К89 Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Поможем написать учебную работу

Выберите тип работы:

У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Имя

За способом і метою утворення: — формальні; — неформальні

За кількістю цілей: — прості; — складні

За величиною: — крупні; — середні; — дрібні

За юридичним статусом: — юридичні особи; — неюридичні особи

За формами підприємництва: — підприємства; — товариства; — банки; — страхові компанії; — інвестиційні фонди тощо

За характером адаптації до змін: — механістичні; — органістичні

Принимаю Политику конфиденциальности

Скидка 25% при заказе до 28.12.2024

ББК 65.9(2)30-2 К89

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист №1/11—1795 від 04.06.2002 р.)

У підручнику розглянуто сутність менеджменту, його місце в системі управління, роль менеджерів і управлінців, еволюцію менеджменту, види організацій як об'єктів управління, процес, функції та методи менеджменту, управлінські рішення та методи їх оптимізаціі, інформаційні системи і комунікації, керівництво в системі функцій менеджменту, проблеми відповідальності та управлінської етики, організаційні зміни та організаційний розвиток, ефективність менеджменту тощо. Висвітлено характерні особливості менеджменту на підприємствах деяких зарубіжних країн, а також можливості їх застосування в українських реаліях.

Адресовано студентам вищих навчальних закладів, а також менеджерам і підприємцям.

Рецензенти:

доктор економічних наук, професор М. М. Мартиненко, доктор економічних наук, професор Ф. /. Хміль

ІЗВИ 966—8226—04—6

Зміст

1. Сутність,

значення

та особливості

розвитку

менеджменту

1.1. Сутність і значення менеджменту

Предмет, об'єкт і суб'єкт

менеджменту 8

Категорії «управління»

і «менеджмент» 9

Методи дослідження у менеджменті 11 Менеджери та підприємці 13

Рівні управління 16

Закони,закономірності

та принципи менеджменту 17

1.2. Історія розвитку менеджменту

Передумови виникнення науки управління організацією 20

Етапи розвитку менеджменту 22

Розвиток управлінської науки

в Україні 29

1.3. Організації як об'єкти управління

Сутність і класифікація

організацій 32

Колективи (групи) працівників

в організації 37

2. Види і зміст управлінської діяльності

Фактори впливу на організацію Процес менеджменту

2.1. Функції і технологія менеджменту

Сутність, особливості та класифікація функцій менеджменту

Взаємозв'язок загальних

і койкретних функцій менеджменту

2.2. Планування

як загальна функція менеджменту

Сутність і види планування Загальна характеристика бізнес-планування

2.3. Організування

як загальна функція менеджменту

Сутність та особливості функції

організування

Побудова організацій

Аналіз та оцінювання організаційних структур управління

Формування організаційних структур управління в умовах зовнішньоекономічної діяльності Організаційні структури управління великих підприємств в умовах ЗЕД Організаційні структури управління дрібних і середніх підприємств в умовах ЗЕД

2.4. Мотивування

як загальна функція менеджменту

Сутність і теоретико-прикладні засади мотивування Матеріальне стимулювання праці

2.5. Контролювання

як загальна функція менеджменту

Сутність й особливості контролювання

Види контролю

45 53

58 61

66 91

95 100

119 129 133 138

156 165

185 187

З.Забезпечення результатів управлінської діяльності

4. Соціально-психологічні та економічні аспекти менеджменту

Система контролювання

виробничих процесів 192

2.6. Регулювання

як загальна функція менеджменту 196

3.1. Методи менеджменту

Сутність та особливості формування методів менеджменту 200

Класифікація та характеристика методів менеджменту 201

3.2. Управлінські рішення

Сутність, класифікація

та процес вироблення

управлінських рішень 217

Оптимізація управлінських

рішень 223

3.3. Інформація та комунікації у менеджменті

Сутність комунікацій

та їх інформаційне забезпечення 230

Комунікаційний процес 234

Комунікації ділових партнерів 237

Особливості спілкування

та проведення переговорів

з іноземними контрагентами 242

3.4. Керівництво та лідерство в організації

Сутність, основні засади

керівництва та лідерства 261

Підходи до керівництва 267

Стилі керівництва і 268

Конфлікти як об'єкт керівництва 288

Стреси як об'єкт керівництва 294

4.1. Відповідальність та етика

в менеджменті 299

Юридична та соціальна відповідальність у менеджменті 300

Етика у менеджменті 301

Взаємозв'язок відповідальності

й етики у менеджменті 303

4.2. Організаційні зміни, організаційний розвиток

і ефективність менеджменту

Організаційні зміни та організаційний розвиток як об'єкти управління Ефективність менеджменту

4.3. Зарубіжні системи Менеджменту Особливості японської системи менеджменту

Особливості німецької системи

менеджменту

Особливості шведської системи

менеджменту

Особливості фінської системи

менеджменту

Особливості французької системи

менеджменту

Комплексні тести

Психологічні тести

Література

Короткий термінологічний словник

305 312

315 334 339 344

348 358 377 390 399

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Процеси глобалізації у світовій економіці, поглиблення міжнародного поділу праці, формування сучасних організацій (транснаціональних корпорацій, холдингових компаній, промислово-фінансових груп, франчайзингових об'єднань тощо) вимагають створення в кожній країні клімату підприємницької активності, механізмів інноваційного розвитку, ефективної ринкової інфраструктури. Сучасний етап розвитку національної економіки України характеризується пошуком найефективніших важелів та інструментів ведення виробничо-господарської діяльності. Підвищення ролі приватної власності, розвиток фондового ринку, активізація зовнішньоекономічної діяльності потребують удосконалення механізму управління організаціями як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи організації на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інститу-ційних і структурних змін, здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції.

1.1. Сутність і значення менеджменту

Однією з найголовніших складових успіху економічно розвинутих країн світу (СІЛА, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін.) є викорис-

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

тання менеджменту, тобто науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління організацією. Менеджмент виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо. Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку СІЛА сформували три чинники — автомобілі, автомобільні дороги й менеджмент. *

Предмет, об'єкт і суб'єкт менеджменту

В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підприємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови організації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посилити управлінський вплив, зосередити зусилля всіх працівників на досягненні поставлених цілей. В організаціях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації — менеджерів. Саме ці категорії працівників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Добре підготовлений менеджер, який володіє широкими знаннями у сфері сучасної економіки, основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизняними та зарубіжними партнерами, може забезпечити успіх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризується, з одного боку, стабільністю в отриманні високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, з іншого — високою динамікою позитивних змін.

Вивчення науки про менеджмент є обов'язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей в усьому світі. В Україні дисципліни «Менеджмент» (напрям підготовки «Економіка і підприємництво») і «Основи менеджменту» (напрям підготовки «Менеджмент») входять у відповідні державні стандарти і є важливим чинником здобуття економічної освіти.

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1. Теоретичні засади управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).

Сутність і значення менеджменту 9

2. Практика управління організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).

3. Проектування систем менеджменту (формування взаємопов'язаних і взаємодіючих управлінських важелів, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи організації на керовану).

Об'єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, корпорацій, господарських товариств, об'єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню в майбутніх економістів та менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Отже, суб'єктом вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв'язки в системі менеджменту.

На сучасному етапі розвитку національної економіки України використання надбань вітчизняного та зарубіжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управлінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та структурних змін, сприяти формуванню гнучкості шляхом нарощення здатності до адаптивності в умовах жорсткої конкуренції.

Категорії «управління» і «менеджмент»

Термін «менеджмент» в Україні почали використовувати на початку 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-адміністративної економічної системи і початком інтеграції країни у світовий економічний простір. Поряд із ним застосовується термін «управління». Однак між цими термінами існує суттєва відмінність, тому їх не можна ототожнювати. Управління — це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосу-

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Сутність і значення менеджменту

ється лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).

Менеджмент — цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На рис. 1.1 показано співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент».

Рис. 1.1. Співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент»

Феномен менеджменту викликав зацікавлення представників багатьох наук і професій. Нині у світі існує понад п'ятдесят визначень поняття «менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «ію тападе» — керувати, яке походить від латинського «тапиз» — рука. Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській діяльності. Наприклад, Оксфордський словник англійської мови дає такі його тлумачення:

1) Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).

2) Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент — це вміння й адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників).

4) Менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність принципів, методів, засобів, функцій і форм управління організаціями, установами з метою реалізації стратегічних планів, досягнення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

З функціонального погляду менеджмент — це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, покликаний забезпечити формування та досягнення цілей організацій (підприємств, товариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

За напрямами реалізації функцій менеджмент поділяють на такі види:

— виробничий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

— фінансовий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

— маркетинг — управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну і споживчу цінність.

Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм (менеджмент) як американська теорія управління зміщує акцент з правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських стосунків, психофізіології праці, психотехніки, колективної психології. Менеджерів розглядають як розпорядників економічного життя суспільства. Економісти Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію мети підприємства — задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг.

У менеджменті основними є такі категорії: «організації», «функції управління», «рівні управління», «методи менеджменту», «стилі керівництва», «комунікації», «управлінські рішення» тощо.

Методи дослідження у менеджменті

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і принципів менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчення досліджуваного явища в розвитку з урахуванням причин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні цілого на частини і розгляданні їх як цілого. Використовують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірювання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною формою порівняння планових і звітних показників, надходжень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, аналогового, математичного). Застосовують їх за умови, коли неможливо через складність взаємозв'язків дослідити розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи. їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визначення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприйняття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або ймовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадковостей. До цієї групи належать методи елементарної математики (диференційне, інтегральне та варіаційне обчислення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); методи математичної статистики (виробничі функції, міжгалузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи математичного програмування (метод випуклого програмування, сіткове програмування, управління запасами тощо); методи економічної кібернетики (системний аналіз, імітаційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Для розширення пізнавальних, дослідницьких можливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

Сутність і значення менеджменту

Менеджери та підприємці

Однією з центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер.

Менеджер — управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Ролі менеджерів. Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які об'єднав у три групи.

1. Міжособистісні ролі:

— головний керівник;

— лідер;

— ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами.

2. Інформаційні ролі:

— приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої);

— розповсюджувач інформації;

— представник (при зовнішніх контактах організації).

3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

— підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення організації;

— ліквідатор порушень у діяльності організації;

— розповсюджувач ресурсів;

— відповідальний за переговори, які веде організація. Кожен менеджер виконує всі ролі. Однак їх значущість визначається конкретними посадами управлінців.

Сучасний менеджер повинен володіти багатьма важливими для його успішного професійного функціонування якостями, які можна звести до чотирьох основних груп.

1. Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість; авторитетність; здатність до інновацій та розумного ризику; уміння здійснювати антикризове управління тощо.

2. Адміністративно-організаційні: оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль; уміння залежно від ситуації змінювати стиль управлінської діяльності; уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію; здатність стимулювати ініціативу; послідовність у своїх діях; уміння дово-

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

дити справу до кінця; інтернальність (усвідомлення, що від нього залежить успіх справи); внутрішній контроль; уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих; усвідомлення меж своєї влади; здатність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо.

3. Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстра-вертність (спрямованість зусиль, енергії на зовнішній світ); уміння керувати конфліктами; чітко висловлювати свої думки та публічно виступати; інтелектуальність; здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

4. Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов'язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.

Завдання підприємців. Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна ключова фігура — підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, забезпечення результативної інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), реалізовує її за власні або позичені кошти (засновує підприємство з випікання хліба, фінансує ввесь процес) та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління створеною підприємцем організацією. Відмінності між менеджером та підприємцем відображені у табл. 1.1.

Сутність і значення менеджменту

Таблиця 1.1 Відмінності між менеджером та підприємцем

Ознаки	Характерні особливості
	Менеджер	Підприємець
1. Формальний статус	Є найманою робочою силою, залученою на певних умовах для здійснення управлінської діяльності	Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника тощо, який використовує свої або позичені кошти та інші ресурси
2. Виробничо-господарська орієнтація	Зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів	Зорієнтований на пошук нових можливостей
3. Здійснення задуманого	Приймає рішення та забезпечує його виконання	Ризикує, тобто може замінити ідею, яка виявилася нежиттєздатною
4. Залучення ресурсів	Залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у їх нагромадженні	Залучає ресурси для досягнення визначеної мети, виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо
5. Матеріальні інтереси	Отримує за свою роботу заробітну плату	Є власником або розпорядником ресурсів і майна організації, бере участь у прибутках, отримує дивіденди
6. Ставлення до побудови організації	Використовує організаційну структуру управління, яка склалась, і має ієрархічну природу	Надає перевагу горизонтальним організаційним структурам, які опираються на неформальні зв'язки

Певною мірою ролі менеджера і підприємця можуть збігатися. Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, може його очолити, тобто стати менеджером. А менеджер може відкрити власну справу й стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції працівників конкретизуються, і вони займуть відповідні позиції в організації. Тривале поєднання ролей «підприємець-менеджер» можливе тільки на невеликих підприємствах.

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Рівні управління

Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902—1979) називає три рівні управління:

— технічний;

— управлінський;

— інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):

— керівники низової ланки (операційні управлінці);

— керівники середньої ланки;

— керівники вищої ланки.

Форма піраміди (рис. 1.2) демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців. У табл. 1.2 наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.

Керівники вищої ланки управління

Управлінський рівень

Керівники середньої ланки4 . управління

Технічний рівень

Керівники низової ланки управління (операційні управлінці)

Рис. 1.2. Графічне зображення рівнів управління

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів управління спричинить зниження ефективності менеджменту в організації.

Сутність і значення менеджменту

Таблиця 1.2

Характеристика рівнів	управління
РІВНІ	Представники рівнів	Функції представників
управління	управління	рівнів управління
Інституційний	Директор,	Забезпечують інтереси
рівень	заступники	і потреби власників,
	директора;	здійснюють стратегічне
	президент, віце-	і загальне керівництво,
	президенти; ректор,	виробляють політику
	проректори та ін.	організації
Управлінський	Завідувач відділом,	Забезпечують реалізацію
рівень	декан, начальник	політики функціонування
	цеху, начальник	організації, розробленої
	відділу тощо	вищим керівництвом,
		відповідають за доведення
		деталізованих завдань
		до підрозділів та їх
		виконання
Технічний	Майстер, начальник	Відповідають за донесення
рівень	виробничої дільниці,	поставлених завдань до
	завідувач бюро,	безпосередніх виконавців
	завідувач кафедри,	та ефективність їх
	старший продавець	виконання
	тощо

Закони, закономірності та принципи менеджменту

У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономірності та принципи. їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками.

Закони менеджменту. В управлінській діяльності використовують сталі та незаперечні норми управління організаціями, тобто закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

2. Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом ниж-

---------и ,

Бібліотека ТУП

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Сутність і значення менеджменту

чим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

Закономірності менеджменту. Об'єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв'язки між явищами, процесами, категоріями менеджменту є закономірностями менеджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділяють такі закономірності:

— процесу менеджменту;

— функцій та методів менеджменту;

— управлінських рішень;

— керуючої та керованої систем організації;

— внутрішнього та зовнішнього середовища організації;

— розвитку менеджменту тощо.

Принципи менеджменту. Важливу роль в управлінській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями.

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування.

3. Ієрархічність. Передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

4. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно

впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

5. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

6. Економічність. Формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень тощо, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

7. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

8. Системність. Відповідно до цього принципу організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмова від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постійно змінювались.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте сутність терміна «менеджмент» і вкажіть його відмінність від терміна «управління».

2. Наведіть класифікацію менеджменту за ознакою напрямів реалізації та охарактеризуйте кожен із видів менеджменту.

3. Охарактеризуйте категорійний апарат менеджменту.

4. Поясніть методологію менеджменту і на конкретних прикладах охарактеризуйте методи дослідження, що застосовуються у менеджменті.

5. Які основні функції менеджерів та підприємців? Охарактеризуйте їх.

6. Сформуйте портрет сучасного менеджера: риси, якості, функції, ролі тощо.

7. У чому полягає необхідність поділу управлінської праці? Що зумовлює вертикальний та горизонтальний поділи?

8. Дайте всебічну характеристику інституційному, управлінському та технічному рівню управління і на прикладах поясніть взаємодію між ними.

9. Поясніть дію законів, закономірностей та принципів менеджменту на прикладі конкретної організації (підприємства, установи, групи, відділу тощо).

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

10. Охарактеризуйте взаємозв'язки між основними принципами менеджменту.

11. Обгрунтуйте на конкретних прикладах пріоритетність навичок (концептуальних, технологічних, комунікативних) для представників кожного з рівнів управління та поясніть, чому рівні управління графічно зображують за допомогою піраміди.

12. Охарактеризуйте відмінність між менеджером і підприємцем щодо їх фінансового та майнового стану.

13. За допомогою застосування соціологічних методів дізнайтесь у своїх колег, якими, на їхній погляд, рисами та якостями повинен володіти сучасний менеджер.

14. Обгрунтуйте переваги та недоліки трактувань терміна «менеджмент». Оберіть оптимальний варіант.

15. Яка роль менеджерів та підприємців у розвитку національної ринкової економіки?

Теми рефератів

1. Об'єкт, суб'єкт та предмет менеджменту як науки.

2. Менеджмент: сутність, трактування, особливості.

3. Методологія менеджменту.

4. Портрет сучасних менеджерів (на прикладах менеджерів ефективних компаній).

5. Успішна кар'єра менеджера: необхідні риси, якості, передумови.

6. Підприємці як рушійна сила прогресу суспільства.

7. Поділ управлінської праці: сутність, причини, наслідки.

8. Принципи менеджменту: сутність, різновиди, формування.

9. Особливості взаємодії менеджерів і підприємців.

10. Правове забезпечення діяльності підприємців як суб'єктів господарювання.

1.2. Історія розвитку менеджменту

Наука про менеджмент виникла на початку XX ст. і динамічно розвивається. Цей процес зумовлений науково-технічним прогресом, нарощенням масштабів виробництва, необхідністю систематизації, чітким і раціональним використанням набутого досвіду, зростанням ролі людського фактора як потужного ідейного генератора тощо.

Передумови виникнення науки управління організацією

Необхідність в управлінській діяльності виникла на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були певним чином будувати свою

Історія розвитку менеджменту

діяльність. Так, у процесі полювання, пошуку рослинної їжі виникала потреба у створенні груп мисливців, збирачів плодів тощо. З'являлися перші лідери (вожді), виникала необхідність в управлінських (хоч і примітивних) функціях (розроблення плану полювання на мамонта, розташування мисливців під час полювання на хижаків, заохочення членів колективу шляхом поділу туші та ін.). Але ця управлінська діяльність здійснювалася не послідовно (щоразу мала різний характер), не продумано (не застосовувались єдині принципи та підходи, не бралися до уваги закономірності та попередній досвід). Тому це не дає підстав стверджувати, що наука про менеджмент зародилась у первісні часи. Навіть за рабовласницького ладу, феодалізму певних обґрунтованих підходів та механізмів менеджменту не було створено. Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляв своїм князівством (королівством), приймаючи рішення на власний розсуд, без урахування відповідних принципів, прогнозів, не роблячи навіть спроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий досвід, сформувати підходи, принципи тощо.

З розвитком виробничо-господарської діяльності людей виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак управління ними не ґрунтувалося на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.

Потреба в науці про менеджмент з'явилася наприкінці XIX — на початку XX ст., що було зумовлено появою машинного виробництва. Саме тоді почали формуватися великі підприємства, на яких працювали десятки, сотні, навіть тисячі людей. У зв'язку з цим виникли проблеми планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи стимулювання працівників, розроблення технологічних процесів, забезпечення точного обліку, контролю тощо. Саме розвиток машинного виробництва зумовив необхідність дослідження економістами, соціологами, психологами та технологами закономірностей управління людьми, з'ясування тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розроблення стандартних положень, інструкцій тощо. У процесі цих наукових досліджень було сформульовано перші принципові положення, вироблено механізми та рекомендації щодо управління виробничо-господарською діяльністю.

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Етапи розвитку менеджменту

В історії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4. Активне застосування кількісних (економіко-ма-тематичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.

5. Формування системних та ситуаційних підходів.

6. Комп'ютеризація управлінських процесів.

1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва. Характеризується підвищенням ефективності організації шляхом удосконалення виробничих процесів та операцій. На цьому етапі менеджерів цікавлять технічні підходи, які включають не лише машини, станки, обладнання, всі види технологій, а й управлінські знання, організаційні структури, методи виробничого планування, способи розробки робочих місць, прийоми та навички роботи, механізми забезпечення підвищення кваліфікації та підготовки робочої сили. Цей етап характеризується розвитком школи наукового управління, «фордизму», класичної (адміністративної) школи управління та ін.

Школа наукового управління (1885—1920 рр.). В її основі роботи Фредеріка Тейлора (1856—1915), Френка Плбрейта (1868—1924) і Лілії Гілбрейт (1878—1972) та ін. Вони займалися дослідженням на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Ф. Тейлор і подружжя Гілбрейт (Джілбрейт), які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудової активності, нормуванням праці тощо. Завдяки концепції наукового управління менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень. У працях «Управління фабрикою» (1903) та «Принципи наукового менеджменту» (1911) Ф. Тейлор розробив комплекс методів наукової організації праці, що базувалися на засадах хронометражу, стандартизації прийомів і знарядь праці. Його основоположні принципи ґрунтуються на такому твердженні: «...якщо я на науковій основі

Історія розвитку менеджменту

відберу людей, на науковій основі їх підготую, надам їм дієві стимули та поєднаю роботу і людину, тоді я зможу отримати сукупну продуктивність, яка буде перевищувати внесок, зроблений індивідуальним працівником». Принципи наукового управління Ф. Тейлора подано на рис. 1.3.

Вимірювання праці

Індивідуальність і виробничий процес

Мотивація

Складання програм стимулювання

ПРИНЦИПИ НАУКОВОГО УПРАВЛІННЯ Ф. ТЕЙЛОРА

Роль профспілок

Розвиток управлінського мислення

Правила та стандарти менеджменту

Складання завдань-інструкцій

Роль «синіх» та «білих комірців» в отриманні поточного результату

Рис. 1.3. Принципи наукового управління Ф. Тейлора

Заслуга Ф. Тейлора як засновника школи «наукового управління» полягає в тому, що він розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові методи підбору, розстановки і стимулювання працівників.

Школа «фордизму» (1899—1945 рр.). її засновник Генрі Форд (1863—1947) розробив теорію, в основу якої поклав ідею потоково-масового виробництва. Систему управління, що ґрунтується на цій теорії, було названо «терором машини». Г. Форд спершу працював менеджером Детройтської автомобільної компанії, а потім, ставши її власником, сформував механізми чіткого контролю і планування, ефективного мотивування, конвеєрного складання, безперервних технологічних процесів, інноваційного розвитку, активного адміністрування.

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Класична (адміністративна) школа управління (1920—1950 рр.). Головні її напрацювання стосуються ролі та функцій менеджерів. Започаткована Анрі Файолем (1841—1925), якого вважають «батьком» менеджменту. А. Файоль був керівником інституційного рівня управління, оскільки керував французькою вугільною компанією. Інші засновники адміністративної школи — Ліндан Ірвік (консультант з питань управління в Англії) та Джеймс Д. Муні (працював в компанії «Дженерал Моторе») — також були практиками. А. Файоль поділив процес управління на 5 основних функцій: планування, організування, розпорядництво, координування та контролювання. На основі його розробок у 20-х роках XX ст. було сформульовано поняття «організаційна структура управління підприємством» (система взаємозв'язків, неперервних взаємопов'язаних дій — функцій менеджменту).

А. Файоль сформулював 14 принципів менеджменту:

— поділ праці;

— повноваження та відповідальність;

— дисципліна;

— єдиновладдя;

— єдність напряму діяльності;

— підпорядкування особистих інтересів загальним;

— винагорода персоналу;

— централізація;

— ієрархія управління;

— порядок;

— справедливість;

— стабільність робочого місця;

— ініціатива;

— корпоративний дух.

Цією школою було вперше розроблено обґрунтовані теоретичні засади менеджменту та визначено пріоритетну роль менеджера як керівника та організатора.

2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків. Цей етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; зосередженням уваги на соціальних аспектах, які охоплювали різноманітні форми морального та матеріального стимулювання працівників, стилі управління, участь працівників у процесі прийняття управлінських рішень, організаційну культуру, можливості кар'єри та просування за службовою ієрархією. На цьому етапі сформувалися дві основні школи: людських стосунків та поведінських наук.

Історія розвитку менеджменту

Школа людських стосунків (1930—1950 рр.). Засновником її є Мері-Паркер Фолліт (1868—1933) та Елтон Мейо (1880—1949). М.-П. Фолліт першою почала трактувати менеджмент як «забезпечення виконання робіт з допомогою інших осіб». Представники цієї школи рекомендували здійснювати управління людьми шляхом впливу безпосередніх керівників на підлеглих, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вони виходили з того, що уважне ставлення до людей значно підвищує продуктивність праці. На відміну від попередніх шкіл, де переважала турбота про виробництво, у цій школі головну увагу зосереджено на турботі про людину, тобто на вдосконаленні діяльності організації за рахунок підвищення ефективності її трудових ресурсів.

Школа поведінських наук (з 1950 р. до сьогодення). Сформувалася завдяки напрацюванням Кріса Аржири-са (1925 р.н.), Ренсона Лайкерта, Дугласа Мак-Грегора (1906—1964), Фредеріка Герцберга (1923 р.н.) та інших учених-біхевіористів (англ. Ьепауіог — поведінка). Основу її становлять методи налагодження міжособистіс-них стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок (з другої пол. XX ст.). Однією з передумов формування цього етапу було виникнення на підприємствах проблем перевиробництва, спричинених незабезпеченим попитом. Системи управління людьми, створені орієнтованими на ринок управлінськими школами, почали застосовувати маркетингові концепції. Тобто планування виробничої і реалізаційної діяльності, організування діяльності та підбір відповідних кадрів, формування систем матеріального і нематеріального стимулювання, контролювання та регулювання на всіх етапах процесу управління почали здійснювати відповідно до вимог ринку (попиту, пропозиції, конкуренції, умов збуту, цільових сегментів ринку тощо).

4. Активне застосування кількісних (економіко-мате-матичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення (середина XX ст. — до наших днів). Особливість етапу полягає в широкому застосуванні в менеджменті математики. У той період в Англії сформувалася школа науки управління (кількісного підходу). До цьо-

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

го спонукав пошук під час Другої світової війни шляхів і методів боротьби з німецькими масовими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадка союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей (форм відображення реальності) й операцій. Після створення моделей змінним величинам надаються кількісні значення. Особливу роль при цьому відведено технічному та програмному забезпеченню.

Представники цієї школи розглядають управління як логічний процес, що може бути виражений в математичній формі. Розроблення концепцій управління ґрунтується на застосуванні математичного апарату, з допомогою якого досягається інтеграція математичного аналізу та суб'єктивних рішень менеджера. Формалізація управлінських функцій зумовила необхідність перегляду структурних елементів організації (служб обліку, маркетингу, планування тощо). З'явилися такі елементи внутріфірмового планування, як імітаційні моделі рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення оцінки багатоцільових управлінських рішень тощо.

Представники цієї школи Джеймс Марч (1928 р.н.), Герберт Саймон (1916 р.н.), Стаффорд Бір (1926 р.н.), М. Месарович, Рассел Акофф (1919 р.н.), Уест Чеечмен (1913 р.н.) та інші, сформувавши основні положення кількісного підходу, вперше почали розглядати організацію як відкриту систему, що зумовило появу системного підходу.

5. Формування системних і ситуаційних підходів у менеджменті. Розпочався цей етап з розглядом організації як системи, діяльність якої постійно залежить від різноманітних обставин, що змінюються. В основі системного підходу — використання теорії систем, яка у менеджменті сформульована наприкінці 50-х років XX ст.

Система — сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, яка має на меті досягнення певних цілей і грунтується на принципах самоорганізації, синергії і розвитку.

Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. За способом організації системи бувають закритими (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від навколишнього середовища) і відкритими (взаємодіють із зовнішнім середовищем). Усі організації є відкритими системами.

Історія розвитку менеджменту

Відособлені частини систем утворюють підсистеми (цехи, відділи тощо). Цей поділ може поглиблюватися. Для повноти картини і оптимальності висновків слід вивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну та ін.). Графічне зображення організації як відкритої системи представлено на рис. 1.4.

ВХІД (матеріали, паливо, сировина, трудові ресурси, інвестиції та ін.)

ПРОЦЕС ПЕРЕТВОРЕННЯ (виробничо-господарська діяльність)

ВИХІД (товари, послуги, напівфабрикати, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників тощо)

Рис. 1.4. Графічне зображення організації як відкритої системи

Усі названі вище школи зосереджувалися лише на певній підсистемі (наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему), не розглядаючи їх у комплексі.

Найвагоміший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду (1886—1961), який розглядав організацію як соціальну систему; Пітеру Друкеру (1909 р.н.), який зосереджував виняткову увагу на ролі професіоналізму менеджера, самоуправлінні, організаційній спрямованості тощо; авторам моделі Мак-Кінзі «7-8» — Томасу Пітерсу (1942 р.н.) і Роберту Уотерману.

Подальші розробки П. Друкера, Р. Девіса, Л. Ньюме-на, Д. Міллера та інших дослідників стали основою «емпіричної» школи менеджменту, яка мала на меті вивчення змісту праці та функцій керівників, централізації та децентралізації в управлінні, делегування повноважень і відповідальності, умов застосування цільового управління.

Сформований у 60-ті роки XX ст. ситуаційний підхід спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. При цьому менеджер повинен:

— знати процес управління, особливості індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролювання, кількісні методи прийняття рішень;

— вміти оцінювати переваги і недоліки;

— правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у конкретній ситуації, та ефект від змінних величин;

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Історія розвитку менеджменту

— обирати прийоми менеджменту, застосування яких матиме найменший негативний ефект.

Найповніше обґрунтована теорія управління в працях Джоан Вудворд (1916—1971), Джеймса Томпсона (1920—1973), Пола Лоуренса (1922 р.н.), Джона Гелб-рейта (1908 р.н.), Тома Бернса (1913 р.н.) та інших, чиї міркування передували ідеям «дослідження операцій», «моделювання», «організаційної поведінки».

6. Комп'ютеризація управлінських процесів (з 80-х років XX ст.). Передумова формування цього етапу — розвиток інформаційних і комп'ютерних систем, інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є застосування мережного оброблення даних, що забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комунікацій, обміну інформацією; створює умови для функціонування розподілених систем оброблення даних. У межах компанії, фірми, підприємства функціонують локальні мережі, які забезпечують інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні) мережі утворюються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів значно віддаленим один від одного абонентам. В Україні послуги телекомунікаційних мереж надають інформаційні мережі: ВІККІ, СВІТ (Система віртуальних інформаційних технологій), «Ділова інформація», що підтримують різноманітні бази даних, багато з яких можна використовувати в маркетинговій діяльності.

Нині у світі зареєстровано понад 200 глобальних мереж, з них 54 у СПІА, 16 — у Японії. Найпоширеніша глобальна мережа Іпіегпеі;, користувачі якої отримують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій та фірм, можуть користуватися статистичними даними більшості країн світу, регіонів, працювати з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних інститутів тощо. В інформаційних системах маркетингу можна використовувати мережу Ееісот (для держав СНД), а також спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими та маркетинговими процесами. Найпоширенішими спеціалізованими програмами є: «Магкетлп£ Ехрегт, І.І» (інструментальний засіб для розроблення стратегічного й тактичного планів маркетингу, розв'язання

задач з аудиту і планування маркетингу); система «Галактика» (середовище управління бізнесом у промисловості та торгівлі з реалізацією повного ринкового циклу: аналіз ринку, макропланування, бізнес-планування, планування операцій, виконання господарських операцій, відображення діяльності у бухгалтерському обліку та звітності, аналіз господарської та фінансової діяльності); система автоматизації менеджменту Беіо Рго V 1.5 (комплексна програма, призначена для управління закупівлями, продажем, автоматизації складського обліку, аналізу руху грошей і товарів); 8САЛА 5 (програмне забезпечення для управління комерційними підприємствами); система МІКАСЬЕ (інтегрована система бухгалтерського обліку, фінансового аналізу і управління підприємством); ОРГІСЕ 2000 для \¥шс1о\У8 (пакет програм для автоматизації роботи підприємства); програма «Ргоіесі; тапа§атепт,» (призначена для бізнес-планування інвестиційних проектів).

Розвиток менеджменту як науки був зумовлений об'єктивними перетвореннями в усіх сферах суспільства. Поява великого машинного виробництва, розвиток техніки і технології, нарощення масштабів виробничо-господарської діяльності сприяли формуванню науково обґрунтованих підходів до планування, організовування, стимулювання, контролювання і регулювання діяльності організацій, до інформаційного забезпечення, прийняття управлінських рішень.

Розвиток управлінської науки в Україні

В Україні управлінська наука протягом тривалого часу розвивалася в межах концепцій, які домінували в колишньому СРСР. Попри те що науково-пошукові дослідження були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, це дало змогу нагромадити значний досвід у галузі управління.

Розвиток управлінської науки в Україні протягом радянського і пострадянського часу охоплює 7 чітко окреслених періодів, кожен з яких характеризується певними особливостями.

1. Жовтень 1917 р. — березень 1921 р. Основне завдання — розроблення форм і методів державного централізованого управління виробництвом, обґрунтування принципів централізму, організаційних методів управління, адміністрування та державного регулювання.

зо

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Історія розвитку менеджменту

2. Квітень 1921 р. — 1928 р. Особливість періоду полягала у вдосконаленні адміністративного управління виробництвом, спробах застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, формальному вивченні можливостей участі працівників в управлінні.

3. 1929—1945 рр. Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, удосконаленням структур управління, методів добору й підготовки кадрів, планування та організації виробництва.

4. 1946—1965 рр. Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної й територіально-галузевої системи управління, що призвело до поглиблення адміністрування.

5. 1965—1975 рр. У цей час було здійснено спробу проведення господарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управління. Однак вони виявилися безуспішними, підтвердивши неефективність реформ у межах адміністративно-командної системи.

6. 1975—1988 рр. Характеризується усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, що склалася в економіці СРСР. Підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних економічних реформ.

7. 1985 р. — сьогодення. Особливістю є проведення економічних реформ, трансформація економічної системи. З огляду на суттєві ознаки управлінських дій та економічних процесів у цьому періоді виділяють 5 етапів:

1) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;

2) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу; розвиток орендних відносин;

3) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, розширення економічної свободи;

4) впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;

5) початок та розвиток ринкових реформ (охоплює події, пов'язані з реформуванням національної економіки України).

У розвиток управлінської науки істотний внесок зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850— 1902), Михайло Павлик (1896—1977), Михайло Драго-манов (1841—1895), Микола Зібер (1844—1888), Сергій

Подолинський (1850—1891), Михайло Туган-Барановсь-кий (1865—1919), Іван Вернадський (1821—1884), Григорій Цехановецький (1833—1898), Костянтин Воб-лий (1876—1947) та ін.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської науки, узагальнення досвіду розвинутих країн світу, глибинних традицій управлінської діяльності в українських організаціях, починаючи з княжих часів. Розвиток українського менеджменту відбувається в руслі трансформаційних процесів в економіці України на сучасному етапі.

Запитання. Завдання

1. Що зумовило виникнення менеджменту як науки?

2. Охарактеризуйте основні етапи розвитку менеджменту та обгрунтуйте послідовність їх виникнення.

3. Наведіть основні положення шкіл наукового управління, «фор-дизму» та класичної і поясніть, чому їх доцільно відносити до першого етапу розвитку менеджменту.

4. Поясніть сутність принципів менеджменту Анрі Файоля та охарактеризуйте взаємозв'язки між ними.

5. Обгрунтуйте необхідність і причини зміщення акцентів з виробничо-технічних аспектів на соціальні на другому етапі розвитку менеджменту.

6. Обгрунтуйте роль біхевіористів у розвитку менеджменту.

7. Які передумови спричинили виникнення систем управління, орієнтованих на ринок з другої половини XX ст.?

8. До яких позитивних наслідків привело застосування кількісних (економіко-математичних) методів у менеджменті?

9. Поясніть на конкретних прикладах сутність процесійного підходу в менеджменті.

10. Обгрунтуйте революційність застосування системного підходу у менеджменті.

11. Що зумовило необхідність комп'ютеризації управлінських процесів?

12. Охарактеризуйте програмне забезпечення управлінської діяльності.

13. Розкрийте сутність основних етапів розвитку управлінської науки в Україні.

14. Який внесок українських учених у розвиток науки про менеджмент?

Теми рефератів

1. Передумови виникнення менеджменту як науки.

2. Формування виробничого менеджменту в історичному аспекті.

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Організації як об'єкти управління

3. Основні положення концепції А. Файоля у менеджменті.

4. Трактування пріоритетності соціальної системи у менеджменті в історичному аспекті.

5. Розвиток біхевіористських концепцій.

6. Маркетингові концепції у менеджменті: сутність, класифікація, особливості застосування.

7. Системний підхід у менеджменті: причини формування, основні положення та представники.

8. Внесок М. Тугана-Барановського в розвиток науки про менеджмент.

9. Роль розвитку комп'ютерних та інформаційних технологій у підвищенні ефективності управлінської діяльності.

10. Причини та наслідки застосування кількісних (економіко-математичних) методів у менеджменті.

1.3. Організації як об'єкти управління

Намагання людей об'єднатись у групи, а надалі в організації зумовлене необхідністю задоволення їх потреб у захищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуванні тощо. Об'єднання зусиль індивідів у будь-якій сфері на засадах спеціалізації і розподілу праці з метою підвищення продуктивності і результативності виконуваних робіт спричинило необхідність визначення ролей, функцій, обов'язків кожного із членів організації.

Сутність і класифікація організацій

У процесі виробничо-господарської діяльності працівники об'єднуються з метою виконання місії, цілей та завдань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.

Організація — група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об'єднаннями тощо. На практиці використовують терміни «фірма», «корпорація» та ін. Організації класифікують за різними ознаками: способом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юридичним статусом, формами підприємництва, характером адаптації до змін.

Класифікація організацій. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні. Формальні організації — групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо. (Формальні організації називатимемо просто «організаціями»). Неформальні організації — це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

За кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов'язаних цілей), яких в економіці переважна більшість.

За величиною виокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх — сотні, а в дрібних — десятки.

Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок у банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є неюридичними особами.

За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

За характером адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, авто-кратизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

Узагальнену класифікацію організацій подано на рис. 1.5.

Організація як система. Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов'язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, наділене властивостями, відмінними від властивостей його складових. 2

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

ВИДИ ОРГАНІЗАЦІЙ

Рис. 1.5. Класифікація організацій

На сучасному етапі всі організації розглядають як відкриті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем. Відкрита система характеризується:

— цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);

— одноосібністю (кожну складову можна розглядати окремо);

— перспективністю (розвиток у напрямі вдосконалення);

— незалежністю (можливе відокремлення підсистем);

— спеціалізованістю (здатність виконувати певні роботи);

— перетворенням вхідних елементів на вихідні;

— централізацією (одна зі складових стає домінуючою);

— зростанням (тяжіння до розширення, збільшення);

— циклічністю розвитку;

— рівновагою;

— непередбачуваністю причин можливих збурень.

Відкрита система має вхід та вихід. Входом для організації як системи є всі види ресурсів (матеріали, капітал, робоча сила, інформація тощо), виходом — продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається з керуючої та керованої підсистем, щодо яких частіше вживають термін «система».

Організації як об'єкти управління

На рис. 1.6 подано процес функціонування організації як відкритої системи.

У процесі функціонування утворюється ефект синерги (зростання сукупної ефективності управлінської діяльності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окремих підсистем організації, які діють незалежно.

Організації, незалежно від їх специфіки, характеризуються такими загальними особливостями:

— визначенням місії та цілей;

— наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;

— залежністю від зовнішнього середовища (економічних і правових умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, техніки, менталітету суспільства тощо);

— горизонтальним поділом праці (визначенням конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб;

	ВХІД (матеріальні, фінансові, трудові, енергетичні, інформаційні та інші ресурси)
	і	г
ОРГАНІЗАЦІЯ
Зворотний зв'язок	----->	КЕРУЮЧА СИСТЕМА	Прямий зв'язок

		КЕРОВАНА СИСТЕМА


		г
	ВИХІД (продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність та ін.)

Рис. 1.6. Процес функціонування організації як відкритої системи

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

— вертикальним поділом праці, спрямованим на координацію роботи, тобто на здійснення процесу управління;

— необхідністю управління;

— наявністю формальних і неформальних груп;

— здійсненням певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Успіх у діяльності будь-якої організації залежить від таких умов:

— прибутковості;

— капіталізації;

— виживання;

— підприємницької ініціативи;

— розвитку комунікацій;

— результативності (ефективності);

— продуктивності;

— здатності до формування культури;

— здатності до практичної реалізації;

— здатності до саморозвитку;

— вміння ефективно використовувати інвестиції;

— здатності до самовдосконалення системи менеджменту.

Життєвий цикл організації. Розвиток кожної організації має циклічний характер, тобто проходить через певні стадії життєвого циклу, що визначають особливості виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо (табл. 1.3).

Існує й інша концепція життєвого циклу організацій, за якою виділяють чотири стадії їх розвитку: зародження (реєстрація, початкове інвестування діяльності); зростання (нарощення обсягів виробництва і збуту, формування іміджу, зростання прибутку); «пік» діяльності (максимальні прибутки, обсяги виробництва і збуту); спад (згортання діяльності та переорієнтація).

Культура організації. У процесі еволюції організація формує свою культуру, яка характеризує якісні аспекти управлінської діяльності та її відповідність економічним, організаційним, соціальним, екологічним, ергономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організації— сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації.

Організації як об'єкти управління

Таблиця 1.3

Етапи життєвого циклу організації

Етапи життєвого циклу організації	Особливості діяльності організації
1. «Народження»	Проникнення на ринок; забезпечення виживання за збиткової діяльності; забезпечення у достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації
2. «Дитинство»	Закріплення на ринку, його окремих сегментах; забезпечення беззбиткової діяльності
3. «Юність»	Суттєве розширення цільових сегментів ринку; забезпечення високих темпів зростання прибутку; інвестування розвитку на засадах самофінансування
4. «Рання зрілість»	Подальше розширення сегментів ринку; орієнтація на регіональну диверсифікацію; забезпечення стабільного росту прибутків на оптимальному рівні
5. «Завершальна зрілість»	Формування іміджу підприємства; збалансоване зростання; орієнтація на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання рівня конкурентоспроможності; забезпечення підтримання рівня прибутковості на оптимальному рівні
6. «Старіння»	Збереження позицій або часткове зменшення обсягів виробництва; згортання діяльності; зниження прибутковості, фінансової стійкості
7. «Відродження»	Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності; забезпечення умов для зростання прибутковості; залучення значних обсягів інвестицій

Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи. До суб'єктивних елементів культури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об'єктивні елементи: місцерозташування організації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.

Колективи (групи) працівників в організації

Кожна організація складається з формальних і неформальних груп (колективів), які внаслідок дії різноманітних чинників взаємодіють у різних конфігураціях, що впливає на загальну якість і ефективність діяльності.

38 Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Колектив (група) — дві й більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

Формальні групи працівників. Група і колектив є ідентичними за своєю суттю термінами (перший поширені-ший на Заході, другий — у пострадянських країнах). Групи, які створені волею керівників організації, називають формальними. Здебільшого вони виникають при поділі праці:

— горизонтальному (формування підрозділів);

— вертикальному (виникнення рівнів управління). Первинною функцією формальних груп є виконання

певних завдань і досягнення конкретних цілей.

У кожній організації існує три типи формальних груп:

— групи керівників (командні групи);

— цільові виробничі (господарські) групи;

— комітети.

До груп керівників можуть належати: президент компанії та віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділами; командир авіалайнера, другий пілот і борт-інженер; директор заводу та його заступники; начальник цеху та його заступники.

Цільові виробничі (господарські) групи формують особи, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціа-лізованими, щодо них застосовують окремі елементи цільового стимулювання тощо. Так, групу технологів і конструкторів, створену для проектування нової моделі автобуса, можна додатково стимулювати нарахуванням премії в розмірі до 50% посадових окладів. В організації можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників, рекламознавців, економістів, маркетологів, дизайнерів та ін.

Комітет — це група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, комісії, збори, команди, товариства тощо. За функціональним призначенням виділяють два основні типи комітетів:

— спеціальний (тимчасовий) — створюється для виявлення проблем, розв'язання локальних, глобальних чи делікатних питань, вироблення альтернативних рішень тощо;

— постійний — діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада організації, ревізійна комісія, товариство

Організації як об'єкти управління

покупців у процесі приватизації, група планування, комісія з розгляду скарг працівників, комісія з перегляду заробітної плати та ін.).

На нижчих рівнях управління комітети можуть створюватися з метою сприяння підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості продукції, удосконаленню технології, розв'язанню соціальних проблем, погашенню конфліктів у колективі працівників тощо. Так, в компанії «ІВМ» важливу стратегічну та оперативну роль в управлінні відіграє рада директорів, до якої входить 16 осіб. Очолюють її голова і президент, два члени (колишні її голови), а всі інші — представники від корпорацій. Голова ради директорів, президент компанії, два старших віце-президенти утворюють комітет з менеджменту, який формує політику компанії.

Створювати комітети доцільно:

— під час розв'язання проблеми в новій галузі знань, новій сфері діяльності;

— за необхідності прийняття непопулярних рішень (скорочення чисельності працівників, зменшення заробітної плати, ліквідація підрозділів, зниження на посаді тощо);

— з метою координації діяльності підрозділів, служб, окремих працівників і колективів;

— для підняття морального духу працівників організації, стимулювання «бійцівських» якостей окремих посадових осіб;

— з метою децентралізації управління, делегування певних повноважень «вниз», поділу сфер впливу між рівнями управління;

— для ефективнішої реалізації загальних функцій менеджменту;

— при виборі та коригуванні менеджером конкретного стилю керівництва.

Можливе виникнення і неформальних комітетів (наприклад, страйкового комітету). Тоді менеджер повинен застосовувати «правила гри», характерні для неформальних груп. Ефективною альтернативою може бути формалізація таких комітетів.

Формальні групи повинні працювати як єдиний налагоджений колектив. Чим краще керівник володіє механізмами управління групами і факторами впливу на них, тим сильніше він впливатиме і на окремих осіб (працівників), і на результати діяльності організації. Лі Якокка, видатний практик-менеджер у книзі «Кар'єра менеджера» зазначав, що головну увагу менеджер пови-

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Організації як об'єкти управління

нен звертати на створення згуртованого, цілісного та цілеспрямованого колективу. За його словами, у бізнесі колективи працівників слід формувати як спортивні команди, починаючи з найелементарніших речей. Гравці (члени колективу) повинні знати основні правила та прийоми гри і вміти правильно обирати свої позиції. Далі потрібно встановити дисципліну та навчити її дотримуватися, запровадивши певні стимули та санкції. Команда повинна бути дружною та націленою на досягнення певної глобальної мети, відчувати свою безпосередню причетність до бізнесових результатів.

Неформальні групи працівників. Менеджер повинен звертати на них особливу увагу, оскільки вони можуть стати домінуючими в організації, проникати в інші неформальні й формальні групи і відчутно впливати на управління. Не завжди пересічний працівник чи навіть керівник усвідомлює те, що він уже опинився в складі неформальної групи.

Для виявлення природи неформальних організацій американські дослідники, до яких з часом приєднався Елтон Мейо (1880—1949), провели кілька експериментів на заводі Хоторна (компанія «Вестерн Електрик», м. Чикаго).

На першому етапі (без участі Е. Мейо) дослідники зосередилися на з'ясуванні впливу інтенсивності освітлення на продуктивність праці. Робітників було поділено на контрольну і експериментальну групи. При збільшенні, а потім зменшенні освітлення продуктивність праці обох груп зросла. Так було виявлено, що в колективі діють чинники, які характеризуються не лише фізичними параметрами, особливостями технології, обладнання, організації виробництва.

На другому етапі (з участю Е. Мейо) було проведено лабораторний експеримент зі складальницями реле (шість працівниць). їм надали велику свободу спілкування, практикували додаткові перерви, скорочення робочого дня, тижня тощо. При цьому продуктивність праці зростала. Характерним виявилось і те, що продуктивність не знизилася і після повернення до попередніх умов роботи.

На третьому етапі внаслідок багатьох бесід, опитувань, у яких узяло участь понад 20 тис. працівників, було виявлено, що продуктивність праці залежить як від самого працівника, так і від трудового колективу.

На четвертому етапі на дільниці з виготовлення банківської сигналізації було запроваджено колективне матеріальне стимулювання продуктивності праці. Очіку-

валося, що кращі робітники будуть заохочувати працювати продуктивніше менш дисциплінованих і вправних. Але виявилось, що кваліфікованіші робітники уповільнювали темп роботи через небажання долати норми, встановлені групою. А робітники, які раніше відставали, старалися працювати краще. Тобто сформувався певний усереднений стереотип ставлення до праці. Хоторнський експеримент навів на такі висновки:

— важливими у менеджменті є чинники поведінки;

— значний вплив на результати діяльності організації мають стосунки підлеглих з керівниками;

— учасники експерименту працюють старанніше від усвідомлення особистої причетності до експерименту (так званий Хоторнський ефект);

— важливу роль у менеджменті відіграє форма контролю;

— соціальні та психологічні чинники мають сильніший вплив на продуктивність праці за належно організованої роботи, ніж фізичні (відкриття Е. Мейо дає змогу з'ясувати види соціальної взаємодії);

— кожна організація є також і соціальною системою. Результати Хоторнського експерименту активізували процес вивчення неформальних груп.

Неформальні та формальні групи мають певні спільні характеристики:

— ними управляють лідери з метою розв'язання певних завдань на основі конкретної ієрархії;

— мають певну структуру управління і взаємодії;

— використовують у своїй діяльності неписані правила (норми);

— застосовують певну систему винагород, заохочень і санкцій.

Не менш суттєвими є і відмінності між ними:

— формальні групи створюються продумано, за планом, а неформальні спонтанно;

— структура формальних груп формується свідомо, неформальних — унаслідок соціальної взаємодії;

— до формальної групи вступають з метою реалізації її цілей, отримання доходу, досягнення престижу тощо, до неформальної — для задоволення потреб у причетності, взаємодопомозі, взаємозахисті, тісному спілкуванні;

— формальна група створюється, як правило, за рішенням керівників, неформальна — внаслідок зацікавленості, симпатії тощо.

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Основні особливості неформальних груп:

— застосування соціального контролю, який здійснюється через встановлення і закріплення групових еталонів допустимої поведінки, жорстких санкцій, відчуження тощо;

— опір змінам, який виникає у зв'язку із загрозою існуванню неформальної групи;

— наявність неформальних лідерів, які посідають таке ж становище, .що й лідери формальних груп. Відмінність між ними лише в тому, що лідер формальної групи отримує свої повноваження офіційно (в конкретній сфері), а лідер неформальної — через визнання його групою. Тому сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації, але все-таки його основні функції стосуються допомоги групі в досягненні цілей та закріпленні її існування.

До характеристик, які виділяють лідера неформальної групи, належать: вік, освіта, посада, професійна компетентність, досвід, знання, інтелект, стать, характер, розміщення робочого місця, свобода пересування. Інколи у групі можуть існувати два лідери: один — для досягнення цілей групи, другий — для соціальної взаємодії.

Американський дослідник груп Дж. Хоманс виявив, що в процесі виконання завдань люди вступають у взаємодію, внаслідок чого виникають позитивні та негативні емоції в колективі, а також щодо керівників. Емоції можуть спричиняти зниження ефективності діяльності організації, прогули, плинність кадрів, появу скарг. Модель Хоманса показано на рис. 1.7.

	,------------------»	ЕМОЦІЇ	«----------------1

ВЗАЄ	МОДІЯ		ДІЯЛЬНІСТЬ

Рис. 1 7. Графічне зображення моделі Дж, Хоманса

Неформальні групи та організації можуть перешкоджати досягненню формальних цілей, негативно впливати на дисципліну праці, поширювати неправдиві чутки, сприяти висуненню некомпетентних керівників, стримувати модернізацію виробничо-господарської діяльності.

Організації як об'єкти управління

Оскільки неформальні групи (організації) є явищем об'єктивним, то менеджер повинен навчитись ефективно управляти ними. Для цього доцільно:

— визнати існування неформальної групи, а також те, що її ліквідація може спричинити розпад формальної організації;

— вміти вислуховувати думки, міркування та пропозиції членів і лідерів неформальної групи;

— впливати на діяльність неформальних груп шляхом застосування загальних методів менеджменту;

— оцінювати кожне рішення з позиції забезпечення якісної взаємодії управлінців з неформальною групою;

— залучати лідерів і членів неформальних груп до участі у виробленні управлінських рішень;

— здійснювати оперативне забезпечення працівників точною інформацією з метою запобігання неправдивим чуткам, які може поширювати неформальна група (організація).

Умови ефективної діяльності груп працівників. Управління групами слід здійснювати на засадах застосування загальних функцій менеджменту: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання. Обов'язковим елементом функціонування всіх груп є збори, на яких вирішують проблеми, виробляють і ухвалюють рішення. Важливо чітко встановити періодичність їх проведення; зміст проблем, які виноситимуться на їх розгляд; перелік учасників; технічні засоби, які необхідно буде застосувати тощо.

Дбаючи про забезпечення ефективності проведення зборів, корисно скористатися рекомендаціями американського спеціаліста Бредфорда, які зводяться до таких

положень:

— складати конкретний порядок проведення зборів;

— забезпечувати вільний обмін інформацією між членами групи;

— повністю використовувати здібності її членів (компетентність, досвід, знання, підприємливість, талант, ідеї тощо);

— створювати атмосферу довіри, самовираження;

— розглядати конфлікт як позитивний чинник і управляти ним;

— за результатами зборів підводити підсумки та окреслювати майбутні заходи;

— забезпечувати вільне передавання інформації з метою уникнення однодумства;

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Організації як об'єкти управління

— призначати «опонента» для висунення альтернативних ідей та «адвоката» для захисту навіть неправомірних позицій;

— забезпечувати вислуховування різних точок зору, а також їх критику тощо.

Менеджер повинен усвідомлювати, що група зможе реалізувати свої ідеї та забезпечити ефективну діяльність за позитивного впливу різних чинників.

• Чисельність групи. На думку різних фахівців групи можуть складатися з 3—9, 4—5, 5—8, 5—11 осіб. Відомо, що найефективніше працюють бригади робітників чисельністю від 5 до 25 осіб.

• Склад групи. Досвід свідчить, що група повинна охоплювати людей, які дотримуються різних позицій, сповідують різні ідеї, наділені неоднаковими способами мислення, поглядами на життя тощо.

• Групові норми. До них належать гордість за свою роботу, бажання досягнути мети і забезпечити прибутковість, принципи колективної праці, професійна підготовка, позитивне ставлення до нововведень, способи захисту чесності, стосунки між членами колективу, методи розподілу заробітків тощо.

• Згуртованість членів групи.

• Групова однодумність. Постає як механізм пригнічення окремої особистості з метою збереження гармонії групи.

• Конфліктність усередині групи. її можуть зумовити відмінності в цінностях, поглядах, оцінках.

• Статус членів групи. Визначається старшинством у посадовій ієрархії, посадою, розташуванням кабінету, освітою, рівнем заробітної плати (доходів), соціальними талантами, досвідом, інформованістю людей тощо.

• Ролі членів групи. Йдеться про їх участь у розв'язанні групових завдань, висуненні альтернативних рішень, підготовці інформації, налагодженні комунікацій тощо.

• Забезпеченість групи інформацією.

• Взаємини групи з керівниками організації, її підрозділами, службами, посадовими особами, а також з іншими групами.

• Наявність встановлених прав та обов'язків у членів групи.

• Швидкість прийняття та виконання рішень.

• Механізм прийняття компромісних рішень.

• Формування витрат (матеріальних, трудових, фінансових), пов'язаних із функціонуванням груп.

• Використання функцій і методів менеджменту в процесі управління групою.

• Формування, підбір (поява) лідерів групи.

• Застосування стилів керівництва при управлінні групою.

Формування груп в організації з урахуванням наведених чинників та управління ними через застосування функцій, методів менеджменту і управлінських рішень дає змогу знівелювати негативні наслідки внутрішньогру-пової і міжгрупової взаємодій та підвищити ефективність функціонування кожної групи зокрема та організації загалом.

Фактори впливу на організацію

Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.

Фактори впливу на організацію — рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів.

Фактори визначають протікання всіх організаційних процесів (постачання, виробництва, збуту, науково-технічного розвитку тощо). їх класифікують за 2 ознаками:

— рівень впливу (мікрорівень, макрорівень);

— середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє). За рівнем впливу виділяють:

— мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, партії, постачальники, споживачі, конкуренти тощо), які діють на рівні підприємств;

— макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови органів державної влади, система економічних відносин у державі, стан економіки, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес, політичні, соціально-культурні обставини, особливості міжнародних економічних відносин), вплив яких виявляється на рівні галузей та держав.

