчизняною та закордонною історіографією, подається огляд джерел, а також розкриваються основні методи дослідження.
Всі роботи вітчизняної історичної думки, які певною мірою торкаються українського ядерного питання, можна умовно поділити на дві великі групи.
До першої з них відносяться дослідження, головним об'єктом яких була зовнішня політика США, у тому числі її український напрямок.
Вивчення американської зовнішньої політики в Україні має дуже серйозні традиції. Насамперед, слід вказати на роботи відомої далеко за межами України історичної школи американістики, створеної в Києві під керівництвом академіка А.М.Шлепакова у Інституті світової економіки і міжнародних відносин, нині представлена відділом європейських та американських досліджень на чолі з професором Є.Є. Камінський. Серед досить великої кількості робіт на особливе відзначення заслуговують фундаментальні праці Є.Є.Камінського, О.В.Потєхіна, Б.І.Канцелярука та ін., у яких проводиться аналіз різних напрямків зовнішньої політики США у історичному контексті.
У тісній координації з київською школою формувався непересічний доробок наукової школи професора С.І.Аппатова, яка постала на історичному факультеті Одеського державного університету ім. І.Мечникова. У 80-90-і роки ця школа сформувала свій характерний почерк і створила велику кількість серйозних наукових праць, присвячених історіографії американської зовнішньополітичної думки.
Другу групу робіт складають праці, присвячені проблемам ядерної політики і ядерного роззброєння. Однак усі ці роботи аналізували, перш за все, конкретні політичні заходи та дії керівництва різних держав стосовно ядерної проблеми.
В другій половині 90-х років з'явилися деякі роботи, що знаходяться на перехресті цих проблем. Однак такого роду монографії досліджують, насамперед, широкий спектр проблем, розглядають практично весь комплекс взаємин між США й Україною. Тому процес формування політики Вашингтону стосовно українського ядерного питання на концептуальному рівні розглядається в них дотично і з акцентом на політологічних аспектах проблеми.
У результаті проблема, що розташовується на стику цих комплексних тем, тобто формування зовнішньополітичної лінії Сполучених Штатів по відношенню до ядерної зброї на території України та вплив політики США на процес ядерного роззброєння України, у вітчизняній історіографії у цілісному вимірі практично не розроблена.
Безумовно, найбільша кількість серйозних спеціальних досліджень, які торкалися українського ядерного питання, була опублікована американськими дослідниками.
При вивченні цих робіт, насамперед, варто враховувати, що для американської наукової школи притаманний міждисциплінарний підхід. Вивчаючи історичні події, американські вчені широко використовують методи соціології, політології, демографії, екології й інших наук, а ряд праць взагалі виписані на стику політичної історії й політології.
Доцільно виділити ряд напрямків, працюючи по яким американська академічна наука зіштовхувалася з українською ядерною тематикою.
Це, по-перше, роботи, присвячені глобальним змінам, що відбулися на світовій арені в результаті розпаду СРСР, а також становленню нового світового порядку. Серед робіт цього напрямку необхідно виділити праці провідних американських вчених З.Бжезінського і Ш.Гарнетта.
По-друге, значна кількість монографій і статей присвячені проблемі нерозповсюдження ядерної зброї, технологій і матеріалів з республік колишнього СРСР. У цьому напрямку плідно працювали В.Поттер, Дж.Лепінгвел, В.Кінкейд, П.Глінн.
По-третє, виділяється група праць, що розглядають власне українські проблеми - зовнішню і внутрішню політику, питання безпеки держави і т.п. Вони належать перу таких дослідників, як Ш. Гарнетт, О. Мотиль, П. ван Хем та ін.
Нарешті, в окрему групу необхідно виділити роботи, присвячені розгляду виключно військових аспектів українського ядерного арсеналу. У цій групі слід зазначити високопрофесійні роботи М.деВінга, присвячені технічному стану ядерних боєприпасів, що знаходяться на території України, і потенційної можливості їхнього використання українським керівництвом.
У цілому, варіанти вирішення українського ядерного питання у американській історіографії зводилися до двох можливостей – шляхом проведення переговорів або через тиск на Київ. Таким чином можна умовно виділити два напрямки проведення досліджень.
