Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Мiжнароднi стандарти проведення виборів.
Під міжнародними стандартами виборів будемо розуміти загальноприйняті вимоги, закріплені міжнародними угодами або встановлені міжнародними організаціями, що визначають принципи та оптимальні форми провадження виборчих процедур з метою якнайповнішої реалізації виборчих прав громадян. Міжнародні стандарти виборів не варто ототожнювати виключно з міжнародним правом, оскільки джерелом міжнародного права як загальнообов’язкових норм поведінки держав є рішення Організації Об’єднаних Націй; проте міжнародно-правові норми, що врегульовують питання виборчого права, є складником міжнародних стандартів виборів.
Першим документом, який закладав основи міжнародного виборчого права, була Загальна декларація прав людини (прийнята 10 грудня 1949 року). Стаття 21 Декларації визначала, що «воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування». Тобто Декларація містила такі виборчі стандарти: 1) періодичність виборів; 2) загальне і рівне виборче право; 3) рекомендація таємного голосування як найоптимальнішої форми реалізації виборчого права (але не абсолютизуючи останню).
7 березня 1966 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 січня 1969 року). Статтею 5 Конвенції було визначено, що країни-підписанти зобов’язалися заборонити й ліквідувати расову дискримінацію при реалізації політичних прав, у тому числі права брати участь у виборах — «голосувати і виставляти свою кандидатуру — на основі загального і рівного виборчого права, права брати участь в управлінні країною, так само як і в керівництві державними справами на будь-якому рівні, а також права рівного доступу до державної служби».
16 грудня 1966 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (цей Міжнародний пакт був ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII від 19 жовтня 1973 року). Даний пакт є примітним з того погляду, що документ не лише окреслив міжнародно-правове розуміння громадянських і політичних прав, установив їх перелік, а й запропонував Факультативним протоколом (Україна приєдналася до Факультативного протоколу відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 25 грудня 1990 року N582-XII) механізм контролю за їх дотриманням у країнах-підписантах: Комітет з прав людини ООН отримував повноваження приймати від окремих осіб письмові повідомлення про порушення прав; далі за визначених умов Комітет мав доводити повідомлення до відома держав-учасниць, які порушують визначені пактом права. Останні, у свою чергу, протягом шести місяців мали подати Комітету письмові пояснення чи заяви з даного питання.
Стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року визначала, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації… і без необґрунтованих обмежень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і через вільно вибраних представників; б) голосувати і бути вибраним на дійсних періодичних виборах, що відбуваються на основі загального рівного виборчого права при таємному голосуванні і що забезпечують вільне волевиявлення виборців» [10]. Положення 25 статті Пакту, фактично, повторювали норми, закладені Загальною декларацією прав людини і Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, щоправда, розширюючи коло антидискримінаційних характеристик.
Наступним етапом формалізації міжнародних виборчих стандартів став Документ Копенгагенської наради конференції з людського виміру НБСЄ, учасники якого віднесли вільні вибори до «числа елементів справедливості, що істотно необхідні для повного вираження гідності, властивої людській особистості, і рівних і невід’ємних прав усіх людей» [3], а волевиявлення людей на вільних, чесних, періодичних і непідроблених виборах є основою легітимності влади. Документ Копенгагенської наради повторював засвідчені вищезгаданими міжнародними актами загальні вимоги до інституту виборів. Згідно з актом, вибори мали проводитися «через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування чи рівноцінної процедури вільного голосування в умовах, що забезпечують на практиці вільне вираження думки виборцями при виборі своїх представників».
Розділ 7 Документа Копенгагенської наради визначив такі умови виборів, за яких їх можна вважати підставою для формування легітимної державної влади, «основою влади уряду»:
• вільні вибори проводяться з розумною періодичністю, що встановлюється законом (проте поняття «розумної періодичності» наразі не деталізовано);
• усі мандати хоча б однієї палати національного законодавчого органу мають бути об’єктом вільного змагання кандидатів у ході всенародних виборів;
• гарантування повнолітнім громадянам загального та рівного виборчого права;
• забезпечення проведення голосування таємно або із застосуванням рівноцінної процедури вільного голосування, а також чесний підрахунок голосів та повідомлення про нього, опублікування офіційних результатів;
• повага до права громадян добиватися політичних чи державних посад особисто чи в ролі представників політичних партій чи організацій без дискримінації (знову ж таки акт не дає визначення «дискримінації»);
• повага до права окремих осіб чи груп осіб створювати в умовах повної свободи свої політичні партії або інші політичні організації та надання таким політичним партіям і організаціям необхідних юридичних гарантій, що дозволяють їм змагатися між собою на основі рівності перед законом та органами влади;
• забезпечення проведення політичних кампаній в атмосфері свободи та чесності, яку дозволяє закон та державна політика, і в якій жодні адміністративні дії, примус чи залякування не утримували б партії та кандидатів від вільного висловлення власних поглядів і оцінок, а також не заважали б виборцям ознайомлюватися з ними та обговорювати їх або голосувати вільно, без побоювань покарання;
• забезпечення невстановлення будь-яких юридичних чи адміністративних бар’єрів для вільного доступу до засобів масової інформації на недискримінаційній основі для всіх політичних груп та окремих осіб, які бажають взяти участь у виборчому процесі;
• забезпечення права кандидатів, що отримали необхідну кількість голосів, яка визначена законом, належним чином обіймати посаду та мати змогу залишатися на ній до закінчення строку своїх повноважень або до їх припинення іншим чином, що регулюється законом відповідно до демократичних парламентських та конституційних процедурам.
Копенгагенська нарада вперше у виборчій практиці задекларувала введення у практику виборчих процесів конкретних держав інституту іноземних і національних спостерігачів. Даний інститут, на думку держав-учасниць Наради, здатний підвищити авторитетність виборчого процесу в державах, де проводяться вибори. Даний документ не визначає умов функціонування спостерігачів, їх статусу — повноважень, відносин з органами державної влади, правову силу висновків міжнародних і національних спостерігачів, вказуючи лише, що держави-підписанти Документа Копенгагенської наради «запрошують спостерігачів від будь-яких інших держав-учасниць КБСЄ та будь-яких відповідних приватних установ та організацій, які цього забажають, спостерігати за ходом їхніх національних виборів в обсязі, що допускається законом». Отже, тут можна вести мову про такі засади спостереження: 1) підставою для участі у спостереженні є запрошення; 2) запрошення видається від імені держави; 3) участь у спостереженні можуть брати недержавні організації.
У Парижі 26 березня 1994 року на 154-й сесії Ради Міжпарламентського союзу було прийнято «Декларацію про критерії вільних і справедливих виборів», за яку проголосувало 112 країн. Ця Декларація деталізує критерії і принципи вільних виборів, урегульовуючи правила поведінки у виборчому процесі таких його суб’єктів: особи, кандидата та партій, держави.
Щодо правосуб’єктності особи, то декларація визначила:
1) кожен повнолітній громадянин має право голосувати на виборах без будь-якої дискримінації;
2) кожен дорослий громадянин має право доступу до діючої, безсторонньої і рівної процедури реєстрації виборців;
3) той, хто має право голосу не може бути позбавлений права голосування чи виключений зі списків виборців інакше як на законних підставах, причому ці підстави повинні відповідати зобов’язанням даної держави по міжнародному праву;
4) кожен громадянин, позбавлений права голосування чи виключений зі списків виборців, повинен мати право оскаржити таке рішення в судовому порядку для швидкого і дієвого усунення помилки, якщо вона зроблена;
5) кожен виборець має право на рівний і реальний доступ на виборчу дільницю, для того щоб здійснити своє право на голосування;
6) кожен виборець має право здійснити на рівній основі з іншими виборцями своє право, причому його голос має таку ж вагу, як і голос інших виборців;
7) право на таємницю голосування є абсолютним і не може бути жодним чином обмежене.
Декларація визначила такі права й обов’язки кандидата і партій у ході виборчого процесу:
1) кожен має право брати участь в управлінні своєю країною і повинен мати рівні можливості висунути свою кандидатуру на виборах. Критерій участі в управлінні визначається відповідно до національних конституцій і законів і не суперечить міжнародним зобов’язанням держави;
2) кожен має право вступити або разом з іншими організувати політичну партію чи організацію з метою конкуренції на виборах;
3) кожен індивідуально чи разом з іншими особами має право: а) вільно виражати політичні погляди; б) шукати, одержувати і повідомляти інформацію і робити обґрунтований вибір; в) вільно пересуватися по країні, беручи участь у передвиборній кампанії; г) брати участь у передвиборній кампанії на рівній основі з іншими політичними партіями, включаючи партію, що сформувала існуючий уряд;
4) кожен кандидат чи кожна політична партія повинні мати рівні можливості доступу до засобів інформації, особливо до засобів масової інформації з метою викладу своїх політичних поглядів;
5) право кандидатів на безпеку їх життя і власності повинне бути визнане і захищене;
6) кожна особа і кожна політична партія мають право на охорону законом і на захист від порушень політичних і виборчих прав;
7) вищевказані права можуть бути обмежені у виняткових випадках, що передбачені законом і обґрунтовано застосовуються в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, підтримки суспільного порядку, захисту суспільного добробуту і моралі, а також захисту прав і свобод громадян, причому дані обмеження повинні відповідати зобов’язанням держави перед міжнародним правом. Припустимі обмеження для висування кандидатів, що стосуються створення і діяльності політичних партій, виборчих прав, застосовуються у випадках, коли це не зв’язано з дискримінацією на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національності чи соціального походження, власності, місця народження чи іншого стану.
8) кожна особа чи політична партія, чия кандидатура чи виборчі права зазнали обмежень чи були скасовані, має право оскаржити в судовому порядку прийняті рішення з метою їх перегляду і виправлення помилок швидко й ефективно.
9) кандидат, партія несуть відповідальність перед суспільством. Насамперед, жоден кандидат чи політична партія не повинні використовувати насильство.
10) кожен кандидат і політична партія, що беруть участь у виборах, повинні поважати права і свободи інших.
11) кожен кандидат і політична партія, що беруть участь у виборах, повинні погодитися з результатами вільних і справедливих виборів.
Відповідно до Декларації про критерії вільних і справедливих виборів, встановлено права й обов’язки держави у виборчому процесі. Серед обов’язків держави Декларація визначає:
1) забезпечення гарантій прав та інституційних рамок для проведення регулярних, дійсних, вільних і справедливих виборів відповідно до міжнародних правових зобов’язань: а) встановлення дієвої, безсторонньої і недискримінаційної процедури реєстрації виборців; б) визначення чітких критеріїв реєстрації виборців — віку, громадянства й місця проживання, забезпечуючи застосування цих критеріїв без яких-небудь розходжень; в) сприяння становленню і вільній діяльності політичних партій, при можливості регулюючи фінансування політичних партій і виборчих кампаній, забезпечення поділу партії і держави, установлення рівних умов для суперництва в ході виборів; г) прийняття національних програм громадянської освіти, забезпечення умов для ознайомлення з виборчими процедурами і правилами.
2) вжиття «політичних та інституційних кроків» для поступового досягнення й утвердження демократичних цілей, у тому числі через установлення нейтрального, безстороннього і збалансованого механізму організації і проведення виборів. Дана норма включає в себе: а) забезпечення підготовки й неупередженості всіх осіб, відповідальних за різні аспекти виборів, установлення послідовних процедур голосування, про які поінформовано виборців; б) забезпечення реєстрації виборців, відновлення списків виборців і процедур голосування з використанням допомоги національних і міжнародних спостерігачів; в) вимогу, щоб партії, кандидати і засоби масової інформації прийняли і виконували кодекс поведінки, що регулює їхні дії в період проведення виборчої кампанії і голосування; г) забезпечення чесності голосування шляхом вжиття відповідних заходів, що не допускають багаторазового голосування однієї особи чи неправомочних осіб; д) забезпечення чесного підрахунку голосів.
3) забезпечення дотримання прав людини для всіх громадян, «що проживають на їхній території і на території суб’єктів, які перебувають під їхньою юрисдикцією», у тому числі: а) свободу пересування, збір об’єднань і вираження думок, особливо під час політичних зборів і мітингів; б) партіям і кандидатам — свободу в поширенні своїх поглядів серед виборців і можливість рівного доступу до державних і громадських засобів масової інформації; в) вжиття необхідних заходів, що гарантують неупередженість у висвітленні виборчої кампанії державними і громадськими засобами масової інформації.
4) вжиття необхідних засобів для забезпечення партіям і кандидатам «розумних можливостей для представлення своїх виборчих платформ»;
5) вжиття заходів для забезпечення дотримання принципу таємного голосування і для того, щоб виборці мали можливість голосувати вільно, без страху і не побоюючись залякування;
6) забезпечення таких умов, коли при голосуванні виключається підкуп чи інші протизаконні дії, зберігаються безпека і цілісність процесу голосування, а підрахунок голосів проводиться підготовленим персоналом і може бути виведений на монітор і підданий безсторонній перевірці;
7) вжиття заходів для забезпечення ясності і зрозумілості усього виборчого процесу, у тому числі здійснюваних через присутність представників партій чи належним чином акредитованих спостерігачів;
8) створення умов, щоб партії, кандидати і їх прихильники користалися рівною безпекою, а державні органи робили необхідні кроки для запобігання випадків насильства в ході виборів;
9) забезпечення заходів для того, щоб випадки порушення прав людини і скарги, що стосуються виборчого процесу, розглядалися швидко й ефективно в тимчасових рамках виборчого процесу такими незалежними і безсторонніми органами, як виборчі комісії чи суди.
Досить абстрактна норма статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, яка повторювала положення Загальної декларації прав людини, була розшифрована Комітетом ООН з прав людини у 1996 році. Загальний коментар Комітету ООН з прав людини до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права на сьогодні є одним з основних джерел міжнародного права у визначенні виборчих стандартів.
У цьому зв’язку треба сприймати як закономірне явище створення квазіміжнародних виборчих стандартів, тобто стандартів, створених на основі субрегіональних міждержавних угод. Однією з них є Конвенція про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях Співдружності Незалежних Держав.
Відповідно до Конвенції, стандартами демократичних виборів є закріплені в національних конституціях і законах право громадянина обирати і бути обраним в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, в інші органи народного (національного) представництва, принципи періодичності й обов’язковості, справедливості, правдивості і свободи виборів на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, що забезпечують свободу волевиявлення виборців, відкритий і гласний характер виборів, здійснення судового й іншого захисту виборчих прав і свобод людини і громадянина, суспільного і міжнародного спостереження за виборами, гарантії реалізації виборчих прав і свобод учасників виборчого процесу. Правовою базою для визначення стандартів виборів є Конституції і закони держави.
Висновки:
На сьогодні можна констатувати наявність міжнародних виборчих стандартів, обов’язкових для України, встановлених на кількох рівнях — універсальному (міжнародному), регіональному (європейському), субрегіональному (СНД). На універсальному рівні найбільш виписаними є норми, що стосуються запобігання дискримінації виборця, встановлення рівних виборчих прав кожному суб’єктові виборчого процесу.
Міжнародні стандарти, прийняті у 90-х роках ХХ століття, а також у 2003 році, відзначаються глибшим втручанням в інженерію виборчих процесів у національних державах, зачіпаючи такі питання, як: а) створення незалежних виборчих органів, на які покладається обов’язок організації виборчого процесу, створення умов для справедливого ведення виборчої кампанії. Міжнародні стандарти в цьому питанні демонструють стійку еволюцію в бік розвантаження державних органів від організації виборчого процесу і судів — від вирішення виборчих спорів, перекладаючи дані функції на незалежні виборчі органи. При тому на сьогодні відсутні міжнародні стандарти щодо суб’єктів формування виборчих органів, встановлення кваліфікаційних вимог до їх членів тощо; б) чітке визначення прав і обов’язків суб’єктів виборчого процесу, особливо модифікуючи функціональні обов’язки органів публічної влади від організаційно-розпорядницьких до регулятивних і забезпечувальних. Стосовно прав виборців міжнародні виборчі стандарти стійко дотримуються встановлення різної виборчої правоздатності громадян і негромадян. На субрегіональному рівні робляться спроби створення умов до волевиявлення громадян поза межами держав, у яких відбуваються вибори; в) вводиться у практику виборчих процесів інститут міжнародних і національних спостерігачів. Щоправда, ні універсальні, ні регіональні міжнародні стандарти не встановлюють статусу останніх — суб’єктів запрошення, фінансування, умов діяльності, терміну спостережної діяльності. І найголовніше — на сьогодні відсутні норми, які б визначали юридичну силу висновків, зроблених за результатами спостереження — як внутрішнього, так і міжнародного; г) як одні з основних гарантій рівних можливостей у волевиявленні через виборчі процедури у системі міжнародних стандартів виділяється рівний доступ до інформації і рівні можливості у фінансуванні виборчої кампанії, веденої партіями або кандидатами.
Порівняльний аналіз виборчого законодавства України (Закон України «Про вибори народних депутатів України) з міжнародними виборчими стандартами виявляє невідповідність першого у кількох питаннях: а) в українському законодавстві відсутні норми щодо врегулювання статусу національних спостерігачів; б) в Україні на сьогодні відсутні процедури, які визначені Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи, щодо контролю за фінансуванням суб’єктів виборчого процесу; в) чинне законодавство України неналежно прописує гарантії рівного доступу до джерел інформації в ході ведення виборчої кампанії учасників виборчого процесу.
Проте, мусимо зазначити, що порівняльний аналіз щодо відповідності європейських національних законодавств міжнародним виборчим стандартам показує, що українське законодавство є одним із найпрогресивнішим у Європі, оскільки більшість законодавчих актів зарубіжних країн значно менше адаптовані до міжнародних стандартів виборів.
На сьогодні наявні протиріччя в актах різного рівня, що складають міжнародні виборчі стандарти.
Дотримання виборчих стандартів є динамічним, перманентним процесом і передбачає постійну в часі нормотворчу діяльність органів державної влади з метою як вдосконалення, так і уніфікації норм, що врегульовують питання виборчого процесу.
Відповідно, можемо запропонувати такі рекомендації:
Є необхідним на законодавчому рівні визначити статус Рекомендацій міжнародних організацій, що стосуються виборчого процесу, і порядок їх врахування у практиці діяльності органів державного управління.
Необхідно внести зміни до Закону України «Про вибори народних депутатів України» в частині введення інституту офіційних спостерігачів від громадських організацій, врегулювавши їх правовий статус, порядок реєстрації тощо.
Внести зміни до розділу «Фінансове та матеріально-технічне забезпечення підготовки і проведення виборів депутатів» Закону України «Про вибори народних депутатів України», у тому числі щодо можливості формування виборчих фондів за рахунок юридичних осіб, встановлення умов фінансування політичних партій з Державного бюджету в період виборчої кампанії, а також визначення порядку реалізації контрольних процедур у забезпеченні прозорості фінансування виборчих кампаній.
Внести зміни до чинного законодавства щодо визначення статусу організацій (юридичних осіб), підконтрольних політичним партіям (відповідно до рекомендацій Ради Європи);
Внести зміни до чинного законодавства щодо вдосконалення інформаційного забезпечення виборчих кампаній, у тому числі прийняття Закону України «Про політичну рекламу», внесення змін до інших законодавчих і підзаконних актів. Суть цих змін — насамперед, гарантування вільного і рівного доступу до засобів масової інформації, у тому числі за рахунок розширення гарантованого розпорядження ефірним часом і газетною площею визначених видань кандидатами та партіями на безоплатній і платній основі.
Внести зміни до Закону України «Про боротьбу з корупцією» та до «Загальних правил поведінки державних службовців» щодо запобігання виникненню конфлікту інтересів серед державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування в період виборчої кампанії.
Очевидно, що цей перелік не є вичерпним, проте, реалізація даних рекомендацій дозволить суттєво поліпшити прозорість і демократичність виборчого процесу в Україні, запобігти проявам корупції, впливу адміністративного ресурсу тощо.
2. Вибори та їxнi функції.
Вибори - це спосіб формування органів державної влади і наділення повноваженнями посадової особи через волевиявлення громадян. В умовах демократії вибори є головною функцією політичної участі громадян, в якій реалізується їхній вплив на формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень.
До головних функцій виборів можна віднести такі:
• артикуляція інтересів різних соціальних груп;
• мирне вирішення конфлікту між політичними акторами, що претендують на владу;
• легітимація структур влади;
• політична соціалізація і мобілізація громадян.
Відповідно до територіального представництва можна виділити:
- вибори в державні (федеральні) органи влади (у парламент, президента);
- вибори в регіональні органи влади (губернаторів, депутатів земельних, крайових, обласних та інших територіальних органів влади);
- вибори в місцеві (муніципальні) органи влади чи органи місцевого самоврядування (бургомістрів, мерів, глав адміністрацій, депутатів зборів, дум, рад тощо);
- вибори в міжнародні органи, наприклад, у Європарламент. У демократичних країнах усе частіше використовується і принцип виборності керівників виконавчої влади: губернаторів і президента — у США, президента і префектів — у Франції тощо. В Україні досвід виборів керівників виконавчої влади обмежений обранням президента країни.
Вибори в органи влади можуть бути загальними і локальними. Загальні вибори проводяться в масштабах усієї держави чи регіону. Локальні вибори проводяться при створенні нових адміністративно-територіальних утворень, у разі вибуття представників (із причин недієздатності, відкликання, смерті, зміни виборчого законодавства тощо).
