Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Львівський національний університет імені Івана Франка
Якубівський Ігор Євгенович
УДК 347.453
ДОГОВІР ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ
Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Львів – 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник доктор юридичних наук, професор
Коссак Володимир Михайлович,
завідувач кафедри цивільного права і процесу
Львівського національного університету імені Івана Франка
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Довгерт Анатолій Степанович, завідувач кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
кандидат юридичних наук Стефанчук Руслан Олексійович, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького інституту регіонального управління та права
Провідна установа
Одеська національна юридична академія, кафедра цивільного права (м. Одеса)
Захист відбудеться 12 листопада 2003 р. об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова 5).
Автореферат розісланий 9 жовтня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради ________________ Л.А.Луць
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сучасний етап становлення в Україні ринкових відносин характеризується посиленням ролі договору в опосередкуванні суспільних відносин у сфері підприємництва. Окреслюється тенденція до появи й утвердження договірних інститутів, які не були характерними для колишньої системи господарювання. Одним з таких є договір фінансового лізингу.
Значення лізингу для економіки України в сучасних умовах важко переоцінити, оскільки, як показує світова практика, він являє собою дієвий механізм, за допомогою якого забезпечується оновлення засобів виробництва та створюються умови для використання новітньої техніки. Водночас, становлення інституту лізингу в Україні неможливе без створення для цього належної правової бази. Довгий час в нашій державі не було спеціального законодавства про лізинг. Прийняття в 1997 році Закону України “Про лізинг”, безперечно, стало вагомим кроком в процесі законодавчого забезпечення лізингової діяльності. Однак, в цілому, лізингове законодавство України та практика його застосування на сьогоднішній день перебувають на стадії формування, і залишається невирішеною ціла низка теоретичних та пов’язаних з ними практичних питань щодо правового регулювання лізингу.
Варто зазначити, що на сьогоднішній день договір фінансового лізингу недостатньо досліджений в українській юридичній науці. В основному, інститут фінансового лізингу знаходить висвітлення у навчальній літературі з цивільного, господарського, інвестиційного права, а також в окремих публікаціях у періодичних юридичних виданнях. Водночас, фактично, відсутні комплексні наукові дослідження договору фінансового лізингу. Винятком у цьому відношенні може бути хіба лише дисертаційна робота Р.П.Бойчука “Договір лізингу”, яка, однак, була виконана ще до прийняття Закону України “Про лізинг”.
Виходячи із зазначеного вище, питання, що стосуються поняття та видів лізингу, правової природи договору фінансового лізингу, його суб’єктного складу, змісту, відповідальності учасників на сьогоднішній день є актуальними, а тому потребують комплексного наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає загальній темі науково-дослідної роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”, затвердженій наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка № 11/74 від 1 липня 2002 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтовання концепції правового регулювання відносин за договором фінансового лізингу і формулювання на цій основі практичних пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства України про лізинг.
Для досягнення сформульованої вище мети поставлено такі задачі:
- аналіз еволюції законодавства України про лізинг;
- вивчення правової природи лізингу;
- визначення місця договору фінансового лізингу в системі договірних зобов’язань;
- дослідження умов, що складають зміст договору фінансового лізингу;
- аналіз прав та обов’язків сторін за договором фінансового лізингу;
- визначення форм та підстав договірної відповідальності лізингодавця, лізингоодержувача та продавця в лізингових відносинах.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які мають місце при здійсненні лізингу.
Предмет дослідження –зобов’язальні правовідносини, які виникають на підставі договору фінансового лізингу, а також законодавство, яке їх регулює, та практика його застосування.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить діалектичний метод пізнання предметів і явищ. В роботі використано також інші методи, зокрема історико-правовий (при дослідженні етапів розвитку законодавства про лізинг в Україні), формально-юридичний (при аналізі змісту норм законодавства України, що регулює відносини фінансового лізингу), порівняльно-правовий (при порівнянні договору фінансового лізингу з іншими цивільно-правовими договорами) та ін.
Теоретичною базою дослідження стали праці таких вчених-юристів України та Російської Федерації: М.М.Агаркова, Ч.Н.Азімова, Б.С.Антимонова, М.І.Брагінського, О.М.Вінник, В.В.Вітрянського, В.П.Грибанова, І.М.Грущинського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, М.Д.Єгорова, В.С.Єма, О.С.Іоффе, А.Ю.Кабалкіна, В.М.Коссака, О.О.Красавчикова, Я.А.Куника, Н.С.Кузнєцової, В.В.Луця, Г.К.Матвеєва, Є.А.Павлодського, П.М.Рабіновича, З.В.Ромовської, А.М.Савицької, Н.О.Саніахметової, А.О.Собчака, А.М.Статівки, Є.О.Суханова, В.С.Толстого, Є.О.Харитонова, В.С.Щербини, Я.М.Шевченко та ін. Автор також проаналізував роботи О.Є.Блінкова, Р.П.Бойчука, А.А.Груздьової, А.А.Іванова, О.В.Кабатової, Н.Р.Кравчук, І.Г.Лисименко, І.О.Решетник та інших українських й російських авторів, які безпосередньо присвячені правовим питанням лізингу. Крім того, використано праці вчених інших держав, зокрема, М.Джованьолі, М.Мартінека, А.Мертенса, Є.Почобута, У.Шарпа та ін.
Емпіричною базою дослідження є практика укладення та виконання договорів фінансового лізингу суб’єктами підприємницької діяльності, а також матеріали судової практики вирішення господарських спорів, пов’язаних з договором фінансового лізингу.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації проведено комплексне наукове дослідження договору фінансового лізингу на основі Закону України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. з використанням положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16 січня 2003 р., та інших нормативно-правових актів. Запропоновано нове бачення етапів формування джерел правового регулювання лізингу в Україні.
У роботі знаходить свій подальший розвиток питання правової природи лізингу. В контексті розмежування понять “підприємницька діяльність”, ”господарська діяльність” та “інвестиційна діяльність” обґрунтувується положення про те, що найбільш точним є визначення лізингу, як виду підприємницької діяльності.
Конкретизовано критерії поділу лізингу на фінансовий та оперативний. Вперше в українській юридичній літературі відстоюється теза про те, що основою такого поділу є правові наслідки закінчення строку дії договору. Сформульовано ознаки зворотного лізингу, який пропонується розглядати як різновид фінансового лізингу. Зроблено висновок про те, що закріплений Законом України “Про лізинг” пайовий лізинг є відповідником відомого у світовій практиці роздільного лізингу (leveraged leasing), і що його потрібно відмежовувати від тих випадків здійснення лізингу за рахунок залучених коштів, коли відповідальним за повернення залучених коштів є лізингодавець.
В дисертації розглянуто питання про те, чи є договір фінансового лізингу двосторонньою чи багатосторонньою угодою (правочином). Обґрунтовано положення про те, що договір фінансового лізингу є двосторонньою угодою (правочином).
Одержує подальший розвиток дослідження проблеми правової природи договору фінансового лізингу. Автор відстоює точку зору про те, що даний договір повинен займати самостійне місце серед цивільно-правових договорів. Обґрунтовується, що юридична мета даного договору полягає у передачі майна в строкове відплатне користування з подальшим можливим набуттям його у власність. Дисертант пропонує своє визначення договору фінансового лізингу.
Доводиться положення про те, що сторонами договору фінансового лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач, а продавець, незважаючи на те, що в Законі України “Про лізинг” він визнається суб’єктом лізингу, не є стороною договору фінансового лізингу.
У роботі знаходить свій подальший розвиток проблема визначення кола істотних умов договору фінансового лізингу. При цьому автором піддано критичній оцінці наведений у ст.7 Закону України “Про лізинг” перелік істотних умов договору лізингу і запропоновано свій перелік істотних умов цього договору.
Вперше у вітчизняній юридичній літературі досліджується право лізингоодержувача на пред’явлення безпосередніх вимог продавцю. Висловлено думку про те, що в даному випадку має місце передача (делегування) в силу прямої вказівки закону певних прав щодо продавця лізингоодержувачу, що має місце при наявності юридичного складу: 1) договір фінансового лізингу; 2) договір купівлі-продажу, до змісту якого включено умову, що продавець повідомлений про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі.
У роботі розвинуто питання щодо відповідальності сторін за договором фінансового лізингу. Розроблено положення про те, що повернення лізингодавцеві майна у безспірному порядку в разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків за своїми ознаками є мірою відповідальності лізингоодержувача, яка виражається у позбавленні його заснованого на договорі фінансового лізингу суб’єктивного права – права користування майном.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні відповідних тем з навчальних дисциплін “Цивільне право”, “Господарське право”, “Міжнародне приватне право”, при розробці спецкурсу “Правове регулювання лізингу в Україні”, а також для підготовки підручників, навчальних посібників тощо.
Сформульовані в роботі теоретичні положення та практичні рекомендації можуть бути використані у правотворчій діяльності та застосовуватись судами при вирішенні спорів, що випливають з виконання договорів фінансового лізингу, а також можуть стати в нагоді при розробці примірного договору фінансового лізингу.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на таких конференціях: Науково-практична конференція “Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2000 р.); Науково-практична конференція “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 2000 р.); Міжнародна наукова конференція “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 2001 р.); Регіональна науково-практична конференція “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2001 р.); Науково-практична конференція “Розбудова правової держави в Україні: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2001 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2001 р.); Регіональна науково-практична конференція “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2002 р.); Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених і аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав і основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); Міжнародна наукова конференція студентів та аспірантів “Проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування в сучасний період” (м. Хмельницький, 2002 р.); Науково-практична конференція “Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (м. Івано-Франківськ, 2002 р.); Наукова конференція молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 2002 р.).
Публікації. Результати наукового дослідження висвітлено в 12 публікаціях, в т.ч. 8 – фахові, 4 – інші опубліковані праці, які додатково відображають наукові результати дисертації.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів основної частини, висновків. Перший розділ містить три підрозділи, другий розділ – чотири підрозділи, третій розділ – два підрозділи. Повний обсяг дисертації складає 198 сторінок, з яких 16 сторінок займає список використаних джерел (204 найменування).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У першому розділі “Загальнотеоретичні питання правового регулювання лізингу в Україні” досліджується еволюція джерел правового регулювання лізингу в Україні, поняття та правова природа лізингу, класифікація лізингу. Даний розділ містить три підрозділи.
Підрозділ 1.1. “Джерела правового регулювання лізингу” містить аналіз розвитку законодавства України про лізинг. Проведене дослідження дає підстави виділити три етапи становлення джерел правового регулювання лізингу в Україні: І. Відсутність спеціальних правових норм про лізинг в законодавчих актах і його регулювання на основі загальних положень цивільного права та правових норм про майновий найм – до 1991 року. ІІ. Закріплення лізингу в окремих актах законодавства та його фрагментарне регулювання банківським, податковим законодавством, законодавством про зовнішньоекономічну діяльність, законодавством в сфері торговельного мореплавства – 1991-1997 роки. ІІІ. Комплексне регулювання лізингу спеціальним нормативно-правовим актом – Законом України “Про лізинг” – з 1997 року. З набранням чинності новим Цивільним кодексом України 1 січня 2004 р. можна буде декларувати новий етап розвитку законодавства України про лізинг, коли цивільно-правове регулювання лізингових відносин здійснюватиметься кодифікованим актом – новим Цивільним кодексом України та спеціальним законом – Законом України “Про лізинг”.
У підрозділі 1.2. “Поняття лізингу” досліджуються питання правової природи лізингу. На сьогоднішній день окреслились різні підходи до нормативного визначення поняття лізингу. У роботі проаналізовано визначення лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (Закон України “Про лізинг”), господарської діяльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (Господарський кодекс України), інвестиційної діяльності (Федеральний Закон РФ “Про лізинг”), інвестиційно-підприємницької діяльності (Конвенція СНД про міждержавний лізинг). Виходячи із сутності понять “підприємницька діяльність”, “господарська діяльність” та “інвестиційна діяльність”, автор приходить до висновку, що найбільш точним є визначення лізингу як виду підприємницької діяльності.
Підрозділ 1.3. “Види і форми лізингу” присвячений питанням поділу лізингу на окремі види за різноманітними критеріями. Основними видами лізингу є фінансовий лізинг та оперативний лізинг. Закон України “Про лізинг” поділяє лізинг на ці види залежно від правових наслідків, які мають місце після закінчення строку дії договору. Строк дії договору не може визнаватися критерієм поділу лізингу на фінансовий та оперативний, оскільки строк, за який амортизується від 60 до 90 % вартості майна, відповідає обом цим видам лізингу. Водночас, в світлі утвердження принципу свободи договору автор пропонує відмовитися від закріплення в законодавстві конкретних цифрових меж строку дії договору для фінансового та оперативного лізингу, вказавши, що строк дії договору фінансового лізингу відповідає строку, за який амортизується вся чи більша частина вартості майна, а для оперативного лізингу цей строк має бути меншим від строку повної амортизації майна. Лізингоодержувач у договорі фінансового лізингу має право, але не зобов’язаний викупити майно. Отже, у ст.4 Закону України “Про лізинг” при визначенні фінансового лізингу слова “викуповується ним за залишковою вартістю” доцільно замінити на “може бути викуплене ним за залишковою вартістю”.
Досліджуючи поняття та ознаки зворотного лізингу, дисертант приходить до висновку, що зворотний лізинг є різновидом фінансового лізингу, який характеризується наступними видовими відмінностями: 1) власником майна на момент укладення договору зворотного лізингу є лізингоодержувач; 2) відсутня фізична передача майна лізингоодержувачеві; 3) лізингодавець несе обов’язок набути у власність майно в лізингоодержувача, сплативши його вартість.
Закріплений у Законі України “Про лізинг” пайовий лізинг є відповідником поширеного у міжнародній практиці роздільного лізингу (leveraged leasing). Проведене дослідження дозволило автору сформулювати наступне його визначення: пайовий лізинг – це різновид фінансового лізингу за рахунок залучених коштів, здійснюваний на основі багатосторонньої угоди за участю кредиторів, при якому обов’язок по поверненню наданих кредиторами коштів несе лізингоодержувач.
Другий розділ дисертації “Поняття, сторони та зміст договору фінансового лізингу” містить 4 підрозділи.
У підрозділі 2.1. “Поняття і правова природа договору фінансового лізингу” автор, використовуючи вироблені цивільно-правовою доктриною критерії поділу угод (правочинів) та договорів на різні види, досліджує, до яких саме видів належить розглядуваний договір. З точки зору класифікації угод (правочинів) на одно-, дво- і багатосторонні, обґрунтовано положення про те, що цей договір є двосторонньою угодою (правочином). Тому автор не поділяє позицію, закріплену чинним законодавством України, яке визначає договір лізингу також як багатосторонню угоду. Договір фінансового лізингу є консенсуальним, відплатним, двостороннім.
Автор піддає критичному аналізу запропоновані в літературі підходи до визначення правової природи договору фінансового лізингу, за якими він розглядається як різновид договору найму (оренди), договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу, кредитного договору, договору про надання фінансових послуг, договору доручення чи відноситься до категорії змішаних договорів. Проведене в роботі дослідження не дає підстав погодитися із переліченими точками зору. Договір фінансового лізингу є законодавчо закріпленим і врегульованим як окремий вид договору. Розглядуваний договір повинен займати самостійне місце в системі договірних інститутів. Основна мета договору фінансового лізингу полягає в передачі майна у строкове відплатне користування з наступним можливим набуттям його у власність.
На основі проведеного дослідження сформулювано наступне визначення даного договору: договір фінансового лізингу – це договір, за яким одна сторона (лізингодавець) зобов’язується придбати у власність майно у продавця і передати це майно у відплатне володіння і користування другій стороні (лізингоодержувачеві) на строк, за який амортизується вся чи більша частина вартості майна, після збігу якого майно переходить у власність лізингоодержувача або може бути викуплене ним за залишковою вартістю.
Підрозділ 2.2. “Сторони договору фінансового лізингу” присвячений дослідженню питань суб’єктного складу договору фінансового лізингу. Сторонами договору фінансового лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. Продавець є стороною договору купівлі-продажу з лізингодавцем або ж може виступати стороною змішаного договору, якщо такий укладається у формі багатосторонньої угоди між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем.
В роботі обґрунтовується положення про доцільність розширення кола суб’єктів, які можуть виступати лізингоодержувачами, за рахунок юридичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Підрозділ 2.3. “Істотні умови договору фінансового лізингу” містить детальний аналіз визначених ст.7 Закону України “Про лізинг” істотних умов договору фінансового лізингу.
Предметом договору фінансового лізингу є індивідуально визначені неспоживні речі, які законодавством віднесено до основних фондів. При цьому автор не погоджується із пропозиціями щодо можливості бути предметом даного договору майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Стосовно лізингових платежів, дисертант вважає необґрунтованим імперативне закріплення у ст.16 Закону України “Про лізинг” їх складу. У роботі відстоюється позиція про доцільність виключення складу лізингових платежів та умов їх перегляду з числа істотних умов договору лізингу.
Виходячи з того, що передбачене ст.14 Закону України “Про лізинг” страхування об’єкта лізингу, ризиків, пов’язаних з виконанням лізингових договорів, ризиків випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єкта лізингу за своєю природою є добровільним страхуванням, не можна погодитися з тим, що умови страхування лізингового майна в ст.7 Закону України “Про лізинг” віднесено до істотних умов договору лізингу.
Пропонується доповнити Закон України “Про лізинг” статтею, яка б на основі диспозитивних норм регулювала правові наслідки проведення поліпшень наданого в лізинг майна. При цьому автор вважає, що при визначенні долі поліпшень лізингового майна варто враховувати особливості фінансового лізингу. Так, після закінчення строку дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач може набути майно у власність. В такому випадку, якщо інше не передбачено договором лізингу, йому не повинно надаватись право вимагати відшкодування вартості проведених поліпшень майна, які не можуть бути відділені без шкоди для нього, навіть тоді, коли такі поліпшення були проведені з письмової згоди лізингодавця.
Автор не погоджується із закріпленим Законом України “Про лізинг” положенням, яким до числа істотних умов договору лізингу віднесено умови його дострокового розірвання. Окремі підстави розірвання договору лізингу передбачені у вказаному законі. Крім того, загальні підстави розірвання договору закріплюються у ст.ст.651 та 652 нового Цивільного кодексу України. З огляду на це, умови дострокового розірвання договору не повинні визначатися як істотні, необхідні для договору лізингу.
У ст.17 Закону України “Про лізинг” передбачено право сторони договору лізингу вимагати його розірвання у разі порушення його умов контрагентом. Такий підхід не відповідає міжнародно-правовим актам, а також ст.651 нового Цивільного кодексу України, які закріплюють право сторони договору вимагати його дострокового розірвання в тих випадках, коли порушення умов договору контрагентом є істотним. У зв’язку з цим, пропонується внести зміни до ст.17 Закону України “Про лізинг”, якими передбачити, що кожна із сторін має право у встановленому порядку вимагати дострокового розірвання договору лізингу у разі істотного порушення іншою стороною умов договору лізингу, а також в інших випадках, передбачених договором чи законом.
Узагальнюючи результати проведеного аналізу істотних умов договору фінансового лізингу, автор приходить до висновку, що закріплений в законі перелік істотних умов договору лізингу є надто широким. Пропонується визнати істотними умовами договору лізингу наступні: предмет договору (склад і вартість майна), порядок і строки його передачі лізингоодержувачу; строк дії договору; розміри та графік внесення лізингових платежів; склад та строк надання лізингодавцеві інформації про технічний стан майна; правові наслідки закінчення строку дії договору. В договорі фінансового лізингу, крім умов, перерахованих вище, повинен бути визначений також порядок придбання лізингодавцем майна. Якщо договором фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку дії договору лізингоодержувач має право викупити його, крім умов, передбачених вище, такий договір повинен також передбачати залишкову вартість майна на момент його викупу та строк сплати лізингоодержувачем вказаної суми.
Підрозділ 2.4. має назву “Права та обов’язки сторін за договором фінансового лізингу”. Основними обов’язками лізингодавця за договором фінансового лізингу є обов’язок придбати відповідне майно у продавця і обов’язок передати це майно в користування лізингоодержувачу. Якщо передачу майна лізингоодержувачу здійснює продавець, то в даному випадку матиме місце покладення виконання зобов’язання на іншу особу.
Автор не поділяє закріплену Законом України “Про лізинг” позицію, за якою лізингодавець зобов’язаний не втручатися у вибір продавця майна та визначення його специфікації. Адже наявність у лізингодавця даного обов’язку передбачає існування кореспондуючого йому права лізингоодержувача вибирати продавця майна та визначати його специфікацію. А оскільки юридичним фактом, на підставі якого виникають права і обов’язки лізингодавця і лізингоодержувача, є договір фінансового лізингу, то з цього випливає, що вибір продавця майна та визначення його специфікації здійснюється після того, як договір фінансового лізингу був укладений. Але це входить у суперечність із тим, що предмет договору фінансового лізингу є його істотною умовою (ст.7 Закону України “Про лізинг”).
Одним з основних прав лізингоодержувача за договором фінансового лізингу є право користування майном. Це право носить строковий характер, оскільки обмежене строком дії договору фінансового лізингу. Автор піддає критичному аналізу вказівку на виключний характер даного права лізингоодержувача (ст.1 Закону України “Про лізинг”). Беручи до уваги той факт, що предметом договору фінансового лізингу завжди виступають матеріальні об’єкти – речі, зроблене у ст.1 Закону України “Про лізинг” посилання на виключний характер даного права є необґрунтованим. Потребує також перегляду закріплене в Законі України “Про лізинг” положення щодо обсягу права лізингоодержувача на користування майном. Враховуючи те, що в договорі фінансового лізингу лізингоодержувач розглядається як потенційний власник майна і, як правило, несе витрати та ризики, які, зазвичай, лежать на власникові майна, варто визнати за ним право користуватися майном на власний розсуд, крім випадків, коли внаслідок користування майном погіршується його стан чи існує реальна загроза такому погіршенню.
Надані лізингоодержувачу права відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, та затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору відносяться до заходів оперативного впливу (оперативних санкцій).
Наділення лізингоодержувача правом пред’являти відповідні вимоги до продавця за своєю суттю є передачею (делегуванням) в силу закону певних прав щодо продавця, з яким лізингоодержувач не перебуває в безпосередніх договірних відносинах. Для існування у лізингоодержувача даного права повинен бути наявним юридичний склад: 1) договір фінансового лізингу; 2) договір купівлі-продажу, до змісту якого включено умову, що продавець повідомлений про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі.
Третій розділ роботи “Договірна відповідальність учасників при здійсненні фінансового лізингу” містить два підрозділи.
Підрозділ 3.1. називається “Відповідальність лізингодавця та лізингоодержувача за договором фінансового лізингу”. В даному підрозділі досліджуються умови та форми договірної відповідальності сторін договору фінансового лізингу – лізингодавця та лізингоодержувача – за порушення договірних зобов’язань.
У ст.9 Закону України “Про лізинг” передбачено, що якщо з вини лізингоодержувача у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, лізингодавцю не повернуто об’єкт лізингу, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача передачі зазначеного об’єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, відповідно до умов договору та законодавства України. Акцентується увага на тому, що в даному випадку потрібно розмежовувати передачу майна лізингодавцеві як примусове виконання добровільно невиконаного обов’язку та відшкодування збитків як міру відповідальності лізингоодержувача. На відміну від відшкодування збитків, для повернення майна лізингодавцеві наявність вини лізингоодержувача не є обов’язковою. Тому пропонується у ст.9 Закону України “Про лізинг” посилання на наявність вини виключити.
Закріплене Законом України “Про лізинг” повернення лізингодавцеві на його вимогу в безспірному порядку майна згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі, у разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків можна розглядати як міру відповідальності лізингоодержувача за порушення обов’язку по внесенню лізингових платежів. У даному випадку відповідальність виражається у позбавленні лізингоодержувача суб’єктивного права, яке належало йому до порушення обов’язку, - права на користування майном. В цілому ж в законодавстві варто відмовитись від закріплення вказаного права лізингодавця. У разі несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох чергових строків більш правильно було б визнати за лізингодавцем право вимагати у встановленому порядку розірвання договору лізингу та відшкодування збитків.
Дисертантом проаналізовано передбачені у ст.9 Закону України “Про лізинг” можливі правові наслідки порушення лізингодавцем обов’язку передати майно лізингоодержувачу. Звертається увага на те, що не всі із зазначених правових наслідків належать до форм цивільно-правової відповідальності. Так, не є відповідальністю примусова передача майна лізингоодержувачу, а також розірвання на вимогу лізингоодержувача договору фінансового лізингу. Відповідно, для їх реалізації наявність вини лізингодавця необов’язкова.
Підрозділ 3.2. має назву “Особливості відповідальності продавця у лізингових відносинах”. В зарубіжній та вітчизняній лізинговій практиці досить актуальним є питання звільнення лізингодавця від відповідальності перед лізингоодержувачем і покладення такої відповідальності на продавця майна. Закон України “Про лізинг” не передбачає чіткого механізму регулювання даного питання, у зв’язку з чим на практиці мають місце певні труднощі. На думку автора, законодавче регулювання питання відповідальності продавця перед лізингоодержувачем має ґрунтуватися на наступних положеннях:
1) Передумовою такої відповідальності повинно бути існування відповідного обов’язку продавця перед лізингоодерожувачем і кореспондуючого цьому обов’язку права лізингоодержувача по відношенню до продавця. Підставою їх виникнення є юридичний склад, обґрунтований автором у підрозділі 2.4. роботи.
2) Звільнення лізингодавця від відповідальності перед лізингоодержувачем і покладення такої відповідальності на продавця має місце за умови, що вибір продавця майна та визначення його специфікації здійснював лізингоодержувач.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що проявляється у дослідженні договірних відносин фінансового лізингу і формулюванні на цій основі висновків та пропозицій щодо вдосконалення законодавства України про лізинг. Основні висновки, одержані в результаті проведеного дисертаційного дослідження, можуть бути зведені до наступного:
- за своєю природою лізинг є видом підприємницької діяльності;
- критерієм поділу лізингу на фінансовий та оперативний є правові наслідки, які мають місце після закінчення строку дії договору;
- з точки зору класифікації угод (правочинів) та договорів, договір фінансового лізингу виступає двосторонньою угодою (правочином). Цей договір є консенсуальним, відплатним, двостороннім;
- істотними умовами договору лізингу є: предмет договору (склад і вартість майна), порядок і строки його передачі лізингоодержувачу; строк дії договору; розміри та графік внесення лізингових платежів; склад та строк надання лізингодавцеві інформації про технічний стан майна; правові наслідки закінчення строку дії договору. В договорі фінансового лізингу, крім умов, перерахованих вище, повинен бути визначений також порядок придбання лізингодавцем майна. Якщо договором фінансового лізингу передбачено, що після закінчення строку дії договору лізингоодержувач має право викупити його, крім умов, передбачених вище, такий договір повинен також передбачати залишкову вартість майна на момент його викупу та строк сплати лізингоодержувачем вказаної суми;
- основними обов’язками лізингодавця за договором фінансового лізингу є обов’язок придбати відповідне майно у продавця і обов’язок передати це майно в користування лізингоодержувачу. Надані лізингоодержувачу права відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, та затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору відносяться до заходів оперативного впливу (оперативних санкцій). Наділення лізингоодержувача правом пред’являти відповідні вимоги до продавця за своєю суттю є передачею (делегуванням) в силу закону певних прав щодо продавця, з якою лізингоодержувач не перебуває у безпосередніх договірних відносинах.
СПИСОК
ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Якубівський І.Є. До питання про правову природу лізингу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 10. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – С.312-315;
2. Якубівський І.Є. Структура договірних зв’язків при здійсненні фінансового лізингу // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 3. – С.50-52;
3. Якубівський І.Є. Співвідношення договору фінансового лізингу і кредитного договору // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 8. – С.41-42;
4. Якубівський І.Є. Об’єкти фінансового лізингу // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2001. – Випуск VI. – С.89-94;
5. Якубівський І.Є. Особливості передачі в лізинг державного майна // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2002. – № 2. – С.142-151.
6. Якубівський І.Є. Окремі питання здійснення фінансового лізингу банками // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 2. – С.156-159.
7. Якубівський І.Є. Співвідношення між договором фінансового лізингу та договором про надання фінансових послуг // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 18. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – С.262-265;
8. Якубівський І.Є. Окремі питання відповідальності сторін за договором фінансового лізингу // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2002. – Випуск VІІI. – С.58-62;
9. Якубівський І.Є. Деякі проблеми визначення правової природи лізингу // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції. Наукове видання. – Дніпропетровськ, 2001. – С.482-486;
10. Якубівський І.Є. Державне майно як предмет договору лізингу // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2002 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету ім.І.Франка, 2002. – С.167-169;
11. Якубівський І.Є. До питання про правову природу договору фінансового лізингу // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права: Збірник наукових праць за матеріалами Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”. – 2002. – № 1. – С.127-128;
12. Якубівський І.Є. Місце договору фінансового лізингу в системі договірних зобов’язань // Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України. Матеріали наук.-практ. конф. [Івано-Франківськ] 3-4 жовтня 2002 р. / Редкол.: Басай В.Д. (голов.ред.) та ін. – Івано-Франківськ, 2002. – С.149-151.
АНОТАЦІЇ
Якубівський І.Є. Договір фінансового лізингу. – Рукопис.
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2003.
В дисертації досліджено договір фінансового лізингу як вид цивільно-правового договору. Розглянуто питання щодо правової природи лізингу, а також поділ лізингу на окремі види. Договір фінансового лізингу є двосторонньою угодою (правочином); він є відплатним, консенсуальним, двостороннім. Відстоюється точка зору про самостійну правову природу цього договору. Розглянуто істотні умови договору фінансового лізингу Проведено аналіз прав та обов’язків сторін за договором фінансового лізингу. Досліджено умови та форми договірної відповідальності учасників при здійсненні фінансового лізингу. На основі проведених в дисертації досліджень зроблено висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про лізинг.
Ключові слова: фінансовий лізинг; договір фінансового лізингу; істотні умови договору фінансового лізингу; права та обов’язки сторін за договором фінансового лізингу.
Якубивский И.Е. Договор финансового лизинга. – Рукопись.
Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2003.
В диссертации произведено комплексное научное исследование договора финансового лизинга как гражданско-правового договора. Рассмотрен вопрос о юридической природе лизинга. Автором проанализированы различные определения лизинга, в соответствии с которыми лизинг признаётся видом предпринимательской, хозяйственной, инвестиционной, инвестиционно-предпринимательской деятельности, и на основании этого сделан вывод, что наиболее точным является определение лизинга, как вида предпринимательской деятельности.
Большое внимание уделено вопросу классификации лизинга по различным критериям. Наиболее распространённым в законодательстве и практике является дифференциация лизинга на финансовый и оперативный. Критерием такого деления выступают правовые последствия окончания срока договора. Также исследованы возвратный, паевой и международный лизинг, которые автор предлагает рассматривать в качестве видов лизинга, а не его форм, как это определено в Законе Украины “О лизинге”.
Произведён анализ договора финансового лизинга в контексте классификации гражданско-правовых сделок и договоров на отдельные виды. Автор отстаивает мнение о том, что этот договор нужно рассматривать как двустороннюю сделку. Договор финансового лизинга квалифицируется как возмездный, консенсуальный, взаимный. С целью определения юридической природы договора финансового лизинга, в диссертации анализируются различные мнения по этому вопросу, в соответствии с которыми указанный договор рассматривается в качестве разновидности других гражданско-правовых договоров (аренды, купли-продажи в рассрочку, кредитного договора и т.д.) или как смешанный договор. В результате проведённого исследования отстаивается точка зрения о самостоятельной юридической природе договора финансового лизинга, основной правовой целью которого является передача имущества в пользование с возможностью последующего приобретения в собственность.
Отдельно исследован вопрос относительно субъектного состава договора финансового лизинга. Обращается внимание на то, что сторонами этого договора нужно считать лизингодателя и лизингополучателя. Что же касается продавца имущества, то он выступает стороной не договора финансового лизинга, а договора купли-продажи или же смешанного договора, если такой заключается в форме многосторонней сделки между лизингодателем, лизингополучателем и продавцом. В диссертации предлагается расширить круг субъектов, которые могут выступать в качестве лизингополучателей, за счёт юридический лиц, которые не являются субъектами предпринимательской деятельности.
Значительную часть диссертационной работы занимает исследование вопросов, касающихся существенных условий, которые определяют содержание договора финансового лизинга. Анализируя ст.7 Закона Украины “О лизинге”, автор делает вывод, что не все перечисленные в ней условия должны признаваться существенными для этого договора. По мнению диссертанта, существенными условиями договора финансового лизинга являются: предмет договора (состав и стоимость имущества), порядок и сроки его передачи лизингополучателю; срок действия договора; размеры та график внесения лизинговых платежей; состав и срок предоставления лизингодателю информации о техническом состоянии имущества; правовые последствия окончания срока действия договора. В договоре финансового лизинга, кроме условий, перечисленных выше, должен быть определён также порядок приобретения лизингодателем имущества. Если договором финансового лизинга предусмотрено, что после окончания срока действия договора лизингополучатель имеет право выкупа имущества, кроме условий, названных выше, такой договор должен также предусматривать остаточную стоимость имущества на момент его выкупа и срок уплаты лизингополучателем указанной суммы.
Рассмотрен вопрос о правах и обязанностях лизингодателя и лизингополучателя по договору финансового лизинга. Специально исследована проблема, которая касается прав лизингополучателя в отношениях с продавцом.
В последнем разделе исследованы вопросы договорной ответственности участников при осуществлении финансового лизинга. В частности, рассматриваются условия и формы ответственности лизингодателя и лизингополучателя за нарушение обязательств по договору финансового лизинга. Отдельно исследован вопрос, касающийся освобождения лизингодателя от гражданско-правовой ответственности перед лизингополучателем и привлечения к такой ответственности продавца.
На основании произведённых в диссертации исследований сделаны соответствующие теоретические выводы и практические рекомендации, направленные на совершенствование законодательства Украины о лизинге.
Ключевые слова: финансовый лизинг; договор финансового лизинга; существенные условия договора финансового лизинга; права и обязанности сторон по договору финансового лизинга.
Yakubivsky I.I. The financial leasing contract. – Manuscript.
Ph.D. thesis for the academic degree of the candidate of juridical science on specialty 12.00.03 – Civil Law and Civil Process; Matrimonial Law; International Private Law. – Lviv National University named by Ivan Franco. – Lviv, 2003.
In dissertation is discovered the financial leasing contract like a kind of civil transaction. Here is observed the questions of law nature of leasing and it’s classification. The financial leasing contract is bilateral deal; it is payable, consensual, mutually obligated. The author consider that this kind of contract has an independent juridical nature. This work analyze the essential conditions of financial leasing contract. Here is given proper attention to rights and duties of participants of financial leasing contract. In dissertation is discovered the conditions and forms of contract responsibility of participants during financial leasing process. Based on all these discovering in dissertation is done the conclusions and propositions concerning of improvement of Ukrainian legislation about leasing.
Key words: financial leasing; financial leasing contract; essential conditions of financial leasing contract; rights and duties of participants in financial leasing contract.
Підписано до друку 3.10.2003 р.
Ум. друк. арк. 1,05. Обл.-вид. арк. 0,96.
Віддруковано у ВАТ “ТВПК “Збруч”. Формат 60х90/16. Зам. № 594.
Наклад 100 прим. Друк офсетний. Папір офсетний.
м. Тернопіль, вул. Живова, 11