За середовищем впливу виокремлюють:

— фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини);

— фактори зовнішнього середовища організації (пов'язані з розглядом організації як відкритої системи).

Залежно від особливостей та стану виробничо-господарської діяльності на підприємстві, фактори внутріш-

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Організації як об'єкти управління

нього та зовнішнього середовища можуть виявляти як позитивний, так і негативний вплив.

Фактори внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище організації визначають внутрішні фактори — ситуаційні рушійні сили всередині організації. Основними факторами в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Характеристика факторів внутрішнього середовища організації

Фактори внутрішнього середовища організації	Зміст внутрішнього середовища організації
1	2
Цілі	Конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (групи). Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації
Структура	Взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних сфер), які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Виділяють високу і плоску структури управління організацій
Завдання	Види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін, задіюючи предмети, знаряддя праці, інформацію, людей тощо
Технологія	Засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) на вихідні (продукт, виріб). Історично технологія формувалась у процесі трьох переворотів: промислової революції, стандартизації, механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем. За ознакою рівня організації виробництва технології поділяють на групи: — технології дрібносерійного та індивідуального (одиничного) виробництва; —■ технології масового або великосерійного виробництва; — технології безперервного виробництва. 3 огляду на особливості їх внутрішньої організації та застосування на виробництві виділяють: — багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля);

Продовження таблиці 1.4

1	2
	— посередницькі технології (банківська справа); —інтенсивні технології (монтаж кінофільму). В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові
Працівники	Найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. їх ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням (склад групи, до якої входять), наявністю якостей лідера тощо
Ресурси	Це природні, сировинні, матеріальні, фінансові та інші цінності, які можуть бути використані для створення товарів, надання послуг, одержання певних результатів. Йдеться про ресурси, які організація має у власності, але ще не використовує у своїй діяльності. Основними ресурсами для забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства є: — трудові (робоча сила); — матеріальні (сировина, матеріали, комплектування тощо); — фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції та ін.); — інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, оферти (пропозиції щодо укладання угод), повідомлення тощо); — технологічні (техніка, технологія тощо); — енергетичні (паливо, мастила та ін.)

Фактори зовнішнього середовища організації. Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища — чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні. їх поділяють на фактори прямої (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності) і непрямої (впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини) дїі. Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії. Фактори зовнішнього середовища прямої та непрямої дії наведені на рис. 1.8.

При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики:

— взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища (зміна одного фактора може спричинити зміну інших);

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1 ПРЯМОЇ ДІЇ

	Споживачі

	Постачальники

	Конкуренти

	Державні органи влади

	Інфраструктура

	Законодавчі акти

	Профспілки, партії, громадські організації

	Система економічних відносин у державі

	Організації-сусіди
І
НЕПРЯМОЇ ДІЇ

Міжнародні події

Міжнародне оточення

Науково-технічний прогрес

Політичні обставини

Соціально-культурні обставини

Рівень техніки та технології

Особливості міжнародних економічних відносин

Стан економіки

Рис. 1.8. Фактори зовнішнього середовища організації

— складність зовнішнього середовища (значна кількість факторів, великий спектр способів впливу);

— рухомість зовнішнього середовища (швидкість зміни оточення організації);

— динамічність зовнішнього середовища (змінність оточення організації);

— невизначеність зовнішнього середовища (обмеженість інформації);

— взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ;

— багатогранність зовнішнього середовища. Характеристику факторів зовнішнього середовища

прямої дії наведено в табл. 1.5, а факторів зовнішнього середовища непрямої дії в табл. 1.6.

Організації як об'єкти управління

Таблиця 1.5 фактори зовнішнього середовища організації прямої дії

фактори зовнішнього середовища прямої дії	Характеристика факторів
	Вплив факторів на організацію	Вплив організації на фактори
1	2	3
Споживачі	Будь-яка організація у ринкових умовах орієнтується у своїй діяльності на забезпечення потреб споживачів, виробляючи такі товари та послуги, на які існує незабезпечений попит з їхнього боку	Організація може впливати на формування попиту та смаків споживачів завдяки рекламній кампанії, надання додаткових послуг, привабливіших пропозицій тощо
Постачальники	Постачальники забезпечують організацію необхідними вхідними елементами (ресурсами). При цьому несвоєчасні поставки, підвищення, цін на ресурси, недотримання вимог постачальниками знижує ефективність діяльності організації	Організація може застосовувати диверсифікований підхід до постачальників і таким чином захистити себе від певних ризиків та висувати свої вимоги до них
Конкуренти	Конкуренція заохочує організацію постійно вдосконалювати свою виробничо-реалізаційну діяльність з метою досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності	Поліпшення економічних, технологічних, естетичних та інших характеристик продукції суттєво впливає на ринкові позиції конкурентів
Органи державної влади -------•---------	До них належать органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. В Україні — це Верховна Рада України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, регіональні органи управління тощо. Вони розробляють, формулюють та затверджують засади функціонування організацій у державі, контролюють виконання та дотримання законодавства, інших вимог	Організації можуть вносити певні пропозиції стосовно діяльності державних органів влади, оскаржувати окремі інструкції органів державної влади, вимагаючи здійснення відповідних дій тощо

Сутність, значення та особливостьрозвитку менеджменту

Продовження таблиці 1.5

1	2	3
Інфраструктура	)хоплює фінансові нституції, транспортні сполучення, зв'язок, консалтингові служби тощо. Впливає на швидкість та якість розрахунків, перевезення, >тримання необхідної інформації, що визначає ділові відносини організації	)рганізація може бути задіяна у розбудові нфраструктури регіону, надавати сонкретні пропозиції щодо удосконалення певних складових нфраструктури тощо
Законодавчі акти	5удь-яка організація функціонує на засадах базових законодавчих актів: Закон України «Про підприємства», Закон України «Про підприємництво», Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін.	Організації можуть пропонувати певні зміни до законодавчих актів, ініціювати прийняття конкретних законів, критикувати законодавчу базу тощо
Профспілки, партії, громадські організації	Профспілки на підприємствах здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, дбають про поліпшення умов праці, підвищення її оплати, покращення охорони здоров'я та відпочинку, розвиток спорту, художньої самодіяльності. Вони укладають із керівництвом підприємства колективні договори, де обумовлюються всі питання, пов'язані з умовами, оплатою та організацією праці тощо. Партії беруть безпосередню участь в законотворчому процесі, результати якого теж безпосередньо впливають на організацію. Виступають також ініціаторами страйків, опозиційних дій тощо	Керівництво організації може відхиляти умови профспілок, не погоджуватися з окремими їхніми вимогами, вести переговори 3 НИМИ ТОЩО. Організації можуть лобіювати свої інтереси в законодавчих і виконавчих органах влади через представни ків партійних організацій тощо

Організації як об'єкти управління

Закінчення таблиці 1.5

1	2	3
Система економічних відносин у державі	Формує умови, правила і принципи функціонування організації. В ринкових умовах підприємство працює за законами попиту, пропозиції, конкуренції тощо	Якщо умови функціонування підприємств в окремій економічній системі стають нестерпними, то організації можуть протестувати, вимагати створення інших умов їх діяльності
Організації-сусіди	Впливають на організацію, працюючи з нею на одних площах, використовуючи спільні комунікації, склади, приміщення тощо	Організація може відокремити комунікації, викупити приміщення, що орендуються організаціями-сусідами, тощо

Таблиця 1.6

Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії

Фактори зовнішнього середовища організації непрямої дії	Характеристика факторів зовнішнього середовища організації непрямої дії	Приклади впливу на організацію факторів зовнішнього середовища непрямої дії
1	2	3
Міжнародні події	Будь-які політичні, економічні, соціальні, військові події, що відбуваються у світі й торкаються більше двох країн світового співтовариства	Внаслідок терактів у СІЛА були заборонені протягом певного часу всі авіарейси, що з'єднували цю країну з іншими країнами світу. Організації інших держав, які мали постачальників у СІЛА, не змогли своєчасно отримати необхідні ресурси для виробничо-господарської діяльності
Міжнародне оточення —■—---------------	Характеризує економічний, політичний, соціальний стан країн, з контрагентами яких співпрацює підприємство	Якщо одна із сусідніх держав (де розміщуються контрагенти організації) застосувала економічні санкції до нашої країни, то вона у відповідь може

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Організації як об'єкти управління

Продовження таблиці 1.6

Закінчення таблиці 1.6

1	2	3
		також запровадити певні економічні обмеження (заборона імпорту, експорту певних видів товарів, запровадження адміністративних бар'єрів тощо). Звичайно, тоді організація ризикує втратити можливість співпрацювати з контрагентами сусідньої держави
Науково-технічний прогрес (НТП)	Охоплює процес розвитку науки й техніки, що зумовлює глибокі перетворення в усіх верствах суспільства. Особливістю НТП є високі темпи розвитку науки, скорочення часу впровадження фундаментальних наукових винаходів, створення прогресивних технічних засобів, технологій тощо	Підприємство впроваджує нову сучасну технологічну лінію виробництва радіаторів. Це дає змогу поліпшити якість продукції та зменшити її вартість. У таких умовах продукція стає конкурентоспроможнішою. А підприємство стає серйозним конкурентом для інших організацій, що працюють на ринку систем опалення
Політичні обставини	До них належать обставини, що склались у процесі формування державного устрою, здійснення реформ, розвитку суспільства, політичної боротьби тощо	Напередодні виборів політики з метою досягнення позитивного іміджу в народі та для популяризації своєї громадянської позиції приймають сприятливі для функціонування підприємств законодавчі акти (зменшення податків, зростання пільг тощо)
Соціально-культурні обставини	Відображають загальний рівень культури в країні, стан соціального забезпечення громадян, доходи на душу населення, соціальну стабільність, розвиток мистецтв, літератури, науки тощо	Високий рівень культури і доходів населення сприяє формуванню висококваліфікованої робочої сили, що у свою чергу зумовлює виготовлення якісної конкурентоспроможної продукції
1	2	3
Рівень техніки та технології	Демонструє відповідність стану техніки та технології сучасним вимогам: ресурсоеко-номності, простоті в застосуванні, використанні новітніх інформаційних та комп'ютерних систем, високому рівню автоматизації, безпечності, продуктивності тощо	Якщо на підприємстві застаріле обладнання, яке є небезпечним для працівників, високотравматичним, то профспілки вимагатимуть від його керівників закупівлі сучасного устаткування для створення нешкідливих та безпечних умов праці
Особливості міжнародних економічних відносин	Включають особливості міжнародної торгівлі, міграції робочої сили, вивозу капіталу, міжнародних фінансово-кредитних і валютних відносин	Певні тарифні та нетарифні обмеження, що застосовуються іноземними країнами щодо країни базування організації, можуть зробити економічно невигідною співпрацю з контрагентами, які функціонують у них
Стан економіки	Характеризує загальний рівень розвитку економіки: високорозвинута; слаборозвинута; економіка, що розвивається; перехідна (трансформаційна) тощо	За високого рівня розвитку ринкової економіки (Японія, СІЛА), як правило, у будь-якій галузі існує сильна конкуренція, оскільки антимонопольне законодавство запобігає створенню умов для формування монополії

У XX—XXI ст. простежується тенденція до нарощення динамічності факторів середовища функціонування організацій. У зв'язку з цим формуються нові вимоги щодо забезпечення гнучкості організацій на засадах застосування широкого спектра адаптаційних механізмів.

Процес менеджменту

Процес менеджменту охоплює керуючу та керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво тощо.

54 Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Процес менеджменту — послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.

Послідовно реалізований та завершений процес менеджменту утворює управлінський цикл (рис. 1.9). При цьому організацію змодельовано як відкриту систему, що має входи і виходи та складається з керуючої і керованої систем, ^кі тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов'язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління, керовану — елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Процес управління організацією охоплює кілька послідовних етапів.

Організації як об'єкти управління

ВХІД

(матеріальні, фінансові, трудові,

енергетичні, інформаційні

та інші ресурси)

ОРГАНІЗАЦІЯ

КЕРІВНИЦТВО

о « я п

КЕРУЮЧА СИСТЕМА

І ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ \

і ~

МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ

УПРАВЛІНСЬКІ РІШЕННЯ

КЕРОВАНА СИСТЕМА

ВИХІД

(продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність та ін.)

Рис. 1.9. Графічна модель процесу менеджменту

/. Реалізація функцій менеджменту, до яких нале-ясать усі види управлінської діяльності (планування виробництва і реалізації продукції, управління розробкою технологій, конструюванням виробів, обліком, підрозділами організації тощо). Йдеться про управлінську діяльність на всіх рівнях керуючої системи організації: керівників організацій та їх заступників, начальників цехів, відділів, управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів (економістів, технологів, конструкторів, енергетиків та ін.). Це означає, що зосереджений у керуючій системі апарат управління в процесі управлінської діяльності має виконати своє основне завдання: створити систему методів менеджменту — сукупність способів впливу керуючої системи на керовану з метою забезпечення виробничо-господарської діяльності організації та отримання конкретних результатів (виготовлення продукції, надання послуг, забезпечення прибутковості, рентабельності, необхідного рівня заробітної плати, певного рівня витрат тощо).

2. Формування методів менеджменту як результатів реалізації функцій менеджменту. До них належать план виробництва, план прискорення науково-технічного розвитку, матеріальні стимули до праці, технологічна документація на виготовлення виробу тощо. Однак отримані методи менеджменту, як правило, не можуть здійснювати управлінський вплив, оскільки вони здебільшого не набувають форми адміністративних важелів. Для того щоб надати методам менеджменту дієвого управлінського впливу, необхідно їх формалізувати, тобто перетворити на управлінські рішення.

3. Формалізація методів менеджменту в управлінські рішення. Особливість цього етапу полягає у створенні механізмів трансформації методів менеджменту в накази, розпорядження, вказівки тощо. Після цього управлінські рішення (формалізовані методи менеджменту) каналами прямого зв'язку надходять із керуючої системи в керовану (рис. 1.9), здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, виготовлення виробів, надання послуг, досягнення виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.

Якщо управлінські рішення в керованій системі спрацьовують недостатньо (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про всі неточності, недоліки, відхилення каналами

Сутність, значення та особливості розвитку менеджменту

Організації як об'єкти управління

зворотного зв'язку надходить у керуючу систему (відбувається процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Відповідно, нові управлінські рішення, що спрямовані на усунення недоліків, відхилень тощо, надходять каналами прямого зв'язку в керовану систему. В такий спосіб формується циклічний механізм, внаслідок роботи якого (за необхідну кількість циклів) усуваються всі недоліки, тобто під впливом керуючої системи відбувається ліквідація проблем у керованій системі. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, не кваліфіковано, не ефективно чи є надто пасивною існує великий ризик того, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення встановлених цілей. Отже, рівень виконання керованою системою поставлених завдань і досягнення цілей перебуває в прямій залежності від діяльності керуючої системи (апарату управління).

4. Забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва. Керівництво організацією (рис. 1.9) — вид управлінської діяльності, який об'єднує трудові процеси всіх працівників, забезпечує реалізацію функцій і формування методів менеджменту, розроблення і прийняття управлінських рішень, а також формалізує вплив керуючої системи на керовану. Воно є об'єднувальним чинником у структурі категорій менеджменту, оскільки визначає напрями діяльності апарату управління, ефективність управлінських рішень, ступінь досягнення цілей організації.

Реалізація етапів менеджменту супроводжується комунікаціями (рис. 1.9), тобто процесами обміну інформацією між працівниками, підрозділами, іншими організаціями.

Запитання. Завдання

1. Надайте всебічну характеристику організаціям та наведіть їх класифікацію за різними ознаками.

2. Охарактеризуйте формальні групи, поясніть яким чином вони утворюються та наведіть приклади.

3. Які спільні та відмінні риси між формальними та неформальними групами?

4. Охарактеризуйте організацію як систему.

5. У чому сутність ефекту синергії в процесі функціонування організації?

6. Дайте характеристику концепціям життєвого циклу організації.

7. Розкрийте сутність і роль організаційної культури.

8. Змоделюйте конкретні ситуації, за яких в організаціях виникає необхідність у створенні комітетів.

9. Дайте рекомендації щодо підвищення ефективності управління неформальними групами з метою зменшення їх негативного впливу на діяльність організації.

10. Охарактеризуйте фактори внутрішнього середовища організації та розкрийте взаємозв'язки між ними.

11. Розкрийте особливості впливу факторів зовнішнього середовища на організацію.

12. Охарактеризуйте на конкретних прикладах вплив факторів зовнішнього середовища непрямої дії на організацію.

13. Розкрийте взаємозв'язки між основними категоріями менеджменту в контексті здійснення процесу менеджменту.

14. Охарактеризуйте на конкретних прикладах сутність управлінського циклу організації.

15. Обгрунтуйте за допомогою прикладів логічність, послідовність і завершеність етапів процесу менеджменту.

Теми рефератів

1. Прийоми ефективного групового управління.

2. Правове забезпечення управління організацією в Україні.

3. Концепції життєвого циклу організації.

4. Організаційна культура як чинник підвищення ефективності діяльності організацій.

5. Методи оцінки впливу факторів зовнішнього середовища на діяльність організації.

6. Процес менеджменту як відображення взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

7. Проблеми міжособистісних стосунків у колективах.

8. Хоторнський експеримент: сутність, етапи, висновки.

9. Способи підвищення рівня згуртованості членів групи з метою досягнення визначених цілей.

10. Синергія: сутність, види, потенційні наслідки.

1. геометрические характеристики плоских сечений площадь является простейшей геометрической характе
2. Организационная структура предприятия и пути ее совершенствования
3. Цель задачи и содержание дисциплины БЖД.html
4. Реферат по с-к Охрана труда в отрасли Биоэтический аспект генетических исследований человека
5. Цитокиндер.Аны'тамасы,негізгі мінездемесі.Иммунды' жауапта'ы индукция мен регуляция кезіндегі цитокиндерді' ат'аратын р'лі.Интерлейкин 'ндіруші жасушалар
6. Отличительной особенностью гражданских правоотношений является то что в любых правоотношениях одним из у
7. .Поняття та ознаки юридичної відповідальності Юр відповідальність ~ це застосування в особливому процесуал
8. Раскол и сектантство в первой половине XIX в
9. 1Образование Древнерусского государства
10. Лекция 8 Предупреждение преступности План лекции 1
11. Герман Гессе и романтизм
12. 26 Вторник 21 Среда
13. Тема 4 Типы экономических систем План1 Ры
14. 5 61752 001 ЕЛЕКТРОГАЛЬВАНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТКАНИН
15. Агрегатные функции Довольно часто требуется узнать сколько записей соответствует тому или иному запро.html
16. Курсовая работа- Форми ідеологічного контролю і піар процесу в тоталітарних суспільствах
17. Вампир Гейномиуса мелкое млекопитающее из отряда перепончатокрылых опаснейшее кровососущее животное пл1
18. Улучшение финансового состояния предприятия на базе системы принятия управленческих решений в ОАО ММК имени Ильича.html
19. Нефтяная промышленность
20. Налоговая полиция в системе государственных органов России Налоговая полиция Российской Федерации госу

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе