РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ ~1
Работа добавлена на сайт samzan.net:
24
НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Арнаут Андрій Георгійович
УДК 349.41.00173(477+498):34.05
ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ ТА РУМУНІЇ:
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА
12.00.06 –земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник –кандидат юридичних наук, доцент
КАРАКАШ Ілля Іванович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, членкор НАН України, академік Академії правових наук України СЕМЧИК Віталій Іванович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу аграрного, земельного та екологічного права
кандидат юридичних наук, доцент
КРАСНОВА Марія Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права юридичного факультету
Захист відбудеться 16 жовтня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, кім. 65
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, кім. 28
Автореферат розісланий “14”вересня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.В. Артеменко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Наприкінці 80-х –на початку 90-х років минулого століття у державах Центральної та Східної Європи відбулися значні події, що стали початком тривалого періоду глибоких соціально-економічних та політичних змін. Реформи, які охопили як нашу країну, так і сусідню Румунію, спрямовувалися на усунення надцентралізованих економічних структур та впровадження соціально орієнтованих ринкових відносин. Одним із головних напрямів економічних реформ як в Україні, так і Румунії було обрано здійснення земельної реформи, без якої перехід до ринкових відносин є неможливим. Знаходження землі на праві виключної державної власності впродовж сімдесяти років на більшій частині території України та на праві державної власності близько п’ятидесяті років на території Румунії також зумовило необхідність її реформування.
Проведення земельної реформи у будь-якій країні має за мету забезпечення реалізації основних функцій землі в природі, економіці, суспільстві. Реформування земельних відносин передбачає здійснення комплексу інституційно-функціональних, економічних, соціальних, правових, екологічних та інших заходів, спрямованих на формування нових за змістом і характером суспільних відносин, пов’язаних із використанням землі. Земельні реформи є найскладнішими перетвореннями у суспільному житті населення країни і торкаються всіх галузей економіки та суспільного життя.
У постанові Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року було передбачено, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, яка здійснюється в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. У Програмі поглиблення реформаторських заходів, розробленій урядом Румунії у травні 1991 року, зазначено, що завданням першого етапу економічних реформ є надання повної свободи комерційній діяльності та заохочення державою розвитку малого підприємництва; завданням другого етапу –проведення лібералізації цін; третій етап –поновлення права приватної власності на землю. Земельні реформи, що розпочались в Україні та Румунії майже одночасно, мали за мету відновлення права власності на землю.
Незважаючи на те, що проведення земельної реформи стало одним із головних чинників економічних реформ в обох державах, методи реформування земельних відносин Україна та Румунія обрали різні. Беручи до уваги те, що території Бессарабії та Буковини у 1918 –роках перебували під румунською владою, у суспільстві виникло багато питань щодо принципів реформування земельних відносин у нашій країні порівняно із сусідньою державою. Необхідність порівняльного аналізу окремих аспектів земельних реформ у зазначених країнах насамперед викликана історичними ознаками розвитку земельних відносин, однак і сучасні відмінності у підходах до здійснення земельної реформи в Україні та Румунії призвели до виникнення складних питань, які потребують простих і зрозумілих відповідей.
На сучасному етапі Україна проходить складний процес зміни своєї правової системи та її адаптації до нових соціальних, політичних та економічних умов. Ставши на шлях розвитку та становлення суверенної і незалежної держави, Україна розпочала формування державних інститутів, системи національного права, використовуючи досягнення юридичної науки і практики, а також історичний досвід проведення реформаторських заходів. Усе це вимагає глибокого знання і розуміння змісту чинного законодавства й основних принципів, ідей та напрямів розвитку правової системи в цілому.
Важливу роль у цьому процесі має відігравати використання порівняльного аналізу власного законодавства із законодавством інших держав. З одного боку, при прийнятті нормативних актів, спрямованих на здійснення докорінних правових реформ, державні органи повинні враховувати національні особливості та юридичні традиції держави, а з іншого, –досвід сусідніх країн при вирішенні аналогічних завдань.
Проблеми земельної реформи, її цілі та завдання, сутність і зміст були і є предметом спеціального самостійного наукового дослідження в Україні та Румунії, про що свідчить значна кількість наукових досліджень в обох державах. Порівняльний аналіз вказаних проблем на підставі законодавства двох сусідніх країн не проводився, однак вивчення досвіду законодавчого врегулювання актуальних питань земельної реформи в Україні та Румунії представляє не тільки теоретичний інтерес, але має й велике практичне значення.
Визначення спільних та відмінних рис земельних реформ в Україні та Румунії з метою їх аналізу та узагальнення можуть бути взаємно корисними як з точки зору прискорення реалізації реформаторських заходів, так і уніфікації наслідків земельної реформи. Це є особливо важливим, враховуючи намагання України вступити до Європейського Союзу та вступ Румунії з 1 січня 2007 року до спільноти цих країн, значна кількість нормативних актів якої останнім часом спрямовувалась саме на виконання завдання щодо гармонізації румунського законодавства із законодавством Європейського Союзу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах науково-дослідницької роботи за плановою тематикою, яка виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії на тему “Правове забезпечення земельної реформи в Південному регіоні України”, що розробляється згідно з дослідженнями Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” (номер державної реєстрації 0101 U001195).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному аналізі законодавства та наукової літератури України та Румунії для визначення загальних і відмінних рис земельних реформ у двох країнах і формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення земельного законодавства.
