Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Визначення економічного капіталу банку. Підходи Карельського Комітету до регулювання банківської діяльності в частині операційних ризиків.
1.Визначення економічного капіталу банку. 2. Роль Базельського Комітету з питань банківського нагляду. 3. Спрощений підхід на основі базового індикатора. 4.Стандартний підхід. 5. Передовий підхід.
1. Визначення економічного капіталу банку.
В області фінансів, і головним чином фінансових послуг фірм, економічний капітал представляє собою суму ризикового капіталу, що вирахувана на реалістичній основі, яка необхідна фірмі для твердого покриття ризиків таких, як ринковий ризик, кредитний ризик та операційний ризик. Це сума грошей, яка необхідна для забезпечення виживання при найгіршому розвитку сценаріїв. Фірми та регулятори фінансових послуг повинні мати на меті принаймні дотримувати ризиковий капітал на рівні суми, що дорівнює економічному капіталу.
Як правило, економічний капітал розраховується шляхом визначення суми капіталу, які фірма повинна забезпечити, щоб його реалістичний баланс залишався платіжездатним (solvent) протягом певного періоду часу з заздалегідь визначеною ймовірністю. Таким чином, економічний капітал найчастіше розраховується як Value-at-Risk (VaR), що є вартісною мірою втрат від ризику.
Концепція економічного капіталу відрізняється від нормативного капіталу в тому сенсі, що регулятивний капітал є обов'язковим капіталом, який регулюючі органи вимагають підтримувати. Економічний капітал є найкращою оцінкою необхідного капіталу, який фінансові установи використовують для управління своїми ризиками.
2. Роль Базельського Комітету з питань банківського нагляду.
Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків («Committee on Banking Supervision of the Bank for international Settlements ») засновано в м. Базель у 1974 році центральними банками та органами нагляду держав G10.
Нині до держав-членів Комітету належать: Австралія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Великобританія, Гонгонг, Індія, Індонезія, Італія, Іспанія, Канада, КНР, Південна Корея. Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, ПАР, Росія, Саудівська Аравія, Сингапур, США, Туреччина, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія. Європейська Комісія бере участь в роботі на правах спостерігача. Комітет засідає кожні три місяці.
Його основне завдання полягаг у впровадженні високих та єдиних стандартів в сфері банківського регулювання та нагляду. З цією метою, Комітет випускає директиви та рекомендації для органів нагляду держав-членів. Зазначені рекомендації не є обов'язковими до виконання, проте, в більшості випадків знаходять своє відображення в національному законодавстві держав-членів, оскільки їх опрацьовується у співробітництві із банками та органами нагляду з усього світу.
Основними документами Базельського комітету вважаються Основні принципи ефективного нагляду 1997 року (переглянуті в 2006 році), "Базель І" 1988 року та "Базель II" в 2004 році.
На сьогодні вже майже погоджено Базель 3. Введення нових норм на вимогу до структури активів і капіталу банків почнеться з січня 2013 року і повністю завершиться до січня 2015 року, по структурі резервів - до 1 січня 2019 року.
Серйозним викликом для стабільності банківських систем у всьому світі є: посилення конкуренції, міграція криз, ускладнення банківських продуктів і послуг, поява нових видів фінансових інструментів, трансферт деяких процесів на інші підприємства без достатнього контролю, підвищення залежності
фінансових інститутів від технічних засобів забезпечення, поява нових знань і
багато іншого.
З урахуванням цих процесів Базелський комітет і Базель 2 висунув певні
вимоги до регулювання банківської діяльності, які можна розглядати, як умови
стабільності банківських систем. Зокрема, можна виділити три базові вимоги:
адекватність ризикам капітальної бази кредитних інститутів;
підвищення якості наглядової діяльності регулюючих органів;
дотримання ринкової дисципліни.
