Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
13. Рамкова директива 98/391/ЄС «Про введення заходів що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників».
Вимоги про те, якою має бути ергономіка в країнах ЄС, закріплено в законодавстві Союзу й, насамперед, у директиві № 89/391 “Про заходи щодо поліпшення безпеки й здоров'я трудящих”. Відповідно до неї роботодавці зобов'язані оцінювати виробничі ризики й забезпечувати вжиття адекватних захисних і профілактичних заходів, гарантувати відповідне навчання й інструктаж працівників з дотримання заходів безпеки, а також надавати працівникам інформацію та консультації і дозволяти їм брати участь в обговоренні всіх питань із забезпечення безпеки й гігієни праці.
14. Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»
Організації з усього світу та їх учасники все більше усвідомлюють потребу в соціально відповідальній поведінці та її переваги. Метою соціальної відповідальності є сприяння сталому розвитку.
Соціальна відповідальність є предметом діяльності багатьох міжнародних, регіональних некомерційних організацій.
Стандарт ISO 26000 – це добровільна настанова з соціальної відповідальності і не є документом, що передбачає сертифікацію, як, наприклад, ISO 9001 та ISO 14001. Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).
Цей міжнародний стандарт надає інструкції щодо основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки до існуючих стратегій, систем, практик та процесів організації. Він наголошує на важливості результатів та діяльності у сфері соціальної відповідальності та її удосконалення.
Цей міжнародний стандарт замислений як такий, що буде корисним для всіх типів організацій у приватному, державному та неприбутковому секторах, для компаній великих і малих, діючих у розвинутих країнах або країнах, що розвиваються. Хоча не всі розділи цього міжнародного стандарту будуть однаково корисними для всіх типів організацій, всі основні аспекти є придатними для кожного типу організацій. Кожна організація самостійно визначає, що є придатним та важливим для неї шляхом власних оцінок та діалогу з зацікавленими сторонами.
Урядові організації, як і будь-які інші організації, можуть виявити бажання використовувати цей міжнародний стандарт. У будь-якому випадку стандарт не може замінити або яким-небудь чином змінити зобов’язання держави.
Використання цього міжнародного стандарту підтримує кожну організацію у прагненні стати більш соціально відповідальною, брати до уваги інтереси її членів, відповідати чинному законодавству та поважати міжнародні норми поведінки.
Визнаючи, що організації знаходяться на різних щаблях розуміння та впровадження соціальної відповідальності, цей міжнародний стандарт запланований для використання тими, хто тільки розпочинає розглядати питання соціальної відповідальності, а також і для тих, хто має досвід її впровадження. Початківці можуть вирішити за корисне прочитати і застосувати цей міжнародний стандарт від початку до кінця, використавши його у якості підручника, у той же час досвідчені користувачі можуть вирішити використати його для покращення існуючих практик та для подальшого впровадження соціальної відповідальності в організації. Посилання на будь-який стандарт, кодекс або інший документ в рамках цього міжнародного стандарту не означає, що ISO схвалює або надає особливого статусу тому чи іншому стандарту, кодексу або документу.
Широке впровадження на підприємствах, в організаціях та установах вимог міжнародного стандарту ISO 26000 сприятиме зростанню показників сталого розвитку України
15. Обов’язки Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Права та обов’язки застрахованої особи.
Права та обов’язки роботодавця як страхувальника
У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
є) допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону;
2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;
3) сприяти створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;
4) організувати цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;
5) забезпечити потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка повинна включати:
а) обслуговування вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики;
б) догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі;
в) акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;
г) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі;
д) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів).
З метою найповнішого виконання функцій, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, Фонд соціального страхування від нещасних випадків створює спеціалізовану медичну та патронажну службу соціального страхування;
6) вжити всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;
7) забезпечити згідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденні домашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприяти наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;
8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проводити навчання та перекваліфікацію представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;
4) у разі настання страхового випадку одержувати від Фонду виплати та соціальні послуги, передбачені Законом;
5) на послуги медичної реабілітації;
6) на послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;
7) на відшкодування витрат при медичній і професійній реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрати на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;
8) на послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;
9) отримувати безоплатно від Фонду роз'яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку.
У разі смерті потерпілого члени його сім'ї мають право на одержання від Фонду страхових виплат (одноразової допомоги, пенсії у зв'язку із втратою годувальника) та послуг, пов'язаних з похованням померлого.
Обов'язки застрахованого
Застрахований зобов'язаний:
1) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
2) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:
а) лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або у медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;
б) додержувати правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;
в) не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;
г) своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх надання (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо).
Права та обов'язки роботодавця як страхувальника
Роботодавець як страхувальник має право:
1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;
2) вимагати від Фонду соціального страхування від нещасних випадків виконання обов'язків Фонду щодо організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань та соціального захисту потерпілих;
3) оскаржувати рішення працівників Фонду соціального страхування від нещасних випадків у спеціальних комісіях з питань вирішення спорів при виконавчій дирекції Фонду та при її робочих органах;
5) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому числі в суді.
Роботодавець як страхувальник зобов'язаний:
3) інформувати робочий орган виконавчої дирекції Фонду:
а) про кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві;
б) про зміну технології робіт або виду діяльності підприємства для переведення його до відповідного класу професійного ризику;
4) подавати робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків відомості про річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік;
5) безоплатно створювати всі необхідні умови для роботи на підприємстві представників Фонду;
6) повідомляти працівникам підприємства адресу та номери телефонів робочого органу виконавчої дирекції Фонду, а також лікувально-профілактичних закладів та лікарів, які за угодами з цим Фондом обслуговують підприємство;
7) подавати звітність робочому органу виконавчої дирекції Фонду у строки, в порядку та за формою, що встановлені Фондом.
Порядок і строки подання відомостей, передбачених Законом, визначаються Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
16.Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соціальної відповідальності.
Організації належить:
- розробити, упровадити та підтримувати політику в області охорони праці,
безпеки та довкілля, де чітко зазначено, що впровадження відповідних стандартів
охорони праці, безпеки та довкілля не повинно стати на заваді належному
[економічному] розвитку; вони мають взаємно доповнюватися;
- аналізувати і контролювати ризики, пов'язані з охороною праці та забезпеченням
безпеки, які спричинені діяльністю організації;
- повідомляти інформацію що стосується вимог до працівників про дотримання
правил безпеки, та забезпечувати дотримання працівниками відповідних процедур;
- надавати обладнання для забезпечення безпеки, необхідне для запобігання
професійним захворюванням та аваріям, а також для дій у разі нештатних ситуацій;
- зменшувати або усувати ризики, шляхом документування і вивчення всіх
випадків, пов'язаних із здоров'ям та безпекою, а також проблем, зазначених
працівниками;38
- належним чином реагувати на конкретні, та іноді різні шляхи впливу ризиків
безпеки та охорони здоров'я на робочому місці на жінок і чоловіків, а також на людей із
обмеженими можливостями;
- дотримуватися принципу, відповідно до якого заходи з охороні праці та
забезпечення безпеки не мають бути пов'язані з витратами, що покладаються на
працівників;
- створити системи охорони праці, забезпечення безпеки та охорони довкілля,
засновані на наданні права працівникам на:
а) повну та достовірну інформацію відносно ризиків, пов'язаних із здоров'ям і
безпекою, та найкращих практик, що вживаються для реагування на ці ризики;
б) вільне з'ясування і отримання роз'яснень за всіма аспектами, що пов'язані із їх
здоров'ям та забезпеченням безпеки, що відноситься до їх роботи;
в) відмову від роботи, яка із розумною мірою може розглядатися як така, що
представляє неминучу або серйозну загрозу їх життю, здоров'ю або життю і здоров'ю
інших;
г) звернення за консультацією за межі організації, якщо в цьому зверненні
відсутня інформація, що заборонена до розголосу.
д) повідомлення контролюючих органів про питання, що відносяться до охорони
праці і забезпечення безпеки;
є) участь у процесах і ухваленні рішень, що відносяться до охорони праці та
забезпечення безпеки (пункти а-є);
ж) відсутність погроз, переслідування за те, що вони зробили будь що із
перерахованого вище.
17.Охорона праці я к невідємна складова соціальної відповідальності. Визначення та основні принципи соціальної відповідальності. Міжнародні норми соціальної відповідальності.
соціальна відповідальність
Відповідальність організації за вплив її рішень та діяльності на суспільство та
навколишнє середовище (3.6) через прозору (3.3) та етичну поведінку (3.4), що
- сприяє сталому розвитку (3.2), включаючи здоров’я та добробут суспільства;
- враховує очікування зацікавлених сторін (3.7);
- відповідає законодавству, що застосовується та узгоджується з міжнародними
нормами поведінки (3.5);
- інтегрована в діяльність усієї організації та застосовується в її взаємовідносинах
Принципи соціальної відповідальності
Організації належить базувати свою поведінку на стандартах, рекомендаціях або
правилах поведінки, що визнаються як етичні та правильні в контексті конкретної
ситуації.
Організація повинна побудувати та підтримувати функціонування системи
управління соціальною відповідальністю враховуючи наступні принципи:
1) підзвітність (4.3.4.1);
2) прозорість (4.3.4.2);
3) етичну поведінку (4.3.4.3);
4) повагу до інтересів зацікавлених сторін (4.3.4.4);
5) дотримання верховенства закону (4.3.4.5);
6) дотримання міжнародних норм поведінки (4.3.4.6);
7) дотримання прав людини (4.3.4.7).
Всі принципи соціальної відповідальності мають бути відображені документально
в діяльності організації. Кожен із принципів має відображатися веденням відповідних
протоколів.
Організація має надати докази поінформованості своїх зацікавлених сторін про
права, що мають зацікавлені сторони, та вимоги, що їх висуває організація у
відповідності до цього стандарту.
2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ
У цьому стандарті є посилання на такі нормативні документи:
Національні стандарти:
ДСТУ ISO 9000:2007 Системи управління якістю. Основні положення та словник
термінів.
ДСТУ ISO 9001:2009 Системи управління якістю. Вимоги.
ДСТУ ISO 14001:2006 Системи екологічного керування. Вимоги та настанови
щодо застосування.
ДСТУ ISO 19011:2003 Настанови щодо здійснення аудитів системи управління
якістю і (або) екологічного управління.
18. законодавча основа єс з питань охорони праці. Охорона праці – частина соціальної політики ЄС.
Законодавство Євросоюзу в цій сфері можна умовно розділити на дві групи:
— директиви ЄС щодо захисту працівників;
— директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).
Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:
— загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);
— вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків; Директива Ради 92/91/ЄЕС щодо охорони праці на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини через свердловини, Директива Ради 92/104/ЄЕС щодо охорони праці на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах; Директива Ради 93/103/ЄС під час роботи на борту риболовних суден; Директива Ради 1999/92/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників, які піддаються потенційній небезпеці у вибухонебезпечних середовищах);
— вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного переміщення вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров'ю на роботі);
— вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних із застосуванням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Директива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочому місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання значних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами; Директива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних з вібрацією, Директива Ради 36/ 188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов'язаної з дією шуму на виробництві (скасовується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);
— захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива
Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директива Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);
— положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).
— вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин; Директива Європейського парламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуального захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, призначених для використання у вибухонебезпечних середовищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посудин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції).
Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко застосовуються заходи незаконодавчого характеру (наприклад, кожні п'ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому Місці).