Відзначимо також, що вибори можуть бути черговими і достроковими.
У науковій літературі виділяються такі функції виборів:
• легітимація і стабілізація політичної системщ а також легітимація конкретних інститутів влади: парламенту, уряду, президента і т. п.
• створення функціюючої представницької системи.
• мобілізація виборчого корпуса на рішення актуальних суспільних завдань.
• розширення комунікацій, відносин представництва між інститутами влади і громадянами.
• рекрутувания політичної еліти.
• генерування оновлення суспільства за допомогою конкурентної боротьби альтернативних політичних програм.
• артикуляція, агрегація і представництво різноманітних інтересів населення.
• конституювання ефективної опозиції та її підготовка до виконання функцій політичного керівництва.
• інтеграція різноманітних думок і формування загальної політичної волі. Плюралізм сучасного суспільства має свої межі.
• політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості і політичної участі
• контроль за інститутами влади.
3. Виборче право та виборча система.
Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" "Про вибори Президента України" "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".
Закон України "Про вибори Президента України" складається з 7 глав (45 статей). Це глави:
1. Загальні положення.
2. Порядок і строки призначення виборів.
3. Організація та забезпечення проведення виборів Президента України.
4. Висування і реєстрація кандидатів у Президенти України.
5. Передвиборна агітація.
6. Гарантії діяльності кандидатів у Президенти України та інших учасників виборів.
7. Проведення голосування, визначення результатів виборів Президента України.
Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" складається з 15 розділів (58 статей). Це розділи: 1. Загальні положення. 2. Виборчі округи. Виборчі дільниці. 3. Виборчі комісії. 4. Списки виборців. 5. Висування кандидатів. 6. Реєстрація кандидатів у депутатів та на посади сільських, селищних, міських голів. 7. Кандидати та їх довірені особи. Уповноважені особи місцевих осередків політичних партій (блоків), громадських організацій. 8. Передвиборна агітація. 9. Порядок голосування. 10. Встановлення результатів виборів. 11. Повторні вибори. Вибори депутатів рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули. 12. Фінансування виборчої кампанії. 13. Заключні положення. 14. Відповідальність за порушення цього закону. 15. Перехідні положення.
Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, замість депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.
Для організації і проведення місцевих виборів утворюються:
1) сільські, селищні, міські, районні у містах, районні обласні (територіальні) виборчі комісії;
2) окружні виборчі комісії;
3) дільничні виборчі комісії. Останні наділяються певними повноваженнями.
Виборча система є сукупністю передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних із формуванням органів влади.
Світова практика знає чотири її типи: представницьку (куріальну), мажоритарну, пропорційну, змішану.
Куріальна система існувала на початку XX ст. в Австрії та Росії. Вона передбачала поділ виборців на окремі курії, кожна з яких мала своє представництво в парламенті
Мажоритарна система передбачає визначення переможця за більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі. Виборчі округи при застосуванні мажоритарної системи найчастіше бувають одномандатними. Дуже рідко трапляється варіант багатомандатності округів. Мажоритарна система поділяється на такі види:
Мажоритарна виборча система абсолютної більшості передбачає обрання кандидата депутатом, якщо він набрав більше 50% від загальної кількості поданих в окрузі голосів.
При мажоритарній виборчій системі відносної більшості обраним вважається той кандидат, який набере більшість голосів. Тут може існувати нижній поріг необхідної кількості голосів (12 або 25%).
Преференційна виборча система застосовується у багатомандатних округах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден із кандидатів не отримує абсолютної більшості з усього списку кандидатів, то виключається той, хто набрав найменше перших місць. Ця процедура виключення кандидатів, які набрали найменшу кількість перших місць, може охоплювати декілька етапів і тривати доти, доки необхідна кількість кандидатів не набере абсолютної більшості голосів.
Пропорційна виборча система передбачає вибори за партійними списками і розподілом мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, зібраних кожною із них у межах виборчого округу. Характерним для пропорційної виборчої системи є те, що, по-перше, визначається виборчий метр і, по-друге, здійснюється умовна передача голосів. Виборчий метр — це найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Умовна передача голосів означає, що голоси, подані за кандидата понад те число, яке відповідає виборчому метру, обов'язково зараховується іншому кандидатові^ який не набрав необхідної кількості голосів.
Вибори за пропорційними списками проводять тільки у багатомандатних округах, оскільки навіть теоретично не можна поділити один мандат між кількома депутатами.
Пропорційна виборча система поділяється на такі підсистеми:
Пропорційна система з жорсткими списками передбачає голосування за цілий список. У виборчому бюлетені, як правило, фігурують тільки назви або емблеми партій, без переліку кандидатів до них. Виборець підкреслює обрану назву партії або емблему. Така система застосовується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі.
Преференційна система дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного кандидата, занесеного до конкретного партійного списку. Виборець у бюлетені має право надати перевагу (преференцію) тому чи іншому кандидатові. Тут переможець визначається на підставі кількості голосів, отриманих тим чи іншим кандидатом, незалежно від його порядкового номера в партійному списку. Система з преференціями існує у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.
У системі з напівжорсткими списками виборець голосує, як і в першому випадку, за цілий список або у другому випадку вибирає кандидата за преференційним принципом. Така система функціонує в Італії, Австрії, Швейцарії.
Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем.
Серед основних прав громадянина є виборче право.
Виборче право - це сукупність норм, які регулюють участь громадян у виборах, у їх організації і проведенні, взаємовідносинах між виборцями й виборними органами чи посадовими особами, а також відкликання депутатів, які не виправдали довір'я виборців.
Виборче право поділяється на активне й пасивне. Активне виборче право - це право обирати. Пасивне виборче право - це право бути обраним.
12. Виборчий процес в Укpaїнi: поняття, принципи, стадії.
Принципи виборчого права якнайкраще втілюються у процедурі організації та проведення виборів, яку традиційно називають виборчим процесом.
Процесуальне здійснення суб’єктами своїх прав і обов’язків є основним змістом норм виборчого права, переважна більшість яких є процесуальними. тож виборчий процес можна визначити як спрямовану на формування представницьких органів публічної влади та обрання виборних посадових осіб діяльність суб’єктів виборчого права з реалізації закріплених процесуальними нормами юридичних прав і обов’язків шляхом здійснення в певній послідовності низки виборчих дій.
Отже, виборчий процес — це:
діяльність суб’єктів виборчого права, тобто здійснення ними юридично значущих дій, шляхом здійснення яких ці суб’єкти реалізують закріплені правовими нормами права і обов’язки;
діяльність прямо передбачених правовими нормами суб’єктів, тобто осіб, органів, організацій та їх об’єднань, наділених відповідними їх правовому статусу процесуальними правами і обов’язками;
діяльність, спрямована на формування виборних органів і обрання виборних осіб. Виборчий процес має суто цільове призначення, юридичним результатом якого стає формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування і обрання посадових і службових осіб цих органів;
діяльність, врегульована процесуально-правовими нормами. Це означає, що виборчий процес може розпочатися лише на підставі і у відповідності з законом. Виборчий процес здійснюється у визначеній правовими нормами процесуальній формі;
здійснення виборчих дій в певно визначеній послідовності. поступальний перебіг виборчого процесу — його необхідна і неодмінна риса. Виборчі дії здійснюються послідовно.
За часовими рамками виборчий процес цілком співпадає з поняттям “виборча кампанія” — періодом з дня офіційного оприлюднення рішення уповноваженого органу державної влади чи місцевого самоврядування, його посадової особи про призначення виборів і до дня офіційного опублікування результатів цих виборів.
Таким чином, виборчий процес — це здійснення суб’єктами виборчого процесу виборчих процедур, передбачених виборчим законом.
Виборчий процес здійснюється на засадах:
законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;
політичного плюралізму та багатопартійності;
публічності та відкритості;
рівності суб’єктів виборчого процесу перед законом;
рівності прав усіх кандидатів, а також партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу;
свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу всіх кандидатів і партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії;
неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу, і кандидатів на пост президента України, кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. слід відзначити, що ціла низка процесуально-правових принципів закріплює на практиці основні засади виборчого процесу, перелічені вище. Це, зокрема:
принцип здійснення організації і проведення виборів спеціально уповноваженими незалежними органами — виборчими комісіями.
принцип безперервності і поступальності виборчого процесу. Безперервність процесу означає, що, будучи розпочатим в належний строк, виборчий процес проходить через усі передбачені законом процесуальні стадії і обов’язково завершується прийняттям виборчою комісією відповідного рівня рішення за результатами виборів. Виборчий процес не може закінчитися в інший спосіб, достроково, за волею будь-кого з учасників процесу. поступальність процесу означає заздалегідь встановлену законом послідовність зміни стадій виборчого процесу. Будь-яка інша послідовність, окрім передбаченої законом, є неможливою.
Принцип поступального здійснення виборчого процесу дозволяє розподілити його на відносно самостійні стадії, що почергово змінюють одна одну, в сукупності утворюючи його структуру. Вказані стадії складають зміст будь-якого виборчого процесу, і він є неможливим за відсутності хоча б однієї з них. Факультативною стадією виборчого процесу є, хіба що, повторне голосування, яке проводиться лише у визначених законом випадках.
Принцип законності знаходить свій прояв в обов’язку всіх учасників процесу дотримуватися вимог, встановлених законом, діяти в межах наданих законом повноважень, виконувати обов’язки, покладені правовими нормами.
Принцип гласності (відкритості). Будучи публічно-правовою процедурою, виборчий процес передбачає відкритість. Цей принцип, щоправда, не є абсолютним, оскільки не до всіх дій суб’єктів процесу закон встановлює вимогу публічного здійснення. Наприклад, процес підбору кандидатур для висунення партією (виборчим блоком), їх розміщення в списках кандидатів, договірний процес партій у зв’язку з формуванням виборчого блоку залишаються так би мовити “в тіні” процесу. доведення такого роду інформації до відома виборців — справа відповідних партій і блоків — учасників виборчого процесу.
Основне значення принцип відкритості набуває в діяльності виборчих комісій, яка відповідно до вимог закону має здійснюватися гласно. Це забезпечується закріпленням права зареєстрованих кандидатів, їх довірених осіб, уповноважених представників партій і виборчих блоків, засобів масової інформації бути присутніми на всіх засіданнях виборчих комісій; обов’язку виборчих комісій публікувати свої рішення в засобах масової інформації; права спостерігачів бути присутніми на виборчих дільницях в день голосування і т. ін.
Однак дія цього принципу не обмежується вказаною сферою. Всі дії інших суб’єктів процесу, що мають важливе значення для повноцінної реалізації виборчих прав громадян і для здійснення яких необхідним є контроль з боку держави, мають здійснюватися публічно. Найбільш наочно це проявляється в регулюванні відносин із фінансування виборів. У цьому аспекті виборче законодавство спрямоване на досягнення максимальної прозорості.
Попри все треба зауважити, що принцип відкритості не є і не може бути абсолютним, особливо у виборчому процесі. Завжди залишатимуться якісь можливості здійснити певні дії “за лаштунками”. Відносно цього ще Аристотель попереджав: “Коли вибори відбуваються з намічених заздалегідь кандидатів, складається небезпечна ситуація: якщо певна кількість осіб, хай і невелика, захоче укласти між собою угоду, то вибори завжди відбуватимуться так, як вони того забажають”.
Принцип рівноправності однопорядкових суб’єктів виборчого процесу. Цей принцип означає рівність прав і обов’язків суб’єктів процесу. рівноправність можлива лише між однаковими за статусом суб’єктами. Не можна говорити, наприклад, про рівність прав виборця і виборчого блоку, позаяк вони мають абсолютно різний статус, різні повноваження і призначення в процесі. рівність прав означає рівність між собою виборців, рівність між собою партій і виборчих блоків партій, рівність між собою кандидатів. Цей принцип означає також рівність прав зазначених суб’єктів у відносинах з виборчими комісіями. 6. принцип документованості виборчого процесу означає фіксування провадження процесуальних дій у відповідних процесуальних актах і документах. Законодавство в свою чергу встановлює цілу низку вимог до форми і змісту таких документів. Зокрема це стосується виборчих бюлетенів, відкріпних посвідчень та протоколів виборчих комісій про підсумки голосування. Наведений перелік принципів безумовно не є вичерпним, у ньому відображені лише основні принципу процесу. окрім них слід виділяти принципи, що відбивають зміст окремих стадій виборчого процесу, наприклад: свобода у виборі форм і методів ведення передвиборної агітації, принцип рівного доступу до засобів масової інформації, принцип недопустимості фінансування виборів окремими особами та органами, принцип єдиного порядку встановлення підсумків голосування і визначення результатів виборів і т. ін.
Поряд із загальною логічною єдністю виборчого процесу необхідно відмітити його поділ на стадії відповідно до потреб, вимог, цілей і методів здійснення. Виборчий процес в Україні включає встановлену законом сукупність стадій, що складаються з конкретних виборчих процедур і виборчих дій. Стадії виборчого процесу — це етапи організації і проведення виборів, в межах яких здійснюються передбачені законом виборчі дії, а також виборчі процедури, що забезпечують реалізацію виборчих прав громадян та інших учасників виборів, цілісність, завершеність і легітимність виборчого процесу при формуванні представницького органу публічної влади. Лише сукупність юридично необхідних процедур і дій, стадій як елементів виборчого процесу може забезпечити конституційно-правову легітимність виборів.
Функціональне призначення стадій виборчого процесу полягає у забезпеченні послідовного у часі і поетапного за змістом виконання різноманітних виборчих дій і процедур, які забезпечують легітимний характер виборів і обрання відповідних органів і осіб. Низка елементів організації виборчого процесу має допоміжний характер. так, проведення виборів неможливе без своєчасного їх фінансування.
В цих умовах основні технологічні елементи організації виборчого процесу в тому чи іншому обсязі своїх функціональних характеристик обслуговують відповідні стадії виборчого процесу.
Час виборчих дій (строки виконання виборчих процедур в межах стадій виборчого процесу виборчої кампанії) — це одночасно політичне і юридичне поняття. Час є невід’ємним елементом організації виборів, і в структурі виборчого процесу має самостійне технологічне і юридичне значення. З ним пов’язано виникнення, зміна та припинення відповідних виборчих правовідносин; він виступає в якості юридичного факту і предмета правового регулювання, розглядається в якості політичного ресурсу виборчої кампанії, неналежне чи неефективне використання якого суттєво обмежує потенційні можливості конкретних учасників виборчого процесу. Виборчими комісіями з урахуванням рівня і виду виборів складається і затверджується календарний план заходів із підготовки та проведення виборів. Виборчий календар фактично і юридично регламентує строки здійснення окремих виборчих дій і процедур на тій чи іншій стадії виборчого процесу.
Поряд із суто технологічними компонентами (строки, фінансування тощо) власне структурними елементами основних стадій виборчого процесу є виборчі процедури і виборчі дії. Виборчі процедури — це конкретний порядок здійснення (виконання) передбачених виборчим законодавством дій, прийняття відповідними виборчими комісіями рішень, які забезпечують реалізацію виборчих прав учасників виборів на відповідних стадіях виборчого процесу. Виборчі дії за характером свого включення до структури виборчої процедури і стадії виборчого процесу є їхньою первинною організаційно-правовою формою, що забезпечує в ході виборів їх динамічне розгортання і завершення.
У виборчому законодавстві в межах переважної більшості стадій виборчого процесу закріплюються як вимоги (критерії) для здійснення виборчих дій, так і певні організаційно-правові гарантії у вигляді обов’язкових і факультативних виборчих процедур, які з урахуванням дотримання відповідних строків їх виконання в сукупності своїй забезпечують функціональну завершеність відповідної стадії виборчого процесу, перехід від однієї стадії до іншої, аж до останньої — встановлення і оприлюднення результатів виборів. обов’язкові та/або факультативні виборчі процедури, а також їх поєднання на різних стадіях виборчого процесу закріплюються по-різному, при цьому у випадках, передбачених законом, факультативна виборча процедура може стати обов’язковою (основною).
Вимоги (критерії), що ставляться до структурних елементів стадії виборчого процесу, виражаються в необхідності дотримання як строків здійснення виборчих дій, виконання виборчих процедур і тривалості стадії виборчого процесу, так і певних кількісних відношень (пропорцій) показників виборчого процесу, передбачених законом. при невиконанні основного процедурного варіанта в дію вводиться додатковий (факультативний) процедурний варіант, що забезпечує виконання виборчої процедури в цілому в установлені законом строки, при цьому виконані з порушенням вимог закону виборчі дії і виборчі процедури стають незаконними.
Виборче законодавство, по суті, являє собою “каталог” юридично визначених виборчих дій і процедур, гарантій і умов їх здійснення, які з урахуванням дотримання строків їх виконання забезпечують в сукупності перехід від однієї стадії виборчого процесу до наступних, аж до опублікування офіційних результатів виборів у засобах масової інформації. Юридичний режим виконання виборчих процедур і дій знаходить свій прояв у конкретних правах та обов’язках, якими наділяються учасники виборчого процесу на тій чи іншій його стадії і дотриманні передбачених законом строків і правил їх здійснення. Виконані з порушенням вимог закону виборчі дії і процедури (як за їх юридичним змістом, так і за нормативним часом) є юридично нікчемними, не мають юридичної сили і, відповідно, не породжують жодних позитивних юридичних наслідків.
Зміст стадій виборчого процесу детально розкривається у виборчому законодавстві України.
Початок виборчого процесу оголошує відповідна виборча комісія у строки та в порядку, визначені Конституцією України та виборчим законом.
Виборчий процес включає такі етапи:
утворення територіальних виборчих округів;
утворення виборчих дільниць;
утворення територіальних та дільничних виборчих комісій;
складання та уточнення списків виборців;
висування та реєстрація кандидатів;
проведення передвиборної агітації;
голосування (повторне голосування);
підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;
встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення.
Суб’єктами виборчого процесу є:
а) виборці;
б) виборчі комісії;
в) кандидати на пост Президента України, кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови, зареєстровані у встановленому законом порядку;
г) партії (блоки), які висунули кандидатів;
д) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу та від кандидатів.
Підготовка та проведення виборів здійснюються публічно і відкрито.
Для забезпечення публічності і відкритості виборчого процесу виборчі комісії відповідно до своїх повноважень:
оприлюднюють відомості про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, про утворення територіальних виборчих округів і виборчих дільниць, про час і місце проведення голосування, про основні права виборців, у тому числі про право оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, їх керівників, інших посадових та службових осіб, які порушують або обмежують виборчі права;
забезпечують можливість ознайомлення громадян із списками виборців, відомостями про кандидатів, передвиборними програмами кандидатів, з порядком заповнення підписних листів і виборчих бюлетенів;
оприлюднюють підсумки голосування і результати виборів;
надають іншу інформацію у випадках, передбачених законом. рішення виборчих комісій доводяться до відома громадян через друковані засоби масової інформації або, у разі неможливості, оприлюднюються в інший спосіб.
Засоби масової інформації зобов’язані об’єктивно висвітлювати хід виборчого процесу. їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі публічні заходи, пов’язані з виборами, а на засідання виборчих комісій та на виборчі дільниці у день виборів та в день повторного голосування — на умовах, встановлених законом. Виборчі комісії, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів зобов’язані в межах своїх повноважень і компетенції надавати представникам засобів масової інформації необхідні їм відомості щодо підготовки та проведення виборів.
Виборчі комісії при дипломатичних та інших закордонних представництвах України у державах, де проживає значна кількість виборців, забезпечують опублікування у місцевих засобах масової інформації відомостей про час і місце голосування та місцезнаходження відповідних виборчих дільниць. перелік таких держав визначається Центральною виборчою комісією.
Отже, загальна картина виборчого процесу виглядає таким чином. У встановлений законом строк уповноважений на те орган (посадова особа) видає акт про призначення виборів, яким визначається дата голосування. після оприлюднення цього акта починається формування так званої “інфраструктури виборів”: формування виборчих округів, виборчих дільниць, складання і уточнення списків виборців, формування відповідних виборчих комісій. після цього починається висування кандидатів, формування ними виборчих фондів, збір підписів на їх підтримку. стадія висування кандидатів завершується реєстрацією, що визначає коло учасників процесу, які будуть змагатися за одержання мандатів і які у разі, якщо в подальшому не відмовляться від участі у виборах, будуть представлені у списках кандидатів, а потім і у виборчих бюлетенях.
Після реєстрації кандидати, партії і виборчі блоки партій мають право розпочинати передвиборну агітацію, в ході якої в різноманітних формах здійснюється вплив на виборців з тим, аби сформувати відповідну громадські думку і схилити електорат на свою користь, щоб здобути його підтримку під час голосування. передвиборна агітація, як правило, завершується за день до дня голосування, щоб дати виборцям можливість “зібратися з думками” напередодні волевиявлення, яке здійснюється шляхом голосування бюлетенями на виборчих дільницях. після завершення голосування виборчі комісії здійснюють підрахунок голосів, а комісії вищого рівня — підведення підсумків голосування і визначення результатів виборів в цілому. Заключним моментом виборчого процесу є оприлюднення результатів виборів.
Слід відмітити, що й після опублікування результатів виборів здійснюються деякі виборчі дії: подання кандидатами, партіями і виборчими блоками фінансових звітів, передача на зберігання виборчої документації тощо. однак зазначені дії не спрямовані безпосередньо на обрання виборних органів і осіб, а є такими, що забезпечують і супроводжують основні виборчо-процесуальні дії, які здійснюються в межах визначених законом стадій виборчого процесу.
