У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС з дисципліни ldquo;Міжнародне правоrdquo; галузь знань

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-30

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 7.3.2025

PAGE  32

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра конституційного та міжнародного права

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС

з дисципліни  “Міжнародне право”

галузь знань

“Право” (6.0304)

напрям підготовки

“Правознавство” (6.030402)

освітньо-кваліфікаційний рівень

“бакалавр”

форма навчання

усі форми навчання

Харків 2007


Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра конституційного та міжнародного права

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

з дисципліни “Міжнародне право”

галузь знань

“Право” (6.0304)

напрям підготовки

“Правознавство” (6.030402)

освітньо-кваліфікаційний рівень

“бакалавр”

форма навчання

усі форми навчання

Харків 2007

ЗАТВЕРДЖЕНО                                 Рекомендовано до використання

Постановою Вченої ради                              в навчальному процесі

Харківського національного                        Методичною радою

університету внутрішніх справ                    Харківського національного

„26” жовтня 2007 року                                  університету внутрішніх справ

Протокол № 12                                              „26” вересня 2007 року

                                                                        Протокол № 3

Рецензенти:

начальник кафедри адміністративної діяльності ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ, професор, д.ю.н., О.П. Рябченко;

доцент кафедри державного будівництва і місцевого самоврядування Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого П.М. Любченко.

Навчальна програма з дисципліни „Міжнародне право” / Укладач: Сироїд Т.Л. – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007.

© Харківський національний університет внутрішніх справ

ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ТЕМА 1.1 ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, ПРЕДМЕТ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Поняття МП. МП як правова система і як навчальна дисципліна. МП самостійний нормативний комплекс, система юридичних норм, створених спільно державами.

Предмет регулювання. Види відносин, що регулюються нормами МП. Міжнародні міждержавні відносини. Міжнародні відносини недержавного характеру. Категорія справ (питання), що характеризують предмет регулювання. Участь МП у регулюванні внутрішньодержавних відносин. Міжнародне публічне право (МП) і міжнародне приватне право (МПП). Їх зближення, взаємопроникнення.

МП як особлива правова система. Тлумачення конституційної норми про принципи і норми міжнародного права, про міжнародні договори як складові частини правової системи України. Концепція розмежування створеного державою права і застосування державою міжнародного права.

Виникнення і розвиток міжнародного права.

Основні риси сучасного МП. Закономірності розвитку суспільства і МП. Соціально політичні середовище функціонування МП. Фактори удосконалення МП, прогресивний розвиток його принципів і норм, міжнародний правопорядок.

Особливості механізму правозастосування в Україні, місце МП у цьому механізмі. Припинення існування СРСР і МП.

Система МП. Основні принципи МП. Спільні для МП інститути. Галузі МП, підгалузі і правові інститути в рамках галузі.

Міжнародно-правова термінологія, її співвідношення з політичними, загально-правовими термінами, з національно-правовою термінологією. Договірна інтерпретація термінів.

ТЕМА 1.2. СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Поняття і види суб’єктів МП. Традиційні погляди на особливий статус суб’єктів МП. Виникнення нових міркувань про характер суб’єктів МП, про зміст міжнародної правоздатності.

Категорія основних (первинних) суб’єктів і категорія похідних (другорядних) суб’єктів. Суб’єкти, правотворчі і разом із тим правозастосовні та суб’єкти тільки правозастосовні. Можливість розподілу суб’єктів за галузевими ознаками.

Міжнародна правосуб’єктність. Використання в міжнародно-правових актах термінів “правосуб’єктність”, “правоздатність”. Права й обов’язки суб’єктів: основні та індивідуальні.

Держави - основні суб’єкти МП. Державний суверенітет. Роль МП у регулюванні міждержавних відносин. Особливості правосуб’єктності держав.

Визнання держав. Визнання як правовий інститут. Теорії визнання. Значення визнання. Форми визнання держав. Питання про визнання урядів. Визнання органу нації, яка бореться за своє звільнення.

Правонаступництво держав. Правонаступництво як складний міжнародно-правовий інститут. Види (варіанти) правонаступництва. Теорії правонаступництва. Правонаступництво стосовно договорів, його нормативна регламентація в різних ситуаціях. Правонаступництво щодо державної власності, державних архівів, державних боргів.

Федеративні держави як суб’єкти МП. Статус цілісного суб’єкта в міждержавних відносинах. Вплив специфіки федеративної держави на механізм реалізації її правосуб’єктності. Участь членів (суб’єктів) федеративної держави у виконанні її міжнародних договорів.

Україна як суб’єкт МП. Історія формування міжнародної правосуб’єктності України. Правосуб’єктність України згідно  Конституції України.

Міжнародно-правовий статус суб’єктів федеративної держави. Співвідношення міжнародних і внутрішньодержавних засобів регламентації статусу суб’єктів (членів) федерації. Роль практики різних держав.

Державоподібні утворення. Досвід «вільних міст». Спеціальний міжнародно-правовий статус Ватикану і Мальтійського ордену.

Міжнародна правосуб’єктність народів (націй). Право на самовизначення. Правосуб’єктність міжнародних організацій. Похідний характер їх правосуб’єктності. Специфіка функцій (компетенції) організації як суб’єкта.

Міжнародна правосуб’єктність індивідів. Різноманітність поглядів щодо міжнародно-правового статусу індивідів. Зростання в МП норм, які регламентують відносини з участю індивідів, наділення їх правами й обов’язками.

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Основні принципи МП. Юридична природа основних принципів міжнародного права. Сутність основних принципів міжнародного права. Принцип суверенної рівності держав. Принцип невтручання у внутрішні справи. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй. Принцип незастосування сили або загрози силою. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів. Принцип непорушності державних кордонів. Принцип територіальної цілісності держав. Принцип поваги прав людини й основних свобод. Принцип співробітництва держав. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань.

ТЕМА 3. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Поняття і джерела. Право міжнародних договорів як базова галузь МП. Взаємодія спеціальних конвенцій, індивідуального договірного регулювання і внутрішньодержавного законодавства.

Сторони в міжнародному договорі. Договірна правоздатність держав, міжнародних організацій і деяких інших суб’єктів.

Укладення міжнародних договорів. Процес укладення договорів, його стадії. Повноваження. Підготовка тексту договору. Прийняття тексту договору. Згода на обов’язковість договору. Підписання. Парафування. Ратифікація. Договори, що підлягають ратифікації. Обмін ратифікаційними грамотами. Депонування ратифікаційних грамот. Набрання договором чинності. Приєднання до договору. Строк дії договору.

Опублікування і реєстрація договору. Офіційне опублікування. Реєстрація в Секретаріаті ООН.

Недійсність договорів. Підстави визнання договору недійсним. Абсолютна і відносна недійсність.

Припинення і призупинення договору. Підстави припинення договору. Денонсація. Скасування. Призупинення дії.

ТЕМА 4. ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН

Поняття і джерела. Основа галузі - норми дипломатичного права і консульського права. Комплекс конвенцій, національних нормативних актів.

Органи зовнішніх зносин. Внутрішньодержавні органи: структура, повноваження. Закордонні органи - постійні і тимчасові.

Дипломатичні представництва: порядок створення. Функції. Види дипломатичних представництв. Штат представництва, категорії його персоналу. Глави представництв, їх класи. Порядок призначення глави представництва. Функції дипломатичного представництва.

Дипломатичні привілеї й імунітети. Привілеї й імунітети дипломатичного представництва, його резиденції, архівів, кореспонденції. Привілеї й імунітети глави і співробітників представництва (дипломатичних агентів). Процедура оголошення дипломатичного агента небажаною особою. Можливість позбавлення імунітету.

Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Консульські функції. Привілеї й імунітети консульських установ. Привілеї й імунітети службових осіб.

Торговельно-економічні місії. Їх юридичне становище. Функції.

Постійні представництва при міжнародних організаціях.

Спеціальні місії. Їх завдання і повноваження.

Міжнародні конференції. Їх завдання, функції. Види конференцій. Порядок проведення, правила процедури. Підсумкові документи.

ТЕМА 5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Поняття міжнародно-правової відповідальності. Норми щодо відповідальності, як особливий міжнародно-правовий інститут.

Підстави  міжнародно-правової відповідальності. Юридичні підстави, їх варіанти. Фактичні підстави, їх конкретні прояви.

Ознаки міжнародного правопорушення. Протиправність вчинку (поведінки). Шкода (збиток). Питання про вину як самостійну ознаку правопорушення.

Види міжнародних правопорушень. Делікти. Міжнародні злочини.

Відмежування правопорушень держави від суміжних діянь. Недружні акти. Злочини міжнародного характеру.

Обставини, які звільняють від відповідальності. Обставини, що унеможливлюють виникнення відповідальності, і обставини, що звільняють від реалізації відповідальності.

Відповідальність за правомірну діяльність: підстави і різновиди такої відповідальності.

Види і форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна і нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституція, компенсація, сатисфакція та ін.

Реалізація відповідальності. Основні засоби: добровільний і з використанням примусових засобів. Санкції - індивідуальні і колективні. Процесуальний механізм реалізації.

ТЕМА 6. ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Поняття, джерела. Регламентація статусу і діяльність організацій і органів, що мають міждержавний (міжурядовий) характер. Установчі акти. Договори між організаціями й урядами держав.

Види міжнародних організацій. Глобальні (універсальні) організації. Регіональні організації. Організації загальної і спеціальної компетенції. Самостійні міжнародні органи.

Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій.

Організація Об’єднаних Націй: цілі, принципи. Статут ООН: прийняття, структура, процедура внесення змін. Членство в організації, порядок прийняття. Правоздатність, привілеї й імунітети ООН і її посадових осіб. Представництва ООН у державах.

Система органів ООН. Генеральна Асамблея: склад, компетенція, порядок роботи, правила процедури, резолюції. Рада Безпеки: склад, функції, включаючи особливі повноваження по застосуванню примусових засобів, порядок діяльності, специфіка процедури прийняття рішень. Економічна і Соціальна Рада. Міжнародний Суд: склад, компетенція, проблеми обов’язкової юрисдикції, судова процедура. Секретаріат ООН, повноваження Генерального Секретаря ООН.

Спеціалізовані установи ООН. Основні риси статусу. Різновиди.

Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, ознаки їх співвідношення з положеннями Статуту ООН. Їх різновиди.

Організація з безпеки та співробітництву в Європі. Становлення і розвиток, перехід від Наради (НБСЕ) до Організації (ОБСЕ). Основні документи. Держави - учасниці. Структура та повноваження органів.

Європейський Союз. Становлення і розвиток. Органи. Склад.Національні риси в структурі і повноваженнях.

Рада Європи. Цілі. Органи. Склад.

Співдружність незалежних держав. Утворення СНД. Статут СНД. Система органів СНД - статутні та інші органи. Держави-учасниці. Юридична природа Співдружності, її координаційні повноваження. Членство в СНД, різновиди статусу. Правове регулювання спільної діяльності.

ТЕМА 7. ПРАВА ЛЮДИНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Поняття. Принцип поваги прав людини й основних свобод як першооснова міжнародно-правового регулювання проблеми гуманітарного характеру. Міжнародне право й основи його використання у всьому комплексі норм про права людини. Найважливіші компоненти характеристики цієї галузі МП.

Джерела, їх предметна різноманітність. Особливе значення міжнародних пактів. Регіональні конвенції. Взаємодія міжнародно-правових актів із національним законодавством.

Міжнародні стандарти прав і свобод людини. Стандарти як нормативний мінімум, їх функції. Узгодження внутрішньодержавного і міжнародного переліку прав та свобод, їх зміст, засоби забезпечення і захисту. Порівняння норм пактів та конвенцій з нормами Конституції України.

Міжнародні механізми забезпечення і захисту прав людини. Система міждержавних органів, наділених функціями міжнародного контролю за діяльністю держав у сфері забезпечення прав людини. Співвідношення національних і міжнародних засобів захисту прав людини. Спеціальні міждержавні органи, компетентні розглядати звернення індивідів. Регламентація права на звернення до таких органів.

Захист прав людини в період збройних конфліктів. Норми міжнародного гуманітарного права, що  діє в умовах збройних конфліктів. Методи захисту цивільного населення.

Громадянство і МП. Узгодження національного законодавства в громадянстві з міжнародними договорами. Роль міжнародних норм у регулюванні права на громадянство, та інших питань громадянства. Громадянство жінок при вступі до шлюбу. Громадянство при територіальних змінах (право оптації). Подвійне громадянство. Значення міжнародних договорів при вирішенні питань виходу з громадянства. Захист прав і законних інтересів громадян, які знаходяться за межами своєї держави.

Статус іноземних громадян і МП. Співвідношення національного законодавства і міжнародних договорів, які визначають статус іноземних громадян. Національний режим. Спеціальний режим.

Статус біженців і вимушених переселенців. Роль міжнародних договорів у регламентації статусу цих осіб.

Право притулку. Підстави надання такого права. Статус осіб, що отримали притулок.

ТЕМА 8. МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Поняття. Правові основи співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю. Термін “міжнародне кримінальне право” в історичному розвитку.

Джерела. Види актів із питань співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, їх взаємодія з національним кримінальним законодавством.

Міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру. Поняття, ознаки  міжнародних злочинів. Ознаки злочинів міжнародного характеру,  їх різновиди та загальна характеристика.

Правова допомога в кримінальних справах. Види діяльності у сфері правової допомоги в кримінальних справах. Видача осіб, які скоїли злочин. Злочини, які тягнуть за собою видачу. Підстави відмови видачі. Здійснення кримінального переслідування. Передача засуджених осіб державі, громадянами якої вони є, для відбуття покарання. Підстави для відмови в передачі. Процесуальні аспекти передачі засуджених осіб.

Обов’язки держав відповідно з міжнародними конвенціями. Норми, які містять кваліфікацію злочинного діяння. Норми, що забезпечують неухильність кримінального переслідування передбачених злочинців і їх покарання. Принцип універсальної кримінальної юрисдикції.

Міжнародний організаційно-правовий механізм співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Діяльність ООН. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол). Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД.

Міжнародні трибунали. Історичний досвід міжнародних військових трибуналів (Нюрнберг, Токіо). Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які несуть відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права на території колишньої Югославії. Міжнародний трибунал для Руанди. Міжнародний кримінальний суд у системі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

 

ТЕМА 9. ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

Поняття, джерела. Використання терміну “право збройних конфліктів”, його зміст. Види договорів, що регламентують міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характеру.

Початок війни і його правові наслідки. Оголошення війни. Наслідки початку війни. Просторова сфера збройного конфлікту (театр військової дії). Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Учасники збройного конфлікту. Законні учасники (комбатанти), їх статус. Особливі правила відносно партизан, а також тих, що ведуть боротьбу в дружинах опору. Добровольці. Ставлення до найманців.

Заборона або обмеження встановлених засобів і методів ведення війни. Еволюція відповідних правил. Категорія заборонених різновидів зброї масового знищення і звичайної зброї. Заборона нападу на установлені об’єкти і їх руйнування.

Захист поранених, хворих і військовополонених. Правове положення поранених і хворих. Режим військового полону, правила поводження з військовополоненими.

Правовий режим військової окупації. Міжнародний стан окупованої у ході військових дій території. Заходи захисту населення на такій території.

Захист культурних цінностей. Правова заборона відповідно культурних об’єктів і культурних цінностей в умовах збройного конфлікту.

Закінчення війни і його правові наслідки. Припинення військових дій - припинення, безумовна капітуляція. Припинення стану війни. Мирний договір. Інші правові форми припинення стану війни.

ТЕМА 10. ПРАВО МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Поняття, джерела. Особливості права міжнародної безпеки як галузі МП. Види міжнародних договорів, що регламентують правові аспекти забезпечення миру, обмеження зброї і роззброєння.

Роль МП у запобіганні війни. Заходи по запобіганню ядерної війни.

Колективна безпека: поняття, елементи. Універсальна система і регіональні системи колективної безпеки. Колективна безпека в рамках СНД.

Роззброєння й обмеження озброєнь. Заборона випробувань ядерної зброї. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічної зброї. Заборона бактеріологічної і хімічної зброї. Проблема заборони ядерної зброї.

Заходи укріплення довіри, міжнародний контроль. Поняття і види заходів довіри, їх регламентація. Механізм контролю. Співвідношення контролю і заходів довіри.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основні міжнародно-правові акти:

  1.  Устав Организации Объединенных Наций 1945 г. // Действующее международное право. В 3-х томах. Том первый / Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.- С.7-33.
  2.  Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом Организации Объединенных Наций  1970 г.  // Там же,  С. 65-72.
  3.  Венская конвенция о праве международных договоров, заключаемых между государствами 1969 г.  Комментарий. – М.: Юрид. лит. 1997. – 336 с.
  4.  Венская конвенция о праве международных договоров, заключаемых между государствами и международными организациями или между международными организациями 1986 г. //Действующее международное право. В 3-х томах. Том первый /Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. -  С.372-408.
  5.  Венская конвенция «О правопреемстве государств в отношении  договоров» 1978 г. //  Там же, С. 433-456.
  6.  Венская конвенция «О правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов» 1983 г.  // Там же,  С. 457- 473.
  7.  Закон України «Про міжнародні договори України» 2004 р. // Відомості Верховної  Ради України .- 2004. - № 50 . – Ст. 540.  
  8.  Закон України  «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р.  // Відомості Верховної  Ради України .- 1991. - № 46. – Ст. 617.
  9.  Заява Верховної Ради України «Про основні принципи правонаступництва України стосовно зовнішнього боргу та активів Союзу РСР»  від 23 жовтня 1991 р. // Відомості Верховної  Ради України .- 1991. - № 51. – Ст. 739.
  10.  Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 г. // УРСР у міжнародних відносинах: міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, учасником яких є Україна. – Київ, 1966.
  11.  Віденська  конвенція про  консульські зносини 1963 г. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. Вип. 1. – С. 43-68.
  12.  Консульський статут України // Там само,  С. 68-86.
  13.  Устав Совета Европы 1949 г.  // Действующее международное право. В 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.- С.707-717.
  14.  Закон України «Про приєднання України до Статуту Ради Європи» від 31 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної  Ради України .- 1995. - № 38. – Ст. 287.
  15.  Устав Содружества Независимых государств 1993 г. // Действующее международное право. В 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.-   С. 718 – 729.
  16.  Ответственность государств за международно-противоправные деяния //Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 56 / 589 от 12 декабря 2001 г
  17.  Устав Международного трибунала для преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии // Международное уголовно-процессуальное право: Документы и комментарии. / Составитель Т.Л Сыроед. – Харьков: ООО «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007. – С. 83-95.
  18.  Устав Международного трибунала по Руанде // Там же,  С. 99-111.
  19.  Римский  статут Международного уголовного суда  // Там же, С.145-242.
  20.  Загальна декларація прав і свобод людини 10 грудня 1948 р. //  Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С. 18-23.
  21.  Европейская конвенция  о защите прав человека и основных свобод 1950 г. // Международно-правовые акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА · М, 2000. – С.539-569.
  22.  Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека 1995 г.  // Там же,  С. 711-719.
  23.  Декларация Совета Европы «О территориальном убежище» от 1 января 1977 года. // Международное публичное право. Сборник документов. Т. 1. – М.: БЕК, 1996. – С. 546 – 547.
  24.  Конвенція про  запобігання злочинові геноциду  та покарання за нього 1948 р.  // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С.62-66.
  25.  Америтканская конвенция о правах человека 1969 г. // Международно-правовые акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА · М, 2000. – С.720-747.
  26.  Конвенція  про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 р.  // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992. – С. 89 – 91.
  27.  Конвенція проти катувань та інших жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р. // Там само,  С.92-108.
  28.  Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 118 – 126.
  29.  Європейська конвенція про видачу злочинців 1957 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 1116 – 1131.
  30.  Проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства 1996 року. Україна у міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад.. НАН України Ю.С. Шемшученко та д-р юрид. наук В.І. Акуленко. –К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 53 – 54.
  31.  Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и злоупотребления властью  1985 г. // Сыроед Т.Л.  Права жертв преступлений: Международные стандарты и национальное законодательство.- Харьков: Эспада, 2002.- С.155-158.
  32.  Устав Международной организации уголовной полиции 1956 г.. // Действующее международное право. В 3-х томах. Том третий  / Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.- С. 99-107.
  33.  Конвенция о законах и обычаях сухопутной войны 1907 г. // Там же, Том второй, С. 575-586.
  34.  Женевские конвенции 1949 г. и дополнительные протоколы к ним //Там же,  С. 589-802.
  35.  Конвенция о запрещении разработки, производства, накопления и применения химического оружия и о его уничтожении 1993 г. //Там же,   С. 441 – 477.
  36.  Договор о всеобъемлющем запрещении ядерных испытаний 1996 г. //Там же,    С. 338 – 398.