Перший напрямок був представлений, перш за все, співробітниками Центру по вивченню міжнародних відносин при Гарвардському університеті, найбільш яскравими представниками якого слід вважати професорів Стівена Міллера, Грехема Аллісона, Філіппа Зелікова та Ештона Картера. У своїх працях ці дослідники послідовно доводили необхідність ядерного роззброєння України. Окрім цього, вищевказані дослідники намагалися проаналізувати причини зволікань та проблем, які гальмували цей процес. Внаслідок своїх аналітичних зусиль вони прийшли до критичного висновку про те, що значну частку провини за означені складнощі слід покласти на зовнішню політику Сполучених Штатів.
У схожому дусі були витримані дослідження заступника директора Гарріманівського інституту Олександра Мотиля, а також Романа Солчаника та директора Українського інституту Гарвардського університету Романа Шпорлюка. Так, О.Мотиль навіть критикував дії “несимпатизучого Заходу” на фоні погроз з боку Росії, припускаючи можливість у певних обставинах часткового збереження в Україні ядерної зброї. Р.Солчаник обґрунтовував політику Києва виключно як турботу про безпеку країни. Особливо треба відмітити доброзичливе ставлення цієї групи дослідників до України.
Другий напрямок був представлений працями директора Центру російських і євразійських досліджень Монтерейського інституту міжнародних досліджень Вільяма Поттера. Його доробок витримано у значно більш жорсткому дусі. Він, зокрема, вимагав від офіціального Вашингтону впроваджувати у американсько-українських відносинах політику “батога і пряника”, більше вдаючись до “негативних стимули”.
Але найбільш жорстку позицію займав професор Дартсмутського коледжу Томас Ніколс, який вважав Україну вкрай небезпечною націоналістичною країною, озброєною ядерними боєголовками.
Дослідження, опубліковані у 1995-1997 роках, були присвячені своєрідному підведенню підсумків. Автори намагалися дати загальну оцінку процесу денуклеаризації України, виробити і подати певні уроки як для майбутнього розвитку американо-українських відносин, так і в справі зниження рівня ядерної небезпеки для усього світу.
Окремо в цьому плані стоїть професор Джон Мершеймер, який у 1994 році агітував Україну за збереження ядерної зброї.
Неможливо обійти мовчанням дослідження одного з провідних американських дослідників міжнародних відносин Збігнева Бжезінського. Цей знаменитий автор розглядав весь комплекс міжнародних відносин, які склалися у світі внаслідок розпаду СРСР. Велику роль, з його точки зору, у новому світопорядку має грати Україна, яка входить у так званий “пояс європейської безпеки”. Тому результати денуклеаризації цієї країни він вважав “дуже схвальними”.
Вивчаючи американську історіографію, варто враховувати деякий ступінь суб'єктивізму, властивий для робіт ряду авторів. Цей суб'єктивізм може бути викликаний як політичними пристрастями дослідників, так і їх національною приналежністю. Так, американські вчені українського походження - А.Мотиль, Р.Солчаник, Р.Шпорлюк, Б.Нагайло, Т.Кузьо й інші – переважно підходили до вивчення і подання проблеми денуклеаризації України з позицій “подвійного патріотизму”. Цим вони виразно відрізняються на загальному тлі американських дослідників.
Джерельна база. Вивчення ролі США у вирішенні українського ядерного питання у 1991-1997 роках було можливе завдяки використанню широкого спектру опублікованих та неопублікованих матеріалів, які складають джерельну базу дисертації.
Перш за все, були використані опубліковані офіційні документи, які висвітлюють офіційну позицію як українського уряду, так і його партнерів на переговорах по різних аспектах ядерного питання.
У дисертаційному дослідженні до аналізу було залучено широке коло періодичних видань США.
Комплекс неопублікованих джерел складається з матеріалів обох палат Конгресу США: Палати Представників та Сенату. У дослідженні були використані матеріали слухань та “круглих столів”, які відбулися в Конгресі США з питань ядерного нерозповсюдження та ядерної політики США. До аналізу також були залучені матеріали Постійної бюджетної Комісії Палати представників.
Методологічні засади дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають діалектичні принципи наукового пізнання. Через усю дисертацію простежується орієнтація автора на принцип історизму, котрий передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися не тільки з предметом (об'єктом) дослідження, але й з усіма пов'язаними з ним процесами та явищами. Застосування цього принципу дозволяє дослідити діалектику та динаміку історичного процесу з погляду його генези в минулому та тенденцій розвитку в майбутньому.