Таким чином, можна зробити висновок, що виборчий процес є сукупністю юридично значущих дій, що відбуваються безперервно одна за одною. Кожна стадія виборчого процесу має суто індивідуальне юридичне значення, але разом з тим зазначений процес є неможливим за відсутності хоча б однієї з них.
Про вибори нар депутатрів
Стаття 11. Виборчий процес
1. Виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом.
2. Виборчий процес здійснюється на засадах:
1) дотримання принципів виборчого права, зазначених у статтях 2-10 цього Закону;
2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;
3) політичного плюралізму та багатопартійності;
4) публічності і відкритості;
5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів у депутати і партій - суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії, кандидати у депутати в одномандатному окрузі;
6) неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій - суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати.
3. Органи виконавчої влади, у тому числі спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також суди, виборчі комісії, правоохоронні органи (прокуратура, міліція) організовують свою роботу під час виборчого процесу, в тому числі у вихідні дні та в день голосування, таким чином, щоб забезпечити прийом і розгляд документів щодо підготовки та проведення виборів депутатів, позовних заяв, скарг та звернень виборчих комісій у строки та спосіб, установлені цим Законом.
4. Початок виборчого процесу чергових виборів оголошує Центральна виборча комісія в строки, встановлені цим Законом.
5. Виборчий процес включає такі етапи:
1) висування кандидатів у депутати;
2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії);
3) реєстрація кандидатів у депутати;
4) проведення передвиборної агітації;
5) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі;
6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;
9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;
10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій.
6. У випадках, передбачених цим Законом, виборчий процес включає також такі етапи:
1) повторне голосування;
2) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків повторного голосування.
7. Виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.
8. Повноваження окружних та дільничних виборчих комісій у випадках, передбачених цим Законом, можуть частково тривати поза строками виборчого процесу.
Стаття 12. Суб'єкти виборчого процесу
1. Суб'єктами виборчого процесу є:
1) виборець;
2) Центральна виборча комісія, а також інша виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону;
3) партія, що висунула кандидата у депутати;
4) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом;
5) офіційний спостерігач від партії, яка висунула кандидатів у депутати у загальнодержавному окрузі, від кандидата у депутати в одномандатному окрузі, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом.
Про вибори президента
Стаття 11. Виборчий процес
1. Виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними
статтею 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим
Законом.
2. Виборчий процес здійснюється на засадах:
1) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у
цей процес;
2) політичного плюралізму та багатопартійності;
3) публічності та відкритості виборчого процесу;
4) рівності всіх кандидатів на пост Президента України;
5) рівності прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого
процесу;
6) свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу
кандидатів на пост Президента України до засобів масової
інформації;
7) неупередженості органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і
організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до
кандидатів на пост Президента України, партій (блоків).
3. Початок виборчого процесу визначається строками,
встановленими Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та цим Законом.
4. Виборчий процес включає такі етапи:
1) утворення територіальних виборчих округів;
2) утворення виборчих дільниць;
3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій;
4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення;
5) висування та реєстрація кандидатів;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування у день виборів Президента України;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків
голосування і результатів виборів Президента України.
5. У разі необхідності виборчий процес може включати також
такі етапи:
1) повторне голосування;
2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків
повторного голосування та результатів виборів Президента України.
6. Етапи, передбачені частиною п'ятою цієї статті, мають
місце лише у випадках, передбачених цим Законом.
7. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням
Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента
України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої
комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних
виборів Президента України.
13. Порядок організації та проведення виборів за Конститyцiєю України.
ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Виборцям гарантується вільне волевиявлення.
Розділ IV
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України
Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України.
Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.
Розділ V
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ
Стаття 103. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.
Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.
Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.
Розділ XI
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років.
Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.
14. Законодавче та інформативне забезпечення виборчого процесу.
Стаття 63. Основні засади інформаційного забезпечення виборів
1. Виборцям забезпечується можливість доступу до різнобічної, об'єктивної та неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого, поінформованого, вільного вибору.
2. Інформація, що міститься у документах, поданих до Центральної виборчої комісії для реєстрації кандидатів, є відкритою. На офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії оприлюднюються відомості про прізвище, власне ім'я (всі власні імена) та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство із зазначенням часу проживання на території України, відомості про посаду (заняття), місце роботи, партійність, місце проживання, наявність чи відсутність судимості, суб'єкт висування кожного кандидата у депутати.
3. Виборчі комісії, засоби масової інформації та інформаційні агентства, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян та інші особи при поширенні інформації про вибори, яка не є передвиборною агітацією відповідно до статті 68 цього Закону, зобов'язані дотримуватися об'єктивності, неупередженості, збалансованості, достовірності, повноти і точності інформації.
Стаття 64. Загальне інформаційне забезпечення виборів
1. Загальне інформаційне забезпечення виборів включає інформування виборців про:
1) виборчі права громадян та способи їх здійснення і захисту;
2) можливість та процедури перевірки включення себе та інших виборців до Державного реєстру виборців та списків виборців на виборчих дільницях;
3) можливість та порядок зміни виборцю місця голосування (виборчої дільниці) без зміни виборчої адреси;
4) адресу місцезнаходження окружної та дільничної виборчих комісій виборчої дільниці, до яких належить виборча адреса виборця;
5) адресу приміщення для голосування, дату та час голосування;
6) підстави та процедури отримання можливості голосувати за місцем перебування;
7) процедуру голосування та спосіб заповнення виборчого бюлетеня;
8) право на оскарження порушень своїх виборчих прав та способи здійснення цього права;
9) відповідальність за порушення законодавства про вибори.
2. Центральна виборча комісія не пізніш як за сто двадцять днів до дня голосування оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію, що стосується загального інформаційного забезпечення відповідних виборів.
3. На розповсюдження інформаційних матеріалів, які належать до загального інформаційного забезпечення виборів, поширюється законодавство про соціальну рекламу.
Стаття 65. Спеціальне інформаційне забезпечення виборів
1. Спеціальне інформаційне забезпечення виборів передбачає інформування виборців про:
1) зареєстрованих кандидатів та суб'єктів їх висування;
2) передвиборні програми партій та кандидатів у депутати в одномандатних округах;
3) рахунки виборчих фондів партій та кандидатів у депутати в одномандатних округах, допустимий розмір добровільного внеску та спосіб, у який робиться внесок;
4) скасування реєстрації (вибуття) кандидата у депутати;
5) факти та події, пов'язані з виборчим процесом.
2. Засоби масової інформації, інформаційні агентства можуть брати участь у спеціальному інформаційному забезпеченні виборів на замовлення Центральної чи окружної виборчої комісії, а щодо відомостей, зазначених у пункті 5 частини першої цієї статті, - з власної ініціативи з дотриманням вимог цього Закону.
Стаття 66. Засади участі засобів масової інформації та інформаційних агентств в інформаційному забезпеченні виборів
1. Під час виборчого процесу засоби масової інформації розміщують інформаційні матеріали на замовлення Центральної виборчої комісії та окружних виборчих комісій на підставі відповідних договорів, укладених із зазначеними комісіями.
2. Інформаційні агентства та засоби масової інформації поширюють повідомлення про перебіг виборчого процесу, події, пов'язані із виборами, базуючись на засадах достовірності, повноти і точності, об'єктивності інформації та її неупередженого подання.
3. Засоби масової інформації мають збалансовано висвітлювати коментарі всіх партій та кандидатів у депутати щодо подій, пов'язаних із виборами.
Стаття 67. Особливості поширення інформації про результати опитування громадської думки, пов'язаного з виборами
1. Підприємства, заклади, установи та організації, що проводять опитування громадської думки, мають право оприлюднювати результати такого опитування, пов'язаного з виборами, з обов'язковим зазначенням часу його проведення, території, яку охоплювало опитування, розміру та способу формування соціологічної вибірки опитаних, методу опитування, точного формулювання питань, можливої статистичної похибки.
2. Інформаційні агентства, засоби масової інформації у разі поширення результатів опитування громадської думки, пов'язаного з виборами, зобов'язані зазначати повну назву організації, що проводила опитування, замовників опитування, а також інші відомості, зазначені у частині першій цієї статті.
3. Забороняється оприлюднення чи поширення в інший спосіб результатів опитування громадської думки, пов'язаного з виборами, в тому числі щодо партій - суб'єктів виборчого процесу та кандидатів у депутати, протягом останніх десяти днів перед днем голосування.
4. Способи проведення опитувань виборців щодо їх волевиявлення під час голосування повинні забезпечувати збереження таємниці голосування опитуваного виборця. Оприлюднення в день голосування результатів такого опитування до закінчення голосування забороняється.
5. У разі оприлюднення телерадіоорганізацією результатів інтерактивного опитування аудиторії, що проводиться під час передачі, пов'язаної з виборами або за участю кандидатів у депутати, учасникам передачі забороняється коментувати результати таких опитувань або іншим чином посилатися на них. Протягом всього часу оприлюднення результатів інтерактивного опитування аудиторії повинно супроводжувати текстове повідомлення "Це опитування відображає думку лише цієї аудиторії", яке має демонструватися на екрані (для телепередач) у формі, сприйнятній для глядача, чи бути озвученим (для радіопередач) чітким текстом диктора або ведучого передачі безпосередньо перед і після оприлюднення зазначених результатів.
15. Фінансування виборчої кампанії. Виборчі фонди: порядок утворення, контроль за формуванням та використанням.
Закон України «Про вибори народних депутатів»
Стаття 45. Фінансування виборів депутатів
1. Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів депутатів, та коштів виборчих фондів партій, кандидати у депутати від яких зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати в одномандатних округах.
2. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для фінансування своєї передвиборної агітації зобов'язані утворити власний виборчий фонд, що формується в порядку, встановленому цим Законом.
3. Фінансування передвиборних агітаційних заходів чи матеріалів з джерел, не передбачених частиною другою цієї статті, незалежно від наявності погодження з партіями - суб'єктами виборчого процесу чи кандидатами у депутати, забороняється.
Стаття 46. Фінансове забезпечення підготовки і проведення виборів депутатів за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів депутатів
1. Фінансове забезпечення підготовки і проведення чергових, позачергових, повторних, проміжних виборів депутатів за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів депутатів, здійснюється Центральною виборчою комісією, яка є головним розпорядником цих коштів.
2. Обсяг коштів для підготовки і проведення чергових, позачергових, повторних, проміжних виборів депутатів за поданням Центральної виборчої комісії передбачається окремим рядком у законі про Державний бюджет України. Витрати на підготовку і проведення позачергових виборів депутатів можуть здійснюватися з резервного фонду бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
3. Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються Центральною виборчою комісією та окружними виборчими комісіями відповідно до затверджених Центральною виборчою комісією кошторисів видатків у межах коштів, передбачених на підготовку і проведення виборів у Державному бюджеті України.
4. Кошти на підготовку і проведення чергових, позачергових виборів депутатів, передбачені Державним бюджетом України, перераховуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів Центральній виборчій комісії у триденний строк з дня оголошення про початок виборчого процесу відповідно до розпису Державного бюджету України.
Кошти на підготовку і проведення повторних, проміжних виборів депутатів, передбачені Державним бюджетом України, перераховуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів Центральній виборчій комісії у триденний строк з дня призначення відповідних виборів Центральною виборчою комісією відповідно до розпису Державного бюджету України.
5. Центральна виборча комісія затверджує середні норми видатків окружної виборчої комісії, а також середні норми видатків для потреб дільничних виборчих комісій, які повинні включати в себе, зокрема, витрати на майновий найм (оренду) приміщень виборчих комісій та оплату використання матеріально-технічних засобів і оплату праці членів комісій.
6. Окружна виборча комісія у десятиденний строк з дня її утворення на основі середніх норм видатків, затверджених відповідно до частини п'ятої цієї статті, складає єдиний кошторис видатків для підготовки і проведення виборів із включенням до нього видатків окружної виборчої комісії та видатків для потреб дільничних виборчих комісій. Єдиний кошторис видатків окружної виборчої комісії затверджується Центральною виборчою комісією.
7. Фінансування виборчих комісій здійснюється в порядку, встановленому Центральною виборчою комісією спільно з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення державної фінансової політики.
8. Окружна виборча комісія зобов'язана не пізніш як у десятиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів повернути не використані нею на підготовку і проведення виборів кошти Державного бюджету України на рахунок Центральної виборчої комісії. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у триденний строк від дня надходження цих коштів інформує Центральну виборчу комісію про повернення цих коштів на її рахунок.
9. Окружна виборча комісія у п'ятнадцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів складає та подає до Центральної виборчої комісії фінансовий звіт про надходження та використання коштів Державного бюджету України на підготовку і проведення виборів депутатів у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією, за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією спільно із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
10. Контроль за правильним та цільовим використанням коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку і проведення виборів депутатів, здійснюється Центральною виборчою комісією та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією спільно із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення державної фінансової політики.
Стаття 48. Виборчий фонд партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі
1. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі зобов'язані відкрити рахунок свого виборчого фонду не пізніш як на десятий день з дня реєстрації Центральною виборчою комісією.
Виборчий фонд партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі (далі - виборчий фонд партії), має один накопичувальний рахунок, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації, а також поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат на передвиборну агітацію. На поточні рахунки виборчого фонду партії кошти надходять виключно з накопичувального рахунку виборчого фонду. Підставою для відкриття накопичувального рахунку виборчого фонду партії є копія рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії. Підставою для відкриття поточного рахунку виборчого фонду партії є довідка установи банку про відкриття накопичувального рахунку партії.
Виборчий фонд кандидата у депутати в одномандатному окрузі має один поточний рахунок, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації. Підставою для відкриття поточного рахунку виборчого фонду є копія рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата у депутати в одномандатному окрузі.
2. Партія відкриває накопичувальний рахунок виборчого фонду партії в установі банку України у місті Києві, яку визначає на свій розсуд. Кандидат у депутати в одномандатному окрузі відкриває поточний рахунок виборчого фонду в установі банку України, яку визначає на свій розсуд, за місцезнаходженням окружної виборчої комісії. Партія та кандидат у депутати в одномандатному окрузі мають право відкрити відповідні рахунки виборчого фонду тільки в національній валюті.
3. Партія має право відкривати в установах банків України поточні рахунки виборчого фонду партії з розрахунку не більше одного поточного рахунку на території одного одномандатного округу. Один поточний рахунок виборчого фонду партії може обслуговувати декілька одномандатних округів.
4. Порядок відкриття і закриття рахунків виборчих фондів встановлюється Національним банком України за погодженням із Центральною виборчою комісією не пізніш як за вісімдесят три дні до дня голосування.
5. Послуги установ банків, пов'язані з відкриттям і закриттям рахунків виборчого фонду та їх функціонуванням, надаються безоплатно. Установа банку за користування коштами, що знаходяться на рахунках виборчого фонду партії, відсотки не нараховує і не сплачує.
6. Установа банку не пізніше наступного робочого дня після дня відкриття відповідного накопичувального, поточного рахунку виборчого фонду партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі письмово повідомляє Центральну виборчу комісію про відкриття відповідного рахунку та його реквізити.
7. Інформація про відкриття накопичувального рахунку виборчого фонду партії та їх відповідні реквізити одноразово публікується Центральною виборчою комісією в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а інформація про відкриття поточного рахунку виборчого фонду кандидата у депутати в одномандатному окрузі та їх відповідні реквізити одноразово публікується Центральною виборчою комісією у регіональних чи місцевих друкованих засобах масової інформації не пізніш як на п'ятий день після отримання повідомлення установи банку про відкриття відповідного рахунку виборчого фонду за рахунок коштів, що виділяються на підготовку і проведення виборів з Державного бюджету України. Подальша інформація про реквізити відповідного рахунку виборчого фонду партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі публікується у друкованих засобах масової інформації за рахунок коштів відповідного виборчого фонду.
8. Витрачання коштів з поточних рахунків виборчого фонду здійснюється в безготівковій формі.
9. Витрачання коштів з поточних рахунків виборчого фонду припиняється о 18 годині останнього дня перед днем голосування.
10. У разі призначення повторного голосування в одномандатному окрузі використання коштів виборчих фондів кандидатів у депутати, включених до виборчих бюлетенів для повторного голосування, поновлюється з дня прийняття рішення про повторне голосування.
11. Арешт коштів на рахунках виборчого фонду не допускається.
12. Закриття рахунків, зупинення операцій по рахунках виборчого фонду раніше, ніж у строк, встановлений частиною дев'ятою цієї статті, не допускається.
Стаття 49. Розпорядники виборчого фонду
1. Партія із числа кандидатів, включених до виборчого списку цієї партії, або своїх уповноважених осіб у загальнодержавному окрузі, зазначених у частині п'ятій статті 75 цього Закону, призначає не більше двох розпорядників накопичувального рахунку виборчого фонду партії. Кандидат у депутати в одномандатному окрузі може бути розпорядником поточного рахунку власного виборчого фонду або призначити не більше одного розпорядника поточного рахунку власного виборчого фонду з числа своїх довірених осіб. Розпорядники накопичувального рахунку виборчого фонду партії мають виключне право на використання коштів з накопичувального рахунку виборчого фонду партії, а розпорядник поточного рахунку виборчого фонду кандидата у депутати в одномандатному окрузі має виключне право на використання коштів з поточного рахунку виборчого фонду відповідного кандидата.
2. Партія із числа кандидатів, включених до виборчого списку цієї партії, або своїх уповноважених осіб у відповідному одномандатному окрузі призначає по одному розпоряднику кожного поточного рахунку виборчого фонду партії, який має виключне право на розпоряджання коштами з відповідного поточного рахунку виборчого фонду партії.
3. Розпорядники коштів накопичувального рахунку виборчого фонду партії зобов'язані вести облік надходження та розподілу коштів виборчого фонду між поточними рахунками. Розпорядники поточних рахунків виборчого фонду забезпечують додержання фінансової дисципліни, цільове використання коштів виборчого фонду.
4. Установа банку, в якій відкрито накопичувальний або поточний рахунок виборчого фонду, надає розпорядникові коштів відповідного рахунку потижнево або за його зверненням відомості про розміри та джерела внесків, що надійшли на рахунки виборчого фонду, рух коштів, а також їх залишки на рахунках.
5. Розпорядник коштів поточного рахунку виборчого фонду зобов'язаний вести облік використання коштів відповідного поточного рахунку виборчого фонду.
Розпорядник поточного рахунку виборчого фонду партії зобов'язаний не пізніш як на сьомий день після дня голосування подати розпоряднику накопичувального рахунку виборчого фонду партії фінансовий звіт про використання коштів відповідного поточного рахунку виборчого фонду.
6. Розпорядник коштів накопичувального рахунку виборчого фонду партії зобов'язаний не пізніш як на п'ятнадцятий день після дня голосування подати до Центральної виборчої комісії фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Центральної виборчої комісії.
Розпорядник поточного рахунку виборчого фонду кандидата у депутати у одномандатному окрузі зобов'язаний не пізніш як на десятий день після дня голосування подати до Центральної виборчої комісії фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду.
7. Аналіз фінансових звітів здійснює Центральна виборча комісія. У разі виявлення в ході аналізу фінансових звітів ознак порушення вимог цього Закону Центральна виборча комісія повідомляє відповідні правоохоронні органи для перевірки і реагування відповідно до закону.
8. Форми фінансових звітів, передбачених частинами п'ятою та шостою цієї статті, встановлюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за вісімдесят днів до дня голосування.
Стаття 50. Формування виборчого фонду та використання його коштів
1. Виборчий фонд партії формується за рахунок власних коштів партії, а також добровільних внесків фізичних осіб.
Виборчий фонд кандидата у депутати в одномандатному окрузі формується за рахунок його коштів та добровільних внесків фізичних осіб (далі - добровільний внесок).
2. Добровільний внесок до виборчого фонду однієї партії не може перевищувати чотирьохсот розмірів мінімальних заробітних плат, кандидата у депутати в одномандатному окрузі - двадцяти розмірів мінімальних заробітних плат. Власні кошти партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі, які перераховуються на відповідний рахунок, не підлягають обмеженням за сумою і кількістю перерахувань.
3. Забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду:
1) іноземцям та особам без громадянства;
2) анонімним жертводавцям (без зазначення в платіжному документі відомостей, передбачених частиною четвертою цієї статті).
4. Добровільний внесок до виборчого фонду, що не перевищує розмір, встановлений частиною другою цієї статті, приймається установою банку або відділенням зв'язку за умови подання громадянином одного із документів, зазначених у пунктах 1 чи 2 частини третьої статті 2 цього Закону. У платіжному документі при цьому обов'язково зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, а також місце проживання і адреса житла особи.
5. Добровільний внесок перераховується установою банку або переказується відділенням зв'язку на накопичувальний рахунок виборчого фонду партії або на поточний рахунок кандидата у депутати в одномандатному окрузі не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного платіжного документа. Загальний строк безготівкового перерахування внеску на відповідний рахунок виборчого фонду не повинен перевищувати двох банківських днів.
6. Розпорядник відповідного рахунку виборчого фонду має право відмовитися від внеску фізичної особи, про що він подає відповідну заяву та платіжний документ до установи банку, в якій відкрито відповідний рахунок виборчого фонду. Такий добровільний внесок повертається фізичній особі за рахунок її добровільного внеску, а у разі неможливості такого повернення - перераховується до Державного бюджету України.