Навчальна література:

  1.  Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.
  2.  Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.
  3.  Блищенко И.П., Фисенко И.П. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
  4.  Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве . – 2-е изд., доп. – М.: Издательство МНИМП, 1999.
  5.  Борунков А.Ф. Дипломатический протокол России. – М.: Междунар. отношения, 2000.
  6.  Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006.
  7.  Вступ до права Європейського Союзу. Навчальний посібник. – Донецьк, 2001.
  8.  Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  9.  Европейское право // Под ред. Проф. Энтина Л.М. – М., 2000.
  10.  Европейское международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. – М.:  Междунар. отношения, 2005.
  11.  Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
  12.   Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. – М.: Издательство «Спарк», 1997.
  13.  Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волтерс Клівер, 2004.
  14.  Международная правосубъектность: Вопросы теории. – М.: Юрид. лит., 1971.
  15.  Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1998.
  16.   Міжнародне право. Підручник /За ред. Г.О.Анцелевича, О.О.Покрещука. - К.: Алерта, 2003.
  17.  Международное гуманитарное право / Под общей ред В.Ю. Калугина. – Мн.: «Тесей», 1999.
  18.  Международное морское право  /Хиггинс и Коломбос. Перевод с англ. – М.: Издательство иностранной литературы, 1953.
  19.  Международное космическое право. Учебник. – М.: «Международные отношения», 1999.
  20.  Международное уголовное право / Под ред. В.Н. Кудрявцева. 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Наука, 1999.
  21.  Международное уголовное право: современные теоретические проблемы  / Под ред. Н.И. Костенко.- М.: Издательство «Юрлитинформ», 2004.
  22.    Международное уголовно-процессуальное право: Документы и комментарии. / Составитель Т.Л Сыроед. – Харьков: ООО «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007.
  23.  Права человека и вооруженные конфликты: Учебник для высших военных заведений /Отв. ред. проф. В. А. Карташкин. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА  ·М), 2001.
  24.  Права детей и молодежи. Сборник международных документов / Составители: В.С.Семенов, Т.Л.Сыроед. – Харьков: «Ксилон», 2001.
  25.  Репецький В. Дипломатичнее і консульське право: Підручник. – Львів: ВАТ «Бібльос», 2002.
  26.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.
  27.  Сыроед Т.Л. Права жертв преступлений: Международные стандарты и национальное законодательство. – Харьков: Эспада, 2002.
  28.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999.
  29.  Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1970.
  30.  Тункин Г.И. Теория международного права. / Под общей ред. проф. Л.Н. Шестакова. – М.: Издательство “Зерцало”, 2000.
  31.  Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. – К.: “АртЕк”, 1998.
  32.  Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества: пер. с англ. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
  33.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
  34.  Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999. 


Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра конституційного та міжнародного права

РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА

з дисципліни “Міжнародне право”

галузь знань

“Право” (6.0304)

напрям підготовки

“Правознавство” (6.030402)

освітньо-кваліфікаційний рівень

“бакалавр”

форма навчання

усі форми навчання

Харків 2007

ЗАТВЕРДЖЕНО                                 Рекомендовано до використання

Постанова Вченої ради                                 в навчальному процесі

Харківського національного                        Методичною радою

університету внутрішніх справ                    Харківського національного

„____” ___________ 2007 року                    університету внутрішніх справ

                                                                        „____” ____________ 2007 року

                                                                        Протокол № ________

Рецензенти:

начальник кафедри адміністративної діяльності ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ, професор, д.ю.н., О.П. Рябченко;

доцент кафедри державного будівництва і місцевого самоврядування Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого П.М. Любченко.

Робоча навчальна програма з дисципліни „Міжнародне право” / Укладач: Сироїд Т.Л. – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007.

© Харківський національний університет внутрішніх справ

І. ЦІЛЬОВА НАСТАНОВА

Навчальний курс „Міжнародне право” має предметом вивчення процесів формування, еволюції, реального функціонування та тенденцій розвитку міжнародного-правових відносин за участю суб’єктів міжнародного права, міжнародно-правових документів і вітчизняного законодавства щодо діяльності України на міжнародній арені. Вивчивши дану навчальну дисципліну курсанти (слухачі) повинні знати зміст міжнародно-правових документів і національного законодавства, основних принципів міжнародного права, отримати всебічну картину міжнародно-правових відносин і роль України як суб’єкта міжнародного права.

ВИМОГИ ДО ЗНАНЬ І УМІНЬ

Знати:

  •  еволюцію, сучасний стан, основні риси та закономірності розвитку міжнародного права;
  •  сутність міжнародного права через його системні елементи: основні принципи, норми, інститути та галузі;
  •  предмет правового регулювання міжнародного права;
  •  основні поняття і терміни міжнародного права;
  •  співвідношення міжнародного публічного й міжнародного приватного права, їх взаємодію та взаємопроникнення;
  •  роль міжнародного права в регулюванні внутрішньодержавних відносин;
  •  взаємозв’язок і взаємозалежність міжнародного й внутрішньодержавного права на прикладі України;
  •  місце та роль міжнародних організацій в міжнародній системі, механізм їх функціонування, юридичну силу прийнятих актів;
  •  положення міжнародно-правових документів і національного законодавства щодо участі України на міжнародній арені;
  •  роль України – суб’єкта міжнародного права;
  •  важливість впливу міжнародного права на формування світогляду особи.

Уміти:

  •  визначати об’єкт міжнародного права;
  •  аналізувати відносини, що регулюються нормами міжнародного права, в тому числі, міжнародні міждержавні відносини і міжнародні відносини недержавного характеру;
  •  тлумачити міжнародні договори;
  •  керуючись текстами міжнародних угод, аналізувати чинне законодавство України на предмет відповідності міжнародним зобов’язанням України;
  •  аналізувати міжнародно-правові явища: чим вони були, чим є нині та чим можуть стати відповідно до сучасних тенденцій розвитку розглядати їх у взаємозв’язку та взаємодії з іншими міжнародно-правовими явищами;
  •  розглядати міжнародно-правові та внутрішньодержавні проблеми через призму захисту та забезпечення прав людини;
  •  давати морально-правову оцінку діям України та інших держав на міжнародній арені;
  •  давати моральну-правову оцінку діяльності правоохоронних органів України згідно із Загальною декларацією прав людини та інших актів ООН;
  •  застосовувати набуті знання у власній професійній діяльності.
  •  формувати й аргументовано відстоювати власну позицію стосовно проблем міжнародного права.

ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

Предметом навчальної дисципліни „Міжнародне право” є система міжнародно-правових явищ, до якої належать: міжнародно-правові відносини за участю держав і інших суб’єктів міжнародного права та міжнародно-правові норми, що їх регулюють.

До основних принципів даної навчальної дисципліни відносяться: науковість, об’єктивність, всебічність, обґрунтованість, зв’язок теорії з практикою.

Головним завданням навчальної дисципліни „Міжнародне право” є:

  •  засвоєння положень міжнародно-правових документів і чинного національного законодавства України щодо участі на міжнародній арені;
  •  формування самостійного мислення, навичок всебічного аналізу проблем міжнародного права;
  •  формування понятійного апарату, що використовується в межах даної навчальної дисципліни;
  •  поглиблення знань практичного характеру;
  •  розвиток загальної правової культури курсанта (слухача).

Приступаючи до вивчення навчальної дисципліни „Міжнародне право”, необхідно звернути увагу на тісний її взаємозв’язок з іншими навчальними дисциплінами: міжнародні правоохоронні організації, міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю, правові основи миротворчої діяльності, адміністративна діяльність ОВС, кримінальне право та ін.

Дана навчальна дисципліна формує і розвиває загальну культуру юриста і дає глибокі знання прикладного характеру. Цьому сприяють лекції викладачів, робота на семінарських заняттях, індивідуальна робота з викладачем, вивчення наукових праць зарубіжних і вітчизняних фахівців. Методика вивчення навчальної дисципліни „Міжнародне право” передбачає співробітництво і взаєморозуміння між курсантами (слухачами) та викладачами, вироблення у курсантів (слухачів) вміння аналітично мислити, співставляти фактичний та теоретичний матеріал, робити самостійні висновки, прогнози та рекомендації.

Методика викладання навчальної дисципліни „Міжнародне право” побудована на оптимальному співвідношенні теоретичних і практичних знань, що створює всі підстави для отримання курсантами (слухачами) глибоких теоретичних знань та практичних вмінь і навичок. У навчальному процесі поєднуються традиційні методи викладання у вищих навчальних закладах (проблемний, евристичний, репродуктивний), прийоми та форми викладання (лекція, семінарське заняття), що передбачають використання найновіших технічних засобів, активних форм навчання (тестів), різнопланової науково-дослідної роботи курсантів (слухачів) під безпосереднім керівництвом викладача.

Поточний контроль засвоєння знань курсантами (слухачами) здійснюється на кожному семінарському занятті у формі усного опитування, тестування, заслуховування реферативних повідомлень.

Заключним етапом вивчення навчальної дисципліни „Міжнародне право” у повному обсязі є залік і іспит, метою якого є перевірка знань, вмінь, здобутих курсантами (слухачами).

ІІІ. ЗМІСТ ПРОГРАМИ

Навчальна програма з курсу „Міжнародне право” містить 6 тем: лекцій – 12 год., 10 тем семінарських занять – 24 год.

Загальним завданням навчальної дисципліни „Міжнародне право” є підготовка висококласних спеціалістів із значною теоретичною та практичною базою знань.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

Міжнародне право, система права, джерела міжнародного права, міжнародний договір, міжнародний звичай, судовий прецедент, імплементація, трансформація, пролонгація, промульгація, ратифікація, автентичність, альтернант, дисмисл, депозитарій, денонсація, кодифікація міжнародного права, визнання в міжнародному праві, міжнародно-правове правонаступництво,  агреман, дуаєн, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин, консульська екзекватура, закордонні органи зовнішніх зносин, привілеї, імунітет, реторсія, сатисфакція, репресалії, матеріальна відповідальність держав, демаркація, делімітація, виключна (морська) економічна зона, історичні затоки, континентальний шельф, правовий режим проток, внутрішні морські води, архіпелажні води, тальвег, нейтральна територія, територія спільного користування, міжнародні канали, апатриди, біпатриди, біженці, вимушені переселенці, депортація, експатріація, право притулку, репатріація, трансферт, оптація, контрольні механізми захисту прав людини, Інтерпол, Європол, злочини міжнародного характеру, міжнародні злочини, організаційно-правові механізми боротьби зі злочинністю, апартеїд, геноцид, екоцид, біоцид, екстрадиція, міжнародні стандарти стосовно неповнолітніх, Міжнародний кримінальний суд, ООН, Міжнародний суд ООН, Європейський Союз, ОБСЄ, Рада Європи, СНД, ГУУАМ, мирні засоби вирішення міжнародних суперечок, міжнародний арбітраж, регіональна безпека, роззброєння, форми міжнародного економічного співробітництва, правовий статус міждержавних економічних утворень, режим повітряного простору, об’єкти міжнародного космічного права, комбатанти, не комбатанти, нейтралітет, парламентер.

МОДУЛЬ 1

Всього годин – 33, у тому числі лекції – 6 год., семінарські заняття – 12 год., самостійна робота – 15.

ЛЕКЦІЇ

ТЕМА № 1 – 2. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, ПРЕДМЕТ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Лекція № 1 (2 години):

Всього годин - 12, у тому числі лекції – 1 год., семінарські заняття – 6 год., самостійна робота – 5 год.

Поняття МП. Предмет регулювання. Види відносин, що регулюються нормами МП. Міжнародні міждержавні відносини. Міжнародні відносини недержавного характеру.

МП як особлива правова система. Тлумачення конституційної норми про принципи й норми міжнародного права, про міжнародні договори як складової частини правової системи України.

Система МП. Основні принципи МП. Інститути МП. Галузі МП, підгалузі й правові інститути в рамках галузі.

Поняття і види суб’єктів МП. Категорія основних (первинних) суб’єктів і категорія похідних (другорядних) суб’єктів МП. Суб’єкти, які мають правотворчі й правозастосовні повноваження, та суб’єкти, які мають тільки правозастосовні повноваження. Можливість розподілу суб’єктів за галузевими ознаками.

Визнання держав. Визнання як правовий інститут. Теорії визнання. Значення визнання. Види визнання. Форми визнання держав. Питання про визнання урядів. Визнання органу нації, яка бореться за своє звільнення.

Правонаступництво держав. Правонаступництво як складний міжнародно-правовий інститут. Правові підстави правонаступництва. Види (варіанти) правонаступництва. Теорії правонаступництва. Об’єкти правонаступництва. Правонаступництво стосовно договорів, його нормативна регламентація в різних ситуаціях. Правонаступництво щодо державної власності, державних архівів, державних боргів.

Україна як суб’єкт МП. Історія формування міжнародної правосуб’єктності України. Правосуб’єктність України згідно Конституції України.

Поняття і види джерел МП. Статут ООН і презумпція різноманітності джерел МП.

Міжнародний договір – основне джерело МП. Міжнародні договори України.

ТЕМА № 3 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Лекція № 2 (2 години):

Всього годин - 6, у тому числі лекції – 1 год., семінарські заняття – 2 год., самостійна робота – 3 год.

Поняття і джерела. Право міжнародних договорів як базова галузь МП. Взаємодія спеціальних конвенцій, індивідуального договірного регулювання і внутрішньодержавного законодавства.

Сторони в міжнародному договорі. Договірна правоздатність держав, міжнародних організацій і деяких інших суб’єктів.

Укладення міжнародних договорів. Процес укладення договорів, його стадії. Повноваження. Підготовка тексту договору. Прийняття тексту договору. Згода на обов’язковість договору. Підписання. Парафування. Ратифікація. Договори, що підлягають ратифікації. Обмін ратифікаційними грамотами. Депонування ратифікаційних грамот. Набрання договором чинності. Приєднання до договору. Строк дії договору.

Опублікування і реєстрація договору. Офіційне опублікування. Реєстрація в Секретаріаті ООН.

Недійсність договорів. Підстави визнання договору недійсним. Абсолютна і відносна недійсність.

Припинення і призупинення договору. Підстави припинення договору. Денонсація. Скасування. Призупинення дії.

ТЕМА № 4 ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН

Лекція № 3 (2 години):

Всього годин - 8, у тому числі лекції – 2 год., семінарські заняття – 2 год., самостійна робота – 4 год.

Поняття і джерела. Основа галузі - норми дипломатичного права і консульського права. Комплекс конвенцій, національних нормативних актів.

Органи зовнішніх зносин. Внутрішньодержавні органи: структура, повноваження. Закордонні органи - постійні і тимчасові.

Дипломатичні представництва: порядок створення. Функції. Види дипломатичних представництв. Штат представництва, категорії його персоналу. Глави представництв, їх класи. Порядок призначення глави представництва. Функції дипломатичного представництва.

Дипломатичні привілеї й імунітети. Привілеї й імунітети дипломатичного представництва, його резиденції, архівів, кореспонденції. Привілеї й імунітети глави і співробітників представництва (дипломатичних агентів). Процедура оголошення дипломатичного агента небажаною особою. Можливість позбавлення імунітету.

Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Консульські функції. Привілеї й імунітети консульських установ. Привілеї й імунітети службових осіб.

Торговельно-економічні місії, ъх юридичне становище. Функції.

Постійні представництва при міжнародних організаціях.

Спеціальні місії. Їх завдання і повноваження.

Міжнародні конференції: завдання, функції. Види конференцій. Порядок проведення, правила, процедури. Підсумкові документи.

ТЕМА № 5 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Лекція № 4 (2 години):

Всього годин - 7, у тому числі лекції – 2 год., семінарські заняття – 2 год., самостійна робота – 3 год.

Поняття, джерела права міжнародних організацій. Регламентація статусу і діяльність організацій і органів, що мають міждержавний (міжурядовий) характер. Установчі акти. Договори між організаціями й урядами держав.

Види міжнародних організацій. Глобальні (універсальні) організації. Інші організації, в тому числі і регіональні. Організації загальної і спеціальної компетенції, спеціалізовані установи ООН. Самостійні міжнародні органи.

Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій.

Організація Об’єднаних Націй: цілі, принципи. Статут ООН: прийняття, структура, процедура внесення змін. Цілі і принципи ООН. Членство в організації, порядок прийняття. Правоздатність, привілеї й імунітети ООН і її посадових осіб. Представництва ООН у державах.

Система органів ООН. Генеральна Асамблея: склад, компетенція, порядок роботи, правила процедури, резолюції. Рада Безпеки: склад, функції, включаючи особливі повноваження по застосуванню примусових засобів, порядок діяльності, специфіка процедури прийняття рішень. Економічна і Соціальна Рада. Міжнародний Суд: склад, компетенція, проблеми обов’язкової юрисдикції, судова процедура. Секретаріат ООН, повноваження Генерального Секретаря ООН.

Спеціалізовані установи ООН,  основні риси їх статусу і різновиди.

Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, ознаки їх співвідношення з положеннями Статуту ООН. Їх різновиди.

Організація по безпеці та співробітництву в Європі. Становлення і розвиток, перехід від Наради (НБСЕ) до Організації (ОБСЕ). Основні документи. Держави - учасниці. Структура органів.

Європейський Союз. Становлення і розвиток. Органи. Склад. Національні риси в структурі і повноваженнях.

Рада Європи. Цілі. Органи. Склад.

Співдружність незалежних держав. Утворення СНД. Статут СНД. Система органів СНД - статутні та інші органи. Держави-учасниці. Юридична природа Співдружності, її координаційні повноваження. Членство в СНД, різновиди статусу. Правове регулювання спільної діяльності.

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

ТЕМА № 1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

ТЕМА № 1.1 ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА, ПРЕДМЕТ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Заняття № 1 - 2 (4 години):

Навчальні питання:

1. Поняття й основні риси міжнародного права.

2. Система міжнародного права.

3. Джерела міжнародного права.

4. Загальна характеристика суб’єктів міжнародного права.

5. Україна – повноправний суб’єкт міжнародного права.

Теми для рефератів:

1. Становлення і розвиток міжнародного права.

2. Держава в системі міжнародно-правового регулювання.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 14, 15, 16.

Додаткова література

6,  37,  45,  57, 61, 73, 74, 79, 82, 83, 93, 94, 97, 104, 108, 121.

ТЕМА № 1.2 СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Заняття № 3 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття суб’єкта міжнародного права.

2. Держави – основні суб’єкти міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність федерацій, суб’єктів федерації.

3. Поняття та історія розвитку державного суверенітету. Право націй на самовизначення, форми його реалізації.

4. Індивід – суб’єкт міжнародного права.

5. Виникнення нових держав і їх міжнародне визнання. Види й форми міжнародного визнання. Практика застосування інституту визнання в сучасних міжнародних відносинах.

6. Правонаступництво держав.

Теми для рефератів:

1. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій.

2. Інститут визнання у міжнародному праві.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1, 2, 3, 4, 5,  9,  11, 12,  14, 15, 16.

Додаткова література

1, 6,  37,  38,  45, 72, 73, 78, 82-86, 93, 94, 96, 99, 104, 123.

ТЕМА № 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Заняття № 4 (2 години):

Навчальні питання:

1. Юридична природа основних принципів міжнародного права.

