Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
27
Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти
Академії педагогічних наук України
ЧЕРВІНСЬКА Ольга Юріївна
УДК 371. 14 (477): 378
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ
13.00.04 –теорія та методика професійної освіти
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата педагогічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України.
Науковий керівник кандидат педагогічних наук, доцент
Пуцов Володимир Іванович,
Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, кафедра теорії і методики післядипломної освіти, завідувач.
Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор
Сущенко Тетяна Іванівна,
Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, кафедра педагогічної майстерності і нових технологій, завідувач;
кандидат педагогічних наук,
Чепурна Наталія Миколаївна,
Черкаський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, директор.
Провідна установа Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г.Короленка, кафедра педагогічної майстерності, Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.
Захист відбудеться “26” квітня 2007 р. о 12-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, зала засідань.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3.
Автореферат розісланий “27” березня 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.С.Снісаренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Процес демократизації і гуманізації освіти відбувається через відмову від раніше домінуючої системи навчання й виховання і наближається до нової трансформаційної парадигми –особистісно орієнтованого типу освіти. У контексті нової парадигми освіта набуває значення основного чинника соціалізації людини, що суттєво обумовлює соціально-індивідуальний розвиток особистості на всіх вікових етапах її життєдіяльності. Ключовою характеристикою ефективної освіти стає її безперервність. У “Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) серед принципів її реалізації зазначено, що безперервна освіта “відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої та фахової підготовки, досягнення цілісності й наступності у навчанні та вихованні, перетворення отримання освіти на процес, що триває впродовж усього життя людини”.
У структурі безперервної освіти важливою ланкою є післядипломна освіта. Післядипломна освіта –це система навчання й розвитку фахівців із вищою освітою, що спрямована на приведення їхнього професійного рівня у відповідність до світових стандартів, вимог часу, індивідуально-особистісних та виробничих потреб; удосконалення наукового й загальнокультурного потенціалу особистості, що реалізується через діяльність спеціалізованих державних або приватних навчальних закладів і засобами самоосвіти й керується державними стандартами відповідно до фаху певних рівнів кваліфікації згідно з вимогами суспільно-економічного та науково-технічного прогресу.
Отже, поняття і термін “післядипломна освіта педагогів” на сучасному етапі розвитку вітчизняної теорії і практики педагогічної освіти включають такі явища, як підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічного персоналу системи освіти; одержання нової кваліфікації на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду роботи; удосконалення професійних знань і умінь за фахом тощо.
З огляду на те, що в нормативно-правовій базі України ще не закріплено поняття “система післядипломної освіти педагогічних кадрів”, будемо орієнтуватися на Положення про республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні та Київський і Севастопольський міські інститути післядипломної педагогічної освіти (17.11.2000 р.), яке прийнято Міністерством освіти і науки України відповідно до статті 47 Закону України “Про освіту”. Визначаючи інститути післядипломної освіти як складову частину загальної системи ППО України, Положення вказує, що вони є державними вищими закладами III-IV рівня акредитації і забезпечують підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних і керівних кадрів освіти, одержання нової кваліфікації на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, удосконалення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.
Актуальність дослідження проблем післядипломної педагогічної освіти (ППО) обумовлена як змінами в системі національної освіти, так і зростанням вимог до рівня кваліфікації сучасного педагога. Провідним чинником є реалізація нової державної й регіональної освітньої практики, що регламентується такими документами, як Конституція України, Закони “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”. Трансформація національної освіти потребує вдосконалення змісту, структури, форм післядипломної педагогічної освіти на основі виявлення основних закономірностей її становлення, аналізу досвіду побудови ППО на різних етапах історичного й соціально-економічного розвитку нашої країни.
Інтеграція освіти України в міжнародний освітній простір, зокрема її вихід на європейський ринок освітніх послуг, потребує наукового дослідження стану та перспектив розвитку післядипломної освіти, яка за оцінками відомих українських учених (В.В.Олійник, Н.Г. Протасова, В.І.Пуцов, В.А.Семиченко) набуває ознак відкритої динамічної системи.
Проблема вдосконалення змісту післядипломної педагогічної освіти постійно перебуває в центрі уваги педагогів –теоретиків і практиків. Вона досліджувалась у різних аспектах: професіографічному (І.А.Зязюн, О.М.Пєхота, Л.П.Пуховська, В.О.Сластьонін, А.М.Старєва); діяльнісному (Ю.К.Бабанський, В.І.Бондар, В.І. Маслов, Т.І.Сущенко); історичному (О.Л.Капченко, С.В.Крисюк, Л.Є.Сігаєва); психолого-педагогічному (О.І.Бондарчук, М.В.Гриньова, В.Ф. Паламарчук, В.А.°Семиченко), управлінському (Л.І.Даниленко, Г.В. Єльникова, В.С.Пікельна, А.І.Чміль) та ін.
Закономірністю розвитку системи післядипломної освіти педагогів, як специфічного освітнього утворення, є її залежність від сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників зовнішнього середовища. Розв’язання певної проблеми як форми знання в історико-педагогічному дослідженні має свою специфіку –ці знання реконструюються, а не створюються, мають характер історико-наукової рефлексії.
Освіта все більше починає виконувати функції соціоутворювального чинника розвитку регіону. Виконання цих функцій потребує наукового аналізу стану освіти в регіоні, її проектування і програмування. На освітню прогностику регіону визначальний вплив мають специфічні риси його історичного розвитку, сучасний стан, пріоритети проблем, що стоять перед ним. Констатація сучасного стану системи післядипломної освіти педагогічних кадрів без його зв'язку з минулим і майбутнім, є недостатньою для розробки і прийняття рішень щодо її ефективного управління та організаційно-методологічного забезпечення. Дана система має свою історію, традиції, закономірності розвитку, на основі яких визначаються перспективи її подальшого становлення, виокремлюються пріоритетні напрями діяльності. Докладна історична рефлексія етапів становлення тієї чи іншої системи (як у цілому, так і її компонентів) дозволяє створювати оптимальні прогнози її майбутнього ефективного функціонування.
З методологічного погляду можна виокремити два шляхи дослідження процесу становлення та розвитку післядипломної освіти педкадрів. Перший шлях передбачає історико-педагогічний аналіз становлення системи післядипломної освіти педагогічних кадрів певних регіонів із метою визначення закономірностей впливу конкретно-регіональних чинників на розвиток цієї системи, другий –створення концептуальних моделей її подальшого розвитку в регіонах у відповідності до вимог сьогодення та перспектив розвитку.
У нашому дослідженні перший шлях полягає в історико-педагогічному аналізі й узагальненні фактів щодо виникнення й розвитку компонентів майбутньої системи післядипломної освіти, у тому числі й підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Аналіз трансформування такого значущого компоненту у структурі ППО як підвищення кваліфікації педагогічних кадрів залежно від реформ вищої і середньої школи, соціально-економічних перетворень, регіональних умов дозволяє простежити становлення та розвиток ППО в певних хронологічних періодах.
До теперішнього часу в теорії і практиці накопичено досить великий матеріал з історії становлення й розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (дослідження Г.С. Данилової, П.І. Дроб’язко, А.М.Зубко, С.В. Крисюка, В.І. Маслова, П.В. Худоминського та ін.). Проте такі питання, як визначення змісту, організація процесу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Кримській області і, далі, в Автономній республіці Крим, не знайшли докладного висвітлення.
Історія післядипломної освіти в Україні була би неповною без сторінок, пов'язаних з Автономною Республікою Крим (АРК). Специфічні риси як історичного розвитку, так і сучасного положення республіки впливають на її освітню прогностику. У контексті будівництва сучасної Кримської автономії важливого практичного значення набуває дослідження проблеми післядипломної освіти педагогічних кадрів у Криму як невід'ємної складової української системи освіти в цілому.
Крим, як автономна одиниця території України, має певні риси, які відрізняють його від інших областей нашої держави. Насамперед, це поліетнічні, культурологічні, соціально–економічні особливості розвитку регіону. У зв'язку з тим, що Крим у певний історичний період входив до складу РРФСР, а потім - в УРСР, особливості соціально-культурних умов, специфіка реалізації вимог нормативних документів знайшли відображення й у функціонуванні системи підвищення кваліфікації педагогів Криму. Протягом усього періоду розвитку на систему освіти впливали як політичні зміни, що відбувалися у країні і, зокрема, у Криму, так і реформи вищої і середньої освіти, реорганізації навчальних закладів, мінливі вимоги суспільства до школи.
Для визначення характерних тенденцій розвитку системи післядипломної педагогічної освіти Кримської області, як однієї із складових освітньої системи УРСР, необхідно дослідити соціально-історичні передумови становлення системи підвищення кваліфікації педкадрів у Кримській АРСР. Формування системи національної освіти в багатокультурному середовищі Криму, історико-педагогічний аналіз минулого, є однією з актуальних проблем ряду наукових праць сучасних дослідників (В.Ю.Ганкевич, М.В. Прохорчик, Л.Н. Редькіна, М.А. Хайруддінов і ін.). Вийшли праці з історії шкіл Криму кінця XIX - початку XX ст. (К.Б. Алтабаєва, В.В. Коваленко, Є. Бекірова, Л.Є. Орєхова). Цікаві матеріали про соціальну підтримку педагогів Таврійської губернії державними і громадськими організаціями містять статті Г.М. Кондратюка, О.А. Шукліної та ін. Актуальність проблеми підтверджує й систематичне звернення до даної теми кримських періодичних видань (“Кримські відомості”, “Слава Севастополя”, “Голос Криму”, “Відродження”, “Кримська світлиця” й ін.).
Для вивчення змісту освітньої діяльності закладів підвищення кваліфікації різних рівнів в Україні великий інтерес представляють дослідження Л.Є.Сігаєвої, Л.В. Тютюник, С.І. Штамма; публікації у виданнях 20-30-х рр. ХХ ст. (Є. Остермана, Є. Канторовича, Б. Неймана та ін.). Проблеми організації підвищення кваліфікації педагогічних кадрів України і, зокрема, у Криму, частково розглядаються в історичних дисертаційних дослідженнях М.М. Максименко, Л.В. Черкашина. Однак ці роботи значною мірою політизовані, розглядають підвищення кваліфікації вчителів через призму постанов ЦК КПРС і радянського уряду.
Ряд дисертаційних досліджень, що розглядають аспекти діяльності районних відділів освіти в Україні в період 1917 –рр. (роботи Л.М. Калініної, О.А.Капченко) містять цінні факти, що стосуються процесу розвитку системи підвищення кваліфікації у Криму, як області України.
Отже, вищеперераховані роботи торкаються лише окремих аспектів діяльності системи освіти у Криму. Цілісної картини становлення підвищення кваліфікації педкадрів Криму вони не дають.
Найбільш докладні дослідження історії становлення й розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у період 1917-1990 рр. проведені С.В.Крисюком, Є.М.Нікітіним, А.П.Ситник. Особливістю цих досліджень є те, що в них представлено аналіз функціонування системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в історичній ретроспективі. У фундаментальному дослідженні становлення й розвитку системи післядипломної освіти педагогічних кадрів в Україні С.В. Крисюк як основні компоненти даної системи аналізує: цілі діяльності, що детермінуються вимогами суспільства до школи; зміст підвищення кваліфікації; організаційні форми й методи роботи з педагогічними кадрами; умови, що забезпечують функціонування системи; результати даного функціонування. Зміни будь-якого з компонентів призводили до реорганізації всієї системи. Хронологічні межі його дослідження, що охоплюють близько 80 років, дозволили виділити й розкрити такі періоди становлення й розвитку ППО в Україні: 1) до 1917 р.; 2)°1917 –рр.; 3) 1921 –рр.; 4) 1931 –рр.; 5) 1985 –рр.; 6) з 1991 р. по теперішній час .
Але соціально-історична обумовленість періодизації розвитку системи ППО у Криму, екстраполяція її закономірностей на розвиток української освіти не віднайшли належного висвітлення в науково-теоретичних дослідженнях.
Аналіз наукових публікацій та архівних матеріалів, інших літературних джерел, що мають історико-педагогічне значення, свідчить про те, що фундаментальних досліджень із проблеми становлення системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Криму не проводилось. Це питання не було предметом цілісного історико-педагогічного аналізу.
Другий шлях пошуку щодо становлення та розвитку ППО у ретроспективно-прогностичному контексті обумовлює необхідність більш перспективного дослідження. Воно передбачає не тільки осмислення історичного досвіду, але і створення концептуальних моделей із метою досягнення нового рівня розвитку системи. Орієнтація на системне вивчення післядипломної освіти, дослідження її сутності, структури й функцій через призму діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти (ІППО), співвідношення її з реальністю і перспективами розвитку освіти визначають другий шлях наукового аналізу проблеми. Отже, цей шлях включає два взаємозалежних напрями дослідження: історико-педагогічний аналіз становлення системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Криму та висвітлення перспектив розвитку післядипломної освіти педагогів в АРК у контексті діяльності інститутів ППО.
За останні роки значно виросла кількість наукових досліджень із проблем післядипломної освіти педагогічних кадрів на методологічному, теоретичному і емпіричному рівнях (О.І.Бондарчук, В.В.Дивак, А.М.Єрмола, Л.Я.Набока, М.І. Скрипник, Е.М. Хриков та ін.).
Проблема створення концептуальних моделей регіональних інститутів післядипломної освіти знайшла своє відображення у працях Г.С.Данилової, О.П. Осика, Л.Д.Покроєвої, Г.В.Презляти, В.М.Руссола, Л.К.Фомічової, Н.М. Чепурної. На розробку проблеми розвитку системи післядипломної освіти в м. Севастополі спрямовані дослідження М.І. Лапенок, К.В. Макагон. Але системних досліджень, присвячених діяльності інститутів ППО на основі історичного аналізу в контексті регіону АРК, дотепер ще немає.
Отже, актуальність проблеми, аналіз опублікованих наукових і літературних джерел, свідчать, що проблема становлення й розвитку післядипломної освіти педагогічних кадрів АРК з урахуванням генезису діяльності інститутів ППО в цілому досліджена недостатньо.
Актуальність проблеми та її недостатня вивченість обумовили вибір теми нашого дослідження: “Становлення тарозвиток післядипломноїпедагогічної освіти в Автономній Республіці Крим”.
Зв’язок роботи з науковими темами, планами, програмами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукової діяльності інституту післядипломної педагогічної освіти Севастопольського міського гуманітарного університету в межах науково-дослідної роботи „Науково-методичне забезпечення розвитку інноваційної компетентності педагогічних робітників навчально-виховних закладів в умовах післядипломної педагогічної освіти”, затвердженого навчально-методичною радою Севастопольського інституту післядипломної педагогічної освіти від 26.01.2004 р. Тему дослідження зареєстровано Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 173-к від 28.01. 2003 р.).
Хронологічні межи дослідження. Еволюція післядипломної педагогічної освіти в АРК, її цілі, завдання, зміст, форми роботи завжди зумовлювались конкретними історичними, суспільно-економічними потребами. Відповідно до поставленої мети дослідження було виділено п’ять періодів становлення та розвитку ППО у Криму (1921 –рр.). Період (від грец. periodos –обхід, колообертання, певне коло часу) –проміжок часу, що охоплює якийсь закінчений процес. Кожен із цих періодів має свої особливості, а саме: теоретико-методологічні засади, зміст, виникнення й розвиток компонентів ППО, підходи до її організації.
Географічні рамки дослідження охоплюють територію Автономної Республіки Крим. Оскільки інститути післядипломної освіти функціонують у таких містах Криму як Сімферополь і Севастополь, то дослідження стану проблеми й перспектив розвитку системи ППО здійснювалось з урахуванням специфіки системи освіти та організації закладів підвищення кваліфікації педагогів даних регіонів АРК.
Об'єкт дослідження – післядипломна педагогічна освіта.
Предмет дослідження - становлення та розвиток післядипломної педагогічної освіти в АРК.
Мета дослідження полягає у проведенні наукового аналізу розвитку інститутів післядипломної педагогічної освіти Автономної Республіки Крим, визначенні основних напрямів організації їх діяльності у контексті історичних і освітніх реформ.
Гіпотеза базується на припущенні, що дослідження основних компонентів післядипломної педагогічної освіти в АРК на основі історико-генетичного аналізу, дає можливість визначити тенденції регіональної післядипломної педагогічної освіти .
Відповідно до мети, об'єкту, предмету, гіпотези дослідження нами були поставлені такі завдання:
Методологічна основа дослідження базується на:
Теоретичну основу дослідження складають наукові праці з:
Методи дослідження. Беручи до уваги вищезазначене, методологічно важливо розкрити три основних змістових напрями організації дослідження, що стосуються: становлення, розвитку і перспектив системи післядипломної освіти. Виокремлені напрями обумовили вибір таких основних методів теоретичного дослідження, як аналіз і синтез. Для розв’язання поставлених завдань також були використані методи:
Фактологічний матеріал дисертації становлять: документи та матеріали Державного Архіву Автономної Республіки Крим (фонди 1, 111, Р-3026), Державного Архіву міста Севастополя (фонди Р-79; Р-90, Р-392), що стосуються організації підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; законодавчі акти, рішення з’їздів, конференцій, нарад з питань освіти . Вивчені історико-педагогічні та філософські праці складають книжкові фонди Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського, Севастопольської центральної міської бібліотеки ім. Л.М. Толстого, Кримської республіканської універсальної наукової бібліотеки ім. І.Я. Франка, Севастопольської Морської бібліотеки. Також було використано довідкові видання, матеріали міжнародних і всеукраїнських конференцій із проблем післядипломної освіти. Вивчалися матеріали кандидатських і докторських дисертацій, навчально-методична література.
Організація і база дослідження. Дослідження здійснювалося у три етапи, упродовж 2001 –років:
На першому етапі (2001 –рр.) теоретично осмислено проблему; визначено об’єкт, предмет дослідження, сформульовано його мету, завдання, гіпотезу; вивчено нормативно-правові джерела щодо діяльності системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; глибоко вивчалися архівні матеріали діяльності обласного й регіонального інститутів удосконалення вчителів.
На другому етапі (2002 –рр.) був реалізований системний підхід до дослідження побудови системи післядипломної педагогічної освіти в АРК, обґрунтовано виокремлення періодів її становлення та розвитку; виявлено та сформульовано тенденції розвитку ППО; визначено сукупність функціональних напрямів діяльності ІППО на сучасному етапі; здійснено вивчення матеріалів науково-методичного супроводу інноваційної діяльності закладів освіти з боку ІППО за останні п’ять років; визначено перспективи розвитку регіональної системи ППО.
Третій етап (2004 –рр.) був спрямований на уточнення й систематизацію матеріалів дослідження. На даному етапі здійснювалась обробка й інтерпретація матеріалів, складалися хронологічні таблиці, формулювались висновки, проводилось узагальнене оформлення дисертаційного дослідження.
Дослідження проведено на базі Інституту післядипломної педагогічної освіти м. Севастополя та Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти м. Сімферополя.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше проведено цілісний аналіз генезису післядипломної педагогічної освіти в Автономній Республіці Крим у контексті історичних і освітніх реформ зазначених періодів (1921 –рр.).
Уточнено й обґрунтовано періоди становлення та розвитку післядипломної педагогічної освіти в Автономній Республіці Крим: перший період до 1921 р.; другий ––рр.; третій ––рр.; четвертий ––рр.; п’ятий з 1991 р. по теперішній час.
Виявлено й охарактеризовано особливості діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти Автономної Республіки Крим на кожному з періодів.
Розкрито тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти в Автономній Республіці Крим (відповідно до визначених періодів): демократизація, інтеграція, гуманітаризація, психологізація, ієрархізація та ін.
До наукового обігу введено архівні матеріали (118 одиниць), що збагатили історію післядипломної педагогічної освіти розкриттям розвитку інститутів післядипломної педагогічної освіти і змістом їх діяльності в Крим АРСР, УРСР, Україні у періоди (1921 –рр.).
Практична значущість роботи полягає в можливостях практичного застосування результатів дисертаційного дослідження в діяльності інститутів післядипломної освіти АРК, при викладанні курсу “Організація та керівництво дошкільним вихованням”.
Матеріали дослідження, що були включені в навчально-виховний процес Севастопольського міського гуманітарного університету (довідка про впровадження № 536/01-6 від 16.10.2006 р.), Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка про впровадження № 602/01-05 від 12.10.2006 р.), Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського (довідка про впровадження № 103 від 09.06.2004 р.) і Глухівського державного педагогічного університету (довідка про впровадження № 17 від 12.10.2006 р.), дозволили вдосконалити процес підготовки й підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.
Вірогідність результатів дослідження та наукових висновків забезпечено теоретичним обґрунтуванням вихідних положень; використанням комплексу методів, адекватних предмету, меті та завданням історико-педагогічного дослідження; системним аналізом теоретичного матеріалу, архівних і літературних джерел, законодавчих документів.
Апробація і впровадження результатів дослідження.
Основні положення й результати дослідження доповідались і обговорювались на Всеукраїнському науково-методичному семінарі “Проблеми розвитку пізнавальних здібностей дітей дошкільного віку” у м. Запоріжжя (2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Професіоналізм педагога” у м. Ялта (2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ”Акмеологія –наука ХХI століття” у м. Києві (2005 р.), Всеукраїнських науково-методичних конференціях “Інноваційні технології управління загальноосвітніми навчальними закладами”, “Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання” у м. Сімферополі (2005 р.); “Стан та перспективи розвитку післядипломної педагогічної освіти” у м. Херсон (2006 р.); Всеукраїнському семінарі-практикумі працівників апаратів МОН АР Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських органів управління освітою у м. Севастополі (2006 р.); міських науково-методичних конференціях педагогічних працівників Севастополя (2002, 2003, 2004, 2005 рр.). Вони були предметом обговорення на проблемно-тематичних семінарах керівників і працівників відділів освіти м. Севастополя, під час проведення теоретичних і практичних занять із педагогами в Севастопольському інституті післядипломної освіти Севастопольського міського гуманітарного університету.
Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 9 публікаціях: 4 статті – у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 2 статті – у збірниках матеріалів конференцій та семінарів; 3 статті у періодичних виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (259 найменувань), 8 додатків. Робота містить 20 таблиць, 4 рисунка. Повний обсяг дисертації становить 224 сторінки, обсяг основного тексту –сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтованоактуальністьтадоцільністьтемидослідження.Здійснено аналіз змісту науково –методологічних, історико-педагогічних і методичних джерел із питань післядипломної педагогічної освіти.Визначено концептуальні шляхи дослідження, об’єкт, предмет, мету; загальну гіпотезу й завдання. Розкрито методологічну й теоретичну основи, методи дослідження. Визначено наукову новизну отриманих результатів дослідження та їх практичне значення. Названо базу дослідження, викладено відомості про апробацію результатів.
У першому розділі –“Історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Криму” здійснено ретроспективний аналіз становлення та розвитку даної системи; визначено періоди становлення та розвитку післядипломної педагогічної освіти в АРК; аналізується діяльність інститутів удосконалення вчителів Криму; визначаються тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти.
Розуміння післядипломної освіти педагогічних кадрів як сукупності взаємозалежних і взаємопов’язаних елементів вимагає системного підходу до її вивчення, а також бачення того чи іншого процесу в його елементному складі і у взаємозв’язку цих елементів. На сучасному етапі функціонування української освітньої системи поняття “післядипломна освіта” семантично включає й підвищення кваліфікації. Останнє є гнучкою підсистемою, яка оперативно реагує на потреби суспільства, що постійно стимулює підвищення освітнього рівня педагогічних кадрів.
При написанні цього розділу нашого дослідження було використано перший шлях до історико-педагогічних досліджень. Для визначення характерних тенденцій розвитку післядипломної педагогічної освіти у Кримській області, як однієї із складових цієї системи в УРСР, нами досліджувалось становлення та розвиток системи підвищення кваліфікації педагогів у Крим АРСР. Уточнено зміст понять “система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів”, “тенденція”.
Аналіз становлення й розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів Крим АРСР, а потім Кримської області, дозволив простежити трансформування цієї системи залежно від реформ вищої і середньої школи, соціально-економічних перетворень, регіональних умов.
Проаналізовано законодавчо-нормативні документи РРФСР, Крим АРСР, доповіді і звіти наркомів освіти Крим АРСР (У.Балич, Б.Чагар, Р.Олександрович, С.Поляковська, І.Гавриленко), інструктивно-методичні посібники (Б.Вологдін, І.Давидов, А.Дурікін, Д.Полєтаєв, В.Касаткін, І.Месяшин, М.Єпштейн), статті у періодичних виданнях (“Досвід кримської школи”,”Педагогічне життя Криму ”) щодо визначення сутності, змісту, форм підвищення кваліфікації педагогічних кадрів протягом періоду 1921-1953 рр.
Підкреслено, що відкриття обласного інституту удосконалення вчителів (ІУВ) у м. Сімферополі та райпедкабінетів відіграло величезну роль у справі планування, координації й організації як методичної служби, так і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Взявши за основу п’ять основних компонентів: цілі, функції, структуру, форми, зв’язки інститутів удосконалення вчителів, було виділено напрями розвитку функціонування системи підвищення кваліфікації на кожному з визначених періодів.
З метою дослідження умов забезпечення ефективності підвищення кваліфікації педагогів було здійснено аналіз матеріалів обласних заходів методичного характеру, звітів інституту удосконалення вчителів м.Сімферополя, планів роботи міських (районних) методичних об’єднань та інших форм методичної роботи. У зв’язку з тим, що зміст дослідження передбачав необхідність вивчення значної кількості архівних матеріалів, було опрацьовано та систематизовано 118 справ фондів Державного Архіву Автономної Республіки Крим і Державного Архіву міста Севастополя. Аналіз і структурування архівних матеріалів дало можливість скласти хронологічні таблиці.
Визначено, що у післявоєнні роки модернізувався зміст підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, обумовлений переходом на загальне обов'язкове семирічне навчання; появою нових форм методичної роботи –педагогічних читань обласного й районного значення, науково-практичних конференцій. Встановлено залежність формування навчальних планів курсової підготовки від змісту потреб школи та нових соціально-економічних умов, пов’язаних із входженням Криму до складу УРСР.
У зв'язку з входженням Криму до складу України значно прискорився темп будівництва закладів освіти, покращилось їхнє матеріально-технічне забезпечення. Після досить тривалої перерви (1944-1954 рр.) стали здійснюватися спроби відродження національних шкіл, але повною мірою вони виправдали себе тільки на кінець 90-х рр. ХХ ст.
У кінці 50-х –на початку 60-х років ХХ ст. у Криму активізувалась діяльність педагогічних кабінетів на громадських засадах, що сприяло демократизації управління процесом підвищення кваліфікації.
Під час роботи визначено, що шістдесяті роки ХХ ст. були періодом досить бурхливого розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. Заклади підвищення кваліфікації педагогів функціонували на різних рівнях: міському, районному, обласному. Реалізовувалась взаємодія кримського ІУВ, севастопольського педагогічного кабінету в курсовий та міжкурсовий періоди з науковими організаціями, дослідницькими й педагогічними інститутами на республіканському й загальносоюзному рівнях. Виникли такі форми роботи з педкадрами, як університети наукових знань, університети передового досвіду, методичні та предметні комісії.
Аналіз науково-методичних джерел щодо розвитку системи підвищення кваліфікації у третьому (1954-1959 рр.) та четвертому (1960-1990 рр.) періодах показав, що ця проблема стала предметом ряду методичних (Є.С.Березняк, А.М.Гельмонт, Є.І.Перовський, В.І.Чепелєв, М.В.Черпинський) та дисертаційних досліджень (В.І. Кузнецова, М.С. Лисака, А.А. Лукашенко, А.М.Філіпова й ін.) Введення загальної середньої освіти у країні в 70-х –-х рр. ХХ ст. активізувало діяльність системи підвищення кваліфікації. Даний аспект вплинув на характер досліджень (П.І. Дроб’язко, П.В.Худоминський та ін.), спрямованих на пошук шляхів удосконалення організації системи. Як у науково-дослідницьких роботах, так і в історико-педагогічній літературі помітно посилились пропагандистські напрями керівної ролі КПРС в області підготовки й ідейного виховання вчительських кадрів.
Системний підхід до дослідження цілей, змісту діяльності, структури, функцій ІУВ на різних етапах становлення й розвитку дозволив розкрити процес трансформування цих закладів в інститути післядипломної освіти, розкрити їх генезис від педагогічного кабінету до вищого навчального закладу.
До середини 90-х рр. ХХ ст. намітились певні тенденції розвитку системи підвищення кваліфікації і трансформації її, як складової частини, у систему післядипломної освіти. Сформувались такі тенденції її розвитку, як: демократизація, інтеграція, гуманітаризація, психологізація, сутність яких представлено в першому розділі.
У другому розділі –“Шляхи модернізації діяльності інститутів післядипломної освіти педагогічних кадрів Автономної республіки Крим” –розкрито процес модернізації функцій інститутів післядипломної освіти (ІППО); проаналізовано зміст науково-методичного супроводу інноваційної діяльності навчальних закладів Автономної Республіки Крим з боку ІППО, обґрунтовано перспективи розвитку післядипломної педагогічної освіти у відповідності з регіональними особливостями.
Визначено, що в умовах реформування освіти функції ІППО докорінно змінюються. Традиційна система підвищення кваліфікації вступає у протиріччя з розвитком суспільства та освіти. Проаналізовано роботи щодо визначення цих протиріч (А.М.Єрмола, О.Є.Остапчук, Л.Я.Набока, В.В.Химинець, Е.М. Хриков).
Доведено, що модернізація системи ППО в регіоні стане більш ефективною, якщо поряд із розширенням функцій ІППО, оптимізацією його структури, кардинально оновиться зміст науково-методичної роботи з керівниками, педагогами, психологами закладів освіти. Отже, науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу в освітніх закладах є пріоритетним напрямом діяльності ІППО.
Розкрито проблеми перебудови традиційних функцій ІППО в регіональних умовах (І.М. Авдєєва, Л.М. Гура, М.І Лапенок, Л.Д.Покроєва, Г.В. Презлята, В.М.Руссол, Є.М. Соф’янц, Н.М. Чепурна, Л.К. Фомічова). Проведений аналіз діяльності інститутів післядипломної освіти м. Сімферополя й м. Севастополя дозволив виділити як традиційні: освітню, інформаційну, консультативну, так і модернізовані функції: експертну, дослідницьку, мотиваційно-фасилітативну. Визначено, що новий зміст функцій не суперечить традиційному, а містить його в собі, збагачуючи і трансформуючи його відповідно до вимог особистісно орієнтованої парадигми.
У другому розділі визначено та обґрунтовано, що на середину 90-х років ХХ ст. АРК визначилась як регіон широкого розвитку інноваційної діяльності в освіті. ІППО забезпечують комплексну розробку й реалізацію програм розвитку освітніх закладів, здійснюють “запуск”, підтримку й погодженість інноваційних освітніх процесів у регіонах. Представлено механізм науково-методичного забезпечення інноваційної діяльності з боку ІППО на прикладі закладів дошкільної освіти АРК. Визначено, що першочергово необхідно здійснити в науково-методичній роботі ІППО в курсовий та міжкурсовий періоди для того, щоб надати інноваційній діяльності навчальних закладів стійкого характеру розвитку.
Представлено генезис післядипломної освіти в аспекті діяльності ІППО. Розкрито особливості функціонування даних закладів, на які впливають зовнішні й внутрішні чинники. Реалізація зазначених функцій повинна спиратися на адекватну структурну організацію інститутів. Подано порівняльний аналіз структури, змісту, форм основних видів діяльності ІППО й КРІППО на сучасному етапі.
На основі аналізу наукових робіт представлено деякі критерії оцінювання діяльності інститутів післядипломної освіти: з позицій розвиненості наукової діяльності (А.В. Глузман, В.П. Кваша, В.Г. Онушкін, М.І. Лапенок); функціонально-критеріального аналізу (І.М. Авдєєва, Г.В. Єльникова).
У розділі подано теоретичну модель регіоналізації освіти й типів орієнтацій інститутів післядипломної освіти, розкрито специфіку діяльності Севастопольського інституту післядипломної освіти як підструктурної одиниці міського гуманітарного університету.
Аналізуючи діяльність інститутів післядипломної освіти АРК на сучасному етапі, ми можемо дійти висновків, що підвищення кваліфікації, як одна з провідних складових післядипломної освіти, якісно змінилося. Зміщуються акценти з процесу передачі нормативного змісту післядипломної освіти убік індивідуальних систем спеціалізованої підготовки. Це дозволить реалізувати індивідуально-гуманістичну позицію, системне бачення педагогічної реальності, орієнтацію у предметній області, знання сучасних педагогічних технологій, формування креативних якостей, рефлексивної культури педагога. Основний напрям діяльності повинен бути пов'язаний не з інформацією, а з інтелектуально-особистісним розвитком педагога, засвоєнням ним нових наукових теорій і методик, реалізацією розвивальної системи взаємодії педагога й учнів.
Для реалізації даного процесу необхідні:
ВИСНОВКИ
1. Питання становлення та розвитку підвищення кваліфікації педагогічних кадрів в АРК не було предметом спеціального історико-педагогічного дослідження. У вивчених матеріалах (архівних джерелах, історико-педагогічній, навчально-методичній літературі, періодичних виданнях) наводиться лише несистематизована, дискретна інформація про передумови та окремі явища формування цієї системи у Крим АРСР, а потім у Кримській області.
2. Проведене нами дослідження підтвердило слушність виокремлення зазначених меж хронологічних періодів розвитку освітньої системи Кримського регіону, під час яких відбувалися змістові і структурні процеси, відзначені якісними змінами компонентів системи післядипломної педагогічної освіти в АРК.
. Доведено, що провідні ідеї позитивного досвіду функціонування інститутів удосконалення вчителів утворили основу створення закладів освіти нового типу – інститутів післядипломної педагогічної освіти, як аттракторів освітньої діяльності в регіоні.
4. Проведений аналіз діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти АРК протягом останніх десяти років, дозволив виділити основні сучасні функції діяльності інститутів ППО, як традиційні (освітню, інформаційну, консультативну), так і модернізовані (експертну, дослідницьку, мотиваційно-фасилітативну).
. Виконане дослідження дало можливість визначити основні напрями модернізації структури і змісту діяльності ІППО як основного компонента сучасної системи післядипломної педагогічної освіти.
Для того, щоб надати регіональній системі післядипломної освіти характер стійкого розвитку, необхідно:
–визначити принципи й закономірності функціонування автономної моделі післядипломної педагогічної освіти, розвиток якої може бути гарантований за умови наявності демократичних процесів, соціально-економічної стабільності, державної підтримки;
–модернізувати навчальні плани і програми курсової та міжкурсової роботи. Спрямувати зміст післядипломної педагогічної освіти на формування особистості спеціаліста, його міжпредметних знань та умінь, здатності до інноваційної діяльності;
–широко використовувати інтеграційні науково-освітні програми, технології, форми науково-методичного супроводу навчального-виховного процесу в закладах освіти.
. Історія післядипломної педагогічної освіти Криму містить позитивний досвід її реалізації, який є виключно актуальним у контексті гуманістичної освітньої парадигми, сучасних державних вимог побудови національної освіти. Використання цього досвіду (наприклад, досвід щодо коренізації) може бути слушним і для організації післядипломної освіти педагогів в інших регіонах країни.
7. Освіта, як один із найважливіших соціальних інститутів, відображає стан і тенденції розвитку сучасного суспільства. Період 60-80-х рр. ХХ ст. був тим результативним етапом, коли зміни у змісті, структурі й функціях закладів підвищення кваліфікації дозволили виявитись таким тенденціям розвитку як: гуманітаризація, демократизація, інтеграція, фундаменталізація, структурно-функціональна ієрархізація. Дані тенденції є основними на сучасному етапі розвитку післядипломної освіти. Саме вони обумовлюють пріоритетні напрями діяльності закладів ППО, передусім інститутів, як аттракційних освітніх установ.
Історичний матеріал щодо становлення педагогічної освіти, як у конкретному регіоні, так і в інших суспільно-економічних умовах, має виключне значення для формування у педагогів цілісного і ціннісного сприйняття своєї професії. Тому актуальним є впровадження результатів історико-педагогічних досліджень у процес підготовки й перепідготовки освітян. Даний напрям роботи був реалізований нами на базі Севастопольського міського гуманітарного університету, Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти, Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського і Глухівського державного педагогічного університету.
Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов’язаних із розвитком регіональної системи післядипломної педагогічної освіти. Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного дослідження проблеми визначено таке: теорія і практика проектування інноваційної діяльності освітніх закладів регіону; науково-методичне забезпечення впровадження інноваційних технологій у питання праці вчителя.
Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях:
1. Червінська О.Ю. Становлення системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів дошкільних установ Криму (1920 –рр.) // Імідж сучасного педагога. –. - № 10 (49). –С. 44 –.
2. Червінська О.Ю. Організаційно-педагогічні умови розвитку творчості студентів у процесі навчання у ВЗО // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. –Одеса. –ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. –. –С. 114 –117.
3. Червінська О.Ю. Післядипломна педагогічна освіта в Автономній Республіці Крим: періодизація її становлення та розвитку // Освіта Донбасу. - 2006. - №3-4. - С. 106 –.
. Червінська О.Ю., Майорова І.М. До проблеми вивчення інноваційних процесів у дошкільних навчальних закладах м. Севастополя // Гуманітарні науки. - 2006.- № 1. - С. 95 –.
. Червінська О.Ю. До проблеми визначення та науково-методичного супроводу інноваційних технологій закладів дошкільної освіти (з досвіду Севастопольського інституту післядипломної освіти) // Професіоналізм педагога (проективна педагогіка: питання теорії та практики): Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції “Професіоналізм педагога (проективна педагогіка: питання теорії та практики)”, - 21 –вересня 2004 р., –Зб. статей: Ч. 2. –Ялта: РВВ КД ГІ. –С. 141.
6. Червинская О.Ю. Роль методической службы в становлении системы работы по самообразованию педагогических кадров Крымской АССР (20-30-е гг. ХХ в.) // Акмеологія –наука XXI століття: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції / Ред. колегія: З.Ф. Сіверс, Е.В. Белкіна, Г.С. Данилова та ін. - К. : КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2005. - 412 с. –С. 264.
. Червінська О.Ю. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у Кримській автономній республіці. // Історичний аспект // Горизонты образования. - 2003. - № 2 (3). –С. 68.
. Червинская О.Ю. Севастопольский городской гуманитарный университет. Исторический аспект // Горизонты образования. –. - № 2 (12). –С. 5.
. Червінська О.Ю. Науково-методичний супровід інноваційної діяльності навчальних закладів регіону як провідна функція інституту післядипломної освіти // Горизонты образования –.- № 1. –С. 17.
АНОТАЦІЯ
Червінська О.Ю. Становлення та розвиток післядипломної педагогічної освіти в Автономній Республіці Крим. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.04. –теорія і методика професійної освіти. –Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України, Київ, 2007.
Дисертаційне дослідження присвячене актуальній проблемі специфіки розвитку післядипломної педагогічної освіти в умовах регіону.
Розглянуто своєрідність даної проблеми в Автономній Республіці Крим на різних періодах її історичного розвитку.
Розкрито три основних змістових напрями дослідження: становлення, розвиток, перспективи післядипломної педагогічної освіти в АРК. З урахуванням соціально-історичних умов було виділено періоди становлення та розвитку післядипломної педагогічної освіти у Криму: 1) до 1921 р.; 2) 1921 - 1953 рр.; 3) 1954 - 1959 рр.; 4) 1960 - 1990 рр.; 5) з 1991 р. по теперішній час.
Уточнено сутність понять “підвищення кваліфікації”, “післядипломна освіта”, “інноваційні технології”.
Розглянуто цілі, завдання, форми організації підвищення кваліфікації вчителів та вихователів дошкільних закладів з боку інститутів удосконалення вчителів протягом виокремлених періодів.
Визначено функції інститутів післядипломної педагогічної освіти на сучасний час. Обґрунтовано тенденції розвитку діяльності інститутів (ІУВ, ІППО) республіканського та регіонального рівнів.
Ключові слова: періодизація, становлення, розвиток, підвищення кваліфікації, науково-методичний супровід інноваційної діяльності закладів освіти.
АННОТАЦИЯ
Червинская О.Ю. Становление и развитие последипломного педагогического образования в Автономной Республике Крым. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04. – теория и методика профессионального образования. – Центральный институт последипломного педагогического образования Академии педагогических наук Украины, Киев, 2007.
Диссертационное исследование посвящено последипломному педагогическому образованию в Автономной Республике Крым (1921 –
гг.) в контексте исторических и образовательных реформ указанных годов.
Исследование проводилось на основании широкого использования архивных материалов и документов. В работе раскрыты общественно-политические и социально-экономические условия функционирования учреждений последипломного педагогического образования в Крыму на разных исторических этапах его развития: как Крымской Автономной Советской социалистической Республики (Крым АССР) в составе РСФСР, Украинской области в составе УССР, Автономной Республики Крым в Украине.
На основе ретроспективного анализа проблемы были определены следующие периоды развития последипломного педагогического образования в Автономной Республике Крым: 1) до 1921 г.; 2) 1921-1953 гг.; 3) 1954-1959 гг.; 4) 1960-1990 гг.; 5) с 1991 г. по настоящее время.
Верхняя граница первого периода (до 1921 г.) обусловлена как созданием Крымской Автономной Социалистической Республики (Крым АССР) так и глобальными изменениями в задачах и структуре системы образования. До 1917 г. в Крыму, входящего в Таврическую губернию, функционировала сеть учреждений начального, среднего, высшего, профессионального образования. Внешкольные и дошкольные звенья были представлены единичными учреждениями. Подготовка педагогических кадров осуществлялась с учетом этноконфессиональных особенностей. В данный период возникают первые формы повышения квалификации педагогов: курсы, конференции, съезды.
Исторические события 1917г. привели к необходимости создания новой системы образования, подготовке и переподготовке педагогических кадров.
Становление и развитие компонентов последипломного педагогического образования во второй период (1921 –1953 гг.) осуществлялось в условиях нахождения КрымАССР, и, далее, Крымской области, в составе РСФСР. Довоенные годы характеризуются как период интенсивного становления системы повышения квалификации, появлением различных форм: педагогических совещаний, кустовых методических объединений, местных методических комиссий, открытых уроков в образцовых школах и дошкольных площадках. Создаются постоянно действующие органы управления данной системой на разных уровнях - от республиканского (Народный комиссариат просвещения) до методических советов в окружных центрах.
Процесс самообразования осуществлялся как коллективными (самокурсы), так и индивидуальными формами. Открытие институтов повышения квалификации (в том числе и в г. Симферополе) способствовало очно-заочной переподготовке педагогов. Подготовка педагогических кадров до 1941г. осуществлялась в педагогических техникумах и институтах КрымАССР с учетом национальной идеи (коренизации)
Возникают районные и городские педагогические кабинеты, открывается областной институт усовершенствования учителей. Разрабатывается ряд документов о методической работе с педагогическими кадрами.
Главными задачами этапа 1944-1953 гг. являлось восстановление учреждений системы народного образования, поиск системности процесса повышения квалификации (ПК), появлением новых форм ПК: педагогических чтений, научно-практических конференций.
Третий период (1959 –1959 гг.) являлся переходным периодом. Содержание и структура системы ПК педагогических кадров Крымской области преобразовывались в новых региональных условиях. Совершенствуются ранее сложившиеся формы повышения квалификации педагогов; появляются новые: педагогические выставки, научно-практические конференции. В связи с ликвидацией районных педагогических кабинетов, активизируется участие педагогической общественности в организации методической работы.
Отличительной чертой четвертого периода (1960 – 1990 гг.) является проявление качественных новообразований, которые со временем формируются в стойкие тенденции развития ППО (гуманитаризации, демократизации, интеграции, фундаментализации, структурно-функциональной иерархизации). Шестидесятые годы ХХ в. характеризовались организацией ПК педагогов на государственно-общественных началах (педагогические кабинеты на общественных началах). Продолжала формироваться нормативная база функционирования учреждений ПК на различных уровнях. Активно осуществлялось взаимодействие института усовершенствования учителей, педагогических кабинетов с высшими учебными заведениями, научно-исследовательскими институтами.
После обретения независимости (1991 г.) в суверенной Украине начала формироваться собственная политика в области последипломного образования.
Пятый период (с 1991 г. по настоящее время) характеризуется поиском модернизации содержания и форм повышения квалификации педагогических кадров, возрождением национальной школы, ориентацией качества последипломного образования на европейский уровень. Образовательные реформы, интеграционные процессы, влияющие на структурные изменения ИУУ, способствовали возникновению нового типа учреждений педагогического образования –педагогического университета с подчиненным ему институтом последипломного образования.
В исследовании проанализировано содержание деятельности и изменения в структуре ИПО республиканского и регионального значения за последние десять лет. Структурированы и раскрыты функции институтов последипломного педагогического образования.
Подтверждено, что одним из приоритетных направлений институтов последипломного педагогического образования является научно-методическое сопровождение инновационной деятельности учреждений образования. Приоритетным направлением в деятельности методиста ИППО должно быть выполнение функций фасилитатора, координатора, консультанта, способного управлять инновационными процессами в учреждениях образования на региональном уровне.
Основные результаты исследования, фактический материал и теоретические обобщения могут быть использованы научными работниками и педагогами в дальнейшей разработке проблем деятельности институтов последипломного педагогического образования.
Ключевые слова: последипломное образование, инновационные технологии, научно-методическое сопровождение.
SUMMARY
Chervinska O.Y. Formation and development of post-graduate education in the Crimean Autonomous Republic. –Manuscript.
The thesis to claim the academic degree of candidate of pedagogical sciences on the speciality 13.00.04. - theory and methods of professional education. –Central Post-Graduate Pedagogical Education Institute of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2007.
The thesis is devoted to a topical question of specificity of post-graduate pedagogical education development in the regional conditions.
The peculiarities of this problem in the Crimean Autonomous Republic are considered in different periods of its history.
Three substantial parts of research are elaborated: formation, development, perspectives of post-graduate pedagogical education in the Crimean Autonomous Republic. Taking into account social and historical conditions, the periods of formation and development of post-graduate pedagogical education in the Crimea were determined: 1) before 1921; 2) 1921-1953; 3) 1954-1959; 4) 1960-1990; 5) since 1991 hitherto.
The content of the terms ‘in-service education’, ‘post-graduate pedagogical education’, ‘innovation techniques’are specified.
Goals, objectives and forms of organization of in-service education of teachers and infant school educators are investigated from the point of view of the teachers-training institutes during the above-mentioned periods.
The present functions of post-graduate pedagogical institutes are identified. The tendencies of development of republic and regional level institutes (teachers-training institutes, post-graduate institutes) are proved.
Key words: establishing periods, formation, development, in-service education, scientific and methodological supply of innovation functioning of educational institutions.