7. Розпорядник відповідного рахунку виборчого фонду зобов'язаний відмовитися від внеску фізичної особи, яка відповідно до цього Закону не має права робити такий добровільний внесок, протягом трьох днів від дня, коли йому стало про це відомо. На підставі заяви розпорядника про відмову від внеску з цієї причини установа банку, в якій відкрито відповідний рахунок виборчого фонду, перераховує такий добровільний внесок до Державного бюджету України.
8. Установа банку, в якій відкрито накопичувальний рахунок виборчого фонду партії, на підставі відповідного звернення розпорядника накопичувального рахунку виборчого фонду перераховує кошти з накопичувального рахунку на поточні рахунки цього ж виборчого фонду.
9. Контроль за надходженням, обліком і використанням коштів виборчих фондів вибірково здійснюється Центральною виборчою комісією відповідно до порядку, встановленого Центральною виборчою комісією спільно з Національним банком України та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку не пізніш як за вісімдесят три дні до дня голосування.
10. Установа банку, в якій відкрито поточний рахунок виборчого фонду, не пізніш як на п'ятий день після дня голосування перераховує кошти, не використані партією, на накопичувальний рахунок відповідного виборчого фонду.
11. Кошти виборчого фонду партії, не використані партією, за рішенням керівного органу партії, прийнятим у десятиденний строк після офіційного оприлюднення результатів виборів, перераховуються з накопичувального рахунку виборчого фонду партії на поточний банківський рахунок партії у п'ятиденний строк з дня надходження до установи банку відповідного рішення партії. У разі неприйняття у цей строк партією такого рішення невикористані кошти виборчого фонду партії перераховуються установою банку до Державного бюджету України на п'ятнадцятий день з дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів.
12. Внески, що надійшли на накопичувальний рахунок виборчого фонду партії пізніше, ніж за день до дня голосування, повертаються установою банку відповідній фізичній особі за рахунок коштів її добровільного внеску, а в разі неможливості такого повернення - зараховуються до Державного бюджету України.
13. Кошти виборчого фонду, не використані кандидатом у депутати в одномандатному окрузі, перераховуються установою банку до Державного бюджету України в триденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутата в одномандатному окрузі.
14. У разі скасування рішення про реєстрацію кандидата у депутати в одномандатному окрузі залишки коштів його виборчого фонду на восьмий день з дня оприлюднення відповідного рішення перераховуються до Державного бюджету України.
15. Внески, що надійшли до виборчого фонду після дня голосування (у разі включення кандидата у депутати до виборчого бюлетеня для повторного голосування - після дня повторного голосування), повертаються установою банку відповідній фізичній особі за її рахунок, а у разі неможливості такого повернення - перераховуються до Державного бюджету України.
ЗУ «Про вибори ПУ»
Стаття 37. Фінансування виборів Президента України
1. Витрати на підготовку та проведення виборів Президента України здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.
2. Кандидат на пост Президента України, зареєстрований Центральною виборчою комісією, для фінансування передвиборної агітації зобов'язаний утворити свій виборчий фонд, що формується в порядку, встановленому цим Законом.
Стаття 38. Фінансове забезпечення підготовки та проведення виборів Президента України за рахунок коштів Державного бюджету України
1. Фінансове забезпечення підготовки та проведення виборів Президента України за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється Центральною виборчою комісією, яка є головним розпорядником цих коштів.
2. Обсяг коштів для підготовки та проведення виборів Президента України за поданням Центральної виборчої комісії передбачається окремим рядком у законі про Державний бюджет України.
3. Витрати на підготовку та проведення виборів Президента України, у тому числі на друкування інформаційних плакатів кандидатів на пост Президента України, публікацію в засобах масової інформації їх передвиборних програм, оплату часу мовлення на радіо і телебаченні, здійснюються Центральною виборчою комісією та окружними виборчими комісіями відповідно до затверджених Центральною виборчою комісією кошторисів видатків у межах коштів, передбачених на підготовку і проведення виборів у Державному бюджеті України.
4. Кошти на підготовку та проведення виборів Президента України, передбачені Державним бюджетом України, перераховуються Центральній виборчій комісії у триденний строк з дня початку виборчого процесу.
5. Центральна виборча комісія затверджує середні норми видатків окружної виборчої комісії, а також середні норми видатків для потреб дільничних виборчих комісій, які повинні включати в себе, зокрема, витрати на майновий найм (оренду) приміщень виборчих комісій та оплату за використання матеріально-технічних засобів, а також оплату праці членів комісій.
6. Окружна виборча комісія у десятиденний строк з дня її утворення на основі середніх норм видатків складає єдиний кошторис видатків для підготовки і проведення виборів із включенням до нього власних видатків та видатків для потреб дільничних виборчих комісій територіального округу. Єдиний кошторис видатків затверджується Центральною виборчою комісією.
7. Фінансування виборчих комісій здійснюється в порядку, встановленому Центральною виборчою комісією спільно з Міністерством фінансів України.
8. Окружна виборча комісія зобов'язана не пізніш як у семиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів Президента України повернути не використані нею на підготовку та проведення виборів кошти Державного бюджету України на рахунок Центральної виборчої комісії. Державне казначейство України у триденний строк інформує Центральну виборчу комісію про повернення цих коштів на її рахунок.
9. Окружна виборча комісія в п'ятнадцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення результатів виборів складає та подає до Центральної виборчої комісії фінансовий звіт про надходження та використання коштів Державного бюджету України на підготовку і проведення виборів Президента України у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією, за формою, затвердженою Центральною виборчою комісією спільно з Державним казначейством України.
10. Контроль за правильним та цільовим використанням коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів Президента України, здійснюється Центральною виборчою комісією та відповідними органами державної контрольно-ревізійної служби у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією спільно з Міністерством фінансів України.
11. Відшкодування кредиторської заборгованості окружних виборчих комісій після закінчення строку їх повноважень за умов незавершеного фінансування виборів Президента України у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на підготовку і проведення виборів, забезпечується Кабінетом Міністрів України до закінчення наступного фінансового року.
16. Порядок проведення виборів Президента України, народних депутатів України, формування органів місцевого самоврядування. Вибори сільських, селищних, міських голів, голів районної та обласної рад.
Виборче законодавство (основні положення)
Конституція України:
Ст. 5 Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи місцевого самоврядування.
Ст. 69 Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.
Ст. 71 Вибори до органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Закон України "Про вибори народних депутатів України"
Ст. 1 Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою:
- 225 депутатів обираються за пропорційною системою в багатомандатному окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків;
- 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.
Ст. 2 Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.
Немає права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.
Громадянин України, який проживає або перебуває в період підготовки і проведення виборів за межами України на законних підставах, має право голосу на виборах депутатів.
Ст. З Кожний виборець на виборах депутатів має один голос у багатомандатному окрузі та один голос в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.
Закон України "Про вибори Президента України" Ш 1630-IV від 18.03.2004 р.
Ст. 1.1. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Ст. 1.2. Строк повноважень Президента України визначається Конституцією України.
Ст. 2.1. Вибори Президента є загальними. Право голосу на виборах Президента України мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.
Ст. 2.З. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України та цим Законом.
Ст. З.1. Вибори Президента України є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні":
Місцеве самоврядування - право територіальної громади (села, селища, міста) через органи місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення.
Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"
Ст. 2 Вибори депутатів сільської, селищної, міської ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних округах.
Ст. З Вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному виборчому округу.
Ст. 4 Вибори депутатів районної та обласної рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних округах, межі яких збігаються з межами сіл, міст, районів.
Закон України "Про центральну виборчу комісію" Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, який забезпечує організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів. Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів. Комісія очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму.
10. Виборче право та виборча система в Україні
Виборче право розуміється в об'єктивному та суб'єктивному значенні. В об'єктивному - це усі норми права, які регламентують загальний порядок формування представницьких органів. Основними його джерелами є Конституція України й Закони України; "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005р., "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р., "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р., "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" та деяких інших законодавчих актів України (щодо порядку проведення позачергових виборів до Верховної Ради України та заміщення народних депутатів України повноваження яких були достроково припиненні" від 1 червня 2007р. та деякі інші.
В суб'єктивному це право обирати (активне) та право бути обраним (пасивне) виборче право. Право обирати (активне) виборче право є загальним і називається так тому, що належить усім громадянам України, які досягли 18 років і є дієздатними. Право бути обраним (пасивне) виборче право є умовним (цензованим) тому, що залежить від багатьох умов (цензів).
У продовж цього у вищезгаданих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років та є дієздатними. Це право, як у же зазначалось, називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені цими законами, забороняються.
Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом місцевої ради та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнадцяти років та має право голосу.
Принцип рівного виборчого права означає, що громадяни України по окремому виду виборів мають тільки один голос і голос кожного голосуючого дорівнює голосу усякого іншого голосуючого. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.
Принцип прямого виборчого права означає, що кандидати на виборні посади у представницькі органи усіх рівнів обираються безпосередньо виборцями.
Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може бути тільки голосуючий.
Виборче право запроваджує ту чи іншу виборчу систему. Під виборчою системою України розуміють передбачений законодавством загальний порядок формування представницьких органів держави. При цьому за порядком визначення результатів виборів розрізняють мажоритарну, пропорційну та змішану виборчу систему.
При мажоритарній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі решта вважаються необраними.
При пропорційній виборчій системі застосовується порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.
При змішаній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів розподіляються шляхом поєднання мажоритарної та пропорційної виборчої системи у рівних долях чи з перевагами якоїсь із них.
Упродовж цього Закон України "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 7 липня 2005 року передбачає, що вибори народних депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій. У розподілі мандатів народних депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
Виборчий процес, по виборах народних депутатів України, включає такі етапи: 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у народні депутати; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення; 10) припинення діяльності виборчих комісій. Виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів.
Суб'єктами виборчого процесу є: 1) виборець; 2) виборча комісія; 3) партія (блок), що висунула кандидатів у депутати; 4) кандидат у депутати, зареєстрований у порядку, встановленому законодавством; б) офіційний спостерігач від партії (блоку) - суб'єкта виборчого процесу.
Вибори народних депутатів можуть бути черговими або позачерговими. Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори народних депутатів призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України.
Вибори народних депутатів проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України та закордонний виборчий округ. Для проведення виборів народних депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Для підготовки організації і проведення голосування та підрахунку голосів виборців утворюються виборчі дільниці. Виборча дільниця може бути звичайною, спеціальною або закордонною.
Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, становлять: 1) Центральна виборча комісія; 2) окружні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії.
Висування кандидатів у депутати розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто днів до дня виборів. Кількість кандидатів у депутати, що висуваються партією (блоком), не може перевищувати кількості депутатів, яка становить конституційний склад Верховної Ради України, визначений Конституцією України, та не може бути меншою від вісімнадцяти осіб.
Партія (блок), кандидати у депутати мають право розпочати свою передвиборну агітацію з моменту прийняття Центральною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.
Голосування виборців на виборах депутатів здійснюється за допомогою виборчого бюлетеня з виборів народних депутатів України.
Центральна виборча комісія на своєму засіданні не пізніше як на п'ятнадцятий день з дня виборів встановлює результати виборів депутатів, про що складає протокол, і не пізніш як на п'ятий день із дня встановлення результатів виборів, вона офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр".
Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р., окрім принципів, які розглянуті вище, встановлює, що право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі по тексту - партії (блоки), а також самовисуванням. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України.
Виборчий процес із виборів Президента України включає такі етапи: а) утворення територіальних виборчих округів; б) утворення виборчих дільниць; в) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; г) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення; ґ) висування та реєстрація кандидатів; д) проведення передвиборної агітації; е) голосування у день виборів Президента України; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів.
Суб'єктами виборчого процесу є: а) виборець; б) виборчі комісії; в) кандидати на пост Президента України, зареєстровані у встановленому порядку; г) партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України; ґ) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.
Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Позачергові - у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України у випадках, передбачених Конституцією України. Повторні - у випадках: а) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано; б) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.
Вибори Президента України призначаються спеціальною постановою Верховної Ради України. Вибори Президента проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців на підставі даних центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах.
Для проведення голосування та підрахунку голосів із виборів Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.
Вибори Президента України організовують і проводять Центральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.
Для підготовки та проведення голосування виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, а також консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном до 1 липня року проведення чергових виборів Президента України складають загальний список виборців, які постійно проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складання списку постійно проживають на відповідній території.
Витрати на підготовку та проведення виборів Президента України здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.
Висування кандидатів на пост Президента України партіями (блоками) та самовисування розпочинається за 119 днів і закінчується за 95 днів до дня виборів. Кандидата на пост Президента України може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніше як за рік до дня виборів.
Кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією. Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів. Вона може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України. Кандидату на пост Президента України не може бути відмовлено у звільненні на період передвиборної агітації від виконання виробничих або службових обов'язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.
Голосування проводиться у спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Обладнання приміщення для голосування покладається на дільничну виборчу комісію. Голосування проводиться у день виборів та удень повторного голосування. На закордонних виборчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.
Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому самому приміщенні, де відбувалося голосування.
Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р., встановлює, що депутати сільських, селищних, міських рад та сільські, селищні, міські голови обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим.
Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідного села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.
Вибори депутатів міських рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого вбігаються з межами території відповідної міської громади.
Вибори депутатів районних у містах рад проводяться за пропорційною системою; депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району у місті.
Вибори депутатів районних рад проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідного району.
Вибори депутатів обласних рад, міст Києва та Севастополя проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної області, міст Києва та Севастополя. '
Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами Автономної Республіки Крим.
Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади.
Виборчий процес по цьому виду виборів включає такі етапи: а) складання списків виборців; б) формування виборчих комісій; в) утворення територіальних виборчих округів; г) утворення виборчих дільниць; ґ) висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; д) проведення передвиборної агітації; е) голосування; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів. Він завершується офіційним оприлюдненням результатів місцевих виборів.
Суб'єктами виборчого процесу є: а) громадяни України, які мають право голосу на місцевих виборах; б) виборчі комісії; в) кандидати у депутати та кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови; г) місцеві організації партій (блоків), які висунули кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови; ґ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування; д) офіційні спостерігачі від місцевих організацій партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, від кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів.
Місцеві вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними або першими (у разі формування нових місцевих рад).
Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради приймається відповідною радою поточного скликання не пізніше як за 90 днів до дня місцевих виборів. Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради має становити при чисельності: до 3 тисяч виборців — від 16 до 26 депутатів; до 5 тисяч виборців - від 20 до 30 депутатів; до 20 тисяч виборців - від ЗО до 36 депутатів; до 50 тисяч виборців - від 30 до 46 депутатів; до 100 тисяч виборців - від 36 до 50 депутатів; до 250 тисяч виборців - від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч виборців - від 50 до 76 депутатів; до 1 мільйона виборців — від 60 до 90 депутатів,* до 2 мільйонів виборців - від 76 до 120 депутатів; понад 2 мільйони виборців - від 76 до 150 депутатів.
Для підготовки та проведення голосування виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 вересня року, що передує рокові проведення чергових місцевих виборів, складають загальні списки виборців на підставі відомостей про місце їх проживання за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. До нього включаються громадяни України, які належать до відповідної територіальної громади і які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу.
Висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів.
Громадяни України, політичні партії, місцеві організації партій (блоки), інші об'єднання громадян мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів на посади сільського, селищного, міського голови, а також кандидатів у депутати, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за чи проти того чи іншого кандидата. Передвиборна агітація із виборів депутатів, а також сільських, селищних, міських голів розпочинається за 30 днів до дня місцевих виборів і закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.
Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, у яких в достатній кількості обладнуються кабіни для таємного голосування та визначаються місця видачі виборчих бюлетенів. Виборчі скриньки для голосування встановлюються так, щоб виборці при підході до них мали можливість проходити через кабіни (кімнати) для таємного голосування. Голосування проводиться в день місцевих виборів із сьомої до двадцять другої години.
Територіальна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день із дня встановлення результатів виборів у багатомандатному окрузі та в одномандатних округах офіційно оприлюднює результати місцевих виборів депутатів у місцевих друкованих засобах масової інформації.
17. Принцип загальності виборів. Активне та пасивне виборче право.
Загальність виборчого права. Цей принцип означає, що всі громадяни, які досягли віку соціально-політичної дієздатності, незалежно від їхньої статі, раси, національності, соціального становища, релігійних і політичних переконань, мають право вибирати (активне виборче право) і бути обраними (пасивне виборче право) в органи влади. Вік соціально-політичної дієздатності визначається законом. У більшості держав громадяни отримують виборчі права з вісімнадцяти років. Це свого роду обмеження принципу всезагальності виборчого права - ценз. Існують і інші цензи, які обмежують виборче право (особливо пасивне) додатковими умовами.
Ценз осідлості - виборцем чи кандидатом може стати лише той, хто прожив в даній місцевості (країні) не менше встановленого законом терміну. Наприклад, для парламентських виборів у США встановлено обмеження в один місяць, в Норвегії - не менше десяти років, в Ірландії цей ценз виражений у вимозі мати місце для сина.
Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на громадян за народженням.
Віковий ценз для реалізації пасивного виборчого права, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на посаду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п'яти років, а депутатом Державної Думи - не молодший двадцяти одного року.
Майновий ценз - володіння майном або фіксованою величиною доходу. У сучасному світі у відкритій формі подібний ценз зустрічається рідко. Часто кандидат, щоб бути зареєстрованим, зобов'язаний внести майнову заставу.
Ценз статі, обмежуючий участь жінок у виборах, зберігається у деяких мусульманських країнах, наприклад, у Саудівській Аравії, Кувейті, Йорданії.
В деяких країнах існує ценз грамотності, коли для отримання права голосу вимагається свідоцтво про освіту. В інших же країнах для неписьменних вводиться спеціальна спрощена система голосування.
Моральний ценз встановлює певні моральні вимоги, що пред'являються перед виборцем, наприклад, заборона на участь у виборах людей, позбавлених батьківських прав, які відбувають покарання за вироком суду. В різних країнах установлюються додаткові цензи. У Великобританії особливий ценз установлений для членів партії лордів (вони не мають права брати участь у голосуванні), а служителі церкви не можуть бути обрані у Палату Общин.
Принцип загального виборчого права стверджувався в міру того, як процеси демократизації пом'якшували цензові обмеження. Спочатку виборчі права отримали дорослі багаті та освічені чоловіки. Так, у 1830 р. в Англії виборчим правом володіло тільки 4% дорослих чоловіків. У Франції в 1848 р. вперше в історії загальне виборче право отримали чоловіки. У 1893 р. в Новій Зеландії, у 1902 р. в Австралії і в 1906 р. у Фінляндії виборчі права вперше отримали жінки. У 1917 р. їх приклад наслідувала Росія. В 1920 р. жінки отримали виборчі права у США. У Швейцарії жінки були позбавлені виборчого права до 1971 p., а в Ліхтенштейні - до 1986 р.
Активне виборче право — право громадян брати участь у виборах голови держави, представницьких органів влади (парламенту, місцевого органу влади), у ряді країн — також судів. Вік надання активного виборчого права звичайно встановлюється конституцією. В Україні активне виборче право надано всім громадянам, що досягли 18 років (за винятком осіб, визнаних судом недієздатними, а також що міститься в місцях позбавлення волі по вироку суду). Пасивне виборче право — право громадянина бути вибраним до представницьких органів держави. (ВР — 21 рік, Президентом — 35 років)
18. Рівне виборче право. Формальна та матеріальна рівність виборчого права.
РІВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО - - один з осн. принципів виборів, передбачених конституціями і законами більшості країн світу та між-нар.-прав. актами. Є показником демократизму виборів, рівня розвитку безпосеред. і представн. демократії, конст.-правового статусу людини і гр-нина в кожній країні. В Україні Р. в. п. передбачено і гарантовано чинною Конституцією (ст. 71, 76, 103, 141) та Законами «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» (обидва — 1998), «Про вибори Президента України» (1999), «Про вибори народних депутатів України» (2001).
Принцип Р. в. п. означає, що всі гр-ни України беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто кожний виборець має однакову з ін. виборцями кількість голосів при голосуванні, голосує лише один раз однаковою з ін. виборцями кількістю виборчих бюлетенів за однакову кількість кандидатів, зареєстрованих у встановленому законом порядку, і кожний гр-нин може вважатися обраним лише на однакових з іншими умовах (щодо участі виборців у голосуванні, встановлення результатів голосування, визначення кандидата обраним тощо) та одержує у разі обрання лише один мандат. За своєю суттю Р. в. п. означає, що голос кожного виборця має рівну з іншими вагу, тобто вплив на результати виборів. Кожен виборець, як правило, має один голос по кожному виду виборів, зокрема під час парламенських, президентських чи місц. виборів, хоча ці вибори можуть поєднуватися.
Водночас при змішаній виборчій системі, зокрема під час виборів народних депутатів України (напр., при мажорит.-пропорц. системі виборів), виборці мають по два голоси — один по одномандатному та один по багатомандатному загальнодерж. виборчому округу. Р. в. п. забезпечується комплексом способів і засобів правового, орг., фін., інформ., матеріально-тех. та ін. характеру. Так, рівність умов виборів для кандидатів під час виборів нар. депутатів України забезпечується утворенням одномандат. виб. округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними нормами представництва, створенням рівних можливостей для кандидатів під час реєстрації їх виборчими комісіями, при веденні передвиборної агітації тощо.
