Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
План
Вступ
1. Особливості розвитку немовляти і догляду за ним
2. Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці
3. Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці
4. Становлення особистості в молодшому шкільному віці
5. Індивідуальні особливості розвитку і поведінки підлітка
6. Поведінкові реакції в підлітковому віці та їх урахування в ході педагогічної реабілітації
ВступУ кожної дитини є свій особистий шлях розвитку, але поряд з індивідуальними відмінностями в дітей одного й того ж самого віку спостерігається дещо загальне, завдяки чого вони здаються схожими одна на одну. Це їхні вікові особливості. На підставі цих особливостей виокремлюються певні періоди розвитку, що не є ізольованими, а взаємо перехідними; до того ж, у кожному попередньому періоді виникають і підготовлю ються елементи наступного. Проте такий перехід не завжди відбувається гладко: нерідко нові прояви поведінки є запереченням попередніх. Тоді оточуючим починає здаватися, що дитина нібито не така, якою була раніше, - настільки контрастні зміни відбулись у новому періоді. Перехід від одного вікового періоду до іншого часто супроводжується і характеризується відомими кризовими станами в розвитку.
Криза вікова - період у житті дитини, коли впродовж відносно короткого часу виявляються різкі і суттєві психологічні зрушення і зміни особистості, а розвиток набуває бурхливого, стрімкого відтінку.
Особливо детально це пояснює Л. Виготський як перехід від одного вікового періоду до іншого, при якому переважає нестійкість психіки і поведінки: дитина немов би втрачає звичний для неї спосіб ставлення до навколишнього світу і до самої себе і починає виробляти для себе новий стереотип взаємодії з оточенням. До моменту остаточного встановлення такого стереотипу створюються і виникають чисельні приводи для відхилень у поведінці й розвитку. Природно, що в ці періоди увага дорослих повинна бути більш сконцентрованою і спрямованою на запобігання таким відхиленням та готовність надати дитині вчасну підтримку, допомогу.
Психічна діяльність дитини складна і підпорядковується певним законам і закономірностям розвитку, залежить від дії багатьох факторів. До того ж, неправильне виховання може призвести до відхилень у розвитку і поведінці навіть у здорової дитини.
Закон - необхідне, суттєве, стійке повторюване відношення між процесами, предметами чи явищами.
Закономірність - упорядкованість явищ, відносна стабільність, стійкість впливаючих факторів.
Психіка дитини являє собою складний механізм взаємодії біологічних процесів дозрівання мозку та соціально-психологічних і педагогічних впливів оточуючого середовища. Умовно у психічній діяльності науковці виділяють такі сфери, як психомоторну (цілеспрямовані рухи і дії), мовлення і пізнавальну діяльність, емоційно-вольову сферу, інстинкти.
Процес фізичного розвитку дітей також відбувається нерівномірно, хвилеподібно: в одному віці може спостерігатися прискорення росту, в іншому - навпаки, помітно збільшується вага тіла при одночасному сповільненні росту. Відповідно до зазначеного показника, виділяють такі періоди тілесного розвитку дітей:
1) період першого округлення (від 1 до 4 років), для якого характерне щорічне збільшення ваги при відносно невеликому рості тіла в довжину;
2) період першого витягнення (від 5 до 7 років), який відзначається помітним ростом тіла у довжину при відносно повільному збільшенні ваги;
3) період другого округлення (від 8 до 10 років);
4) період другого витягнення (від 11 до 16 років);
5) період третього округлення, або період дозрівання (від 16 до 20 років).
Анатомо-фізіологічні особливості дітей - це вікові особливості будови і функцій організму в цілому і його окремих систем та органів.
У процесі тілесного розвитку значних змін зазнають також пропорції тіла дитини. У немовляти, наприклад, дуже велика голова порівняно з довжиною всього тіла і короткі руки та ноги, відносно довгий тулуб. З віком ці пропорції поступово наближаються до пропорцій тіла дорослої людини.
Кісткова тканина в дітей гнучка, податлива, тому вона легко деформується (повне окостеніння скелета закінчується лише у 24-25 років). Ці особливості кісткової системи важливо враховувати батькам і педагогам при організації робочого місця школяра, залученні дитини до виконання домашніх обов'язків і в навчально-виховних закладах на уроках фізичного виховання. Важливо пам'ятати, що рання спортивна спеціалізація може зашкодити нормальному фізичному розвиткові школяра.
При народженні дитина має вже сформовану м'язову систему, проте м'язи її дуже тонкі і ще не здатні до швидких і тривалих скорочень. У перші роки життя м'язи дитини ростуть тільки в довжину і залишаються досить тонкими і слабкими. Коли в дитини вдосконалюється рухова діяльність, її м'язи починають рости в ширину, збільшується їхній білковий склад, поступово наростає м'язова маса, що не закінчується з окостенінням скелета. Цей процес триває до 30-річного віку і навіть далі.
Орган - частина організму, що являє собою еволюційно складений комплекс тканин, які об'єднані загальною функцією, структурною організацією та розвитком.
У зв'язку з великою потребою в кисні у дітей спостерігається гіпервентиляція легенів: об'єм повітря, що проходить через них, майже досягає норми дорослого. До 11-12-річного віку серце дитини щодо маси її тіла теж має відносно більші розміри, ніж у дорослих. Через ці особливості організм дитини потребує більше чистого повітря, ніж організм дорослого, отже, треба дбати, щоб приміщення, де вона перебуває, регулярно провітрювалося.
Дуже важливе значення для розвитку дітей має раціональне харчування. Оскільки дитячому організму властива підвищена життєдіяльність, йому потрібна відносно більша кількість їжі на кілограм ваги, ніж дорослому. У ній повинне збалансовуватися співвідношення білків, жирів, вуглеводів, а також кальцію, фосфору, інших мікроелементів і різноманітних вітамінів. Особливе значення має білковий мінімум, тобто та найменша кількість білка, що необхідна для нормального розвитку дитини. Цей мінімум майже у чотири рази вищий, ніж у дорослих.
Характер та інтенсивність тілесного розвитку дітей великою мірою визначаються діяльністю залоз внутрішньої секреції. З їх роботою пов'язані зростання організму в цілому і окремих його частин, обмін речовин, робота м'язів і центральної нервової системи, розвиток первинних і вторинних статевих ознак.
Загальний хід фізичного розвитку дитини, підпорядковуючись біологічним законам, разом із тим зазнає значних змін під впливом різноманітних соціальних факторів: матеріального стану сім'ї, соціальио-побутових можливостей, нормального харчування, сприятливих гігієнічних умов життя.
Оскільки межа між: нормою і девіацією може бути ледве помітною, вважаємо за потрібне звернути увагу на особливості розвитку і поведінки дитини на різних вікових етапах, з тим, щоб кожний, хто причетний до справи виховання, мав можливість співставити їх із результатами власних педагогічних спостережень.
1. Особливості розвитку немовляти і догляду за нимПерший рік життя дитини з його високою інтенсивністю дуже легко піддається різноманітним шкідливим впливам. Цей віковий період являє собою сильне і нестримне прагнення до розвитку і, водночас, це період найбільш великої незахищеності. Усе життя і розвиток дитини цілковито залежать від догляду дорослих.
У доношеного новонародженого середні показники маси тіла становлять 3480 г +- 480 г для дівчаток і 3610 г +- 416 г для хлопчиків; довжина тіла відповідно 51 см +- 1,9 см і 51,5 +- 1,7 см. У нього розвинена підшкірна основа, шкіра рожева, бархатиста, вкрита пупіковим волоссям. Гарно розвинений навколососковий кружечок молочної залози, вушні раковини пругкі, пупкове кільце знаходиться на середині відстані між лоном і мечевидним відростком грудини. Крик гучний, добре виражений м'язовий тонус.
У новонародженої дитини вища нервова діяльність знаходиться на початковій фазі розвитку, але наявні три безумовні рефлекси (харчовий, оборонний, орієнтувальний) дозволяють адаптуватися в оточуючому середовищі. Починають вироблятись умовні рефлекси: дитина повертає голову до грудей матері під час годування. Рухи ще некоординовані, хаотичні, але наявний гарний хапальний рефлекс: дитина міцно стискає простягнутий до неї великий палець дорослого. Спостерігається реагування на температурний і больовий подразники.
Здоровий новонароджений спить близько 20 год. на добу, що є свідченням незрілості, слабкості, підвищеного виснаження центральної нервової системи. З відкритими очима він ще не фіксує погляд на оточуючому і не слідкує за предметами, але реагує на світло, повертаючи голову чи очі до його джерела. Відсутня також координація рухів очних яблук. Лежачи на животі, новонароджений намагається підняти голову, інколи утримує її впродовж кількох секунд.
Організація зовнішнього середовища новонародженого в домашніх умовах і батьківський догляд повинні будуватися з урахуванням особливостей нервово-психічного розвитку дитини і включати:
регулярне перевдягання дитини і догляд за шкірою, оскільки сечовиділення відбувається 17-20 разів на добу і 3-4 рази - стул;
ранковий туалет;
проведення масажу всіх груп м'язів;
щоденне купання перед останнім годуванням;
дотримання правил годування, прогулянок на свіжому повітрі.
З перших днів життя новонароджений чує звуки людської мови, що виступає могутнім засобом розумового розвитку дитини. Під час перевдягання і годування мати повинна тихо і ласкаво розмовляти з дитиною, але не заколисувати і не хитати в ліжку. Новонароджений ще не вміє розмовляти, тому виявляє свій фізіологічний стан за допомогою крику. Причин, що призводять до крику, буває багато: голод, спрага, вологі пелюшки, рубці і складки на одязі, переохолодження чи перегрівання, затримка стула і здуття живота. Інколи діти плачуть перед сечовиділенням. Якщо після усунення дефектів догляду, що пов'язані з некомпетентністю батьків, крик не припиняється, це може свідчити про погіршення соматичного стану дитини.
За перші півроку життя загальна маса дитини і маса її мозку збільшуються вдвічі; впродовж року вага немовляти збільшується втричі, а зріст - у півтора рази порівняно з вихідними показниками.
За перший рік життя дитина повинна навчитися ходити й говорити. Основу правильного фізичного і нервово-психічного розвитку дитини в немовлячому віці становлять оптимальний режим, повноцінне годування, проведення різноманітних фізичних вправ, масажу, загартовуючих процедур і постійний виховний контакт із дорослими.
До другого місяця життя всі органи чуттів немовляти розвинені настільки, що воно може відчувати і диференціювати різноманітні подразники зовнішнього середовища, реагує на дотик и натискування. Поступово зникає гіпертонус м'язів. За умови нормального розвитку немовля починає ідентифікувати окремі обличчя і предмети. Над ліжком на відстані 50 см (на рівні грудної клітини дитини) уже можна вішати яскраву іграшку. Слабкі гортанні звуки немовляти нагадують голосні „а-а-а", „е-е-е". Воно посміхається при спілкуванні з батьками, повертає голову у напрямку голосу дорослого, намагається утримувати голову у вертикальному положенні (особливо, якщо лежить на животі). З 1,5-місячного віку немовля вже не просто лежить із розплющеними очима, а концентрує свій погляд. Удосконалюється координація очей і рухів, а хапальний рефлекс перетворюється на активне утримування предметів.
Період активної діяльності збільшується на 1 год., а добова тривалість сну становить 17-18 год. Режим харчування поповнюється за рахунок догодовування і фруктових соків. У зв'язку з інтенсивним ростом немовляти на початку другого місяця з метою профілактики рахіту починають давати вітамін Д (ергокальциферол).
Занепокоєння батьків у цей віковий період можуть викликати такі дефекти розвитку, як дисплазія стегенного суглобу, кривошия, молочниця.
Третій місяць життя завершує досить відповідальний період розвитку дитини. Психофізичний розвиток удосконалюється за рахунок зміцнення опорно-рухового апарату і дозрівання центральної нервової системи. Збільшуються рухові можливості м'язів шиї, тулуба, рук і ніг, з'являються елементи координованих рухів.
Тримісячна дитина зовсім не схожа на новонародженого. Вона вже чітко визначає джерело звуків, повертає голову і дивиться на розмовляючу людину, посміхається, відтворює гучні звуки. Удосконалюються хапальні рухи. Лежачі на спині, дитина піднімає голову, а в позі на животі намагається спиратися на лікті, здатна самостійно перевертатись. Якщо немовля підтримувати під пахви, воно здатне міцно спиратися зігнутими у стегенних суглобах ніжками об тверду поверхню. На больові подразники немовля реагує вже не тільки місцевою реакцією, як це було характерне для новонародженого, але й загальним збудженням.
Серед ознак рухових порушень, що можуть насторожити батьків, слід мати на увазі підвищений тонус м'язів при ураженні ЦНС. У цьому випадку важко зігнути ніжки дитини у стегенних суглобах, широко розвести їх у боки.
У чотири місяці дитина виявляє перше почуття "колективізму" - плаче, якщо залишається сама. Може нетривалий час сидіти без сторонньої допомоги, гарно тримати голову. Немовля хапає іграшки, крутить їх у руках, стукає. Під час годування двома руками підтримує пляшечку. Гарний настрій виявляє посмішкою і гучними звуками, згинанням і розгинанням ніг
До п'ятого місяця життя немовля починає диференціювати червоний, синій і зелений кольори. Дитина намагається сісти без допомоги дорослих, якщо її підтримувати, може стояти. Рухи стають більш координованими і спрямованими: дитина робить менше помилок, рідше промахується, довго утримує в руці брязкальце.
Із шести місяців дитина самостійно сидить, відрізняє своїх від чужих (не йде до чужих на руки, ображається, плаче), повзає, піднімається на ліктях. Якщо дорослий робить вабливі рухи, немовля намагається сісти. Дитина вже їсть із ложки, розкриває їй назустріч ротик, майже губами бере їжу. З'являється реакція на лоскотання пахв, шиї, ніг, що спочатку має захисний характер, а згодом супроводжується радісним сміхом і перебиранням ногами. Тривалість сну зменшується до 16 год. на добу, активні періоди збільшуються до 2 год.
Для вчасного розвитку в дитини мовлення слід постійно спілкуватися з нею під час ігор, годування, купання, перевдягання. Слід пам'ятати, що з самого початку слова належить вимовляти правильно, адже здатність до наслідування може призвести до наслідування мови дорослих у викривленій формі.
На думку І. Сєченова, багаторазове відтворення дитиною звуків мови дорослих призводить до того, що у вищих відділах ЦНС виникають асоціативні зв'язки між відчуттями від сприйняття сторонніх голосів і відчуттями від власних звуків. Ці м'язово-слухові асоціації поєднуються з зоровими відчуттями. Згодом, помічаючи матір або батька, дитина починає вимовляти спочатку окремі склади (ма, па), а згодом і цілі слова (мама, папа). Аналогічним способом дитина заучує назви неживих істот, тільки в цьому випадку зоровий образ предмета асоціюється зі звуками материнського мовлення при його позначенні.
Слід відзначити, що у віці шість-вісім місяців немовля повторює слова, ще не достатньо розуміючи їхнє значення. У дев'яти-дванадцятимісячному віці воно не лише розуміє слова, але й виконує на прохання дорослих нескладні дії. До семи-восьми місяців немовля стає на ноги, пересувається у ліжку або манежі, повзає, а до одного року починає ходити.
У сім місяців бурхливо розвивається пізнавальна діяльність: дитина впізнає безліч оточуючих предметів. Чим більше з нею говорять, тим більше слів вона знає. Дитина вже народжується з пізнавальним інтересом, що посилюється, коли вона починає ходити і самостійно освоювати різні предмети. Скільки б їй не говорили, що ніж гострий, а праска гаряча, не повірить, поки не перевірить на власному досвіді.
У другому півріччі життя в дитини формуються звички, потяги, смаки. Цей процес відбувається під постійним впливом дорослих. Про настрій дитини можна легко судити за виразом її обличчя, мімікою, загальною руховою активністю. Швидка зміна настрою є типовою для немовляти. Поганий настрій, байдужість, малорухомість зазвичай є супутниками хвороби, однак деякі захворювання супроводжуються різким занепокоєнням, збудженням. У цьому віці дитина не має відчуття страху, не вміє зосереджуватися.
У вербальному спілкуванні дорослих із восьмимісячним немовлям важлива роль належить інтонації. У дев'ять-десять місяців дитина може ходити, спираючись на предмети, плигати впродовж тривалого часу. Міміка і жестикуляція досить багаті, виникають спроби наслідувати рухи дорослих. У грі виявляються чіткі ознаки розвитку інтелекту: дитина прагне самостійно розв'язувати складні ігрові ситуації.
До одинадцяти місяців більшість дітей уже можуть ходити за підтримкою дорослих, здійснюють свої перші самостійні кроки. На прохання дорослого немовля виконує знайомі дії, супроводжуючи їх словами „дай", „на" та ін.
У дванадцять місяців діти починають самостійно ходити, здатні утримувати в руках чашку, пити з неї. Словниковий запас ще незначний (8-12 слів).
Узагалі весь процес розвитку мовлення в дитини психологи умовно поділяють на три періоди:
у перший період (перше півріччя життя) в дитини з'являється здатність розуміти мовлення дорослих, хоча сама вона говорити ще не може;
другий період (друге півріччя життя) характеризується прагненням дитини наслідувати мовлення дорослих, унаслідок чого формується власне мовлення дитини;
упродовж третього періоду (третє півріччя життя) в дитини утворюється мовлення, за допомогою якого вона звертається до дорослих і дітей.
Кора головного мозку дев'яти-дванадцятимісячної дитини вже більш стійка до впливів зовнішнього середовища, тому сумарна тривалість сну становить 14,5-15 год. на добу.
Формування пам'яті в немовлячому віці І. Сєченов пояснює фізіологічними властивостями мозку зберігати прихований слід від збудження упродовж більш або менш тривалого часу. Чим яскравіший і сильніший подразник зовнішнього середовища, тим частіше і триваліше повторюється його дія на органи чуття дитини. Розвиток мовлення і пам'яті створює необхідну основу для неперервного накопичення знань і формування в дитячому віці мислительних здібностей людини, гармонійного розвитку особистості.
Перший рік життя дитини може стати джерелом відхилень, що на той час не завжди бувають помітними, але виявляться в подальшій поведінці. Однією з причин вразливості немовляти та його нервової системи є незміцнілий соматичний стан у цьому віці. Це призводить до того, що дитина легко піддається негативним впливам оточуючого середовища, а неспроможність захищатися робить дитину ще слабшою і вразливішою (чим слабший фізичний розвиток, тим легше дитина сприймає захворювання і пошкодження).
Джерелом вразливості психічного розвитку в немовлячому віці виступає порушення емоційної рівноваги. Найбільш серйозною причиною цього вважається відсутність або недостатність емоційних впливів зі сторони дорослих, які піклуються про дитину. Емоційна недостатність („емоційний голод") найбільш помітно позначається на порушеннях поведінки дитини в другому півріччі першого року життя. Якщо дитині в цей період доводиться розлучатися з матір'ю, вона особливо сильно відчуває її відсутність, стає неспокійною або пригніченою. У молодшому шкільному і підлітковому віці це може компенсуватися за рахунок іронізування, жартівливості, підвищеного почуття гумору.
2. Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці
Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніх подразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до світу, інтерес до всього, що її оточує, що вона бачить і чує, визначається перш за все її почуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радість. І навпаки: все неприємне втомлює, набридає, відштовхує. Задоволення, що його дитина відчуває, бавлячись з іграшками, може надовго затримувати увагу. У цьому віці дитина відчуває справжню глибоку необхідність у палкій любові рідних, що дозволяє швидко і легко прив'язатися до них і до всього, що з ними пов'язане. Навпаки, засвоєння навіть найбільш звичних для людини дій (ходіння, розмова) зазвичай уповільнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.
Дуже часто при наявності відхилень у поведінці дітей більш старшого віку причини знаходять у недостатньому емоційному впливові в ранньому віці. До цього призводять такі фактори, як часте або тривале розлучення з матір'ю та відсутність дорослого, який був би її повноцінною заміною; перенесення уваги батьків на меншу дитину; одностороння, нерозривна прив'язаність до матері, яка забуває про виховання в дитини емоційної стійкості.
Другою особливістю цього віку є характерний для дитини негативізм - протидія волі дорослого. З моменту, коли дитина починає ходити самостійно, в її житті й поведінці настають докорінні зміни. Вона вже не потребує сторонньої допомоги і може сама піти, взяти будь-що, попросити те, що їй хочеться отримати. Цілком природно, що вона випробовує свої сили і прагне виявити себе як самостійна істота, яка все робить сама. Але тут дитина стикається з установленим дорослими порядком, який для неї невідомий і до якого вона не має жодного відношення, а отже, дуже легко його порушує. Унаслідок цього виникають конфлікти, що інколи непомітно, а іноді надто різко можуть порушити правильний хід розвитку дитини.
Після року продовжує розвиватися моторика, мовлення. До півторарічного віку в дитини формується пасивна лексика, а після цього періоду - активна. На третьому році, як правило, дитина оволодіває граматичною будовою мови, вміє правильно вживати відмінки і дієслівні форми. Основний вид діяльності - свідоме маніпулювання з предметами. У спілкуванні з дорослими буває активною або пасивною в залежності від індивідуальних особливостей. У грі тягнеться до однолітків, але бавиться самостійно: ось чому в дитячому садку треба мати багато однакових іграшок.
Наприкінці другого року в дитини прорізуються всі молочні зуби і відповідно змінюються процеси травлення. Відбувається енергійний ріст тіла, розвиток внутрішніх органів і рухового апарату.
Більшість психологів і педагогів визначають цей період як початок кризи у розвитку, що може тривати до п'ятого року життя. Це період, коли дитина переходить до самостійності та незалежності. Будь-яке прагнення дорослих підпорядкувати або навіть „зламати" впертість дитини, як і ігнорування такого прояву, може стати причиною того, що дитина стає або некерованою, або її воля буде зламана і пригнічена. У три-чотири роки дитина з задоволенням запам'ятовує вірші, пісні: це "пік" механічної пам'яті людини. Регулятори вольової поведінки дуже незрілі, тому дитина не може всидіти на місці або пригальмувати своє бажання, що регулюється завдяки правильному вихованню. У цей період дитина отримує знання, досвід спілкування, диференціює своє емоційне ставлення до оточуючих, засвоює елементарні морально-етичні норми поведінки. Для періоду раннього дитинства є характерною потреба в постійній соціалізації. На другому, особливо на третьому році життя дитина вже прагне до взаємодії з іншими дітьми. Однак без участі дорослих таку взаємодію налагодити дуже важко, тому навіть перші спроби встановити стосунки з іншими дітьми зазвичай мають негативний характер. Більш легко і природно дитина соціалізує свою поведінку в перші три роки життя у сім'ї.
3. Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці
Дошкільний вік охоплює період від трьох до шести років, який характеризується як період ігор. По суті, дитина грає й до цього і не припиняє гратися, перейшовши до молодшого шкільного віку, однак саме у дошкільника гра виступає основою розвитку дитини. У такому віці все, що супроводжується грою, легко сприймається дитиною і засвоюється, також перетворюючись на гру. Все, що виступає предметом гри, стає значущим для дитини і надовго здатне утримувати увагу.
Гра для дитини-дошкільника є невичерпним джерелом радості і задоволення. Цим і зумовлюється притягальна сила гри. Неприродно, якщо дитина не грається: такий стан повинен викликати занепокоєння, тривогу як невластиве дошкільнику явище. При вмінні спостерігати за поведінкою дитини, яка грає, можна побачити дуже багато особливостей та індивідуальних рис. У грі також можна встановити і деякі недоліки поведінки. У той же час, гра виступає потужним засобом для виправлення і відновлення деяких відхилень поведінки дітей, а також розвитку необхідних здібностей.
У дошкільному віці починається інтенсивний розумовий розвиток. Дитина хоче все знати і про все запитує. За характером питань і способом сприйняття відповідей можна визначити рівень розвитку мислення і всієї розумової діяльності.
Інтерес дитини до оточуючого середовища виражається дуже цікавим феноменом „повних кишень": дитина збирає все, що їй подобається. У цьому виявляється прагнення дитини ближче пізнати все, що її оточує, щоб мати його „під рукою".
Дошкільний вік - це період зародження уяви. Найбільш сильно вона виявляється в іграх, особливо, коли дитина вживається у роль. Уява в цьому віці не відзначається багатством і силою, проте вона досить жива, деякою мірою обмежена, повністю виключає критичність і не завжди пов'язана з дійсністю. Тому дитина легко поєднує у своїй примітивній уяві несумісні властивості та якості, вкладаючи їх в один предмет. Саме ця риса дитячої уяви містить у собі велику небезпеку розвитку навички до брехні - спочатку зовсім несвідомої та безкорисливої, але за відсутності достатнього контролю зі сторони дорослих така навичка може перетворитися на викривлення істини з корисливою метою.
Виникнення уяви в дитини та її примітивний стан у цей період може призвести до відчуття страху. Батьки і дорослі, які піклуються про дитину, повинні запобігати цьому явищу, щоб нормальні реакції страху, коли він обґрунтований, не перетворилися на ненормальні, патологічні прояви, оскільки останні здатні порушити рівновагу в поведінці дитини.
Майже всі органи тіла, за винятком статевої системи, до семи років набувають властивої їм структури, і в подальшому їх розвиток виражається лише у збільшенні та вдосконаленні. У нервовій тканині закінчується утворення дендритів нервових клітин, завдяки чому поліпшуються взаємозв'язки між різними відділами головного мозку. Знижується властива ранньому вікові легка збудливість нервових центрів і посилюються гальмівні процеси. Краще починає діяти рухова ділянка кори головного мозку - рухи дитини дошкільного віку більш координовані, складні та різноманітні порівняно з рухами дитини раннього віку. Дошкільник здатний оволодіти такими засобами пересування, як ходіння на лижах, катання на ковзанах. Він може виконувати дії, що вимагають точної координації рухів: тримати олівець і ручку при письмі та малюванні, зав'язувати вузлик, застібати ґудзик! Рухливість дошкільника не супроводжується ознаками втоми, проте батькам, вихователям треба стежити, аби він не перевтомлювався. Справа в тому, що у дітей шести-семи років має місце деяка неузгодженість між розвитком серця і кровоносних судин: судини розвиваються швидше за серце, тому воно несе більше навантаження, ніж у попередніх і наступних вікових періодах.
Продовжується вдосконалення рухових умінь: дитина полюбляє майструвати, конструювати, ліпити, танцювати, розвиваючись у творчій діяльності. Про спрямованість пізнавального інтересу свідчить діапазон різноманітних запитань. Інколи батьки стикаються з тим, що дитина не реагує на їхнє звертання, захопившись грою. Вони змушені звертатися до лікаря зі скаргами на погіршення слуху в дитини, але насправді тут має місце недостатній розвиток уваги: дисциплінована, вихована дитина попри все небажання відірватися від гри виконає вимогу дорослих (поїсти, збиратися на прогулянку, лягти спати). Цього важко домогтися від дитини розбещеної, яка звикла вважати головним у цьому житті виключно свої власні справи. У такій ситуації батьки не повинні підпорядковуватися ритму життя дитини, поступатись їй, а також вдаватися до непедагогічних дій - кричати, лаяти, бити.
Формування вольової поведінки на цьому віковому етапі визначається:
оптимальним режимом годування, відпочинку, сну, ігор;
вільним розвитком творчих здібностей дитини, її емоційності;
формуванням необхідних навичок (рахування, читання, співу, малювання, ліплення, гімнастики);
розвитком пізнавальних психічних процесів;
удосконаленням адаптаційних можливостей дитини.
У дошкільному віці поведінка дитини значною мірою визначається її почуттями і переживаннями, що виявляється в безпосередності її реакцій на оточення. Але поступово, з накопиченням життєвого досвіду дитина починає усвідомлювати свою поведінку, стримувати прояви почуттів на фоні розвитку волі і самодисципліни. Засвоєння норм і правил поведінки відбувається у ході соціалізації в сімейному оточенні, громадських місцях, дитячому колективі. Поступово закладається фундамент самостійності: малюк уже сам одягається і роздягається, впорядковує іграшки і заправляє ліжко.
Розумовому розвитку дитини-дошкільника сприяє малювання, навчання читання, рахунку, розвиток мовлення, розширення загальної обізнаності. У неї виникає здатність розрізняти геометричні фігури, а в малюнках виявляється спостережливість, відчуття об'єму і перспективи, розуміння симетрії, співвіднесення частин і цілого. На формування світогляду впродовж дошкільного періоду впливають вдало підібрані казки, оповідання, телевізійні передачі, ігри та іграшки. Наявні у цьому віці дефекти мовлення (шепелявість, гугнявість, гаркавість) мають бути усунені батьками або логопедом.
Ознакою нормального психічного розвитку дошкільника є здатність орієнтуватись у часі і просторі. Поступово в дитини формуються поняття „швидко", „негайно", „поступово", „повільно", виникає відчуття часу і необхідність його економії. Розширюється обсяг пам'яті, яка стає більш міцною і точною, формуються механізми читання й письма. У п'яти-шестирічної дитини починає проявлятися певний тип вищої нервової діяльності.
Неправильне виховання у дошкільному віці призводить до виникнення в дитини егоїзму, недисциплінованості, впертості, гіперактивності. Звідси важливою умовою підготовки дитини до шкільного навчання має стати виховання в неї колективізму, почуття взаємодопомоги, стриманості, наполегливості в досягненні поставленої мети, працьовитості.
4. Становлення особистості в молодшому шкільному віці
Молодший шкільний вік охоплює період від 6 до 10 років. Провідною діяльністю виступає систематичне навчання у школі. Щоправда, гра не зникає відразу зі вступом дитини до школи і навіть пізніше, проте вона перестає бути провідним фактором розвитку.
Даний вік характеризується біологічною перебудовою організму дитини, зміною її режиму, життєвих цінностей і відносин. Це пов'язане з другою кризою, що супроводжується збільшенням рухової, пізнавальної та емоційної активності дитини. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або в школі, вони шукають їх на стороні. Надмірна рухливість має бути задоволена у ході ігор, занять у спортивних секціях, де фізичне виховання поєднується з формуванням волі, витримки, вмінням протистояти труднощам.
У цей період зріст щороку збільшується в середньому на 5 см, вага - на 2-2,5 кг. Дихання молодшого школяра має прискорений і поверховий характер. Маса серця по відношенню до маси всього тіла наближається до норми дорослого: 4 г на 1 кг. Пульс також залишається прискореним - до 84-90 ударів на хвилину. Тому постачання усіх тканин організму кров'ю майже вдвічі більше, ніж у дорослої людини, пульс якої дорівнює 70-72 ударам на хвилину.
М'язи у дітей цього віку ще слабкі, особливо м'язи спини, і вони не здатні тривалий час підтримувати тіло у правильному положенні. Це може призвести до формування неправильної постави. Кістки скелета, особливо хребта, також відзначаються слабкістю і податливістю щодо зовнішніх впливів, через що у молодших школярів часом спостерігається викривлення хребта, а це, у свою чергу, призводить до затримки розвитку грудної клітки, стійких порушень роботи серця та легенів. Молодші школярі ще не пристосовані до статичного положення на заняттях у школі, тому їм необхідні систематичні повсякденні фізичні вправи, динамічні паузи серед уроку.
До восьми-дев'яти років закінчується анатомічне формування структури головного мозку. Проте у функціональному відношенні його розвиток продовжується під впливом шкільних занять, що вимагають концентрації уваги, зосередженості, спрямованості розумової роботи, заучування та утримування в пам'яті навчального матеріалу.
Із самого початку шкільного навчання в дитини з'являються нові обов'язки, змінюється щоденний режим, збільшується навантаження, що вимагає значних витрат енергії та сумління. Активна адаптація дитячого організму до нового способу життя пов'язана з мобілізацією психічних, емоційних і фізичних резервів.
Ознаками відставання в загальному розвитку молодшого школяра Н. Верцинська вважає такі:
невміння знаходити головне, запам'ятовувати його і застосовувати в різних ситуаціях;
нестійкі пізнавальні інтереси і небажання вчитися з напруженням, що призводить до відставання;
невпевненість у собі при розв'язанні пізнавальних завдань, виконанні домашніх уроків, трудових доручень учителів або батьків;
повторення одних і тих самих помилок у навчанні й поведінці;
низька працездатність і швидка втомлюваність;
відсутність єдності слова і справи;
небажання долати труднощі;
байдужість у стосунках з оточуючими;
низька вимогливість до себе на фоні високої вимогливості до інших;
установка на себе у звичайних і конфліктних ситуаціях.
Школа вимагає від дитини певної дисципліни, посидючості, терпіння. Разом із тим, значно розширюється кругозір, що поповнюється не лише новими поняттями, але й формуванням почуття дружби, відповідальності, обов'язку перед колективом. Реальність і конкретність дійсності позначається на збагаченні життєвого досвіду дитини.
У молодшого школяра швидко розвивається не лише пам'ять, але й такі операції логічного мислення, як здатність до аналізу, порівняння та узагальнення. Особливістю розвитку психіки в цьому віці є формування абстрактного мислення, логічних міркувань, уміння слухати, спостерігати. У школі діти звикають до організованої та систематичної праці, самостійності, старанності та охайності.
Успішність у навчанні значною мірою визначається вмінням дитини зосереджуватись і уважно слухати. Розсіяність уваги, що спостерігається в шестирічних першокласників, пояснюється слабкою емоційною активністю або, навпаки, надмірною збудливістю на уроках, перевтомою, недостатнім відпочинком, тривалим перебуванням у закритому приміщенні. Недостатня стійкість уваги і пам'яті поєднується зі швидкою зміною настрою та почуттів.
Першокласники оволодівають технікою письма, поступово виробляючи індивідуальну манеру написання буквених і числових знаків. Цей процес побудований на постійних вправах, що вдосконалюють точність рухів руки дитини, узгодженість дій дрібних м'язів рук із рухами очних яблук, позою голови і тулуба. Удосконалення м'язової системи виявляється у прагненні займатися суспільно корисною працею.
У молодших школярів формуються нові соціальні зв'язки та якості характеру (бажання допомогти слабшому, протест проти несправедливості, співчуття товаришу, який потрапив у біду). Разом із цим, недостатність життєвого досвіду не дозволяє оцінювати з об'єктивних позицій драматичні ситуації.
Молодший школяр виявляє бажання здобувати авторитет серед товаришів і вчителів, тому він із задоволенням включається у заходи, що мають характер змагання, зіставляючи отримані результати з успіхами однолітків. Це вимагає від учителя чуйного ставлення до дитячої ініціативи, прагнення виконати завдання якомога краще. Методи заохочення можуть бути різноманітними, але їх використання має бути розумним і виваженим. Важливо вчасно прийти на допомогу дитині, якщо вона стикається з нездоланними перепонами.
Діти молодшого шкільного віку болісно сприймають свої невдачі, тому дорослі не повинні посилювати ці переживання різкою інтонацією або грубим ставленням до дитини. У цьому віці діти зазвичай дуже комунікабельні і чутливі, проте негативний приклад батьків може стати причиною формування байдужості до норм поведінки, неуважного ставлення до старших, нечесності та грубощів.
На розвиткові психоемоційної сфери молодшого школяра значною мірою позначається тип вищої нервової діяльності, чим пояснюються індивідуальні особливості характеру дітей, що, у свою чергу, вимагає від педагогів індивідуалізації виховної діяльності.
Система підготовки дитини до школи не повинна обмежуватися лише навчанням рахунку, читання, письма, тому батькам слід звертати належну увагу на такі аспекти сімейного виховання:
виховання інтересу до явищ та їх причин, стимулювання природної допитливості через своєчасні і вичерпні відповіді на запитання, розширення кругозору дитини;
вироблення зосередженості при виконанні певного завдання;
виховання посидючості, відповідальності за виконання завдання, отримання насолоди від праці, стимулювання прагнення виконати завдання найкраще;
прищеплення самостійності у виконанні завдання;
вироблення позитивного ставлення до навчальної праці.
Для кращої адаптації дитини до школи батькам слід дотримуватися таких рекомендацій реабілітаційної педагогіки:
налагодити режим навчання, відпочинку і таких розваг, від яких дитина отримує позитивні емоції;
на початковому етапі адекватно реагувати на негативні результати, пояснюючи дитині, що і як треба виконати, щоб поліпшити оцінку вчителя, більше знати і вміти;
організувати виконання домашнього завдання з перервами для відпочинку через кожні півгодини в першому семестрі і через кожні 45 хвилин у другому (через ці часові проміжки в дитини настає фізіологічна втома, і вона перестає сприймати навчальний матеріал);
виробляти самостійність не тільки у приготуванні уроків, але й у їхній перевірці (спочатку в присутності батьків);
надавати допомогу у вигляді повторних пояснень, але задану у школі задачу дитина повинна розв'язати сама;
не рекомендується батькам улаштовувати біля дитини чергування під час виконання домашнього завдання;
ставитися до громадських доручень дитини слід серйозно, надаючи їй необхідну допомогу;
виявляти уважність до дитини в період адаптації до початкової школи, цікавитись її стосунками з однолітками, вчителем.
Оскільки саме сім'я визначає манеру поведінки дитини, спрямовує її інтереси, батьки повинні знати, чим зайнята дитина у позанавчальний час, із ким товаришує. У деяких сім'ях дитина чує від батьків скарги на відразу до власної роботи. Дорослі не думають про те, в який „родючий" ґрунт падає зерно, а потім дивуються, що їхня дитина виросла ледарем. Обов 'язок батьків навчити дітей працювати, пізнавати, радіти результатам праці. Слід піклуватися про те, щоб життя дитини заповнювали різноманітні заняття і захоплення. Це сприяє правильному розвитку почуттів, попереджає хворобливі прояви і важковиховуваність.
Крім адаптації дитини до умов шкільного навчання, виникають і такі труднощі, як вибір товаришів, отримання певного статусу в класі, подолання сором'язливості. Після перших коливань, що пов'язані з адаптаційним періодом (якщо він вдало проходить), наступає період спокійного розвитку, рівноваги.
5. Індивідуальні особливості розвитку і поведінки підлітка
Після досягнення десяти-одинадцятирічного віку рівновага в поведінці знову порушується, що виявляється в емоційній нестійкості, в постійному бажанні суперечити. Особливо сильно підвищується прагнення до самостійності, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослість. Як наслідок, виникає зневажливе ставлення до батьків, учителів, прагнення позбутися їхнього впливу.
Розвиток дитини підліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральних і соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості. У силу цього підлітковий вік називають перехідним, пубертатним, критичним, важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настає сильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудова організму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початок функціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чого змінюється психіка і поведінка дитини. Власне кажучи, отроцтво являє собою перехід із дитячого в юнацький вік. Саме в цей період відбувається зіткнення зовсім протилежних рис: дитина відчуває себе дорослою людиною, але можливості має ще дитячі.
Підлітковий вік характеризується гострим перебігом формування особистості і характеру. Він співпадає з третьою фізіологічною кризою і має два підперіоди: підготовчий і власне пубертатний. Глибока якісна перебудова всього організму відбувається під впливом залоз внутрішньої секреції, що прискорюють статеве дозрівання підлітків. Спостерігається інтенсивний ріст, витягуються кінцівки, у хлопчиків голос стає низьким, починається його мутація, відбувається перебудова серцево-судинної та інших систем внутрішніх органів.
У цей період розвиток скелета здійснюється нерівномірно. Пропорції тіла порівняно з попереднім періодом змінюються: у той час, як кістки хребта і кінцівок ростуть швидко, ріст грудної клітки відстає, вона залишається вузькою, і за своїм загальним виглядом підліток виглядає худорлявим, видовженим. Така диспропорція у розвиткові опорно-рухового апарату пояснюється тим, що м'язи не встигають за ростом скелета і лише витягуються внаслідок своєї еластичності. Це призводить до погіршення координації рухів, які у підлітків стають незграбними (часто вони не знають, „куди подіти руки"). Разом із тим, збільшується м'язова сила, хоча витривалість для неї ще не характерна.
Прискорене зростання кісток скелета може викликати порушення їх структури і викривлення в результаті важкої фізичної роботи. У зв'язку з цим треба дуже уважно ставитися до трудової діяльності і фізичних вправ підлітків. Вони не повинні бути надмірними, такими, що вимагають різких силових рухів чи будь-якого напруження, бо це може позначитися на діяльності серцево-судинної системи.
Розвиток анатомічної структури центральної нервової системи у цьому віці завершується, але продовжується її інтенсивне функціональне вдосконалення, особливо кори головного мозку.
Особливості психіки і поведінки підлітків визначаються статевою приналежністю і типом вищої нервової діяльності. Так, дівчата-підлітки порівняно з хлопцями більш ретельні, охоче виконують доручення дорослих і рідше виявляють сваволю, емоційно і чутливо ставляться до впливів, що принижують їхню гідність. У них дужче розвинене прагнення заслужити повагу оточуючих через старанність і наполегливість, легше формується почуття відповідальності за доручену справу, більш виражена потреба турбуватися про інших. Дівчата більш самокритично ставляться до своїх недоліків, намагаються приховувати їх, виявляють підвищену увагу до своєї зовнішності і хворобливо реагують на незграбність. Самоствердження хлопців, навпаки, інколи виявляється в хизуванні своїми недоліками, навмисному порушенні норм поведінки. Якщо між батьками і дітьми підліткового віку встановлюються відносини, що будуються на принципах взаємної довіри і поваги, це дає можливість позитивно впливати на їхні думки, почуття і поведінку.
У зв'язку зі статевим дозріванням створюється додаткове внутрішнє навантаження на нервову та ендокринну системи організму, тому збільшення навчального навантаження досить швидко призводить до підвищеної втомлюваності і неврівноваженої поведінки. Ознаками перевтоми є негативізм, упертість, порушення дисципліни, протиставлення себе дорослим, свавілля.
У той же час, для підлітка характерна більш розвинена та активна пізнавальна діяльність, побудована на власних умовиводах. Здатність до умовиводів дає можливість перейти від формування навчальних навичок у школі до вивчення окремих розділів науки. У цей період у школярів проявляються індивідуальні особливості і схильності, розкриваються таланти. Батьки повинні зрозуміти, чого прагне підліток, які шкільні предмети більш цікаві і легше засвоюються, допомогти розвинути ці здібності і зробити професійний вибір. При цьому не варто забувати про необхідність різнобічної обізнаності й освіченості, тому зусилля підлітка слід скеровувати і на засвоєння інших предметів. Зростаючу енергію підлітків варто спрямовувати на задоволення серйозних інтелектуальних інтересів, заняття мистецтвом, участь у громадському житті.
Якщо школяр не може з будь-яких причин (пропуски, хвороба, нерозуміння) оволодіти предметом або окремою темою, батьки повинні разом з учителем проаналізувати причини зниження його успішності і надати допомогу. У ряді випадків батьки неправильним ставленням до відміток відбивають у підлітка бажання вчитися, тому необхідно бути об'єктивними і не утруднювати, а полегшувати підлітку навчання і взаємини з учителями.
У віці тринадцяти-п'ятнадцяти років підвищується соціальна активність підлітка: відчуття власної дорослості визначає його прагнення приносити користь суспільству, створювати матеріальні цінності. Суспільно корисна праця сприяє розвитку почуття колективізму, самостійності, відповідальності й дисциплінованості. У той же час три негативних особистісних якості - егоїстичність, лінощі та брехливість - здатні створювати в підлітковому віці психологічну передумову важковиховуваності. Усвідомлена аморальність поведінки і пов'язані з нею правопорушення, як правило, є недоліком соціального розвитку особистості, недостатньої уваги до формування соціально значущих якостей дитини. Це неодмінно призводить і до порушень у сфері людських стосунків, що в підлітковому віці пояснюється провідною роллю спілкування та особливою значущістю впливу мікросередовища.
Емоційно-вольова сфера підлітків нестійка: вони бувають поривчастими, веселими, активними, прагнучи до цікавої діяльності, і так само можуть бути в'ялими, пасивними, схильними до усамітнення і самоаналізу. Багатьом із них властиві підвищена самокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу, і разом із тим - надмірна самовпевненість, схильність до критиканства і переоцінки звичних для оточуючих цінностей, особливо цінностей старшого покоління. Найчастіше об'єктом їхньої критики виступають учителі, але вони не жаліють і своїх батьків, хоча дуже їх люблять. Трапляються також випадки, коли відчуження дітей від сім'ї доходить до такого ступеня, що вони втікають із дому зовсім необмірковано. Емоційна нестійкість підлітків виражається у швидкому переході почуттів з однієї крайності в іншу: легко впадають в афект, бурхливо і різко висловлюють як почуття радості, так і гніву. Хлопці і дівчата захоплюються героїчними вчинками або тим, що може надати їм особливого зовнішнього вигляду. У такий спосіб вони прагнуть отримати повагу до себе від оточуючих. .
6. Поведінкові реакції в підлітковому віці та їх урахування в ході педагогічної реабілітації
У цьому віці діти легко захоплюються своїми друзями, швидко створюють і входять до компанії, але разом із тим виникає небезпека потрапити до небажаного мікросередовища.
Для підлітків є характерною концентрація інтересів, що можуть бути досить міцними. Під впливом емоційних захоплень, а не внаслідок індивідуальних рішень, вони часто виявляють інтерес до предметів, що надто далекі від обов'язків дітей. З одного боку, це збагачує їх, а з іншого - стає перепоною для навчання у школі.
Поряд із проявом типологічних рис та інших особливостей характеру підліткам властиві певні загальні якості, так звані "поведінкові моделі" або поведінкові реакції на вплив зовнішнього середовища, перш за все близького оточення, домівки і школи.
Поведінкові реакції - узагальнені особистісні якості підлітків, що яскраво виявляються як реакції на вплив факторів оточуючого середовища.
До специфічних поведінкових реакцій (за А. Личко) відносяться:
1) реакція емансипації, або боротьба за власну незалежність. Виявляється у прагненні звільнитися від контролю дорослих, в ігноруванні або відкритому спростуванні прийнятих цінностей і порядків без будь-яких конкретних пропозицій щодо їх поліпшення. Така потреба пов'язана з боротьбою за самоствердження, особливо, коли має місце гіперопіка зі сторони дорослих, дріб'язковий контроль, постійне прискіпування. Реакція емансипації може виявлятись у бажанні завжди і в усьому вчиняти по-своєму, самостійно. Дехто з підлітків може відкрито висміювати звичні для старших поняття: дівчата критикують немодний і несучасний одяг матері, а хлопці зверхньо, розв'язано поводяться у товаристві. Як правило, така реакція проявляється на початку підліткового віку і згодом поступово зникає. її можна згладити за рахунок чуйного, поважливого ставлення зі сторони дорослих. У делінквентних підлітків така реакція може виявлятись у втечах із дому, прагненні відокремити своє життя від втручання дорослих, нанесенні татуювання, пірсингу;
реакція групування з однолітками виявляється в їхньому об'єднанні і бажанні отримати належний соціальний статус у певній групі підлітків. Психологи вважають, що у такий спосіб виявляється інстинктивний потяг до згуртування. Підліткам властиве прагнення до утворення так званих "малих референтних груп" або компаній - одностатевих чи різностатевих. За своєю мікросоціальною структурою такі групи неоднорідні: вони можуть мати лідера, бути об'єднані за спільністю інтересів і занять. В основі такого розподілу лежать індивідуальні фізичні та психологічні особливості підлітків. Схильність до об'єднання частіше спостерігається в осіб із педагогічною занедбаністю та асоціальними формами поведінки. Вважається, що діями такої групи легше керувати, якщо вона монолітна;
реакція захоплення, або хобі-реакція, є досить характерною в підлітковому віці і виявляється в тому, що підліток, захопившись будь-чим, може зневажати своїми обов'язками, закинути навчання, інші корисні справи або вдаватися до асоціальних вчинків. Розрізняють інформативно-комунікативні захоплення (жага отримання нових відомостей, потреба у контактах, що виступають джерелом необхідної інформації), тілесно-мануальні (спрямовані на зміцнення сили, витримки), інтелектуально-естетичні (пов'язані з поглибленим інтересом до занять музикою, малюванням, радіотехнікою, літературою), лідерські (мають за мету отримання домінуючої ролі в певному колективі чи групі), накопичувальні (виявляються у різних видах колекціонування), егоцентричні (передбачають активну участь у художній самодіяльності, спортивних змаганнях з метою демонстрації своєї надзвичайності) та азартні (виявляються у потязі до азартних ігор, різного роду грошових ставок і парі). Надмірно виражені захоплення нерідко призводять до порушень поведінки та асоціальних вчинків: підлітки нехтують навчанням, зближуються з асоціальними особами, займаються крадіжками, спекуляціями для задоволення своїх потягів.
Найбільш характерними для раннього підліткового віку є реакції опозиції, імітації та компенсації. Ці реакції періодично виникають у шкільному мікроколективі у зв'язку з несприятливою ситуацією і мають чітко виражену спрямованість проти тих осіб, які, на думку підлітка, винні у її виникненні.
реакція опозиції є відповідним реагуванням підлітка на надзвичайні вимоги до нього, непосильне навчальне чи інше навантаження. її причиною можуть бути конфлікти між дорослими, несправедливі покарання, відставання у навчанні. Залежно від характерологічних та емоційних особливостей підлітка, протест може виявлятись у пасивній чи активній формі. Активна форма протесту передбачає грубість, агресивність, жорстокі вчинки, наклепи, крадіжки. Пасивна форма, зазвичай, виявляється у відмові від їжі, прогулах і втечах із дому, демонстративних спробах самогубства, що інколи може відбуватися на фоні своєрідних вегето-судинних реакцій (блювання, нетримання сечі). Усі вказані форми протесту спрямовані на те, щоб привернути до себе увагу оточуючих, позбавитись у такий спосіб певних труднощів.
реакція імітації пов'язана з наслідуванням поведінки оточуючих, які мають престижну роботу чи авторитет в очах підлітка. Така реакція може стати причиною серйозного порушення поведінки, якщо об'єктом для наслідування обраний негативний „герой" із невисокими моральними якостями та асоціальною поведінкою, що можуть стати джерелом асоціальної поведінки і шкідливих звичок підлітка.
реакція компенсації нерідко виникає як своєрідний „психологічний захист" особистості, заміна невдач в одній галузі на успіхи в іншій. Так, фізично слабкий підліток, який нездатний захистити себе, прагне здобути повагу однолітків відмінними успіхами у навчанні. І навпаки, хлопчик, який має низький рівень навчальних досягнень, здобуває авторитет серед однолітків як відчайдушний забіяка та пустун.
Усі перераховані вище особливості розвитку дітей часто стають причиною для порушень поведінки при відсутності правильного ставлення з боку оточуючих і недостатнього виховання. Щоб застерегти їх від таких відхилень, бажано виказувати довіру, але не сліпу: таку, яку б дитина оцінила та адекватно сприйняла. Слід пам'ятати, що й дорослі пройшли тим самим шляхом, і перед ними стояли аналогічні проблеми. Вони повинні допомогти дітям уникнути небажаних, зайвих труднощів, пропонуючи більш вдале розв'язання проблеми.
Порушення у поведінці дитини можуть наставати в різні вікові періоди. Жодний вік від них не застрахований, але найбільш вразливими вважаються раннє дитинство і пубертатний період. Тому для правильного розвитку дитини важливе значення має впевненість, яку вона повинна знайти у сім'ї (така тенденція простежується відносно дітей до досягнення ними 10-річного віку: у віці 10-14 років вирішальне значення надається школі, а понад 15 років - дружбі з товаришами).
Проводячи реабілітаційну роботу, основну причину порушень у поведінці дітей слід шукати не лише у зовнішньому оточенні, але й у стосунках, які необхідно створювати і виховувати в дітях до цього оточення. Завжди будуть існувати негативні впливи в оточуючому середовищі, завжди знайдуться „погані товариші". Дуже складно, подекуди навіть неможливо „очистити" від таких впливів соціальне середовище з усіма його багатогранними формами. Проте завжди є можливість шляхом тривалого і систематичного виховання виробити в дитини критерії для власної оцінки того, що добре, а що погано. У дитини необхідно виховувати стійкість до негативних впливів: немає ані можливості, ані необхідності у тому, щоб батьки або педагоги „вели дитину за руку", постійно захищаючи її від негараздів. Акцент слід робити на розвитку в неї смаку і відчуття позитивного, сили протистояти поганому, потворному. Велику роль у цьому процесі має відігравати сім'я, її взаємодія зі школою, позашкільними закладами, дитячими громадськими організаціями.
З метою попередження в майбутньому розвитку негативних якостей характеру дитини чи небажаних форм поведінки Г. Кумаріна пропонує дотримуватися таких загальних рекомендацій реабілітаційної педагогіки:
акцентувати увагу не на поведінці, а на особистості дитини. При цьому реакції дорослих на непристойний вчинок дитини мають трансформувати їй таку думку: „Ти гарна, але можеш бути ще кращою, проте твоя поведінка зараз просто жахлива". Ефективність виховного впливу буде набагато вищою, якщо дорослі оволодіють технікою „я-висловлювання", в якій можна виділити чотири компоненти: а) об'єктивну характеристику поведінки дитини на даний момент: „Коли ти розмовляєш і крутишся на уроці під час пояснення... "; б) почуття дорослого в цей час: „... Я відчуваю сильне роздратування і прикрість... "; в) ефект неприйнятності поведінки: „... Тому що я відволікаюсь і упускаю щось важливе, цікаве... "; г) прохання: „Будь ласка, перестань себе так поводити";
пояснюючи дитині, чому її поведінка є неприйнятною і засмучує дорослих, слід уникати образливих слів на зразок „дурний", „недоумкуватий", „ідіот". Такі суб'єктивні оцінки лише провокують у дитини додаткові образи і роздратування, поглиблюючи дистанцію між нею й дорослими;
аналізуючи поведінку дитини, краще обмежуватись обговоренням того, що відбулося зараз. Звертання до негативного досвіду минулого або безперспективного майбутнього буде наводити на думку про неминучість і невиправність того, що відбулося сьогодні;
знижувати, а не підсилювати напруження ситуації, уникаючи таких досить типових помилок, як підвищення голосу, оцінювання характеру дитини, використання фізичної сили, втягування у конфлікт непричетних до нього людей, порівняння з іншою дитиною, використання узагальнення на взірець „ти завжди так";
демонструвати дитині бажані моделі поведінки;
підтримувати постійний контакт із батьками, вчителями, психологом, іншими фахівцями, поки не буде стабілізована поведінка дитини.