2. Принцип суверенної рівності держав.

3. Принцип невтручання у внутрішні справи.

4. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй.

5. Принцип незастосування сили або загрози силою.

6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

7. Принцип непорушності державних кордонів.

8. Принцип територіальної цілісності держав.

9. Принцип поваги прав людини й основних свобод.

10. Принцип співробітництва держав.

11. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань.

Теми для рефератів:

1. Юридичне закріплення основних принципів міжнародного права.

2. Мирні засоби вирішення міжнародних конфліктів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 14, 15, 16.

Додаткова література

6,  37, 38, 45,  55, 57, 61, 62, 73, 74, 75, 82, 83, 94, 97, 108, 121.

ТЕМА № 3  ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Заняття № 5 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття і юридична природа міжнародного договору.

2. Класифікація міжнародних договорів.

3. Структура договору. Депозитарій договору і його функції.

4. Стадії укладення міжнародного договору:

а) договірна ініціатива;

б) переговори основний метод узгодження тексту;

в) підписання;

г) ратифікація, реєстрація;

д) затвердження, прийняття, приєднання.

5. Опублікування та реєстрація міжнародних договорів за законодавством України.

6. Тлумачення міжнародних угод.

7. Зупинення й призупинення дії угод.

Теми для рефератів:

1. Укладення, виконання і припинення дії міжнародних договорів України.

2. Юридична природа міжнародних договорів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7,  9,  11,  13, 14, 15, 16.

Додаткова література

4, 6,  32,  57, 61,  75, 97, 109-111, 113-115,  122.

ТЕМА № 4 ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН

Заняття № 6 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття і джерела права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин, повноваження.

2. Дипломатичні представництва: порядок відкриття, структура. Функції. Дипломатичні привілеї та імунітети.

3. Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу.

4. Постійні представництва при міжнародних організаціях.

5. Спеціальні місії, їх завдання та повноваження.

Теми для рефератів:

1. Статус дипломатичних представництв і їх персоналу.

2. Статус консульських установ і їх персоналу..

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7,  9,  11, 12, 13, 14,15, 16.

Додаткова література

1, 2, 3, 6, 25, 34, 37, 49, 52, 56, 64, 66, 68,  99, 102, 116.

МОДУЛЬ 2

Всього годин – 39, у тому числі лекції – 6 год., семінарські заняття – 12 год., самостійна робота – 21.

ЛЕКЦІЇ

ТЕМА № 6  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Лекція № 5 (2 години):

Всього годин - 7, у тому числі лекції – 2 год., семінарські заняття – 2 год., самостійна робота – 3 год.

Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності.

Ознаки міжнародного правопорушення. Види міжнародних правопорушень. Делікти. Міжнародні злочини.

Обставини, які звільняють від відповідальності. Обставини, що унеможливлюють виникнення відповідальності, і обставини, що звільняють від застосування відповідальності.

Відповідальність за правомірну діяльність. Підстави і різновиди такої відповідальності.

Види й форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна й нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституції, репарації, субституції та ін.

Реалізація відповідальності. Основні засоби: добровільний і з використанням примусових засобів. Санкції: індивідуальні й колективні. Процесуальний механізм реалізації міжнародно-правової відповідальності.

ТЕМА № 7 ПРАВА ЛЮДИНИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Лекція № 6 (2 години):

Всього годин - 7, у тому числі лекції – 2 год., семінарські заняття – 2 год., самостійна робота – 3 год.

Принцип поваги прав людини й основних свобод як першооснова міжнародно-правового регулювання проблеми гуманітарного характеру. Міжнародне право й основи його використання у всьому комплексі норм про права людини. Найважливіші компоненти характеристики цієї галузі МП.

Джерела,  їх предметна різноманітність. Особливе значення міжнародних пактів. Регіональні конвенції. Взаємодія міжнародно-правових актів із національним законодавством.

Міжнародні стандарти прав і свобод людини. Стандарти як нормативний мінімум, їх функції. Узгодження внутрішньодержавного і міжнародного переліку прав і свобод, їх зміст, засоби забезпечення і захисту. Порівняння норм пактів та конвенцій з нормами Конституції України.

Міжнародні механізми забезпечення і захисту прав людини. Система міждержавних органів, наділених функціями міжнародного контролю за діяльністю держав у сфері забезпечення прав людини. Співвідношення національних і міжнародних засобів захисту прав людини. Спеціальні міждержавні органи, компетентні розглядати звернення індивідів. Регламентація права на звернення до таких органів.

Громадянство і МП. Узгодження національного законодавства в громадянстві з міжнародними договорами. Участь міжнародних норм у регулюванні права на громадянство, та інших питань громадянства. Громадянство жінок при вступі до шлюбу. Громадянство при територіальних змінах (право оптації). Подвійне громадянство. Значення міжнародних договорів при вирішенні питань виходу з громадянства. Захист прав і законних інтересів громадян, які знаходяться за межами своєї держави.

Статус іноземних громадян і МП. Співвідношення національного законодавства і міжнародних договорів, які визначають статус іноземних громадян. Національний режим. Спеціальний режим.

Статус біженців і вимушених переселенців. Роль міжнародних договорів у регламентації статусу цих осіб.

Право притулку. Підстави надання такого права. Статус осіб, що отримали притулок.

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

ТЕМА № 5 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Заняття № 7 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття, джерела права міжнародних організацій.

2. Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій. Види міжнародних організацій.

3. Організація Об’єднаних Націй: Статут, цілі, принципи, членство. Система органів ООН. Спеціалізовані установи ООН.

4. Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, їх різновиди.

Теми для рефератів:

1. Правосуб’єктність міжнародних організацій.

2. Цілі і напрями діяльності Організації Об’єднаних Націй.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1, 2, 3, 4, 5, 6, 8,  9, 10, 11,  14, 15, 16, 19.

Додаткова література:

1,7, 24,  72, 78, 85, 86,  96, 99,  114,  122, 123, 124.

ТЕМА № 6  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Заняття № 8 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності.

2.Види й форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна й нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституції, репарації, субституції та ін.

3. Відповідальність держав у міжнародному праві.

4. Підстави відповідальності фізичних осіб в міжнародному праві.

Теми для рефератів:

1. Юрисдикція Міжнародного кримінального суду.

2. Відповідальність міжнародних міжурядових організацій.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1, 3, 4, 5, 6, 7,  9, 10, 11, 14, 15,16, 17, 20.

Додаткова література:

19, 20, 22, 75,   87,  112,  114.

ТЕМА № 7 ПРАВА ЛЮДИНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Заняття № 9 (2 години):

Навчальні питання:

1. Розвиток інституту прав людини в міжнародному праві.

2. Основні джерела міжнародного права прав людини.

3. Міжнародно-правовий захист прав людини.

4. Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини.

5. Універсальні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини.

6. Регіональні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини (Рада Європи, ОБСЄ, СНД).

7. Законодавство України та міжнародні договори в галузі захисту прав людини. Міжнародні та внутрішньодержавні процедури і правила захисту прав людини.

Теми для рефератів:

1. Європейський Суд з прав людини: організація й порядок діяльності.

2. Механізм захисту прав людини в Україні.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1, 3, 4, 5, 6, 7,  9,  11,  14, 15, 16, 18, 19.

Додаткова література:

11-13, 15, 20, 22, 23, 27-29, 81, 119, 123.

ТЕМА № 8  МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Заняття № 10 (2 години):

Навчальні питання:

1. Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру: види та форми відповідальності за них.

2. Основні організаційно-правові форми боротьби з міжнародною злочинністю.

3. Правове регулювання інституту видачі в міжнародному праві.

4. Міжнародний кримінальний суд: компетенція та порядок роботи.

Теми для рефератів:

1. Правові основи співробітництва Міжнародного кримінального суду з державами, які не є учасниками Статуту Суду.

2. Правові основи діяльності Укрбюро Інтерполу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7,  9, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 18.

Додаткова література:

19, 21, 26, 29, 40, 41, 46, 48, 51, 58, 76,  80,  91, 92, 100, 106,  107.

ТЕМА № 9 ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

Заняття № 11 (2 години):

Навчальні питання:

1. Джерела права, що діє в умовах збройних конфліктів.

2. Правові наслідки початку збройних конфліктів.

3. Статус поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію.

4. Правовий режим військовополонених. Найманці. Військові злочини.

5. Розпізнавальні знаки цивільної оборони, культурних цінностей, медичних установ, небезпечних об’єктів.

6. Неміжнародні військові конфлікти.

7. Закінчення стану війни, його правові наслідки.

Теми для рефератів:

1. Джерела права збройних конфліктів, питання удосконалення.

2. Міжнародно-правовий статус учасників збройних конфліктів.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1, 3, 4, 5, 6, 7,  9, 10, 11, 13, 14, 15,16, 20.

Додаткова література:

6, 12, 23, 44, 54,  75, 77, 112,  117.

ТЕМА № 10  ПРАВО МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

Заняття № 12 (2 години):

Навчальні питання:

1. Поняття права міжнародної безпеки.

2. Характеристика універсальної міжнародної безпеки.

3. Регіональна безпека.

4. Мирні засоби  вирішення міжнародних суперечок.

Теми для рефератів:

1. Становлення та розвиток універсальної безпеки.

2.Забезпечення міжнародної безпеки в рамках європейського регіону.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1, 3, 4, 5, 6, 7,  9, 10, 11,  12, 14, 15, 16, 17, 20.

Додаткова література:

6, 7, 15, 37, 44, 45, 55, 62,  77, 101,103, 108, 112, 117.

ВИСНОВКИ

Підготовка до заліку та іспиту передбачає опрацювання вивченого матеріалу, літератури загального та спеціального характеру, міжнародно-правових документів і національного законодавства, консультацій викладача (індивідуальних та колективних), питань до заліку.


IV. РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ

IV.I. Для денної форми навчання

Кількість годин/ кредитів, у т.ч.

Вид контролю

Всього

Лекції

аудиторних

Самостійна робота студентів

Курсова робота

Залік

Іспит

Тестування за модулем

Практичні заняття

Лабораторні заняття

Семінарські заняття

7 семестр

Модуль № 1

Тема 1

12

2

0

0

6

5

0

0

0

Тема 2

6

0

0

2

3

0

0

0

Тема 3

8

2

0

0

2

4

0

0

0

Тема 4

7

2

0

0

2

3

0

0

0

Модуль № 2

Тема 5

7

2

0

0

2

3

0

0

0

Тема 6

7

2

0

0

2

3

0

0

0

Тема 7

7

2

0

0

2

3

0

0

0

Тема 8

6

0

0

0

2

4

0

0

0

Тема 9

6

0

0

0

2

4

0

0

0

Тема 10

6

0

0

0

2

4

0

0

0

Всього

72

12

0

0

24

36

0

2

6

2


IV. II. Для заочної форми навчання

Кількість годин

Вид контролю

Всього

Лекції

аудиторних

Самостійна робота студентів

Курсова робота

Залік

Іспит

Практичні заняття

Лабораторні заняття

Семінарські заняття

Тема 1

2

0

0

2

6

0

0

0

Тема 2

0

0

0

6

0

0

0

Тема 3

2

0

0

2

10

0

0

0

Тема 4

0

0

0

4

0

0

0

Тема 5

2

0

0

0

8

0

0

0

Тема 6

0

0

0

0

10

0

0

0

Тема 7

0

0

0

0

10

0

0

0

Тема 8

0

0

0

0

5

0

0

0

Тема 9

0

0

0

0

6

0

0

0

Тема 10

0

0

0

0

6

0

0

0

Всього

81

6

0

0

4

71

0

0

0

V. КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Іспит

  1.  Міжнародне право як особлива система права.
  2.  Міжнародне й внутрішньодержавне право.
  3.  Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права.
  4.  Основні принципи сучасного міжнародного права, їх тлумачення та застосування.
  5.  Джерела міжнародного права.
  6.  Правовий статус суб’єктів міжнародного права.
  7.  Держава в системі міжнародно-правового регулювання.
  8.  Україна – повноправний суб’єкт міжнародного права. Сучасне становище.
  9.  Правосуб’єктність Ватикану.
  10.  Правосуб’єктність фізичних осіб у міжнародному праві.
  11.  Визнання: поняття, види й форми.
  12.  Правонаступництво в міжнародному праві.
  13.  Договір як джерело міжнародного права.
  14.  Порядок укладення міжнародного договору, дія, припинення дії.
  15.  Законодавство України про міжнародні договори.
  16.  Поняття, види територій в міжнародному праві.
  17.  Територія із змішаним правовим режимом.
  18.  Склад державної території, правовий режим.
  19.  Державні кордони. Правовий режим. Кордони України.
  20.  Делімітація й демаркація державних кордонів.
  21.  Правові основи зміни державної території.
  22.  Правовий режим міжнародних річок.
  23.  Міжнародні договори в галузі громадянства.
  24.  Правове регулювання статусу біженців у міжнародному праві. Законодавство України.
  25.  Статус іноземців і його види.
  26.  Міжнародно-правові питання статусу апатридів.  
  27.  Право притулку.
  28.  Міжнародно-правова відповідальність, види й форми.
  29.  Міжнародно-правова відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства.
  30.  Співробітництво держав в попередженні  й боротьбі з тероризмом.
  31.  Геноцид.
  32.  Відповідальність за військові злочини.
  33.  Індивідуальна відповідальність фізичних осіб у міжнародному праві.
  34.  Юрисдикція міжнародних судових органів.
  35.  Міжнародний кримінальний суд.
  36.  Міжнародні міждержавні організації, поняття, класифікація.
  37.  Правова природа регіональних міжнародних організацій.
  38.  Статут ООН.
  39.  Спеціалізовані установи ООН:  правовий статус, практична діяльність
  40.  Рада Європи і Україна.
  41.  Європейський Союз, сучасне становище й перспективи розвитку.
  42.  Право Європейського Союзу.
  43.  Правовий статус Організації по безпеці та співробітництва у Європі.
  44.  Право зовнішніх зносин: поняття, джерела.
  45.  Дипломатичні представництва, порядок утворення, функції.
  46.  Повноваження консульських установ.
  47.  Інститут почесних консулів.
  48.  Привілеї та імунітети  дипломатичних представництв  і консульських  установ та їх співробітників.
  49.  Припинення діяльності дипломатичного представництва
  50.  Виникнення та розвиток міжнародного  права прав людини.
  51.  Міжнародні механізми забезпечення  та захисту прав людини.
  52.  Контрольний механізм  захисту прав людини та основних свобод згідно Європейської конвенції 1950 року.
  53.  Міжнародний захист окремих категорій осіб (жінок, дітей).
  54.  Поняття права міжнародної безпеки.
  55.  Система колективної безпеки, передбачена статутом ООН.
  56.  Мирні засоби вирішення суперечок.
  57.  Принцип мирного вирішення міжнародних суперечок.
  58.  Конвенція ООН по морському праву 1982 р.
  59.  Виключна економічна зона.
  60.  Територіальне море та його правовий режим.
  61.  Правовий режим Арктики.
  62.  Внутрішні морські води та їх правовий режим.
  63.  Організаційно-правові форми міжнародної боротьби зі злочинністю.
  64.  Міжнародні організації по боротьбі зі злочинністю.
  65.  Інтерпол: структура, компетенція.
  66.  Співробітництво НЦБ України й Інтерполу.
  67.  Міжнародно-правове регулювання видачі злочинців.
  68.  Договори України про надання правової допомоги в кримінальних справах.
  69.  Міжнародні стандарти стосовно осіб, що скоїли злочин і потерпілих від злочинів.
  70.  Стандарти стосовно поводження з неповнолітніми при здійсненні правосуддя.
  71.  Міжнародні стандарти діяльності поліції та права людини.
  72.  Міжнародний кримінальний суд у системі органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю.
  73.  Початок війни та його міжнародно-правові наслідки.
  74.  Заборонені міжнародним правом засоби й методи ведення війни.
  75.  Нейтралітет під час війни.
  76.  Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р.
  77.  Мирний договір. Інші форми закінчення війни.
  78.  Поняття, принципи  міжнародного повітряного права.
  79.  Правове регулювання міжнародних повітряних сполучень.
  80.  Міжнародні авіаційні організації.
  81.  Виникнення й розвиток космічного права.
  82.  Принципи діяльності держав у космічному праві
  83.  Договір про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла від 27.01.67р
  84.  Підстави виникнення  відповідальності в космічному праві.
  85.  Поняття, принципи міжнародного економічного права. Джерела.
  86.  Правовий статус суб’єктів міжнародного економічного права.
  87.  Міжнародно-правове регулювання торгівельного співробітництва між державами.
  88.  Міжнародні економічні організації.
  89.  Захист оточуючого середовища і міжнародне право.
  90.  Предмет і об’єкт міжнародного екологічного права.

Залік

  1.  Поняття міжнародного права.
  2.  Система міжнародного права.
  3.  Поняття й види норм міжнародного права.
  4.  Міжнародне публічне й міжнародне приватне право.
  5.  Поняття основних принципів у сучасному міжнародному праві
  6.  Основні джерела міжнародного права.
  7.  Міжнародний договір - основне й головне джерело міжнародного права.
  8.  Застосування міжнародного права в правовій системі України.  
  9.  Основні принципи забезпечення миру й міжнародної безпеки.
  10.  Основні принципи захисту прав народів, націй і людини.
  11.  Поняття норми міжнародного права  jus cogens.
  12.  Співвідношення принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів із правовою системою України.
  13.  Поняття, види суб'єктів міжнародного права.
  14.  Міжнародно-правове визнання.
  15.  Правосуб'єктність міжнародних (міждержавних) організацій.
  16.  Індивід - суб’єкт міжнародного права.
  17.  Міжнародне-правове визнання де-факто (de facto).
  18.  Міжнародне-правове визнання де-юре (de jure).
  19.  Міжнародне-правове визнання ад хок (ad hok).
  20.  Правонаступництво в  міжнародному праві.
  21.  Поняття міжнародного договору. Форми міжнародних договорів.
  22.  Стадії укладання міжнародних договорів.
  23.  Опублікування й реєстрація міжнародних договорів за законодавством України.
  24.  Відповідальність у міжнародному праві: поняття, види.
  25.  Відповідальність держав.
  26.  Підстави виникнення відповідальності фізичних осіб у міжнародному праві.
  27.   Міжнародні трибунали.
  28.  Повноваження Міжнародного кримінального суду.
  29.  Міжнародні ріки.
  30.  Право “мирного проходу” через міжнародні канали.
  31.  Державна територія: склад, юридична природа.
  32.  Державні кордони.  Зміна державних кордонів і територіальні суперечки.
  33.  Громадянство в міжнародному праві.
  34.  Статус іноземних громадян і його види.
  35.  Міжнародно-правовий режим  біженців і вимушених переселенців.
  36.  Поняття й класифікація прав людини в міжнародному праві.
  37.  Статут ООН і Міжнародний Біль про права людини.
  38.  Міжнародні конвенції з прав людини та повноваження створених ними контрольних органів.
  39.  Правовий статус комісії й комітету  з прав людини ООН.
  40.  Основні принципи й норми Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
  41.  Спеціальні договори, що забезпечують захист прав людини.
  42.  Види органів зовнішніх зносин, повноваження.
  43.  Дипломатичні представництва: порядок створення, функції.
  44.  Дипломатичні привілеї й імунітет.
  45.  Консульські установи: порядок створення, функції.
  46.  Структура консульської установи.
  47.  Поняття, види, порядок створення міжнародних міжурядових організацій.
  48.  Головні органи ООН: компетенція, практична діяльність.
  49.  Рада Безпеки - правове положення, практична діяльність.
  50.  Система підтримки миру та безпеки згідно Статуту ООН.
  51.  Правова природа регіональних міжнародних організацій.
  52.  Юридична природа Співдружності Незалежних Держав (СНД).
  53.  Інститути та інші органи Європейського Співтовариства.
  54.  Поняття, принципи міжнародного кримінального права.
  55.  Злочини міжнародного характеру: поняття, види.
  56.  Індивідуальна кримінальна відповідальність фізичних осіб за вчинені ними злочини проти миру й безпеки людства.
  57.  Співробітництво держав у наданні правової допомоги в кримінальних справах.
  58.  Інтерпол: структура, компетенція.
  59.  Правове регулювання видачі осіб, які скоїли злочин.
  60.  Основні принципи міжнародного морського права.
  61.  Виняткова економічна зона, правовий режим.
  62.  Основні елементи правового режиму міжнародних каналів.
  63.  Міжнародне право в період збройних конфліктів.
  64.  Міжнародно-правове становище учасників збройних конфліктів.
  65.  Поняття, джерела міжнародного економічного права.
  66.  Міжнародні економічні договори - основна міжнародно-правова форма регулювання міждержавних економічних відношень.
  67.  Принципи міжнародного  повітряного права.
  68.  Міжнародні польоти й режим повітряного простору.
  69.  Міжнародне космічне право: поняття, головні джерела.
  70.  Відповідальність у космічному праві, підстави виникнення, суб’єкти відповідальності.
  71.  Міжнародне право навколишнього середовища: поняття, основні принципи.
  72.   Сутність міжнародної екологічної  безпеки.

VI. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

  1.  Действующее международное право. В 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.
  2.  Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1998.
  3.  Анцилотти Д. Курс международного права. - М.: Издательство иностранной литературы, 1961г.
  4.  Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник.  – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.
  5.  Броунли Я., Международное право. - М.: «Прогресс», 1977г.
  6.  Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник /Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  7.  Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006.
  8.  Европейское международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова, П.В. Саваськов. – М.:  Междунар. отношения, 2005. – 408 с.
  9.  Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
  10.  Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волтерс Клівер, 2004.
  11.  Міжнародне право. Підручник / За ред. Г.О. Анцелевича, О.О. Покрещука. - К.: Алерта, 2003.
  12.  Оппенгейм Л. Международное право. - М.: Издательство иностранной литературы, 1948.
  13.  Репецький В. Дипломатичнее і консульське право: Підручник. – Львів: ВАТ «Бібльос», 2002.
  14.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес»,  2006.
  15.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999.
  16.  Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1970.
  17.  Тункин Г.И. Теория международного права. Под общей ред. проф. Л.Н. Шестакова. – М.: Издательство “Зерцало”, 2000.
  18.  Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. – К.: “АртЕк”, 1998.
  19.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
  20.  Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.

Додаткова література:

  1.  Актуальные проблемы деятельности международных организаций / Под ред. Г.И. Морозова. – М.: Междунар. отношения, 1982.
  2.  Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 г. // УРСР у міжнародних відносинах: міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, учасником яких є Україна. – Київ, 1966.
  3.  Віденська  конвенція про  консульські зносини 1963 г. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. Вип. 1. – С. 43-68.
  4.  Венская конвенция о праве международных договоров, заключаемых между государствами 1969 г.  Комментарий. – М.: Юрид. лит. 1997.
  5.  Вступ до права Європейського Союзу. Навчальний посібник. – Донецьк, 2001.
  6.  Действующее международное право. В 3-х томах / Составители Ю.М. Колосов и Є.С. Кривчикова. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996.
  7.  Европейское право // Под ред. проф. Энтина Л.М. –М., 2000.
  8.  Загальна декларація прав і свобод людини 10 грудня 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С.18-23.
  9.   Закон «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України -  2004.-№ 50. – ст.. 540.
  10.   Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С.62-66.
  11.  Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1952 р. //Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Там само, С109-122.
  12.  Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 2000.
  13.  Международная защита прав человека / Составитель и автор комментариев М.В. Буроменский. – Харьков: ООО "Синтекс, ЛТД", 1998.
  14.  Международная правосубъектность: Вопросы теории. – М.: Юрид. лит., 1971.
  15.  Международное гуманитарное право / Под общей ред. В.Ю. Калугина. – Мн.: “Тесей”, 1999.
  16.  Международное и внутригосударственное право: проблемы сравнительного правоведения: Сб. науч. труд. – Свердловск: СЮИ, 1984.
  17.  Международное космическое право. – М., 1985.
  18.  Международное космическое право. Учебник. – М.: «Международные отношения», 1999.
  19.  Международное уголовное право /Под ред. В.Н. Кудрявцева. 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Наука, 1999.
  20.  Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С.74-88.
  21.  Міжнародне поліційне співробітництво та роль Інтерполу// Іменем закону № 35, 1995.
  22.  Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С. 23-35.
  23.  Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. // Там само, С. 35-57.
  24.  Основные сведения об Организации Объединенных Наций: Пер. с англ. – М.: Юрид. лит., 1995.
  25.  Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 р. (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32).
  26.  Права детей и молодежи. Сборник международных документов /Составители: В.С.Семенов, Т.Л.Сыроед. – Харьков: «Ксилон», 2001.
  27.  Права человека. Сборник международных договоров. – Нью-Йорк: Издательство ООН, 1983.
  28.  Права человека. Учебник для вузов / Под общей ред. Е.А. Лукашевой. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999.
  29.  Права человека и предварительное заключение: Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. – Харьков: ”Консум”, 1997.
  30.  Правові джерела України. – К.: Юрінком, 1994.
  31.  Правовые проблемы полетов человека в космос /Отв. Ред. Верещетин В.С. –М., 1986.
  32.  Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС: Указ Президента України від 24.02.1998р. №148/98 // Офіційний Вісник України. – 1998. - № 8.
  33.  Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Указ Президента України від 30.09.2000 р. № 1033/2000 // Методично-нормативний посібник з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.-К., 2000.
  34.  Про нештатних (почесних) консулів України: Указ Президента від 17.02.1997 р. // Офіційний Вісник України. – 1997. – № 7–8. Кн. 1. – С. 121–125.
  35.  Проблемы реализации норм международного права: Сб. науч. труд. – Свердловск: СЮИ, 1989.
  36.  Словарь международного космического права /Под ред. В.С. Верещетина.- М.: Международные отношения, 1992.
  37.  Современные международные отношения. Учебник /Под ред. А.В. Торкунова. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 199.- С.220-260.
  38.  Суверенітет України і міжнародне право. – К.: “Манускрипт”, 1995.
  39.  Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект. – М.: Издательство БЕК, 1994.
  40.  Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів. – Київ: Юрінком, 1996.
  41.  Устав Международной организации уголовной полиции (Интерпол), 13 июня 1956г. /Действующее международное право. В 3-х т омах. Том 3.-М.:Издательсство Московского независимого института международного права, 1997.-С.99.
  42.  Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. – М., 1983.
  43.  Арах М. Европейский Союз: видение политического объединения. Пер. со словен. - М., 1998.
  44.  Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.
  45.  Батлер У.Э. Взаимодействие международного и национального права (на примере Великобритании) // Советское государство и право. – 1987. – № 5. – С. 112 – 118.
  46.  Бельсон Я.М. Интерпол в борьбе с уголовной преступностью. – М.: Наука, 1989.
  47.  Березовський М. Інтерпол діє //Урядовий кур’єр № 40, 1994.
  48.  Биленчук П.Д., Еркенов С.Е, Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие /Под ред. Акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999.
  49.  Блищенко И.П. Дипломатическое право. – М.: Высшая школа, 1990.
  50.  Блищенко И.П., Дориа Ж. Прецеденты в международном публичном и частном праве. 2-е изд., доп. – М.: Издательство МНИМП, 1999.
  51.  Блищенко И.П., Фисенко И.П. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
  52.  Борунков А.Ф. Дипломатический протокол России. – М.: Междунар. отношения, 2000.
  53.  Борхардт, Клаус-Дитер. Европейская интеграция. Происхождение и развитие Европейского Союза. 4-е изд. – М., 1996.
  54.  Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права. – К.: Вища школа, 1981.
  55.  Верещетин В.С., Мюллерсон Р.А. Примат международного права в мировой политике // Советское государство и право. – 1989. – № 7. – С. 3 – 11.
  56.  Волкодав В.Я. Основы дипломатического и консульского права. Учебное пособие для всех специальностей. Мурманск, 1996.
  57.  Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права. – К.: Вища школа, 1980.
  58.  Галенская Л.Н. Правовые проблемы сотрудничества государств в борьбе с преступностью. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1978.
  59.  Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция Европейская социальная хартия: право и практика. – М.: Издательство МНИМП, 1998.
  60.  Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1998.
  61.  Даниленко Г.М. Обычай в современном международном праве. – М.: Международные отношения, 1988.
  62.  Денисов В.Н. Проблеми створення публічного порядку в зовнішньополітичній діяльності України. Суверенітет України і міжнародне право.-К.: Манускрипт, 1995.
  63.  Демин Ю.Г. О проблеме служебного иммунитета в международном праве // Советский ежегодник международного права. М., 1989.-С.203-215.
  64.  Демин Ю.Г. Статус дипломатических представительств и их персонала. – М.: “Международные отношения”, 1995.
  65.  Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 1997.
  66.  Джон Вуд и Жан Серре Дипломатический церемониал и протокол. – М.: “Прогресс”, 1974.
  67.  Дружков М.П. Заключение многосторонних договоров в рамках и под эгидой международных организаций. – К.: Наук. думка, 1986.
  68.  Дюрозель Жан - Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К.: Основи, 1999.
  69.  Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве. – К.: Наук. Думка, 1981.
  70.  Єгоров О. Про співвідношення норм міжнародного і національного права // Право України. – 1993. – № 3. – С. 37 – 38.
  71.  Жуков Г.П Космос и мир. – М., 1985.
  72.  Зайцева О.Г. Международные межправительственные организации. – М.: Наука, 1983.
  73.  Захарова Н.В. Правопреемство государств. – М., 1973.
  74.  Зимненко Б.Л. Согласование норм внутригосударственного и международного права в правовой системе России // МЖМП. – 2000. – № 4. – С. 94 – 103.
  75.  Игнатенко Г.В. Взаимодействие внутригосударственного и международного права. – Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1981.
  76.  Игнатенко Г.В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью. – Свердловск: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1990.
  77.  Ильин Ю.Д. Международное право и война в наши дни… // МЖМП. – 1996. – № 1.
  78.  Каменецкая Е.П. Космос и международные организации. Международно-правовые проблемы – М., 1980.
  79.  Карлов Ю.Е. Правовые вопросы участия Ватикана в международных отношениях. - М.: МГИМО,1965г.
  80.  Карпец И.И. Преступления международного характера. – М.: Международные отношения, 1979.
  81.  Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: Институт государства и права РАН, 1998.
  82.  Клапас Илиас Правопреемство и континуитет в международном праве // Московский журнал международного права. – 1992. – № 4.
  83.  Клименко Б.М. Проблемы правопреемства территории бывшего Союза ССР // Московский журнал международного права. – 1992. – № 1.
  84.  Ковальский В.Н. Ватикан и мировая политика. - М.: Госюриздат,1964г.
  85.  Крылов Н.Б. Принципы участия государств в системе ООН. – М.: Междунар. отношения, 1986.
  86.  Крылов С.Б. История создания ООН. – М.: Междунар. отношения, 1960.
  87.  Кукушкина А. Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов // Гос-во и право. – 1994. – № 1. – С. 102–108.
  88.  Лавриненко И. Механизм вступления в силу международных договоров // Юрид. практика. – 1999. – № 24 (106), 16 – 31 дек.
  89.  Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. – М.: Издательство “Спарк”, 1997.
  90.  Лукашук И.И. Нормы международного права в правовой системе России. – М.: Спарк, 1997.
  91.  Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Российский Юридический Издательский Дом, 1998.
  92.  Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учеб. – М.: Спарк, 1999.
  93.  Моджорян Л.А. Субъекты международного права. - М.: Госюриздат, 1958г.
  94.  Малинин С.А., Ковалева Т.И. Правосубъектность международных организаций // Правоведение. – 1992. – № 5. – С. 53-62.
  95.  Мірошник П.З. Інтерпол в Україні Іменем закону №12, 1995
  96.  Морозов Г.И. Международные организации. 2-е изд. – М.: Мысль, 1974.
  97.  Мюллерсон Р.А. Конституция СССР и вопросы соотношения международного и национального права. – М.: Изд-во МГУ, 1980.
  98.  Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юридическая литература, 1991.
  99.  Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании. – М.: Дело, 1998.
  100.  Панов В.П. Международное уголовное право: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  101.  Печников А.С. Цифрами на карте обозначены… - М.: Госполитиздат, 1986 г.
  102.  Плотникова О.В. Консульские отношения и консульское право. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1998.
  103.  Пустогаров В.В. Международное гуманитарное право. – М.: ИГПРАН, 1997.
  104.  Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права // Сов. гос-во и право. – 1992. – № 1. – С. 43–53.
  105.  Родионов К.С. Интерпол: вчера, сегодня, завтра. М., 1990.
  106.  Сыроед Т.Л. Права жертв преступлений: Международные стандарты и национальное законодательство. – Харьков: Эспада, 2002.
  107.  Сироїд Т.Л. Міжнародні стандарти діяльності поліції та права людини // Інформаційний бюлетень обміну досвідом МВС. - 2003 - №148 .- С. 36-39.
  108.  Талалаев А.Н. Об основных принципах международного права //Сов. ежегодник международного права. 1958.-М.: Наука, 1959.-С.513.
  109.  Талалаев А.Н. Право международных договоров. Общие вопросы. – М.: Междунар. отношения, 1980.
  110.  Талалаев А.Н. Право международных договоров. Действие и применение договоров. – М., 1985.
  111.  Талалаев А.Н. Право международных договоров. Договоры с участием международных организаций. – М.: Междунар. отношения, 1989.
  112.  Тиунов О.И. Международное гуманитарное право. Учебник для вузов. – М.: издательская группа Норма – ИНФРА-М, 1999.
  113.  Тиунов О.И. Принцип соблюдения договоров в международном праве. – Пермь, 1976.
  114.  Топорнин Б.Н. Европейское право: Учебник.- М.: Юристь, 1998.
  115.  Ульянова Н.Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях. – К.: Наук. Думка, 1981.
  116.  Фельтхем Р.Дж. Настольная книга дипломата /Пер. с англ. В.Е. Улаховича. – Мн.: ООО “Новое знание”, 2000.
  117.  Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. – К.: Наук. Думка, 1986.
  118.  Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества: пер. с англ. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
  119.  Чередниченко С.В. Допуск индивидов в международные суды и международная правосубъектность // СЕМП. – М., 1968; 1969.
  120.  Черниченко С.В. Объективные границы международного права и соотношение международного и внутригосударственного права // СЕМП. – 1984. – С. 81 – 104.
  121.  Черниченко С.В. Субъективные границы международного права и внутренняя компетенция государств // СЕМП. – 1985. – С. 101 – 124.
  122.  Шепель А. Застереження до міжнародних договорів // Право України. – 1997. – № 10. – С. 60–64.
  123.  Шибаева Е.А. Право международных организаций. – М.: Междунар. отношения, 1986.
  124.  Шибаева Е.А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и деятельности международных организаций. 2-е изд. – М.: МГУ, 1988.


Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра конституційного та міжнародного права

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

з дисципліни “Міжнародне право”

галузь знань

“Право” (6.0304)

напрям підготовки

“Правознавство” (6.030402)

освітньо-кваліфікаційний рівень

“бакалавр”

форма навчання

усі форми навчання

Харків 2007

ЗАТВЕРДЖЕНО                                 Рекомендовано до використання

Постанова Вченої ради                                 в навчальному процесі

Харківського національного                        Методичною радою

університету внутрішніх справ                    Харківського національного

„____” ___________ 2007 року                    університету внутрішніх справ

                                                                        „____” ____________ 2007 року

                                                                        Протокол № ________

Рецензенти: нач. каф. адміністративної діяльності ОВС, професор, д.ю.н., О.П. Рябченко; доц. каф. державно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, к.ю.н., А.О. Червяцова.

Навчальна програма з дисципліни „Міжнародне право” / Укладач: Сироїд Т.Л. – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007.

© Харківський національний університет внутрішніх справ

Загальні методичні вказівки

Метою проведення семінарських занять з курсу „Міжнародне право” є забезпечення більш глибокого ознайомлення з лекційним матеріалом, монографічною літературою, міжнародно-правовими документами та вироблення навичок самостійного висловлювання поглядів на основі напрацьованого наукового матеріалу. Важливим завданням семінарських занять є формування власної думки курсантів (студентів, слухачів) з теоретичних та практичних питань і пропозицій щодо їх вирішення.

Підготовка до семінарських занять з міжнародного права передбачає не тільки вивчення і знання курсантами (студентами, слухачами) теоретичних проблем курсу, але й уміння орієнтуватися в міжнародно-правовому матеріалі, який складають двосторонні та багатосторонні міждержавні угоди, рішення міжнародних органів та організацій.

Розкриваючи питання теми семінарського заняття, слід враховувати сучасні події, які відбуваються у світі в усіх сферах життєдіяльності: політиці, економіці, культурі тощо, й характеризувати їх з точки зору міжнародно-правового регулювання.

Враховуючи той факт, що з 1991 року, з моменту проголошення незалежності, наша держава стала повноправним суб’єктом міжнародного права, необхідно приділяти увагу питанням, що стосуються діяльності України на міжнародній арені. При цьому потрібно зважати на те, що Україна стала активним учасником на міжнародній арені перебуваючи у складі СРСР, була одним із співзасновників і одним із перших членів ООН з 1945 року.

При побудові своєї відповіді на семінарському занятті курсант (студент, слухач) повинен не тільки показати знання фактичного матеріалу, але й уміння аналізувати, порівнювати, робити логічні висновки і висловлювати особисту думку з приводу конкретних питань і наукових поглядів щодо них.

ТЕМА № 1 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА (6 годин)

ТЕМА № 1.1 ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА І ПРЕДМЕТ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ (4 год.)

План:

  1.   Поняття й основні риси міжнародного права.
  2.   Система міжнародного права.
  3.   Джерела міжнародного права.
  4.   Загальна характеристика суб’єктів міжнародного права.
  5.   Україна – повноправний суб’єкт міжнародного права.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми потрібно дати загальну характеристику міжнародного права як особливої системи права, розкрити його сутність і роль в міжнародних відносинах.

Приступаючи до висвітлення першого питання, слід вказати на існування у вітчизняній і зарубіжній літературі безліч визначень “міжнародного права”. Суперечки серед науковців про визначення “міжнародного права” ведуться давно, оскільки сам термін визначає право лише між народами. Однак із усіх існуючих визначень можна виділити загальне визначення міжнародного права, як особливої системи права, що складається з принципів і норм, регулюючих відносини між його суб’єктами. При цьому варто відзначити, що міжнародне право відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об’єктом (між владні відносини, загальнолюдські або глобальні проблеми), суб’єктами права (незалежні й суверенні держави, міжнародні міжурядові організації), за способами нормоутворення (шляхом укладання міжнародних угод і формування звичаїв) й забезпечення їх юридичної сили.

Відповідаючи на друге питання потрібно вказати, що міжнародне право є самостійною складною системою права. При цьому системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи (загальновизнані принципи і норми міжнародного права, галузі і інститути міжнародного права) знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, утворюючи певну цілісність. Ядром даної системи виступають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Розкриваючи процес нормоутворення в міжнародному праві потрібно розмежувати норми міжнародного права за дією стосовно учасників міжнародно-правових відносин (універсальні і локальні), способом (методом) правового регулювання (імперативні і диспозитивні), в залежності від функцій в системі міжнародного права (матеріальні і процесуальні) і зазначити особливість структури міжнародно-правової норми. Визначаючи системність міжнародного права, що має об’єктивний характер, не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по своїй суті є суб’єктивною.