Для досягнення поставленої мети у дослідженні визначено такі основні завдання: проведення порівняльно-правового аналізу законодавства України та Румунії в галузі земельної реформи; дослідження “моделей” земельних реформ у двох сусідніх країнах; аналіз та порівняння засад інституту права власності на землю в Україні та Румунії; дослідження проблем формування та розвитку ринку земель у зазначених країнах; розробка пропозицій стосовно удосконалення земельного законодавства України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері проведення земельних реформ в Україні та Румунії.
Предметом дослідження є норми права, що регулюють “моделі” проведення земельних реформ, засади права власності на землю та ринкового обігу земель в Україні та в Румунії.
Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проведено із використанням системного, історичного, порівняльно-правового, формально-юридичного та інших методів наукового пізнання.
За допомогою системного методу було досліджено сутність земельних реформ в Україні та Румунії. Історичний метод застосовувався при дослідженні етапів і тенденцій розвитку законодавства, що регулювало реформування земельних відносин в Україні та Румунії, а також питань становлення та розвитку теоретичних доробок і правового регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері ринкового обігу земельних ділянок. За допомогою порівняльно-правового методу досліджено окремі положення нормативно-правових актів України та Румунії, що регулюють відносини у зазначеній сфері. Формально-юридичний –використовувався для аналізу положень нормативно-правових актів, які регулюють порядок проведення та встановлення результатів земельних реформ в Україні та Румунії. Ці методи дозволяють проаналізувати земельні реформи в Україні та Румунії, оскільки базуються на умовах об’єктивного і всебічного аналізу процесів і явищ, які спостерігаються у досліджуваній сфері.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці представників вітчизняної та зарубіжної (румунської, російської) науки в галузі аграрного, земельного, цивільного права та інших юридичних наук, а саме українських вчених –В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, А.Г. Бобкової, А.П. Гетьмана, О.В. Глотової, В.К. Гуревського, О.І. Заєць, Л.П. Заставської, І.І. Каракаша, Т.О. Коваленко, Т.Г. Ковальчук, П.Ф. Кулинича, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, О.О. Погрібного, С.В. Размєтаєва, В.І. Семчика, Н.І. Титової, В.І. Федоровича, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука; російських науковців –Г.А. Волкова, А.К. Голіченкова, Б.В. Єрофеєва, Ю.Г. Жарікова, М.І. Козиря, М.І. Краснова, О.І. Красова, В.В. Петрова, М.А. Сиродоєва; румунських вчених - І. Адама, К. Бирсана, К. Буги, Ф. Дяку, Є. Келару, К. Кречунєску, М. Ніколає, К. Опрішана, В. Петулі, А. Попєску, Ф. Скрієчу, Д. Тудоракє, І. Філіпєску та інших.
Нормативною базою дисертації є Конституція України, Земельний кодекс України, інші нормативно-правові акти України, а також Конституція Румунії, Закон Румунії “Про земельний фонд” та інші законодавчі акти Румунії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації вперше в науці земельного права здійснено комплексне дослідження порівняльного аспекту земельних реформ в Україні та Румунії на підставі аналізу законодавства та фахової літератури двох країн і визначено спільні та відмінні риси земельних реформ.
Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:
уперше:
обґрунтовано правильність обрання Україною “моделі” земельної реформи за принципом “встановлення права приватної власності на землю на нових засадах” порівняно із запропонованим в румунському законодавстві принципом “поновлення права власності на землю” (“повернення земельних ділянок колишнім власникам або їх спадкоємцям”) як такої, що відповідає визначальному принципу –“земля належить тим, хто її обробляє”, а також враховує інтереси більшої частини громадян України;
обґрунтовано висновок про те, що в Україні не повною мірою реалізується принцип рівноправності форм власності, у зв’язку з чим пропонується встановити категорії земель –об’єктів права власності Українського народу –з наданням їм особливого правового режиму, а також виключити із земельного законодавства норму про знаходження у державній власності усіх земель, крім земель комунальної та приватної власності;
запропоновано виключити із Земельного кодексу України норму про право переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення окремими суб’єктами як таку, що не відповідає ринковим засадам і заважає формуванню та розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення. Водночас, вважається необхідним встановлення особливих вимог щодо усіх категорій набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, крім осіб, які набувають право власності шляхом прийняття спадщини, а не тільки до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення;
удосконалено:
заходи, необхідні для подальшого розвитку земельної реформи в Україні. Зокрема запропоновано: виділення коштів, отриманих від плати за землю, на проведення земельної реформи відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про плату за землю”; проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення з метою завершення процесу приватизації земельних ділянок громадянами, які мають на це право; розмежування земель державної та комунальної власності за рахунок коштів Державного бюджету України; формування та розвиток інфраструктури ринку земель в Україні;
поняття земельного ринку з урахуванням новітніх наукових досліджень українських та румунських вчених, і запропоновано визначити його як систему юридичних та економічних відносин щодо перерозподілу земельних ділянок між їх власниками, користувачами та особами, які бажають стати власниками чи користувачами земель на підставі земельного та цивільного законодавства і на основі конкурентного попиту та пропозиції;
дістали подальшого розвитку:
питання про право власності на землю Українського народу. Автор вважає проблему визначення статусу Українського народу як власника землі на законодавчому рівні найважливішою частиною земельної реформи України, у зв’язку з чим, пропонує прийняти Закон України “Про власність на землю Українського народу”;
розробка пропозицій щодо удосконалення земельного законодавства шляхом внесення змін та доповнень до Земельного кодексу України, а саме: виключення із Земельного кодексу України норми про приналежність усіх земель України, крім земель комунальної та приватної власності, до земель державної власності, після прийняття Закону України “Про власність на землю Українського народу”; удосконалення норми про надання статусу суб’єктів права власності на землю районним та обласним радам, а також доопрацювання прийнятого Верховною Радою України в першому читанні Закону України “Про ринок земель”.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані при розробці й удосконаленні земельного законодавства.
Певні результати роботи можуть застосовуватися у навчальному процесі при читанні лекційного курсу та проведенні практичних занять з навчальної дисципліни “Земельне право України”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників.
Основні висновки дослідження впроваджено також у практику: результати дослідження використовуються у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з навчальної дисципліни “Земельне право України”, підготовці навчально-методичних матеріалів із зазначеного курсу та спецкурсу “Проблеми земельного законодавства” для студентів юридичного факультету Ізмаїльського інституту водного транспорту (акт впровадження від 15 лютого 2007 року), у роботі Ізмаїльського районного відділу земельних ресурсів при проведенні роз’яснювальної роботи щодо поновлення права власності на земельні ділянки, які належали громадянам або їх спадкоємцям на праві власності до 1991 року; прискорення приватизації земельних ділянок, громадянами, які мають на це право (акт впровадження № 10-04/146 від 12 квітня 2007 року). Окремі пропозиції дисертанта враховано при розробці Регіональної програми використання коштів на освоєння земель для сільськогосподарських та лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь і охорони земель в Одеській області на 2007 –роки, затвердженої рішенням Одеської облради (акт впровадження від 04 квітня 2007 року).
Особистий внесок здобувача. Наукові результати, отримані автором, базуються на особистому критичному аналізі, а також на узагальненні наукової літератури України та Румунії та знань про земельне законодавство. Особистий внесок здобувача у друкованих працях, які опубліковані у співавторстві, конкретизовано окремо у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертації, обговорювались на засіданнях кафедри аграрного, земельного та екологічного права Одеської національної юридичної академії. Свої погляди з цих питань автор висвітлив у доповідях на науково-практичних конференціях: міжнародна науково-практична конференція “Дні науки 2005” (квітень 2005 року), міжнародна науково-практична конференція “Перспективні новинки науки і техніки –” (м. Дніпропетровськ листопад 2005 року), міжнародна науково-практична конференція “Другі прибузькі юридичні читання” (м. Миколаїв, листопад 2006 року).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях, а також у чотирьох тезах доповідей на наукових конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, що містять дванадцять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них основний текст –сторінок, кількість використаних джерел –.
ОСНОВИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність і новизна обраної теми дослідження, визначаються головна мета й завдання роботи, її структура, характеризується методологія дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, вказується ступінь апробації результатів дослідження, наявність публікацій за темою дисертації.
Розділ перший “Науково-правові засади земельних реформ в Україні та в Румунії” складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 1.1 “Розвиток наукових досліджень земельних реформ в Україні та Румунії (огляд літератури)” здійснено загальний огляд наукової юридичної літератури українських, а також румунських та інших іноземних авторів щодо теоретичних основ земельних реформ в Україні та Румунії, процесу реформування відносин власності на землю у цих державах та особливостей ринкового обігу земель в Україні та Румунії.
Дисертантом зазначається, що в період існування соціалістичного ладу на території України та Румунії фахівцями обох країн приділялась значна увага дослідженню проблем правового регулювання земельних відносин та їх подальшого удосконалення. Однак усі дослідження того періоду здійснювались на тлі державної власності на землю та пріоритету суспільних інтересів над особистими. Майже одночасний початок земельних реформ в обох країнах зумовив зростання інтересу до розгляду проблем правового регулювання земельних відносин в Україні та Румунії.
Автор робить висновок про відсутність комплексного дослідження порівняльного аналізу законодавства щодо земельної реформи України та Румунії, а також про важливість дослідження у сфері порівняльного правознавства.
У підрозділі 1.2 “Сутність і мета земельної реформи в Україні” характеризуються поняття, сутність і мета земельної реформи, зазначається, що за останні 150 років на сучасній території Україні було проведено щонайменше чотири земельних реформи. Остання земельна реформа в Україні пов’язана із прийняттям 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет.
У зв’язку з відсутністю законодавчого закріплення юридичного поняття “земельна реформа”, дисертантом проаналізовано окремі наукові підходи щодо цього поняття. Проведений аналіз різних точок зору науковців стосовно визначення поняття “земельна реформа” дозволив дисертанту зробити висновок про розуміння земельної реформи як комплексу заходів, спрямованих на зміну земельних відносин, та запропонувати визначення поняття “земельна реформа” –логічна, послідовна, науково обґрунтована сукупність правових, економічних, організаційних та технічних заходів, що забезпечують зміну земельного ладу в державі шляхом перетворення існуючих та створення нових за змістом земельних відносин, які відповідають сучасним вимогам розвитку суспільства та характеристикам ринкової економіки країни.
Розглядаючи проблему ототожнювання аграрної та земельної реформ в Україні, автор робить висновок про те, що земельна і аграрна реформи невідривно пов’язані між собою. Однак вони є різними за своєю сутністю та змістом, тому їх не можна ототожнювати.
Аналізуючи завдання земельної реформи в Україні, автор наголошує на тому, що необхідність раціонального використання та охорони земель є найважливішим серед усіх завдань земельної реформи.
У підрозділі 1.3 “Основні етапи реалізації земельної реформи в Україні” здійснено огляд історичного розвитку земельної реформи в Україні.
З метою визначення істотних характеристик земельної реформи в Україні автор виділяє чотири етапи її проведення. Початок кожного з етапів пов’язаний із прийняттям найважливіших нормативно-правових актів: постанови Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 року, Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року, а також Конституції України від 28 червня 1996 року та Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року. У дисертації виділяються характерні риси кожного періоду земельної реформи.
У роботі зазначено, що “модель” проведення земельної реформи в Україні за принципом “встановлення права приватної власності на землю на нових засадах” була визначена Верховною Радою України у зв’язку з прийняттям Земельного кодексу України в новій редакції від 13 березня 1992 року.
Дисертант робить висновок про оптимальність, реалістичність та соціальну справедливість обрання саме такої “моделі” реформування земельних відносин в Україні. Стверджується, що відновлення права приватної власності на землю шляхом встановлення права власності для осіб, які цього бажають, у більшій мірі відповідає визначальному принципу –“земля належить тим, хто її обробляє”. Крім цього, поновлення справедливості для певної (незначної) частини громадян може обернутися несправедливістю для іншої (більш численної) громади співвітчизників, що може призвести до негативних наслідків і стати причиною соціальної нестабільності та суспільної небезпеки.
Автор наголошує, що ні прийняття Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, який привів у відповідність до Конституції України земельне законодавство та посприяв прийняттю численних нормативно-правових актів, спрямованих на реформування земельних відносин, ні прийняття інших реформаторських нормативно-правових актів не дозволяє говорити про завершення земельної реформи в Україні. У зв’язку з цим дисертантом розроблено пропозиції щодо заходів, яких необхідно вжити для можливого розгляду питання завершення земельної реформи.
У підрозділі 1.4 “Особливості здійснення земельної реформи в Румунії” досліджується “модель” та особливості земельної реформи в Румунії.
Аналіз нормативно-правових актів Румунії, спрямованих на проведення земельної реформи в країні, свідчить про те, що, на відміну від України, Румунія обрала “модель” земельної реформи за принципом “поновлення права власності на землю”. Модель реформування земельних відносин у Румунії була визначена в Законі Румунії “Про земельний фонд” від 19 лютого 1991 року –першому законі, спрямованому на проведення земельної реформи. На відміну від України, де це питання є дискусійним, у Румунії земельна реформа є найважливішою частиною аграрної реформи.
У підрозділі 1.5 “Умови для “поновлення” та “встановлення” права власності на землю в Румунії” аналізуються питання набуття права власності на землю в Румунії, що пов’язані з початком реформування земельних відносин.
У роботі визначено і проаналізовано особливості набуття права власності на земельні ділянки в Румунії шляхом “поновлення” та “встановлення”. Зазначається, що об’єктом встановлення права власності на землю в Румунії є тільки земельні ділянки –колишня власність сільськогосподарських виробничих кооперативів, що були вилучені у членів кооперативів або інших осіб, які померли та не мають спадкоємців, а також земельні ділянки, щодо яких немає заяв про поновлення права власності. Стверджується, що в Румунії “право встановлення” як підстава для набуття права приватної власності на земельну ділянку має вторинний характер щодо “поновлення” права власності на земельну ділянку.
Досліджуючи ознаки земельної реформи в Румунії, дисертант робить висновок про те, що модель румунської земельної реформи за принципом “поновлення” права власності на землю у більшій мірі відповідає політиці Європейського Союзу щодо повернення майна колишнім власникам або їх спадкоємцям.
Розділ другий “Стан реформування відносин власності на землю в Україні та Румунії” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 “Узагальнення понять права власності на землю” аналізуються підходи до розуміння права власності на землю в Україні та Румунії. Автор зазначає особливе ставлення до землі як об’єкта права власності як в Україні, так і в Румунії. Це ставлення враховане при визначенні понять права власності на землю в обох державах.
Акцентується увага на тому, що право власності на землю має абсолютний характер. На думку автора, головною рисою абсолютності права власності на землю є його протистояння erga omnes, тобто те, що всі інші невизначені пасивні суб’єкти відносин власності зобов’язані не чинити перешкод носію права власності у реалізації його повноважень. У зв’язку з цим абсолютний характер права власності не належить до здійснення власником своїх повноважень, які за своєю юридичною природою регулюються законом, але до права власності стосовно інших речових прав.
У підрозділі 2.2 “Право власності на землю в Україні” досліджуються деякі елементи інституту права власності на землю з урахуванням можливого порівняльного аналізу цього інституту земельного права у двох сусідніх державах.
Висловлюється думка про те, що норма земельного законодавства, яка передбачає приналежність усіх земель України до земель державної власності, крім земель комунальної та приватної власності, суперечить конституційній нормі про рівність усіх суб’єктів права власності перед законом та принципу рівності усіх форм власності. Вищевказана норма практично виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Звертається увага також на певні недоліки правового статусу територіальної громади як суб’єкта права власності на землю, які, на думку автора, потребують удосконалення.
У підрозділі аналізується досить дискусійне питання щодо передбаченої Конституцією України норми про визнання землі об’єктом права власності Українського народу. Дисертант вважає, що вирішення проблеми права власності Українського народу є найважливішим заходом, необхідним для завершення земельної реформи.
Робиться висновок про те, що встановлення особливого правового режиму для природних об’єктів, зокрема, для земель, які мають особливе значення для держави, є необхідним. Держава повинна вирішити це питання у своєму Основному законі. В Україні це було зроблено шляхом встановлення права власності Українського народу. Вирішення цього питання є виправданим, проте потрібно вдосконалити норми інституту права власності на землю Українського народу.
Підрозділ 2.3 “Право власності на землю в Румунії” присвячений дослідженню характерних рис права власності на землю в Румунії.
Румунське законодавство передбачає існування у державі двох форм власності: публічної та приватної. Наголошується, що особливістю румунського інституту права власності на землю є те, що форма власності визначається залежно від статусу об’єкта права власності, а не від статусу її суб’єкту. У зв’язку з цим держава та адміністративно-територіальні одиниці можуть бути як суб’єктами права публічної власності, так і суб’єктами права приватної власності одночасно. Звертається увага на те, що при реалізації повноважень суб’єкта права публічної власності держава та адміністративно-територіальні одиниці діють як суб’єкти адміністративного права, у той час як при реалізації повноважень суб’єкта права приватної власності –як суб’єкти цивільного права на загальних засадах.
Дисертант стверджує, що запропонованою румунським законодавцем побудовою інституту права власності на землю в Румунії повною мірою реалізується принцип рівності суб’єктів права власності на землю.
У підрозділі 2.4 “Спільні та відмінні риси права власності на землю в українському та румунському законодавстві” після зробленого аналізу інституту права власності в двох країнах у попередніх підрозділах визначаються найважливіші риси інститутів права власності на землю в обраних країнах.
Вказується, що спільними рисами права власності на землю в двох країнах є особливе ставлення до землі як до об’єкта права власності, а також те, що земля вважається нерухомим майном як в Україні, так і в Румунії. Відмінних рис є набагато більше, і стосуються вони форм права власності на землю, суб’єктів права комунальної власності та різних підходів до вирішення питання права народної власності на землю у двох державах.
Робиться висновок про те, що встановлення статусу власника земель комунальної власності для територіальних громад в Україні, на відміну від Румунії, де суб’єктами права публічної власності місцевого інтересу є адміністративно-територіальні одиниці, є більш вдалим і таким, що відповідає інтересам місцевого самоврядування.
Розглядаючи в порівняльному аспекті проблему народної власності на землю в Україні та Румунії та враховуючи особливу важливість інституту права власності на землю Українського народу, дисертантом пропонується прийняття Закону України “Про власність на землю Українського народу”, який має забезпечити закріплення конституційного положення про право власності на землю Українського народу, а також реалізувати на практиці положення про рівність усіх форм власності.
Розділ третій “Особливості ринкового обігу земель в Україні та в Румунії як елементу реформування земельних відносин” складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 “Земля як об’єкт ринкового обігу в Україні” зазначається, що в Україні та Румунії існує різне ставлення до формування та функціонування ринку землі. У Румунії з самого початку реформи на законодавчому рівні було закріплено, що землі приватної власності незалежно від їх власника знаходяться в цивільному обігу. В Україні ж процес введення земельних ділянок у цивільний обіг почався пізніше, і поки що не завершений.
Спираючись на досягнення науковців, автор пропонує власне визначення поняття ринку земель. Стверджується, що характерними рисами формування ринку земель в Україні є поступове включення до об’єктів ринкового обігу на етапі виникнення ринку земель різних категорій земельних ділянок; обов’язковість нотаріального посвідчення угод щодо відчуження земельних ділянок; часткова заборона набуття статусу власника для іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб в Україні; наявність норми про право переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що знаходяться за межами населеного пункту; наявність норми про обмеження максимальної площі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що може належати одній особі.
Автор вважає, що до ринку земель в Україні, окрім договору купівлі-продажу та договору оренди, треба також віднести договори міни, дарування та довічного утримання. Дисертантом аналізуються положення прийнятого в першому читанні проекту Закону України “Про ринок землі”, робиться висновок про необхідність детального аналізу запропонованого проекту закону та пропонуються заходи, спрямовані на удосконалення законопроекту.
У підрозділі 3.2 “Земля як об’єкт ринкового обігу в Румунії” досліджуються загальні питання формування та розвитку ринку земель у Румунії. Звертається увага на те, що правовий обіг земельних ділянок у Румунії обмежується лише земельними ділянками –об’єктами права приватної власності.
Здійснивши аналіз нормативно-правових актів Румунії, автор робить висновок про те, що основними рисами ринкового обігу земель в Румунії є такі: всі земельні ділянки приватної власності знаходяться у цивільному обігу; для відчуження земельних ділянок шляхом укладення юридичних актів необхідна посвідчувальна форма; акти, що не відповідають цій вимозі, є абсолютно недійсними; іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки приватної власності на території Румунії. Акцентується увага на тому, що з метою вступу до Європейського Союзу Румунія відмовилась від визначального принципу земельного права і надала можливість іноземним громадянам та особам без громадянства набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Враховуючи існування такої норми в Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року, в підрозділі аналізується інститут права переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Акцентується увага на тому, що Законом Румунії “Про реформу в галузі власності та юстиції, а також про деякі додаткові міри” від 19 липня 2005 року інститут права переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення був виключений із земельного законодавства Румунії, як такий, що не відповідає ринковим засадам.
У підрозділі 3.3 “Спільні та відмінні риси правового регулювання ринкового обігу земель в Україні та Румунії” аналізуються характерні риси правового регулювання ринкового обігу земель в Україні та Румунії. Визначення спільних та відмінних рис правового регулювання ринкового обігу земельних ділянок в Україні та Румунії здійснюється з точки зору об’єктів і суб’єктів ринкового обігу та переважного права купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
У роботі зроблено висновок про недосконалість норми Земельного кодексу України про переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також про її невідповідність ринковим механізмам. У зв’язку з цим автор пропонує виключити із земельного законодавства України норму про переважне право купівлі. Одночасно дисертант пропонує розширити сферу застосування норми про встановлення особливих вимог до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, застосовуючи її також до всіх інших набувачів права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
ВИСНОВКИ
У висновках дисертації викладено наукові та практичні результати проведеного дослідження, наведено нове вирішення наукового завдання, яке полягає у порівняльно-правовому аналізі законодавства України та Румунії в сфері реформування земельних відносин з метою визначення спільних і відмінних рис земельних реформ у цих країнах.
Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі:
1. Україною та Румунією були обрані різні шляхи реалізації земельної реформи. Румунія, як і багато інших європейських держав, що почали процес реформування земельних відносин у 90-і роки, обрала шлях “поновлення права власності на землю” або “повернення земельних ділянок колишнім власникам або їх спадкоємцям”. Україна, на відміну від Румунії, обрала шлях “встановлення права власності на земельну ділянку”. Проте на початку земельної реформи висловлювалися окремі думки про реформування земельних відносин у нашій країні шляхом “поновлення”, враховуючи інтереси певної частини населення України, особливо тієї, яка мешкає на території Західної України (Буковини) та Бессарабії. Враховуючи проблеми, які виникли в Румунії при реалізації земельної реформи, зокрема щодо браку земельних ділянок для їх повернення колишнім власникам, бажання останніх отримати свої земельні ділянки, на яких сьогодні розташовані площі, школи, вищі навчальні заклади та інші об’єкти, можна стверджувати, що обрана українськими законодавцями “модель” реформування земельних відносин є виправданою.
. З метою подальшого розвитку земельної реформи в Україні необхідно вжити таких заходів: прискорити процес приватизації земельних ділянок громадянами, які мають на це право; визначити правовий статус Українського народу як власника земель; створити інфраструктуру ринку земельних ділянок; розмежувати земельні ділянки державної власності, комунальної власності та права власності Українського народу; здійснити процедуру розмежування вказаних категорій земель за рахунок коштів Державного бюджету України.
3. Потребують удосконалення конституційні норми, що визнають територіальні громади суб’єктами права власності на землю в Україні у зв’язку з відсутністю відповідно до Конституції України можливостей набуття права власності на землю для цієї категорії суб’єктів.
. Правова система України, на відміну від румунської, передбачає, що земля є об’єктом права власності Українського народу. У чинному земельному законодавстві України не встановлюються засади здійснення повноважень власника Українським народом. Тому питання щодо правосуб’єктності Українського народу більшістю вчених вважається проблемним.
Враховуючи досвід Румунії у вирішенні питання про встановлення особливого правового режиму щодо деяких категорій майна (у тому числі земельних ділянок) шляхом встановлення правового режиму публічної власності, вважається актуальним та доцільним прийняття Закону України “Про власність на землю Українського народу”. До нього повинні увійти положення про правове становище Українського народу як суб’єкта права власності на землю; перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що повинні здійснювати повноваження власника від імені Українського народу; перелік земельних ділянок, що є власністю Українського народу; норми про поділ усіх земельних ділянок –об’єктів права власності Українського народу на земельні ділянки: об’єкти права власності Українського народу національного інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу буде здійснювати Верховна Рада України) та місцевого інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу будуть здійснювати органи місцевого самоврядування); норму про виключення всіх земельних ділянок –об’єктів права власності Українського народу із цивільного обігу; порядок використання земельних ділянок –об’єктів права власності Українського народу. У зв’язку з викладеним вважається доцільним доопрацювання Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, який повинен врахувати також існування земель права власності Українського народу.
5. Діючий Земельний кодекс України (з 1 січня 2002 року) дозволив іноземним громадянам та особам без громадянства у певних випадках ставати суб’єктами права власності на земельні ділянки. Проте законодавством не були враховані та врегульовані всі можливі ситуації з огляду на статус іноземних громадян та осіб без громадянства як суб’єктів права власності на земельні ділянки в Україні. Зокрема, необхідно врегулювати можливу ситуацію виходу із громадянства України або його втрату фізичною особою –власником земель сільськогосподарського призначення. У такому випадку до суб’єкта права власності треба застосовувати норму про необхідність відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року з моменту виходу з громадянства України або його втрати.
6. Під поняттям “ринок землі” треба розуміти систему юридичних та економічних відносин щодо перерозподілу земельних ділянок між їх власниками, користувачами та особами, які бажають стати власниками чи користувачами земель на підставі земельного та цивільного законодавства і на основі конкурентного попиту та пропозиції.
7. Характерними рисами формування ринку земельних ділянок в Україні є поступове включення до об’єктів ринкового обігу земель різних категорій земельних ділянок; обов’язковість нотаріального посвідчення угод щодо відчуження земельних ділянок; часткова заборона набуття статусу власника для іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб в Україні; наявність норми про право переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населеного пункту; наявність норми про обмеження максимальної площі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що може бути власністю однієї особи.
. Існуюча в земельному законодавстві норма про переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення є недосконалою і такою, що не відповідає механізмам ринкового обігу земельних ділянок. Крім того, положення земельного законодавства щодо встановлення особливих вимог для покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення варто вдосконалити, встановивши такі вимоги щодо усіх категорій набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, окрім набувачів права власності шляхом прийняття спадщини.
. З метою створення чіткого механізму відчуження земельних ділянок, у тому числі сільськогосподарського призначення, необхідно прийняти Закон України “Про ринок земель”, в якому врегулювати усі питання відчуження земельних ділянок. У Законі України “Про ринок земель” потрібно передбачити: а) особливості відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення іноземними громадянами та особами без громадянства впродовж року з моменту набуття права власності на земельну ділянку; б) норму про вирішення у судовому порядку питання щодо припинення права власності або викупу державою земельної ділянки сільськогосподарського призначення після закінчення річного строку для її відчуження іноземним громадянином або особою без громадянства відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України; в) норму про визнання недійсними угод щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у результаті укладення яких площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходиться у власності фізичної або юридичної особи, є більшою ніж 100 гектарів.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:
1. Арнаут А., Каракаш І. Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аспект // Право України. –. –№11. –С. 141 –. (Особистий внесок здобувача: ідея статті, постановка проблеми, визначення “моделей” здійснення земельних реформ в Україні та в Румунії, визначення спільних та відмінних рис земельних реформ в двох державах).
2. Арнаут А.Г. Держава як суб’єкт права власності на землю в Румунії // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. –. –Вип. 25. –С. 427 –.
. Арнаут А.Г. Співвідношення народної власності на землю в Україні та публічної власності в Румунії // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. –. –Вип. 30. –С. 185 –.
. Арнаут А., Каракаш І. Порівняльний аналіз права власності на землю в Україні та в Румунії // Юридический вестник. –. –№ 2. –С. 114 –. (Особистий внесок здобувача: ідея статті, постановки проблеми, визначення спільних та відмінних рис права власності на землю в Україні та в Румунії, узагальнення результатів).
. Арнаут А.Г. Переважне право купівлі при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. –Миколаїв, 2006. –С. 444 –.
. Арнаут А.Г. Іноземні громадяни та особи без громадянства як суб’єкти права власності на землю в Україні та Румунії: порівняльний аналіз. // Materiбly II mezinбrodnн vĕdecko-practickб konference “Perspektivnн novinky vмdy a technici –”. ––listopadu 2005 roku. –Dнl 2. –Praha –Dnĕpropetrovsk. –Nauka i osvita –Publishing house Education and Science s.r.o. –. –С. 33 –.
7. Арнаут А. Определение субъектов права собственности в соответствии с законодательством Румынии // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Дні науки `2005”. Юридичні науки. Том 29. –Дніпропетровськ: Наука і освіта. –. –С. 38 –.
8. Арнаут А.Г. Формування та розвиток ринку земель в Україні // Збірник наукових праць Ізмаїльського інституту водного транспорту. –Ізмаїл. – 2006. –С. 72 –.
Арнаут А.Г. Земельна реформа в Україні та в Румунії: порівняльний аналіз законодавства. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. –земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. –Київський національний аграрний університет. –Київ, 2007.
Дисертація присвячена комплексному і всебічному дослідженню порівняльного аспекту проведення земельних реформ в Україні та Румунії. У роботі виділено спільні та відмінні риси земельних реформ, засад інституту права власності на землю, формування та розвитку ринку земель у двох країнах.
Розглядаються питання “моделей” земельних реформ в двох державах, обґрунтовано правильність обрання Україною “моделі” земельної реформи за принципом “встановлення права власності на землю на нових засадах”.
Аналізуються суб’єкти та об’єкти права власності на землю в Україні та Румунії, розглядається в порівняльному аспекті проблема народної власності у цих країнах.
Визначаються основні спільні та відмінні риси формування та розвитку ринку земель в Україні та Румунії. Висловлено пропозиції щодо вдосконалення земельного законодавства України, яке регулює відносини у сфері власності на землю, формування та розвитку ринку земель.
Ключові слова: земельна реформа, земельна ділянка, право власності на землю, ринок земель.
Арнаут А.Г. Земельная реформа в Украине и Румынии: сравнительный анализ законодательства. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 –земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. –Национальный аграрный университет. –Киев, 2007.
Диссертация посвящена комплексному исследованию сравнительного аспекта проведения земельных реформ в Украине и Румынии. В работе определяются общие и отличительные черты земельных реформ в Украине и Румынии.
Аргументируется правильность избрания Украиной “модели” земельной реформы по принципу “установления права частной собственности на землю на новых принципах” по сравнению с предложенным и принятым Румынией принципом “восстановления права собственности на землю”, как таковой, что отвечает определяющему принципу –“земля принадлежит тем, кто ее обрабатывает”, а также учитывает интересы большей части граждан Украины.
Сформулированы мероприятия, необходимые для дальнейшего развития земельной реформы в Украине, а именно: выделение средств, полученных от платы за землю, на проведение земельной реформы в соответствии с п. 7 ч. 1 ст. 22 Закона Украины “О плате за землю”; проведение информационно-разъяснительной работы среди населения с целью завершения процесса приватизации земельных участков гражданами, которые имеют на это право; осуществление мероприятий по разграничению земель государственной и коммунальной собственности за счет средств Государственного бюджета Украины; определение в земельном законодательстве статуса Украинского народа как собственника земли путем принятия специального закона; формирование и развитие инфраструктуры рынка земель в Украине.
Определяются общие и отличительные черты права собственности на землю в Украине и Румынии. Особое внимание уделяется формам права собственности на землю, принимая во внимание то, что в Украине основным признаком для определения формы собственности является статус субъекта права собственности, тогда как в Румынии –статус объекта права собственности.
Обосновывается вывод о том, что в Украине не реализуется принцип равности форм собственности, в связи с чем предлагается установить категории земель –объектов права собственности Украинского народа –с предоставлением им особого статуса и исключить из земельного законодательства норму о нахождении в государственной собственности всех земель, за исключением земель коммунальной и частной собственности.
Важное место в работе отводится вопросам сравнительного анализа проблем формирования и развития рынка земель в Украине и Румынии. Предлагается использовать румынский опыт в создании нормативной базы, необходимой для функционирования рынка земель в Украине.
Изложены предложения по совершенствованию действующего законодательства Украины, которое регулирует общественные отношения в сфере собственности на землю, формирования и развития рынка земель.
Ключевые слова: земельная реформа, земельный участок, право собственности на землю, рынок земель.
Arnaut A.G. –Landed reform in Ukraine and in Romania: comparative analysis of legislation. –Manuscript.
Dissertation for the scientific degree of candidate of legal sciences, specialty 12.00.06. – land law, agrarian law, ecological law, law of natural resources. –National agricultural university. –Kyiv, 2007.
Dissertation is devoted complex and comprehensive research of comparative aspect of carrying out the landed reforms in Ukraine and in Romania. The general and excellent lines of the landed reforms, principles of institute of right of ownership are in-process selected on earth, forming and market of earths development in two countries.
The questions of “models”of the landed reforms are examined in two states, grounded rightness of electing of “model”of the landed reform Ukraine on principle of “establishment of right of ownership on earth on new principles”.
Subjects and objects of right of ownership are analyzed on earth in Ukraine and Romania, the problem of folk property is examined in a comparative aspect in Ukraine and in Romania.
The basic general and excellent lines of forming and market of earths development are determined in Ukraine and Romania. Suggestions are expressed in relation to perfection of the landed legislation of Ukraine which regulates relations in the field of property on earth, forming and market of earths development.
Keywords: the landed reform, lot land, right of ownership, is on earth, market of earths.
2. Современные подходы к диагностике папилломавирусной инфекции гениталий у женщин
3. Реферат- Надзор за законностью судебных решений
4. Сущность проблемно-развивающего обучения
5. Анализ техники и методика обучения бегу на средние и длинные дистанции
6. Бог переводится так- Бог Ван
7. Стандартизация машин
8. вариантЦикл Менструальный Цикл ОвариальноМенструальный Menstrul Cycle периодические изменения протекающие в
9. Эксперимент в психологии.html
10. і Ознаки держави
11. ГОМЕЛЬСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ ТЕХНИЧЕСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ ИМЕНИ П.
12. ЗАДАНИЕ по курсу Микроэкономика Выполнил а Ф
13. Тема- Мейоз План- Мейоз
14. магістр у галузі знань 0304 Право напряму підготовки 6.html
15. Інтелектуальні мережі IN на базі систем компютерної телефонії
16. Введение6
17. Urui автор pethron ад udunАльдебаран Borgil апрель Gwirith Арктур Morwinyon арфа gnnel арфист tlgn астроном
18. Маяк Эдуард Вениаминович Лимонов Савенко Эдуард Лимонов на радио Маяк
19. Истории Булгара является- Якуб ибн Нугман Автором шедевра золотоордынской литературы произведения
20. 200 г. именуем в дальнейшем наименование организаци