Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методи і форми виховання
Методи виховання – це спосіб взаємопов'язаної діяльності
вихователів і вихованців, спрямованої на формування у останніх поглядів,переконань, навичок і звичок поведінки.
43. Методи формування свідомості й переконань
(бесіда, лекція, диспут, метод прикладу)
Бесіда – особливість її полягає в тому, що педагог спираючись на наявні у учнів знання, моральні і естетичні норми, підводить їх до розуміння нових знань і норм.
Бесіда буває:
- фронтальна (з усією групою)
- індивідуальна (з одною людиною)
Успішне проведення бесіди можливе при дотриманні таких правил:
- обгрунтування актуальності теми;
- спрямування розмови при належному напрямі;
- залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до оточуючої дійсності, до своїх громадських і моральних обов'язків;
- підсумування розмови;
- прийняття конкретної програми дій для втілення її у життя.
Лекція - композиційна побудова лекції; переконливість доказів і аргументів; жива, емоційна мова вчителя, його власна оцінка подій, фактів, явищ; використання різних прийомів для підтримання уваги учнів.
Диспут як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, живий обмін думками, колективне обговорення хвилюючих учнів писань.
Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування; джерела для наслідування (товариші, батьки, вчителі, літературні герої); використання негативного прикладу у вихованні.
44. Методи формування суспільної поведінки.
(громадська думка, вправлення, привчання, доручення).
Громадська думка за своєю суттю є колективною вимогою. Адже обговорюючи вчинок конкретної особистості колектив прагне щоб вона усвідомила свою провину. При цьому аналізувати треба не особистість, а вчинок.
Під час обговорення обов’язково визначають шляхи подолання недоліків.
Як метод виховання має своєю метою вправлення людини в позитивних діях і вчинках.
Вправляння .Полягає цей метод у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
У школі учень щодня вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільного режиму, в навчальній і трудовій діяльності. Якщо у житті й діяльності учень дотримуватиметься вимог, що змушують його чітко виконувати свої обов'язки, постійно вправлятиметься в позитивній поведінці, у нього вироблятимуться відповідні навички і звички.
Використовуючи метод вправляння, педагог повинен обґрунтувати його необхідність, подбати про доступність, систематичність, достатню кількість вправ для формування певних навичок і звичок поведінки.
Привчання: привчання і вікові особливості; привчання і регламент життя і діяльності учнів (режим: точність, доцільність, загальність, визначеність); місце контролю у привчанні.
Метод привчання має особливе значення у вихованні. Адже не завжди є можливість і потреба очікувати до тих пір, поки учень свідомо буде виконувати вимоги режиму. Він повинен дотримуватись їх з першого дня перебування у школі. Згодом усвідомить їх правильність, справедливість і необхідність в цілях його виховання, почне виконувати свої обов'язки. Таким чином він і привчатиметься поводитись правильно в конкретних життєвих ситуаціях.
Доручення як метод виховання також має своєю метою вправляння учня в позитивних діях і вчинках. Для цього йому з боку педагога, учнівського самоврядування чи учнівського колективу дається певне завдання, виконання якого вимагає певних дій чи вчинків.
Ефективність доручення, як методи виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням.
45. Методи стимулювання діяльності і поведінки.
(змагання, заохочення, покарання)
Змагання – його головна умова гласність. Ефективність змагання залежить від того, на скільки воно відповідає прагнення особистості до здорового суперництва.
Заохочення — це схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.
Заохочення може бути : подяка, грамота, цінний подарунок.
Покарання - несхвалення, осуд негативних дій та вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.
Покарання, як і заохочення, повинні використовуватися тільки як виховний засіб, воно повинно викликати почуття вини, виховна ефективність заохочення і покарання підвищується коли вони сприймаються як справедливі.
Ефективність методів заохочення і покарання підвищується за таких умов:
- заохочення і покарання мусять бути справедливими. Неправильна оцінка поведінки, захвалювання спричиняють зазнайство, самовпевненість, викликають нездорові заздрощі з боку товаришів. Незаслужене покарання породжує у вихованця обурення, озлоблення. Тому заохочувати чи карати можна, тільки детально проаналізувавши його поведінку або вчинок;
- до заохочень і покарань не слід вдаватися часто. Часті заохочення призводять до того, що учень після кожного позитивного вчинку очікує на певну "винагороду". Якщо карати вихованця надто часто, він звикне і покарання на нього вже не діятимуть;
- заохочення і покарання слід використовувати в міру їх зростання від найменшого до найбільшого. Відчувши на собі вплив більш вагомого заохочення чи покарання, він може не зреагувати на менш значущі;
- заохочення і покарання повинні бути гуманними. Неприпустимо, вдаючись до покарання, ображати людську гідність вихованця. Негуманним є і незаслужені заохочення вихованця, та й колектив відреагує на таку подію своєрідним ставленням до заохоченого, в якому буде виражено здивування, а то й зневагу.
47.Форми організації виховного процесу.
У виховному процесі використовують масові, групові та індивідуальні форми його організації.
Масові форми виховної роботи.
До масових форм організації виховної роботи належать тематичний вечір, вечір запитань і відповідей, конференція, тиждень певного навчального предмета, зустріч із видатними людьми, огляд, конкурс, олімпіада, туристичний похід, фестиваль, виставка тощо. Найпоширеніші з них — читацька конференція, тематичний вечір та вечір запитань і відповідей.
Читацька конференція. Будучи важливим засобом пропаганди художньої та наукової літератури, вона допомагає глибше зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, навчитися відрізняти головне від другорядного, прищеплює літературно-естетичні смаки.
Види і тематика читацьких конференцій різноманітні: вони можуть проводитися на матеріалі однієї або кількох праць, бути присвяченими творчості письменника або конкретній літературній чи науковій проблемі. Вибір теми визначається завданнями морального й естетичного виховання, характером навчального матеріалу і віковими особливостями підопічних.
Тематичний вечір. Найчастіше буває суспільно-політичним (присвяченим державним святам, пам'ятним датам, політичним подіям) або патріотичним (приуроченим до історичних дат).
Цінність тематичного вечора полягає насамперед у тому, що в його підготовці та проведенні беруть участь самі учні, студенти. Обираючи тему, запрошуючи гостей, оформлюючи приміщення, готуючи книжкову виставку чи номер художньої самодіяльності, відшукуючи кінофільми тощо, вони мають змогу виявити свою ініціативу, самостійність, ерудованість.
Вечір запитань і відповідей. Це цікавий, динамічний спосіб роз'яснення учням різноманітних питань внутрішньої політики України, міжнародного життя, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, побуту тощо.
На тематичних вечорах і вечорах запитань і відповідей використовують різні методи і засоби впливу на школярів: виступи запрошених гостей, демонстрування кінофільмів, художню самодіяльність. Все це дає можливість зробити вечори цікавими, виховну інформацію дохідливою, переконливою, насиченою яскравими прикладами з життя.
Як правило, такі вечори підопічні готують самостійно: пишуть оголошення про майбутній вечір, виготовляють скриньку для збирання запитань, зошит для записування запитань та пропозицій, оформлюють приміщення, книжкові вітрини, добирають кінофільми, готують номери художньої самодіяльності.
Групові форми виховної роботи.
До цих форм належать політінформація, година класного керівника, куратора, гурток художньої самодіяльності, випускання стінної газети, похід, екскурсія.
Політична інформація. Вона може бути оглядовою або тематичною.
Оглядова політінформація — коротке доступне повідомлення про найважливіші події в Україні та за кордоном. Тематичну політінформацію присвячують висвітленню одного або кількох актуальних питань політичного, економічного, культурного чи наукового життя України або світової спільноти.
Година класного керівника. Це важливий засіб формування наукового світогляду і моральної поведінки школярів.
Тематику таких виховних заходів розробляє класний керівник, ураховуючи особливості класу. Це може бути бесіда про етичні проблеми, лекція, диспут, усний журнал, зустріч із цікавою людиною, обговорення книги та ін. Останню годину місяця доцільно присвячувати підбиттю підсумків навчально-виховної роботи класу.
Гурток художньої самодіяльності. Його цінність полягає в тому, що мистецтво зближує людей, пробуджує почуття відповідальності, сприяє формуванню вміння колективно переживати успіхи і невдачі. Участь у його роботі дає змогу виявити свої здібності, розумно провести вільний час. Учасники гуртка художньої самодіяльності краще відчувають красу мистецтва і природи, людських відносин, більше цікавляться книгами.
Стінна газета. Стінні газети бувають загальношкільними (факультетськими, вузівськими), класними (навчальної групи), предметними, сатиричними та ін. Завдяки їм вдається формувати громадську думку, спрямовувати її у конструктивне русло.
До випуску стінгазети важливо залучати якомога більше школярів (студентів) — через роботу в редакційній колегії, кореспондентській мережі. Активна участь у підготовці стінної газети формує чесність, правдивість, принциповість, уміння аналізувати і давати оцінку фактам і явищам, критично ставитися до власних і чужих учинків.
У процесі підготовки і проведення виховних заходів (політінформації, години класного керівника та ін.) використовують матеріали періодичної преси, радіо - і телепередач, художніх фільмів, книг.
Похід. Є цікавою формою виховання. Особливо захоплюючими є походи по історичних місцях нашого народу. Зібрані під час походів і зустрічей матеріали оформляють у книги й альбоми.
Екскурсія. Є ефективним виховним заходом, що дає змогу організувати спостереження і вивчення різних предметів і явищ у природних умовах. З екскурсією можна піти на природу, на підприємство, в установу, до музею, на виставку. Методика підготовки і проведення виховної і навчальної екскурсій однакові. Однак виховна екскурсія має насамперед виховні цілі. Так, під час екскурсії на підприємство здійснюють трудове, економічне виховання та профорієнтацію, у військову частину — військово-патріотичне виховання.
Індивідуальні форми виховної роботи.
Необхідною умовою успішної індивідуальної виховної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів, студентів. Початком індивідуальної виховної роботи має бути встановлення щирих, доброзичливих стосунків. Зробити це часом нелегко, оскільки індивіди, які потребують найбільше уваги, нерідко не довіряють педагогам. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, його знання психології особистості, уміння швидко орієнтуватися в ситуації, передбачати наслідки своїх педагогічних впливів.
Індивідуальна виховна робота має бути систематичною і послідовною. Вона повинна включати не тільки бесіди з вихованцями з приводу допущених ними негативних учинків, а й профілактичні розмови та інші заходи.
Обов'язково також визначити місце кожного вихованця серед його товаришів, стиль взаємин із ними, його ставлення до громадської думки колективу і ставлення колективу до нього, його поведінки. Це дасть змогу використовувати виховні можливості колективу в індивідуальній роботі з конкретним вихованцем.
Необхідно передбачити і координування впливів педагогів, батьків і колективу. Така координація здійснюється завдяки обміну думками та аналізу результатів виховного впливу. В індивідуальній виховній роботі використовують різноманітні форми, зорієнтовані на розкриття і розвиток здібностей особистості. Це може бути колекціонування, спортивні, мистецькі заняття, різні види технічного аматорства тощо.
Людина виховується внаслідок дії сукупності різноманітних заходів і впливів. Будь-який метод, засіб, що використовують ізольовано, відірвано від системи виховних впливів, не досягає виховної мети. Адже, на думку А. Макаренка, вирішальною є не логіка певного методу, а логіка і дія всієї системи засобів, гармонійно організованих.
Тому всі методи і форми виховання взаємопов'язані та взаємозумовлені. Жодний із них не може бути універсальним засобом впливу на особистість, на формування її якостей, яким би досконалим він не був.
65. Система виховання Марії Монтессорі.
Історія розвитку гуманістичних педагогічних теорій сягає часів античності. Особливого розквіту гуманістична педагогічна традиція зазнала в епоху Відродження, коли був відновлений античний ідеал різнобічного гармонійного розвитку особистості. Своєрідною різновидністю ідей гуманістичного, вільного виховання стала і концепція італійського педагога Марії Монтессорі. Першо-початково ця концепція була розроблена з метою розвитку органів чуттів у розумово відсталих дітей. Поступово М.Монтессорі прийшла до висновку, що створена нею методика стане у нагоді і в роботі з нормальними дітьми. Як і всі представники реформаторської педагогіки, вона піддала різкій критиці недоліки традиційної школи: відсутність дитячої рухливості на уроках, муштру, ігнорування природних запитів дитини. Вона закликала до надання дітям свободи для "самовиховання і самонавчання", стверджуючи, що "ми так само мало здатні створювати внутрішні якості людини, як і зовнішні форми тіла" .
Початкова школа, за М.Монтессорі, повинна стати лабораторією, в якій вивчається психічне життя дитини. Внутрішні потреби дитини не можна "відгадати", їх необхідно виявити, якщо залишити дитину вільною у природних умовах. Необхідні створити такі умови, які б відповідали потребам дитини у розвитку, і такі посібники, які б сприяли її "самовихованню і самонавчанню".
Свої педагогічні ідеї М.Монтессорі почала застосовувати у 1907 році у дошкільних закладах, створених '''Громадою дешевих квартир" для бідних. Однією з провідних ідей, що реалізовувалась у цих закладах, була ідея єднання школи і сім'ї, що мало сприяти "відродженню людства" шляхом нового виховання, емансипації жінки, підвищенню культурного рівня населення.
У "будинках дитини", які працювали під керівництвом М.Монтессорі, дітям пропонувалась свобода вибору будь-якого матеріалу для занять, який би відповідав їх "внутрішнім потребам". Але кожне заняття повинно було бути педагогічне виправданим, тобто мати певну мету і відповідний напрям. У дошкільному віці особливої уваги надавалося сенсорній культурі дитини. Для удосконалення слуху, зору, дотику була розроблена система дидактичних матеріалів. Робота з цим матеріалом повинна відбуватись самостійно. Основною ідеєю у "будинках дитини" була:
"Допоможи мені це зробити самому". Тобто педагог виступав спостерігачем, помічником. М.Монтессорі підкреслювала, що під час вправ з дидактичними матеріалами не стільки важливі самі знання, скільки внутрішні процеси психічного і фізичного розвитку, набуття нового "бачення", яке допоможе розпізнати предмети та їх властивості.
Самостійне виправлення дитиною помилок у діях потребує зосередженої уваги, спостережливості, терпіння, волі. Тренування цих якостей сприяє, на думку авторки концепції, подоланню "хаотичності", властивої дошкільному віку, і є основою для "самовиховання та самодисципліни".
Система М.Монтессорі має і певні суперечності. Зокрема, концепція "спонтанного розвитку дитини", проголошена нею, практично спростовується зарегламентованим режимом "будинків дитини". Недостатня увага приділяється такому природному виду діяльності дітей, як гра. Недооцінюється у аналізованій системі роль живого слова, отримання дітьми знань, праця з реальними, а не штучними матеріалами. В сучасних умовах існує досить широка мережа дошкільних закладів та початкових шкіл, які працюють за системою М.Монтессорі, яка поступово удосконалюється, приводиться у відповідність до потреб сучасного життя.