Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ШУРКО ЛЕОНІД ТЕРЕНТІЙОВИЧ
УДК 398.22
ОБРАЗ ЗЕМЛІ В УКРАЇНСЬКОМУ
ТА СВІТОВОМУ ГЕРОЇЧНОМУ ЕПОСІ
10.01.07 –фольклористика
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі фольклористики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник - доктор філологічних наук
МУШКУДІАНІ Олександр Нестерович, професор
кафедри теорії літератури та компаративістики
Київського національного університету
іменні Тараса Шевченка.
Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор
ПОГРЕБЕННИК Володимир Федорович,
завідувач кафедри української літератури
Національного педагогічного університету
імені Михайла Драгоманова.
кандидат філологічних наук, доцент
КЕЙДА Федір Федорович,
завідувач кафедри української мови та літератури
Маріупольського гуманітарного інституту при
Донецькому державному університеті.
Провідна організація - Інститут мистецтвознавства,
фольклористики
та етнології імені М. Рильського НАН України
м. Київ.
Захист відбудеться "11" січня 2002 р. о 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д.26.001.15. по захисту дисертацій
на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (
, Київ-17, бульв. Шевченка. 14).
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
, Київ-17, вул.. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий "11" грудня 2001 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор філологічних наук Копаниця Л.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження визначається декількома чинниками. По-перше, аналіз сучасного стану і перспектив дослідження образу землі в українському і світовому героїчному епосі підтверджує необхідність вивчення його у типологічному аспекті. Українська культура в системі культури світової як атрибутивне відображення об’єктивної історичної реальності в більшому чи меншому ступені нагромадили образний і сюжетний матеріал, тому обрання для дослідження типологічної за своєю суттю проблеми аналізу образу землі як системи художньо-структурних та художньо-поетичних реалій цілком логічне. По-друге, поняття "епічна земля" не зафіксоване у фольклористиці як науковий термін. Проте, його доцільно було б виділити і визначити як частину епічного простору взагалі. По-третє, образ землі є цікавим для дослідника як художній образ-символ, із яким пов'язані естетичні та етичні уявлення етносу на певному часовому відрізку. По-четверте, залишаючись об’єктом акцентованої уваги більшості наукових дослідників народного епосу і наскрізним образом для всіх без винятку народних героїко-епічних творів, “епічна земля” спеціально не досліджувалася, хоча українська фольклористична наука виробила для цього достатню наукову базу.
Метою дослідження є аналіз образу “епічної землі” в українському та світовому народному героїчному епосі. Це зумовило необхідність вирішення низки більш конкретних завдань, серед яких:
визначити та систематизувати наукові підходи вчених-фольклористів та представників гуманітарних наук взагалі до поняття “епічної землі” і пов’язані з цим термінологічні проблеми;
виявити типологічні характеристики землі в системі епічного простору, їх етнічну зумовленість, історичну динаміку, зв’язок із епічним часом та іншими епічними категоріями;
дослідити місце історичного, міфологічного і казкового мислення у зображенні реальної (історично-географічної), “бажано-реальної” та ідеальної епічної землі у зв’язку з особливостями епосів різних етапів розвитку та періодів їх виникнення;
показати тісний зв’язок епічного героя з епічною землею;
) простежити мотив мандрів в ірреальній (“чужій”) епічній землі як один з ініціальних етапів у житті героя, мотив вигнання героя в ірреальну (чужу) землю, мотив зустрічі з антигероєм –мешканцем чужої, ворожої землі або апатридом.
Об'єктом дослідження є образ землі в українському та світовому народному героїчному епосі, розглядуваний з історико-типологічних позицій.
Предметом дослідження є:
пам’ятки українського й світового героїчного епосу: билини, думи, легенди, перекази, поеми, сказання, дастани, саги, народні героїчні повісті, тощо;
аналітичні дослідження вчених-фольклористів, які також стосуються обраної нами теми.
Теоретичною базою роботи є спеціальні праці, присвячені питанню про художній образ "епічної землі", що розглядають його у контексті епічного простору та інших художньо-функціональних категорій. Зокрема, це роботи Бойка В., Булашева Г., Гусєва В., Давидюка В., Драгоманова М., Дунаєвської Л., Жирмунського В., Житецького П., Качкана В., Конрада М., Костомарова М., Мелетинського Є., Новикової М., Мишанича С., Орбелі І., Путілова Б., Петросян А., Потебні О., Проппа В., Р. Менендеса Підаля, Стеблін-Каменського М., Топорова В., Сумцова М., Франка І., Шумади Н.та інших. Зазначимо, що розмаїтість, а іноді й протиставленість концепцій перерахованих авторів ніякою мірою не впливають на створення цілісного образу “епічної землі” як художньо-функціональної одиниці народного героїчного епосу, оскільки лише огляд усіх, навіть суперечливих поглядів, дозвляє відтворити якнайповнішу картину обраного нами явища духовної культури етносу.
Методологічною основою дослідження є засади історико-культурного та типологічного методів у фольклористиці, які передбачають встановлення загальних та специфічних рис структурних епічних елементів, а також систем, аналіз їх походження, динаміку розвитку, функціонування тощо. Водночас в дисертації здійснюється диференційований підхід до внесків різних напрямків у фольклористиці, залежно від конкретно поставленого завдання.
Наукова новизна дослідження вбачається в тому, що:
вперше пропонується спроба дати системну (міфологічну, фольклористичну, історико-етнологічну, лінгвістичну) характеристику поняттю “епічна земля” як частині епічного простору, елементу постійних епічних формул, історико-географічному явищу в системі героїко-епічних жанрів;
аналізується широкий героїко-епічний фон світового фольклору, де зустрічається категорія “епічної землі”;
досліджується образ землі в народному героїчному епосі як окрема художньо-функціональна система, що виявляє себе в усіх зразках епосу народів світу.
Практична цінність дослідження полягає у тому, що його матеріал та результати можуть бути використані студентами та викладачами у процесі вивчення теорії та текстології народного епосу як систематизована програма дослідження конкретної проблеми образу землі, а також художньо-функціональних елементів образної структури епічного твору взагалі.
Зв’язок роботи з науковими темами, програмами. Дисертацію виконано на кафедрі фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де у наукових планах зафіксовано тему “Світовий народний героїчний епос”, автором програми якого є виконавець дисертації.
Теоретичне значення дослідження вбачається у тому, що:
в ньому розглядаються загальнотеоретичні та методологічні засади аналізу окремих героїко-епічних категорій;
визначається та термінологізується поняття “епічна земля” як художньо-функціональна система;
описуються варіанти реалізації категорії “епічна земля” у героїчному епосі народів світу;
аналізуються системні зв’язки категорії “епічної землі” з іншими героїко-епічними художньо-функціональними категоріями.
Таким чином, робиться певний внесок у недостатньо вивчену ділянку української фольклористики. Матеріали дисертації можуть бути використані у подальших теоретичних дослідженнях.
Апробація роботи здійснювалася:
у курсі лекцій для студентів відділення фольклористики філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
у доповідях на університетських та міжнародних наукових конференціях: "Володимир Винниченко: прозаїк, драматург, громадський діяч" (Наукова конференція. К., 2000); щорічних наукових конференціях на філологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (К., 1996, 1997, 1998, 1999, 2000,2001); "Проблеми поетики жанрів фольклору" (Наукова конференція, К., квітень 1999 року); "Родинна обрядовість в Україні в контексті проблем сучасної молоді" (Наукова конференція, К., травень 1999 року); "Українська філологія у загальнослов'янському та світовому контексті" (Наукова конференція, К.,1999 ), Шевченківська конференція (Наукова конференція, К., 2001), "Філологія на межі тисячоліть" (Наукова конференція професорсько-аспірантського складу, К., 2001, 15 квітня).
у п'яти друкованих публікаціях, одна з яких відзначена літературною премією ім. Олени Пілки.
Обсяг та структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (164 найменування).
Робота викладена на 154 сторінках основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обгрунтовано актуальність і наукову новизну роботи, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконано роботу, сформульовано мету та завдання дослідження, його предмет, теоретико-методологічну основу, окреслено теоретичну і практичну вартість одержаних результатів та форми їх апробації, а також структуру та обсяг роботи.
Розділ І “Теоретико-методологічні основи дослідження образу епічної землі”присвячений аналізу основних дослідницьких інтенцій, що виникають при звертанні до фундаментальних культурно-функціональних категорій простору й часу, з акцентом на понятті "епічної землі" як компонента художнього просторового комплексу в героїчному народному епосі.
Підрозділ 1.1. “Аналіз просторових комплексів у сучасній фольклористиці та інших гуманітарних ділянках науки” розглядає поняття простору та часу як фундаментальні категорії культури, що відіграють важливу роль у людському мисленні та творчості та інтерпретуються у низці описаних наукових концепцій.
1. Філософський аналіз проблематики просторово-часових характеристик Всесвіту базується передусім на фізичній картині світу та неєвклідовій геометрії і ставить собі на меті виявлення найзагальніших властивостей матерії (М.Д.Ахундов, В.К.Потьомкін, О.Л.Симанов, А.Ейнштейн, В.Гейзенберг, О.О.Фрідман та інші).* Цінність філософського аналізу проблеми вбачається в його спроможності надати певних методологічних засад дослідження просторово-часових характеристик іншими науковими дисциплінами.
2. Більшість сучасних соціологічних досліджень простору й часу базується на думці, що будь-який простір –це передусім простір суспільства і для суспільства. По-перше, очевидною є специфіка соціальних процесів порівняно з фізичними. Звідси, по-друге, природним є прагнення описати такі процеси, що визначаються системою взаємодій за допомогою і з використанням певної субмови. Процеси ці протікають у часі й просторі. Але ж час і простір описуються “фізико-математичною мовою”, простір, як здається, має фізичну структуру, а фізичні характеристики з соціальними збігаються дуже рідко, а може й взагалі не збігаються. І тоді, по-третє , є логічним стверджувати, що специфічні соціальні процеси відбуваються у відповідно реальних соціальних просторі й часі. В результаті, комбінації цих факторів і визначають різні варіанти соціального простору.
__________________________
* Ахундов М.Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. - М.: Наука, 1992. - с.27.
. Літературознавчі концепції постору і часу орієнтовані на визначення їхньої мистецької вартості у структурі художнього твору як наратива і як поетично-образної системи. Естетико-літературознавче осмислення цих категорій вперше дав Бахтін М.**, позначивши їх як категорію хронотопу. Зазначається, що внутрішній світ (або модель світу) художнього твору –як і епічного –існує не автономно, а є певним чином відображенням світу дійсності, він художньо перетворює світ дійсності і задає йому форм існування –просторово-часові координати (Лихачов Д.).***
Особлива роль простору в структурі художнього твору полягає у його функціональній вартості: це основа, на якій розгортаються у часі всі етапи наративної дії, з обов’язковим учасником цієї дії, який визначає разом із часом її рух у просторі. Розрізняються моделі “реального” та ”вигаданого” художніх просторів, “статичних” та ”динамічих” топосів, а також “глобальних”, “широких” та “вузьких” локусів, здатних створювати середовище для динаміки сюжетних ліній, що у поєднанні з параметрами художнього часу розкривають внутрішній світ і зовнішні вчинки персонажів. Адже зміна художніх просторів здатна певним чином прискорювати або уповільнювати дію (Лихачов Д., Лотман Ю.).За науковими висновками, простір художнього тексту може бути “фізичним” (“географічним”) і “соціальним”; “реальним” та “ірреальним”. Він зумовлює уповільнення (перешкоду) або прискорення (сприяння) переміщенню героїв. Параметрів для опису художнього простору можна виявити досить значну кількість з однією лише умовою –потрібно, щоб вони адекватно відтворювали той “можливий світ”, який змодельовано в художньому творі (Вяч.Вс.Іванов).
. Важливими для розкриття художньої природи епічного образу землі є лінгвістичні просторово-часові концепції, у яких розглядаються граматичні ознаки просторово-часових позначень у мовній картині світу, аналізуються граматичні категорії та граматичні класи, що здатні їх позначати та надавати можливості вербально в них орієнтуватися (Яковлева О.), проводити концептуально-лінгвістичний аналіз термінів народної культури (НікітінаС.). Цей культурно-семантичний опис може бути зробленим через їх зв’язки з іншими концептами тієї етнічної культури, до якої належить автор епічного твору. Так отримується “когнітивна дефініція” слова-концепта (Бартміньський Й.). При такому підході завдання фольклористичної праці зміщується з емпіричного опису значень народних текстів та термінів на дослідження культурно-семантичних основ народних текстів.
______________________________
**Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. - М.: Наука, 1979.
***Лихачев Д.С. Поэтика русской литературы. - М.: Наука, 1972. - с.15.
5. Найбільше зацікавлення викликають ті концепції просторово-часової організації землі та соціуму, які пов’язані з фольклорно-етнографічним та культурологічним підходами дослідження явищ духовної
культури. Існує декілька напрямів, серед яких слід особливо виділити фольклорно-структурний, міфологічно-етимологічний (Топоров В.)***, фольклорно-типологічний (Путілов Б), фольклорно-літературний (Лихачов Д.), а також культурно-антропологічний (Леві-Строс К.)****. Дисертант віддає перевагу у зв’язку з темою та предметом дослідження структурно-типологічному підходу, який базується на ідеї, що весь комплекс уявлень архаїчних соціумів про світобудову можна описати за допомогою певної кількості бінарних опозицій, на основі чого постає архетипічна модель світу. Через набір бінарних опозицій складається т.зв. “локально-темпоральний словник” певної етнічної культури, до якого входять географічні назви, елементи ландшафту, елементи простору, пов’язані з культурною діяльністю людини, та елементи часової організації. Для кожного епічного твору вони будуть різними, проте опозиції –універсальними (хоч для кожного етносу важливість різних протиставлень неоднакова). Впровадження даної методики грунтується на аналізі наукових висновків Леві-Строса К., Іванова Вяч., Топорова В., Поповича М.., Цив’ян Т., Успенського Б., Лотмана Ю. та інших.
Підрозділ 1.2 “Проблема термінологічних позначень просторових комплексів та образ “епічної землі”” пов’язаний з питанням про те, що просторові характеристики художніх творів, чи то фольклорного, чи то літературного в різних концепціях мають різні термінопозначення, що закономірним чином призвело до термінологічного різнотлумачення. Найвідомішими термінами на позначення просторових характеристик тексту стали такі, як хронотоп (Бахтін М.), художній простір (Шкловський В., Лихачов С., Якобсон Р.), подійний простір тексту (Лотман Ю., Пропп Я.), просторовий комплекс (Путілов Б.).
Найвлучнішим для проблематики нашого дослідження нам видається термін, запроваджений Путіловим Б., - “просторовий комплекс”. Образ епічної землі органічно входить до такого просторового комплексу, як елемент системи епічних декорацій, що виконує свої специфічні функції –спонукання до дії, реалізації обов’язку героя по обороні, адекватності етнокультурного об’єднання своєму локусові, міфологеми, художньо-поетичної одиниці.
___________________________
****Топоров В.Н. К реконструкции балто-словянского мифологического образа Земли-Матери *Zemja - Mate (*Mati) // Балто-славянские исследования. 1988-1999.- ХIV.-М.: Индрик, 2000. - с.239-371.
*****Леви-Строс К. Структурная антропология. - М.: Наука, 1983.
Саме у такому осмисленні виникає немов би “внутрішня” точка зору на організацію усього епічного простору, він стає концентричним з поступовим підсиленням невідомості (а, значить, і небезпеки) від центру до периферії. Таким чином, термін “просторовий комплекс” видається нам найзручнішим і включає гіпонімічний йому термін “епічна земля”.
У підрозділі 1.3 “Методологія аналізу проблеми “епічної землі”
в українському та світовому героїчному епосі” робиться висновок про те, що образ землі складає інтерес як суто художній образ-символ, із яким пов’язуються естететичні та етичні уявлення етносу від найдавнішіх часів до завершальної фази епічного часу (співпадає із зникненням етносу), що у різних народів не збігається з їхньою історією.
“Епічна земля” (“своя” і “чужа”) є тим "класичним місцем", у якому розгортаються події, що через реальне, бажано-реальне та ідеальне висвітлюють один з найважливіших мотивів народного героїчного епосу –поєднання особистої долі героя з долею народу через ідею фатуму (визначеної наперед долі героя).
Історична та міфологічна основи на різних етапах формування і розвитку героїчного епосу мають неоднакове співвідношення. Проте, саме їх поєднання є ефективним засобом реалізації названого мотиву фатального призначення героя.
Автор дисертації пропонує розрізнювати декілька рівнів образу епічної землі, які виникли в народній творчості починаючи від епохи міфології.
1.Міфологічний рівень відображення образу землі в епосі. На міфологічному рівні епічний простір формується в універсальну вертикальну схему світобудови, відому у більшості етносів як світове дерево. Рівні Неба (світу богів), Землі (світу людей), Потойбічного світу (мертвих) патронуються одним богом, влада якого контролюється богом верховним і реалізується в оточенні, що перебуває в суворій ієрархії за принципом могутності міфологічного персонажа та меж його функціонального поля. При цьому боги неба і землі часто залишаються на небесному рівні вертикалі, а потойбічні відповідно у своєму царстві мертвих, що свідчить про близькість (хоча й полярну) землі і неба і відверту протилежність землі й потойбічного світу (антиномія життя і смерті). Таким чином, горизонтальна модель землі передбачає відображення середнього рівня міфологічної світобудови: земля –є місцем народження, життя та смерті біотичного індивіда і його реалізації у ролі соціальної одиниці. Протиріччя між біотичним (тілесним) та соціальним емоційно сприймається як кінечне (смертне) та нескінченне (вічне). У цій боротьбі та єдності протилежного міфологічний образ землі формується передусім як образ життя та джерела життєдайності. Фізіологічні, психічні та соціальні спонукання міфотворення (Дьяконов І.) спрямовні на землю як на об’єкт орієнтації, "визначення свого місця у світі”, як на засіб вгамування голоду, як на об’єкт праці, як на місце, де можна знайти захист, притулок, консолідуватись в тотальну соціальну одиницю, реалізувати взаємодопомогу, протистояти ворожій силі. Окремо слід виділити еротичні спонукання біотичного індивіда, що реалізуються на рівні усвідомлених емоцій в консорції естетичних образів земельного запліднення та народження. З часом первісна модель такого світу формується у модель колективно-індивідуальної системи, котра стає адекватною до буття, якому передувало небуття (тобто перебування героя в іншому світі до народження або повернення героя з іншого світу (ірреальної землі)). Пізніше це виявляється, наприклад, у мотиві повернення головних персонажів з вимушеної поїздки чи втечі з неволі. Українські, грецькі, скандинавські та інші епічні герої апелюють до землі як до запоруки їхньої клятви (доторкання до землі збільшує силу, вдосконалює військову доблесть тощо) Ці мотиви поширені в міфології та епосі більшості народів світу і є типологічною універсалією.
На міфологічному рівні епосу земля в семантичній класифікації об’єктів порівняння (НєвелеваЛ.) займає окреме місце разом із стихіями та флорою і фауною, які її населяють. Ця система перебуває в класі “природа”. ЇЇ доповнює клас “людина” (побут, емоції, світогляд, естетичні переживання, вірування). Тобто, в класі “природа” епічна земля це цілісність, система елементів ландшафту, предмети неорганічного й органічного світу.
. Казковий образ землі в героїчному народному епосі суттєво відрізняється від міфологічного домінантою чарівності та фантастики, відсутністю посилань на достовірність, а відтак і спростуванням віри в реальність міфічного ритуалу, деміфологізацією, заміною небесного земним, богів та героїв –звичайними людьми, втратою ітіологічного мотиву, заміною міфогонічних простору й часу казково-невизначеними (Мелетинський Є.). Акценти тут зміщуються у бік генетичної культурної пам”яті, маючи на меті стимулювання ефекту художності та фантастичності. Казкові елементи в зображенні епічної землі визначаються кількома системами: а)невідома земля (“тридев’яте царство”, “куди вітер заніс” тощо) разом із предметами та способами її досягнення (чоботи-скороходи, клубок, килим-літак, чарівний човен); б)сакральна (наділена міфічними рисами) та профанна (історична) земля; в)земля –пращур-тотем; г)хтонічний образ землі; д)земля, визначена протяжністю дії у часі (“йшли вони, йшли”); е)земля як дифузійна зона (“там, де небо і земля сходяться”); є)місце, звідки не повертаються або куди героєві важко дістатися (“іди туди, не знаю куди”); ж)межа, край світу (межа “своєї” та “чужої” землею); з)“той світ”.Казкове в епосі виступає як фантастичний елемент, міф –як фантастичне начало. Так, чарівне народження епічного героя з-під землі з точки зору казки –до певної міри вигаданість, фантастика ( про це свідчать ініціальні та фінальні формули ), з точки зору міфа -–реальна подія, мотивована віруванням у надзвичайні риси культурного героя. Казкова земля існує лише доти, доки звучить казка, міфічна –завжди, бо вона сакральна, а оскільки саме міфічне в контексті історичного є основою епічного твору, то епічна земля в епічному синкретизмі реального і неможливого сприймається як така, що існує, репрезентуючи метафоризовані, гіперболізовані, прикрашені вигадками реалії з географії та історії.
Казковий рівень народного героїчного епосу реалізується в сюжетному розгортанні мотиву переміщення героїв та в інших казкових мотивах: описі зовнішності, особливих деталей одягу, зброї, в наявності предметів з чарівними функціями, виділенні індивідуальних та акцентуванні на типових етнічних рисах (що, очевидно, могло розвиватися у післяміфологічну добу через процес самоусвідомлення етносу) і, нарешті, в казковій ретардації, кумулятивності тощо.
3. "Власне епічна земля" –частина епічного простору, яка виявляє себе в трьох основних формах –профанній, ідеальній та ірреальній. У двох перших епічна земля може бути зображена як “своя” (позитив), “чужа” (ситуативність), “ворожа” (негатив). Профанна епічна земля входить в художньо-функціональну систему епічного простору головним чином як місце реальних та бажано-реальних (таких, що можуть бути) історичних подій, несучи при цьому мінімум образу. Акцентований образ землі синтезує ідеальну епічну землю як образ підлеглий акцентуванню в позитиві чи негативі. Саме "ідеальна земля" є тим місцем, де відбуваються всі епічні події, однолінійно вибудовуючись як послідовність ініціатив та вчинків героя, або тим місцем, де герої групуються навколо основної події чи подій, об’єднаних однією мотивацією.
"Ірреальна епічна земля" –епізодичний, казково-фантастичний, наративний за своїми функціональними ознаками образ, у якому реалізується надзавдання твору - зображення унікального простору, що за жодних обставин не може допустити інших епічних декорацій саме через свою винятковість. Це спостерігається в демонологічни сюжетах про епічного героя (відьомські збіговиська, ("Лачплесіс")), втручання ландшафтних образів гір та рік у процес військово-визвольних мандрів героя ("Гесеріада"), розгортання типових ініціальних мотивів, таких, як здобування зброї та магічної невразливості героя на дні моря ("Давид Сасунський").
Отже, епічна земля –образ: 1) умовний; 2) експресивний (легко піддається ситуативній інтерпретації залежно від потреб надзавдання); 3) дискретний. Динаміка його тісно пов’язана з образом епічного героя та структурою епічного сюжету. Це уможливлює відсутність чітко окреслених кордонів, породжує явище "блукаючого орієнтиру". Центр простору знаходиться там, де перебуває герой або куди його поміщено текстовою інтерполяцією чи просто описовим відступом. При цьому сторони світу у різних народів варіюють кількість напрямів, залежно, очевидно, від накопичених в етносі астрономічних знань, тісно пов’язаних з міфологічними уявленнями. Орієнтирами слугують не тривіальна квадра “північ –південь –захід –схід” чи тетра “верх –середина –низ”, а локуси, мотивовані їх функціональним навантаженням, позначені акцентованими ландшафтними історичними (Київ-град), географічними (гора, ліс, ріка тощо) або ірреальними (“тридесяте царство”, “глибина морська”) образами, місце знаходження яких вказує напрям від героя до локуса, від локуса до локуса, від фатальної землі (“своєї” землі героя) до іншого локуса. Цей напрям визначає місце знаходження субстанту епічної землі.
“Ворожа” чи “чужа” земля має досить чітку просторову визначеність напрямку та відстані до неї. Оскільки у “ворожій землі”, на відміну від “своєї”, розміщені всі злі сили, у тому числі міфічні істоти, демони, ворожа земля свідомо віддаляється чи прикривається ландшафтом (наприклад, високими горами) з метою захисту “своєї” землі від небезпеки. Дифузійна зона в такому випадку може зображуватись як така, що оточує “свою” землю, або у вигляді фатальної, з усіма перешкодами, дороги героя у ворожу землю.
Таким чином, повнота образу епічної землі як системи реалізується у синтезі названих рівнів (міфологічному, казковому, просторовому) як фактор етнологічний, географічний та історичний. Домінанта етнологічного фактоpy визначається в психологічних особливостях епосів різних народів та в особливостях художнього функціонування типологічних мотивів як провідної ознаки жанру героїчного епосу.
У Розділі ІІ “Поетика образу землі і (порівняльно-типологічні та історико-генетичні аспекти)”проводиться генетичний та типологічний аналіз образу епічної землі у світовому героїчному епосі.
У підрозділі 2.1 “Характеристики образу землі та його особливості в епосі” визначаються основні типологічні хaрaктеристики образу епічної землі. Зазначається, що основними особливостями образу землі в героїчному народному епосі є фрагментарність (сюжетна зумовленість), декоративність (орієнтація на виразні подробиці), умовність (наявність елементів фантастики, гіперболізація, згущення фарб, певна однотонність), неможливість (і непотрібність) цілісної реконструкції
Підрозділ 2.2 “Еклектизм як головна особливість епічної землі” розглядає дану категорію як визначальний чинник для системи просторових опозицій, що її складають. Основними його ознаками виступають:
"міфологізм" в контексті панорамного зображення;
"побутовість" як художня категорія, що представляє землю її культурним героєм;
географічні ознаки як намагання наблизити образ "епічної землі" до реальної або бажано-реальної ;
епічність як творення загального (але не цілісного) образу землі через набір комплексу своєрідних локусів, що визначають просторову специфіку жанру взагалі.
Підрозділ 2.3 “Опозиційний простір епічної землі” визначає типологію художніх опозицій, якими епічна земля описується не як самостійне явище, а як елемент просторового комплексу: протиставлення “своя земля”- “чужа (часто –ворожа) земля”; “локус (місце розгортання епізоду)”- “тотус (вся земля)”; “реальна земля”; бажано-рeальна земля –ірреальна земля”; “міфологічна земля –історична земля”. Ці координати не послідовні, але, як свідчить аналіз матеріалу, не включаються до більш загальної фольклорно-структурної опозиції “природа - культура”. Для епосу це протиставлення не є релевантним, оскільки обидва члени протиставлення співіснують, не створюючи конфлікту.
У підрозділі 2.4 “Типи пов'язаності категорії епічної землі з категорією темпоральності” зазначається, що для реконструкції образу епічної землі неможливо обійти питання про зв’язок категорії локальності з категорією темпоральності в героепосі. Тут визначається щонайменше три часові категорії –оповідний час (сукупність тимчасових ставлень оповідача-виконавця до зображуваних в епічному творі подій як безособового узагальненого голосу етнічного середовища певної епохи); сюжетний час (конгломерат, який поєднує в собі зв'язки сюжетного характеру –між подіями, персонажами, зміною просторових декорацій тощо); епохальний час (таке епічне тлумачення минулих епох, яке витікає з прагнення етнічної свідомості співвіднести описуване минуле з історичними та побутовими реаліями народного життя). Всі три типи часової організації епосу можливо розглядати окремо лише з певними дослідницькими цілями, оскільки їх триєдність є нерозривною. Епічний час є умовним, часто гіперболізованим (пор.: "визначений час", який є визначальним для дій епічного героя та динаміки сюжетного простору). Він співвідноситься з віковими ознаками персонажів, що дає підставу розрізнювати статичній вік епічного героя, який визначається статикою образу землі та динамічний вік, який характеризується швидкоплинністю часу та постійними змінами просторових епічних декорацій. Значну роль у динаміці образу епічної землі відіграють також пори року та час доби, що зафіксовано у безлічі стійких словесних формул.
У Розділі ІІІ “Епічна земля як субстант просторової системи декорацій” розкриваються різноманітні вияви образу землі (епічний герой та епічна земля - фатальний зв’язок; розгортання типологічних мотивів; епічний народ та епічна земля - захист від небезпеки; земля-годувальниця; міфологема “земля”; земля в побуті та в етиці; епічний соціум і земля; епічний образ жінки (матері) та земля)) в українському героїчному епосі та в героїчних епічних творах народів Заходу і Сходу. У контексті цієї методики досліджуються українські героїчні думи, історичні пісні, легенди та перекази, стрілецькі пісні, казки, билини. Автор дисертації звертається до билин Київського циклу, вважаючи їх українську автохтонність аксіомою, не розглядаючи етногенетичних, етнокультурних, геоетнічних та історичних мотивацій та світових аналогів, які без сумніву доповнили б ряд наукови аргументів, на які наголошували такі вчені, як Драгоманов М., Грушевський М. та ін.
У підрозділі 3.1 “Відображення в народному епосі етнічного побуту як ознаки епіної землі” наголошується, що епос чітко впорядковує й унормовує художню сферу побуту, а тому побутові предмети і явища зображуються в уніфікованій формі, їм надаються типові риси (будинки, палаци, інтер’єри однакові в “своїй” і в “чужій” землі і, як правило ,не мають етнічної диференціації). Наявні пересічні предмети і предмети, які належать до сфери чудесного, герої, звільнені від турбот матеріального життя і практичних рутинних проблем, дістають як дарунок, знаходять їх, здобуваються тощо. Найважливішою для предметів побуту в епосі є їх динамічна функціональність, визначена діями персонажа. Епічний побут позначений функціонально-семіотичними зв’язками, серед яких переважає прагматичний сенс.
У підрозділі 3.2 “Соціум у контексті просторової системи декорацій” аналізується епічне суспільство у тісному зв'язку з категорією епічної землі. Пов'язаність епічного соціуму та епічної землі зумовлюється тим, що соціум нерідко керує вчинками епічного героя і через нього впливає на епічну землю і на весь просторовий комплекс. Вважаємо, що епічний соціум неадекватний соціуму історичному , на чому наполягали окремі дослідники (зокрема, Рибаков Б.) з метою знайти підтвердження своїм гіпотезам у галузі історії. Подібні спроби, як відомо, супроводжуються численними "натяжками" і деформують картину соціуму в епосі.
Основною ознакою епічного соціуму є установка на визначеність –історичну, етнічну й географічну. Він ототожнюється з країною, містом, політично забарвлюється. Епічне суспільство певним чином ідеалізоване та позбавлене конкретно-історичних рис, а тому не автентичне історичному суспільству зображуваної епохи. Воно щонайменше схематизоване, неповне й далеке від реальності.
Для епічного соціуму характерні так зв. “етнічні карти”, за якими можна визначити персонажів через параметри “свій”, “чужий”, “ворожий”. Епос часто містить узагальнені згадки про інші етноси (напр., Золоту Ордy, землю Литовську, Індію, Корелу), географічні вказівки (гори Сорочинські, Чернігів, Галич) тощо. Ступінь умовності в зображенні “чужого соціуму”варіюється залежно від епохи створення епічного твору: наприклад, умовність "турків" в сербських піснях значно менша, ніж в билинах Київського циклу, вони більш ситуативні і позначені більшою кількістю сюжетних колізій.
У підрозділі 3.3 “Епічний герой як член просторового комплексу” розглядається категорія епічного героя у зв'язку з категорією епічної землі.
Епічний герой поєднує в собі індивідуальні риси (ім’я, біографія, особливості особистості, вчинки) з типологічними. До типологічних якостей належить фантастична сила, мотив добування чарівного засобу (кінь, зброя), обраність, "стандартна" епічна біографія (народження, дитинство, епічна ініціація, епічні діяння з захисту своєї землі і свого соціуму - відбиття ворожої навали чи єдиноборство із супротивником із ворожої землі і ворожого соціуму, перемога або загибель).
Детально у підрозділі розглядається епічна ситуація сватання, яка характеризується декількома різновидами: епічний герой ініціює сватання друга чи побратима; епічний герой шукає і добуває суджену (часто такому сюжету притаманний мотив єдиноборства між головним персонажем та нареченою або між ним та суперником); “антисватання”(якщо наречена уявна або зрадниця); нездійснене сватання (базується на мотиві запобігання інцесту).
Матеріали свідчать про запрограмованість дій епічного героя в епосах різних народів, про їх типологічну архаїку. Основними чинниками цієї поетичної запрограмованості є свідома соціальна позиція героя, його високе поняття про суспільний обов’язок, його воля до діянь.
У підрозділі 3.4 “Геоетнічні ознаки епічного побуту” виявлються такі риси національного епосу, які прямо чи непрямо свідчать про його приналежність до певної етнічної культури. Характерними для епосу кожного народу є ознаки осідлості та ознаки номадичності, які виражаються у згадці про певні предмети матеріального світу (артефактного походження), певний характер динаміки просторового комплексу та етнічної землі, зокрема, а також особливості ментальності та етноетичних традицій (напр., ставлення до жінки –матері, дружини, сестри в українському епосі). На нашу думку, інтенсивність виявлення геоетнічних ознак зростає залежно від рівня історичного розвитку, соціальної стадії, за якої створено епос, –від архаїчних епосів до епосів періоду становлення етно-соціальної самосвідомості.
Висновки дають узагальнене уявлення про роботу вцілому:
1. Проблема просторово-часових характеристик різноманітних природних об’єктв та артефактів посідає значне місце в сучасних гуманітарних науках. Образ епічної землі, досліджений у цій роботі, привертав і привертає увагу дослідників різних галузей вітчизняної та зарубіжної науки.
. Епічна земля є компонентом епічного просторового комплексу. Цей образ землі в українському та світовому героїчному епосі полісемантичний. Складові художнього образу землі визначаються експліцитно, з урахуванням їх генетичної природи.
. Спроба визначити найвиразніші форми реалізації образу землі в українському епосі порівняно з епічними героїчними творами народів світу призводить до виділення його домінантної функції –героїки, святості землі на противагу землям іновірського соціуму, дотримання батьківських традицій і народних етичних норм. До цього спонукали історичні реалії, географічне розташування народу та його етнічні риси. Як жанр ідеологічної спрямованості епос постає передусім із найсуттєвіших реалій етнічної історії та культури і інтерпретує проблему в характерному для його жанрової своєрідності бажано-реальному забарвленні.
. Типологічні ознаки образу землі в українському епосі зумовлені його історико-реальним характером. Протягом історії України-Русі цей образ викристалізовується, поступово втрачаючи міфологічні риси, проте зберігаючи характерну державницьку домінанту. Думи, історичні пісні, легенди й перекази містять у собі яскравий цілісний об'єкт епічної землі, що підтверджується багатоаспектним аналізом в дослідженні.
. Етнічні особливості українського героепосу надають особливої патетики образу землі, за яку герой бореться, реалізуючи одночасно суспільний обов'язок, який полягає у захисті своєї землі від ворожого етнічного соціуму, і свої приватні інтереси ( захист сім'ї родини, побратима, дівчини) та дотримання богатирських (нерідко –близьких до лицарських) принципів поведінки - воля, сила, відвага складають кістяк образу.
. Епічна земля в українському та в епосах інших народів є субстантом просторової системи декорацій ініціально-героїчних та ритуальних дійств. Через ритуальне дійство розкриваються різноманітні риси образу землі: фатальний зв’язок епічного героя та епічної землі; захист епічним героєм епічної землі від небезпеки; епічна земля як годувальниця; міфологічність; епічна земля як побутове тло; зв'язок епічної землі та епічного соціуму; зв’язок епічної землі з епічним образом жінки (матері) тощо.
. В світовому героїчному епосі земля як місце реалізації визначеної долі героя, ряду ініціальних перетворень, представлена варіантами, мотивами різного функціонального навантаження: від народження героя із землі до його повернення в землю після завeршення біотичного циклу. Семантика образу часто визначається набором локусів (місць, які передбачають струнко визначену й обов'язкову дію, де розгортається сюжет та реалізуються етноетичні традиції, обряди, ритуали, вірування). В українському епосі локуси, або смислові складові образу землі, –це реальні або вигадані місця, трансформовані фольклорною традицією в художньо-функціональну модель землі-країни, землі-міста, рідної землі, рідної сторони, родини. При зміні знака ті ж самі поняття можуть представити і ворожий антипод образу землі або визначити відповідно до характеристик ворожий соціум: “поганська”, “турецька”, “бусурманська”земля тощо.
. Класичні зразки героїчного епосу народів світу мають струнку систему епічних просторових декорацій, дають можливість простежити динаміку образу землі від міфічної ("Едда") до епічної синкретизованої землі, за яку змагаються, на якій живуть та помирають ("Пісня про нібелунгів", "Втеча трьох братів з города Азова"). Це може бути тим полем, яке дозволить дослідженню реалізації образу епічної землі доxодити до висновків типологічного плану. Епічній землі притаманна важлива характеристика –в системі тексту вона не знає розподілу на міфічну та історичну, а сприймається цілісно, хоч у різних своїх виявах. Використовуючи світові епічні зразки, можна з більшою чи меншою точністю встановити структурну типологію та місце в ній українських епічних зразків.
.Подібність образу землі в міжстадіальних, міжетнічних, міжрегіональних масштабах має принциповий характер. Це наявно показує той факт, що епічна земля та пов’язані з нею образи епічних героїв в єдності їхніх типових та індивідуальних якостей завдячують своїм виникненням і своїм змістом не історичній випадковості, а типовості певних конфліктів, моральним та соціальним ідеалам народу. Народний епос - це тип творчості, що ґрунтується на еволюційних процесах традиційного матеріалу. Земля класичного епосу –це традиційний епічний образ, що постійно перетворюється, трансформується, збагачується новим змістом у перебізі зіткнень з новою історичною реальністю.
В кінці роботи подано Список використаних джерел.
Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора:
. Невичерпне джерело виховання. До питання азербайджанської народної епіки" //Література. Діти. Час. - К., "Веселка",1989, с.138-145.
. "Знаки землі в огузькому народному епосі "Кітабі дедем Коркут "// Фольклор. Література. Проблеми поетики. К., 2001, с
. Епічна земля в українському народному світогляді //Вісник (літературознавчі студії) Міжнародного інституту лінгвістики і права. - К., 2001, №3, с.81-89.
. Різдвяне дійство // Українська мова та література в школі. - К., 1989. - №12, с. 84-91.
5. Біблія для дітей. - К., "Веселка". - 1992. - 335 с.
Анотація
Шурко Л.Т. Образ землі в українському та світовому народному героїчному епосі. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 –фольклористика. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка. –Київ, 2001.
У дисертації досліджуються проблеми типології та генезису образу землі в українському та світовому героїчному епосі. Аналізуються теоретико-методологічні питання, пов’язані з розробкою категорії епічної землі. Характеризується поетика та психологічні особливості образу землі в епосі з урахуванням її варіантності та поетики. Епічна земля аналізується комплексно, як субстант просторової системи декорацій в епосі. Визначається місце образу землі в українському епосі порівняно з епосами інших народів світу.
Ключові слова: народний епос, образ землі, художній простір і час, типологія фольклору.
Аннотация
Шурко Л.Т. Образ земли в украинском и мировом народном героическом эпосе. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 –фольклористика.- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.
В работе на материале народных героических эпосов Украины, народов Западной Европы и Азии автор проводит типологическое исследование образа земли в его диахроническом и синхроническом аспектах.
Анализируются этнопсихологические особенности художественно-функционального отношения человек-земля. Диссертант обращает внимание на такие аспекты образа, как элемент эпической структуры пространства и его место в семантической классификации объектов сравнения, субстант пространственной системы инициально-героических действий, акцентирует внимание на исторической обусловленности изменений наполненности образа земли.
Исследуя архитипический ряд образа земли, выделяя антропологический, социологический и философский аспекты, автор приходит к выводу, что земля в системе эпического социума представлена как элемент его жизни и как абстрагированное явление. Представляя землю в трихотомической системе функций, выделяет в украинском народном героическом эпосе ее военную функцию как главную. Она включает в себя понятия родительской земли, хранительницы, священной земли в противовес земле иноверцев, врагов, обитателей, существ, несущих зло или опасность.
В первом разделе автор исследует основные интенции, возникающие при обращении к фундаментальным категориям пространства и времени, проблемы пространственных комплексов в современной фольклористике, рассматривая их в литературоведческом,философском,социологическом фольклорно-этнографическом и культурологическом аспекте. Образ земли представлен как элемент вертикального строения мира, находящийся между сакральным небом и дисперсным по сути своей потусторонним миром. Земля является местом и условием жизни, на котором реализуется биотическая и социльная сущность эпического индивида, в частности героя как модели человека.
Диссертант показывает, как в процессе развития исторического сознания, преобразовавшись в коллективно-индивидуальную систему, земля становится объектом охраны, опеки, адекватным бытию не только эпического индивида, но и эпического социума (народа).
Детализируя различные аспеты образа земли, автор прибегает к анализу ее образной семантики, определяя ее в класс "природа", который дополняется классом "человек". В классе природа земля представлена как 1)целостная система, 2)система элементов ландшафта, 3)предметы неорганического и органического мира. Автор исследует образ земли в мировоззренческой структуре эпоса, его мифологический, сказочный, историко-географический аспекты. Обращая вимание на особенности эпического мышления, подлежащие внутренним законам жанра, указывает на такие характеристики эпической земли, как жанровая обусловленность, экспрессивность и дискретность, которые делают допустимым отсутствие четких пространственных границ образа-символа, а также фантастические ориентировки.
Во втором разделе исследуются проблемы вариантности и поэтики образа земли, его функции в эпосе, выделяя эклектичность как особенную черту эпического образа земли, указывает на опозиционную сущность типологии образа земли, выделяет типы связи эпической земли с эпическим временем.
В третьем разделе автор исследует мотив фатальной связи эпического героя и эпического народа с землей. Основное внимание направлено на развитие типологических мотивов инициальных возрастных этапов становлення героя ( рождения, первого подвига, добывания оружия и т.д. ) в связи с эпической землей как конечной целью и смыслом этих действий.
Диссертант исследует женское начало эпического образа земли: матери, родительницы, защитницы, советчицы.
Указывая на центры епической жизни в украинском народном героическом творчестве, автор выделяет, прежде всего, историко-эпические реалии Киев, Новгород, Дунай, Днепр, являющиеся смысловыми локусами былинного цикла, считая былины начальным етапом всего комплекса героического эпического жанра в украинском народном творчестве.
Ключевые слова: народный эпос, образ земли, художественное пространство и время, типология фольклора.
Shurko L.T. The image of Land in the Ukrainian and world folk heroic epos. –Manuscript.
The dissertation is the submitted for the degree of Candidated of Pfilology, speciality 10.01.07 - Folkloristies. - Taras Shevchenko National University of Kyiv, 2001.
This dissertation is the examination of typology and genezis of the image of land in the Ukrainian and world heroik epos. The analysis is centered on theoretikal and mefologikal problems arising from the elaboration of the Epic Land image are bronght to light from the angle of its variability and poetics. The Epic Land is examited as the substance of spasial system for epic scenery. The place of the land image in the Ukrainian epos is determined in comparison with other folk eposes of the world.
Keywords: epos, Epic Land image, folkloristics, artistic space and time, folklore typology.