Принцип об'єктивності як не менш важливий для реалізації авторських цілей дозволяє виявити та врахувати всі фактори та умови, які власне детермінували еволюцію політики США щодо українського ядерного питання. Цей принцип реалізується через комплексний аналіз сукупності різнохарактерних джерел, співставлення яких дає змогу встановити максимально об'єктивну картину минулого.
Зазначені принципи реалізувалися за допомогою застосування як загальнонаукових методів – історичного та логічного, з притаманними їм аналізом, синтезом та системним підходом, так і загальноісторичних методів – історико-порівняльного та ретроспективного.
У другому розділі - "Роль США у прийнятті Україною рішення про ядерне роззброєння (кінець 1991-1994 рр.)" - визначаються основні погрози суверенітету України та українські національні інтереси у відношенні до ядерної зброї, аналізуються дії українського уряду у питанні про долю ядерного арсеналу у 1991 році до набуття Україною незалежності та розглядається процес формування зовнішньополітичного курсу США стосовно українського ядерного питання у кінці 1991-1994 роках, з надбання Україною незалежності до прийняття остаточного рішення про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у статусі без'ядерної держави. Найбільш детально розглядається роль Сполучених Штатів у остаточній відмові України від ядерної зброї.
В 1991 році в України не було чітко розробленої концепції практичних дій у зовнішній політиці, у тому числі і щодо ядерної зброї. Існували переважно так звані благі побажання, обтяжені певними "романтичними" настроями щодо місця нової незалежної держави в системі міжнародних відносин. На жаль, "романтичні" концепції відсунули на другий план прагматизм і тверезий розрахунок, що привело до виникнення ряду небажаних зовнішньополітичних проблем.
Національні інтереси України в галузі ядерної зброї полягали у повної ліквідації ядерної зброї або виводу її з території країни. Цей висновок обумовлюється рядом факторів - економічним, зовнішньополітичним, військовим і іншими.
Однак не існувало і простих способів та шляхів відмови від ядерного статусу. Насамперед, йдеться про те, що ліквідація ядерних боєголовок, засобів їхньої доставки і ракетних шахт у комплексі з потребою належного соціального забезпечення персоналу ракетних військ і екологічних проблем – справа надто коштовна і витратна. Фінансування цих статей було для українського бюджету руйнівним.
Таким чином, у національних інтересах України було принаймні хоча б часткове фінансування процесу деядеризації та відчутніша компенсація за виведені з її території ядерні боєголовки.
Аналізуючи політику Сполучених Штатів Америки стосовно українського ядерного питання періоду 1991 - 1994 років, можна виділити її еволюцію в рамках декількох підперіодів.
Перший з них охоплює час з осені 1991 року до кінця 1992 року, тобто від моменту фактичного розпаду Радянського Союзу до ратифікації Україною Лісабонського протоколу, який означав приєднання України до договору СНО-1. Другий підперіод охоплює 1993-1994 роки - від прийняття Україною остаточного рішення про без'ядерний статус і до підписання у Будапешті Меморандуму про гарантії безпеки в зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Перший підперіод (кінець 1991-1992 роки) для американської політики стосовно українського ядерного питання можна охарактеризувати як підготовчий і визначальний. Саме в цей час американськими дослідниками була усвідомлена важливість і складність проблеми ядерної зброї на території України, проблеми зовсім нової й незвичної.
Значний вплив на оцінки представників американської академічної науки, яким довелося безпосередньо зайнятися цією проблемою, здійснювала певна розгубленість у наукових і політичних колах США, зв'язана з несподіваним для Заходу розпадом СРСР і неготовністю США адекватно реагувати на це.
У цілому, зовнішня політика США щодо країн СНД у цей період носила ознаки дворівневого підходу - з одного боку, Вашингтон хотів би мати взаємини з єдиним центром, особливо в питаннях, які торкаються безпеку Заходу (насамперед у питанні про ядерну зброю), але, з іншого боку, американське керівництво змушене було брати до уваги реально сформовану ситуацію і вести діалог з усіма республіками окремо. Однак саме в цьому аспекті певна інерція мислення, властива американському істеблішменту, не дозволяла швидко змінити зовнішньополітичні пріоритети. Відтак, питання американо-українських відносин у 1991 - початку 1992 року, судячи з робіт американських дослідників, розглядалося не окремо, а в контексті американо-російських відносин. Тобто, політика США на пострадянському просторі була спрямована в основному на Росію, а Україна служила лише додатковим фактором тиску на Росію.
