Попит Нецінові детермінанти попиту
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Мікроекономіка
1. Попит. Нецінові детермінанти попиту. Закон попиту.
Попит — це форма вираженння потреби в життєвих засобах, що визначається певною кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів.
Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту, який має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, зниження ціни — його зростання.
Якщо ціна зросла, то за незмінного платоспроможного попиту населення зменшуються можливості здійснення покупок, причому не в номінальному грошовому, а в натуральному вираженні.
Існують різні форми вияву закону попиту. Серед них відзначимо таку форму вияву, як ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевший товар — замінювач.
Інша форма вияву закону попиту — ефект доходу — спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни. Це зумовлює появу у споживача вільної суми грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.
Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція попиту може бути виражена рівнянням: QD = f(P) де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару. Крім ціни на попит впливають й інші, нецінові фактори.
До нецінових факторів (детермінантів) попиту можна віднести наступні:
доходи споживачів;
місткість ринку;
ціни і доступність споріднених товарів (товарів-субститутів);
ціни і доступність доповнюючих товарів (товарів-комплементів);
смаки і уподобання;
сподівання щодо майбутніх економічних умов;
особливі фактори (погода і т. ін.).
2. Ринкова пропозиція, її графічна модель. Чинники впливу на пропозицію. Закон пропозиції.
Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.
Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості, стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.
Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.
Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару.
Фактори, що змінюють пропозицію:
Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів. Зростання собівартості призводить до протилежного результату — пропозиція знижується.
Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.
Індивідуальні смаки споживачів.
Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.
Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.
3. Діалектична залежність попиту та пропозиції. Ринкова рівновага (графічна модель).
Економічні засади органічної поєднаності попиту і пропозиції випливають з нерозривності процесу відтворення економічного життя (єдності фази виробництва, розподілу, обміну та споживання продукту) і пов'язані з універсальною товарно-грошовою формою такого відтворення. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів (послуг). Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції з точки зору їхньої первинності-вторинності не вичерпується відомим положенням про пріоритет виробництва. Попит має значно складніше і вагоміше значення як стимул розвитку виробництва і пропозиції.
Рушійна сила попиту стала особливо помітною зі становленням сучасного постіндустріального інформаційного суспільства. Швидкий розвиток фундаментальної науки і принципово нові технологічні рішення викликають до життя нові потреби як у самому виробництві, так і в сфері споживання. Разом з помітним зростанням реальних доходів населення ці фактори створюють передумови для поглиблення суспільного поділу праці, підвищення її продуктивності і розширення пропозиції нових товарів та "послуг на ринку.
Співвідношення попиту і пропозиції залежно від рівня аналізу характеризує макро- чи мікроекономічні процеси. На макроекономічному рівні розглядається співвідношення сукупних попиту та пропозиції, які є характеристиками суспільного процесу відтворення в цілому. Мікроекономічною характеристикою є співвідношення ринкового попиту та ринкової пропозиції.
Співвідношення сукупних попиту і пропозиції показує можливості суспільного виробництва щодо задоволення народногосподарських і особистих потреб. Воно характеризується певними галузевими пропорціями виробництва валового суспільного продукту (сукупного чи кінцевого) порівняно з пропорціями споживання продуктів відповідних галузей (або з потребою в них). Зіставлення відповідних показників виробництва і споживання, а саме їх вартісногрошових обсягів, що реально сформувалися в народному господарстві, визначає співвідношення сукупних попиту та пропозиції, їх відповідність чи незбалансованість.
Ринкова рівновага (market equilibrium) - це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту.
Аналіз взаємодії попиту і пропозиції показує, що:
• надлишок товару знижує ціну;
• дефіцит товару підвищує ціну;
• за ціни рівноваги не існує причин для її зміни
4. Зміна рівноважних цін та обсягів продукції як наслідок зміни ринкових умов (попиту або пропозиції).
Ціна рівноваги – це ринкова ціна (P*), за якої обсяг попиту дорівнює обсягу пропонування. Це ціна, яка задовольняє і продавців, і покупців, за цією ціною їхні інтереси співпадають. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни.
Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою. Її умовою є: QD=QS.
Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування. Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців, загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну. Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.
Але рівновага може змінитися під впливом будь-якої з нецінових детермінант. Точка рівноваги переміщується в нове положення і не повертається назад, ринкова система набуває нової рівноваги з іншими параметрами рівноважних цін і обсягу. Якщо на ринку за інших рівних умов зростає (скорочується) лише попит, то рівноважна ціна і рівноважний обсяг продукції зростуть (скоротяться); якщо зростає (скорочується) лише пропонування, то рівноважна ціна зменшиться (збільшиться), а рівноважний обсяг зросте (скоротиться), Якщо одночасно зростають (скорочуються) і попит, і пропонування, рівноважний обсяг продукції зросте (скоротиться), але вплив на рівноважну ціну є невизначеним, він залежить від ступеня взаємних змін попиту та пропонування. Рівноважна ціна зменшиться, якщо попит зросте в меншій мірі, ніж пропонування, і зросте, якщо попит зростає в більшій мірі, ніж пропонування.
Зміни параметрів ринкової рівноваги також можуть відбуватись в результаті втручання держави, коли вона встановлює податок на виробників або надає їм субсидію. Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропонування, крива пропонування зміщується ліворуч. Зміщення кривої пропонування залежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.
5. Еластичність попиту та пропозиції: поняття, методи обчислення, практичне застосування.
Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.
Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1.
У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару.
Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів. Тому розрізняють еластичність попиту за ціною та еластичність попиту по доходах. Є і попит з одиничною еластичністю. Це ситуація, за якої і дохід, і величина попиту змінюються на однаковий відсоток, отже загальний дохід залишається постійним у міру зміни ціни.
Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:
Ko — коефіцієнт еластичності попиту
Q — відсоток зміни кількості продажів
P — відсоток зміни ціни
Як правило, існують товари з різною еластичністю за ціною. Зокрема, хліб та сіль є прикладами нееластичного попиту. Підвищення або зниження на них цін в цілому не впливає на кількість їх споживання.
Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1).
Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їх цін.
