Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
57
Луганський національний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка
ПОЛІЩУК Юрій Йосипович
УДК 37. 013. 42:06. 011:061. 213
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
СУЧАСНИХ ГРОМАДСЬКИХ МОЛОДІЖНИХ
ОБ`ЄДНАНЬ В УКРАЇНІ
13.00.05 –соціальна педагогіка
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.
|
Науковий консультант |
доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Ничкало Нелля Григорівна, Апарат Президії Академії педагогічних наук України, академік-секретар відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти (м. Київ). |
|
Офіційні опоненти |
доктор педагогічних наук, професор Савченко Сергій Вікторович, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри педагогіки; |
|
доктор педагогічних наук Лактіонова Галина Михайлівна, заступник директора Державної соціальної служби для сім`ї, дітей та молоді (м. Київ); |
|
|
доктор педагогічний наук, професор Штефан Людмила Андріївна, Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки. |
|
|
Провідна установа |
Запорізький національний університет, кафедра проблем керування та соціальної педагогіки, Міністерство науки і освіти України, м.Запоріжжя. |
Захист відбудеться 25 квітня 2006 р. о 10.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 при Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м.Луганськ, вул. Оборонна, 2.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).
Автореферат розісланий 25 березня 2006 р.
Актуальність теми дослідження. На сучаснім етапі розвитку педагогічної науки проблеми соціалізації молоді набувають особливого значення. Стратегія реформування інститутів соціалізації нині має бути пов’язана з осмисленням світової педагогічної спадщини, ґрунтуватися на культурологічних традиціях та здобутках європейської цивілізації.
У працях західноєвропейських учених (Г.Вайнер, Р.Еліот, С.Майлз, Ф.Бонзак, С.Лебер, В.Мюллер, К.Бодело, В.Васкес, П.Бурдьє, А.Менга та ін.) проаналізовано основні вимоги, які ставить європейське суспільство до процесу формування особистості. Вони знаходять своє відображення у системі особистісних рис, якостей і властивостей, притаманних загальноєвропейському ідеалові особистості. Суспільство початку ХХІ століття надає молодим людям значно більшу різноманітність професійних, соціальних і духовно-культурних можливостей, ніж це було в минулому. Поряд з тим, фактом є і те, що ні сім’я, ні церква, ні інші традиційні інститути соціалізації не в змозі задовольнити в сучасних умовах всю повноту соціально-духовних запитів і потреб молодого покоління, відповіддю якого на нинішні реалії і постає створення мережі громадських молодіжних об’єднань.
Сучасний український молодіжний рух, що виник у кінці 80-х рр. ХХ століття й оформився в самостійне соціально-педагогічне явище у 90-х рр. минулого століття, стає все більш важливим і помітним інститутом соціалізації особистості. У 2005 р. в Україні функціонувало 125 всеукраїнських молодіжних об’єднань. На рівні реґіонів та областей їх налічується понад 900. Проте цілісне розуміння ролі і суті молодіжного руху в соціально-педагогічному контексті залишається проблематичним, оскільки відсутнім є системний аналіз діяльності молодіжних об’єднань, їх соціалізаційної і виховної спрямованості.
Вихід українського молодіжного руху на принципово новий рівень розвитку, початок його оформлення в повноцінний інститут соціалізації та соціального виховання, потребує наукового обґрунтування і цілеспрямованих дій з боку як державних інституцій, так і вчених.
Розв’язання цих завдань гальмується низкою суперечностей, зокрема між:
–глобалізацією процесу соціалізації молодого покоління, загальноєвропейською тенденцією до уніфікації виховних орієнтирів і особливостями національних систем виховання та соціалізації, що протидіють культурологічній глобалізації;
–зростанням ролі молодіжного руху в житті суспільства та відсутністю науково-педагогічного осмислення цього важливого явища;
–необхідністю врахування впливу діяльності молодіжних об’єднань на процеси формування особистості і відсутністю досліджень національного молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання молодого покоління;
–оцінкою дослідниками діяльності молодіжних об’єднань в Україні як ефективного чинника соціалізації і відсутністю відповідного наукового забезпечення зазначеної оцінки;
–вимогами органів державної влади та управління щодо посилення впливу суспільних інститутів на процес формування світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних переконань молодого покоління та нерозробленістю механізму залучення молодіжного руху до цього процесу;
–необхідністю залучення соціальних педагогів, соціальних працівників і практичних психологів до організації діяльності молодіжних об’єднань та їхньою реальною участю в ній;
–необхідністю залучення соціально активної частини громадян до волонтерської діяльності, боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД, наркоманії серед молоді і недостатньою участю у ній членів молодіжних організацій.
Розв’язання цих суперечностей потребує обґрунтування змісту діяльності молодіжних об’єднань, функцій і завдань національного молодіжного руху, його ролі в процесі соціалізації й соціального виховання.
Проблематика становлення і розвитку міжнародного молодіжного руху знайшла своє відображення в працях таких зарубіжних учених, як: К.Аллербек, В.Барбакова, М.Бессінджер, Н.Гросс, Т.Єгорова, Г.Купріянова, Г.Кройтц, В.Мансуров, Д.Нечаєв, Л.Розенмайєр, Р.Свиридон, Л. фон Фріденбург та інші.
Виховна діяльність молодіжних об’єднань України в історико-педагогічному аспекті представлена у дослідженнях І.Андрухіва та С.Черкасової. Окремі аспекти виховної діяльності сучасних спілок молоді відображені в працях М.Баяновської, М.Окаринського, Н.Онищенко та Л.Ярової. Значний науковий інтерес викликає історико-педагогічний досвід діяльності ЛКСМ України. Проблематика вдосконалення виховної діяльності шкільного комсомолу розроблялась в педагогічній науці впродовж усього періоду його існування.
Молодіжний рух в Україні активно вивчається в історичному і політологічному аспектах (К.Балабанов, М.Головатий, В.Головенько, О.Корнієвський, Р.Пальчевський, В.Прилуцький, В.Окаринський, Б.Савчук, І.Шумський та ін.).
Вивчення процесу становлення і розвитку сучасного руху молоді в Україні дає змогу дійти висновку, що в 90-х рр. минулого століття посилився інтерес до молодіжних організацій в історико-педагогічному та соціально-педагогічному контекстах. Аналіз наукових праць з цього напряму дозволяє виявити в процесі дослідження цієї проблеми три етапи.
Перший етап (кінець 80-х рр. ХХ ст.) характеризується появою інтересу науковців до неформальних молодіжних об’єднань та їхньої діяльності. На цьому етапі зусилля вчених спрямовувалися на спостереження за процесом відродження українського молодіжного руху, були зроблені перші спроби аналізу цього явища (А.Гатенюк, В.Головенько, Н.Трегубова).
На другому етапі (90-і рр. ХХ ст.) розширюються межі наукового вивчення національного молодіжного руху в історико-педагогічному та соціально-педагогічному аспектах. З’являються перші наукові дослідження (М.Баяновська (1996), І.Андрухів (1997), М.Окаринський (2000) з цих проблем.
На третьому етапі, що хронологічно збігається з початком нового століття, розпочинається осмислення теоретико-методологічних засад діяльності сучасних молодіжних об’єднань як інституту соціалізації і соціального виховання особистості (С.Черкасова (2001), Н.Онищенко (2003).
З’ясовано, що у 90-х рр. ХХ –на початку ХХІ століть сформувався певний науковий інтерес до діяльності сучасних молодіжних організацій і їхнього соціально-педагогічного потенціалу. Особливо це стосується різновікових (дитячих) громадських об’єднань. Зазначений напрям наукових досліджень має у своїй основі значні напрацювання радянського періоду, які доцільно використовувати для подальшого поглиблення наукових пошуків. Аналіз вітчизняної й зарубіжної педагогічної літератури та дисертаційних досліджень дозволяє констатувати, що, незважаючи на наявність окремих праць, в яких здійснена спроба аналізу діяльності дитячих об’єднань, український молодіжний рух ще не став повноправним предметом уваги національної педагогічної науки.
Таким чином, враховуючи актуальність вивчення сучасного молодіжного руху в соціально-педагогічному контексті, а також стан дослідженості зазначеної проблеми та доцільність її розробки, для дисертаційного дослідження обрано тему “Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань в Україні”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка у зв’язку з розробкою теми “Теоретико-методологічні засади соціально-педагогічної діяльності і соціально-педагогічної освіти” (РК №0104U002386) та Українського інституту соціальних досліджень в частині наукової теми 2.6 „Генезис молодіжного руху України”.
Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 9 від 15.10. 1998 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 9.02. 1999 р.).
Об’єкт дослідження: діяльність громадських молодіжних об’єднань України наприкінці ХХ –початку ХХІ століть.
Предмет дослідження: теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань.
Мета дослідження: на основі цілісного аналізу діяльності громадських молодіжних об’єднань виявити специфічні внутрішні національні та зовнішні загальноєвропейські чинники, що зумовили процес формування соціально-педагогічного потенціалу українського молодіжного руху; теоретично обґрунтувати концепцію соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань; розробити та апробувати соціально-педагогічні технології організації діяльності громадських молодіжних об’єднань.
Концепція дослідження. Мета дисертації, її науково-теоретичні засади зумовили визначення концептуальних основ дослідження, потребу обґрунтування їх на методологічному, теоретичному і практичному рівнях.
Методологічний рівень відображає взаємодію та взаємозв’язок фундаментальних наукових підходів до вивчення проблеми, що були застосовані під час дослідження, зокрема:
–системний, що дозволив: проаналізувати різноманітність напрямів, змісту і форм діяльності молодіжних об’єднань на основі цілісності і єдності; розглядати діяльність спілок молоді як систему з відповідними підсистемами; опрацювати кількісні та якісні показники зазначеної діяльності і на цій підставі визначити критерії для класифікації спілок молоді;
–функціональний –спрямований на виявлення і диференціацію особливостей діяльності молодіжних організацій, що дає можливість виокремити та охарактеризувати складові цієї діяльності, їх соціально-педагогічне призначення;
–полісуб’єктний –відображає єдність особистісно орієнтованого і діяльнісного аспектів, а також дозволяє розглядати діяльність молодіжних об’єднань у контексті методології організації соціально-педагогічних досліджень;
–аксіологічний –дає можливість підпорядкувати зміст, форми і методи діяльності молодіжних об’єднань формуванню у молодих людей ціннісних орієнтацій, необхідних для життєдіяльності та відповідної спрямованості особистості;
–культурологічний –уможливлює розгляд соціально-педагогічної діяльності у своєрідному соціокультурному контексті, у єдності розвитку психіки, свідомості і діяльності, що створює умови для відповідного самовизначення та самореалізації особистості.
Теоретичний рівень дозволяє виявити систему вихідних параметрів, дефініцій, теорій, що дає можливість проаналізувати, узагальнити й обґрунтувати соціально-педагогічну діяльність як наукову категорію.
Практичний рівень передбачає дії, спрямовані на апробацію технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань, надання їх роботі соціально значущого і суспільно корисного спрямування.
Отже, соціально-педагогічну діяльність громадських молодіжних об’єднань ми розглядаємо як механізм у системі соціалізації і соціального виховання підростаючих поколінь, що дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно коригувати стосунки в молодіжному соціумі, впливати на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій юної особистості, її ставлення до себе, свого фізичного і морального здоров’я, до зовнішніх соціального та природного середовищ. З урахуванням цього вважаємо, що: соціально-педагогічна діяльність сучасного молодіжного об’єднання –це головним чином колективні та індивідуальні дії його членів, що мають суспільно корисне і соціально значуще спрямування; соціально-педагогічна діяльність молодіжного об’єднання створює педагогічні умови стимуляції й активізації процесів самоактуалізації, самовизначення, самореалізації, самовиховання і саморозвитку особистості; соціально-педагогічна діяльність спілок молоді сприяє формуванню в їхніх членів гуманістичних переконань, суспільно значущих моральних якостей і ціннісних орієнтацій; успішна реалізація молодіжними об’єднаннями своєї соціально-педагогічної функції можлива за умови науково обґрунтованої системи державної підтримки молодіжних організацій, ефективної державної молодіжної політики.
Концептуальна ідея соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань базується на теоретичній, нормативній та проективній моделях.
Теоретична модель відображає найсуттєвіші характеристики соціально-педагогічної діяльності молодіжної організації як загальнопедагогічної категорії. Специфічним для неї є спілкування, міжособистісні відносини між членами молодіжного об’єднання, їхні взаємодії і взаємовпливи, а також логіка функціонування молодіжної організації як соціально-педагогічної системи, її змістова наповнюваність (форми, методи, засоби), результативність (контроль, рефлексія). Отже, ця модель виконує функції: 1) опису сутності соціалізаційної, виховної і самовиховної діяльності молодіжного об’єднання за допомогою наявних поняттєвих засобів; 2) тлумачення її на рівні явищ (емпіричний опис) засобами мови, якою користується загальна педагогіка, а також мовами інших наук (перш за все –соціальної психології), які допомагають адекватному розгляду явищ; 3) формування на цій основі уявлень, що дозволяють звести багатоманітність емпіричних явищ до теоретичної єдності.
Нормативна модель втілює уявлення про суть соціально-педагогічної діяльності, тобто про те, якими мають бути її зміст, форми і методи.
Проективна модель узагальнює логіку організації соціалізаційної і виховної діяльності спілки молоді, її впливу на процес перетворення спілки на соціально-педагогічну систему. Метою створення цієї моделі є виявлення умов становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань як фактора самоактуалізації, самовизначення, самовиховання і саморозвитку особистості.
Концептуальні положення втілені в загальній гіпотезі дослідження, яка полягає в тому, що ефективність соціалізаційного і виховного впливу спілки молоді на своїх членів досягається за умови перетворення її на соціально-педагогічну систему в результаті відповідно організованої і структурованої діяльності, а також у часткових гіпотезах, сутність яких полягає у наступному:
–за умови належно організованої і структурованої діяльності молодіжного об’єднання можливі певні зміни в інтелектуальному і духовному розвитку його членів, формуванні їхнього світогляду, особистісних якостей і властивостей;
–за умови єдності мети, завдань молодіжної організації та її діяльності можливі позитивні зміни в процесі соціалізації, виховання і самовиховання молоді;
–за умови оптимізації структури діяльності молодіжної організації, її насиченості соціально значущими і суспільно-корисними справами стає можливим її становлення як соціально-педагогічної системи.
У ході дослідження особлива увага приділялась використанню методологічних підходів і наукових напрацювань із загальної педагогіки, соціальної педагогіки та соціальної психології як базових основ осмислення сутності соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань.
Відповідно до мети, концепції та гіпотези дослідження були визначені такі завдання:
1. Виявити історико-педагогічні особливості процесу становлення і розвитку національного молодіжного руху.
. Теоретично обґрунтувати суть понять “соціально-педагогічна діяльність громадського молодіжного об’єднання”, “сучасне громадське молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система”, “модель технології соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань”.
. Теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити концепцію соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань.
. Виявити й схарактеризувати становлення і розвиток соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань та здійснити класифікацію сучасних громадських молодіжних об’єднань.
. Розкрити і теоретично обґрунтувати суть процесу становлення і розвитку громадського молодіжного об’єднання як соціально-педагогічної системи.
. Виявити особливості впливу соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань на процес становлення духовності, суспільно значущих моральних якостей і ціннісних орієнтацій особистості.
. Розробити, теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити соціально-педагогічні технології організації діяльності громадських молодіжних об’єднань.
. Проаналізувати зміст і форми діяльності суб’єктів молодіжного руху в європейських країнах: суть та соціально-педагогічні особливості.
. Здійснити прогностичне обґрунтування розвитку молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.
. Розробити науково-методичні рекомендації для соціальних педагогів, працівників соціальних служб, активістів молодіжних організацій щодо впровадження розроблених технологій соціально-педагогічної діяльності у роботу молодіжних формувань.
Загальна методологія дослідження ґрунтується на положеннях теорії пізнання; принципах історизму, науковості, гуманізації, демократизації; теорії систем, що дозволило представити соціально-педагогічну діяльність громадських молодіжних об’єднань як складну і багаторівневу систему із властивими їй підсистемами; культурології, зокрема, розвитку загальнолюдських цінностей людини; теорії соціального суб’єкта; концепції колективного суб’єкта діяльності (Л.Виготський); ідеї провідної діяльності (О.Лєонтьєв); концепції педагогіки середовища (В.Бочарова, М.Гур’янова); концепції педагогіки колективних творчих справ (І.Іванов); концепції педагогіки соціалізації (А.Капська, Н.Лавриченко, Г.Лактіонова, С.Савченко); полікультурного діалогу, використання інноваційного потенціалу молоді, а також на міждисциплінарному підході, який поєднує положення теорії пізнання, теорій особистості, соціалізації особистості у полікультурному просторі.
Теоретичну основу дослідження становлять: основні положення філософії, психології та педагогіки щодо специфіки людської діяльності (Л.Буєва, М.Каган, О.Лєонтьєв, Б.Ломов, Л.Ніколов, Е.Юдін) і розвитку особистості на мікро, мезо–та макрорівнях (Б.Бітінас, Т.Яркіна); культурологічні теорії (М.Бахтін, В.Біблер, Б.Ліхачов); альтернативні теорії особистості (А.Адлер, Е.Еріксон, А.Маслоу, К.Роджерс К.Юнг та ін.); філософські ідеї саморозвитку особистості (І.Донцов, Б.Додонова, І.Кант, Г.Тульчинський); самовиховання особистості (А.Арет, Г.Костюк, А.Кочетов, В.Сухомлинський), а також висновки за результатами психологічних і педагогічних досліджень щодо формування особистості та її розвитку в процесі діяльності (Б.Ананьєв, Л.Виготський, О.Леонтьєв, В.Кремінь, Н.Ничкало, М.Сметанський, О.Сухомлинська та ін.).
На різних етапах наукового пошуку були використані такі методи дослідження:
теоретичні –узагальнення та осмислення положень щодо соціалізації, соціального виховання і соціально-педагогічної діяльності з опорою на принципи проблемності, об’єктивності і критичності їх сприйняття; історико-теоретичний аналіз соціологічних, архівних матеріалів, нормативних документів, поточної документації молодіжних організацій, статистичних даних з досліджуваної проблеми; порівняльно-історичний метод аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду діяльності молодіжних об’єднань, що дає змогу порівнювати соціально-педагогічні факти, явища і результати; аналіз результатів сучасних вітчизняних і зарубіжних досліджень з проблематики діяльності і функціонування молодіжних об’єднань; індуктивний та дедуктивний способи встановлення причинно-наслідкових зв’язків між суттю і наслідками діяльності молодіжних об’єднань; теоретичне моделювання технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань;
емпіричні –лонгітюдні методи, що передбачали систематичне опитування членів молодіжних об’єднань протягом кількох років; інтерв’ю, анкетування, пряме та непряме спостереження, бесіди, тестування; верифікація отриманої інформації шляхом зіставлення даних дослідження –застосовувалися з метою аналізу змістових компонентів і визначення пріоритетних напрямів діяльності молодіжних об’єднань; соціально-педагогічний експеримент здійснювався з метою визначення ефективності виховного впливу соціально-педагогічних технологій на процес формування особистісних якостей членів молодіжних об’єднань. У дисертації використані методи кількісної та якісної обробки одержаних результатів.
Джерельна база дослідження: законодавчі акти, архівні документи і матеріали, поточна документація молодіжних об’єднань; статистичні дані, які характеризують діяльність зарубіжних і українських молодіжних об’єднань; наукові праці зарубіжних та вітчизняних вчених з проблем історії та сьогодення діяльності молодіжних об’єднань, соціальної і соціально-педагогічної роботи з різними категоріями молоді; публікації з питань соціалізації і соціального виховання молодих людей; матеріали конференцій, “круглих столів”, соціологічних досліджень з проблем молоді. На різних етапах наукового пошуку було опрацьовано 487 джерел, з них 164 архівних. Вивчено 38 справ із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), 42 справи із Центрального державного архіву громадських об’єднань України (м. Київ), 19 справ із фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), 65 справ із Центрального державного історичного архіву України у Львові; проаналізовано 87 статутів, 184 протоколів зборів, 279 звітів та інших поточних документів Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (УНКМО), обласних комітетів молодіжних організацій та громадських молодіжних об’єднань.
Характеристика основних етапів дослідження. Дослідження проводилося протягом 1995-2005 рр. й охоплювало чотири етапи науково-педагогічного пошуку.
На першому етапі (1995-1996 рр.) вивчався стан дослідженості проблеми; аналізувалася документальна база спілок молоді; визначалися предмет, мета і завдання дослідження; формувалися підходи до створення загальної методології дослідження та його методів; теоретично розроблялася концепція, гіпотеза і програма дослідження.
На другому етапі (1997-2001 рр.) продовжувалося уточнення програми дослідження та здійснювалася її реалізація (охоплено 87 молодіжних об’єднань, що діють на всеукраїнському, реґіональному та обласному рівнях). На цьому етапі було розроблено й апробовано концепцію соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань; уточнено і доповнено експериментальну частину дослідження; розроблено і розпочато апробацію технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань.
На третьому етапі (2002-2003 рр.) перевірялася ефективність розроблених технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань; здійснено корекцію зазначених технологій з урахуванням отриманих результатів; виявлялися особливості і тенденції соціально-педагогічної діяльності.
На четвертому етапі (2004-2005 рр.) здійснювалося узагальнення результатів впровадження концепції та технологій соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань; зіставлялися одержані результати дослідження з його метою і гіпотезою; здійснено аналіз, систематизацію й узагальнення здобутих у процесі теоретичного аналізу та дослідно-експериментальної роботи даних; проводилися “круглі столи”, дискусії з участю представників державних структур і громадських молодіжних організацій, навчання соціальних педагогів, лідерів молодіжних об’єднань щодо використання розроблених соціально-педагогічних технологій для корекції діяльності молодіжних об’єднань. Завершено оформлення монографії та сформульовано загальні висновки дослідження.
Експериментальна база дослідження: у дослідженні брали участь 87 молодіжних об’єднань, понад тисячу членів молодіжних об’єднань з різних реґіонів України.
На всіх етапах наукового пошуку автор особисто займався розробкою концептуальної моделі соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань, організацією і проведенням констатувального та формувального експериментів, розробкою рекомендацій для органів державної влади та управління, УНКМО, обласних комітетів молодіжних організацій, лідерів молодіжних об’єднань, підготовкою науково-методичних рекомендацій для вищих педагогічних навчальних закладів
Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
вивчено і проаналізовано процес зародження і становлення українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання молоді; здійснено історико-педагогічний аналіз особливостей процесу функціонування молодіжних товариств другої половини ХІХ –початку ХХ століть; 20-30-х рр. ХХ століть (на західноукраїнських землях) та ЛКСМУ (радянського періоду) як джерела формування теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань; виявлено мету, тенденції, закономірності, основні напрями і форми соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань; на основі порівняльного аналізу розкрито особливості діяльності різних груп молодіжних організацій, виявлено спільні напрями і відмінності в їхньому розвитку; розроблено класифікацію сучасних молодіжних об’єднань; обґрунтовано положення щодо соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань як умови становлення духовності, суспільно значущих моральних якостей і ціннісних орієнтацій членів об’єднань; теоретично обґрунтовано суть понять “соціально-педагогічна діяльність молодіжного об’єднання”, “сучасне молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система”, “модель технології соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань”; розроблено, обґрунтовано та апробовано концепцію соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань кінця ХХ –початку ХХІ століть; виявлено умови становлення і розвитку молодіжного об’єднання як соціально-педагогічної системи; обґрунтовано роль соціально-педагогічної діяльності як механізму соціалізації і соціального виховання; схарактеризовано періодизацію розвитку українського молодіжного руху; проаналізовано державну молодіжну політику та її вплив на процес реалізації соціально-педагогічних функцій національного молодіжного руху; схарактеризовано молодіжний рух у європейських країнах: суть та соціально-педагогічні особливості.
Удосконалено положення щодо визначення основних структурних елементів соціально-педагогічної системи; особливостей впливу діяльності на процес формування особистості; процедури оновлення механізму взаємодії органів влади і соціальних служб з молодіжними об’єднаннями.
Подальшого розвитку набули: розробка механізму впливу діяльності на процес соціалізації і соціального виховання особистості; теоретичні засади осмислення категорій “соціально-педагогічна діяльність”, “соціалізація” і “соціальне виховання” (у контексті функціонування національного молодіжного руху); міждисциплінарний підхід до осмислення процесу функціонування сучасних молодіжних об’єднань (у контексті взаємозв’язків соціально-педагогічного пізнання цього явища з культурологічним, соціологічним та соціально-психологічним підходами).
У процесі дослідження конкретизовано: значення понять і термінів, введених у науковий обіг у працях вітчизняних і зарубіжних дослідників стосовно молодіжних об’єднань та їхньої діяльності; усвідомлення ролі і значення молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості; роль активу молодіжних об’єднань як провідного агента соціалізації та організатора соціального виховання членів об’єднань; теоретичні ідеї і підходи, напрацьовані вченими та практиками у процесі дослідження й організації діяльності молодіжних формувань.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що: розроблено й апробовано соціально-педагогічні технології їх діяльності; на основі матеріалів дослідження розроблено програму спецкурсу “Сучасний національний молодіжний рух як інститут соціалізації і соціального виховання особистості” для студентів спеціальності “Соціальна педагогіка” спеціалізації “Cоціально-педагогічна робота з громадськими дитячими та молодіжними організаціями”; підготовлено науково-методичні рекомендації для соціальних педагогів, працівників соціальних служб, представників неурядових громадських організацій, активу молодіжних об’єднань; здійснено прогностичне обґрунтування перспективних напрямів подальших інтеграційних досліджень українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості.
Теоретичні і практичні результати дослідження придатні для використання в процесі розробки і реалізації молодіжних програм, виховних акцій і заходів; висвітлені у дослідженні практичні здобутки державної молодіжної політики в країнах Європейського Союзу і Російській Федерації будуть корисними для підвищення ефективності роботи владних структур і соціальних служб, які працюють з молоддю. Положення і висновки дослідження можуть використовуватися: працівниками вищих закладів освіти у процесі підготовки майбутніх фахівців, соціальними педагогами, соціальними працівниками, практичними психологами, представниками УНКМО, обласних комітетів молодіжних організацій, лідерами молодіжних об’єднань у проведенні конференцій, семінарів, курсів підвищення кваліфікації, в організації практичних занять і соціально-педагогічних практик.
Особистий внесок здобувача полягає: в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад становлення і розвитку національного молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання молоді; в обґрунтуванні концептуальних засад соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань; у розробці та апробації соціально-педагогічних технологій, що адаптовані до специфіки діяльності громадських молодіжних об’єднань; у здійсненні на підставі розроблених автором критеріїв класифікації громадських молодіжних об’єднань; у прогностичному обґрунтуванні (на основі розробленої концепції соціально-педагогічної діяльності, класифікації громадських молодіжних об’єднань та результатів впровадження соціально-педагогічних технологій) перспективних напрямів подальших інтеграційних досліджень українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання особистості; у налагодженні дієвої співпраці з Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді, УНКМО, обласними комітетами молодіжних організацій, лідерами молодіжних об’єднань (участь у симпозіумах, конференціях, з’їздах, семінарах, у підготовці науково-методичних рекомендацій). Автор даного дослідження особисто брав участь у розробці програми соціально-педагогічних практик для студентів спеціальності “Соціальна педагогіка” спеціалізації “Соціально-педагогічна робота з громадськими дитячими та молодіжними організаціями”.
Вірогідність та аргументованість наукових результатів і висновків дослідження забезпечується обґрунтованістю його вихідних теоретико-методологічних позицій, використанням комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних об’єктові, предмету, меті та завданням дослідження; системним аналізом значного обсягу законодавчих та інших джерел, вітчизняних та зарубіжних історичних, політологічних, психологічних і педагогічних праць, результатів соціологічних досліджень; діяльності значного числа (87) молодіжних організацій у різних реґіонах України впродовж тривалого часу та позитивними результатами впровадження експериментальної програми дослідження.
Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження підтверджені довідками про впровадження Державної соціальної служби для сім’ї, дітей та молоді (м. Київ, довідка №107 від 31.08. 2005 р.), Українського інституту соціальних досліджень (м. Київ, довідка №8 від 09.09. 2005 р.), Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій (м. Київ, довідка №92 від 6.09. 2005 р.), Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича (м. Чернівці, довідка №17-38/1816 від 07.09. 2005 р.), Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (м. Івано-Франківськ, довідка №01-08-546 від 06.09. 2005 р.), Ніжинського державного педагогічного університету імені М.Гоголя (м. Ніжин, довідка №19 від 09.09. 2005 р.), Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка (м. Тернопіль, довідка №561-28/03 від 08.09. 2005 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження автора висвітлювались у його виступах на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях, зокрема: на IV Світовому Конгресі українських молодіжних організацій (м. Київ, 1998), на міжнародних конференціях: “Управління якістю професійної освіти” (м.Артемівськ, 2001); “Технології неперервної освіти і саморозвитку особистості” (Білорусія, м. Гродно, 2001); “Психолого-педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: теорія, практика” (м. Самбір, 2002); “Реформування соціальних служб в Україні: сучасний стан та перспективи” (м. Львів, 2002); “Соціальні та духовно-культурні виміри релігійних процесів в Україні” (м. Чернівці, 2003); “Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем” (м.Ужгород, 2003); “Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах” (м. Ужгород, 2003); на ІІ-х Міжнародних педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю” (м. Київ–Кіровоград–Павлиш, 2003); на всеукраїнських конференціях: “Християнство в українській історії, культурі й освіті” (м. Тернопіль, 2000); “Україна у ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти“ (м. Дніпропетровськ, 2000); “Християнство в Україні на межі третього тисячоліття” (м. Івано-Франківськ, 2001); “Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти” (м.Київ, 2001); на 8-мій Щорічній науковій конференції НаУКМА (м. Київ, 2002); “Проблеми загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів” (м. Вінниця, 2002); на ІХ-х Всеукраїнських педагогічних читаннях “Василь Сухомлинський і сучасність: Батьківська педагогіка” (м. Тернопіль, 2002); “Підготовка соціального працівника: надбання, проблеми, перспективи” (м. Хмельницький, 2003); “Формування гендерної культури молоді: проблеми та перспективи” (м. Тернопіль, 2003); “Формування національних та загальнолюдських цінностей спеціаліста у контексті його професійної підготовки у вищому навчальному закладі” (м. Ужгород, 2004); “Підготовка вчителя в умовах модернізації загальноосвітньої школи” (м. Мукачів, 2005); на міжвузівській конференції “Соціальна робота –ознака демократизації суспільства” (м. Хмельницький, 2004); під час дискусій і “круглих столів” з лідерами молодіжних об’єднань, працівниками органів державної влади та управління, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, неурядових організацій різних реґіонів України.
Про отримані результати та висновки роботи автор доповідав на засіданнях ученої ради Українського інституту соціальних досліджень, Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Інституту педагогіки і психології, кафедр педагогіки, соціальної педагогіки і соціальної роботи Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка (1998-2005рр.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 61 науковій праці (одноосібних), з них: 1 монографія, 2 науково-методичних посібники, 41 стаття, опублікована у фахових науково-методичних виданнях, 5 статей –у збірниках наукових праць, 12 –у збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференцій. Загальний обсяг особистого доробку становить 67,4 авторських аркушів.
Кандидатська дисертація на тему “Національне виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів у діяльності молодіжних об’єднань України в 20-і роки” була захищена у 1995 році, її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, шести розділів і висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації –сторінок, основний –сторінок, список використаних джерел становить 764 найменувань, з них –іноземними мовами; додатків 109 на 301 сторінці (окремим томом). Робота містить шість таблиць.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність теми дослідження, проаналізовано загальний стан розробленості проблеми у науковій теорії та педагогічній практиці, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу й основні положення концепції, визначено методологічні засади, методи дослідження та етапи науково-педагогічного пошуку, подано джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.
У першому розділі –“Теоретико-методологічні засади соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань” здійснено наукове обґрунтування об’єкта і предмета дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат; здійснено дослідження сутності і концептуальних основ проблеми становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань, уточнено зміст категорії “соціально-педагогічна діяльність”.
На підставі аналізу праць вітчизняних і зарубіжних дослідників визначено суть ключових понять дослідження: “соціалізація”, “соціальне виховання”, “соціально-педагогічна діяльність молодіжного об’єднання”.
Аналіз наукової і науково-методичної літератури дав змогу виявити, що категорія “соціально-педагогічна діяльність” перебуває в стані наукового осмислення. До найбільш визнаних можна віднести такі підходи: суть соціально-педагогічної діяльності полягає у перетворенні соціального середовища, оптимізації взаємин особистості і соціуму (І.Звєрєва, А.Капська, Л.Міщик); у гармонізації стосунків людини, групи та середовища на основі задоволення потреби в соціокультурній адаптації і самореалізації, у допомозі молодій людині в протистоянні негативним відхиленням від норм поведінки (Л.Бєляєва, М.Гур’янова, Л.Штефан); у здійсненні соціального виховання в контексті соціалізації, створенні сприятливих умов для соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб, а в окремих випадках –у відновленні соціально схвалених способів життєдіяльності людини (О.Безпалько, В.Бочарова, Г.Лактіонова, С.Савченко).
Здійснено порівняльний аналіз різних підходів до уточнення змісту категорій “соціалізація” і “соціальне виховання” (О.Безпалько, М.Гур’янова, А.Капська, Н.Лавриченко, Г.Лактіонова, С.Харченко та ін.). Висвітлено процес трансформації пояснення суті зазначених категорій, їхньої співвіднесеності з категорією “діяльність” та уточнено особливості використання понять “соціалізація” і “соціальне виховання” у контексті дослідження діяльності молодіжних об’єднань. Проаналізовано такі поняття як “процес соціалізації”, “модель соціалізації”, “механізм соціалізації”.
У розділі проаналізовано підходи до формування мети, завдань, основних напрямів, змісту соціально-педагогічної діяльності. Встановлено (О.Безпалько, М.Гур’янова, А.Капська та ін.), що у найбільш загальному трактуванні мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації особистості. Мета реалізується шляхом виконання низки завдань, пріоритетними серед яких є: збереження та зміцнення фізичного, психічного та соціального здоров’я особистості; активізація її адаптаційного потенціалу; створення сприятливих умов в мікросоціумі для розвитку здібностей та реалізації особистості; надання комплексної соціально-педагогічної допомоги та підтримки особистості; попередження та локалізація негативних впливів соціального середовища на особистість. М.Гур’янова до основних напрямів соціально-педагогічної діяльності відносить: інформаційно-просвітницьку, соціально-трудову, соціально-культурну, соціально-освітню, благодійну і громадську діяльність. Зміст соціально-педагогічної діяльності, на думку С.Беляєвої, розкривається у процесі соціальної адаптації, профілактики, реабілітації, ресоціалізації та соціально-культурної анімації певних вікових та соціальних груп.
На основі аналізу мети, завдань і досвіду функціонування молодіжних об’єднань, а також опублікованих наукових праць (В.Бочарова, О.Волохов, М.Гур’янова, І.Звєрєва, А.Капська, Н.Лавриченко, Г.Лактіонова, Л.Міщик, В.Нікітін, С.Савченко, С.Харченко, Л.Штефан та ін.) доведено, що основним завданням соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань є сприяння процесу соціалізації і соціального виховання молоді.
Провідна ідея концепції соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань полягає у формуванні образу і виявленні сутності процесу діяльності членів молодіжного об’єднання як колективу однодумців, як відповідно організованої соціально-педагогічної системи, підсистемам якої властиві відносна самостійність, специфічність та ефективність різних видів впливу на процес соціалізації і соціального виховання даної категорії молоді. В основу цієї концепції покладено положення про те, що різноманітна діяльність соціально значущого і суспільно корисного спрямування членів сучасних громадських молодіжних об’єднань і є соціально-педагогічною діяльністю.
У другому розділі –“Становлення і розвиток соціально-педагогічної діяльності спілок молоді у другій половині ХІХ –ХХ століттях”здійснено історико-педагогічний аналіз особливостей процесу функціонування молодіжних товариств другої половини ХІХ –початку ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ століття (на західноукраїнських землях) та ЛКСМУ (радянського періоду) як джерела формування теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань; виявлено особливості, основні напрями і форми організації діяльності спілок молоді зазначеного періоду; визначено основні етапи становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань. Перший етап –друга половина ХІХ –початок ХХ століть –період зародження діяльності молодіжних гуртків і товариств і становлення основних напрямів, змісту та форм їх діяльності. Другий (20-і рр. –кінець 80-х рр. ХХ ст.) –це період, впродовж якого молодіжний рух існував у формі двох політизованих структур –комсомолу і піонерської організації (виняток складали молодіжні товариства, які діяли на території Західної України у 20-30-х рр.). Третій етап –кінець 80-х рр. ХХ –початок ХХІ століть –це період зародження, розвитку і становлення сучасного національного молодіжного руху.
Встановлено, що основними напрямами діяльності молодіжних товариств друга половина ХІХ –початок ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ століть (на західноукраїнських землях) були: самоосвітня, самовиховна, культурологічно-просвітницька, професійно-освітня і благодійницька, формування національної свідомості і самосвідомості; виявлено, що в міру збагачення змісту діяльності, а також становлення організаційних форм роботи (гуртки культурно-просвітницького і професійно освітнього спрямування, театральні аматорські групи, хори, виступи перед населенням тощо) діяльність спілок молоді набувала тенденції до вдосконалення у двох напрямах: внутрішньому (оволодіння знаннями як загального, так і професійного характеру, формування умінь і навичок здійснення різних видів трудової діяльності; формування духовності, ціннісних орієнтацій і моральних переконань) і зовнішньому (робота з ліквідації неписьменності серед неспілкової молоді і старшого покоління; ознайомлення населення з духовно-культурною спадщиною українського народу; благодійницькі акції).
На основі врахування результатів аналізу діяльності молодіжних товариств другої половини ХІХ –початку ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ ст. (на західноукраїнських землях) з’ясовано, що вони здійснювали громадянське самовиховання, підготовку молоді до самостійного трудового життя, моральне самовиховання, антинаркогенне самовиховання в поєднанні з антинаркогенною профілактичною роботою, сприяли інтелектуальному саморозвитку, формуванню інтересу і любові до духовно-культурної спадщини українського народу. Доведено, що процес становлення соціально-педагогічного потенціалу національного молодіжного руху зазначеного періоду визначався: антидемократичним станом суспільства; відсутністю соціально-економічних і соціально-педагогічних умов для гармонійного саморозвитку особистості; кризовим станом інститутів соціалізації і соціального виховання молоді.
Як свідчать матеріали дослідження, діяльність ЛКСМ України радянського періоду, незважаючи на певну заполітизованість, можна охарактеризувати загалом як соціально-педагогічну. Підтвердженням цьому слугують виявлені науковцями (Ю.Артем’єв, С.Аставін, В.Бузало, В.Гайдукевич, В.Головенько, Е.Губін, М.Малахов, Б.Ручкін та ін.) факти активної участі ЛКСМУ в таких акціях як “похід за ліквідацію неписьменності”, “похід за культуру”, активна участь комсомолу у створенні системи професійно-технічної освіти, в індустріалізації і колективізації, у післявоєнній відбудові народного господарства, освоєнні цілинних земель тощо. У 70-80-х роках соціально-педагогічна діяльність ЛКСМ України значно активізується: зростає чисельність комсомольсько-молодіжних ланок, бригад, започатковується рух молодіжних житлових комплексів, створюються молодіжні агрофірми, молодіжні кооперативи. Проте розвиток подій у країні привів до ліквідації діяльності ЛКСМУ у 1991 році.
Аналіз результатів проведеного дослідження дає підстави вважати, що зародження сучасного руху молоді в Україні було викликане: кризовим станом ЛКСМУ як єдиної “одержавленої” молодіжної організації в Україні; загальною системною кризою інститутів соціалізації і соціального виховання в Україні; об’єктивною потребою оновлення, модернізації і створення нових, адекватних потребі і запитам молоді інститутів соціалізації й соціального виховання особистості; прагненням соціально активної частини молоді реалізувати себе через активну участь у суспільному і політичному житті країни, взяти на себе відповідальність за процес особистісної соціалізації, зреалізувати свою потребу в суспільному самовизначенні і самовираженні.
Отже, процес виникнення в Україні в кінці 80-х –на початку 90-х рр. ХХ ст. численних молодіжних об’єднань різноманітного спрямування був адекватною реакцією молодих людей на кризову суспільно-політичну і соціально-економічну ситуацію в країні і відобразив потребу молоді у створенні принципово нового інституту соціалізації й соціального виховання особистості –українського молодіжного руху.
У третьому розділі –“Особливості соціалізації і соціального виховання особистості в молодіжних організаціях кінця ХХ –початку ХХІ століть” розкрито суть та особливості соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань, викладено результати вивчення й аналізу процесу становлення українського молодіжного руху як інституту соціалізації і соціального виховання, розкрито його соціально-педагогічний потенціал.
Доведено, що соціально-педагогічний потенціал національного молодіжного руху початку XXI століття –це інтеграція мети, завдань, форм, методів і засобів реалізації статутних положень молодіжних організацій, педагогічний ефект дії яких спрямований на самореалізацію, сприяння соціалізації і соціальному вихованню молоді.
На підставі аналізу праць вітчизняних науковців (М.Баяновська, М.Головатий, В.Головенько, Л.Ярова та ін.), російських (Л.Алієва, Л.Бєляєва, І.Валгаєва, Т.Вернігорова, О.Волохов, Р.Гаріфулліна, Т.Пташко та ін.) та з урахуванням результатів проведеного дослідження обґрунтовано доцільність зміни назви “дитячі громадські об’єднання” на “різновікові громадські об’єднання”. З’ясовано, що різновікові (дитячі) об’єднання можна охарактеризувати як самодіяльні об’єднання дітей, підлітків і молоді, створені з метою їх виховання та самовиховання.
Доведено, що формування виховного потенціалу різновікового об’єднання (становлення його як соціально-педагогічної системи) проходить такі етапи: “формування виховного середовища” –“організація виховної діяльності” –“інтеріоризація та ідентифікація”.
У процесі роботи автора з молодіжними організаціями було визначено і обґрунтовано доцільність використання функціональної одиниці соціально-педагогічної діяльності (ФОСПД) як основи дослідження й аналізу змістового компоненту діяльності молодіжного об’єднання. В результаті її використання проаналізовано наявність у соціально-педагогічній діяльності різновікових об’єднань основних напрямів змісту виховання і рівень їх присутності (коефіцієнт присутності), а також визначено пріоритетні напрями змісту виховання (коефіцієнт пріоритетності). З’ясовано, що у діяльності сучасних різновікових об’єднань виразно простежуються розумове, моральне, громадянське, естетичне, екологічне, трудове, військово-патріотичне, правове, релігійне, фізичне виховання.
У розділі охарактеризовано діяльність тих різновікових об’єднань, які здійснюють антинаркогенну профілактичну роботу і досягають позитивних результатів (формування стійких антинаркогенних установок).
У результаті проведеного дослідження виявлено, що значним соціально-педагогічним потенціалом володіють одновікові молодіжні об’єднання. Зокрема, аналіз роботи 49 молодіжних організацій різної спрямованості дав змогу встановити, що соціально-педагогічна діяльність одновікових молодіжних об’єднань (молодь 18-28 рр.) має складну структуру. Це зумовлено пріоритетною спрямованістю мети їхньої діяльності, соціальним статусом членів об’єднань, реґіональними, національними, ґендерними особливостями, ідеологічними переконаннями. Поряд з тим аналіз результатів першого і другого етапів дослідження, а також праць ряду науковців (А.Арет, І.Бех, І.Донцов, А.Дорошенко, О.Ковальов, Г.Костюк, А.Кочетов, В.Савченко та ін.) дозволив дійти висновку, що самовиховання є основою виявлення суті і змісту соціально-педагогічної діяльності. З’ясовано, що самовиховання членів молодіжних об’єднань, це: особливий вид діяльності, спрямованої на соціалізацію і самореалізацію особистості; усвідомлений, самостійний процес, який здійснюється в контексті реалізації мети і завдань роботи молодіжних організацій; діяльність, в якій загалом відображаються вимоги суспільства до процесу формування особистості.
У процесі констатувального експерименту, завдання якого полягало у встановленні зв’язку між діяльністю одновікових молодіжних організацій і змістом процесу самовиховання, виявлено самовиховну і соціалізаційну наповненість ФОСПД 16 одновікових молодіжних об’єднань саморозвивального і самовиховного спрямування, а також визначені напрями змісту самовиховання і соціалізації членів даних об’єднань. До них ми відносимо: громадянське самовиховання, економічне самовиховання, самовиховання інтересу і любові до історико-культурної і фольклорно-етнографічної спадщини українського народу та національних меншин, котрі проживають в Україні, моральне, естетичне, трудове, екологічне самовиховання, формування національної свідомості і самосвідомості, інтелектуальний саморозвиток, антинаркогенне самовиховання у поєднанні з антинаркогенною профілактичною роботою, фізичне самовиховання у поєднанні з формуванням установки на здоровий спосіб життя, правове самовиховання.
Аналіз мотивації участі молодих людей у роботі молодіжних об’єднань (дослідженням були охоплені 286 респондентів –членів 15 об’єднань) свідчить, що основним мотивом виникнення і формування смислової установки їх членства та участі у діяльності є: 1) потреба в активному, предметному, емоційно-дружньому і змістовному спілкуванні з ровесниками; 2) потреба в реалізації власної ініціативи через діяльність поза межами офіційних структур соціалізації, які, на думку респондентів, сковують їхню ініціативу, творчість, фантазію, ставлять у жорсткі рамки, визначених школою, вищим навчальним закладом, сім’єю правил поведінки та обов’язків.
Результати дослідження дозволяють стверджувати, що суспільно значущим компонентом соціально-педагогічної діяльності значної групи одновікових молодіжних об’єднань є діяльність, спрямована на поглиблення в країні демократичних процесів та на побудову в Україні громадянського суспільства. Розглядаючи цей компонент як складову частину соціально-педагогічної діяльності, ми виходимо з того, що участь у ній сприяє формуванню активної життєвої позиції, виховує особистість з демократичними і толерантними установками, орієнтацією на загальнолюдські духовні цінності, виховує повагу до законів нашої держави. Цей напрям соціально-педагогічної діяльності є пріоритетним у 22 всеукраїнських молодіжних об’єднаннях та у 121 молодіжній організації, які функціонують на обласному та районному рівнях.
До соціально значущих напрямів соціально-педагогічної діяльності спілок молоді нами віднесено всебічне сприяння професійному самовизначенню, науковій та підприємницькій діяльності своїх членів. Крім пріоритетно зорієнтованих на зазначену діяльність (професійно спрямовані молодіжні об’єднання), цей напрям присутній у діяльності багатьох інших молодіжних організацій.
Значним соціально-педагогічним потенціалом володіють громадські об’єднання молодих юристів та об’єднання правозахисного характеру, які в умовах відповідної підтримки могли б стати центрами правового виховання молоді.
Перспективною і соціально значущою є діяльність громадських молодіжних об’єднань науково-дослідницького спрямування. Сам факт існування таких молодіжних організацій сприяє підвищенню інтересу молоді до сфери наукової діяльності.
У контексті інтеграційних прагнень України інтерес викликають молодіжні організації, діяльність яких спрямована на розвиток міжнародного співробітництва з молоддю інших країн.
На особливу увагу заслуговують молодіжні об’єднання, які здійснюють волонтерську діяльність. Отримані в процесі роботи матеріали свідчать, що зазначена група молодіжних об’єднань бере активну участь у реабілітації дітей-інвалідів і молодих інвалідів, а також у антинаркогенній профілактичній роботі та боротьбі з поширенням серед молоді ВІЛ/СНІД.
Соціально важливу роботу виконують і молодіжні об’єднання, основою діяльності яких є взаємодопомога соціального характеру. До цих об’єднань входять молоді люди, які самі та члени їх сімей потребують соціального захисту і підтримки.
У розділі висвітлюються особливості діяльності молодіжних організацій, які здійснюють профілактику ВІЛ/СНІД та працюють з наркотично узалежненою молоддю. Серед них масштабами своєї діяльності виділяється всеукраїнське об’єднання “Молодь проти злочинності і наркоманії” (МПЗН), яке створює спеціалізовані консультаційні служби, центри психосоціальної реабілітації і ресоціалізації молодих наркоманів, ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД; розробляє і впроваджує в практику нові моделі надання допомоги дітям, підліткам і молодим людям “груп ризику”; проводить заходи для підлітків і молоді, спрямовані на профілактику різного роду узалежнень.
Помітну роль у процесі соціалізації молодого покоління відіграють громадські об’єднання жіночої молоді.
Значну роль у розвитку національної культури і мистецтва, а також в ознайомленні молоді з фольклорною скарбницею українського народу та національних меншин, що проживають в Україні, відіграють молодіжні об’єднання мистецько-культурного та фольклорного спрямування.
Серед молодіжних організацій своєю активністю і принциповістю виділяються молодіжні об’єднання екологічного спрямування. Вони здійснюють численні акції природоохоронного характеру, часто виступають перед учнями і студентами, намагаються не лише контролювати діяльність суб’єктів господарювання, а й активно впливати на неї.
Значну роботу з формування інтересу молоді до історичного минулого нашої країни проводять молодіжні об’єднання історико-просвітницького спрямування, які беруть участь в археологічних розкопках, реставрації історичних споруд, проводять ігри на історичну тематику.
Соціально значущою є діяльність молодіжних об’єднань національних меншин в Україні. Зокрема, діяльність всеукраїнського об’єднання “Німецька молодь в Україні” та об’єднань угорської, румунської, польської, грецької, кримськотатарської та єврейської молоді сприяє гармонізації відносин між молоддю різних національностей, дозволяє молоді національних меншин оволодівати духовно-культурними здобутками своїх народів, ознайомленню з ними молоді інших національностей, формуванню національної толерантності і поваги до культури інших народів.
Значний вплив на формування свідомості молодих людей здійснюють молодіжні об’єднання, які поєднують світський характер діяльності з певною релігійною спрямованістю та молодіжні об’єднання релігійного спрямування.
На основі аналізу основних структурних компонентів діяльності молодіжних об’єднань виявлено критерії, що покладені в основу їхньої соціально-педагогічної класифікації. Доведено, що основним і визначальним критерієм є пріоритетна спрямованість діяльності об’єднань. Це зумовлено особливостями мети і завдань діяльності молодіжних організацій. Проте не всі молодіжні об’єднання можна піддати класифікації на основі зазначеного критерію. Це спричинило введення таких додаткових критеріїв: національний склад (молодіжні об’єднання національних меншин), ґендерний аспект (об’єднання жіночої молоді), особливості світоглядних позицій (об’єднання, які поєднують світський характер діяльності з певною релігійною спрямованістю; об’єднання релігійного спрямування), віковий склад (різновікові об’єднання). У результаті виокремлені такі основні групи молодіжних об’єднань.
Класифікація одновікових молодіжних об’єднань: молодіжні об’єднання, діяльність яких спрямована на поглиблення в країні демократичних процесів та на побудову в Україні громадянського суспільства; молодіжні об’єднання саморозвивального і самовиховного спрямування; професійно спрямовані молодіжні об’єднання; громадські об’єднання молодих юристів та об’єднання правозахисного характеру; молодіжні об’єднання науково-дослідницького спрямування; молодіжні об’єднання, діяльність яких спрямована на розвиток міжнародного співробітництва з молоддю інших країн; молодіжні об’єднання, які здійснюють волонтерську діяльність; молодіжні об’єднання, в основі діяльності яких знаходиться взаємодопомога соціального характеру; громадські об’єднання студентської молоді; громадські об’єднання жіночої молоді; молодіжні об’єднання мистецько-культурного спрямування; молодіжні об’єднання фольклорного спрямування; молодіжні об’єднання екологічного спрямування; молодіжні об’єднання історично-просвітницького спрямування; молодіжні об’єднання патріотичного спрямування; молодіжні об’єднання національних меншин в Україні; молодіжні об’єднання спортивно-туристичного спрямування; молодіжні об’єднання, які поєднують світський характер діяльності з певною релігійною спрямованістю; молодіжні об’єднання релігійного спрямування.
Класифікація різновікових організацій здійснена на підставі пріоритетної спрямованості їхньої діяльності: різновікові об’єднання виховної і саморозвивальної спрямованості; різновікові об’єднання спортивно-туристичної спрямованості; різновікові об’єднання екологічного спрямування; різновікові об’єднання патріотично-виховного спрямування.
Викладені у розділі матеріали дають підстави стверджувати, що основна суть соціально-педагогічної діяльності членів спілок молоді полягає: в активному прагненні до особистісного самовираження й саморозвитку; в пошуку свого місця в процесі формування демократичного правового суспільства; у захисті своїх політичних, юридичних, соціальних прав; в активному виявленні доброти й милосердя в стосунках з людьми.
У четвертому розділі –“Громадське молодіжне об’єднання початку ХХІ століття як соціально-педагогічна система” викладено результати аналізу основних чинників, які впливають на суть соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань; визначено закономірності і тенденції процесу становлення і розвитку спілки молоді як інституту соціалізації і соціального виховання молоді.
На основі вивчення різних аспектів діяльності молодіжних об’єднань як важливого засобу соціалізації, виховання і самовиховання особистості з’ясовано, що вирішальним чинником у цьому процесі є вихід об’єднань на рівень функціонування в ролі соціально-педагогічної системи. Відповідно у розділі проаналізовано й теоретично обґрунтовано суть понять “педагогічна система”, “сучасне громадське молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система”, “модель технології соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань”.
Установлено, що до компонентів соціально-педагогічної системи можна віднести: вихідну концепцію діяльності спілки молоді, тобто її мету, завдання, зміст, а також чітко визначену соціально-педагогічну спрямованість діяльності; суб’єкти зазначеної діяльності (члени спілки і колектив спілки); організацію функціонування і діяльності колективу спілки молоді, а також інноваційний режим розвитку.
Якщо педагогічній системі властива відносна стабільність і визначеність параметрів, то соціально-педагогічну систему характеризують випадковість і невизначеність. З’ясовано, що соціально-педагогічна система молодіжного об’єднання як самоналаштовувана система формується з багатьох елементів, неоднорідних випадковостей. Зазначимо, що описати їх за допомогою імовірнісних моделей доволі складно, хоча за певних припущень і обмежень можливо. Центральними елементами цієї системи є суб’єкти діяльності. Їхнє функціонування пов’язане з особливостями міжособистісних відносин і психологічних впливів, а прогнозування з невизначеністю.
Вважаємо, що шлях до єднання, інтеграції складових частин соціально-педагогічної системи в єдине ціле не можна розглядати як рівномірний, постійний і односпрямований. Еволюційне сходження до більш складних, вищих форм організації діяльності молодіжного об’єднання проходить через ряд суперечливих циклів. Тому неправомірно чекати поступального лінійного розвитку досліджуваного феномена. Нестабільність –умова того, що діяльність колективу спілки молоді буде розвиватися, долаючи суперечності, які при цьому виникають. Встановлено, що суттєвою характеристикою соціально-педагогічної системи молодіжного об’єднання виступає цілісність як відображення концентрації зусиль членів об’єднання в контексті реалізації його мети і завдань діяльності.
З’ясовано, що для моделювання соціально-педагогічної системи молодіжного об’єднання важливе значення має обґрунтування технології соціально-педагогічної діяльності його членів, яка базується на таких основних положеннях: визнання особистісної участі членів спілки молоді у колективній діяльності спілки як одного із провідних чинників їхньої соціалізації і соціального виховання; визнання пріоритетності соціально значущої і суспільно корисної діяльності як ефективного засобу виховання і самовиховання; оптимального поєднання у процесі діяльності молодіжних об’єднань особистісних і внутрішньоспілкових інтересів; суспільно значущий характер діяльності молодіжного об’єднання, активний зв’язок з оточуючим соціумом; культура організації діяльності молодіжного об’єднання.
У найбільш загальному вигляді соціально-педагогічну систему громадського молодіжного об’єднання можна охарактеризувати як формалізовану соціально-психологічну контактну групу молодих людей, котра функціонує в рамках організованої структури і продукує виховні та соціалізуючі впливи.
У розділі проаналізовано роль і значення міжособистісних відносин і психологічних впливів у процесі становлення соціально-педагогічної системи молодіжної організації. Зокрема, проведений експеримент дозволив підтвердити гіпотезу про те, що між станом міжособистісних відносин в організації і “задоволеністю” (чи “незадоволеністю”) її діяльністю існує пряма залежність.
На основі наукових підходів, обґрунтованих А.Капською, Г.Лактіоновою, Л.Мардахаєвим, Л.Міщик, С.Савченком, а також аналізу досвіду діяльності молодіжних об’єднань розроблено модель соціально-педагогічної технології (СПТ) для молодіжної організації. Запропонована модель включає в себе орієнтовний, виконавчий і аналітично-контрольний компоненти та послідовно реалізується як етапи діяльності: інформаційно-аналітичний, етап вибору способу вирішення проблеми, прикладний (практичний) та експертно-оціннний.
Проведене дослідження дало можливість обґрунтувати висновок, що запропонована модель соціально-педагогічної технології (МСПТ) для молодіжної організації може стати своєрідним еталоном, орієнтиром змін у практиці діяльності, до реалізації якого необхідно спрямовувати суб’єкти молодіжного руху.
Використовуючи МСПТ як зразок, ми розробили соціально-педагогічні технології трьох рівнів інтенсивності діяльності (низької, середньої, високої) та різної насиченості кількістю ФОСПД (різновікові об’єднання) і чотирьох рівнів інтенсивності діяльності (низької, середньої, достатньої, високої) та різної насиченості кількістю ФОСПД (одновікові об’єднання).
Розроблені СПТ для молодіжних об’єднань –це комплекси акцій і заходів, що відображають увесь спектр напрямів змісту виховання (різновікові об’єднання) і напрямів змісту самовиховання і соціалізації (одновікові молодіжні об’єднання), що реалізуються у певній послідовності впродовж одного року.
У процесі формувального експерименту (2001 р.) зазначені СПТ були апробовані у діяльності 15 різновікових об’єднань виховної і саморозвивальної спрямованості (участь в апробації взяли 553 члени об’єднань) та 20 одновікових молодіжних об’єднань саморозвивального і самовиховного спрямування (участь в апробації взяли 523 члени об’єднань).
Завданням другої частини експерименту із застосуванням СПТ в діяльності одновікових молодіжних об’єднань була спроба сформувати у членів об’єднань установки на суспільну необхідність участі у волонтерській роботі. У результаті використання СПТ спостерігається тенденція формування позитивного ставлення (у 2002 р.) до участі у волонтерському русі. Позицію: волонтерська діяльність –це необхідна суспільству діяльність і нашим обов’язком є активна участь у ній поділяють: 38,2% членів першої групи об’єднань (показник 2000 р. –,2%); 48,2% членів другої групи об’єднань (показник 2000 р. –%); 49% членів третьої групи об’єднань (показник 2000 р. –,2%); 61,2% членів четвертої групи об’єднань (показник 2000 р. –,2%).
Результати експерименту підтвердили ефективність розроблених СПТ та доцільність їхнього використання.
Отже, частина сучасних молодіжних об’єднань постають як ефективно функціонуючі соціально-педагогічні системи, які здійснюють різноманітну діяльність виховного і самовиховного характеру, що, як засвідчують результати проведеного дослідження, прямо впливає на формування комунікативних і організаторських здібностей, рис характеру та морально-вольових якостей особистості, сприяє її інтелектуальному саморозвитку.
У п’ятому розділі –“Молодіжний рух у європейських країнах: суть та соціально-педагогічні особливості” викладено результати дослідження за такими напрямами: “Державна політика і молодіжний рух у структурі суспільних відносин в європейських країнах” та “Участь громадських молодіжних об’єднань Європи в процесі соціалізації і соціального виховання особистості”.
Викладені у розділі положення, обґрунтовані на основі аналізу дослідницьких матеріалів, дають підстави стверджувати, що молодіжні організації країн Європейського Союзу і Російської Федерації активно співпрацюють із органами влади в контексті реалізації державної молодіжної політики і в ряді країн Європи відіграють провідну роль. В цілому за підходами до організації процесу соціалізації молоді і залучення до нього молодіжних об’єднань країни Європи можна поділити на дві групи.
Перша: у цій групі країн (Данія, Іспанія, Ірландія, Італія, Португалія, Велика Британія, Франція, Фінляндія) державна молодіжна політика не виокремлюється із загальної політики держави щодо молодого покоління, надаючи максимум самостійності молодіжним об’єднанням та різноманітним приватним структурам. Характерні ознаки цієї моделі державної політики:
а) роль держави є обмеженою. Її функції –законодавче забезпечення процесу соціалізації і соціального виховання молоді та допомога різноманітним громадським і приватним структурам щодо забезпечення молодіжних програм необхідним фінансуванням та соціальною інфраструктурою;
б) суть державної молодіжної політики визначається соціокультурними і соціоосвітніми цінностями. Вона реалізується на основі забезпечення конкретних соціальних потреб молодого покоління.
Для другої групи країн (Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Люксембург, Швеція, Швейцарія, Норвегія, Росія) характерним є такий підхід: тут хоч і визнають молодіжні об’єднання як обов’язкових партнерів, але основну роль віддають державним установам. Їхнім завданням є: стратегічне планування, яке має за мету всеохоплюваність молодіжних проблем; координацію зусиль різних суб’єктів молодіжної політики; розробку і реалізацію спеціальних програм, спрямованих на підтримку ініціатив молоді в галузі економіки, освіти, професійного самовизначення, культури, дозвілля, спорту; створення і підтримку спеціальних проектів, які допомагають молоді брати активну участь у різних сферах життєдіяльності країни.
Незважаючи на те, що між цими моделями є певні відмінності, в країнах Європейського Союзу відстежуються такі тенденції: активна допомога ініціативним групам молоді, спрямована на створення ними молодіжних об’єднань та налагодження їхньої діяльності (забезпечення інформацією, надання організаційної, матеріальної та фінансової підтримки); формування у молоді почуття соціальної відповідальності, розвиток її ініціативи і творчості; створення для молоді умов, за яких вона може брати активну участь у розбудові громадянського суспільства та гуманізації відносин між людьми; сприяння розвиткові у молоді інтересу до духовних цінностей інших народів, до культурологічної співпраці з молодими людьми інших національностей.
Для молодіжного руху в країнах Європейського Союзу та в Російській Федерації характерним є різноманітність напрямів діяльності. У працях західноєвропейських дослідників (К.Аллербек, Г.Кройтц, Л.Розенмайєр, Л. фон Фріденбург та ін.) проблему участі молодіжних об’єднань у соціалізації молодого покоління розглядають як одну із найбільш важливих і дискусійних.
З’ясовано, що європейський молодіжний рух перебуває в стані перманентної самоорганізації та вдосконалення форм і змісту діяльності, створюючи умови для формування особистості. Він функціонує як поєднання окремих національних об’єднань і, в той же час як єдина полікультурна молодіжна спільнота. На основі наукових напрацювань В.Барбакової, Т.Белікової, І.Здомблеж, Т.Егорової, А.Кулічкова, Л.Масльоннікової, Д.Нечаєва, Р.Свиридон, М.Степанова доведено, що для нинішнього європейського молодіжного руху характерними є розвинуті традиції, сформована система молодіжних цінностей і принципів функціонування, загальна соціально-педагогічна спрямованість діяльності.
Таким чином, можна констатувати, що діяльність молодіжних організацій країн Європейського Союзу та Російської Федерації загалом має соціальне суспільно корисне спрямування. Вона стимулює процес самоактуалізації, самовиховання, самовдосконалення, самореалізації і саморозвитку своїх членів, створюючи для цього необхідні умови.
У шостому розділі –“Прогностичне обґрунтування подальшого розвитку українського молодіжного руху в контексті загальноєвропейських соціально-педагогічних тенденцій” –на основі врахування загальноєвропейських підходів до процесу соціалізації і соціального виховання особистості розкрито перспективи участі у ньому національного молодіжного руху. У розділі обґрунтовано висновок щодо незначної уваги як з боку владних структур, так і науковців до проблем молодіжного руху. Виявлено, що в Україні об’єктом уваги науковців є лише різновікові об’єднання. Що ж стосується одновікових молодіжних організацій, то й досі їхня різноманітна за своїм характером соціально-педагогічна діяльність не привернула уваги дослідників.
Ознайомлення з міжнародною (європейською) практикою діяльності молодіжних організацій та реальним станом функціонування національного молодіжного руху дають підстави для перегляду ставлення до зазначеної проблеми. На нашу думку, необхідно ініціювати створення державного науково-дослідного інституту соціальної педагогіки громадських молодіжних об’єднань. Вважаємо, що окремим науковцям в рамках індивідуалізованих і нескоординованих єдиним планом досліджень, самотужки вивчити й описати всю багатогранність участі сотень молодіжних організацій у процесі соціалізації і соціального виховання особистості, а також створити й апробувати моделі технологій соціалізації, виховання і самовиховання юнаків і дівчат у молодіжних формуваннях, надзвичайно складно. Це робота для колективу науковців, об’єднаних єдиною стратегією дослідження та скоординованими головними напрямами науково-дослідної роботи з розробки теорії і методики соціальної педагогіки громадських молодіжних об’єднань та практики використання спеціально розроблених і апробованих технологій соціально-педагогічної діяльності колективів молодіжних організацій.
Обґрунтовуючи стратегію організації наукових досліджень, бажано взяти до уваги і європейський досвід, зокрема Німеччини. Так, з метою координації зусиль дослідників у ФРН в 90-х рр. ХХ ст. був створений Німецький інститут молоді в Мюнхені. Важливу роль у “югендфоршунг” (дослідження різних груп молоді і проблем її соціалізації) також відіграють Дослідницький центр з проблем молоді у Ганновері, Інститут соціології молоді при Кельнському університеті, Інститут емпіричних досліджень у Франкфурті-на-Майні.
Закономірно, що процес становлення соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань значною мірою зумовлюється наявністю фахової консультативної та організаційно-методичної допомоги активу молодіжних об’єднань з боку кваліфікованих спеціалістів.
У ході дослідження з’ясовано, що молодіжні об’єднання часто звертаються до державних структур за допомогою. Основні причини звернення молодіжних організацій до державних установ –необхідність: у забезпеченні матеріально-технічних умов діяльності; у проведенні організаційних заходів; у навчанні активу; в інформаційному забезпеченні своєї діяльності; у відсутності коштів, необхідних для організації діяльності.
У розділі обґрунтовано положення про державну систему правового та соціально-економічного захисту молодіжного руху та її основні компоненти. Розроблено систему заходів, спрямованих на забезпечення соціальних ґарантій суб’єктам молодіжного руху, а саме:
–соціально-економічні. Ґарантії мають забезпечити стабільність і надійність підтримки державою молодіжного руху як сукупності молодіжних об’єднань, що сприятимуть в комплексі активній участі у процесі соціалізації і соціального виховання молодого покоління;
– політико-правові. Ґарантії визначатимуть основні законодавчі акти державної підтримки, які регулюватимуть взаємодію молодіжної організації як юридичної особи із соціумом, забезпечуватимуть представництво інтересів членів молодіжних об’єднань в органах державної влади та систему державного і суспільного контролю в царині здійснення державної політики стосовно молодіжного руху та окремих молодіжних організацій;
–організаційні. Ґарантії сприятимуть діяльності уповноважених державою служб, які займаються питаннями співпраці з молодіжними об’єднаннями; зокрема, це стосується соціальних служб для молоді; удосконалення системи роботи з лідерами спілок молоді, їхньої психолого-педагогічної підготовки.
Висновки
Аналіз процесу зародження і становлення соціально-педагогічних засад функціонування національного молодіжного руху дає підстави сформулювати такі висновки.
. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення досліджуваної проблеми, що виявляється у теоретичному обґрунтуванні суті процесу становлення і розвитку громадського молодіжного об’єднання як соціально-педагогічної системи, у розробці та експериментальній перевірці концепції соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань.
2. На “демонтаж” існуючих і народження нових, досить жорстких форм соціалізації певна частина молоді відповіла створенням принципово нового інституту соціалізації –громадського молодіжного об`єднання. У цьому контексті сучасні молодіжні організації постають своєрідною формою соціального і духовно-психологічного захисту молоді, є соціальною відповіддю на існуючі в суспільстві негативні прояви, а саме: егоїзм, індивідуалізм, цинізм, нігілізм, прагнення до особистого успіху будь-якою ціною тощо. Намагаючись вибороти своє місце в системі суспільних відносин і забезпечити своє майбутнє, члени спілок молоді протиставили виклику часу колективістську згуртованість, духовно-моральне єднання, взаємну підтримку один одного.
Феномен молодіжного руху має різноманітні аспекти і є дуже складним для дослідження. Це зумовлено, насамперед, тим, що незважаючи на офіційну реєстрацію, значна кількість молодіжних об`єднань продовжують зберігати свій, по суті неформальний характер, обмежуючись однією чи кількома обраними сферами діяльності. Це, безумовно, звужує вплив зазначених молодіжних структур на ефективність процесу соціалізації і соціального виховання даної категорії молоді. До негативних аспектів необхідно віднести і малочисельність спілок молоді, несистематичний (здебільшого епізодичний) характер їхньої діяльності, відсутність цілеспрямованого педагогічного впливу, слабку матеріально-фінансову базу, заполітизованість (суть діяльності частини молодіжних організацій полягає в обслуговуванні інтересів політичних партій). Це компенсується соціалізуючим і виховним впливом спільних справ різноманітного, в тому числі і творчого характеру.
3. Процес становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності молодіжних товариств другої половини ХІХ –початку ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ століття (на західноукраїнських землях), а також ЛКСМУ радянського періоду доцільно розглядати як взаємопов’язану систему соціальних і виховних мотивів, відносин і взаємодій, що знаходилися в стані перманентного розвитку.
З’ясовано, що зміст становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності молодіжних товариств другої половини ХІХ –початку ХХ століть, 20-30-х рр. ХХ століття (на західноукраїнських землях) та ЛКСМУ радянського періоду доцільно трактувати, по-перше, як соціально-історичне явище, в якому сконцентровано історію, розвиток і формування духовно-культурної основи нації; по-друге, як процес передачі і засвоєння соціального досвіду, духовної культури та підготовки членів молодіжних організацій до самостійного трудового життя; по-третє, як самомотивований процес розвитку особистості членів спілок молоді; по-четверте, як синтез досягнень у сфері духовно-культурних надбань і національної педагогіки, по- п’яте, як процес формування принципово нового інституту соціалізації і соціального виховання молодого покоління.
. Теоретично обґрунтовано суть категорій “соціально-педагогічна діяльність громадського молодіжного об’єднання”, “сучасне громадське молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система”, “модель технології соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань”.
З’ясовано, що структура “соціально педагогічної діяльності молодіжного об’єднання” як наукової категорії включає в себе мету, завдання, зміст, технології, суб’єкт, об’єкт і результат. Загальна мета соціально-педагогічної діяльності полягає у створенні оптимальних умов соціалізації особистості. Подальша конкретизація мети відбувається у завданнях. Мета, завдання і зміст соціально-педагогічної діяльності реалізуються через технології і спрямовані на досягнення прогнозованих наслідків. У результаті теоретичного аналізу категорії “сучасне громадське молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система” з’ясовано, що категорія “соціально-педагогічна система” –це множина взаємопов’язаних структур і функціональних компонентів, що підпорядковані меті реалізації завдань молодіжного об’єднання. Поряд з тим соціально-педагогічна система, як механізм соціалізації і соціального виховання, являє собою сукупність взаємопов’язаних засобів, методів і прийомів, необхідних для впливу педагогічного характеру на формування особистості.
Доведено, що “модель технології соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань” є зразком (ідеалізованим варіантом), що відображає цілеспрямовану, найбільш оптимальну послідовність діяльності соціально значущого і суспільно корисного спрямування (упорядковану сукупність дій, операцій, процедур, засобів, методів і прийомів, які забезпечують досягнення прогнозованої мети діяльності молодіжного об’єднання).
. Концепція соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань ґрунтується на таких основних положеннях: соціально-педагогічна діяльність є видом соціального проектування і конструювання; це організація соціально значущої і суспільно корисної діяльності дітей, підлітків і молодих людей, націленої на задоволення соціальних, культурних, освітніх потреб особистості; це наповнення життя молодої людини активним змістом, навчання мистецтву життєтворчості; це соціальний захист юної особистості, її політичних, економічних, культурних і соціальних прав; це формування активної соціальної позиції молодого покоління. Метою соціально-педагогічної діяльності є створення соціалізуючого і виховуючого середовища як важливого чинника соціально-педагогічного впливу на процес формування особистості; соціально-педагогічна діяльність –це особливий вид діяльності, спрямованої на соціалізацію і соціальне виховання особистості в системі взаємодій соціального середовища. Результатом соціально-педагогічної діяльності є формування світогляду, ціннісних орієнтацій, моральних переконань та особистісних якостей.
Обґрунтовуючи концепцію соціально-педагогічної діяльності ми виходили із припущення, що різноманітна спільна соціально значуща і суспільно корисна діяльність членів молодіжних об’єднань, яка активно впливає на процес соціалізації, виховання і самовиховання, і є соціально-педагогічною діяльністю. Результати дослідження підтверджують положення загальної і часткових гіпотез.
. Доведено, що процес становлення і розвитку соціально-педагогічного потенціалу національного молодіжного руху і соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань складається з трьох етапів: перший –друга половина ХІХ –початок ХХ століть. Це період зародження процесу формування основних теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань; другий етап –20-і рр. –кінець 80-х рр. ХХ століття. У цей період відбулося завершення становлення суті, змісту, основних форм і напрямів діяльності молодіжних об’єднань; третій етап –кінець 80-х рр. ХХ –початок ХХІ століть. Це період становлення і розвитку соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань як основи формування принципово нового інституту соціалізації і соціального виховання особистості –українського молодіжного руху.
З’ясовано, що зародження, розвиток і становлення соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних організацій характеризується такими особливостями і тенденціями:
–по-перше, відродження українського молодіжного руху в кінці 80-х рр. ХХ століття постає насамперед як: а) соціально-педагогічне явище, що відображає загальну кризу суспільної системи соціалізації і соціального виховання молодого покоління; б) системну кризу ЛКСМ України як інституту соціалізації і механізму виховання та самовиховання особистості;
–по-друге, поділом національного молодіжного руху на три групи об’єднань: 1) різновікові об’єднання; 2) політизовані молодіжні об’єднання; 3) неполітизовані молодіжні об’єднання.
Виявлено, що особливістю розвитку національного молодіжного руху постає загальна спрямованість діяльності її суб’єктів на захист соціальних прав молоді, боротьба за оптимізацію умов соціалізації молодого покоління; наявність значного числа професійно спрямованих молодіжних організацій (пріоритетний напрям діяльності); це характерно для діяльності багатьох (близько 40%) одновікових молодіжних об’єднань. Отже, спостерігається тенденція професіоналізації діяльності частини суб’єктів українського молодіжного руху, перетворення їх у своєрідні бізнесово-виробничі структури.
7. Основними чинниками, що характеризують становлення і розвиток молодіжного об’єднання як соціально-педагогічної системи є: мета і завдання як стартова основа його діяльності; наявність в активу об’єднань організаторських здібностей, певного рівня знань, умінь і навичок як загального, так і психолого-педагогічного характеру, матеріальне і фінансове забезпечення діяльності; інтенсивність діяльності членів об’єднань і її змістова насиченість; рівень партнерської співпраці з іншими суб’єктами процесу соціалізації і соціального виховання молоді (органами влади, соціальними службами для молоді, адміністрацією навчальних закладів, спонсорськими структурами, громадськими об’єднаннями); наявність кваліфікованої допомоги з боку соціальних педагогів, практичних психологів, науковців.
До механізмів функціонування соціально-педагогічної системи молодіжного об’єднання можна віднести: самоорганізацію як процес становлення і розвитку об’єднання; самореалізацію і саморозвиток особистості як процес участі індивідуума в діяльності об’єднання; самодіяльність як засіб саморозвитку особистості; самоуправління; соціальну ініціативу як джерело саморозвитку особистості.
8. Дослідження діяльності різновікових об’єднань дає підстави розглядати їх як важливий інститут соціалізації, виховання і самовиховання молоді. Зокрема, це стосується антинаркогенного виховання та формування установки на здоровий спосіб життя. З’ясовано, що у різновікових об’єднаннях, де здійснюється антинаркогенне виховання, значно зменшилась кількість членів об’єднань, які допускають можливість вживання алкогольних напоїв і тютюнопаління.
Значним потенціалом соціалізації і самовиховання володіють одновікові молодіжні об’єднання. Члени цих об’єднань переважають неспілкову молодь за багатьма параметрами формування моральних якостей і ціннісних орієнтацій. Найбільші успіхи у цьому плані мають ті суб’єкти молодіжного руху, які поєднують інтенсивність діяльності з її соціально-педагогічною різноманітністю, загальною гуманістичною спрямованістю.
Особливої уваги суспільства і владних структур потребують ті молодіжні об’єднання, діяльність яких спрямована на профілактику ВІЛ/СНІД та наркозалежності. Досвід організації діяльності таких об’єднань дає підстави вважати національний молодіжний рух значним резервом у боротьбі з негативними явищами у молодіжному середовищі. Вважаємо, що у контексті державної молодіжної політики необхідно: по-перше, всебічно підтримувати ці об’єднання (фінансово і матеріально); по-друге, активно пропагувати досвід їхньої діяльності (телебачення, радіо, преса, буклети, науково-популярна література); по-третє, сприяти формуванню нових молодіжних організацій цієї ж спрямованості; по-четвертє, актуалізувати дані напрями роботи у діяльності інших молодіжних об’єднань.
9. Застосування розроблених для молодіжних об’єднань соціально-педагогічних технологій дозволило з’ясувати наступне: 1) використання СПТ сприяє усуненню хаотичності і несистематичності їх діяльності, зводить її до логічно обґрунтованої послідовності дій з відповідним педагогічним ефектом; 2) дозволяє інтенсифікувати процес діяльності членів об’єднань, вивести її на більш високий рівень; 3) розроблені СПТ потребують подальшого вдосконалення з урахуванням результатів експерименту.
10. У вдосконаленні роботи з молоддю може допомогти використання досвіду як міжнародних, так і національних (європейських) молодіжних організацій. По-перше, європейський молодіжний рух розглядається як невід’ємна складова частина процесу соціалізації і соціального виховання молоді; по-друге, європейські молодіжні об’єднання є досить складними у контексті соціалізуючих і виховних впливів структурами за різноманітністю напрямів роботи, культурних уподобань, методів і прийомів соціально-педагогічної діяльності; по-третє, психолого-педагогічний вплив їхньої діяльності ґрунтується на засадах демократизму, толерантності і гуманізму. До характерних ознак зазначених об’єднань необхідно віднести значну чисельність молоді (членами молодіжних об’єднань у різних країнах Європи є від 30% до 70% всієї молоді (в Україні 3-4%). У країнах ЄС, на відміну від України, політизовані молодіжні об’єднання складають незначну частину від загальної їх чисельності.
11. На основі аналізу державної молодіжної політики обґрунтовано положення щодо розв’язання проблеми соціального партнерства суб’єктів українського молодіжного руху і держави. Значна увага приділена обґрунтуванню пропозицій стосовно покращання співпраці молодіжних організацій і владних структур. Зокрема, ми вважаємо, що державну політику відносно молодіжних об’єднань необхідно будувати так, щоб органи влади в своїх діях могли забезпечити послідовне і неухильне дотримання таких принципів:
–принцип полікультурності;
–рівності всіх спілок молоді перед законом; повна повага до їхніх прав на свободу думки, отримання інформації, дій, зборів тощо;
–пріоритетного ставлення до тих молодіжних об’єднань, в основі статутних положень яких покладено орієнтацію на загальнолюдські гуманістичні духовно-моральні цінності, а діяльність має яскраво виражений соціально значущий і суспільно корисний характер;
Вважаємо за доцільне акцентувати увагу на тому, що у своїй діяльності лідери молодіжних об’єднань мають враховувати стан полікультурності нашого суспільства, стимулювати молодіжні об’єднання до налагодження системи неформальної освіти.
Таким чином, подальший розвиток національного молодіжного руху доцільно спрямовувати на більш активну участь його учасників у соціально значущих і суспільно корисних справах, на боротьбу з негативними явищами у молодіжному середовищі.
Таким чином, отримані результати підтвердили висунуту гіпотезу, дозволили досягти мети й виконати всі завдання дослідження.
Теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження доцільно використати Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту, УНКМО, обласним управлінням у справах сім’ї і молоді при облдержадміністраціях, обласним комітетам молодіжних організацій, викладачам педагогічних навчальних закладів.
. Науково-методичні рекомендації для соціальних педагогів, працівників соціальних служб, активістів молодіжних формувань щодо впровадження соціально-педагогічних технологій у практику організації діяльності молодіжних об’єднань активно використовуються, про їх наявність, суть та особливості застосування неодноразово доповідалось на конференціях, симпозіумах, семінарах.
До подальших напрямів наукових досліджень висвітленої проблеми вважаємо за доцільне віднести: опрацювання теоретичних аспектів соціальної педагогіки громадських молодіжних об’єднань як складової частини наукового апарату соціальної педагогіки і разом з тим як теоретичної основи дослідження та осмислення процесу соціалізації, виховання і самовиховання зазначеної категорії молоді; розмежування дослідження участі громадських молодіжних об’єднань у процесі соціалізації і соціального виховання відповідно до специфіки їхньої діяльності, пріоритетної спрямованості, вікових, реґіональних, релігійних та інших особливостей; провадження державної молодіжної політики та її вплив на процес функціонування молодіжних організацій і суть їхньої діяльності; вплив співпраці молодіжних об’єднань з соціальними службами для молоді, іншими громадськими організаціями, колективами навчально-виховних закладів на суть їхньої діяльності та на процес соціалізації, виховання і самовиховання членів молодіжних об’єднань; подальшу розробку технологій соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань та їхню апробацію.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії
1. Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань в Україні: Монографія. –Тернопіль: ТНПУ, 2005. –с.
Науково-методичні посібники
2. Поліщук Ю.Й. Моральне виховання в контексті соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань: Науково-методичний посібник. –Тернопіль: Тайп, 1999. –с.
3. Поліщук Ю.Й. Сучасне молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система: Науково-методичний посібник. –Тернопіль: Тайп, 1999. –с.
Статті у фахових науково-методичних виданнях
4. Поліщук Ю. Ідея української державності і виховна діяльність національних молодіжних об’єднань (ХІХ –поч. ХХ ст.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. –№3. –Тернопіль: ТДПУ, 1999. –С.57-63.
5. Поліщук Ю. Формування активної життєво-соціальної позиції молодого покоління в умовах молодіжного об’єднання // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. –№6. –Тернопіль: ТДПУ, 1999. –С.13-18
6. Поліщук Ю.Й. Суспільно корисна і благодійницька діяльність громадських молодіжних об’єднань // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Випуск 2. Ч. 2. –Київ: НПУ, 1999. –С.105-112.
7. Поліщук Ю. ЗУНР та її історичне значення у формуванні національної свідомості і самосвідомості у членів українських молодіжних товариств (20-30-і рр. ХХ ст.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. Випуск 8. –Тернопіль: ТДПУ, 1999. –С.40-44.
8. Поліщук Ю. Молодіжні об’єднання в контексті сучасності: історія становлення і розвитку // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. Випуск ІХ. –Тернопіль: ТДПУ, 1999. –С.193-197.
9. Поліщук Ю.Й. Громадські молодіжні об’єднання в контексті соціальної педагогіки села // Науковий Вісник Київського національного аграрного університету. №30. –Київ: КНАУ, 2000. –С.254-260.
10. Поліщук Ю.Й. Спілкування як засіб соціалізації і виховання членів сучасних громадських молодіжних об’єднань // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Том ХХІІІ. Випуск 2. Ч.3. –Київ: НПУ, 2000. –С.128-134.
11. Поліщук Ю. Сучасне громадське молодіжне об’єднання як соціально-педагогічна система // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Педагогіка. Вип. IY. –Івано-Франківськ: Плай, 2000. –С.93-100.
12. Поліщук Ю. Студентські молодіжні товариства в Австро-Угорській імперії та їх роль у національному вихованні молоді // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. Випуск 11. –Тернопіль, ТДПУ, 2000. –С.188-195.
13. Поліщук Ю. Соціально-педагогічні взаємодії, відносини і впливи в контексті соціального виховання членів громадських молодіжних об’єднань // Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету. Випуск третій. –Дрогобич: Вимір, 2001. –С.154-163.
14. Поліщук Ю. Соціально-психологічні умови ефективності роботи громадських молодіжних об’єднань // Проблеми педагогічних технологій. Збірник наукових праць Волинського державного університету. Випуск 2. –Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2001. –С.59-69.
15. Поліщук Ю.Й. Громадське молодіжне об’єднання як сукупність суб’єктів спілкування // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць Київського державного лінгвістичного університету. №15. – Київ: КДЛУ, 2001. –С.48-52.
16. Поліщук Ю.Й. Особистісні цінності у стратегії життєтворчості членів громадських молодіжних об’єднань // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць Київського національного лінгвістичного університету. Випуск 16. –Київ: КНЛУ, 2001. –С.127-131.
17. Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань // Педагогіка і психологія. Формування творчої особистості: проблеми і пошуки. Збірник наукових праць Інституту педагогіки і психології професійної освіти Академії педагогічних наук України та Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Випуск 18. –Київ-Запоріжжя: ЗОІППО, 2001. –-283.
18. Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна установка в діяльності громадських молодіжних об’єднань 90-х років // Вісник Луганського державного педагогічного університету. –№1. –Луганськ: Альма Матер, 2001. –С.161-169.
19. Поліщук Ю.Й. Співробітництво з громадськими молодіжними об’єднаннями як чинник професійно-творчого самовизначення студентської молоді // Соціалізація особистості: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. ХІІІ. –Київ: Логос, 2001. –С.91-101.
20. Поліщук Ю.Й. Спілкування як основа і джерело формування особистості члена громадського молодіжного об’єднання // Вісник Луганського державного педагогічного університету. –(41). –Луганськ: Альма Матер, 2001. –С.167-17.
21. Поліщук Ю.Й. Сучасні українські молодіжні об’єднання і національне виховання підростаючого покоління // Педагогічні науки. Збірник наукових праць Сумського державного педагогічного університету. –Суми: ДПУ, 2001. –С.44-51.
22. Поліщук Ю.Й. Умови активізації особистісного потенціалу членів громадських молодіжних об’єднань // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка і психологія. –Випуск 4. –Вінниця: ВАТ “Віноблдрукарня”, 2001. –С.83-86.
23. Поліщук Ю. Соціальне виховання і громадські молодіжні об’єднання // Обрії. Науково-педагогічний журнал. Засновник: Івано-Франківський інститут післядипломної освіти. –№1(12). –. –С.26-29.
24. Поліщук Ю.Й. Громадська думка та її вплив на процес соціалізації членів сучасних молодіжних об’єднань // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. –Умань: УДПУ, 2001. –С.145-154.
25. Поліщук Ю.Й. Соціальна педагогіка сучасних громадських молодіжних об’єднань (деякі теоретичні аспекти) // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Том ХХІV. –Київ: НПУ, 2001. –С.87-97.
26. Поліщук Ю. Громадські молодіжні об’єднання у структурі соціалізації молоді в країнах –членах ЄС // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. –№4. –Тернопіль: ТДПУ, 2001. –С.135-141.
27. Антинаркогенна профілактична робота в молодіжному об’єднанні “Пласт” // Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія: педагогіка і психологія. Випуск 8. –Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. –С.159-165.
28. Поліщук Ю. Проблема ефективності соціально-педагогічної діяльності громадського молодіжного об’єднання // Науковий Вісник Чернівецького національного університету. Серія: Педагогіка та психологія. –Випуск 138. –Чернівці: Рута, 2002. –С.142-150.
29. Поліщук Ю.Й. Суспільні цінності і ціннісні орієнтації членів громадських молодіжних об’єднань // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія: Педагогіка. Соціальна робота. –№5. –Ужгород: УНУ, 2002. –С.61-67.
30. Поліщук Ю.Й. Самоідентифікація особистості в процесі соціально-педагогічної діяльності молодіжного об’єднання // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. Випуск 3. –Київ: Науковий світ, 2002. –С.114-122.
31 Поліщук Ю.Й. Організовані громадські молодіжні об’єднання як фактор протидії втягуванню підлітків у неформальні асоціальні угруповання // Соціально-правовий захист молоді. Збірник наукових статей Херсонського державного педагогічного університету та Ужгородського національного університету. –Ужгород-Херсон: ХДПУ, 2002. –С.205-218.
32. Поліщук Ю.Й. Вплив соціально-психологічних чинників на ефективність соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць Київського національного лінгвістичного університету. Випуск19. –Київ: КНЛУ, 2002. –С.95-100.
33. Поліщук Ю. Зародження українського молодіжного руху в ХІХ столітті як історико-педагогічна проблема // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. –№2. –Тернопіль: ТДПУ, 2002. –С57-62.
34. Поліщук Ю. Ціннісні орієнтації в структурі особистості як чинник професійного становлення майбутніх фахівців // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. –№10. –Тернопіль: ТДПУ, 2002. –С.142-147.
35. Поліщук Ю.Й. Мотиваційні характеристики спрямованості діяльності громадського молодіжного об’єднання // Вісник Луганського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. –№11(55). –Луганськ: Альма Матер, 2002. –С 192-201.
36. Поліщук Ю.Й. Роль емоційно-вольового компонента в соціально-педагогічній діяльності громадських молодіжних об’єднань // Педагогічний пошук. Науково-методичний вісник Волинського обласного навчально-методичного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів. –№1. –. –С.65-68.
37. Поліщук Ю. Праксичні характеристики соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. –№11. –Тернопіль: ТДПУ, 2003. –С.77-83.
38. Поліщук Ю.Й. Самовиховання особистості у контексті соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Педагогіка. Випуск VIII. –Івано-Франківськ: Плай, 2003. –С.97-106.
39. Поліщук Ю. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань як фактор морального розвитку особистості // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: педагогіка. –№3. –Тернопіль: ТДПУ, 2003. –С.18-25.
40. Поліщук Ю.Й. Саморозвиток і самовиховання молоді у громадських молодіжних об’єднаннях як соціально-педагогічна проблема // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць Київського національного лінгвістичного університету. Випуск 28. –К.: КНЛУ, 2004. –С.53-58.
41. Поліщук Ю.Й. Теорія самовиховання як фундаментальна основа соціально-педагогічної діяльності сучасних громадських молодіжних об’єднань // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету. Психолого-педагогічні науки. №1. –Ніжин: НДПУ, 2004. –С.16-21.
42. Поліщук Ю. Сучасне громадське молодіжне об’єднання як колективний суб’єкт діяльності // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. –№7. –Ужгород: УНУ, 2004. –С.281-287.
43. Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна діяльність громадських молодіжних об’єднань як процес соціалізації особистості // СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Том ХХІІ. Педагогічні науки. –К.: Логос, 2004. –С.11-21.
44. Поліщук Ю. Міжособистісні відносини у громадському молодіжному об’єднанні як чинник формування духовності // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. Випуск 8. –Ужгород: УНУ, 2005. –С.144-147.
Статті у збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських
наукових та науково-практичних конференцій
45. Поліщук Ю.Й. Історико-педагогічні аспекти становлення і розвитку скаутингу як виховної системи // Молодіжний рух України: історія та сучасність. Збірник матеріалів IY Світового Конгресу українських молодіжних організацій, Київ, 22-23 серпня 1998 р. . –Київ: НВФ “Студцентр” / НІКА –Центр, 1998. –С.33-40.
46. Поліщук Ю. Життєтворчість як процес самореалізації і самовдосконалення особистості членів громадського молодіжного об’єднання // Україна у ХХІ столітті: перспективи розвитку гуманітарних наук та освіти : Матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф., Дніпропетровськ, 18-19 травня 2000 р.: Вісник Дніпропетровського національного університету. Серія: Педагогіка і психологія, Випуск 6. –Дніпропетровськ: ДНУ, 2000. –С.157-163.
47. Поліщук Ю. Виховання християнського почуття милосердя у членів громадських молодіжних об’єднань як педагогічна проблема // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття: Матеріали наук.-практ. конф., Івано-Франківськ, 26 лютого 2001 р. –Івано-Франківськ: Плай, 2002. –С.350-357.
48. Поліщук Ю.Й. Методологічні основи соціально-педагогічної діяльності громадських молодіжних об’єднань // Психолого-педагогічні проблеми удосконалення професійної підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 24-25 квітня 2001 р.: Наукові записки Київського інституту туризму, економіки і права. –Київ: НПЦ Перспектива, 2001. –Т.1. –С.77-82.
49. Поліщук Ю. Соціальний саморозвиток особистості в контексті соціально-педагогічної діяльності громадського молодіжного об’єднання // Психолого–педагогічні проблеми соціальної роботи та професійна підготовка до неї: теорія, практика: Матеріали Міжнар. наук.-прак. конф., Самбір, 10-14 квітня 2002 р. –Самбір, 2002. –С.182-187.
50. Поліщук Ю.Й. Участь майбутніх учителів у соціально-педагогічній діяльності молодіжних об’єднань як чинник професійної підготовки // Проблеми загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів: Матеріали Всеукр. наук.-прак. конф., Вінниця, 16-18 квітня 2002 р.: Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка і психологія. –Випуск 6. –Вінниця: РВВ ДП “Державна картографічна фабрика”, 2002.–С.227-230.
51. Поліщук Ю. Соціалізація і соціальне виховання членів молодіжних об’єднань в контексті педагогічної спадщини Василя Сухомлинського // Матеріали ІХ Всеукр. педаг. читань “Василь Сухомлинський і сучасність: Батьківська педагогіка”, Тернопіль, 25-27 вересня 2002 р.: Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. –№5. –Тернопіль: ТДПУ, 2002. –С.111-117.
52. Поліщук Ю.Й. Самовиховання особистості у контексті соціально-педагогічної діяльності сучасних молодіжних об’єднань // Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Ужгород, 25-26 лютого 2003 р. –Ужгород: УНУ, 2003. –С.167-172.
53. Поліщук Ю.Й. Соціалізація молоді у контексті діяльності громадських молодіжних об’єднань // Актуальні проблеми професійної підготовки фахівців соціальної роботи в Україні і за рубежем. Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Ужгород, 5-6 травня 2003 р. –Ужгород: Мистецька лінія, 2003. –С.265-270.
54. Поліщук Ю.Й. Участь сучасних громадських молодіжних об’єднань у волонтерському русі в Україні // Підготовка соціального працівника: надбання, проблеми, перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Хмельницький, 14-15 травня 2003 р. –Хмельницький: Технологічний ун-т Поділля, 2003. –С.46-47.
55. Поліщук Ю. Самовиховання членів сучасних громадських молодіжних об’єднань у контексті педагогічної спадщини Василя Сухомлинського // Матеріали ІІ Міжнар. педаг читань “Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю” та Х Всеукр. педаг. читань ”Василь Сухомлинський і сучасність: особистість учителя”, Київ-Кіровоград-Павлиш, 25-27 вересня 2003 р.: Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. Випуск 52. Частина 1. –Кіровоград: КДПУ, 2003. –С.194-197.
56. Поліщук Ю. Діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань України в контексті формування гендерної культури молоді // Формування гендерної культури молоді: проблеми та перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., Тернопіль, 30-31 жовтня 2003 р.. –Тернопіль: ТДПУ, 2003. –С.33-35.
Публікації в інших виданнях
57. Поліщук Ю. Єврейські молодіжні об’єднання України в 20-і роки // Україна на шляху до незалежності і демократії. Тематичний збірник праць викладачів, студентів і аспірантів історичного факультету. –Тернопіль: Поліграфіст, 1996. –С.158-162.
58. Поліщук Ю. Аналіз виховної діяльності молодіжних об’єднань України 20-х років ХХ століття // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія 3: Педагогіка і психологія. –№2. –Тернопіль: ТДПУ, 1998. –С.66-70.
59. Поліщук Ю. Вплив революції 1848 року на формування ідейно-педагогічних засад українського молодіжного руху // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Історія. Випуск YII. –Тернопіль: Лілея, 1998. –С.59-64.
60. Поліщук Ю. Всеукраїнські молодіжні об’єднання: здобутки у соціально-педагогічній роботі // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія 3: Педагогіка і психологія. –№5. –Тернопіль: ТДПУ, 1998. –С.170-175.
61. Poliszcuk J. Dzialalnosc Wolynskiego Zwiazku Mlodziezy Wiejskiej w okresie miedzywojennym jako przyklad edukacji wielokulturowej // KSZTALCENIE ZAWODOWE: PEDAGOGIKA I PSYCHOLOGIA. YI . –CZESTOHOWA – KIJOW, 2004. –Р.277-286.
АНОТАЦІЇ
Поліщук Ю.Й. Соціально-педагогічна діяльність сучасних громадських молодіжних об’єднань в Україні. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 –соціальна педагогіка. –Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 2006.
У дисертації розроблено і науково обґрунтовано концепцію соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань початку ХХІ століття. Доведено, що суть соціально-педагогічної діяльності молодіжних організацій полягає у сприянні процесу соціалізації і соціального виховання молоді.
Здійснено історико-педагогічний аналіз діяльності спілок молоді у ХІХ-ХХ століттях. Визначено особливості соціалізації і соціального виховання особистості в молодіжних організаціях початку ХХІ століття. Виявлено особливості впливу соціально-педагогічної діяльності молодіжних об’єднань на процес формування духовності, особистісних якостей і властивостей, ціннісних орієнтацій та світогляду. Здійснено класифікацію спілок молоді на підставі таких критеріїв: пріоритетна спрямованість їхньої діяльності; віковий і національний склад та особливості світоглядних позицій.
Визначено та обґрунтовано основні чинники, які впливають на процес становлення молодіжного об’єднання як соціально-педагогічної системи. Особливу увагу приділено застосуванню в діяльності молодіжних організацій соціально-педагогічних технологій. Розроблено комплекс заходів стосовно покращання партнерської співпраці суб’єктів українського молодіжного руху і державних структур.
Охарактеризовано особливості діяльності європейських молодіжних об’єднань. Розроблено та обґрунтовано прогноз розвитку українського молодіжного руху в контексті загальноєвропейських соціально-педагогічних тенденцій.
Ключові слова: соціально-педагогічна діяльність, соціально-педагогічна система, соціалізація, соціальне виховання, концепція, громадське молодіжне об’єднання, соціально-педагогічні технології, державна молодіжна політика, український молодіжний рух.
Полищук Ю.И. Социально-педагогическая деятельность общественных молодёжных объединений в Украине. –Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.05 –социальная педагогика. –Луганский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченко, Луганск, 2006.
В диссертации разработаны и научно обоснованы теоретико-методологические основы концепции социально-педагогической деятельности молодёжных объединений начала XXI века. Обосновано, что сущность социально-педагогической деятельности молодёжных объединений состоит в содействии процессу социализации и социального воспитания молодежи.
Изучены организационно-педагогические, общественно-политические и научные предпосылки возникновения, становления и развития украинского молодёжного движения как института социализации и социального воспитания молодежи. Осуществлен историко-педагогический анализ особенностей процесса функционирования молодёжных организаций второй половины ХІХ –начала ХХ столетий, 20-30-ых гг. ХХ столетия (на западно-украинских землях) и ЛКСМУ (советского периода) как источника формирования теоретико-методологических оснований социально-педагогической деятельности современных молодёжных объединений. Значительное внимание уделено анализу исследований украинского молодёжного движения в педагогической науке.
В процессе исследования выявлены цель, тенденции, закономерности, основные направления и формы социально-педагогической деятельности многочисленных современных молодёжных объединений. На основании сравнительного анализа раскрыты особенности деятельности различных групп молодёжных организаций, выявлены общие направления и отличия в деятельности. Определены основные факторы, влияющие на сущность социально-педагогической деятельности молодёжных объединений; определены закономерности и тенденции процесса становления и развития национального молодёжного движения как института социализации и социального воспитания молодежи.
В диссертации теоретически обоснована сущность категорий “социально-педагогическая деятельность молодёжного объединения”, “современное общественное молодёжное объединение как социально-педагогическая система”, “модель технологии социально-педагогической деятельности общественных молодежных объединений”.
В процессе исследования разработана модель социально-педагогических технологий для молодежных объединений, её основные компоненты и этапы реализации (информационно-аналитический, выбора способа решения проблемы, практический и экспертно–оценочный).
В соответствии с разработанными критериями (приоритетная направленность деятельности; возрастной и национальный состав, гендерный аспект, особенности мировоззренческих позиций) разработана классификация современных молодёжных объединений.
Анализ цели, основных программных установок и содержательного компонента деятельности современных общественных молодёжных объединений даёт основание утверждать, что движение молодёжи в Украине при соответствующей помощи со стороны как учёных, так и органов государственной власти и управления может и должно стать полноценным партнёром государства в решении задач воспитания молодого поколения и подготовки его к самостоятельной трудовой жизни.
Разработан комплекс мероприятий относительно улучшения партнёрского сотрудничества субъектов украинского молодёжного движения и властных структур в рамках реализации государственной молодёжной политики.
В диссертации проанализированы сущность и социально-педагогические особенности деятельности европейских молодёжных объединений. На основе анализа государственной политики и молодежного движения в структуре общественных отношений, проанализировано влияние общественных молодежных объединений Европы на процесс воспитания молодого человека.
На основе целостного анализа современного состояния общественного молодежного движения и социальной политики в нашей стране разработан и обоснован прогноз развития национального молодёжного движения как института социализации и социального воспитания.
Ключевые слова: социально-педагогическая деятельность, социально-педагогическая система, социализация, социальное воспитание, концепция, общественное молодёжное объединение, социально-педагогические технологии, государственная молодёжная политика, украинское молодёжное движение.
Polishchuck Yu. Y. Socio-pedagogical activity of contemporary public youth organizations in Ukraine. –Manuscript.
Thesis for gaining a scientific degree of a Doctor of Pedagogical Sciences in 13. 00. 05 specialty –Social Pedagogy. –Luhansk National Pedagogical University named after Taras Hryhorovych Shevchenko, Luhansk, 2006.
The theoretical and methodological bases of the concept of socio-pedagogical activities of youth organizations at the beginning of the XXI century have been worked out and scientifically grounded. It has been proved that the essence of socio-pedagogical activities of youth organizations lies in the promotion of the socialization process and in the youth social upbringing.
The historical and pedagogical analyses of the activities of youth organizations in the XIX –XX centuries have been explored. The specific features of personality socialization and social upbringing within public youth organizations of the beginning of the XXI century have been discovered. The peculiarities of the influence of socio-pedagogical activities of youth organizations on the process of spiritual development, personal traits and qualities, values and outlook have been found. The classification of youth organizations is made in accordance with the following criteria: priorities of their activities, age and national composition, peculiarities of outlook positions.
The main factors, influencing the process of formation of youth organization as a socio-pedagogical system have been established. Special attention has been paid to the usage of socio-pedagogical technologies in the activities of youth organizations. A complex of activities has been worked out to improve the partnership cooperation between the subjects of the Ukrainian youth movement and governmental bodies.
The activity of the European youth organizations has been studied and characterized. The prognosis of the development of the national youth movement in the context of the general European socio-pedagogical tendencies has been worked out and scientifically proved.
Key words: socio-pedagogical activity, socio-pedagogical system, socialization, social upbringing, concept, public youth organization, socio-pedagogical technology, Ukrainian youth move ment.