Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Марусенко Роман Ігорович
УДК 349.412.42
ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНИХ СЕРВІТУТІВ В УКРАЇНІ
Спеціальність: 12. 00. 06. - земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсове право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Київ - 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі трудового, земельного
та екологічного права юридичного факультету Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,
академік Академії правових наук України,
Заслужений юрист України Андрейцев Володимир Іванович,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
декан юридичного факультету, завідувач кафедри трудового,
земельного та екологічного права
Офіційні опоненти:
Шульга Михайло Васильович, доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Академії правових наук України,
професор кафедри екологічного права Національної юридичної
академії України імені Ярослава Мудрого, (м. Харків).
Коцюба Олександр Павлович, кандидат юридичних наук, доцент,
член-кореспондент Академії правових наук України,
Заслужений юрист України, професор кафедри економіко-правових
дисциплін та земельного права Академії муніципального управління (м. Київ).
Провідна установа:
Одеська національна юридична академія, кафедра аграрного,
земельного та екологічного права
Захист відбудеться 12 січня 2006 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, в ауд. 253).
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “10” грудня 2005 р.
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Боднар Т.В.
Актуальність теми дослідження. У зв’язку з проведенням земельної реформи в Україні, у тому числі приватизації земель, назріла необхідність забезпечення ефективного використання земельного фонду. Паювання земель із наступною передачею їх у приватну власність, приватизація, можливість викупу землі кожним бажаючим господарювати на ній, інтенсифікація використання земель у населених пунктах та загальна просторова обмеженість земельного ресурсу створюють ситуацію, за якої земельний фонд подрібнюється на невеликі земельні ділянки, котрі об’єктивно не завжди межують з водними об’єктами, комунікаціями, шляхами сполучення та іншими благами і вигодами, необхідними власникам та користувачам цих ділянок для використання господарського потенціалу останніх повною мірою. Окрім цього, інтереси землевласників та землекористувачів часто є протилежними за змістом, що також потребує врегулювання. Забезпечення землевласників та землекористувачів кожної земельної ділянки можливістю доступу до вищевказаних благ і вигод можливе, зокрема, завдяки встановленню земельних сервітутів.
У чинному земельному законодавстві бракує шляхів ефективного врегулювання більшості з перерахованих суперечностей, пропонується фрагментарне правове врегулювання порушених питань.
Юридична природа земельного сервітуту ще й досі залишається поза увагою науковців, про що свідчить факт неузгодженої регламентації земельних сервітутних відносин нормами різних галузей права.
Ситуація ускладнюється відсутністю належного теоретичного обґрунтування мети, призначення, місця сервітутного права в системі інших прав на землю: маємо як відсутність комплексних теоретичних напрацювань сучасної української правової науки в даній сфері, так і в історичному аспекті, окрім першого та єдиного дослідження, проведеного І. Ґороновичем ще у далекому 1882 р.
Сучасні дослідження здебільшого лише побіжно зачіпають суттєві питання земельного сервітутного права. Це роботи представників земельно-правової науки: В.І. Андрейцева, Д.В. Бусуйок, В.К. Гуревського, В.Є. Збирита, В. Казанцева, П.Ф. Кулинича, Н.І. Титової тощо, та праці цивільно-правового спрямування: О.В. Копилова, В. Курдиновського, О.О. Михайленко, О.А. Підопригори, І.Ф. Севрюкової.
Непевність і незавершеність всебічної теоретичної розробки категорії земельного сервітуту зумовлює неможливість належного застосування норм законодавства, які призначені регулювати земельні сервітутні відносини. Навіть розкриття змісту поняття "земельний сервітут", без якого важко уявити сутність цієї категорії, не знайшло відображення у земельному законодавстві. Відтак, можна констатувати відсутність ефективних важелів правового впливу на відповідні суспільні відносини. Прогалини у законодавчому регулюванні у поєднанні з відсутністю теоретичного підґрунтя спричиняють кумулятивний ефект, що також зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження земельних сервітутних відносин.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Проведене дисертаційне дослідження виконане в контексті науково-дослідної роботи за темою “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”, яка розроблялася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з січня 2000 р., номер теми № 01 БФ042-01, номер державної реєстрації 0101 U 003579). Дисертант, зокрема, досліджував механізм реалізації земельних сервітутних прав на земельні ділянки, як різновиду прав на землю.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування правової природи земельного сервітуту, визначення мети та завдань останнього, теоретичне обґрунтування місця та ролі земельного сервітутного права в системі земельних прав, оцінка стану правового регулювання та формулювання пропозицій до чинного законодавства у сфері регламентації земельних сервітутних відносин.
Мета дослідження отримала конкретизацію у завданнях, які поставив перед собою дисертант:
розкрити юридичну природу земельного сервітуту;
провести історичне дослідження нормативно-правового регулювання у сфері регламентації земельних сервітутів;
з’ясувати мету, призначення, вивести ознаки земельного сервітуту як правової категорії, сформулювати поняття останнього;
визначити стан нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері та сформулювати пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства;
теоретично обґрунтувати та проаналізувати моделі земельних сервітутних правовідносин, розробити шляхи вдосконалення правової регламентації останніх.
Об’єктом дослідження є нормативно-правові акти, що регламентують земельні сервітутні відносини, практика їх застосування, наукові доробки вчених-правників та фахівців інших галузей знань, пам’ятки історії державно-правового регулювання.
Предмет дослідження складають правовідносини, пов’язані з набуттям, реалізацією, зміною, припиненням, захистом земельних сервітутних прав; суспільні відносини у зазначеній сфері, які потребують належного правового врегулювання.
Методи дослідження. Основною передумовою дослідження земельних сервітутів у системі земельно-правового регулювання є необхідність проведення аналізу, виходячи із взаємозв’язку досліджуваних явищ, взаємозалежності фактичного стану суспільних відносин та потреби їх нормативного регулювання, що зумовило застосування діалектичного методу.
Дослідження генези земельних сервітутів здійснювалося за допомогою методу історичного аналізу.
З’ясування місця та ролі земельного сервітутного права в системі земельних прав проводилося за допомогою системного аналізу та застосування структурно-функціонального методу дослідження.
Земельні сервітутні правовідносини аналізувались за допомогою методів абстрагування, моделювання тощо. Застосування порівняльно-правового методу дало можливість дослідити норми законодавчих актів інших держав і сформулювати пропозиції по врахуванню позитивного досвіду.
Тлумачення норм права у поєднанні з формально-логічним методом слугували методологічною основою для формулювання пропозицій по вдосконаленню існуючого стану нормативно-правового регулювання у досліджуваній сфері.
Науково-теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних учених-правознавців у галузі земельного права, зокрема, В.І. Андрейцева, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, М.В. Краснової, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, Н.І. Титової, М.В. Шульги, В.В. Янчука та інших.
Враховуючи характер земельних сервітутних правовідносин, дисертантом використовувались також праці вчених інших галузей права: теорії права (С.С. Алексєєва, А.П. Дудіна, Р.З. Лівшиц та ін.), екологічного права (В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Н.Р. Малишевої тощо), цивільного права (В.П. Камишанського, О.В Копилова, Й.О. Покровського, К.І. Скловського, Є.О. Суханова та інших).
Комплексний характер дослідження зумовив звернення до праць радянського періоду, зокрема, Г.О. Аксеньонка, М.І. Краснова, В.Л. Мунтяна, О.А. Самончик, а також доробків фахівців-правників з інших країн: Т. Аріідзумі, С. Вагацуми, А.Г. Діденка, Ю.Г. Жарікова, І.О. Іконицької, Р.А. Канингема, О.І. Красова, Л.Ж. де ла Морандь’єра, В.В. Петрова, Н.Г. Станкевич, В.Б. Стобука, Д.А. Уітмана тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в науці земельного права України проведене комплексне дослідження сутності, місця, значення сервітутів у земельному праві, моделі сервітутних правовідносин та особливостей реалізації сервітутних прав.
Виведена оригінальна дефініція земельного сервітуту.
Земельний сервітут можна визначити як юридично визнану можливість землевласника чи землекористувача земельної ділянки, яка позбавлена певних благ чи вигод, з метою ефективного і раціонального використання належної цій особі земельної ділянки користуватися земельною ділянкою іншого землевласника чи землекористувача обмежено за способами та територіальним поширенням.
. Визначено, що істотними ознаками земельного сервітуту є те, що він: 1) є результатом волевиявлення сторін правовідношення, котре втілюється в угоді, або рішенні суду, 2) є обтяженням земельної ділянки, а також 3) обмеженням інших прав на земельну ділянку, 4) допускає тільки часткове користування земельною ділянкою як за способами, так і за територіальним поширенням, 5) складає поліфункціональну категорію, яка налічує багато різновидів; 6) земельний сервітут якнайменше обмежує права інших осіб, не позбавляючи власника (користувача) земельної ділянки належних йому прав володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, 7) має відношення до конкретної земельної ділянки, і не може бути перенесений на іншу, 8) неподільний та невідчужуваний, 9) має здебільшого постійний характер.
. Стверджується, що земельні сервітути в законодавстві України не були, на відміну від сервітутів середньовічної Європи, запозиченням римської моделі сервітутного права. Вони виявились самобутнім та незалежним надбанням слов’янської правової думки, яке певним чином ґрунтувалося на нормах правових пам’яток, запозичених із Візантії. Доведено, що під час перебування українських земель у складі Російської імперії земельний сервітут як правова конструкція був характерним саме для правового регулювання на території українських земель. Обґрунтовано, що велику роль у становленні та збереженні земельного сервітуту на українських землях в різні історичні періоди відіграло звичаєве право як одна з основних форм закріплення земельного сервітутного права.
. Сформульовано висновок про те, що правова регламентація земельного сервітуту має бути віднесена до сфери регулювання земельного права, так само як аналіз та розробка теоретичних аспектів –до науки земельного права. Доведено, що земельні сервітутні правовідносини мають регулюватись земельним законодавством. Цивільне законодавство може бути застосовано до їх регламентації тільки субсидіарно.
. На підставі проведеного аналізу стверджується, що суб’єктами сервітутних правовідносин є як власники, так і користувачі (у широкому розумінні) земельних ділянок. У зв’язку з цим доцільно скорегувати норми чинного Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) для однозначного їх тлумачення у розрізі суб’єктного складу сервітутних правовідносин.
Пропонується законодавчо дозволити встановлення сервітуту користувачу земельної ділянки, на користь якої встановлюється сервітут, без отримання згоди власника цієї земельної ділянки; за користувачем земельної ділянки, на яку передбачається встановлення земельного сервітуту, закріпити обов’язок отримання згоди власника цієї земельної ділянки на встановлення земельного сервітуту.
. Доведено, що мета встановлення земельного сервітуту і передбачувані сервітутним користуванням дії повинні узгоджуватись з цільовим призначенням і дозволеними видами діяльності на земельній ділянці відповідної категорії земель, а також видом використання в межах цільового призначення конкретної земельної ділянки. Нормативні вимоги земельного законодавства до порядку здійснення прав на землю повинні застосовуватись і до земельного сервітуту, як до права на земельну ділянку.
. Визначені істотні умови угоди про встановлення земельного сервітуту, якими, на думку дисертанта, мають бути положення про: вид сервітуту, розмір та місцерозташування смуги землі, на яку поширюється дія сервітуту, розмір плати за користування чужою земельною ділянкою, порядок та періодичність її внесення, умови та особливості здійснення сервітутного права, порядок відшкодування збитків та приведення земельної ділянки у попередній стан після припинення дії сервітуту.
. На основі проведеного аналізу дано розгорнуту характеристику публічному земельному сервітутові. Публічним земельним сервітутом пропонується вважати право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, встановлюване для необмеженого кола осіб законом, іншим нормативним актом, рішенням суду. Стверджується, що публічний земельний сервітут може бути введений у систему земельного законодавства.
9. Сформульовано пропозиції по розширенню кола підстав виникнення земельного сервітуту. По-перше, доцільно передбачити можливість встановлення земельних сервітутів у випадку прямої вказівки закону у поєднанні з фактичним складом, передбаченим нормою цього закону. По-друге, - встановлення явних та безперервних земельних сервітутів на підставі давності відкритого, тривалого, неоспорюваного, часткового користування чужою земельною ділянкою.
10. Обґрунтовано, що єдність норм, пов’язаних метою регулювання земельних сервітутних відносин, їх відособленість та характерна своєрідність дозволяють твердити про формування інституту земельного сервітуту у системі земельного права України.
. Сформульовано окремі науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню нормативно-правового регулювання земельних сервітутних відносин. Зокрема, пропонується:
- внесення змін до ЗК України, які дали б змогу не змішувати поняття земельного сервітуту і права земельного сервітуту; визначити у ЗК України поняття земельного сервітуту;
- приведення у відповідність до норм ЗК України нормативних актів підзаконного рівня, які не відповідають положенням ЗК України у досліджуваній сфері; визначення у нормах таких актів особливостей реалізації земельного сервітуту в урегульованих цими актами правовідносинах;
- здійснювати реєстрацію земельних сервітутів у державному реєстрі земель; усунути прогалини у процедурі реєстрації земельного сервітуту. Резюмується, що найкращим шляхом вирішення перерахованих проблем є прийняття Закону України "Про державний земельний кадастр";
- внесення змін до Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” в частині запровадження обов’язковості проведення державної експертизи землевпорядної документації зі встановлення земельних сервітутів; доповнення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" положеннями про вимогу подачі для реєстрації земельних сервітутів документів державної експертизи землевпорядної документації про встановлення земельних сервітутів та розширення кола підстав для відмови у державній реєстрації випадком ненадання погоджених в процесі державної експертизи документів.
Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання сформульованих у роботі положень та розробленого і поданого у додатку до роботи проекті Закону України “Про внесення змін до Земельного кодексу України” для вдосконалення законодавства України у сфері регулювання земельних сервітутних відносин. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі –при викладанні дисциплін земельно-правового циклу. Сформульовані наукові положення можуть увійти до підручників, посібників із курсу "Земельне право України", а також слугувати основою для подальших наукових досліджень земельних сервітутних прав.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації викладені у 7 публікаціях, 3 із яких є самостійними науковими статтями у фахових виданнях. Результати дослідження були висвітлені та доповідались на:
Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів (юридичний факультет Білоруського державного університету, 27-28 жовтня 2000 р.);
Науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми держави і права очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 5-6 квітня 2001 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 29-30 листопада 2001 р.);
Науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 11-12 квітня 2002 р.);
Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених" (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 29-30 квітня 2002 р.);
Науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (16 жовтня 2002 р.);
Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 10-11 листопада 2002 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 10-11 квітня 2003 р.);
Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Другі осінні юридичні читання" (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 14-15 листопада 2003 р.);
Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів (юридичний факультет Білоруського державного університету м. Мінськ, 29-30 жовтня 2004 р.);
Міжнародній науковій конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання" (юридичний факультет Хмельницького інституту регіонального управління і права, 5-6 листопада 2004 р.).
Результати дослідження апробовані у навчальному процесі у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка при проведенні практичних занять з курсів "Земельне право України", "Юридичний захист прав суб’єктів земельних правовідносин", "Актуальні проблеми реформування земельних правовідносин", спецсемінарів із курсу "Проблеми теорії земельного права" на юридичному факультеті, а також при викладанні курсу "Правові основи землевпорядкування" на геологічному факультеті.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження та складається із вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг дисертації становить 211 сторінок, з них список використаних джерел та додаток –сторінки, список використаних джерел налічує 287 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі дисертантом обґрунтовується актуальність обраної для дослідження теми, характеризується ступінь її дослідженості, формулюються мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет. Також зазначається методологічна і науково-теоретична основа проведеного дослідження, наукова новизна одержаних результатів, практичне значення роботи, формулюються положення, які виносяться на захист.
Перший розділ “Теоретичні та законодавчі засади земельного сервітуту в Україні” складається з чотирьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. “Поняття та юридична природа земельного сервітуту” присвячений розкриттю юридичної сутності земельного сервітуту, з’ясуванню змісту цієї категорії, виявленню сутнісних ознак земельного сервітуту та дефініціюванню останнього.
В юридичній науці категорія земельного сервітуту розглядається здебільшого у наступних значеннях:
- як право на чужу земельну ділянку;
- як правовідношення, зміст якого конкретизується у правах та обов’язках сторін, які виявляють його сутність;
- як функціонально визначене обтяження (обмеження) одного маєтку на користь іншого, що надає одній особі право, покладаючи на іншу певні обов’язки;
- в якості обмеженого користування чужою земельною ділянкою.
Дисертантом обґрунтовується, що найбільш прийнятним та таким, що ґрунтується на юридичний природі земельного сервітуту є розуміння земельного сервітуту як різновиду прав на земельні ділянки.
Відтак, автор вважає некоректним змішування понять “земельний сервітут” та “право земельного сервітуту”. Для характеристики користування чужою земельною ділянкою вбачається доцільним застосовування поняття "земельний сервітут", а використання поняття "право земельного сервітуту" є неточним та юридично не зовсім вірним.
На підставі проведеного аналізу сутності земельного сервітуту стверджується, що в контексті поділу правової матерії на галузі права, правова регламентація земельного сервітуту має бути віднесена до сфери земельного права, так само як аналіз та розробка теоретичних аспектів –до науки земельного права.
Автор виділяє наступні істотні ознаки земельного сервітуту. Так, земельний сервітут: 1) є результатом волевиявлення сторін правовідношення, котре втілюється в угоді, або рішенні суду, 2) є обтяженням земельної ділянки, а також 3) є обмеженням інших прав на земельну ділянку, 4) допускає тільки часткове користування земельною ділянкою як за способами, так і за територіальним поширенням, 5) складає поліфункціональну категорію, яка налічує багато різновидів; 6) земельний сервітут якнайменше обмежує права інших осіб, не позбавляючи власника (користувача) земельної ділянки належних йому прав володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, 7) має відношення до конкретної земельної ділянки, і не може бути перенесений на іншу, 8) неподільний та невідчужуваний, 9) має здебільшого постійний характер.
Дослідивши правову природу земельного сервітуту та на спираючись на сучасні тенденції розвитку правової регламентації прав на землю дисертант формулює його поняття. Земельний сервітут може бути визначений як юридично визнана можливість землевласника чи землекористувача земельної ділянки, яка позбавлена певних благ чи вигод, з метою ефективного і раціонального використання належної цій особі земельної ділянки користуватися земельною ділянкою іншого Автором проведений аналіз законодавчого закріплення та практики застосування відповідних норм в різних історичних умовах, що у свою чергу допомогло чіткіше з’ясувати правову природу земельного сервітуту.
Дослідження джерел права, присвячених, зокрема, регулюванню сервітутних відносин дозволило зробити висновок, що земельні сервітути, які існували на території сучасної України, не були на відміну від сервітутів середньовічної Європи запозиченням римської моделі сервітутного права. Вони виявились самобутнім та незалежним надбанням слов’янської правової думки, що певним чином ґрунтувалось на нормах правових пам’яток, рецепійованих із Візантії.
Пізніше, протягом тривалого часу перебування українських земель у складі Російської імперії земельний сервітут як правова конструкція був характерним саме для правового регулювання земельних відносин на території українських земель і не характерним для інших. Велику роль у становленні та збереженні земельного сервітуту у розробках законопроектів 18-19 ст. щодо регулювання земельних відносин на українських землях, незважаючи на чисельні зміни у законодавстві, відіграло звичаєве право, як одна з основних форм закріплення земельного сервітутного права.
У зв’язку з невисоким рівнем розвитку тогочасної правової науки уніфікованого поняття земельних сервітутів не існувало. Права, що підпадали під ознаки земельних сервітутних, мали різні назви, нерідко спільність їх природи не визнавалась. Це призводило до різного правового регулювання зазначених сервітутів.
Одним із таких сервітутів є публічний сервітут, природа якого тривалий час не була до кінця з’ясована. Віднесення нами цієї категорії до земельних сервітутів дозволяє стверджувати, що й у радянський період земельні сервітути продовжували існували, як правова конструкція, без якої ефективне землекористування неможливе.
Дослідження історичного розвитку правового регулювання дозволяє зробити висновок про те, що законодавча регламентація земельного сервітуту сьогодні має базуватись на реаліях правової системи, яка вимагає нових підходів до вивчення земельного сервітутного права, та, у будь-якому разі, з урахуванням історичного еволюційного шляху розвитку земельного сервітутного права на території сучасної України.
У Підрозділі 1.3. “Місце земельного сервітуту в системі земельних прав” на підставі розкритої в попередніх підрозділах роботи юридичної природи земельного сервітуту аналізуються відмінності земельного сервітуту від інших прав на земельні ділянки та суміжних категорій; резюмується, що земельний сервітут посідає самостійне місце в системі земельних прав.
Автором стверджується, що земельний сервітут має самостійний характер, мету та призначення, які в повній мірі не можуть бути досягнуті регулюванням за допомогою інших земельно-правових конструкцій. Це обумовлюється своєрідним характером земельного сервітуту, а отже, вказує на необхідність останнього правовій системі та на потребу у розробці теоретичних основ земельного сервітуту відповідно до реалій сучасної системи земельних відносин і, як наслідок, вдосконалення існуючого правового регулювання в цій сфері.
Характерні притаманні земельному сервітуту особливості дозволили провести чітке відмежування досліджуваного явища від інших прав на земельні ділянки, обмежень земельних прав тощо і, таким чином, не змішувати земельний сервітут з іншими земельно-правовими категоріями.
Існуючий стан нормативного регулювання земельних сервітутних відносин, а також досвід інших країн дають підстави стверджувати про доцільність уведення до чинного ЗК України категорії “особистого” земельного сервітуту, тобто права, яке за змістом є класичним земельним сервітутом і належить конкретно визначеній особі, котра може і не мати у власності (користуванні) земельної ділянки.
Стверджується, що єдність норм, пов’язаних метою регулювання земельних сервітутних відносин, їх відособленість та характерна своєрідність дозволяють вести мову про формування інституту земельного сервітуту у системі земельного права України. А це у свою чергу зумовлює до проведення подальших наукових досліджень та вдосконалення законодавчого регулювання розглядуваних правовідносин.
У підрозділі 1.4. “Сучасний стан розвитку законодавства, що регулює земельні сервітутні відносини” автор роботи аналізує стан сучасного нормативно-правового регулювання сервітутних відносин, звертає увагу на існуючі недоліки та пропонує шляхи вдосконалення окремих нормативно-правових актів, вказує на можливі перспективи тощо.
Одним з вагомих недоліків чинного ЗК України вбачається змішування поняття “земельний сервітут” і “право земельного сервітуту”; а також відсутність визначення у даному акті поняття земельного сервітуту.
Аналіз чинного законодавства дав змогу виявити тенденцію до регулювання земельних сервітутних відносин великим масивом нормативних актів цивільно-правового та земельно-правового характеру. Зважаючи на принципи побудови системи законодавства та її розподілу за галузевою ознакою зроблено висновок про доцільність регулювання земельних сервітутних відносин земельним законодавством. Цивільне законодавство має застосовуватись до їх регламентації тільки у деяких випадках, а саме, у частині визначення основних категорій цивільного права, які застосовуються при регулюванні земельних сервітутних відносин; у разі виникнення при реалізації земельного сервітуту суміжних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер; при виникненні прогалин у земельному законодавстві. Можливість застосування норм Цивільного кодексу України обумовлюється комплексністю даного акту та відповідно наявністю в ньому норм земельно-правового характеру. Обґрунтована необхідність закріплення в ЦК України відсилочної норми, відповідно до якої регулювання земельних сервітутних відносин має здійснюватись нормами земельного законодавства. Разом з тим, вказується на неефективність існуючої системи правової регламентації земельних сервітутних відносин земельним законодавством, що зумовлює до необхідності її вдосконалення.
Критичний аналіз масиву підзаконних нормативних актів, котрі стосуються інституту земельного сервітуту, свідчить про їх невідповідність положенням ЗК України, що може породжувати неоднозначність тлумачення у правозастосуванні. У зв’язку з цим існує необхідність приведення зазначених нормативних актів у відповідність до норм ЗК України, вдосконалених у частині існуючих у них прогалин, а саме:
скасування положень актів, прийнятих до вступу в дію чинного ЗК України, оскільки закладене в них розуміння земельного сервітуту іманентно не відповідає положенням ЗК;
закладення в законодавчих актах дієвих положень, які б визначали особливості реалізації сервітутів у сфері регулювання окремих земельних правовідносин;
прийняття підзаконних актів на виконання норм законів, зазначених у попередньому пункті, які б містили змістовні, деталізуючі норми з приводу регулювання земельних сервітутних правовідносин.
Другий розділ “Земельні сервітутні правовідносини” присвячений дослідженню правовідносин, в яких реалізується земельний сервітут, зокрема, суб’єктно-об’єктного складу, змісту на усіх етапах їх реалізації, розгляду юридичних фактів та складів, які можуть бути підставами виникнення, зміни та припинення вказаних правовідносин.
У підрозділі 2.1. “Підстави виникнення, зміни та припинення земельних сервітутних правовідносин” обґрунтована доцільність запровадження додаткових підстав встановлення земельного сервітуту: давності явного, безперервного, неоспорюваного та здійснюваного протягом певного строку користування чужою земельною ділянкою та прямої вказівки закону в поєднанні з фактичним складом, передбаченим нормою цього закону.
Серед істотних умов угоди про встановлення земельного сервітуту, на думку автора, слід виділити наступні: вид сервітуту, місцерозташування та розмір смуги землі, на яку поширюється його дія, суму плати за користування чужою земельною ділянкою, порядок та періодичність її внесення, умови та особливості здійснення сервітутного права, порядок відшкодування збитків та приведення земельної ділянки у попередній стан після припинення дії сервітуту.
Вказується, що діюча сьогодні процедура реєстрації земельного сервітуту викликає нарікання як щодо її відповідності нормам Земельному кодексу України, так і стосовно повноти, відсутності прогалин, юридичного значення факту реєстрації тощо. Відтак, пропонується вирішення існуючих проблем, зокрема, за допомогою прийняття Закону України "Про державний земельний кадастр". Необхідність вдосконалення правової регламентації сервітутних відносин вбачається у створенні можливостей отримання інформації про наявність зареєстрованих земельних сервітутів відносно конкретної земельної ділянки усім зацікавленим у цьому особам, які мають до цього правомірний інтерес.
Доведено, що законодавчо визначені підстави припинення земельного сервітуту потребують корегування. В ЗК України, на думку автора, змішуються підстави і порядок припинення земельного сервітуту, що не сприяє правильному розумінню й застосуванню відповідних підстав.
Обґрунтована доцільність чіткого визначення у ст. 102 ЗК України припустимих та вичерпних підстав припинення земельного сервітуту за волевиявленням особи, яка вимагала встановлення земельного сервітуту; до складу умов, порушення яких може припиняти сервітутні правовідносини, пропонується віднести встановлені
У підрозділі 2.2. “Суб’єктно-об’єктний склад земельних сервітутних правовідносин” досліджуються законодавчі та теоретичні положення, що дозволяють окреслити коло суб’єктів сервітутних правовідносин, а також розкрити зміст об’єктного складу земельних сервітутних правовідносин. Це дозволило авторові сформулювати пропозиції щодо необхідності вдосконалення законодавчих положень щодо суб’єктно-об’єктного складу сервітутних правовідносин.
Стверджується, що суб’єктами сервітутних правовідносин доцільно вважати як власників, так і користувачів (у широкому розумінні) земельних ділянок. У зв’язку з цим пропонується скорегувати норми чинного ЗК України для однозначного їх тлумачення у розрізі суб’єктного складу сервітутних правовідносин.
Вбачається за необхідне законодавчо дозволити встановлення земельного сервітуту користувачу земельної ділянки, на користь якої встановлюється сервітут, без отримання згоди власника цієї земельної ділянки; за користувачем земельної ділянки, на яку передбачається встановлення земельного сервітуту, закріпити обов’язок отримання згоди від власника цієї земельної ділянки на встановлення земельного сервітуту.
Визначено, що об’єктом сервітутного правовідношення є частина земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту.
При встановленні земельних сервітутів необхідно дотримуватись наступних положень. По-перше, мета встановлення земельного сервітуту і передбачувані сервітутним користуванням дії повинні узгоджуватись з призначенням і дозволеними видами діяльності на певній категорії земель, а також цільовим призначенням та існуючими обмеженнями щодо конкретної земельної ділянки. По-друге, необхідно враховувати потенційну небезпеку для земельних ресурсів, що випливає з іманентних особливостей певних видів земельних сервітутів, а також небезпеку аварій устаткування, що використовується (водопровідних споруд, трубопроводів) при реалізації сервітутних прав. Наявність таких вимог зумовлена ризиком деградації чи забруднення землі, важкістю відновлення попереднього стану, можливістю завдання у зв’язку з цим шкоди власникам чи користувачам земельних ділянок тощо. По-третє, при встановленні земельних сервітутів необхідно враховувати, що встановлення деяких видів сервітутів може суттєво ускладнити або взагалі унеможливити використання земельної ділянки за цільовим призначенням. У деяких випадках режим здійснення певних видів сервітутного користування повинен підпорядковуватись нормам законодавства, які є імперативними і не підлягають коригуванню у договірному порядку. Здебільшого це стосується сервітутів, які дозволяють проведення лінійних комунікацій.
Пропонується внесення змін до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", а саме запровадження обов’язковості проведення державної експертизи землевпорядної документації зі встановлення земельних сервітутів. Також пропонується доповнити Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" положеннями про вимогу подачі на реєстрацію земельних сервітутів документів державної експертизи землевпорядної документації про встановлення земельних сервітутів та розширити підстави відмови у державній реєстрації випадком ненадання погоджених в процесі державної експертизи документів.
У підрозділі 2.3. “Зміст сервітутних правовідносин” охарактеризовано права та обов’язки сторін сервітутних правовідносин з позицій імперативів земельно-правового регулювання та подано пропозиції щодо вдосконалення їх змісту.
Встановлено, що зміст та обсяг прав сервітуарія безпосередньо обумовлюються видом конкретного земельного сервітуту. З іншої сторони, від виду сервітуту залежить допустимість та види користування частиною обтяженої сервітутом земельної ділянки її власником чи користувачем. Часткове підпорядкування власника чи користувача обтяженої сервітутом земельної ділянки режимові реалізації земельного сервітуту варіює можливості вказаних осіб від повноцінного користування частиною земельної ділянки до заборони такого користування взагалі.
Доведено, що межа здійснення земельного сервітутного права, яка дозволяє констатувати неможливість використання обтяженої сервітутом земельної ділянки і є підставою припинення земельного сервітуту, є оціночним критерієм, який варіюється в кожному конкретному випадку в залежності від виду земельного сервітуту, обсягу обтяження, площі земельної ділянки, її цільового призначення та інших характеристик.
З’ясовано сутність плати за встановлення земельного сервітуту. На думку автора, мова має йти про плату за здійснення земельного сервітутного права, а не про плату за факт встановлення земельного сервітуту. Доведено, що необхідно розрізняти плату за здійснення земельного сервітуту, як засіб компенсації обмеження правомочності користування обтяженої сервітутом земельною ділянкою та відшкодування збитків у випадку здійснення сервітуарієм неправомірних, не передбачених угодою про встановлення земельного сервітуту, рішенням суду дій.
На підставі проведеного аналізу доведено, що суб’єкт земельного сервітутного права повинен дотримуватись імперативів та заборон, встановлених земельним законодавством щодо цільового використання земельної ділянок, їх охорони, відшкодування заподіяних збитків тощо. Таким чином, загальні норми земельного законодавства, які мають відношення до прав на земельні ділянки, мають безпосередньо стосуватись і земельного сервітуту.
Викладене у підрозділі дозволяє констатувати, що земельний сервітут є багатоплановою, поліфункціональною категорією, що обумовлює необхідність застосування оціночного підходу до з’ясування його змісту, кола різновидів, особливостей здійснення тощо.
Висновки містять узагальнені результати проведеного дослідження: сформульована оригінальна дефініція земельного сервітуту, визначено істотні ознаки земельного сервітуту, проведено дослідження генези земельних сервітутних прав, визначено співвідношення земельного сервітуту з іншими правами на землю та його роль і місце в системі земельно-правового регулювання. Зроблено теоретичний висновок про формування інституту земельного сервітуту у системі земельного права України.
Сформульовані науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню масиву нормативних актів в частині існуючих прогалин.
Проаналізована структура сервітутних правовідносин, у зв’язку з чим подані узагальнення та пропозиції по вдосконаленню змісту її елементів тощо.
Додаток містить розроблений на підставі результатів проведеного дослідження проект Закону України “Про внесення змін до Земельного кодексу України”.
Основні положення дисертації розкриті в наступних опублікованих автором працях за темою дисертації:
І. Статті у наукових фахових виданнях:
Марусенко Р.І. Земельний сервітут: історія і сучасність // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2003. - Випуск 52. - С. 25 - 28.
Марусенко Р.І. Правові аспекти реєстрації земельних сервітутних прав // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - Випуск 60. - С. 27 - 31.
Марусенко Р.І. До питання про правову природу земельного сервітуту // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2004. - Випуск 62. - С. 129 - 132.
ІІ. Тези доповідей на конференціях та інші публікації:
Марусенко Р.І. До питання про суб’єктний склад сервітутних правовідносин // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - Спецвипуск №1. - С. 159 -160.
Марусенко Р.І. Публічний земельний сервітут у доктрині та в земельному законодавстві // Молодь в юридичній науці: Збірник тез доповідей Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читань студентів та аспірантів. - Хмельницький: В-во ХІУП, 2002. - С. 181 - 184.
Марусенко Р.І. Деякі аспекти здійснення земельного сервітутного права за новим Земельним кодексом України // Держава та право очима молодих дослідників: Збірник наукових праць міжнародної наукової конференції: Матеріали міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003. - С. 352 - 355.
Марусенко Р.І., Ковальчук Т.Г. Спірні питання регламентації земельного сервітуту в проекті нового Земельного кодексу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2003. - Випуск 49. - С. 50 - 52.
АНОТАЦІЯ
Марусенко Р.І. Правові аспекти земельних сервітутів в Україні. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 –земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
У дисертації досліджується правова природа земельного сервітуту, на основі виявлених ознак дається дефініція цієї категорії. Проаналізовано теоретичні та законодавчі передумови до з’ясування галузевої належності інституту земельного сервітуту, у зв’язку із чим сформульовано висновок про його земельно-правову природу
У роботі розкрито структуру правовідносин з приводу реалізації земельних сервітутних прав: суб’єктно-об’єктного складу, підстав виникнення, зміни, припинення та змісту. Виявлено прогалини та недоречності змісту елементів правовідносин, подано та обґрунтовано пропозиції щодо їх усунення. На підставі проведеного аналізу стану нормативного регулювання, а також враховуючи історичний та іноземний досвід регулювання земельних сервітутних відносин подані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема, шляхом прийняття Закону України “Про внесення змін до Земельного кодексу України”, зміст якого наведено у додатку до дисертації.
Ключові слова: земельний сервітут, права на землю, обмеження прав на землю, земельні сервітутні правовідносини.
АННОТАЦИЯ
Марусенко Р.И. Правовые аспекты земельных сервитутов в Украине. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06. –земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.
Диссертация посвящена правовым аспектам земельных сервитутов в Украине. Структура диссертации обусловлена целью исследования, которая состоит в углубленном исследовании юридической природы земельного сервитута, его юридически значимых признаков, видов, порядка реализации, в выяснении места земельного сервитута в системе прав на землю, а также в формировании на основе сделанных научно обоснованных выводов предложений по усовершенствованию системы действующего законодательства.
Диссертация состоит из вступления, двух разделов, которые включают семь подразделов, выводов, списка использованной литературы, приложения.
Во вступлении обосновывается актуальность темы исследования, научная новизна работы и её практическое значение.
В первом разделе проанализированы необходимые предпосылки для правильного понимания юридической сущности земельного сервитута. На основе выделенных существенных признаков земельного сервитута сформулировано его определение как юридически определённой возможности собственника или пользователя земельного участка, лишенного определенных благ или выгод, в целях эффективного и рационального использования принадлежащего такому лицу земельного участка пользоваться земельным участком другого лица (собственника или пользователя) ограниченно за способами пользования и территориально.
Обосновано, что наиболее приемлемым и основывающимся на юридической природе земельного сервитута является его понимание как разновидности прав на земельные участки. Утверждается, что правовая регламентация земельного сервитута должна быть отнесена к сфере земельного права, так же как анализ и разработка теоретических основ –к науке земельного права.
На основе исследования генезиса земельных сервитутов сделано заключение, что земельные сервитуты, существовавшие на территории современной Украины, являются не прямым заимствованием римской модели сервитутного права, а самобытным и независимым достижением славянской правовой мысли, которая не в последнюю очередь основывалась на нормах правовых памяток византийского права.
Дана развернутая характеристика публичного земельного сервитута, который может быть введен в систему действующего земельного законодательства.
Утверждается, что земельные сервитутные правоотношения должны регулироваться земельным законодательством.
Анализируются отличия земельного сервитута от других прав на земельные участки, обосновывается вывод о нецелесообразности и невозможности удовлетворения всех потребностей, для которых предназначен земельный сервитут, исключительно при помощи других земельно-правовых конструкций.
Утверждается, что единство норм, связанных целью регулирования земельных сервитутных отношений, их обособленность, характерное своеобразие позволяют сделать вывод о формировании института земельного сервитута в системе земельного права Украины.
Второй раздел посвящен анализу структуры и особенностей земельных сервитутных правоотношений на всех этапах их реализации.
Автором обоснована необходимость внедрения в действующее законодательство таких оснований установления земельного сервитута как давность явного, непрерывного, бесспорного и осуществляемого на протяжении определенного времени пользования чужим земельным участком, а также прямого указания закона, опосредованного фактическим составом, предусмотренным нормой этого закона.
Среди существенных условий договора об установлении земельного сервитута, по мнению автора, необходимо выделить следующие: вид сервитута, месторасположение и размер полосы земли, на которую будет распространяться действие сервитута, сумму платы за пользование чужим участком, порядок
Проанализирована существующая процедура регистрации земельного сервитута в составе государственного земельного кадастра, в связи с чем предлагается её усовершенствование путем принятия Закона Украины “О государственном земельном кадастре”. Внесены предложения по корректировке оснований прекращения земельного сервитута.
Сформулированы предложения по расширению круга субъектов сервитутных правоотношений, детально проанализирован объект и необходимые требования к земельным сервитутам сообразно правовому режиму объекта правоотношений.
Проанализированы права и обязанности сторон сервитутных правоотношений с позиций императивов земельно-правового регулирования, поданы предложения по усовершенствованию их содержания. Утверждается, что предписания, направленные на реализацию земельного сервитута и защиту от нарушений, являют собой комплекс правовых гарантий реализации земельного сервитута.
На основе проведенного исследования сформулированы поправки к действующему законодательству, в частности, к Закону Украины ”О государственной экспертизе землеустроительной документации”, “О государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их ограничений”, а также изложенные в прилагаемом к работе проекте Закона Украины “О внесении изменений в Земельный кодекс Украины”.
Ключевые слова: земельный сервитут, права на землю, ограничения прав на землю, земельные сервитутные правоотношения.
ANNOTATION
Marusenko R.I. Legal aspects of easements in Ukraine. –Manuscript.
Thesis for a Ph.D. degree by specialty 12.00.06. –Land Law; Agricultural Law; Environmental Law; Natural Resources Law. –Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2005.
The legal essence of easement is explored. On the discovered characteristics the definition of easement is given. Theoretical and legal prerequisites of easement branch belonging are analyzed. Inference of easement’s land law essence have been formulated. Author’s point of view for easement correlation with other rights on land, role and standing in the land law regulation are revealed and proved.
Genesis of easement legal relationships on the territory of Ukraine has been analyzed. The structure of easement rights legal relationships, such as: subject, object, grounds of raising, changing and termination, content is disclosed in thesis. Gaps of legal relationships in disclosed area, that touches upon their elements’ content are invented; propositions of their eliminating are given and argued. On the base of analysis done of the state of legal regulation, taking into consideration with historical and foreign experience of easement legal relationships regulation, the proposals of current legislation improvement by ‘On amending Land Code of Ukraine‘Law of Ukraine adopting are given. The text of proposed Law is given in the supplement to the thesis.
Key words: easement, rights of land, encumbrance of rights of land, easement legal relationships.