Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МОГИЛЬНИЙ ЛЕОНІД ПЕТРОВИЧ
УДК 329.12: 94(477)„19”
УКРАЇНСЬКІ ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНІ ПАРТІЇ
В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
07.00.01 – Історія України
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ – 2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії
України історичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Науковий керівник:
доктор історичних наук, професор
Колесник Віктор Федорович,
завідувач кафедри давньої та нової
історії України.
Офіційні опоненти:
доктор історичних наук, професор
Буравченков Анатолій Олександрович,
професор кафедри новітньої історії України
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
кандидат історичних наук, доцент
Гошуляк Іван Леонідович,
провідний спеціаліст
Інституту політичних і етнонаціональних досліджень
НАН України
Провідна установа: Інститут історії України НАН України
Захист відбудеться “23” червня 2003 р. о 10 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 349).
З дисертацією можна ознайомитись у
Науковій бібліотеці імені М.Максимовича
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розіслано “15” травня 2003 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Структура дисертації. Мета і завдання наукового дослідження зумовили його структуру. Дисертація обсягом 254 сторінки складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (37 сторінок, 492 найменування) і 6-ти додатків на 37 сторінках.
Вступ. Актуальність теми дослідження. Розбудова української державності, формування політичної системи незалежної України зумовлюють необхідність досконалого вивчення історії України. В умовах державної незалежності України та переходу історичної науки з ідеологічного обслуговування політики до суто наукового пізнання перед вітчизняними дослідниками існує потреба в переосмисленні історичного минулого і створенні нових праць, в яких на основі глибокого неупередженого аналізу, з використанням нових документальних матеріалів, обґрунтовувалися б виважені оцінки подій та явищ історії ліберально-демократичних партій.
Українська демократична партія (УДП), українська радикальна партія (УРП) і українська демократично-радикальна партія (УДРП) становлять органічну частину суспільно-політичного й культурницько-просвітницького життя Наддніпрянської України на початку ХХ ст. Без всебічного і об’єктивного дослідження історії українських ліберально-демократичних партій не можна відтворити цілісну картину суспільних процесів того переломного етапу вітчизняної історії. Адже здобутки і невдачі націонал-лібералів, специфічні форми й загальна спрямованість їх практичної діяльності відобразили як наявні на той час політичні, соціальні, національні та інші суперечності, так і загальний стан політичної культури населення, рівень його національної свідомості.
Актуальність даної теми зумовлюється також відсутністю ґрунтовних комплексних праць з історії УДП, УРП та УДРП. Окрім того, вітчизняна і зарубіжна історіографія даної теми не уникнула впливу ідеологічної боротьби між прибічниками лібералізму та їхніми політичними супротивниками.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми „Історія формування і розвитку української держави” (№01БФ 046-01), яка включена до тематичного плану київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єктом дослідження є українські ліберально-демократичні партії в Російській імперії на початку ХХ ст. Ліберально-демократичними партіями кваліфікуються ті, які об’єднували у своїх лавах прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та політичних і економічних свобод. До них відносилися: УДП, УРП і УДРП.
Предметом дослідження є процес утворення українських ліберально-демократичних партій та формування їхніх програмних вимог і завдань, практична діяльність партій по пропаганді та відстоюванні програмних цілей.
Мета дисертаційної роботи: дослідити походження і тенденції розвитку націонал-ліберальних партій, відтворити процес формування, етапи, вироблення й становлення ідейно-теоретичних засад їх програм і хід реалізації програмних вимог у суспільно-політичній та культурницько-просвітницькій діяльності у 1904-1908 рр.
Досягнення мети дослідження передбачає вирішення таких завдань:
– Проаналізувати стан наукової розробки обраної теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, особливості її вивчення у різних історіографічних періодах, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення, узагальнити історіографічні уроки;
– На конкретно-історичному матеріалі розкрити передумови зародження УДП, УРП і УДРП. Дослідити процес утворення та ідейно-політичного розвитку ліберально-демократичних партій, їх особливості, спрямованість та орієнтацію;
– Проаналізувати соціальну базу ліберально-демократичних партій;
– Дослідити програмні і організаційні засади ліберально-демократичних партій в контексті політичного, соціально-економічного, національно-культурного становища українських земель у складі Росії;
– З’ясувати зміст, форми, способи, головні напрямки і визначити основні періоди діяльності УДП, УРП і УДРП по пропаганді й відстоюванні своїх програмних вимог серед різних верств населення;
– Проаналізувати причини занепаду та зникнення ліберально-демократичних партій з політичної арени України на початку ХХ ст.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють час від утворення в 1897 р. Всеукраїнської загальної безпартійної демократичної організації (на її основі сформувалися українські помірковані партії) до 1908 р. Якраз тоді остання з ліберально-демократичних партій – УДРП – припинила свою діяльність, розчинившись у Товаристві українських поступовців (ТУП).
Територіальні межі дослідження етнографічно охоплюють українську територію у складі тогочасної Російської імперії. Це пояснюється тим, що західноукраїнська регіональна течія українського ліберально-демократичного руху розвивалася за суттєво відмінних від російських суспільно-політичних і економічних умов і може бути предметом самостійного дослідження.
Методологічною основою дисертації стали наукові принципи та дослідницькі методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку. Перш за все це принципи історизму, об’єктивності, системності. Предмет дослідження вимагав застосування таких методів: проблемно-хронологічного, порівняльного, періодизації, ретроспективного, синхронного, актуалізації, статистичного, аналітичного та інших.