В узагальненій формі концептуальні підходи американської політичної науки в питанні ядерного роззброєння України виходили з того, що ядерна загроза для США в зв'язку з розпадом СРСР набула нового змісту, і зводилися до наступних пунктів: по-перше, перехід від небезпеки навмисного ядерного нападу з боку СРСР до несанкціонованого або випадкового нападу з боку однієї з держав СНД; по-друге, для США зберігалася небезпека можливої модернізації ядерних арсеналів колишнього СРСР; нарешті, по-третє, вкрай серйозною називалася небезпека поширення зброї масового знищення, причому як шляхом безпосередньої передачі ядерної зброї в “треті руки”, так і внаслідок “втечі умів”, тобто участі фахівців-ядерників з колишнього СРСР у створенні власної ядерної зброї в державах з тоталітарними режимами, перш за все в Ірані, Лівії та Північній Кореї.
Більшість американських вчених у своїх працях цього періоду не згадували про існування в України власних національних інтересів, начебто ігноруючи їхню наявність. Також вони не брали до уваги прагнення України забезпечити свою безпеку. Така позиція, за рідкісними винятками, була характерна для більшості розробок американських дослідників у 1991-1992 роках.
В хронологічних рамках другого підперіоду (1993-1994 роки) позиції американських вчених та політиків зазнали значних змін. Цей підперіод можна охарактеризувати у контексті переоцінки підходів до українського ядерного питання. Погляди американських дослідників на процес ядерного роззброєння України зазнали суттєвих змін. Це було пов'язано, насамперед, з тим, що попередні аналітичні моделі, підготовлені американськими вченими, не витримали іспиту часом, а прогнози занадто часто не збігалися з реальними подіями. Це призвело до поглибленого вивчення і своєрідного реаналізу всіх чинників, які впливали на формування українського політичного курсу, а також до спроб усвідомити реальний механізм прийняття рішень українським керівництвом. Підвищену увагу американські аналітики починають приділяти інтересам України. Необхідно відзначити, що рекомендації багатьох американських вчених у 1993 році носили до деякої міри ультимативний характер і не враховували всю складність ситуації, яка склалася навколо української ядерної зброї. Проте, вже у кінці 1993 року з'явилося розуміння, що провина за зволікання процесу ядерного роззброєння лежала не тільки на Україні (і інших країнах СНД), але і на світовому співтоваристві, що не забезпечило молодим незалежним державам достатньої підтримки - як політичної, так і економічної.
З цього приводу розгорнулася дуже серйозна дискусія, у тому числі між прихильниками і супротивниками відмови України від ядерного статусу. Проте, повного розуміння об'єктивних обставин, які склалися в Україні на цей момент, так і не було досягнуто. Щоправда, в цьому напрямку зроблені дуже важливі кроки, внаслідок чого, зокрема, прийшло усвідомлення того, що Україна не намагалася шантажувати світове співтовариство і не вся провина за зволікання процесу роззброєння лежить на її керівництві.
На такому мінливому політичному тлі у 1994 році нарешті була поставлена крапка у розв'язанні проблеми зовнішніх гарантій безпеки України. Безперечно, одну з провідних ролей у цьому зіграли Сполучені Штати Америки. Так, першим кроком до надання гарантій безпеки Україні стала тристороння угода, підписана 14 січня 1994 року в Москві президентами України, Росії і США. Гарантії безпеки, з одного боку, та сподівання на фінансування, з іншого боку, дозволили Верховній Раді України 16 листопада 1994 року прийняти Закон про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Спираючись на ці документи, 5 грудня 1994 року в Будапешті президенти України, Росії, США і прем'єр-міністр Великобританії підписали Меморандум про гарантії безпеки в зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Таким чином, саме США зіграли ключову роль у прийнятті Україною остаточного рішення про набуття без'ядерного статусу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
У третьому розділі - "Американська позиція щодо денуклеаризації України у 1995-1997 роках" - розглядаються основні оцінки процесу ядерного роззброєння України з боку американських політиків та учених у 1995-1997 роках, тобто з моменту прийняття остаточного рішення про роззброєння до фактичного його завершення.
З початком власне процесу роззброєння, тобто безпосереднього знищення засобів доставки ядерної зброї, пускових установок і виведення боєголовок за межі України, інтерес американських учених до даної проблеми дещо знизився. Це було зв'язано, насамперед, із прагматичною спрямованістю зовнішньополітичних досліджень у США, коли йдеться про поточні події, процеси і явища.