Вимоги до достатності капіталу комерційних банків постійно посилюються за рахунок розширення набору ризиків, під які потрібно створювати резерви. До числа таких нових видів відносяться операційні ри піки
Враховуючи, що в міжнародній практиці і рекомендаціях Базельського комітету передбачається застосування стандартних та Індивідуальних моделей оцінки ризиків, особлива увага приділяється підвищенню якості наглядової діяльності.
Основний акцент у наглядовій діяльності на сучасному етапі переноситься на оцінку діючих в комерційних банках систем управління ризииками, організації процесів, аналізу допущених помилок в діяльності менеджерів.
Банківська діяльність повинна стати більш відкритою для широкої громадськості, що має на увазі прозорість для всіх зацікавлених Інвесторів і реалізується на основі вимоги до дотримання ринкової дисципліни.
Відповідно до нової Базельської угоди про достатність капіталу власний капітал банку повинен визначатися як сума вимог до покриття капіталом кредитного, ринкового та операційного ризиків.
У зв'язку з цим Базельський комітет рекомендує банкам визначати розміри капіталу, що резервуються під операційні ризики на основі трьох підходів:
базового індикатора;
стандартного підходу;
передового підходу до оцінки операційного ризику.
3. Спрощений підхід на основі базового індики тор»
Спрощений підхід на основі оазового індикатора до розрахунку розміру резерву капіталу під операційні ризики передбачає наявність прямої залежності рівня операційного ризику від масштабу діяльності банку.
У цьому випадку, однак, не враховуються ані внутрішні процедур» контролю, ні схильність до ризику в розрізі різних напрямів дыяльності.
У той же час застосування спрощеного підходу до розрахунку резерву, тим не менше, дозволяє отримати певну величину, яка може розглядатися як резерв під можливі втрати по операційним ризикам.
У якості узагальненого показника, який характеризує діяльність кредитної організації, використовується валовий дохід (Gl).
Базельський комітет визначає цей показник як суму чистого процентного доходу та чистого непроцентного доходу.
Розмір капіталу, що резервується під операційні ризики (ОRС), визначається постійною величиною - коефіцієнтом альфа (а), який встановлюється Базельським комітетом:
де Gl - валовий дохід, розрахований шляхом усереднення за 3 останні роки; а -
коефіцієнт резервування капіталу.
Коефіцієнт резервування капіталу повинен відображати усереднений рівень
непередбачених втрат внаслідок операційного ризику по відношенню до
розміру одержуваного доходу.
Спочатку Базельський комітет запропонував встановити значення коефіцієнта альфа (а) на
рівні 30% від величини валового доходу.
У подальшому під тиском банківського співтовариства, яке розцінило такі вимоги
необгрунтовано завищеними, вони були знижені Базельським комітетом до 12% від
валового доходу. Після тривалих консультацій з банківською спільнотою та
аналізу результатів емпіричних досліджень Базельський комітет встановив цей
показник на рівні 15% від середньої величини валового доходу за 3 останні
роки.
Підхід на основі базового індикатора є найбільш простим, він може успішно
застосовуватися в невеликих організаціях, яким складно використовувати
більш досконалі методики оцінки операційних ризиків. Передбачається, що оудь-який оанк може застосовувати його на практиці без будь-яких попередніх умов. Одночасно цей підхід не дозволяє врахуиати особливості виникнення операційних ризиків у різних напрямках діяльності.
4. Стандартний підхід
Стандартний підхід, заснований на виділенні в банку декількох типових напрямів діяльності і визначення по кожному зних окремо розміру резервуються капіталу, є більш точним у порівнянні з попереднім. Відповідно до нього всі операції банку класифікуються за стандартними напрямками діяльності, по кожному з яких розраховується величина його валового доходу і задається коефіцієнт бета, за допомогою якого розраховується розмір резервуються капіталу. Вимоїн до капіталу для всього банку виходять шляхом простого підсумовування резерву з усіх напрямків діяльності:
(7.2)
где Gli, — валовой доход от г-го вида деятельности, рассчитаанный путем усредне-
ния яа 3 последних года;
Ві— уровень резервирования капитала для і-го вида деятельности.
Базельский комитет предложил классификацию из восьми направлений деятельности «первого уровня» и соответствующие им значення коэффициента бета (табл. 7.3).
Таблица 7.3
Значения коэффициентов бета для стандартных направлений деятельности, %
|
Направление деятельности |
|
|
Корпоративные финансы |
18 |
|
Торговые операции |
18 |
|
Розничное банковское обслуживание |
12 |
|
Коммерческое банковское обслуживание |
15 |
|
Услуги по осуществлению платежей и расчетов |
18 |
|
Агентские услуги |
15 |
|
Управление активами |
12 |
|
Брокерские операции |
12 |
Ця класифікація є стандартною, єдиною для всіх банків, що використовують даний підхід. Завдання комерційних оанків полягає у проведенні дезагрегігаціі валового доходу за стандартними напрямками діяльності.
У той же час Базельським комітетом було надано право національним органам банківського нагляду використовувати і гак званий «Альтернативний стандартний підхід» стосовно тих банкам, які зможуть аргументовано обгрунтувати його пріоритет в порівнянні із стандартним підходом, наприклад, в частині виключення подвійного обліку одних і тих самих ризиків. Єдина відмінність альтернативного підходу полягає в тому, що в двох напрямках діяльності - роздрібного та комерційного банківського обслуговування - як показника схильності ризику використовується не валовий дохід, а обсяг кредитів, що коригується на певний коефіцієнт (т). Розмір капіталу, що резервуються під операційні ризики цих двох видів діяльності, розраховується наступним чином:
де LА - загальна сума кредитів і позик, виданих корпоративним (роздрібним) позичальникам, до вирахування резерву на покриття втрат за позиками і зважування за ризиком, розрахована шляхом усереднення за останні З роки;
т = 0,035.
У рамках альтернативного стандартного підходу банки мають право об'єднати операції роздрібного та комерційного кредитування в один напрямок, до якого буде застосовуватися єдиний коефіцієнт бета (Р) у розмірі 15%. Ті банки, які не зможуть розділити свій валовий дохід між шістьма іншими напрямками діяльності, наведеними в таблиці, можуть розраховувати резервуються під них капітал шляхом множення їх сумарного валового доходу на коефіцієнт бета, що дорівнює 18%.
Як і у випадку стандартного підходу, вимоги до капіталу підсумовуються по всіх напрямках діяльності, і визначається сукупний розмір капіталу, що резервуються під операційні ризики.
Необхідною умовою використання стандартного і більше складних підходів до оцінки операційного ризику є вимога за дотримання наступних умов:
рада директорів і керівники вищої ланки беруть активну участь у
контролі над процесами оцінки та управління операційними
ризиками;
система ризик-менеджменту в банку є концептуально вірною і
використовується належним чином;
банк має у своєму розпорядженні достатні ресурси для впровадження
вибраного підходу як на всіх напрямах діяльності, так і в підрозділах
контролю та аудиту.
Крім того, передбачається, що органи нагляду, перш ніж дати дозвіл на використання того чи іншого методу оцінки достатності капіталу (за винятком стандартного), зможуть здійснювати перевірки комерційних банків з позиції обгрунтованості обраної ними схеми оцінки операційних ризиків і сформованої практики.
До банків, які бажають використовувати стандартний підхід, пред'являється ряд вимог якісного характеру, що відносяться до внутрішньою системою контролю і управління за операційними ризиками, зміст яких зводиться до наступного:
банк повинен мати у своїй організаційній структурі підрозділ з
управління операційними ризиками, у функції якого входять
ідентифікація, оцінка, моніторинг та контроль за операційним
ризиком або його зниження;
система оцінки операційного ризику повинна стати складовою
частиною процесу управління ризиками в банку, при цьому для її
функціонування
банку необхідно здійснювати збір та аналіз даних про фінансові і матеріальних втрати внаслідок операційного ризику в розрізі основних напрямків діяльності;
дані про втрати внаслідок операційного ризику повинні регулярно
доводиться до відома керівників підрозділів, вищого керівництва і
ради директорів банку;
банк повинен мати докладну документацію про використовувану їм
системі оцінки операційного ризику;
система оцінки операційного ризику повинна регулярно перевірятися
як відповідними підрозділами самого банку, так і зовнішніми
аудиторами та органами нагляду.
Очевидною перевагою стандартного підходу є те, що розрахований розмір капіталу може виявитися меншим у порівнянні з підходом на основі базового індикатора за рахунок диференціації операційного ризику по різних напрямках діяльності банку.
Стандартний підхід дозволяє більш точно оцінити операційні ризики, пов'язані з кожним з напрямків банківської діяльності.
5. Передовий підхід.
Усунути недоліки, властиві розглянутим вище методикам розрахунку достатності капіталу, можна при переході до так званих «Передових підходів до оцінки операційних ризиків» (АМА).
Ці підходи передбачають активне використання в банках власних моделей аналізу операційних ризиків та моніторингу операційних збитків. Розраховані за допомогою даних моделей оцінки втрати приймаються як вимоги до достатності капіталу.
Банки можуть застосовувати їх за умови, що ці методи задовольняють певним якісним і кількісним критеріям, і тільки з дозволу органу нагляду.
Спочатку Базельський комітет запропонував підхід на основі внутрішньої оцінки операційного ризику, який був заснований на попередньому методі. У ньому аналогічно стандартному підходу виділялися кілька напрямків банківської діяльності, крім того, додатково визначалися кілька видів операційних збитків, які банк може зазнати внаслідок операційних ризиків.
Таким чином, якщо стандартний підхід регламентує перелік видів діяльності, для кожного з яких встановлено коефіцієнт резервування капіталу, то при використанні
внутрішніх моделей оцінки для кожного виду діяльності та виду операційних
збитків встановлюються свої показники схильності до ризику і коефіцієнт резервування капіталу (коефіцієнт гамма).
Сукупність цих вимог можна представити у вигляді відповідної матриці
|
Направление деятельности |
Списание |
Невозврат средств |
Компен сации |
Расходы и издержки |
Штрафы и пени |
Ущерб имуществу |
|
|
Корпора тивные финансы |
|||||||
|
Торговая деятельность |
|||||||
|
Платежи и расчеты |
|||||||
|
Розничные операции |
|||||||
|
Управление активами |
|||||||
|
Брокерские операции |
Стандартные направления деятельности и виды операционных потерь
Наведений перелік видів операційних збитків є стандартним варіантом, запропонованим Базельським комітетом. Внутрішня оцінка ризику в даному підході припускає, що для кожної комбінації напрямків діяльності та операційного збитку банк повинен визначати додаткові показники:
рівень втрат у випадку реалізації ризику;
ймовірність операційного ризику.
Розрахунок цих показників повинен здійснюватися на основі інформації управлінського обліку, накопиченої статистики збитків з операційних ризиків, а також розробленої методики розрахунку цих показників з урахуванням всієї специфіки діяльності організації. Дана методика дозволяє передбачити, зокрема, процедури внутрішнього контролю, які впливають на розмір операційного збитку і його ймовірність.
Для розрахунку необхідного розміру капіталу в підході на основі внутрішньої оцінки ризику була запропонована наступна формула
где El i,j - показатель подверженности риску для i-го вида деятельности и го тина операционных потерь;
РЕi,j вероятпость проявления операционного риска для i-го вида деятельности и j-го типа операционных потерь;
LGЕi,j — уровень потерь в случае реализации риска для 1-го вида деятельности и j-го типа операционных потерь;
Уi,j ровень резерпироваштя капитала для i-го вида деятельности j-го типа операционных потерь.
Eli,j, - размер ожидаемого убытка для i-го вида деятельности j-го типа опера ционных потерь.
У рамках даного підходу існує безліч варіантів і моделей, які використовуються для визначення рівня очікуваних операційних збитків та їх ймовірності. Більша частина з них грунтується на складних математичних розрахунках з використанням статистичної інформації з операційних збитків в банківській сфері.