Еластичність пропозиції обчислюється через коефіцієнт еластичності пропозиції за формулою:
Km- коефіцієнт еластичності пропозиції
G — відсоток зміни кількості пропонованого товару
F — відсоток зміни ціни
Еластичність пропозиції залежить від таких чинників
як особливість виробничого процесу, час виготовлення продукту і особливість його до тривалого зберігання.
Особливості виробничого процесу дозволяють виробникові розширити виробництво товару при підвищенні ціни, а при пониженні його ціни переходить на випуск іншої продукції. Пропозиція такого товару є еластичною.
часового чинника, коли виробник не в змозі швидко реагувати на зміни ціни, оскільки для додаткового виробництва товару необхідний значний час.
6. Кардиналістський підхід до аналізу корисності. Максимізація корисності споживачем.
Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.
Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.
У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.
Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів.
Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.
Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).
Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.
Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .
Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.
7. Рівновага споживача з ординалістських позицій. Рівняння споживчого вибору.
В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):
- порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;
- транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб’єкта, ніж набір , той в свою чергу переважає привабливістю набір , то набір буде привабливішим також і за набір ;
- ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.
На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.
Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості .
Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.
Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів застосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості , кожна з яких представляє інший рівень корисності (рис. 4.2.).
8. Оптимум споживача.
Поєднання понять кривих байдужості та бюджетного обмеження дає можливість пояснити, за яких умов споживач буде знаходитись в стані тривалої рівноваги, тобто в такому стані, коли він буде максимізувати свою корисність споживанням визначеної кількості товару X та Y за даної величини доходу І і цін на блага РХ та РY.
Споживач максимізує свою корисність за даної умови, коли він одночасно знаходиться на найвищій кривій байдужості і на лінії бюджетних обмежень.
Можливість вільного переміщення вздовж бюджетної лінії говорить про те, що максимізувати корисність споживач буде в точці Е, в якій крива байдужості U, буде дотичною до бюджетної лінії K L.
Y
K a
E
U2
B U1
U X
L
Рис. 5.6. Рівновага споживача.
Інші спільні точки більш низької кривої байдужості Uі бюджетної лінії А і В, не максимізують корисність споживача, так як U< U1. Таким чином, точка Е є точкою рівноваги споживача, в якій він максимізує свою корисність
В математичному плані рівновага споживача зображується в точці, де yf[bk лінії бюджетних обмежень дорівнює кривої байдужості:
MRS xy = (5.7).
Рівність граничної норми заміщення благ співвідношенню їх цін є умовою рівноваги споживача в ординалістській концепції.
Так як згідно (5.4) MRS x y = то можна записати, що = або (5.8)
Рівнянням (5.8) умовою рівноваги споживача в кардиналістській концепції.
Таким чином, в точці оптимуму споживача відношення граничних корисностей дорівнює відношенню цін благ, що споживаються.
У відповідності з цим споживач розподіляє свій доход таким чином, щоб слідуючa грошова одиниця витрачена на кожний товар, приносила йому одну і ту ж граничну корисність.
9. Виробнича функція та її властивості, види виробничих функцій.
Виробнича функція — це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (L), капіталу (К) і землі (Z), то виробнича функція виглядатиме так:
де Q — максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва L, К, Z.
Властивості виробничої функції:
1. При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.
2. Існує певна взаємозамінність та компліментарність (доповнюваність) факторів виробництва.
3. Зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.
Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.
Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.
У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: Q = f (х)
10. Витрати виробництва у короткостроковому періоді. Криві витрат та їх взаємозв’язок.
Короткостроковий період - це період часу, коли потужності фірми залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості живої праці, сировини, палива, енергії. Тому у короткостроковому періоді одні види ресурсів змінні, а інші - фіксовані.
Відповідно, визначення періодів діяльності фірми у короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють на змінні та постійні.
Змінними витратами (Variable Cost - VC) називають витрати, величина яких знаходиться в залежності від зміни обсягу виробництва. До змінних належать витрати на заробітну плату, сировину, матеріали, паливо, електроенергію.
Динаміка змінних витрат нерівномірна: із збільшенням виробництва вони спочатку швидко зростають, потім виникає фактор економії на масовому виробництві (ефект масштабу виробництва). Потім знову вони ростуть швидше.
Постійними витратами (Fixed Cost - FC) називають такі, величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва. До постійних витрат належать витрати, на cплату оренди (якщо орендуються приміщення, основні фонди тощо), витрати на рентні та страхові платежі, сплату відсотків за кредит та ін.
Постійні витрати є обов'язковими і зберігаються навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє, але мусить підтримувати готовність до виробництва. Сума постійних (FC) і змінних (VC) витрат виробництва — це валові (сукупні) витрати виробництва (ТС - total cost), як сума грошових витрат на виробництво певного обсягу продукції.
11. Витрати виробництва у довгостроковому періоді. Криві довготривалих витрат.
На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис. 2.
Найпоширенішим є випадок комбінації зазначених варіантів (рис. 3).
Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 3).
У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. Їх не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки підприємства.
Рис. 2. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат за сталої
(а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва
Рис. 3. Типовий характер динаміки середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді
12. Ефект масштабу виробництва, його види. Мінімально ефективний масштаб виробництва, розмір фірми та структура галузі.
В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.
Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:
Мал. 41 Зростаюча віддача
Зростаюча віддача від масштабу — пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту (мал. 41). Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився в тричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як вдвічі.
Мал. 42 Постійна віддача
Постійна віддача від масштабу — це ситуація,при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, вдвічі більша кількість факторів рівно вдвічі збільшує обсяг випуску продукту (мал. 42).
Мал. 43 Спадна віддача
Спадна віддача від масштабу – це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва (мал. 43). Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції – лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту. Західні економісти вважають, що нині в більшості видів виробничої діяльності досягається постійна віддача від масштабу. У галузях економіки зростаюча віддача від масштабу потенційно значна, але з певного моменту вона може змінитися спадною віддачею, якщо не здолати процес збільшення масштабів фірм, що затрудняє управління й контроль, не дивлячись те, що технологія виробництва стимулює цю тенденцію.
13. Оптимум (рівновага) виробника (мінімізація витрат виробником). Підходи до визначення (правило найменших витрат, графічна модель через ізокости та ізокванти).
Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця — змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста .
Ізокоста — лінія, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (мал. 38).
де ТС – ізокоста (сукупні витрати),
L – працю,
K – капітал,
, – вартість праці і капіталу
Цю рівність називають бюджетним обмеженням виробника .
Мал.38. Карта ізокост
Рівновага виробника ‑ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 39). З мал. 39 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q1). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q2, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 39 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.
Мал. 39 Рівновага
Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 40, за початкової ізокости E1фірма мінімізує свої витрати в точці A1, застосовуючи K1одиниць капіталу і L1одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.
Мал.40. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.
Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E2. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A2, застосовуючи K2одиниць капіталу і L2одиниць праці.
Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:
MPK/MPL=PK/PL(1.1)
Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:
MRTS=MPK/MPL(1.2)
Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:
MPK/PK=MPL/PL(1.3)
Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.
Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.
14. Прибуток. Умови максимізації прибутку фірмою, мінімізації збитків. Рівновага фірми.
Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку виріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.
Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкту. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’
Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.
Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:
— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним потивом підприємницької діяльності
— прагнення отримати прибуток сприяє ефектевному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.
— прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.
Прибуток на капітал — найважливіша категорія ринкової економіки, складна багатогранні за своєю сутністю та конкретними формами вияву.
Функції прибутку:
Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства
Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.
Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.
Розподільча — функція прибутку забеспечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.
Індикативна (інформаційна) — функція прибутку забеспечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.
Види прибутку:
Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);
Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.
Принципи розподілу прибутку підприємства:
сплата частки до бюджету;
поповнення статутного фонду;
виплата дивідендів;
розширення виробництва;
— сплата штрафів;
соціальний розвиток;
стимулювання/мотивація працівників та інші напрямки, передбачені статутом.
Методи планування прибутку:
прямого рахунку;
аналітичний.
На норму прибутку впливають такі чинники
—Швидкість обороту капіталу. При її зростанні до суб'єкта господарської діяльності скоріше повертаються витрачені кошти, в тому числі на заробітну плату. У такому разі за попередньої величини капіталу зростають обсяги виробництва і прибуток.
—Економія витрат на засоби виробництва. Її досягають завдяки впровадженню досконалішої техніки, технології, передової організації виробництва і стимулюванню живої праці.
—Масштаби виробництва. Зростання обсягів виробництва дає можливість використати більш ефективні засоби виробництва (поточні лінії тощо) порівняно з середнімі і малими підприємствами. Це сприяє економії витрат виробництва, а отже, підвещинню віддачі одиниці використаного капіталу.
Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.
Мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку .
У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.
По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR .
Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації . Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q , продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69 ) чи мінімізує збитки (мал. 70)
Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні:
MC=MR
При зміні ринкової ситуації (зниження попиту і відповідно зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У випадку, якщо ціна перевищує середні змінні витрати ( AVC ), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат варто тимчасово призупинити виробництво.
Мал. 70. Графік вибору оптимального обсягу випуску фірмою, що мінімізує витрати.
Припустимо, що продавець на монопольно-конкурентному ринку безалкогольних напоїв прагне максимізувати прибуток. Його товар відрізняється від товарів продавців-конкурентів, за смаком і тому, що він має більше натуральних домішок. У цьому випадку продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів до нуля, тому що знайдуться покупці, які готові платити підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить від еластичності попиту на цей товар, тобто чи покриє прибуток від збільшення ціни втрати від скорочення продажів чи ні).
Попит і граничний доход залежать також від цін, установлених конкуруючими фірмами. Якби вони знизили свої ціни, то дана фірма безалкогольних напоїв продала б менше за даною ціною. Протилежне було б справедливо, якби конкуренти підняли свої ціни. Але, як уже говорилося раніше, монопольна-конкурентна фірма не враховує реакції конкурентів, коли встановлює ціни або орієнтири з обсягів продажу.
Мал.71. Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв
Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв представлено на (мал. 71). Обсяг випуску, за якого максимальний прибуток складає 2000л. на місяць і відповідає точці, у якій MR=MC. Щоб продати цю кількість товару фірма встановлює ціну 3 гривні за літр. За такою ціною обсяг попиту, відповідає точці A на кривій попиту.
Середні витрати на щомісячний випуск 2000 літрів рівні 2 гривень за літр. Отже, прибуток з одиниці випуску складає 1 гривню. Загальний місячний прибуток представлений на графіку заштрихованою площею і дорівнює 2000 гривням. Це означає, що фірми отримують більше, ніж нормальний прибуток.
Отже, власники фірми одержать більше від факторів виробництва, якими вони володіють і які самі надають, ніж вони могли б здобути, функціонуючи на ринку досконалої конкуренції
15. Ринок досконалої конкуренції. Стратегія поведінки фірми за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку.
Монополістична конкуренція – така ринкова структура, в якій відносно велика кількість невеликих фірм пропонує подібну, але не ідентичну продукцію.
Визначальними рисами монополістичної конкуренції є:
Відносно велика кількість продавців. Їх менше, ніж в умовах досконалої конкуренції (не сотні або тисячі, а декілька десятків). А це обумовлює певне їх становище:
кожна фірма має невелику частку ринку , тому фірми мають обмежений контроль над ринковою ціною;
відсутність змов між фірмами відносно ціни і обсягів виробництва (їх обмеження дає збільшення прибутків);
незалежність дій: в галузі нема відчуття їх взаємозалежності, кожна фірма визначає свою політику, не зважаючи на можливу реакцію конкурентів.
Диференціація продукту. Внаслідок диференціації продукту економічне суперництво переважно набуває форми нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція ведеться за наступними напрямками:
досягнення фізичних або якісних відмінностей самих виробів;
відмінності в послугах та умовах, що супроводжують продаж товару;
диференціація продукту за місцем його продажу та доступністю;
створення уявних відмінностей продукту з допомогою реклами, торгових знаків, торгових марок, упаковки.
Одним із наслідків диференціації продукту є те, що, незважаючи на відносно велику кількість фірм, виробники мають деякий контроль над цінами на свої продукти.
Легке входження у галузь. Той факт, що в умовах монополістичної конкуренції виробники зазвичай є невеликими за розмірами фірмами і в абсолютному, і у відносному виразі, передбачає незначний позитивний ефект масштабу та невеликий обсяг потрібного капіталу.
По-перше, фірма за умов монополістичної конкуренції має менше суперників, ніж в умовах досконалої конкуренції.
По-друге, продукти цих конкурентів є близькими, але не досконалими замінниками.
Чим більша кількість конкурентів і слабша диференціація продукту, тим більша еластичність кривої попиту, тим ближче монополістична конкуренція до чистої (досконалої) конкуренції.
2) Фірма максимізуватиме свої прибутки або мінімізуватиме свої збитки у короткостроковому періоді, виробляючи такий обсяг виробництва, що відповідає точці перетину кривих граничних витрат і граничного доходу (мал. 6-1 а, б). У короткостроковому періоді фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, може або отримувати економічні прибутки, або зазнавати збитків.
3)У довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції переважна більшість фірм отримуватиме тільки нормальний прибуток або, іншими словами, досягатиме самоокупності.
16. Ринок чистої монополії. Оптимальна стратегія підприємства-монополіста. Монопольна влада.
Ринки, на яких продавці або покупці враховують свою здатність впливати на ринкову ціну, є ринками недосконалої конкуренції або неповністю конкурентними. Монополія є крайньою формою недосконалої конкуренції, тому після чистої конкуренції корисно розглядати чисту монополію, щоб порівнювати з нею інші типи ринкових структур (олігополію та монополістичну конкуренцію).
Монополія характеризується наявністю одного-єдиного продавця конкретного товару або виду послуг на ринку, а також неможливістю вступу на ринок інших фірм. Прикладом монополії може бути "Поларойд" (миттєве фото) або єдиний гастрономічний магазин у невеликому поселенні. Місцевий телефонний зв'язок і енергопостачання забезпечується монопольно, але ціни, що встановлюються цими продавцями, регулюються державними установами.
У реальному житті монополія - це завжди питання міри (влади над ринком). Справжній монополіст не має суперників, яких можна було б ідентифікувати.
Основні види монополії випливають з основних причин, з яких вони виникають, а саме:
1. Природна монополія.
2. Найважливіші ресурси.
3. Державні обмеження входу нових фірм у галузь.
Саме завдяки економії від масштабу виробництва багато галузей є природними монополіями, бо концентрація виробництва на цих ринках породжується конкуренцією та природними законами ринкової економіки.
Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то галузь називають природною монополією. Отже, природна монополія є продуктом вільних ринкових цін.
Друга причина існування монополії - це ситуація, при якій одна фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини (наприклад, природний газ), або знань (патент, як у випадку із ксероксом).
Третя причина існування монополії - це державні обмеження надходження нових фірм у галузь. Прикладом цього може виступати надання державою виняткової ліцензії на певні види економічної діяльності одній фірмі, діяльність місцевої електричної компанії тощо.
Ринкова (монопольна) влада - здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції.
17. Монополістична конкуренція: сутність, особливості, умови рівноваги фірми.
Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.
Монополістична конкуренція має наступні ознаки:
відносно велике число невеликих фірм;
диференційована продукція;
деякий, проте обмежений контроль над ціною;
нецінова конкуренція;
відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.
Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікро – ринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.
Концентрація виробництва в галузях з монополістичною конкуренцію є невисокою. Значення індексу Лернера для ринку монополістичної конкуренції перебуває у проміжку між нулем і одиницею.
Існує ряд моделей монополістичної конкуренції, але класичною вважається модель Е.Чемберліна.
Модель Чемберліна будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію кожного продавця, а крива попиту – більш пологою, тому що ситуація наближатиметься до досконало конкурентного ринку.
Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням.
Ще однією особливістю монополістичної конкуренції є те, що провідну роль у конкурентній боротьбі відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є: подальша диференціація продукції – підвищення її якості, поліпшення умов продажу; справна організація реклами. У фірм з’являється можливість контролювати не тільки пропонування, але і попит на свою продукцію.
Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джерелом підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками обмеженого контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і, розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на продукцію, неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору.
Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама, навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність попиту на свою продукцію.
Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розумний вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових витрат, але може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі вдається скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так само багато контраргументів.
Вплив рекламної діяльності неоднозначний: з одного боку, реклама дозволяє кожній фірмі посилити її монопольну владу, оскільки переконує споживача, що в світі товарів мало гідних замінників товару фірми, через значні видатки слугує бар’єром входження. З іншого боку, реклама надає інформацію про існування великої кількості замінників, через що попит на продукцію будь-якої фірми стає більш еластичним, а ціни і прибутки мають тенденцію до зниження, отже, галузь стає більш конкурентною.
Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний характер. З одного боку, воно зазнає впливу об’єктивних чинників – витрат виробництва і збуту, причому на перший план виходять саме витрати збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб’єктивний чинник. Ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки. Саме суб’єктивний чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами, здійснювати політику з формування власного ізольованого мікро – ринку.
На відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку фірма – монополістичний конкурент повинна враховувати три фактори: обсяг випуску, ціну та зміну продукту і рекламну діяльність.
18. Особливості поведінки олігополістів на ринку. Олігополістична взаємодія.
Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:
З одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.
З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.
Суперечності між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.
Ситуація, з якою стикаються олігополісти, нагадує становище учасників стратегічних ігор таких, як бридж або шахи, і необхідно вибирати варіанти поведінки відповідно до дій та реакцій супротивників. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій застосовується теорія ігор.
Теорія ігор - це теорія, яка займається аналізом стратегічної взаємодії суб'єктів, що мають протилежні інтереси. Теорія ігор була розроблена Джоном фон Нейманом та Оскаром Моргенштерном, які в 1944 році викликали її в книзі "Теорія ігор та економічна поведінка”.
Основними поняттям теорії ігор є такі:
Гравець — це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри.
Функція платежів — цільова функція гравця, яка встановлює зв'язок між варіантом дій та значенням функції — виграшем гравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком, для фірми).
Гра — це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії.
Хід — момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.
Партія гри — певна визначена сукупність ходів і виборів.
Стратегія — це набір правил, які формулюються до гри і визначяють вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників
Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб,
Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то не зветься граю із нульовою сумою.
Гра з ненульовою сумою є місце, коли кожен з учасників може виґрати від рішення одного з них.
Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки, що матиме кожний учасник гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Найчастіше чисельність учасників та варіантів стратегії обмежується двома.
Економічні ігри, в які грають фірми, можуть бути кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо гравці можуть обговорювати пункти контрактів, які дають їм змогу розробляти спільні стратегії. Гра некооперативна, якщо переговори та будь-які зобов'язання по контракту неможливі. Домінуюча стратегія - стратегія, оптимальна для гравця, незалежно від того, що робить конкурент.
Три основні елементи будь-якої гри – гравці, набір можливих стратегій і матриця результатів. Рівновага Неша наступає у тому випадку ,коли стратегія кожного гравця оптимальна з урахуванням можливого вибору стратегії іншого гравця. Стратегія називається домінуючою, якщо вона оптимальна незалежно від стратегії, вибраної іншим гравцем.
Вище зазначене дає нам змогу перейти до розгляду основних моделей олігополістичного ціноутворення.
19. Попит на фактори виробництва, його похідний характер. Правило використання ресурсів.
Ринки ресурсів, як і всі інші, регулюються силами попиту і пропонування. Попит фірми на фактори виробництва має спільні риси для всіх видів ресурсів, тоді як пропонування кожного з ресурсів має свої специфічні особливості. Закон попиту так само справедливий для ринку ресурсів, як для ринку готової продукції: чим вищою є ціна ресурсу, тим меншим за інших рівних умов буде обсяг попиту на нього.
Проте формування попиту на ресурси зазнає впливу багатьох специфічних факторів, пов’язаних насамперед з похідним характером попиту. Попит на ресурси залежить від:
- попиту на готову продукцію;
- технології, яку фірма обирає для виробництва продукції;
- співвідношення продуктивності і ціни ресурсу.
Ці чинники впливають на формування кривої попиту на фактори виробництва не тільки фірми, але й галузі, а також економіки в цілому.
У короткостроковому періоді, коли змінним є лише один ресурс і дія закону спадної віддачі зумовлює спадання продуктивності додаткових одиниць ресурсу, перед фірмою постає проблема визначення оптимальної кількості покупок фактора виробництва з метою максимізації чистої вигоди.
Чиста вигода покупця визначається як різниця між цінністю покупки і видатками на неї:. Оскільки згідно закону спадної граничної корисності кожна додатково придбана одиниця товару має для покупця все меншу цінність, він буде нарощувати чисту вигоду від збільшення кількості покупок доти, доки приріст чистої вигоди не зменшиться до нуля.
Якщо приріст чистої вигоди від додаткової одиниці покупок (гранична вигода): ; приріст цінності додаткової одиниці товару (гранична цінність): ; приріст видатків на покупку додаткової одиниці товару (граничні видатки) , то ;
, .
Загальне правило максимізації вигоди для покупця полягає у тому, що чиста ви года максимізується, коли гранична цінність покупки стає рів ною граничним видаткам: .
Гранична цінність покупки одиниці ресурсу вимірюється показником граничної доходності ресурсу, величина якого залежить від двох змінних: граничної про дуктивності змінного ресурсу і граничного виторгу від продажу готової продукції, створеної додатковою одиницею ресурсу .
Гранична доходність ресурсу – це грошовий вираз граничної продуктивності змінного фактора виробництва: або ,
де – приріст сукупного виторгу від продажу продукції, виробленої додатковою одиницею ресурсу.
Для конкурентної фірми, у якої граничний виторг співпадає з ціною продукції, гранична доходність ресурсу визначається як: і називається цінністю граничного продукту : .
Граничні видатки фірми на ресурс – це зміна видатків на ресурс внаслідок купівлі ще однієї одиниці ресурсу, або додаткові видатки на залучення у виробництво додаткової одиниці ресурсу: .
Якщо будь-яка фірма купує ресурс на конкурентному ринку ресурсів, де ціна є величиною сталою, то граничні видатки на ресурс співпадають з середніми видатками і з ціною ресурсу: .
Правило оптимального використання ресурсів: прибуток будь-якої фірми буде максимізуватись за умови, що грани чна доходність ресурсу буде рівною граничним видаткам на ресурс, або його ціні: , або .
Фірма постійно порівнює граничну доходність ресурсу з граничними видатками на нього (ціною ресурсу) і розширює попит на ресурс, доки гранична доходність ре сурсу перевищує граничні видатки (ціну).
Внаслідок дії закону спадної віддачі, гранична доходність кожної додаткової одиниці ресурсу спадає. Тому фірма розширює купівлю ресурсу до обсягу, за якого гранична доходність останньої з куплених одиниць зменшується до рівня ринкової ціни ресурсу.
Попит фірми на ресурс відображає множина співвідношень граничної доходності ресурсу і його кількості. Рис. 11.1 представляє криві попиту на працю досконалого конкурента та монополіста на ринку готової продукції . Кожна точка на кривих попиту фірми на працю показує кількість праці, яку купувала б фірма за кожної можливої ціни (граничної доходності). Крива попиту має від’ємний нахил: чим нижчою буде гранична доходність (і ціна), тим більша кількість ресурсу буде придбана фірмою для розширення виробництва до рівня, який забезпечить максимізацію прибутку.
У конкурентної фірми спадає лише через зменшення граничної продуктивності фактора, а у недосконалого конкурента знижується з двох причин: через зменшення граничної продуктивності фактора виробництва, а також через падіння ціни на продукцію за зростання випуску. Крива монополіста спадає більш стрімко, ніж конкурентної фірми. Отже, попит на ресурс недосконалого конкурента менш еластичний, ніж попит конкурентного виробника. Криві граничної доходності на рис. 11.1 показують, що за погодинної ставки заробітної плати w=10 грн. конкурентна фірма найме двох робітників, а монополіст – лише одного, за w=6 грн. конкурентна фірма найме чотирьох робітників, а монополіст – лише двох.
Чутливість виробників до зміни ціни змінного ресурсу, тобто цінову еластичність попиту на ресурс визначають наступні детермінанти:
- коефіцієнт зниження граничної продуктивності змінного ресурсу: якщо гранична продуктивність спадає повільно, то гранична доходність ресурсу, отже, і попит на ресурс, буде знижуватись повільно, матиме тенденцію до високої еластичності, і навпаки;
- здатність ресурсів до взаємозаміни: чим більше замінників має ресурс, тим більш еластичним є попит на нього;
- еластичність попиту на готову продукцію: чим вища еластичність попиту на готову продукцію, тим більш еластичним є попит на ресурс, і навпаки;
- питома вага видатків на ресурс в сукупних видатках фірми: якщо видатки на ресурс становлять значну частку сукупних видатків фірми, попит на нього буде більш еластичним, і навпаки.
Зміни у попиті фірми на ресурс і відповідне зміщення всієї кривої попиту визначають наступні детермінанти:
- зміна попиту на готову продукцію – впливає на через залежну від споживчого попиту ціну готової продукції фірми ;
- зміна продуктивності ресурсу впливає на MRP внаслідок зміни MP;
- зміна цін інших ресурсів має різні наслідки для взаємозамінних і взаємодоповнюваних ресурсів.
Якщо ресурси взаємозамінні, то зміна ціни одного з ресурсів викликає два ефекти: ефект заміни зменшує попит на відносно дорожчий ресурс, ефект обсягу випуску збільшує попит на обидва ресурси при зниженні ціни одного з них. Сукупна дія цих ефектів визначає кінцевий вплив на зміну попиту, напрямок зміщення кривої попиту на ресурс. Якщо ресурси є взаємодоповнювачами, то зміна ціни одного з ресурсів не викликає ефекту заміни, діє лише ефект обсягу випуску, який спричиняє різноспрямовані зміни у попиті на один ресурс відносно зміни ціни іншого ресурсу.
Ринковий попит на ресурс в умовах досконало конкурентного ринку представляє собою суму обсягів попиту всіх галузей, де використовують даний ресурс, за кожної можливої ціни ресурсу. Але галузевий попит на ресурс не є простою сумою попиту окремих фірм. Крива попиту для кожної конкурентної фірми будується за припущення про незмінність ціни готової продукції. Крива галузевого попиту на ресурс (рис. 11.2) повинна враховувати можливі зміни у попиті всіх фірм, пов’язані зі зміною ціни готової продукції.
Припустимо, що галузь спочатку знаходилась у стані рівноваги в точці , ціна ресурсу становила. Ціна готової продукції . За незмінності ціни готової продукції крива попиту кожної фірми на змінний ресурс співпадає з кривою граничної доходності ресурсу. Підсумувавши обсяги попиту всіх фірм галузі, одержимо криву . Але вона не є дійсною кривою галузевого попиту на ресурс, тому що одержана з припущення про незмінність ціни готової продукції. Нехай ціна ресурсу впала до рівня . За інших рівних умов фірмам вигідно збільшити обсяги попиту на ресурс, рівновага зміщується в точку вниз по умовній кривій . Всі фірми розширюють виробництво, в результаті чого ціна готової продукції падає нижче . Це в свою чергу зменшує граничну доходність фактора. Крива зміщується ліворуч у положення , точкою нової рівноваги стане на кривій . Вона вже відображає зміну ціни готової продукції, тому належить до кривої галузевого попиту. З’єднавши точку початкової рівноваги з точкою нової рівноваги , одержуємо криву галузевого попиту на ресурс . Крива галузевого попиту більш стрімка, ніж галузеві криві граничної доходності та , побудовані за припущення про незмінність цін готової продукції, тобто галузевий попит на ресурс менш еластичний. Це означає, що зі зниженням ціни ресурсу кожна фірма розширила обсяги залучення ресурсу і випуску продукції, але на меншу величину, ніж планувалося.
Таким же методом можна визначити криві попиту всіх галузей економіки, де застосовується даний ресурс. Додавши обсяги попиту на ресурс всіх галузей за кожної можливої ціни, одержимо сукупний ринковий попит на ресурс.
В умовах монополії попит фірми на ресурс є галузевим попитом.
У довгостроковому періоді фірми можуть змінювати обсяги всіх використовуваних ресурсів, тому довгостроковий попит фірми на ресурс є більш еластичним, ніж короткостроковий.
У пошуку оптимальної комбінації вхідних ресурсів фірми повинні розв’язати дві взаємопов’язані проблеми: знайти таке співвідношення вхідних ресурсів, яке дозволило б виробляти заданий обсяг продукції з найменшими витратами; знайти таке співвідношення ресурсів, яке дозволило б одержати максимальний прибуток.
Основне правило мінімізації видатків на заданий обсяг продукції: мінімальні витрати на будь-який обсяг фірма забезпечує за такого співвідношення ресурсів, для якого відношення граничних продуктивностей ресурсів до їхніх цін є однаковим для всіх видів ресурсів: .
Існує багато рівнів виробництва, для яких можна мінімізувати витрати, але лише один з них дозволяє максимізувати прибуток. Для його визначення фірма застосовує правило оптимального використання ресурсів:
... ,
або ... .
У загальному вигляді це правило називається правилом оптимального співвідношення ресурсів: .
За цієї умови фірма досягає максимально можливої величини прибутку з мінімальними витратами.
20. Ринок праці. Обґрунтування рішення про найм, попит на працю.
Особлива увага на загальному ринку належить ринку робочої сили. Основною ознакою переходу від простою до загального товарного виробництва є перетворення робочої сили в товар. Це сталося по двох причинах:
- Завдяки позбавленню виробників засобів виробництва і всіх джерел існування, крім їх здібності до праці;
- Завдяки представленню працівником юридичної свободи, права продавати їх робочу силу з власної волі.
На основі товарної форми робочої сили сформувався ринок цього товару, де трудящі, власники робочої сили, утворять пропозиції цього товару, а підприємці, власники капіталу, утворять попит на робочу силу. Співвідношення пропозиції і попиту формує ціну робочої сили, яка виражається в заробітній платі. Чим вище вартість робочої сили, тим вище попит на труд, тим менше число зайнятих. Між рівнем заробітної плати і числом зайнятих існує зворотний зв'язок.
Потрібно визнати, що поняття “труд” унікальне. Трудові послуги можна надати, самих же працівників не можна ні купити ні продати. Більш того оскільки трудові послуги невіддільні від самих працівників, то умови їх придбання часто не менш важливі, ніж сама їх ціна. Іншими словами, при наймі не грошові чинники, такі як умови праці, небезпека отримання виробничих травм, характер керівника, існуючі уявлення про “справедливість” у відношенні до людей і інші грають більш важливу роль на ринку праці, чому, наприклад, на товарних ринках.
Можна сказати, що умови, в яких роботодавці придбавають, а працівники пропонують свої послуги в сфері праці, утворять свій ринок по декількох причинах.
По-перше, існують організації, метою діяльності яких є сприяння розвиток контактів між покупцями і продавцями трудових послуг, яке здійснюється через оголошення типу “на роботу потрібні”, через бюро профспілок по найму, через агентства по найму і т.д.
По-друге, поле встановлення такого роду контактів між двома сторонами відразу ж відбувається обмін інформацією про ціну і якість. Подача заяв про прийом на роботу, ділові співбесіди і навіть усна інформація від друзів все це ілюструє виникаючий обмін інформацією на ринку праці.
По-третє, по досягненні домовленості набирає чинності певний трудовий договір гарантії зайнятості, в якому відбиваються питанням оплати праці, умов праці, стабільність роботи, що пропонується, і термін, на який вона розрахована. Іноді такий договір може носити офіційний характер, наприклад, колективний договір між профспілкою і роботодавцем. У інших випадках угода письмово взагалі не оформляється, і тоді воно має неофіційний характер, і сторони в межах своєї практики і досвіду перевіряють взаєморозуміння. Проте, доцільно вважати, що, як правило, взаємовідносини в сфері зайнятості регулюються на основі контракту (договору).
Остаточним результатом операції між працівником і роботодавцем на ринку праці є розподіл людей по робочих місцях при певних ставках оплати праці. Розподіл в сфері праці служить не тільки інтересам окремих працівників, але і потребам суспільства загалом.
Таким чином, саме через ринок праці найбільш важливий національний ресурс труд розподіляється по фірмах, організаціях, галузях, регіонах і професіях.
21. Конкурентний та монопсонічний ринок праці.
Визначити ставку заробітної плати можна за допомогою аналізу попиту і пропозиції на основних ринках праці. Чисто конкурентному ринку притаманні такі риси: багато підприємств контролюють одне одного при найманні конкретного виду праці; численні робітники, які мають однаковий рівень підготовки, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг, праці; ні підприємства, ні робітники не контролюють ринкову ставку заробітної плати.
В умовах повної зайнятості група підприємств на конкретному ринку праці повинна весь час підвищувати ставки заробітної плати, щоб залучити такий вид праці із цих альтернативних місць праці. Вища заробітна плата також необхідна для стимулювання пошуку праці тими, хто ще не входить до складу робочої сили.
Іншими словами, крива ринкової пропозиції є висхідна, що вона є кривою втрачених можливостей, або кривою альтернативних вартостей. Щоб залучити робітників на певні робочі місця, ставка їхньої заробітної плати повинна перевищувати альтернативну вартість часу, який вони могли б використати на інших ринках праці, в домашньому господарстві або на відпочинок. Підвищення заробітної плати залучає більше людей на дане робоче місце — людей, яких не приваблювала низька заробітна плата, або альтернативна вартість яких була надто високою.
Рівноважний рівень зайнятості цього виду праці і рівноважна ставка заробітної плати визначаються у точці перетину кривих пропозиції і попиту на працю.
Оскільки для окремого конкурентного підприємства задана ціна ресурсу (заробітна плата), то граничні витрати на цей ресурс (ГВР) будуть постійні і дорівнюватимуть ціні цього ресурсу. У цьому випадку ставка заробітної плати і, відповідно, граничні витрати на працю будуть постійні для окремого підприємства. Кожен додатково найнятий робітник додає свою ставку заробітної плати (у нашому випадку 6 грн) до загальних витрат підприємства на ресурс. Тоді підприємство мак-симізує свій прибуток шляхом найму робітників до точки, коли ставка заробітної плати і граничні витрати на ресурс дорівнюють граничному продукту в грошовому виразі. На рис. 17.1, а таке підприємство найматиме Обк (5) робітників.
Певні особливості має формування заробітної плати в умовах монопсонії, коли один наймач володіє монопольною силою купувати (наймати). Монопсонії властиві такі риси: кількість зайнятих на такому підприємстві складає основну частину всіх зайнятих певним конкретним видом праці; цей вид праці відносно немобільний, і підприємство диктує заробітну плату в тому розумінні, що ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати, перебуває у прямій залежності від кількості найманих робітників.
У деяких випадках монопсонічна влада наймачів, по суті, є повною в тому розумінні, що на ринку праці наявний лише один великий наймач. В інших випадках може переважати олігополія, тобто коли три або чотири підприємства можуть наймати велику частину пропонованої праці на конкретному ринку.
Припустимо, що є лише один наймач конкретного виду праці у певній місцевості. Якщо на конкурентному ринку рівноважна ставка заробітної плати і рівень зайнятості визначатимуться точкою перетину кривих попиту і пропозиції праці, то в умовах монопсонії крива граничних витрат на ресурс буде розташована вище кривої пропозиції ресурсу (рис. 17.2), оскільки монопсоніст повинен підвищувати ставку заробітної плати, наймаючи додаткових робітників, і платити цю підвищену заробітну плату всім робітникам. З рис. 17.2 видно, що монопсоніст найматиме менше робітників (Обм ), ніж в умовах конкуренції (Обк), щоб домогтися такої ставки заробітної плати (витрат), що буде меншою за конкурентну ставку, і в результаті отримати більший прибуток. Зрівноваження ГВР з попитом на працю ГПЦ у точці в означає, що монополісту найвигідніше наймати Обм робітників і платити ставку Зм на відміну від конкурентної ставки Зк.
Рис. 17.2. Ставка заробітної плати і рівень зайнятості на монопсонічному ринку праці
22. Попит на капітал та його пропозиція. Дисконтування та інвестиційні рішення.
Суб'єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребують інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційний попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам'ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету — купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання. Попит на капітал можна зобразити графічно (рис. 17).
Наведений графік ілюструє залежність продуктивності капіталу від зростання інвестицій. Ця залежність обернено пропорційна. Зі збільшенням капіталу як чинника виробництва зменшується граничний продукт капіталу. Таке явище обумовлено впливом закону спадної доходності, який встановлює, що при використанні у виробництві змінного фактора у поєднанні з одним або кількома постійними приріст продуктивності цього фактора поступово дедалі знижуватиметься.
Економічна теорія і практика свідчать, що при незмінному стані техніки гранична продуктивність змінного чинника в сполученні з постійними чинниками завжди (і досить швидко) знижується. Тільки технічний прогрес може змінити дію цього закону, коли підвищення попиту на капітал приводить до збільшення доходності останнього.
Суб'єктами пропозиції капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб'єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбання споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних варіантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати втрачених можливостей. Пропозицію капіталу, як відбиток витрат втрачених можливостей його застосування, можна зобразити графічно (рис. 18).
Поєднавши графіки попиту (рис. 17) і пропозиції (рис. 18) капіталу, можна визначити точку, в якій досягається рівновага на ринку капіталу (рис. 19). На останньому графіку це точка К. У ній перетинаються криві попиту та пропозиції, а гранична доходність капіталу і граничні витрати втрачених можливостей збігаються.
Рис 18.
Отже, якщо одержувачі доходів не споживають їх повністю, а частку заощаджують, то ці заощадження можна використовувати як позичкові кошти для інвестування у виробництво, і вони внаслідок цього стають товаром на ринку чинників виробництва, а їх ціною виступає процент — плата за право користуватися позиченими коштами. Ставкою процента (нормою процента) є відношення розміру доходу з капіталу,
наданого в позику, до величини цього капіталу, виражене у процентах. Наприклад, з наданої позики 500 грн. за рік отримується річний дохід 25 грн. Отже, норма процента становитиме:
Приймаючи рішення з фінансових питань, кожен підприємець повинен враховувати чинник часу, тобто оцінювати грошові потоки з урахуванням строку їх використання. Для цього застосовують метод складних процентів. Наприклад, позика, що дорівнює Р, надається на умовах її повернення через t років у розмірі, збільшеному на і процентів щорічно від суми, яка є в розпорядженні позичальника.
Припустимо, що у банк зроблено внесок 1000 грн. При нормі процента 10 банк наприкінці першого року нарахує дохід 100 грн., і на рахунку вкладника буде сума 1100 грн.:
1000 + (1000 х 0,10) = 1000 (1 + 0,10) -1100 (грн.)
Якщо залишити надану позику ще на рік, то за користування протягом року сумою грошей, що становить 1100 грн., банк знову нарахує проценти. Отже, наприкінці другого року на рахунку вкладника буде така сума:
1100 + (1100 х 0,10) = 1100 (1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10)х(1 + 0,10) = 1000 (1 + 0,10)2 = 1210 (грн.)
Отже, майбутню вартість певної кількості вкладених коштів можна обчислити за такою формулою:
V = P (l + i)t,
де Р — теперішня вартість вкладеної суми грошей, V — її майбутня вартість, і — ставка процента, t — кількість років. Отже, вкладена гривня зростає в майбутньому внаслідок безпосереднього впливу чинника часу, який можна контролювати, застосовуючи наведену формулу.
Однак, крім майбутньої вартості (ціни) вкладеної суми фінансових коштів, існує потреба оцінити майбутні грошові потоки, пов'язані з використанням різноманітних активів. З попереднього прикладу бачимо, що гривня, яку вклали в банк сьогодні, через t років становитиме більшу суму:
Справедливим буде і протилежне твердження: гривня, що може бути отримана через і років, сьогодні коштуватиме менше, ніж одна гривня, а саме:
Це означає, що для того, щоб через певну кількість років (1) мати на рахунку в банку одну гривню, треба сьогодні покласти в банк ——-г (грн.). (і + і)
Механізм підрахунку теперішньої вартості вкладених грошей можна зобразити такою формулою:
Проілюструємо наведену формулу таким прикладом. Припустимо, що можна одержати 1000 грн. через рік при річній нормі процента 10. у такому разі вартість цих грошей обчислюється за формулою:
Оцінка теперішньої вартості очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень називається дисконтуванням.
PAGE 1
2. Тема 1 Составление вопросов Дополните вопрос- Ws
3. Электронды~ ~кімет. Ма~саты. Міндеті. Негізгі ~~ымдар
4. Реферат- Системы управления базами данных
5. Возникновение греческой культуры и ее периодизация, культура греческого полиса
6. Термины даются на русском и английском языках в порядке русского алфавита в скобках указывается обозначен
7. кваліфікаційного рівня бакалавра Перелік конкурсних предметів вступних екзаменів творчих.html
8. ВОЛНОВАЯ ОПТИКА. ТЕПЛОВОЕ ИЗЛУЧЕНИ
9. И м я ф а й л а И мя файла может быть полным и неполным
10. LT 0 2 DMC 422 Hzelnut BrownLT
11. Несостоятельность (банкротство) кредитной организации
12. Аналіз основних фондів в умовах шахти ім ОО Скочинського
13. Предисловие
14. Інноваційний менеджмент Лекції
15. не навреди мы рассматриваем ниже перечисленные правила как обязательные и неотъемлемые
16. Level и выборку с адаптивным подразделением dptive Subdivision Smpler
17. Процессный подход к управлению, моделирование бизнес-процессов Разработка ПО
18. Организация и планирование племенной работы в овцеводстве
19. Именно этим объясняется тот факт что довольно часто определение современной морфологической структуры сло
20. Корыстно-насильственная преступность в вооруженных силах.html