19. Пряме виборче право. Особисте голосування, кореспонденційне голосування та голосування через представника.
Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних та обласних рад та сільських, селищних, міських голів.
20. Поняття та зміст вільних виборів. Гарантії реалізації принципу вільних виборів в Україні.
Принцип вільних виборів є одним із основоположних принципів виборів. В Україні цей принцип уперше був задекларований на рівні Основного Закону в Конституції 1996 року. Принцип вільних виборів означає, що в процесі їхньої організації і проведення повністю виключається будь-який примус щодо участі або неучасті як у виборах у цілому, так і власне у самій процедурі голосування, а також виключається тиск на виборця при визначенні ним, як йому голосувати на виборах.
Ураховуючи положення ст. 21 Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників, в українській Конституції одразу декілька статей закріплюють положення, які запроваджують та гарантують реалізацію принципу вільних виборів. Так, ст. 5 Конституції України гарантується право народу на здійснення влади безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Стаття 38 передбачав, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. З іншого боку, ст. 71 Конституції встановлює, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Послідовна реалізація принципу вільних виборів передбачає, що при визначенні їхніх результатів не береться до уваги відсоток участі громадян у виборах. Саме таке розуміння цього принципу сьогодні притаманне законодавству більшості країн світу. В Україні також запропоновано такий підхід і на виборах народних депутатів України, і на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, і на місцевих виборах. Єдиний виняток становлять вибори Президента України, які, як відомо, мають свої особливості, власне на які ми вже звертали увагу у першому параграфі цього розділу.
Загальний підхід до вільних виборів вимагає в процесі їхньої організації і проведення реалізації повною мірою та в порядку, передбаченому законодавством України, таких конституційних прав, як права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних та інших інтересів, права збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. З цього погляду сучасний масив законодавства України вимагає суттєвого вдосконалення.
Формою вираження принципу вільних виборів є процедура таємного голосування. У пункті 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини було закріплено, що вибори «повинні проводитися шляхом таємного голосування або через інші рівноцінні форми, що забезпечують свободу голосування». Однак уже у ст. З Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і свобод фіксується зобов'язання держав проводити вільні вибори «шляхом таємного голосування в таких умовах, які забезпечують вільне волевиявлення народу...»
В Україні голосування на всіх виборах представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування проводиться шляхом таємного заповнення виборчих бюлетенів.
21. Таємне голосування та гарантії забезпечення реалізації принципу таємності голосування.
Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб'єктами. Виборче законодавство не деталізує засобів і методів здійснення такого контролю - він може бути як державним, так і позадержавним, мати різні мотиви, здійснюватись у різних формах тощо. Проте мета будь-яких спроб порушити таємницю голосування одна: здійснити вплив на процес народного волевиявлення для спотворення його результатів.
Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури із забезпечення таємниці голосування, зокрема:
• кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передання виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється (наприклад, ст. 8 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);
• виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка відкидає можливість установити, хто саме його заповнив (ст. 64 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);
• голосування має проводитись у спеціально відведених та облаштованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування (ст. 67 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);
• бюлетені повинні заповнюватися виборцем особисто в кабіні (кімнаті) для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні (кімнаті) для таємного голосування інших осіб (ст. 69 Закону України «Про вибори народних депутатів України»);
• для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень (для голосування осіб, які за станом здоров'я не можуть прибути до приміщення для голосування) має бути передбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосування або спотворення волевиявлення виборців (ст. 70 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).
Реалізація принципу таємного голосування забезпечується також установленням відповідальності осіб, які порушили таємницю голосування. Зокрема, кримінальна відповідальність за порушення таємниці голосування передбачена ст. 159 Кримінального кодексу України: умисне порушення таємниці голосування під час проведення передбачених законом України виборів, учинене членом виборчої комісії або іншою службовою особою з використанням влади чи службового становища,- карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від одного до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
23. Стратегія i тактика ведення виборчої кампанії. Формування виборчих штабів.
Зазвичай систему заходів, що проводяться передвиборчими штабами кандидатів в період виборчої кампанії, називають передвиборної стратегією. Більш доречним назвати цю систему тактикою, адже стратегічні цілі у всіх кандидатів схожі — отримати і зберегти владу (утриматися біля керма, вийти в політичний простір, «набрати вагу»). Тактичні ж рішення, що проводяться в площині «кандидат — електорат», можуть розрізнятися дуже сильно. Значною мірою це визначається і розходженням тактичних задач, що стоять перед кандидатом і його іміджмейкерами (чи потрібно кандидату отримати або тільки зберегти владу, які в нього козирі, ніж «підмочена» його репутація і т. П.). «Успішна стратегія передбачає бачення різних аспектів взаємовідносин з виборцями, вибір засобів ведення агітації в даному випадку повинен визначаться, з одного боку,максимально точними соціологічними даними про стан суспільства під час виборів, а з іншого — тверезою оцінкою характеристик кандидата, що просувається. Якщо ці характеристики входять у суперечність зі стилем життя і устремліннями виборців, то ніякі технології не переконають їх проголосувати ». Виборча кампанія зазвичай розбивається на кілька етапів, так як в передвиборний період психоемоційний стан суспільства дуже динамічний. Перший етап характеризуєтьсязростаючим в суспільстві напругою, і кандидату важливо вчасно заявити про себе. «Чим довше ви будете тримати паузу, тим менше бруду виллється на вашу голову», — кажуть фахівці. Наступний етап — формування електоральних груп переваг, а також утворення так званого «болота» — значної частини населення, яка не бере участі у виборах. При майстерному веденні виборчої кампанії можна почерпнути чимало голосів і з «болота». На даному етапі формуються, перерозподіляються і закріплюються виборчі переваги. На заключному етапі нерідко спостерігається зниження соціальної активності, пригнічений стан людей, утомлених від масованого «промивання мізків».Кандидатам на початку кампанії треба вивчати актуалізації у свідомості виборців і методи агітації, найбільш придатні для рекламної комунікації. Для цього придатні якісні методи — фокус-групи та ін У процесі передвиборної кампанії потрібно постійно стежити і за конкурентами, аналізувати їх поведінку, тактику, слова, навіть жести.Головні завдання кандидата у передвиборній кампанії — побудова свого іміджу, руйнування чужого, захист від атак конкурентів. Центральне місце тут займає створення власного іміджу, — образу, який міг би бути прихильно прийнятий населенням. Політичний консультант повинен чітко знати питання, що стоять перед ним: що спонукає людей приймати участь в політичному житті країни? Які психологічні фактори і механізми впливають на формування у мас образу політичного лідера? Яка структура цього образу? Який з його компонентів є найбільш важливим і вимагає найпильнішої уваги при конструюванні іміджу політика? «Імідж — стереоскопічна кулька, і в ньому є багато різних фрагментів, — Частка цих фрагментів в іміджі кожного конкретного політика різна в суспільній свідомості ». У числі таких фрагментів — політична ідеологія,яка сповідається політиком, його особисті якості, чарівність, освіта, досвід роботи, сексуальна привабливість і т. д. Цікаво, що ідеологічно голосує досить мала частина суспільства. Більшість бачить в політиці не ідеологію, а особистість (Жак Сегела говорив: «Виборець голосує в першу чергу за особистість, а аж ніяк не за програму» . Тому потрібно, проаналізувавши громадські уподобання, встановити, який тип особистості найбільш затребуваний на даному етапі розвитку суспільства, і створювати цей тип. Проводяться дослідження, потім на їх основі розробляється стратегія кампанії, в якій головним є іміджеве позиціонування кандидата. Що це означає? Це означає, що виявляється реальний імідж реального кандидата, а також імідж неіснуючого кандидата, за якого люди готові голосувати. Суть стратегії полягає в тому, щоб з першого кандидата зробити другого ». В процесі вибудовування іміджу виділяють наступні етапи: впізнавання кандидата населенням, усунення перешкод між ним і свідомістю сприймання, схильність «об’єкта» впливу підтримати даного кандидата. Ці логічні фази не можна ігнорувати — адже пряма агітація, — перехід від першого етапу відразу до третього, не може бути настільки ефективним, наскільки це було б можливо при послідовному вибудовуванні іміджу. Спершу образ кандидата має позначитися, потім — виділитися, відсторонитися від конкурентів, звільнитися від усього негативного і тільки потім відкрито закликати населення до підтримки. Образ кандидата, на який робиться ставка в конкретній передвиборної кампанії, називають «стратегічним образом». Він вибудовується на підставі декількох факторів, найголовніші з яких — регіональна обумовленість, співвіднесеність з даними періодом часу, демографічний і етнопсихологічні чинники, ситуативна зумовленість (- облік раптових змін оперативної ситуації.). Зазначимо, що виборча кампанія — процес творчий, який відбувається аж ніяк не по навчальним рекомендацій. Нестандартність, новизна, пошук нових рішень — ось що може виявитися вирішальним для успіху чи неуспіху кампанії.
Прийоми ефективної «білої» маніпуляції.
Допустимі види (форми) передвиборної агітації визначає закон «Про вибори депутатів …». Це публічні дебати, дискусії, круглі столи, прес-конференції, інтерв’ю, виступи, політична реклама, показ теленарисів, показ відеофільмів і «інші не заборонені законом форми» (наприклад, відомі «летючі пікети» — мобільні групи агітаторів, здатні охопити значні площі ). Далі в законі вказується, хто має право проводити передвиборну агітацію, яким чином вона оплачується, регламентуються терміни її проведення та т. д. Але форми політичної маніпуляції — всього лише інструмент, яким можна оперувати невміло або віртуозно. Тому на перший план виходить уміння маніпуляторів користуватися цим інструментом (нагадаємо, що мова поки йде про «білих» технологіях). Основними каналами соціальної комунікації, за допомогою яких маніпулятор впливає на маніпулюють, є ЗМІ, власні видання кандидата, агітаційні матеріали, зустрічі з виборцями.Кожен з цих каналів необхідно використовувати з урахуванням розшарування населення за соціальним, інтелектуальним та іншими ознаками, з урахуванням місцевості і всіх рівнів сприйняття (почуття, розум, підсвідомість). Крім того, потрібно враховувати психоемоційний стан суспільства. При зустрічах з населенням необхідно враховувати особливості індивідуального та соціальної психології потенційного електорату. Одну і ту ж програму можна озвучити абсолютно по-різному і з різним результатом, навіть без прямої брехні політику можливо уявити себе так, що у нього з’явиться чимало нових прихильників. Вся справа в тому, щоб знати, коли, кому, як і що говорити. Одна інтонація і одна тематика доречна на зустрічі зі студентством, інша — в розмові з військовослужбовцями і т. д. Прагнення політика завоювати підтримку якомога більшої кількості громадських кіл призводить до того, що часом неможливо розрізнити «програми» явних супротивників — ліберали говорять про патріотизм і державні інтереси, а комуністи — про «національно орієнтований» капітал. Інакше кажучи, для тих, хто не належить до конкретної політичної орієнтації, «пігулка» підсолоджується. Один з найважливіших принципів PR — комплексний підхід. Він має на увазі використання різних ЗМІ (наймасовішим вважається телебачення, але не варто ігнорувати радіо і пресу) і регулярність інформаційного впливу. Не можна обмежуватися однією-двома формами підтримки зв’язків з громадськістю — досвідчений політтехнолог володіє всім арсеналом засобів. Зазначимо, що основну роль в боротьбі за голоси виборців відіграють ЗМІ — їх здатність у формуванні потрібного образу воістину дивовижна, причому головні маніпулятивні кроки, на думку деяких політологів, робляться не в період передвиборної кампанії, а раніше — непомітно, ненав’язливо, у формально інформаційних передачах або публікаціях. Проте покладатися на одні лише ЗМІ не можна — бувають ситуації, коли вони в очах населення дискредитували себе. Існує безліч альтернативних форм агітації. Наприклад,широко відомі так звані «адресні привітання» виборців від кандидата («пряма пошта»). Особисте привітання діє як прояв поваги і визнання особистої значущості адресата, створюючи ефект позитивної реакції на фігуру самого кандидата. Поздоровлення потрібно відпрацьовувати з кожною конкретною групою виборців окремо: ветеранів війни привітати з 9 травня, жінок — з 8 березня і т. д. Грає роль і механізм отримання вітального листа (чи прийде воно поштою, вручить чи його представник кандидата або листоноша — як на замовлення). Іноді практичніше вітати не всіх потенційних виборців, а керівний склад і тих, хто вважається авторитетом в очах даної групи населення. Для того, щоб у свідомості електорату підтримувався постійний «фон» повідомлень про даний кандидата, необхідне створення (або «висмоктування з пальця») інформаційних приводів. Часто запрошують для допомоги відомих артистів, спортсменів — осіб, що користуються повагою в населення. Кандидат повинен подобатися своїм виборцям — подобатися як чоловік, батько і т. п. Політична програма відходить на другий план, якщо кандидат має незаряудну чарівність. Тут важливо мати хорошого психолога, який підкаже, як потрібно тримати себе з різною аудиторією, «куди подіти руки», як посміхатися, як будувати виступи і т. д.
***
Про «білі технології» важко говорити — для досягнення ефективності майже в кожній одиниці агітації присутня та чи інша лукавинка, той чи інший підводний камінь. Кожна «біла» технологія «вагітна» «чорною». Чисті виборчі технології відносяться до області утопій — маніпуляція без прихованих елементів впливу неможлива.
Позаправові політичні маніпулювання.
Українська демократія відважно йде на штурм абсолютного рекорду політичного цинізму. Електорат — одноразовий народ. (Усна народна творчість) Ми використовували в назві цієї глави «позаправові» не випадково. Між неправовим (протизаконним) і позаправових існує принципова відмінність. Неправова дія вступає в протиріччя з чинним законодавством, позаправова ж формально закон не порушує. Але, якщо юридично деякі форми позаправового ПР і допустимі, то з етичної точки зору назвати їх бездоганними ніяк не можна. Тому в цьому розділі мова піде не тільки про протизаконні прийоми ПР й про інші — більш-менш «чисті», законом ніяк не регламентуються, «прикордонні». Іноді акі технології називаються «не« брудними », а тонкими», «інтелектуальним творінням», яке «від нерозуміння називають« чорним PR-ом. Будь прийом ефективного PR-а використовує один або декілька з наступних механізмів:
- Конструює або дозволяє протиріччя;
- Маскує дії, що здійснюються — противник, не пручаючись, йде в гіршу ситуацію через нерозуміння загальної картини того, що відбувається;
- Реалізує план, в якому від конкурента нічого не залежить, — відбувається його «виключення» з управління подіями;
- Створює ситуацію, при якій конкурент, що вибирає більш кращий шлях, потрапляє в пастку;
- Дозволяє використовувати чужі (конкурентів, знаменитостей, населення, держави), ресурси (часу, іміджу, грошей, влади, інформації);
- Виявляє приховані, непомічені ресурси або «оживляє» втрачені.
Ідеальне рішення задачі (тобто досягає поставленої мети без втрат, ускладнення системи і виникнення нових небажаних ефектів) багато в чому залежить від вірної розробки прийомів.
Державне управління.
«Адміністративний ресурс» може виражатися в прямому примусі виборців голосувати за того чи іншого кандидата (використання залежно від начальників таких груп виборців,як військовослужбовці, працівники державних чи напівдержавних підприємств і т. П.). Поширені також випадки поєднання зайнятості журналістів провідних регіональних видань з діяльністю в якості співробітників місцевої адміністрації. Часті розпорядження місцевих адміністрацій щодо зняття або заборони на розміщення агітаційної продукції (рекламні щити, плакати тощо). До тиску на конкурентів залучаються органи податкової інпекції, міліції, пожежного та санітарно-епідеміологічного нагляду.Регіональні органи влади використовують такі технології, як перенесення виборів, неодноразовий перенесення судових засідань, зрив явки виборців (останнє можливо самими різними способами). В силах діючої влади створити перед виборами ілюзію покращення соціально-економічної ситуації, що спонукає населення підтримати владу. В арсеналі при владі, крім того, такі методи, як мобілізація організаційних і фінансових ресурсів, виборче застосування законів, маніпуляції з виборчим законодавством, перерозподіл бюджетних коштів, силовий тиск, кадрові перестановки, домінування в інформаційному просторі (іноді неможливо розрізнити висвітлення діяльності від агітації) , можливість фальсифікації підсумків виборів і т. п.
Підкуп виборців.
Коли виборці незалежні від кандидата, можливий підкуп в різних формах. Виборцям (або окремим групам їх — перш за все пенсіонерам) пропонуються (безкоштовно, зі знижкою або за пільговими цінами), продукти, послуги (лікаря, юриста, двірників) з боку підприємства кандидата або його прихильників. Кандидатами проводиться організація чаювань, обідів для пенсіонерів, роздача подарунків, ліків, продуктових наборів, благодійні акції для пільговиків та малозабезпечених. Широко поширена практика організації безкоштовних юридичних консультацій, «гарячих» телефонних ліній, бюро добрих послуг. Як правило, всі вони мають на меті залучення симпатій літніх людей — самої активної групи електорату. Використовується прямий підкуп виборців (надання «гуманітарної допомоги», «подарунки»); голоси скуповуються за гроші або продукти (у сільській місцевості — зазвичай за горілку). Підкуп виборців може приймати форму найму агітаторів і т. д.
Маніпулятивна роль слова –
це більше відноситься до змісту ПР, а не до таких його форм, як розкриті вище державне управління, підкуп і ін. Маніпуляційний потенціал слів грунтується на тому, що людина живе в одночасно в двох світах — світі природи та світі культури. Для сучасних форм політичного життя значення має головним чином світ культури, т. е. світ знаків, світ інформації. Мова, як знали ще в давнину, має не тільки комунікативне, але і сугестивному (що навіює) значення. Цим успішно користуються політичні маніпулятори. «Силою, яка привела в рух великі історичні потоки в політичній чи релігійній області, було з незапам’ятних часів тільки чарівна могутність вимовленого слова», — стверджував А. Гітлер . Діє магія засвідчених, повторюваних слів і формулювань. Вона поширюється, подібно зараженню, з швидкістю електричного струму і намагнічує натовп. Слова викликають чіткі образи крові або вогню, надихаючі або болісні спогади про перемоги або про поразки, сильні почуття ненависті або любові. Для досягнення маніпулятивного успіху політики створюють особливу мову. Кожну подію дійсного життя, значущу для маніпулятивного плану, можна назвати по-різному, і від цієї назви буде залежати і громадська оцінка цієї події. Основоположником наукового напрямку, присвяченого ролі слова в пропаганді, називають американця Г. Лассуелл. Він вивчав методи підбору слів для передачі потрібного змісту і розвинув за допомогою цього цілу систему створення політичних міфів. Ми можемо і самі судити про використання українськими та іноземними політиками особливої маніпулятивної мови — досить згадати такі лексичні пари, як «наведення конституційного порядку» і «військова агресія», «захист прав людини» та «точечні бомбардування», «загальнолюдські цінності» і « принципи демократії »,« введеннявільного ринку »і« розвал вітчизняної економіки »,« права малих народів »і« міжнародний тероризм ». Кожна з цих пар словосполучень може в певному контексті бути синонімічної. В результаті людина судить не про події, а про їх назвах, інакше кажучи, інтерпретація починається вже в номінативних, формально нейтральних висловлювань. Елемент мовної маніпуляції — «наклеювання ярликів». Існує безліч слів-«ярликів», якими можна дискредитувати людину або ідею. Достатньо, наприклад, уявити патріота «фашистом» і т. п. «Наклеювання ярликів» засноване на експлуатації стереотипів, які живуть в масовій свідомості. Тема маніпуляції за допомогою мови занадто широка. Винайдено нові слова і навіть старі використовуються в незвичному сенсі, бо їх значення зазнали глибоку трансформацію. Це зміна значення залежить від того, що ті слова, які раніше вживалися в дескриптивному, логічному або семантичному сенсі, використовуються тепер як магічні слова, покликані викликати цілком певні дії і порушувати цілком певні емоції. Наші звичайні слова наділені значенням, але ці, новостворені слова, наділені емоціями і руйнівними пристрастями .
Звернення до емоцій.
Люди, як правило, «голосують серцем», особливо це відноситься до жінок. Тому однією з головних мішеней маніпуляторів є сфера людських емоцій. Один з авторів доктрини виборчої кампанії Р. Ніксона в 1968 році У. Гевін писав: «Розум вимагає надзвичайно дисципліни, концентрації уваги. Багато легше звичайне враження. Розум відштовхує глядача, логіка докучає йому. Емоції збуджують, вони ближче до поверхні, м’якше куються ». Управління свідомістю людини базується на тих емоційних передумовах, які в цій свідомості вже є — страх, любов, жага чого-небудь. Не потрібно ні в чому переконувати, достатньо задіяти наявний емоційний потенціал, взяти в руки управління«емоційним вибухом». Для того, щоб «зіграти» на емоціях, не потрібні стрункі логічні викладки. Іноді буває досить переконливого тону і чесного особи маніпулятора, щоб повірити в заявлену ним «очевидність» і «безальтернативність» його суджень.
Інтерпретаційна сила ЗМІ.
Неминучість певного акценту на факті здається настільки очевидною, що не зовсім точно поміщати інтерпретацію в розділ «позаправові політичне маніпулювання». І все ж, якщо підходити не з формально-юридичної, а з сутнісної точки зору, то неминуче перекручування фактів у ЗМІ — маніпулятивна технологія, причому не «біла».Інформація «готується» на будь-який смак. Її можна сфабрикувати, спотворити шляхом односторонньої подачі, відредагувати, «вичавити», вирвати з контексту і т. д. Поширений прийом «інформаційного перевантаження», коли в потоці другорядних повідомлень губляться дійсно важливі. Часті «бутерброди», коли виграшне для кандидата повідомлення поміщається в контекст, полярно змінює його суть. Деякі висловлювання маніпуляторів не містять прямої брехні, але спотворюють ситуацію абсолютно неприйнятним чином. Досить з безлічі фактів вибрати потрібні, а решта уявити тенденційно, однобічно, промовчати про їх справжню природу. Або, наприклад, такий прийом, як використання середніх цифр: вчені знають, що при великому розкиді показників середні цифри не передають дійсного стану справ (класичний приклад: в лікарняній палаті у одного пацієнта жар, інший пацієнт вже охолов, а середня температура — 36, 6, точно так само можна оперувати з даними про «середньому доході росіян» і т д) … Така практика дуже добре відома навіть неспеціалістам, щоб варто було на ній детальніше зупинятися. Перераховані форми впливу на свідомість населення (використання мови, звернення до емоцій, інтерпретаційний потенціал ЗМІ) характерні, мабуть, для всіх методів ПМ. Що стосується державного управління виборами і підкупу виборців, то вони відносяться до зовнішньо-організаційної стороні ПМ. Звернемося тепер до більш конкретних прийомів «чорного» PR. Рейтинги політиків, складені на основі соціологічних опитувань — офіційно вони взагалі не вважаються засобом ПР. Але при тому, що достовірність рейтингів досить умовна, сама їх публікація, являє собою ефективний інструмент передвиборної боротьби . Неважливо, яке місце займає політик,важливо сама присутність його в списку і те, що ставлення до нього суспільства, дійсне або уявне, постійно подається виборцю. Періодично виникають суперечки про правомірність публікації рейтингів, але ці суперечки поки закінчуються нічим. Тим часом деякі фахівці говорять, що характер зібраних даних на 90% залежить від методики проведення опитування («яке питання — така відповідь»). Автори опитувань створюють штучну ситуацію, якої насправді не буде (когось із кандидатів «знімуть з пробігу», зміниться розклад сил і т д.). — Відповідними виходять і результати. Нерідко рейтинги являють собою не більше ніж вимір згадуваності імен даних фігур в пресі. Не маючи перед собою повного комплекту матеріалів з розподілами відповідей, де зазначено фактичну кількість респондентів в кожній опитаної групі, дуже складно зробити висновки про статистичної значущості результатів та можливості їх екстраполяції на значні масиви населення. Тому обгрунтованим видається твердження, що «рейтинги» є не стільки відображенням громадської думки, скільки інструментом маніпулювання. Компрометуюча інформація (компромат) може бути різного походження. Перший вид — знахідка ретельно приховуваної правди, другий — провокація, створення компрометуючої ситуації, третій — пряма брехня. Вигадка, що порочить жертву зовсім не обов’язково повинна виглядати достовірною — набагато важливіше, щоб вона торкалася найчутливіших струн в людській душі. Нерідко буває так, що суб’єкту компромату ніхто по-справжньому не вірить, але рейтинг об’єкта компромату катастрофічно падає. «Якщо вже брехати, так брехати нагло: у велику брехню охочіше вірять, ніж в малу», — писав А. Гітлер .Поширення компромату здійснюється, як правило, за допомогою «партизанської атаки», тобто анонімно, від імені самого конкурента або через підставну особу. В останньому випадку може використовуватися інший кандидат (в т. ч. Висунутий спеціально для цієї мети) або ж реально існуюча організація. Найбільші можливості для такого роду дій надає останній день перед виборами або безпосередньо день голосування. Цей час найбільш часто використовується для розповсюдження відверто «чорних» матеріалів, що позбавляє конкурента можливості виправдатися перед виборцями.Засобами поширення компромату виступають як ЗМІ, так і різні листівки, а також «бездротове радіо» — чутки. Зміст компромату може бути різним — уявна приналежність
конкурента до соціальної або етнічної групи, що викликає неприйняття електорату, награбовані у народу багатства (в хід йдуть фотографії вілл і яхт, що не обов’язково належать конкуренту), зв’язок з кримінальним світом, кинуті дружини, позашлюбні діти і т . д. (Доброю ілюстрацією може служити розповідь Марка Твена «Як мене обирали в губернатори»). Нерідко конкурент дискредитується від його ж імені. Для цього випускаються плакати, листівки, газети (в тому числі газети-«двійники», з точністю копіюють дизайн видання конкурента), з вмістом, що викликають роздратування виборця, причому останній впевнений, що ці агітаційні матеріали випущені самим кандидатом-конкурентом. Якщо конкурент — діючий посадова особа, такі листівки можуть містити заяви про виплату всіх заборгованостей населенню на певне число (при цьому листівка з’являється після цього числа). Можна запросити населення на зустріч (та ще з роздачею гуманітарної допомоги) з конкурентом, про яку той і не думав. В арсеналі у «чорних PR-ників» такі прийоми, як роздача недоброякісних продуктових наборів від імені конкурента, нічні дзвінки з пропозицією ознайомитися з програмою кандидата, походи від дверей до дверей п’яних лже-кандидатів або їх «родичів», дзвінки з вимогою внести велику суму до виборчого фонду кандидата, яку один з членів сім’ї нібито заборгував, особисті листи нібито від кандидата на ім’я давно померлих людей, розклеювання листівок і наклейок конкурента в невідповідних місцях (лобові стекла автомашин, дверні вічка квартир тощо) незмивною клеєм, розписування гаслами конкурента будинків, парканів, видряпування імені конкурента на особистих автомобілях, обзвон виборців з повідомленням, що кандидат нібито зняв свою кандидатуру і т. д. Іноді доводиться чути, що компромат став єдиною «технологією» і передвиборна конкуренція перетворилася в боротьбу компроматів, відсунувши суперництво іміджів на другорядні позиції. Існують і інші. Деякі спеціалісти вважають, що компромат — дуже слабка політична технологія, яка погано працює в політичній кампанії за умови грамотної роботи з електоратом. По-перше, існує ефект бумеранга — компромат так чи інакше «шльопає» по джерелу, особливо якщо джерело — інший кандидат. По-друге, якщо компромат дуже жорсткий, люди починають жаліти людини: «його спеціально намагаються скомпрометувати,значить, він хороший, значить, він за нас, відстоює наші інтереси» і т.д . Є способи захисту від компромату: нанести превентивний удар, тобто попередити населення про можливість швидкого «наїзду», довести звинувачення до абсурду або просто відмовчатися (адже виправдовується той, хто відчуває себе винуватим). Так що «сам факт« викочування »компромату — для кандидата може стати подарунком .
Нейролінгвістичне програмування (НЛП).
Про нейролінгвистичні прийоми впливу на людську свідомість в останні роки багато пишуть, і ми зупинимося на них лише коротенько. Нейролінгвістичне програмування являє собою набір поведінкових інструментів, здатних «відімкнути» деякі приховані механізми, що лежать в основі переконань і систем переконань. Іншими словами, це дієвий засіб зміни людських переконань на користь маніпулятора. Одна із заповідей політтехнологів говорить: «Ми створюємо ситуації, в яких дія конкурента на шкоду нам приносить нам же користь». Ясно, що «до справи це не підшиєш», але так само ясно й те, що передвиборна боротьба тут перетворюється не в пояснення населенню актуальності своєї програми, а в складні закулісні «розборки» між кандидатами-конкурентами. Конкурента треба змусити «підігравати» своєму противнику. Суть «чорного» PR-а: «Треба правильно представляти роль цієї горезвісної« чорнухи ». Сама по собі вона не забезпечує успіх і навіть не впливає істотно на рейтинг. Насправді головна мета тут — удар по болючим і чутливим місцях противника з метою навіть не стільки дискредитувати, скільки вивести з себе, змусити нервувати і викликати публічно відповідну неадекватну судомну реакцію, яка поставить його в смішне становище. Тобто це насамперед засіб психологічного тиску, і якщо противник погано тримає удар, воно досягає мети. Ефективним буває осміяння висловлювань і дій конкурента, особливо якщо він не відрізняється витримкою. Після досить довгого висміювання до кандидата «приклеюється» образ людини несерйозної і недалекої. Принцип «віртуального конкурента»: боротися не з реальним, а з вигаданим конкурентом, ігнорувати дійсного противника і «битися з його тінню», підмінити поняття, показати тільки один вихід з виборної альтернативи. Цікаво, що вигаданий ворог може здаватися більш серйозним супротивником, і перемогти його — достойніше. Крім того, образ ворога будується під вже готовий сценарій, і реальний конкурент не знає, на що і як йому відповідати — б’ють-то начебто не його. Принцип «віртуального конкурента» може бути ефективний для кандидата, який володіє інформаційної та адміністративною владою, але не користується дійсною підтримкою населення. Принцип «додати одіозності»: зовсім не обов’язково шукати або видумувати про конкурента щось погане. Конкурент на виборах досить« підставляється » — досить надає ресурсів, щоб перетворити їх на антирекламу. Не потрібно ніяких компроматів. Можна, наприклад, просто частіше вказувати на найбільш одіозну, несимпатичну особистість з оточення конкурента,що скомпрометувала себе. Образ конкурента буде зв’язуватися з образом цієї особистості, і не важко переконати, що справжнє обличчя кандидата — насправді обличчя цієї особистості. Одіозні фігури легко притягують на себе увагу, здатні відлякати певну частину електорату від всього руху в цілому. Як суміжний прийом політтехнологами розглядається «ведмежа послуга», тобто провокаційна підтримка конкурента соціальними групами, які однозначно викликають відторгнення у більшої частини електорату (такими групами можуть бути геї, неофашисти, панки і т. д.). Іноді як «ведмежа послуга» може виступати «удушення в обіймах». Принцип «перенесення зневаги»: конкурент «ловиться» на те, як в тій чи іншій формі виявляє зневагу до виборців (на невідповідальній зустрічі з невеликою групою населення, у випадковому негарному епізоді і т д.) .. Далі ця зневага переноситься або в часі, коли в теперішньому часі транслюється минулий виступ конкурента, або з меншої аудиторії на більшу (телетрансляція і т. Д.). Дезінформації тут, звичайно, немає, але тенденційність — у наявності. Іноді прийом використання промахів конкурента називають «Ви — свій злий ворог». Ситуацію, в якій виявилась би зневага до виборців, можна організувати. «Люди проти вас»: сильний вплив на виборців робить показ людей, які розчарувалися в даному кандидаті. Як різновид використовується прийом «ворог з рідного міста» (свідчення людини, яка колись близько знала кандидата). Доведення агітації конкурента до абсурду: перехоплення управління чужою контркампанією. До конкурента з’являється негативне ставлення, він «сам себе знищує». Наприклад, можна розтиражувати повідомлення про будь акті благодійності кандидата-конкурента і день у день поширювати це повідомлення по поштових скриньках. Іноді такий ефект досягається слабо продуманою агітацією самого конкурента (так званий «ефект бумеранга»). Метод «клонування» конкурента — елемент тактики «розтягування голосів». Число кандидатів збільшується за рахунок підбору осіб, які мають подібні з кандидатом-конкурентом характеристики або пересічні електоральні бази. З законодавчої точки зору цей метод бездоганний. Проте за «клонуванням кандидатів» закріпилася «брудна» репутація. По одному округу висувається новий кандидат з тим же прізвищем (або яке незначно відрізняється), іноді і з тим же ім’ям і по батькові, що носить конкурент. Дезорієнтація електорату викликається тим, що агітація йде на підтримку прізвища. Метою «клонування» є не перемога двійників, а відбір голосів у «оригіналу». Найбільш вигідно таке розміщення імен кандидатів у бюлетені, щоб ім’я двійника стояло на першому місці. «Проникнення в стан противника»: люди кандидата приходять в штаб його конкурента і пропонують послуги зі збору підписів. Пізніше перевірка покаже, що підписи, зібрані «доброзичливцями», фальсифіковані. Серед «чорних» технологій є й ті, які спрямовані не на дискредитацію супротивника, а, навпаки, на збільшення популярності «нашого» кандидата. З цією метою імітуються замаху («самостріли»), поширюються неправдиві повідомлення про погрози кандидату, встановлення прослуховуючих пристроїв в офісі, квартирі кандидата, підтримки кандидата популярною у виборців округу особою. Тиражуються свідомо безглузді звинувачення на адресу кандидата і т. д. І знову відзначимо, що виборчі технології не терплять «застою», вони повинні бути динамічні, варіативні, щоб пристосовуватися до раптової зміни ситуації. Не змінюються лише загальні принципи.
Під час виборчих кампаній де-факто
працюють штаби кандидатів, які представляють собою основні аналітичні та
виконавчі органи, що покликані реалізовувати усі базові функції передвиборної
діяльності. Поняття «виборчий штаб» у виборчому законодавстві України
відсутнє, як і не визначається правосуб’єктність їх учасників, однак роль і
значення, яке відіграють штаби у передвиборній боротьбі, викликає інтерес до
з’ясування їх правової природи.
Як свідчить електоральна практика, штаби створюються незадовго до
офіційного початку виборчого процесу в державі та функціонують до того часу,
доки кандидат приймає участь у передвиборній гонці або остаточного
завершення процесу й оголошення офіційних результатів виборів. До складу
штабу входять особи, які є прихильниками безпосередньо кандидата або курсу
політичної партії (блоку політичних партій, що висунули кандидата) або ті, які
працюють за винагороду, а керівником виступає або сам кандидат, або, у
більшості випадків, особа, якій кандидат (політична партія/блок) повністю довіряє загальне керівництво та координацію виборчої кампанії. Структура
штабу залежить від рівня виборів (президентські, парламентські, місцеві) і від
бажаного результату, який планується досягнути, зокрема, перемогти на
виборах чи заявити про себе. В залежності від цього, функції виборчого штабу
можуть бути наступними:
- управлінська (планування, організація, мотивація, оцінка, розподіл задач);
- інформаційно-аналітична;
- агітаційно-пропагандистська (рекламна);
- юридична;
- матеріально-технічне забезпечення;
- робота з довіреними особами, агітаторами, активістами та іншими
залученими працівниками;
- фінансово-бухгалтерська;
-забезпечення безпеки та інші.
Виборчий штаб кандидата володіє ознаками централізованої організації,
яка має центральне керівництво та підпорядкованість, визначену структуру та
систему заміщення членів і працівників. У виборчих округах, як правило,
відома адреса штабу, координати уповноваженої чи контактної особи, а тісна
співпраця виборчих штабів з виборчими комісіями різного рівня, органами
державної влади та місцевого самоврядування, засобами масової інформації
сприяє ефективній реалізації виборчих прав громадян України та належному
рівню координації діяльності усіх суб’єктів та учасників виборчого процесу
України.
Створення виборчого штабу – це право кандидата, яким він може
скористатися з дотриманням чинного законодавства України. Зокрема, усі
видатки, що пов’язані з функціонуванням виборчого штабу (оренда
приміщення, оплата праці осіб, що залучені до роботи у штабі, виготовлення
друкованих, аудіовізуальних матеріалів, оплата зв’язку та інше), підлягають
оплаті з виборчого фонду кандидата (партії, блоку), який формується і
використовується у порядку, що передбачений відповідним виборчим законом.Ефективне виконання функцій виборчого штабу залежить від рівня
підготовки та професійних навичок його членів. Враховуючи те, що чинне
виборче законодавство офіційною частиною команди кандидата після його
реєстрації визнає лише: на президентських виборах – уповноважених
представників та довірених осіб; на парламентських виборах – представників
партії (блоку) у Центральній виборчій комісії та уповноважених осіб партії
(блоку); на місцевих виборах – довірених осіб, уповноважених осіб та
представників місцевої організації партії і наділяє їх юридичними
повноваженнями представляти кандидата у відносинах з виборчими комісіями,
органами влади та засобами масової інформації, то всі інші члени виборчого
штабу залишаються поза увагою закону, хоча нерідко саме їх діяльність
призводить до виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Зокрема,
керівники штабів роблять офіційні заяви та укладають угоди від імені свого
кандидата (партії, блоку), збирачі підписів нерідко фальсифікують підписні
листи на підтримку кандидата, що призводить до зняття кандидата з реєстрації
чи винесення кандидату попередження, а агітатори своєю діяльністю інколи
принижують честь і гідність інших кандидатів або розповсюджують явно
неправдиву інформацію, яка шкодить не тільки опонентам, а й своєму
кандидату.
Керівник виборчого штабу як координатор передвиборної боротьби
кандидата несе відповідальність за свої дії та дії своєї команди, що у
подальшому реалізується шляхом призначення чи обрання його на певну
посаду чи припинення політичної діяльності. Тиск та погрози в адресу
керівника виборчого штабу можуть служити непрямою формою тиску на
самого кандидата з метою усунення його з передвиборної боротьби, а отже, і
розцінюватись як перешкоджання здійсненню виборчого права (ст.157
Кримінального кодексу України).
Виборчий штаб – найбільш зручна та раціональна форма організації
роботи виборчого об’єднання певного кандидата (партії, блоку). Отже,
юридичне оформлення виборчих штабів як учасників виборчого процесу дозволить підвищити ефективність їх діяльності та відповідальність за
виконувану роботу.
26. Передвиборна агітація, її форми та засоби. Строки проведення передвиборної агітації.
1. Передвиборна агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата у депутати або партію - суб'єкта виборчого процесу. Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.
2. Передвиборна агітація може проводитися у таких формах:
1) проведення зборів громадян, інших зустрічей з виборцями;
2) проведення мітингів, походів, демонстрацій, пікетів;
3) проведення публічних дебатів, дискусій, "круглих столів", прес-конференцій стосовно положень передвиборних програм та політичної діяльності партій - суб'єктів виборчого процесу чи політичної діяльності кандидатів у депутати;
4) оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних засобах масової інформації політичної реклами, виступів, інтерв'ю, нарисів, відеофільмів, аудіо- та відеокліпів, інших публікацій та повідомлень;
5) розповсюдження виборчих листівок, плакатів та інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації;
6) розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами;
7) проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів за підтримки партії - суб'єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати, а також оприлюднення інформації про таку підтримку;
8) публічні заклики голосувати за або не голосувати за партію - суб'єкта виборчого процесу, кандидата у депутати або публічні оцінки діяльності цих партій чи кандидатів у депутати;
9) в інших формах, що не суперечать Конституції України та законам України.
3. Політична реклама - це розміщення або поширення матеріалів передвиборної агітації за допомогою рекламних засобів. До політичної реклами належить також використання символіки або логотипів партій - суб'єктів виборчого процесу, а так само повідомлення про підтримку партією - суб'єктом виборчого процесу або кандидатом у депутати видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії - суб'єкта виборчого процесу чи певного кандидата у депутати. Реклама друкованих видань , інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень кандидатів, назв чи символіки партій - суб'єктів виборчого процесу також є політичною рекламою.
4. Офіційні повідомлення в період виборчого процесу про дії кандидатів у депутати, які є посадовими особами органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням ними посадових повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, і підготовлені у порядку, передбаченому Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" , не належать до передвиборної агітації. Такі офіційні повідомлення не повинні містити коментарів агітаційного характеру, а також відео-, аудіозаписів, кінозйомок, фотоілюстрацій про дії зазначених осіб як кандидатів у депутати.
5. Не вважається передвиборною агітацією здійснення партією, яка не має статусу суб'єкта виборчого процесу, заходів, зазначених у пунктах 1-7, 9 частини другої цієї статті, з метою популяризації власної діяльності чи роз'яснення своєї позиції за умови, що під час таких заходів жодним чином не згадуються партії - суб'єкти виборчого процесу та кандидати у депутати, а також положення передвиборних програм.
6. Передвиборна агітація здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації відповідно до цього Закону, коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатних округах. Кандидати у депутати, зареєстровані у загальнодержавному окрузі, можуть здійснювати передвиборну агітацію за кошти виборчого фонду партії. Використання власних коштів кандидатів у депутати чи коштів з інших джерел для проведення передвиборної агітації, у тому числі з ініціативи виборців, забороняється.
7. Надання партіям, кандидати у депутати від яких зареєстровані у загальнодержавному окрузі, друкованих площ у друкованих засобах масової інформації здійснюється з додержанням принципу рівних умов.
Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, фінансує із коштів свого виборчого фонду заходи і матеріали передвиборної агітації та розміщення політичної реклами на власну підтримку.
Підтримка партією, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, від свого імені проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрацій фільмів, телепередач чи інших публічних заходів, а також проведення зазначених публічних заходів на підтримку партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, може здійснюватися лише у разі фінансування таких заходів із коштів виборчого фонду відповідної партії.
8. Надання кандидатам у депутати в одномандатних округах друкованих площ у друкованих засобах масової інформації здійснюється з додержанням принципу рівних умов.
Кандидат у депутати в одномандатному окрузі фінансує із коштів свого виборчого фонду заходи і матеріали передвиборної агітації та розміщення політичної реклами на власну підтримку.
Підтримка кандидатом у депутати в одномандатному окрузі від свого імені проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрацій фільмів, телепередач чи інших публічних заходів, а також проведення зазначених публічних заходів на власну підтримку може здійснюватися лише у разі фінансування таких заходів із коштів виборчого фонду цього кандидата у депутати в одномандатному окрузі.
9. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі мають право на договірній основі за рахунок коштів відповідного виборчого фонду орендувати будинки і приміщення усіх форм власності для проведення зборів, мітингів, дебатів, дискусій та інших публічних заходів передвиборної агітації.
10. У разі якщо будинок незалежно від форми власності було на договірній основі за рахунок коштів відповідного виборчого фонду надано для проведення передвиборного публічного заходу чи передвиборної агітації одній партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, або кандидату у депутати в одномандатному окрузі, власник цього будинку не має права відмовити в його наданні на тих же умовах іншій партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, або кандидату у депутати в одномандатному окрузі. Зазначена вимога не стосується приміщень, що перебувають у власності чи постійному користуванні партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, або кандидата у депутати в одномандатному окрузі.
Будинки державної або комунальної форми власності надаються для проведення передвиборного публічного заходу чи передвиборної агітації без проведення конкурсу.
11. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування не пізніш як за вісімдесят днів до дня голосування обладнують стенди, дошки оголошень у відведених місцях для розміщення матеріалів передвиборної агітації партій, кандидати у депутати від яких зареєстровані у загальнодержавному окрузі, та кандидатів у депутати в одномандатному окрузі з додержанням принципу рівних умов. Стаття 70. Строки проведення передвиборної агітації
1. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидати у депутати мають право розпочати свою передвиборну агітацію з дня, наступного за днем прийняття виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати.
2. Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем голосування.
3. Передвиборна агітація напередодні дня голосування та в день голосування забороняється. У цей же час забороняються проведення масових акцій (зборів, мітингів, походів, демонстрацій, пікетів) від імені партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидатів в депутати, розповсюдження агітаційних матеріалів, а також публічні оголошення про підтримку партією чи окремими кандидатами у депутати проведення концертів, вистав, спортивних змагань, демонстрації фільмів та телепередач чи інших публічних заходів.
27. Підготовка iнформацiйних плакатів та матеріалів передвиборної агітації.
1. Центральна виборча комісія за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку і проведення виборів депутатів, не пізніш як за тридцять п'ять днів до дня виборів забезпечує виготовлення інформаційних плакатів партій, кандидати у депутати від яких зареєстровані у загальнодержавному окрузі. Ці плакати повинні містити передвиборні програми партій (обсягом не більше семи тисяч восьмисот друкованих знаків), подані ними при реєстрації кандидатів у депутати, виборчий список партії із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, посади (заняття), місця роботи та проживання, партійності включених до нього кандидатів у депутати, а також фотографії перших п'яти кандидатів у депутати. Форма, розмір та поліграфічне виконання інформаційних плакатів встановлюються Центральною виборчою комісією.
Центральна виборча комісія погоджує з представником партії у Центральній виборчій комісії текст та поліграфічне виконання інформаційного плаката.
2. Окружна виборча комісія за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів депутатів, забезпечує виготовлення не пізніш як за тридцять п'ять днів до дня виборів погоджених із кандидатами у депутати, зареєстрованими в одномандатних округах, інформаційних плакатів із розрахунку по дві тисячі примірників на кожного кандидата у депутати. Плакати повинні містити біографію кандидата у депутати, його передвиборну програму (обсягом до трьох тисяч дев'ятисот друкованих знаків), подані ним при реєстрації, та фотокартку.
3. Центральна виборча комісія забезпечує виготовлення однакової кількості інформаційних плакатів партій із розрахунку не менш як по два примірники кожного плаката на кожну виборчу дільницю. Виготовлені інформаційні плакати партій в установленому Центральною виборчою комісією порядку передаються відповідним виборчим комісіям.
4. Інформаційні плакати передаються відповідним виборчим комісіям не пізніш як за двадцять днів до дня виборів.
5. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати, зареєстрований в одномандатному окрузі, на власний розсуд може виготовляти матеріали передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів виборчого фонду. Партія може виготовляти друкований матеріал своєї передвиборної агітації із застосуванням обладнання, що їй належить. Відомості, що містяться у цих матеріалах, повинні відповідати вимогам закону.
6. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати, зареєстрований в одномандатному окрузі, зобов'язані подати по одному примірнику кожного друкованого матеріалу передвиборної агітації, виготовленого за рахунок коштів виборчого фонду партії та із застосуванням обладнання, що їй належить, або відповідно виготовленого за рахунок коштів виборчого фонду кандидата, не пізніш як через п'ять днів з дня його виготовлення до Центральної виборчої комісії.
7. Друковані матеріали передвиборної агітації повинні містити відомості про замовника цих матеріалів, установу, що здійснила друк, або вказівку, що друк здійснено з використанням обладнання, що належить партії, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск.
8. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування не пізніш як за сто днів до дня виборів відводять місця у людних місцях для розміщення матеріалів передвиборної агітації.
28. Порядок використання засобів масової інформації, у тому числі електронних (аудiовiзуальних) та друкованих.
Стаття 71. Загальний порядок використання засобів масової інформації
1. Передвиборна агітація з використанням засобів масової інформації усіх форм власності проводиться з дотриманням принципу рівних умов та в порядку, передбаченому цим Законом.
2. Передвиборна агітація у засобах масової інформації, у тому числі політична реклама, повинні здійснюватися у формах та з дотриманням вимог та обмежень, встановлених цією статтею та статтями 68, 70, 72-74 цього Закону.
3. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі мають право користуватися засобами масової інформації державної та комунальної форми власності на умовах, передбачених цим Законом.
4. Порядок надання ефірного часу та друкованих площ за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на забезпечення ведення передвиборної агітації відповідно до цього Закону, партіям, кандидати у депутати від яких зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидатам у депутати встановлюється Центральною виборчою комісією не пізніш як за вісімдесят днів до дня голосування.
5. Передвиборна агітація в засобах масової інформації усіх форм власності за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатних округах здійснюється на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі.
6. Розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів встановлюються відповідним засобом масової інформації не пізніш як за сто днів до дня голосування у розмірі, що не може перевищувати розміру середньоарифметичного значення ціни за комерційну рекламу (рекламу, розповсюдження якої має на меті отримання прибутку) за перші три квартали року, що передує року проведення виборів депутатів. При цьому засоби масової інформації можуть розрахувати такі розцінки вартості одиниці друкованої площі чи ефірного часу окремо для робочих днів і окремо для вихідних та святкових днів, а також окремо для різних за кількістю потенційної аудиторії періодів ефірного часу чи друкованої площі.
7. Засоби масової інформації, зареєстровані після 1 березня року, що передує року проведення чергових виборів народних депутатів України, встановлюють розцінки вартості одиниці друкованої площі чи ефірного часу на підставі даних за весь період їх діяльності в порядку, встановленому частиною шостою цієї статті. Розміри розцінок таких засобів масової інформації не можуть перевищувати розмірів розцінок відповідно газети "Голос України" (для друкованих засобів масової інформації) та Національної телекомпанії України, Національної радіокомпанії України (для телерадіоорганізацій).
8. Розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу для проведення передвиборної агітації не можуть змінюватися протягом виборчого процесу. Засіб масової інформації не може надавати знижки чи встановлювати надбавки на оплату друкованої площі чи ефірного часу партіям, кандидати у депутати від яких зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидатам в депутати в одномандатних округах.
9. Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу для проведення передвиборної агітації одній партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, одному кандидату у депутати за рахунок коштів відповідного виборчого фонду, не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншій партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, іншому кандидату у депутати. Засіб масової інформації може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидату у депутати в разі, якщо надані для поширення матеріали не відповідають вимогам частин п'ятої чи дев'ятої статті 74 цього Закону.
10. Засоби масової інформації у разі оприлюднення результатів опитування громадської думки, пов'язаного з виборами депутатів, зобов'язані зазначити замовника опитування, повну назву організації, що проводила опитування, час його проведення, територію, яку охоплювало опитування, розмір та спосіб формування соціологічної вибірки опитаних, метод опитування, точне формулювання питань, можливу статистичну похибку.
11. Вимоги, встановлені частинами п'ятою - дев'ятою цієї статті, не поширюються на друковані засоби масової інформації, засновниками (власниками) яких є партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидати у депутати в одномандатних округах для ведення власної передвиборної агітації.
Стаття 72. Порядок використання електронних (аудіовізуальних) засобів масової інформації
1. Телерадіоорганізації усіх форм власності зобов'язані не пізніш як за дев'яносто днів до дня голосування опублікувати в друкованих засобах масової інформації розцінки вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу. Телерадіоорганізації, які ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах, здійснюють таку публікацію в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", регіональні та місцеві телерадіоорганізації - у відповідних регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації державної чи комунальної форми власності.
2. Ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку і проведення виборів, надається телерадіоорганізаціями державної та комунальної форми власності між дев'ятнадцятою і двадцять другою годинами.
3. Час мовлення (розклад мовлення) телерадіоорганізацій, які мають ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на право користування загальнонаціональними каналами мовлення, змінюється (без зміни обсягу мовлення) на час розповсюдження програм передвиборної агітації за рахунок коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку і проведення виборів, під час виборчого процесу з метою забезпечення регіональним телерадіоорганізаціям державної та комунальної форми власності можливостей поширення таких програм у відповідних регіонах.
4. Телерадіоорганізації надають кожній партії - суб'єкту виборчого процесу ефірний час для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, у загальному обсязі не менше 60 хвилин на загальнонаціональному телеканалі та 60 хвилин на загальнонаціональному радіоканалі, а також по 20 хвилин на регіональних телеканалах та по 20 хвилин на регіональних радіоканалах у кожному з регіонів. Кандидатам у депутати, зареєстрованим в одномандатному окрузі надається по 20 хвилин на відповідних регіональних телеканалах та по 20 хвилин на регіональних радіоканалах. Цей час партії надається на кожному із зазначених каналів у двох рівних частках від загального обсягу виділеного часу.
5. Попередній розклад ефірного часу трансляції передвиборних агітаційних теле-, радіопрограм із зазначенням дати і часу виходу їх в ефір (без зазначення конкретних учасників програм) складається загальнонаціональними та регіональними телерадіоорганізаціями державної та комунальної форми власності, з якими укладено угоди на розповсюдження матеріалів передвиборної агітації партій за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, під час виборчого процесу. Такий розклад надсилається до Центральної виборчої комісії не пізніш як за п'ятдесят сім днів до дня виборів.
6. Черговість надання партіям - суб'єктам виборчого процесу та кандидатам у депутати, зареєстрованим в одномандатному окрузі ефірного часу на радіо та телебаченні в межах розкладу, зазначеного у частині п'ятій цієї статті, визначається не пізніш як за п'ятдесят три дні до дня виборів за результатами жеребкувань, що проводяться Центральною виборчою комісією, за участю представників партій у Центральній виборчій комісії, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатному окрузі або відповідних уповноважених осіб партій, чи довірених осіб кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатному окрузі.
7. Результати жеребкування, проведеного відповідно до частини шостої цієї статті та складений за його підсумком розклад ефірного часу із зазначенням передвиборних агітаційних теле-, радіопрограм, конкретної дати і часу виходу їх в ефір за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, публікуються відповідно в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", місцевих друкованих засобах масової інформації державної та комунальної форми власності у триденний строк з дня затвердження їх Центральною виборчою комісією.
8. Оплата наданого партії, кандидату у депутати, зареєстрованому в одномандатному окрузі, ефірного часу здійснюється Центральною виборчою комісією згідно із затвердженими ними кошторисами в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, та за угодами, що укладаються відповідно між Центральною виборчою комісією і Національною телекомпанією України, Національною радіокомпанією України, регіональною телерадіоорганізацією державної чи комунальної форми власності.
9. Впродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми партії забороняється на тому ж каналі мовлення в будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної програми, дії партії, кандидатів у депутати.
10. Ефірний час за рахунок коштів виборчого фонду надається на підставі угоди, що укладається від імені партії чи кандидата у депутати в одномандатному окрузі розпорядником поточного рахунку виборчого фонду з телерадіоорганізацією будь-якої форми власності. Без укладення такої угоди та надходження коштів на рахунок телерадіоорганізації надання ефірного часу забороняється.
11. Телерадіоорганізації зобов'язані здійснювати аудіо-, відеозаписи усіх передач, що містять передвиборну агітацію, і зберігати їх протягом тридцятиденного строку з дня офіційного оприлюднення результатів виборів.
12. Телерадіоорганізації усіх форм власності за письмовими запитами Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення зобов'язані надавати всю інформацію про виділення ефірного часу партії, кандидату у депутати в одномандатному окрузі для проведення передвиборної агітації, а в разі необхідності - копії відповідних угод, платіжних документів і передач у запису на плівці та інших носіях інформації.
13. Замовниками політичної реклами під час виборчого процесу для показу телерадіоорганізаціями можуть бути тільки партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, та кандидати у депутати в одномандатних округах. Протягом демонстрації політичної реклами обов'язково демонструється повна назва (або прізвище, ім'я та по батькові) її замовника у формі текстового повідомлення, яке має займати не менше п'ятнадцяти відсотків площі екрана і бути виконане контрастним кольором до фону та бути сприйнятним для глядача.
Стаття 73. Порядок використання друкованих засобів масової інформації
1. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, має право за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, опублікувати в однаковому для всіх партій поліграфічному виконанні в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також в одному з регіональних (місцевих) друкованих засобів масової інформації державної чи комунальної форми власності кожного з регіонів свою передвиборну програму обсягом не більше семи тисяч восьмисот друкованих знаків. Кандидат у депутати, зареєстрований в одномандатному окрузі має право за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, опублікувати в однаковому для всіх кандидатів поліграфічному виконанні в одному з регіональних (місцевих) друкованих засобів масової інформації державної чи комунальної форми власності свою передвиборну програму обсягом не більше трьох тисяч дев'ятисот друкованих знаків.
Угода про публікацію вказаних матеріалів з редакціями зазначених засобів масової інформації укладається відповідно Центральною виборчою комісією.
2. Редакції газет "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а також редакції регіональних друкованих засобів масової інформації державної форми власності, з якими укладено угоди про опублікування передвиборних програм партій - суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатному окрузі зобов'язані надіслати не пізніше ніж за п'ятдесят п'ять днів до дня виборів депутатів до Центральної виборчої комісії конкретні дати виходу у світ номерів відповідних видань з програмами із зазначенням місця розташування цих програм у кожному номері видання (номери шпальт).
3. Черговість друкування передвиборних програм за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів у засобах масової інформації, передбачених частиною першою цієї статті, встановлюється не пізніш як за п'ятдесят три дні до дня виборів Центральною виборчою комісією шляхом жеребкування за участю відповідно представників партій у Центральній виборчій комісії або уповноважених осіб партій, кандидатів, довірених осіб кандидатів у відповідному одномандатному виборчому окрузі.
4. Результати жеребкування щодо черговості друкування передвиборних програм партій (кандидатів) оприлюднюються відповідно у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", у регіональних (місцевих) друкованих засобах масової інформації державної чи комунальної форми власності у триденний строк після дня їх затвердження Центральною виборчою комісією.
5. Друковані засоби масової інформації усіх форм власності зобов'язані не пізніш як за дев'яносто днів до дня голосування опублікувати розцінки одиниці вартості друкованої площі. Загальнодержавні друковані засоби масової інформації здійснюють таку публікацію в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр", а регіональні та місцеві - у відповідних регіональних та місцевих друкованих засобах масової інформації державної чи комунальної форми власності.
6. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі мають право за рахунок коштів свого виборчого фонду публікувати агітаційні матеріали в друкованих засобах масової інформації будь-яких форм власності, що видаються в Україні, за винятком засобів масової інформації, зазначених у частині вісімнадцятій статті 74 цього Закону.
7. Матеріали передвиборної агітації, передбачені в частині шостій цієї статті, публікуються на підставі угоди, що укладається від імені партії, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидата у депутати в одномандатному окрузі розпорядником поточного рахунку відповідного виборчого фонду партії, кандидатом у депутати з редакцією (видавцем) друкованого засобу масової інформації. Без укладення угоди та надходження коштів на рахунок редакції (видавця) друкованого засобу масової інформації публікація цих матеріалів забороняється. Ця вимога не застосовується до засобу масової інформації, засновником (власником) якого є партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі для ведення їх власної передвиборної агітації.
8. Редакції (видавці) друкованих засобів масової інформації усіх форм власності за письмовими запитами Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій зобов'язані надавати їм усю інформацію про використання друкованої площі для розміщення агітаційних матеріалів, а в разі необхідності - надсилати їм копії відповідних угод, платіжних документів, а також відповідні публікації.
29. Чорний піар, дискредитацiйнi матеріали, змінені матеріали, дезінформація,перебільшення, контргасла, фальшивки, виборчі «клони».
чорний піар - це піар, націлений на дискредитацію конкурента. Причому способи дискредитації можуть бути різними - законними й незаконними, але саме дискредитація є основним показником "чорності" піаркампанії незалежно від того, наскільки наведена інформація відповідає істині.
На думку тих само політтехнологів, до чорного піару варто відносити надання свідомо помилкової інформації або поширення інтимних подробиць про приватне життя людини, її психосоматичні особливості незалежно від того, наскільки достовірні ці відомості.
Таким чином, незалежно від нюансів формулювань можна зробити висновок, що чорний піар - це дії, спрямовані на те, щоб заплямувати ім'я іншої людини в очах громадськості. Боротися з ним досить складно: по-перше, в пострадянських країнах ще не вироблене відповідне законодавство (натомість столітня історія західного піару передбачає вирішення подібних питань у судовому порядку); по-друге, чорний піар побудований на принципах сугестії, а змінити ідею, зафіксовану на підсвідомому рівні, досить складно.
При подібному розумінні суті чорного піару неправда розглядається як суттєвий компонент сугестії й прагматична основа чорного піару. Неправда -це й приховання правди, і підміна тези, й необ'єктивна аргументація, і напівправда, й непомірні зізнання в любові. Неправда в чорному піарі - особливий феномен: вона прикривається фактичністю, повинна викликати безумовну довіру. Неправда "розмиває" суспільну свідомість і підриває довіру до влади. Ситуація модного нині голосування "проти всіх" - також результат недовіри до всіх.
30. Обмеження щодо ведення передвиборної агітації.
Стаття 74. Обмеження щодо ведення передвиборної агітації
1. Участь у передвиборній агітації забороняється:
1) іноземцям та особам без громадянства, у тому числі через журналістську діяльність чи у формі участі у концертах, виставах, спортивних змаганнях, інших публічних заходах, що проводяться на підтримку чи за підтримки партії - суб'єкта виборчого процесу чи кандидата у депутати;
2) органам виконавчої влади, органам влади Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам і судам;
3) у робочий час посадовим і службовим особам органів, зазначених у пункті 2 цієї частини, крім випадків, коли відповідна посадова чи службова особа є кандидатом у депутати;
4) членам виборчих комісій протягом строку їх повноважень у відповідних виборчих комісіях.
2. У військових частинах (формуваннях), в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах передвиборна агітація обмежується. Відвідання військових частин (формувань), установ виконання покарань і слідчих ізоляторів окремими кандидатами у депутати, їх довіреними особами чи уповноваженими особами партій забороняється. Зустрічі цих осіб з виборцями організовуються відповідною окружною виборчою комісією спільно з командиром військової частини (формування) або керівником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора з обов'язковим повідомленням не пізніш як за три дні до дня зустрічі всіх уповноважених осіб партій, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі або їх довірених осіб у відповідному одномандатному окрузі.
3. Забороняється використання приміщень органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, для проведення передвиборної агітації за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі.
4. Забороняється розміщення агітаційних матеріалів та політичної реклами на будинках і в приміщеннях органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій державної та комунальної форми власності.
5. Поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняється.
6. Засобам масової інформації, їх посадовим та службовим особам і творчим працівникам під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, укладеними відповідно до вимог частин п'ятої та десятої статті 72 і частин другої та сьомої статті 73 цього Закону, забороняється агітувати голосувати за або не голосувати за партії, кандидатів у депутати чи поширювати інформацію, яка має ознаки політичної реклами, безоплатно або яка оплачена з джерел, не передбачених законом, а так само поширювати будь-яку інформацію з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного суб'єкта виборчого процесу. Авторам і ведучим телерадіопередач, які є кандидатами у депутати, під час виборчого процесу також забороняється у телерадіопередачах вести передвиборну агітацію.
7. Забороняється розміщення політичної реклами в одному блоці з комерційною чи соціальною рекламою.
8. Розміщення носіїв політичної реклами на зовнішній поверхні та всередині транспортних засобів громадського користування, у тому числі таксі, розміщення політичної реклами у приміщеннях та на будівлях станцій метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, а також розповсюдження матеріалів передвиборної агітації, у тому числі політичної реклами, через телерадіотрансляційні або інші інформаційні мережі сповіщання пасажирів та інформаційні табло у приміщеннях станцій та вагонах метрополітену, автобусних та залізничних вокзалів, портів та аеропортів, у транспортних засобах громадського користування забороняється.
9. Забороняється розповсюдження завідомо недостовірних або наклепницьких відомостей про партію - суб'єкта виборчого процесу або про кандидата у депутати, недостовірний або наклепницький характер яких встановлено у судовому порядку.
10. У разі встановлення судом при розгляді виборчого спору повторного або одноразового грубого порушення засобом масової інформації вимог цього Закону суд приймає рішення про тимчасове (до закінчення виборчого процесу) зупинення дії ліцензії або про тимчасову заборону (до закінчення виборчого процесу) випуску друкованого видання.
11. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення своїм рішенням припиняє трансляцію на території України, в тому числі операторами телекомунікацій, іноземних телеканалів, у діяльності яких порушується норма щодо заборони громадянам іноземних держав, особам без громадянства ведення передвиборної агітації через журналістську діяльність або в діяльності яких містяться заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.
12. Партія - суб'єкт виборчого процесу, кандидат у депутати мають право звернутися до засобу масової інформації, що оприлюднив інформацію, яку партія або кандидат вважають недостовірною, з вимогою опублікувати їх відповідь. Засіб масової інформації, що оприлюднив відповідний матеріал, не пізніш як через три дні після дня звернення з вимогою про відповідь, але не пізніш останнього дня перед днем голосування зобов'язаний надати партії, кандидату у депутати, щодо яких поширено недостовірну інформацію, можливість оприлюднити відповідь: надати такий самий ефірний час відповідно на телебаченні чи радіо або опублікувати в друкованому засобі масової інформації наданий партією чи кандидатом матеріал, який повинен бути набраний таким самим шрифтом і розміщений під рубрикою "відповідь" на тому ж місці шпальти в обсязі не меншому, ніж обсяг повідомлення, що спростовується. Відповідь повинна містити посилання на відповідну публікацію в друкованому засобі масової інформації, передачу на телебаченні, радіо та на інформацію, що спростовується. Відповідь не повинна містити прямих закликів до голосування за або не голосування за певні партії, кандидатів у депутати. Відповідь має бути оприлюднена без додатків, коментарів та скорочень і здійснюватися за рахунок засобу масової інформації. Відповідь на відповідь не надається.
13. Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей. Така передвиборна агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати за або не голосувати за певну партію чи кандидата у депутати або згадуванням назви партії чи імені кандидата, є непрямим підкупом виборців.
14. Центральна виборча комісія забезпечує розміщення в загальнодержавних засобах масової інформації, передбачених цією частиною, роз'яснення щодо заборони надання виборцям, закладам, установам, організаціям, а також виборчим комісіям та їх членам товарів (крім товарів, що містять візуальні зображення назви, символіки, прапора партії, за умови, що вартість таких товарів не перевищує три відсотки мінімального розміру заробітної плати), послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних цінностей (непрямого підкупу). Текст роз'яснення затверджується Центральною виборчою комісією і один раз на тиждень друкується в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" на першій сторінці та транслюється на перших каналах Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України, починаючи за шістдесят днів до дня голосування за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів.
15. Регіональні (місцеві) телерадіоорганізації державної та комунальної форми власності своїми передачами не повинні перекривати передачі передвиборної агітації партій, які транслюються на загальнонаціональних каналах мовлення.
16. Включення до інформаційних теле- і радіопрограм (випусків новин) передвиборних агітаційних матеріалів партій, у тому числі політичної реклами, забороняється. Усі матеріали передвиборної агітації повинні бути відокремленими від інших матеріалів і означені як такі.
17. Забороняється переривати передачі передвиборних програм партій рекламою товарів, робіт, послуг та іншими повідомленнями.
18. Забороняється проведення передвиборної агітації в зарубіжних засобах масової інформації, що діють на території України, а також у зареєстрованих в Україні засобах масової інформації, в яких частка зарубіжної власності перевищує п'ятдесят відсотків.
19. Засоби масової інформації не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації, яка була розміщена відповідно до угод із замовниками, крім випадків, передбачених:
1) частиною п'ятою цієї статті;
2) частиною дев'ятою цієї статті, якщо засобу масової інформації було достовірно відомо про наявність відповідного рішення суду.
20. Забороняється розміщення матеріалів передвиборної агітації, політичної реклами, у тому числі повідомлень про перебіг виборчого процесу, на об'єктах культурної спадщини.
21. Кандидатам у депутати забороняється використовувати для проведення передвиборної агітації службовий транспорт, зв'язок, устаткування, приміщення, інші об'єкти та ресурси за місцем роботи, службові чи виробничі наради, збори колективу, а також залучати для передвиборної агітації або використовувати для будь-якої роботи, пов'язаної з проведенням передвиборної агітації, таких осіб:
1) кандидатам у депутати, які займають посади в органах державної влади чи в інших державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, - посадових та службових осіб органів державної влади чи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (крім осіб, які перебувають на посадах помічника-консультанта народного депутата України);
2) кандидатам у депутати, які займають посади, у тому числі за сумісництвом, на підприємствах незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, у закладах, установах, організаціях, військових частинах (формуваннях), утворених відповідно до законів України, - підлеглих їм осіб за місцем роботи (у робочий час).
22. Забороняється виготовлення та розповсюдження друкованих передвиборних агітаційних матеріалів, що не містять відомостей про замовника друкованих передвиборних агітаційних матеріалів, установу, яка здійснила друк, їх тираж, інформацію про осіб, відповідальних за випуск.
23. З часу припинення передвиборної агітації відповідно до частини другої статті 70 цього Закону забороняються проведення агітаційних заходів, розповсюдження передвиборних агітаційних матеріалів у засобах масової інформації, демонстрація агітаційних фільмів чи кліпів, розповсюдження виборчих листівок, плакатів, інших друкованих агітаційних матеріалів чи друкованих видань, в яких розміщено матеріали передвиборної агітації, публічні заклики голосувати за чи не голосувати за партії - суб'єкти виборчого процесу, кандидатів у депутати в одномандатному окрузі або публічна оцінка діяльності цих партій чи кандидатів у депутати. Передвиборні агітаційні матеріали знімаються з 24 години останньої п'ятниці перед днем голосування відповідними службами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
24. Перешкоджання здійсненню права на проведення передвиборної агітації, а також порушення встановленого законом порядку проведення такої агітації тягнуть за собою відповідальність, встановлену законами України.
25. У разі надходження до Центральної виборчої комісії або окружної виборчої комісії заяви чи іншого повідомлення щодо порушень, які мають ознаки вчинення злочину чи адміністративного правопорушення, відповідна виборча комісія невідкладно звертається до відповідних правоохоронних органів щодо перевірки зазначеного повідомлення та реагування відповідно до законів України.
31. Завдання та напрямки контролю у ходi проведення виборiв.
Одним iз способiв забезпечення законностi при проведеннi виборiв є контроль. Контроль за процесом виборiв здiйснюють уповноваженi на це органи й органiзацiї. Як уже зазначалося, в процесi виборiв вiдбувається формування конституцiйних органiв держави, якi за наслiдками голосування отримують повноваження на здiйснення влади вiд iменi народу. Тому особливої уваги заслуговує досвiд контролю щодо забезпечення конституцiйних прав i свобод громадянина в процесi виборiв, за формуванням органiв державної влади згiдно з вимогами Конституцiї та конституцiйних законiв держави, тобто конституцiйний контроль. Вiн може здiйснюватися Президентом держави, органами державної влади, полiтичними партiями, об.єднаннями громадян тощо в межах повноважень, встановлених Конституцiєю i вiдповiдними законами держави.
Здiйснення конституцiйного контролю уповноваженими на це органами державної влади, об.єднаннями громадян та iншими особами сприяє забезпеченню законностi у формуваннi конституцiйних органiв держави i належної передачi їм влади народу.
Конституцiйний контроль може бути частиною повноважень того чи iншого органу або вiн може бути вiднесений до компетенцiї одного органу чи системи органiв конституцiйної юрисдикцiї. Помiж органiв конституцiйної юрисдикцiї конституцiйний контроль може здiйснюватися всiма судами (Аргентина, Норвегiя, США, Японiя), тiльки верховними судами, якi є вищими судовими iнстанцiями (Канада, Швейцарiя), конституцiйними судами (Україна, ФРН), спецiальними органами - як, наприклад, Конституцiйна рада у Францiї.
Здiйснення конституцiйного контролю за виборами органами конституцiйної юрисдикцiї не виключає контролю або нагляду за виборчим процесом з боку iнших органiв, об.єднань громадян, посадових осiб тощо.\
32. Участь у виборчому процесi представникiв партiй у ЦВК, уповноважених осiб партiй уЗаГаЛЬноДержаВноМУ окрузi та у одномандатних округах, довiрених осiб кандидатiв у депугати в одномандатному окрузi.
1. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, має право делегувати одного представника до Центральної виборчої комісії з правом дорадчого голосу, який уповноважений представляти інтереси партії в Центральній виборчій комісії під час виборчого процесу. Кандидатура представника затверджується центральним керівним органом партії.
2. Представником партії у Центральній виборчій комісії може бути виборець. Не може бути представником партії:
1) член виборчої комісії;
2) посадова особа органу виконавчої влади або суду, правоохоронних органів, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування;
3) військовослужбовець;
4) особа, яка проходить альтернативну службу.
3. Заява про реєстрацію представника партії у Центральній виборчій комісії, підписана керівником партії та скріплена печаткою партії, та копія рішення центрального керівного органу партії про затвердження кандидатури представника партії у Центральній виборчій комісії подаються до Центральної виборчої комісії одночасно із заявою про реєстрацію кандидатів у депутати від партії. У заяві про реєстрацію представника партії у Центральній виборчій комісії зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові представника партії, його громадянство, день, місяць і рік народження, місце роботи, займана посада , місце проживання та адреса житла, номер телефону. До заяви додається письмова згода цієї особи представляти інтереси партії в Центральній виборчій комісії.
4. Центральна виборча комісія не пізніше третього дня після надходження документів, зазначених у частині третій цієї статті, реєструє представника партії у Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу та видає йому посвідчення. Форма такого посвідчення встановлюється Центральною виборчою комісією.
5. Партія, кандидати у депутати від якої зареєстровані у загальнодержавному окрузі, може мати не більше п'яти уповноважених осіб у загальнодержавному окрузі та не більше двох уповноважених осіб у кожному одномандатному окрузі . Уповноважена особа партії представляє відповідну партію і не є самостійним суб'єктом виборчого процесу. Уповноважена особа партії повинна відповідати вимогам, зазначеним у частині другій цієї статті. Список уповноважених осіб партії з обов'язковим зазначенням відповідного виборчого округу затверджується центральним керівним органом партії.
6. Заява про реєстрацію уповноважених осіб партії, в електронному вигляді та на паперових носіях підписана керівником партії та скріплена печаткою партії, та копія рішення центрального керівного органу партії про затвердження списку уповноважених осіб партії подаються до Центральної виборчої комісії у будь-який час після реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії. У заяві про реєстрацію уповноважених осіб партії зазначаються: прізвище, ім'я, по батькові кожної уповноваженої особи, відповідний виборчий округ, громадянство уповноваженої особи партії, день, місяць і рік народження, місце роботи, посада , місце проживання та адреса житла, номер телефону. До заяви додаються письмові згоди цих осіб представляти інтереси партії у загальнодержавному та відповідному одномандатному окрузі та ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України або ксерокопія тимчасового посвідчення громадянина України .
7. Центральна виборча комісія не пізніше третього дня після надходження документів, зазначених у частині шостій цієї статті, реєструє уповноважених осіб партії та видає представникові партії у Центральній виборчій комісії їх посвідчення за формою, встановленою Центральною виборчою комісією).
8. Представник партії у Центральній виборчій комісії, уповноважена особа партії з дня їх реєстрації Центральною виборчою комісією до припинення їх повноважень або закінчення виборчого процесу мають право на звільнення від виробничих або службових обов'язків без збереження заробітної плати за погодженням із власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.
9. Представник партії у Центральній виборчій комісії, уповноважена особа партії мають право у будь-який час до дня голосування звернутися до Центральної виборчої комісії із заявою про складення своїх повноважень.
10. Керівний орган партії, який приймав рішення про затвердження представника партії у Центральній виборчій комісії чи уповноваженої особи партії, у будь-який час до дня голосування може прийняти рішення про відкликання представника партії у Центральній виборчій комісії чи уповноваженої особи партії та про затвердження іншої кандидатури замість відкликаної. Відповідна заява разом з копією рішення та іншими документами подається до Центральної виборчої комісії у порядку, визначеному частинами третьою і шостою цієї статті.
11. На підставі заяви, поданої відповідно до частин дев'ятої або десятої цієї статті, не пізніше третього дня після її надходження, але не пізніше дня голосування, а в день голосування - невідкладно Центральна виборча комісія приймає рішення про скасування реєстрації представника партії у Центральній виборчій комісії чи уповноваженої особи партії та про реєстрацію іншої особи представником партії у Центральній виборчій комісії чи уповноваженою особою партії. Копія рішення невідкладно видається представнику партії у Центральній виборчій комісії або надсилається на адресу керівного органу партії.
12. Посвідчення представника партії у Центральній виборчій комісії чи уповноваженої особи партії, повноваження яких припинено до закінчення виборчого процесу, невідкладно повертається до Центральної виборчої комісії.
13. Представник партії у Центральній виборчій комісії має право:
1) бути присутнім на всіх засіданнях Центральної виборчої комісії під час обговорення питань, пов'язаних із виборами депутатів, та брати участь у їх обговоренні з правом дорадчого голосу: отримувати до початку засідання порядок денний та матеріали до питань порядку денного, брати участь в обговоренні, вносити пропозиції щодо рішення Центральної виборчої комісії;
2) знайомитися із змістом протоколів засідань Центральної виборчої комісії та її рішеннями, отримувати копії цих рішень; у разі своєї відсутності на засіданні знайомитися з документами, на підставі яких приймалися рішення на такому засіданні;
3) знайомитися з протоколами, телефонограмами, факсограмами та іншими офіційними повідомленнями, що надходять до Центральної виборчої комісії від окружних виборчих комісій, у тому числі про підсумки голосування у загальнодержавному та одномандатних округах, отримувати їх копії;
4) реалізовувати інші права, передбачені цим Законом для представника партії у Центральній виборчій комісії.
14. Уповноважена особа партії:
1) сприяє партії в її участі у виборчому процесі, в тому числі у проведенні передвиборної агітації;
2) представляє інтереси партії у відносинах з виборчими комісіями , органами виконавчої влади, судами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, виборцями, іншими суб'єктами виборчого процесу на території відповідного виборчого округу;
3) може брати участь з правом дорадчого голосу в засіданнях виборчих комісій на території відповідного виборчого округу;
4) має право бути присутньою на виборчій дільниці під час голосування та на засіданні дільничної виборчої комісії при підрахунку голосів виборців з урахуванням обмежень, встановлених частиною третьою статті 34 цього Закону;
5) має права офіційного спостерігача від партії, передбачені частиною дев'ятою статті 78 цього Закону;
6) має інші права, передбачені цим Законом для уповноваженої особи партії.
15. На уповноважену особу партії поширюються обмеження, встановлені частиною десятою статті 78 цього Закону.
33. Офiцiйнi спостерiгачi вiд партiй, кандидатiв у депутати, громадських органiзацiй.
1. Офіційним спостерігачем від партії, кандидата у депутати чи громадської організації може бути виборець. Не може бути офіційним спостерігачем: член виборчої комісії; посадова особа органів виконавчої влади або суду, правоохоронних органів, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування; військовослужбовець; особа, яка проходить альтернативну службу.
2. Громадська організація, до статутної діяльності якої належать питання виборчого процесу та спостереження за ним, зареєстрована у встановленому законом порядку, не пізніш як за шістдесят днів до дня голосування може звернутися до Центральної виборчої комісії з клопотанням про дозвіл мати офіційних спостерігачів під час виборів депутатів. До клопотання, підписаного керівником громадської організації та засвідченого печаткою організації, додаються копія статуту громадської організації, засвідчена в нотаріальному порядку, а також копія свідоцтва про державну реєстрацію громадської організації, засвідчена в нотаріальному порядку.
3. Центральна виборча комісія не пізніш як на десятий день з дня отримання клопотання приймає рішення про надання дозволу громадській організації мати офіційних спостерігачів або про відмову в наданні такого дозволу, про що повідомляє громадську організацію наступного дня після дня прийняття відповідного рішення. Підставою для відмови може бути лише порушення громадською організацією вимог, встановлених частинами першою та другою цієї статті. Копія рішення про надання дозволу громадській організації мати офіційних спостерігачів або про відмову в наданні такого дозволу видається представнику громадської організації не пізніш як наступного дня після дня прийняття такого рішення. Громадська організація має право оскаржити до суду рішення про відмову в наданні їй дозволу мати офіційних спостерігачів.
4. Центральна виборча комісія не пізніш як за сорок п'ять днів до дня голосування офіційно публікує у газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" перелік громадських організацій, яким надано дозвіл мати офіційних спостерігачів на виборах депутатів.
5. Офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації реєструється окружною виборчою комісією за поданням уповноваженої особи партії у відповідному одномандатному або загальнодержавному окрузі, кандидата у депутати у цьому одномандатному окрузі або керівника відповідної громадської організації.
6. У поданні про реєстрацію офіційних спостерігачів зазначаються їх прізвища, імена, по батькові, громадянство, дата народження, місце проживання та адреса житла, місце роботи, посада , номери контактних телефонів. До подання додаються заяви про згоду цих осіб бути офіційними спостерігачами від відповідної партії, кандидата у депутати чи громадської організації та ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України або ксерокопія тимчасового посвідчення громадянина України . До подання від громадської організації подається також копія рішення Центральної виборчої комісії про дозвіл мати офіційних спостерігачів під час виборів депутатів.
7. Подання про реєстрацію офіційного спостерігача за підписом уповноваженої особи партії, кандидата у депутати в одномандатному окрузі, керівника відповідної громадської організації вноситься до відповідної окружної виборчої комісії не пізніш як за п'ять днів до дня голосування.
Підставою для відмови у реєстрації офіційного спостерігача може бути лише порушення положень частин першої - третьої, п'ятої, шостої цієї статті.
8. Окружна виборча комісія здійснює реєстрацію офіційних спостерігачів у відповідному одномандатному окрузі та видає їм посвідчення за формою, встановленою Центральною виборчою комісією, не пізніше наступного дня після внесення подання.
9. Офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації має право:
1) перебувати на виборчих дільницях під час голосування, спостерігати з будь-якої відстані за діями членів виборчої комісії, у тому числі під час видачі виборчих бюлетенів виборцям і підрахунку голосів, не заважаючи членам виборчої комісії фізично;
2) робити фото- та кінозйомки, аудіо- та відеозаписи, не порушуючи при цьому таємниці голосування;
3) бути присутнім при видачі виборчих бюлетенів членам дільничної виборчої комісії, у тому числі для організації голосування виборців за місцем перебування, та при проведенні такого голосування;
4) бути присутнім з дотриманням вимог цього Закону на засіданнях дільничних та окружних виборчих комісій, з урахуванням положень, встановлених частиною третьою статті 34 цього Закону, у тому числі під час підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці та встановленні підсумків голосування;
5) звертатися до відповідної виборчої комісії чи до суду щодо усунення порушень цього Закону в разі їх виявлення;
6) складати акт про виявлення порушення цього Закону, що підписується ним та не менш як двома виборцями, які засвідчують факт цього порушення, із зазначенням їх прізвищ, імен, по батькові, місця проживання та адреси житла, та подавати його до відповідної виборчої комісії чи до суду;
7) вживати необхідних заходів в межах законодавства щодо припинення протиправних дій під час голосування та підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці;
8) отримувати копії протоколів про передачу виборчих бюлетенів, про підрахунок голосів і встановлення підсумків голосування та інших документів у випадках, передбачених цим Законом;
9) реалізовувати інші права, передбачені цим Законом для офіційних спостерігачів.
10. Офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації не має права:
1) безпідставно втручатися в роботу виборчої комісії, чинити дії, що порушують законний хід виборчого процесу або неправомірно заважають членам виборчої комісії здійснювати свої повноваження;
2) заповнювати замість виборця виборчий бюлетень;
3) бути присутнім при заповненні виборцем виборчого бюлетеня у кабіні для таємного голосування або іншим чином порушувати таємницю голосування.
11. У разі порушення офіційним спостерігачем від партії, кандидата у депутати, громадської організації вимог частини десятої цієї статті виборча комісія робить йому попередження. У випадку повторного або грубого порушення вимог частини десятої цієї статті виборча комісія може позбавити його права бути присутнім на своєму засіданні у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 34 цього Закону. Таке рішення може бути оскаржене офіційним спостерігачем до суду.
12. Уповноважена особа партії, кандидат у депутати в одномандатному окрузі або керівник громадської організації має право відкликати офіційного спостерігача, звернувшись з письмовою заявою до відповідної окружної виборчої комісії про припинення його повноважень, і подати документи для реєстрації офіційним спостерігачем іншої особи в порядку, встановленому цією статтею.
13. Офіційний спостерігач від партії, кандидата у депутати, громадської організації має право у будь-який час звернутися до окружної виборчої комісії із заявою про складення своїх повноважень. На підставі такої заяви окружна виборча комісія приймає рішення про скасування реєстрації офіційного спостерігача, копія якого надається або направляється відповідно уповноваженій особі партії або кандидату у депутати в одномандатному окрузі чи керівнику відповідної громадської організації.