Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція №9
Україна у складі СРСР (1945 -1985 рр.)
План. 1. УРСР у перші повоєнні роки.
Наростання кризових явищ у суспільно-політичному, економічному та культурному житті
України за часів Л.Брежнєва.
1. УРСР у перші повоєнні роки.
До мирного життя український народ повертався у надзвичайно тяжких умовах. В роки війни Україна понесла величезні втрати (дивись: наслідки 2-ої світової війни для України). Великих втрат зазнало народне господарство: 42% всих зруйнованих промислових об'єктів в СРСР припадало на Україну.
Влада надавала відбудові господарства України великої ваги. За четвертим п'ятирічним планом для УРСР було виділено 20,7% загальносоюзних капіталовкладень. Ціною величезного напруження сил промисловість України до 1950 р. була відбудована. Обсяг валової продукції промисловості республіки в 1950 р. (за офіційними даними) перевищив рівень 1940 р. на 15%. Були відбудовані шахти Донбасу, Дніпрогес, заводи "Запоріжсталь", "Азовсталь", Харківський тракторний та ін. Закінчено будівництво газопроводу "Варшава-Київ". Але, як і раніше, головна увага приділялася відбудові важкої промисловості. Зростання промисловості не привело до підвищення життєвого рівня населення. В 1950 р. л/п ледве досягла 80% довоєнного рівня. Не вистачало самого необхідного мила, голок, взуття та ін.
В важкому стані продовжувало перебувати укр. село. І хоч валова продукція с/г за офіційними даними становила 91% від довоєнного, сільське населення жило в страшенних злигоднях. Держава продовжувала не купувати, а відбирати хліб, оплата праці в колгоспах була мізерною, підсобні господарства обкладалися податком. За цей час були знищені квітучі укр. сади, так як кожна деревина підлягала оподаткуванню.
У 1946 р. Україну спіткала посуха в південних та центральних областях і як наслідок цього та антигуманної політики центру виник голод, уже третій за радянських часів. І хоч голод охопив 13 областей, держава план заготівлі зерна не змінила. Укр. хліб був потрібен для підтримки соц. режимів в Польщі, Угорщині, Болгарії (і навіть на допомогу Франції), куди він відправлявся безкоштовно. М.Хрущов, який перебував тоді на посту першого секретаря КП(б)У, звернувся до Сталіна з проханням надання продовольчої допомоги Україні. І хоч мінімальна допомога була надана голод забрав життя у біля 1млн.чол. Відповідальність за це лежить цілком на сталінському режимові.
В повоєнні роки почалася знову "радянізація" західноукраїнських земель. Проводилася індустріалізація краю та насильницьке впровадження колгоспного ладу на селі. Боротьбу проти встановлення тоталітарного режиму в краї вели загони УПА на чолі з Р.Шухевичем. І хоч проти цих загонів були кинуті війська НКВС і регулярної армії вони продовжували чинити опір аж до сер. 50-х років.
В суспільно-політичному житті України, як і всього СРСР, покращення не відбулося. Культ особи Сталіна сягнув апогею. Почався новий виток репресій і насилля. Фабрикуються ленінградська справа, справа кремлівських лікарів, кампанії проти націоналістів, гоніння на діячів науки та культури.
Відновлення ідеологічної роботи у суспільстві було доручено Сталіним своєму помічникові А.Жданову. "Жданівщина" особливо лютувала на Україні. Це пояснювалося тим, що республіка довше всих перебувалася під німецькою окупацією, саме українців вивозили на примусові роботи і т.п. Тому тут почалися пошуки ідеологічних ворогів.
На вістрі партійної критики в Україні були "український буржуазний націоналізм" та "буржуазний космополітизм" - теорія про всесвітній характер людського громадянства. Спеціальною
постановою ЦК КП(б)У від 15-17 серпня 1946 року було нагадано про небезпеку українського націоналізму. Було засуджено "Нарис історії української літератури" С.Малова та Є.Кирилюка, розкритиковано і змінено склад журналів "Вітчизна" та "Перець". Неприйнятною було названо творчість Юрія Яновського, Андрія Малишка, Олександра Довженка, Юрія Смолича, Леоніда Смілянського, Леоніда Первомайського та ін. Жорстока критика спіткала геніальний твір Володимира Сосюри "Любіть Україну". Осуд зустріла й опера Б.Данькевича "Богдан Хмельницький" Прилучився до цькування своїх товаришів і тодішній голова Спілки письменників України Олександр Корнійчук. Особливо посилювався тиск влади на культуру в ті періоди, коли Першими Секретарями ЦК КП(б)У були Л.Каганович та Л.Мельников.
Широка шовіністична політика "ждановщини" була спрямована на ліквідацію національно-культурних здобутків і традицій укр. народу. Ця політика призвела до того, що вся науково-культурна діяльність в Україні завмерла.
2. М.Хрущов і спроба реформ.
5 березня 1953 р. помирає Сталін. Після піврічної боротьби за владу, першим секретарем ЦК КПРС стає М.С.Хрущов, діяльність якого була тісно пов'язана з Україною. Уже в червні 1953 р. російський шовініст Л.Мельников був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ і на його місце вперше було обрано українця - О.Кириченко. Українці зайняли і ін. високі урядові посади. На честь ознаменування 300-річчя роз’єднання України з Росією в склад України був переданий Кримський полуострів.
Хрущовим був розпочатий процес десталінізації суспільства, який в першу чергу виявився в припиненні репресій, ліквідації інструментів терору і реабілітації незаконно репресованих. Мільйони жертв сталінських репресій починають повертатися з концтаборів, багатьом повертаються добрі імена, знімаються ярлики ворогів народу. Багатьом, але не всім. Реабілітації не підлягали жертви політ, репресій до 1934 р., всі репресовані за "укр. буржуазний націоналізм", бійці УПА, депортовані селяни за часів суцільної колективізації, а також німці, кримські татари та ін. народи виселені Сталіним в 1944 р.
Подальшим кроком у десталінізації став XX з'їзд КПРС(лютий 1956р.), на засіданні якого Хрущов виступив з критикою культу особи Сталіна. І хоч критика викликала шокову реакцію в залі, вона не була ні повною, ні глибокою, бо не торкалася головних причин цього явища. Доповідь була таємною (опублікована тільки в 1989 р.), а населенню була запропонована постанова ЦК від 30.07.1956 р." Про подолання культу особи і його наслідків". Та хоч ці кроки мали половинчастий характер, вони відкрили можливості для оновлення і лібералізації суспільства, і насамперед, духовного життя. Ці часи дістали назву "хрущовська відлига".
Вона справила позитивний вплив на національне-духовне пробудження та культурний розвиток України. "Відлига" виявилася передусім у виступах представників різних верств населення з критикою русифікації та ідеологічного контролю Москви. Зросла зацікавленість до правдивого відтворення історії українського народу та його самобутності.
У 1957 укр. історики дістали дозвіл заснувати власний часопис - "Український історичний журнал". Почалася публікація Української Радянської Енциклопедії, підготовка багатотомної історії України і дуже детальної "Історія міст і сіл України".
Укр. література збагатилася новими високохудожніми творами М.Рильського, В.Сосюри, А.Малишка, О.Гончара, М.Стельмаха та ін.
Демонстрацією зростання нац. свідомості українців стало святкування у серпні 1956 р. 100-річчя з дня народження І.Франка.
Укр. творча інтелігенція добилася реабілітації багатьох незаконно репресованих письменників, вчених.
Ці процеси викликали появу нового покоління талановитих укр. митців, що одержали назву "шестидесятники". Серед них: Л.Костенко, В.Симоненко, Д.Павличко, В.Стус, І.Драч, Б.Олійник та ін. Вони зверталися до історії свого народу, на повний голос говорили про реальні проблеми життя, відстоювали загальнолюдські ідеали, заперечували аморальність. Та дуже скоро, молоді укр. письменники були піддані критиці, зазнали переслідувань. У 1962-1963 рр. демократичні процеси
припиняються. Період "відлиги" закінчився, що негативно позначилося на розвиткові суспільного та духовного житія.
Суперечливий, незавершений характер хрущовських реформ. Реформи М.Хрущова охоплювали основні сфери суспільного розвитку - політичну, соціально-економічну, духовно-культурну, а також зовнішньополітичний курс СРСР. Однак ці реформи не мали комплексного характеру, були половинчастими, непослідовними і суперечливими.
В політичній сфері заміна режиму одноосібної влади на так зване колективне керівництво не ослабила монополії Комуністичної партії на політичну владу. Рішення щодо підвищення ролі Рад, профспілок і комсомолу були заблоковані вказівкою та необхідність посилення партійного керівництва їх діяльністю.
Найрадикальніший характер мали реформи в промисловості. Було здійснено перехід від галузевої до територіальної системи управління промисловістю. Більшість союзних міністерств було ліквідовано, а їх місце зайняла система раднаргоспів, які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю. Це значно розширило права республік та регіонів. Хоч ці заходи і принесли певні позитивні зрушення, але недоторканість командно-адміністративних методів, відсутність ринкових механізмів, госпрозрахунку зумовили їх незавершеність.
Реформи в сільському господарстві. Серед заходів, що принесли певні позитивні зрушення в розвиток села слід назвати:
- збільшення державних асигнувань на його потреби;
- підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників;
- покращення технічного і кадрового забезпечення господарств;
- істотне підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію;
- списання заборгованості перед державою за минулі роки.
Всі ці кроки сприяли тому, що сільське господарство України в середині 50-х років розвивалося досить успішно. Але посилення адміністративного тиску в кінці 50-х років необдуманість багатьох рішень, численні реорганізації, обмеження особистих підсобних господарств, насильне введення в сівообіг кукурудзи призвели до падіння виробництва сільськогосподарської продукції. А надпрограми (освоєння цілини, каскаду гідроелектростанцій) поглинали значну частину матеріальних і людських ресурсів і фактично консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства.
В соціальній сфері. Істотна риса хрущовської доби поступова переорієнтація економіки на соціальні потреби, інтереси людей. У 1953-1958 рр. прибутки середнього працівника збільшилися на 230%. При одночасовому скороченні робочого дня було запроваджено 5-денний робочий тиждень. Збільшено розміри пенсій робітникам і службовцям. Замість натуральної оплати праці селян раз на рік було введено поквартальне натуральне та грошове авансування. Скасоване прикріплення селянства до місць проживання. Почалася паспортизація села. Найбільш відчутні зміни відбулися в житловому будівництві. Була знята гострота житлової проблеми, за рахунок широкого будівництва "хрущівок". В побут людей входили холодильники, телевізори, швейні та пральні машини.
Але грошова реформа 1961 р. - це прихована девальвація, яка призвела до значного зростання цін на продовольство. Це загострило становище в країні, призвело до масових виступів робітників. У Новочеркаську проти демонстрантів були кинуті війська. Численні прорахунки були допущені М.Хрущовим в зовнішньополітичній діяльності. Не дивлячись на те , що країна стала більш відкритою, почався туристичний обмін з ін. країнами. В 1961 р. через ввезення радянських ракет на Кубу світ був поставлений на грань ядерної війни (карибська криза). В 1964 р. в Політбюро ЦК КПРС виникла змова з метою усунення М.Хрущова від влади. В жовтні пленум ЦК звільнив Хрущова від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС та Голови Ради Міністрів в зв'язку виходом на пенсію". Першим секретарем ЦК КПРС став Л.Брежнєв (жовтень 1964 р.).
3. Наростання кризових явищ у суспільно-політичному, економічному та культурному житті України за часів Л.Брежнєва.
З приходом до влади Брежнєва було згорнуто господарські реформи М.Хрущова. Прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління промисловістю (через союзні та союзно-республіканські міністерства). На практиці це означало обмеження прав
республік і відновлення всевладдя Москви. З 1966р., з ініціативи М.Косигіна - Голови Ради Міністрів СРСР, починають запроваджуватися економічні методи управління промисловістю: підприємства переводять на госпрозрахунок, їм надається більше прав у вирушенні власних проблем, посилюється економічне стимулювання працівників. І хоча реформи не мали комплексного характеру, залишали недоторканою командно-адміністративну систему, вони викликали опір бюрократичного апарату. Не дивлячись на те, що в період реформування (1966-1970 рр.) були досягнуті високі показники: виробництво п/продукції в Україні зросло на 50%, національний доход - на 38%, реформи були згорнуті. Економіка країни продовжила екстенсивний шлях розвитку. З початку 70-х років почалося наростання спаду виробництва промислової продукції. Зниження рентабельності підприємств. Почав відчуватися дефіцит всього: палива, будівельних матеріалів, робочих рук та ін. Не знав дефіциту тільки ВПК (воєнно-промисловий комплекс), який розростався як ракова пухлина поглинаючи величезні кошти, яких потребувало н/г.
Продовжували наростати негативні явища в с/г. Створення штучних морів та ін. призвело до скорочення посівних площ більше ніж на 1 млн. га. Зростала чисельність адміністративного апарату, а чисельність сільських трударів скорочувалася. Молодь залишала село і виїжджала до міст, а в селі, при екстенсивному виробництві, не хватало робочих рук. До роботи в колгоспах почали залучати робітників і студентів, вчителів і школярів, військових та ін. Капіталовкладення в с/г зростали, але вони були малоефективними. Не допомогла і прийнята травневим пленумом (1982 р.) Продовольча програма. Колгоспно-радгоспна система господарювання ще раз засвідчила свою малоефективність.
Застій в економіці позначився на життєвому рівні населення. Зростаюча грошова маса не знаходила товарного покриття. Це призвело до тотальної нестачі товарів і продовольства. Черги в магазинах стали звичним явищем. Гострою залишалася житлова проблема. Черги на житло тривали до 10-15 років.
Незадовільним був рівень медичного обслуговування населення. Якщо за кількістю медперсоналу і лікарняних ліжок Україна займала 1 місце в світі, то якість надання мед. послуг була низькою. Був дефіцит сучасного мед. обладнання, ліків.
Будучи не спроможною створити комуністичний рай для всіх партійна номенклатура почала творити його для себе. Відгородившись від власного народу стіною привілеїв: спецмагазини, спецсанаторії, спецлікарні та ін. Щоб узаконити своє панівне становище в суспільстві в Конституцію СРСР і союзних республік було введено шосту статтю, якою КПРС проголошувалася керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства.
Соціально-політичне життя суспільства позначилося новою хвилею згортання демократії. Це викликало не тільки пасивне невдоволення , але й відкритий протест, особливо серед інтелігенції. Тих, хто погоджувався з пануючою ідеологією називали дисидентами, їх переслідували, кидали в тюрми, психіатричні лікарні. Серед відомих учасників дисидентського руху на Україні є В.Чорновіл, І.Дзюба, брати Горинь, В.Стус, В.Симоненко, Л.Лук'яненко та ін. Вони протестували проти зневажання людських прав, диктату Москви, виступали вільний розвиток національних відносин, мови, звичаїв.
В 70-х - 80-х роках різко посилюється русифікація України. Поштовх цим процесам було надано ще за часів Хрущова, коли батькам пропонувалося вибирати мову навчання для своїх дітей. Уже в 60-х роках різко скоротилася кількість україномовних шкіл, зменшилась кількість українських видань. Але процес тотальної русифікації у 60-х роках намагався стримати П.Шелест, що викликало негативну реакцію Москви, призвело до звинувачення його у націоналізмі і зняття з посади Першого секретаря ЦК КПУ.
В.Щербицький, який змінив його на цьому посту, міг би ввійти в історію як викінчений тип "малороса". Він послідовно користувався російською мовою, і навіть відмовився від терміна "український народ", вживаючи поняття "народ України".
Українська мова почала зникати із офіційного вжитку. Партійні і державні заходи проводяться російською мовою. Цією ж мовою видається наукова, публіцистична, художня література, навіть книжки для дітей і юнацтва. Якщо, наприклад, у 60-ті роки укр. мовою видавали понад 60% книжок, то в 1990 р. їх випустили в світ лише 20%.
В 1978р. вийшов "Брежнєвський циркуляр" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови та літератури, що ознаменувало собою початок нового наступу по русифікації народної освіти.
Це дало бажані наслідки. У кінці 70-х в обласних центрах республіки лишилося тільки 28%- шкіл з укр. мовою навчання та змішаних російсько-українських. У Донецьку взагалі не лишилося ні жодної.
У 1983 р. приймається "Андроповський указ" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах. Учителі, що викладають російську мову одержують 15% надбавку до заробітної плати. Застосовується практика звільнення учнів від вивчення укр. мови за заявою батьків.
Дійшло до того, що спілкування рідною мовою у повсякденному житті стало викликати підозру. Наприклад, один із свідків на процесі Василя Стуса стверджував, що він був націоналістом, оскільки завжди розмовляв укр. мовою. Українська культура опинилася в важкому стані.
Отже, головними причинами наростання кризових явищ в 70-х - першій мол.80-х років були:
- деформації у суспільно-політичному житті, відверте і ігнорування демократії з боку партійно -
державної номенклатури, прорахунки в її соціально-економічній та політичній діяльності;
- не усвідомлення керівництвом гостроти становища й невідкладності суспільних перемін;
- нерішучість в практичних справах породжували благодушність і самозаспокоєність, кричуще
розходження між словом і ділом.
Все це привело до кризового стану всіх сфер суспільного життя, зокрема, до зниження ефективності суспільного виробництва, відсутності зацікавленості в результатах праці, внаслідок зрівнялівки в її оплаті, падіння реальних доходів населення, духовного зубожіння, загострення економічних проблем, швидкого витіснення укр. мови, посилення ідеологічного диктату партапарату, розправи з інакомислячими.
70-ті - поч. 80-х років отримав назву застою. Насправді ж це був час неухильного сповзання країни, а отже, і всіх з'єднаних однією долею республік, у тяжку кризу.
4. Розвиток дисидентського руху на Україні.
У постсталінський період в Україні створюються легальні та підпільні організації, метою яких були ліквідація диктату центру, вільний розвиток національних відносин, укр. культури, мови. З'являються групи правозахисників і громадянського опору, виникає течія дисидентсьтва. Усе це були вияви національно-демократичного руху, який спрямовував свої зусилля на демократизацію суспільно-політичного життя, на досягнення справжньої незалежності України. Зародження дисидентського руху приходиться на середину 50-х поч. 60-х років.
А особливого поширення він набув у другій половині 60-х рр., коли протести проти зневажання людських прав починають лунати публічно. Для боротьби з дисидентами при КДБ створюють п'яте управління. З другої половини 1965 р., з приходом до влади Л.Брежнєва, мав місце ряд політичних арештів, зокрема на Україні. Серед заарештованих були брати Михайло Миколайович та Богдан Миколайович Горині. Вони виступали зі статтями, в яких давали оцінку того, що діялося в Україні, обстоювали її незалежність. Загалом у 1965 р. було заарештовано більше 20-ти талановитих представників молодої укр. інтелігенції, які висловлювали незалежні думки, були учасниками дисидентського руху. Серед них: І.Світличний, П.Заливаха, В.Мороз, С.Караванський. Ще в 1964 р. лишили звання та відправили до психіатричної лікарні генерала П.Григоренка, за його виступи в підтримку боротьби кримських татар за повернення на їх історичну батьківщину. Перший громадський політичний протест у Радянському Союзі теж мав місце в Україні. Він був спричинений масовими політичними арештами і прозвучав під час прем'єри кінофільму С.Параджанова "Тіні забутих предків".
Велика група творчої інтелігенції - 78 чоловік (З.Франко, М.Коцюбинський, І.Драч та ін.)- зверталася в різні міжнародні інстанції: в 1966 р. - до прокурора УРСР і голови КДБ при Раді міністрів УРСР із запитами про провину заарештованих у 1965 р., писала про свавілля правоохоронних органів, безчинства властей, вимагала відкритих судових процесів. Своєрідним підсумком діяльності дисидентів часів "відлиги" була робота І.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація ?" У цей час активізувалась діяльність В.М.Чорновола. Він по свіжих слідах подій 1965-1966 рр. видає збірник матеріалів "Лихо з розуму" (1967 р., Париж). Ця книжка була удостоєна премії міжнародної журналістики, а вдома - 3 роки ув'язнення. Після повернення автор видає нелегальний журнал "Український вісник". У 1972 р. до влади в Україні приходить В.Щербицький, і починається новий сплеск арештів і розправ з інакомислячими.
Другим великим виявом національно-визвольного руху було створення в 1976 р. в "Києві Української Гельсінської групи, яку очолив письменник Микола Руденко (37 чоловік). Від попередніх дисидентів її відрізняли дві особливості: а) це була відкрита громадська організація; б) підтримували контакти з аналогічними групами в усьому СРСР. І хоча погляди членів Гельсінської групи були в основному помірковані, а Захід вимагав від СРСР дотримуватися забов'язок, взятих за Хельсінськими угодами, радянські власті влаштували дисидентам погром. До 1980 р. три чверті Гельсінської групи було ув'язнено на строки від 10 до 15 років. Ще однією складовою національно-демократичного руху було релігійне дисидентство. Учасники цього руху виступали проти різних обмежень щодо релігійних вірувань, публікацій, статусу церкви в Україні.
В своїй діяльності дисиденти, незважаючи на відвагу, натхненність та ідеалізм, випереджали події. їхній рух на той час не набув широкої підтримки серед мас. Причинами цього були:
- дисиденти не мали виразної політичної програми;
- вузька соціальна база (інтелігенція);
- жорстока система, що протистояла дисидентам.
У дисидентському або національно-демократичному русі 60-80-х рр. умовно виділяють три основні напрямки:
а) національно-визвольний - боротьба за вільний розвиток укр. мови й культури, за відновлення
самостійної України;
б) правозахисний - вимоги дотримання СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів
тоталітарної системи;
в) релігійний рух - за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за свободу
віросповідання.
Опозиційний рух 60-80-х років в Україні
- унікальне явище національно-визвольної боротьби укр. народу, її невіддільна складова частина. Здійснюваний у нових історичних умовах лише мирними, конституційними засобами рух опору окупаційне
- комуністичному режимові засвідчив невмирущість ідеї незалежності, підняв на зміну винищеним нові покоління борців, переважно з лав інтелігенції
- інтелектуальної еліти народу. Вони свідомо поклали свою волю, здоров'я, а часто й життя на олтар свободи. Але гідним вінцем їх боротьби стала Українська самостійна соборна держава.