Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 7
Кафедра фінансового права
“Затверджую”
Проректор з навчальної та
методичної роботи
_____________М.М.Касьяненко
“______” ______________ 20__ р.
методичні вказівки
для організації самостійної роботи
для підготовки фахівців заочної форм навчання
галузь знань 0304 «Право»
спеціальність 7.03040101 «Право»
(на базі другої вищої освіти)
Методичні вказівки до організації самостійної роботи складені на основі робочої навчальної програми курсу «Банківське право», затвердженої в 2009 році.
Автори А.В. Гарбінська-Руденко, старший викладач кафедри фінансового права
Рецензент О.П. Мельник, к.ю.н., доцент кафедри фінансового права
Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри фінансового права, протокол № __ від «___» ________20__ р.
Завідувач кафедри Л.М.Касьяненко, к.ю.н., доцент
Декан заочного факультету В.В.Бриштіна, к.е.н., доцент
В.о. зав. навчально-методичного відділу Є.В. Козятинська
|
Передмова………………………………………………...………………………….5 Тематичний план ……………………………………………………………………7 Методичні вказівки до тем………………………………………………………….8 Форми і засоби контролю………………………………………………………….45 Перелік питань з курсу…………………………………………………..................46 Рекомендована література........................................................................................48 |
рецензія
на методичні вказівки для організації самостійної роботи
для підготовки фахівців галузі знань 0304 «Право»
спеціальність 7.03040101 «Право»
Укладач: Гарбінська-Руденко А.В., старший викладач кафедри фінансового права
Важливою складовою змін, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя, в тому числі здійснюваних економічних перетворень, є розвиток банківської системи ринкового типу, формування її правових засад як обов’язкової умови ефективної економіки.
Враховуючи зазначене вище викладання курсу «Банківське право» є обґрунтованим та виправданим при підготовці бакалаврів.
Представлені методичні вказівки за своїм змістом і орієнтовним розподілом годин повністю відповідають вимогам до даного курсу. Матеріали структуровано таким чином, що охоплюються основні види учбового процесу – передача інформації, її засвоєння, опрацювання та перевірка набутих знань. Запропоновані теми курсу дозволять студентам реалізувати основну мету даної дисципліни: оволодіти необхідним категоріальним апаратом та навичками і усвідомити основні структурні зміни, які потребують налагодження ефективних правовідносин.
Дані методичні вказівки дають можливість гнучкого моделювання учбового процесу; доповнення в разі необхідності актуальними та проблемними питаннями світового і вітчизняного розвитку банківського законодавства.
У методичних вказівках передбачено форми, засоби та критерії оцінювання знань студентів, наведений перелік питань для самостійної роботи та надано їх короткий опис.
В цілому методичні вказівки для організації самостійної роботи з курсу «Банківське право» складені на належному рівні, відповідають навчально-методичним вимогам і заслуговують на впровадження у навчальний процес.
Рецензент: к.ю.н., доцент О.П. Мельник
передмова
Актуальність курсу. Докорінні зміни, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя, складні процеси трансформації держави, її переходу до ринкових відносин вимагають глибокого політичного, соціально-економічного та наукового усвідомлення об’єктивності цих процесів, реформування системи всіх сфер соціально-економічного життя, побудови правової держави.
Важливою складовою здійснюваних економічних перетворень є розвиток банківської системи ринкового типу, формування її правових засад, як обов’язкової умови ефективної економіки.
Банківська система як важливий елемент економіки сучасної держави, справляє значний і різнобічний вплив на суспільство. Вона не тільки акумулює вільні кошти та залучає їх у обіг, але й перерозподіляє грошовий капітал – цей важливий елемент розрахунково-платіжного механізму господарської системи країни.
Банківська система та банківське законодавство України знаходяться в процесі становлення, їхнє вивчення й аналіз мають важливе теоретично-пізнавальне і практичне значення для сучасної юридичної науки.
Система банківського права будується на підставі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних відносин. Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи, джерела банківського права, правове становище національного банку України та інших банків, сутність і функції банківської системи України). До особливої частини належать норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунку, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків та ін. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму банківське право спрямоване на забезпечення раціонального і ефективного функціонування банківської системи в державі, сприяння розвитку кредитної системи, становлення правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.
Предметом вивчення дисципліни є суспільні відносини, які виникають у процесі організації, функціонування і розвитку банківської системи України, охоплюють банківську діяльність і банківську справу, якою безпосередньо займається Національний банк України, банки та фінансово-кредитні установи, а також відносини, що регулюються нормами права в інтересах громадянина, банків та держави.
Метою курсу є формування у студентів комплексу професійних знань з теоретичних основ сучасного правового регулювання банківської діяльності в України; усвідомлення сутності основних понять і категорій банківського законодавства; набуття і закріплення умінь використання методів, способів та інструментів регулювання банківських правовідносин.
Завдання курсу – вивчення основних принципових положень банківського права, ознайомлення з особливостями правового регулювання відносин, які виникають між суб’єктами банківського права, набуття навичок застосування правових норм з урахуванням специфіки основних напрямів комерційної діяльності безпосередньо в сфері банківських правовідносин.
У результаті вивчення курсу студент повинен знати:
Студент, оволодівши основами банківського права, повинен вміти:
Зв’язок з іншими курсами. Курс «Банківське право» розглядається як комплексна галузь права яка тісно взаємопов’язана з іншими правовими дисциплінами, наприклад, такими як «Фінансове право», «Податкове право».
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
(ПСЗ-31в-33в, ПССЗ-41в, ПСГЗ-42в, ПССЗ-43в, ПСФЗ-44в)
|
№ п/п |
Перелік тем |
Кількість годин |
|||
|
всього |
лекції |
Семінарські заняття |
Самостійна робота |
||
|
Тема. 1 |
Загальні положення про Банківське право України |
14 |
1 |
1 |
12 |
|
Тема. 2 |
Норми банківського права та банківські правовідносини |
12 |
- |
- |
12 |
|
Тема. 3 |
Банківська система України, її структура та завдання |
12 |
- |
- |
12 |
|
Тема. 4 |
Правове положення Національного банку України |
12 |
1 |
1 |
10 |
|
Тема. 5 |
Правовий статус банків в Україні |
12 |
- |
- |
12 |
|
Тема. 6 |
Правове регулювання кредитних правовідносин |
12 |
- |
- |
12 |
|
Тема. 7 |
Правове регулювання грошового обігу та розрахунків |
12 |
- |
- |
12 |
|
Тема. 8 |
Правове регулювання валютних операцій |
12 |
- |
- |
12 |
|
Тема. 9 |
Правові засади здійснення банківського нагляду в Україні |
10 |
- |
- |
10 |
|
Разом годин з курсу |
108 |
2 |
2 |
104 |
|
Форма підсумкового контролю – залік |
МетодидИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ТЕМ
Тема 1. Загальні положення про банківське право України
При вивченні даних тем необхідно усвідомити, що на сьогоднішній день словосполучення «банківське право» та «банківське законодавство» стають все більш звичними не тільки серед практиків, а й у наукових колах. Студентам необхідно знати поняття банківського права, його предмет. Вміти охарактеризувати неоднорідність методів банківського права. А також повно надати аналіз загальним та спеціальним принципам банківського права та взаємозв’язок його з іншими галузями права.
Деякі фахівці вважають, що банківське право є окре мою комплексною галуззю прана. Наприклад Г. А. Тосунян, А. ІО. Вікулін, А. М. Екмаляп у підручнику з банківського права роблять висновок про те, що у банківському праві містяться нор ми та використовуються методи правового регулювання різних галузей права, у зв'язку з чим воно с комплексною галуззю пра ва. Іноземні дослідники розглядають банківське право в якості самостійної галузі прана. К. Гавальда, Ж. Стуфле зазна чають, що об'єктом банківського права є визначення правового становища банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції. У подальшому ці автори дещо змінили свою точку зору, сформулювавши поняття кредитного права. До предмета кредитного права вони віднесли не тільки визначені вище відносини за участю банків, а й інших кредитних установ, які виконують окремі банківські операції. В іншій частині висловлене ними ра ніше визначення залишилося без змін. Таким чином, банківське право вони розглядають як частину кредитного права.
Інші фахівці, заперечуючи існування банківського права як галузі права, вважають, що сукупність правових норм, які регла ментують відносини в сфері банківської діяльності, як комплекс ний правовий інститут. На думку О. П. Орлюк, банківське право являє собою сукупність різнорід них норм, що регулюють організацію кредитної системи й діяль ність банків. Банківське право, з її точки зору, не є ні підгалуззю, ні основною галуззю права. Це комплексне утворення, що має свій специфічний правовий режим .
На думку О. А. Костюченка, банківське право нині можна ви значити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів з метою забезпечення виконання Завдань держави.
Банківське законодавство – це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовнішньою формою банківського права, що відображає цого внутрішню сутність(структуру).
Банківське право розглядається як комплексна галузь права яка тісно взаємопов’язана з іншими галузями права, зокрема “Конституційне право”, “Адміністративне право”, “Фінансове право”, “Цивільне право”.
Бан ківське право — це міжгалузевий комплексний правовий інсти тут, що об'єднує норми адміністративного, фінансового, цивіль ного та господарського права, які регулюють відносини між банками (небанківськими фінансовими установами) та іншими юридичними і фізичними особами в сфері банківської діяльності.
Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини.
Методами правового регулювання банківських відносин є методи, характерні для публічних та приватних галузей права. Вони поєднують у собі, з одного боку, обов’язковість регулювання з боку держави, видання державних приписів та можливість застосування державного примусу, а з іншого – допускають рівність сторін у ряді банківських відносин. Відповідно, при регулюванні банківських відносин застосовується комплекс імперативних та диспозитивний методи регулювання.
Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що регулюють принципи організації та діяльності банків та порядок здійснення ними банківських послуг.
До джерел банківського права України відносяться:
Конституція України, рішення Конституційного Суду України, міжнародні договори, Закони України ( загальні закони; спеціальні закони), підзаконні нормативно-правові акти, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови Правління Національного банку України, локальні нормативно-правові акти, міжнародно-правові звичаї.
До загальних законів, які є джерелами банківського права, слід віднести, Ци вільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про фі нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по слуг» та ін.
Спеціальними законами, які регламентують відно сини, що виникають безпосередньо в сфері банківської діяль ності є Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і бан ківську діяльність», Закон України «Про платіжні системи та пе реказ грошей в Україні», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та ін.
Банківське законодавство являє собою значний масив різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має ряд особливостей.
Перша – це міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права.
Другою особливістю банківського законодавства України є велика кількість нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, дуже мало – лише кілька.
Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалось, представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їх діяльності, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 1,2,3,4,6,7,10
2. Додаткова: 8,10,20
Банківське право ґрунтується на принципах, які притаманні всьому національному праву, але має свої специфічні принципи:
Норми банківського права, що містяться у нор ма тивних актах, мають специфічні особливості. Такою особ ливістю є імперативність або, інакше, владність правових при писів, що містяться у цих нормах, а це означає, що їх вимоги, виражені у категоричній формі, точно визначають права й обов’язки учасників банківських правовідносин і самостійно не можуть бути змінені цими учасниками. Суб’єкти банківських право відно син повинні діяти згідно з приписами цих норм.
Види норм:
- уповноважуючи,
- зобов’язуючих,
- забороняючи.
Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).
До особливої частини відносяться норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об'єднує такі інститути: договір банківського рахунку, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів та ін.
У систему банківського права включаються не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил валютних операцій.
Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов'язані зберігати кошти на рахунках у банках і дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначений порядок відкриття рахунків у кредитних установах, встановлені правові форми розрахунків та порядок здійснення розрахунків по цих формах.
Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютних відносин України з іноземними державами та правила валютних операцій на території України.
Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права (наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, можна зробити висновок, що банківське законодавство слід розглядати як комплексну галузь.
Банківські правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які виникають у сфері банківської діяльності, а саме у процесі управління банківською системою, здійснення та ких операцій, як приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зараху вання коштів на них, розміщення залучених коштів від свого іме ні, на власних умовах та на власний ризик, а також здійснення інших операцій на підставі виданої Національним банком Украї ни ліцензії або окремого дозволу. Як і будь-які правовідносини, банківські правовідносини складаються з таких основних елементів, як суб'єкти, об'єкт та зміст банківських правовідносин.
Суб'єктом банківських правовідносин буде ви ступати фінансова установа, яка на професійній, регулярній ос нові здійснює операції. В якості прикладу таких суб'єктів банківських правовідносин можна на вести кредитні спілки та ломбарди.
Об'єктом будь-яких правовідносин є те, з приводу чого здійснюють свою діяльність суб’єкти об’єктом банківських правовідносин є кошти, цінні папери, май но, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, опера цій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів) . Навіть правовідносини, які виникають між Національним банком України та іншими банка ми щодо створення та ліцензування банків, також виникають з приводу здійснення відповідних банківських операцій.
Змістом банківських правовідносин є права та обов'язки суб'єктів банківських правовідносин у процесі організації та діяльності банків і небанківських фінансових установ щодо здійснення конкретних банківських операцій.
На підставі різних критеріїв можна виділити такі види банківських правовідносин:
За правовою природою:
За методом правового регулювання:
За суб'єктним складом:
За участю інших банків:
За видом банківських операцій:
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 1,2,3,4,6,10
2. Додаткова: 1,8,10,20
Тема 3. Банківська система України, її структура та завдання
В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі більш значну й активну роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.
В основі вивчення дисципліни „Банківське право” лежить банківська система України. Ця система є внутрішньо організована, взаємопов'язана, має загальну мету та завдання різних видів банків та банківських інститутів.
Банківська система будь-якої держави — це сукупність банківських установ, які створені та діють на території відповідної держави згідно з її законодавством у сфері залучення грошових коштів населення та юридичних осіб, надання кредитів та ведення рахунків клієнтів. Розрізняють однорівневу та дворівневу банківські системи.
Однорівнева банківська система передбачає переважно горизон тальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговувані клієнтів. Така сис тема притаманна країнам з адміністративно-командною економікою.
Дворівнева банківська система будується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах — по вертикалі та по горизонталі. По ве ртикалі — відносини підлеглості між центральним банком як керівним, керуючим та низовими ланками — комерційними банками; по горизон талі — відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками. Фінансово-кредитна система та банківська система співвідно сяться як загальне та часткове, тобто остання с частиною першої.
В Україні банківська діяльність розпочалася в середині XVIII ст., її розвиток відбувався водночас із становленням банківської системи Росії. Банківська система України у період існування Радянського Сою зу була однорівневою.
Тепер банківська система України складається з двох рівнів: На ціонального банку України та комерційних банків.
Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:
а) створення грошей і регулювання грошової маси;
б) трансформаційна функція;
в) стабілізаційна функція.
Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.
Трансформаційна функція полягає в тому що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим суб'єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й терміни грошових капіталів та фінансові ризики.
Стабілізаційна функція забезпечує сталість банківської діяльності та грошового ринку. Враховуючи, що для банківської діяльності характерні високі ризики, що банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Стабілізаційна функція банківської системи забезпечується шляхом прийняття законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, та створення належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків.
На сьогодні розвиток банківської системи країни пов'язаний із серйозними труднощами, що уповільнюють її функціонування і впливають на формування повноцінних ринкових засад. На розвиток банківської системи України впливають різні фактори. По-перше, суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, відсутність обґрунтованої та загально визначеної концепції розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки.
Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації; рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу і нерухомості в країні, зниження обсягів виробництва, що зумовлює зменшення кількості клієнтів банків, повільний розвиток малих підприємств і важкий податковий тягар.
На процес функціонування банківської системи впливають також організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів збільшення Національним банком статутного капіталу для комерційних банків, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру та ін.). Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування належної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах.
До недоліків нормативного регулювання слід віднести нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо.
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 2,3,4,6,7,9
2. Додаткова: 8,12,17,22
Тема 4. Правове положення Національного банку України
Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому – комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.
НБУ, будучи головним банком держави, виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни. НБУ – центральний банк держави, її емісійний центр – є власністю держави і підзвітний Верховній Раді України. НБУ проводить єдину грошово-кредитну політику, регулює діяльність банківської системи в цілому, організує і здійснює міжбанківські розрахунки. При введенні власної валюти несе повну відповідальність за забезпечення її стабільності, отримує монопольне право на випуск в обіг грошей, встановлює курс грошової одиниці відносно валют інших країн, організовує та забезпечує діяльність державної скарбниці України.
НБУ і його регіональні управління в рамках резервної системи виконує функції, які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організує розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків, здійснює управління і планує напрями і масштаби використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни, організує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності. Національний банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачено на рівні центральних банків.
Національний банк України нагромаджує золотовалютні резерви, які зараховуються на баланс Національного банку, здійснює операції щодо їх розміщення, в тому числі в іноземних банках, самостійно або через банки, уповноважені ним на виконання зовнішньоекономічних операцій.
НБУ є юридичною особою, має свій статут і печатку із зображенням Державного герба України, здійснює господарську діяльність.
Таким чином, діяльність НБУ скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.
Правова природа Національного банку України має свої особливості. З одного боку, Національний банк є юридичною особою і може укладати цивільно-правові угоди з комерційними банками і державою. А з іншого, – він має широкі владні повноваження щодо управління грошово-кредитною системою держави. Таким чином, Національний банк України має подвійну правову природу. Звертаємо увагу на те, що Національний банк України є органом зі спеціальним статусом. Це означає, що він не відноситься до жодної гілок влади.
Структура Національного банку будується за принци пом централізації з вертикальним підпорядкуванням.
До системи Національного банку входять центральний апарат, і (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-Монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця країни, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банків ські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необ хідні для забезпечення діяльності Національного банку. Національний банк в межах, визначених законодавством, са мостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного у, його підприємств, затверджує їх статути та положення. Дня інкасації та охорони цінностей і об'єктів Національний банк мас відомчу охорону.
Важливими структурними елементами структури Національ ного банку України є його філії. Філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Згідно з Положенням до філій НБУ належать такі територіальні управління:
• Головне територіальне управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим;
Головне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області;
територіальні управління Національного банку України в областях.
Таким чином, в основі створення філій НБУ лежить принцип адміністративно-територіального поділу. Створення, реорганізація та ліквідація територіальних управ лінь здійснюються за рішенням Правління Національного банку. Баланс територіальних управлінь є складовою консолідованого балансу Національного банку.
Керівними органами НБУ є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Президент України та Верховна Рада України призначають по сім членів Ради Національного банку. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від консти туційного складу терміном на п'ять років. Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного ба нку затверджується Радою Національного банку. Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики та з інших питань, рішення з яких є обов'язковими для Правління Національного банку. Таким чином, Правління, на відміну від Ради Національного банку, яка визначає основні засади грошово-кредитної політики України, безпосередньо забезпечує реалізацію зазначеного на прямку фінансової політики держави.
Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.
Підзвітність означає:
Вихо дячи із норм зазначених у законодавчих актах, функції Національного банку можна поділити на такі дві групи: основна функція НБУ; інші (допоміжні) функції НБУ.
Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності національної грошової одиниці України гривні. Для здійснення основної функції Нацбанк здійснює, зокрема, такі функції:
відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та Проводить грошово-кредитну політику;
монопольно здійснює емісію національної валюти України їм організує її обіг;
• виступає кредитором останньої інстанції для банків;
• встановлює для банків правила проведення банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та ста тистики платіжного балансу;
визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
визначає напрями розвитку сучасних електронних банківсь ких технологій, створює, координує та контролює створення еле ктронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації ба нківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
здійснює банківське регулювання та нагляд;
веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банків ської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогно зування;
здійснює відповідно до визначених спеціальним законом пов новажень валютне регулювання, визначає йог їдок здійснення опе рацій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцен зію Національного банку України на здійснення валютних операцій;
забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резе рвів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;
представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків.
Грошово-кредитна політика –це визначена сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту. Що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного росту, забезпечення зайнятості населення та вирівнюванні платіжного балансу країни.
Існують три основні засоби кредитно-грошового контролю: операції на відкритому ринку;
зміна резервної норми; зміна облікової ставки. Слід зазначити, що грошово-кредитна політика може проводитися за допомогою адміністративних, ринкових та змішаних методів регулювання.
Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Самостійна робота
5. Застосування заходів впливу Національним банком України до банків за порушення ними банківського законодавства.
6. Незалежність центрального банку держави як умова стабільності національної грошової одиниці.
7. Принципи організації діяльності НБУ.
Рекомендована література:
1. Основна: 1,3,4,6,7,8,10
2. Додаткова: 1,6,8,11,13
Тема 5: Правовий статус банків в Україні
Комерційний банк є юридичною особою, отже, на нього по ширюються положення чинного цивільного законодавства щодо правового статусу юридичних осіб. Тобто, банк як юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді. Аналізуючи струк туру банківських правовідносин, було з'ясовано, що банк, поряд із загальною цивільною правоздатністю, характеризується ще і спеціальною правоздатністю. Спеціальна правоздатність комер ційного банку виникає після його внесення до Державного реєст ру комерційних банків та після отримання відповідної ліцензії (дозволу) Національного банку України на здійснення певних операцій.
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держа на не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповіда ють за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено зако ном або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язан нями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам міс цевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку за виня тком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Банк - це юридична особа, яка на підставі ліцензії, виданої НБУ, має виключне право здійснювати у сукупності такі види операцій, як: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених коштів від свого імені. На власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Можна виділити такі різновиди комерційних банків в Україні:
1) 3а спеціалізацією:
універсальні;
спеціалізовані.
2) 3а формою власності:
державні;
приватні;
комунальні;
змішані.
3) 3а організаційно-правовою формою:
• банки, створені у формі товариства з обмеженою відповідаль ністю;
банки, створені у формі акціонерного товариства;
кооперативні банки.
4) В залежності від участі іноземного капіталу:
банки без участі іноземного капіталу;
банки з частковою участю іноземного капіталу;
банки з 100-відсотковою участю іноземного капіталу.
У загальнім організаційній структурі банку виділяють два типи відділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що викопу ють штабні функції.
Органами управління комерційного банку є загальні збори учас ників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризи ками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема кредитний, тарифний, комітет з управління активами та пасивами.
Банки також створюють службу внутрішнього аудиту, яка є орга ном оперативного контролю спостережної ради банку.
Банківське законодавство містить додаткові вимоги щодо організаційно функціональної структури банку в залежності від здійснюваних ним банківських операцій. Наприклад, якщо комерційний банк бажає отримати спеціальний дозвіл Національного банку України на здійс нення тих чи інших додаткових банківських операцій, він повинен мати відповідні структурні підрозділи, які будуть їх здійснювати.
На відміну від філій представництва банків не мають права здійс нювати банківську діяльність.
Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;
2) установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
Банк має право відкривати філії та представництва на території України в разі його відповідності вимогам щодо відкриття філій та представництв, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Відомості про філії та представництва банків Національний банк України включає до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку.
Банк не пізніше ніж за десять днів до початку здійснення філією банку обслуговування клієнтів зобов'язаний подати Національному банку України повідомлення про відкриття філії. Банк зобов'язаний надсилати Національному банку України копію рішення про внесення змін до положення про філію або представництво у двотижневий термін після його затвердження уповноваженим органом банку. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про припинення філії або представництва у триденний термін після прийняття відповідного рішення.
Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України. Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України; наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком. Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується. Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Національний банк України зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію у разі істотної загрози платоспроможності банку. Національний банк України має право призначити тимчасову адміністрацію банку у разі:
1) систематичних порушень банком законних вимог Національного банку України;
2) зменшення розміру регулятивного капіталу банку на 30 відсотків протягом останніх 6 місяців при одночасному порушенні хоча б одного економічного нормативу;
3) якщо банк протягом 15 робочих днів не виконує 10 і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;
4) арешту або набрання законної сили обвинувальним вироком щодо злочинних діянь керівників банку;
5) вчинення банком дій щодо приховування рахунків, будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;
6) необґрунтованої відмови банку у наданні документів чи інформації, передбачених цим Законом, уповноваженим представникам Національного банку України;
7) наявності публічного конфлікту у керівництві банку;
8) наявності клопотання банку про призначення тимчасової адміністрації.
Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.
Тимчасова адміністрація очолюється керівником, який призначається Національним банком України.
Термін повноважень тимчасової адміністрації не може перевищувати одного року з дня її призначення.
Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на термін до одного року.
Реорганізація банку – це злиття, приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків пра вонаступникам.
Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно із
законодавством України про господарські товариства за умови попереднього дозволу Національного банку України.
Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози платоспроможності банку. Банк вважається реорганізованим з моменту внесення Націона льним банком України змін до Державного реєстру банків.
Банк може бути ліквідований:
з ініціативи власників банку;
з ініціативи Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).
Ліквідатором банку може бути призначено:
фізичну особу, яка відповідає вимогам, що висуваються Законом до тимчасового адміністратора;
юридичну особу, яка здійснює професійну діяльність щодо тимча сової адміністрації та ліквідації банків, щодо надання аудиторських, юридичних або консалтингових послуг і має не менше трьох працівни ків з сертифікатом Національного банку України на право здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банку.
Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора.
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
Операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо:
1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;
2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;
3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;
4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.
Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.
Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Категорією пасивних банківських операцій охоплює діяльність банків із залученням коштів клієнтів – фізичних та юридичних осіб. Крім того, до пасивних операцій можна віднести й отримання кредитів на міжбанківському кредитному ринку, випуск облігацій. Для центрального банку пасивною операцією є емісія грошових коштів. Аналіз економічної сутності пасивних операцій дозволяє віднести до них такі цивільно-правові угоди, як договір банківського вкладу, договір банківського рахунку, кредитний договір, за яким банки виступають позичальником, емісію банківською установою облігацій для залучення позикового капіталу.
У міжнародній банківській практиці якість активів поряд із достатністю капіталі є фундаментальною умовою, що визначає фінансовий стан банку, його благополуччя. Активні
банківські операції є різнорідними за своїм економічним змістом, доходністю, якістю. При цьому основні види розміщення є високодохідними, але передбачають високі ризики. Банківські ресурси розміщують у кредити, інвестують у цінні папери, а також в інші операції комерційного банку (лізингові, факторингові, іпотечні, трастові тощо). Тобто, до активних операцій належать угоди, які забезпечують клієнту можливість отримати необхідні йому кошти. Слід зауважити, що поділ операцій на активні та пасивні пояснюється особливостями їхнього правового режиму.
Банківська таємниця – інформація щодо діяльності та фінансо вого стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Банківська таємниця є різновидом службової таємниці. Законом визначено перелік інформації, яка становить банківську таємницю. Законом закріплено порядок розкриття інформації. Необхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комер ційна таємниця банку».
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 1,3,4,5,6,7,10
2. Додаткова: 1,2,3,4,5,9,10,14,15,19,21,23
Тема 6: Правове регулювання кредитних правовідносин.
Банківські кредитні правовідносини – це урегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення бан ками кредитної діяльності. Необхідно зазначити, що банківські кредитні відносини неоднорідні за своєю правовою природою і регламентуються нормами різних галузей права. Зокрема, кредитні відносини комерційних банків між собою а також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються і нормами цивільного та господарського права.
Слово «кредит» походить від латинського «сгеdeге», що означає «вірити», «довіряти».
Поняттям кредиту охоплюється таке коло явищ:
1) товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна поставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару) здійснюється через певний проміжок часу після його отримання. Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;
2) комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;
3) позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, переда ються у власність позичальнику за умови повернення позичкодавцю у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах позики можуть передаватися і гроші;
4) податковий кредит.
Банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбані право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашеним боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повер нення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про центів та інших зборів з такої суми.
Проаналізувавши чинне законодавство, можна зробити висно вок, що кредит можна розглядати у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні під кредитом розуміються операції З розміщення банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включаються також операції банків, які, хоча і здійснюються на підставі договорів іншого виду (зокрема, договори лізингу та факторингу), але мають кредитний характер, у зв'язку з чим віднесені законодавцем до кредитних операцій.
Банківські кредити можна класифікувати за різними критеріями: строками, предметом кредитування, кредитором, цілями, забезпеченістю,методами надання та способами погашення, характером та способами сплати відсотків, числом кредиторів тощо.
За строками використання кредити поділяють:
Строкові :
Безстрокові (до вимоги).
Принципи банківського кредитування:
Забезпеченості, повернення, строковості, цільового характеру, платності. Сукупне застосування названих принципів кредитування спрямоване на дотримання інтересів всіх суб’єктів кредитних правовідносин.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з додержанням встановлених НБУ обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення й сплати відсотків за користування ним.
Кредитування здійснюється у декілька етапів, серед яких виокремлюють:
Підстави на яких формується кредитний портфель
Структура типової форми кредитного договору.
Діяльності банку щодо здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.
До основних економічних показників діяльності позичаль ника - юридичної особи відносять: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надход жень на рахунки позичальника та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці); склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собі вартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у ди наміці); рентабельність (у динаміці); кредитну історію (по гашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
При цьому зазначені вимоги є мінімально необхідними, і за банками залишено право самостійно встановлювати додат кові критерії оцінки фінансового стану позичальника.
При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи слід брати до уваги: загальний матеріальний стан клієнта (доходи та витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; від повідні підтверджувальні документи); соціальну стабіль ність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан; вік клієнта; інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також ко ристування іншими банківськими послугами тощо; ділову репутацію; іншу інформацію.
Як ми вже знаємо з попередніх тем, однією з функцій Національного банку України є функція кредитора останньої інстанції для банків та організація системи рефінансування (ст.7 Закону України «Про Національний банк України»). Слід зверну ти увагу на те, що відносини, які виникають внаслідок реалізації Національним банком України цієї функції, за своєю правовою природою є фінансово-правовими.
Отже, комерційний банк або інша кредитна установа, у разі вичерпання інших можливостей рефінансування, може звернути ся до Національного банку для отримання рефінансування. При цьому Національний банк України має право, але не зобов'я заний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.
Отже, під рефінансуванням банків розуміють операції з на дання кредитів Національним банком банкам у встановленому ним порядку з метою підтримання ліквідності банків.
Кредит овернайт – це кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постій но діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.
Пряме рeпo – це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між Національним банком та банком про купів лю Національним банком державних цінних паперів із портфеля папку або іноземної валюти (перша частина угоди peпo) з пода ваним зобов'язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту (друга частина угоди peпo) за обумовленою ціною на обумовлену дату.
Стабілізаційний кредит – кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансо вого оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначе нні Національним банком строк.
Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний банк може претендувати на рефінансування Національного банку України.
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 2,3,4,5,6,7
2. Додаткова: 2,4,5,7,9,14,16,18,19,23
Тема 7: Правове регулювання грошового обігу та розрахунків
Термін «розрахунки» розглядають в декількох значеннях. По-перше, під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань (як грошових, так і неї ротових) між сторонами, в тому числі виконання зо бов'язання в натурі та зарахування однорідних зустрічних (послідовних) вимог (широке значення терміна «розрахунки»). По-друге, під поняттям «розрахунки» розуміють саме грошові зобов'язання (обов'язки) сторін, платежі (вузьке значення терміна «розрахунки»). У цьому значенні поняття «розрахунки» нерідко обмежують сферою безготівкових розрахунків, які здійснюються суб'єктами господарювання через фінансово-кредитні уста нови. Найбільш обґрунтованою, на нашу думку, є позиція, згідно з якою розрахунки можуть здійснюватися у грошовій та не грошовій формах. Грошові розрахунки, в свою чергу, можуть бути готівковими та безготівковими.
Поняття «розрахунки» та «розрахункові правовідносини» не є тотожними. Обов'язковим суб'єктом розрахункових правовідносин є банк або небанківська фінансова установа, тобто фінансовий посередник, за допомогою якого здійснюються ці розрахунки. Відповідно розрахунко ві правовідносини — це врегульовані нормами права відносини, які ви никають у процесі здійснення безготівкових розрахунків.
Банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів;
Згідно зі статтею 342 Господарського кодексу України рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Порядок відкриття рахунків в установах банків за межами України встановлюється законом.
Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію, виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших розрахунків пов'язаних з фінансовим забезпеченням їх діяльності.
Суб'єкт підприємництва має право відкривати рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за подою цих банків у порядку, встановленому Національним бан ком України.
Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні і депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.
Вкладний (депозитний) рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів що передаються клієнтом банку в управління на встановле ний строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Поточний рахунок — це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інстру ментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Кореспондентський рахунок — рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських пе реказів.
Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у поряд ку, що визначається Національним банком України, та на підста ві відповідного договору.
Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормати вно-правовими актами Національного банку України й договора ми, що укладаються клієнтами й обслуговуючими їх банками.
Правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, мі нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, регламентуються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, ствердженою Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р.
Саме цією Інструкцією визначено порядок відкриття банками рахунків у національній та іноземній валютах, порядок використання коштів на цих рахунках та порядок їх закриття.
Для відкриття поточного рахунку юридична особа, зобов’язана подати такі документи:
Для відкриття поточного рахунку фізична особа-підприємець, зобов’язана подати такі документи:
Закриття поточних рахунків відбувається на підставі: заяви клієнта, рішення органу, на який законом покладено функцію ліквідації або реорганізації юридичної особи, відповідного рішення суду, у разі смерті власника рахунку, або договором між банком і клієнтом. Водночас за банком залишено право відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років поспіль і на цьому рахунку немає залишку коштів.
Вкладні(депозитні) рахунки клієнтів у разі залучення строкових вкладів закривають після закінчення строку дії договору банківського вкладу та повернення коштів вкладнику. Для дострокового розірвання дії договору банківського вкладу або повернення частини вкладу за бажанням вкладника - фізичної особи вкладник зобов’язаний повідомити про це банк шляхом подання заяви.
Банки можуть відкривати клієнтам і карткові рахунки. Для їх відкриття необхідні ті самі документи, що й для відкриття поточних рахунків.
За договором банківського вкладу дона сторона , що прийняла від іншої сторони або для неї грошову суму, яка надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку встановлених договором. У якості вкладу можуть виступати не лише кошти, а й банківські метали. Сторонами договору банківського вкладу є банк і вкладник ( юридична або фізична особа, будь-який суб’єкт цивільного права). Договір банківського вкладу вкладається у письмовій формі. Важливою умовою оформлення банківського вкладу є те, що факт укладення такого договору з фізичною особою та внесення грошових коштів на її рахунок підтверджує ощадна книжка. Згідно з чинним законодавством в договорі банківського владу слід відображати: вид банківського вкладу, суму, яку вносять або перераховують на вкладний рахунок, строк дії договору, розмір і порядок сплати процентів, умови перегляду їхнього розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання, інші умови за погодженням сторін.
За договором банківського рахунку банк зобов’язується приймати та зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові(володільцеві рахунку), кошти, що надходять для нього. Виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування та видачі відповідних сум із рахунку та проведення інших операцій за рахунком. На відмінну від відносин, що виникають із приводу договору банківського вкладу, банк зобов’язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оприлюднених банком умовах. Умови відкриття рахунку погоджуються сторонами. Оскільки здійснення розрахунків належать до базових банківських операцій, які передбачають отримання доходів, за банками залишають право використовувати кошти на рахунку клієнта. При цьому банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. На банківському рахунку обліковують власні кошти клієнта, з нього здійснюють переказ коштів клієнта за допомогою платіжних інструментів і, відповідно , забезпечують безготівковий обіг. Будь-який клієнт має право відкривати необмежену кількість рахунків у будь-якій установі банку та в обраній валюті за власним бажанням. Крім того, клієнт обов’язково має повідомити податковий орган про відкриття рахунку.
Форма безготівкових розрахунків являє собою урегульовану нор мами права на підставі принципів безготівкових розрахунків сукупність способу платежу, форм розрахункових документів та відповідного їм документообігу, джерел платежу, а також прав та обов'язків учасників ос {готівкових розрахунків. Тобто, форми розрахунків формуються та відрізняються одна від одної саме поєднанням (варіаціями) різновидів складових елементів, визначених відповідними правовими нормами. При цьому спосіб безготівкових розрахунків є одним із елементів фор ми безготівкових розрахунків.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків у наці ональній валюті визначений, в першу чергу, у Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», а також в Інструкції «Про безготівкові розрахунки в національній валюті України», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.
Згідно із вказаним Законом ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допо могою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом ви конавчих документів у випадках, передбачених законом.
Ініціювання переказу проводиться шляхом:
Правовими формами, у яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, виступають: акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.
Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розра хункових документів:
Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання із свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платіжна вимога-доручення – це розрахунковий документ який складається з двох частин:Верхньої – вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; Нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.
Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку банку-емітента, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Меморіальний ордер – це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій зі списання коштів з рахунку платника, внутрішньо - банківських операцій відповідно до нормативно-правових актів НБУ.
Акредитив – договір, що містить зобов’язання банку – емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов’язаний виконати платіж на користь беніфіціара або доручає іншому банку здійснити цей платіж. Банк –емітент може відкривати такі види акредитивів: покритий, непокритий.
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 1,2,4,6,7,10
2. Додаткова: 2,5,8,10,11,18,19,21
Тема 9: Правове регулювання валютних операцій.
Валютне регулювання можна визначити як урегульовану нормами законодавства діяльність уповноважених органів держави, спрямовану на встановлення порядку здійснення валютних операцій резидентами та нерезидентами на території України, а також резидентами України за кордоном, а валютний контроль — як діяльність уповноважених орга нів державної влади інших уповноважених суб'єктів, спрямовану на за безпечення дотримання встановленого порядку здійснення валютних операцій. Основні принципи валютного регулювання закріплені у Статуті МВФ, який набрав чинності 27 грудня 1945 р.3а класифікацією МВФ, нині у світі практикують п'ять основних типів валютних режимів: курс, фіксований щодо однієї валюти; фіксо ваний щодо кошика валют; з обмеженою гнучкістю; з керованою гнуч кістю; незалежно плаваючий курс. Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Основні засади валютного регулювання та валютного контролю закріплені як в актах загального законодавства, так і в актах спеціаль ного законодавства України.
Суб’єктами валютного регулювання і контролю є:
Об’єктом валютного регулювання і контролю є:
Основними методами валютного регулювання є:
На сьогодні режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'я зки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного ко нтролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему ва лютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.
Валюта (іт. valuta, букв. – ціна, вартість) – грошова одиниця, грошові знаки іноземних держав та кредитні кошти обігу і платежу, які виражені в іноземних грошових одиницях (векселі, чеки тощо) і використовуються в міжнародних розрахунках.
Національна валютна система складається з таких елементів:
Розрізняють такі види валют:
Конвертована (оборотна) валюта обмінюється на будь-яку іноземну валюту.
Оборотність частково конвертованої валюти обмежена тими чи іншими власниками або тими чи іншими валютними операціями.
Неконвертована (замкнута) валюта функціонує в межах однієї країни.
Валюта платежу – валюта, в якій відбувається фактична оплата товару в зовнішньоторговельній операції або погашення міжнародного кредиту.
Валюта операції – валюта, в якій установлюється ціна товару у зовнішньоторговельному контракті або виражається сума наданого міжнародного кредиту.
Валюта ціни – грошова одиниця, в якій виражена ціна товару у зовнішньоторговельному контракті
Валютному регулюванню та ва лютному контролю підлягають саме валютні операції, тобто, операції, об'єктом яких виступають валютні цінності. Отже, не обхідно з'ясувати, що саме розуміє законодавець під валютними цінностями. Відповідно до статті 1 Декрету до категорії валютних ціннос тей відносяться:
валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, каз начейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але під лягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, ко шти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, ку пони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, ін ші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банк нотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебува ють в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебу вають на рахунках або вносяться до банківських та інших креди тно-фінансових установ за межами України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
• банківські метали — це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифі кат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Слід підкреслити, що об'єктом валютного контролю можуть бути не будь-які операції з валютними цінностями, а саме ті, які чітко визначені у Декреті Кабінету Міністрів України «Про сис тему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно з цим нормативно-правовим актом до валютних операцій відносяться:
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидента ми у валюті України;
операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням забор гованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і переси ланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
У Декреті Кабінету Міністрів України «Про сис тему валютного регулювання і валютного контролю» визначено повноваження державних органів у сфері валютного регулювання та валютного контролю, у тому числі НБУ, який визнано головним органом валютного контрою, а також уповноважених банків, органи державної податкової служби України, Міністерство зв’язку України, Державна Митна служба України.
Національний банк України:
Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці банки.
Державна податкова служба України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами на території України.
Державна Митна служба України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Відповідно до статті 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснен ня валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь пері од дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну лі цензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкри вати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
а)вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком:
вивезення, переказування і пересилання за межі України фі зичними особами резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;
вивезення, переказування і пересилання за межі України фі зичними особами резидентами і нерезидентами іноземної ва люти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних під ставах;
платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед не резидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелек туальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, сві доцтвами, сертифікатами) страхування життя;
платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді про центів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;
вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинен ня інвестиційної діяльності;
б)ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті З Декрету;
в)надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г)використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
д)розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком:
- відкриття фізичними особами — резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;
- відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими ба нками;
- відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазна ченими в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 Декрету;
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом при дбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших ко рпоративних прав, отриманих фізичними особами резидента ми як дарунок або у спадщину.
Строк дії ліцензії не може перевищувати одного календарного року. Ліцензія видається без права передавання іншим особам.
Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді.
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 3,4,6,7,10
2. Додаткова: 1,2,8,11,14,19,23,25
Тема 9: Правові засади здійснення банківського нагляду в Україні.
Бан ківське регулювання – це система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк забезпечує стабільне та безпеч не функціонування банківської системи.
Законодавче визначення вказаних термінів міститься у Законі України «Про Національний банк України». Так, згідно з цим Зако ном банківське регулювання — одна із функцій Національного бан ку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяль ності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками і а іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановле них нормативів з метою забезпечення стабільності банківської сис теми та захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.
Тобто, банківське регулювання, на думку законодавця, поля гає у встановленні «правил гри» на ринку банківських послуг, годі як банківський нагляд – у контролі за їх дотриманням.
З нашої точки зору, термін «регулювання» по відношенню до банківської діяльності ми можемо розглядати у широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні державне регулюван ня в сфері банківської діяльності якраз і включає всю систему за ходів, які вживаються уповноваженими органами держави для забезпечення сталого та надійного функціонування банківського і сектора. У вузькому розумінні банківське регулювання – це діяльність уповноважених органів, яка полягає у виданні правових актів у сфері банківської діяльності.
Наглядово-контрольна система передбачає декілька напрямів діяльності, зокрема:
Державне регулювання діяльності банків здійснюється у таких формах:
I. Адміністративне регулювання:
II. Індикативне регулювання:
Головними завданнями, що стоять перед будь-якою системою банківського нагляду,є:
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності. У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора. При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:
для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності; для перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Система банківського нагляду в Україні скоординована за верти каллю і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. Вона має такі рівні:
- відділ банківського нагляду територіального управління НБУ;
- комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при тери торіальному управлінні НБУ;
- начальник територіального управління НБУ;
- відповідні департаменти банківського нагляду НБУ;
- заступник Голови Правління НБУ;
- комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків НБУ.
Структура банківського нагляду в Україні змінювалася декілька разів. За сучасних умов структура банківського нагляду включає в себе такі департаменти:
- департамент банківського регулювання і нагляду;
- департамент методології банківського регулювання і нагляду;
- департамент реєстрації та ліцензування;
- департамент запобігання використанню банківської системи для легалізації кримінальних доходів та фінансування тероризму.
Результатом нагляду НБУ за діяльністю банківських установ є визначення рейтингової оцінки фінансового стану комерційного бан ку. Така оцінка важлива не лише для визначення стану справ безпо середньо у банку, але й для порівняння з результатами діяльності інших банків. Особливого значення визначення рейтингової оцінки банків має на загальнодержавному рівні, оскільки ця інформація дозволяє цент ральному банку визначити стан банківської системи в цілому, оцінити динаміку діяльності банків, віднесених до певних груп (класу, кате горій) тощо.
Рейтинг банків - це загальноприйнята система оцінки діяль ності банківських установ на основі аналізу фінансових показників і даних балансу банку.
Рейтингова оцінка діяльності банку полягає у виведенні узагаль нюючої оцінки на основі оцінки за основними напрямами діяльності банку (рівнем рентабельності, рівнем ліквідності, показниками достат ності капіталу, якості активів та ін.). З метою оцінки фінансового стану банків рейтинговий підхід передбачає розроблення системи числових значень показників, на основі яких була б можливість у кінцевому підсумку віднести той чи інший банк до певної групи.
У міжнародній практиці розрізняють три основних методи по будови рейтингів:
1) номерний - полягає у побудові співвідношень значень показ ників фінансового стану банку і, відповідно, присвоєння кожному з цих співвідношень певного місця у рейтингу. Дана система в основ ному розрахована на слабо деталізовану методику з невеликою кількістю показників, що впливають на фінансовий стан банків. При цьому шкала критеріальних значень номерного методу невелика;
2) бальний - дозволяє провести оцінку фінансового стану банку в балах, присвоєних йому за кожним оціночним показником. Узагаль нена бальна оцінка банку дозволяє віднести банк до певної групи банків і використовується, зазвичай, в складніших методиках визна чення рейтингу банків;
3) індексний - на основі даного методу розраховується індекс кожного з оціночних показників фінансового стану банків відносно базисних значень чи середніх значень, розрахованих за кілька років. Визначивши індекси за окремими показниками, здійснюють розраху нок комбінованих індексів, попередньо зваживши індивідуальні індек си за їх часткою у сукупності. Рейтинг на основі індексного методу орієнтується не на статистичне значення, а на показники, зважені на ризик (аналізуються як балансові, так і позабалансові дані), що перед бачає більш детальний аналіз діяльності банку.
Самостійна робота
Рекомендована література:
1. Основна: 4,5,7,8,10,11
2. Додаткова: 7,11,13,20
Форми і засоби
поточного та підсумкового контролю
Основним завданням контролю знань студентів є оцінювання засвоювання ними теоретичних знань з дисципліни „Банківське право”.
При цьому контрольні заходи мають стимулювати:
- систематичну самостійну роботу над навчальним матеріалом, забезпечити закріплення набутих теоретичних знань;
- прищепити навички відповідального ставлення до своїх обов’язків, самостійного цілеспрямованого пошуку потрібної інформації, чіткої організації свого робочого часу.
Контроль роботи студента є необхідним компонентом навчального процесу, який має за мету визначення реального рівня професійної підготовки студента, а також надання необхідних рекомендацій, що сприяють подальшому розвитку творчої особистості студента. Логічним завершенням процесу контролю є процедура оцінювання.
При виборі системи контролю й методики оцінювання, викладач, у першу чергу, орієнтується на отримані в ході занять теоретичні знання студента, практичні вміння та навички, а також на спроможність застосувати ці компоненти на практиці.
Основним завданням контролю знань студентів є оцінювання засвоювання ними теоретичних знань з дисципліни „Банківське право”. При цьому контрольні заходи мають стимулювати:
- систематичну самостійну роботу над навчальним матеріалом, забезпечити закріплення набутих теоретичних знань;
- прищепити навички відповідального ставлення до своїх обов’язків, самостійного цілеспрямованого пошуку потрібної інформації, чіткої організації свого робочого часу.
Контроль роботи студентів є необхідним компонентом навчального процесу, який має за мету визначення реального рівня їх професійної підготовки, а також надання необхідних рекомендацій, що сприяють подальшому розвитку теоретичних знань. Логічним завершенням процесу контролю є процедура оцінювання.
При усному та письмовому опитуваннях студентів та при складанні заліку викладач керується такими критеріями:
Перелік питань
з курсу «Банківське право»
Рекомендована література
1. ОСНОВНА:
2. ДОДАТКОВА:
1.Банки Львова: минуле і сучасне / За ред. Я.В. Грудзевича і З.М. Комаринської. – Львів: ЛБІ НБУ, 2002 р.;
2.Васюренко О.В. Банківські операції. – К.: Знання, 2000 р.;
3.Васюренко О.В. банківський менеджмент. – К.: Академія, 2001р.;
4.Вітлінський В.К. Кредитний ризик коменційного банку. – К.: Знання, 2000 р.;
5.Влада, банки, бізнес: політекономія взаємодії та розвитку. – К.: Атіка, 2002 р.;
6.Гетьман В.П., Килимник Ю.В. Національний банк в системі влади. – К., 1997 р.;
7.Іванов В.М., Софішенко І.Я. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К.: МАУП, 2001 р.;
8.Карманов Е.В. Банковское право Украины. – Х.: Консум, 2000 р.;
9.Ковальчук А.Т. Банківський кредит: правові засади повернення. – К.: Знання, 2001 р.;
9. Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси: законодавчо-правовий вимір. – К.: Парламентске видавництво, 2004 р.;
10.Качан О.О. Банківське право. – К.: Юрінком Інтер, 2000 р.;
11.Козюк В.В. Сучасні центральні банки: середовище, функціонування та монетарні рішення. – Тернопіль: Астон, 2001 р.;
12.Кураков Л.П., Тимиресев В.Г., Кураков В.Л. Современные банковские системы: Учебное пособие. – М.: Гелиос, 2000 р.;
13.Кротюк В.Я. Національний банк – центр банківської системи України. – К.: Ін Юре, 2000 р.;
14.Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика. Навч. посібник – К.: Знання, 2004 р.
15.Матвієнко В. Роздуми банкіра. – К.: Наукова думка, 2002 р.;
16.Масленников Ю.С., ТавасиевА.М., Банковский партнер предприятия. – М.: Юнити, 2000 р.;
17.Масленников А.В. Зарубежные банковские системы. – М.: Элит, 2001 р.;
18.Мишкін Ф.С. Еконгміка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – К.: Основи, 1999 р.;
19.Опереції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. – 2-е вид. – Львів, 2001 р.;
20.Орлюк О.П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. – К.: Юрінком Інтер, 2003 р.;
Національний банк і грошово-кредитна політика / За ред. А.М. Мороза. – КНЕУ, 1999 р.;
21.Споры с участвием банков, Об. документов. - М., 2000 р.;
22.Фролов С.Ф., Деркач М.А. Банківська справа: навч. посібник. – Суми, 2001 р.;
23.Челноков В. Банки и банковские операции. – М., 1998 р.;
24.Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. – К.: КНЕУ, 2001 р.;
25.Ющенко В., Міщенко В. Управління валютними ризиками. – К.: Знання, 1998 р.
1.Конституція України: Закон України від 28.06.1996, № 254к/96-ВР;
2.Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001, № 2542-III;
3.Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року № 436-IV;
4.Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001, № 2341-Ш;
5.Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV;
6.Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000, № 2121-III;
7.Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII;
8.Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Закон України від 22.11.1996;
9.Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р.;
10.Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30.10.1996 р.;
11.Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України: Закон України від 21.11.96р. № 537/96-ВР;
12.Про державну податкову службу: Закон України від 24.12.1993, № 509/12;
13.Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII;
14.Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України від 28 листопада 2002 року № 249-IV;
15.Про кредитні спілки в Україні: Закон україни від 20.01.2001 (20.12.2001 № 2299-ІІІ);
16.Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999, № 679/14;
17.Про обіг векселів в Україні: Закон України від 05.04.2001 р.;
18.Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності: Закон України від 18.02.92р. № 2132-ХІІ;
19.Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997, № 851/12 (28.12.94 № 334/94 ВР);
20.
21.Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 05.04.2001 р.;
22.Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23.09.94 № 185/94-ВР;
23.Про систему оподаткування: Закон України 18.02.97. № 1251-ХІІ;
24.Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб: Закон україни від 20.09.2001 р.;
25.Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 року № 1201-XII.
26. Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Закон України № 639-VI
1.Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р.;
2.Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова Національного банку України від 21.01.2004, № 22 ;
3.Інструкція про касові операції в банках України: затверджена Постановою Правління НБУ від 14.08.2003 № 337 (зі змінами, внесеними ППНБУ від 04.12.2004 № 593);
4.Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України: затверджена Постановою Правління НБУ від 19.02.2001 № 69 (зі змінами, внесеними ППНБУ від 18.02.2004 № 62);
5.Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Постанова Правління Національного банку України від 28.08.2001, № 368 (із змінами від 10.08.2004, № 377);
6.Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах: Постанова Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (із змінами від 23.06.2004, № 295);
7.Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій: затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275;
8.Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України: затверджено Постановою НБУ від 14.10.2004 № 485;
9.Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України та внесення змін до нормативно-правового акта Національного банку України: затверджено Постановою НБУ від 14.10.2004р. № 484;
10.Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу: затверджено Постановою НБУ від 14.10.2004 № 483;
11.Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затверджено постановою правління Національного банку України від 24 вересня 1999 р. №479. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 1999 р. за №802/4095;
12.Положення про валютний контроль: постанова Правління Національного банку України від 08.02.2000 № 49 (із змінами від 16.02.2005, № 51);
13.Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: затверджено Постановою Правління НБУ від 16.12.2002 № 508;
14.Положення про порядок створення і державної реєстарції банків, відкриття їх філій, представництв, відділень: Постанова Правління Національного банку України від 31.08.2001, № 375 ( із змінами від 17.03.2004, № 111);
15.Про процедуру закриття анонімних валютних рахунків та кодованих рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів в іноземній та національній валюті України): постанова Правління Національного банку України від 04.06.2003, № 231.
PAGE