Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ І. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
Людина як елемент системи «Людина – життєве середовище»
Лекція №1
Тема 1.1: Вступ. Категорійно - понятійний апарат з безпеки життєдіяльності. Таксономія небезпек.
План лекції
Вступ.
Контрольні питання
Література:
1. Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності. Мета та зміст дисципліни.
Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочнемо з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність».
Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність».
Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування людства, сам термін «життєдіяльність» порівняно новий. Цей термін з'явився з появою пілотованої космонавтики, але зараз він все ширше використовується в усіх сферах: ми говоримо про життєдіяльність села, міста, району, навіть про життєдіяльність мікроорганізмів, хоч це, як буде видно з подальшого тексту, не зовсім правильно.
«Життєдіяльність» складається з двох слів — «життя» і «діяльність», тому з'ясуємо спочатку зміст кожного з них.
Життя — це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.
Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо.
Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів (Н. Ф. Реймерс).
Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.
Отже, під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Безпеку краще визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. В спеціальній літературі можна зустріти такі визначення небезпеки:
ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
У цьому визначенні поняття «безпека» присутній термін «ризик». Більш детально з поняттям ризику, його вимірюванням та оцінкою ми будемо знайомитись далі. Тут же зазначимо, що ризик виник нення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити нескладно. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і мате матично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи не можливо. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдя ки експертній оцінці. Тому наведемо ще одне визначення безпеки, яке ми і будемо використовувати надалі.
Безпека – це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
Безпека життєдіяльності (БЖД) — це галузь знання та науково- практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попере дження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і се редовища її проживання від небезпек.
Метою дисципліни є теоретична і практична підготовка майбутніх фахівців з опанування знань, умінь і навичок створювати безпечні умови життя і діяльності у середовищі перебування, досягнення світоглядних принципів гармонійних стосунків людини з технікою, природою та суспільством.
Завдання полягає у чіткому розумінні небезпечних і шкідливих чинників у ситуаціях, що виникають у навколишньому середовищі, їх ідентифікація, пошук і обґрунтування оптимальних безпечних умов життя людини.
Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному).
Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них.
Надзвичайна ситуація - подія, при якій відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і яка може призвести або призводить до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат.
Небезпеку для людини становлять явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.
2. Аксіоми безпеки життєдіяльності
Аксіома 1. (про потенційність небезпеки). Все, що оточує людину матерія, процеси, інформація) є для неї потенційно небезпечним.
Потенційна небезпека являється універсальною властивістю взаємо дії людини із середовищем існування та його компонентами. Дана аксіома має виняткове методологічне й пізнавальне значення. З неї випливає ви сновок про те, що, незважаючи на захисні заходи, завжди зберігається де який надлишковий ризик.
Аксіома 2. Небезпеки діють у просторі і часі.
Небезпека проявляється у вигляді потоків речовини, енергії або інформації. Вона може впливати на людину тільки у тому разі, коли її просторово-часові характеристики співпадають з аналогічними характеристи ками людини. Автомобіль, що їде по дорозі А не може бути небезпечним для пішохода, який переходить дорогу Б. В цьому випадку сфера дії не безпеки (дорога А) не співпадає із зоною діяльності (перехід дороги Б) людини. Також даний автомобіль не може бути небезпечним для пішохода і у випадку, якщо він перетне місце переходу раніше або пізніше часу, ко ли відбувалася діяльність людини. Небезпеки, що в даній ситуації ніяк не загрожують людині є пасивними.
Розглянемо графічне відтворення можливих ситуацій взаємного роз міщення небезпеки і людини в просторі і часі (рис. 1.2.1). Введемо наступні поняття:
Гомосфера - простір (робоча зона), де знаходиться людина в процесі розглянутої діяльності.
Ноксосфера - простір, у якому постійно існують чи періодично виникають небезпеки.
Рисунок 1.2.1 - Варіанти взаємодії гомосфери і ноксосфери в часі:
зони дії: Л - людини, Н - небезпеки; Ч - час; 3 - засоби захисту
У випадку а ступінь небезпечності ситуації визначається збігом у ча сі гомосфери і ноксосфери. Такі випадки виникають, коли поява людини в небезпечній зоні і тривалість дії небезпеки характеризуються непостійніс тю і є найбільш типовими для процесів життєдіяльності. Ймовірність ураження залежить від синхронності дії небезпеки і діяльності людини. Віро гідність реалізації небезпеки пропорційна площі перегину кіл (зафарбова но чорним), які символізують тривалість дії небезпеки і діяльності люди ни. Основною ознакою ситуації є ймовірність реалізації небезпеки.
У випадку б гомосфера і ноксосфера розведені у просторі, хоча від буваються в один і той же час. Це означає, що людина знаходиться на до статній відстані від джерела небезпеки. Прикладом такої ситуації може бути дистанційне керування процесами і обмеження доступу в небезпечну зону.
Основна ознака ситуації - дистанція.
У випадку в людина знаходиться в зоні дії небезпеки, яка в даний момент є пасивною. Стан безпеки визначається тривалістю пасивного періоду (до моменту переходу в активний стан) і є характерним для раптових непередбачуваних ситуацій. Його основною ознакою є очікування або несподіванка.
Випадок г характеризують крайні обставини, коли людина повсякчасно знаходиться в зоні ноксосфери. Ймовірність ураження в цьо му випадку максимальна. Основна ознака ситуації ураження або мініма льна безпека (максимальна небезпека).
Випадок д ілюструє ситуацію використання засобів захисту. Зрозу міло, що їх використання можливе і у випадку а. Ймовірність реалізації небезпеки при використанні засобів захисту залежить від їх надійності і достатності. Ознакою ситуації' є захист або обмеження небезпеки.
З позицій безпеки сполучення гомосфери і ноксосфери неприпусти мо. Її забезпечення досягається 4 методами:
Метод А полягає в просторовому і (або) часовому розділенні гомо сфери і ноксосфери. Це досягається засобами дистанційного керування, автоматизації, роботизації, планування і організації процесів.
Метод Б полягає в нормалізації ноксосфери шляхом виключення не безпек. Це сукупність заходів, що захищають людину від шуму, газу, пи лу, випромінювань, небезпеки травмування і т.п. засобами колективного захисту.
Метод В включає гамму прийомів і засобів, спрямованих на адапта цію людини до відповідного середовища і підвищення його захищеності. Даний метод реалізує можливості професійного відбору, навчання, психо логічного впливу, тренування, використання засобів індивідуального за хисту.
Метод Г полягає у комбінації названих методів.
Особливе місце займають небезпеки пов'язані з інформацією. Відомо безліч випадків коли необережне слово, перекручене повідомлення або помилкові дані приводили до серйозних конфліктів. З початком ери пере дачі інформації на відстань роль просторового фактора для такого виду небезпек не є вирішальною. В деяких випадках особливого значення не має і час прийнятого повідомлення - основне смислове навантаження за кладене в нього.
Аналіз розглянутих випадків дозволяє сформулювати основні прави ла безпечної діяльності людини:
Аксіома 3. Чим більш неявний (потайний) характер небезпеки, тим масштабніші наслідки (більша шкода) її дії.
Коли людина очікує небезпеку, а також має інформацію про її нега тивні властивості, потужність шкідливих факторів, місце і час прояву, то може адекватно реагувати на неї, тобто захиститись. Наприклад, сучасні метеорологічні спостереження дають можливість визначати потужність, місце і час прояву тайфунів, що дозволяє попередити людей у зонах ймо вірної їх дії заздалегідь. Ця інформація використовується для евакуації на селення і захисту важливих об'єктів життєзабезпечення. З іншого боку ві домо, що катастрофічні наслідки землетрусів пов'язані перш за все з їх ньою раптовістю.
Аксіома 4. Небезпеки стають помітними, коли потоки речовини, енергії та інформації перевищують порогові значення.
Порогові, чи інакше, граничнодопустимі значення (ГДЗ) небезпек встановлюються, виходячи із умов збереження функціональної і структур ної цілісності людини і природного середовища. Дотримання ГДЗ потоків створює безпечні умови життєдіяльності людини в життєвому просторі і виключає негативний вплив техносфери на природне середовище.
3. Таксономія, ідентифікація небезпек. Класифікація небезпек, небезпечних та шкідливих факторів.
згідно класифікації надзвичайних ситуацій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.98 №1099 надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на:
Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифі кація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.
Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за
окремими ознаками, а в нашому випадку перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається повною. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативним наслідкам існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину.
Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.
Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів,
інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди, але вона повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:
– за походженням (природна, техногенна, екологічна);
– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);
– за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).
Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства є така,
згідно з якою небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані.
Природні небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини.
Техногенні небезпеки – небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії.
Соціальні небезпеки – небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем: бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, злочинність.
Політичні небезпеки – конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні конфлікти, війни.
І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка:
Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути спричинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела не безпеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворен ня конкретної небезпечної ситуації, при якій буде спричинена шко да. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров'ю, смерті або іншої шкоди призводить конкретний вражаючий фактор.
Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути фізич ними, в тому числі енергетичними (ударна повітряна чи водна хвиля, електромагнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що рухаються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), хімічними (хімічні елементи, речовини та сполуки, що нега тивно впливають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, призводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), біологічними (тварини, рослини, мікроорганізми), соціальними (збуд жений натовп людей) та психофізіологічними. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (наприклад, в охороні праці для організації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних захворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику трав матизму та захворюваності на виробництві) поділяються на шкідливі та небезпечні.
Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життє вого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, зни ження працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захворювання.
Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих органів і навіть до раптової смерті.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі фактори поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні (рис. 3.1).
Рис. 3.1 Основні групи небезпечних та шкідливих факторів
4. Системно-структурний підхід і системний аналіз - методологічна основа
безпеки життєдіяльності.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.
Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають в системах.
Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Будь-які групи людей чи колективи — спільноти — є соціальними системами. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ергатичною. Прикладами ергатичних систем є системи «людина — природне середовище», «люди на — машина», «людина — машина — навколишнє середовище» тощо.
В основі системного аналізу лежить емерджентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких немає і навіть не може бути в елементів, що її складають. Емерджентність притаманна також соціальним спільнотам. Соціальна спільнота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй і які відсутні або присутні неповною мірою в спільнот іншого рівня.
Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку як цілісний набір чи комплекс. Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.
Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище».
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.
Сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає використання системно-структурного підходу. Це означає, що при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів впливає на інший, і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. Своєю чергою, від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин тощо залежать стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину. Виходячи з цього, системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі «людина — життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.
Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.
Для самостійної роботи:
1. Система "Людина - життєве середовище" та її компоненти.
2. Система "Людина - життєве середовище" та її компоненти. (Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навч. Посіб. / за ред. /Є. П. Желібо. 6-е вид. – К.: "Каравела", 2008. – 344 с.)
5. Система "Людина - життєве середовище" та її компоненти
Система «людина-життєве середовище» є складною системою, до неї, як правило, входить велика кількість змінних, між якими існує багато зв'язків. Тому математична обробка даних і виведення універсальних законів у цьому напрямку будуть дуже складними. Складність вивчення систем «людина - життєве середовище» зумовлюється тим, що ці системи є багаторівневими, містять у собі позитивні, негативні й гомеостатичні, прямі й зворотні зв'язки та мають багато емерджентних властивостей.
Людина є одним з елементів - суб'єктом зазначеної системи, в якій під терміном «людина» розуміється не тільки одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людина розглядається як самоціль розвитку суспільства.
Життєве середовище - другий елемент системи «людина - життєве середовище», її об'єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів - природного, соціального, або соціально-політичного, та техногенного середовищ:
1) природне середовище (людина знаходиться в оточенні земного ґрунту, повітря, водоймищ, рослин, тварин, сонця, місяця, планет тощо). Сформоване незалежно від волі людини і має свої закони розвитку, які певним чином впливають на людину;
2) соціальне, соціально-політичне середовище (форми спільної діяльності людей, єдність способу життя). Людину оточують інші люди, набуті ними політичні системи, інтереси, суперечності, непорозуміння та ін.;
3) техногенне середовище (житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, свійські тварини, сільськогосподарські рослини тощо). Створене самим людством для задоволення власних потреб, за рахунок природи. Це середовище є антагоністичним з природним.
Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове й виробниче.
Побутове середовище - це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централізованого опалення, наявність холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.
Виробниче середовище - це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників, продуктивність праці, енергоємність, сировинна база, відходи виробництва тощо. Крім цих параметрів є такі, що визначають умови праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочих місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.
Враховуючи те, що одна і та ж людина постійно може перебувати і в одному, і в другому середовищі, будь-які системи «людина - життєве середовище» будуть розглядатись у взаємодії двох зазначених середовищ, як побутового, так і виробничого.
Параметри побутового середовища регламентуються відповідними санітарно-гігієнічними нормативними документами, які встановлюються державними або місцевими органами влади й охорони здоров'я. Ці параметри підтримуються спеціальними службами і самими людьми, які проживають у регіоні.
Параметри виробничого середовища регламентуються державними нормативними актами з охорони праці та нормативними актами з охорони праці окремих підприємств і відповідальність за їхнє дотримання покладається на власників підприємств або уповноважених ними осіб.
Але під впливом тих чи інших факторів, передусім природного чи військового характеру, параметри життєвого середовища можуть вийти за межі встановлених норм і тоді може виникнути загроза не тільки здоров'ю, а й життю людей.
Як правило, ми не можемо назвати приклади окремого існування кожного з названих вище компонентів життєвого середовища - природного, соціального або техногенного. Кожен з компонентів життєвого середовища взаємозв'язаний з іншими, і людина чи соціальна спільнота відчуває вже результат їх комплексної дії.
Рівні системи "Людина - життєве середовище"
Суб'єктом системи «людина - життєве середовище» може бути як окрема людина, так і будь-яка спільнота, членом якої є ця людина. Соціальні спільноти, в свою чергу, можуть бути складовими частинами інших спільнот, а ті, в свою чергу, входять до ще більших. Завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламентована, наприклад, у різного роду виробничих структурах і в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації. Сім'я або двоє студентів, які проживають разом у гуртожитку, - це мікроколектив, що належить до більшого колективу - мешканців будинку (гуртожитку). Мікроколективи входять до більш високого рівня спільнот - макроколективу (мікрорайон міста, населення міста, області, країни, континенту і, нарешті, людство).
Отже, можна говорити про рівень системи «людина - життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо.
Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина - життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.
Для глобальної системи «людина - життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного - Землі та космічного простору, що її оточує, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.
Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина - життєве середовище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту.
Теми для рефератів, доповідей