Наукова новизна дисертації полягає у постановці і розробці актуальної теми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній літературі. Автор обґрунтував низку нових положень, виявив упередженість деяких висновків попередніх дослідників, неточності, які мали місце в історіографії.
На основі широкого масиву джерел, опублікованого і неопублікованого документального матеріалу, що раніше недостатньо або зовсім не використовувався, по-новому переглянуто історію ліберально-демократичних партій, яка в науковій літературі висвітлювалася з похибками або ж неповністю. Комплексно проаналізовано процес формування українських ліберально-демократичних партій в Російській імперії на початку ХХ ст., що дозволило глибше вивчити ідеологічні, політичні, організаційні та соціально-економічні передумови утворення УДП, УРП і УДРП. У дослідженні вперше виділено етапи становлення українських поміркованих партій. Отримано нові результати щодо кількості місцевих осередків УДП, УРП та УДРП. На основі широкого кола джерел поглиблено досліджено програмні документи націонал-ліберальних партій, визначено фактори, що впливали на їх формування та еволюцію. Дістало подальший розвиток дослідження діяльності УДП, УРП й УДРП у справі пропаганди і відстоювання ліберальної концепції в Україні на початку ХХ ст. Йдеться передусім про здійснення націонал-лібералами агітаційно-пропагандистської роботи серед робітників і селян, організація і проведення виборчих кампаній до І та ІІ Дум, відстоювання ліберально-демократичною пресою поміркованої точки зору в справі вирішення національного, соціально-економічного, аграрного питань та ін.
Практичне значення одержаних результатів, висновків і введеного до наукового обігу нового історичного матеріалу полягає у можливості їх використання при написанні узагальнюючих праць з історії України, підручників, розробці навчальних нормативних та спеціальних курсів. Рекомендації історіографічного характеру сприятимуть розробці теми українських ліберально-демократичних партій у більш значному об’ємі. В дисертації поставлено низку конкретних проблем для перспективних наукових розвідок.
Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі доповідей на наукових конференціях: „Україна шляхами віків”, (Київ, 17 травня 2002 р.), „Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми і перспективи розвитку” (Київ, 14-15 травня 2003 р.), Одинадцята міжвузівська студентська наукова конференція „Наука і вища освіта”, (Запоріжжя, 15-16 травня 2003 р.), „Історія України: історія вивчення, сучасний стан і перспективи досліджень” (Київ, 20-21 травня 2003 р.). Основні результати дисертації викладені у п’яти наукових публікаціях загальним обсягом 2,9 друк. арк.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження” дається аналіз історіографії проблеми та характеризуються джерела.
Історіографія ліберально-демократичних партій Наддніпрянщини включає такі основні періоди: 1) від виникнення партій у 1904-1905 рр. до початку Української національно-визвольної революції у 1917 р.; 2) від 1917 р. до кінця 1920-х рр.; 3) з кінця 1920-х рр. до середини 1950-х років; 4) від другої половини 1950-х рр. до початку 1990-х рр.; 5) з початку 1990-х років і до цього часу. Протягом майже 100 років науковці зібрали і частково узагальнили величезний конкретно-історичний матеріал.
Перший історіографічний період ознаменувався виходом публікацій сучасників подій, діячів УДП, УРП, УДРП, українських депутатів двох перших Дум. Перш за все варто відмітити праці і статті Б.Грінченка, В.Дорошенка, С.Єфремова2, російських істориків С.Щоголева, А.Стороженка3, німецького дослідника О.Гетча4 та ін.
Видання мали переважно публіцистичний характер. Але в них згадуються окремі моменти щодо формування ліберально-демократичних партій, їх стосунки з іншими партіями, зроблені перші спроби оцінок розвитку ліберального руху на початку ХХ ст.
Загалом дореволюційна історіографія має фрагментарний, дещо ідеологізований і полемічний характер, тому в ній, звичайно, є багато суперечливих припущень. Водночас вона дає змогу усвідомити характер епохи, зрозуміти основні напрями розвитку партійного ліберально-демократичного руху.
Другий історіографічний період охоплює час від 1917 до кінця 1920-х рр. Цей час приніс з собою певну розкутість наукової думки і творчого слововиявлення. Було опубліковано праці П.Стебницького, П.Христюка, П.Гайдалемівського5 та ін. У 1920-і роки з’явилися дослідження українських емігрантів. Зокрема у Львові вийшли спогади Є.Чикаленка6.
Якщо впродовж другого історіографічного періоду помітні були спроби вітчизняних істориків більш-менш об’єктивно висвітлити історію УДП, УРП й УДРП, то в третьому історіографічному періоді радянські дослідники вдалися до таврування національних ліберальних партій, звинувачуючи їх у буржуазності і націоналізмі.
З початку 1930-х рр. історія УДП, УРП і УДРП довгий час практично не досліджувалася. Повернутися до дослідження націонал-лібералізму радянські дослідники змогли тільки в 1950-х рр. Цей період історіографії в Україні відзначений роботами Л.Іванова, Ф.Лося, І.Премислера7 та ін. Заідеологізованість радянських дослідників у дослідженні історії націонал-ліберальних партій продовжилися і в четвертому історіографічному періоді.
Найкраще історію УДП, УРП та УДРП, висвітлено у працях опублікованих за кордоном українськими емігрантами й істориками з діаспори: Д.Дорошенком, О.Лотоцьким, Ю.Тищенком-Сірим, Н.Полонською-Василенко8 й ін. Зарубіжні історики у своїх дослідженнях використали значний об’єм фактичного матеріалу пов’язаного з історією УДП, УРП і УДРП та намагалися об’єктивно підійти до висвітлення окремих аспектів їх формування і діяльності, хоча не завжди це їм вдавалося.
З проголошенням незалежності України розпочався процес переосмислення історії націонал-ліберальних партій. У цей період здійснено спроби висвітлити окремі сторони діяльності УДП, УРП та УДРП в працях присвячених І-ІІІ Думам, окремим діячам ліберального руху, історії українських партій. Щоправда, у деяких публікаціях внаслідок певної новизни і тривалої нерозробленості проблеми є поверхові оцінки й неточності. На сучасному етапі історіографії з’явилася велика кількість статей, монографій. Їх авторами є Г.Касьянов, О.Телешун, О.Голобуцький і В.Кулик, А.Павко, В.Стрілець9 та ін.
Широку джерельну базу має праця В.Стрільця. Вона відзначається нетрадиційністю підходів до розв’язання багатьох важливих проблем історії українських ліберально-демократичних партій. Однак, зважаючи на об’єм та хронологічні рамки дослідження, В.Стрільцю не вдалося повною мірою висвітлити історію УДП, УРП і УДРП, які діяли на початку ХХ ст. Автор більше уваги приділив історії ліберально-демократичної партії, яка діяла після 1917 р.
Недостатньо дослідженою залишається історіографія партійної історії, питання розробки та змісту програмних вимог, політична, парламентська і культурно-просвітницька діяльність ліберально-демократичних партій. Аналіз наявної літератури свідчить, що багатьма авторами закладена ґрунтовна основа для предметного комплексного вивчення історії УДП, УРП й УДРП, що діяли на початку ХХ ст. Нагальним завданням є створення цілісного наукового дослідження всього комплексу питань, пов’язаних із зародженням, програмними вимогами та діяльністю цих партій в Україні.
Джерельну базу дисертації становлять матеріали чотирьох груп: архівні джерела, публікації документів, періодичні видання і мемуарна література. У процесі роботи над даним дослідженням автором було опрацьовано 105 справ 23 фондів ЦДІА України м. Києва і 39 справ 11 фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки НАН України ім. В.І.Вернадського.
До першої та найціннішої, на думку автора, належать оригінальні матеріали УДП, УРП і УДРП початку ХХ ст.: матеріали про партійні з’їзди і конференції, рішення місцевих партійних осередків, інструктивні матеріали центральних органів партій, листування їх активістів і керівників, агітаційно-пропагандистські видання (брошури, відозви, звернення). Ці документи безпосередньо відбивають складнощі й колізії процесу формування, ідейно-теоретичного визрівання, діяльності ліберально-демократичних партій початку ХХ ст. Вони подають багато фактів з історії й практики партійного будівництва, політичної і культурницько-просвітницької діяльності партійних осередків УДП, УРП і УДРП. Значно розширюють джерельну базу дослідження листівки ліберальних партій. У дисертації проаналізовано копії дванадцяти подібних видань, збережених в фондах ЦДІА України м. Києва (ф.268, 274, 275, 320, 336, 442).
Другий великий комплекс використаних автором джерел становлять спогади активних учасників українського визвольного руху, що, незважаючи на певний суб’єктивізм, мають виключну фактографічну цінність, оскільки часто надають єдину можливість з’ясувати обставини виникнення партій ліберального спрямування і особливостей формування їх ідейно-теоретичних засад.
Частково зібрані спогади опубліковані у варшавських збірниках „З минулого”10, у мюнхенському журналі „Сучасність”11 та після проголошення незалежності України12.
Незважаючи на суб’єктивізм і небезсторонність більшості мемуаристів, їх праці додають багато нової джерельної інформації. Особливо цінні та інформативні свідчення знаходяться у спогадах О.Лотоцького, Є.Чикаленка, С.Єфремова, М.Кононенка 13, в епістолярній спадщині Б.Грінченка, М.Лисенка, В.Антоновича14 та ін.
Третю групу джерел складають матеріали жандармсько-поліцейських і адміністративних органів Російської імперії: періодичні звіти про роботу низових осередків українських та загальноросійських політичних організацій, аналітичні огляди партій, агентурні дані.
Насичені здебільшого достовірним фактичним матеріалом, ці документи, разом з тим, позначені недостатнім рівнем „фахової” підготовки службовців каральних установ імперії. До того ж нерідко внаслідок браку інформації про діяльність центральних і місцевих організацій УДП, УРП й УДРП їх об’єднували з соціал-демократами й соціал-демократичною „Спілкою” під загальною назвою „Української партії” (ЦДІА України. м. Київ. ф.365, 321, 442 та ін.). Це призводило до плутанини в оцінках щодо формування ліберально-демократичних партій, становлення ідейно-теоретичних засад і визначення ефективності їх діяльності.
До четвертої групи джерел відносяться періодичні видання ліберально-демократичного і національно-радикального напрямків, що виходили на початку ХХ ст. на території як Російської, так і Австро-Угорської імперій. Важливою складовою джерельної бази стали такі періодичні видання як „Хлібороб”, „Рідний край”, „Громадська думка”, „Рада”, „Киевские отклики”, „Полтавщина”, „Діло” та ін. Вони містили різноплановий інформаційний матеріал з життя партій, які активно діяли під час революції 1905-1907 рр. в Україні. Широко залучені також матеріали опубліковані у „Літературно-науковому вістнику”, „Україні”, „Новій громаді” та ін.
Матеріали періодичної преси дали змогу прослідкувати формування політичних програм націонал-ліберальних партій, окреслити масштаби їх діяльності, рівень політичного впливу націонал-лібералів на суспільні процеси, ставлення до них інших партій України.
Критичне вивчення документальних джерел усіх чотирьох груп, на думку дисертанта, дає змогу достовірно розкрити всі складнощі процесу формування, ідейного становлення та діяльності УДП, УРП та УДРП, які діяли на початку ХХ ст.
Переважна більшість джерел, що вперше залучаються до наукового обігу, містяться у фондах ЦДІА м. Києва та у фондах Інституту рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського. Серед цінних джерел, які знаходяться в Інституті рукопису і стосуються культурницько-просвітницької діяльності націонал-ліберальних партій, є архіви В.Лучицького (ф.66); Б.Грінченка (ф.І, ф.170); О.Русова (ф.159) та ін. Це переважно рецензії на видання, чернетки статей, листи та ін.
Цінна інформація, яка стосується пропагандистської і видавничої діяльності УДП, УРП і УДРП, міститься у фондах Київського тимчасового комітету у справах преси в Києві (ф.295), Київського (ф.274), Катеринославського (ф.313), Полтавського (ф.320), Харківського (ф.336), Одеського (ф.385), Чернігівського (ф.1439) жандармських управлінь, Канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора (ф.442), Київського (ф.275), Південно-Східного (ф.705), Південного районних охоронних відділень (ф.268), Канцелярії військового прокурора Київського військового окружного суду (ф.315), прокурора київської судової палати (ф.317) та ін. Для висвітлення внутріпартійного життя, культурницько-просвітницької та видавничої діяльності УДП, УРП і УДРП залучено матеріали зосереджені в особистих фондах: І.Павловського (ф.267), М.Грушевського (ф.1235), М.Сумцова (ф.2052) та ін.
Отже, можна стверджувати, що джерельна база є достатньо широкою для створення ґрунтовного комплексного дослідження історії українських ліберально-демократичних партій, які діяли в Російській імперії на початку ХХ ст.
У другому розділі “Формування ліберально-демократичних партій” розглянуто передумови і процес формування українських ліберально-демократичних партій в Російській імперії на початку ХХ ст. Для створення партій поміркованого напрямку існували ідеологічні, політичні, організаційні та соціально-економічні передумови. Чітка орієнтація партій вимальовувалася поступово, в міру їх дозрівання і відокремлення від штучного політичного цілого (ліберально-демократичного руху, ВЗБДО), на базі якого вони формувалися. 1890-ті рр. можна охарактеризувати, як добу підготовки ліберальних сил до утворення УДП, УРП та УДРП.
Наприкінці 1890-х рр. українські ліберали вже не задовольняються лише культурницькою діяльністю, вони прагнуть здобути для українського народу всю повноту національних та політичних прав. Йдучи поруч з всеросійським ліберально-демократичним рухом, націонал-ліберали обирають свій особливий шлях у лавах власних організацій і партій.
Стимулом до прискорення формування перших націонал-ліберальних партій стали загальноросійське пом’якшення режиму на початку ХХ ст., поява радикальних українських партій, початок російської революції 1905-1907 рр., скликання І Думи та ін.
Після утворення перших українських партій, колишні українофіли вирішили реорганізувати ВЗБДО у партію з ліберальною програмою. Національна інтелігенція, яка входила до складу ВЗБДО, перейшла від ідейної аморфності до чітких і усталених засад лібералізму. У 1904 р. було утворено УДП, в 1905 р. – УРП і УДРП. Провідники ліберально-демократичних партій (Є.Чикаленко, Б.Грінченко, С.Єфремов та ін.) прагнули домінувати в українському суспільстві. Амбіції і непоступливість провідників лібералів (В.Науменка, Б.Грінченка та ін.) призвели до розколу УДП і виникнення УРП весною 1905 р. У 1905 р. УДП складалася з 32 громад, а УРП – з 7. Подібність програмних документів, мала чисельність та незначний вплив УДП і УРП в Україні стала причинами, які призвели до об’єднання обох партій в УДРП. В 1906 р. УДРП складалася з 36 партійних осередків.
Соціальною базою УДП, УРП і УДРП стала інтелігенція. Вона становила 76-80% особового складу партій. Саме інтелігенція була рушійною силою вищеназваних партій. Однак така соціальна база стала причиною малочисельності та незначної популярності цих партій в Україні. За дослідженнями автора, у лавах однієї з найчисельніших націонал-ліберальних партій – УДРП, в різні періоди її діяльності, нараховувалося від 450 до 2000 осіб.
Становлення ліберально-демократичного руху в Україні у досліджуваний період відбулося впродовж трьох етапів розвитку. Перший етап охоплює час діяльності ВЗБДО – 1897-1904 рр. Другий етап (1904-1905 рр.) характеризується створенням УДП з 1904 р. та УРП з 1905р. Третій (1906-1908 рр.) відзначений об’єднанням націонал-лібералів у одній партії – УДРП.
Таким чином, у ході розгортання революційних подій 1905-1907 рр., українська ліберал-демократія пройшла складний шлях становлення і організаційного оформлення.
У третьому розділі “Розробка та обґрунтування партіями програмних вимог і завдань” проаналізовано ідейні витоки, основні принципи національної концепції та завдання УДП, УРП та УДРП.
Засновники УДП, УРП і УДРП у своїх програмних документах обґрунтовували власний проект державності України та пропонували вирішити соціально-економічні проблеми, зважаючи на власні традиції і цінності, а також на досягнення у сфері національного, соціального і культурного життя розвинених європейських країн початку ХХ ст.
На перший план УДП, УРП та УДРП висували вимоги реформування політичного ладу, заміни самодержавства конституційно-парламентарним устроєм. Проведення подібних змін передбачало два шляхи: 1) проведення політичної реформи “зверху” самою владою 2) здійснення необхідних перетворень “знизу”. Українські ліберали, як і російські, надавали перевагу першому варіантові, який дозволив би уникнути насильства і кровопролиття.
Політичні та соціальні зміни в країні впливали на формування програмних вимог ліберал-демократів. Протягом діяльності УДП було прийнято дві редакції програм (листопад 1904 р., квітень 1905 р.) затверджених з’їздами та розроблено один проект, який не був прийнятий у зв’язку з об’єднанням УДП і УРП. Проект програми УРП опублікували у липні 1905 р, однак через короткочасне існування партій його так і не затвердив на партійний з’їзд. Програму УДРП прийняли і затвердили наприкінці грудня 1905 р. на другому з’їзді партії. Наступні зміни програми УДРП були внесені на з’їздах у липні 1906 р. і жовтні 1907 р.
На початку ХХ ст. УДП, УРП і УДРП піднімають із новою силою гасло автономії України і федералізації Російської імперії. Серед лідерів УДП, УРП, а згодом і УДРП не існувало єдиної думки про спосіб здобуття автономії для України. Так, УДП й УДРП базували свої програми на визнанні того, що Україна отримає національно-територіальну автономію від загальноросійських Установчих зборів. Українські радикали ж схилялись до думки про проголошення автономії України українським парламентом.
Головною метою поміркованих партій стала вимога надати політичний простір для становлення і наступного розвитку елементів громадянського суспільства та правової держави. Перш за все, мова йшла про заходи, які забезпечували б громадянські й політичні права і свободи. Для запобігання соціальної напруги УДП, УРП і УДРП пропонували здійснити комплекс реформ, спрямованих на розв’язання національного питання, розвитку ринкової економіки, вирішення аграрного питання, проведення радикальних соціальних перетворень та ін.
Розроблені в європейському ліберально-демократичному і соціал-демократичному рухах положення щодо вирішення соціально-економічних питань були взяті за основу теоретиками і укладачами програм націонал-ліберальних партій. Це стосується вирішення соціального, робітничого і аграрного питань. Як і інші українські партії, УДП, УРП і УДРП пропонували запровадити восьмигодинний робочий день, заборонити працю неповнолітніх на важких роботах, надати на виробництві пільги жінкам, вирішити в інтересах працюючого селянства аграрне питання та ін. Єдиною відмінністю від інших партій залишався спосіб досягнення цих та інших соціально-економічних завдань – еволюційний, реформістський.
Вимоги УДП, УРП та УДРП відбивали одну зі сторін ліберальної ідеології, яка охопила певну частину українського суспільства на початку ХХ ст. На відміну від інших українських партій, програмні вимоги і завдання ліберально-демократичних партій відрізнялися значною розробленістю та обґрунтованістю. Однак, націонал-ліберали так і не змогли осягнути омріяного ідеалу українського народу – державної незалежності і обмежилися лише вимогою автономії України.
Четвертий розділ “Пропаганда та відстоювання програмних вимог і завдань” присвячено аналізу та висвітлення форм, методів і засобів пропаганди та відстоювання програмних вимог УДП, УРП та УДРП в Росії впродовж 1904-1908 рр.
Становище українських ліберальних партій у Російській імперії на початку ХХ ст. визначило засоби, методи, форми і масштаби їх роботи. УРП, УДП і УДРП намагалися діяти у рамках закону, легально. Але, незважаючи на неодноразові спроби провідників УДП, УРП, а згодом і УДРП, жодна з партій так і не була офіційно легалізована. За цих обставин одним з важливих засобів впливу на населення стали листівки, звернення, відозви, брошури та ін.
Для націонал-ліберальних партій було характерним використання преси як одного з найважливіших засобів впливу на національну свідомість українців. Партійні видання („Рідний край”, „Громадська думка”, „Рада” та ін.) за своїм змістом відображали ідейно-політичну і національну спрямованість українського ліберального руху. Масштаби видавничої діяльності вітчизняних ліберально-демократичних партій порівняно з усіма іншими українськими політичними партіями були вагомішими і найбільшими. Але навіть у часи свого найбільшого піднесення (1905-1907 рр.) українська поміркована преса не користувалася поблажливістю влади і продовжувалася утискувалася владою через накладення штрафів і конфіскацій.
Представники УДП, УРП і УДРП з метою популяризації і роз’яснення своїх програмних вимог брали активну участь у загальноросійському громадському та політичному житті: земських з’їздах, міжпартійних нарадах, з’їздах журналістів, вчителів та ін.
Українські ліберально-демократичні партії відповідний стартовий простір отримали під час революції 1905-1907 рр., а особливо, після маніфесту 17 жовтня 1905 р., який проголосив основні демократичні свободи.
Ліберал-демократи єдині з національних партій взяли участь у виборах до І Державної думи, формуванні та діяльності української думської громади. Участь у роботі Думи прискорила формування УДРП як партії парламентського типу. Незважаючи на короткочасне існування першого загальноросійського парламенту, українські ліберали спромоглися певною мірою використати думську трибуну для відстоювання національних, соціальних, аграрних та інших вимог. На жаль, коротке існування обох Державних дум не дало можливості українцям досягти реальних результатів у відстоюванні української справи через думські групи, які перебували під впливом УДРП. Парламентська діяльність УДРП, як єдиної представниці поміркованого українства, засвідчила про її політичну зрілість.
Після розпуску ІІ Державної думи відсутність можливості у ліберал-демократів взяти повноцінну участь у парламентській діяльності змусила їх переорієнтуватися на культурницько-просвітницьку роботу – у „Просвітах”, клубах, газетах, видавництвах.
Розколи, суперечки, непримиренність негативно впливали на результати діяльності УДП, УРП та УДРП і, зокрема, на розвиток українського національно-визвольного руху на початку ХХ ст. Вирішальну роль зіграло посилення реакції, яка в кінцевому результаті призвела до припинення діяльності останньої з ліберально-демократичних партій УДРП і її фактичного розчинення у Товаристві українських поступовців (ТУП).
У результаті проведеного дослідження автор дійшов таких висновків:
– Історія українських ліберально-демократичних партій в Російській імперії, які діяли на початку ХХ ст. висвітлена неповно; джерельна база дисертації, основу якої склали архівні документи, матеріали періодичної преси, опубліковані документи та мемуарна література, є достатньо широкою для здійснення комплексного дослідження УДП, УРП й УДРП в 1904-1908 рр.;
– Розглянутий дисертаційним дослідженням дванадцятирічний відрізок часу (1897–1908 рр.) можна коротко визначити як період формування, ідейного становлення і розвитку ліберально-демократичних партій Наддніпрянщини на початку ХХ ст. За внутрішнім змістом процесів партійного будівництва, особливостями формування ідеологічних засад й участі в українському національно-визвольному русі період становлення та діяльності націонал-ліберальних партій умовно можна розділити на три коротші етапи, хронологічні рамки яких приблизно такі: друга половина 1890-х рр. – 1904 р. (існування ВБЗДО); 1904-1905 рр. (існування УДП і УРП); 1905-1908 рр. (існування УДРП до утворення ТУП). Розвиток українського національного відродження історично зумовив й підготував утворення УДП, УРП та УДРП. Політична орієнтація цих партій окреслювалася поступово, по мірі їх розвитку. Вони, на відміну від революційних партій, пропонували помірковані, еволюційні способи вирішення національних, політичних і соціально-економічних проблем України;
– Соціальною базою ліберально-демократичних партій стала інтелігенція, яка притримувалася ліберальних ідей. Саме вона визначала обличчя УДП, УРП і УДРП.
– Гострота національного питання у Російській імперії на початку ХХ ст. вимагала від УДП, УРП та УДРП обґрунтування у їх програмних документах національних вимог і побудови державності України. За концептуальними підходами вирішення національного, соціального, аграрного і робітничого питань, визначення перспектив державності України програми партій були надзвичайно зважені й помірковані. Політичні програми ліберальних партій пропонували детальний проект політичного устрою автономної України з її найвищими й місцевими органами влади, системою судочинства, мотивували доцільність першочергового вирішення соціально-економічних питань. УДП, УРП і УДРП не вдавалися до бездумного копіювання іноземних зразків і запозичення закордонних теорій, а намагалися виробити власні форми й методи політичної організації держави, створити оригінальну ідеологію національного і соціального визволення українського народу;
– На практичну діяльність ліберальних партій по пропаганді й відстоюванню своїх програмних вимог впливали тогочасні політичні умови, які значною мірою визначили засоби, методи, форми роботи та її масштаби. В контексті загальноросійського ліберально-демократичного руху вони вирізнялися чіткою позицією у відстоюванні інтересів українського народу, організованістю і найбільшою орієнтованістю на безпосереднє практичне втілення своїх ідеалів, закріплених у програмних документах. У пропаганді й обстоюванні національних, соціальних та інших вимог УДП, УРП та УДРП на початку ХХ ст. важливу роль відіграла періодична преса, яка виступила помітним політичним чинником у прискоренні національно-політичного руху. Націонал-ліберальна періодична преса знайшла своїх прихильників практично у всіх регіонах України. Найвагомішим політичним успіхом ліберальних партій у справі відстоювання програмних вимог став їх вихід на парламентський рівень. Незважаючи на неоднозначну оцінку наслідків думської діяльності українства у сфері розробки і реалізації національних законопроектів, відбувся суттєвий поступ, своєрідний політичний прецедент, який посіяв зерно впевненості у можливості налагодження власного парламентського життя;
– Ліберально-демократичні партії згорнули свою діяльність під зовнішнім тиском, посиленням реакції після революції 1905-1907 рр. Водночас певну роль у припиненні діяльності ліберально-демократичних партій відіграли процеси внутрішньої дезорганізації та розчарування в можливості реалізації партійних вимог.
Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Ліберально-демократичні партії Наддніпрянщини: Історіографія // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей: Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут імені Г.С.Сковороди: кафедра історії і культури України. – Переяслав-Хмельницький: Золоті литаври, 2001. – Вип.12. – С.192-204 (співавтор проф. В.Ф.Колесник);
2. Ліберально-демократичні партії Наддніпрянщини на початку ХХ ст.: зарубіжна історіографія // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України / Науково-практичний збірник. – К., 2002. – №2 (15). – С.42-45.
3. Діяльність української демократичної партії на початку ХХ століття // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей / Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут імені Г.С.Сковороди: кафедра історії і культури України. – Переяслав-Хмельницький: Золоті литаври, 2002. – Вип.13. – С.304-314.
4. Програмні вимоги ліберально-демократичних партій Наддніпрянщини // Вісник. Історія / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К.: НВЦ „Київський університет”, 2002. – №59-60. – С.20-24.
5. Участь української демократично-радикальної партії у виборах до І-ІІІ Державних дум // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей / Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут імені Г.С.Сковороди: кафедра історії і культури України. – Переяслав-Хмельницький: Золоті литаври, 2002. – Вип.14. – С.293-306.
АНОТАЦІЯ
Могильний Л.П. Українські ліберально-демократичні партії в Російські імперії на початку ХХ ст. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002.
У дисертації на основі документальних, архівних, особистих та інших джерел досліджено історію походження, утворення та розвитку ліберально-демократичних партій Наддніпрянщини у 1904-1908 рр.: демократичної (УДП), радикальної (УРП) і демократично-радикальної (УДРП). Проаналізовано витоки і основний зміст їх програмних документів та пропагандистських матеріалів, розкрито особливість українського лібералізму, його орієнтація на загальнолюдські ідеали і принципи.
Значна увага приділена дослідженню програмних та організаційних засад наддніпрянських ліберально-демократичних партій, визначено її місце у національно-визвольному русі, ролі її чільних провідників та видань. Проаналізовано погляди діячів ліберально-демократичних партій Наддніпрянщини щодо вирішення національного, соціального, аграрного та робітничого питань.
Досліджено відстоювання ліберально-демократичними партіями своїх програмних вимог та завдань. Визначено їх роль у національно-визвольному русі.
Ключові слова: українофіли, лібералізм, громади, Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська демократично-радикальна партія, революція 1905-1907 рр.
ANNOTATION
Mogylny L.M. Ukrainian Liberal-democratic parties in the Russian empire of the early XX century – manuscript.
Dissertation for awarding candidate degree of historical sciences on speciality 07.00.01 – History of Ukraine. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2002.
Dissertation is devoted for the researching of the history of origination and development of the Ukrainian Liberal-democratic parties is the Naddnipryanska Ukraine in 1904-1908, such as democratic, radical and radical-democratic.
The source and the main content of their programmatic documents and propaganda materials are analyzed and the special features of Ukrainian liberalism and its orientation towards human ideals and principles is shown.
The candidate for a degree pays much attention for studding the programs and organization bases of Ukrainian Liberal-democratic parties, trying to determine their place in national-liberation movement and the role of their leaders and editions.
The opinions of Ukrainian liberal-democratic statesmen as for salvation of national, social, agrarian and working-class question are analyzed.
The defending of programmatic diamonds and assignments by Ukrainian Liberal-democratic parties is researched.
Key words: ukrainfils, liberalism, communities, Ukrainian Democratic Party, Ukrainian Radical Party, Ukrainian Democratic-Radical Party, revolution 1905-1907.
АННОТАЦИЯ
Могильный Л.П. Украинские либерально-демократические партии в Российской империи в начале ХХ века. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – История Украины. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2002.
В диссертации на основании документальных, архивных, мемуарных и других источников исследована история истоков, зарождения и развития либерально-демократических партий в Украине в начале ХХ века. Проанализированы истоки и основное содержание программных документов либеральных украинских партий в Российской империи, показано их особенность среди других подобных партий государства.
Обоснована периодизация развития либерально-демократических партий в Украине в начале ХХ века, выделено четыре этапа в их формировании и развитии: 1) этап возникновения политических требований (90-е годы ХІХ века); 2) основание и деятельность объединения украинофилов– Всеукраинской беспартийной всеобщей демократической организации (1897-1902 гг.); 3) эволюция либерального украинского движения в сторону политизации и формирование первых либеральных партий (1904-1905 гг.); 4) деятельность украинских либералов в Украинской демократическо-радикальной партии. Истоки происхождения украинских либерально-демократических партий в Российской империи связаны с конкретно-историческими традициями развития украинского освободительного движения, которые связывались лидерами партий с гетманским периодом истории Украины. На сложение партийного либерального украинского движения оказало существенное влияние развитие европейского либерализма.
В диссертации значительное внимание уделено исследованию программных и организационных начал украинских либерально-демократических партий в Российской империи. Робота определила место украинских либерально-демократических партий в национально-освободительном движении, роли ее лидеров и изданий. Проанализированы программы либеральных украинских партий, их решение государственного, национального вопроса, отношение к социальным, аграрным и рабочим проблемам.
Великое влияние на формирование программных основ украинских либерально-демократических партий оказали программные принципы развития и перспективы украинской государственности на ближайшее будущее М.П.Драгоманова. Он же сформулировал способ отстаивания национальных интересов через политическую деятельность. Основным элементом этой деятельности должны были стать украинские политические партии. Партии, которые должны бороться легальными, эволюционными методами.
Факторами, которые стимулировали развитие украинских партий либерального направления, являлись, во-первых, отсутствие украинской государственности. Во-вторых, отсутствие демократии и демократических прав и свобод в Российской империи. В-третьих, жестокий реакционный режим самодержавия, который преследовал какие-либо попытки украинского возрождения, даже самые элементарные просьбы украинских либералов встречались в штыки, а самих либералов называли “сепаратистами”.
Носителями украинского либерализма в конце Х1Х – начале ХХ века были громады объединенные в ВБВДО, демократическая, радикальная и демократическо-радикальная партии, общества “Просвіти”, научная и научно-популярная пресса (“Киевская старина”, “Хлібороб”, “Рідний край”, “Громадська думка”, “Рада” и другие). Общим для громад и партий либеральной ориентации была идея народолюбия, автономизма и федерализма в основу которых были взяты идеалы равенства, свободы и братства.
В диссертации анализируется либеральная украинская пресса. Периодика украинских либералов способствовала накоплению и пропаганде знаний по истории и культуре украинского народа, стимулировала культурно-просветительное движение интеллигенции. Либерализм изданий проявился в отсутствии идеологического подхода, открытости, доступности, плюрализме мнений и взглядов.
Заслуга представителей украинских либерально-демократических партий заключается в том, что своей общественно-политической, научно-исследовательской и издательской деятельностью, они отстаивали историческую и культурную самобытность украинского народа, способствовали росту его национальной сознательности.
Обобщение исторического опыта украинских либерально-демократических партий Надднепрянской Украины в начале ХХ века позволило извлечь ряд уроков, которые имеют значение и для современного периода общественно-политической жизни Украины.
Ключевые слова: украинофилы, либерализм, громады, Украинская демократическая партия, Украинская радикальная партия, Украинская демократическо-радикальная партия, революция 1905-1907 гг.
2 Єфремов С. З громадського життя на Україні. – СПб., 1909; Дорошенко В. Українці в Росії: Новійші часи. – Відень, 1916; Вартовий П. З українського життя // Нова громада. – 1906. – Кн.10. – С.118-122; – Кн.11. – С.147-155; – Кн.12. – С.115-120.
3 Щеголев С.Современное украинство. Его происхождение, рост и задачи. – К.-СПб., 1914; Стороженко А.В. Происхождение и сущность украинофильства. – К., 1912.
4 Hoetzsch О. The Ukrainian movement in Russia // Ukraine's claim to Freedom. – New York, 1915. – Р.92-98.
5 П.Стебницький. Українська справа. – Петроград, 1917; Гайдалемівський П. Українські політичні партії: їх розвиток і програми. – Зальцведель, 1919; Христюк П. 1905 рік на Україні. – Х., 1925.
6 Чикаленко Є. Спогади (1861-1907). – Львів, 1925-26. – Ч.1-3.
7 Лось Ф.Є. Передмова // Революція 1905-1907 рр. на Україні: Збірник документів та матеріалів. – К., 1949. – С.IІІ-ХLІІ; Иванов Л.М. Революция 1905-1907 гг. на Украине // Революция в 1905-1907 гг. в национальных районах России. – М., 1949. – С.14-106; Премислер І. Революційний рух на Україні на початку ХХ ст. (1900-1903 рр.). – К., 1958.
8 Дорошенко Д. Мої спомини про давнє-минуле (1901-1914). – Вінніпег, 1949; Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932-34– Ч.1-3; Тищенко-Сірий Ю. Перші Наддніпрянські українські масові політичні газети (1909-1912). – Нью-Йорк, 1952; Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1992. – Т.2.
9 Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ-ХХ ст.: Соціально-політичний портрет. – К., 1993; Телешун С.О. Національне питання в програмах українських політичних партій в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. – К., 1996; Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – К., 1996; Павко А.І. Повчальний досвід вітчизняної історії: Політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. – К., 2002; Стрілець В.В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець ХІХ століття – 1939 р.). – К., 2002.
10 Васілєвський Л. Спогади // З минулого / Праці укр. наук. ін-ту. – Т.8. – Кн.2. – Варшава, 1932. – С.5-35; Яковлєв А. Українська студентська громада в Дорпаті // З минулого / Праці укр. наук. ін-ту. – Т.49. – Кн.8. – Варшава, Б.Р. – С.162-174 та ін.
11 Васильківський Л. Роздуми на схилі життя // Сучасність. – 1969. – №1. – С.92-106 та ін.
12 Єфремов С.О. Щоденники: 1923-1929. – К., 1997 та ін.
13 Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932-1934. – Ч.1-3; Чикаленко Є.Х. Спогади (1861-1907). – Нью-Йорк, 1955; Кононенко М. Спогади. – Полтава, 1998 та ін.
14 Грінченко Б., Драгоманов М. Діалоги про національну справу / Джерела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 – поч. 20 ст. – Вип.1. – К., 1994. – 286 с.; Лисенко М.В. Листи. – К., 1964 та ін.