Однак, попри ослаблення інтересу американської науки до ядерного роззброєння України, ряд робіт був опублікований. Американські автори намагалися з позицій неупередженості переосмислити процеси, які відбулися за 1991-1994 роки, з погляду реальних результатів роззброєння. Йшлося і про підведення перших підсумків аналітичної і практичної роботи.
Говорячи про підведення підсумків ядерного роззброєння України у 1995-1997 рр., дисертант вважає за доцільне відзначити, що позиції й думки американських учених та політиків розділилися. Хоча загалом політики і більшість дослідників оцінювали денуклеаризацію України як позитивний факт, існувала і протилежна точка зору. Це свідчило не стільки про ідеологічний розкол, скільки про прагнення віднайти істину у пошуках оптимізації безпеки.
Офіційний Вашингтон в цілому був переконаний, що результати ядерного роззброєння слід вважати виключно позитивними. Відтак, у цьому питанні дійшли до згоди як законодавча, так і виконавча влада. Втім, парламентарії США остаточно сформулювали свою позицію тільки упродовж 1996 року. Вона звелася до цілковитої підтримки виділення Конгресом доволі значних коштів на підтримку ядерного роззброєння в Україні та інших країнах СНД. Сходилися у тому, що тим самим було значно підвищено рівні національної безпеки Сполучених Штатів. До такої ж думки схилялася й виконавча влада. Собі в заслугу вона ставила те, що виведення ядерних боєголовок з України обумовлювалося активним втручанням Сполучених Штатів.
У числі наукових інституцій з власними школами дослідження нових незалежних держав та позитивним ставленням до результатів ядерного роззброєння України, необхідно виділити представників Центру російських і євразійських досліджень Монтерейского інституту міжнародних досліджень, зокрема, його директора професора Вільяма Поттера. Впадає в око еволюційність його позиції. Спочатку Поттер дотримувався стосовно України дуже критичної думки, покладаючи на неї всю провину за зволікання процесу деядеризації. Однак згодом його погляди зазнали певної еволюції.
У 1995 році Поттер наполягав на тому, що рішення про роззброєння для України було украй важким і болісним. До числа основних факторів, які заважали розлучитися з ядерним статусом, Поттер відніс побоювання агресії і, відповідно, бажання мати засіб стримування; необхідність економічної компенсації за ліквідовану ядерну зброю; ряд тенденцій у внутрішній політиці, а також бажання України міцно затвердити свій суверенітет та якось підняти свій міжнародний престиж. Тому саме на Україну Поттер покладав основну провину за зволікання з денуклеаризацією.
Проте, американський дослідник критикував не тільки українську сторону, відзначаючи низку суттєвих помилок у політиці Заходу. Насамперед, Поттер закликав до диференційованого підходу до пострадянських ядерних держав. Основним недоліком американської політики у стосунку до ядерних пострадянських держав Поттер називав відсутність оперативного управління, наявність численних бюрократичних інстанцій, які приводили до того, що американські дії виявлялися несвоєчасними і спізнілими.
Великий інтерес викликає робота знаного американського вченого, професора університету Джона Гопкінса, директора проекту з відносин між Заходом і Сходом при Раді міжнародних справ Майкла Мандельбаума. Річ у тім, що остання з названих організацій, зовні будучи громадським інститутом, насправді суттєво впливає на розробку і прийняття офіційних рішень державного департаменту і Білого дому. Відтак, позиція Мандельбаума мала високі підстави розглядатися адекватною підходам органів державної влади США.
Мандельбаум, як і ряд інших американських учених, основним спонукальним мотивом, який обґрунтовував необхідність збереження Україною ядерної зброї, називав агресивну зовнішню політику Росії і погрозу, яка нібито виходила від неї. Така точка зору була явним перебільшенням і заважала об'єктивному аналізові. Основний висновок, до якого прийшов Мандельбаум, полягав у тому, що успіх американської зовнішньої політики в запобіганні ядерного поширення, і, у першу чергу, припиненні ядерних програм прикордонних країн, стане гарантією загальних здобутків дипломатії США у всіх сферах її застосування.
При розгляді робіт, які відносяться до даного періоду, не можна обійти мовчанням роботи крупного американського дослідника, співробітника Центру Карнегі з міжнародної безпеки, фахівця з зовнішньої політики і питань безпеки України Шермана Гарнетта. Дана дослідницька установа також користується значним авторитетом в державному істеблішменті США, а висновки й пропозиції Центру – попитом у державному департаменті і Білому домі.
Гарнетт визнавав, що в специфічних українських умовах ядерне роззброєння не можна було розглядати у відриві від безлічі політичних, економічних і соціальних факторів, а саме таку позицію займали американські політики у 1991-1993 роках. Загалом же, ця праця дуже чітко показує еволюцію поглядів, характерних для американської історіографії у порівнянні з попередніми періодами. Це - перехід від звинувачень України в небажанні роззброюватися до визнання обопільної провини в зволіканні з ліквідацією української ядерної зброї; від повного ігнорування процесів, які відбувалися в Україні і робили значний вплив на офіційну позицію Києва, до вкрай уважного аналізу цих процесів; від неприйняття українських інтересів до їх вивчення й усвідомлення.
У цілому, Шерман Гарнетт позитивно оцінював результати ядерного роззброєння України. У той же час він відзначав, що процес був затягнутий, але не тільки з вини України. На думку Гарнетта, мову слід вести про взаємне нерозуміння й обопільні помилки.
Таким чином, велика група дуже впливових американських вчених оцінювала результати ядерного роззброєння як позитивні. У той же час спостерігаються певні розходження в тлумаченні самого процесу. Так, Вільям Поттер усю провину за затягування термінів роззброєння покладав на українську сторону. Майкл Мандельбаум, Шерман Гарнетт і Роман Попадюк визнавали, що затримка виводу ядерної зброї з території України була, серед іншого, викликана і об'єктивними причинами. Більш того, два останніх автори говорять про взаємне нерозуміння й обопільні помилки як України, так і США.
У висновках підбиті підсумки проведеного дослідження.
Роль США у ядерному роззброєнні України, безумовно, може бути визначена як вирішальна. Причин цього існує чимало, але як базові треба назвати, по-перше, те, що ліквідація ядерної зброї, яка належала СРСР, механічно знижувала рівень ядерної загрози для Сполучених Штатів. Відтак, позиція американського керівництва – як адміністрації Буша, так і уряду демократів – була вкрай прагматичною. Ключовим цей елемент став і у дослідженнях американських істориків політики. Підтвердженням є те, що даний напрямок у зовнішній політиці Вашингтону став одним з провідних на протязі 1991-1997 років, тобто до остаточного вирішення українського ядерного питання. По-друге, американський уряд докладав максимальних зусиль для досягнення деядеризації України, які були увінчані цілковитою перемогою, маючи на увазі попередити розповсюдження ядерної зброї та відповідних технологій.
Американської академічна наука користувалася підвищеним попитом на вищому державному рівні, коли мова йшла про дослідження нею проблем денуклеаризації пострадянських держав. Відчутний підвищений рівень кореляції між ідеями, які висуваються ученими, та практичним їх втіленням з боку адміністрації президента США. Таким чином, результати роботи американських учених у цій сфері знаходили дуже широке практичне застосування.
Практичне втілення масштабного ґатунку знайшли різнопланові наукові пропозиції про потребу в здійсненні тиску на Україну, зокрема, шляхом погроз зниження обсягів або повного припинення економічної допомоги з боку США. Крім того, до певної міри якраз завдяки впливу науковців на політиків як України, так і США, здійснюваному через публікації у відкритій пресі, врешті-решт, Україна ратифікувала договір СНО-1 і остаточно відмовилася від сподівань на ядерний статус.
Ретельний і максимально наближений до принципу наукової об'єктивності аналіз аргументації американських дослідників показує, що далеко не завжди їхні висновки базувалися на перевірених інформації й фактах. Траплялися й відверті випадки нерозуміння або спотворення ситуації усередині України та за її межами. У такий спосіб рекомендації представників американської історіографії по даному колу питань необхідно сприймати дуже обережно і навіть критично, роблячи поправку на недостатній рівень врахування внутрішньо - і зовнішньополітичних реалій України як нової незалежної держави перехідного типу з відсутністю усталених системних і управлінських традицій.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації
1. Покась М.С. Внешнеполитический аспект ядерного разоружения Украины // Записки історичного факультету ОДУ - Одеса: Одеський Державний Університет. - 1997. - Вип. 5. - С. 284-291.
2. Покась М.С. Спор в американской историографии о целесообразности ядерного разоружения Украины // Записки історичного факультету ОДУ - Одеса: Одеський Державний Університет. - 1998. - Вип. 7. - С. 248-254.
3. Покась М.С. Эволюция оценок украинского ядерного вопроса представителями американской историографии в 1991 г. // Записки історичного факультету ОДУ - Одеса: Одеський Державний Університет. - 1997. - Вип. 8. - С. 315-319.
АНОТАЦІЯ
Покась М.С. Концептуальна еволюція політики США в питанні денуклеарізації України (1991-1997 рр.). - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова. Одеса, 2001.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню концептуальній еволюції зовнішньої політики США стосовно питання денуклеарізації України.
Автор визначає основні погрози суверенітету України та українські національні інтереси у відношенні до ядерної зброї, акцентує увагу на процесі формування зовнішньополітичного курсу США стосовно українського ядерного питання у 1991-1994 роках, з надбання Україною незалежності до прийняття остаточного рішення про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у статусі без'ядерної держави. Також розглядається роль Сполучених Штатів у остаточній відмові України від ядерної зброї. Аналізу піддано основні оцінки процесу денуклеарізації України з боку американських політиків та учених у 1995-1997 роках, тобто з моменту прийняття остаточного рішення про роззброєння до фактичного його завершення.
Ключові слова: денуклеарізація України, ядерне роззброєння, зовнішня політика США, зовнішня політика України, українське ядерне питання, національні інтереси України.
АННОТАЦИЯ
Покась М.С. Концептуальная эволюция политики США в вопросе денуклеаризации Украины (1991-1997 гг.). - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Одесский национальный университет им. И.И. Мечникова. - Одесса, 2001.
Диссертация посвящена комплексному исследованию концептуальной эволюции внешней политики США относительно вопроса денуклеаризации Украины.
Автор определяет основные угрозы суверенитету Украины и украинские национальные интересы в отношении к ядерному оружию, акцентирует внимание на процессе формирования внешнеполитического курса США относительно украинского ядерного вопроса в 1991-1994 годах, от приобретения Украиной независимости до принятия окончательного решения о присоединении к Договору о нераспространении ядерного оружия в статусе безъядерного государства. Также рассматривается определяющая роль Соединенных Штатов в окончательном отказе Украины от ядерного оружия. Анализу подвергнуты основные оценки процесса денуклеаризации Украины со стороны американских политиков и ученых в 1995-1997 годах, то есть от момента принятия окончательного решения о разоружении до фактического его завершения.
В диссертации детально рассматривается эволюция подходов представителей американской академической науки к украинскому ядерному вопросу, цели внешней политики США по отношению к этому вопросу и методы его разрешения. Также отмечается взаимодействие в США между академической наукой, обеспечивающей концептуальную сторону внешней политики, и государственных органов, претворяющих эту политику в жизнь.
Автор подчеркивает неизбежность денуклеаризации Украины, однако отмечает, что при ее проведении украинские политики допустили ряд серьезных ошибок, заявив о безусловном безъядерном статусе Украины и, таким образом, поставив украинских дипломатов в безвыходное положение.
Ключевые слова: денуклеаризация Украины, ядерное разоружение, внешняя политика США, внешняя политика Украины, украинский ядерный вопрос, национальные интересы Украины.
THE SUMMARY
Pokas M.S. Conceptual evolution of US policy in the Ukraine denuclearization question (1991-1997). - Manuscript.
Thesis for a scientific degree, that of Candidate in History sciences, speciality 07.00.02 - world history. - Odessa National University named by I.I.Mechnikov. Odessa, 2001.
The thesis is dedicated to the complex scientific research of conceptual evolution of US policy in the Ukraine denuclearization question.
The author determines main threats to the Ukraine souverenitet and Ukrainian national interests relatively to the nuclear weapon, concentrates his attention on the US foreign policy toward Ukrainian nuclear question forming process in 1991-1994, from the time, when Ukraine takes its independence to the final desigion of Ukraine's joining to the Non-Proliferation Treaty in the non-nuclear state' status. The role of USA in the Ukraine's final rejection from the nuclear weapon examined too. The main Ukrainian denuclearization process estimations from American politicians and scientists in 1995-1997і from the final desigion of Ukraine's disarmament moment to its finishing were analyzed too.
Key words: Ukrainian denuclearisation, nuclear disarmament, US foreign policy, Ukrainian foreign policy, Ukrainian nuclear question, Ukrainian national interests.