Ж Руссо та інші заперечували феодальну експлуатацію політичний деспотизм станові привілеї обстоювали ін
Работа добавлена на сайт samzan.net:
24. Політична думка Нового та Новітнього часу.
Початком Нового Часу традиційно вважають англійську революцію середини XVII століття. Політична думка Нового Часу формувалася під знаком ідеології Просвітництва, ідеології буржуазії — молодого прогресивного класу, який прагнув влади. Виникнувши в XVII ст. в Англії — найбільш передовій на той час капіталістичній країні, — ідеї просвітництва поширилися у Франції XVIII cт. та в інших країнах.
Просвітителі (Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Вольтер, Дідро, Ж.-Ж. Руссо та інші) заперечували феодальну експлуатацію, політичний деспотизм, станові привілеї, обстоювали інтереси широких народних мас. Вони вважали, що перетворення в суспільстві мають здійснюватись через поширення передових ідей, боротьбу з неуцтвом, релігією, антигуманною феодальною мораллю та мистецтвом, які відповідали насамперед інтересам феодально-абсолютистської держави.
Вихідною для розвитку соціально-політичної думки XVII—XVIII cт. стала ідея «природного права», що була сповнена нового змісту. Під «природними правами» в XVII—XVIII ст. малися на увазі права бути вільними в переконаннях та діях, володіти та розпоряджатися власністю, бути рівними перед законом, мати гарантії від свавілля можновладців
25. Томас Гоббс про походження і завдання державної влади.
Згідно з думками англійського мислителя Томаса Гоббса, природний стан людей - це постійний конфлікт, війна всіх проти всіх. Подібна війна випливає з егоїстичної природи людей, зі схильності робити один одному зло, що склалося внаслідок своєрідної рівності людей, права, яке припускає робити все, що завгодно і проти кого завгодно. Інстинкт самозбереження штовхає людей до укладення договору. Жертвуючи своєю свободою, вони здобувають захист з боку суверена - держави. Саму державу Гоббс порівнює то зі штучною людиною, то з витвореним Богом, то Левіафаном, біблейським персонажем, що є величезним морським чудовиськом. Тільки навіюючи страх своїм підданим, держава здатна припинити постійну війну людей. Уклавши договір, люди вже не мають права від нього відмовитися, не мають права опиратися діям суверена. Лише в тому випадку, якщо влада не здатна гарантувати самозбереження підданим, вона перестає бути законною. Будучи прибічником абсолютної монархії, Гоббс наполягав на неподільному характері державної влади і був супротивником принципу поділу влади.
26. Девід Локк і зародження політичної ідеології лібералізму.
Співвітчизник Гоббса Джон Локк дав інше трактування природному стану і відносинам людей з державною владою після підписання договору. Він вважав, що більшість людей наслідують природним правам через свою розумність і доброту, хоча можуть тягтися до владної вигоди. Тому вони потребують незалежного суддю. Створивши державу (своєрідного опікуна), народ виступає як його підопічний і як його засновник. Останнє дає право народу відміняти закони, які протирічать його інтересам.
Більше того, народ має право відібрати владу у правителів, які порушують його природні права. Дж.Локка називають батьком лібералізму. Саме його уявлення про природні права людини лягло в основу формування ліберальної ідеології.
До природних, невідсуджуваних прав людини він відніс такі:
- право на життя, що захищає безпеку людини;
- право на свободу, що знищує пригнічення людини і дає можливість визначити своє життя відповідно до своїх бажань;
- право на власність - право працювати і володіти результатами своєї праці. Дж. Локк виправдовував приватну власність, бо вважав, що вона створюється індивідуальними зусиллями й ініціативою.
30. Політичні теорії ХХ століття.
На початку XX ст. у світі виникла нова політична реальність. Вона пов'язана з оформленням масових політичних партій, які борються за владу і вплив на виборців; розвитком нових засобів масової інформації, здатних значною мірою впливати на громадську свідомість мас; потребою перебудови традиційної конфігурації відносин панування підпорядкування у суспільстві. Тому вже наприкінці XX ст. існуючі класичні політичні теорії стають неефективними.
Усупереч критичному осмисленню реалій індустріально-ринкової цивілізації К.Марксом більш виправданою в історичній перспективі виявилася парадигма лібералізму А. Токвіля. Саме соціальний консенсус, а не конфлікт став основою капіталістичного розвитку у XX ст. А мислителі, які по-новому подивилися на політику й перейшли від аналізу формальної структури влади до досліджень її реальної організації, значною мірою визначили загальний напрямок політичних досліджень у XX ст.
Генеза політичних ідей цього періоду характеризується тими проблемами, що були поставлені політичною наукою в різні періоди століття і є предметом обговорення та подальшого дослідження в сучасних умовах політичного життя.
31. Макс Вебер про три типи влади у суспільстві.
Значною мірою на формування сучасної парадигми політичної науки вплинули праці німецького філософа, соціолога, історика Макса Вебера (18641920). Він перший з європейських учених, котрий усвідомив фундаментальність феномена влади та вторинність державно-правових інституцій, відмовився від суто юридичного уявлення про владу. Стрижневою лінією його міркування є тлумачення панування як влади , що дає право керувати одним і вимагає послуху від інших. Вебер розробив соціологію панування, використавши три головних типи легітимного (суспільно визнаного панування).
Перший тип - традиційне панування, що ґрунтується на переконливості у святості традицій, законності репрезентованих ними органів, на пануванні авторитету володаря. Другий тип - раціонально-правове або легальне панування - визначає підкорення не особі, а визначеним у суспільстві законам. Для забезпечення такого типу панування необхідний професійний апарат (раціональна бюрократія). Третій тип легітимного панування - харизматичне панування, яке передбачає безумовну та ірраціональну віру в надприродні якості лідера. Структура панування подана так: 1) панівна меншість - еліта; 2) апарат управління - функціонери; 3) підпорядковані пануванню маси.
Веберівське переосмислення ідеї класичної демократії полягало в тому, що система легального панування потребує джерела додаткової легітимації з боку традиції та/або харизми. Тим самим учений пропонує концепцію плебісцитарної демократії на чолі з вождем, який стоїть над усіма іншими центрами і силами влади. Демократична система, на його думку, може бути легітимізованою через комбінацію кількох систем відносин панування/підкорення:
♦ професійний апарат керівництва (формально-раціональний засіб реалізації влади);
♦ плебісцитарний вождь (який визначає політичний курс, що здатний захопити маси);
♦ парламент (критично-контрольна інстанція традиційного типу).
32. Теорія еліт В.Паретто і Г.Моска.
Теорія еліт. її засновниками були італійські політологи Гаетано Моска (1856-1941) і Вільфредо Парето (1848-1923), які поставили собі за мету показати, яким чином і хто насправді керує суспільством.
Провідна ідея Г. Моски передбачала створення владного класу, диференціацію владних функцій, згідно з якою влада перебувала й повинна перебувати в руках меншості - еліти, тобто класу, який править, виконує свої політичні функції, монополізує владу, дістає вигоди із своєї влади. На думку Г. Моски, скрізь виникають два класи - правлячий клас і підпорядкований клас. Другим, численнішим класом, керує перший. Він його також контролює. Проте таке становище підпорядкованого класу не є перешкодою для поступового проникнення кращих представників мас в еліту.
В. Парето визначив еліту як клас, що складається з людей найбільш продуктивних і здібних у царинах своєї діяльності. Еліту як головний клас він поділяє на правлячу і не правлячу. Правляча еліта включає тих, хто безпосередньо бере участь у правлінні. Не правляча еліта - це інтелектуали, ідеологи, бізнесмени, політики тощо. Серед еліт має місце розмежування на "левів", які використовують силу, та "лисиць" - експертів з обдурення й спекуляції. Тому для збереження соціальної рівноваги потрібна циркуляція еліт. Учений наголошував на принциповій важливості зміни одного різновиду еліт іншими, на необхідності її якісно-оцінних характеристик. Тим самим він зробив крок у бік ціннісної інтерпретації еліт.
33. Ідеї класика політичного біхевіоризму Г.Лассуела.
Класиком політичного біхевіоризму вважають Гарольда Лассвелла (1902—1979), найбільш відомого спеціаліста в американській політичній науці. Значення праць Лассвелла полягає в тому, що він у своїх дослідженнях широко використовував фрейдистський підхід і сформулював на його основі теорію «політичного психоаналізу». Згідно з цією теорією одним із головних чинників, через дію якого виявляється ставлення індивіда до політики, є психологічний механізм його особистості.
З досліджень Г. Лассвелла випливає, що існує певний зв’язок між психологічним типом особистості і виконанням нею відповідних політичних ролей. Так, наприклад, людина, що належить до певного психологічного типу, може ефективно виконувати функції політичного адміністратора і водночас бути поганим теоретиком. А людина іншого психологічного типу може виступати як глибокий теоретик і навіть чудовий агітатор, але не виявляти жодних адміністративних здібностей.
Запропонована Г. Лассвеллом класифікація психологічних типів особистості також ураховує особливості психіки політичних лідерів.
Ідеологічні лідери — це індивіди, котрі пережили в дитинстві катастрофу багатьох надій. Психологічна особистість, що марить лідерством, як підкреслює Лассвелл, також часто намагається прийти в політику
34. Розвиток політичної думки в Україні.
У становленні духовної культури українського народу, що почала формуватися з давніх часів, надзвичайно важливе місце посідає політична думка. Суспільно-політична думка тісно поєднується з буттям українського народу, з його історичною долею. З далекої минувшини до нас дійшли міфи та легенди, в яких відображено тогочасні суспільні відносини, у тому числі й владні. Перші елементи політичної думки та політико-правових уявлень виникли ще за первіснообщинного ладу: «Історично першою відомою формою суспільної свідомості була родова свідомість людини епохи формування кровно-родинних і родоплемінних відносин. Усвідомлення індивідом своєї нерозривної, «кровної» єдності з родом і самосвідомість роду як цілісного суб’єкта родоплемінних відносин і суспільної виробничої діяльності були дуже важливими чинниками закріплення, функціонування і розвитку родових відносин» [1].
Провідною думкою міфологічного світогляду людини була ідея про божественне, неземне походження існуючої влади й порядку на землі, про земні відносини, що регулюються божествами. Ось чому в суспільній свідомості поступово поширюється і посідає панівне місце ідеологія божественного походження влади і пов’язаних із нею певних політичних сил.
35. Політичні ідеї мислителів Київської Русі.
Слід зазначити, що особливо багато важить в українській історії та політичному житті так звана княжа доба, яка охоплює майже п’ять століть. Вітчизняні історики виділяють у ній два періоди від середини ІХ ст.: Київський — до 1240 р. та Галицько-Волинський — до 1349 р. Протягом ІХ—ХІІ ст. у Київській Русі відбулося формування феодального суспільства, яке супроводжувалося розвитком теорії держави і права, поширенням новітніх політичних ідей, науки, літератури, філософії тощо. Провідна роль у цьому процесі, як і в усіх сферах суспільного життя, належала християнству, поширення й утвердження якого сприяло розвиткові не тільки духовно-політичного життя, а й посиленню економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами. Підтвердженням високого рівня розвитку суспільно-політичних ідей у Київській державі може бути те, що до наших днів дійшло чимало тогочасних писемних джерел та пам’яток: літописи, політико-релігійні трактати окремих осіб, релігійних діячів, збірки та зведення законів і т. п. З-поміж цих писемних джерел треба назвати, насамперед, «Повість временних літ», «Слово про закон і благодать» Іларіона, «Руську правду», Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава, «Слово о полку Ігоревім», «Посланіє» Климентія Смолятича, «Повчання» Володимира Мономаха та ін.
36. Становлення та розвиток української національної політичної думки періоду козацько-гетьманської держави.
Надзвичайно велика роль у житті українського народу в його боротьбі за волю, за незалежну й суверенну державу належить козацтву. Волелюбні традиції українського народу знайшли своє втілення у національно-визвольній боротьбі під проводом Б.Хмельницького1648-1654 рр., стрижнем політичної доктрини якого була національна державна ідея. Результатом цієї боротьби стало утворення Запорозької Січі, в якій ніколи не було кріпацтва й вперше в Європі склалася прогресивна форма господарства фермерського типу. Державотворчі процеси цього періоду здійснювалися на основ і універсалів та офіційних листів Б.Хмельницького, "Статей про устрій Війська Запорозького", Зборівського договору 1649 р.
Характерною ознакою суспільного життя козацтва був демократизм, що не могло не позначитися на формуванні тогочасної української політичної думки. Це знайшло своє яскраве підтвердження у "Пактах і конституціях прав і вольностей Війська Запорозького", які нині іменуються Конституцією П.Орлика (1710 р.). Тут уперше прозвучала в юридичному оформленні українська державна ідея, пронизана демократизмом і волелюбством. Головною ідеєю цього документа є ідея про право українського народу на вільне життя.
37 Політичні погляди вчених Києво-Могилянської академії.
Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відігравали освіта, культура, мистецтво. Полемічна література, що з’явилася в цей період, дала могутній поштовх розвитку народної освіти. Поширенню освіти багато в чому сприяли братські школи, де викладання базувалося на вітчизняному досвіді й національних традиціях. Значне поширення освіти в Україні стало важливою передумовою створення й функціонування Києво-Могилянської академії. Ця установа стала першим вищим навчальним закладом на східнослов’янських землях. Адже в той період українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королю. За цих умов єдиною владою, яку можна було протиставити польському королю та польсько-шляхетському пануванню, була влада православної церкви. Обґрунтував ідею панування православної церкви в Україні П. Могила — засновник Києво-Могилянської академії.
38 Ліберально-демократична та радикально-консервативна течії українофільства ХІХ і поч.ХХ ст.
Провідною ідеєю державницького руху з другої половини ХІХ ст. стала ідея створення власних держав, оскільки саме з їх утворенням пов'язувались надії на подолання як соціально-економічного, так і національного гноблення. Прагнення державного самовизначення представників української інтелігенції найяскравіше виявились на зламі ХІХ - ХХ ст. із підняттям українського національно-визвольного руху на вищий, у порівнянні з попереднім часом, щабель розвитку.
Впродовж ХІХ ст. інтелектуальні верстви українських земель у своєму розвитку пройшли три етапи – українознавчий, українофільський та власне український, які були тісно взаємопов'язаними. На межі століть в українському інтелектуальному середовищі формувались такі течії політичної думки, як лібералізм, соціалізм, націоналізм. Представником українського націонал-лібералізму був М.Драгоманов. Ідеєю, яку не оминули увагою ні ліберали, ні соціалісти, на націоналісти, була ідея створення (необхідності чи, навпаки, недоцільності) української державності. Демократи-націоналісти вважали природним правом нації мати для розвитку такі самі умови, які мали всі інші – державні – нації. Світ їм бачився світом рівноправних державних націй. Консервативно настроєні націоналістичні діячі, відстоюючи ідею державності, вимагали повернення тих прав, які українська нація "вже мала" в минулому і які в неї були відібрані. Повернення прав, тобто вихід із стану "нації-раба", на їхню думку, забезпечив би українцям умови для розвитку свого "я". Радикали стояли на позиції вищості українців супроти, перш за все, росіян. Відстоюючи ідею української національної винятковості, українську державність вони розглядали як таку форму існування нації, що забезпечить її панування у Східній Європі.
39. Політичні погляди М.Грушевського.
М. С. Грушевський (1866—1934) — видатний український учений-історик, політолог, публіцист і політичний діяч. Витоки своїх політичних поглядів сам М. Грушевський визначив у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання», яку він підготував за кордоном. У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритету інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Ідея пріоритету інтересів народу як критерію суспільного прогресу є провідною в усій науковій і громадській діяльності Грушевського. Процес історичного розвитку, з одного боку, спільність території, політичні й культурні впливи — з іншого, «постійно перемішували українську народність, зводячи її до більш одноманітних форм».
Саме така подвійна мета — земля і воля — готувала, на думку Грушевського, матеріал для української нації, сповнювала життя українського народу цим одвічним прагненням, формувала його право, мораль, весь світогляд; давала йому свого роду релігію праці.
Досліджуючи цю проблему, учений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом його навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою. Новий характер українсько-російських взаємин після Жовтневої революції 1917 р. в Росії вніс значні корективи в політичну програму М. Грушевського. він піддає різкій критиці політику радянської Росії в Україні, оскільки вважає, що вона фактично продовжує стару царську політику. Учений писав з цього приводу, що більшовицькі керівники, які своїм завданням поставили федеральне об’єднання великоруської та української демократії, під своїм федералізмом приховують найгірший терористичний централізм.
40 Політичні погляди І.Франка.
Видатний український поет, письменник, публіцист і громадсько-політичний діяч Іван Франко (1856—1916) був одним із організаторів Русько-української радикальної партії, брав участь у виданні її друкованих органів, видавав журнал «Житє і слово». Погляди І. Франка на державу були близькими до марксистських. Виникнення держави він пов'язував з виникненням приватної власності та суспільних класів. Найважливішою ознакою держави вважав відокремлений від суспільства управлінський апарат, що виступає як чинник насильства стосовно суспільства. Всі експлуататорські держави були і є відчуженою від народу політичною силою, яка протистоїть народові й панує над ним. Буржуазна держава також не є винятком. Характерними її рисами є наявність міцної армії як опори існуючого політичного ладу, бюрократичного апарату, посилення виконавчої влади і зниження ролі представницьких органів. У такій державі відбувається концентрація багатства в руках нечисленної пануючої верхівки, тоді як мільйони трудівників не можуть задовольнити свої елементарні життєві потреби. Конституційність, парламентаризм не ліквідують соціальної нерівності, бо парламент насправді представляє інтереси заможних верств суспільства, а буржуазне право захищає ці інтереси і робить трудящих фактично безправними. Велику увагу І. Франко приділяв національному питанню. Він закликав інтелігенцію сприяти формуванню української нації, здатної до самостійного культурного й політичного життя і спроможної активно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки. І.Франко виступав за політичну незалежність націй. Однак така незалежність, на його думку, не передбачає обов'язкового відокремлення всіх націй, що входили до складу Російської держави. Формою політичної незалежності соціально звільнених народів може бути демократична автономія у складі федерації. І. Франко обстоював ідею федерації політично рівноправних народів з демократичною, республіканською формою правління, заснованою на громаді як первинному самоврядному територіальному об'єднанні. На його думку, вільний розвиток народів без будь-якого верховенства однієї нації над іншою здатні забезпечити соціалізм і федерація. На федеративних засадах мають будуватися відносини між народами як у межах окремих країн, так і у всесвітньому масштабі.
- Політичні ідеї В.Липинського.
Видатним українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був В. Липинський (1882—1931). Українська держава в майбутньому, на думку Липинського, має бути назалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. В Україні гетьман повинен уособлювати державу і виступати своєрідним «національним прапором», найвищим символом держави. Влада гетьмана в державі спирається на традиції, які були започатковані ще Б. Хмельницьким. існування інституту гетьманства в Україні дає можливість об’єднатися і співпрацювати в ім’я добробуту держави різним політичним угрупованням. «При монархії, — зазначав учений, — найвище місце репрезентації держави зайняте раз і назавжди гетьманом. Ніхто з монархістів на це найвище місце претендувати не може. Тому кожен скеровує свою увагу..., щоб вище місце здобути своїм найкращим виконуванням покладених на нього обов’язків». Отже, основним пунктом українського державного будівництва Липинський уважав встановлення правової монархії в традиційній формі гетьманату.
Політична програма В. Липинського базувалася на таких юридичних та економічних засадах: 1) гарантія недоторканності особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) гарантія об’єднання в українській державі всіх українських земель, а в зовнішній політиці — військового та економічного союзу з Росією і Білорусією. Важливою передумовою на шляху до здійснення цієї програми, на думку вченого, має стати поява української еліти, Вузловими пунктами своєї політичної програми В. Липинський називає поняття територіального патріотизму української нації та українського консерватизму, які, на його думку, здатні перебороти внутрішні органічні слабкості українства. Отже, монархічні погляди в поєднанні із засадами християнства, етики і консерватизму становлять зміст політичної концепції В. Липинського, концепції, яка лягла в основу державницького, консервативного напряму в українській політичній думці.
2. Архаическая Греция VIIIVI вв
3. ТЕМА- Анализ дебиторской и кредиторской задолженности Омск 2012 СОДЕРЖАНИЕ
4. Понятие и предмет КПЗС.html
5. Тема- Барическое поле Цель- изучение закономерностей распределения атмосферного давления и процессов в б
6. Расследование преступлений против личности и собственности
7. Современная философия
8. начале XX века Социологический анализ движений народничества анархизма социалдемократии
9. Понятие Преступления в Законодательстве Европейских Стран
10. Бисмилляхи арРохмани арРохим
11. Особенности языковой игры в текстах современных СМИ
12. Фармация маманды~ы бойынша фармацевтикалы~ факультетті~ 2курс студенттері ~шін микробиология вирусолог
13. 75 2008 N 25 P 7175 УДК 327477-498 ldquo;312rdquo; УКРАЇНCЬКОРУМУНСЬКІ ВІДНОСИНИ- ПРОБЛЕМИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН Оксана
14. 1 Основные особенности избирательной системы Великобритании
15. Сыктывкарский государственный университет ОСНОВНАЯ ОБРАЗОВАТЕ
16. Тема 37 Уява План 1
17. Реферат- Все о Turbo Basic
18. тематикой релевантной теме диссертации
19. Сущность и функции управленческих решений
20. Лапша домашняя с курицей