Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Країни Заходу:характерні риси історії нового часу
2. Завершення Першої світової війни. Плани великих держав щодо устрою повоєнного світу.
Станом на осінь 1918 р. німецька армія знаходилась на порозі катастрофи, через в двічі більшу кількість військ Антанти у Європі, масову висадку американських військ у Європі навесні 1918 р. та безуспішність наступу у Франції. Ускладнило становище німців і те, що 29 вересня 1918 р. – капітулювала Болгарія, 30 жовтня - Туреччина, а 3 листопада 1918 р. – Австро-Угорщина. Спроби М. Баденського провести переговори із США і укласти мир на основі «14 пунктів» у жовтні 1918 р. успіху не мали.
Проблем Німеччині додала листопадова революція внаслідок, якої була повалена монархія та престолу зрікся Вільгельм ІІ. На сформований республіканський уряд лягло завдання завершення війни.
11 листопада 1918 р. – в Комп’єнському лісі було підписано капітуляцію Німеччини, німецькою делегацією на чолі з М. Ерцбергом та з боку Франції генералом Ф. Фошем. Умови: 1) Скасування Нім. Договорів із Укр. та Рум.; 2) німецький флот мав відплисти до ВБ і там роззброїтись; 3) відбувалось роззброєння німецької армії – за 15 днів нім. мали віддати 5 тис. гармат, 25 тис. кулеметів тощо. 4) німецькі війська мали покинути всі окуповані території та звільнити усіх полонених. 5) Виведення військ із сх.. Африки; 6) Передача союзникам бельгійської скарбниці та румунського золота. 6) Поступовий вивід військ з російської території з метою гальмування захоплення території ЧА; 7) Негайне повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;
Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність в роки війни зросла. Основною позицію США для облаштування повоєнного світу були запропоновані «14 пунктів» В. Вільсоном: 1) відкриті мирні договори;2)свобода судноплавства;3)усунення економічних бар'єрів у торгівлі;4)встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;5)справедливе врегулювання колоніальних питань;6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політику, вступ у "співтовариство вільних націй";7)визволення і відновлення Бельгії;8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції;9)уточнення кордонів Італії у відповідності з національними ознаками;10)надання автономії народам Австро-Угорщини;11)визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;12)самостійне існування турецьких і автономія інонаціональних частин Османської імперії;13)створення польської держави;14) утворення Ліги націй. Про те сприйняття цієї програми в США було неоднозначним і більшість політиків, як і сенат вважали, що США не повинні втручатись в справи Європи.
ВБ ж встановивши контроль над німецькими колоніями та частиною Туреччини бажала закріпити за собою ці території. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. При встановленні кордонів у післявоєннії Європі, на думку Ллойд Джорджа, потрібно виходити з принципу національного самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою - забезпечення миру шляхом роззброєння і створення Ліги націй як інструменту миру.
Франція більше за інші великі держави постраждала у війні. Вона перетворилась у боржника. Найбільш популярним гаслом у країні було: "Німці за все заплатять!" Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будь-якими засобами. Він говорив: "В Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції територіях. А відтак, вона сподівалася повернути собі Ельзас та Лотарингію та навіть були наміри захопити західну рейнську область. Для здійснення інших своїх далекоглядних намірів треба було перешкодити об'єднанню Австрії і Німеччини, створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн. Також всіляко держава підтримувала створення Великоюї Польщі та ЧС, як буферну зону перед більшовицькою Росією.
3. Нова геополітична розстановка сил у світі після І Світової
Геополітичні наслідки І Світової війни:
а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;
б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу тися плебісцит місцевого населення;
в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;
г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи - Ейпен і Мальмеді;
д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;
е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;
є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);
ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;
з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе рейшла до Литви.
В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).
Австро-Угорщина.Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Болгарія.Частина те риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.
Угорщина.Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува ла репарації переможцям.
Туреччинавтрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.
Згідно з Версальським договором Німеччина віддава ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.
Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.
4. Система мирних договорів з переможеними у І Світовій
Ще до відкриття Паризької конф на тер колишньої А-У утворилися: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, КСХС. Частина терит, населених поляками – до Польщі, утворено ЗУНР. Учасники конференції повинні були визначити кордони новостворених держав, умови репараційних стягнень з Австрії та Угорщини, окрес лити їх економічні та військові обмеження.
10 вересня 1919 р. - Сен-Жерменський дог. з Австрією – 1)визнавала незалежність і кордони всіх сусідніх з нею країн. 2) Південнослов'янські землі, що входили раніше до складу імперії, були розподілені між Королівством СХС та Італією(част Пд. Тіролю). 3) передача Румунії Буковини(+її пн част.) 4) Колишні австр. провінції Богемія, Моравія і Словаччина - до складу Чехословаччини, а Зх Галичина — до Польщі. Пит. про Сх. Галичину – відкрите. 5)Австрія передавала союзникам в рахунок репарацій весь свій морський і річко вий флот. 6) Спеціальна стаття договору передбачала заборону об'єднання (аншлюсу) з Німеччиною або іншою державою. 7) скорочення її армії до ЗО тис. осіб.
27 листопада 1919 р. в Нейї-Сюр-Сен дог з Болгарією. 2) позбавляв Болг. виходу до Егейського моря; тери торія Зх Фракії - до Греції; значна частина Зх Болгарії - Королівству СХС, а Пд Добруджа — Румунії. 2) армія Болгарії не могла перевищувала 20 тис. осіб, їй заборонялося мати авіацію і військ.-морсь кий флот, за винятком кораблів охорони.
4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці Версаля - договір з Угорщиною. 1) визнавала незалежність і кордони сусідніх держав, 2) відмовлялася на користь цих держав від ряду територій- частку території Трансильванії і сх. част. Банату отримала Румунія. Хорватія, Бачка і зх. част. Банату - до Кор-ва СХС; Словаччина і Закарп. Україна - Чехословаччині. 3)Дог. забороняв в Уг. загальну військ. повинність, и армія мала форм. шляхом добровільного найму чис. до 35 тис. осіб, не могла мати танків, важкої артилерії і авіації.
10 серпня 1920 р., в Севрі (біля Парижа) – дог з Туреччиною.1) Тур. втра чала 75 % колишньої тер. Осман. Імперії: Ліван і Сирія-передані Франції, Месопотамії і Палес тини- ВБ. 2) Тур. уряд визнавав анексію ВБ острова Кіпр, англ. протекторат над Єгиптом та Саудівською Аравією, фр. — над Марокко. Греції передавалася Сх. Фракія, част. островів у Егейському морі і європ. берег Дарданелл. Додеканеські острови - Італії. 3) Від Туреччини відділявся Курдистан, якому було обіцяно автономію. 4) Тур. дозволялося мати армію чис. не більше 50 тис. осіб. 5)Військово-морський флот розподілявся між союзниками. 6)Всі фінанси, бюджет і економіка країни передавалися під контроль спеціальної комісії союзників. Севрський мирний договір не визнав турецький революційний уряд Мустафи Кемаля.
Підписані переможцями договори з Німеччиною та її союзниками створили Версальську систему. Вона була доповнена рішеннями Вашинг тонської конференції.
Всі підписані мирні договори були несправедли вими щодо переможених країн, передбачали, тягар сплати репарації. При встановленні нових кордонів часто не враховували етнічного розселення в окремих регіонах.
5.Реакція в Західному світі на «жовтневий» переворот 1917р. в Росії.
На хвилі зростаючих антивоєнних настроїв з боку широких верств населення 25 жовтня 1917 р. в Росії відбулася нова революція під керівництвом партії більшовиків. Їх мета полягала в тому, щоб забрати політичну й економічну владу у капіталістів і поміщиків, встановити диктатуру пролетаріату, збудувати соціалістичне суспільство в Росії. Виконавцем цих надскладних завдань мав стати робітничий клас у союзі з селянством. Політичне керівництво цими процесами більшовики залишали за собою. Варто зазначити, що реалізація цих завдань привела до глибинних геополітичних змін не тільки в Росії, а й в усьому світі. Прихід до влади нових політичних сил у тій чи іншій країні – це справа внутрішня. Однак у данному випадку це не так. Справа в тому, що до влади в Росії прийшли такі політичні сили, які ставили за мету докорінно змінити соціально-економічні відносини в середині країни, а також відносини з зовнішнім світом. І цих своїх намірів не приховували.З огляду на це в керівних колах багатьох країн, і перш за все, європейських, революція в Росії викликала занепокоєння, поставила перед ними багато запитань– про долю їхніхкапіталів у Росії; про дотримання новою владою міжнародних угод щодо участі у війні; про дотримання прав людини і т. д.Країни – учасниці Антанти не визнавали нової влади вРосії, вважали її незаконною і не вступали з нею ні в які переговори, в тому числі і з пропозиції Росії про мирні переговори, продовжували вважати Тимчасовий уряд єдиним представником інтересів Росії.
Країни Троїстого союзу також негативно ставилися до політичних змін у Росії. Однак, виходячи з таємних намірів, а саме: послабити свого суперника у війні, спробували вступити в сепаратні переговори з урядом радянської Росії. 27 грудня 1917 р.
Німеччина повідомила Росію про згоду розпочати переговори, припинивши на час переговорів бойові дії.Коли ж почали розробляти плани інтервенції в Росію? У жовтні 1917 р. політики на Заходівважали, щобільшовикипротримаютьсятиждень, а місяць – то забагато. У листопаді 1917 р. в Парижі відбулася нарада, на якій уже обдумували питання про можливість ліквідації радянської влади збройним шляхом. Захід уважно стежив за всіма процесами в Росії і відповідним чином реагував. 2 липня 1918 р. Верховна рада Антанти прийняла рішення про розширення збройної боротьби з метою повалення радянської влади в Росії.
Уже в серпні англійські війська бомбардували Архангельськ, потім вступили в Туркестан і на Кавказ. Улистопаді англо-французьківійськависадилизбройний десант в Одесі, Новоросійську, Севастополі.
США на Паризькій мирній конференції висловили намір розчленувати Росію на окремі держави. Англія стала на шлях створення навколо Росії“санітарного кордону”.Верховна рада Антанти заборонила контакти з Росією Мексиці, Норвегії, Швеції, Іспанії.Особливий інтерес до подій у Росіїбув у найближчих її сусідів, на Заході це країни Прибалтики. Після революції в Німеччині (8-9 листопада 1918 р.) розпочалося виведення її військ з Литви, Латвії, Естонії, України, Білорусії.
6. Створення та діяльність Ліги націй
Ініціатором створення Ліги Націй став американський президент В. Вільсон. Необхідність створення всесвітньої організації держав, поміж обов'язків якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобі гання війнам та забезпечення незалежності усіх народів світу Президент США висловив у 14-му пункті своєї програми повоєнного мирного врегулювання. Він вважав, що Ліга Націй буде єдиним гарантом майбутнього миру й розгля дав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Його пропозиція наштовхнулася на заперечення, особливо з боку британської делегації.
Усе ж, на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. була створена спеціальна комісія, яка мала виробити статут Ліги Націй. Підготовлений нею проект статуту був ухвалений конференцією і включений до Версальського мирного договору 1919 р. та інших мирних договорів, якими завершилася Перша світова війна.
Найважливішими завданнями нової організації, згідно зі статутом, вва жалися «розвиток співробітництва між народами та гарантія миру й безпеки». Згідно зі статутом головними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада і Секретаріат. Усі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедур них питань, повинні були прийматися одностайно. До Ради Ліги увійшли США, Велика Британія, Франція, Італія й Японія, а також 5 непостійних членів від інших держав. Переможені у війні країни до Ліги Націй не увійш ли. Основні органи Ліги Націй розташовувались у Женеві.
ЛН спробувала створити систему спец і допоміжних органів: тимчасові комісії, комітети тощо. Члени комітетів призначалися Радою Ліги за принципом – найбільш відомі фахівці в якійсь галузі при відсунені принципу державного представництва. Навіть якщо комітет і доходив до якогось рішення, держава відмовлялася приймати його, посилаючись на відсутність її представників і неврахуванні її інтересів.
Головне завдання Статуту ЛН. передбачалося:
-- надання гарантій країнам членам
-- колективні дії в разі порушення статуту і війни
-- збереження незалежності і тер цілісності держ
-- якщо конфл не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.
-- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)
Заходи проти порушень:
-- порушення миру розглядається як війна проти усіх членів Ліги
-- ведення повної економ і політ ізоляції
-- формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру
Ек. Санкції застосовувалися в 1935 проти Італії під час агресії а Ефіопії. Неефективно.
Мінуси Статуту ЛН і взагалі мінуси
-- санкції не мали всеохоплюючого характеру
-- рішення в Асамблеї і раді Ліги приймалися за принципом одностайності і будь-який член ЛН міг покласти вето і паралізувати діяльність ЛН
-- ЛН не набула впливового характеру через відсутність США і СРСР (виключили у 193.. фінлянд. війна)
-- Кількість комітетів не була лімітовано – їх була величезна кількість. Відсутній координаційний орган і лише в останні роки було створенно 2 Комітети з координації.
-- традиційне суперництво між ВБ і ФР
Американський сенат спрямував курс своєї політики на самоізолювання від європейських справ. Ознайомившись зі статутом Ліги, він відхилив його, і США не стали членом цієї міжнародної організації. Без економічного й вій ськового потенціалу США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією для вирішення міжнародних проблем. Провідну роль в її діяльності відігра вали Велика Британія та Франція.
У 20-х - на початку 30-х років у центрі уваги Ліги Націй були супереч ки між Швецією і Фінляндією за Аландські острови, плебісцит у Верхній Сілезії (1921), конфлікт між Литвою і Польщею через Вільнюс (1921), конф лікт між Болівією і Парагваєм через область Чако (1928-1932), агресія Японії проти Китаю (1931). У цей же час Ліга Націй почала обговорення проблеми роззброєння. У 1926 р. до Ліги Націй увійшла Німеччина, але вже у 1933 р. вона та Японія вийшли з організації, отримавши таким чином повну свободу дій. У 1934 р. до Ліги Націй увійшов Радянський Союз.
Основними питаннями, що обговорювала Ліга Націй у 1934-1939 pp., були італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936), італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939), захоплення Німеччиною Австрії (1938). Позиція західних держав, що прагнули направити вістря німецького експансіонізму в бік СРСР, перетво рила Лігу Націй насправді в прикриття німецької, італійської та японської агресії. Цим пояснюється неспроможність Ліги Націй, що не провела жодної дієвої сан кції проти фашистської агресії напередодні Другої світової війни.
Так, у жовтні 1935 р. Асамблея Ліги Націй на вимогу низки країн-членів Ліги Націй, прийняла рішення про застосування економічних санкцій щодо Італії, коли та розпочала агресію проти Ефіопії. Разом із тим, через позицію західних держав найважливіша стаття італійського імпорту (нафта), необхід на для ведення війни, не була внесена до списку товарів, заборонених для ввозу в Італію. У період радянсько-фінської війни СРСР як агресора було виключено із Ліги Націй, що також не вплинуло на дальший хід воєнних дій.
Ліга Націй так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів. Ліга Націй була ліквідована у квітні 1946 р.
7. Рішення Вашитгтонської конференції
Вашингтонська конференція- конференція з обмеження озброєнь та вирішення проблем Далекого Сходу та басейну Тихого океану. Скликана через занепокоєння тим, що - Японія загарбала част прибережних терит Китаю і Росії; - і Японія продовжувала розбудовувати військо-морський флот. Відб з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У роботі конференції взяли участь США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія та Португалія. Також були присутні делегати від британських Домініон і делегат, що виступав від імені Індії Вашингтонська конференція була скликана за ініціативою США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання про морські озброєння та закріплення нового співвідношення сил в Китаї та в басейні Тихого океану.Всі засідання були відкритими.Конференція також була спрямована проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн.
На Вашингтонській конференції були вироблені і підписані документи:
13 грудня 1921рдоговір 4-щх держав (США, В.Б., Фр, Японії) про спільний захист острівних володінь у Тихому океані. Ці країни гарантували недоторканість їх острівних володінь. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу. Втрачав силу англо-японський договір 1902р.
Дискусії розгорулись при обговоренні пит. Про обмеження морських і сухопутних озброєнь. Делегація США висунула програму →відмова від усіх військ. Суднобудівних програм, скорочення флотів вел морських д-в, заборону будівництва лінйних кораблів водотоннажністю понад 35 тис.т.
6 лютого 1922 р договір п'яти держав (США, В.Б., Японії, Фр та Іт) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США. ВЛ. Бр. підтверджувала свою згоду на відмову від безумовного переважання на морі. Договір встановлював певну пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників: США-5, В.Б.- 5, Яп-3, Фр-1,75, Італія -1,75.Встановлювався тоннаж авіаносців: 135 тис. т для США і Великобританії, 81 тис. т для Японії і по 60 тис. т для Італії та Франції. Однак загальний тоннаж військово-морського флоту держав не обмежувався, і фактична перевага флоту Великобританії, таким чином, зберігалася. Японія домоглася зобов'язання американського та англійського урядів не споруджувати нових баз на островах Тихого океану на схід від 110-го меридіана східної довготи (за винятком островів поблизу узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії та Гавайських островів). Таким чином Японія забезпечила собі серйозні стратегічні переваги в цьому районі.
6 лютого 1922 договір дев'яти держав (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) надавав країнам, «рівні можливості» у Китаї в області торговельної та підприємницької д-ті та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішньої обстановки в Китаї з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам інших держав — учасників договору. Цей договір був спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї.
4 лютого 1922 р., Японія змушена була підписати Вашингтонську угоду китайську-японську угоду про евакуацію японських військ з китайської провінції Шаньдун, а також про повернення Китаю залізниці Ціндао- Цзинань і території Цзяочжоу.
6 лютого 1922 було підписано також Трактат про китайський митний тариф, де закріплювались митні нерівноправності Китаю. Вашингтонська конференція не внесла змін до існуючого на той час становища на Далекому Сході. Рішення, досягнуті на конференції, завершили переділ колоніальних володінь і сфер впливу. США ж домоглись ряду важливих поступок з боку Великобританії та Японії.
8.Паризька мирна конференція 1919-1920рр. Версальський мирний логовір.
Лише мирна конференідя країн-переможниць могла у договорах закріпити зміни, що відбулися після Першої світової війни, визначити нові кордони держав і тим самим офіційно зафіксувати нове розташування сил у світі. Паризька мирна конференція тривала з перервами з 18 січня 1919 р. до 21 січня 1920 р. Основна мета конференції опрацювання і підписання мирних договорів країн-переможниць з державами, переможеними у Першій світовій війні. Це була найбільш представниць ка конференція за всю попередню історію людства, на яку було за прошено делегації з 27 країн. Офіційно названі "союзними та здруженими державами", учасники конференції поділялися на чотири категорії:
1) воюючі країни, що мають інтереси загального характеру
2) воюючі країни, які мають інтереси часткового характеру
3) держави, які лише розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною та її союзниками
4) новоутворені держави
Головну роль на конференціївідігравали лідери великих держав: президент США В.Вільсон, прем'єр-міністри Франції Ж.Клемансо та Англії Д.Ллойд-Джордж. Найважливіші рішення приймало зібрання керівників ве ликих держав: спочатку Рада десяти, а з березня 1919 р. Рада чотирьох, тобто керівники урядів СІНА, Великої Британії, Франції та Італії.
Така нерівноправність не могла не позначитися на рішеннях конференції, біль шість яких приймались великими державами без врахування волі та інтересів окремих народів Європи та інших континентів світу. Від самого початку роботи конференції виникли суперечності між найбіль шими країнами з усіх обговорюваних питань. Засідання відбувалися в гострих дис кусіях, які інколи загрожували зривом роботи конференції. Найгостріпіі суперечності проявились між Францією, СПІА та Великою Британією.
Версальський мирний договір. Центральним пунктом у роботі конференції було обговорення проекту договору з Німеччиною. Між представниками точилися гострі суперечки з усіх питань, особливо стосовно західних і східних кордонів майбутньої Німеччини, розмірів репарацій та їх розподілу між окремими країнами. Після довгих суперечок між країнами учасницями Рада чо тирьох прийняла рішення про демілітаризацію всієї Рейнської зони і про тимчасову окупацію союзниками лівого берега Рейну. Велика Британія і США погодилися підписати з Францією договори, які зобов'язували їх негайно прийти на допомогу у випадку німецької агресії.
Шо до східних кордонів Німеччини Ж.Клемансо підтримував вимоги польсь кої делегації включити до складу нововідродженої Польщі Сілезію, велику частину балтійського узбережжя. В.Вільсон і Д.Ллойд-Джордж, не заперечуючи проти приєднання. Спільним для всіх держав-переможниць було прагнення послабити репара ціями економічну потугу Німеччини, позбавити її на довгі роки здатності конку рувати з великими державами на світових ринках. Уряди Фран ції і Великої Британії висунули вимоги про відшкодування Німеччиною всіх воєнних витрат союзників. Французька делегація вимагала включити у загальну суму репарацій не лише видатки союзників на війну, а й відшкодування матеріаль них збитків за здійснені німецькою армією руйнування. Після тривалої дискусії було прийнято компромісне рішення включити в загальну суму репарацій шкоду, заподіяну союзникам під час воєнних дій, повернути збитки, завдані окремим громадянам союзних держав, а також кошти, які уряди країн-переможниць повинні сплачувати колишнім фронтовикам та їхнім сім'ям у вигляді пенсій та допомоги за інвалідність і втрату годувальника. Узгодити загальну суму репарацій виявилось неможливим. Остаточний текст договору союзники вручили німецькій делегації 7 травня 1919 р. Мирний договір союзників з Німеччиною містив 440 статей, які визначали її кордони, військові обмеження і репараційні зобов'язання. Територія Німеччини змен шувалася, порівняно з 1914 р., на 1/8, а населення на 10 %. Німеччина повертала Франції Ельзас і Лотарингію, відмовлялася на користь Бельгії від районів Ейпен, Мальмеді і Морене (після плебісциту). Лівий берег Рейну і 50-кілометрова смуга його правого берега оголошувались демілітаризовгіною зоною.Німеччину позбавляли всіх колоній. Після ратифікації Версальського договору в липні 1919 р. Національними збо рами Німеччини він став обов'язковим для виконання. Версальський договір був результатом боротьби і компромісів представників найбільших держав
9. Українське питання у політиці західних держав (1918 -23 рр.)
Нім. Після програшу країною ПСВ та назріванні угоди про співпрацю та дружбу із більшовицькою Росією Німеччина у українському питання притримувалась позиції відновлення Великої Росії із Україною в її складі. Найперше це було вигідно німцям у поставці їм із України сировини, хліба та продуктів харчування. Утворення незалежної України в такому б випадку зіпсувало будь-які німецько-російські стосунки.
Фр. Найбільше старалась запобігти можливому прояву в майбутньому німецької агресії. Для цього і планувалося створити буферну зону на схід від Німеччини. З цією метою за сприяння Франції було утворено польську та ЧС республіки до яких ввійшли Сх. Галичина, Волинь та Закарпатська Україна. Відповідно незалежна Україна суперечила б інтересам Франціїї в даному регіоні, що до створення великих та сильних держав сателітів аби остаточно оточити Німеччину. Також свою позицію Франція виразила і під час війни Польщі із ЗУНР (1 листопада 1918 – 17 липня 1919 рр.), де надавала підтримку полякам у військах і зброї.
Іт. Ставлення до утворення України було позитивним найперше через небажання країни до посилення Росії та подальшого впливу її на Балканський регіон, який входив до інтересів Італії. Відповідно утворення та налагодження стосунків Югославії і Росії теж суперечило планам країни та навіть створювало небезпеку для її кордонів. + утворення України давало б італії економічні девіденти.
ВБ. Позитивно ставилась до створенн незалежної України через певну противагу Росії та Німеччині як і у їх колоніальних претензіях на близькому сході та впівнічні й Африці так і з метою послаблення їх спільного союзу виступаючи буфером. Також відповідно ВБ отримувала б нового союзника у у подальшому протистоянні із комуністичною Росією.
Про те.все таки у українському питанні домінантною виступила позиція Франції, як переможця війни. І ВБ не наважилась піти проти авторитету Фр. – це зокрема показала пропозиція делегації союзників на чолі із Бартоломі, під час українсько-польської війни. Пропонувалося віддати полякам території Львова, Дрогобича та Борислава натомість східні території б мали утворити ЗУНР.
10. Локарнська конф 1925 і рейнський гарантійний пакт
Держави Антанти прагнули доповнити «план Дауеса», який становив результат їхнього екон. компромісу, політ. об'єднанням з участю Нім. У вересні 1924 р. уряд Нім. настійно ставив питання про прийняття своєї країни до Ліги Націй з наданням їй постійного місця в Раді, про зняття з неї відповідальності за війну, про перегляд воєнних статей Версальського договору. В грудні Нім. знову порушила ці питання. Англія була вже готова задовольнити їх в обмін на гарантії її зх. кордонів. Обидві держави пропонували укласти гарантійний пакт про додержання територ. статус-кво на Рейні.
Новий президент США К. Кулідж двічі влітку 1925 р. підтримав цю ідею. Більше того, американський посол в Англії А. Хаутон попередив, що США не нададуть кредитів тим країнам, які не підпишуть гарантійного пакту.
Для здійснення об'єднання Зх. Європи на основі політ. інтеграції Нім. у Версальську систему була скликана 5—16 жовтня 1925 р. Локарнська конференція: Англія (Чемберлен), Франція (Бріан), Німеччина (Штреземан), Італія(Муссоліні) й Бельгія (Вандервельде), в кінці конференції Польща й Чехословаччина.