У межах третього питання спочатку потрібно дати визначення джерел міжнародного права, під якими слід розуміти систему правоутворюючих факторів або зовнішню форму існуючих юридичних норм. Слід зауважити що термін “джерела міжнародного права” використовується в двох значеннях – матеріальному (матеріальні умови життя суспільства) і формальному (форми, в яких знаходять свій прояв норми права). При цьому тільки формальні джерела міжнародного права слід вважати юридичною категорією, що й складають предмет вивчення міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна розуміти й результати процесу нормоутворення. Важливо відмітити, що в силу специфіки міжнародного права й процесу його нормоутворення, не існує визнаного усіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким передбачався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Даючи аналіз визначення “джерела міжнародного права” необхідно насамперед звернутися до статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, яка містить перелік джерел міжнародного права, що використовуються Судом при вирішенні переданих йому спорів.

Розкриваючи четверте питання, слід вказати, що міжнародне право розрізняє основні (держави, народи і нації, що реалізують право на самовизначення) і похідні (міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення або “вільні міста”, фізичні особи, транснаціональні компанії) суб’єкти. При цьому основними суб’єктами міжнародного права є держави, що обумовлено наявністю у них універсальної і повної в усіх відносинах міжнародної правоздатності. Необхідно вказати, що правоздатність інших учасників міжнародних правовідносин виявляється переважно у відносинах із державами і походить від правоздатності останніх. Особливу увагу необхідно приділити питанню про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб, оскільки в міжнародно-правовій літературі ця проблема є предметом гострих дискусій.

Висвітлюючи п’яте питання, потрібно розкрити етапи становлення України повноправним суб’єктом міжнародного права. Особливу увагу при цьому слід звернути на нормативно-правові акти про незалежності України, насамперед Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року застереження Верховної Ради України щодо цієї угоди, а також вказати на їхню роль в становленні України повноправним членом міжнародної спільноти.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Конституція України // Голос України. - 1996. - № 138 (1388) 27 липня. - С. 5 - 11.
  2.  Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. - № 31 (31.07.1990 р.). – Ст. 429.
  3.  Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. - 2001. – С. 22.
  4.  Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. - 2001. – С. 290 – 294.
  5.  Постанова “Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав” від 10 грудня 1991 року № 1958 – XII // Голос України. – 1991. - № 239 (13.12.1991 р.).
  6.  Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстініан, 2006.
  7.  Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.
  8.  Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
  9.  Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
  10.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
  11.  Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
  12.  Киракосян Е. Г. Международно-правовой обычай и общее международное право // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. - 2006. - № 3. - С. 83 - 91.
  13.  Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе . - М.: Изд-во «Спартак», 1997.
  14.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
  15.  Международное право: Учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
  16.  Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000.
  17.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
  18.  Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
  19.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
  20.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.
  21.  Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.
  22.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

ТЕМА № 1.2 СУБЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА (2 год.)

План:

  1.   Поняття суб’єкта міжнародного права.
  2.   Держави – основні суб’єкти міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність федерацій, суб’єктів федерації.
  3.   Поняття та історія розвитку державного суверенітету. Право націй на самовизначення, форми його реалізації.
  4.   Індивід – суб’єкт міжнародного права.
  5.   Виникнення нових держав і їх міжнародне визнання. Види й форми міжнародного визнання. Практика застосування інституту визнання в сучасних міжнародних відносинах.
  6.   Правонаступництво держав.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми потрібно дати повну характеристику суб’єктів міжнародного права, розкрити їх міжнародну правосуб’єктність, а також з’ясувати сутність інститутів визнання і правонаступництва, практику їх застосування в сучасних міжнародних відносинах.

Відповідаючи на перше питання насамперед необхідно дати визначення суб’єктів міжнародного права, як носіїв міжнародних прав і обов’язків, що виникають відповідно із загальновизнаними нормами міжнародного права. При цьому слід зауважити, що всі суб’єкти міжнародного права володіють міжнародною правосуб’єктністю, що свідчить про наявність у них певних міжнародних прав і обов’язків, і здатність бути учасником міжнародних правовідносин.

Розкриваючи друге питання потрібно з’ясувати основні ознаки міжнародної правосуб’єктності держав як основних суб’єктів міжнародного права. Важливо відзначити, що держави мають суверенітет, який знаходить своє відображення в праві держави здійснювати виключну юрисдикцію на всій своїй території. Розкриваючи міжнародну правосуб’єктність федерацій і конфедерацій необхідно вказати на відмінну здатність суб’єктів федерацій і конфедерацій виступати в якості суб’єктів міжнародного права.

Висвітлюючи третє питання потрібно зазначити, що в основі міжнародної правосуб’єктності держав лежить притаманна їм особлива політико-правова властивість – суверенітет. Саме суверенітет визначає характер прав і обов’язків держав як суб’єктів міжнародного права. Необхідно дослідити визначення суверенітету на різних історичних етапах, тлумачення якого відрізняється відповідно до певного періоду.

В межах третього питання слід звернути увагу на з’ясуванні сутності права нації як суб’єкта міжнародного на самовизначення, що передбачає право визначати свій суспільний і державний лад, право самостійно вирішувати державні питання та ін. При цьому потрібно розкрити мирні і немирні форми реалізації нацією зазначеного права.

Приступаючи до вивчення питання про правосуб’єктність індивідів, слід зазначити, що в доктрині існують різні думки з приводу того, чи може індивід бути суб’єктом міжнародного права. При цьому варто більш детально дослідити різні точки зору щодо наявності у індивідів міжнародної правосуб’єктності.

П’яте питання плану присвячене вивченню проблем визнання як важливого інституту міжнародного права, з’ясуванню його сутності і практики застосування. Слід відмітити, що визнання відіграє важливу роль для нових держав, що робить їх повноправним членами міжнародного співтовариства. Особливу увагу потрібно приділити формам (de jure, de facto, ad hoc) і видам визнання (держав, урядів, органів національного визволення і опору).

Останнє, шосте питання плану, присвячене вивченню питань правонаступництва в міжнародному праві. При розкритті даного питання слід звернути увагу на Віденську конвенцію про правонаступництво держав відносно договорів 1978 року, Віденську конвенцію про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 року. Завершуючи розкриття даного питання потрібно вказати, що доктрина міжнародного права розрізняє повне та часткове правонаступництво. Окрему увагу доцільно приділити питанням правонаступництва Україною прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР. При цьому слід застосовувати Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Венская конвенция о правопреемстве государств относительно договоров от 28 августа 1978 року. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 433 – 457.
  2.  Конвенция о правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов от 8 апреля 1983 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Там же, С. 457 – 474.
  3.  Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року № 1543 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст. 617.
  4.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
  5.  Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.
  6.  Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
  7.  Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
  8.  Ильин Ю.Д. Лекции по международному публичному праву. Лекции. – М.: Юристъ, 2004.
  9.  Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
  10.  Курс международного права. В 7 т. Т. 3. Основные институты международного права. – М.: Наука, 1990.
  11.  Литвиненко І.Л. Визнання держав у міжнародному праві // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2005. - № 1/2. - С. 238 - 243.
  12.  Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000.
  13.  Матіяшек П. Проблеми права правонаступництва держав і права міжнародних договорів // Право України. – 2005. - № 10. – С. 131 – 132.
  14.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
  15.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
  16.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
  17.  Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
  18.  Нгуен Куок Динь. Международное публичное право: В 2-х т. Т. 1: Кн. 1: Формирование международного права. Международное сообщество / Пер. с фр. – К.: Сфера, 2000.
  19.  Ноговіцина Ю. Правонаступництво і континуїтет: єдність та розбіжності двох правових режимів
  20.  Превезенцев О. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 2. – С. 25 – 30.
  21.  Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права // Советское государство и право. – 1992. - № 1. – С. 43 – 53.
  22.  // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 2. – С. 15 – 23.
  23.  Саяпин С.В. К вопросу о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 27 - 38.
  24.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
  25.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.
  26.  Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца ХХ века: Учебное пособие. – Харьков: Университет внутренних дел, 1999.
  27.  Черниченко С.В. Еще раз о международной правосубъектности индивидов // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 11 – 26.
  28.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000

ТЕМА № 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА (2 год.)

План:

1. Юридична природа основних принципів міжнародного права.

2. Принцип суверенної рівності держав.

3. Принцип невтручання у внутрішні справи.

4. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй.

5. Принцип незастосування сили або загрози силою.

6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

7. Принцип непорушності державних кордонів.

8. Принцип територіальної цілісності держав.

9. Принцип поваги прав людини й основних свобод.

10. Принцип співробітництва держав.

11. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми потрібно дати загальну характеристику міжнародного права як особливої системи права, розкрити його сутність і роль в міжнародних відносинах.

Приступаючи до висвітлення першого питання, слід вказати на існування у вітчизняній і зарубіжній літературі безліч визначень “міжнародного права”. Суперечки серед науковців про визначення “міжнародного права” ведуться давно, оскільки сам термін визначає право лише між народами. Однак із усіх існуючих визначень можна виділити загальне визначення міжнародного права, як особливої системи права, що складається з принципів і норм, регулюючих відносини між його суб’єктами. При цьому варто відзначити, що міжнародне право відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об’єктом (між владні відносини, загальнолюдські або глобальні проблеми), суб’єктами права (незалежні й суверенні держави, міжнародні міжурядові організації), за способами нормоутворення (шляхом укладання міжнародних угод і формування звичаїв) й забезпечення їх юридичної сили.

Відповідаючи на друге питання потрібно вказати, що міжнародне право є самостійною складною системою права. При цьому системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи (загальновизнані принципи і норми міжнародного права, галузі і інститути міжнародного права) знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, утворюючи певну цілісність. Ядром даної системи виступають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Розкриваючи процес нормоутворення в міжнародному праві потрібно розмежувати норми міжнародного права за дією стосовно учасників міжнародно-правових відносин (універсальні і локальні), способом (методом) правового регулювання (імперативні і диспозитивні), в залежності від функцій в системі міжнародного права (матеріальні і процесуальні) і зазначити особливість структури міжнародно-правової норми. Визначаючи системність міжнародного права, що має об’єктивний характер, не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по своїй суті є суб’єктивною.

У межах третього питання спочатку потрібно дати визначення джерел міжнародного права, під якими слід розуміти систему правоутворюючих факторів або зовнішню форму існуючих юридичних норм. Слід зауважити що термін “джерела міжнародного права” використовується в двох значеннях – матеріальному (матеріальні умови життя суспільства) і формальному (форми, в яких знаходять свій прояв норми права). При цьому тільки формальні джерела міжнародного права слід вважати юридичною категорією, що й складають предмет вивчення міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна розуміти й результати процесу нормоутворення. Важливо відмітити, що в силу специфіки міжнародного права й процесу його нормоутворення, не існує визнаного усіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким передбачався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Даючи аналіз визначення “джерела міжнародного права” необхідно насамперед звернутися до статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, яка містить перелік джерел міжнародного права, що використовуються Судом при вирішенні переданих йому спорів.

Розкриваючи четверте питання, слід вказати, що міжнародне право розрізняє основні (держави, народи і нації, що реалізують право на самовизначення) і похідні (міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення або “вільні міста”, фізичні особи, транснаціональні компанії) суб’єкти. При цьому основними суб’єктами міжнародного права є держави, що обумовлено наявністю у них універсальної і повної в усіх відносинах міжнародної правоздатності. Необхідно вказати, що правоздатність інших учасників міжнародних правовідносин виявляється переважно у відносинах із державами і походить від правоздатності останніх. Особливу увагу необхідно приділити питанню про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб, оскільки в міжнародно-правовій літературі ця проблема є предметом гострих дискусій.

Висвітлюючи п’яте питання, потрібно розкрити етапи становлення України повноправним суб’єктом міжнародного права. Особливу увагу при цьому слід звернути на нормативно-правові акти про незалежності України, насамперед Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року застереження Верховної Ради України щодо цієї угоди, а також вказати на їхню роль в становленні України повноправним членом міжнародної спільноти.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Конституція України // Голос України. - 1996. - № 138 (1388) 27 липня. - С. 5 - 11.
  2.  Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року № 55 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1990. - № 31 (31.07.1990 р.). – Ст. 429.
  3.  Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. - 2001. – С. 22.
  4.  Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання / За заг. ред. А.М. Зленка. – Том 1: 1990 – 1991 рр. – К.: Вид. Дім “Ін Юре”. - 2001. – С. 290 – 294.
  5.  Постанова “Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав” від 10 грудня 1991 року № 1958 – XII // Голос України. – 1991. - № 239 (13.12.1991 р.).
  6.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
  7.  Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.
  8.  Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
  9.  Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
  10.  Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  11.  Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
  12.  Киракосян Е. Г. Международно-правовой обычай и общее международное право // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. - 2006. - № 3. - С. 83 - 91.
  13.  Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе . - М.: Изд-во «Спартак», 1997.
  14.  Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000.
  15.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
  16.  Международное право: Учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
  17.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
  18.  Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
  19.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
  20.  Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.
  21.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

ТЕМА № 3 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ (2 год.)

План:

  1.  Поняття і юридична природа міжнародного договору.
  2.  Класифікація міжнародних договорів.
  3.  Структура договору. Депозитарій договору і його функції.
  4.  Стадії укладення міжнародного договору:

а) договірна ініціатива;

б) переговори основний метод узгодження тексту;

в) підписання;

г) ратифікація, реєстрація;

д) затвердження, прийняття, приєднання.

  1.  Опублікування та реєстрація міжнародних договорів за законодавством України.
  2.  Тлумачення міжнародних угод.
  3.  Зупинення й призупинення дії угод.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми необхідно розкрити сутність і зміст міжнародних договорів, з’ясувати стадії укладання і їхню роль в процесі нормоутворення в міжнародному праві.

Розкриваючи перше питання слід відмітити, що право міжнародних договорів є однією з найстаріших галузей міжнародного права. Міжнародний договір розглядається як основне джерело міжнародного права і як засіб забезпечення мирного співробітництва між націями. При цьому необхідно дати саме визначення міжнародного договору і розкрити зміст Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Віденської конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року.

Відповідь на друге питання має включати класифікацію міжнародних договорів в залежності від кількості учасників договорів (двосторонні і багатосторонні), за об’єктом регулювання (політичні, економічні, культурні, територіальні та ін.), за строком дії (строкові і безстрокові), за рівнем укладення (міждержавні, міжурядові і міжвідомчі). Розкриття змісту зазначених видів міжнародних договорів є предметом вивчення даного питання.

Третє питання плану присвячене з’ясуванню структури міжнародного договору, під яким слід розуміти його поділ на складові частини. Доцільно відмітити, що конкретний договір в силу специфіки його об’єкту і мети, процедури прийняття може мати специфічну структуру. Однак більшість міжнародних договорів складаються з преамбули, основної і заключної частини. В деяких міжнародних договорах присутні додатки і застереження. В межах даного питання також необхідно розкрити сутність і функції депозитарія - хранителя достовірного тексту договору.

Предметом вивчення четвертого питання є процес укладання міжнародного договору, який умовно поділяється на п’ять стадій (договірна ініціатива; переговори; підписання; ратифікація і реєстрація; затвердження, прийняття, приєднання). При цьому слід зауважити, що міжнародні договори повинні укладатися, діяти й припиняти свою дію за встановленими правилами, які закріплені у Віденській конвенції 1969 року.

Висвітлюючи п’яте питання плану насамперед необхідно зазначити, що реєстрація та офіційне опублікування міжнародних договорів на національному рівні здійснюється відповідно до внутрішнього законодавства держав учасниць. Для з’ясування порядку реєстрації і опублікування міжнародних договорів в Україні потрібно звернутися до Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року.

Відповідаючи на шосте питання потрібно розкрити сутність тлумачення міжнародного договору, що зводиться до з’ясування точного змісту договору. Особливу увагу слід приділити видам тлумачення (внутрішньодержавне, міжнародне, неофіційне, словесне або граматичне, логічне, історичне, систематичне, звичайне).

Заключне питання передбачає з’ясування зупинення й призупинення дії міжнародного договору. Під призупиненням дії договору слід розуміти тимчасову перерву в дії договору на якийсь проміжок часу, а припинення дії договору передбачає втрату обов’язкової сили договору для його учасників. Крім того, необхідно вказати на можливі способи припинення дії міжнародних договорів, з поміж яких можна виділити денонсацію і анулювання.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року № 1906 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 50. – Ст. 540.
    1.  Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 343 – 372.
    2.  Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 мая 1986 года.//Там же, С. 372 – 409.
    3.  Регистрация и опубликование договоров и международных соглашений, правила для введения в действие статьи 102 Устава Организации Объединенных Наций. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1946 года.// Там же, С. 428 - 432.
    4.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
    5.  Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.
    6.  Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
    7.  Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
    8.  Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
    9.  Лукашук И. И. Субъекты права международных договоров // Государство и право. - 2004. - № 11. - С. 52 - 61.
    10.  Лукашук И. И. Депозитарий международных договоров // Государство и право. - 2006. - № 7. - С. 66 - 75.
    11.  Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. Учебник / Российская Академия Наук. Институт государства и права. Академ. правовой университет. - М.: БЕК, 1997.
    12.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
    13.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
    14.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
    15.  Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
    16.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
    17.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.
    18.  Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

ТЕМА № 4 ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН (2 год.)

План:

  1.  Поняття і джерела права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин, повноваження.
  2.  Дипломатичні представництва: порядок відкриття, структура. Функції. Дипломатичні привілеї та імунітети.
  3.  Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу.
  4.  Постійні представництва при міжнародних організаціях.
  5.  Спеціальні місії, їх завдання та повноваження.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми необхідно визначити принципи і норми, покликані регулювати становище і діяльність представників держав у міжнародних відносинах, а також з’ясувати функції та організаційну структуру, привілеї та імунітети дипломатичних і консульських представництв.

Розкриваючи перше питання потрібно зауважити, що право зовнішніх зносин є одним із давніших галузей міжнародного права. Його витоки можна знайти ще в період родоплемінних відносинах людської цивілізації, що базувалися на віросповіданнях, традиціях і звичаях. Серед джерел сучасного права зовнішніх зносин слід відзначити Віденську конвенцію про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Віденську конвенція про консульські зносини і факультативні протоколи від 24 квітня 1963 року, Конвенцію про спеціальні місії і факультативний протокол від 8 грудня 1969 року. В межах даного питання слід визначити компетенцію державних органів у сфері зовнішніх зносин, їх систему, яким державним органам надано право здійснювати загальне керівництво і, які державні органи уповноважуються представляти свою державу за кордоном.

Відповідь на друге питання насамперед повинна містити визначення дипломатичного представництва, як постійного зарубіжного органу зовнішніх зносин держав з метою підтримки взаємних дипломатичних відносин. Вивчаючи порядок відкриття дипломатичних представництв слід з’ясувати сутність термінів “акредитування”, “агреман”, “вірча грамота”. Варто зауважити, що персонал дипломатичного представництва поділяється на певні категорії (дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговувальний). Зміст правого становища цих категорій осіб доцільно розкрити через їхні функції, привілеї та імунітети.

Третє питання присвячене висвітленню діяльності консульських установ – постійних державних органів зовнішніх зносин. Після визначення терміну “консульські установи”, слід вказати на їх розмежування на консульські відділи разом з керівниками і самостійні консульські установи. Варто звернути увагу на діяльність позаштатних (почесних) консулів. Встановити порядок формування консульських установ і призначення консулів можливо після ознайомлення з термінами “консульський патент”, “екзекватура”. З метою вивчення питань пов’язаних з привілеями і імунітетами доцільно звернутися до положень Віденської конвенції про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 року. Варто відмітити, що вихід України на міжнародну арену в якості суверенної держави значно розширює сферу дипломатичних і консульських відносин з багатьма державами. При цьому бажано проаналізувати Закон України “Про дипломатичну службу” від 20 вересня 2001 року   (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32), Закон України “про дипломатичні ранги України” від 28 листопада 2002 року.

Розглядаючи четверте питання плану потрібно звернутися до Віденської конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, що регулює правове положення постійного представництва при міжнародних організаціях. При цьому слід дати характеристику двом категоріям місій держав при міжнародних організаціях: постійні представництва і постійні місії глядачів для виконання певних місій.

