Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.
Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.
Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.
Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.
До політичної культури можна віднести:
знання політики, фактів, зацікавленість ними;
оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;
емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;
визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.
Структурно політична культура є єдністю:
політичних знань;
політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;
політичних дій.
Політична культура - це складова частина духовної культури суспільства, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політичну ідеологію можна розглядати як ядро політичної культури, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політичній теорії і практиці.
В процесі розвитку політичної культури сформувалися і розвиваються її функції. Вони є тими напрямками, по яких політична культура входить в життя і побут людей. Саме за допомогою функцій вона стає реально відчутною, зрозумілою, а, отже, практично значущої і досяжної.
Політична культура виконує наступні основні функції:
пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);
комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);
нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);
виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);
мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);
інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);
комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);
регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).
Політична культура також класифікується, найвідомішу класифікацію політичних культур запропонував американський політолог Габріел Алмонд, який визначив чотири типи політичної культури: англо-американську, континентально-європейську, доіндустріальну (авторитарно-патріархальну) і тоталітарну.
Англо-американська політична культура є світською і прагматичною, виступає як зіткнення групових інтересів, кожен з яких має право на існування. Ця культура вирізняється загальнонаціональним консенсусом.
Визначальною тут є та обставина, що не тільки партія, яка перемогла, визнає законність і справедливість правил гри, а й партія, що зазнала поразки, також, хоча саме їй це визнання дається нелегко. Зрештою, політичні перемоги й поразки не є остаточними: слід просто потерпіти до наступних виборів.
Англо-американська політична культура за партійними симпатіями визначається як центристська. Електорат обох провідних партій (республіканської та демократичної) тяжіє до центру, що виключає як правий, так і лівий радикалізм.
Континентально-європейська політична культура має мішаний або перехідний — між традиційним і сучасним суспільством — характер. Водночас зі світським сприйняттям політики як зіткнення групових інтересів тут зберігається розуміння політики як боротьби ідеалів, зіткнення Добра й Зла. Електорат різко поляризується на лівих і правих за очевидної слабкості центру. Кожна партія, що перемогла, прагне здійснити національну історію «спочатку», «переграти» її. Переможена сторона чекає свого часу, щоб примусити історію рухатись у зворотному напрямку.
Останнім часом континентально-європейська культура тяжіє до центризму, принципів плюралізму, готовності захищати права політичної меншості, нагадуючи тим самим англо-американську культуру. Визнання прав та інтересів іншої сторони створює передумови для спадкоємної історії, запобігання її трагічній циклічності.
Авторитарно-патріархальна політична культура визнає головною цінністю сім'ю. Суспільство загалом розглядається як велика родина на чолі з «батьком». Ідеалом цієї культури є «цар — батюшка», його піддані соціально незахищені, захистити їх може тільки їхній володар. Для підданих притаманні як вірність царю, так і прагнення до свободи.
Тоталітарна політична культура провідною категорією вважає спосіб дій людини, що нагадує автомат. Тоталітарна культура прагне зруйнувати традиційні культурно-цивілізаційні цінності, дискредитувати їх.
Політична культура - продукт природно-історичного розвитку. При цьому велику роль у формуванні політичної культури кожної країни грають такі чинники, як її геополітичне положення; соціальна і політична структура суспільства; характер суспільних відносин; політичні традиції; особливості національної культури і національної психології.
Можна виділити такі основні шляхи формування політичної культури:
цілеспрямована духовно-ідеологічна, освітньо-просвітницька діяльність держави, політичних партій, церкви, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій і рухів;
стихійна дія на рівні буденної свідомості в крузі друзів, в сім'ї, трудовому колективі і т.д.;
залучення громадян в практику суспільно-політичного життя суспільства.
Названі вище сили не тільки формують політичну культуру, але і беруть участь в процесі упровадження її в свідомість громадян, тобто в процесі політичної соціалізації.
Соціалізація - процес засвоєння індивідом соціальних норм і культурних цінностей, властивих суспільству, в якому він живе. Політична соціалізація є частиною загальної соціалізації, процес введення в політичне життя. Її специфіка полягає в тому, що в процесі політичної соціалізації індивідом засвоюються норми і цінності переважно політичної культури, зразки політичної поведінки, знання і уявлення про політичну сферу суспільства.
Процес політичної соціалізації починається в ранньому дитинстві і продовжується протягом всього життя індивіда. В ході соціалізації людина засвоює най значущіші елементи політичної культури, що дозволяють йому стати повноправним суб'єктом політичного процесу.
Можна виділити три показники, які визначають відповідні рівні сформованості політичної культури особи.
Показником першого рівня політичної культури особи є політичне пізнання, що включає наступні елементи:
рівень уваги до політичних подій;
володіння інформацією і наявність власної думки;
рівень компетентності у сфері політики.
Наступний, другий, більш високий рівень - це відношення до політики і політичної системи. Тут важливі наступні моменти:
оцінка діяльності властей;
частота обговорення політичних проблем з друзями, родичами, знайомими і др.;
рівень національної гордості за політичну систему країни, за її успіхи в різних областях, за положення країни на міжнародній арені.
Показник третього, найвищого рівня - це ступінь участі в політичному житті суспільства. Даний рівень політичної культури припускає:
рівень політичної активності особи;
форми участі в політичному житті;
участь в державній політиці або в органах місцевого самоврядування;
ступінь віри людей в те, що вони здатні робити вплив на політичні рішення і вибір методів такого впливу.
Високий рівень політичної культури, як правило, може бути лише у тих, хто безпосередньо бере участь в політиці, і ніж більш це бере активну участь, тим рівень політичної культури вище.
Деякі автори виділяють ще поняття “громадянська культура” як різновид політичної культури, її вищий щабель. Громадянська культура передбачає, що суб´єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства, підпорядковують їм свої приватні, корпоративні цілі. Дії цих суб´єктів спрямовані на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Політична культура громадянського суспільства характеризується єдністю громадянських прав і обов´язків та пріоритетом прав і свобод людини в державі. Основними її складовими є рівень політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки соціальних суб´єктів.
На мою думку,політична культура є засобом організації, показником рівня розвитку політичного життя суспільства, а також фактором формування масової політичної свідомості, політичної соціалізації людини. Від політичної культури людей вирішальною мірою залежать характер і напрями політичного процесу, стабільність і демократизм політичної системи суспільства.