Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
32. Поняття про словосполучення як синтаксичну одиницю. Типи підрядного зв’язку у словосполученнях. Структура словосполучень за характером стрижневого слова.
Словосполучення – синтаксична одиниця, що утворюється у результаті поєднання двох або більше повнозначних слів засобом підрядного зв’язку (високий чоловік, лист до брата, приємний мені, розмовляти пошепки).
Словосполучення складається найменше з двох слів: головного і залежного. Воно ще називається простим (непоширеним). Головне слово визначає вживання залежного слова у тій чи іншій формі. Якщо від головного слова залежить не одне, а більше слів, то таке словосполучення складне (поширене).
Головне і залежне слова пов’язані в словосполученні за змістом і граматично. Граматичний зв'язок у ньому виражається за допомогою залежного слова (широким полем) або закінчення і прийменника (іде в бібліотеку). Незмінні слова (прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова) зв’язуються з головним за змістом (приніс швидко).
Залежно від того, якою частиною мови виражене головне слово, словосполучення бувають:
1) іменникові: іскристий сніг;
2) прикметникові: мокрий від дощу;
3) числівникові: п'ятнадцять зошитів;
4) займенникові: сам по собі;
5) дієслівні: носити воду;
6) прислівникові: досить швидко.
За способом пояснення головного слова словосполучення бувають:
1) додаткові (залежні слова відповідають на запитання непрямих відмінків): турбуватися про малят;
2) означальні (залежні слова відповідають на питання який? чий?): читання вголос;
3) обставинні (залежні слова відповідають на запитання різних обставин): розцвітати навесні.
Cлова у словосполученнях пов’язуються між собою за змістом і граматично. Зв'язок за змістом встановлюється у словосполученнях за допомогою запитань, наприклад: ліс (який?) зелений. При граматичному зв’язку одне слово в словосполученні незалежне, а друге пояснює перше, тобто залежне, такий зв'язок називається підрядним.
Існує три способи граматичного зв’язку між словами:
1. Узгодження – це такий спосіб зв’язку, при якому залежне слово ставиться в тих же формах, що і головне: сміливий вчинок – залежне слово сміливий стоїть у тих же формах (ч. рід.; одн.; наз. відмін.), що і головне слово. При зміні форми головного слова відповідно змінюється і залежне слово: сміливого вчинку, сміливим вчинком.
2. Керування – спосіб зв’язку, при якому залежне слово ставиться в тому відмінку, якого вимагає слово. Наприклад, між словами словосполучення написаний учнями існує зв'язок керування, бо головне слово написаний вимагає, щоб залежне слово учнями стояло в орудному відмінку без прийменника.
3. Прилягання – такий спосіб зв’язку, при якому залежне слово, маючи незмінну форму, поєднується з головним лише за змістом. Залежними словами при цьому виступають прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова: підійти несподівано, співають ідучи, шеренга по троє, дуже швидко, згодний допомагати.
За характером головного слова словосполучення поділяються на іменні (головне слово — іменник, прикметник, займенник або числівник): ввічливий хлопець, цікавий для всіх, кожен з нас, четвертий зліва; дієслівні: співати в хорі, загорілий на сонці, прислухаючись до порад; прислівникові: набагато зручніше.
33. Члени речення. Просте двоскладне речення та його склад.
Члени речення — це слова або лексичні словосполучення, пов'язані синтаксичними й морфологічними відношеннями. Членами речення є тільки повнозначні слова, до яких можна поставити питання
Існують такі основні члени речення:
підмет,
присудок,
додаток,
означення,
обставина.
Підмет та присудок вважаються головнимим членами речення, а додаток, означення та обставина — другорядними.
Не є членами речення службові частини мови та вигуки.
Пі́дмет — це головний член речення, граматично незалежний, означає предмет, що його ознака виражається присудком. Підмет і другорядні члени речення, що належать до підмета, утворюють групу підмета.
Найчастіше підмет виражається називним відмінком іменника.
Підмет називає предмет, що про нього щось стверджується або заперечується в реченні, і відповідає на питання «хто? що?».
Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, пробуємо замінити його займенниками "він, вона, воно, вони" в називному відмінку. Якщо в реченні така заміна можлива, то це підмет, якщо ні — інше слово. підкреслюеться у речені однією довгою рискою
Підмет може бути: 1.простим-вираженим одним словом 2.складеним-вираженим словосполученням Форма вираження: займенник,іменник,субстантинований прикметник,числівник,прислівник,вигуком або службовою частиною мови.
При́судок — це головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.
Присудок — головний член двоскладного речення, що характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що зробить ? що з ним робиться? що він таке?
Присудок буває простий і складений.
Простий присудок виражається дієсловом, що поєднує в собі граматичне й лексичне значення: (Петро відчинив двері).
До простих належать також присудки, що виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).
Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).
Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне — в допоміжній.
Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова-зв'язки, яке стоїть в особовій формі, і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).
Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Сьогодні наша група була першою в естафеті).
Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово-зв'язку. Тире ставиться:
якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку (Хліб — всьому голова);
якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити — не поле перейти);
якщо перед присудком вжито слово це, значить, то, це, ось (Більшість — це ще не значить всі).
Присудок на -но, -то[ред. • ред. код]
Окремо стоїть віддієприкметникова присудкова форма на -но, -то: сказано, бито і т. ін.
З походження це переємний дієприкметник середнього роду (порівн. було, несло). Значення його цілком таке ж, як у присудків минулого часу дієслів, і його не можна плутати зі звичайним дієприкметником середнього роду однини на -не, -те. І значення і вживання присудкових дієприкметників на -но, -то з одного боку й звичайних дієприкметників середнього роду на -не, -те з другого можна зіставити з значінням і вживанням таких слів, як застигло, минуло, згіркло з одного боку і застигле, минуле, згіркле з другого: минуло літо і минуле літо, так само розбито скло і розбите скло і т. ін.
Додаток - другорядний член речення, який означає предмет, на який спрямована дія або по відношенню до якого ця дія відбувається і відповідає на питання усіх відмінків, крім називного.Відповідає на питання непрямих відмінків:кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?.Підкреслюється _ _ _ _ _ .
Додаток виражається тими ж частинами мови, що й підмет. Найчастіше додаток виражається іменником та співвідносними з ним займенниками, рідше прикметником, числівниками.
Додатки поділяються на прямі додатки та непрямі додатки.
До прямих додатків можна поставити запитання кого? що?. Вони стоять у реченні в знахідному відмінку.
Я побачив (кого?) гарну дівчину.
Футболісти кидають (що?) м'яч.
Прямі додатки можуть виражатися також родовим відмінком, коли при перехідному дієслові є частка не, або коли дія переходить лише на частину об'єкта:
Я не люблю ненависті в собі (Дмитро Павличко)
Тоня діловито наливає з бідона води (Олесь Гончар)
В усіх інших випадках додатки непрямі. Перед непрямими додатками можуть стояти прийменники:
читати дитині, принести матері, малювати олівцем, розізлитися на дружину.
Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета. Воно відповідає на питання чий? який? яка? які? котрий? скільки?.Підкреслюється хвилястою лінією.
Види означень:
узгоджені — означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число й відмінок, що й означуване слово.
неузгоджені — форми різних частин мови, що вказують на ознаку або належність предмета.
прикладки — означення, що виражено іменником.
Неузгоджені означення[ред. • ред. код]
Неузгоджене означення — означення, що поєднуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.[1] Зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення.
Неузгоджені означення виражаються:
іменниками у родовому відмінку без прийменника: уста дівчини посміхаються;
іменниками у родовому відмінку з прийменником: баня біля озера;
іменниками у знахідному відмінку з прийменником: у великій друкарні на три поверхи;
іменниками в орудному відмінку з прийменником, що характеризує ознаку предмета за наявністю в ньому чогось: будиночок під глиняним дахом;
присвійними займенниками його, їх: її рука затремтіла;
неозначеною формою дієслова: бажання гуляти у парку;
прислівниками: дерево праворуч вже зацвіло;
дієприслівниками: майстер зі стрільби лежачи.
Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Обставина може виражатися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них, дієприслівником, інфінітивом і фразеологічними зворотами прислівникового значення. Підкреслюється (_ . _ . _ . _).
На противагу додатку й означенню обставину виділяють, передусім, за значеннєвими показниками. До специфічних формальних ознак обставини належать формально-синтаксична автономність її у структурі простого речення і тісно пов'язана з нею граматична спрямованість обставинних компонентів до синтаксичної та морфологічної адвербіалізації.
Термін запроваджено в 30-х рр. 20 ст. у підручниках української мови для середньої школи.
Зміст [сховати]
1 Семантичні і формальні ознаки обставини
2 Типи обставин
3 Частини мови, які можуть виступати у ролі обставини
4 Література
Семантичні і формальні ознаки обставини
Серед другорядних членів речення обставина виділяється найбільш розгалуженою сукупністю значень і тісними взаємозв'язками зі структурою складного речення. Вона має такі диференційні семантичні і формальні ознаки:
виступає другорядним членом речення;
передає обставинні відношення;
виражається прислівниками, дієприслівниками, відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників, інфінітивом;
може підпорядковуватися дієслову, прикметникові й предикативному прислівникові (словам категорії стану), а також предикативному центрові (підметово-присудковій основі двоскладного речення або головному членові односкладних речень із залежними від нього прислівними другорядними членами);
поєднується з опорним словом або предикативним центром речення підрядним зв'язком, способом (формою) підрядного зв'язку — приляганням;
виступає у різних позиціях, частіше — на початку речення і в постпозиції;
при актуальному членуванні речення виявляє позиційну незакріпленість (може входити як до складу теми, так і до складу реми або виражати ці позиції самостійно).
Типи обставин[ред. • ред. код]
Відповідно до значення видокремлюють такі види обставин:
місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.
часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки. — Завтра вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так коло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський).
мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на відпочинок. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);
причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був…(А. Головко).
умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й сокира іржавіє. Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка).
допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. І подам вам раду щиру: і при щасті знайте міру (Л. Глібов).
способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він поїхав поїздом. Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба заблищали стрілами блискавки (І. Нечуй-Левицький).
міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до болю; Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кілометр розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (народна приказка).
Двоскладним називається речення, що має два граматичних склади: склад підмета й склад присудка
Склад підмета - це підмет зі стосовними до нього словами або без них; склад присудка - це присудок зі стосовними до нього словами або без них
У реченні Конвалії й троянди танули в перловій піні, що сковзала уздовж гладких боків нашого човна (Т.) склад підмета - конвалії й троянди, склад присудка - танули в перловій піні, що сковзала уздовж гладких боків нашого човна. У реченні Ці слова, прост і звичайні, були сказані простою людською мовою (Ч.) склад підмета - ці слова, простий і звичайні, склад присудка - були сказані простою людською мовою
Підмет і присудок є організуючими центрами двоскладного речення. Навколо них групуються всі інші члени речення
Підмет - це головний член двоскладного речення, граматично незалежний, що позначає предмет, ознака якого виражається присудком
Присудок - це головний член двоскладного речення, граматично залежний від підмета, що позначає ознака того предмета, що виражений підметом. Так, у реченнях: Почувся хрускіт снігу біля будинку (А. Н. Т.); Навіть у замерзлому віконці мало-мало задеренчало скельце (А. Н. Т.); Спочатку в сімействі відчувалася незручність у звертанні із князем Андрієм (Л. Т.); У піщаних степах аравійської землі три горді пальми високо росли (Л.) - присудки почувся, задеренчало, відчувалася, росли, виражені дієсловами у формі минулого часу, граматично залежать від підметів хрускіт, скельце, незручність, три пальми, виражених іменниками чоловічого, середнього, жіночого роду й сполученням кількісного числівника з родовим падежом ім'я іменника, тому що співвідносяться з ними в роді й числі (почувся хрускіт, задеренчало скельце, відчувалася незручність) або тільки числі (три пальми росли).
34. Простий підмет, способи його вираження.
Підмет — це головний член речення, що означає предмет, про який говориться в реченні, і відповідає на питання хто? що?
Підмет найчастіше виражається іменником та займенником у називному відмінку:
Ой летіла горлиця через сад (Народна творчість).
Я не літав в надзоряні країни (Грабовський).
Слово — то дивний витвір людини. (В.Сухомлинський).
Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтись, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо (В. Сухомлинський).
Для вираження підмета також служать:
числівники:
Четвертий теж вдало пробив пенальті. Тільки троє виявили посередній рівень знань.
неозначена форма дієслова:
Із правдою дружити — щастя заслужити(Народна творчість).
Відкрити нові таємниці природи судилосяВам.
сполучення називного відмінка іменника або займенника з орудним:
Батько з сином поїхали уперше орати власну ниву;
Про це ми з вами поговоримо на наступному уроці;
сполучення іменника з числівником:
Ой три шляхи широкії докупи зійшлися (Шевченко),
Чотирнадцять років минуло від дня страшної чорнобильської ночі (Із газети).
речення, що служить власною назвою:
"Серце віддаю дітям" — широко відома праця В. Сухомлинського;
будь-яка частина мови, вжита у значенні іменника:
Пролунало голосне "УРА!".
"Ніхто" — заперечний займенник.
35. Складний підмет, способи його вираження
Способи вираження складного підмета
1. Іменником у називному відмінку + іменником ізприйменником в орудному відмінку:
Сніг з морозом поморозив всі на полі квіти (Леся Українка).
2. Займенником у цих же формах:
Та ми ж з тобою були колись товариші (Леся Українка).
3. Числівником у називному відмінку + іменник (займенник, прикметник) у родовому відмінку множини (з числівником один вживається однина):
П'ять кораблів гордо мчать по вкритому піною морю.
4. Займенником кожен, хтось, дехто + іменник або займенник у родовому відмінку множини з прийменником:
Кожен із хлопців почував себе так, ніби до нього повернувся його рідний батько (М. Стельмах).
5. Реченням, ужитим як цитата:
«Ревіла буря, грім гримів» навіки житиме в нащадках (Т. Масенко).
Складний підмет
1. Сполучення власне кількісного числівника з іменником: три. чотири — у формі
називного відмінка множини, п ‘ять і далі — родового однини чи множини.
2. Сполучення неозначено-кількісного числівника, прислівника чи займенника з
іменником у формі родового відмінка множини.
3. Сполучення іменника, що має кількісне значення, з іменником у формі родо
вого відмінка множини.
4. Сполучення іменника або особового займенника у формі називного відмінка з
іменником чи займенником у формі орудного відмінка з прийменником з.
5. Сполучення числівника або займенника з іменником або іншою частиною
мови у значенні іменника у формі родового відмінка з прийменником з (із).
6. Словосполучення, до якого не входить жодне слово у формі називного від.
мшка.
7. Неподільне словосполучення.
8. Словосполучення: прізвище, ім’я, по батькові.
9. Ціле речення або група речень, вжиті у значенні іменника.
10. Назва твору, цитата.
36. Простий присудок, способи його вираження.
Присудком називається головний член речення, який означає, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? ким він є?
Присудки бувають прості і складені.
Простий дієслівний присудок виражається дієсловом будь-якого способу — дійсного (в минулому, теперішньому або майбутньому часі), умовного або наказового:
В житті ні разу я неправді не служив (Рильський).
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте (Франко).
Я не забув вчителя старого (Малишко).
Я б землю покинув і в небо злітав. (М. Петренко)
Збирайте, як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля (Рильський). .
Примітка
Простим вважається І присудок, виражений двома словами, якщо вони є однією формою дієслова. Крім форми умовного способу (див. наведений приклад), це форми наказового способу з частками хай, нехай, а також складена форма майбутнього часу недоконаного виду:
Буду я навчатись мови золотої у трави-веснянки, у гори крутої (Малишко).
Простий дієслівний присудок виражається також неозначеною формою дієслова:
Наше бажання — жити в мирі та дружбі з усіма народами.
А також своєрідними дієслівно-вигуковими формами, що мають значення минулого часу:
Рибалка — хлюп, за ним шубовсть вона, і більше вже ніде не бачили рибалки (Гребінка).
Простий дієслівний присудок, виражений змінною формою, узгоджується з підметом:
у теперішньому і майбутньому часах та в наказовому способі — у числі й особі (учні прочитають, я літатиму, ми знаємо, ви зробіть);
у минулому часі та умовному способі — у числі й роді: Далеко біліли широкі плеса (О. Десняк). Тебе я слухала б довіку, куме мій (Глібов). Кожен допоміг би товаришеві.
При підметі, вираженому кількома словами, присудок вживається:
в однині, якщо до підмета входять слова більшість, частина, решта, багато, мало, чимало: Більшість присутніх із пропозицією погодилась.
у множині, якщо підмет виражений сполученням називного та орудного відмінків: Зажурилися батько з матір'ю.
і в однині, і в множиш, якщо підмет виражений іменником та кількісним числівником:
П'ять учнів вчаться на "відмінно". На консультацію прийшло дев'ять учнів.
при абревіатурах присудок узгоджується в роді та числі з тим словом, яке було головним у словосполученні, від якого утворено абревіатуру:
УПА майже десять років боролась (бо: Українська Повстанська Армія) за незалежність України.
37. Складені іменний і дієслівний присудки, їх структурні особливості.
СКЛАДЕНІ ПРИСУДКИ
Складеним називається присудок, виражений двома або кількома словами.
Складені присудки бувають дієслівні та іменні.
Складений дієслівний присудок містить допоміжне дієслово, яке своїми граматичними ознаками узгоджується з підметом, вказує на час та спосіб дії, на початок, тривалість, кінець, бажаність чи можливість дії, і неозначену форму дієслова, що виражає саму суть дії:
Починав жевріти схід сонця (І. Нечуй-Левицький).
Допоміжними бувають дієслова стати, могти, починати, продовжувати, закінчити, хотіти, бажати, прагнути, вирішити та ін.:
Але серце спинятись не хоче (Сосюра).
Потім уже Софійка стала розглядати Заболотного спокійно (Гончар).
Пан, брате, милувать не стане (Рильський).
Бійці намагались йти без шуму (Гончар).
У допоміжній частині дієслівного складеного присудка можуть також уживатися:
прикметники ладен, згоден, повинен, радий: Я готовий винести всі випробування (Збанацький). Хтось нам повинен відчиняти двері (Стельмах).
дієприкметники змушений, покликаний, приречений, зобов'язаний: Я зобов'язаний допомогти старому (Стельмах). Танкісти змушені були залягти у воронку.
присудкові прислівники треба, можна, необхідно, слід, соромно, шкода, жаль, пора: Треба твердо нам в бою стояти (Франко). Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко). Нам пора для України жить (Франко).
До іменного складеного присудка входить іменна частина, яка виражає його лексичне значення, і допоміжне дієслово-зв'язка, що виражає граматичні значення способу, часу та особи.
Як іменна частина вживаються іменники, прикметники, числівники, займенники, дієприкметники, сполучення слів.
Іменники вживаються у формах:
називного відмінка: Левко був хліборобський син (Рильський);
орудного відмінка: Мить чекання здається вічністю (Т. Коломієць);
знахідного відмінка з прийменником за: Мені, малому, палиця ліскова служила за хорошого коня (Павличко).
родового відмінка з прийменником без: Я був без імені, роду-племені (Коцюбинський).
Іменна частина — іменник в називному відмінку називає постійну властивість підмета, а в орудному та знахідному з прийменником — тимчасову.
Прикметники в іменній частині складеного присудка виступають у формах:
називного відмінка: Хай рука в тебе буде тверда й молода (Малишко).
орудного відмінка: Розмову продовжувати стало зайвим (Н. Рибак).
Здебільшого називний відмінок прикметника також вказує на постійну, орудний — на тимчасову приписувану підметові ознаку.
У таких же формах вживаються слова з подібними до прикметникових граматичними значеннями:
числівники: Першим був простий чоловік (Симоненко).
займенники: Ця земля була, є і буде наша (Із газети).
дієприкметники: Він розповів, яким трудом був викоханий цей оазис (Стельмах).
Роль іменної частини можуть також виконувати:
прислівники: Ставало дедалі холодніше;
словосполучення: Ніжних акварельних тонів були вечори (Гончар).
фразеологічні сполучення слів: Ці слова для Якова стали як холодний душ (Головко).
У ролі зв'язки найчастіше вживається дієслово бути. Особливістю цієї зв'язки є те, що вона, зазвичай, у теперішньому часі не вживається: Наша иіль — людське щастя і воля (Франко). Він людина щира і статечна (Рильський).
Зв'язка є (або застаріла форма єсть) вживається лише в окремих випадках для надання висловлюванню офіційності чи урочистості.
Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (Тичина.)
Найвищим законом держави є її Конституція.
Зв'язками виступають також дієслова стати, вважатися, здаватися, називатися, лишатися, становити, робитися та деякі інші. Оскільки ці дієслова не зовсім втратили своє лексичне значення, це виявляється у відмінкових формах іменної частини:
/ зробився я знову незримим (Шевченко).
Мені осіння ніч короткою здається (Леся Українка).
Швидкість руху Землі навколо Сонця становить майже тридцять кілометрів за секунди.
38. Координація як синтаксичний зв'язок головних членів двоскладного речення. (Підмета і присудка)
Координація — форма (спосіб) предикативного зв'язку, специфіку якого, як зазначено вище, становить взаємозалежність, двобічна залежність, взаємозв'язок головних членів речення — підмета і присудка. Вона виявляється в поєднанні тільки певних морфологічних форм і стосується двоскладного простого речення, напр.: Дніпр дрімає (Г. Чупринка); Віолончель погасла (І. Драч); Я зіткана з печалі (Л. Костенко).
У формі координації об'єднано два види залежностей: залежність підмета від присудка й залежність присудка від підмета. Перша залежність реалізується у способі керування, де модально-часова присудкова форма дієслова або його еквівалента (аналітичної іменної форми з дієслівною зв'язкою) звичайно вимагає підмета у формі називного відмінка, а друга залежність — у способі узгодження, за якого залежний компонент-присудок уподібнюється опорному компонентові-підметові у формах числа, роду та особи, напр.: Вгорі латкою палає жовтогаряче небо вечора (В. Винниченко); Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку (В. Стус); Ти на будинки тільки-но поглянь (М. Рильський); Ми всі, по суті, живемо якоюсь мірою в тумані (Л. Костенко); Береза виросла в камінному дворі (Д. Павличко); / Ясногорська приголубила б його (О. Гончар); Я ніколи не був боягузом у творчості (О. Довженко).
В українській мові особливий різновид координації становлять поєднання кличного відмінка у функції підмета і форм наказового способу дієслова у функції присудка, напр: Поспішись, Іване! (Д. Павличко); Одкам'янійте, статуї античні, одкам'янійте і кричіть на гвалті (Л. Костенко) У цих реченнях дієслівні присудки у формі другої особи наказового способу вимагають кличного відмінка, а підмет підпорядковує присудок формою числа.
У певних типах головних членів двоскладного речення виявляються хитання щодо узгодження присудка за формою числа. Зокрема, великою строкатістю відзначається узгодження присудка із складеним підметом, вираженим кількісно-іменниковими сполуками. Якщо підкреслюється кількість істот або предметів як єдине, нерозчленоване ціле, присудок ставимо в однині, напр.: Тут уже сиділо кілька серйозних мужчин у пальтах та шкірянках (О. Гончар); А зосталося оце чимало там І трав сухих, і пелюстків рожевих (М. Рильський). У множинній же формі присудка увиразнюється розчленована сукупність істот або предметів, напр.: Четверо братів вбігають у хату (О. Довженко) ; / ввижаються мені три тополі в орнім полі (А. Малишко).
В україністиці синтаксичний зв'язок між підметом і присудком здебільшого розглядають у межах узгодження. За рядом ознак зв'язок головних членів двоскладного речення має багато спільного зі зв'язком між іменником та залежними від нього узгоджуваними формами, зокрема прикметниками. Саме на зв'язок опорних іменників і залежних прикметників спирається традиційне визначення узгодження як уподібнення залежного компонента словосполучення опорному в однойменних граматичних формах. Проте у сполученнях підмета і присудка наявна подвійна різноспрямована залежність: підпорядкування присудка підметові у формах числа, роду, особи, з одного боку, і вимога з боку присудка відповідного відмінка (звичайно називного) у функції підмета — з другого. Це дозволяє кваліфікувати такі сполучення як сполучення з формою координації, взаємозалежності, що являє собою синтез узгодження, реалізованого залежністю присудка від підмета, і керування, реалізованого залежністю підмета від присудка. Крім того, у взаємозалежності підмета і присудка виявляється специфіка предикативного зв'язку, її реченнєвий характер, тоді як в узгодженні відбиваються особливості однієї з форм (способів) підрядного зв'язку, и належність до сфери словосполучення.
39. Означення як синтаксичне вираження атрибута. Узгоджені і неузгоджені означення, способи їх вираження.
Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (в усіх їхніх відмінкових формах).
Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.
Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються:
— прикметниками:
Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);
— дієприкметниками:
Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (В. Симоненко);
— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:
Десятків зо три вуликів, понакриваних покрівлями череп'яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);
— займенниками:
На цій землі все мужнє і натхненне, все пройняте любов'ю висоти (Р. Гамзатов);
— числівниками:
Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).
Неузгоджені означення пов'язуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:
— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:
Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня);
— займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);
— прислівниками:
Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);
— неозначеною формою дієслова:
Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись (О. Довженко);
— словосполученням:
Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (О. Копиленко).
згоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі, відмінку. При цьому зміна форми означуваного слова веде до зміни форми означення. Узгоджені
означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, числівниками, займенниками.
Неузгодженні означення
Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, прислівниками, інфінітивами, сполученням слів. При цьому зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення.
40. Прикладка як особлива форма означення.
Прикладка — це різновид означення, яке, указуючи на ознаку предмета, дає йому другу назву, виражається іменником і відповідає на питання який? Наприклад:
Вигаптуй на небі райдугу доріж ку,
Простели до сонця вишивку маніж ку.
Щоб по тій доріжці з лебедямиснами
Плавати до щастя білими човнами.
. Прикладки виражаються загальними і власними іменниками.
Прикладка може виражати:
1. Характеристику особи:
• за професією, родом занять: лікар-педіатр, учитель-фізик, студент-хімік, льотчик-випробовувач, механік-водій;
• за соціальним походженням:жінка-селянка, селяни-кріпаки;
• за місцем проживання: студент-італієць;
• за віком: хлопець-підліток, дідусь-пенсіонер;
• за родинними стосунками:дівчата-сестрички, юнаки-племінники, брати-однолітки.
2. Родову назву при видовій: Дунай-ріка, Українамати, Сапун- гора.
3. Видову назву при родовій: річка Рось, озеро Байкал, планета Сатурн, вулиця Ярославів Вал.
4. Якісну характеристику особи чи предмета: юнак-богатир, дуб-велетень, м сяць-князь, вітер-пустун, сніжин ки-пушинки, роси-сльози, місто-гігант.
З означуваним словом прикладка узгоджується, як правило, у відмін
ку, узгодження в числі — не обов’язкове:
Всіх владарка-ніч покорила (ЛесяУкраїнка ).
Сплять ще велетні-гори під чор ними буками (І. Франко).
Світ-казку будує мрія моя (Д. Пав личко ),
але:
місто Суми, роман «Тигролови».
Не узгоджуються з означуваним словом, а приєднуються за типом прилягання назви установ, під
приємств, газет, журналів, книжок, кінофільмів, поїздів, пароплавів,
станцій, портів. Непоширена і поширена приклад ка. Прикладка може бути непоширена — виражена одним словом (поети-шістдесятники, поети-роман- тики, вірш-медитація) і т. д. і поши рена — виражена сполученням слів:Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинут ь обоє.
Земле, моя всеплодю щ ая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше
стояти,
Дай і мені!
Прикладки до означуваного слова можуть приєднуватися за допомогоюслів імені, пам’ят і, на ім’я, наприклад, тобто, або, як:Лелек, або ж б усл ів , чи чорно гузів, розплодилося по наших книжках…чи не більше, ніж існує цих птахів у природі ( В. Бичко).
УВАГА!
Щоб не помилитися при визначенні прикладки,
потрібно пам’ятати:
1. З двох іменників — власного імені людини й
загальної назви — прикладкою є загальна назва:
поетеса Леся Українка, композитор Микола
Лисенко, драматирг Іван Тобілевич, гетьман
2. Якщо ж власна назва не є ім’ям людини, то
вона виступає прикладкою: мати Україна: команда «Динамо», фірмо
«Роксолана». автомашина « Тавоія».
3. Власні імена (прізвища, імена, імена по бать кові) є прикладками, якщ о вони уточнюють загальну назву: Се новий тухольський боярин, Ти гар Вовц, справляв великі лови на грубу звірив
Граматика: морфологія, синтаксис у словосполученні, що складається з двох загальних іменників,прикладкою є те слово, що має значення якісної характеристики, родової ознаки,соціальної або національної належ ності, указує на рід діяльності:
0 пр.гтаматолог. стидент-заочник:
5, За прикладку не треба вважати:
прізвища до імен та імен по батькові;
• деякі складні слова, утворені з двох іменників: плащ-палатка, будинок- музей, вагон-ресторан,стоп-кран; • сполучення синонімів та антонімів:
путь-дорога, стежки-доріжки, рід- плем’я, імпорт-експорт, купівля- продаж;
• асоціативні сполучення: хліб-сіль, батько-мати, жар-птиця.