На конференції вироблено комплекс з 8 угод і договорів. Заключний протокол підписано 16 жовтня, а останні 7 документів підписано в Лондоні 1 грудня 1925 р., а трохи пізніше ратифіковано.
Найважливіший з док. - Рейнський гарантійний пакт - передбачав взаємне й колективне гарантування кордонів та зобов'язання про взаємний ненапад між Нім. й Фр, між Нім. й Бельгією під гарантію Англії та Італії.
Крім того, були підписані 4 двосторонні конвенції про арбітраж між Німеччиною і кожною окремо Францією, Бельгією, Польщею й Чехословаччиною на випадок виникнення якихось прикордонних суперечок. Долучалося також двосторонні договори про союз між Францією й Польщею, Францією й Чехословаччиною. Німеччина за підтримки Англії заблокувала всі спроби заінтересованих держав укласти гарантійний пакт про німецькі східні кордони.
Згідно з 9-м док. — колективним зверненням до Ліги Націй — 8 вересня 1926р. Нім. була прийнята в Лігу з наданням їй постійного місця в Раді. Через два дні німецька делегація на чолі зі Штреземаном уперше взяла участь у роботі Асамблеї Ліги Націй.
Підсумки: 1)її угоди було укладено в інтересах Німеччини. - вона домоглася відносної «рівноправності» з великими державами. 2)компроміс, досягнутий у Локарно- перший крок до ліквідації Версальської системи. Для Берліна Локарнські угоди були тимчасовим компромісом на шляху до відновлення світової могутності Нім. 3) Локарнський комплекс договорів, створюючи міраж «умиротворення Європи», спрямовувався проти Радянського Союзу - покладено початок майбутній «мюнхенській» політиці зх держав щодо «умиротворення», а фактично — заохочування фашистських агресорів. «План Дауеса» по суті становив економічну базу, а Локарнські договори й конвенції — політичне оформлення блоку капіталістичних держав Європи з відвертим антирадянським змістом.
11. пан європейський рух міжвоєнного п-ду
З 1922 р ідею панєвропи пропагував Р. Каденгоф – Калергі. Думки почав розвивати у Відні: намагався розвивати етику незалежно від релігії. Плани викладати філософію перекреслю І Світова і він пише , що в 1919 Європа вже давно не була така роз’єднана, через що він звертає увагу на політику.
Пропонував ідею Єдності Європи Т. Массарику, та коли той її не підтримав вирішив сам взятись за її реалізацію. Вперше виклав бачення об’єднаної Європи у статті «Панєвропа – пропозиція» 1922 р, яка вийшла друком в Берліні. В 1923 р в замку Вюртінг написав програмну книгу «Панєвропа», надіявся, що ця книга розбудить великий політичний рух і був переконаний, що падіння Європи викликане політичними чинниками. «гнилі політичні системи Європи». Європа може вижити лише добровільно об’єднавшись, або через насильницьке завоювання Росією. Стверджував, що молодь Європи має вести цей рух. Символом обрав 1923 р «червоний хрест на золотому сонці, символ людяності і духу». Також він пропагував створити єдине військо та ліквідувати митні кордони та борги.
1924р. – «Маніфест Панєвропеїзму». – його підтримував А. Бріан – французький прем’єр та жодна із великих держав його не підтримала.
Рух швидко знайшов прихильників в колах інтелігенції: Гарден, Манн, Фройд, М.Рільке., Г.Бернгард. В Австрії президентом Панєвропейської унії став і. Зайпель. Центральний офіс – приміщення у Віденському Гофбурзі(до 1938).
У квітні 1924 – поч. виходити щомісячник «Панєвропа» - друкований орган унії.
3-6 жовтня Калергі скликав перший конгрес Панєвропи у Відні. – 2000 осіб, 24 нації, Калергі обраний міжнародним президентом., а в 1927 презид став А.Бріан(мін закорд справ Фр). Але в жовтні 1929 через смерть мін закорд справ Нім Штреземана та світову екон. кризу змінилась політ сит. Після зростання рейтингу націонал –соціалістів в Нім та падіння Бріана у Фр. Остаточно провалилась спроба обєднання Нім.
12. Налагодження економічних взаємин в Європі. Генуезька та Гаазька конференції.
Каннська конференція: переговори 4 і 5 лютого 1922 р. в Канні, яка мала підготувати можливе скликання економічної конференції й розглянути питання репарацій. У Канні, так само, як і в Лондоні, Ллойд-Джордж відмовився розширити франко-англійський союз і створити європейську коаліцію.
Загалом вони зупинилися на пропозиціях Ллойд-Джорджа. Конференція відкрилася 6 січня, францію представляли Бріан, Думер і Лушер, Англію — Ллойд-Джордж, канцлер скарбниці Роберт Горн і лорд Керзон. Були також представлені Італія, Бельгія (Теніс і Жаспар) і Японія. США прислали свого спостерігача. Конференція пройшла дуже швидко, і першого ж дня делегати дійшли згоди щодо скликання на початку березня «економічної конференції» і щодо принципів, яких треба дотримуватися для відновлення торгівлі з радянською Росією. 11 січня Ллойд-Джордж вручив Бріанові проект пакту про гарантію. На Каннській конференції – проблема – позиція Франції. Проти Бріана виступали президент республіки .Міоьєран і окремі міністри, зокрема військовий міністр Ліаріу та міністр фінансів Думер. Тож між Канном і Парижем розгорілася запекла суперечка, а 7 січня Мільєран надіслав Бріанові послання, в якому йому пропонувалося:
1. Не йти на жодну поступку щодо репарацій.
2. Не викликати в Канн німецьких представників у питанні про репарації. (Цим питанням клопоталася Комісія з репарацій — єдиний міжсоюзницький орган, який мав на це повноваження. Мільєран не хотів, щоб це питання було передане з комісії Найвищій міжсоюзницькій раді, а головно, щоб до неї увійшли німці).
3. Не запрошувати радянську Росію на економічну конференцію, доки вона не прийме певні умови.
Цей пакт пропонував відновлення нейтралітету Бельгії, а це викликало протести з її боку, оскільки Бельгія воліла б укласти угоду з Англією на зразок англо-французької.
Генуезька конференція
В економічному плані Генуезька конференція з 10 квітня по 19 травня 1922 р., не дала нічого через неучасть США, які не хотіли розмовляти з Росією через франко-англійські незгоди, радянські претензії та радянсько-німецьке зближення.
її метою було поновити міжнародну торгівлю, причому Каннська конференція вже визначила щодо цього певну кількість принципів, таких, зокрема,як 1)визнання державних боргів, 2)повернення чужоземцям конфіскованої власності, 3)відмова від будь-якої пропаганди проти наявного устрою та 4)зобов'язання не вдаватися до агресії проти інших держав.
Пуанкаре спробував був звести Генуезьку конференцію до простого обговорення російського питання та проблеми репарацій. У лютому в Парижі відбувалася нарада кредиторів Росії під головуванням колишнього посла Нуланса. Ця нарада поставила вимогу перед союзними урядами домогтися визнання Росією всіх боргів і умов, сформульованих у Канні. А саме союзники домагались виплати 18 млрд. золотом, к компенсацію, натомість СРСР виставив вимогу Європі у 30 млрд. золота. Радянська Росія погодилася взяти участь у Генуезькій конференції з чисто комерційних міркувань. Радянська делегація на чолі з Чичеріним прибула 29 березня в Ригу, де обговорювала економічні питання з латвійськими, польськими й естонськими представниками. 1 квітня радянська делегація зробила зупинку в Берліні й мала зустріч з канцлером Віртом і міністром закордонних справ Ратенау. Було вирішено, що обидві делегації підтримуватимуть тісні контакти в Генуї.
16 квітня на конференції, що вже у перші дні своєї праці зайшла у глухий кут→Ратенау і Чичерін підписали цього дня у Рапалло договір, згідно з яким обидві країни взаємно відмовлялися від воєнних боргів, і від репарацій за воєнні збитки, домовлялися про нормалізацію дипломатичних відносин та збільшення взаємної торгівлі. Ще раніше, 19 квітня 1920 р. Німеччина і Радянська Росія уклали угоду в справі репатріації військовополонених, а 6 травня 1921 р. підписали торговельний договір.
Союзні держави реагували на укладення німецько–радянського договору постановою про усунення Німеччини від участі в працях політичної комісії, яка на Генуезькій конференції займалася “російським питанням”.
На конференції так і не вдалося досягти цілей, які ставили її організатори, і вона закінчилася безрезультатно. Велика Британія лютий 1924 р визнала Рад Союз., 28 жовтня цього визнала Франція, 20 січня 1925 р. укладено японсько–радянську угоду.
Гаазька конференція: 15 червня – 20 липня 1922 р. – присутні 26 країн, без Німеччини. Комісія зібралася в Гаазі 15 червня 1922 року й засідала без участі радянської делегації до 26 червня 1922. Засідання були секретними. Протягом одинадцяти днів комісія займалася відновленням єдиного фронту щодо питання про приватну власність іноземців.
На відміну від Генуезької конференції, країни представляли не повноважні представники чи керівники урядів, а головним чином представники ділових кіл, промислові та банківські магнати, в минулому власники націоналізованих російських підприємств і банків. Були створені «неросійська» і «російська» комісії. В останній було створено три підкомісії: перша — приватної власності, на чолі з Ллойд-Грімом (Велика Британія), друга — боргів, на чолі з Альфаном (Франція) і третя — кредитна, на чолі з бароном Авеццано (Італія).Радянська делегація на чолі з М. М. Литвиновим брала участь у засіданнях усіх підкомісій у повному складі.Перше спільне засідання відбулося 27 червня 1922. Основну роль грала підкомісія приватної власності.Радянська делегація 7 липня передала конференції список підприємств із колишньої власності іноземців, які радянський уряд міг би здати в оренду або концесію. Вона прагнула отримати кредит від союзних держав, скасування воєнних боргів ціною відмови від відшкодування втрат часів воєнної інтервенції. Дискусія зі спірних питань не привела до угоди. Коли деякі делегації виявили зацікавленість у радянських пропозиціях, було вирішено припинити роботу конференції.
У той же час конференція свідчила про бажання ряду країн установити з Радянською Росією економічні відносини. Участь Радянської Росії в цій конференції означала фактичне визнання її з боку західних держав.
13. Репараційне питання у міжнародних відносинах міжвоєнного часу.
Після підписання Версальського миру 28 червня 1919 р., на ряді конференцій розглядались питання про виплату Нім. репарацій союзникам.
7-16 липня 1920 р. – конфа у Спа, на якій було вирішено виплатити 52 % суми відрепарацій Фр, 22 % - ВБ, 10 % - Бельгії.
На конференції у Лондоні 21 лютого – 14 березня 1921 р – визначена сума репарацій – 132 млрд. марок із щорічним внеском 3, 5 млрд. марок.
Уряд на чолі із Ратенау підтримував ідею повної виплати репарацій. Найперше союзники, а особливо Франція призначаючи таку суму репарацій хотіли не лише відшкодування воєнних збитків завданих війною, а і «моральних», бо дана сума в тричі перевищувала реальну. Таким ж чином виплата репарацій мала б допомогти Франції та ВБ погасити зовнішній борг перед США, який сумарно становив бл. 8 млрд. доларів. Також сплативши репарації Німеччина вже б не змогла повернутись до колишньої економічної могутності та складати конкуренцію Франці та ВБ.
Та вже в 1923 р. Німеччина була неспроможною виплачувати репарації через відсутність коштів у бюджеті. Внаслідок цього 11 січня 1923 р. франко-бельгійські війська окупували Рур з метою гарантій виплати репарацій.
Саме це призвело до втручання в конфлікт ВБ та США з метою недопущення нової війни та бажанням витіснити Францію від вирішення репараційного питання та послабити її авторитет на міжнародній арені + відродити економіку Нім.
30 жовтня 1923 р. – ств. Експертну комісію на чолі із Ч. Дауесом для визначення платоспроможності Німеччини.
Серпень 1924 р. – на Лондонській конфі представлено «План Дауеса», який мав набути чинності 30 серпня 1924 р. і діяти до 1929 р. План складався із 3 частин, що містили висновки експертів, обґрунтування виплати боргу, економічний стан Німеччини та додатки. План передбачав: 1) Скорочення суми виплат; 2) Обмеження застосування Францією санкцій проти Нім.; 3) Надання кредиту Нім. у 200 млн. баксів, навзамін над контролем США с/г країни; 4) Покриття боргу відбувалось за рахунок 6% від доходів залізниць та важкої індустрії та введення нових податків.
По суті ПД мав на меті відродження Нім. економіки з іншого ж це було невигідно ВБ та США товари яких домінували на світових ринках. Тому ПД передбачав збут Німецьких товарів найперше в СРСР із метою розвитку Нім. економіки без шкоди їм та з метою поставити СРСР у залежність від німецьких товарів не давши йому стати індустріальною державою. По суті ПД так і не зміг вирішити актуальних проблем Нім. економіки, а лиш висунув на 1 місце ВБ та США на світовій арені.
1929 р. – розробка нового плану виплат, який дістає назву «План Юнга» та затверджується на конференції в Гаазі 1929 – 30 рр. План передбачав: 1) Зменшення суми від 132 до 113, 9 млрд. марок із виплатою по 2 млрд. марок щорічно; 2) Остаточна виплата мала відбутись до 1988 р.; 3) Скасовувалась тягота оплати з промислових об’єктів – на себе це брав уряд і залізниці; 4) Ліквідовувались всі види контролю над с/г і фінансами. 5) Вовидились війська союзників із Рейнської демілітаризованої зони.
Також заохочувалось іноземне фінансування промисловості Нім., що впринципі дало б можливість закріпитись іноземному капіталу на її території та згодом поставити країну під свій контроль.
20 червня 1931 р. – оголошення мораторію на виплати репарацій на рік, за ініціативи през. США Гувера.
Червень – липень 1932 р. – конференція в Лозанні взагалі скасовує репарації, як такі, зобов’язуючи Німеччину виплатити протягом 15 років 3 млрд. марок через облігації та 1 млрд. натурою. Про те дефакто Німеччина перестала платити репарації ще із початку мораторію Гувера. В свою чергу ВБ і ФР перестали виплачувати борги США.
ПД та ПЮ вкотре засвідчив неефективності репараційної політики як такої та неспроможність Європи контролювати ситуацію на континенті, що лиш підтвердило домінантне становище США в світовій політиці.
14. Особливості економічної стабілізації 1924-1929 рр. в країнах Заходу.
Перші ознаки економічного пожвавлення спосте рігалися в США вже у 1922 р. Стабілізація економіки в європейських країнах настала у 1924-1925 рр. Характерною рисою економічного розвитку країн Заходу середини та другої половини 20-х років було піднесення промислового виробництва. Індекс загаль ного промислового виробництва цих країн у 1929 р. становив 147 % від рівня 1913 р., тобто перевищив довоєнний показник майже у півтора раза. Промислове піднесен ня переживали практично всі країни регіону. Одначе темпи, рівень та масштаби зростання в різних країнах були різними залежно від конкретних умов кожної з них. Найвищі темпи промислового розвитку демонстрували в цей час Сполучені Штати Америки. Економічна криза 1920-1921 рр. була подолана в США вже початку 1922 р. Індекс загального обсягу промислового виробництва США становив за 1922 р. 103 % від рівня 1919 р. Надалі відбувалося швидке зростання показників промислового розвитку: у 1929 р. його індекс досягнув 153 % докризового рівня. Порівняно з довоєнним 1913 р., індекс промислового виробництва США становив 172 %. Економічному розвитку сприяла міцна фінансова система, яка забезпечувала масове оновлення основного капіталу.
Всупереч похмурим прогнозам перших повоєнних років, Німеччина зберегла позиції потужної індустріальної держави. Від 1925 р. німецька економіка швидко відроджувалася. Цьому сприяли великі позики, надані Сполученими Штатами та Великою Британією, а також деяке скорочення обсягів щорічних репараційних платежів Німеччини відповідно до прийнятого влітку 1924 р. нового репараційного "плану Дауеса". У 1927 р. було досягнуто довоєнного рівня промислового виробницт ва.
Промислове піднесення переживали в той час й інші країни Заходу. Незва жаючи на великі руйнації в роки війни у північно-східних районах та економічну кризу 1920-1921 рр., Франція у 1925 р. завершила повоєнну відбудову. Доволі швидко розвивалося промислове виробництво, яке у 1929 р. перевищувало довоєн ний рівень на 40 %.У 20-і роки Франція перетворилася на індустріально-аграрну державу. Це викликало зрушення в соціальній структурі: співвідношення чисель ності міського та сільського населення змінилося на користь першого.
Хоча в економіці Великої Британії у 20-і роки також спостерігалося зрос тання, проте цей розвиток відбувався нерівномірно. Англійському господарству не відразу вдалося вийти з повоєнної кризи надвиробництва. Протягом 1921-1925 рр. економіка країни перебувала в стані стагнації, що поєднувався з високим безробіт тям, яке сягало 12 % загальної чисельності англійських робітників. На 1929 р. Англія досягнула лише довоєнного рівня промислового розвитку.
Промислове піднесення, зростання промислового виробництва 20-х років від бувалося значною мірою на базі оновлення основного капіталу, впровадження досяг нень технічного прогресу, підвищення технологічного рівня економіки. Промис лове піднесення відбувалося, насамперед, у нових галузях виробництва автомо білебудуванні, авіаційній, електротехнічній, хімічній промисловості, у виробницт ві засобів зв'язку. Розвиток автомобільної справи підвищував попит на нафту, стимулюючи тим самим розвиток нафтодобувної промисловості. У повоєнний час розширилася сфера застосування електроенергії. Промислового розвитку у 20-і роки було досягнуто значною мірою завдяки раціоналізації виробництва. Відбувалася механізація виробництва, його технічне переобладнання. Економічна стабілізація і подальший розвиток промисловості супроводжува лися зростанням концентрації і централізації виробництва та капіталу.
15. Світова економічна криза 1929-33 рр: причини, перебіг та наслідки для Західного світу
Причини кризи: 1) Надвиробництво; 2) Привязаність грошей до золотого стандарту, що спричинило нестачу грошової маси; 3) Інвестиції у виробництво були завеликими від реально потребуючих; 4) Через демографічний бум.
ВБ: початок кризи припадає на на поч. 1930 р., після приходу до влади лейбористів.
Ознаки: 1) Скорочення виробництва до 36 %, через надто повільний розвиток промисловості; 2)скорочення виплаки чавуну і сталі у 2 рази; 3) скорочення зовн. торгівлі на 60 %; 4) Розорення фермерів через падіння цін на с/г продукцію в 3 рази; 5) до 1932 р. в країні близько 3 млн. безробітних; 6) Промислово розвинені райони, як Велс, Ланкашир, долина р. Клайд занепали; 7) суднобудування в упадку; 8) У1931 р. – нетривке становище фунта та відплив капіталів із країни.
З метою боротьби з кризою ств. «міністерство боротьби з безробіттям» на чолі із Дж. Томасом, що розширило обсяги громадських робіт особливо в місцях, що менше постраждали від кризи.
Для виходу із кризи уряд застосовував шлях «Жорсткої економії», тобто зниження зарплат та соціальної допомоги безробітним. Так на весні 1931 р. – ств. «Комітет із нац. економії», на чолі з Дж. Меєм. Липень 1931 р. – у зв’язку із зростанням платіжного балансу країни комітет вирішує: 1) встановити ще жорсткіший режим економії; 2) скасувати зарплату держ службовцям; 3) Зменшити обсяг громадських робіт; 4) скоротити соціальну допомогу безробітним.
Населення різко поставилось до цього рішення, через що 23 серпня 1931 р. лейбористський уряд подав у відставку.
Відповідно було ств. Тимчасовий уряд який очолив Р. Макдональд. Шляхи виходу: 1) Девальвація фунта 1/3 і скасування золотого стандарту; 2) Ств. «Стерлінгового блоку», до якого ввійшли 25 країн; 3) лютий 1932 р. – закон про імпортні мита у розмірі 10 % на всі ввізні товари, тобто перехід від ринкової економіки до протекціонізму; 4) липень-серпень 1932 р. – конфа в Оттаві, торгівля з домініонами без ввізних мит. Криза засвідчила потребу у трансформації традиційної ліберальної системи у ВБ.
Фр. Поч. кризи припав на 1931 р, але криза закінчилась аж у 1935 р.
Особливості: 1) Скорочення виробництва на 44 % у галузях , що виробляли предмети першої необхідності; 2) Банкрутування банків, яким не допомагали ані субсидії – крах фінансової системи; 3) Розорення дрібних підприємців та крамниць; 4) Криза с/г – падіння цін на с/г продукцію, ввіз пшениці із СРСР за демпінговими цінами, скорочення посівних площ; 5) Зменшення кількості туристів; 6) У промисловості ж скорочення виробництва майже не відбулось через за діяння її для укріплення оборонної лінії Мажино.
1933 р.- провал спроби встановити тверді закупівельні ціни на пшеницю. 17 березня 1934 р. – заборона розширювати посівну площу. 1935 р. – знищення 150 га виноградників.
До економічної криз додалась ще і урядова криза. Часті зміни уряду – зміна 8 урядів. Також політ. сили Фр. Були не єдиними, а їх політика спричинила до зростання популярності ультраправих ідей, що вилилось у спробу державного перевороту ними, яка була жорстоко придушена. Через це уряд народного Фронту змушений був піти у відставку.
Найчастіше уряди очолювали Тарадьє та Лаваль, які боролись із кризою 1) збороняючи дердслужбовцям об’єднуватись в профспілки, 2) вводили нові податки, 3) знижували пенсії і соц. допомогу.
Шляхи подолання кризи: 1) Дирижисти (М. Кейнс) – прихильники держ. урегулювання економіки; 2) Влада «твердої руки» (А. Тарадьє) – втручання держави у соціальне життя та економіку; 3)Комуністи – націоналізація підприємств.
Як наслідок міжнародний престиж Фр. різко впав, також криза загальмувала розвиток країни, як і в економічно так і військовому плані пред ДСВ.
Нім. через залежність від іноземного капіталу економіка на грані колапсу.
Ознаки: 1) 1932 р. – об’єм промислового виробництва скорочується на 40 %, порівняно із 1929 р. – 68 тис. підприємств застоюються. Також такі сфери, як машинобудівна, будівельна, автомобільна працюють лиш на 30 % . 2) Безробіття – 7 млн. людей.; 3) Скорочення зовн. торгівлі на 60 %; 4) Кредитно-грошова система зазнає краху – 1 доллар=1 млн. марок;
Уряд Брюніннга пропонує такі кроки вирішення: 1) Ліквідаці системи соц.. страхування; 2) Нові прямі і непрямі податки; 3) Підвищення мита на імпорт; 4) Зниження зарплат на 10-15 %;
Наслідком криз стало скасування плану Юнга та припинення виплат репарацій Нім., а також каталізувало розповсюдження правих ідей в суспільстві та прихід до влади націонал-соціалістів.
Наслідки для Європи: 1) Рівень промислового виробництва був відсунений до початку XX століття, тобто на 30 років назад. 2) У країнах Західної Європи нараховувалось до 30 мільйонів безробітних. 3) Погіршилось становище фермерів, дрібних підприємців, представників середнього класу. Багато людей опинилося за межею бідності. 4) Значно збільшилась популярність як ліворадикальних (комуністичних), так і праворадикальних (фашистських та радикально-націоналістничних) партій. Так, наприклад, у Німеччині владу здобула Націонал-соціалістичн німецька робітнича партія на чолі з Адольфом Гітлером.
16. Економічна політика урядів щодо подолання кризи:
а) План економії англійського банкіра Дж. Мея і його реалізація урядом країни. В умовах економічної кризи, що почалася, уряд Англії шукав можливості додаткових доходів державного бюджету. 1) збільшено прямі податки, включаючи податок на прибуток, а також непрямий податок на пиво. 2) наростаюча нестійкість фунта - іноземні утримувачі короткострокових внесків в банках Лондонського Сіті стали вилучати їх і переводити в більш міцну валюту- зменшення золотого запасу країни.
В березні 1931 р. створена королівська Комісія з національної економії на чолі з крупним бан кіром Дж. Меєм. -вивчити екон. положення країни і виробити відповідні рекомен дації. Висновки комісії: 1)необхідніс зменшення держ. витрат і використання нац. прибутку для направлення засобів в галузі, що забезпечують соціальну справедливість і поліпшують економічну структуру країни.
Керуючись ліберальними принципами, новий англійський уряд спершу намагався посилити пряме втручання, намагаючись зберегти перш за все стійкість фінансової системи держави за рахунок забезпечення бюджетної рівноваги.
Приступивши до реалізації наміченого Комісією плану економії і раціоналізації бюджетних витрат, уряд збільшив прямі і непрямі податки, зменшив ставки державних службовців і вчителів, різко скоротив суспільні роботи. Зросли внески населення на соціальне страхування, виплати зменшилися. Був прийнятий закон про перевірку злиденності, що забороняв видачу допомоги безробітним, які знаходилися на утриманні своєї сім'ї. В цілому допомоги з безробіття були зменшені на 10 %.
Разом з регулюванням державних витрат уряд Англії проводив інші заходи з оздоровлення економіки країни. У вересні 1931 р. був відмінений золотий стандарт фунта стерлінга, що привело до знецінення паперового фунта і ро сту роздрібних цін на внутрішньому ринку.
В роки світової економічної кризи англійський уряд вжив заходів по відмежуванню внутрішнього ринку від іноземної конкуренції з боку США, Японії і Німеччини.
У 1931 р. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у зв’язку з створенням „стерлінгового блоку” 25 держав. Країни „стерлінгового блоку” зберігали свої резерви в лондонських банках. Вони намагалися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировинних і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижувалися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Великобританії з тяжкої економічної кризи.
Прийняті урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта, і внески почали повертатися в анг лійські банки. А до квітня 1932 р. фунт стабілізувався, бюд жет був збалансованим, і фінансова криза минула. Велику роль зіграло і проведення протекціоністської полі тики, що не тільки сприяло розвитку вітчизняної промисловості, але, разом з іншими заходами, створювало но ві державні прибутки. В результаті, в 1934 р., політика економії була пом'якшена. Уряд відновив скорочені в 1931 р. допомоги з безробіття, понизив податок на прибуток. В 1935 р. був відмінений закон про перевірку злиденності.
В 1934 р. країна остаточно вийшла з кризи.
б) Антикризові заходи уряду Франції. Політика Народного фронту .
в лютому 1934 утворився в Народний фронт. Опублікована в січні 1936 р. програма Народного фронту. В червні 1936 р. був створений уряд Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Леоном Блюмом Заходи:
- підвищена заробітна плата гірникам і державним службовцям,
- збільшені пенсії колишнім фрон товикам,
- відмінені надзвичайні декрети направлені про тив державних службовців.
- Для безробітних були органі зовані суспільні роботи, а допомоги з безробіття звільнювалися від податків.
- заборонений примусовий розпродаж за борги власності дрібних торговців і ремісників, їм надавався кредит на пільгових умовах.
- 1937 р. - податкова реформа, що вводила для дрібних підприємств податок у розмірі 2% з обороту, а для крупних – 6%. - полегшило положення дрібних і середніх підприємств.
- Уряд встановив держ. контроль над діяль ністю Фр. банку,
- провів часткову націоналіза цію військовій промисловості і повністю націоналізува в залізниці.
- Держава регулювала ціни на зернові продукти, було створено Національне зернове бюро, яке скуповувало зерно у селян за твердими цінами, що іноді перевищували низь кі кризові ціни в 2-3 рази.
Ці і інші заходи уряду Народного фронту становили серйозні соціально-економічні завоювання трудящих Франції. Проте закріпити ці завоювання не вдалося. В другій половині 1937 р. країну охопила нова економічна криза. Уряд зіткнувся з пробле мою дефіциту державного бюджету, що примусило піти на згортання програми Народного фронту.
в) Плани Ч. Дауеса і О. Юнга в нацистській Німеччині.
Криза в Німеччині викликала до влади нацизм. В січні 1933 р. –Гітлер приходить до влади.
Із самого початку економічна політика фашистської держави була направлена на загальну мілітаризацію Німеччини і підготовку до другої світової війни. В короткий термін фашистський уряд перевів всю країну на військові рейки. Всі ресурси країни, і перш за все запаси сировини і продовольства, грошові фундації, передавалися в руки військових.
В 1933-1935 рр. здійснювався процес централізації еко номічної потужності в руках фашистської держави. Екон. політику здійснювала створена в червні 1933 р. Ге неральна рада господарства.
Націоналізація підприємств в Німеччині не проводилася, і засоби виробництва залишалися переважно в приватній власності. Проте питання об'єму виробництва, його асортименту, цін на виготовлену продукцію розв'язувалися централізовано.
В лютому 1934 р. - «Закон про підготовку до побудови німецького господарства». - міністр економіки міг створювати або розпускати господарські об'єднання, призначати їх керівників. Вся економіка розділялася на створені сім головних імперських груп: промисловості, енергетики, ремесла, торгівлі, бан ківської і страхової справи , транспорту. Через ці групи і проводилися державні рішення в області економіки.
Разом з галузевою створювалася регіональна структура управління. - Країна була розділена на 18 господарських облас тей, в кожній з яких створювалася господарська палата, що виконувала функції місцевого органу економічної влади.
В 1934 р. був виданий декрет про трудовий фронт, який закріплював систему примусової праці. В прийнятому в травні 1935 р. секретному законі «Про оборону імперії» була висунута задача «поставити всі економічні сили на службу ведення війни». І як наслідок, вже в мирний час вся економіка перемкнулася на військове виробництво.
В 1936 р. був затверджений чотирилітній план мобілізації економічних ресурсів, накопичення дефіцитних матеріалів і розширення виробництва військового спорядження. - розрахований на створення власної сировинної бази для забезпечення потреб воєн ного виробництва.
В роки фашистської диктатури формувалася система позаекономічного примушення. В 1935 р. для хлопців і дівчат у віці 18-25 років була введена примусова трудова по винність, а в 1938 р. вона стала загальною. Окремим групам кваліфікованих робітників заборонялося довільно міняти місце роботи. Робочий день перед війною досягав 10-14 годин. Все більш посилювалося державне втручання у всі сфери економічного життя.
Отже, до 1938 р. в Німеччині склалася тоталітарна, центра лізована система управління, в якій ринок перестав виступати регулятором економіки.
17. нім-рос зближення 1920-х рр.. Раппальська угода.
Ще починаючи із 1919 р. – генерал фон Секту приходить до думки про необхідність співпраці із Росією, розглядаючи цю співпрацю, як єдиний варіант повернення Німеччини до табор великих держав. Так само генерал і висловлював пропозицію 1920 р. аби російські та німецькі війська разом взяли участь у створення російської військової промисловості.
Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької конференції 16 квітня 1922 року. З боку Росії договір підписав Нар. комісар закордонних справ Г Чічерін. З боку Нім — В. Ратенау.
Це договір між радянською Росією та Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння.
Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між цими двома країнами. Російські ж політики такі, як Ворошилов та Уборевич відзначали, що цей союз є вигідним через отримання союзника у боротьбі із Європою, та можливості доступу до німецьких технологій. До 1923 р. – відбулась низка переговорів про військові співпрацю держав і вже в 1923 р. в Москві створено виконавчий орган Нім. «Центр Москва», на чолі із полковником Літ – Томасеном, що мав виступати координатором німецьких дій на території СРСР. 1926 р. –договір про дружбу та економічну співпрацю.
Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну ситуацію і сприяв розвиткові взаємовигідного співробітництва Росії й Німеччини не тільки в економічній, політичній та культурній галузях, але навіть у військовій. Було проведено ряд таємних переговорів щодо військового співробітництва. В Росії почали діяти німецькі військові навчальні центри та почалося будівництво змішаних радянсько-німецьких оборонних підприємств. Так спільним зусиллям було ств. Авіашколу в Липецьку в 1925 р., танкову школу в Казані в 1926 р. та хімічну школу в Саратові з 1928 р.
Таємне військове співробітництво між радянською державою й Німеччиною не було чимось незвичайним у практиці міжнародних відносин. У ті роки таємне військово-технічне співробітництво з Німеччиною здійснювали США, Японія, Італія та деякі інші країни.
На останок необхідно відмітити, що Рапальський договір зіграв не на користь країн Антанти, так як вони мали намір використати Німеччину проти радянської держави. Також саме даний договір поклав початок визнання СРСР великими державами – ВБ у 1924 р., США – 1925 р. та інші.
18. Еволюція політичних партій та ідеологій після Першої Світової війни
Внаслідок ПСВ кардинальних змін зазнав соц.-політичний розвиток Європи. Мідвоєнний період характеризується трансформацією вже існуючих політ. рухів та виникненням нових.
Консерватизм: через опирання на монархію, дворянство та великих землевласників, що найбільше спричинились до розв’язання війни, суттєво втратив свою популярність. Відповідно у самому русі почались трансформаційні процеси: 1) Розширення соц.. бази за межи феодальної аристократії до селянства та захисту їх інтересів; 2) В багатьох країнах конс. Еволюціонує пристосувавшись до нових реалій;
ВБ: 1) Ввівся курс на буржуазію, як основну соц.. платформу партії; 2) Зменшується представництво сільського дворянства, а більшає керівників господарських та промислових обєднань, чим було відібрано частину прихильників у лібералів; 3) Визначальним в партії були здібності та харизма лідера.
Нім. Консерватори не змогли пристосуватись до нових умов і виробити новий політичний курс. Німецька Консервативна партія перейменувалась на Німецьку Національну Народну партію, що свідчило про розширення соц.. бази та висунення ідеї національного зміцнення. Також окрім земельної аристократії заручається підтримкою великої промисловості. Та аграріїв. До поч.. 30-х. рр.. НННП виступає опозицією до демократичного ладу в країні.
Ще одним представником виступає – Християнська Консервативна партія (селяни, дрібне дворянство та дрібна буржуазія).
Іт. Народна партія на поч.. 1919 р. виступала за політичні та соціальні реформи в країні. Виражали прагнення селянства.
США: Республіканська партія, що базувалась на промисловцях та фінансистах. Управління на базі «твердого індивідуалізму» - саморегулювання економіки без держ. втручання. у 20-х. рр.. домоглися обмеження дії антитрестових та антимонопольних законів, передали приватні руки ряд оборонних підприємств.
Лібералізм: попри те, що до війни лібералізм був одним із найоптимальніших устроїв після утворення Веймарської республіки почав поступово занепадати.
ВБ: після відходу Д. Ллойд-Джорджа від політики у 1922 р. ліберальна партія відходить на задній план.
Нім: розкол на правих, на чолі із Г. Штреземаном (Німецька Народна партія), де в середині партії була конкуренція між промисловцями та монархістами та лівих, які на виборах 1919 р. отримали 19 % голосів, але суттєвого нічого не створили.
Іт: після війни втратили домінування на користь соціалістів та Народної партії.
Фр. Лібералізм зберіг стабільні позиції на чолі із Ліволіберальною партією радикал соціалістів.
США: В 30-х. рр.. еволюціонує в неолібералізм який і був відображений в «новому курсі» Рузвельта, що базувався на втручання держави в економіку та реформістській політиці. Таким чином Демократична партія отримала підтримку робітників, негрів, ліберальної буржуазії та інтелігенції.
Соціал-демократія: Після ПСВ та кризою традиційних політичних рухів швидкого поширення набуває соціал-демократія, яка являє собою не радикальну форму соціалізму. Основна мета соц..-дем. – це досягнення соціалізму не революційним шляхом, а еволюційним, тобто шляхом демократичних змін у вже існуючій капіталістичні системі. Досягнути цього ж було можливо отриманням більшості в парламентах.
З метою вирішення проблем робітничого класу та узгодження подальшої діяльності що до трансформації капіталізму у соціалізм у 1920 р. був скликаний конгрес у Женеві. На ньому ж було оголошено про створення ІІ Інтернаціоналу (соц..-дем ВБ, Нім, Бел., Гол.). Та велика частина партій не приєдналась до нього через не бажання іти еволюційним шляхом до соціалізму. Відповідно в лютому 1923 р. – утворено «Віденський інтернаціонал», що за основу ставив революційний шлях захоплення влади та підтримував СРСР. Травень 1923 р. – два інтернаціонали об’єднуються у «Робітничий соціалістичний інтернаціонал» у Гамбурзі. Туди входить більшість партій зх.. Європи і пн. Америки.
Також важливим аспектом політ. течії було питання про те чи можна в уряді об’єднуватись у коаліції із не соціалістичними партіями у зв’язку із кінцевими цілями соціалістичної політики. К. Каутський вважає, що так через те, що після війни Європа знаходиться у перехідному етапі від капіталізму до соціалізму, тому це не зашкодить подальшій еволюції руху з уточненням, що керуючі посади мають займати соц..-демократи.
ВБ: У грудні 1923 р. – формується 1 лейбористський уряд у ВБ, а в січні 1924 р. його очолює Р. Макдональд. Але через так званий «лист Зіновєва», що начебто передбачав можливість збройного захоплення влади лейбористами у ВБ у 1924 р. уряд подав у відставку. В 1931 р. – лейбористська партія зазнала розколу через рішення Макдональда про коаліцію із рештою політ сл. З метою виходу із кризи.
Нім: від 1919 р. уряди із соц..-демократами були суто коаліційними. Уряд «Великої коаліції» 1928 – 30 рр. соц..-дем. із Праволіберальною Німецькою Народною партією.
Фр.: Уряд «Народного Фронту» 1936 – 37 рр. – ліберали, комуністи, соц..-дем.
Також після ПСВ швидко почали поширюватись крайньо праві, реваншистські ідеї. Здебільшого це було у країнах, які програли війну чи залишились розчарованими її результатами. Так наприклад після ПСВ виникає новий напрям «фашизм», а в 1922 р. фашисти на чолі із Б. Муссоліні приходять до влади в Італії. В Німеччині виник націонал-соціалізм, що на чолі із Гітлером у 1933 р. прийшов до влади. У іспанії внаслідок громадянської війни 1936 – 39 рр. – встановлений диктаторський режим Франко.
18. Еволюція політичних партій та ідеологій після Першої Світової війни
Внаслідок ПСВ кардинальних змін зазнав соц.-політичний розвиток Європи. Мідвоєнний період характеризується трансформацією вже існуючих політ. рухів та виникненням нових.
Консерватизм: через опирання на монархію, дворянство та великих землевласників, що найбільше спричинились до розв’язання війни, суттєво втратив свою популярність. Відповідно у самому русі почались трансформаційні процеси: 1) Розширення соц.. бази за межи феодальної аристократії до селянства та захисту їх інтересів; 2) В багатьох країнах конс. Еволюціонує пристосувавшись до нових реалій;
ВБ: 1) Ввівся курс на буржуазію, як основну соц.. платформу партії; 2) Зменшується представництво сільського дворянства, а більшає керівників господарських та промислових обєднань, чим було відібрано частину прихильників у лібералів; 3) Визначальним в партії були здібності та харизма лідера.
Нім. Консерватори не змогли пристосуватись до нових умов і виробити новий політичний курс. Німецька Консервативна партія перейменувалась на Німецьку Національну Народну партію, що свідчило про розширення соц.. бази та висунення ідеї національного зміцнення. Також окрім земельної аристократії заручається підтримкою великої промисловості. Та аграріїв. До поч.. 30-х. рр.. НННП виступає опозицією до демократичного ладу в країні/
Ще одним представником виступає – Християнська Консервативна партія (селяни, дрібне дворянство та дрібна буржуазія).
Іт. Народна партія на поч.. 1919 р. виступала за політичні та соціальні реформи в країні. Виражали прагнення селянства.
США: Республіканська партія, що базувалась на промисловцях та фінансистах. Управління на базі «твердого індивідуалізму» - саморегулювання економіки без держ. втручання. у 20-х. рр.. домоглися обмеження дії антитрестових та антимонопольних законів, передали приватні руки ряд оборонних підприємств.
Лібералізм: попри те, що до війни лібералізм був одним із найоптимальніших устроїв після утворення Веймарської республіки почав поступово занепадати.
ВБ: після відходу Д. Ллойд-Джорджа від політики у 1922 р. ліберальна партія відходить на задній план.
Нім: розкол на правих, на чолі із Г. Штреземаном (Німецька Народна партія), де в середині партії була конкуренція між промисловцями та монархістами та лівих, які на виборах 1919 р. отримали 19 % голосів, але суттєвого нічого не створили.
Іт: після війни втратили домінування на користь соціалістів та Народної партії.
Фр. Лібералізм зберіг стабільні позиції на чолі із Ліволіберальною партією радикал соціалістів.
США: В 30-х. рр.. еволюціонує в неолібералізм який і був відображений в «новому курсі» Рузвельта, що базувався на втручання держави в економіку та реформістській політиці. Таким чином Демократична партія отримала підтримку робітників, негрів, ліберальної буржуазії та інтелігенції.
Соціал-демократія: Після ПСВ та кризою традиційних політичних рухів швидкого поширення набуває соціал-демократія, яка являє собою не радикальну форму соціалізму. Основна мета соц..-дем. – це досягнення соціалізму не революційним шляхом, а еволюційним, тобто шляхом демократичних змін у вже існуючій капіталістичні системі. Досягнути цього ж було можливо отриманням більшості в парламентах.
З метою вирішення проблем робітничого класу та узгодження подальшої діяльності що до трансформації капіталізму у соціалізм у 1920 р. був скликаний конгрес у Женеві. На ньому ж було оголошено про створення ІІ Інтернаціоналу (соц..-дем ВБ, Нім, Бел., Гол.). Та велика частина партій не приєдналась до нього через не бажання іти еволюційним шляхом до соціалізму. Відповідно в лютому 1923 р. – утворено «Віденський інтернаціонал», що за основу ставив революційний шлях захоплення влади та підтримував СРСР. Травень 1923 р. – два інтернаціонали об’єднуються у «Робітничий соціалістичний інтернаціонал» у Гамбурзі. Туди входить більшість партій зх.. Європи і пн. Америки.
Також важливим аспектом політ. течії було питання про те чи можна в уряді об’єднуватись у коаліції із не соціалістичними партіями у зв’язку із кінцевими цілями соціалістичної політики. К. Каутський вважає, що так через те, що після війни Європа знаходиться у перехідному етапі від капіталізму до соціалізму, тому це не зашкодить подальшій еволюції руху з уточненням, що керуючі посади мають займати соц..-демократи.
ВБ: У грудні 1923 р. – формується 1 лейбористський уряд у ВБ, а в січні 1924 р. його очолює Р. Макдональд. Але через так званий «лист Зіновєва», що начебто передбачав можливість збройного захоплення влади лейбористами у ВБ у 1924 р. уряд подав у відставку. В 1931 р. – лейбористська партія зазнала розколу через рішення Макдональда про коаліцію із рештою політ сл. З метою виходу із кризи.
Нім: від 1919 р. уряди із соц..-демократами були суто коаліційними. Уряд «Великої коаліції» 1928 – 30 рр. соц..-дем. із Праволіберальною Німецькою Народною партією.
Фр.: Уряд «Народного Фронту» 1936 – 37 рр. – ліберали, комуністи, соц..-дем.
Також після ПСВ швидко почали поширюватись крайньо праві, реваншистські ідеї. Здебільшого це було у країнах, які програли війну чи залишились розчарованими її результатами. Так наприклад після ПСВ виникає новий напрям «фашизм», а в 1922 р. фашисти на чолі із Б. Муссоліні приходять до влади в Італії. В Німеччині виник націонал-соціалізм, що на чолі із Гітлером у 1933 р. прийшов до влади. У іспанії внаслідок громадянської війни 1936 – 39 рр. – встановлений диктаторський режим Франко.
19.Внутрішньополітичне становище США після Першої світової війни (1918-1922)
Ще на зламі XIX—XX ст. СПІА перетворилися на наймогутнішу індустріальну державу світу. Перша світова війна сприяла подальшому економічному зростанню країни. США були далеко від театрів воєнних дій і не зазнали, на відміну від європейських країн, ніяких руйнувань. По завершенні війни США одержали 33,5 млрд доларів чистого прибутку, за рахунок своїх поставок зброї та продовольства. У результаті за роки війни промислове виробництво США зросло майже в три рази, частка США у світовому промисловому виробництві зросла з 36 % у 1913 р. до 47 % у 1920 р.
Перехід від війни до миру в США відбувся далеко небезпроблемно. Лихо принесла масова епідемія грипу, яка слідом за Європою навесні 1918 р. спалахнула в Сполучених Штатах. І хоча і вдалося швидко загасити, вона встигла забрати життя майже півмільйона американців. Згортання військового виробництва і демобілізація армії, яка на кінець війни налічувала 4,7 млн чоловік, викликали зростання кількості безробітних, посили лись інфляційні процеси. Зниження рівня життя спричинило сплеск страйкового руху.
Суспільно-політичні рухи перших післявоєнних років були характерні масовістю та радикалізацією. Вони були зумовлені не лише загост ренням внутрішніх суспільних суперечностей у США, але й впливом загального піднесення революційних і національно-визвольних рухів у світі під час і в підсумку Першої світової війни. Зокрема, чималий резонанс мали події в Росії.
Відбулося пожвавлення діяльності ліворадикальних сил, що привело до робітничих страйків, негритянських заворушень, радикальних вимог інтелігенції, розглядаючи ці виступи як підривну діяльність, спрямовану на насильницьке повалення державного ладу США, преса звинувачувала іммігрантів у підбурюванні "корінних" американців до антиурядових виступів. У ситуації, що склалася, президент Вільсон намагався проводити ліберально- демократичні реформи, в робітничому питанні, закликаючи конгрес закріпити за робітниками право на організацію, проведення страйків, укладення колективних договорів, що створило б умови для встановлення нормальних ділових відносин між робітниками і працедавцями. Водночас він різко виступав проти насильницьких методів боротьби, до яких закликали ліворадикальні елементи (комуністи, анархісти), підкреслюючи, що будь-які перетворення слід здійснювати лише в межах закону. Із закінченням війни різко змінились умови розвитку економіки країни. Припинився попит на військові матеріали, іноземні замовлення зменшилися на третину. А внутрішній ринок, виявився надто вузьким, щоб поглинути вироблювану продукцію. Постала проблема конверсії — переведення господарства на рейки мирного розвитку. Водночас зі спадом у промисловості країну охопила гостра аграрна криза, причиною якої було падіння експорту американського продовольства в Європу. До осені 1921 р. ціни на сільськогосподарську продукцію впали в 2—З рази. Саме в розпал економічного спаду, в листопаді 1920 р., відбулися чергові прези дентські вибори. Незадовго перед тим набрала чинності 19-а поправка до конституції про надання виборчих прав жінкам, ухвалена конгресом у 1919 р. Штати, зі свого боку, цю поправку без затримки ратифікували, щоб уможливити участь жінок уже в наступних президентських виборах. Вибори засвідчили подальше політичне зміщення вісі політичного життя вправо, що давалося взнаки вже відразу після закінчення війни.
20. Доба «проспериті» у США.
В листопаді 1920р відб вибори, президентом став Воррен Гардін. Він взяв курс на ізоляціонізм, були підписані мирні договори з Німеч, Австрією, Угорщиною, вони не містили статуту Ліги Націй.
Головним завданням новий уряд поставив подолання економ спаду і ств сприятливих умов для піднесення народного господарства. Засоби для цього:зниження податків і проведення протекціоністської зовнішньоторгівельної політики.
1921р з ініціативи Мелллона ухвалено новий податковий закон, який передбачав заг зменшення податків. Було скасовано падоток на надприбутки корпорацій і значно знижено оподаткування осіб з високими доходами. Мета: заохочення підприємств розширювати інвестиції у виробництво, ств нові робочі місця.
1922 – тарифний закон Фордні-Маккамберга-підвищив мита на імпорт до США важливих промислових товарів.Заходи для підтримки приватного бізнесу: виділяли позики будівельним кампаніям, з транспортими фірмами укладались вигідні для них контракти на перевезення поштових відправлень.
1923 помер Гардін, замінив віце-президент Кулідж,який наступного року став презид. Продовжив курс попередника. Гасло «Основна справа американців-займ бізнесом».Так як і Гардінг відкидав концепцію держ врегулювання економ і соц. Відносин.
До сер 1921 економ спад подолано, а з 1923 р поч промислове піднесення, яке тривало до осені 1929р. Широко впроваджувалась раціоналізація, інтенсифікація праці робітників.
Бурхливе зростання автомобільної промис.(завод Генрі Форда у Дейтроні).
Наслідок політики: - збільш обсягу зовн торгівлі на 43 %; - зріс матер рівень життя широких верств нас, йшов вгору середній стан нас.;-збільш середня зарплата на 25%.; - запровадж. С-му продажу в кредит товарів підвищеного попиту(автомобілів, побутової техніки).
Складніше в с\г.Продукція аграрного сектора майже не збільш порівняно з кризовими 1920-1921рр, хоча виробничі потужності галузі стали вищими.
Х-рний спад стаоайків, скорочення профспілок.
Внутрішньопоіличне життя 20-х х-сь посиленням правих, а подекуди ультраправих тенденцій, вплив справляв протестантський фундаменталізм. Гасло «ідеали американізму».
В 20-х р побутує сухий закон (скасований 1933). Ще у 1917р ухвалив 18-поправку до конституції, яка забороняла виробництво, ввіз, продаж і вживання алкол. Напоїв.. Це породили підпільне виробництво напоїв і незаконну торгівлю ними, виникали нелегальні шинки. Через це зростання організованої злочинності «мафії», які збагачувались на горілчаному бізнесі.
Розвив кіно, популярний джаз, у повсякденне життя входить радіо і патефон.
Зовнішня політика 20-х завданням ставила: розширення зовн. Торгівлі, здобуття нових ринків, збільшення закордонних капіталовкладень. До кін 20-х з поміж 20 латиноамерик д-в 14 перебували під контролем США.
У 1928р економ піднесення наближалось до свого апогею, міцніли міжнародні позиції. На призер. Виборах, республіканці звеличували здобутки, досягнуті під час їх урядування. Своїм кандидатом у призид висунили Герберта Гувера, який весь цей час займ посаду міністра торгівлі. У березні 1929 приступив до повноважень президента.
21. «Велика депресія» і політика адміністрації Гувера у США.
Гувер прийняв презид повноваження в березні 1929р. Мав намір продовжувати попередній курс. Однак проспериті тривало ше півроку, а восени вибухнула катастрофа→падіння акцій на нью-йоркській біржі24 вересня 1929. Тривало майже протягом 3-ох з половиною років. За х-ром це типова циклічна кризанадвиробництва, причинами якої стала: -зростаюча диспропорція між великими виробничими можливостями економіки США і вузкістю внутріш і зовнішн ринку; -високі митні барєри на імпорт, запроваджені у США на поч 20-х, спричинили закриття натомість зовнішнього ринку для переважної б-сті америк товарів.
Кризав відкинула економіку країни США на рівень поч ХХ ст:хвиля банкрутств, важке становище с/г, фермери обтяжені боргами розорювались.
Поч масове безробіття. Навесні 1933р к-чть безробітних налічувала від 13-до 17 млн осіб, тобто третину працездатного нас. Середня зарплата робітників зменшилася приблизно на третину. Крім, матеріальних втрат, криза справила психологічний вплив на нас, на масову свідомість.
В листопаді-грудні 1929р Гувер провів низку нарад з представниками бізнесу, закликаючи їх не згорати виробництво, не звільняти робітників, не скорочувати заробітню платню. Він запропонував програму вкладання 8 млрд доларів у капітальне будівництво. Промислові та залізничні корпорації погодились вкласти в р-к 3 млрд. Однак цього виявилось недостатньо.
Січень 1932р ств Реконструктивну фінансову корпорацію, яка надавала субсидії й позики підприємствам.
Червень 1929 конгрес під тиском фермерства ухвалив закон про збут с\г продуктів, було ств Федеральне фермерське управління. Завдання: домогтися стабілізації цін шляхом скуповування лишків продукції.
Помилка Гувера: 1930 новий тариф, який збільшив і без того високі імпортні мита. Уряд розраховував, що скорочення імпорту збільшить зайнятість у США.
Робітники і службовці вимагали запровадження федеральної с-ми допомоги з безробіття, однак уряд не погоджувався. Замість цього улітку 1932 прийнято план «розподілу праці», який передбачав скорочення робочого дня і працевлаштування безробітних у межах вивільненого фонду зарплати. Криза змусила Гувера поступитися принципами твердого індивідуалізму.
Майже на млн. скоротилася к-сть членів профспілок. Восени 1929 АФП завила про відмову від страйків на час кризи. Розгорнувся масовий рух безробітних. 1931 і 1932рр організовано нац. походи безробітних на Вашингтон. Улітку 1932р відб 20-ти похід на столицю ветеранів І св..в. з вимогою до уряду надати їм термінову допомогу. Влада вигнала учасників походу з Вашингтона.
Активізувався фермерський рух. Ці події відтворені у романі «Грона гніву» Стейнбека.
1930 б-сть на виборах у палаті представників здобули демократи. Висунили в кандидати в президенти Рузвельта. Утв т.зв. мізків трест-групу відомих політиків та економістів, що допомогли йому в розробці та формулюванні виборчої програми. В основі доктрина економіста Кейнса.За Рузвельта проголосували 22, 8млн виборців, а за Гувера 15, 7.
22. Новий курс Рузвельта.
Березень 1933 офіц інавгурації Рузвельта. На 9 березня уряд скликав спец сесію конгресу.За 3, 5 міс вона узвалила бл 70 законодавчих актів, які охоплювали промисловість, с\г, торгівлю, кредитно-грошову с-му.
Закон, який надавав президентові на 2 р надзвичайні повноваження.
6березня президент наказав не відкривати жодного баку без попереднього обстеження його рахунків. Право на відкриття отр лише здорові банки(здебільшого великі).
Зміцнення фінансової с-ми країни: уряд зосередив у своїх руках весь золотий запас США, вилучивши золото з обігу і заборонивши вільний обмін паперовий грошей на золото.
Квітень 1934 девольвовано долар. Запроваджувалось страхування банківських вкладів.
13 травня 1933 заг фермерський страйк, який змусив зайнятись проблемами агарного сектора. 12 травня закон про врегулювання с\г (Закон ААА).Завдання: надання допомоги фермерам шляхом підвищення цін на с\г продукти; з цієюб метою скорочували посівні площі.
Закон про відновлення промисловості(NIRA)16 червня 1933. →обовязкове картелювання промисловості, і запровадження у всіх галузях «кодексів чесної конкуренції». Кодекси встановлювали обсяли виробництва, ринкові ціни, тривалість робочого тижня і розмір мінімальної зарплати. Ст 7 цього закону регулювала трудові відносини між підприємцями і найманими робітниками. Вона забовязувала працедавців дотримуватись законодавчо встановлених норм максимальної тривалост роб дня і зарплати.
Заходи у справі допомоги безробітним. 1933 ств Громадський корпус для збереження природних ресурсів.
NIRA започ організацію громадських робіт для безробітних. У зимовий період їм надавали тимчовову роботу.
Березень 1933 скасовано сухий закон.
Навесні 1933 р поч здійснюватись найважливіші Заходи «Нового курсу» т.зв. Сто днів Рузвельта. Заходи мали подвійн подвійну спрямованість: 1) покликані підтримувати бізнес, відновити економіку;2)полегшити становище робітників. Поч поліпшення економ конюктури.
З 1934 виникає опозиція Новому курсові. Утв 1934 організація Американська Ліга свободи, яка вимагала цілковитої відмови від держ врегулювання економіки. Сенатор Хю Лонг висунив ідею «поділу багатств», ств рух проти Нового курсу.
Влітку і восени 1935р 2-ий етап Нового курсу. Риса: виразна соціальна спрямованість. Прийнято Національний акт про трудові відносини (закон Вегнера), який гарантував права робітників на організацію профспілок, узаконено страйки.
Закон про соц. Страхування, який запровадив с-му пенсій за віком для робітників і службовців, що досягли 65 р.
Було розширено обсяг громадських робіт, на їх проведення асигнувались нові бюджетні суми.
На час Новго курсу припадає пожвавлення робітничого руху. Міцнішав профспілковий рух.
Політика «доброго сусідства»-озн відмова від втручання у внутр. справи латиноамериканських д-в. Уряд Рузвелта встановив дипломатичні відносини з СРСР.
16 лютого 1938 року був прийнятий закон, що завершив аграрну політику “Нового курсу”. Був він направлений також на регулювання цін, тільки не шляхом знищення, а шляхом зберігання продукції, яке стимулювалося урядом.
Отже як можна побачити основним методом боротьби із кризою було державне втручання у всі сфери суспільного життя
23. Розпад монархії Габсбургів та утр нових незалежних д-в.
Напередодні І св.в. Австро-Угорщина була другою за територією і третьою за населенням (51 млн) д-ю Євр, до складу якої,крім власне австрійських та угорських земель, входили Чехія, Моравія, Силезія, Гарц,Далмація, Крайна, Істрія, Трієст, Трансільванія, Хорватія, Славонія, Банат, Словаччина, портФіуме, а також Галичина, Буковина та Угорська Русь (Закарпаття).
За переписом населення 1910 р. у монархії проживали представники близько 30 націй та народностей, найчисельнішими з яких були: німці, угорці, чехи, поляки, хорвати і серби , румуни, словаки.
На середину жовтня практично всі народи Габсбурзької монархії ство свої нацради, які з офіційної згоди Антанти проголосили їх незалежність.
11 жовтня про ств своєї держави заявили поляки
27 жовтня 1918 р. Румунська Національна РадаБуковини заявила про розрив з монархією і висловилася за об’єднання всієї Буковини зрештою румунських земель у єдину національну державу. 28 жовтня Чеська НаціональнаРада в Празі проголосила себе Тимчасовим урядом Чехословаччини, а два дні потомуСловацька Народна Рада оголосила про державну незалежність і приєднання до Чехії.
29жовтня Народне віче Хорватії також повідомило про розрив стосунків із Австро-Угорщиноюі 1 листопада булозасновано Королівство СХС. 31 жовтня відбулася буржуазно-демократична революція в Угорщині (т. зв. “революція айстр”), яка 16 листопада сталареспублікою.
12 листопада у Відні тимчасові національні збори одноголосно проголосилиНімецько-австрійську республіку.
13 листопада утв ЗУНР. 11 листопада прогол утв незалежної Польської держави. 20 листопада незалежістьд-ви Румунії. 1 грудня 1918 Великі Національні збори Трансільванії заявили проприєднання до Румунії.
По суті, як констатував відомий історик австрійської революції1918 р. О. Бауер, “від 28 до 31 жовтня... закінчився процес розпаду Габсбурзької монархії.
За Сен-Жерменським мирним договором з Австрією від 10 вересня 1919 припинила своє існув колишня Австро-Угорська монархія. Колишні австрійські володіння – провінції Богемія, Моравія та Сілезія увійшли до складу Чехословаччини. Італія отримала Південний Тіроль, Юлійську Крайну, майже всю Істрію, крім міста Фіуме (Рієка), що викликало обурення італійської делегації.
Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС) отримало Боснію та Герцеговину, Далмацію, Крайну, Словенію. Румунія отримала Бессарабію і Буковину, а Польща захопилаГаличину. Австрії дозволялося мати 30-тисячну армію і заборонявся аншлюс (приєднання) до Німеччини.
13 листопада 1918 р. Національний комітет у Празі ухвалив Тимчасову конституцію, що проголошувала утворення Чехословацької республіки і позбавляла Габсбургів усіх прав на чеські й словацькі землі.Загальна площа новоутвореної Чехословацької Республіки, визначена мирними договорами 1919–1920 рр., складала 140,4 тис. кв. км.
24. Внутрішньополітичний розвиток Великої Британії в перші повоєнні роки (1918-1923).
Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.
Унаслідок війни традиційні британські галузі економіки - вуглевидобувна, металургійна, суднобудівна скоротили своє виробництво. Натомість хімічна галузь, автомобіле-, літако- і машинобудування - галузі, що працювали на війну, перебували на піднесенні. Скоротився експорт британських товарів, Англія втратила традиційні ринки збуту товарів.
Упродовж двох повоєнних років у Британії спостерігався справжній купівельний бум. У 1920 розп криза перевиробництва, що змінилася застоєм.
Постало ірландське пит.,ірландські націоналісти більше не задовольнялися гомрулем (самоврядуванням). На виборах у грудні 1918 р. в Ірландії перемогла націоналістична партія Шін Фейн, а в ірландській столиці Дубліні самопроголошений парламент проголосив Ірландію незалежною республікою. 1921 перемир'я, за якими Ірландія отримала статус домініону у складі Британської імперії, а шість протестантських графств Ольстера - право проголосувати за вихід зі складу Ірландської республіки і залишитися частиною Сполученого Королівства.
грудень 1918 парламентські вибори. Лейбористська партія отрим 63 місця в парламенті. Також ці вибори були першими, в яких взяли участь жінки (від30 років). Лідер лібералів Ллойд Джордж залишився прем'єр-міністром, але політика його коаліційного уряду надто залежала від консерваторів.
1923 р. сформовано 1-ий лейбористський уряд. Прем'єр-міністр Макдональд. 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).
Болдуїн прагнув проводити спокійну внутрішню й зовнішню політику, проте саме період прем'єрства С. Болдуїна був неспокійним часом соціальних конфліктів у Британії. Найскладнішою-шахтарська проблема. Шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію на континенті та конкуренцію з боку нафти.
Британські тред-юніони вважали, що таке становище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан вугільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід - шахти потрібно націоналізувати. Власники шахт ін. думка- щоб шахти могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахтарі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня і скоротити заробітну плату
Ще 1921 р. уряд повернув шахти власникам, чим викликав гнів шахтарів. Упродовж 5 р д-ва витрачала чимало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковості шахт. Напр квітня 1926 державні субсидії припинилися і власники почали звільняти шахтарів з роботи. 3 травня вони розп страйк, який переріс у загальнобританський і тривав до 12 травня.
страйк розколов Британію навпіл: по один шахтарі, по інший - середні та заможні верстви. Шахтарів підтримав Британський конгрес тред-юніонів (БКТ), а власників - уряд С. Болдуїна. Профспілки інших галузей закликали своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.
11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк незаконним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його припинення. Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Генеральної ради БКТ, тривав до кінця листопада.
Крах загального страйку послабив позиції тред-юніонів.Проте він змусив парламент прийняти у 1927 закон про трудові конфлікти і профспілки.
25. Особливості економічної стабілізації у Великій Британії 1924-1930рр.
січень 1924 лейбористи сформували уряд. Кабінет очолив Рамсей Макдональд. Ключові міністерства очолили діячі партії: фінансів-Ф.Сноуден, внутрішніх справ-А.Гендерсон, торгівлі -С.Вебб, у справах колоній -Дж.Томас.
Закон про житлове будівництво, який сприяв розширенню цієї галузі за рахунок місцевих податків і збільшення державних субсидій. Було вдосконалено сис тему страхування з безробітності, підвищено пенсії за віком та інвалідністю. Дещо скорочено непрямі податки.
Лейбористський уряду взяв участь в ухваленні на Лондонській конференції "плану Дауеса". План передбачав надання кредитів Німеччині для техніч ного переоснащення її промисловості.
На виборах 1924р новий консервативний кабінет очолив Болдуїн. 1925 р. відновлено золотий стандарт національної валюти
Для поліпшення економіки широко застосовувався метод "затягування пасів"(літо 1925)→всі робітники мають погодитися на зниження зарплати. Такі методи стабілізації економіки викликали новий конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт бачили шлях раціоналізації галузі у скороченні зар плати.
червня 1925 вони поставили перед гірниками ряд вимог: про зниження зарплати, відмову від фіксованого мінімуму зарплати, заміну за гальнонаціональної угоди щодо умов праці регіональними угодам.
в п'ятницю 31 липня 1925 уряд оголосив про надання вуглепромисловцям субсидії, достатньої для того, щоб упродовж 9 міс до квітня 1926 вони могли сплачу вати гірникам зарплату в попередньому розмірі. Уряд повідомив також про утворення спеціальної комісії з вивчення стану справ у вугільній промисловості. цей день "червоною п'ятницею", вважаючи його реваншем за "чорну п'ятницю" 1921 р.
У березні 1926 оприлюднено доповідь комісії, визнала вимоги власників шахт обгрунтованими і рекомендувала гірникам прийняти їх, а також погодитися на збільшення робочого дня в гірничорудній галузі з 7 до 8 годин. Шахтарі ці рекомендації відхилили, а вуглепромисловці оголосили на 1 травня 1926 р. локаут у копальнях.
в ніч на 4 травня розп страйк. Наступного дня утв організаційний страйковий комітет, який очолив Ернест Вевін, голова найбільшої в країні профспілки транспортних і некваліфікованих робітників.
11 травня верховний суд Великої Британії оголосив загальний страйк незаконним. Генеральна рада БКП 12 травня, оголосила про припинення загального страйку.
Гірники не погодилися і впродовж страйкувати до 30 листопада. Наслідком поразки загального страйку було скорочення зарплати в багатьох галузях промисловості. Крім того, парламент ухвалив закон, згідно з яким робочий день у гірничій промисловості збільшено з 7 до 8 годин.
1927 р. закон про промис лові конфлікти і профспілки, який оголошував незаконними загальні страйки і страйки солідарності, обмежував пікетування під час страйків.
січні 1928 р. було вирішено ств національну промислову раду з представників Генеральної ради БКП і підприємців. цей орган залагоджуватиме промислові конфлікти, щоб уникнути страйків і локаутів. Ця політика одерж назву "мондизм за прізвищем одного з її ініціаторів.
на 1929 промислове виробництво В.Б. заледве досягло довоєнного рівня.
Відставання темпів зростання економіки Великої Британії пояснюється насамперед відносною технічною відсталістю промисловості, особливо провідних її галузей-вугільної, металургійної, машинобудівної. На капіталовкладення в промисловість, оновлення її основного капіталу бракувало коштів. Велика Британія втратила чверть закордонних інвестицій; у сфері міжнародних фінансових операцій, де раніше домінував лондонський Сіті, тепер з ним успішно конкурували біржі Нью-Йорка й Амстердама;
Однак розвивалися нові галузі, зокрема електротехнічна, автомобільна, хімічна, авіаційна. Проте питома вага "нових" галузей у розглядуваний період не перевищувала 10 % промислової продукції країни.
Нові підприємства виникали переважно на пд та пд сх, тобто поблизу Лондона й лон донського порту, а також там, де земля була дешевшою. Зростала централізація впробництва.
У 20-і роки виникли найбільші концерни, як-от сталеливарний "Інгліш стіл корпорейпш", багатогалузевий "Імпіріел кемікл індастріз", військово-металургійний "Віккерс-Армстронг", хімічний "Юнівелер" та ін. Натомість "старі" галузі -вугільна, суднобудівна, металургійна, текстильна, розташовані переважно в традиційних промислових р-х, не зазнали технічного переоснащення і перебу вали в стані тривалої депресії.
уряд Болдуїна продовжував лінію доброзичливого ставлення до Німеччини і всілякого стримування намагань Франції встановити своє верховенство в Європі.
На конференції 1926 рішення, яке оголошувало суверенітет домініонів як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, їх цілковиту юридичну рівноправність з метрополією. Велика Британія зі своїми володіннями і домініони становили спільноту, яка одержала назву "Британська співдружність народів".
26. Велика Британія у роки світової економічної кризи.
Велика депресія охопила Велику Британію дещо пізніше за інші розвинені країни: скорочення виробництва тут поч лише в першому кварталі 1930р. Найбільшої глини криза досягла навесні 1932р, коли виробництво скоротилося ~на 18%. Падіння виробництва у В.Б. було не таким стрімким, ніж в іш розвинутих країнах (в середньому воно скоротилося на 36%), оскільки впродовж 20-х р британська приловіть розвивалась повільно і до поч кризи ледве досягла довоєнного рівня.
Найбільше криза зачепила традиц галузі економіки. Виплавка чавуну і сталі зменшилася майже вдвічі, зійшло нанівець суднобудівництво. Ціни на с\г продукцію впали на третину, що призвело до розорення дрібних фермерів і орендарів. На 60% скоротилася зовн торгівля.
Зменшився експорт в половину.
Поч масове безробіття, кожен четвертий робітник втратив роботу. Індустріальні райони стали районами депресії (Велс-гірнича промисловість, Ланкашир текстильна промисловість, долина р Клайд суднобудвання).
2-ий лейбористський уряд(1929) поставив своїм головним завдання збільшення зайнятості та подолання безробіття. Ств міністерсто б-би з безробіття на чолі з Дж. Томасом. 1930 закон→розширив с-му страхування з безробіття. Робоч день для гірників 7, 5год.
З 1931 ускладнюється фінансове становище країни. Зростав дефіцит платіжного балансу. Навесні ств комітет з національної економії очолював Мей, для вивч і визнач шляхів її розвитку. Напр липня доповідь в якій пропонувалось скоротити розміри допомоги безробітним, знищити зарплати держ службовцям, зменшити обсяг громадських робіт. Висновки комії викликали суперечки. Консерватори і ліберали наполягали на прийняті рекомендацій, а робітники виступали проти. 23 серпня 1931р в лейбористському стався розкол, і відставка.
Було ств національний уряд, очолив Макдональд. Перше завдання вихід країни з кризи. Було скорочено допомогу безробітним, платню держ службовцям.
Вересень 1931р скасовано золотий стандарт фунта стерлінга. З ініціативи В.Б. ств Стерлінговий блок 25 д-в: британські колонії та домініони крім Канади, а також скандинавські країни, Фінляндія, Голландія, Португалія, Греція, Аргентина, Бразилія та ін..
Лютий 1932р закон про імпортні мита→ мита не менше10% вартості на всі товари, що дозвозились. Цей крок відмова від принципів вільної торгівлі і перехід до політика протекціонізму.
Липень-серпень 1932р в Оттаві В.Б. та домініонами укладено двосторонні угоди про торгівлю. В.Б. зобов’язувалась допускати на свій внут ринок без обкладння митами пр.. 80% імпорту з домініонів.Та само анг експорт у домініони мав бути переважно безмитним або обкладався низькими митами.
27. Відцентрові тенденції у Британській імперії. Ств Ірландської д-ви.
Після придушення ірландського повстання 1916р в країні поч нове піднесення виз б-би, яку очолювала націоналістична партія «Ми самі». На виборах до британського парламенту члени цієї партії здобули більше половині місць, але відмовились засідати в британській палаті громад. В січні 1919 в Дубліні вони оголосили себе ірландським парламентом, а Ірландію незалежною д-вою. Організувати збройні сили Ірландстку республіканську армію (ІРА).
Був сформований тимчасовий ірландський республіканський уряд. Після проголошення незалежності ІРА провела низку терактів по відношенню до представників англійських влади в Ірландії і почала активні бойові дії. Англійська поліція проводила запобігання терактів і знищення членів ІРА за підтримки англійської армії. На тлі боїв між ІРА та англійськими військами 15 квітня на території графства Лімерік виникає держава Радянський Лімерік, що є ознакою анархії в Ірландії. 27 квітня держава Радянський Лімерік саморозпустилася. 26 листопада 1919 спалахнуло антианглійське збройне повстання в Дубліні. Почалася партизанська війна.
Поки на півдні і в центрі Ірландії йшла партизанська війна, 10 березня 1920 року рада ольстерських націоналістів провела голосування в місті Белфасті, за яким країна поділялася на дві суверенні держави з власними парламентами - на Північну Ірландію і Південну.
21 липня того ж року між прихильниками партії «Шинн Фейн» і ольстерськими націоналістами відбулися збройні зіткнення в Белфасті. 12 грудня англійці ввели в місті Корк військовий стан. У Великобританії становище погіршилося через витрати на війну. Прокотилася війна страйків шахтарів. 24 травня 1921 року відбулися вибори до парламенту Південної Ірландії без попередньої агітації. Абсолютна більшість (124 крісла з 128) отримала партія «Шинн Фейн».
7 червня починає роботу парламент Північної Ірландії, прем'єр-міністром в якому став Д. Крейг, що остаточно розкололо Ірландію. Тим часом самопроголошена Ірландська республіка 10 червня підписала перемир'я з Великобританією. На наступний день, 11 червня, солдати ІРА припиняють бойові дії.
британ уряд змушений був у липні 1921р укласти перемиря,
6 Груденя підписали англо-ірландський договір. Згідни з ним→на більшій част терит Зеленого острова було утв Ірландську Вільну Д-ву, яка одерж статус домініону. Шість пв-сх графств найб розвинених в економ відношені (назва Ольстер) залишались у складі В.Б.
Зовнішю політику Ірланської д-ви контролював Лондон, в країні залишались британські військові бази
На імперській конференції 1917 Канада, Австралія, Під-Пфриканський союз домоглися статусу автономних д-вв у складі Британської імперії, а 1923 здобули право укладати договори з іноземними д-ми.
28. Внутрішньополітичний розвиток Італії у перші повоєнні роки 1918-1922.
24 травня1915 Італія вступила в І св.в.: 700 тис.загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн. поранених, країна втратила третину національного багатства. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".Країна опинилась на порозі економ кризи.
Король Віктор Еммануїл не відігравав вагомої ролі в політ житті.Протягом 1918-1920 при владі змінилось 5 урядів. 1919-20 «червоне дворіччя»:- страйковий рух італійського пролетаріату за захоплення фабрик і заводів у промисловому трикутнику (Мілан, Турин, Генуя). Б-ба здійснювалась під керівництвом Заг конференції праці.
У контексті пошуків виходу з промислової кризи відб реорганізація політичних сил, зяв нові угрупування: - Італійська народна партія (ІНП:) їх програма проголош в січні 1919 Пополарі. Лідер Луїжді Стурцо. У ній вимога свободи віросповідання, навчання, права жінкам, захист приват власності. Під контролем цієї партії утв профспілковий центр Італійську конфедерацію трудящих.
Реформіського напряму (Тураті) виступали за еволюційний шлях перетворення д-ви та співробітництво з різними політичними партіями. Абсентеїсти проти участі у парламентському житті Італії та вимагали встановлення диктатури пролетаріату. Максималісти на чолі з Лаззарі→за диктатури пролетаріату, участь у парламентському житі. Під їх контролем огран партії Вперед.
Листопад 1920 за ініціативи Бордіги, Грамші, Тольятті утв комуністична фракція в ІСП. Виступила проти реформістів і максималістів.
Січень 1921 комуністична фракція вийшла з ІСП та ств Комуністичну партію (КПІ), Очолив Бордіга.
Ініціаторем ств фашистських союзів став Беніто Мусолліні(обраний до парламенту травень 1921). Перша фашистська організація «Союз італійських воїнів» березень 1919р у Мілані. Програма: ліквідація сенату, поліції, каст, привілеїв та титулів, заг виборче право, передача землі селянам, заг освіта; захищати вимоги фронтовиків, противники імперіалізму.
Фашисти запровадили воєнізовану форму-чорні сорочки, організ структуру легіони, когорти, давньоримське привітання.
Червень 1920 уряд (ліберальна партія) очолив Джованні Джолітті.
3 серпня 1921 підписано мирний пакт між соціалістами та фашистами.
Листопад 1921 у Римі ств Нац фашистську партію(НФП).
29 жовтня король запросив Мусолліні до Риму та доручив йому формування нового кабінету. Італія стала першої країною, де фашисти прийшли до влади.
29. Криза партійно-політичної с-ми Італії у перші повоєнні роки 1918-1922рр.
У 1919-1920 рр. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандата.
Зростанню їхнього впливу сприяли реваншистські настрої, що охопили всі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, що їх обіцяла, але не дала Антанта. восени 1919 р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д’Аннунціо захопив порт Фіуме.
У листопаді 1921 р. фашисти об’єднались і утв Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні. На виборах вона здобула 32 депутатських міста. Наступ фашистів спричинив опір з боку робітників. У 1922 р. був організований антифашистський страйк. Та його слабка організація призвела до поразки.
Муссоліні підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла ІІІ, висунув вимогу передати фашистам владу. король доручив Муссоліні сформувати уряд.
24 жовтня 1922р другий з’їзд НФП у Неаполі поставив урядові ультиматум, вимагаючи для своїх представників 6 міністерських портфелів. Була оголошена заг мобілізація фашистських дружин, які розп підготовку походу на Рим. 28 жовтня навколо міста стояли фашистські відділи. Монарх відмовився підписати урядовий акт-декрет про воєнне становище. Уряд подав у відставку
29 жовтня король запросив Мусолліні до Риму та доручив йому формування нового кабінету. Мусоллін став наймолодшим прем’єром Італії (39р).
Спочатку влада Муссоліні була обмеженою. Уряду, який він очолив, що складався з представників старих правих партій, було надано надзвичайні повноваження на один рік для впорядкування фінансів і наведення порядку. Уряд Муссоліні передав у приватне володіння нерентабельні державні підприємства, зменшив дефіцит бюджету.
фашисти починають створювати напівпартійні напівдержавні органи, які починають перебирати на себе державні функції. Так, при голові уряду було створена Велика фашистська рада, поряд з поліцією (карабінерами) створювалась Добровільна міліція національної безпеки, що формувалася з чорносорочечників.
Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 р. до 1928 р. на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну.
30. Ідейно-політичні засади італійського фашизму.
Фашизм виник на грунті індивідуальних та соціальних потрясінь, спричинених війною та її наслідками. Фашиські ідеї приживалися у верствах, які під час війни та у повоєнний час зазнали найб матеріальних втрат. Провідний ідеал націоналізм.
Серед наслідків шо сприяли фашизмові була доля комбатантів.
Внутрішня структура італійської фашистської держави спиралася на «вожді італійського народу» (Il Duce), котрий мав у своєму розпорядженні членів фашистського руху, т.зв. чорні сорочки, котрі у відношенні до решти народу застосовували насилля. У міжнародній практиці італійський фашизм вчинив агресію на Абіссінію, сьогоднішню Ефіопію. Італійський фашизм це: • спертий на соціальний дарвінізм чіткий національний егоїзм, що дозволяє на застосування насилля у відношенні до слабкіших націй; • ідея держави, поза якою не існують ніякі цінності; • мілітаризація, дисциплінованість власного народу, навіть з допомогою фізичної сили; • італійський фашизм є одним з різновидів інтегрального націоналізму.
У центрі фашистської доктрини перебував не людина, а колектив – нація. Для італійських фашистів визначальними моментами були етнічна природа, расова приналежність чи загальна історія, а «єдине свідомість і загальна воля», носієм яких є і це національне.
Творцем італійського фашизму був Беніто Муссоліні. З брошури його авторства видно, що італійський фашизм був політичною концепцією і політичною думкою, що фашизм виходив з положень органіцистичної концепції світу.
Муссоліні писав, що вирішальною силою у розвитку суспільства є воля життя, воля влади, що фашизм є тоталітаризмом, фашистська держава є синтезом і єдністю, яка поєднує усі цінності, що фашизм не вірив у можливість і корисність постійного миру, що треба відкинути пацифізм, як боягузливість, що тільки війна є засобом до визволення людської енергії, тому всі доктрини, які постулюють мир, не узгоджуються з фашизмом. І далі: Фашизм в імперіалістичному дусі бачить тенденцію нації до експансії, як маніфестацію своєї вітальності.
Назва «фашизм» походить від італійського слова fascio, тобто від слова, що означає «в’язка”, «в’язанка” різок, які були символом втримування у суспільстві дисципліни за допомогою фізичної сили. Ось гасла Муссоліні: Весь народ має бути мілітаризований ... розглядаю італійський народ, як той, що живе у постійному воєнному стані. Муссоліні твердив, що фашизм породжує героїв.
Специфічні особли вості італійського фашизму визначала корпоративна система, що виконувала соціальні, полі тичні, економічні та ідеологічні функції.
31. Створення системи фашистської влади в Італії. Корпоративна д-ва.
Січень 1923 ств Велика фашистська рада (ВФР, вищий орган фашистської партії)→увійшли партійні лідери, вищі фашистські урядовці та міністри. Вирішальний голос у Раді належав Муссоліні, який формував її склад та порядок роботи. ВФР розглядала всі декрети і закони перед винесенням їх на обговорення парламенту. Функції охорони порядку виконувала Добровольча міліція національної безпеки, яка присягала королю, але підпорядковувалася дуче.
10 червня 1924 р. група фашистів, вбила Матеотті. Це похитнуло позиції фашистської партії і мало не призвело до краху її урядування.
ств.Авентинський блок вимагав від короля розпуску фашистського парламенту і відставки Муссоліні. На поч 1925 блок був розігнаний Муссоліні. "Криза Матеотті" прискорила ліквідацію італійської ліберальної дер жави та встановлення диктатури.
1925 р. закони, що спричинили ліквідацію демократичних інститутів суспільства та встановлення фашистської диктатури. Законом від 24 грудня 1925 р. Муссоліні отримав новий офіційний титул "голова уряду". Міністри перетворювалися на чиновників, відповідальних перед головою уряду.
уряд став центральним органом законодавчої та виконавчої влади (закон від 31 січня 1926 р.). Законом від 4 лютого1926 р. замість виборних муніципалітетів запроваджено інститут "подеста"-старійшин, яких призначали королівським декретом на 5 років.
Закон від 6 квітня посилював і розширював владу префектів у провінціях. З квітня був виданий закон про право ву організацію колективних трудових відносин. Органи державної влади отримували право контролю над профспілками.
У листопаді 1926 р., після чергового невдалого замаху на Муссоліні, уряд видав ряд законів ("Надзвичайні фашистські закони"): про заборону всіх "антинаціональних" політич партій і організацій та закриття їхніх друкованих органів, що формально завершувало перехід до однопар тійної системи. заборонено профспілки; відновлено смертну кару за замах на життя Муссоліш, короля або королеви.
В 1927 р. заснованорепресивні органи Добровольчу організацію для боротьби з антифашизмом і Особливий трибунал.
Для забезпечення впливу на молодь віком від 8 до 18 років 3 квітня 1926 р. створено спеціальну організацію під назвою "ВаШіа" ("Балілла" — від імені хлоп чика, який дав сигнал до антиавстрійського повстання в Генуї в 1746 р.).
у 1926 р. завершився процес консолідації режиму: фашисти оволоділи всією повнотою законодавчої, виконавчої влади та встановили в країні диктатуру.
Навесні 1927 р. Велика фашистська рада прийняла так звану Хартію праці. Фундамент корпоративної держави мали творити галу зеві корпорації, які об'єднували підприємців і робітників для співпраці "на благо спільних національних інтересів". Страйки та інші форми боротьби пролетаріату вважалися карним злочином. Муссоліні як прем'єр уряду став головою Великої фашистської ради.
Юридично Віктор Еммануїл IIIзалишався главою держави, що створювало видимість дуалізму в управлінні країною. Країна навіть мала два гімни: поряд з "Королівським маршем" функції державного гімну виконувала фашистська пісня " Джіовінецца".
24 березня 1929 р. в Італії відбулися парламентські вибори. Перемога дозволила стверджувати, що цього дня був узаконений створений ними "новий тип держави".були денаціоналізовані телефон і те леграф, значно знижено податок на спадщину, знято обмеження квар тирної плати, прямі податки пере творені з прогресивних на пропор ційні.
Муссоліні розпочав практичне творення корпоративної системи. У травні 1928 р. був опублікований закон про "Реформу політичного представ ництва": парламент замінила Корпоративна палата.
Протягом 1930—1934 рр. було організовано 22 галузевих корпорації. Корпорації визначали умови праці та регулювали відносини між підприємцями та робітниками. У 1930 р. було створено Національну раду корпорацій, завдання здійснення загального керівництва італійською економікою та координація відносин між різними секторами виробництва. Будівництво корпоративної держави було завершене в 1939 р. реорганізацією вищих законодавчих органів держави. В січні 1939 р. замість розпущеної Палати депутатів було ств Палату фашизму та корпорацій.
31. Створення фашистської влади в Італії. Корпоративна держава.
Внаслідок ПСВ в Італії широкого розповсюдження набули реваншистські ідеї, до цього додалась гострі соціальні проблеми, які виступили каталізаторами для зародження фашистських ідей.
1 фашистська організація виникла у Мілані у 1919 р., (Союз фашистських воїнів), які розробили власну програму дій, форму(чорні сорочки). Про те на все загальних виборах в Італії зазнали поразки отримавши лиш 20 мандатів проггавши соціалістичній та Народній партіям.
На виборах 1920 р. – фашисти виступили у блоці із лібералами, що в очах громадськості означало їх повну легалізацію. Кількість фашистських союзі порівняно із 1920 р. зросла в 10 разів і становила 2 тис.
Листопад 1921 р. – на з’їзді фашистських союзів у Римі, створено Національну фашистську партію. Попри прагнення фашистів захопити владу все ж Муссоліні у серпні 1921 р. запевнив народ, що жодного зазіхання на монархію немає.
У 1922 р. фашисти активізували свою діяльність намагаючись захоплювати урядові структури та створювати власні профспілки – синдикати. На кінець 1922 р. їх чисельність становила 800 тис.
24 жовтня 1922 р. – 2 зїзд ФНП в Неаполі, поставив уряду ультиматум пропередачу фашистам 6 міністерських портфелів. Фашистські загони «чорносорочечників» були приведені в бойову готовність та рушили на Рим, 28 жовтня, у кількості від 14 до 33 тис.
Урядові війська становили 28 тис., солдат, про те, король Емануїл 3, не бажаючи розгортати в країні громадянську війну відмовився підписати вимогу уряду про захист Риму після чого останній подав у відставку.
29 жовтня Муссоліні був офіційно запрошений до Риму аби сформувати новий уряд, очоливши його.
У січні 1923 р. – ств. Велика фашистська рада – вищий орган ФП на чолі із Муссоліні. Розглядала усі закони перед винесенням їх на обговорення до парламенту.
Вибори у квітні 1924 р. – за системою, якщо партія отримує 25 % голосіів то отримує 2/3 місьць у парламенті. Так фашисти здобули більшість. Про те це призвело до масового обурення громадськості так і інших партій – відбулось утворення Авентинського блоку, учасники якого бойкотували парламент, але попри відсутність єдності між ними у 1925 р. він був розігнаний фашистами. Це дозволило Муссоліні в подальшому лиш укріплювати свої позиції.
3 квітня 1926 р. – закон про організацію фашистських профспілок.
Листопад 1926 р. – через невдали замах на дуче, закон про заборону усіх політичних партій та їх друкованих органів, окрім фашистської партії, що означало повну перемогу фашизму в Італії.
Етапи будівництва корпоративної системи:
Також корпоративна держава давала можливість не лише контролювати економіку, а й сповна впливати і контролювати життя суспільства.
На тести
У 1925 р. "війна маніфестів".
Джованні Джентіле міністр освіти у 1922—1924 рр. написав "Маніфест фашистської інтелігенції
Рісорджименто боротьби за незалежність та об'єднання Італії в XIX ст.. Бенедетто Кроче міністр освіти у 1920—1921 рр., опублікував "Контрманіфест".
Веймарській республіці, рейхстаг існування у 1924—1928
32. Зовнішня політика фашистської Італії 1922-1939рр.
У кінці 1922 р. в Італії встановився фашистський режим. Це активізувало її агресивність у зовнішній політиці, що відповідало інтересам
італійських монополій. Вони прагнули захопити пануючі позиції наСередземному морі і перетворити його у внутрішнє італійське озеро.
План створення Великої Італії почав реалізовуватися уже в 1923 р. Увересні 1923 р. Італія спробувала захопити грецький о.Корфу.
У вересні 1923 італійські війська увійшли в Ф’юме. За римськимдоговором (січень 1924 р.) між Італією і Югославією місто і порт Ф’юмеперейшли під контроль Італії. З 1924 спостерігається зближення з країнами Малої Антанти: договір про дружбу з Чехословаччиною, через 2 р з Румунією.
Італія закріпила за собою острови Додеканес (вЕгейському морі), які до цього часу належали ТуреччиніМуссолінів 1926 р. заключив договір продружбу з Албанією, а в 1927 р союзний договір з Албанією і тим самим за короткийчас перетворити Албанію в залежну від Італії країну.
У березні 1924 р. Італія встановила дипломатичні відносини з СРСР.
Італія зміцнила свої зв’язки з Угорщиною, уклавши 1925р торговельний договір.Березень1927 ратифікація ІталієПаризького протоколу 1920 р. про визнання нею загарбання Бессарабії, Румунією.
З кінця 20-х років Італія стала дедалі більше орієнтуватися на США і
Англію. США у свою чергу збільшили фінансові інвестиції в італійськуекономіку, що вело за собою посилення не тільки економічного, але йполітичного контролю над зовнішньою політикою країни.
У грудні 1924 р. відбулися англо-італійські переговори, в якихвзяли участь О. Чемберлен і Б. Муссоліні. У 1925 р. Італію залучили до Локарнського Пакту і вона стала одним ізгарантів франко-німецького кордону.
Важливою подією і здобутком у політиці Муссоліні було укладення в лютому1929 р. між Ватиканом і Італією угоди про взаємне визнання.
З сер 30-х Італія зовнішня політика х-ється б-бою за нац. розширення та посиленю агресивністю. 1932 книга «Доктрина фашизму», що стала текстои ідеології італійського фашизму. Мусоллін продовжував розглядати Дунайський регіон зоною природної експансії Італії Планував ств угрупування д-в у складі Італії, Австрій, Угорщини, Хорватії.
Березень 1934 Римські договори, за якими Іт, Австрія, Угорщина робили одна одній економ поступки.
Січень 1935р Мусоллін підписав з міністром закород справ Франції Лавелем Римські угоди про збереження статусу-кво в Дунайському регіоні, розподіл сфер впливу в Африці.
жовтні 1935 р. Італія починає війну зазагарбання Ефіопії, 5 травня 1936 італійська армія захопила столицюЕфіопії Адіс Абебу.
9 травня указом Мусоліні було проголошено, що Ефіопія приєднана
до Італії. Італійський король став “ефіопським імператором”.
Ужовтні 1936 р. Італія уклала з Німеччиною союзний договір, яким було утво “вісь Берлін – Рим – Токіо”. В 1937 р. Італія вийшла з Ліги Націй, і в 6 листопада приєдналася до Антикомінтернівського Пакту.
Квітень 1938 в Римі підписані англо-італійські угоди «Великодня угода». В.Б. визнавала завоювання Італією Ефіопії.7 квітня 1939 р. італійські війська поч захоплення Албанії.
22 травня 1939 р. в Берліні Чіано і Рібентроп підписали “Сталевий Пакт”між Німеччиною та Італією, який зобов’язував обидві сторони надаватизбройну підтримку одна одній.
Таким чином, зовнішня політика Італії в міжвоєнний період буласпрямована на перетворення Італії у велику імперію.
33. Розвиток Німеччини після листопадової революції 1918р. Веймарська конституція.
Початком революції стало повстання нім моряків, які протестували проти авантюрних намірів командування вивести військові кораблі у море і дати вирішальний бій анг флотові.
У результаті Листопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувся з'їзд Рад народних уповноважених, який прийняв рішення про скликання Установчих зборів. Першочерговим завданням новоутвореної республіки було укладення миру зі своїми переможцями..
У1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті, а Листопадова революція придушена.
19 січня 1919 вибори до Національних зборів: б-сть отр соціал-демократи; утвр політичне угрупування Німецьа національна народна партія.
У Національниз зборах у Веймарі було утв «веймарська коаліція» сформовану з соц-дем., НДП, ХДАП, який очолив соц-дем. Ф.Шйдеман. І президентом Веймарської республіки був Ф. Еберт (11лютого 1919р).
11серпня 1919 р. набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар нова конституція. За Веймирською конституцією Німеч:
- проголошувалася демократичною республікою;-державу мав очолювати президент, якого обирали на 7 р. Президент призначав канцлера і міністрів, діставав повноваження, коли він отримував вотум довіри від парламенту. Рейхстаг обирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі-приймав загальнодержавні закони, контролював політику уряду;
-Республіка набувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзних монархій стала назив автономною землею, якою управляв місцевий уряд, призначений земельним парламентом (ландтагом). Федеральний парламент склад. з двох палат: Рейхстагу, що обирався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату, куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцією було введено загальне, пряме, рівне виборче право для усіх громадян, які досягли 20 років.
Веймарська республіка була федеративною д-ою.
Ще до прийняття Конституції Нац збори змушені були 28 червня 1919 прийняти Версальськи мир.Зх час Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону,де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. осіб, заборонялось мати підводні човни, військово-повітряні сили. на неї накладалися репарації.
Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння вразила машинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальну напругу.
У 1920 після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Нім. і СРСР.
Протягом 1919—1929 рр. Німеч. перебувала у стані хронічної кризи та політ. нестабільності.
34. Специфіка політичної та економічної стабілізації у Німеччині (1924-1929рр).
4 травня 1924 р. відбулися вибори до рейхстагу, які відкрили п'ятирічний період певної стабільності у розвитку республіки. рейхсканцлери: В.Маркс Г.Лютер.
На травневих виборах "Веймарська коаліція" зазнала невдачі.
1 вересня 1924 р. уряд В.Маркса замінив рентну марку, що слугувала платіжним засобом лише всередині країни, на рейхсмарку, яка мала вже золоту основу.
репа раційне питання→за лондонським ультиматумом від 1921 Німеччина повинна вносити щорічно 5 млрд марок грошових та матеріальних репарацій. План Дауеса 1924 →відкладав встановлення заг суми репараційної заборгованості на пізніший час і врегу лював лише розміри річних платежів, а також джерела та способи збирання цих грошей.
Помітне поліпшення економічної ситуації позначилося на результатах грудневих виборів до рейхстагу. Вибори принесли центристським партіям певний приріст голосів: СДПН отри мала 131 мандат і сформувала найбільшу фракцію в рейхстазі. Однак ґрунтовної зміни у співвідношенні сил у рейхстазі не відбулося. Німецька національна народна партія мала другу за чисельністю фракцію. Тепер консерватори подеколи виявляли готовність до лояльної співпраці.
В січні 1925 р. Г.Лютер сформував уряд буржуазної більшості, в якому об'єдналися Німецька народна партія, Баварська народна партія, Центр і, вперше, Німецька національна народна партія.
28 лютого 1925 помер перший президент респуб ліки Ф. Еберт. 26 квітня 1925 р. президентом вибраний фон Гінденбург.
24 квітня 1926 р. Берлінський договір(нім-радян) передбачав порозуміння в політичних та економічних питаннях в дусі Рапалльського договору 1922 р., а також нейтралітет у випадку агресії з боку третьої держави.
в лютому 1929 р. в Парижі ств новий комі тет експертів під головуванням Оуена Юнга. В червні "План Юнга" визначив остаточний розмір репарацій в сумі 113,9 млрд марок і вперше встановив часові межі репараційних повинностей Німеччини.
Стабілізація означала, передусім, економічне оздоровлення. Німецьке госпо дарство після валютної реформи і короткочасної кризи перебудови 1924—1925 рр. вступило в смугу кон'юнктурного піднесення, що вже 1927 р. сягнуло своєї кульмі нації.
головні вади німецької економіки: пасивний товарний баланс і велика зарубіжна заборгованість.
Кількість картелів і синдикатів порівняно з довоєнним періодом подвоїлася. відбувалося об'єднання у великі концерни: вирізнялися два гіганти: заснований 1925 р. Фарбеніндустріал і ств у 1926 Веренідж Stahlwerke , що виробляв 40 % німецької сталі.
Вплив аграріїв на політику від 1925 р. був доволі значним. Вони брали участь у фінансуванні виборчої кампанії Гінденбурга у змаганні за пост президента. Ситуація у с\г створювала сприятливий ґрунт для політичної радикалізації селянства. У сільських виборчих округах з 1930 р. великих успіхів досягли націонал-соціалісти.
відбувалися зміни у соціальній структурі с-ва. Буржуазна середня верства втратила внаслідок інфляції більшу частину своїх грошових статків.
скорочувалася кількість підприємств та зменшувалася частка самостійних господарів. Користуючись фінансовою слабістюпрофспілок, об'єднання працедавців під час конфліктів у справі тарифних договорів щораз частіше стали вдаватися до локаутів, тобто масового звільнення робітників. Тож в умовах кон'юктурного піднесення в Німеччині зберігалося велике безробіття,
У 1928 р. показник економічного зростання почав падати, а чисельність безробітних -зростати. Все це провіщало початок кризи надвиробництва.
20 травня 1928 р. відбулися вибори до рейхстагу. СДПН досягла найкращого виборчого результату велика коаліція. Кабінет Г.Мюллера, що перебував при владі від 28 червня 1928 р. по 27 берез ня 1930
35. Економічна криза і крах демократії у Німееччині. Встановлення нациського режиму.
Від зими 1929-1930 Німеччину втягнено в світову економ кризу. 1932 промислова продукція Нім зменшилась порівяно з 1928 на половиину, курс акцій впав на третину. Криза надвиробництва, зниження цін на с\г продукцію важко позначилося на становищі сільського нас. Одночасно криза руйнувалас\г. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й 30% від рівня 1929 p. В 1928-1932 pp. було продано з торгів 560 тис.га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн. безробітних. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.
План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок.
У 1931 p. Німеччинапосилаючись на труднощі, пов’язані з великою депресією 1929-1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозаннській конференції. Лише наприкінці 1933 – поч 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.
Надання державної допомоги безробітним призвело до значного бюджетного дефіциту. Брак коштів можна було покрити шляхом збільшення податків. Навколо цього пит. виникли суперечки. Справа фінансування допомоги безробітним стала основною причиною розпаду 27 березня 1930 р. останнього кабінету Веймарської республіки, що спирався на парламентську базу, уряду великої коаліції. З тих пір розпочалася ера президентських кабінетів. Від березня 1930 Німеч не мала жодного парламентського уряду, а лише президентські кабінети.
Склад нового уряду:представники:партія Центр, Демократ партія, Народна партія і 2 НННП- Шіле і Тревіранус.
Найважливішим завданням уряду Брюнінга було подалання економ кризи. Було зменшено розміри допомоги для безробітних та зарплатні держаних працівників. Негативні наслідки: зниження купівельної спроможності с-ва, що поглибила кризу надвиробництва.; загострення опозиційного настрою
Влітку 1931 економ криза досягла кульмінації в банківській сфері. Липень 1931 найбільші банки припинили виплати через вичерпання касових резервів.. Уряд змушений запровадити «банківські канікули».
20 червня 1931р презид СШС Гувер виступив з пропозицією накласти річний мараторій на сплату міжнародних боргів. 6 липня 1931 досягнено угоди, що Нім формально сплатить внесок, але ці гроші їй будуть повернені.
4 червня 1932р на пропозицію Папена було розпущено рейхстаг.
30 січня 1933 Гінденбург призначив Гітлера рейхканцлером.
36. Ідейно-політичні засади німецького націонал-соціалізму.
Прихід націонал–соціалізму до влади у Німеччині, першим кроком якого було створення 30 січня 1933 р. урядового кабінету на чолі з Адольфом Гітлером. Грунтується на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі та тоталітаризмі. Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами; верховенств і нації і держави над особистістю.
Поділяли рас на панівні, менш вартісні раси. Вся європеська к-ра є творінням нордичної раси, яку гітлерівці назвали арійською. Найвищий % нордичної крові, згідно їх твердженням, посідає німецький народ, який отже є панівним народом.
На найвищий щабель вони ставили євреїв. Найшляхетнішим завданням є ведення війни і землі. Чиста раса формується на снові тісного між кровю і землею. Звідси виводилися основні цілі німецької політики: вилучення євреївства в усіх його проявах.
Вчення було викладене у книгах Гітлера «Моя б-ба1925», у т.зв. Другій книзі, опублікованій 1961р.
Точки програми націонал-соціалістів є наступні:
1. виступають за злуку всіх німців у велику Німеччину, на засаді права самовизначення народів (ідея соборності);2. стоїть за урівнення німецького народу в правах з іншими народами та за скасування Версальського та Сен-Жерменського договорів (ревізіонізм);3. домагається повернення колоній, конче потрібних для промислу та для вирішення проблеми надлишку населення;4. Громадянами німецької держави можуть бути тільки особи німецької крові (жиди ними бути не можуть);5. Негромадяни житимуть на основі окремих законів;6. Лише громадяни можуть керувати державою та встановлювати закони; не приналежність до певної партії, але знання та характер повинні бути засадою при займанні посад;
7. Держава забезпечує громадянам можливість праці та побуту; коли не стане місця громадянам, тоді не-громадяни мають залишити край;
8. Націонал-соціалісти виступають проти імміграції; ті, що прибули до Німеччини після 2 серпеня1914 р. повинні негайно покинути край;-. Націонал-соціалізм обстоює заміну римського права правом німецьким;-. Охорона здоров’я, охорони матері й дитини, заборона праці малолітніх, Обов’язок проведення фізичних вправ та змагань, підтримка товариств, які цим займаються — це наступні постулати націонал-соціалізму;-Ліквідація армії, складеної з професійних вояків, та створення міліції;23. Боротьба за здорову пресу проти газетярського бандитизму — це дальші кличі, а для того:
а) редакція повинна складатися лише з громадян; б) часописи на чужій мові мусять мати окремий дозвіл держави; в) не дозволяється чужинцям мати майнового інтересу у німецьких часописах та взагалі заборона не-німцям мати який-небудь вплив на пресу.
24. Свобода віросповідання, доколи дана релігія не шкодить одиниці, моралі та основам германської раси. Хоч партія стоїть в обороні християнства, але не пов’язується ні з якою церквою; одночасно у ній та поза нею партія поборює жидівський матеріалізм; партія вірить в оздоровлення народу згідно з засадою — добро загалу понад добром одиниці.
Як бачимо, ті точки стоять в обороні суверенності нації й держави, їх розвитку та в обороні родини, раси, моралі.
Націонал-соціалізм обгрунтовує потребу створення дужого середнього стану та його збереження, в протилежності до марксизму, який проголошує знищення дрібної буржуазії; далі виступає за знесення великих магазинів та підтримку дрібних торговців, які будуть мати право бути першими при всіх закупівлях для держави;
Націонал-соціалістична партія - це держава в державі. Це партія, яка являє собою копію державного апарату.Так ідея расизму, що є основою націонал-соціалістичної партії, а далі - методи та засоби боротьби партії (терор).
В справах закордонної політики партія заявила рішуче проти Версальського договору та системи, яку той приніс Європі.
Скасувати велику земельну власність й дати кожному шмат землі, щоб навчити людей цінити рідний край, а з іншого боку - створити середній стан, селянський, що стане найсильнішою опорою проти більшовизму. Це - наступні гасла
37. Внутрішня політика нациського режиму 1933-39рр
30 січня 1933 Гітлер став рейхсканцлером.
Січень 1930 прийнято закон «Про відродження Райху», який проголошував скасування федеральних засад д-ви і ліквідовував суверенітет земель. їхні повноваження перейшли до загальнонімецького уряду, а на місця було призначено намісників, які призначалися А. Гітлером. Крім СА та СС, каральні функції режиму здійснювали поліція, СД (служба безпеки), гестапо (таємна політична поліція). З часом поліція й СС були об'єднан.
Вищим органом держави, що здійснював безпосередньо владні функції, стала райхсканцелярія. Згодом процедура прийняття законів була замінена актами. А. Гітлер зневажав правові норми і процедуру, а тому запровадив принцип фюрерства, за яким вся влада в країні й у партії належала лише йому.
Воля А. Гітлера прирівнювалася до провидіння.Підприємства об'єднувалися в монополістичні групи, що підпорядковувалися Генеральній раді німецького господарства. Рада підпорядковувалася Міністерству економіки; спілки підприємців були об'єднані в корпорацію «Імперський стан німецької промисловості». Господарство Німеччини поділялося на 7 галузей, примусово об'єднаних у корпорації: промисловість, енергетика, ремесла, торгівля, транспорт, банківська справа, страхування. Держава встановлювала: плани виробництва (в 1936 р. 4-річний план Г. Герінґа), ціни, ринки збуту; існувала карткова система розподілу товарів, стандартизувалися металеві вироби і деталі машин, будувалися автошляхи, канали, оборонні споруди тощо.
Заходи щодо одержавлення с\г→ство Державний продовольчий фронт контролював виробництво, ринки збуту і ціни.
Було встановлено високі мита на ввіз до Німеччини сільгосппродуктів, а німецьким господарям, які імпортували хліб, видавалися премії. Також було прийнято закон «Про спадкове селянське господарство», який передбачав створення сімейних ферм.
Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Такий господар міг одержати звання «бауера» з великими пільгами до нього. У цілому ці заходи користувалися популярністю серед селян.
Політика щодо сім'ї визначалася необхідністю заохочення народжуваності. Місцеві органи влади запроваджували знижки в оплаті за воду та електроенергію; було встановлено офіційну державну відзнаку «Хрест Матері» трьох ступенів: золотий - за народження 8 дітей, срібний - 6, бронзовий - 4. Молодим подружжям надавалися без% кредити і 1000 райхсмарок, але лише за умови, що жінка не працюватиме.
Молодь проходила нацистський вишкіл в організації «Гітлер-юґенд» та численних «військово-спортивних» таборах. Газети, радіо, кіно, театр, література й музика повинні були вихваляти А. Гітлера та його режим. Було встановлено жорстоку цензуру над усіма німецькими виданнями, з бібліотек вилучалися й публічно спалювалися неугодні нацистам книги.
Олімпійські ігри відбу в серпні 1936 р. в Берліні. Невід'ємною рисою нацистської диктатури стали масові репресії, зведені в ранг державної політики. Євреї проголошені чи не головними ворогами диктатури.
У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення автаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, хвороби шкіри, очей, вуха, епілепсію, туберкульоз тощо. У Німеччині було обладнано 6 закладів для вбивства хворих.
38. Курс німецького націонал-соціалістичного режиму на ревізію умов Версальського мирного договору 1933-1939
З цього часу Німеччина робить реальні кроки щодо ліквідації воєнних обмежень Версальського договору.
У березні 1934 року німецький Рейхстаг затвердив військовий бюджет, який передбачав великі асигнування на утримання військово-повітряного флоту. У березні 1935 року гітлерівський уряд прийняв закон про відновлення в Німеччині військової повинності. Було поновлено також військову авіацію та підводний флот. мецький уряд офіційно заявив про розірвання Локарнських угод
Уже 7 березня 1936 року ні 1925 року, та про відміну пункту Версальського мирного договору щодо створення Рейнської демілітаризованої зони. В той же день в Рейнську зону вступили німецькі війська і розпочали там будівництво військових споруд. Одностороннє розірвання Німеччиною військових статей Версальського договору та зростання німецької армії посилили напругу в міжнародних відносинах і підвели Європу до війни.
В справах закордонної політики партія заявила рішуче проти Версальського договору та системи, яку той приніс Європі.
Щодо Бельгії, то тут кісткою незгоди є справа німецьких земель, що перепали Бельгії - повітів Ейпен та Мальмеді.
Щодо Австрії, то партія вірить, що раніше чи пізніше злука між Німеччиною та Австрією мусить відбутися, незалежно від волі цілого світу. Справа соборності для партії є обговореним питанням і його реалізація - це лише питання часу.
До Англії партія ставиться лояльно, вважаючи її за головний чинник європейської політики. Цілковито уступає Англії її володіння на морях.
До Польщі ставлення таке, як і у всіх без винятку німецьких партій — ненависть, погорда, війна (Данцігський коридор, Сілезія).
Партія не хоче бачити великої Росії, тому ставиться прихильно до створення української держави, яка ослаблювала б і Росію й Польщу.
39. Внутрішньополітичний та економічний розвиток Франції у перші повоєнні роки 1918-1923рр.
Франція вийшла переможцем з Першої світової війни і досягла всіх запланованих цілей. Німецьку імперію було розгромлено. Провінції Ельзас і Лотарингія поверталися Фран ці.
Великих втрат зазнала французька економіка.10 найбільш економічно розвинутих департаментів північно-східної Франції лежали в руїнах. Франція втратила половину свого торго вельного флоту. Країна зазнала великих фінансових втрат.
Війна сприяла структурній перебудові французької промисловості, розвитку її стандартизації й концентрації виробництва. Повернення Ельзасу і Лотарингії позитивно відбилося на загальній структурі економіки країни.
У перші повоєнні роки у зв'язку з конверсією промислове виробництво скоро чувалося. Падіння виробництва тривало аж до 1921. З 1922 р. почалось пожвавлення в промисловому виробництві.
Війна прискорила процес концентрації промисловості, зрощення фінансового і промислового капіталів.
1919 і 1920 Франція була охоп лена тривалими страйками, масовими мітингами і багатолюдними демонстраціями. Поряд з економічними вимогами-забезпечення непрацюючих роботою, підвищення заробітної платні, визнання колективних договорів, скороч робочого дня, ставилися політичні, серед яких-демобілізація армії, повернення на батьківщину із зарубіжних країн французьких військових частин та проведення виборчої реформи.
Поряд з правими партіями (респуб ліканцями), демократами та центристами, широкої популярності в ці роки набула Соціалістична партія Франції (СПФ). У 1919 р. група робітників організу вала профспілкове об'єднання-Французьку конфедерацію християнських робітників (ФКХР), яка поклала в основу своєї діяльності соціальну доктрину хрис тиянства, сформовану в енцикліці папи Ле ва XIII "Кегит І^оуагит".
коаліція політ сил (понад 10 партій)Національний блок запропонувала програму "єднання праці і солідарність всіх суспіль них верств", "умиротворення релігійних суперечок".
Поразка на виборах призвела до розколу в Соціалістичній партії Франції, в якій виділилось три крила: праві, центристи і ліві.. Взаємне протистояння між соціалістами і комуністами спричинило розкол у робіт ничому русі й значно послабило його.
Уряди Національного блоку (перебували при владі до 1924 р., почергово очолю вані А. Мільєраном, Ж. Лейтом, А. Бріаном, Р. Пуанкаре) намагалися вирішити головну проблему — подолати економічну кризу і здійснити відбудову країни. Осно вою стратегії політики: лібералізація економіки, демонтаж с-ми держ регулювання. На практиці це означало надання пільг монополістичним об'єднанням і фінан сову підтримку найбільш рентабельних галузей, введення "м'якої" податкової полі тики щодо виробників продукції.
Напр 1918 р. в Англії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобув блок консерваторів і лібералів. Уряд знову очолив Ллойд Джордж.
Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.
У зовнішній політиці Ллойд Джорджа важливе місце посідала боротьба з Радянською Росією. У1921 р. англійська колонія Ірландія дістала статус домініона Уряд Ллойд Джорджа виявився неспроможним подолати фінансові негаразди.
Купівельна спроможність населення падала. У1919-1923 ширився страйковий рух. Особливо гострий конфлікт виник у 1921 р. між власниками і шахтарями.
1923 р. в Англії відбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи домовилися про коаліцію, і на поч1924 р. прем'єр-міністром став лейборист Макдональд. Уряд вдосконалив систему страхування та соціального забезпечення, скоротив непрямі податки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Парламентські вибори в жовтні 1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив Стенпі Болдуїн
40. Особливості економічної стабілізації у Франції 1924-1939рр
З 1924 р. в економічне піднесення, що охопило майже всі галузі промисловості і тривало до кінця 1930 р. Вже в 1924 р. промисловість Франції перевищила довоєнний рівень виробництва. За темпами промислового розвитку у 1924—1930 рр. Франція перевищила Велику Британію, Італію і Німеччину, поступаючись лише США.
В структурі економіки відбулися зміни-значно зросла питома вага важкої промисловості, насамперед металургії і машинобудування. Особливо швидкими темпами розвивалися чорна металургія, машинобудівна, електротехнічна, автомобільна, авіаційна і хімічна промисловості.
За 1924—1930 рр. майже подвоївся видобуток залізної руди, виплавка чавуну і сталі. Прискорений розвиток французької економіки був, значною мірою, спричинений приєднанням Ельзасу і Лотарингії, надходженням німецьких репарацій.
Меншою мірою економічне піднесення 20-х рр. стосувалося легкої промисловості, особливо таких галузей, як текстильна і харчова, у яких в окремі роки спостерігався навіть спад виробництва.
Застій проявлявся у сповільненому розвитку французького с/г, яке лише в 1927 р. змогло досягнути довоєнного рівня виробництва. В ці роки відбувався посилений процес укрупнення фермерського землеволодіння за рахунок розорення середніх і дрібних с/г.
У 20-і рр. фінансове становище країни відзначалося стабільністю. У 1926 р. доходи держави вперше за повоєнні роки перевищили витрати. З 1926 р. по 1930 р. бюджет формувався без дефіциту
Франція перетво рилася з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну. До 1931 р. міське населення вперше досягло 51 % і кількісно перевищило сільських жителів.
У період перебування при владі уряду II. Пенлеве були підписані в жовтні 1925 р. Локарнські угоди, які сприяли посиленню Німеччини на європейському конти ненті. Рейнський гарантійний пакт про взаємну непорушність кордонів визнавав їх лише між Німеччиною, Францією і Бельгією.
Розв'язавши в 1925 р. дві колоніальні війни в Марокко і Сирії, уряд Лівого блоку ускладнив фінансове становище країни.
У липні 1926 р. сформувалася нова коаліція пар тій"Національне єднання очолив Р. Пуанкаре. В основу своєї фінансової політики Р. Пуанкаре поклав пропозиції Комітету експертів промисловців, економістів, фінансистів. Уряд провів податкову реформу, суть якої становило підвищення непрямих податків. Запровадження державної монополії на продаж тютюнових виробів також сприяло збільшенню доходів. Уряд створив "Аморти заційну касу" для погашення внутрішньої позики, кошти до якої надходили, головним чином, від продажу товарів державної монополії.
в 1926 р. вперше запроваджено допомогу безро бітним. З 1928 р службовцям виплачувалися пенсії за віком, а також допомога хворим, інвалідам, вагітним жінкам.
В 1929 р., через хворобу Р. Пуанкаре, уряд на короткий період очолив А. Бріан, а пізніше- А. Тардьє.
41. Франція в роки світової економічної кризи
У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії.
Ознака кризи – затяжний характер(тривала довше, ніж в решті європейських країн. Особливістю було і те, що найбільше скорочення виробництва відбулося не у важкій промисловості, а в галузях, які виробляли предмети першої необхідності.
Фр. Уряд намагався пом’якшити кризову явища шляхом створення спеціальних фондів, надання субсидій окремим галузям і великим підприємствам. Але під ударами кризи розорилися і збанкрутували тисячі дрібних і середніх підприємств, і навіть окремі великі обєднання( комп 2«Перопосталь» і банк Устріка).→зубожіння населення.
Промисл. криза тісно перепліталась з с/г, яка проявлялась в скороченні посівних площ, різкому падінню цін на с/г продукти. Скорочення к-сті туристів також відбилось на цінах на с\г продукти. → зросла заборгованість селян банкам.
Характерною особливістю кризи у Франції була і її урядова криза. →проявлялась у частих змінах урядів та не спроможності їх вивести країну із великої депресії. Так із 1929 – 32 рр. у країні змінилось 8 урядів, які найчастіше очолювали Тарадьє та Лаваль. → вбачали подолання кризи за допомогою «влади твердої руки»: уряд отримував можливість втручатись в організацію виробничого процесу, держава могла б урегульовувати ринкові відносини. Було заборонено об’єднання державних службовців у профспілки, відбулось запровадження нових податків та суттєво знизились пенсії та соціальна допомога. Фактично дані уряди використовували систему жорсткої економії, яка мала б дозволити країні вийти із кризи.
Існували і інші бачення виходу Франції із кризи так, наприклад, «дирижисти» на чолі із М. Кейнсом: вбачали вихід через державне урегулювання економіки, комуністи ж вважали націоналізацію підприємств єдиним шляхом.
Доповнили урядову кризу і відсутність єдності політичних сил Франції, лібералів, соціалістів, комуністів тощо. →це призвело до посилення впливу у суспільстві ультраправих партій, що здійснили спробу державного перевороту, але були жорстоко придушені силами Народного Фронту, через, що останній повністю втратив авторитет у суспільстві та змушений був піти у відставку.
42. Народний фронт у Франції: внутр. та зовн політика
ВНУТР ПОЛІТ: Напередодні виборів 1936 р. у Франції утворився блок лівих партій, в якому об'єдналися соціалісти, радикали, радикал-соціалісти і комуністи. - "Народний фронт".
У січні 1936 р. була опрацьована передвиборча програма НФ - була своєрід ним компромісом вимог основних його учасників і складалася з трьох розділів:
1. "Політичні вимоги"- вимоги роззброїти і розпустити радикальні праві організації, скасувати закони, які обмежували свободу друку, розши рити вільну діяльність профспілок, обстежити соціально-економічне становище фран цузьких колоній.
2. "Економічні вимоги" - скасування надзви чайних декретів уряду, спрямованих на "оздоровлення економіки", скорочення робочого тижня без зменшення заробітної платні, створення нац. фонду допомоги безробітним і надання їм робочих місць, програма декларувала зменшення оплати за торгові приміщення, заборону розпродажу майна за борги. Для полегшення становища селян передбачено встановлення гарантованих цін на с\г продукти і створення державного посередницького бюро для продажу зерна.
Для оздоровлення фінансів - запровадження додаткових подат ків на прибутки монополій і значні майнові цінності, а також посилення контролю за д-стю великих банків та за експортом капіталу.
3. "Захист миру"- визначено головний напрям зовн- політ. д-сті — міжнародна співпраця Фр. в рамках Ліги націй з метою створення колективної безпеки і системи пактів оборони та здійснення скорочення озброєнь.
НФ отримав перемогу на виборах. Форм. уряду затягнулося аж до червня, -страйки.
Уряд сформований на поч. червня 1936 р. за участю соціалістів і радикалів. Комуністи відмовились, проте заявили про його підтримку у виконанні передвиборчої програми. прем'єр-міністр - Леон Блюм(соціаліст п). Вирішив проблему страйків підписанням Матіньонських угод. -передбачали підвищення заробітної, обов'язковими для всіх підприємців стали колективні договори з робітниками, які регулювали рівень зарплати і умови праці. Підприємці зобов'язувалися поважати права профспілок і не здійснювати жодних санкцій проти страйкарів. Для контролю за виконанням колективних договорів робітники обирали спеціальні комісії. – страйки припинилися.
Основу соц. законодавства НФ - 3 договори. 1)скороч. робочого тижня на підприємствах з 48 до 40 год. без зменш. зарплати та запров. двох вихідних/тиждень за умови 8-годи. робочого дня. 2) двотижневу оплачувану відпустку і зниження оплати проїзду залізницею для відпускників на 40—60 %. 3) організо вування громадських робіт для безробітних, підвищення пенсій колишнім фронто викам і заробітної платні гірникам і державним службовцям. Для сільських меш канців утворилася система допомоги багатодітним сім'ям, а для найманих с\г робітників — оплачувані відпустки.
Законодавство НФ посилило роль держави у регулюванні економіки. Уряд частково націоналізував військ. промисловість, заснував Нац. товариство французьких залізниць із змішаним державним і приват ним капіталом, в якому 51 % акцій належало державі. Уряд взяв на себе всі витра ти, пов'язані з модернізацією залізниць.
Проте з 1937 р. у процесі реалізації програми НФ – труднощі - Проведені урядом соціальні заходи збільшили дефіцит державного бюджету. Підвищення оподаткування великого капіталу призвело до таємного переведення коштів за кордон, приховування власниками розмірів своїх прибутків і до відмови сплачувати податки.
Лютий 1937 р- "перерва" в здійсненні соціальної програми, що загострило суперечності між партіями блоку. – екон криза + зростання безробіття, прискорилися інфляційні процеси. В пошуках виходу з кризи Л.Блюм в червні 1937 р. представив план оздоровлення економіки, - підви щення непрямих податків на доходи населення і збільшення прямих податків на великі капітали + посилення контролю за валют ними операціями з іноземними банками. Сенат відкинув урядові пропозиції, і Л.Блюм в липні 1937 р. пішов у відставку.
Новосформований уряд очолив правий радикал Камілл Шотан, включивши в нього соціалістів і радикалів. - політика суворої економії: скорочено витрати на соц. потреби, збільшено непрямі податки, проведено другу девальвацію франка.
В квітні 1938 р. лідер правих радикалів Е. Даладьє сформував уряд без соціалістів, включивши в нього представників Демократичного альянсу — партії ліберального спрямування. - курс на оздоровлення еконо міки: уряд дозволив підприємцям збільшу вати тривалість робочого тижня, зобов'язував робітників відпрацювати години, втрачені під час страйків. Було збільшено податки на 8 % і проведено третю девальвацію франка. = відхід від передвиборчої програми, глибоку кризу Народного фронту і початок його розпаду.
ставлення до гром. війни в Іспанії – 1) уряд Л. Блюма- політикау "невтручання" у внутрішні справи Іспанії, 2)комуністи вимагали виступити на підтримку республіканського уряду, організували в країні збір коштів на користь іс панських республіканців і навіть таємну переправу через кордон добровольців. + вимагали від уряду посилити наступ на праворадикальні спілки і союзи, кваліфікую чи їх як фашистські організації, а також на різні спортивні і воєнізовані об'єднання.
ЗОВН ПОЛІТ: Урядовий курс на "невтручання" і "умиротворення" агресорів, здійснюваний разом з ВБ, призвів до ще більшого падіння його авторитету Уряд Шотана не вдався до рішучих дій, коли в березні 1938 р. німецькі війська окупували Австрію, а прем'єр Даладьє, порушуючи раніше підписані договори про взаємодопомогу з СРСР і Чехословаччиною, взяв участь у Мюнхенській угоді, що передбачала передачу Німеччині Судетської області і поклала початок розчлену ванню Чехословацької держави. Після Мюнхенської конференції соціалісти і кому ністи посилили критику Даладьє за його зраду союзної Чехословаччини і перейшли в опозицію. Народний фронт розпався остаточно.
43. Режим М. Прімо де Рівери в Іспанії.
13 вересня 1923 р. командувач військовим округом Каталонії генерал Мігель Прімо де Рівера (1870—1930) здійснив державний переворот. Військовий переворот охопив лише Каталонію та Араґон. У своєму маніфесті від 13 вересня "До країни, армії та іспанців" де Рівера зазначав, що переворот було здійснено для "порятунку країни", тобто виведення її зі стану "анархії" та "безладу". 15 вересня Прімо де Рівера прибув у Мадрид, і Альфонс ХШ доручив йому формування уряду. Прімо де Рівера негайно створив замість уряду Директорію (при владі до грудня 1925 р.) у складі військових (генералів та адміралів) на чолі з президентом. Прімо де Ріверою. Свою діяльність Директорія почала із запро вадження воєнного стану, припинення дії конституції, розпуску Кортесів, ліквідації демократичних свобод, переходу влади на місцях від місцевих муніципалітетів до рук військових губернаторів. Усі рішення центральної влади візували дві особи: король та Прімо де Рівера. Декретом від 17 вересня 1923 р. оголошено про створення «соматен» — загальнонаціональних збройних формувань, що мали слугувати опорою новій владі. Усі політичні партії та профспілки були заборонені, за винят ком тих, що обрали політику співпраці з режимом. В Іспанії встановився режим військово-монархічної диктатури під гаслом "відродження країни". Економічна політика, була спрямована на стимулювання національного виробництва, передусім важкої промисловості, вуглевидобувної галузі. Велику увагу приділено розвитку гідро електроенергетики та іригаційним спору дам, будівництву та транспорту. Створ. державні монополії, нац. концерни. У 1924 р. було створено Раду національної економіки для планування та координації еконо мічного розвитку країни, в 1927 р. — Раду з регулю вання промисловості. Це був крок до централізації управління економічним життям Іспанії. Фінансо ва політика базувалася на збільшенні податків. У с/г питання колонізації.
Ліквідація конституційних форм правління загострила політичне життя. У складних умовах опинився національно-визвольний рух Каталонії, Басконії. Почалися виступи інтелігенції на повалення існуючого режиму. Після кількох років боротьби, зрозумівши що армія і флот не підтримують його, Прімо де Рівера повернув повноваження королю і покинув країну.
44. Республіканська Іспанія: внутрішня і зовнішня політика (1931 – 1936рр)
1. Внутрішня політика.
12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулись муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII втік з країни, і в той же день Іспанію було проголошено республікою.
До влади прийшов тимчасовий уряд на чолі з А.Саморо. 28 червня 1931 р. відбулись вибори до установчих кортесів. 90 % голосів отримали республіканці, монархісти і консерватори отримали лиш декілька мандатів.
Реформи тимчасового уряду Н. Алькала-Самори
Конституція 9 грудня 1931 р.
Реформи уряду А. Масаньї (1931-33 рр.)
Також, масово будувались залізниці, гідроспоруди. Вдвоє збільшилось число шкіл, масово відкривались університети, вища освіта стала можливою для малозабезпечених слоїв населення. Та нажаль не всі реформи втілювались на практиці тому незадоволення республіканцями зростало, що дало можливість активізуватися правим організаціям.
В вересні 1933 р. – на виборах в кортеси перемогла СЕДА(Іспанська конфедерація автономних правих). Сформовано уряд на чолі із А. Леррусом, який не проводив реформ, а часто піддавались ревізії успішно початі реформи Асаньї. Противників уряду піддавали масовим арештам, повстання придушувались. Наприклад придушення повстання в Каталонії, заарештовано 30 тис. та шахтарів в Астурії, вбито 1500 людей.
В кінці 1935 р. уряд Лерруса йде у відставку. 16 лютого 1936 р. – парламентські вибори на яких перемагає Народний Фронт(представники ліво ліберальних, соціал-демократичних та комуністичних партій). Уряд очолив С. Касарес.
Проведено низку реформ
Перемога Народного фронту обурила іспанських військових та зумовила швидку консолідацію правих організацій.
45. Громадянська війна в Іспанії. Встановлення авторитарного режиму.
На виборах, що відбулися 16 лютого 1936 р.. Народний фронт переміг, здобувши 268 місць з 473. На зміну правоцентристському уряду прийшов уряд лівих і республіканців, який спирався на Народний фронт. Уряд очолив Мануель Асанья, а після обрання його у травні президентом, прем'єр-міністром став інший лідер тієї ж партії — Касарес Кірога.
М.Асанья 15 березня провів закон про делегалізацію Фаланги. Почалися численні арешти фалангістів (їх налічувалося близько 25 тис.), зокрема керівних діячів партії (Хосе Антоніо Прімо де Рівера був розстріляний у листопаді 1936 р. та ін.). 14 липня відбувся похорон депутата-монархіста Кальво Сотело, який загинув напередодні від рук офіцерів республіканської міліції, що розглядалося як акт помсти. Під час похорону відбулися криваві сутички. Смерть Сотело фактично прискорила рішення правих про початок перевороту.
Вищі військові організували змову під гаслом захисту національних і католицьких цінностей. Керівником повстання мав стати генерал Хосе Санхурхо, але 20 липня 1936 р. він загинув в авіакатастрофі. Очолив заколотників генерал Франсіско Франко Баамонде (1892—1975).
17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко війська під командуванням генерала Франко почали повстання проти республіки Народного фронту. За сигналом радіостанції м. Сеута "Над всіє Іспанією безхмарне небо", 18 липня заколот поширився на головні міста та гарнізони країни. Жорстока боротьба охопила всю Іспанію. В ніч на 19 липня від імені ЦК КШ по радіо Мадрида виступила член політбюро партії Долорес Ібарурі закликом стати на захист Республіки. Гасло "Не пройдуть!" стало гаслом всіх антифашистів. Спроби уряду піти на переговори із заколотниками закінчились невдачею.
На кінець липня територія Іспанії виявилася розділеною. Промислові райони (Каталонія, Басконія, Астурія, Мадрид) контролювали республіканці — 350 тис. кв.км. Територія, підвладна франкістам, складала 175 тис. км; вони втрималися в Іспанському Марокко, трьох південних аграрних провінціях Західної Андалусії (Кадіс, Уельва, Севілья) та на півночі (Галісія, Наварра, райони Старої Кастилії).
25 липня у Бурґосі було сформовано уряд заколотників. В ситуації, що склалася, результат громадянської війни залежав від втручання зовнішніх сил, зокрема таких держав, як Італія, Німеччина та Португалія. Берлін та Рим розглядали Іспанію як вигідний стратегічний плацдарм для майбутньої війни, своєрідний полігон для випробування військової техніки. Цікавила їх також Іспанія як джерело сировини та сфера вкладення капіталів. До того ж, в італо-німецькі плани входило припинення демократичного розвитку Іспанії.
Отримавши від Франко прохання про допомогу, Гітлер та Муссоліні скерували транспортні літаки в Іспанське Марокко для організації повітряного мосту з перевезення іспанських військ та військових вантажів в Іспанію. До берегів Іспанії гітлерівське командування скерувало також дві військові ескадри. Італійські сили в Іспанії налічували 80 тис. осіб. Португалія підтримала заколотників, надіславши до Іспанії 15 тис. військовослужбовців, а її територія стала перевалочною базою для постачання Франко зброї з Німеччини та Італії. Втручання фашистських держав у громадянську війну в Іспанії дозволило повсталим уникнути швидкої та повної поразки. Вже в серпні 1936 р. південна та північна групи заколотників об'єдналися і розпочали наступ на Мадрид.
Велика Британія, Бельгія, Польща, СРСР, Німеччина, Італія, Португалія схвалили даний принцип. Документ під назвою "Угода про невтручання" підписали 27 європейських країн у серпні 1936 р. Про те, як Німеччина так і Італія не виконували цих домовленостей, а продовжували постачати зброю та людей франкістам. СРСР ж у даному випадку зайняло позицію підтримки республіки, посилаючи в Іспанію зброю, солдатів, але в загальному це не мало успіху.
У вересні 1936 р. він оприлюднив декрет, який забороняв усі політичні партії та організації, що входили до складу Народного фронту. 1 жовтня 1936 р. на території, яку захопили заколотники, Франко, згідно з декретом від 29 вересня 1936 р. "Про концентрацію влади в особі глави держави", був проголошений главою держави та генералісімусом, тобто командувачем всіма військами, він ж і був проголошений «каудильйо». Тимчасово столицею Франко стало місто Бурґос на півночі Іспанії.
Для зміцнення націоналістичного табору в квітні 1937 р. Франко видав декрет про злиття "Іспанської фаланги і ХОНС" з іншими правими угрупованнями в єдину партію під назвою "Іспанська традиціоналістська фаланга і Хунта націонал- синдикалістського наступу" (ІТХ—ХОНС, або Фаланга — скорочена назва, яка отримала поширення). Нову Фалангу стали називати франкістською, а її ідеологію — франкізмом. Замість розпущених професійних спілок з часом була утворена Національна конфедерація синдикатів, що підпорядковувалась Фаланзі та представляла єдину легальну форму діяльності профспілкового руху.
З весни 1937 р. наступом 60-тисячної армії заколотників та інтервентів на північ Іспанії почався другий етап, який тривав до кінця вересня 1938 р. 17 травня 1937 р. відбулася зміна прем'єра (після придушення повстання в Каталонії Ларґо Кабальєро змушений був піти у відставку): ним став також лідер соціалістичної партії — Хуан Неґрін. Його уряд, як і попередній, складався з соціалістів та комуністів і проіснував до завершення громадянської війни.
20 червня 1937 р. сили Франко зайняли столицю Країни Басків Більбао, а у вересні почали наступ на останній бастіон республіканців — Північну Астурію.
В жовтні республіканці втратили індустріальну північ. Навесні 1938 р. заколотники прорвалися до Середземного моря та відрізали від республіки Каталонію. Розкол республіканської території погіршив військове становиш;е Народного фронту.
Восени 1938 р. відбувся перелом на користь франкістів. Почався третій етап війни (вересень 1938 р. — березень 1939 р.). ЗО жовтня 1938 р. розпочався новий контрнаступ військових сил Франко у Валенсії, на р. Ебро. Тут відбулася одна з найбільших битв громадянської війни. Республіканська армія не змогла втримати свої позиції і, зазнавши великих втрат, змушена була відступити. Вирішальний вплив на подальший перебіг воєнних дій мала допомога франкістам з боку Німеччини та Італії. Після тривалих боїв при нерівних силах (350-тисячна армія Франко проти 140-тисяч республіканців) вся Каталонія на початку 1939 р. опинилася під владою франкістів. 26 січня впала Барселона. Уряд Неґріна та президент М. Асанья були змушені переїхати до Франції.
27 лютого 1939 р, уряди Великої Британії та Франції заявили про розрив дипломатичних відносин з республіканською Іспанією і офіційно визнали уряд Франко. Наступного дня Асанья подав у відставку з посади президента республіки. В березні 1939 р. уряд Франко підписав договори про дружбу та ненапад з Португалією та Німеччиною, а також про приєднання Іспанії до "Антикомінтернівського пакту".
Після падіння Каталонії серед учасників Народного фронту виникли суперечності, появилися капітулянтські настрої. На початку березня почався заколот на республіканському флоті в Картахені та у Мадриді. Група захисників столиці на чолі з командувачем гарнізону Касадо, скориставшись пасивністю уряду Неґріна (уряд повернувся у Мадрид 11 лютого 1939 р.), почала переговори про капітуляцію. Було створено так звану Національну хунту оборони, яка віддала наказ про арепгг уряду Х.Неґріна та ЦК КПІ. Народний фронт розпався, республіканська армія була деморалізована. 28 березня 1939 р. Національна хунта оборони відкрила фронт та здала Мадрид. Франкісти увійпіли в столицю. До кінця березня Іспанія повністю опинилася під їхньою владою. Громадянська війна в Іспанії заверпшлася поразкою демократичної революції та Республіки Народного фронту. Кількість жертв, за різними оцінками, сягнула від 400 тис. до 1 млн.
З 1 квітня 1939 р. на всій території Іспанії набрав чинності декрет від 29 вересня 1936 р., основні положення якого були підтверджені указом від 8 серпня 1939 р. У країні було встановлено режим авторитарної влади. Вся повнота виконавчої, законодавчої та судової влади була зосереджена в руках Франко. Він призначав членів кабінету міністрів, який сам очолював, видавав декрети та закони. Новий уряд було сформовано 10 серпня. До його складу увійпіли представники військових і цивільних кіл, фалангістів та нефалангістів, осіб пронімецької та пробританської орієнтації, прихильники монархії, які мали значний вплив у армії.
46. Формування блоку тоталітарно-мілітаристських держав 1936-39 рр.
Ускладнення обстановки у світі у другій половині 30-х років сприяло утворенню блоку агресивних держав. Німеччина, Італія та Японія не прихо вували того факту, що прагнули реваншу, вважаючи себе обділеними версальсько-вашингтонською системою міжнародних договорів, які були укла дені після закінчення Першої світової війни.
Доброзичлива позиція Німеччини під час італійської агресії проти Ефі опії та спільна італійсько-німецька інтервенція в Іспанію призвели до збли ження позицій сторін. 25 жовтня 1936 р. в угоді, що складалась із п'яти пунк тів, сторони задекларували спільність позицій у зовнішній політиці і домови лись про розподіл сфер експансій в Європі і на Середземному морі. У дого ворі містилося твердження «про загрозу з боку комунізму миру та безпеці в Європі». Із цього часу співробітництво двох тоталітарних держав дістало назву вісь «Берлін - Рим», а їхні учасники — «держави осі». У своєму виступі Муссоліні говорив про «вертикаль Берлін - Рим», подібну осі, навко ло якої повинні будуть групуватися інші європейські країни.
25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт в Берліні.
Стаття 1 передбачала взаємну інформацію сторін про «активність Комуністичного Інтернаціоналу» і боротьбу з ним.
Стаття 2 запрошувала держави, «внутрішньому спокою яких загрожує діяльність Комуністичного Інтернаціоналу», приєднатися до цієї угоди.
Стаття 3 встановлювала строк дії пакту на 5 років. В «протоколі підписання» сторони зобов'язались вживати «суворих заходів проти тих, хто всередині країни чи поза нею прямо чи посередньо діє на користь Комуністичного Інтернаціоналу, а також створити постійну комісію для співробітництва в цій боротьбі.
6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія, 1939 року — Угорщина, 1939—1940 роках — Маньчжурська держава та Іспанія, великою мірою через те, що під час іспанської революції 1936-39 р. Італія та Німеччина надавали активну військову підтримку генералу Франко. Антикомінтернівський пакт перетворився у воєнний союз Німеччини, Італії і Японії. 22 травня 1939 р. у Берліні був підписаній італо-німецький договір про військовий союз, так званий «сталевий пакт». Згідно з його умовами, якщо одна зі сторін вступить у війну, друга зобов'язана також розпочати її і підтримати союзницю «на суші, на морі і в повітрі».
Фактично із підписанням сталевого пакту завершилось формування воєнно-політичного блоку міліарних держав, що в подальшому ставив собі за мету перерозподіл та завоювання світу. Але завершення даної фази було б не повним без участі СРСР.
Так 23 серпня 1939 р. у Москві, між Німеччиною та СРСР було підписано пакт Молотова – Ріббентропа про ненапад на 10 років. Таємним додатком до пакту був документ, що розподілив між двома державами сфери впливу у Європі.
47. Мюнхенська угода 1938
Наступною жертвою гітлерівської Німеччини мала ста ти Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточу вали Чехословаччину. У квітні Гітлер під писав «Зелений план», який передбачав окупацію Судет ської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франції та Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляйном і поступитися йому заради миру.
Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехо словаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхили ли радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд роз робив *план Z*, за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області
1З вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судет ських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера, запросив Чемберлена до Ні меччини.
Переговори в Німеччині прошили у вересні 1938 р. в три етапи.
1.15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені від булася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися а своїм урядом і Францією
Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділен ня Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. - відторгнення Судетської області як «внесок у справу збереження миру».
Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР на дасть Чехословаччині негайну й дійову допомогу. У Київському та Білоруському війсь кових округах почалося терміново формування 6 армій ських груп. До кордонів Польщі та Румунії були пересу нуті 30 стрілецьких і 10 кавалерійських дивізій, 1 танко вий корпус, 3 танкові бригади, 12 авіаційних бригад то що. Для відправлення до Чехословаччини виділено 548 бойових літаків .
Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бене ша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо во на прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Ні меччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зіт руть Чехословаччину з лиця Землі.
2. 22 вересня Чемберлен, який раніше ніколи не ко ристувався повітряним транспортом, прилетів до іншої резиденції Гітлера — в Годесберг. На зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області , але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територі альні претензії Польщі та Угорщини.
Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропону вав скликати міжнародну конференцію 4-х держав (без СРСР і Чехословаччини). - «це — остання територіальна вимога, яку я висуваю в Європі».
26 вересня президент Рузвельт направив Гітлеру, де пропонував продов жити переговори й скликати конференцію заінтересова них країн (без СРСР).
3. 29—ЗО вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссолті, Чемберлена й Даладьє з їхніми мініст рами. Чехословацька делегація прибула до «коричневого будинку», де проходила конференція, але в зал засідань не допущена. Після безладного обміну думками і наклеп ницьких обвинувачень на адресу Чехословаччини сторо ни підписали основну угоду.
Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складала ся з головної частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали остаточно визначити кордо ни ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відді ляється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територі альні претензії Польщі та Угорщини.
Наслідки:
1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашист ськими державами за спиною Чехословаччини про її роз членування, «миротворчість» за чужий рахунок. Німеччи на одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її населення, майже половину чеської важкої промисло вості. Німецький кордон проходив тепер у долині в 40 км від Праги.
Польща 2 жовтня ввела свої війська в Тешинську Сі лезію й загарбала шматок чехословацької території з на селенням 230 тис. чоловік. Через місяць Угорщина захо пила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував са мостійний уряд, а в березні 1939 р. проголосив самостій ність цієї частини Чехословаччини. Одночасно самостій ність проголосила Підкарпатська Русь. Отже, Мюнхен «благословив» розчлену вання Чехословаччини.
2. Мюнхенська змова фактично означала поразку са мої політики «невтручання» й «умиротворення» фашист ських агресорів.
3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Фран цію на жалюгідну другосортну країну, позбавивши її союз ників й загальної поваги, Англії ж завдав такого нищівно го удару, якого вона не знала в останні 200 років.
4.3 вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною державою, яка осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне отри мання агресорів.
5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегіч не становище в Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі Збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став проло гом до нової світової війни. В 1938 р. була втрачена реальна можливість запобігти світовій катастрофі. Мюнхенська змова західних держав не тільки стала прологом до другої світової війни, вона її наблизила.
48. Пакт Молотова-Ріббенропа.
Втративши надію на створення с-ми колективної безпеки радянське керівництво почало пошук шляхів зближення з Німеччиною. Важливим виявом зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М. Литвинова на посаді наркома закордонних справ 3 травня 1939 на В. Молотова.
21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму→прагне укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується усіх суперечливих питань. 23 серпня Ріббентроп прилетів до Москви. пополудні, а вночі у кабінеті Молотова о 2 год ночі пакт було підписано. (На литовищі Москви виявилось,що не було Гітлерівського прапору).Переговори поч о 18 год.Рібентроп з порога привітався «Хай Гітлер». Сталін натомість зробив кніксен. До 1 год було погоджено, що Лієпал І Вентєпінс порти перейшли до Рад Союзу. Вночі 24 серпня підписали. Де-факт це угода про військово німецьке співробітництво.
24 серпня 1939 р. в Москві відб засідання ПОЛІТ бюро, що мала ратифікувати пакт 23 серпня. В докум заявля лося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої сторони, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками або арбітражу. Договір укладено на 10 р з подовженням на 5 р.
Був і таємний протокол. В його трьох основних статтях поділялися «зони впливу»: до «зони впливу» Радянського Союзу «в разі політико-територіальних змін» віднесено Фінляндію, Естонію та Латвію, пізніше — Литву, визнавалися «інтереси СРСР щодо Бессарабії» й межі «зон впливу» СРСР та Німеччини в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сан.
31 серпня 1939 р. у Москві було ратифіковано пакт, а в Німеччині на рейхстазі – 1 вересня. 7 вересня 1939р Сталін зустрівся з Димитрієвим і дав йому вказівки, як висвітлювати війну. Сталін назвав Польшу фашисткою д-вою.
В ніч 17 вересня Р. Союз вступив на терит сх. обл. Польщі і поч агресію. О 6 год ранку мали ввійти війська, а ввійшли о 5 год. 17 вересня 1939р Молотов виступив по радіо і пояснив чому Рад Союз перейшов польський кордон – бо Польща збанкрутилась і там настав хаос, а Рад Союз хоче подолати цей хаос.
22 вересня в Бресті спільний військовий парад, який приймали нім. Гудеріан і рос Кривошеїн. Після параду бенкет.
28 вересня 1939 нім погодились-Договір про дружбу і кордони між Нім і СРСР
Наслідки: -Пакт зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі.;
- відвернув напад Японії на СРСР і війну Рад С. на два фронти. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралітет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана.
-Договір Молотова—Ріббентропа був вимушеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність
-Таємний протокол до договору, що торкався інтересів і територіальної цілісності інших держав, з якими СРСР мав угоди про ненапад, означав відступ від декларованих Радянським Союзом принципів зовнішньої політики.
49. Радянсько – фінська війна та реакція країн заходу
Після проголошення Фінляндією незалежності у 1917 р. та перемоги над прокомуністичними силами у громадянській війні 1918 р., Фінляндія стала на демократичний шлях розвитку маючи доволі прохолодні стосунки із СРСР.
1932 р. – між державами підписано договір про ненапад, розрахований на 17 років.
1938 р. – провал переговорів про взаємодопомогу у разі війни між державами. Негативно вплинув на відносини між країнами Пакт Молотова-Ріббентропа, згідно із яким Фінляндія входила до сфер впливу СРСР та анексія частини Польщі. 12 жовтня 1939 р. – радянська сторона висунула ультиматум фінам про: 1) Зміщення кордонів із Каральського перешийка на кілька десятків км. вглиб Фінляндії аби із фінського кордону не можливо було обстрілювати столицю СРСР Ленінград.; 2) оренда СРСР 6 фінських островів а також півострова Ганко, що знаходився в безпосередній близькості від Гельсінкі, на 30 років.
Переговори тривали до 23 жовтня 1939 р., фіни ж пропонували: 1) відсунути кордон в Карелії на 10 км.; віддати в оренду острови лиш у випадку аналогічного кроку СРСР у цьому напрямі; 3) відмовлялися вступати у будь-які військово-політичні блоки. Але такі вимоги Сталін відкинув. 13 листопада 1939 р. – фіни остаточно відмовились вести переговори. Далі Сталін вирішує розпочати вторгнення в Фінляндію.
26 листопада 1939 р. – відбувся «Манійльський інцидент» - наче із фінської території відбувся артилерійський обстріл, що вбив 4 вояків союзу і декількох поранив. насправді обстріл проводився із радянської території.
30 листопада 1939 р. – розпочалась війна із бомбардування цивільного населення та іноземних посольств у Гельсінкі. Через це 14 грудня 1939 р. – СРСР було виключено із Ліги Націй, як країну агресора. Підтримку, у більшості формальну, у війні проти СРСР фінам надавали Швеція, Норвегія, Франція, ВБ, та США проте ніхто з них не оголосив війни СРСР. Також формувалися загони шведських та норвезьких добровольців.
У війну СРСР вступив із 960 тис. армією, 2 тис. танків та 1 тис. літаків на противагу 400 тис. фінської армії, 56 танків, 145 літаків.
Радянська армія наступала у 2 напрямках: 1) просуваючись у Карелію; 2) наступаючи із півночі.
Із листопада 1939 р. – лютий 1940 р. – стратегічна ініціатива належала фінам, через добре укріплену лінію Моннергейма в Карелії, а також через непристосованість радянських військових до ведення війни в гірській місцевості взимку. Так загони фінських лижників знищили цілу північну армію СРСР, а за допомогою «Коктейлю Молотова» ефективно знищували радянські танки.
Лише ціною величезних людських втрат у лютому 1940 р. – червоноармійці заволоділи Виборгом. та попри цей успіх, як радянська армія так і фінська були виснаженими і потребували підписання миру. 12 березня 1940 р.- підписано мирну угоду згідно із якою: 1) СРСР перемістив кордон вглиб Карелії, отримавши міста Виборг та Сортавала, ряд островів у Фінській затоці, частини півостровів Рибачого і Середнього. У межах СРСР повністю опинилось Ладозьке озеро.; 2) п-о. Ханко переданий в оренду СРСР на 30 років за 8 млн. рублів).
Наслідки війни для СРСР були невтішними: 1) втрати 126 тис. вбитими і бл. 200 тис. пораненими і обмороженими, величезна кількість підбитих танків та літаків (асто фіни за день знищували по 50 танків); 2) Підірвано між нар. Престиж СРСР та втрата надії на нього, як на боєздатного союзника; 3) Подальша імовірність про німецької орієнтації Фінляндії, що ставило СРСР у складу ситуацію; 4) Слабкість СРСР у порівнянні з Німеччиною.
Фінляндія ж втратила убитими лиш 23 тис. вояків та 4 тис. пораненими та відстояла власну незалежність.
50. Початок Другої Світової війни. Німецько - польська війна 1939 р.
Згідно із розробленими планом «Вайс» у квітні 1939 р., Німеччина розпочала вторгнення в Польщу 1 вересня 1939 р., зосередивши проти неї 2 млн. солдатів та 2 тис. літаків, а також танкові та моторизовані з’єднання. Гітлерівське командування запланувало провести «бліцкриг» з метою убезпечити себе від вступу у війну ВБ та Франції та згодом перекинути свої війська на захід.
Польська армія, як і кількісно програвала німецькій – солдати використовували застаріле озброєння, польські танки, авіації, артилерія суттєво поступались німецьким аналогам. Постійні атаки німецької авіації на міста і залізничні вузли перешкодили здійснити в повному обсязі мобілізацію польської армії. Спроби створити нову лінію польської оборони по ріках Нарев—Вісла—Сян провалилися через те, що німецькі танкові частини досягли цих рубежів швидше, ніж відступаючі польські війська.
До 8 вересня німецькі сили зуміли підійти до Варшави і оточити її. Польський уряд, покинув Варшаву 7 вересня, а 17 вересня перебрався до Румунії. Уряд і головне командування польської армії практично втратили контроль над розчленованими відступаючими армійськими частинами. Основні сили польської армії до середини вересня були розбиті або оточені. З 9 по 17 вересня відступаючі з'єднання армій "Познань" і "Поможе" зробили останню спробу контратакувати німецькі війська над річкою Бзура. Проте німецькі моторизовані дивізії, долаючи запеклий опір польських військ, зайняли Люблін і підійшли до Бреста. Також несприятливим чинником для Польщі став перехід польського кордону Червоною Армією 17 вересня, фактично з цього дня доля Польщі вже була вирішеною. 26—27 вересня радянські та німецькі війська спільними зусиллями оточили і розгромили під Мостиськами кінну групу генерала В. Андерса, якого було поранено і взято в полон.
28 вересня капітулювала Варшава, а 5 жовтня припинили організований опір останні частини польської армії. Залишена без жодної допомоги Польща зазнала поразки. Втрати поляків у війні з Німеччиною становили 66 тис. убитими і 133 тис. пораненими. Понад 400 тис. солдатів потрапили в полон. Понад 90 тис. солдатів і офіцерів Війська Польського перейшли на територію Румунії і Угорщини, де були інтерновані. Прорвалася в нейтральні країни частина польських літаків і кораблів.
Втрати німецької армії обчислювалися в 16 тис. вбитими, 33 тис. пораненими.
Згідно з укладеним в Москві 28 вересня 1939 р. Договором "Про дружбу і кордон" між СРСР і Німеччиною та таємними додатками до нього, було переглянуто окремі пункти пакту Молотова—Ріббентропа і внесено в нього часткові зміни. В "сферу інтересів" СРСР передано Литву, натомість Радянський Союз відступав Німеччині Люблінське і Варшавське воєводства. Після остаточного розподілу Польїці 50 % її території відійшло до СРСР, 48,5 % було окуповано Німеччиною, а Віленський округ включено до складу території Литви за її згоду розмістити тут 30-тисячний радянський гарнізон. З окупованих Німеччиною територій Сілезію і Помор'я приєднано до райху, а на решті створено Генеральне губернаторство з центром у Кракові.
Завершення ж воєнної кампанії Німеччини проти Польщі відбулось на спільному німецько-радянському військовому параді в Бресті 2 листопада 1939 р.
51. «Дивна війна» у Європі 1939-1940 рр. Напад Німеччини на Францію.
З початком німецької агресії польський уряд розраховував, що ВБ та Франція швидко розпочнуть воєнні дії і відтягнуть частину німецьких сил з польського фронту. Тим часом західні держави під тиском громадської думки З вересня оголосили війну Нім, утримувалися від активних воєнних дій. Довідавшись про оголошення урядами Франції і Великої Британії війни Німеччині, Гітлер заявив: "Це ще не означає, що вони воюватимуть". Така позиція Заходу отримала назву "дивної", або "сидячої" війни. Можливість завдати удару агресорові на Зах. фронті була втрачена. Посилаючись на неготовність армій Франції і Великої Британії вести воєнні дії у вересні 1939 р., уряди цих країн не віддали наказу навіть про бомбардування території Німеччини. Покінчивши з Польщею, німецьке командування швидко перекинуло свої військові сили на Західний фронт, довівши їх чисельність до ста дивізій. Фран цузькі війська бездіяльно спостерігали за воєнними приготуваннями німців. Така "дивна" війна тривала на Заході аж до 10 травня 1940 р.
Після розгрому Польщі Гітлер висунув свої "мирні" пропозиції, основною метою яких було виграти час для передислокації своїх військ на захід і підготовки наступальних операцій. Гітлер обіцяв припинити війну за умови, що Франція і Велика Британія визнають його завоювання в Європі і повернуть Німеччині її колишні колонії. Проте Франція і Велика Британія погоджувалися сісти за стіл переговорів лише після відновлення Польської держави і Чехословаччини. 10 травня 1940 р. німецькі війська перейшли до активних дій на Західному фронті, зосередивши основний удар на стику кордонів Франції, Бельгії та Люксембургу Проти союзників було зосере джено 136 дивізій, які поділялися на три армійські групи.
Третій групі німецьких армій "С" відводилася ділянка фронту вздовж "лінії Мажіно". Її головним завданням було стримувати головні сили французької армії на час проведення наступальних операцій в північній Франції.
Обійшовши укріплення "лінії Мажіно", танкові та моторизовані дивізії групи армій "А" прорвали оборону французьких і англійських військ і швидко просувалися у західному напрямку. 20 травня німецькі частини вийшли до портового міста Кале на півночі Франції. 28 травня 1940 р. капітулювала Бельгія. Перегрупувавши свої війська, німці на початку червня розпочали наступ по всьому фронту на Париж і в південному напрямі. 10 червня на боці Німеччини у війну вступила Італія. Французькі війська опинилися у скрутному становищі. 14 червня німці вступили в Париж. Французь кий уряд переїхав спочатку у Тур, пізніше — у Бордо. У відчаї французький уряд 13 червня 1940 р. звернувся до президента США Рузвельта з пропозицією оголосити війну Німеччині. У відповідь Рузвельт обіцяв лише збільшити військову і матеріальну допомогу, але відмовився оголосити Німеччині війну, мотивуючи, що це є компетенцією конгресу і сенату.
Новосформований уряд Франції, який очолив 16 червня маршал А. Петен, за просив у німців перемир'я. 22 червня 1940 р. Франція капітулювала. Акт капітуляції Франції, було підписано у тому самому вагоні, в якому 11 листопада 1918 р. головнокомандувач військами Антанти маршал Ф. Фош приму сив німецьку делегацію прийняти умови перемир'я.
52. Напад Німеччини на СРСР. Воєнні дії на Східному фронті (1941-42)
22 червня 1941 р – напад Нім на СРСР – новий п-д ІІ Світової. Підписаний 23 серпня 1939 р пакт Молотова-Рібентропа, договір «про дружбу і кордон між Нім та СРСР» були розцінені як тимчасова необхідність.
План «Барбаросса» передбачав розгром СРСР протягом «блискавичної війни», щоб уникнути боротьби на два фронти. Для нападу на СРСР було зосереджено 190 дивізій. Три групи нім армій – «Північ», «Центр» і «Південь» мали просунутися вглиб європ території СРСР і вийти на лінію Архангельськ – Астрахань ще до зимових холодів.
На світанку 22 червня 1941 після масового бомбардування залізничних вузлів, аеродромів і армійських баз розпочався наступнім військ на всьому фронті від Балтійського до Чорного моря. Перші дні – нім армії» просувались порівняно швидко, захопили Вільнюс, Ригу, створили загрозу для Ленінграда. Група «Південь» просувалась найповільніше. 23-29 червня в районі Радехів – Броди – Рівне – одна з найбільших битв танкових частин, контрудар рад частин було відбито і нім розгорнули наступальні операції по всій терит України.
Створивши кількісну перевагу на окремих ділянках фронту німецькі війська за три місяці окупували Молдавію, част Укр, Білорусію, підійшли до Ленінграда і розпочали підготовку наступу на Москву. Гітлер розглядав захоплення Москви, як останній етап здійснення бліц-кригу.
До кінця листопада німці наблизились на віддаль 25-30 км до Москви. 5 грудня 1941 рад війська почали контрнаступ, німців було відкинуто на 150-200 км від Москви.
Наприкінці січня 1942 Сталін видав директиву про початок загального наступу на всіх фронтах. Спроби ліквідувати блокаду Ленінграда в січні 1942 – невдалі і до березня 1942 наступ припинився.
Весною 1942 спроби контрнаступу рад військ у Криму і під Харковом завершилися новими невдачами. Продовжуючи наступ, нім війська в липні-серпні 1942 захопили райони Дону, Кубані, дійшли до Кавказького хребта і Волги.
53.Війна на Тихому океані (1941-42)
З початком ІІ Світової Японія активізувала свою експансіоністську політику в тихоокеанському регіоні. Причини: - анексії окремих провінцій Китаю, - послаблення позицій ВБ, - капітуляція Голландії і Фр.
З 17 жовтня 1941 коли кабмін Яп очолив Тодзіо підготовк до війн –у завершальний період.Переговори з америкою – маскування.
Головну роль у захопленні нових територій яп військо – на флот і авіацію. 7 грудня 1941 р яп літаки і підводні човни раптово атакували військово – морську базу Перл – Гарбор на Гаваях, де бул зосередженні основні сили тихоокеанського флоту США. Цим раптовим нападом японці в перший же день війни встановили своє панування в повітрі і на всіх морях Тихого океану. В цей же день Яп висадила свої десанти на Філіппінах і в Малайї. 8 грудня США, ВБ, її домініони і декілька країн Латинської Америки оголосили Японії війну. 11 грудня у війну проти США вступила Нім та Іт , США оголосила війну у відповідь. 13 грудня США і ВБ нії оголосили війну решта країн Троїстого союзу.
З перших днів – успішні наступальні операції Яп. Великі надії були на Сінгапур. Після того, як 10 грудня 1941 року яп потопили англ. Лінкори « Принц Вельський» і «Ріпалс» (опора Інд флоту), наступ на Сінгапур прискорився. Гарнізон Сінгапура капітулював 15 лютого 1942. З лютого 1942 – яп наступ на Бірму. З захопленням Бірми яп розладнали судноплавство в Індійському океані, провели наступ на китайську територію. До початку квітня 1942 р японці оволоділи Філліпінами, найбільшими островами Індонезії, окупували частину Нової Гвінеї, Соломонові о-ви, розпочали підготовку до захоплення Австралії
Протягом війни фактично всі сировинні ресурси Пд-Сх Азії були поставлені під контроль Японії. Швидке просування яп пояснюється тим, що вона виставляла себе борцем за звільнення народів від гноблення їх «білою расою» «Азія для азіатів».
54. Формування антигітлерівської коаліції. Декларація ООН
І Світова – поч. формуватись обєднання держав, що протистояли нацистській агресії. Перші учасники – Польща, Фр, ВБ та її домініони. Квітень 1940 – приєдналась Норвегія, з травня – Голландія, Бельгія, Люксембург. Після окупації цих країн у Лондоні були утвор еміграційні уряди.
Окупація Фр в червні 1940 значно послабила антигітлер коаліцію, до неї в цей час входили лише ВБ, її домініони та еміграційні уряди. Всі вони підпор британському головному командуванню.
У квітні 1941 приєднались Югославія і Греція. Антигітлерівську коаліцію підтримували США, які з прийняттям 11 березня 1941 закону про ленд-ліз фактично перетворювались у невоюючого союзника і неформального члена антигітлер коаліції.
СРСР на 1му етапі війни виступав як партнер Нім,здійснював з нею розподіл «сфер інтересів», але з початком рад-нім війни переорієнтувався. Вечером 22 вересня 1941 брит прем’єр Черчіль заявив, що ВБ готова надати допомогу СРСР у війні з Нім, наступного дня подібну зяу зробив уряд США. Першим кроком на шляху оформлення військової співпраці СРСР з коаліцією – рад-англ угода 12 липня 1941 про спільні дії проти Нім. Прояв співпраці – спільна окупація Ірану. Впродовж місяця СРСР уклав угоди з еміграційними урядами Польщі, Чехослов, Бельгії, Норвегії та Югославії. 26 вересня 1941 СРСР визнав «вільну Фр» як еміграц уряд і союзника.
Вел роль у зміцненні коаліції – Атлантична хартія(серпень 1941 – черчіль і рузвелт): спільна англо-америк угода. У 8ми пунктах: не прагнути до терит надбань, не погоджуватись на територіальні зміни без згоди народів, яких воно стосується; поважати право кожного народу вільно вибирати для себе форму правління; забезп між нар екон. співпрацю; У вересні 1941 на конфер в Лондоні хартію підписали Польща, Югославія,Греція, Голландія та СРСР.
Важливим кроком – підписання 1 січня 1942 Декларації ООН(26 країн) – опрацьована на Вашингтовській конф(22.12.1941 – 14.01 - 1942) – містила основні принципи ведення війни з агресорами і співпраці між союзниками, які назвали себе Обєднаними Націями. Підтверджувала основні принципи Атлантичної хартії і підкреслювала, що головні зусилля будуть спрямовані на розгром Нім. Зобовязувался використати всі свої воєнні і економічні ресурси проти агресорів. З прийняттям декларації завершилось формування коаліції. Ядро – США, ВБ з домініонами і СРСР.
55. Злам у ході війни на користь держав антигітлерівської коаліції (1942 – 43 рр.)
Весна-літо 1942 – розширення окупованих територій – цей рік започаткував реалізацію військових і матеріальних переваг антигітлерівської коаліції і поклав початок перелому в ІІ Світовій.
Перша перемога в 1942 здобута американцями в повітряно-морських битвах 7-8 травня у Кораловому морі і 3-5 червня біля Мідуей.(Японія змушена перейти до стратегічної боротьби.
У Пн.Африці вирішено провести операцію на Сх.фронті з метою витіснення італо-німецьких військ з континенту і досягнення повного панування в Середземному морі. 8-ма британська армія мала значну перевагу над противником. Наступ британських військ розпочався з-під Ель – Алаймена 23 жовтня 1942 р і завершився відступом італо-німецьких військ.
У період успішного наступу британських військ на Тріполітанію і Кіренаїку 8 листопада 1942 почалась висадка десантних частин союзників в Алжирі і Марокко. Щоб нейтралізувати французькі війська напередодні з ними було проведено таємні переговори. Після зайняття Алжиру і Марокко американські війська розпочали наступ на Туніс. 3 грудня 1942 р в Тунісі розпочалася позиційна війна.
На Східному фронті влітку 1942 стратегічне становище погіршувалося. Після втрат під Харковом радянська армія продовжувала відступати. А в липні-серпні 1942 р – нім командування спрямувало основний удар на Сталінград.
З 19 листопада розпочався контрнаступ Червоної армії військами трьох фронтів: Пд-західного, Донського і Сталінградського. 23 листопада військові частини Пд-Зх і Сталінградського фронтів зєднались в р-ні м.Калач і після тривалих боїв 2 лютого 1943 роточені гітлерівські війська капітулювали. Ця перемога змінила стратегічну ситуацію на Сх фронті.
Успіхи союзників у боях на тихому океані на початку літа 1942 р , успішні наступальні операції у Пн.Африці і перемога на Волзі – яскраві свідчення перелому в сторону антигітлерівської коаліції.
56. Відкриття ІІ Фронту в Європі. Воєнні успіхи
Уряди США і ВБ, виконуючи рішення Тегеранської конференції, вирішили до літа 1944 р відкрити Другий фронт. План військової операції під назвою «Оверлорд» передбачав висадку основних сил созників на Пн.Франції – в Нормандії. Щоб відтягнути част нім сил на пд. Країни і дезорієнтувати гітлерівців щодо основних напрямів операцій союзників, планувалося додатково висадити десант на середземноморському узбережжі.
Головнокомандувач союзних військ – Дуайт Ейзенхауер. Вранці 6 червня 1944 почалася висадка десантів узовж узбережжя Нормандії. Повітряні десанти спецпідрозділів «командос» висаджувались на відстані 10-15 км від узбережжя. Вони повинні були захопити залізничні станції, мости і перешкодити гітлерівцям організувати контрнаступ та перегрупування військ. Спроби німців силами 12 дивізій організувати контрнаступ – невдалі.
Через декілька днів після висадки десанту союзників нім війська вперше застос для обстрілу Лондона і англ. Терит нову зброю – ракети ФАУ – 1, які німці назвали «зброєю відплати».
Під час розгортання наступу у Фр 20 липня 1944 нім військовики здійснили замах на Гітлера, виконавцем якого був полковник фон Штауфенберг. Змовники планували після його смерті домовились із США та ВБ про припинення воєнних дій на Заході і продовжувати війну проти СРСР, але замах не вдався.
Опір гітлерівців послабився після висадки 15 серпня 1944 р ще одного десанту – на Пд.Франції. Успіхам союзників значною мірою сприяв наступ радянських військ на Сх.Фронті, внаслідок якого Гітлер не мав змоги посилати у Фр резервні військові дивізії.
У столиці країни Парижі 19 серпня 1944 – поч. повстання. Після 5-денних вуличних боїв нім гарнізон капітулював. Ввесері 24 серпня 1944 в Париж вступили фр та америк війська.Восени 1944 р було звільнено майже всю Францію і Голландію. Війська союзників 21 вересня 1944 вступили на терит Нім в районі м. Аахен, лише в р-ні Арденн, де гітлерівці створили сильний укріплений плацдарм,залишились окупаційні війська. 16 грудня німецькі зєднання організували тут контрнаступ, котрий був спинений 28 грудня. Це була остання наступальна операція німців на Західному фронті.
Відкриття ІІ фронту мало велике значення для прискорення розгрому нацистської Нім та остаточного звільнення європейських народів від окупантів.
57.Рух опору в країнах Європи в роки другої світової війни.
Рух опору народів Європи став невід’єм. скл. визвольн. боротьби проти агресорів у Другй світ. війні. Спільною рисою був національно-визв. х-ер спрям проти фашистських та нацистських режимів. Мета в окупованих країнах – вигнання загарбників і відновл. нац. незал; в кр. Троїстого блоку – за повалення існ. режимів і встан демокр. Учасники руху належали до: ліб-демократичного, лівоцентриського, і комуністичного напрямків. Ознаки: ліб-дем – відновл довоєнного ладу; лівоцентристи – збільш ролі держ у сферах життя; комуністичний – соціалізація країн. Етапи руху опору: І (1939-1941)- нагром сил; ІІ (1942-1943)- перехід до активних форм боротьби; ІІІ (1944-1945)- стає масовим.
Югославія: Найб масовий рух розгорн у Югославії, Греції Албанії, к-сть партизанів на Балканах-150 тис. В зах. сербії до сер 1941 р. був сформований Центральний національний комітет королівства Югославії і штаб повстанського руху, який очолив Д. Михайлович. З нападом Нім на Рад. Союз у Югославії почав формуватися комуністичний військово-пол. центер, який очолив Тіто.
Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визв. армія вела операції на всій тер. країни, створювала визволені райони, де владу здійснювали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.
Франція.- організацією "Вільна Франція", яку створив генерал Шарль де Голль 1940 р. у Лондоні. До руху Опору залучалися різноманітні соціальні прошарки. Мета - звільнення Франції від нацизму. Проте були і розбіжності.
Патріотичні організації французького Опору 1942 р. об'єднали свої бойові групи в "таємну армію", що визнала керівництво генерала де Голля. В листопаді 1942 р. Комуністична партія Франції, що мала вел. вплив у русі Опору, підписала угоду про спільні дії з силами "Франції, що бореться", якими керував генерал де Голль.
1943 р. виникли єдині керівні органи: Національна рада Опору, що стала вищим керівним органом. На місцях - комітети визволення. Всі учасники Опору визнали загальне кер-во розташованого в Алжирі Французького Комітету Національного Визволення (ФКНВ), який з осені 1943 р. одноосібно очолив Шарль де Голль.
У Півн. і Сер. Італії, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що склад. з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії, звільнені від окупантів, перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді. Вперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії. В горах ств. демократичні органи влади на чолі з місцевими комітетами національного визволення.
У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало співробітництва з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищ. польської державності і польської нації. Великий вплив мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.
У серпні 1944 р., не очікуючи підходу радянських військ, Армія Крайова підняла повстання у Варшаві, безжально придушене німцями практично на очах у Радянської Армії. Однак вирішальним у ставленні Москви до повсталої Варшави була та обставина, що боротьбу вели бойові частини, підпорядковані лондонському емігрантському урядові.
Народи Чехословаччини чинили дедалі більший опір окупантам. Великого поширення набув саботаж на військових заводах, здійснювалися диверсії на залізницях, електростанціях. У країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної приналежності. В СРСР було створено 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Л. Свободи, що 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення.
Відразу ж після загарбання радянських земель німцями виникає підпільний і партизанський рух. 30 травня 1942 р. створюється Центральний штаб партизанського руху на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. На-прикшці серпня до Москви на нараду були викликані керівники найбільших партизанських з'єднань, ле було намічено конкретні плани по боротьбі з ворогом.
Найбільші групи і об'єднання партизан діяли в Ленінградській, Смоленській і Орловській областях Росії, у Білорусі, східних і північних областях України. Влітку і восени 1942 р. партизани стримували до 24 ворожих дивізій. Масові удари по залізницях у Білорусі, Смоленській та інших областях досягай апогею у серпні 1943 р., коли партизани розпочали "рейкову війну".
Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом.
58. Нацистський окупаційний режим у Європі: регіональні особливості
До літа 1942 Нім встановила свою гегемонію в Європі: б-сть держав континенту були або окуповані Нім, або перебували з нею в союзницьких відносинах. Нейтралітет : Швеція, Швейцарія, Ірландія, Португалія, Туреччина.
Імперська політика «розділяй і владарюй» і різних регіонах мала певні відмінності.
На терит, анексованих до складу райху (Австрія, Судети, Ельзас і Лотарингія, округи Данциг і Мемель, зх. част Польщі, пн. Словенія) - встан. гітлерівську адміністрацію. Розглядались як складові частини Німеччини. →провести онімечення.
Зх-європ країни(Данія, Норвегія, Голландія, Бельгія, Франція) – «поміркованість» окупаційної політики тут була розрахована на спонукання місцевого населення до співпраці з німцями у встановленні «Нового порядку». В цих країнах вони встановили маріонеткові уряди, зберегли старий державний апарат, але, розглядаючи окуповані країни як підневільні території, поставили під контроль економіку, посили експлуатацію населення, вивезення сировини до Нім та Італії.
Найбільша поблажливість до Данії і Норвегії. Франція:відмінності між «вільною зоною» і окупованою територією(тут було розпущено всі політичні партії, заборонялись страйки і демонстрації, запроваджено систему заручників(за вбивство 1 німця=страта 50-100 місцевих).
Сх. і Пд-Сх Європа: тут встановлені більш жорсткі режими. Ці терит розцінювались як «життєвий простір» для німців. Тут запроваджено надзвичайний стан, населення не могло пересуватись без дозволу влади, комендантську годину, трудову повинність. Геноцид проти євреїв і циган.(голокост – нацистська політика винищення євреїв). Для знищення «неповноцінних народів» використ: розстріли, концтабори(Майданеку, Освенцім, Бухенвальд).
Італ зона окупації: (Албанія, зх.. Греція, Чорногорія, част Словенії і Хорватії) – фашисти використовували такі ж методи окупаційної політики як німецькі нацисти. Освоєння колоністами земель. У зв’язку з крахом італ. Фашизму влітку 1943 названі території окупували німецькі війська, які запров режим «східного зразка»
59. Капітуляція Німеччини. Постдамська конференція
Наступ союзників у 1944 р вкрай погіршив військово –стратегічне становище Нім. Внаслідок великих втрат територій на Сх і Зх значно скоротилися доставки стратерічної сировини і продуктів харчування.
Коли війна на два фронти стала фактом, Гітлер в липні 1944 оголосив нову тотальну мобілізацію: призовний вік солдатів скорочувався до 16 р. Успішно провівши в січні – на початку лютого 1945 р Вісло – Одерську наступальну операцію, радянські війська перенесли воєнні дії на територію Нім, створивши безпосередню загрозу для Берліна.
Одночасно рад армія вступила в Угорщину і до 4 квітня 1945 територію Угорщини було овністю очищено від гітлерівців. Німеччина втратила останнього союзника в Європі. Після звільнення 13 квітня 1945 р Відня рад війська розпочали наступ на пд. Р-ни Чехословаччини.
На Західному фронті союзні війська в лютому 1945 р розпочали наступ, який завершився взяттям Руру.
Головним центром опору гітлерівців залишався Берлін. Наступ на який розпочався 16 квітня 1945р силами трьох фронтів – Першого(Жуков) і Другого (Рокоссовський) Білоруських та Першого Українського(Конєв). 25 квітня Берлін був оточений. 30 квітня Гітлер вчинив самогубство і передав керівництву урядом адміралу Деніцу. 2 травня берлінський гарнізон припинив опір.
8 травня 1945 року фельдмаршал Кейтель підписав акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, яку було прийнято представниками 4х союзних держав. Проте навіть після капітуляції окремі військові угруповування продовжували чинити опір радянській армії. З 9 по 11 травня Червона армія завершила останню в Європі разьку наступальну операцію, в результаті якої 9 травня визволено столицю Чехословаччини, розгромлено переважну більшість німецьких дивізій, що проривалися на Захід, щоб здатися в полон американцям. Війна в Європі закінчилась.
Остання конференція глав урядів СРСР, США і ВБ під час 2 Світової війни відбулась 17 липня – 2 серпня 1945 р у Постдамі під Берліном. Делегацію СРСР – Сталін, США – Трумен, ВБ – Черчіль, а з 28 липня – Еттлі.
Напередодні конференції США здійснили випробування атомної бомби і намагалися проводити політику тиску щодо СРСР.
За пропозицією американської делегації було прийнято рішення про утворення Ради міністрів закордонних справ 4х країн – США, СРСР, ВБ і Китаю. На неї покладалась також і підготовка роботи мирної конференції.
Центральне питання – обговорення подальшої долі Німеччини. Ріш – розглядати Нім як економічне ціле, провести роззброєння, демократизацію і денацифікацію країни. З цією метою передбачалося ліквідувати Німецькі монополістичні обєднання, знищити військ потенціал Нім, лік від націонал – соціалістичну партію і всі її установи, покарати воєнних злочинців. Для цього створювався міжнародний військовий трибунал. Було підтверджено положення Кримської конференції про те, що тимчасове управління країною буде здійснювати Контрольна рада у складі головнокомандувачів окупаційними військами союзників. Відкинуто пропозицію Сталіна про запровадження спільного адміністративного контролю над Рурським промисловим районом.
Пит репарацій – принцип стагування репарацій, згідно з яким кожна держава-окупант повинна була задовольнити свої репараційні претензії виключно за рахунок своєї зони. + вирішено було поділити порівну між союзниками вцілілий франт Німеччини.
Розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. Західні делегації наполягали відкласти це питання до мирної конференції. І все ж були затверджені пропозиції делегації СРСР. Вирішено тимчасово передати Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг.
Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі.
Радянська делегація підтвердила попереднє рішення Радянського Союзу про вступ у війну проти Японії'.
Значення: по-перше, вона врегулювала найскладніші міжнародні проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків війни в Європі. По-друге, конференція продемонструвала можливість досягнення єдності великих держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни. По-третє, рішення конференції стали програмою післявоєнного устрою Європи. На жаль, західні держави досить скоро почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдамські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.
60. Війна з Японією 1945. Завершення 2 Світової
Перейшовши до наступальних операцій проти Японії на Тихоокеанському театрі воєнних дій, союзники дотримувалися стратегії «крок за кроком», суть якої полягала у захопленні морськими десантами за допомого флотуі авіації острівних опорних пунктів. Упродовж літа 1944 американці захопили Маріанські острови.
У жовтні 1944 в районі Філіппін – найбільша морська битва(4 доби) – японці зазнали відчутної поразки. Перемога на морі дозволила США провести десантні операції на Філліпінських о-вах. – вперше проти кораблів застосовано літаки-бомби з «камікадзе».
У квітні 1945 р союзники розпочали висадку на о-в Окінава. – 1500 кораблів – три місяці знадобилось для завоювання острова.
6 серпня 1945 – американці скинули першу атомну бомбу на м.Хіросіму, через 3 дні – на Нагасакі. – 500 тис загиблих. Застос нового виду зброї, щоб продемонструвати курс на ще більше зміцнення своїх міжнародних позицій.
9 серпня 1945 р – у війну проти Японії вступив РС. Осн удар рад армії – проти Квантунської армії в Маньчжурії. За 10 днів були розгромлені основні опорні пункти, японці почали масово здаватись у полон. Допоміжні операції рад війська провели на Пд. Сахаліні і на Курильських о-вах. 28 серпня на аеродромі поблизу Токіо висадився передовий загін американських військ, через к-ка днів американці окупували Японські о-ви.
2 вересня 1945 р у Токійській затоці на борту америк крейсера «Міссурі» під головуванням Дугласа Макартура відбулося підписання акта про капітуляцію Японії.
Підсумки ІІ Світової: завершилась перемогою антигітлерівської коаліції над державами-агресорами – Нім, Італією, Японіє та їх союзниками. Непоправні людські і матеріальні втрати. – прибл 60 млн загиблих і 90 млн інвалідів. Найбільше втрат – СРСР – викликані не лише тим, що впродовж тривалого часу на Сх фронті були зосереджені основні сили Нім і її союзників, але й внаслідок прорахунків і помилок сталінського кер-ва і його військ доктрини – принцип « перемога будь-якою ціною».
Наслідки: нове розташування сил на міжнародній арені: 2 наддержави – США і СРСР, які з созників незабаром перетворились на суперників. 2 Світова сприяла піднесенню нац.-визвольних рухів народів Азії і Африки, деколонізації Сходу і виникненню десятків нових держав.