В заключному питанні плану необхідно розкрити міжнародно-правовий статус спеціальних місій. Насамперед варто зауважити, що спеціальні місії мають представницький характер і їх завдання має бути чітко визначеним. Значну увагу доцільно приділити питанням щодо складу, функцій і привілеїв та імунітетів спеціальних місій.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 г. // УРСР у міжнародних відносинах: міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, учасником яких є Україна. – Київ, 1966.
  2.  Віденська  конвенція про  консульські зносини 1963 г. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. Вип. 1. – С. 43-68.
  3.  Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.
  4.  Конвенция о специальных миссиях и факультативный протокол от 8 декабря 1969 года. // Там же, С. 562 - 582.
  5.  Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 года. //Там же,  С. 615 - 619.
  6.  Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 года. //Там же,  С. 620 - 632.
  7.  Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи // Офіційний вісник. (зі змінами). – 2006. - № 6. – Ст. 483.
  8.  Закон України “Про дипломатичну службу” від 20 вересня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32).
  9.  Закон України “Про дипломатичні ранги України” від 28 листопада 2002 року № 253 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. -№ 4. – Ст. 30.
  10.  Консульський статут України від 2 квітня 1994 року Затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 року № 127/94.
  11.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
  12.  Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.
  13.  Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
  14.  Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
  15.  Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
  16.  Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. Учебник / Российская Академия Наук. Институт государства и права. Академ. правовой университет. - М.: БЕК, 1997.
  17.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
  18.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
  19.  Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
  20.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
  21.  Миланко О. Дипломатичний захист: Загальний огляд // Юридичний вісник України. – 2002. - № 52. – С. 11.
  22.  Сандровский К.К. Дипломатическое право : Учебник. - Киев: Вища школа, 1981.
  23.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
  24.  Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.
  25.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

ТЕМА № 5 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГНІЗАЦІЙ (2 год.)

План:

  1.  Поняття, джерела права міжнародних організацій.
  2.  Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій. Види міжнародних організацій.
  3.  Організація Об’єднаних Націй: Статут, цілі, принципи, членство. Система органів ООН. Спеціалізовані установи ООН.
  4.  Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, їх різновиди.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

В межах даної теми потрібно розкрити функції, структуру, міжнародну правосуб’єктність і правові основи діяльності міжнародних організацій, дати класифікацію цих організацій і показати їхню роль у міжнародному співробітництві.

Відповідаючи на перше питання слід зауважити, що міжнародні організації відіграють значну роль в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Вони ефективно сприяють гармонізації міжнародних відносин, ліквідації напруженості в них і врегулюванню конфліктів. Після визначення права міжнародних організацій необхідно розглянути джерела права міжнародних організацій, до яких відносяться статути міжнародних організацій, інші міжнародні угоди, міжнародні звичаї, акти міжнародних організацій. При цьому увагу доцільно приділити Віденській конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року, Віденській конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Статуту Організації Об’єднаних Націй 1945 року, Конвенції про привілеї та імунітети ООН від 13 лютого 1946 року, Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від 21 листопада 1947 року та інші.

Розкриваючи друге питання слід зауважити, що міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має похідний (вторинний) характер, оскільки міжнародні організації констатуються як суб’єкти міжнародного права на основі угод первинних суб’єктів – держав. Юридичною основою діяльності міжнародної організації є міждержавна угода (статут) або угоди (установчі акти), що представляють собою міжнародні договори. Особливу увагу потрібно приділити класифікації і основним ознакам, властивих будь-яким міжнародним організаціям: участь у них суверенних держав, договірна основа, наявність визначених цілей, система постійно діючих органів, володіння міжнародною правосуб’єктністю, відповідність міжнародному праву.

Третє питання присвячене вивченню діяльності Організації Об’єднаних Націй, що є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співпраці між державами. Аналіз діяльності ООН не буде повним без розкриття правової природи цієї організації, її цілей (ст. 1 Статуту ООН) та принципів (ст. 2 Статуту ООН). Розглядаючи головні органи ООН і спеціалізовані установи ООН потрібно приділити увагу організаційній структурі, функціям та повноваженням. Необхідним є визначення ролі України в створенні та участі в діяльності ООН.

Завершуючи розкриття теми слід зазначити, що у системі міжнародних об’єднань особливе місце належить регіональним організаціям. Питання про правомірність їх створення є особливо важливим, оскільки тепер Україна є членом таких регіональних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ, СНД тощо. Крім того, стратегічною метою України є набуття членства в найвпливовіших європейських регіональних організаціях. Вивчаючи міжнародні регіональні організації потрібно дати їх характеристику і вказати на їх різновид.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.
  2.  Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 мая 1986 года. //Там же,  С. 372 – 409.
  3.  Устав Организации Объединенных Наций 1945 года. Организация Объединенных Наций: Сборник документов / Сост. В.Н. Дурденевский, С.Б. Крылов. - М.: Госиздат юридической литературы, 1956.
  4.  Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 615 - 619.
  5.  Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 года. //Там же,  С. 620 - 632.
  6.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
  7.  Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.
  8.  Барсукова Н. Б. ООН: цели и задачи в современный период // Держава і право. - 2001. - № 13. - С. 8 - 13.
  9.  Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.
  10.  Боглов О. Нова глобальна геополітична ситуація і реформа ООН // Право України. – 1998. - № 9. – С. 80 – 85.
  11.  Блищенко И.П. Проблемы ООН надо решать // Московский журнал международного права. – 1996. - № 3. – С. 112 – 120.
  12.  Бутрос Бутрос-Гали. Укрепление потенциала Организации Объединенных Наций // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. - № 4. – С. 5 – 15.
  13.  Валеев Р.М. Организация Объединенных Наций – 6о лет // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 39 – 55.
  14.  Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.
  15.  Гуменюк Б. Міжнародні організації // Політика і час. – 1998. - № 2 (лютий). – С. 61 – 62.
  16.  Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.
  17.  Костенко Н.И. Роль Организации Объединенных Наций и эффективные меры по борьбе с транснациональной организованной преступностью // Государство и право. – 2006. - № 7. – С. 76 – 82.
  18.  Муфак З.Т. Роль ООН у розв’язанні спорів і конфліктів // Право України. – 2003. - № 1. – С. 135 – 138.
  19.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
  20.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
  21.  Млінішин В.Б. Роль України у створенні ООН // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 3. – Одеса: Вид-во Одеського інституту внутрішніх справ. – С. 20 – 25.
  22.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
  23.  Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.
  24.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.
  25.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.
  26.  Щокін Ю., Свояк Д. Юридична природа привілеїв та імунітетів міжнародних міжурядових організацій та їх персоналу // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 4. – С. 132 – 142.
  27.  Шкуратенко О. Співпраця України у міжнародній системі спеціалізованих установ ООН // Право України. – 2004. - № 11. – С. 125 – 128.

ТЕМА № 6 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ (2 год.)

План:

  1.  Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності.
  2.  Види й форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна й нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституції, репарації, субституції та ін.
  3.  Відповідальність держав у міжнародному праві.
  4.  Підстави відповідальності фізичних осіб в міжнародному праві.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми слід розкрити зміст відповідальності держав і фізичних осіб і показати роль цього важливого міжнародно-правового інституту в забезпеченні стабільності функціонування міжнародних відносин.

Розпочати відповідь на перше питання варто з визначення відповідальності, як важливого інституту міжнародного права. При цьому зазначаючи, що у справі підтримки міжнародного правопорядку інститут міжнародно-правової відповідальності відіграє значну роль і є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм права, засобом відновлення порушених міжнародних відносин. До підстав міжнародно-правової відповідальності слід назвати порушення міжнародного зобов’язання, тобто вчинення міжнародного правопорушення. Виходячи із вітчизняної доктрини міжнародного права міжнародні правопорушення доцільно розмежувати на міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру. В межах цього питання потрібно дати характеристику цих міжнародних правопорушень, а також вказати на їх відмінні ознаки за об’єктом посягання і ступенем їх суспільної небезпеки.

Відповідаючи на друге питання слід зауважити, що міжнародно-правова відповідальність реалізується в конкретних видах (загальний зміст, юридичний характер наслідків за вчинення міжнародного правопорушення) і формах (способи реалізації відповідальності в межах конкретного виду відповідальності). Розрізняють два види відповідальності: політичну і матеріальну. Саме від специфіки міжнародного правопорушення залежить, який вид відповідальності буде застосований. В рамках політичного виду відповідальності варто виділити і охарактеризувати такі форми: репресалії, реторсії, сатисфакції і санкції. Сутністю матеріальної відповідальності слід назвати повну або часткову компенсацію завданих матеріальних збитків. При цьому вказати на форми матеріальної відповідальності: репарації, реституції і субституції. В межах даного питання важливо розглянути питання щодо підстав звільнення від міжнародно-правової відповідальності.

Висвітлюючи третє питання потрібно підкреслити, що суб’єктом відповідальності в міжнародному праві, як правило, виступає держава. При цьому держава розглядається як єдине ціле незалежно від того, який орган держави вчинив правопорушення. Держава відповідає за всі свої органи, так само як і за діяння посадових та інших уповноважених осіб. Особливу увагу слід звернути на положення Проекту статей щодо відповідальності держав 2001 року, що визначає кваліфікаційні умови за яких поведінка будь-якого органу, особи або установи повинна розглядатися діяння самої держави відповідно до міжнародного права.

Завершуючи роботу над темою необхідно звернутися до питання відповідальності фізичних осіб, що займає особливе місце в міжнародному праві. Важливо вказати, що індивідуальну відповідальність передбачають деякі міжнародні конвенції, Статути створених міжнародних трибуналів щодо Югославії і Руанди і положення Статуту Міжнародного кримінального суду. Особливу увагу слід звернути на діяльність Міжнародного кримінального суду, проблеми співвідношення положень Статуту та національного законодавства України, зокрема Конституції України.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Абдулаев М.И. Международно-правовая ответственность за нарушения прав и свобод человека // Право и образование. – 2004. - № 4. – С. 54 – 63.
    1.  Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.
    2.  Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.
    3.  Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. - М.: Закон и право. ЮНИТИ, 1998.
    4.  Висновок Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 4. - С. 35 - 44.
    5.  Грищенко К. Міжнародний кримінальний суд - універсальний механізм міжнародного карного правосуддя // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4 . - С. 9 – 13.
    6.  Дремина Н. Международный уголовный суд: проблемы юрисдикции // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 76 – 87.
    7.  Зелинская Н. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 93 – 99.
    8.  Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волстер Клувер, 2004.
    9.  Іващенко В. Проблеми відповідальності за міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру // Юридичний журнал. - 2005. - № 6. - С. 44 - 48.
    10.  Кибальник А. Ответственность в международном уголовном праве // Уголовное право. - 2003. - № 2. - С. 39 - 41.
    11.  Колосов Ю.М. Ответственность государств и индивидов за нарушение норм международного гуманитарного права. // Международное гуманитарное право. Актуальные проблемы. Труды академии управления. – М., - 2000. – С. 59 – 65.
    12.  Коротков И. Международный уголовный суд - современный этап деятельности // Юридическая практика. - 2002. - №39. - С. 11.
    13.  Касинюк О. Проблемні аспекти юрисдикції Міжнародного кримінального суду // Право України. - 2005. - № 3. - С. 144 – 147.
    14.  Малиновский А. Международный уголовный суд исключений не предусматривает. Подписание и последующая ратификация Украиной Римского Устава Международного уголовного суда – показатель готовности Украины к международному сотрудничеству // Юридическая практика. – 2001. - № 48. – С. 12.
    15.  Мацко А. Международный уголовный суд // Персонал. - 2002. - №8. – С. 12 - 16.
    16.  Мацько А. Міжнародний кримінальний суд (створення та напрям діяльності) // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 70 – 75.
    17.  Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.
    18.  Миронова В.О. Класифікація злочинів проти миру і безпеки людства // Вісник національного університету внутрішніх справ. – Харків: Вид-во національного університету внутрішніх справ. – 2004. - № 25. – С. 166 – 170.
    19.  Международное уголовное право / И.П. Блищенко, Р.А. Каламкарян, И.И. Карпец и др. – М.: Наука, 1995.
    20.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.
    21.  Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.
    22.  Международное право: Учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.
    23.  О Международном уголовном суде // Зарубежное военное обозрение. – 2001. - № 10. – С. 59 – 60.
    24.  Палеев М. Организация Объединенных Наций создает Международный уголовный суд // Российская юстиция. – 1997. - № 1. – С. 40 – 43.
    25.  Проект статей щодо відповідальності держав 2001 року. Міжнародне право в документах / За заг. ред. М.В. Буроменського. – Х.: Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2003.
    26.  Панов В.П. Международное уголовное право: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1997.
    27.  Семенов В., Маєвська А. Становлення Міжнародного кримінального суду // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 64 – 69.
    28.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.
    29.  Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.
    30.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.
    31.  Ярмиш О., Сироїд Т. Реалізація універсальної юрисдикції Міжнародного кримінального суду // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 57 – 60.

Тема № 7 ПРАВА ЛЮДИНИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

(2 год.)

План:

  1.  Розвиток інституту прав людини в міжнародному праві.
  2.  Основні джерела міжнародного права прав людини.
  3.  Міжнародно-правовий захист прав людини.
  4.  Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини.
  5.  Універсальні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини.
  6.  Регіональні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини (Рада Європи, ОБСЄ, СНД).
  7.  Законодавство України та міжнародні договори в галузі захисту прав людини. Міжнародні та внутрішньодержавні процедури і правила захисту прав людини.

Методичні рекомендації

Розкриваючи дану тему, потрібно зазначити, що права людини це одна з провідних галузей сучасного міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що закріплюють основні та похідні права людини, тим самим визначає стандарти демократії у міжнародній та внутрішньодержавній правових системах. Особливість міжнародного права сьогодні полягає у тому, що воно не тільки закріплює комплекс нормативних актів, що закріплюють права людини, а ще і гарантує їхнє дотримання і виконання. Іншими словами на сучасному етапі міждержавне співробітництво в галузі прав людини складається з трьох елементів: 1) розробка і прийняття універсальних стандартів з прав людини; 2) імплементація вказаних стандартів у національні правові системи та внутрішньодержавне забезпечення цих стандартів; 3) створення контролюючих міжнародних механізмів та процедур захисту прав людини.

Розглядаючи перше питання про розвиток інституту прав людини в міжнародному праві слід звернути увагу на такі аспекти: по-перше – спробувати визначити період виникнення власне галузі прав людини у міжнародному праві, для цього виділити основні етапи становлення цієї галузі та визначити соціально-культурні і правові чинники цього процесу; по-друге – вказати на основні етапи трансформації та розвитку галузі прав людини від моменту її виникнення до теперішнього часу, для чого згадати концепції визначення поколінь прав людини, а також розкрити зміст та сутність „Хартії (біль) прав людини” та прослідити історію її створення; по-третє – проаналізувати сучасний стан розвитку галузі прав людини та виділити сучасні тенденції цього процесу.

Визначаючи основні джерела прав людини як галузі міжнародного права необхідно звернути увагу на можливість класифікації цих джерел за різноманітними підставами (універсальні та партикулярні, загальні та спеціальні, багатосторонні та двосторонні і т.д.). Водночас варто проаналізувати зміст та юридичну природу таких джерел прав людини, як Загальна декларація прав людини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року та інші.

Відповідаючи на третє питання про міжнародно-правовий захист прав людини, потрібно визначитися з тим, що означає цей термін, з якими основоположними ідеями міжнародного права він пов’язаний, за рахунок чого здійснюється міжнародно-правовий захист прав людини. В межах цього питання необхідно розглянути міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини, визначити основні організаційно-правові форми реалізації цього механізму та вказати на їхні правові підстави.

Розкриваючи четверте питання про механізм захисту прав людини на міжнародному рівні варто з’ясувати повноваження склад та процедуру функціонування як універсальних міжнародних міжурядових організацій із захисту прав людини (наприклад, Комісія ООН з прав людини, Комітет з прав людини, Комітет проти катувань та ін.), так і регіональних організацій і посадових осіб (наприклад, Європейський суд з прав людини, Європейський комітет із запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню, Уповноважений ОБСЄ з прав людини та ін.).

Наприкінці розгляду теми необхідно проаналізувати законодавство України з точки зору його відповідності універсальним і регіональним міжнародно-правовим нормам із захисту прав людини. При цьому слід звернути увагу на можливості, які мають громадяни України та особи без громадянства, що постійно і на законних підставах проживають на території нашої держави у сфері звернення до міжнародних органів та посадових осіб з метою поновлення їхніх порушених прав. В якості додаткового завдання пропонується сформулювати та обґрунтувати шляхи подальшого вдосконалення національного законодавства України у сфері захисту прав та основних свобод людини і громадянина.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Загальна декларація прав і свобод людини 10 грудня 1948 року. //  Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С. 18-23.
  2.  Европейская конвенция  о защите прав человека и основных свобод 1950 г. // Международно-правовые акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА · М, 2000. – С.539-569.
  3.  Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека 1995 г.  // Там же. – С. 711-719.
  4.  Американская конвенция о правах человека 1969 г. // Международно-правовые акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА · М, 2000. – С.720-747.
  5.  Конвенція про  запобігання злочинові геноциду  та покарання за нього 1948 р.  // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи  / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С.62-66.
  6.  Конвенція проти катувань та інших жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р. // Там само. – С.92-108.
  7.  Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1952 р. //Там само, С109-122.
  8.  Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 1997.
  9.  Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: Институт государства и права РАН, 1998.
  10.  Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
  11.  Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 2000.
  12.  Международная защита прав человека / Составитель и автор комментариев М.В. Буроменский. – Харьков: ООО "Синтекс, ЛТД", 1998.
  13.  Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юридическая литература, 1991.
  14.  Права человека. Учебник для вузов / Под общей ред. Е.А. Лукашевой. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999.
  15.  Права человека и предварительное заключение: Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. – Харьков: ”Консум”, 1997.
  16.  Права человека. Сборник международных договоров. – Нью-Йорк: Издательство ООН, 1983.
  17.  Сироїд Т.Л. Міжнародні стандарти діяльності поліції та права людини // Інформаційний бюлетень обміну досвідом МВС. - 2003 - №148 .- С. 36 - 39.
  18.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.
  19.  Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. – К.: Наук. Думка, 1986.
  20.  Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. / Пер. з франц. – К.: “АртЕк”, 1998.
  21.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
  22.  Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.

Тема № 8 МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО (2 год.)

План:

  1.  Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру: види та форми відповідальності за них.
    1.  Основні організаційно-правові форми боротьби з міжнародною злочинністю.
    2.  Правове регулювання інституту видачі в міжнародному праві.
    3.  Міжнародний кримінальний суд: компетенція та порядок роботи.

Методичні рекомендації

Розкриваючи дане питання необхідно вказати на те, що сьогодні, нажаль, актуальним є твердження про те, що проблема злочинності має інтернаціональний (міжнародний) характер, активно розвивається тенденція виходу загально-кримінальних злочинів за межі окремих держав – на міжнародний рівень, тим самим збільшується чисельність міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру. Ефективна боротьба з ними можлива тільки шляхом об’єднання зусиль національних правоохоронних органів більшості держав, та спільної розробки правового механізму, який дозволив би реально застосовувати принципи міжнародної співпраці у боротьбі зі злочинністю, підтримувати правопорядок, захищати права та законні інтереси суб’єктів міжнародного права. Зазначені дії вже почали реалізовуватися в межах відносно молодої галузі міжнародного права – міжнародному кримінальному праві.

При розгляді першого питання теми слід з’ясувати, які підходи до розуміння терміну „міжнародна злочинність” існують у сучасному міжнародному кримінальному праві, визначити основні категорії злочинів, що підпадають під дію норм міжнародного кримінального права та критерії їхнього відмежування одне від одного. В межах відповіді на це питання обов’язково надати визначення термінів „міжнародний злочин”, „злочин міжнародного характеру” та „міжнародний делікт”, та провести порівняльний аналіз їхнього змісту. Також необхідно з’ясувати, які види та форми відповідальності застосовуються у міжнародному кримінальному праві до суб’єктів, винних у вчиненні міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру, а також кому і на якій підставі належить право притягувати до відповідальності винних.

Відповідаючи на друге питання про основні організаційно-правові форми боротьби із міжнародною злочинністю, перш за все, потрібно з’ясувати сутність терміну „організаційно-правова форма”. Водночас слід вказати на основні різновиди форм боротьби із міжнародною злочинністю, їхніх суб’єктів та нормативно-правові джерела, що регулюють вказану діяльність у тій чи іншій формі. Необхідно звернути увагу на те, яким чином вибір конкретної організаційно-правової форми боротьби залежить від різновиду злочину. В межах даної теми треба ознайомитися з договорами, укладеними Україною з іншими державами про надання правової допомоги у кримінальних справах та визначити позицію України в питанні подальшого розвитку міжнародно-правового співробітництва у цій сфері.

Розглядаючи третє питання щодо правового регулювання інституту видачі в міжнародному праві доцільно визначити сутність терміну „екстрадиція”, а також згадати історію його виникнення. При цьому, необхідно визначити відмінності між термінами „видача” та „передача” злочинця. Разом з цим потрібно вказати на основні джерела нормативно-правового регулювання процедури екстрадиції, визначити правову підставу та процедуру видачі.

Наприкінці розгляду теми необхідно приділити увагу питанню щодо діяльності Міжнародного кримінального суду, а саме, з’ясувати що це за судова інстанція, яка історія його створення, на підставі яких міжнародно-правових документів він функціонує. Також потрібно визначити структуру Міжнародного кримінального суду, його компетенцію та юрисдикцію, а також порядок роботи, у тому числі порядок прийняття рішень по певним категоріям злочинів.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Хрінком, 1996. – С. 343 – 351.
  2.  Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Хрінком, 1996. – С. 351 – 360.
  3.  Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 364 – 376.
  4.  Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 118 – 126.
  5.  Європейська конвенція про видачу злочинців 1957 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 1116 – 1131.
  6.  Проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства 1996 року. Україна у міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад.. НАН України Ю.С. Шемшученко та д-р юрид. наук В.І. Акуленко. –К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 53 – 54.
  7.  Устав Международного трибунала для преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии // Международное уголовно-процессуальное право: Документы и комментарии. / Составитель Т.Л Сыроед. – Харьков: ООО «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007. – С. 83-95.
  8.  Устав Международного трибунала по Руанде // Там же,  С. 99-111.
  9.  Римский  статут Международного уголовного суда  // Там же,  С.145-242.
  10.  Устав международной организации уголовной полиции 1956 року. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 3. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – С. 99 – 108.
  11.  Постанова Кабінету Міністрів України № 220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу» від 25 березня 1993 року // Збірник Постанов України. - 1994. - № 2. - С. 114.
  12.   «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу» затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 220 // Юридичний вісник України. - 1999. - № 41 (225) 14 - 20 жовтня. - С. 9.
  13.  Бандурка О.М. Інтерпол: Міжнародна організація кримінальної поліції: Науково-практичний посібник. - Харків: Державне спеціалізоване видавництво «Основа», 2003.
  14.  Бельсон Я.М. Интерпол в борьбе с уголовной преступностью. – М.: Наука, 1989.
  15.  Биленчук П.Д., Еркенов С.Е, Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999.
  16.  Блищенко И.П., Фисенко И.П. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.
  17.  Зелинская Н. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 93 – 99.
  18.  Іващенко В. Проблеми відповідальності за міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру // Юридичний журнал. - 2005. - № 6. - С. 44 - 48.
  19.  Кибальник А. Ответственность в международном уголовном праве // Уголовное право. - 2003. - № 2. - С. 39 - 41.
  20.  Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учебник. – М.: Спарк, 1999.
  21.  Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Российский Юридический Издательский Дом, 1998.
  22.  Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волстер Клувер, 2004
  23.  Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні // Право України. - 2001. - № 9. - С. 96 - 99.
  24.  Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні // Право України. - 2001. - № 9. - С. 96 - 99.
  25.  Международное уголовное право: Учебное пособие. - 2-е изд. / И.П. Блищенко, Р.А. Каламкарян, И.И. Карпец и др. / Под ред. В.Н. Кудрявцева. Российская Академия Наук. Институт государства и права. - М.: Наука, 1999.
  26.  Овчинский В.С. Интерпол (в вопросах и ответах). - М.: Инфра - М, 2001.
  27.  Панов В.П. Международное уголовное право: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  28.  Радецький В. Інтерпол не знає кордонів // Закон і бізнес. - 1997. - № 17 (283) 23 квітня. - С. 3.
  29.  Радионов К.С. Интерпол: миф и действительность. - М.: Международные отношения, 1986.
  30.  Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект / Российская Академия Наук. Институт государства и права. - М.: БЕК, 1995.
  31.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.
  32.  Цимбал П. Україна у складі Інтерполу в боротьбі з міжнародною злочинністю // Науковий вісник: Збірник наукових праць. - К.: Видавництво Українського фінансово-економічного інституту. - 1999. - № 2 (5). - С. 158 - 164.
  33.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
  34.  Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.

Тема № 9 ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ (2 год.)

План

  1.  Джерела права, що діє в умовах збройних конфліктів.
  2.  Правові наслідки початку збройних конфліктів.
  3.  Статус поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію.
  4.  Правовий режим військовополонених. Найманці. Військові злочини.
  5.  Розпізнавальні знаки цивільної оборони, культурних цінностей, медичних установ, небезпечних об’єктів.
  6.  Неміжнародні військові конфлікти.
  7.  Закінчення стану війни, його правові наслідки.

Методичні рекомендації

Розкриваючи дану тему насамперед необхідно відмітити, що конфліктні ситуації із застосуванням зброї (незалежно від того чи називають їх війною, чи ні), нажаль, досі є частиною міжнародних відносин. До таких конфліктних ситуацій застосовують термін “збройний конфлікт”, а сукупність норм міжнародного права, що стосуються цих ситуацій називають правом збройних конфліктів, або правом, що діє в умовах збройних конфліктів.

Розкриваючи перше питання про джерела права, що діє в умовах збройних конфліктів слід, перш за все, засвоїти, що вони складаються з двох великих груп, які регулюють відносини у двох відносно самостійних напрямках. Перший напрямок – полягає у регламентації прав та обов’язків сторін конфлікту у сфері вибору засобів проведення військових операцій (так зване „Гаазьке право”). Другий напрямок – полягає в захисті інтересів осіб, які не беруть безпосередньої участі у бойових діях (так зване „Женевське право”). Отже, під час відповіді на це питання слід визначитися із тим, які саме нормативні акти регулюють кожний із зазначених напрямків, та яким чином вони реалізують покладене на них завдання.

Розглядаючи друге питання про правові наслідки початку збройних конфліктів, перш за все, потрібно визначитися із змістом терміну „збройний конфлікт”, за допомогою низки критеріїв, навчитися розрізняти міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характеру, а також визначити співвідношення між термінами „збройний конфлікт” та „війна”. В межах цього питання необхідно визначитися із поняттями „оголошення війни” та „початок військових дій”, „театр війни” та „театр військових дій”, „ультиматум”, „агресивна війна”, „воююча сторона” та „нейтралітет”. Відповідаючи на це питання потрібно пояснити, яким чином початок війни відображається на зовнішніх зносинах між державами учасницями збройного конфлікту, що відбувається із власністю держави-супротивника та її громадянами, а також які зміни відбуваються у правовому полі взаємодії конфліктуючих сторін.

Розкриваючи третє питання про статус поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію слід з’ясувати чим саме визначається статус цих осіб. Визначивши загальні особливості статусу зазначеної категорії осіб потрібно вказати на конкретні міжнародно-правові акти, що визначають їхній обсяг прав, свобод та обов’язків. При цьому, необхідно відмітити якими правами та обов’язками по відношенню до поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію, наділені представники воюючих сторін та нейтральних держав.

Розглядаючи правовий режим військовополонених слід так само згадати міжнародно-правові акти, що визначають їхній обсяг прав, свобод та обов’язків та правила поводження з ними з боку їхніх утримувачів та нейтральних сторін. В межах цього питання варто дати визначення терміну „найманець” і вказати, хто з учасників збройних конфліктів підпадає під це визначення, яке місце такі особи займають серед учасників збройних конфліктів, з’ясувати ставлення доктрини міжнародного права до цієї категорії осіб. Крім того, потрібно дати визначення терміну „військові злочини” і надати перелік таких злочинів.

Відповідаючи на п’яте питання щодо розпізнавальних знаків цивільної оборони, культурних цінностей, медичних установ та небезпечних об’єктів, слід, перш за все, надати визначення термінів „цивільна оборона”, „культурні цінності”, „медичні установи”, „небезпечні об’єкти” згідно із міжнародно-правовими нормами і з’ясувати правила їхнього використання. Наступним кроком буде відображення конкретних розпізнавальних знаків (якщо немає можливості намалювати, то можна надати детальний словесний опис).

Розкриваючи шосте питання про неміжнародні військові конфлікти необхідно вказати на притаманні риси, що відрізняють їх від міжнародних; назвати форми таких конфліктів, їхні можливі сторони, а також міжнародно-правові акти, що регламентують дії сторін у неміжнародних збройних конфліктах.

Відповідаючи на сьоме питання про закінчення стану війни та його правові наслідки доцільно перш за все визначити відмінності між закінченням стану війни та закінченням військових дій. При цьому, потрібно визначити форми закінчення військових дій та навести приклади традиційних і нетрадиційних форм закінчення війни.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.   Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 2. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999.
  2.  Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 2000.
  3.  Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.
  4.  Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: “Одиссей”, 2000.
  5.  Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  6.  Ильин Ю.Д. Международное право и война в наши дни… // Московский журнал международного права. – 1996. – № 1.
  7.  Кукушкина А. Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 102 – 108.
  8.  Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.
  9.  Международная правосубъектность: Вопросы теории. – М.: Юрид. лит., 1971.
  10.  Международная защита прав человека / Составитель и автор комментариев М.В. Буроменский. – Харьков: ООО "Синтекс, ЛТД", 1998.
  11.  Международное гуманитарное право / Под общей ред В.Ю. Калугина. – Мн.: “Тесей”, 1999.
  12.  Пустогаров В.В. Международное гуманитарное право. – М.: ИГПРАН, 1997.
  13.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.
  14.  Тиунов О.И. Международное гуманитарное право. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа Норма – ИНФРА-М, 1999.
  15.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999.
  16.  Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. / Пер. з франц. – К.: “АртЕк”, 1998.
  17.  Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. – К.: Наук. Думка, 1986
  18.  Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.
  19.  Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.

Тема № 10 ПРАВО МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ (2 год.)

План:

  1.  Поняття права міжнародної безпеки.
    1.  Характеристика універсальної міжнародної безпеки.
    2.  Регіональна безпека.
    3.  Мирні засоби вирішення міжнародних суперечок.

Методичні рекомендації

Розкриваючи дану тему насамперед потрібно вказати на те, що протягом усієї історії людства існувала практика забезпечення безпеки одних народів за рахунок безпеки інших. Нерідко ця тенденція призводила до виникнення війн та збройних конфліктів, які спустошували всі сторони конфлікту. Одночасно з цією тенденцією реалізовувалися спроби пошуку безконфліктного (мирного) забезпечення розвитку цивілізації та її безпеки. Значну роль у цьому процесі відіграє саме міжнародне право, в рамках якого виникла концепція міжнародної безпеки, тобто комплексу заходів по встановленню, підтриманню та поновленню, у разі порушення, мирних відносин серед членів міжнародного співтовариства на засадах рівності та справедливості.

Розглядаючи перше питання теми слід звернути увагу на визначення поняття „міжнародна безпека”, розглянути основні елементи цього поняття, а також історичні і сучасні тенденції розвитку концепції міжнародної безпеки. Одночасно потрібно з’ясувати значення термінів „колективна безпека” та „національна безпека” і їхнє співвідношення з поняттям „міжнародна безпека”. З’ясувавши значення ключових термінів даної теми необхідно з’ясувати, що сьогодні розуміють під правом міжнародної безпеки, які елементи складають право міжнародної безпеки, які джерела формують це право. Наприкінці розгляду цього питання доцільно визначити роль права міжнародної безпеки як галузі міжнародного права запобіганні війн та збройним конфліктам.

Характеризуючи універсальну міжнародну безпеку потрібно з’ясувати, перш за все, що розуміють під терміном „універсальна міжнародна безпека”, визначити організаційно-правові форми досягнення стану універсальної міжнародної безпеки та розглянути роль окремих суб’єктів та їхніх груп у реалізації концепції універсальної міжнародної безпеки. Необхідно також розглянути загальні принципи забезпечення універсальної міжнародної безпеки. Окрему увагу, при відповіді на це питання, слід приділити ролі Організації Об’єднаних Націй та її основних органів у забезпеченні універсальної міжнародної безпеки.

На прикладі та за аналогією питання про універсальну міжнародну безпеку необхідно розкрити питання про регіональну безпеку, відповідно спираючись на діяльність регіональних міжнародних організацій та їхніх держав-учасниць у цьому напрямку.

Відповідаючи на четверте питання про мирні засоби вирішення міжнародних суперечок потрібно з’ясувати значення термінів „міжнародна суперечка”, „мирне вирішення суперечок” та „сторони суперечки”. Розглядаючи дане питання слід звернути увагу на роль дипломатії для мирного вирішення міжнародних суперечок. Наприкінці відповіді варто розглянути роль і значення переговорів, обслідувань, примирень, посередництва, добрих послуг, міжнародного арбітражу, Міжнародного Суду ООН, а також можливості окремих міжнародних організацій (по відношенню до їхніх учасників) щодо мирного врегулювання міжнародних суперечок.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1.  Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999.
  2.  Конвенция о законах и обычаях сухопутной войны 1907 г. // Там же,  С. 575-586.
  3.  Конвенция о запрещении разработки, производства, накопления и применения химического оружия и о его уничтожении 1993 г. //Там же,   С. 441 – 477.
  4.  Договор о всеобъемлющем запрещении ядерных испытаний 1996 г. // Там же,    С. 338 – 398.
  5.  Анцилотти Д. Курс международного права. - М.: Издательство иностранной литературы, 1961г.
  6.  Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.
  7.  Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник.  – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.
  8.  Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: “Одиссей”, 2000.
  9.  Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.
  10.  Кукушкина А. Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 102 – 108.
  11.  Мелков Г.М. Международное право в период вооруженных конфликтов. – М, 1986.
  12.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.
  13.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999.
  14.  Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1970.


Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра конституційного та міжнародного права

ТЕМИ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ

ІЗ МЕТОДИЧНИМИ РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

з дисципліни “Міжнародне право”

галузь знань

“Право” (6.0304)

напрям підготовки

“Правознавство” (6.030402)

освітньо-кваліфікаційний рівень

“бакалавр”

форма навчання

заочна форма навчання

Харків 2007

ЗАТВЕРДЖЕНО                                 Рекомендовано до використання

Постанова Вченої ради                                 в навчальному процесі

Харківського національного                        Методичною радою

університету внутрішніх справ                    Харківського національного

„26” жовтня 2007 року                                 університету внутрішніх справ

Протокол № 12                                              „26” вересня 2007 року

                                                                        Протокол № 3

Рецензенти: нач. каф. адміністративної діяльності ОВС, професор, д.ю.н., О.П. Рябченко; доц. каф. державно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, к.ю.н., А.О. Червяцова.

Теми контрольних робіт із методичними рекомендаціями з дисципліни „Міжнародне право” / Укладач: Сироїд Т.Л. – Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2007.

© Харківський національний університет внутрішніх справ

Загальні методичні рекомендації

Метою написання контрольної роботи є забезпечення більш глибокого ознайомлення з монографічною літературою, нормативно-правовим матеріалом та вироблення навичок самостійного опрацювання наукової літератури. Основне завдання написання контрольної роботи – це формування власної думки слухачів і студентів з теоретичних та практичних питань, які розглядаються та вироблення ними пропозицій щодо їх вирішення.

До написання контрольної роботи слухач повинен детально ознайомитися із методичними рекомендаціями по її виконанню, планом представленої теми роботи й списком рекомендованої літератури.

Слухачі, у яких прізвища починаються з букви А до Д, повинні виконувати варіант № 1; букви Є - К – варіант № 2; букви Л -О - варіант № 3; букви П – У – варіант № 4, букви Ф – Я – варіант № 5.

Зміст контрольної роботи повинен повністю відповідати обраній темі та складеному плану. Робота повинна мати таку структуру: а) план; б) вступ, в якому обґрунтовується актуальність та значення теми, і проблеми, які передбачається розглянути в роботі; в) основний текст, що складається з розділів, поділених на підрозділи, або лише з розділів; г) висновки, що випливають із змісту розглянутої теми; д) список використаної літератури. До роботи можуть прикладатись додатки у вигляді схем, таблиць та ін.

Написання контрольної роботи – це систематизований та такий, що відповідає плану, грамотний та самостійний виклад слухачем та студентом основних положень обраної теми, що відображає його розуміння певних наукових проблем міжнародного права.

При використанні літературних і нормативно-правових матеріалів необхідно давати відповідні посилання на ці джерела у відповідності до встановлених вимог (стандартів).

Орієнтований обсяг роботи становить 14-16 аркушів шкільного зошита. Сторінки роботи обов’язково нумеруються. На титульному листі вказуються найменування учбового закладу, найменування кафедри, повне та точне найменування теми контрольної роботи, прізвище, ім’я та по батькові, навчальна група та курс виконавця, домашня адреса, телефон, на наступній сторінці – план дослідження. Контрольна робота повинна підписується автором на останній сторінці після списку використаної літератури, а також вказується дата (число, місяць та рік фактичної здачі роботи для реєстрації).

Робота представляється та здається слухачами та студентами викладачу-методисту факультету не пізніше місяця до початку екзаменаційної сесії.

Контрольна робота, що надійшла до деканату, реєструється та передається на рецензування викладачеві, який знайомиться з роботою, визначає її науковий рівень, дотримання вимог методичних рекомендацій, дає письмовий відгук на контрольну роботу.

У випадку повернення роботи, слухач або студент повинен з урахуванням рекомендацій, вказаних у рецензії на контрольну роботу, доопрацювати її та усунути недоліки.

ТЕМА № 1 ДЕРЖАВА - ОСНОВНИЙ СУБЄКТ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1. Міжнародна правосуб’єктність держав.

2. Види і форми міжнародно-правового визнання.

3. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Серед суб’єктів міжнародного права найбільш вагому роль у міжнародних відносинах відіграють держави. В силу властивого їм суверенітету над ними відсутня будь-яка організація політичної влади, і вони на рівних юридичних підставах вступають у взаємовідносини один з одним. Саме держави в переважній більшості випадків є правотворцями, і гарантами норм міжнародного права, що регулюють ці відносини. Можливість вступати у міждержавні відносини визначається наявністю у держав міжнародної правосуб’єктності. Відповідно до цього, будь-яка держава у міжнародному спілкуванні володіє однаковим рівнем юридичної самостійності і незалежності. При виконанні контрольної роботи, насамперед, необхідно розкрити зміст міжнародної правосуб’єктності держав і вказати на її характерні ознаки, що є відмінними від ознак інших суб’єктів міжнародного права. Слід звернути увагу на те, що у сфері міждержавного спілкування в якості міжнародно-правової категорії має велике значення поняття “державного суверенітету”.

Виникнення або припинення міжнародної правосуб’єктності держав тісно пов’язані з питанням міжнародно-правового визнання, під яким розуміється акт вже існуючої держави, в якому вона виражає свою волю встановити певні відносини з новою державою як суб’єктом міжнародного права. Визнання в міжнародному праві поділяється на види і форми. Під видами визнання необхідно вказати визнання держав; урядів; народів, що реалізують право на самовизначення; організацій; руху опору; воюючої сторони та інші. В контрольній роботі необхідно розкрити три форми визнання: de jure (де-юре), de facto (де-факто), ad hoc (ад хок), які відрізняються за об’ємом правових наслідків.

У зв’язку з появою нових держав, які в міжнародних відносинах замінюють старі, виникають питання правонаступництва. Відносини правонаступництва врегульовані двома конвенціями: Віденською конвенцією про правонаступництво держав відносно міжнародних договорів від 28 серпня 1978 року і Віденською конвенцією про правонаступництво держав відносно державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 року. Аналізуючи конвенції в роботі необхідно дати визначення “правонаступництво держав”, “держава-попередник”, “держава-спадкоємець”. У роботі потрібно вказати, що доктрина міжнародного права розрізняє повне та часткове правонаступництво. Заслуговує на увагу і розгляд питання стосовно правонаступництва Україною прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР. При цьому слід застосовувати Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1.  Конвенция о правопреемстве государств относительно государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов от 8 апреля 1983 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 457 – 474.
  2.  Венская конвенция о правопреемстве государств относительно договоров от 28 августа 1978 року. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 433 – 457.
  3.  Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46. – Ст. 617.
  4.  Аваков М.М. Правопреемство освободившихся государств. – М., 1983.
  5.  Курс международного права в 7-ми томах. – М., 1990. – Т. 3.
  6.  Клапас Илиас. Правопреемство и континуитет в международном прав // Московский журнал международного права. – 1992. - № 4.
  7.  Клименко Б.М. Проблемы правопреемства территории бывшего Союза ССР // Московский журнал международного права. – 1992. № 1.
  8.  Пустогаров В.В. Члены федерации как субъекты международного права // Советское государство и право. – 1992. - № 1. – С. 43 – 53.
  9.  Черниченко С.В. Международное право: современные теоретические проблемы. – М., 1993.
  10.  Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: БЕК, 1997.
  11.  Суверенітет України і міжнародне право / Відп. ред. В.Н. Денисов, В.І.Євінтов. - К., 1995.
  12.  Международное право / Под ред. Ю.М. Колосова, В.И. Кузнецова. – М.: Международные отношения, 1998.
  13.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 1999.
  14.  Тимченко Л.Д. Правопреемство государств: опыт конца ХХ века: Учебное пособие. – Харьков: Университет внутренних дел, 1999.
  15.  Тункин Г.И. Международная правосубъектность (некоторые вопросы теории). М., 1971.
  16.  Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах: Современные теоретические проблемы. – М.: Издательство «НИМП», 1999.
  17.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2005.

ТЕМА № 2 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ НАСЕЛЕННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

1. Міжнародно-правові питання громадянства (набуття і втрата громадянства, подвійне громадянство).

2. Режим іноземців.

3. Право притулку.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Правове положення населення держави врегульовують, перш за все, норми національного законодавства. Разом з тим існує чимало проблем, пов’язаних з населенням, які здавна регламентують і норми міжнародного права (статус іноземців, апатридів, біпатридів та ін.), а саме: Конвенцією, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 року; Європейською конвенцією про громадянство від 6 листопада 1997 року; Конвенцією про скорочення випадків безгромадянства від 30 серпня 1961 року; Конвенцією про статус апатридів від 28 грудня 1954 року та ін. Окрім цих документів потрібно дати характеристику національному законодавству про громадянство: Конституцію України, Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року.

Національне законодавство держав і міжнародне право визнають два основні способи набуття громадянства: за народженням (філіацією) і за натуралізацією (прийняття в громадянство). Ці способи набуття громадянства характерні майже для всіх держав і є звичними. В контрольній роботі також необхідно розкрити і такі способи набуття громадянства, які не суперечать нормам міжнародного права: 1) оптація, або вибір громадянства; 2) реінтеграція, або відновлення в громадянстві; 3) зміна громадянства; 4) колективна натуралізація, або групове надання громадянства, чи трансферт; 5) вшанування громадянством (надання громадянства за особливі заслуги перед державою). У законодавчому закріпленні набуття громадянства за народженням можна виділити два основні принципи: дотримання права крові (jus sanguinis) і застосування права ґрунту (jus soli).

В контрольній роботі необхідно вказати, що на законодавчому рівні по-різному вирішується питання втрати громадянства: при виході з громадянства за добровільним рішенням; при натуралізації; при позбавленні громадянства. Окремої уваги заслуговує розкриття проблеми подвійного громадянства (у осіб, які є громадянами двох і більше держав), що є, як правило, результатом розбіжностей у національно-правовій регламентації питань набуття і втрати громадянства.

Питання режиму іноземців передбачає розмежування іноземних громадян за їх статусом на три категорії: 1) ті, що користуються національним режимом (надання права, які в сукупності суттєво наближені до прав власних громадян); 2) ті, яким надано режим найбільшого сприяння (надання прав і встановлення обов’язків, які закріплені для громадян третьої держави, що мають на території даної держави найсприятливіший статус); 3) іноземні громадяни зі спеціальним статусом перебування (надання прав і встановлення обов’язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян чи для іноземців за режимом найбільшого сприяння).

Розкриваючи питання відносно права притулку, необхідно ознайомитися з наступними міжнародно-правовими документами: Декларацією ООН “Про територіальний притулок” від 14 грудня 1967 року; Декларацією Ради Європи “Про територіальний притулок” від 1 січня 1977 року. Стосовно національного законодавства слід відзначити ч. 2 ст. 26 Конституції України і ст. 4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 6 лютого 2003 року (передбачає можливість надання притулку іноземцям і особам без громадянства).

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА:

  1.  Конвенция, регулирующая некоторые вопросы, связанные с коллизией законов о гражданстве от 12 апреля 1930 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 223 - 230.
  2.  Конвенция о статусе апатридов от 28 декабря 1954 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 230 - 243.
  3.  Конвенция о сокращении безгражданства от 30 августа 1961 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 247 - 255.
  4.  Декларация Совета Европы «О территориальном убежище» от 1 января 1977 года. Международное публичное право. Сборник документов. Т. 1. – М.: БЕК, 1996. – С. 546 – 547.
  5.  Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 року // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламентське видавництво. – 2000. – С. 483 – 498.
  6.   Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 13. – Ст. 65.
  7.  Декларация ООН «О территориальном убежище» от 14 декабря 1967 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1996. – С. 338 - 342.
  8.  Закон України “Про правовий режим іноземців та осіб без громадянства” від 6 лютого 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 16. – Ст. 117.
  9.  Боярс Ю. Р. Вопросы гражданства в международном праве. – М., 1986.
  10.  Галенская Л.Н. Право убежища (международно-правовые вопросы). – М.: Международные отношения, 1982.
  11.  Курс международного права в 7-ми томах. – М., 1990. – Т. 3.
  12.  Микитаев А.К., Рыжонков Д.И. О концепции двойного гражданства //Актуальные проблемы двойного гражданства. – М.: 1995.
  13.  Конституція України // Голос України. - 1996. - № 138 (1388) 27 липня. - С. 5 - 11.
  14.  Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1996.
  15.  Международная защита прав и свобод человека. Сб. документов / Сост. Г.М. Мелков. - М.: 1990.
  16.  Микульшин А.О. О понятии и видах режимов иностранцев // Советский ежегодник международного права, 1972. – М.: Наука, 1974.
  17.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2005.
  18.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 1999.
  19.   Тодыка Ю.Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Х.: 2002

ТЕМА № 3 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

1. Передумови створення Європейського Союзу.

2. Структура Європейського Союзу (Європейський парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Європейський Суд, Рахункова палата).

3. Україна і Європейський Союз.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Особливе місце серед міжнародних організацій посідає Європейський Союз (ЄС), який є найбільш потужним і розвиненим об’єднанням європейських держав. ЄС досяг високого рівня політичної інтеграції, правової уніфікації, економічного співробітництва, соціального і культурного розвитку.

В процесі інтеграції Європейський Союз пройшов ряд еволюційних етапів, які необхідно визначити у контрольній роботі. Створення Європейського Союзу було зумовлено розвитком економічної, політичної інтеграції на континенті. Лише в другій половині 40-х років ХХ ст. виникли необхідні передумови для здійснення організованої інтеграції у сфері економіки, політики, права тощо. Саме тоді керівники провідних європейських держав почали висувати ідеї заснування міждержавних інтеграційних угруповань в Європі.

Особливості договірного процесу інтеграції дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму ЄС. Інституційний механізм Європейського Союзу має складну будову, яка відбиває поступовий характер розвитку інтеграції. Основу його організаційної структури становлять Європейський парламент, Європейська Рада, Європейська Комісія, Європейський Суд і Рахункова палата. Їх повноваження, які закріплені в установчих договорах та актах про внесення змін та доповнень до них (ст. 5 Договору про Євросоюз) необхідно розкрити у контрольній роботі.

Дедалі більшого розвитку набуває практика укладання Європейським Союзом із третіми країнами широкомасштабних договорів, які охоплюють різноманітні напрями співпраці. Завданням контрольної роботи є також розкриття природи сучасних стосунків України з Європейським Союзом, правовою основою яких є Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та їх державами-членами, підписана 14 червня 1994 року і ратифікована 10 листопада 1994 року Верховною Радою України. Європейський Союз надалі продовжує розвивати і посилювати політичні і економічні відносини з Україною, про що свідчать прийняті ним документи, а саме: про визнання Європейським Союзом за Україною статусу країни з перехідною економікою (червень 1996 рік); рішення Ради Міністрів Європейського Союзу стосовно Плану дій щодо України (грудень 1996 рік). Необхідно зазначити, що крім позитивних процесів на сьогоднішній день між Україною та Європейським Союзом існує ряд серйозних проблем, які впливають на двосторонні стосунки між Україною і ЄС і на здійсненні стратегії Україною щодо європейської інтеграції.

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА:

  1.  Угода про партнерство та співробітництво. – Київ, Делегація Європейської Комісії в Україні. – 1996.
    1.  Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейським Співтовариством (Європейським Союзом) // Урядовий кур’єр. – 21 березня. – 1998. – С. 4.
    2.  Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу // Урядовий кур’єр. – 18 червня. – 1998. – С. 5.
    3.  Березовська І.А. Правове регулювання відносин з ЄС в світлі перспективи створення асоціації // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 30. Ч. ІІ. – Київ: Видавництво Київського Національного університету, 2001.
    4.  Гнатовський М. Деякі проблеми імплементації Угод про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та новими незалежними державами // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 15. – Київ: Видавництво Київського Національного університету, 1999.
    5.  Європейський Союз: консолідовані договори. – Київ., 1999.
    6.  Європейська інтеграція та Україна. – Київ: Видавництво К. Дуйсберг і Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, 2002.
    7.  Кучма Л.Д. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки. – Київ: Преса України, 2002.
    8.  Опришко В.Ф., Омельченко А.В., Фастовець А.Ф. Право Європейського Союзу. Загальна частина. – Київ, 2002.
    9.  Петров Р.А., Опейда З.Й. Вступ до права Європейського Союзу: Навчальний посібник. – Донецьк, 2001.
    10.  Рудняков П. Європейський Союз – Україна: Еволюція підходів // Політична думка. - № 1. – 2002.
    11.  Політика “відкритих дверей” ЄС має тривати // Урядовий кур’єр. 2 жовтня. – 2003. – С. 3.
    12.  Тамм А.Є., Ріяка В.О., Коломієць Ю.М. Європейський Союз в міжнародно-правових відносинах: Навчальний посібник. – Харків, Штріх, 2003.
    13.  Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник. – Київ, 1998.
    14.  Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – Київ: Либідь, 2004.

ТЕМА № 4 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС УЧАСНИКІВ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

1. Міжнародно-правовий статус комбатантів.

2. Міжнародно-правовий статус некомбатантів.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

У збройних конфліктах міжнародного характеру воюючі сторони представлені своїми збройними силами, до складу яких входять організовані збройні групи і підрозділи. Належність учасника збройного конфлікту до тієї чи іншої групи визначає його правовий статус, що надає йому певні права й обов'язки. Коло осіб, що мають право брати участь у збройних діях окреслені в Гаазькій конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року і поділяються на дві категорії: комбатанти і некомбатанти. Згідно цього розмежування, комбатантами є особи, що входять до складу збройних сил воюючої держави і мають право брати участь у військових діях. Некомбатантами є особи, що безпосередньо не беруть участь у військових діях. Посилаючись на положення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року необхідно розкрити правовий статус комбатантів і некомбатантів і вказати коло осіб, які до них відносяться.

При написанні контрольної роботи потрібно розкрити правовий статус найманців і добровольців, визначити їх відмінні риси. За міжнародним правом статус комбатанта на найманця не поширюється. При цьому, найманець, який бере безпосередню участь у військових або спільних насильницьких діях, вчиняє злочин. На відміну від найманця доброволець входить до особового складу збройних сил, у результаті чого набуває статусу комбатанта.

Певну увагу в контрольній роботі слід приділити правовому статусу парламентарів, військових шпигунів і розвідників. Посилаючись на Гаазьку конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року необхідно визначити статус військових шпигунів і розвідників, вказуючи на їх відмінні риси у способах діяльності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

  1.  Гаагская конвенция о законах и обычаях войны от 1907 года. // Международное право. Ведение боевых действий. Сборник Гаагских конвенций и других соглашений. – М., - 1955.
    1.  Женевская конвенция о защите гражданского населения во время войны 12 августа 1949 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – С. 681 - 731.
    2.  Арцибасов И.Н. Международное право (законы и обычаи войны). – М., 1975.
    3.  Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.
    4.  Гассер Х.-П. Международное гуманитарное право. – М, 1995.
    5.  Кукушкина А. Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов // Государство и право. – 1994. - № 1. – С. 102 – 108.
    6.  Международное гуманитарное право / Под общей ред. В.Ю. Калугина. – Мн.: “Тесей”, 1999.
    7.  Мелков Г.М. Международное право в период вооруженных конфликтов. – М, 1986.
    8.  Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г. Буткевича. – Київ: Либідь, 2004.
    9.  Мулинен Ф. Де. Право войны и вооруженные силы. – Женева, 1993.
    10.  Полторак А.И., Савинский Л.И. Вооруженные конфликты и международное право. – М., 1976.
    11.  Права человека и вооруженные конфликты / Отв. ред. В.А. Карташкин. – М., 2001.
    12.  Пустогаров В.В. Международное гуманитарное право. – М.: ИГПРАН, 1997.
    13.  Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2005.
    14.  Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. - Киев: Наукова думка, 1986.
    15.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 1999.
    16.  Тиунов О.И. Международное гуманитарное право: Учебник для вузов. – М. Издательская группа Норма – ИНФРА, 1999.

ТЕМА № 5 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВІТРЯНИХ СПОЛУЧЕНЬ

1. Міжнародно-правове регулювання польотів у повітряному просторі.

2. Правовий статус повітряного судна і екіпажу.

3. Правове регулювання повітряного простору України.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

При розгляді питань міжнародно-правового регулювання польотів повітряних суден у повітряному просторі важливо визначити такі поняття, як “повітряне судно”, “політ повітряного судна”. Загальноприйняте міжнародно-правове визначення поняття “повітряне судно” відсутнє, хоча спроби сформулювати його мають місце в Паризькій конвенції про повітряну навігацію від 1919 року і Чиказькій конвенції про міжнародну цивільну авіацію від 1944 року в Додатку 7. Серед інших міжнародно-правових документів, що регулюють польоти у повітряному просторі слід відзначити: Протоколи, стосовно змін до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1954 р.; 1962 р.; 1971 р.; 1984 р.; 1990 р.; 1995 р.; Угода про цивільну авіацію і про використання повітряного простору 1991 року; Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень від 1929 року та ін. Значну роль у міжнародному повітряному праві відіграють так звані “міжнародні авіаційні регламенти” – стандарти, рекомендована практика, процедури та інше, які приймаються в рамках Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО).

У теорії і на практиці головним критерієм класифікації польотів повітряних суден у повітряному просторі виступає “географічний” критерій, сутність якого полягає в обов’язковому з’ясуванні суб’єктами відповідної правової системи географії запланованого польоту (внутрішні і міжнародні польоти). Необхідно визначити особливий статус міжнародних польотів, а також розкрити певні види (регулярні і нерегулярні) і форми (комерційні і некомерційні) польоту повітряного судна.

При написанні контрольної роботи необхідно розкрити правовий статус повітряного судна і екіпажу. Повітряне судно має національну належність, що визначається фактом реєстрації в тій чи іншій державі. Принцип національної належності створює безпосередній (публічно-правовий) зв’язок між державою реєстрації і повітряним судном, яке таким чином користується захистом цієї держави. Від зазначеного принципу необхідно відрізняти цивільно-правові питання власності, володіння і користування повітряним судном. В міжнародному повітряному праві не існує документа, який би в цілому визначав правовий статус екіпажу. Окремі права екіпажу і командира стосовно прийняття заходів для попередження і припинення злочинних діянь на борту під час польоту закріплені в Токійській конвенції про правопорушення і деякі інші діяння на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 року. Правовий статус екіпажу, як правило, визначається національним законодавством держави реєстрації повітряного судна.

Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює повний та винятковий суверенітет над своїм повітряним простором. Правовий режим повітряного простору України регламентується національним законодавством: Законом України “Про Державний кордон України” від 4 листопада 1991 року, Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року та міжнародними договорами. Крім того, необхідно зазначити порядок використання повітряного простору України, який визначається Положенням про використання повітряного простору України від 29 березня 2002 року і Правилами польотів повітряних суден та обслуговування повітряного руху в класифікованому просторі України від 16 квітня 2003 року.

РЕКОМЕНДОВАНА  ЛІТЕРАТУРА:

  1.  Конвенция о международной гражданской авиации от 7 декабря 1944 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – С. 550 - 567.
  2.  Соглашение о гражданской авиации и об использовании воздушного пространства от 30 декабря 1991 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – С. 587 - 591.
  3.  Решение о Концепции охраны воздушного пространства государств-участников Содружества Независимых Государств от 19 января 1996 года. Действующее международное право. В 3-х томах / Сост. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчикова. Том 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – С. 593.
  4.  Токійська конвенція про правопорушення і деякі інші діяння на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. - № 1. – Ст.1.
  5.  Закон України “Про Державний кордон України” від 4 листопада 1991 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 2. – Ст. 5.
  6.  Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 25. – Ст. 274.
  7.  Курс международного права: В 7 т. / М.М. Аваков, М.М. Богуславский, В.А. Вадапалас и др./ Отв. ред. Н.А. Ушаков. - М., 1992. - Т. 5. Отрасли международного права: Наука.
  8.  Бордунов В.Д., Котов А.И., Малеев Ю.Н. Правовое регулирование международных полетов гражданских воздушных судов. – М., 1998.
  9.  Грязнов В.С. Правовые основы воздушных сообщений. – М., 2001.
  10.  Дежкин В.Н. Конвенция о международной гражданской авиации 1944 года и некоторые другие вопросы противоправного поведения государств в области международной аэронавигации // Советский ежегодник международного права. – 1976. – М.: Наука, 1978. – С. 223 – 229.
  11.  Международное воздушное право: В 2 томах. – М.: Наука, 1980.
  12.  Малеев Ю.Н. Международное воздушное право: Вопросы теории и практики. – М., 1986.
  13.  Малеев Ю.Н. Конвенция для унификации некоторых правил международных воздушных перевозок // Московский журнал международного права. – 2001. - № 1. – С. 311 – 313.
  14.  Міжнародне право: Основні галузі: Підручник / За ред. В.Г.Буткевича. – К.: Либідь, 2004.
  15.  Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Университет внутренних дел, 1999.
  16.  Шоукросс К.Н., Бъюмонт К.М. Международное воздушное право. – М., 1957.




1. Тема бакалаврської роботи Завдання для викона.
2. .Микроэволюция процесс преобразования популяции или популяций под действием факторов эволюции
3. Введение
4. Паспорт на административный участок, правила ведения
5. ТЕМА- Сущность и понятие права- современные подходы и решения
6. Настоящие требования направлены на эффективную организацию образовательного процесса создание деловой а
7. составители- канд
8. ствольные системы представляют собой ядра жесткости опертыми на них объемными блоками В 33
9. РЕФЕРАТОВ ПО ФИЛОСОФИИ ДЛЯ СТОВ ЗАОЧ
10. . ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКИЙ РАЗДЕЛ.

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе