Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Шістдесятники
Шістдесятництво — соціокультурний (літературно-мистецький, громадсько-політичний, світоглядно-філософський) рух України, започаткований у 60-х роках XX століття; друге українське відродження національної еліти, винищеної репресіями в 30-х роках; духовна революція).
Шістдесятники — це покоління творчої молоді початку 60-х років XX ст., сформоване в період тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956-1964рр.
Шістдесятництво порівнюють з епохою Ренесансу. Українське відродження пов’язане з вивільненням людини з-під влади ідеології, народженням гуманістичного світогляду, який у центр світу поставив людину й проголосив її найбільшою цінністю.
Представники шістдесятництва
Поети – Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник.
Прозаїки – Є. Гуцало, В. Дрозд, В.Шевчук, Г.Тютюнник.
Майстри художнього перекладу – М.Лукаш, Г. Кочур, А.Перепадя.
Літературні критики – І.Світличний, І.Дзюба, М.Коцюбинська.
Малярі та графіки – О.Заливаха, А. Горська, В. Зарецький.
Кіномитці й театральні діячі – С.Параджанов, Ю.Іллєнко, Л.Танюк, І. Миколайчук.
Композитори – В.Сильвестров, Л.Грабовський, В.Івасюк.
|
Жанрова система «шістдесятників» |
Теми творів |
|
лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза |
- утвердження неповторності кожної особистості , - переосмислення ролі митця в суспільстві; - органічне злиття фольклорно-пісенного начала з інтелектуальним , філософським. |
Стильова різноманітність шістдесятників
Притча про візника та чарівного коня
Їхав - ні, не їхав, а ледве волочився степовою дорогою- віз, запряжений парою коней. Гні дий понуро тягнув свою лямку, не підводячи очей, а вороний усе сердито пофоркував, хитаючи головою, але також - тягнув...
На возі - візник. Він немилосердно періщив бідолашну худобу. Так люто вимахував канчуком, аж змучився. Приліг на хвильку на возі, витер піт з чола. І раптом помітив, що коні загнані до сме рті. Згадав, що вже тиждень не годував їх, усе примовляючи: "Потерпіть, мої любесенькі, бодай побила вас лиха година, гаспиди неситі, бидло ледаче! Ще трішечки, і прибудемо у щасливий край.- конячий рай, де для вас - море вівса, а для мене - ковбаса!!!". Почухав лису голову, змор щив чоло і вголос проказав сам до себе: "Хе, так далі, їй-бо, не можна". Візник був хитрий: уторо пав, що його скинуть схарапуджені, доведені до відчаю огирі, якщо він і далі їх так катуватиме. Тож припинив так часто лупцювати животину і ледь попустив віжки. Але чи щезли від того віжки й канчук, читачу? Ото ж бо й ба: коні не перестали бути уярмленим тяглом, а візник- їх ціл ковитим паном. Та молоді ще лошаки, почувши полегкість, раптом рвонули вперед, мало не ски нувши візника. Той спам'ятався і знову натягнув віжки, вхопився за канчук і за мить нещадними ударами покрив хребти непокірних коней кривавими ранами. Гнідий коник болісно заіржав, став дибки, та знову впокорено схилився в упряжі, опустивши додолу сумовиті очі. Вороний же гнівно вдарив копитом об землю - і раптом із ран його проросли два орлині крила - пружні і сильні. Збе нтежений візник аж підскочив, щоб спинити диво-огиря; несамовито свиснув канчук... Та дарма: чарівний кінь огненним птахом злетів у степове небо. Ліве крило його було надламане, та не ура жене канчуком праве потужними помахами підносило колишнього раба чужої волі, а тепер - ві льного володаря власної долі у блакитну височінь - туди, де сяяло сонце.
Ця притча - про жорстокі часи тоталітаризму, котрих тобі, читачу, на ща стя, уже не довелося зазнати. Котрі ти, читачу, повинен пізнати, щоб не рости, як бур'ян при дорозі, на згарищах рідної історії, а відкритими очима дивитися в майбутнє, пам'ятаючи гіркий досвід минулого.
Ця притча - про покоління шістдесятників. Покоління непокірних і мужніх вороних та доброчесних за своєю природою, але боязких - гнідих.
...А вірші писать, молоді поети, І як від вчорашнього -
Буду вчитись у вас, Відмовлятись від себе,
Але вчитиму й вас: Щоб собою завтрашнім
Як треба любити цю землю й це небо. Стать назавжди.
Не лякатися щастя, не зрікатись біди, ("Уроки поезії")
Так, молоді поети вчилися у старих майстрів. Вабили їх і символістські осяяння ран нього Тичини, й неокласична ясність та земна чуттєвість Рильського, і розчулена ліричність Сосюри, й романтична піднесеність Довженкової "Повісті полум'яних літ" та тихе сяйво "Зачарованої Десни", й сумовито-лагідна пісенність Малишка... Та своїм юним словом дебютанти 60-х спонука ли до творчого "омолодження" і своїх сивомудрих учителів. Вітер змін приніс нове ди хання й поетам старших поколінь, породивши унікальне явище "серпнево-надвечірньо го" ренесансу справжності в їх творчості - так зване "третє цвітіння".- зворушливо-тепле, мов світлий спогад про юність.
Шістдесятництво ніколи не було однорідним , монолітним , єдиним
Три шляхи вибору долі і творчості :
|
дисидентство (від лат. dissidens незгодний) |
«внутрішня еміграція» |
конформізм |
|
активне інакодумство, відкрите про тистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдо- ідеалів і псевдоцінностей,опозиційна громадська діяльність — геройська відданість приречених на страту, свідомих своєї приреченості (В. Стус, І. Світличний, А. Горсь ка…); |
самоізоляція у власному внут рішньому світі, втеча в мовчання (Л. Костенко, В. Шевчук, М.Коцюбинська); |
намагання ціною мораль них та ідейних вчинків урятувати власне життя й кар’єру; пасивне сприй няття нав’язуваної ідео логгії,підпорядкування «правилам гри» тоталіта ризму заради фізичного виживання (Д.Павличко, І. Драч, В. Коротич…) |