Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 15
Методична розробка лекції
Модуль 3, тема 3
Тема. Сімейне право України.
Курс 2.
Спеціальності «Початкова освіта», ОКР «молодший спеціаліст».
Кількість навчальних груп: 2.
І. Актуальність теми. Актуальність вивчення проблем сімейного права полягає насамперед, в тому що сім’я є об’єктивно необхідною, невід’ємною складовою суспільства, і за тим станом в якому знаходиться сім’я, можна судити про стан суспільства в цілому.
ІІ. Цілі лекції:
а) охарактеризувати права та обов’язки подружжя батьків та дітей, розкрити поняття шлюбу, сім'ї, познайомитися з основами сімейного права.
б) виховувати повагу до батьків, родини
ІІІ. Основні етапи лекції та їх зміст.
|
№ п/п |
Основні етапи лекції та їх зміст |
Розподіл часу |
|
1. |
Підготовчий етап: організація заняття; активізація опорних знань студентів; повідомлення теми, визначення цілей та мотивація. |
2 хв. 4 хв. 2 хв. |
|
2. |
Основний етап: повідомлення плану лекції; викладення лекційного матеріалу за планом: Поняття сім'ї та її види. Поняття шлюбу та його ознаки |
2 хв. 60 хв. |
|
3. |
Заключний етап. питання студентів до викладача, підведення підсумків; домашнє завдання . |
7 хв. 3 хв. |
ІV. Зміст лекційного матеріалу. (додається)
V. Матеріали активізації студентів.
- список літератури: навчальної, допоміжної та основної наукової.
VІ. Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції.
Опрацювати матеріал підручника.
VІІ. Література: начальна:
1. Поняття сім'ї та її види.
Актуальність вивчення проблем сімейного права полягає насамперед, в тому що сім’я є об’єктивно необхідною, невід’ємлемою складовою суспільства, і за тим станом в якому знаходиться сім’я, можна судити про стан суспільства в цілому.
Варто зазначити і особливість сімейних відносин, яка міститься у тому, що далеко не вісі елементи цих відносин потребують правового регулювання. Родина являє собою складний комплекс біологічних, психологічних, духовних, матеріальних зв’язків і право безсиле, наприклад, в регламентації духовних, психологічних зв’язків, взаємних почуттів членів родини. Роль права в регулюванні питань створення і функціонування сім’ї не універсальна, оскільки сімейні відносини знаходяться під інтенсивним впливом нравственніх уявлень, норм моралі.
Таким чином предметом сімейного права є суспільні відносини, що складаються в процесі виникнення і функціонування сім’ї, а саме цю галузь права можна визначити як сукупність правових норм, регулюючих особисті і похідні від них майнові відносини, що виникають між людьми від шлюбу, кровного юродства, прийняття дітей в родину на виховання.
Ціла низка суттєвих питань, що стосуються життєдіяльності, регулюються нормами інших галузей права: трудового (пільги і гарантії для вагітних жінок та матерів); цивільного (особиста власність кожного із подружжя);кримінального (примус до вступу у шлюб, никання від сплати аліментів); адміністративного та ін.
Головними джерелами сімейного права є Кодекс законів про шлюб і сім’ю і відповідні статті Конституції. Ці документи визначають основні принципи сімейного права:
Робота Ф. Енгельса "Походження сім`ї, приватної власності і держави".
Ф.Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави» написана в 1884 р.
У роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» Енгельс розкрив закони та основні етапи розвитку первіснообщинного ладу та причини його неминучої загибелі Він показав виникнення і розвиток сім'ї, приватної власності, класів і держави, тобто тих сил, які підірвали це первісне суспільство зсередини і привели до утворення класового суспільства.
У науці довгий час, аж до б0-х років минулого століття, сім'ю вважали за первісну, найдавнішу форму стародавнього суспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава:
У названій роботі Енгельс довів, що така формула, не відбиває дійсного стану речей.
Ф.Енгельс вивчив результати досліджень Моргана, скористався працями ряду вчених з історії стародавнього суспільства, після чого дав нове пояснення історичних форм сім'ї та шлюбу.
Своє пояснення сім'ї Енгельс починає з самої нижчої стадії, з періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу.
Енгельс у своїй праці піддав аналізу виникнення сім'ї, виникнення приватної власності і держави, оскільки приватна власність породила сім'ю, а держава стала на захист інтересів приватної власності. Всі ці форми обумовлюють одна одну і не існують одна без одної.
В своїй роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» Енгельс достовірно довів історично перехідний характер різних форм шлюбу і сім'ї, показав, що зміни сім'ї та шлюбу завжди викликались змінами в матеріальному житті суспільства, а становище чоловіка і жінки в суспільстві визначалося положенням їх в сім'ї.
Так, сім'я заснована на груповому шлюбі, на думку Енгельса, була результатом дуже низького рівня розвитку продуктивних сил, коли в силу цього люди були змушені жити первісною комуною. Відносини, які складались в такій сім'ї між чоловіками і жінками, з усіма привілеями жінок, з пануванням «материнського права», визначались тим положенням, яке займали чоловік і жінка в первісному суспільстві. Низький рівень розвитку продуктивних сил забезпечував задоволення лише самих обмежених потреб людини, і вся діяльність первісних людей була спрямована на пошук засобів до існування. При цьому в цій діяльності жінка мала ряд переваг над чоловіком, які забезпечували їй провідне становище. Згідно природному поділу праці по статі чоловік воює, ходить полювати і ловити рибу, добуває їжу і виробляє потрібні для цього знаряддя. Жінка працює в домі і займається виготовленням їжі та одягу: варить, пече, шиє, влаштовує житло. Вона була господаркою в домі, а оскільки домашнє господарство в первісному суспільстві було загальним, то жінка займала провідне становище в суспільстві. Це панування жінки в суспільстві, а також те, що при існуючих в той час шлюбних відносинах вона — єдино достовірно відомий родитель молодого покоління, було причиною панування материнського права, тобто по матері визначалось походження дітей, по материнській лінії здійснювалось спадкування.
Енгельс показав, що ніяке насильство не може з'явитися раніше, ніж виникне надлишок продуктів виробництва, тому що для підтримки насильства потрібен певний апарат, так само, як для здійснення самого акту насильства потрібні знаряддя цього. Отже, справа не у фізіологічних чи фізичних перевагах кожного окремого індивідуума над іншим, а в тому, хто привласнює собі надлишки виробництва, у кого вони зосереджуються, хто може утримувати апарат насильства.
Таким чином, зміна становища чоловіка і жінки в сім'ї не може бути пояснена фізіологічними відмінностями між статями, бо вони існували з перших днів людського життя і не приводили досить довгий період доісторичної епохи до поневолення жінок чоловіками.
Енгельс довів, що причиною першого економічного закабалення жінки явилося те, що жінка разом з ростом виробничих сил була відсторонена від суспільної продуктивної праці, а ведення домашнього господарства втратило свій суспільний характер і стало приватною справою кожної окремої сім'ї. Власника майна, а таким став чоловік, не могла тепер задовольнити існуюча система спорідненості по матері і випливаюча з цього система спадкування по материнській лінії. У нього з'явилось природне бажання залишити своє багатство в спадкування своїм, а не чужим дітям, а цього можна було досягти лише при одношлюбності.
Енгельс показав, що перехід від полігамії до моногамного шлюбу був викликаний економічними причинами. Досягти правового закріплення своєї влади над жінкою чоловік зміг лише тоді, коли він економічно піднявся над нею.
Проте і жінка не добровільно відмовилась від своїх привілеїв і переваг. Так Енгельс писав, що «одношлюбність з'являється в історії зовсім не як примирення між чоловіком і жінкою і ще менше, як найвища форма шлюбу. Навпаки, вона з'являється як поневолення однієї статі іншою, як проголошення невідомого до того часу в усій попередній історії антагонізму статей».
Первісні форми сім`ї та шлюбу за часів родового устрою.
Для періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише брала собі готові продукти матеріального світу, характерними були невпорядковані статеві зносини — кожна жінка належала кожному чоловікові, як і кожний чоловік — кожній жінці. Це племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби як по горизонталі, так і по вертикалі —між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Цілком зрозуміло, що цьому періоду невідомі такі поняття як шлюб, сім'я; ні сім'ї, ні шлюбу тут не існувало, а було плем'я, як неділима ячейка.
З цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу:
1. Кровноспоріднена сім'я.
2. Сім'я пуналуа — екзогамна.
Кровноспоріднена сім'я — перший ступінь розвитку сім'ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені, незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення — без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком вперед в розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому.
Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пуналуа.
Пуналуа — це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати і сестри.
Пуналуа — на мові мешканців Гавайських островів означає «подружній товариш» — так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Тут обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками другої групи. Так виникає екзогамія, тобто поза-родове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключаються брати жінок, а із групи жінок виключаються сестри чоловіків. При цій формі сім'ї все ще невідомо, хто є батьком дитини, але відомо, хто її мати. Якщо вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми і у відношенні до них виконує материнські обов'язки, то вона все ж відрізняє своїх рідних дітей від інших. Звідси ясно, що раз існує груповий шлюб, то походження може бути встановлено лише з материнської сторони, а тому визнається тільки жіноча лінія.
Ніякої участі в господарстві жінки чоловіки не приймали, у зв'язку з тим, що вони працювали в другому роді і ніяких стосунків до майна жінки не мали. Вони — члени іншого роду (чоловіки-пришельці). Якщо вмирала жінка, то майно залишалося її дітям, сестрам, батькам — всі вони складали те, що називається родом. Така сім'я називалася безбатьківською.
Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало «материнське право», звичайно в умовному, а не справжньому розумінні цього слова, бо тоді права, як такого не було. А був рід, як первісна ячейка родового устрою, як частина племені.
Існування такої форми шлюбу не випадкове явище, воно має під собою матеріальний ґрунт. Цим ґрунтом було тоді колективне домашнє господарство і жінка в ньому займала провідне місце. Навколо сім'ї створювалося міцне домашнє господарство, в якому чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарства несли на собі жінки, отже вони займали в сім'ї почесне і провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть.
У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, ширшало і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, і важче було знайти собі жінку, з якою можна було одружитися. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою, хоча цим полігамія (багатошлюбність) принципово не заперечувалась.
Загальна характеристика парної та моногамної сім’ї.
Витоки парної та моногамної сім’ї починаються з сім’ї пуналуа. Після виникнення сім’ї пуналуа шлюбне коло починає дедалі все більше звужуватися і це привело до того, що з нього почали вилучатися не лише рідні брати і сестри, але і двоюрідні, а потім і троюрідні. Ось чому в умовах родового устрою сім'я пуналуа змінюється парною сім'єю (3-я форма). Залишається одна, поки ще неміцно з'єднана шлюбна пара — та молекула, з розпадом якої припиняється шлюб взагалі. Заслугу в утворенні такого шлюбу Енгельс приписує жінці, яка в силу свого біологічного розвитку — більшої прив'язаності до певної особи (що менше буває у чоловіків) — намагалася жити з одним чоловіком.
Парна сім'я витиснула групові подружжя, що поволі зникали через заборону одружуватися з кровними родичами. Коли з'явилася парна сім'я, виникає умикання і купівля жінок. Це зовнішня ознака радикального перевороту, що стався в глибинах групового шлюбу. Здебільшого кілька парних сімей живуть в одному будинку, ведуть спільне комунальне господарство, причому керують у господарстві не чоловіки, а жінки, бо під час одруження чоловіки переселяються до жінок, а не навпаки.
Парна сім'я в умовах родового устрою була нестійка, шлюб можна було легко розірвати, бо він був заснований на особистих почуттях. Діти залишались у матері. На цьому ступені розвитку ще панує «материнське право» — дитина дістає від матері ім'я свого родового союзу. Господарство належало не парній сім'ї, а роду, і це була подружня ячейка, а не господарська. Цю парну сім'ю не можна змішувати з моногамією (одношлюбність), бо для того, щоб парна сім'я розвинулась в тривку моногамну сім'ю, потрібні були інші причини, крім тих, що діяли, а саме — необхідна була дія суспільних рушійних сил.
Приручення домашніх тварин та розведення стад створили нечувані до того джерела багатства і породили нові суспільні відносини. Але кому належали ці багатства — надлишок продуктів? Спочатку вони, безперечно, належали родові.
Збільшення виробництва в усіх галузях: у скотарстві, землеробстві, домашньому ремеслі - призвели до того, що людина змогла виробляти більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для її існування, а коли з'явився надлишок, то його треба було привласнити, і його почала привласнювати парна сім'я. Внаслідок цього парна сім'я зазнає корінних змін. Весь лишок став належати в сім'ї чоловікові, бо він його створював. Парна сім'я перестає бути шлюбною ячейкою, а стає господарською ячейкою. Вона займає незалежне положення і цим самим протиставляє себе родові.
У зв'язку з нагромадженням багатства, що дало чоловікові перевагу над жінкою, чоловік прагнув використати своє панівне становище й змінити порядок спадкування на користь своїх дітей, а не на користь нащадків жіночого коліна, як це було раніше. Але поки родовід йшов від матері, такої зміни не можна було запровадити. Отже, треба змінити старий порядок і, врешті, він був змінений на користь батьківської системи родоводу й спадкування.
Ця найбільша з революцій, що їх зазнало людство, не могла статися на підставі якоїсь постанови в певний момент історичного періоду, про те, що всі майбутні діти переходять у рід їхніх батьків. Це був довгий процес, в якому родовід материнського коліна змінювався на родовід від батьків в силу того, як батьківська влада під впливом нових економічних причин переважає в сім'ї. Матріархальна парна сім'я поступається місцем перед сім'єю патріархальною, що виростає з її глибин.
Ф.Енгельс писав у своїй роботі: «Повалення материнського права було всесвітньою історичною поразкою жіночої статі. Чоловік захопив і в домі кермо влади, а жінка втратила своє почесне становище, була перетворена на слугу, на раба його похоті, на просте знаряддя дітородіння».'
Патріархальна сім'я є проміжною ланкою між парним подружжям і моногамією.
Після господарського розпаду патріархальної сім'ї її заступила сім'я моногамна (одношлюбна). Вона ґрунтується на пануванні чоловіка з певно вираженою метою — народження дітей. Походження цих дітей від батька не підлягає сумніву. А це потрібно для того, щоб діти, як прямі спадкоємці, вступали у володіння майном батька. Моногамна сім'я вирізняється від парного шлюбу міцними подружніми зв'язками, які вже не можна розірвати за бажанням сторін. Тепер уже, як правило, тільки чоловік може розірвати шлюб і прогнати свою дружину. Тільки він має право подружньої зради. Існування рабства поряд з моногамією, присутність молодих красивих рабинь, що перебувають в повному розпорядженні чоловіка, надало моногамії з самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінок, а не для чоловіків.
Таким чином найважливішим поняттям сімейного права є поняття шлюбу та сім’ї.
2. Поняття шлюбу та його ознаки.
З правової точки зору родина являє собою засноване на шлюбі або юродстві об’єднаня осіб пов’язаних між собою особистими і майновими правами та обов’язками, моральною та матеріальною підтримкою, веденням спільного господарства та вихованням дітей
Шлюб – це заключний в установленому законом порядку, добровільний союз чоловіка і жінки, маючий за мету створення сім’ї.
Шлюб є початком і ядром сім'ї, він пов'язаний переважно з народженням дітей та їх вихованням, а тому держава не може залишити його поза правовою регламентацією в противагу дружбі, яка такій регламентації не підлягає.
Філологічні корені терміну «шлюб» ідуть в глибину віків. На давньоросійській мові слово «брачити» означало відбирати хороше і відкидати погане. Тому надалі і виникла деяка двозначність слова «брак»: і в сімейному праві, і в простій мові — «забракований товар». Більш влучним є позначення шлюбного союзу в українській мові терміном «шлюб», який походить з давньослов'янського слова «сьлюбь» значення якого цілком зрозуміле.
Говорячи про правовий смисл поняття «шлюб», потрібно підкреслити ряд конкретних ознак.
Перше: шлюб — це союз жінки і чоловіка, який знаходиться під захистом держави. Це не договір, не угода, а союз.
Друге: шлюб — вільний моногамний союз. Вступ до шлюбу є добровільним і вільним, крім того, це одношлюбний союз, на відміну від юридичне оформлених полігамних шлюбів в країнах, де панує мусульманська релігія і допускається багатоженство.
Третє: шлюб — рівноправний союз жінки і чоловіка. Вступаючі до шлюбу користуються між собою рівними як в особистих, так і в майнових відносинах, правами.
Четверте: шлюб — це союз, що укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють шлюбний союз, пред'являють до нього ряд вимог, про які буде сказано нижче.
П'яте: шлюб — в принципі, довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей, члени якого пов'язані взаємною моральною і матеріальною підтримкою.
Таким чином з вищеперерахованих ознак можливо дати таке визначення шлюбу.
Шлюб — це вільний, рівноправний і, в принципі, довічний союз жінки і чоловіка, який укладається у встановленому законом порядку, має метою створення сім'ї.
Характерними особливостями шлюбу є взаємна любов, моральна і матеріальна підтримка, спільне виховання дітей. Наше суспільство вимагає від своїх членів дотримуватися правил моралі в питаннях шлюбу та сім'ї.
Умови укладення шлюбу.
Для укладення шлюбу законодавством встановлені певні умови.
Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.
Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку. У статті 16 КпШС України шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.
В окремих випадках (коли фактично вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних у містах Рад народних депутатів можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.
Чим же пояснити, що законодавець встановлює вік 17—18 років вступаючих до шлюбу? Шлюбні відносини осіб молодших 18 років у деяких випадках призводять до погіршення здоров'я подружжя та їх дітей, заважають жінці-матері одержати професію, закінчити навчання.
Т. ч. установлення шлюбного віку обумовлене тим, що для вступу в шлюб необхідний визначений ступінь фізичної і психічної зрілості. Разом з тим, законодавство про шлюб і родину не встановлює граничного максимального віку для вступу в шлюб. Не має юридичного значення і різниця у віці осіб, що вступають у шлюб.
Закон не вказує термін, на який можна знижувати шлюбний вік, надаючи рішення цього питання на розсуд зазначених органів. У законі не зазначені конкретні випадки, при наявності яких можна знижувати шлюбний вік. Найчастіше підставами для зниження шлюбного віку є фактичне створення родини, вагітність, народження дитини. Відмовлення в зниженні шлюбного віку згідно (ст ст. 55 і 124) Конституції, може бути оскаржений у суд. Коли законом допускається вступ у шлюб до досягнення 18 років, неповнолітній, що вступив у шлюб, здобуває дієздатність у повному обсязі з моменту вступу в шлюб. Наступне розірвання шлюбу не впливає на обсяг його дієздатності.
На практиці може виникнути питання: до якого ж часу повинен бути досягнутий шлюбний вік — до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи на момент реєстрації шлюбу? Відповімо на питання конкретним прикладом. Так, при подачі заяви про реєстрацію шлюбу А. і М. останній до досягнення 17-річчя не вистачало чотирьох тижнів. Працівник органів запису актів громадянського стану, (далі РАГС), відмовив в прийнятті заяви з посиланням на те, що М. не досягла шлюбного віку. В юридичній консультації, куди звернулася М., їй пояснили, що працівник органів РАГСу вчинив неправильно. Заяву потрібно прийняти, так як питання про досягнення собою шлюбного віку вирішується на момент реєстрації шлюбу, а на той час М. вже було 6 17 років.
У відповідності з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України особи, які вступили до шлюбу до досягнення повноліття, набувають права і обов'язки в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.
Перешкоди до укладення шлюбу.
Варто розрізняти умови вступу до шлюбу і перешкоди для вступу до шлюбу. Перешкоди для вступу до шлюбу — це обставини, при наявності яких вступ до шлюбу є неправомірним.
Згідно ст. 17 Не допускається реєстрація шлюбу:
1) між особами, з яких хоча б одна перебуває на той момент у іншому шлюбі;
Мається на увазі зареєстрований в актах цивільного стану шлюб і прирівняні до нього релігійні шлюби (див. коментар до ст ст.6 і 13 КпШС). У даному випадку законодавство закріплює принцип моногамії (одношлюбності), відповідно до якого чоловік і жінка можуть одночасно перебувати тільки в одному шлюбі. Тому при реєстрації шлюбу між особами, з яких хоча б одна раніше була одружена, необхідне пред'явлення документів; підтверджуючих припинення колишнього шлюбу (ст.175 КпШС і коментар до неї);
2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лінії, між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями й усиновленими;
Родичами по прямої лінії вважаються особи, які походять один від іншого (батьки і діти, онуки, дід, бабуся). Пряма висхідна лінія — це лінія, котра зв'язує нащадків і предків (від дітей до батьків, від онуків до діда і бабусі); пряма низхідна — це лінія від предків до нащадків (від діда, бабусі до онуків, від батьків до дітей). повнорідними братами і сестрами вважаються особи, що мають спільних батька і матір. Неповнорідними — брати і сестри, що мають тільки загального батька (єдинокровні) чи загальну матір (єдиноутробні).
Заборона шлюбів між близькими родичами обумовлено як моральними розуміннями, так і біологічними. Шлюби між близькими родичами істотно підвищують можливість передачі в спадщину багатьох спадкоємних захворювань.
Заборона шлюбу між усиновителями й усиновленими обумовлений тим, що усиновлені і їхнє потомство стосовно усиновителів і їхніх родичів і усиновителі і їхні родичі стосовно усиновленого до їхнього потомства прирівнюються до родичів по походженню (ст. 117 КпШС і коментар до неї), а також моральними розуміннями;
3) між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною унаслідок
Заборона шлюбу з недієздатним обумовлено тим, що недієздатна особа не може розуміти значення своїх чи дій керувати ними (ст. 16 ГК України). Тому вона не може дати усвідомленої згоди на вступ у шлюб. Якщо на момент реєстрації шлюбу особу не було визнано недієздатною, але знаходилося в такому стані, коли не могло розуміти значення своїх дій, шлюб повинний бути визнаний недійсним, тому що відсутня одна з необхідних умов для вступу в шлюб — вільне, усвідомлене волевиявлення, спрямоване на вступ у шлюб.
Заборона шлюбу з недієздатним також порозумівається турботою про здоров'я потомства. Багато сердечних хвороб можуть передаватися в спадщину.
Укладення шлюбного контракту.
23 червня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб і сім'ю України». Згідно цього Закону в КпШС була включена стаття 27', яка передбачила можливість укладання шлюбного контракту між особами, які вступають у шлюб.
В статті також говориться, що порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України, «Порядок укладення шлюбного контракту», який був затверджений постановою
Шлюбний контракт між особами, які одружуються, укладається за їх бажанням до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації. За бажанням сторін шлюбний контракт може укладатися в присутності свідків.
Шлюбний контракт — це угода осіб (подружжя) про вирішення спірних, як правило, майнових питань життя сім'ї. Згідно п.2 Порядку укладення шлюбного контракту, у шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме або нерухоме майно, як придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним з подружжя, а також питання, що пов'язані з утриманням подружжя та інші. У шлюбному контракті можуть вирішуватися питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. У ньому також можуть передбачатися немайнові, моральні чи особисті зобов'язання.
Умови шлюбного контракту щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачений спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними лише після належного оформлення.
Згідно з п.З «Порядку...», та ч.2 ст.27' КпШС умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становища подружжя порівняно з законодавством України.
Шлюбний контракт укладається в нотаріальній формі за місцем проживання однієї із сторін або за місцем реєстрації шлюбу.
Якщо шлюбний контракт укладають неповнолітні особи, то на це потрібна обов'язкова згода їх батьків чи інших законних представників.
Протягом дії шлюбного контракту до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Ці зміни можуть бути внесені протягом існування шлюбу договором, який укладається в порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.
Законодавство встановлює перелік підстав, за наявності яких шлюбний контракт визнається судом недійсним: недодержання умов порядку укладення шлюбного контракту або укладення контракту після реєстрації шлюбу, а також погіршення становища будь-кого з подружжя порівняно з законодавством України.
Якщо одна із сторін порушує умови шлюбного контракту, то інша сторона має право на судовий захист своїх прав та інтересів.
При розірванні шлюбу та визнанні його недійсним майнові спори, спори про дітей та інші вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту.
Порядок укладення шлюбу.
У відповідності зі статтею 173 КпШС України особи, які бажають вступити до шлюбу, подають заяву в орган реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання одного з них або за місцем проживання їх батьків. За згодою з особами, що бажають вступити до шлюбу, орган РАГСу призначає час реєстрації шлюбу, про що робиться відмітка у заяві, а також в журналі обліку заяв.
Час реєстрації шлюбу призначається з таким розрахунком, щоб він не співпадав з реєстрацією інших актів громадянського стану (особливо смерті).
При призначенні часу реєстрації шлюбу орган РАГСу повинен з'ясувати у громадян, що вступають до шлюбу, чи бажають вони зареєструвати його в святковій обстановці.
Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, що вступають до шлюбу, проводиться в присутності родичів, знайомих. Число свідків, які розписуються в книзі запису акту про укладання шлюбу, як правило, не повинно перевищувати двох. Присутність свідків при реєстрації шлюбу не обов'язкова.
При подачі заяви повинні бути пред'явлені документи, що посвідчують осіб, вступаючих до шлюбу: паспорт, посвідчення особи офіцерів, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців понадстрокової служби, військовий квиток військовослужбовців строкової служби і військових будівельників.
Згідно ст.14 КпШС укладення шлюбу проходить по закінченні місячного строку з дня подачі бажаючими одружитися заяви в державний орган РАГСу.
Орган РАГСу, отримавши заяву про вступ до шлюбу, перевіряє документи, що посвідчують особу заявника, повноту і правильність документів, що додаються до заяви.
Особи, які перебували раніше в зареєстрованому шлюбі, повинні пред'явити органу РАГСу документ, який підтверджує припинення попереднього шлюбу. Це може бути свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя або рішення суду про визнання шлюбу недійсним.
При прийомі заяви орган РАГСу повинен ознайомити осіб, що бажають вступити до шлюбу, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз'яснити їм права і обов'язки як майбутнім батькам і подружжю.
У документах, що посвідчують особу тих, які одружилися, проставляється штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові і року народження другого з подружжя, місця і часу реєстрації шлюбу.
Поняття, способи, підстави припинення шлюбу.
Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, які викликаються з настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту, можна назвати наступні підстави припинення шлюбу (ст.ст.37—38 КпШС).
У статті 37 сказано "шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя."
Під припиненням шлюбу розуміється припинення на майбутній час правовідносин між подружжям, що виникли із зареєстрованого дійсного шлюбу, викликане визначеним юридичним складом. Припинення шлюбу відрізняється від визнання шлюбу недійсним тим, що воно має місце на майбутній час, у той час як визнання шлюбу недійсним володіє зворотної силою і припиняє правові наслідки шлюбу з моменту його укладення.
Шлюб припиняється в результаті смерті одного з подружжя, оголошення одного з подружжя померлим, а за життя подружжя шляхом розлучення. Коментуєма стаття передбачає першу групу підстав припинення шлюбу —смерть чи оголошення померлим одного з чоловіків. У силу того, що шлюб — це особисто-правовий союз чоловіка і жінки, він не може існувати, якщо немає фізичної особи —одного з подружжя.
Право- і дієздатність людини припиняються з настанням смерті — конкретного юридичного факту, що підтверджується довідкою лікувального закладу чи показаннями свідків. При цьому реєстрація припинення шлюбу в органах Рагсу не потрібна, реєстрації підлягає лише сам факт смерті. Реєстрація смерті проводиться відповідно до правил, передбаченим у статтях 169-172 КпШС України.
Порядок і умови оголошення громадянина померлим визначаються цивільним законодавством. Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим у випадку, коли в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без вісті при обставинах, що загрожували смертю чи є підстави, що дають можливість припускати його загибель від визначеного нещасного випадку, протягом шести місяців.
Чи військовослужбовець інший громадянин, що пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше чим після закінчення двох років із дня закінчення воєнних дій.
Питання про оголошення громадянина померлим вирішується районним судом за місцем проживання заявника. Після винесення судом рішення його юридичні наслідки прирівнюються до тих же наслідкам, що настають при смерті особи. Відповідно до статті 264 Цивільно-процесуального кодексу України, рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в органах Рагсу і видачі свідчення про смерть. З моменту винесення рішення судом про оголошення громадянина померлим шлюб з ним вважається припиненим, дружина зазначеної особи вправі вступити в новий шлюб, маючи на руках рішення суду про оголошення померлим колишнього дружини. Однак, сам оголошений померлим дружина (у випадку, якщо насправді він живий) не вправі вступати в новий шлюб, незалежно від того, відомо йому чи ні про оголошення його померлим.
У випадку з‘явлення чи виявлення місцеперебування дружини, оголошеного померлим, суд у відповідності зі статтею 22 Цивільного кодексу України скасовує рішення про оголошення його померлим. Шлюб у такому випадку відновлюється автоматично, крім випадків реєстрації іншим з подружжя нового шлюбу (стаття 44-1 КпШС України). При цьому ніяких заяв про відновлення шлюбу не потрібно.
При житті подружжя шлюб припиняється шляхом розлучення в судовому порядку або через органи РАГСу.
Розірвання шлюбу в органах РАГСу за спільною заявою обох з подружжя.
Згідно ст.41 "при взаємній згоді на розірвання шлюбу подружжя, що не мають неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу виробляється в органах реєстрації актів цивільного стану..."
Реєстрація розірвання шлюбу при взаємній згоді подружжя виробляється на підставі їхньої заяви, у якої повинно бути зазначене про відсутність у них неповнолітніх дітей. У цьому випадку оформлення розлучення і видача дружинам свідчення про розірвання шлюбу відбувається по закінченні місячного терміну з дня подачі заяви про розлучення. Цей термін установлений для того, щоб запобігти розірвання шлюбу під впливом хвилинної сварки.
Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя передбачає особисту присутність кожного з них або ж письмове підтвердження про згоду того з подружжя, що відсутній на реєстрації розірвання шлюбу.
Реєстрація розірвання шлюбу може бути зроблена при відсутності одного з подружжя, якщо він з поважної причини (важка хвороба, служба в армії, довгострокове відрядження й ін.) не може з'явитися в орган Рагсу. Однак, при цьому від його імені в орган Рагсу повинна бути подана заява, що підтверджує його згоду на розлучення і містить прохання про розірвання шлюбу в його відсутність.
У випадку, коли подружжя з поважної причини не можуть з'явитися в орган Рагсу для реєстрації розлучення у встановлений день, то реєстрація на їхнє прохання переноситься на інший день. Термін переносу реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подачі заяви.
Якщо ж причина неявки визнана неповажною (це питання зважується начальником відділу реєстрації актів громадянського стану), а бажання подружжя розірвати шлюб не змінилося, то вони можуть знову подати заяву про розлучення в орган Рагсу, що знов-таки призначає місячний термін для реєстрації розірвання шлюбу. ,
За реєстрацію розводу сплачується державне мито в сумі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян одним з подружжя чи спільно (за домовленістю між ними), після чого їм видається свідчення про розірвання шлюбу, а також робиться відповідна відмітка в паспорті.
Розірвання шлюбу в органах РАГСу за заявою одного з подружжя.
За заявою одного з подружжя в органах РАГСу шлюб розривається у випадках, якщо другий з подружжя;
а) визнаний судом безвісно відсутнім;
б) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства;
в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років.
Розірвання шлюбу в зазначених вище випадках проводиться незалежно від наявності у подружжя неповнолітніх дітей.
Згідно зі ст.18 ЦК України, якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім і на підставі судового рішення, яке набрало чинності, орган РАГСу реєструє розірвання шлюбу. В силу частини 2 ст.44* КпШС України, якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явиться і буде скасовано рішення суду про визнання її безвісно відсутньою, шлюб може бути поновлено органом РАГСу за спільною заявою подружжя. Шлюб не може бути відновлено, якщо чоловік (дружина) особи, визнаної безвісно відсутньою, вступив в новий шлюб.
Опікун особи, визнаної в судовому порядку недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, має право подати в орган РАГСу заяву про розірвання шлюбу особи, яку опікає. Такий порядок розірвання шлюбу не застосовується до осіб, обмежених в дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними засобами. В цих випадках шлюб розривається в загальному порядку.
Розірвання шлюбу з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3-х років, проводиться в органах РАГСу в тому випадку, якщо засуджений відбуває покарання в місцях позбавлення волі.
Розірвання шлюбу з особами, умовно засудженими до позбавлення волі з обов'язковим притягненням до праці, умовно звільненими з місць позбавлення волі у зв'язку з обов'язковим притягненням до праці, з будь-яких інших підстав звільненими з місць позбавлення волі — здійснюється на загальних підставах.
До заяви про розірвання шлюбу додається копія або витяг із рішення суду, що набрало чинності, про визнання іншого з подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства, копія або витяг із чинного вироку суду про засудження іншого з подружжя до позбавлення волі на строк не менше 3-х років, а також свідоцтво про укладення шлюбу.
Якщо чоловік (жінка) або опікун недієздатного чоловіка (жінки), який знаходиться в місцях позбавлення волі, порушать спір про дітей, про розподіл майна, яке є загальною спільною власністю подружжя, або спір про виплату коштів на утримання непрацездатному чоловіку (дружині), що потребує матеріальної допомоги, розірвання шлюбу проводиться через суд.
Розірвання шлюбу в судовому порядку.
Основним способом розірвання шлюбу є судовий. Судом шлюб розривається в тих випадках, коли один із подружжя не погоджується на розлучення, коли у подружжя є спільні неповнолітні діти, коли у подружжя, які бажають розірвати шлюб, виникають майнові спори.
Законодавством передбачено, що справи про розірвання шлюбу розглядаються судом за заявою одного з подружжя, як правило, за місцем проживання відповідача.
Згідно ч.2 ст.38 КпШС України чоловік не має права без згоди дружини порушити справу про розірвання шлюбу під час її вагітності і протягом одного року після народження дитини. Це положення відноситься і до випадків, коли дитина народилася мертвою або не дожила до одного року. При відсутності згоди дружини на розгляд справи про розлучення, суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви, а якщо вона була прийнята, суд припиняє провадження по справі.
При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно вияснити взаємовідносини сторін, дійсні мотиви, з яких ставиться питання про розірвання шлюбу, прийняти заходи до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, з участю обох сторін.
Розгляд справи при відсутності одного з подружжя, що не з'явилось, може бути допущено лише у виключних випадках і по мотивованій постанові суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя, суд відкладає розгляд справи. А при неявці при повторному виклику, суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу по матеріалах, які є в наявності.
В позові, поданому в суд, повинні бути вказані підстави для розірвання шлюбу. Короткочасний розлад в сім'ї і конфлікти між подружжям, викликані випадковими причинами, а також необґрунтоване серйозними доводами небажання одного або обох з подружжя продовжувати шлюб не можуть вважатися достатніми підставами для розірвання шлюбу.
Справи про розірвання шлюбу, як правило, розглядаються у відкритому судовому засіданні, але за проханням подружжя в деяких випадках, коли зачіпаються інтимні сторони їх життя, повинні розглядатися в закритому засіданні.
Суд, який розглядає справу про розлучення, може:
а) винести рішення про розірвання шлюбу;
б) відмовити в позові;
в) винести постанову про відкладення справи і визначити термін в межах шести місяців для примирення, якщо не вдалося досягнути примирення подружжя в судовому засіданні.
Конкретний строк для примирення призначається судом виходячи із фактичних обставин кожної справи, яка розглядається і по якій виникла необхідність в його наданні подружжю. При цьому тривалість строку повинна бути такою, щоб виключалась будь-яка можливість прийняття подружжям поспішного рішення.
Якщо по закінченню визначеного судом строку подружжя примиряються, провадження в справі закривається, ї якщо подружжя примирилось після вступу рішення-суду про розірвання шлюбу в законну силу, суддя виносить постанову про закриття виконавчого провадження.
Одночасно із розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, при кому із батьків повинні проживати неповнолітні діти, а також спори про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Вказані спори розглядаються в шлюбно-розлучному процесі, якщо про це заявлене прохання одного або обох із подружжя і якщо суд визнає це необхідним в інтересах захисту неповнолітніх дітей і непрацездатного чоловіка (дружини).
В рішенні суду повинно бути вказано, в якому розмірі і з кого стягується державне мито, при визначенні розміру державного мита, яке підлягає стягненню з подружжя у випадку розірвання шлюбу, суд приймає до уваги матеріальне становище кожного із них і інші конкретні обставини, зокрема, при кому і подружжя залишаються проживати неповнолітні діти.
Шлюб припиняється з часу реєстрації розлучення в книзі запису актів про розірвання шлюбу, тобто днем припинення шлюбу є не день винесення рішення суду про розірвання шлюбу і не момент вступу рішення суду в законну силу, в день реєстрації розлучення в органах РАГСу хоча б одним із подружжя.
Підстави визнання шлюбу недійсним.
Недійсність шлюбу — це особливий вид сімейно-правової санкції, яка застосовується у випадках порушення передбачених законом умов укладення шлюбу і означає анулювання тих юридичних наслідків, які законом пов'язуються з дійсним шлюбом.
Шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду, і на вимоги про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.
У відповідності із ст.45 КпШС України шлюб може бути визнано судом недійсним при порушенні встановлених законом умов його укладення, зокрема при відсутності взаємної згоди осіб, які вступили до шлюбу; наявності іншого, не розірваного шлюбу; вступу до шлюбу з особою, визнаною недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства; з особою, яка не досягла шлюбного віку, якщо він не знижений у встановленому законом порядку. Шлюб також може бути визнаний недійсним, якщо буде встановлено, що на момент його реєстрації особа не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати, тому не висловила своєї незгоди при вступі до шлюбу, хоча і не була визнана недієздатною.
Шлюб також визнається недійсним, якщо він укладений між родичами по прямій висхідній та низхідній лініях родства, між повнорідними та неповнорідними братами та сестрами, усиновителями та усиновленими.
Недійсним може бути визнаний шлюб, якщо він реєструється без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Вступ до фіктивного шлюбу переслідує мету набуття права на пенсію, житлову площу тощо.
Якщо намір створити сім'ю відсутній тільки у однієї із осіб, що реєструють шлюб, то він не може бути визнаний фіктивним. В цьому випадку можливо визнати шлюб недійсним за ознакою відсутності згоди на вступ до шлюбу.
Шлюб не може бути визнаний фіктивним, якщо особи, які вступили до нього, фактично створили сім'ю до розгляду справи судом.
В силу ст.46 КпШС України шлюб не визнається недійсним, якщо до моменту розгляду судом справи відпали ті обставини, які в силу закону перешкоджали його укладенню (неповнолітній чоловік (дружина) досяг повноліття, помер чоловік (дружина) за попереднім шлюбом або шлюб з ним розірвано, особи, які вступили в фіктивний шлюб, фактично утворили сім'ю).
Шлюб вважається дійсним з моменту, коли відпали ці обставини.
Шлюб, укладений до досягнення хоча б одним з подружжя шлюбного віку, також не визнається недійсним за цією підставою у випадку вагітності дружини або народження дитини.
Слід підкреслити, що кровне родство завжди є неусуненою перешкодою існування шлюбу. В цьому випадку безумовна недійсність шлюбу повинна бути визнана рішенням суду.
Порядок визнання шлюбу недійсним.
Визнання шлюбу дійсним проводиться тільки в судовому порядку
Закон визначає коло осіб, які можуть звернутися в суд з позовом про визнання шлюбу недійсним. Це особи, які мають особистий чи громадський інтерес: подружжя та особи, права яких порушені укладенням цього шлюбу, а також органи опіки та піклування чи прокурор.
Порушення умови добровільності вступу до шлюбу зачіпає особистий інтерес другого з подружжя, і тому саме він може вимагати визнання шлюбу недійсним.
Визнання шлюбу недійсним, як укладеного з порушенням принципу одношлюбності, може вимагати не тільки інший з подружжя, але і прокурор, оскільки в даному випадку порушений не тільки особистий, але і громадський інтерес.
Після смерті чоловіка (дружини), який перебував у недійсному шлюбі, з позовом до суду може звертатися особа, яка є спадкоємцем померлого (діти від першого шлюбу померлого, брати, сестри). Чоловік (дружина) від першого нерозірваного шлюбу може вимагати визнання шлюбу недійсним як при житті дружини (чоловіка), так і після її смерті, оскільки це пов'язано з правом спадкування пережилого чоловіка (дружини).
Позов про недійсність шлюбу, укладений з недієздатною особою внаслідок душевної хвороби чи недоумства, можуть подати батьки, органи опіки та піклування чи прокурор, оскільки на них лежить обов'язок охорони інтересів недієздатних, а також осіб, інтереси яких порушені укладенням такого шлюбу.
В законі визначено коло осіб, які мають право вимагати визнання шлюбу недійсним, внаслідок недосягнення подружжям шлюбного віку. Це неповнолітній чоловік (дружина), їх батьки, органи опіки і піклування чи прокурор.
Розгляд цієї категорії справ повинен провадитись з обов'язковою участю органу опіки і піклування.
Якщо судом винесено рішення про розірвання шлюбу, позов про визнання цього шлюбу недійсним підлягає розгляду лише при скасуванні вказаного рішення, оскільки, приймаючи його, суд виходив з факту дійсності шлюбу. ;
В тих випадках, коли шлюб розірваний органами РАГСу, а пізніше пред'явлена вимога про анулювання запису про розірвання шлюбу, про визнання його недійсним, суд вирішує обидві вказані вимоги одночасно.
Юридичні наслідки визнання шлюбу недійсним.
Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його укладення. Цим самим анулюються всі права і обов'язки, які виникли з моменту реєстрації цього шлюбу.
Наслідки недійсності торкаються як особистих немайнових, так і майнових прав. При визнанні шлюбу недійсним, чоловік (дружина) позбавляється прав носити прізвище другого з подружжя, обране ним при реєстрації шлюбу, що відображається в рішенні суду.
Всі питання майнового характеру, які можуть виникнути між особами, що перебувають в шлюбі, визнаному недійсним, вирішуються на підставі норм не шлюбно-сімейного, а цивільного законодавства.
Так, майно, набуте сторонами під час такого шлюбу, підлягає поділу на підставі ст.ст.112—119 ЦК України. В цьому випадку долі майна, які будуть належати кожній особі, визначаються не за принципами рівності, як це передбачено в КпШС України, а з врахуванням участі кожної особи в набутті майна. Ведення домашнього господарства, нагляд за дітьми і т.п. не дають права особі, яка знаходиться у недійсному шлюбі, вимагати визнання за нею рівного права на майно. Внесок в ощадний банк, внесений на ім'я одного з подружжя, розділу не підлягає. Незалежно від часу і причин непрацездатності однієї з осіб, шлюб яких визнаний недійсним, вони не мають права звертатись один до одного з вимогами про стягнення аліментів.
Такі загальні юридичні наслідки визнання шлюбу недійсним.
Разом з тим, ст.49 КпШС України передбачає спеціальні юридичні наслідки, які застосовуються до особи, яка не знала не повинна була знати про перешкоди до укладення шлюбу (добросовісна особа).
За такою особою суд може визнати право на майно, нажите під час недійсного шлюбу, у відповідності з правилами шлюбно-сімейного законодавства.
В законі спеціально встановлено правило (ст.50 КпШС України) про те, що визнання шлюбу недійсним не впливає на права дітей, які народилися в такому шлюбі. Діти, зачаті чи народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж права і обов'язки, що і діти, народжені в дійсному шлюбі.
Це правило обумовлене тим, що походження дитини, хоча і народженої в недійсному, але зареєстрованому шлюбі, не викликає сумніву і не потребує будь-якого доказу.