Однак на сьогоднішній день в цій галузі поки що не досягнуто істотних результатів з огляду на вже згадуваних труднощі кількісної оцінки операційних ризиків.
Додатковий фактор, який передбачалося враховувати при розрахунку рівня достатності капіталу, - співвідношення очікуваних і непередбачених збитків. З формули, наведеної вище, випливає, що при використанні цього підходу передбачається деяке припущення про наявність постійного співвідношення між рівнем очікуваних і непередбачених збитків, що відображено в коефіцієнті гамма. Однак, якщо конкретний банк у порівнянні з середньогалузевими даними схильний до великомасштабних ризиків, то це необхідно враховувати при розрахунку розміру резерву під операційні ризики. З цією метою у формулу розрахунку розміру капіталу, що резервуються під операційні ризики, включався додатковий показник - Індекс профілю ризику, який характеризує співвідношення між непередбаченими і очікуваними втратами в організації в порівнянні з галузевими показниками (передбачається, що середньогалузевої значення індексу профілю ризику дорівнює 1). У тому випадку, якщо в кредитній організації аналогічний показник перевищує середньогалузевої
рівень (непередбачені збитки перевершують середньогалузевої рівень), то значення індексу профілю ризику буде більше 1, в іншому випадку - менше 1. Відповідно, ці відхилення знаходять відображення в розрахунку загального розміру капіталу, що резервуються під операційний ризик:
где RPLi,j— индекс профиля риска для 1-го вида деятельности и /-ш типа операцион ных потерь.
Надалі Базельський комітет розширив трактування «внутрішньої оцінки ризику », включивши в неї крім розглянутого вище підходу на основі внутрішньої оцінки іншої, що базується на розподілі ймовірностей збитків і «оціночних карток». Ці та інші подібні до них методики отримали загальну назву «передових підходів» до оцінки ризику. Використання розподілу ймовірностей збитків передбачає розрахунок операційного VaR за окремими напрямами діяльності або їх групами з високим рівнем довіри на підставі спільного розподілу ймовірностей втрат внаслідок одночасної реалізації декількох факторів операційного ризику та розміру збитків при настанні кожного з розглянутих подій. Іншими словами, окремо оцінюються вид і параметри розподілу ймовірностей настання кількох подій і розподілу ймовірностей втрат внаслідок кожної з подій.
Спільний розподіл втрат визначається шляхом звірки двох функцій розподілу. Розмір капіталу, що резервується, визначається шляхом підсумовування отриманих величин операційного VaR за напрямками діяльності. Підхід на основі «оцінних карток » дозволяє змінювати спочатку заданий рівень капіталу в часі залежно від змін частоти і масштабу прояву операційних ризиків, викликаних поліпшенням в системі внутрішнього контролю.
Пропозиції Базельського комітету щодо оцінки операційного ризику за допомогою передових підходів зустріли неоднозначну реакцію в банківському співтоваристві. Після тривалого процесу вивчення галузевої практики,
відкритого обговорення різних підходів та аналізу результатів пілотних досліджень Ьазельський комітет вирішив не встановлювати який-небудь один або кілька способів аналітичної оцінки операційного ризику як нормативні для банків, що бажають розрахувати вимоги до капіталу за допомогою найбільш сучасних підходів та моделей. Замість цього він запропонував перелік кількісних і якісних критеріїв, яким повинні задовольняти банки, що бажають застосовувати ці підходи для розрахунку вимог до капіталу. По суті, Базельський комітет пішов тим же шляхом, що й у випадку розрахунку ринкового ризику на основі застосування внутрішніх моделей банків. Як відомо, їх застосування припускає, що задаються лише загальні кількісні та якісні вимоги до розрахунку ризику у вигляді показника VaR. без будь-яких обмежень на вид використовуваної моделі.
Якісні критерії в основному аналогічні переліченим вище вимогам, які встановлені в рамках стандартного підходу.
Кількісні критерії відносяться до використовуваної моделі оцінки операційного ризику і полягають у наступному:
часовий горизонт та рівень довіри при розрахунку операційного
ризику повинні бути такими ж, як і в підході до оцінки кредитного
ризику на основі внутрішніх рейтингів (1 рік та 99,9% відповідно);
мінімальний розмір капіталу, що резервується, визначається як сума
очікуваних і непередбачених збитків внаслідок операційного ризику,
що розраховуються за допомогою внутрішньої моделі банку (у
випадку, якщо банк доведе органу нагляду, що очікувані збитки вже
враховані ним в числі інших витрат його діяльності, розмір капіталу
буде дорівнювати величині тільки непередбачених збитків);
внутрішня модель оцінки операційного ризику повинна бути досить
деталізованою, щоб враховувати основні фактори операційного
ризику, що потрапляють під загальне визначення цього виду ризику
та класифікацію подій, даних Базельським комітетом;
• мінімальний розмір капіталу, що резервується, розраховується шляхом підсумовування величин втрат за окремими видами операційного ризику.
У той же час орган нагляду можедозволити банку приховувати кореляційні взаємозв'язки між різними факторами та індивідуальними оцінками операційного ризику при розрахунку вимог Ддо капіталу за умови, що банк зможе обгрунтувати використовувану їм методику визначений кореляцій.
На додаток до цих критеріїв Базельський комітет сформулював вимоги до внутрішніх і зовнішніх даних по втратам внаслідок операційного ризику, які використовуються у внутрішніх моделях, а також до проведення сценарного аналізу та обліку зовнішнього середовища та систем внутрішнього контролю.
Так у рамках даного підходу банк повинен створити власну бачу даних з операційних втрат, яка може використовуватися як підстава для емпіричної оцінки ризику або верифікації прогнозних оцінок, які розраховуються за моделлю.
Слід зазначити, що внутрішньобанківські оцінки операційного ризику, що використовуються для розрахунку вимог по капіталу, повинні ґрунтуватися на внутрішній статистиці з операційних втрат протягом як мінімум 5 років (у момент переходу банку на АМА підходи до оцінки операційного ризику глибина накопичених даних повинна складати не менше 3 років).
У своїх розрахунках банк повинен використовувати зовнішні дані по тратах внаслідок операційного ризику, під якими розуміється відкрита інформація про понесені втрати або Агрегована статистика з банківського сектору в цілому. Зовнішні дані можуть виявитися особливо корисними при моделюванні рідкісних подій, здатних призвести до дуже значних за масштабом збитків.
Використання зовнішніх даних має підкріплюватися сценарним аналізом, проведеним компетентними експертами. Його метою є прогнозування випадків великих втрат, що може виражатися, зокрема, в експертному коригування параметрів статистичного розподілу. Крім того, сценарний аналіз необхідний
для оцінки наслідків порушення кореляційних взаємозвязків між різними факторами операційного ризику.
Нарешті, при оцінці операційного ризику в масштабі всього банку необхідно брати до уваги особливості зовнішнього середовища і наявність системи внутрішнього контролю, які можуть вплинути на схильність банку до операційного ризику. Такі фактори можуть враховуватися як поправки при визначенні вимог до капіталу, якщо банк обгрунтує методику їх вибору, щодо ранжирування та оцінки їх впливу на показники ризику. Бажано (хоча і не завжди можливо), щоб ці фактори були кількісно вимірними, що дозволило б проводити їх верифікацію.
Важлива перевага підходів АМА полягає в тому, що банкам дозволяється знижувати оцінку операційного ризику і засновані на них вимоги до капіталу при використанні страхування, але не більше ніж на 20% від сукупного розміру капіталу, що резервується під операційні ризики.
Страхування операційного ризику має задовольняти наступним вимогам:
страховик має рейтинг А і вище (мається на увазі страховий, а не
кредитний рейтинг, тобто рейтинг, що відображає ймовірність здійснення
страховиком виплат за укладеними ним договорами страхування);
страховий поліс має початковий термін дії не менше 1 року, при
цьому якщо термін, що залишився до закінчення, складає менше 1 року, банк
повинен відображати це зниження при розрахунку вимог до капіталу шляхом
відповідного зменшення суми страхового покриття (аж до 100% при залишився
термін в 90 днів і менше);
страховий поліс передбачає певний період повідомлення банку-
страхувальника про розірвання та відмову від пролонгації договору;
страховий поліс не містить застережень, що скасовують або
обмежують його дію як для банку-страхувальника (у разі прийняття органом
нагляду заходів впливу по відношенню до нього), так і для розпорядника майна
(у разі банкрутства банку);
страхове покриття поширюється саме на ті фактори операційного
ризику, яким піддається даний банк;
страхування здійснюється незалежним по підношенню до банку
страховиком (в іншому випадку, якшо страхування здійснюють афілійовані або
кептивні компанії, ризик повинен бути переданий третій стороні, наприклад, за
допомогою перестрахування);
методика обліку страхування від операційних ризиків при
розрахунку вимог до капіталу повинна бути обгрунтованою і належним чином
оформленої;
банк здійснює публічне розкриття відомостей про зниження
розміру капіталу, що резервується, за допомогою страхування.
Передові підходи до оцінки операційного ричику дозволяють більш точно врахувати специфіку операційних ризиків в організації і визначитии суму капіталу, що резервується, що відповідає ризикам і масштабу діяльності організації. Варто відзначити, що вони дають банкам можливість зменшити рівень резерву під операційні ризики за рахунок використання надійної системи внутрішнього контролю, наявність якої впливає як на розмір очікуваних і непередбачених збитків, так і на ймовірність їх появи.
У той же час зауважимо, що застосування на практиці цих підходів представляється досить складним для всіх кредитних організацій, включаючи і українські, так як методологічна основа для виділення операційних збитків та математичні моделі їх аналізу поки знаходяться на початковій стадії розробки.
Як і у випадку з рекомендаціями з оцінки ринкового ризику, Базельський комітет допускає комбіноване використання банками всіх трьох розглянутих вище підходів стосовно операційних ризиків для цілей оцінки достатності капіталу, з урахуванням виконання наступних умов:
всі види операційного ризику враховуються на консолідованій основі з
усіх напрямків діяльності;
операції банку, ризики яких розраховуються за допомогою обраного
підходу, задовольняють всім якісним критеріям, встановленим для цього
підходу;
на момент впровадження підходу АМА значна частина операційних
ризиків банку оцінюється за допомогою даного підходу;
• банк надасть органу нагляду обґрунтований графік переходу на передовий підхід до оцінки операційних ризиків чи всіма підрозділах підрозділах напрямками діяльності.
Підводячи підсумок вищесказаного, відзначимо, що застосування названих підходів у регулюванні сприяє зміцненню довіри до кредитних організацій з боку кредиторів і вкладників. На противагу саморегулювання регулювання, що здійснюється органами нагляду, забезпечує впровадження єдиних стандартів обмеження ризиків для всіх кредитних інститутів, що сприяє зниженню витрат кредиторів на отримання інформації. Крім того, введення органами нагляду обов'язкового резервування під операційні ризики сприяє уніфікації підходів щодо збору даних і тим самим полегшує проведення оцінки і зіставлення рівня операційних ризиків, що склалася в окремих банках. Більш того, наглядовий орган в змозі змусити банки взяти на озброєння кращий з його точки зору метод обмеження ризику. У той же час схильність банків ризиків різних типів і розмірів і що випливає з цього конкуренція в області управління ризиками виправдовує існування різних методів оцінки та управління. Навпаки, застосування наглядовими органами надмірно спрощених підходів може знизити готовність банків вкладати кошти в розробку подібних систем. Таким чином, Базельська угода повинна стимулювати банки до обмеження операційного ризику.