реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук Київ 1999 Дисертацією є

Работа добавлена на сайт samzan.net:

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ

УНIВЕРСИТЕТ

      

       

       УДК 802.0 - 561

ШЕВЧЕНКО Iрина Семенівна

IСТОРИЧНА ДИНАМІIКА

ПРАГМАТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ

АНГЛIЙСЬКОГО ПИТАЛЬНОГО РЕЧЕННЯ

(16—20 ст.)

Спеціальність 10.02.04  —   германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ  —  1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладу та англійської мови

Харківського державного університету.

Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор  

 ПОЧЕПЦОВ ГЕОРГІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ,

завідувач кафедри граматики та історії англійської мови

Київського  державного лінгвістичного університету

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

ЛЕВИЦЬКИЙ ВІКТОР ВАСИЛЬОВИЧ,

завідувач кафедри  німецької мови та загального мовознавства

Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича

 

доктор філологічних наук, професор

МІЗЕЦЬКА ВІРА ЯРОСЛАВІВНА,  

завідувач кафедри іноземних мов

Одеської юридичної академії

 

доктор філологічних наук, професор

ШВАЧКО СВІТЛАНА ОЛЕКСІЇВНА,

завідувач кафедри перекладу

Сумського державного університету  

Провідна установа:

Одеський державний університет ім.І.І.Мечнікова Міністерства  освіти  України, кафедра граматики англійської мови, м. Одеса

 

Захист відбудеться 7 жовтня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 у Київському державному лінгвістичному університеті (252650, Київ, вул Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського державного лінгвістичного університету.

Автореферат розіслано "2" вересня 1999 р.

 

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                 А.А. КАЛИТА

 

У реферованій дисертації розроблюються концептуальні основи історико-прагматичної парадигми в лінгвістичних дослідженнях та здійснюється аналіз історичного розвитку прагматичних властивостей англійського питального речення.

Об’єктом вивчення є англійське питальне речення у мовленнєвій комунікації 16 - 20 ст.

Предмет аналізу складають прагматичні характеристики англійського питального речення  в мовленнєвому акті та дискурсі в їх історичній динаміці.

Такий підхід зумовлений логікою дослідження варіювання прагматичних параметрів англійського речення в  текстах 16 - 20 ст. При цьому виявилися фундаментальні зв’язки прагматичних, мовних, соціокультурних та етнопсихологічних компонентів, що зумовило нове порушення питання про процесуальну, еволюційну природу вербальної комунікації. Вона розуміється як система, що розвивається, що функціонує у часі, просторі та суспільстві, з урахуванням взаємодії чинників мовного та позамовного ряду. Передумови такого підходу містяться в працях М.М.Бахтіна, Ю.Д.Дешерієва, Г.Пауля, О.О. Потебні, В.М.Солнцева, Г.В.Степанова, Л.В.Щерби та ін.

Друга половина 20 сторіччя стала свідком розквіту цілого ряду комунікативно орієнтованих  напрямків аналізу, серед яких прагмалінгвістика  —  одне з найбільш актуальних. Сьогодні це визнаний перспективний напрямок  мовознавства, який накопичив значний за обсягом матеріал теоретичного та практичного плану, що стосується, в основному, сучасного стану мовленнєвої комунікації (В.З.Дем’янков, Г.Г.Почепцов, О.Г.Почепцов, І.П.Сусов, J.Austin, P.Grice, G.Leech, J.Searle та  ін.), а також контрастивних міжкультурних досліджень (S.Blum-Kulka, M.Clyne, T.A. van Dijk, J.House, G.Kasper, M.Sifianou, D.Tannen та ін.). Однак багато основоположних понять прагмалінгвістики (сутність мовленнєвого акту та  його аспекти, типологія мовленнєвих актів, комунікативні принципи і т.п.)  все ще не знайшли cвого вирішення, розпливчасто окреслені межі цього напрямку.

Проблеми історичної динаміки впливових характеристик мовлення, які були підняті у працях німецьких лінгвістів (P.Polenz, B.Schlieben-Lange, H.Sitta та ін.), ще не дістали вичерпного висвітлення, між тим їх актуальність важко переоцінити. З одного боку, кожна лінгвістична дисципліна, як відзначав ще Е.Косеріу, не може замикатися у межах сучасного стану досліджуваних явищ і повинна бути доповнена відомостями про їх історичний розвиток, з іншого, дослідження в плані діахронії дозволяють пролити світло на невирішені питання синхронічної прагмалінгвістики. Необхідно відзначити, що на сучасному етапі розвитку науки зріс інтерес до аналізу історичної динаміки різноманітних аспектів комунікації (В.І.Карабан, Н.Д.Петрова, В.Д.Ужченко), що вимагає нових підходів у дослідженні цього комплексного явища.

Усвідомлення іманентної історичності мовленнєвого акту, обмеженого характеру панхронічних досліджень у прагмалінгвістиці поставило перед лінгвістами завдання створити комплексну теорію еволюції прагматики. Дане дослідження є спробою наблизитися до вирішення цієї проблеми шляхом виявлення концептуальних характеристик історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької  парадигми, встановлення її об’єкту, методології та  методів, меж і т.ін. Виходячи з цього, дана робота є відгуком на потреби визначення парадигмального статусу історичної прагмалінгвістики і розробки практичних основ аналізу історичного розвитку прагматичних властивостей речення.

Історична динаміка прагматичних властивостей мовленнєвої комунікації є багаторівневим процесом. Звернення до даної проблематики є актуальним й у зв’язку з необхідністю визначити методологічну базу дослідження історичної еволюції прагматики, комплексний характер якої вбачається у взаємозв’язку та взаємообумовленості різноманітних аспектів вербальної комунікації (мовного, інтенціонального, етнокультурного, соціо- та психолінгвістичного), яка трактується як діяльність і результат діяльності, як актуалізація суспільних відношень, відображення соціокультурних цінностей та норм, як форма людської поведінки взагалі.

Відсутність загальновизнаних методів опису мовленнєвого акту та  дискусійність багатьох його параметрів зумовили необхідність створення моделі мовленнєвого акту, що дозволяє моделювати як прямі, так і непрямі мовленнєві акти. Актуальність розробки моделі мовленнєвого акту, виділення її головних блоків і аспектів посилюється тим фактом, що у наш  час лінгвістика не володіє апаратом моделювання мовленнєвого акту ні в плані діахронії, ні в плані синхронії.

 Актуальність теми дослідження зумовлена також лінгво-гносеологічною значущістю проблем діахронічної варіативності прагматичних компонентів. Потребує уточнення саме поняття історикопрагматичного інваріанта й варіанта. Віддаючи належне науковому доробку вітчизняних і зарубіжних авторів у дослідженні діахронічного варіювання окремих компонентів мовлення (Л.Г.Верба, В.І.Карабан, В.В.Нагайчук, С.В.Цюра, Л.П.Чахоян, С.Allen, D.Cherubim, U.Fries, G.Fritz, W.Hullen, A.Jucker, J.Lennard, B.Schlieben-Lange, E.Traugott, L.van de Walle та ін.),  не можна не визнати, що чимало практичних проблем історичної прагмалінгвістики все ще залишаються недостатньо вивченими. Досі не ставилося питання ні про систематизацію тенденцій і напрямків історичної динаміки англійського  речення, ні про періодизацію історії прагматичних властивостей  мовленнєвої  комунікації.

Виконана на кафедрі перекладу й англійської мови Харківського державного університету, дана робота має безпосередній зв’язок із науковими програмами, планами, темами кафедри. Тема дисертації відповідає профілю здійснюваних на кафедрі досліджень, об’єднаних у межах теми “Людина та її мовленнєва поведінка” (номер державної реєстрації 0195U006395).

 Метою даного дисертаційного дослідження, яке базується на теорії мовленнєвої діяльності та системному підході, є комплексний багатоаспектний опис історичного розвитку прагматичних властивостей питального речення у мовленнєвому акті та дискурсі, що здійснюється у руслі парадигми історичної прагмалінгвістики, яка обµрунтовується у роботі.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішуються такі завдання:

- визначити концептуальні засади історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької парадигми; охарактеризувати її настановно-передумовні, предметно-пізнавальні та процедурні компоненти; виходячи з системно-діяльнісного трактування мовленнєвої комунікації, виявити методологічну базу історичної прагмалінгвістики; обµрунтувати необхідність комплексного підходу до аналізу еволюції прагматики мовленнєвої комунікації з урахуванням як лінгвістичних, так і соціоетнокультурних елементів цієї діяльнісної системи; встановити парадигмальний статус історичної прагмалінгвістики та її місце серед інших комунікативно спрямованих  напрямків у  лінгвістиці;

- розробити принципи моделювання мовленнєвого акту; на основі запропонованої моделі, що складається з трьох блоків і включає дев’ять аспектів (адресантний, адресатний, інтенціональний, контекстуальний, ситуативний, метакомунікативний, денотативний, локутивний, іллокутивний), виявити й описати історичну динаміку аспектів мовленнєвого акту  в плані їхнього змісту, вираження  й реалізації в мовленні;

- уточнити сутність поняття варіативності стосовно історичної прагмалінгвістики; виявити тенденції та закономірності діахронічного варіювання прагматичних властивостей англійського питального речення  у 16 - 20 ст. на рівні мовленнєвого акту і дискурсу та систематизувати якісні й кількісні дані спектру варіювання прагматичних змінних; запропонувати періодизацію історії розвитку прагматичної системи англійського питального речення.

Як матеріал дослідження обрано фрагменти англійського дискурсу, що містять питальні речення, взяті з британських художніх творів (здебільшого драми) п’яти історичних зрізів: 16 ст. - початок 17 ст., середина 17 ст. - кінець 17 ст., 18 ст., 19 ст., 20 ст.  Вибір цих параметрів не є випадковим: об’єкт і предмет дослідження обумовлюють встановлення  “нижньої”  межі аналізу не раніше 16 ст.,  оскільки саме в цей час відбувається становлення жанру драматургії — найбільш адекватного джерела відомостей про реальне розмовне мовлення (С.С.Беркнер, О.А.Романов, В.Є.Халізєв). Межі між окремими історичними зрізами визначаються як розвитком мови й літератури, так і змінами комунікативної компетенції загалом, елементи якої залежать від соціокультурних параметрів суспільства, прийнятих у ньому стилю (етосу) та норм спілкування.

Хоча кодифіковане усне розмовне мовлення, наведене в художній літературі, лише імітує властивості реального розмовного мовлення, воно, без сумніву,  дає їх гарну модель (Б.М.Головін, О.О.Земська) і є вірогідним матеріалом для вивчення прагматики (J.Adams, R.Sell), бо при цьому зберігаються чимало з її некодифікованих  властивостей, які не притаманні кодифікованим текстам (Є.М.Ширяєв). Таким чином, комунікативні властивості розмовного мовлення можуть бути реконструйовані з інтерпретованого мовлення літературних джерел (Henne H., Rehbock H. Einfuhrung in Gesprachsanalyse. — Berlin: Mouton, 1982. — 330 S.). В цілому обсяг проаналізованого матеріалу складає біля

20 000 мовленнєвих фрагментів.

 Методологічно дослідження  µрунтується на системно-діяльнісному підході до явищ мовленнєвої комунікації, пов’язаному з концепцією розвитку як іманентної властивості системи. Філософська концепція постійного розвитку як безперервного процесу використовується нами у сфері лінгвістики з урахуванням необхідних допущень, зумовлених об’єктом дослідження. Розгляд вербальної комунікації як процесу базується на тому, що між двома точками на шкалі часу, якими близькими вони б не були, завжди є певна відстань. Як би не зменшувалася відстань на цій шкалі між двома відрізками мовленнєвої комунікації, цей проміжок завжди містить деяку зміну. Власне кажучи, зміни відбуваються безупинно і будь-які два “моментальних знімки” не будуть тотожними.

Визнання еволюційного характеру вербального спілкування призводить до утвердження дихотомії статики та динаміки, проголошення важливості історичної перспективи аналізу. Ми не абсолютизуємо ні синхронічного, ні діахронічного підходів. Кожний з них як інструмент пізнання характеризується певною ефективністю, плідністю, евристичними можливостями і доповнює інший. Тому в даній роботі вони використовуються у комплексі, що дозволяє глибше усвідомити різноманітність історичної динаміки процесів мовленнєвої комунікації.

Із тлумачення мови та мовлення як частин соціокультурної суперсистеми випливає розуміння зміни й розвитку комунікації відповідно до загальних законів соціокультурної динаміки.

Прагматична еволюція речення розглядається як наслідок розвитку системи мови, соціуму та культури в їхній взаємодії та взаємозалежності.

 Методи аналізу. Дане дослідження має багатоаспектний ретроспективный характер. Особливість системно-діяльнісної орієнтації роботи полягає в комплексному застосуванні методів прагмалінгвістики та суміжних напрямків у межах інтерпретативної лінгвістичної парадигми, що відповідає загальній настанові сучасної науки на плюралізм дослідницьких підходів.

У роботі використовуються комунікативно-інтенціональний, контекстуальний і логіко-семантичний аналіз, метод мовленнєвоактового моделювання. Застосовуються такі операції аналізу, як індукція й дедукція, класифікація та систематизація, порівняння й зіставлення.

Залучаються елементи статистичного опрацювання даних, що базуються на методі зіставлення часток, визначення їх квадратичного відхилення (Б.М.Головін, В.І.Перебийніс) і на обчисленні параметрів віддалення та міри відмінності явищ, що вивчаються, у плані діахронії.

 Наукова новизна отриманих результатів, зумовлена вибором об’єкта, методології й методів дослідження, може бути узагальнена в таких положеннях:

1. Перший досвід теоретичного узагальнення парадигмальних характеристик здійснюваного напрямку аналізу — історичної прагмалінгвістики — базується на усвідомленні іманентної історичності мовленнєвого акту, наявності в ньому діахронічних сталих та змінних, пов’язаних із конкретним соціумом, етосом, культурою і системою мови. Це дозволяє розширити межі предметної царини прагмалінгвістики та, розвиваючи концепцію мовленнєвих актів і комунікативних принципів у плані діахронії, вперше розробити основи діахронічного опису прагматики речення у мовленнєвому акті та дискурсі.

Історична прагмалінгвістика як особливий напрямок досліджень одержує подальший розвиток і нове тлумачення: µрунтуючись на діяльнісному підході та виходячи з розуміння комунікації як системи, історична прагмалінгвістика вивчає сталі та змінні елементи мовленнєвого акту та дискурсу й розглядає динамічні процеси у вербальній комунікації як результат саморозвитку мови й змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури та суспільства.

2. Прагматичний потенціал англійського питального речення на рівні набору реалізованих ним мовленнєвих актів вперше розглядається як система, у якій діахронічними сталими виступають прагматичні типи мовленнєвих актів, а змінними — підтипи мовленнєвих актів і компоненти окремих аспектів мовленнєвого акту. У процесі історичного розвитку виявляється якісне й кількісне діахронічне варіювання змінних, а також кількісні зміни інваріантів при збереженні їх суттєвих характеристик. Якщо перше відповідає динамічному характеру системи, яка розвивається, то друге забезпечує її стабільність.

3. Для вивчення процесів діахронічного варіювання прагматичних характеристик речення у роботі пропонується аспектна модель мовленнєвого акту, що складається з трьох блоків і дев’ятих аспектів: а) адресантний, адресатний та інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний і метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та ілокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, що дає можливість моделювання прямих і непрямих мовленнєвих актів і опису прагматичних функцій речення в дискурсі протягом їх історичного розвитку.

4. У локутивному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями, вперше виявлено прагматично релевантні та індиферентні компоненти, описано їх історичне варіювання. Варіативність прагматично релевантних компонентів локуції є, з одного боку, історією форм, що складають локутивну підсистему, а з іншого, — частиною історії прагматичної системи як абстрактного цілого, що µрунтується на когерентності її елементів. Серед змін прагматично релевантних компонентів у 16 - 20 ст. виділяється зниження частотності та зменшення кількості перформативних дієслів, якісне скорочення набору маркерів дискурсу, що приводить до історичного зсуву в способах реалізації мовленнєвоактової інтенції від переважно гіперекспліцитного і експліцитного в ранньоновоанглійському періоді до переважно експліцитного й імпліцитного в сучасному мовленні.

У ході історичного розвитку окремих компонентів локуції їхній статус здатний трансформуватися з прагматично релевантного на інди-ферентний і навпаки як наслідок змін системи мови й соціальних норм спілкування.

5. У роботі вперше робиться висновок про те, що ілокутивний потенціал мовленнєвих актів - питальних речень у 16 - 20 ст. на рівні типів мовленнєвого акту залишається стабільним, зважаючи на їх універсальну психолого-когнітивну природу, але на рівні різновидів (підтипів) мовленнєвого акту трансформується. Він включає в себе питальність, експресивність та оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, констатацію, обіцянку та пропозицію, погрозу. Як загальна тенденція прагматичного варіювання відзначається якісне розширення і кількісне зростання сфери непрямих реалізацій мовленнєвих актів до 20 ст. за рахунок зниження частотності прямих мовленнєвих актів - питальних речень, у чому вбачається зв’язок із загальними процесами розвитку цивілізації від гомогенних до гетерогенних форм.

6. Новим є виявлення та опис діахронічного варіювання адресантного і адресатного (інтерперсонального) аспектів мовленнєвих актів, представлених питальними реченнями. Виявлені якісні й кількісні зміни даних аспектів у сфері вживання звертань дозволяють простежити взаємозв’язок тенденцій демократизації мовленнєвого спілкування, спрощення норм мовленнєвого етикету і розвитку мовних засобів адресації за період, що розглядається.

7. Специфіка історичної динаміки денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, що вперше стала предметом спеціального дослідження, виявляється в зменшенні його обсягу в простих мовленнєвих актах і зниженні кількості простих мовленнєвих актів-компонентів у складі складних мовленнєвих актів за останні 500 років, що збігається з загальною тенденцією скорочення обсягу висловлювання в сучасній англійській мові.

8. В історичних змінах метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями,  виявляється діахронічне варіювання комунікативного принципу ввічливості. У дисертації вперше визначено набір комунікативних стратегій, що реалізуються цими реченнями, виявлено напрямки їх історичних змін як у якісному, так і в кількісному плані. Діахронічні трансформації метакомунікативного аспекту мовленнєвого акту відповідають загальному напрямку розвитку британського етосу в цілому від орієнтації на позитивну ввічливість у 16 ст. до переваги негативної ввічливості у 20 ст.

9. Систематизація отриманих результатів аналізу динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення дозволяє розробити першу в науковій літературі періодизацію цього процесу. Відзначене домінування внутрішніх змін у системі мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, протягом її історич-ного розвитку за останні п’ять століть свідчить про те, що система була відносно сформована до початку 16 ст. Оскільки виявлені діахронічні коливання різноманітних аспектів мовленнєвих актів у 16 - 20 ст. виявляють схожість провідних тенденцій і напрямки їх варіювання мають загальні точки пересічення у часі, основними етапами розвитку прагматичних характеристик англійського питального речення за розглядуваний період слід визнати: перший — з початку 16 ст. до середини 18 ст. і другий — з другої половини 18 ст. до 20 ст., причому середина 18 ст. є своєрідним поворотним пунктом у ході розвитку мовленнєвого акту й дискурсу.

 Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній розробляються основи аналізу й здійснюється діахронічне вивчення прагматики речення на рівні мовленнєвого акту та дискурсу:

- виходячи з визнання іманентної історичності мовленнєвого акту та наявності в ньому діахронічних інваріантів і варіантів, розширюються межі предметної області прагмалінгвістики;

- уточнюється поняття варіативності стосовно діахронічного аналізу прагматики;

- µрунтуючись на системно-діяльнісному розумінні мовленнєвої комунікації й виходячи з того, що її природа процесуальна і така, що розвивається, вперше визначається парадигмальний статус історичної прагмалінгвістики як одного з напрямків комунікативно-функціональної парадигми в мовознавстві, яке досліджує прагматичні властивості мовленнєвої комунікації (мовленнєвого акту та дискурсу) в їхньому історичному розвитку;

- теоретичне узагальнення парадигмальних характеристик історичної прагмалінгвістики доповнює концепцію комунікативно-функціональної лінгвістичної парадигми і на підставі комплексного застосування соціо-, психо- і прагмалінгвістичних підходів продов-жує загальний розвиток сучасної науки у напрямку поєднання парадигм;

- сутність історичних динамічних процесів у мовленнєвій комунікації теоретично обµрунтовується як результат саморозвитку системи мови і змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури та суспільства;

- пропонується модель мовленнєвого акту, яка складається з трьох блоків, які включають дев’ять аспектів, що дозволяє моделювати прямі та непрямі мовленнєві акти;

- поглиблюється уявлення про сутність комунікативного принципу ввічливості та тенденції його історичного розвитку;

- в результаті систематизації отриманих якісних і кількісних даних розвитку прагматичних властивостей англійського питального речення

розробляється їх історико-прагматична періодизація у комунікації 16 - 20 ст;

- опис історичного розвитку прагмалінгвістичного аспекту комунікації сприяє більш повному осмисленню прагматичних процесів і явищ у плані синхронії: без знання минулого стану системи комунікації не можна адекватно оцінити її сучасність і прогнозувати майбутнє ні в мовному, ні в функціонально-мовленнєвому плані;

- комплексний підхід до аналізу вербальної комунікації в діахронії, який трактує її як похідну від етнокультурних і лінгвосоціальних умов функціонування мовлення, сприяє подоланню редукціоністського підходу до теорії прагмалінгвістики у сучасній науці;

- розроблені теоретичні принципи аналізу історичної динаміки прагматики англійського питального речення й мовленнєвого акту загалом можуть бути екстрапольовані на матеріал інших мов.

 Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його основних положень і висновків у курсах історії англійської мови, теоретичної та практичної граматики, загального мовознавства, при укладанні навчальних посібників, у практиці перекладу. Результати дослідження впроваджено в спецкурсі історичної прагматики і в курсах граматики англійської мови й загального мовознавства, що читаються автором для студентів та аспірантів Харківського державного університету; вони використовуються в курсових і дипломних роботах, що виконуються під керівництвом автора. Отримані висновки можуть становити теоретичну базу для розробки і вдосконалення комунікативно спрямованих методів викладання іноземних мов.

 Апробація отриманих результатів. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на науково-теоретичних міжнародних, республіканських і міжвузівських конференціях та симпозіумах (1990 — 1999) у Дніпропетровському, Омському, Харківському, Мічіганському (Енн-Арбор) і Чиказькому університетах, Інституті мовознавства РАН, на конференціях асоціацій IATEFL — Ukraine, Alliance Franзaise в Україні, германістів України, Midwest Linguistic Association of the USA. Вони повністю викладені в монографії “Историческая динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение (16 - 20 вв.)” (Харків: Константа, 1998. — 168 с.) і 16 наукових статтях, опублікованих у провідних фахових журналах  України.

 Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, які охоплюють одинадцять підрозділів,  загальних висновків, списків використаної наукової та художньої літератури, списку лексикографічних довідників і додатків.

У вступі викладаються теоретичні й методологічні принципи дослідження, описуються його об’єкт і предмет, обµрунтовуються актуальність, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначаються мета і завдання, матеріал та методи аналізу.

У першому розділі “Питання теорії історико-прагматичного аналізу мовленнєвої комунікації” здійснюється концептуальний аналіз лінгвістичних напрямків, релевантних для історичної прагмалінгвістики, що мають спільну основу —теорію мовленнєвої  діяльності, а саме: синхронічної прагмалінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, етнокультурного підходу до аналізу мовлення. Критично аналізуються існуючі діахронічні напрямки аналізу мовленнєвого спілкування в межах інтерпретативної парадигми. Розробляються методологічна і методична основи історико-прагматичного напрямку в лінгвістичних дослідженнях, обговорюються принципи опису компонентів різноманітних аспектів мовленнєвого акту та дискурсу в плані діахронії. Пропонується модель мовленнєвого акту як основний інструмент дослідження діахронічних змін прагматики речення. Визначається парадигмальний статус історичної прагмалінгвістики та її місце в комунікативно-функціональній парадигмі в мовознавстві.

У другому розділі “Історична динаміка прагматичних характеристик англійського питального речення” аналіз здійснюється відповідно до запропонованої моделі мовленнєвого акту. Обµрунтовуються принципи організації матеріалу аналізу і його математичного опрацювання, досліджується історична варіативність сталих і змінних елементів мовленнєвого акту та дискурсу. Вивчається динаміка локутивного, ілокутивного, адресантного та адресатного, денотативного аспектів мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями. Еволюція метакомунікативного аспекту мовленнєвого акту розглядається як прояв історичного варіювання комунікативного принципу ввічливості в британському етосі. Пропонується періодизація прагматичної історії речення.

У  висновках підводяться підсумки й узагальнюються результати проведеного аналізу, викладаються основні висновки дисертації, накреслюються напрямки подальших досліджень.

У додатках наводяться таблиці, що містять результати математичної обробки отриманих даних.

Загальний обсяг дисертації — 373 сторінки тексту, список використаної наукової літератури налічує 426 джерел, список художніх творів — 113, додатки містять 21 таблицю та 1 малюнок.

ЗМІСТ РОБОТИ

Останнім часом у нашій країні й за рубежем вивчається історич-на мінливість окремих аспектів прагматики мовлення, однак досі не було запропоновано адекватної й загальновизнаної теорії історичної прагмалінгвістики. Це можна певною мірою віднести за рахунок недостатньо розробленої методологічної бази досліджень, певної мозаїчності та фрагментарності напрямків наукових пошуків.

Загалом серед діахронічних підходів до досліджень мовленнєвої комунікації, окрім історико-прагматичного, виділяються філософський, психологічний, соціолінгвістичний. Філософський та психологічний надають у розпорядження історичної прагмалінгвістики відомості про історичний розвиток вербального мислення та його типів у міру змінювання діяльності людей у відповідності з розвитком культури, з ментальністю певної епохи. Історична соціолінгвістика (іменована також соціальною історією мови) акцентує варіативність вербальної комунікації як наслідок змін в суспільстві та етосі, простежує соціально-історичні особливості комунікації та діахронічні зміни функціонування мови.

Початок досліджень прагматики мовлення в діахронічному аспекті пов’язаний з роботами німецьких лінгвістів, які поширюють діахронічне вивчення мови на область прагматики або застосовують діахронічний підхід до аналізу мовлення. В основі досліджень історич-ної прагмалінгвістики (historische Sprachpragmatik) лежить положення Б.Шлібен-Ланге про те, що “не існує універсальних мовних дій, але тільки історично зумовлені, різноманітні, конвенціоналізовані мовні дії”(Schlieben-Lange B. Traditionen des Sprechens. — Stuttgart: Kohlhammer, 1983. —S.114). Історичність прагматичного аналізу постулюється як його сутнісна характеристика. Цей напрямок охоплює великий спектр загальнофілософських проблем комунікації, зокрема, взаємозалежності мовної системи та комунікативних потреб суспільства: зі зміною соціальної структури змінюються комунікативні потреби в індивіду-альній і масовій комунікації, і мовні засоби відповідають на ці зміни, пристосовуючись до нових потреб.

Напрямок історичної прагмалінгвістики формується в європейській лінгвістиці протягом 70 - 80-х років і на сьогодні становить собою значне явище в мовознавстві, хоча й залишається теоретично роз’єднаним і емпірично нерівнозначним. У цілому склалося три відносно різноспрямованих, але взаємопов’язаних підходи до аналізу прагматичних аспектів мовленнєвої комунікації в історичних контекстах:

1. Поширення історії конкретної мови на сферу прагматики, створення прагматичної історії мови. Для Х.Зітти, С.Зондереггера, К.Маттхайера, Е.Каннгізера та ін. вона виступає передусім як поглиблення й розвиток історичного напрямку в мовознавстві (pragmatikorientierte Sprachgeschichte), покликаного заповнити прогалину в ряду істориколінгвістичних досліджень і зайняти своє місце серед граматичного, семантичного, фонетичного розділів історії конкретних мов. Оскільки дослідження цього напрямку носять у своїй більшості теоретичний характер, автори частіше постулюють необхідність створення особливих методів аналізу, ніж створюють їх.

2. Упровадження прагматики в історико-соціолінгвістичні дослідження. Запропонований П. фон Поленцем, цей напрямок знаходиться на межі історичної соціолінгвістики та прагмалінгвістики (soziopragmatische Sprachgeschichte). Акцентуючи соціальний аспект прагмалінгвістики, він виходить з того, що раніше теорія мовленнєвих актів неправомірно обмежувалася вивченням індивідуальної інтеракції, тоді як реальна комунікація має в основі суспільні відношення, і мова в широкому значенні є передумова, інструмент і продукт суспільної діяльності людини.

3. Привнесення діахронічного компонента в прагмалінгвістичні дослідження та створення історичної прагмалінгвістики (historische Sprachpragmatik). Цей напрямок найбільш релевантний для нашого дослідження. Його основи закладені в роботах В.І.Карабана, Б.Шлібен-Ланге, Д.Херубіма, О.Шварца, М.Бакса, Х.Хенне та ін.

Такий поділ дуже умовний, бо нерідко самі автори використовують декілька підходів одночасно, не розмежовуючи їх термінологічно. Хоча загалом накопичено досвід історичного аналізу окремих типів мовленнєвих актів, маркерів дискурсу, перформативних дієслів, стратегій і тактик мовленнєвої інтеракції, комунікативних принципів на матеріалі комунікації однієї лінгвокультурної спільноти (англійської, німецької, французької та ін.) і в компаративному плані, дослідження історичної динаміки прагматичної системи комунікації залишаються методологічно та методично недостатньо розробленими та розрізненими, вони потребують теоретичного осмислення та узагальнення, а також емпіричного поглиблення.

Концепція історичної прагмалінгвістики, запропонована у даній роботі, базується на системно-діяльнісному підході до мовленнєвої комунікації. Основою досліджень історичної динаміки прагматичних властивостей речення в нашому розумінні є теорія мовленнєвої діяльності як одне з найбільш повних втілень сучасної комунікативно-функціональної парадигми. Евристична роль поняття мовленнєвої діяльності полягає в тому, що воно вводить у модель мовленнєвої комунікації особистість комунікантів у всій сукупності їх соціально-ситуативних ролей, комунікативних потреб і навичок мовленнєвого спілкування. Такі категоріальні ознаки мовленнєвої діяльності як чинники її цілеспрямованості та суспільної природи демонструють зв’язок мовленнєвої діяльності з більш загальною системою людської діяльності загалом. Як складник останньої, мовленнєва діяльність характеризується соціальною детермінованістю і мінливістю залежно від конкретного соціуму, культури, етосу в певний період їхнього історичного розвитку.

Суспільний характер мовленнєвої діяльності зумовлює особливу увагу, що приділяється в історичній прагмалінгвістиці особистісному аспекту мовлення і визначає її зв’язок з іншими суміжними дисциплінами. По суті вся комунікативно-функціональна парадигма в лінгвістиці може бути названа діяльнісним напрямком, орієнтованим на особистість. Врахування спільності знань комунікантів про світ, їхніх навичок спілкування, комунікативних засобів і т.ін. є загальною рисою всіх інтерпретативних підходів у лінгвістиці, хоча відбивається в них по-різному. Так, у психолінгвістичній моделі передумовою комунікації визнається спільність комунікативних навичок, настанов, знань про світ (соціальну систему та культуру), вводиться поняття лінгво-культурної спільноти та етосу. У соціолінгвістиці ці ідеї відбиваються в понятті комунікативної компетенції, що включає в себе мовну, соціальну і психофізичну компетенцію. В історичній прагмалінгвістиці дані положення дають змогу характеризувати параметри носіїв мови певної епохи та культури, визначити етичні настанови їхньої мовленнєвої взаємодії, вони зумовлюють контекст і ситуацію конкретного епізоду комунікації.

Мовленнєва діяльність має системність як конститутивну властивість і може бути кваліфікована як надскладна система — “система систем”. Історична прагмалінгвістика µрунтується на визнанні системності й мови, і мовлення. Системність розуміється як найважливіша властивість мовленнєвої діяльності, яка проявляється в тому, що її елементи складають комплексну когерентну структуру, рівні якої (мова, мовлення) визначаються взаємодією цих елементів, причому кожний рівень може бути представлений у вигляді окремої системи. Розповсюдження системного підходу на сферу діахронії дозволяє розглядати елементи комунікації з точки зору прояву системних відношень, що виникають між ними в певний період часу (вісь синхронії) і з урахуванням їх історичних змін (вісь діахронії).

Таким чином, в історико-прагматичному дослідженні система комунікації як продукт взаємодії мови й мовлення вивчається не в двох, а в чотирьох інтегрованих аспектах: це аспекти організації та функціонування системи у синхронії, а також аспекти історичної зміни мовних форм і діахронічного варіювання їх мовленнєвого функціонування. У плані синхронії система мовленнєвого акту характеризується відмітними рисами аспектів і їх особливим співвідношенням у відповідності з конкретним історичним періодом. У плані діахронії під прагматичною історією системи розуміємо зміну її станів (сталого чи несталого) залежно від типу змін окремих аспектів.

Позитивною рисою обраного системно-діяльнісного підходу до мовленнєвої діяльності як еволюційного процесу є те, що він дозволяє, не протиставляючи суміжні галузі досліджень, чітко окреслити межі прагматичної парадигми, що розвивається в даній роботі в плані діахронії.

Найважливішим джерелом історичної прагмалінгвістики є синхронічна прагмалінгвістика, що трактується як інтегративна дисципліна. Матеріалом дослідження в історичній прагмалінгвістиці є мовна комунікація віддалених історичних періодів, доступна для дослідження в письмовій формі. А втім, вона являє собою достатньо надійний матеріал для вивчення комунікації. Одиницею аналізу визнається мовленнєвий акт.

Пропонується модель мовленнєвого акту для проведення комплексного дослідження. Мовленнєвий акт моделюється у вигляді трьох блоків: антропоцентричного, який складається з адресантного, адресатного та інтенціонального аспектів, блоку умов і способів реалізації мовленнєвого акту, що об’єднує контекстний, ситуативний і метакомунікативний аспекти, а також центрального мовленнєвоактового блоку, який включає денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти, що відповідає плану змісту, плану вираження та актуалізації висловлювання у мовленні:

 

У змісті аспекту адресанта відбиваються соціальні та ситуативні ролі мовця, його комунікативні та психологічні характеристики, куди входять комунікативна компетенція, структура особистості, темперамент, хист і т.п. Роль цього аспекту в загальній моделі мовленнєвого акту надзвичайно велика: по-перше, він визначає зміст повідомлення і його іллокутивну силу (оскільки функції не є внутрішньо притаманними об’єкту реальності, а залежать від спостерігача), можна говорити про “скеровуючу”, фокусуючу роль аспекту адресанта в мовленнєвому акті. По-друге, у висловлюванні завжди наявні різноманітні відомості про адресанта, на основі яких у слухача виникає образ адресанта, що впливає на подальшу мовленнєву поведінку слухача. Завдяки цьому даний аспект певною мірою формує стратегії й тактики комунікації.

Поняття адресатного (інтерперсонального) аспекту включає в себе слухача в сукупності його соціальних і ситуативних ролей, мотивів та цілей, знань про світ і т.ін. Соціально-ситуативні характеристики слухача важливі для визначення інтерперсональної лінії адресант - адресат у мовленнєвому акті.

 Інтенція висловлювання виникає у адресанта на основі його минулого досвіду й комунікативної ситуації. Важливість цього аспекту важко переоцінити: цільова настанова, намір — рушійна сила людської поведінки, в тому числі мовленнєвої.

Установити характер комунікативної інтенції висловлювання-речення, його іллокутивну силу, оцінити прагматичний ефект можна тільки в широкому контексті з урахуванням його взаємозв’язків з іншими реченнями. Сама пропозиція речення змінюється разом зі зміною контексту, оскільки до складу пропозиції входять елементи референції, дейксиса і т.п. Серед безлічі підходів до визначення поняття контексту для даного дослідження найбільш прийнятним є соціоісторичний, що визначається як характером досліджуваного матеріалу — письмовими формами дискурсу, в яких за відсутності змістотвірних компонентів мовлення, що звучить (типу інтонації і т.п.), контекст є практично єдиним джерелом відомостей такого плану, так і важливістю соціоісторичного контексту як носія інформації про екстралінгвальні чинники мовлення (етичні норми комунікації конкретного періоду та ін.).

Значна роль у визначенні комунікативної інтенції конкретного речення-висловлювання і його іллокутивних функцій відводиться чиннику ситуації. Меті дослідження прагматичних характеристик речення-висловлювання найбільш відповідає визначення мовленнєвої ситуації як референта висловлювання.

 Метакомунікативний аспект відбиває широкий спектр відомостей: про принципи вибору каналу зв’язку, його роботу, мовні елементи, що забезпечують цю роботу (фатична функція), про “техніку” ведення комунікації, про стратегії й тактики комунікації. Таким чином, до метакомунікативного аспекту ми відносимо фатичні засоби, що забезпечують встановлення, продовження і розмикання мовленнєвого контакту, а також комунікативні принципи, максими ввічливості.

 Денотативний аспект (пропозиція) складає ядро змісту повідомлення. Пропозиція виділяється нами з більш широкого поняття інформаційного змісту висловлювання. Ми виходимо з існування трьох видів інформації: когнітивної, індексальної, регулятивної, що дає важливий інструмент для визначення прагматичної функції пропозиції в мовленнєвому акті. Кожний мовленнєвий акт служить для передачі тієї чи іншої інформації і, завдяки цьому, для зміни поведінки комунікантів, що відбувається внаслідок зміни рівня знань про об’єкт комунікації.

Як форма вираження змісту висловлювання локутивний аспект також належить до числа центральних елементів моделі мовленнєвого акту. В історичній прагмалінгвістиці локутивний аспект мовленнєвого акту набуває особливого значення, оскільки тексти віддалених періодів містять велику кількість мовних компонентів, специфічних для даного періоду, багато з яких вийшли з ужитку в наш час: наприклад, на рівні морфології це займенники thee/you та їх похідні, на рівні лексики  це маркери pray, i’faith і т.п., на рівні синтаксису це бездієслівні форми спонукальних речень у ранньоновоанглійскій мові, що реалізують специфічні директиви, та ін.

 Iллокутивний аспект — найбільш значущий, він являє собою “результуючу” величину у порівнянні з іншими аспектами мовленнєвого акту. За Дж.Серлем і Д.Вандервекеном, кожна іллокутивна сила являє собою “упорядковану послідовність семи елементів”: іллокутивної мети, способу досягнення іллокутивної мети, інтенсивності іллокутивної сили, умов пропозиційного змісту, попередніх умов, умов відвертості, інтенсивності умов відвертості даної іллокутивної сили, причому під умовами відвертості в цій формулі розуміється сукупність психологічних станів мовця (Серль Дж., Вандервекен Д. Основные понятия исчисления речевых актов// Новое в зарубежной лингвистике. —  М.: Прогресс, 1986. —   Вып.18.  С.261-262).

Якщо локутивний та іллокутивний акти нерозривні, оскільки при реалізації будь-якого локутивного акту здійснюється деякий ілоку-тивный акт, то перлокутивний акт не входить у цей гіперкомплекс, а є наслідком його реалізації. Перлокутивний ефект є не що інше, як “хід у відповідь”, завдяки чому в синтагматичному плані аспект перлокуції (за винятком завершальних реплік спілкування) має подвійний характер водночас і стимулу, і реакції та являє собою самостійний мовленнєвий акт. На цій підставі ми не включаємо аспект перлокуції у модель мовленнєвого акту.

Для визначення статусу історичної прагмалінгвістики скористаємось поняттям лінгвістичної парадигми як панівного в ту чи іншу епоху погляду на мову, пов’язаного з певною філософською течією, напрямком у мистецтві, стилем мислення в науці. Слідом за О.С. Кубряковою виділяємо три блоки елементів (або ланок), що складають поняття парадигми: (1) настановно-передумовні, (2) предметно-пізнавальні, (3) процедурні, або “технічні” ( Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века (опыт парадигмального анализа) // Язык и наука конца 20 века /Под ред. Ю.С.Степанова. — М.: Ин-т языкознания РАН, 1995. — С.144-238).

Здійснений аналіз історичної прагмалінгвістики в термінах наукової парадигми знань дозволив визначити її основні складники: провідною настановою, вихідним теоретичним положенням є об’єд-нання перерахованих вище підходів і поєднання парадигм, орієнтація на зовнішню лінгвістику. Разом з тим, системне розуміння процесу комунікації відрізняє історичну прагмалінгвістику від інших інтерпретативних напрямків: системність передбачає комплексний аналіз явищ (у даному випадку комунікації) з урахуванням впливу на них компонентів, які не входять у систему (історичний розвиток культури, суспільства та ін.).

 Предметно-пізнавальна ланка в історичній прагмалінгвістиці включає в себе всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу — стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються у плані діахронії. Важливою характеристикою предметно-пізнавальної ланки історичної прагмалінгвістики є неможливість автоматичного переносу ідей синхронічної прагмалінгвістики на область діахронії: оскільки історична прагмалінгвістика фокусує увагу на аналізі історично віддаленого мовленнєвого акту та дискурсу, діахронічних тенденцій розвитку їх компонентів, для вирішення проблем предметної області історичної прагмалінгвістики, пов’язаних з мінливістю у часі, необхідне залучення даних історич-ного розвитку культури й соціуму, які визначаються об’єктивною історичною мінливістю форм людської діяльності.

Чим більше спільного в характері предметної діяльності різноманітних цивілізацій, культур, соціумів, тим більше збігів можна очікувати в наборі мовленнєвих актів, доступних для мовних особистостей — членів цих соціумів. Оскільки для зміни в наборі мовленнєвих актів повинні відбутися певні зміни в характері предметної діяльності, що є порівняно тривалим історичним процесом, набір мовленнєвих актів (в їх найбільш узагальненому вигляді) справедливо вважати відносно постійною характеристикою комунікації.

Значно більша кількість історичних змін і з більшою швид-кістю відбувається в способах реалізації мовленнєвих актів у конкретних мовах і конкретних соціумах. За нашими даними та за даними інших дослідників історичної прагматики мовлення, вони торкаються практично всіх аспектів мовленнєвого акту. Тому їх можна вважати варіабельними, змінними характеристиками вербального спілкування.

Таким чином, у предметній області дослідження історичної прагматики виділяються відносно сталі й відносно змінні елементи, ступінь і швидкість мінливості яких пов’язана зі змінами в системі мови та видах діяльності людини.

Предметна область дослідження в історичній прагмалінгвістиці не має жорстких обмежень і включає в себе всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу — стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються в плані діахронії.

У “технічній”, або методичній, ланці історичної прагмалінгвістики найбільш важливе, з нашої точки зору, є те, що всі явища, які вивчаються, розглядаються не відірвано від конкретного часу (панхронічно), а тільки як елементи вербальної комунікації певного соціокультурного середовища, лінгвокультурної спільноти. Історичність як іманентна характеристика прагматики мовлення виявляється в тому, що кожний досліджуваний феномен наражається на вивчення як елемент системи в плані його приналежності до тієї  чи іншої епохи й культури. Це зумовлює комплексність і взаємозв'язок застосування методів і окремих методик соціо- та етнопсихолінгвістики, культурологічного аналізу, семантичних інтерпретацій, логічного аналізу, що доповнюють власне прагмалінгвістичні методи аналізу.

Таким чином, у парадигмальному відношенні історична прагмалінгвістика є одним з напрямків комунікативно-функціональної парадигми в мовознавстві, що досліджує прагматичні властивості  мовленнєвої комунікації (мовленнєвого акту та дискурсу) в їх історич-ному розвитку.

Ґрунтуючись на діяльнісному підході й виходячи з розуміння комунікації як системи, історична прагматика вивчає сталі й змінні елементи мовленнєвого акту та дискурсу, розглядає динамічні процеси у вербальній комунікації як результат саморозвитку мови та змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури й суспільства.

Місце історичної прагматики серед інших підходів у мовознавстві визначається як одна з малих парадигм у складі комунікативно-функціональної парадигми поряд із синхронічною прагмалінгвістикою, соціо- та психолінгвістикою.

 

У другому розділі здійснюється аналіз історичної  динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення в 16 - 20 ст.

Щоб адекватно описати комунікативні характеристики питального речення у мовленні віддаленого історичного періоду необхідне комплексне застосування цілого ряду процедур аналізу, прийнятих в інтерпретативних лінгвістичних дисциплінах. Наприклад, наш сучасник не відчуває пейоративності у звертанні шекспірівського персонажа до брата зі словами fair cousin, між тим у 16 ст. воно викликало шквал обурення та образу в колишнього короля Річарда, коли до нього подібним образом звернувся його колишній підданий Генріх, який став королем:

 “Fair Cousin? I am greater than a king. For when I was a king,

my flatterers Were then but subjects. Being now a subject, I have a

king here to my flatterer.”/Shakespeare, Richard II, iv,1,305-308/.

Для адекватного пояснення причин прагматичної транспозиції питального речення, що реалізує в даному випадку непрямий мовленнєвий акт експресив, необхідно враховувати діахронічні зміни принципів мовлення, особливо принципу ввічливості, який залежить, у свою чергу, від загального стану етосу, орієнтованого на переважно позитивну або негативну ввічливість. Гонорифічне звертання fair у даному значенні виходить з ужитку в сучасному мовленні.

Емотивна іллокутивна сила даного мовленнєвого акту також пов’язана з нормами мовного етикету і цілою низкою чинників, що визначають впливовий потенціал висловлювання: в цьому прикладі форми звертань слугують індикаторами відношень між суперниками в боротьбі за трон. Доки Річард Плантагенет — король, Генріх Тюдор у відповідності з прийнятою нормою звертається до нього шанобливо: my gracious sovereign (lord), my most loving liege, а Річард називає його фамільярно: cousin, fair cousin, cousin of Hereford. Після зречення Річард титулує Генріха king, а Генріх називає його fair cousin, що приємно для підданого як таке. Але Річард, незвиклий до такої фамільярності, відчуває себе приниженим.

Не менш значущі для прагматичного тлумачення цього речення зміни типових сфер і тем спілкування в соціумі (в єлизаветинській Англії життя двору мало незрівнянно більше значення для суспільства, ніж у сучасній державі), зміни предметних основ діяльності, в тому числі мовленнєвої (спливає в минуле кривава боротьба за трон, типова для середніх віків).

Зупинімося більш детально на тенденціях історичної динаміки окремих аспектів мовленнєвих актів - питальних речень. Так, у локутивному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями, за останні 500 років виявляються такі типи діахронічних змін: виникнення/зникнення або зміна функцій прагматично релевантних компонентів, у тому числі кодифікованих (маркерів дискурсу, перформативних дієслів, елементів особової дейктики та ін.), в результаті чого відбуваються зміни окремих аспектів системи мовленнєвого акту; зміна статусу прагматично релевантних та інди-ферентних компонентів у результаті розвитку системи мови й прагматичної системи.

У процесі становлення мовної норми ті елементи мови, що не відповідають мовній нормі, набувають прагматичної маркованості в мовленні (починаючи з 18 ст. подвійне заперечення, вільне варіювання to be/to have у складі аналітичної форми перфекта, повна дієслівна інверсія в питаннях, раніше прагматично індиферентні, стають прагматично релевантними). У свою чергу, елементи локуції, що не входили в мовну норму, перебуваючи у процесі становлення (наприклад, дієслівні форми Continuous раніше 18 - 19 ст.), і тому були  прагматично маркованими, після набуття узусного статусу переходять до розряду прагматично індиферентних.

Залишаючись прагматично релевантними протягом історичного розвитку, окремі елементи змінюють свої функції: наприклад, займенник thou з маркера переважно соціально-рольових відношень стає стилістичним маркером, перформативне дієслово pray стає засобом емоційно-стилістичного маркування мовлення та ін.

Перформативні дієслова у 16 - 20 ст. зазнають процесів архаїзації (beseech, charge), семантичних змін (значення прохання у дієслова pray в 16 - 18 ст. витискується значенням благання в 19 - 20 ст.;   дієслово protest, яке у 16 ст . має значення  “запевняти, робити заяву”, в 18 ст. набуває значення “протестувати, заперечувати”, яке на сьогодні витискує попереднє; дієслово warrant у 16 ст. означає  “просити, заперечувати”, а у 18 ст. набуває значення “стверджувати, ручатися, гарантувати”). Окремі дієслова, які функціонують як перформативні у 16 - 17 ст., пізніше втрачають цю здатність або вживаються  епізодично (blame, bid, entreat, forewarn, salute, sin etc). У той же час деякі  неперформативні дієслова 16 ст. набувають перформативних властивостей у 18 - 20 ст. (argue, introducе, refuse etc.).

Серед перформативних дієслів  зареєстровані  випадки структурних відхилень від їх традиційної форми першої особи однини індикатива: в 16 ст. можливі форми майбутнього часу, пасиву, множини, умовного способу, поєднання з модальними дієсловами та дієслівними інтенсифікаторами; у 18 ст. до них приєднуються форми імперативу, Continuous і ці можливості розширюються до 20 ст.

Частотність перформативних дієслів знижується з 16 до 20 ст. більш ніж у 10 разів. Якщо мовленнєві акти 16 - 17 ст. характеризуються надмірною експліцитністю вираження інтенції, то сучасні

мовленнєві акти набувають більш імпліцитного характеру, функції

перформативних дієслів частково бере на себе ремарка, авторський опис, контекст.

Протягом досліджуваного історичного періоду довжина питального речення, що складає локутивний аспект мовленнєвого акту, зменшується за рахунок поглиблення процесу еліптизації структури речення і зменшення довжини висловлювання.

Серед прагматичних маркерів дискурсу в мовленнєвих актах, які реалізовані питальними реченнями,  найбільш частотними є прагматичні маркери питальності, ввічливості, вокативні, експресивні, спонукальні до говоріння. Їх інваріантними властивостями є вільний тип синтаксичного зв’язку зі структурою, в якій вони вживаються; факультативність вживання; належність до різних граматичних класів слів; призначеність до виконання індексальної функції бути сполучною ланкою між мовцем, слухачем, місцем та часом.

За нашими даними, за останні 500 років у декілька разів зменшується якісна різноманітність перерахованих маркерів дискурсу при їх відносній кількісній стабільності. Так, у 16 - 18 і 19 - 20 ст. простежується історичне варіювання маркерів питальності від what, why, I pray, I beseech, I say до tell me, would you mind telling me, I wonder etc.; маркерів ввічливості від pray (prithee, pr’ythee), (an) it please (smb), humbly до please, kindly, possibly; вокативних маркерів від Marry, ha до I say, etc.; маркерів експресивності від what, why, O ye Gods, fie (fye, fy), tush(e), lo, pish, zook(er)s, alack, zounds, egad (ecod), Lord (lud) до alas, oh etc.; маркерів спонукання до говоріння від come (у препозиції до квеситиву) до come on, say, speak, tell. Маркери відвертості in (by) my troth, i’faith, forsooth, before God і т. п., високочастотні в 16 - 18 ст., виходять із ужитку в 19 - 20 ст. У 16 ст. відзначаємо вживання декількох різнотипних маркерів дискурсу в одному мовленнєвому акті, що нетипово для мовлення 20 ст.

Загалом відзначається еволюція способів реалізації мовленнєвих актів питальними реченнями: зростає тенденція до переважного вживання експліцитних та імпліцитних способів реалізації мовленнєвоактової інтенції в сучасному англійському дискурсі у порівнянні з перевагою гіперекспліцитного і експліцитного cпособів її вираження у ранньоновоанглійському мовленні.

 Іллокутивний потенціал питального речення на рівні типів мовленнєвого акту у 16 - 20 ст. залишається стабільним і включає в себе питальність, експресивність й оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, а також констатацію, обіцянку і пропозицію, погрозу. У цьому проявляється стабільність психолого-когнітивної бази людського спілкування. Загалом питальні речення реалізують такі типи мовленнєвих актів (розташовані в порядку зменшення частотності): квеситиви, експресиви, директиви, фатичні метакомунікативи, констативи, комісиви. Різновиди (підтипи) даних мовленнєвих актів історично варіюються.

Провідною тенденцією варіювання іллокутивного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень у 16 - 20 ст. є якісне розширення та кількісне зростання сфери їх непрямих реалізацій — експресивів, директивів, фатичних метакомунікативів, констативів, комісивів  (від 12% до 38%) за рахунок зменшення кількості прямих мовленнєвих актів —  квеситивів (від 78% до 62%).

У межах окремих типів мовленнєвих актів, які реалізуються питальними реченнями, в плані діахронії спостерігаються якісні й кількісні зміни, що не порушують суттєвих характеристик провідної іллокутивної сили:

- у квеситивах варіюються засоби та способи модифікації ілоку-тивної сили (зокрема, звертання, маркери дискурсу, структурні типи питальних речень). Досліджувані речення зазнають функціональних змін: так, нова синтаксична конструкція — сегментоване питання (tag-question), яка з'являється в англійській мові у 16 ст. і загалом здатна реалізувати квеситиви, фатичні метакомунікативи, експресиви, директиви, у період свого виникнення частіше функціонує як прямий мовленнєвий акт — квеситив (36%), а у 19 - 20 ст. — як непрямий фатичний мовленнєвий акт (49%).       

Провідна іллокутивна сила квеситивів здатна поєднуватись із супутніми іллокуціями експресивності, встановлення й продовження мовленнєвого контакту та ін. Супутні іллокуції, особливо експресивність й оцінність, історично трансформуються як результат перерозподілу меж книжно-літературної й розмовної лексики в процесі демократизації англійської літературної мови та ін. Частка квеситивів у загальній вибірці істотно знижується (від 78% у 16 ст. до 62% у 20 ст. );

- в експресивах діахронічні зміни стосуються структурно-лексичного рівня питальних речень, використання художніх прийомів, що пов’язано з розвитком культурної традиції суспільства і жанровою різноманітністю художньої літератури (в епоху Відродження переважає певна гіперболізація відображення емоцій, етика 18 ст. характеризується пишномовністю, світською галантністю, а в драмі 19 - 20 ст. відзначається прагнення до реалістичного зображення емоційно-оцінної сфери персонажів). Зокрема, риторичні питання, в яких відбувається переосмислення їх пропозиціїі (р? — не р!) у процесі мовленнєвого функціонування, слугують типовим для мовлення 16 ст. стилістичним засобом інтенсифікації ступеня іллокутивної сили, яке пізніше втрачає своє значення.

Основний набір реалізованих емоцій — антропоуніверсальний феномен — є постійним, а способи вираження емоцій у мовленні — етнокультурноспецифічне явище — варіабельні в плані діахронії.

За нашими даними, експресиви — найбільш численний тип мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями у непрямий спосіб, причому їх частка у 16 - 20 ст. істотно зростає (з 12% до 23%) за рахунок зменшення частки квеситивів у загальній вибірці. Це також пов'язано зі зміною орієнтації комунікативного принципу ввічливості у британському дискурсі за досліджуваний період часу з позитивної на негативну: непрямий спосіб вираження емоцій та оцінок знижує ступінь загрози соціальному “образу” адресата і таким чином стимулює прояв негативної ввічливості адресанта;

- у директивах історична динаміка стосується більшою мірою якісного, ніж кількісного аспекту (4% — 6%). Універсальною основою непрямого вираження спонукань питальними реченнями є принцип ввічливості. Протягом 16 - 20 ст. функціонують гібридні мовленнєві акти - реквестиви типу Will you do p?, непрямі реквестиви - сегментовані питання типу You can do p, can’t you?, скриті, або імпліковані, імперативи (why-questions, направлені на припинення небажаної дії, і т.ін.), оформлені відповідно до мовленнєвих норм конкретного періоду.

За досліджувані 500 років семантично-прагматичні підвиди непрямих спонукань і лексико-семантичні форми їхньої реалізації питальними реченнями набувають більшої різноманітності: у 16 - 17 ст. непрямі директиви, як правило, реалізують інтенції прохання, заборони, умовляння; важливіша умова їх успішності — запит про бажання адресата виконати дію (May it please you to...? Please it your Highness to ...?); у 18 ст. до названих видів спонукань додаються поради, а в 19 - 20 ст. — запрошення, клопотання, спонукання, переконування в протилежному, пропозиції спільних дій, поперед-ження, накази і т.п. У 19-20 ст. з’являються і стають типовими запити про можливість/бажання виконати дію з дієсловами could, would (Сould you/Would you do p?);

- питальні речення постійно розширюють можливості реалізації нових підвидів фатичних метакомунікативних мовленнєвих актів на всіх стадіях мовленнєвого спілкування. У 16 ст. вони реалізують дві функції (вітання-контактовстановлення та ідентифікації адресата) на стадії встановлення мовленнєвого контакту та три (перевірки роботи каналу зв’язку, забезпечення уваги, підтвердження істинності висловлювання) на стадії продовження контакту. З 18 ст. їхній розвиток пов’язаний з появою роду світській “безінформативної” бесіди, спрямованої на підтримання соціальної взаємодії — small talk, що відповідає загальній переорієнтації англійських етичних принципів з позитивної на негативну ввічливість. У сучасному мовленні мовленнєві акти - питальні речення також функціонують на стадії продовження контакту як засоби заповнення пауз (“підтверджувальні питання” типу Is it so? Really? і т.п.), на стадії розмикання контакту як передзавершувальні висловлювання. Кодифіковані лексико-синтаксичні форми вітань і прощань зазнають істотних змін від How now? Hey day? How dost thou? до How do you do? How are you? Hellо! Hi! та ін. Частка фатичних метакомунікативів серед інших типів мовленнєвих актів збільшується до 20 ст. (від 3% до 7%).

- досліджувані речення здатні епізодично реалізувати констативи та комісиви (промісиви, менасиви). Оскільки питальна форма непрямих констативів суперечить умовам істинності для цього типу мовленнєвих актів, вони більш доречні для вираження суб'єктивної точки зору, ніж категоричного твердження, пор.: “queclaratives” (J. Sadock), “statement-questions” (M. Halliday). За нашими даними, такі квеситиви, як правило, представлені сегментованими питаннями (tag-questions).

 Адресантний і адресатний аспекти мовленнєвих актів, що реалізуються питальними реченнями, за розглядуваний період часу зазнають істотних змін, які особливо помітні на прикладі звертань: у результаті демократизації соціальної сфери проявляється загальна тенденція демократизації мовленнєвого спілкування, спрощення норм мовленнєвого етикету. В цілому відзначається зниження частоти звертань у складі таких мовленнєвих актів: якщо в 16 ст. соціально-регулятивна функція звертань гіпертрофована через настійну необхідність акцентувати соціальний статус і дистанцію між комунікантами, то в сучасний період ця функція займає рівноправну позицію серед інших функцій звертань.

Функціональні та кількісні зрушення відбуваються у вживанні окремих типів звертань: звертання, що містять гонорифічні прикметники (my noble/good/sweet/gentle/honest friend, my most gracious lord, good my lords etc), у 16 - 17 ст. виконують здебільшого соціально-регулятивну функцію, а в 18 - 20 ст. — експресивно-оцінну; частота таких форм у мовленні знижується з 18% до 5% вибірки з 16 до 18 ст., а в 19 - 20 ст. вони архаїзуються і практично виходять із ужитку.

Звертання 16 - 18 ст. mistress, master в більш пізній період змінюються на missis/miss, mister; форма sirrah стає архаїчною і виходить із повсякденного вжитку.

Частка звертань на ім’я у 16 - 20 ст. істотно збільшується за рахунок змін мовленнєвого етикету, поширюється область їх вживання, що особливо помітно у мовленні жінок (від 11% до 28%), а частка кодифікованих етикетних звертань падає (відповідно з 24% до 17%).

Специфіка історичної динаміки денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, вбачається в загальній тенденції до зменшення його обсягу як у простих, так і в складних мовленнєвих актах за досліджуваний період часу (з 5 простих мовленнєвих актів у складі складного мовленнєвого акту в 16 ст. до 2 простих мовленнєвих актів у 20 ст.). Окремі прояви сучасної протилежної тенденції лише підкреслюють загальний напрямок розвитку.

Еволюція системи простих мовленнєвих актів з точки зору денотативного аспекту йде по лінії скорочення кількості  інформації, що передається.   

У системі складних мовленнєвих актів відзначаються якісні зміни, що охоплюють взаємні переходи підтипів складних мовленнєвих актів, які не порушують сутності їхніх основних типів (комплексних, композитних, складених), що свідчить про відносну сформованість системи до початку періоду, що вивчається.

У метакомунікативному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, виявляються діахронічні зміни, які виражаються у варіюванні комунікативних стратегій ввічливості в 16 - 20 ст. Діахронічне варіювання метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень зумовлене комплексом лінгвістичних і  екстралінгвальних чинників, серед яких розвиток непрямих способів реалізації мовленнєвих актів у бік кількісного зростання і якісного розширення; розвиток британського етосу загалом по шляху від переважно позитивної до переважно негативної орієнтації принципу ввічливості; зміни норм мовленнєвого етикету; історичний розвиток літературно-художньої традиції в драматургії.

У 16 - 20 ст. загалом аналізовані речення здатні реалізувати  вісім із п’ятнадцяти відзначених П.Браун і С.Левінсоном (Brown P., Levinson S. Politeness: Some universals in langiage use. — London, New York etc.: Cambridge University Press, 1987. — 345 p.)  стратегій зниження загрози позитивному “образу” адресата. Протягом усього цього періоду найбільш частотними залишаються стратегії використання ідентифікаційних маркерів належності до групи (звертань), зміцнювання спільних інтересів комунікантів (пом'якшених прохань), запитів причин, проявів симпатії до  адресата. Менш частотними є позитивні стратегії розуміння потреб адресата, пошуків згоди, жартів,  пропозицій/обіцянок.

У 16 - 18 ст. зареєстровані вісім вищеназваних стратегій позитивної ввічливості, а в 19 і 20 ст. — сім, оскільки в цей час питальні речення, що реалізують стратегію пошуку згоди та схвалення адресата за допомогою специфічних для 16 - 18 ст. маркерів ввічливості, виходять із ужитку.

За досліджуваний період часу питальні речення виявляють здатність реалізувати чотири стратегії негативної ввічливості, найбільш значущі з яких — стратегія непрямого способу вираження, ненав’язливості та ухильності, а також стратегії поважливого ставлення до думки адресата, імперсоналізації висловлювання.

Як провідна простежується об’єктивна тенденція переваги стратегій позитивної ввічливості у драмах 16 - 17 ст. і негативної ввічливості в 19 - 20 ст. У дискурсі 18 ст. стратегії позитивної й негатив-

ної ввічливості реалізуються однаковою мірою  (пор. наші дані за століттями про динаміку стратегій ввічливості у 16 - 20 ст.: позитивні —

70% - 67% - 52% - 40% - 38%  та негативні, відповідно,   —    

30% - 33% - 48% - 60% - 62%).

Для глобальної статистичної характеристики змін досліджуваних аспектів мовленнєвого акту в 16 - 20 ст. введено параметр відстані d, який дозволяє описати кожний аспект загалом. Порівняння цих відстаней свідчить, що найбільший ступінь мінливості відрізняє діахронічне варіювання адресантного й адресатного аспектів мовленнєвого акту в плані функціонування звертань (d=1,41), а найменша — іллокутивний аспект мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, у плані типів мовленнєвих актів (d=0,41). Проміжну позицію за ступенем варіювання займають: локутивний аспект в плані перформативних дієслів (d=1,15) і метакомунікативний аспект в плані стратегій ввічливості (d=0,975). Тим самим статистично підтверджується висунута гіпотеза про різну швидкість і ступінь історичних змін різних аспектів мовленнєвого акту та демонструється найбільша стабільність його іллокутивного аспекту.

Загалом діахронічні коливання часток різних аспектів досліджуваних мовленнєвих актів виявляють істотні  розбіжності в діапазонах 16 - 18 ст. і 16 - 20 ст., тоді як їх розбіжності між 16 - 17 ст. і 16 - 19 ст. переважно несуттєві, що свідчить про наявність періодів більш різких зрушень і більш плавних  еволюційних змін прагматичних властивостей англійського питального речення. Усе сказане також дозволяє стверджувати, що прагматична система англійського питального речення була в основному сформована до початку 16 ст. Ці підстави дають можливість обµрунтовано виділити два періоди в історії діахронічних змін прагматичних властивостей англійського речення за останні п’ятсот років: перший — з початку 16 ст. до середини

18 ст. і другий — із другої половини 18 ст. до нинішнього часу, причому 18 ст. слугує своєрідним поворотним пунктом в напрямках цих динамічних процесів.

Результати дослідження історичної динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення дозволяють зробити такі висновки:

1. Основою досліджень історичної динаміки прагматичних характеристи речення є теорія мовленнєвої діяльності як одне з найбільш повних втілень сучасної комунікативно-функціональної парадигми.

2. Системність є конститутивною властивістю мовленнєвої діяльності, яка може кваліфікуватися як надскладна система — “система систем”, причому історична прагмалінгвістика базується на визнанні системності й мови, і мовлення. У плані діахронії під прагматичною історією системи розуміємо зміну її станів — сталого або несталого — залежно від типу змін її окремих аспектів.

3. Найважливішим джерелом історичної прагмалінгвістики є синхронічна прагмалінгвістика, що трактується як інтегративна дисципліна, яка об’єднує взаємопов’язані напрямки досліджень мовленнєвого акту та дискурсу — теорію мовленнєвих актів і конверсаційний аналіз. В історичній прагмалінгвістиці ці напрямки одержують розвиток на матеріалі мовленнєвої комунікації віддалених історичних періодів, що дозволяє, з одного боку, встановити характер діахронічних змін у мовленнєвому  акті та дискурсі (його принципів, стратегій і тактик), а з іншого, глибше усвідомити сучасний стан прагматичної системи.

4. Історична прагмалінгвістика є однією з малих парадигм у складі інтегративної парадигми в лінгвістиці. Її провідною настановою, вихідним теоретичним положенням є об’єднання комунікативно-функціональних підходів і поєднання парадигм, орієнтація на зовнішню лінгвістику; предметно-пізнавальна ланка в історичній прагмалінгвістиці охоплює всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу — стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються в плані діахронії; у своїй методичній ланці історична прагмалінгвістика орієнтується на комунікацію певної епохи, її лінгво-культурну спільність, у чому вбачається подолання одного з недоліків сучасної прагмалінгвістики — панхронічності.

5. Запропонована у роботі  модель мовленнєвого акту складається з трьох блоків і дев’яти аспектів: а) адресантний, адресатний і інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний та метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, і  відповідають плану змісту, вираження й актуалізації висловлювання в мовленні. Загалом це дозволяє моделювати прямі й непрямі мовленнєві акти та є зручним інструментом аналізу їх діахронічного варіювання.

6. У локутивному аспекті мовленнєвого акту виділяються прагматично релевантні та індиферентні компоненти, що зазнають різно-спрямованих змін у плані діахронії. З одного боку, окремі елементи локуції змінюють свій прагматичний статус: набувають або втрачають прагматичну маркованість у мовленні протягом історичного розвитку, в основному, в результаті становлення мовної норми. З іншого боку, залишаючись прагматично релевантними протягом історич-ного розвитку, окремі елементи змінюють свої прагматичні функції.

Серед прагматично релевантних трансформацій локутивного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень в 16 - 20 ст. виділяються: скорочення набору, зміна форм і зниження частоти перформативних дієслів; якісне скорочення набору маркерів дискурсу та ін. Загалом це визначає спрямованість еволюції мовних способів реалізації мовленнєвоактової інтенції від переважно гіперекспліцитного і експліцитного в ранньоновоанглійському періоді до переважно експліцитного та імпліцитного в сучасному мовленні.  

7. Іллокутивний потенціал питального речення на рівні типів мовленнєвого акту в 16 - 20 ст. залишається стабільним і включає в себе запитування, експресивність й оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, а також констатацію, обіцянку та пропозицію, погрозу. Загальною тенденцією історичного розвитку є якісне розширення й кількісне зростання сфери непрямих мовленнєвих актів - питальних речень за рахунок зменшення чисельності прямих мовленнєвих актів.

У групі квеситивів варіюються їхня чисельність, засоби модифікації іллокутивної сили й супутні іллокуції. Серед експресивів зростає їхня частотність при збереженні антропоуніверсального набору емоцій.  У групі директивів найбільші зміни відбуваються в якісному аспекті. Серед фатичних метакомунікативів розширюється набір підвидів цих  мовленнєвих актів на всіх стадіях мовленнєвого спілкування.

8. Адресантний і адресатний аспекти мовленнєвих актів - питальних речень виявляють істотні зміни у сфері звертань: гонорифічні прикметники, типові для мовлення 16 - 17 ст., змінюють свою функціональну спрямованість із  соціально-регулятивної у 16 - 17 ст. на експресивно-оцінну у 18 - 20 ст. У сучасному мовленні вони архаїзуються й виходять із ужитку, як і звертання mistress, master. Частка звертань на ім’я істотно збільшується, а частка кодифікованих етикетних звертань зменшується.

9. Історична динаміка денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями,  проявляється в зменшенні його обсягу як в простих, так і в складних мовленнєвих актах.

10. Динаміка метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів - питальних речень відповідає загальному напрямку розвитку дискурсивного принципу ввічливості в британському етосі від переважно позитивної орієнтації до негативної. В різні епохи англійське питальне речення реалізує різні набори позитивних і негативних стратегій ввічливості, причому кількісна перевага позитивних стратегій у дискурсі

16 ст. змінюється перевагою негативних у 20 ст.

11. За нашими даними математичного моделювання параметрів, які характеризують ступінь зміни аспектів мовленнєвого акту в часі, загалом зміни всіх аспектів мовленнєвих актів, що розглядаються, найбільш істотні між трьома історичними зрізами: 16,17 ст. - 18 ст. -  19,20 ст., в той час як варіювання досліджуваних явищ у

16 - 17 ст. і 19 - 20 ст., носить більш плавний, еволюційний характер, їх математичні розбіжності неістотні. Етапами розвитку прагматичної системи англійського питального речення за останні п’ять століть слід визнати: перший — з 16 ст. до середини 18 ст. і другий — з середини 18 ст. до сьогодні.                                                                                                                                                                                                                                                             

Усе сказане дозволяє сподіватись, що досвід діахронічного аналізу прагматики речення може знайти застосування в розвитку інтерпретативної (прагматичної) парадигми в лінгвістиці у філогенетичному плані; сприяти практичному вивченню комунікативно-інтен-ціональних характеристик англійського питального речення в мовленнєвому акті та дискурсі; аспектна модель мовленнєвого акту може бути продуктивною для опису прагматики речення як в діахронії, так і в синхронії, на матеріалі однієї мови або у зіставних дослідженнях.

 

Основні положення дисертації повністю відбито в таких публікаціях автора:

1) Историческая  динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение 16 - 20 вв. (Монография). — Харьков: Константа, 1998. —  168 с. — 10,5 п.л.

2) О прагматических характеристиках сегментированных вопросов в произведениях В.Шекспира // Вестник Харьков. ун-та. — 1992. —

№ 367. — С.114-117.

3) К прагматике вопросительных  конструкций в произведениях В.Шекспира // Вестник Харьков. ун-та. — 1992.—   № 372. — С.122-126.

4) Косвенные речевые акты ранненовоанглийского периода (на материале вопросительных конструкций) // Вестник Харьков. ун-та. —  1994. — № 382. — С.148-152.

5) Прагматика речи в контексте культуры // Учен. зап. Харьков. гуманитарного ин-та “НУА”. — 1995. — №1. — С.274-286.

6) Прагматика перевода драмы: аспект диахронии // Вісник Харків. ун-ту. — 1995. — № 384. — С.190-194.

7) Концепция прагматически ориентированной истории языка в трудах немецких лингвистов // Вісник Харків. ун-ту. — 1995. — № 384. — С.13—15 (у співавторстві з Л.Р.Безуглою).

8) Некоторые эвристические проблемы исторической прагмалингвистики // Вісник Харків. ун-ту. — 1996. — № 386. —  С.147-151.

9) Об историкопрагматической парадигме в лингвистике // Учен. зап. Харьков. гуманитарного ин-та “НУА”. — 1997. — №3. — С.293-297.

10) Проблемы обращений и приветствий в исторической прагмалингвистике // Вісник Харків. ун-ту. — 1997. — № 390. — С.171-174.

11) Историческая динамика прагматических характеристик английских междометий // Вісник Харків. ун-ту. — 1998. — № 406. — С.236-241.

12) Принципы моделирования речевых актов // Вісник Харків. ун-ту. — 1998. — № 406. — С.51-58 (у співавторстві з Г.В.Єйгером).

13) Деякі тенденції історичного розвитку англійських перформативних дієслів // Вісник Черкас. ун-ту. —1998. — № 7. — С.104-108.

14) Эволюция принципа вежливости в английском дискурсе 16 - 20 вв. // Вісник Харків. ун-ту. — 1999. — № 424. — С. 191-199.

15) Историческая динамика денотативного аспекта речевых актов// Вісник Харків. ун-ту. — 1999. — № 430. — С. 199-204.

16) Проблемы динамики принципа вежливости в речевой коммуникации // Вісник Сум. ун-ту. — 1999. — № 1(12). — С. 174-178.

17) К определению понятия дискурса в исторической прагмалингвистике // Вісник Харків. ун-ту. — 1999. — № 435. — С.146-150.  Особистий вклад дисертанта в статтях, написаних у співавторстві, полягає у наступному: (7) — вибір теми та теоретичне осмислення викладеного матеріалу; (12) — вибір теми, визначення теоретичної сутності аспектів моделі мовленнєвого акту й уточнення їх набору.

   

   АНОТАЦІЯ

Шевченко І.С. Історична динаміка прагматичних властивостей англійского питального речення (16 - 20 ст.). — Рукопис.

Дисертація  на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук із спеціальності 10.02.04 - германські мови. — Київський державний лінгвістичний університет, Київ, 1999.

 Дисертацію присвячено розробці основ аналізу та вивченню історичного розвитку прагматичних властивостей англійського питального речення. Встановлено концептуальні засади історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької парадигми, що базується на системно-діяльнісному трактуванні  мовленнєвої комунікації. Еволюція прагматичних властивостей мовленнєвої комунікації загалом розглядається як результат внутрішнього розвитку мови й змін комунікативних потреб, зумовлених еволюцією суспільства та культури.

Виявлено діахронічні сталі та змінні елементи англійського питального речення у мовленнєвому акті (його аспектах) та дискурсі (принципі ввічливості). Розроблено модель мовленнєвого акту, що складається з дев’яти аспектів, об'єднаних у три блоки, й описано кількісну та якісну історичну динаміку окремих аспектів мовленнєвих актів, реалізованих досліджуваними реченнями.

Ключові слова: історична прагмалінгвістика, парадигма, діахронічне варіювання, модель мовленнєвого акту, аспекти мовленнєвого акту, стратегії ввічливості у дискурсі, англійська мова.

 

АННОТАЦИЯ

Шевченко И.С. Историческая динамика прагматических свойств английского вопросительного предложения (16 - 20 вв.). — Рукопись.

Диссертация  на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. — Киевский государственный лингвистический университет, Киев, 1999.

 Диссертация посвящена разработке основ анализа и изучению исторического развития прагматических свойств английского вопросительного предложения.

Определены концептуальные основания исторической прагмалингвистики как нового исследовательского направления в рамках коммуникативно-функциональной парадигмы в лингвистике. Основываясь на деятельностном подходе и исходя из понимания коммуникации как системы, историческая прагмалингвистика изучает постоянные и переменные элементы речевого акта (далее — РА) и дискурса и рассматривает динамические процессы в вербальной коммуникации как результат саморазвития языка и изменений коммуникативных потребностей, обусловленных динамикой культуры и общества.

 Прагматический потенциал английского вопросительного предложения на уровне набора реализуемых им РА рассматривается как система, в которой диахроническими постоянными выступают прагматические типы РА, а переменными — компоненты их отдельных аспектов. В результате исследования обнаружено качественное и количественное историческое варьирование переменных, а также количественные изменения инвариантов при сохранении их сущностных характеристик. Если первое соответствует динамическому, развивающемуся характеру системы, то второе обеспечивает ее стабильность.

Поиск новых способов изучения процессов диахронического варьирования прагматических свойств предложения обусловил необходимость создания аспектной модели РА, состоящей из девяти аспектов (адресантного, адресатного и интенционального; контекстного, ситуативного и метакоммуникативного; денотативного, локутивного и иллокутивного), объединенных в три блока (антропоцентрический блок, блок условий и способов реализации РА, центральный речеактовый блок), что дает возможность моделирования прямых и косвенных РА.

В локутивном аспекте РА, реализованных английскими вопросительными предложениями, выявлено варьирование прагматически релевантных и индифферентных компонентов. Среди трансформаций прагматически релевантных компонентов в 16 - 20 вв. выделяется снижение частотности и уменьшение числа перформативных глаголов, качественное сокращение набора маркеров дискурса, что приводит к историческому сдвигу в способах реализации речеактовой интенции от преимущественно гиперэксплицитного и эксплицитного в 16 в.  к предпочтительно эксплицитному и имплицитному в современной речи. Вместе с тем, происходит процесс взаимных переходов иллокутивно релевантных и индифферентных компонентов локуции из одного состояния в другое.

В 16 - 20 вв. иллокутивный потенциал  вопросительных предложений на уровне типов РА сохраняется, но на уровне разновидностей (подтипов) РА трансформируется. В качестве общей тенденции прагматического варьирования отмечается качественное расширение и количественный рост косвенных реализаций РА к 20 в. за счет снижения частотности прямых РА - вопросительных предложений, в чем видится связь с общими процессами развития цивилизации от гомогенных к гетерогенным формам.

Проведенный анализ адресантного и адресатного аспектов РА - вопросительных предложений и обнаруженные изменения в сфере употребления обращений свидетельствуют о взаимосвязи тенденций демократизации речевого общения, упрощения норм речевого этикета и развития языковых средств адресации за рассматриваемый период.

Специфика исторической динамики денотативного аспекта РА, реализованных вопросительными предложениями, проявляется в уменьшении eго объема, снижении числа простых РА в составе сложных РА  за последние 500 лет, что совпадает с общей тенденцией сокращения объема высказывания в современном английском языке.

Определен набор коммуникативных стратегий вежливости, реализуемых вопросительными предложениями, выявлены направления их исторических изменений. Диахронические трансформации метакоммуникативного аспекта РА соответствуют общему направлению развития британского этоса в целом от ориентации на позитивную вежливость в 16 в. к преобладанию негативной вежливости в 20 в.

Отмеченное преобладание внутренних изменений в системе РА, реализованных вопросительными предложениями, за рассматриваемый период свидетельствует о том, что система была относительно сформирована к началу 16 в. По полученным данным, подтвержденным статистически, основными этапами развития прагматических характеристик английского вопросительного предложения являются: первый — с 16 в. по середину 18 в. и второй — со второй половины 18 в. по настоящее время, причем середина 18 в. служит своеобразным поворотным пунктом в развитии РА и дискурса.

Ключевые слова: историческая прагмалингвистика, парадигма, диахроническое варьирование, модель речевого акта, аспекты речевого акта, стратегии вежливости в дискурсе, английский язык.

ABSTRACT

 

Shevchenko I.S. Historical Dynamics of Pragmatic Features  of  English Interrogative Sentences (16 - 20th c.). —  Manuscript.

 Doctorate dissertation in speciality 10.02.04 —  Germanic Languages. — Kyiv State Linguistic University, Kyiv, 1999.

The dissertation is concerned with establishing the basis for analysis and with studying the development of pragmatic features of interrоgative sentences in English. The suggested conceptual principles of a new research paradigm of historical pragmatics are based on systematic and action-centered understanding of speech communication. General evоlution of pragmatic features of speech communication is viewed as resulting  from  inner language development and changes in  communicative needs  arising from the society and culture evolution.

Diachronic constant and variable elements of English interrogative sentences are established for speech act (its aspects) and discourse (politeness principle). A speech act model comprising nine aspects brought together in three blocks is elaborated, and qualitative and quantitative historical dynamics of various aspects of speech acts performed through sentences under consideration are described.

Key words: historical pragmalinguistics, paradigm, diachronic

variation, speech act model, speech act aspects, politeness strategies in discourse, English.

Підписано до друку 24.06.1999. Формат 60х84/16.

Умовн. печ. арк. 2,24. Зам. № 57.

Наклад 100 прим.

Віддруковано у типографії видавництва "Константа".

Адреса: 310145, Україна, м.Харків, вул Космічна, 26.

тел.: (0572) 30-36-88.

1. ИПББИНФА 2002 г Бухгалтерский учет
2. Лише 1-3 частина її території отримує достатнє чи надмірне зволоження.
3. Команда 03.01.14 ~ 11.
4. Культура коррупции
5. Тема 4 Философия Средневековья и Возрождения 1
6. Школа здоровья 384 Чистописание- буква Г г Грамматика- Кто где живет Пр
7. Workbench 2.1 Внешний интерфейс пользователя Electronics Workbench Рисунок 1 ~ Внешний вид экрана компьютера п
8. трое детей писательницы автора популярных детективов постоянно вмешиваются в дела взрослых
9. Матрица выбора направлений развития, как средство стратегического планирования
10. на тему Эксплуатация и поддержание в рабочем состоянии системы управления измерениями
11. Денежная масса
12. Волшебном Лошадином мире Вы окунетесь в чудесный и захватывающий мир прекрасных добрых и благородных жи
13. управління та визначте його види
14. Планирование таможенного дела включает несколько направлений важнейшим из которых является планировани
15. G C E Накинули шинельку мне на плечи большие
16. тема ИПС совокупность справочноинформационного фонда и технических средств информационного поиска в нем
17. ТЕМА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Выполнил студент группы Э202 Жуков В
18. СТРОИТЕЛЬНАЯ АКАДЕМИЯ База тестовых заданий по дисциплине Основы права для всех специал.
19. ПЕНСИОННОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ- НОВЫЕ ПОДХОДЫ
20. Производство строительных изделий и конструкций

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе