Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Окремий корпус кордонної охорони
Кордонна охорона. Її підрозділи були організовані і діяли за російськими нормативними чинниками. Згідно зі ст. 2 російського Митного статуту (вид. 1910 р.) ОКПС було засновано для перешкоди таємного провозу товарів через сухопутний і морський кордони Європейської Росії і Закавказзя, а також через кордон з Великим Князівством Фінляндським, в Закаспійській області і на правому березі Пянджу та Аму-Дар’ї. На Мурманському березі в Архангельській губернії нагляд за непроникненням контрабанди з боку Норвегії і Північного Льодовитого Океану покладався на поліцію під наглядом Архангельського губернатора. На кордонах Китаю в області Ферганській, Семиречинській і Семипалатинській, Томській губернії прикордонний нагляд здійснювала митна сторожа, тобто кордонні функції в Російській імперії виконували й деякі інші відомства, що пізніше впроваджувалось і в Українській Державі.
В 1910 р. було видано також «Правила об отдельном корпусе пограничной стражи», що увійшли до «Свода законов Российской империи» як окремий статут. Згідно з ним ОКПС підлягав міністру фінансів, якому 15 жовтня 1893 р. було присвоєно звання «Шефа Прикордонної Сторожі» з особливою формою обмундирування і спорядження, «вважаючи його в цивільних чинах». Особовий склад ОКПС – офіцери, унтер-офіцери і рядові прикордонники вважалися на дійсній військовій службі, а на цивільних чинів розповсюджувалися службові правила військового відомства. Очолював управління прикордонною сторожею, до якого входили штаб, особлива морська, військово-судова, медична і ветеринарна частини, командир корпусу. ОКПС складався із бригад і особливих відділів на чолі зі своїми командирами, що розподілялися Шефом прикордонної сторожі по прикордонних округах. До особливих і бригадних відділів належало кілька загонів, що мали назву за «дистанцією розташування». Їхня кількість і розподіл визначалися міністром фінансів. До особового складу загонів належали об’їждчики і вартівники, а в Закаспійській та Аму-Дар’їнській бригаді – ще й тимчасово наймані кінні джигіти. Окремою дистанцією (довжиною прикордонної смуги) завідував командир загону. На дистанціях розташовувалися постійні пости. На посади їхніх начальників призначалися особи унтер-офіцерського звання із числа об’їждчиків чи вартівників, які залишалися в їхньому підпорядкуванні.
При бригадних штабах ОКПС було створено навчальні загони «для підготовки унтер-офіцерського складу, освіти нижчих чинів за статутами та інструкціями, прийнятими у військах, з застосуванням для особливих потреб прикордонної служби і для виїзду молодих коней».
При бригадах і особливих відділах ОКПС існували особливі суди, які діяли на тих же підставах, що й полкові суди російського Військового міністерства, і розглядали справи нижчих чинів згідно з Військово-Судовоим статутом для муштрових частин.
При деяких частинах ОКПС діяли православні церкви з притчами. У бригадах і особливих відділах існували офіцерські зібрання, солдатські лавки і буфети, в інших підрозділах – їхні пересувні відділення. На певну кількість частин прикордонного округу наказом командира ОКПС визначалися лазарети та їхні відділення і санітарні станції 23.
Для виконання морського нагляду за непроникненням контрабанди діяла флотилія ОКПС, до якої належали всі судна корпусу. Вони розподілялися між командирами бригад і знаходилися в їхній підлеглості.
Організаційна структура Російського ОКПС була адаптована в дещо дрібному масштабі до Української Держави з огляду на суттєве зменшення довжини державних кордонів 12 червня 1918 р. на нараді під головуванням міністра фінансів А. Ржепецького в присутності командира Окремого корпусу кордонної охорони (ОККО) отамана Желиховського, начальника штабу отамана Байкова, начальників прикордонних округів: Житомирського – отамана Бєлявіна, Одеського – отамана Китченка, господаря корпусу отамана Мелентьєва і нового директора департаменту Митних зборів П. Андріїва було прийнято постанову, згідно з якою штаби Одеського та Житомирського прикордонних округів розформовувалися. Кордон Української Держави розподілявся на вісім районів, кожний із яких доручалося охороняти кордонній бригаді, підпорядкованій через свого командира управлінню ОККО. Кожна з шести сухопутних бригад (Подільська, Волинська, Північна, Курська, Хоперська, Донецька) складалася з шести відділів, до яких входило по п’ять загонів, до загону – по три пости.
Особовий склад сухопутної бригади нараховував: 76 старшин, 496 муштрових кінних і 1 646 піших, 217 немуштрових козаків. Дві сухопутно-морські бригади (Одеська і Азовська) мали по 5 відділів, 21 загону, 62 пости. Чисельність кожної з них складала: 62 старшини, 494 муштрові кінні і 186 піших, 396 немуштрових козаків. Загальна чисельність Окремого корпусу кордонної охорони встановлювалася: старшин – 701, козаків муштрових кінних – 4 274, піших – 10 733, немуштрових – 2 378.
Було вирішено посилити штаби нових бригад і відділів старшинами, урядовцями і канцеляристами. Постала необхідність термінової зміни штатів управління корпусу за умови безпосереднього підпорядкування бригад і застосування в кордонній охороні системи організації військового господарства. Командир корпусу отримав завдання відпрацювати окремий штат і сформувати за ним навчальну бригаду «для підготовки новобранців, підстаршин, фельдшерів медичних і ветеринарних, ковалів, а також вдосконалення старшин у спеціальній службі по кордонному нагляду». Для прискорення передачі наказів і отримання доповідей вказувалося на необхідність телефонізації всіх кордонних підрозділів. Постанова вимагала також встановити тісний зв’язок між кордонною охороною і митними установами, для чого включити у штат штабу корпусу старшин, які б знаходилися у розпорядженні митних інспекторів (по одному старшині на кожного з чотирьох діючих в Україні інспекторів).
Ураховуючи рішення наради, у червні 1918 р. було відпрацьовано штати кордонної охорони Української Держави.
Посада командира ОККО передбачала військове звання генерального бунчужного або значкового з річним утриманням 18 000 крб. Його помічник мав бути генеральним значковим (16 500 крб.). Безпосередньо їм підпорядковувались двоє генеральних старшин для інспекцій бригад (генеральний хорунжий або значковий – 15 000 крб.), двоє штаб-старшин для доручень (полковник – 10 200 крб.) і персональний осавул командира корпусу – військовий старшина з річним утриманням 8 400 крб. Посаді начальника штабу корпусу відповідало військове звання генерального значкового або хорунжого (16 500 крб.), його помічника – генерального хорунжого (12 000 крб.). У штатах штабу були також двоє штаб-старшин для догляду зброї (полковник або військовий старшина – 9 600 крб.) і осавул штабу (обер-старшина – 7 200 крб.). Штаб корпусу складався з чотирьох відділів: загального, персонального, організаційного і кордонного на чолі з полковниками (10 800 крб.) та трьох частин. На чолі морської частини стояв капітан 1-го або 2-го рангів (10 800 крб.); частини судових справ, санітарної і ветеринарної – генеральні хорунжі (11 400 крб.). Серед службовців відділів і частин штабу були старші і молодші помічники їхніх начальників, журналісти, архіваріуси, військові канцеляристи, літографи, діловоди, перекладачі, вартові і посильні козаки, шофери, корпусний лікар, фельдшери. У штабі корпусу було три легкові та вантажний автомобілі.
Штат управління кордонних сухопутних бригад складався з командира (генеральний хорунжий або значковий – 12 600 крб.), двох його помічників з кордонного нагляду у Волинській і Подільській бригадах і одного помічника – в інших, начальника штабу і господаря бригади, які мали військові звання полковника або генерального хорунжого з річним утриманням 11 400 крб.; двох старших осавулів (військовий старшина або сотник – 9 600 крб.), двох військових слідчих (штаб-старшина – 9 600 крб.), начальника зв’язку (обер-старшина – 7 200 крб.).
У складі штабу бригади були старші медичний і ветеринарний лікарі (полковник – 10 200 крб.), три молодші медичні і два ветеринарні лікарі (військовий старшина або сотник – 8 400 крб.); а також військові урядовці: завідуючий зброєю (7 620 крб.), скарбник (6 000 крб.), два діловоди (6 000 крб.), квартирмейстер (6 000 крб.), піп (9 800 крб.).
Муштровий склад бригадного управління представляли бунчужний (2 400 крб.), чотар (2 040 крб.), чотири ройові (1 680 крб.), 44 козаки (1 440 крб.), бригадний (2 400 крб.) і два старші телефоністи (2 040 крб.), три бригадні шофери (2 040 крб.) і три їхні помічники (2 040 крб.). Серед немуштрового складу передбачалося: п’ять бригадних (2 400 крб.), шість старших (2 040 крб.) і шість молодших (1 680 крб.) писарів, літограф (2 040 крб.), його помічник (1440 крб.), три вістові (1 440 крб.), 24 джури (кордонці строкової служби), чотири каптенармуси (2 040 крб.), два бригадні (2 400 крб.) і два старші (2 040 крб.) збройні майстри, чотири збройні слюсарі (2 440 крб.), вісім кашоварів (1 410 крб.) чотири хлібопеки (1 440 крб.), обозний чотар (2 040 крб.), 14 обозних козаків (1 440 крб.), два теслярі (2 040 крб.), бригадний (2 400 крб.) і чотири старші (2 040 крб.) шорники, бригадний (2 400 крб.) і два старші (2 040 крб.) ковалі, два шевці (1 440 крб.), бригадний (2 400 крб.) і два старші (2 040 крб.) кравці, чотири бригадні (2 400 крб.), вісім старших (2 040 крб.) і молодший (1 680 крб.) фельдшери, бригадний (2 400 крб.), два старші (2 040 крб.) і молодший (1 680 крб.) ветеринарні фельдшери, чотирилазаретні доглядачі (2 400 крб.), 14 лазаретних служників (1 440 крб.) і священик (2 040 крб.). Посадовим особам бригади належало 33 коні, три брички і 11 парних візків, а також легковий і два вантажні автомобілі.
Штати управління двох сухопутно-морських бригад суттєво не відрізнялися: була відсутня посада начальника штабу (його обов’язки виконував значковий), нараховувалось менше обслуги і канцелярських урядовців.
Бригадні відділи очолювали командири, ранг яких передбачав військове звання полковника або військового старшини (9 600 крб.). Командиру відділу підпорядковувались два помічники (обер-старшина – 6 600 крб.) і господар відділу (військовий старшина або сотник – 7200 крб.), який теж мав помічника (обер-старшина – 6 000 крб.). У штаті управління відділів передбачалися канцелярія і обоз, до складу яких входило три муштрові і 31 немуштровий козак. Коней нараховувалось 20, бричок – 2, парних візків – 6.
Командир кордонного загону мав звання обер-старшини або військового старшини (8 400 крб.). Його помічником був бунчужний (2 400 крб.). Обслуговували господарські потреби загону каптенармус, фуражир, телефоніст, коваль, швець, два хлібопеки, доглядач за кіньми, обозний і джура. У загоні нараховувалось шість коней і парний візок.
Пости сухопутної бригади складалися з начальника варти (чотар кінний – 2 040 крб.), його помічника (ройовий кінний – 1 680 крб.), 18 піших козаків, двоє кінних козаків-гонців для сполоху і кашовара. Сухопутному посту належало мати четверо коней.
Пости сухопутно-морських бригад були трьох видів. Кінний пост очолював начальник варти (чотар кінний – 2 040 крб.), його помічник був ройовим кінним (1 680 крб.). В їх розпорядженні було шість кінних козаків і кашовар.
Морський пост мав такі ж штати, але замість шести кінних козаків передбачалося стільки ж піших. Коней мали лише начальник варти і його помічник.
До складу змішаного посту, крім начальника варти, його помічника і кашовара, входило чотири піші і чотири кінні козаки. Кінні і піші козаки, кашовари отримували 1 440 крб. річних. Згодом передбачалося їх замінити призовниками строкової служби.
При штабах чотирьох бригад існували будівельні частини, які забезпечували інженерне і технічне обладнання, крім свого, ще й суміжного прикордонного районів: Одеська частина – Подільського району, Волинська – Північного, Курська – Хоперського, Азовська – Донецького. Управління будівельної частини складалося чотирьох архітекторів із вищою будівельною освітою (9 600 крб.), восьми десятників (4 200 крб.) і чотирьох писарів (2 040 крб.).
Навчальна бригада складалася з управління, канцелярії, чотирьох учбових сотень, санітарної частини, чотирьох ремонтних команд і обслуги.
Посада командира бригади відповідала військовому званню генерального хорунжого або генерального значкового (12 500 крб.), його помічника – полковника (11 400 крб.), господаря – військового старшини (10 200 крб.), старшого осавула – штаб-старшини (9 600 крб.), чотирьох командирів учбових сотень – штаб-старшини (9 400 крб.), 12 їхніх помічників – обер-старшини (8 400 крб.), чотирьох командирів ремонтних команд – штаб-старшини (9 600 крб.), восьми їхніх помічників – обер-старшини (8 400 крб.), завідуючого майстернею і школою телефоністів – військового старшини (8 400 крб.), його помічника – обер-старшини (6 600 крб.), старших медичного і ветеринарного лікарів – полковника (10 200 крб.), двох молодших медичних і ветеринарних лікарів – військового старшини або сотника (8 400 крб.). Серед військових урядовців бригади були завідуючий зброєю (7 620 крб.), діловод (6 000 крб.), скарбник (6 000 крб.), квартирмейстер (6 000 крб.). Передбачалися посади попа (7 800 крб.) і дяка (2 480 крб.). Муштровий склад козаків нараховував 503 особи, а немуштровий – 170 осіб 24.
Комплектування посад кордонних підрозділів передбачалося переважно особами вільного найму. Але це викликало певні труднощі. Некомплект осіб рядового і підстаршинського складу, які служили за контрактом, на 1 липня 1918 р. становив 90%, а з 1 липня по 1 жовтня – 70%. Тому було вирішено рядових козаків, які отримують 1 440 крб. річних і менше, заміщувати військовослужбовцями строкової служби. Некомплект старшин був значно меншим – 20% протягом 1918 р. Деякі офіцерські посади заміщувалися надстроковцями або козаками строкової служби, які закінчили курс учбових сотень навчальної кордонної бригади 25. Разом з тим при підборі вищої і середньої ланки керівництва корпусу непохитно діяли вимоги п’ятого розділу російського Положення про ОКПС, який визначав порядок зарахування і звільнення його чинів. При зарахуванні на службу до українського ОККО перевагу віддавали колишнім офіцерам російського ОКПС. Слідом за ними призначали на посади молодших муштрових офіцерів.
З липня 1918 р. командиром корпусу було призначено генерального хорунжого М. Савеліїва.
Цей досвідчений генерал. закінчив Віленське піхотне юнкерське училище, з 1882 р. служив у піхотному батальйоні Свеаборзької фортеці. Після закінчення Миколаївської академії Генерального штабу був старшим ад’ютантом штабу 41-ї піхотної дивізії. Напередодні світової війни виконував обов’язки помічника відділу Головного управління Генштабу. Всі роки війни провів на фронті. Після проголошення УНР відразу пішов на службу до української армії. Був помічником 2-го генерал-квартирмейстера Головного управління Генштабу армії Української Держави, членом комісії з організації військових шкіл і академії.
Начальником штабу залишився Л. Байков, якому також було присвоєно військове звання генерального хорунжого.
Він закінчив Тверське кінне училище в 1877 р. У складі 39-го драгунського Нарівського полку брав участь у російсько-турецькій війні 1877–1878 рр. Згодом перейшов на службу в Окремий жандармський корпус, генерал-майором став в 1913 р. 26.
Для заохочення служби в кордонній охороні встановлювалися значні пільги її особовому складу. Крім державного грошового утримання, кордонній старшині й урядовцям належало безкоштовне одержання персонального пайка натурою в розмірі одної козацької норми. Дозволялася грошова компенсація пайка. Для членів родини кордонців (жінки і дітей) дозволялося отримувати пайок за інтендантськими заготівельними цінами. Сімейні старшини й урядовці, в яких були неповнолітні діти або які отримували менше 8 400 крб. на рік, мали право на додаткову платню у розмірі 600 крб. річних. У разі користування скарбовими помешканнями в губернських і повітових містах з їхньої щомісячної плати утримувалася 1/5 частина. В іншій місцевості житло старшині й урядовцям надавалося безкоштовно за нормами: обер-старшині – дві кімнати, іншій старшині – одна кімната, а при відсутності такої можливості вони одержували додатково 20% від щомісячної платні 27. Речове задоволення їм здійснювалося за умов грошової компенсації матеріалів згідно з інтендантськими заготівельними цінами, враховуючи один комплект мундирної одежі і два комплекти взуття на рік, одну шинель – на два роки.
Рядові кордонці і підстаршини харчами, обмундируванням і помешканням задовольнялися безкоштовно. Вартість їхнього пайка була на 25% вищою, ніж козаків військової офіції, враховуючи, що кордонці розташовувались постами і їхнє артільне харчування було ускладнене. Норма розміщення рядових кордонців становила 10 осіб на 1 кімнату. Але для їхнього службового поселення було вирішено використати також розбірні бараки Червоного Хреста (благодійної організації, яка діяла під час світової війни). До цього спонукали труднощі у забезпеченні придатними для проживання помешканнями, особливо на західному кордоні, який був зруйнований військовими діями.
Наймання помешкань для кордонної охорони в 1918 р. коштувало державі 863 674 крб. З них для управління корпусу – 16 500 крб., для штабів восьми муштрових і навчальної бригад, 43 відділів, 243 загонів, 6 756 кордонців (фактично 30% від штатного складу корпусу) і 1 000 їхніх коней – 430 461 крб., для старшинських осель, крім губернських і повітових міст, – 388 373 крб. Норми розрахунку службових кімнат для штабів становили: бригади – 16; відділу – 3, учбової сотні, ремонтної команди, санітарної і ветеринарно-фельдшерської сотні, будівельної частини – 2. На їхнє опалення і освітлення в 1918 р. планувалося витратити 1 446 885 крб. Озброєння, інтендантське, інженерне майно ОККО отримував від Міністерства військових справ і Центральної ліквідаційної комісії, що була утворена для розподілення військового скарбу Південно-Західного і Румунського фронтів армії колишньої Російської імперії. Норми розрахунку зброї для кордонних були такими ж, як і для тотожних їм військових підрозділів 28. Загалом на утримання кордонців гетьманський уряд витрачав значні кошти.
Перелік основних статей кошторисних видатків ОККО на 1918 р. складався з утримання центральних установ – 673 694 крб.; грошового задоволення особового складу – 14 676 689 крб.; коштів на постачання, рихтунок і розташування підрозділів корпусу – 16 599 805 крб.; витрат на забезпечення і навігацію кордонної флотилії – 23 284 крб. (кораблі входили до загального складу флоту Української Держави, але оперативно підлягали командирам двох сухопутно-морських кордонних бригад); видатків на лікарські та ветеринарні матеріали – 368 782 крб., адміністративних витрат – 643 140 крб.; коштів на годування особового складу – 94 499 крб.; витрат на будову і ремонт споруд – 1 387 666 крб.
Разом бюджетні витрати на ОККО становили 34 667 559 крб. на 1918 р. 29. З них у травні – серпні було асигновано 9 028 170 крб. А 28 вересня 1918 р. на термінове прохання міністра фінансів гетьманом було затверджено закон про асигнування ще 5 млн. крб. Більшість з них було витрачено на грошове заохочення кордонців і матеріальне забезпечення їхньої діяльності.
Крім цього, у §8 витратної відомості зазначалися «інші видатки на керування». Їхній розпис мав такий выгляд: «По ділам о пачкарстві і видатки по агентурі 4 500, патрульні шляхи: будівля 40 000, утримання і ремонт 5 000, будування і утримання телефонів 15 000, спеціальні вчення 15 000» 30.