Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
67.стимулююча фіскальна політика при плаваючому та фіскальному ринках
Стимулююча, або експансивна фіскальна політика – підвид дискреційної фіскальної політики, спрямований на підвищення сукупного попиту й рівня виробництва. Стимулююча фіскальна політика здійснюється трьома шляхами або їх поєднанням: 1.Збільшення державних витрат 2.Збільшення трансфертних виплат 3.Зменшення податківЗбільшення державних витрат, трансфертних виплат чи зменшення податків збільшує сукупний попит. Початкова зміна державних видатків, податків чи трансфертних виплат перетворюється на зміну в споживанні, яка мультиплікується і збільшує споживання у ще більшому обсязі. Результатом зростання сукупного попиту внаслідок стимулюючої фіскальної політики також є зростання процентної ставки, як похідне від зростання попиту на позики – а, отже, поглинання частини росту ВВП. Підвищення процентної ставки викликає приплив інвестицій до країни і збільшує попит на національну валюту. Фіскальну політику проводить уряд, як механізм суспільства в цілому. Тому у певних межах урядові рішення щодо видатків та оподаткування можуть змінюватися, щоб впливати на рівноважний реальний ВВП в інтересах загального добробуту. При плаваючому курсі: В закритій економіці стимулююча бюджетно-податкова політика веде до зростання випуску, а у відкритій цього не відбувається. Останнє пояснюється тим. що у відкритій економіці така політика веде до зростання ставки процента, що приваблює іноземні інвестиції, курс національної валюти зростає а чистий експорт знижується., тому й обсяг випуску зменшується. При фіксованому валютному курсі:Стимулююча бюджетно-податкова політика завдяки зростанню державних витрат і зменшенню податків веде до зміщення кривої інвестиції заощадження вправо і вверх. Це приведе до зростання курсу валюти при незмінному випуску Однак держава, щоб утримати курс валюти незмінним, збільшує пропозицію грошей в обігу. Курс валюти відновлюється, а обсяг випуску зростає. Як бачимо, на відміну від стимулюючої бюджетно-податкової політики при плаваючому курсі, коли остання не викликала зростання обсягу, стимулююча бюджетно-податкова політика при фіксованому курсі приводить до зростання обсягу виробництва
66.діяльність стимулююча грошово-кредитна політика при різних валютних курсах
Монетарна політика означає контроль за грошовою масою в економіці. її ціль - підтримка стабільного розвитку економіки. Держава звичайно збільшує кількість грошей у період економічного спаду і стримує їх ріст при підйомі. Провідником грошово-кредитної політики держави виступає центральний банк у взаємодії з комерційними банками.В економічній практиці використовуються наступні інструменти регулювання грошової маси: установлення дисконтної ставки відсотка, установлення норми обов'язкових резервів. Розглянемо різні варіанти грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика впливає на економіку, регулює пропозицію грошей, рівень ставки процента і доступність кредиту. Вона включає операції на відкритому ринку. Гнучкий валютно-політичний інструмент, використовується під час продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на “відкритому ринку” у комерційних банків. Він застосовується для проведення експансивної (купівля) чи рестрикційної (продаж) грошової політики. | Політика облікової ставки – інструмент прямого регулювання грошово-кредитного обігу. Вона виявляється у змінах облікової ставки відповідно до кон'юнктурних] коливань економіки, та застосовується для управління! кредитною активністю. Політика мінімальних резервів – це найбільш жорсткий інструмент грошово-кредитного регулювання, що виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку. Застосовується як засіб для швидкого зменшення чи збільшення кредитної маси в системі. При плаваючому валютному курсі: Стимулююча грошова політика у вигляді політики дешевих грошей збільшує пропозицію грошей в обігу, При цьому важливо мати на увазі відмінність впливу стимулюючої грошової політики на обсяг випуску у відкритій економіці порівняно з закритою економікою. В закритій економіці стимулююча грошова політика веде до зростання випуску через скорочення ставки процента до зростання інвестицій і сукупного попиту . У відкритій економіці зростання пропозиції грошей веде до падіння ставки процента, що в свою чергу, викликає відплив інвестицій за кордон, попит на національну валюту зменшується, курс валюти знижується, чистий експорт зростає, а отже зростає обсяг випуску. При фіксованому валютному курсі: Стимулююча грошова політика в умовах фіксованого валютного курсу є фактично неможливою, оскільки зростання пропозиції грошей викликало б зниження курсу. А для утримання його на незмінному рівні слід було б, навпаки, пропозицію грошей зменшити.
68.діяльність стимулюючої зовнішньоекономічної політики за умов плавучої і фіксованих курсів
Визначною особливістю функціонування світового господарства є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій є зовнішньоекономічна діяльність. Одним із головних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності є підприємство. Підприємство – це самостійний суб’єкт господарської діяльності, який виготовляє продукцію або надає послуги з метою задоволення потреб суспільства та одержання прибутку. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства базується на можливості отримання економічних вигод виходячи з переваг міжнародного поділу праці, міжнародних ділових відносин. Це пов’язано з тим, що виробництво певного товару, його збут або надання певного виду послуг в іншій країні має більше переваг ніж така діяльність всередині країни. Таким чином, ЗЕД здійснюється в тій країні і з тими партнерами, які є найвагомішими. Основними стимулюючими факторами, що спонукають підприємство займатися зовнішньоекономічною діяльністю є: - особливості розвитку внутрішнього ринку, до якого вигідніше вкладати капітал за кордоном (насиченість ринку товарам, посилення тиску конкурентів, труднощі дотримання соціального законодавства). - нестабільність політичного та економічного становища в країні (погіршення інвестиційного клімату, низькі темпи економічного зростання) - недосконалість національної законодавчої бази, що регулює комерційну діяльність; При плаваючому валютному курсі: Стимулююча зовнішньоекономічна політика, пов’язана із зростанням чистого експорту за рахунок встановлення імпортних квот і тарифів. Валютний курс при цьому зростає, а обсяг випуску не змінюється, Зростання останнього за рахунок обмеження імпорту покривається його скороченням завдяки зростанню валютного курсу. При фіксованому валютному курсі:
69.обмінний курс та обсяг виробництва в короткостроковому періоді
У короткостроковому періоді обмінний курс визначається факторами, які узагальнюються співвідношенням коефіцієнтів поведінки економічних агентів на грошовому ринку. Коефіцієнт поведінки (к) є бажанням економічних агентів утримувати частку доходу у внутрішній валюті певної країни. Схильність до утримання доходу у формі реальних залишків внутрішньої валюти може зазнавати як довгострокових, так і короткострокових змін. Короткостроковий коефіцієнт поведінки залежить - переважно від трьох факторів: внутрішньої процентної ставки, торговельного балансу країни та очікуваної інфляції. На динаміку валютних курсів здійснює значний вплив міжнародний рух капіталу, пов'язаний зі зміною процентних ставок. Відносне зростання процентних ставок у країні в результаті, наприклад, проведення стримуючої кредитно-грошової політики сприяє надходженню іноземної валюти і подорожчанню національної валюти. Інвестори і спекулянти, бажаючи отримати прибутки від більш високих процентних ставок, конвертують свої активи з національних валют у валюту певної країни, підвищуючи попит на неї на валютному ринку.
70.проблема розподілу доходу і соціальної справедливості
Політика доходів є важливою складовою системи державного регулювання соціально-економічних відносин. Як макроекономічний показник доходи населення, структура їх формування та витрат характеризують систему розподільчих відносин країни, добробут її громадян, ступінь їхньої соціальної захищеності. Розподіл суспільного продукту відіграє виключно важливу роль не тільки у забезпеченні процесу суспільного відтворення, а й у формуванні потужних мотивів та стимулів до високопродуктивної праці. Розподільчі відносини, будучи похідними від відносин власності, прямо й безпосередньо впливають на соціальну структуру суспільства. Проблема розподілу доходів є одвічною в економічній теорії. Розумінню необхідності соціального регулювання і вирішенню проблеми соціальної нерівності і соціальної справедливості сприяли теорії кінця ХІХ-середини ХХ ст.: “теорія “добробуту” А.Пігу, “нова теорія добробуту” В.Парето. Гарантування добробуту громадян потребує ефективного функціонування продуктивних сил, впорядкування державою економічної і соціальної діяльності, перерозподілу національного доходу на користь найменш забезпечених, неконкурентоспроможних на ринку праці груп населення. Соціальна нерівність загрожує соціальній стабільності і знижує економічну ефективність внаслідок низької конкурентоспроможності споживачів. Соціальна політика держави — один із напрямів ЇЇ діяльності з регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Сутність соціальної політики держави — у підтримці відносин як між соціальними групами, верствами суспільства, так і всередині їх, у забезпеченні умов для підвищення добробуту, рівня життя членів суспільства, Існує чотири погляди на соціальну справедливість:1) егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага;2) роулсіанський — максимізується корисність найменш забезпечених осіб;3) утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;4) ринковий — справедливість встановлює ринок. Вибір принципів соціальної справедливості у перерозподілі доходів виявляється у кожному суспільстві по-своєму, виходячи з духовних засад, національних стандартів, що формувалися протягом усього історичного розвитку даної країни.
71.диференціація населення за рівнемдоходів.Лоренс.Джині.
Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів. Рівень диференціації грошових доходів населення вимірюється різними способами: графічним (гістограми) статистичними (коефіцієнт варіації), децильний, квінтильний або квартильний фондовий індекс та інші.Причинами диференціації населення за рівнем доходів є: 1. Відмінності в здібностях. У різних людей різні фізичні та інтелектуальні здібності. Люди, що мають високі інтелектуальні здібності, високу кваліфікацію, можуть мати високооплачувану роботу.2. Освіта і навчання. Люди суттєво відрізняються за рівнем освіти, професійної підготовки, а тому мають різні можливості заробляти. Але не всі мають можливості закінчити вищий навчальний заклад, оскільки безплатне навчання звужується. Здобуття освіти обходиться дорого.3. Професійні смаки і ризик. Одні готові працювати на важких, непривабливих роботах, наприклад, добувати вугілля, виплавлювати сталь, і тому більше заробляють. Деякі намагаються працювати у двох місцях. Інші йдуть на ризик і виконують небезпечні роботи.4. Володіння власністю. Частина людей володіє великою власністю — будівлями, машинами, підприємствами, цінними паперами — і одержує великі доходи від власності. Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, абокоефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві.Основою коефіцієнта Джині, який розраховується за допомогою кривої Лоренца, є ідея, що крайніми позиціями в розподілі доходів або благ між групами осіб є егалітарне і антиегалітарне (один учасник розподілу отримує всі блага). У першому випадку маємо повну рівність, у другому — абсолютну нерівність в розподілі.Розрахунок коефіцієнта Джині здійснюється на основі даних про розподіл домогосподарств (населення) за рівнем середнього на домогосподарство (члена домогосподарства) доходу.
Рис. 3.2. Крива Лоренца
72.національний дохід і його розподіл
Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів). Національний дохід у ринковій економіці розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції, яку виконує той чи інший фактор. Отож заробітна плата виплачується за працю, рента і процент – це ресурси, що перебувають у чиїсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів.На стадії виробництва розподіл національного доходу проявляється в тому, що створюється необхідний і додатковий продукт. На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадається на первинні доходи – це доходи які підкреслюють, що суб’єкти, які їх одержують беруть безпосередню участь у створенні національного доходу. На стадії обліку відбувається утворення вторинних доходів – це пенсії, стипендії, допомоги різного виду. На стадії споживання розподіл національного доходу відбувається між споживачами благ та послуг. Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.
73.класичні погляди на макрорівновагу
Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю:без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів, але й без їх нестачі; з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва. Розглянемо макрорівновагу з позицій класичної школи, що є однією з найбільш відомих в економічній науці. Якщо виходити із сучасних уявлень про економічну рівновагу, то класична модель виглядає малопрактичною хоча б тому, що вона виключає з аналізу фактор держави. Однак, знання класичної моделі необхідне, принаймні, з двох причин.По-перше, кейсіанська теорія, завдяки, якій, власне, і виникла макроекономіка в сучасному розумінні, розвинулась на грунті конструктивної критики класичної теорії. Для більш грунтовного засвоєння кейнсіанської моделі необхідно усвідомлювати, що передувало її виникненню, від чого в ній з часом відмовились, а що сприйнялося і утвердилось.По-друге, такі сучасні теоріїї, як монетаризм та теорія, зорієнтована на пропозицію, грунтуються саме на класичній моделі макрорівноваги.Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції. Тобто класична економічна теорія виходить з двох основних положень. На товарному ринку за класичною моделлю величина попиту на реальний продукт знаходиться в оберненій залежності від рівня цін, а пропозиція є повністю нееластичною за ціною. Тобто крива попиту має від’ємний нахил, а крива пропозиції-вертикальна пряма. Перетин вказаних кривих визначає рівноваговий рівень цін. Саме цьому рівню цін у класичній моделі надається роль вирішального інструмента регулювання економіки, встановлення макроекономічної рівноваги.
74.кейнсіанські погляди на макрорівновагу
Кейнсіанська модель є найбільш поширеним напрямком сучасної макроекономіки. Вона на противагу класичній заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неї характерним є погляд, що рівновага при повній зайнятості ресурсів є не закономірним а лише випадковим явищем. Навпаки, економіці, яка розвивається без втручання держави, характерні відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція. Послаблення негативного впливу останніх здійснюється завдяки державі. Саме кейнсіанська модель лежить в основі теоретичного обґрунтування сучасної економічної політики держави. В процесі роботи над темою важливо мати на увазі, що:Кейнсіанський погляд заперечує гнучкість заробітної плати і цін. Навпаки, приймається концепція їх незмінності, жорсткості в короткостроковому періоді. Окрім того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення не завжди відповідають інвестиціям підприємців: інтереси субєктів заощаджень-домогосподарств і субєктів інвестицій - підприємців не співпадають. Рішення про заощадження мотивуються різними чинниками: купівля дорогих речей, оплата житла, забезпечення в старості, дати освіту дітям, на випадок хвороби тощо. Жоден з таких намірів не залежить від ставки процента і тому не звязаний безпосередньо з інвестиціями. Рішення про інвестиції також повязані не лише із ставкою процента, а залежать часто від норми прибутку та інших факторів. Отже, плани заощаджень і плани інвестицій не співпадають і тому можуть відбуватись коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін. Тому ринковий механізм сам без втручання держави не в змозі збалансувати економіку, одночасно забезпечуючи повну зайнятість і повне використання засобів виробництва.Рівновага на ринку, тобто рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції може настати і при неповній зайнятості ресурсів, тобто коли обсяг виробництва буде значно нижчим за потенційний, а значна частина робочої сили вимушено незайнята. Економіка країни може мати низький обсяг національного виробництва протягом тривалого часу, бо відсутній внутрішній самокоригуючий механізм. Держава ж своєю фіскальною і монетарною політикою може стимулювати розвиток економіки, забезпечувати високі рівні національного виробництва і зайнятості.
75Сучасні тенденції економічного зростання. Проблема переходу до інноваційного типу економічного розвитку.
аналіз зроблений рядом вчених, дозволив виявити внесок кожного із факторів у економічне зростання, виявивши основні тенденції економічного зростання, характерні для розвинених країн.1. Чисельність населення і робочої сили зростала повільнішими темпами, ніж основний капітал, що означалопідвищення капіталоозброєності виробництва;2. Відчутна виразна тенденція до зростання заробітної плати, що випливає з росту капіталоозброєності та постійного технічного прогресу;3. Частина заробітної плати в національному доході змінювалась дуже повільно у довгостроковому періоді;4. Значні коливання мали місце у реальних % ставок і нормі прибутку, особливо протягом ділового циклу, але чіткої тенденції до підвищення чи до зниження в цьому столітті не спостерігалось;5. Капіталомісткість (відношення капіталу до обсягу продукту) мала більшу тенденцію до падіння, ніж до росту, як можна було б сподіватися з моделі нагромадження капіталу;6. Відношення національних заощаджень та інвестицій до ВНП протягом більшої частини ХХ ст. було стабільним. Проте з 1980р. в розвинутих країнах почалося падіння норми національних заощаджень; Але, з другого боку, немає теоретичних підстав вважати, що технічні нововведення залишаться високими, щоразу підносячи життєвий рівень. Протидіючими факторами до економічного зростання є:а) екологічне забруднення,б) глобальні проблеми навколишнього середовища, які можуть зупинити НТП.В світовому господарстві з 1973р. відчутно уповільнились:- темпи зростання обсягу виробництва;- темпи росту реальної заробітної плати;- темпи виробітку на зайнятого.Сучасні американські економісти Роберт Солоу, Джон Кендрик, та Едвард Денісон детально проаналізувалиджерела економічного зростання, що дозволяє зрозуміти, а чому саме відбувається економічне зростання країн. Приріст обсягу виробництва () може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел:- приросту праці - приросту капіталу (- технічних нововведень (Т. Н.).Трансформація виробничих факторів у продукт спирається на такі показники як:- гранична продуктивність капіталу - гранична продуктивність праці
20.Модель «Вилучення-інєкції»
Модель рівноваги відображає взаємозв.між обсягами заощаджень та інвестицій, залежать від Р та і-%До розгляду беруться автономін ін вест.що є сталими.А-т.рівноваги.
При У1, S>I,C↑,Y↓,C+I<Y утвор надлишок ТМЗ↑з цим поступово обсяг НД та У буде стрімитись до рівноважного це спонукається тим що при Р↓ після чого С↑ витісняючи заощадж.
При У2 S<I,C↑,(C+I)↑,Y↓,C+I>Yутвор.дефіцит ТМЗ↓Ринок знов прагне до рівноваги в т.А.
У даній моделі під вилученнями розглядають обсяг заощадж. Що є вилученнями з потоку «доходи-витрати»Під інєкц.розуміють капіталовкладенне інвестиції у потік «доходи-витати»