Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛІБС УБС НБУ Кафедра банківської справи Дисципліна «Міжнародні розрахунки і валютні операції»
Лекція
Рекомендована література:
|
4. п. 18 с 16-24 |
7. п. 43,85, 87, 88 |
|
|
5. п. 29 с. 139-253 |
8. п. 91, 97 |
|
|
6. п. 34 с. 279-286 |
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків.
Міжнародні розрахунки — це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті.
Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.
Міжнародні розрахунки охоплюють:
Більша частина всіх міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Міжнародна торговельна операція починається з продажу товару експортером імпортеру. Процес продажу являє собою обмін товарів на грошовий еквівалент. З юридичного погляду торгівля — це акт, під час якого власність (товар) передається однією стороною (продавцем) другій (покупцю) в обмін на отриману грошову вартість. Беручи за основу відому формулу товарного обігу К.Маркса «товар—гроші—товар», зазначимо, що, з одного боку, розрахунки стають підсумковим етапом виробничо-збутового процесу, в ході якого відбувається громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її виробництво, а також створюється і розподіляється дохід. З іншого боку, розрахунки є початковим етапом наступного виробничого циклу, передумовою безперервного відтворення. Єфективна організація розрахунків сприяє нормальному кругообороту коштів, забезпечує безперебійність реалізації продукції.
На стан міжнародних розрахунків впливає цілий комплекс чинників, до яких належать:
З урахуванням цих чинників міжнародні розрахунки необхідно виділити в самостійну систему, нерозривно пов’язану з рухом товарно-матеріальних цінностей.
Враховуючи ці фактори, міжнародні розрахунки доцільно відокремити в самостійну систему, пов’язану з рухом товарно-матеріальних цінностей і показати ряд її особливостей:
МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ
По-перше, міжнародні розрахунки, на відміну від внутрішніх, регулюються не лише національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями.
По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів. З другого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни в міжнародних торгових розрахунках можлива лише на підставі конвертованої валюти.
По-третє, в країнах із частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторгові міжнародні розрахунки. Міжнародні розрахунки виступають об’єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв’язків, універсалізацією банківських операцій.
На конференціях у Женеві в 1930 і 1931 рр. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів та усунення складностей використання векселів і чеків у міжнародних розрахунках. Вексельний закон є базою національного законодавства в більшості країн. Комісія з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ) здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торговельна палата, створена в Парижі на початку XX ст., опрацьовує і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів та інкасо. Наприклад, перші правила щодо інкасо були розроблені в 1936 р., після цього перероблені в 1967 і 1978 рр. (вступили в силу із січня 1979 р.).
Більшість банків світу оголосили про своє приєднання до Уніфікованих правил по акредитивах та інкасо. Міжнародна торговельна палата розробила Правила по контрактних гарантіях, веде роботу з підготовки правил щодо платіжних гарантій.
Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Основними суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам.
Ступінь впливу банків залежить від:
Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється з одного боку їх національним законодавством, з іншого – правила та звичаями, що склалися у світі або окремими угодами.
Що таке ризик? Ризик невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, браком повної інформації про подію, неможливістю точного прогнозу щодо розвитку даної події. Ризик виникає за будь-якої діяльності, у діловій сфері, під час операцій на фінансовому та інших ринках.
В економічній літературі є різні тлумачення ризику, проте будь-якому визначенню суті ризику притаманні такі елементи:
Джерелами ризику виступають:
Діяльність банківської системи нерозривно поєднана з виробництвом, обігом і споживанням матеріальних благ, з політикою, ідеологією, культурою, освітою держави.
У сфері ризикології існує неоднозначність поглядів дослідників на класифікацію ризиків, а звідси й існування багатьох підходів до класифікацій ризиків у банківській діяльності та управління ними залежно від низки критеріїв та ознак: сфери, причин, джерел, характеру виникнення; можливості оцінки та мінімізації, наслідків ризику, характеру впливу на результати діяльності банку, тощо.
Слід відзначити, що на сьогодні у кожній науковій праці, присвяченій ризикам наведена їх авторська класифікація. З огляду на стрімкий розвиток банківництва кількість ризиків, притаманних діяльності банків дедалі зростатиме, з’являтимуться нові ризики та нові підходи до їх класифікації. Банківські ризики надзвичайно взаємопов’язані між собою: одні можуть або спричинювати інші, або підсилювати негативні наслідки інших. Тому складний процес пошуку класифікації ризиків триває.
Розглянемо низку основних ризиків, за наступними класифікаційними ознаками:
За наслідками:
За характером впливу на результати діяльності підприємства:
Найпоширенішими ризиками в міжнародних розрахунках є: ( буде розглянуто в темі 9)
Операційний ризик,
Кредитний ризик,
Ринковий ризик
Ділові ризики
Ризик у міжнародній торгівлі — це небезпека втрат через вину іншої сторони або у зв’язку з політичною, економічною ситуацією в країні, що бере участь в угоді. Можливі втрати в зовнішньоеко-номічній діяльності стосуються експортера, імпортера або обслуговуючих банків.
Ризик, на які наражаються суб’єкти міжнародних розрахунків поділяються на групи:
політичні (ризик націоналізації та експропріації, обмеження конвертації валюти, одностороннього припинення контракту, ризик воєнних дій, перевороту та громадських заворушень)
макроекономічні, (ризик обмежень на експорт-імпорт, неможливості переказу капіталу, неотримання прибутку)
надійності партнера, (шахрайства, невиконання партнером зобов’язань, неплатоспроможності партнера, припинення контракту через особисті обставини, зниження фінансової стійкості партнера, затримки поставки з вини партнера)
юридичні ризики
кримінальні ризики
маркетингові (низької конкурентоспроможності товару, заборони реклами на даний вид продукції, зростання витрат на освоєння нового ринку, галузевий ризик, інноваційний ризик)
інформаційні (ризик відсутності або невизначеності інформації про ринкову ситуацію, ризик відсутності інформації про нормативну та законодавчу базу країни)
транспортні ризики
До ризиків, пов’язаних з умовами контракту належать:
комерційні ризики (несприятливої кон’юнктури ринку, відмови в реєстрації товарів і послуг на території даної країни, зниження дохідності, втраченої вигоди)
ризики, пов’язані з процесом митного оформлення (ризик несвоєчасної сертифікації товару, неправильного розрахунку акцизів, мит тощо, невиконання вимог митної документації, ризик вибору транспортного засобу, що не відповідає Митній конвенції )
Так, при зовнішньоторговельній операції експортер наражається на такі ризики:
економічні:
• кредитні ризики;
• виробничі ризики;
• комерційні ризики;
• неплатоспроможність покупця;
• небажання покупця платити;
• затримка платежів покупцем;
• ризик неприйняття товару (ризик виробництва) для товарів, виготовлених за замовленням;
валютні:
• ризик неконвертованості;
• ризик непереказу;
• курсовий ризик;
• трансфертний ризик;
транспортні:
• потоплення (чи інша транспортна катастрофа);
• пошкодження;
• хибний напрям;
політичні:
• ризик дефолту;
• ризик мораторію;
• заборона на ввезення та вивезення;
• конфіскація у випадку недотримання нормативів;
• державні ризики;
• страйк, війна, революція;
• економічна ситуація в країні тощо.
Залежно від форми контракту ризики, що виникають в експортера, можуть бути також перекладені на імпортера. Крім того, імпортера спіткають особливі ризики:
Розрізняють такі види балансів міжнародних розрахунків:
- розрахунковий баланс;
- баланс міжнародної заборгованості;
- платіжний баланс.
Розрахунковий баланс характеризує співвідношення всіх заборгованостей даної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов’язань по відношенню до них даної країни, незалежно від термінів надходження платежів. Він застосовується для визначення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників.
Розрахунковий баланс дає змогу визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Разом з тим, він недостатньо повно відображає стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов’язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, термін погашення яких ще не настав.
Баланс міжнародної заборгованості, або баланс міжнародних інвестицій, не враховує поточну заборгованість, а показує лише співвідношення між закордонними активами та золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов’язаннями перед іноземними вкладниками – з іншого.
Найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків є платіжний баланс. Він показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).
Оскільки всі зовнішньоекономічні операції можливо поділити на такі, що приносять іноземну валюту (кредитні), і такі, що пов’язані з її витрачанням (дебетні), то в балансі перші відображаються зі знаком “+”, а другі – зі знаком “-”. Тобто, експорт товарів і запозичення, отримані країною, відносяться до кредитних операцій, а імпорт і кредитування інших країн – дебетних.
Платіжним балансом називають балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.
Іншими словами, платіжний баланс – це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовій економіці.
В останні роки додатково до платіжного балансу, який дає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, який відображає її міжнародний фінансовий стан.
Згідно з економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.
Платіжний баланс на певну дату представляє собою співвідношення платежів і надходжень, які із дня на день постійно змінюються, зафіксоване на певну конкретну дату.
Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних даних про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії країни. Він дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовій економіці.
З точки зору бухгалтерії платіжний баланс завжди знаходиться у рівновазі. Однак за підсумками його основних розділів він може мати:
активне сальдо – тоді, коли надходження перевищують платежі,
пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження.
Таким чином, платіжний баланс є не тільки рахунком міжнародних операцій країни, сторони якого урівноважуються, а й певним станом цих операцій, вимагаючи якісні і структурні характеристики його основних елементів.
Відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, платіжний баланс дає змогу зробити відповідні висновки.
Додатково
Платіжний баланс - це документ, що відображає всі фінансові операції, які здійснюються в сфері зовнішньоекономічних відносин і виражає співвідношення між сумою надходжень, одержаних даною країною з-за кордону, і сумою здійснених нею платежів за кордоном за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць);
- це баланс між усіма доходами, які Україна отримує від іноземних держав у результаті зовнішньоекономічної діяльності, і всіма платежами, які вона здійснює зарубіжним державам;
- це категорія, в якій знаходять вартісний вираз зовнішньоекономічні відносини країни зі світом. У ньому відбиваються результати міжнародних економічних відносин. Він найповніше (кількісно та якісно) виражає масштаби, структуру й характер зовнішньоекономічних операцій країни, її участь у світовому господарстві.
Усі зовнішньоекономічні операції обліковуються за принципом подвійної бухгалтерії. Тобто, грошові доходи, які надходять від експорту, оприбутковуються зі знаком "плюс" (як прибуток), а виплати, що перераховуються за кордон за імпортні операції, записуються в платіжний баланс зі знаком "мінус" (як витрати). Різниця між доходами й витратами із зовнішньоекономічних операцій називається "сальдо платіжного балансу". Воно може бути позитивним або негативним. В останньому випадку держава буде мати "дефіцит платіжного балансу", що може негативно позначитися на стабільності обмінного курсу національної валюти.
Україна розробляє платіжний баланс за схемою й методикою Міжнародного валютного фонду. Він включає: торговельний баланс; платежі та надходження за послуги, некомерційні платежі, доходи від зарубіжних інвестицій, рух довгострокового та короткострокового капіталів і валютних резервів. Усі елементи платіжного балансу ділять на 3 групи:
1. Частина платіжного балансу, яка відображає експорт і імпорт, називається торговельним балансом держави (тобто платіжний баланс ширше торговельного). Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. На цю групу припадає переважна сума платежів, які здійснюються за зовнішніми платіжними зобов'язаннями. Якщо експорт перевищує імпорт, то торговельний баланс вважається позитивним (або активним), а якщо імпорт перевищує експорт — негативним (або пасивним). Крім того, у першому розділі платіжного балансу відображається торгівля послугами (туризм, послуги зв'язку, утримання військових баз за кордоном). Загальний підсумок по торговельному балансу й обліку послуг показує "сальдо з поточних операцій".
2. Баланс послуг і некомерційних платежів — це платежі й надходження: за користування іноземним транспортом; розрахунки за страхування; оплата поштово-телеграфних послуг, комісійних операцій, туризму, культурного обміну, приватних переказів (заробітної плати, спадщини, стипендій, пенсій), утримання дипломатичних і торгових представництв; доходи від інвестицій (проценти й дивіденди з капіталовкладень); платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, використання винаходів і військові витрати за кордоном.
Торговий баланс і баланс послуг та некомерційних платежів утворюють баланс (рахунок) поточних операцій (поточний платіжний баланс), у якому відображається процес обліку товарів і послуг, а також односторонні разові платежі.
3. Баланс руху капіталів (рахунок операцій з капіталом) відображає купівлю й продаж закордонних активів, отримання довгострокових і короткострокових позик. Кошти, надані іншим державам або іноземним підприємствам, розглядаються як відплив капіталу, а позики, одержані від інших держав,— як приплив.
У третьому розділі виділяються операції, не пов'язані з комерційною діяльністю. Вони є засобом урівноваження сальдо платіжного балансу — наприклад, зменшення його дефіциту. З цією метою використовуються : продаж золота, залучення нових кредитів, відстрочка платежів з кредитів, отриманих раніше, і виплати відсотків за їх користування. Усі ці операції мають особливе призначення — поліпшити стан платіжного балансу, і тому виділяються в окремий розділ.
Баланс руху капіталів фіксує надходження в Україну з інших держав інвестицій та кредитів і такий же рух капіталів за кордон. Вони можуть використовуватися для придбання матеріальних чи фінансових активів. Існує тісний взаємозв'язок між балансом поточних операцій і балансом руху капіталів.
Стан платіжного й торговельного балансу держави справляє великий вплив на валютний курс і валютну політику. Валютний курс — це ціна грошової одиниці даної національної валюти, вираженої в грошах іншої країни. Існуючий курс обміну двох валют приблизно відповідає співвідношенню їх купівельної спроможності на даний час. з рухом валютних курсів тісно пов'язана ефективність міжнародної торгівлі.
Хоча платіжний і розрахунковий баланси мають однакову структуру, різниця між ними полягає в тому, що в розрахунковий баланс включаються виплати й зобов'язання країни відносно інших країн, у тому числі непогашені, а в платіжний баланс — фактичні надходження й платежі.
Таким чином, розбіжності між платіжним і розрахунковим балансами відображають ступінь розвитку міжнародних кредитних відносин, які визначають розрив (лаг) у часі між виплатами й надходженнями. Платіжний баланс за своїм результатом може не збігатися з розрахунковим.
Платіжні баланси не можуть бути незбалансованими, тому що всі три їх складові (рахунки поточних операцій, рахунки капіталів, розрахунки з офіційних міжнародних резервів) у сумі мають дорівнювати нулю. Коли кажуть про дефіцит платіжного балансу, то йдеться про баланс рахунків поточних операцій і руху капіталів.
Таким чином, платіжний баланс є головним статистичним документом, що відображає зовнішньоекономічні операції України. Його стан має важливі наслідки для економіки. Наприклад, сильні коливання сальдо з поточних операцій (у той чи інший бік) небажані, тому що різке збільшення позитивного сальдо призводить до швидкого зростання грошової маси й тим самим стимулює інфляцію, а різке збільшення негативного сальдо може спричинити "обвальне" зниження обмінного курсу, а отже, хаос у зовнішньоекономічних операціях України. Саме тому держава активно регулює платіжний баланс, використовуючи контроль операцій з офіційними міжнародними резервами, зміни обмінного курсу.
Дефіцит фінансується або позикою з-за кордону, або продажем частини активів. Нестача надходжень іноземної валюти може поповнюватися також із офіційних резервів Національного банку України. Офіційні резерви будь-якої країни обмежені. Тому стійкі або тривалі дефіцити платіжних балансів, які мають фінансуватися за рахунок їх резервів, неминуче призведуть до їх виснаження. У цьому випадку країні доведеться вжити заходів з метою забезпечення збалансованості платіжного балансу.
Операції з валютними цінностями поділяють на два види:
1) поточні операції ( торговельного характеру та неторговельного характеру);
2) операції, пов'язані з рухом капіталу.
За відсутності законодавчих актів прямої дії, Національний банк України своїми нормативними документами встановив, що до валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу, належать:
а) здійснення прямих інвестицій у вигляді валютних цінностей нерезидентами в Україну або резидентами за кордон, включаючи участь в акціонерному капіталі, реінвестування доходів, інші форми довгострокового (на строк понад один рік) та короткострокового (на строк не більше від одного року) вкладення капіталу, пов'язані з набуттям контролю над підприємствами чи компаніями або придбан
ням права власності на будівлі, споруди, природні ресурси та інше нерухоме майно;
б) здійснення портфельних інвестицій нерезидентами в Україну або резидентами за кордон;
в) розміщення резидентами валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України;
г) одержання резидентами фінансових кредитів від іноземних міжнародних фінансових організацій та інших кредиторів.
Оскільки в Україні існує режим валютного контролю, окремі операції, зазначені у цьому переліку, можуть відбутися за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. Не потребують одержання ліцензій НБУ інвестиції нерезидентів в Україну, що здійснюються відповідно до Закону України «Про режим іноземного інвестування». Операції резидентів, зазначені у пункті г), потребують не одержання індивідуальної ліцензії, а реєстрації у Національному банку України кредитів, отриманих від іноземних кредиторів з видачею відповідного реєстраційного свідоцтва.
Операції резидентів, зазначені у пунктах а), б), в), потребують попереднього одержання разових індивідуальних ліцензій Національного банку України.
До поточних операцій відносять:
— перекази в Україні та з українською іноземною валютою без відстрочки платежів за експортно-імпортними операціями, а також для розрахунків, які пов'язані з кредитуванням експортно-імпортних операцій на строк не більше 180 днів;
— одержання та надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів;
— перекази в Україні та з України дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами тощо;
— перекази неторговельного характеру, включаючи заробітну плату, пенсію тощо.
Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі:
(ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України (Правила, п.10) 10.08.2005 N 281)
Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:
- виплата іноземної валюти готівкою та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов’язані з відрядженнями;
- здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;
- виплата іноземної валюти готівкою, за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам та нерезидентам);
- купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами та нерезидентами);
- виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;
- перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів та інших міжнародних зустрічей;
- оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні;
- перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;
- платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;
- виплата іноземної валюти готівкою за переказами з-за кордону та переказ за межі України (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);
- інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.
Список рекомендованої літератури
Основна література
Додаткова література
Законодавчі та нормативні акти