Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
61. Яка структура процесу мислення?
Варіант 1
Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, коли вона починає аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають за умов проблемної ситуації.
Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об´єктивно необхідним для успішного розв´язання поставленого завдання.
Завдання припускає виокремлення чотирьох стадій: підготовка, дозрівання рішення, натхнення, перевірка знайденого рішення.
Процес розв´язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке потрібно визначити, виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання - один із найскладніших етапів у процесі розв´язання завдання. Важливу роль на цьому етапі відіграє здатність людини бачити невизначеність тих чи інших предметів і явищ дійсності; ставити питання, виокремлювати проблеми, які потребують з´ясування.
Ці здатності значною мірою залежать від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все видається зрозумілим.
Другий етап розв´язання завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези. Формулювання гіпотези дає людині змогу передбачити напрями розв´язання завдання й можливі результати. У випадку, коли висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умову завдання та саме завдання.
Розв´язання завдання - завершальний етап процесу - може відбутися по-різному. Можливі випадки, коли людина діє методом проб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез.
Розв´язання завдання може ґрунтуватися на таких стратегіях:
В усіх випадках розв´язування нового завдання є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв´язання завдань у тій чи іншій сфері людської діяльності.
Розв´язання завдання іноді виникає раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт, здогад, відкриття. Тут має місце інтуїтивне, не до кінця усвідомлене в процесуальному аспекті знаходження рішення.
Перевірка гіпотези. Вона може проводитися різними способами. Найпоширенішим із них є практичне застосування гіпотези до розв'язання задачі.
Варіант 2
Серед багатьох дослідників побутує думка, що мислення виникає в проблемній ситуації.
Проблемна ситуація — маловиразне, не дуже чітке і мало усвідомлюване враження, яке ніби сигналізує: «щось не так», «щось не те». Це означає, що у своїй діяльності людина наштовхується на невідоме і незрозуміле, що спричиняє в неї інтелектуальні труднощі. Вона аналізує ситуацію, з'ясовує, намагається зрозуміти її деталі, фіксуючи і те, що не вдається пізнати чи зрозуміти. У процесі усвідомлення проблемна ситуація стає для людини задачею. Зміст задачі визначає об'єктивна ситуація. Сама задача — поняття суб'єктивне.
Об'єктивна ситуація стає задачею тільки для суб'єкта, який усвідомлює, що він чогось важливого в ній не знає. Формулювання задачі свідчить про те, що хоча б приблизно вдалося встановити відоме і невідоме.
У розв'язанні задач виділяють декілька етапів:
1. Усвідомлення змісту задачі. Вже при першому читанні задачу поділяють на умову і вимогу, тобто встановлюють, що відомо і задано, а що треба визначити чи встановити.
2. Формулювання гіпотези. Фактично це — вибір стратегії розв'язання. Вона визначає послідовність виконання дій і залежить від якості аналізу умови і досвіду розв'язання інших задач.
3. Перевірка гіпотези. Вона може проводитися різними способами. Найпоширенішим із них є практичне застосування гіпотези до розв'язання задачі.
Сам процес розв'язання є безперервною взаємодією суб'єкта з об'єктом, в якій суб'єкт через аналіз і синтез розкриває відношення між даним (відомим) і шуканим, намагається визначити шукане, виявляючи його відношення до даних. У процесі міркування в умову задачі вводяться все нові й нові дані, здобуті в ході аналізу і синтезу. Результати попередніх операцій мислення стають основою для його наступних кроків. Внаслідок цього відображену в умові задачі ситуацію суб'єкт переосмислює, переформулює. У цьому процесі іншим стає і завдання, яке необхідно йому вирішувати. Тому процес розв'язання задачі — це послідовні численні переформулювання умови аж до одержання кінцевого результату.
Якщо гіпотеза не підтверджується, суб'єкт знову повертається до умови задачі і шляхом додаткового аналізу намагається встановити, що було пропущено чи не враховано в гіпотезі.Іноді після тривалих і невдалих спроб впоратися із задачею розв'язок виникає раптово, спонтанно.
Отже, процес розв'язання задачі є яскравим прикладом поєднання в процесі мислення різних мисленнєвих операцій. Процес пізнання передбачає багато мисленнєвих операцій, серед яких провідне місце посідають аналіз, синтез, порівняння, абстрагування й узагальнення.
62. Психологічна структура особистості
Варіант 1
Особистість - складне цілісне утворення. Виділяють три основних аналітичних напрями у яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями.
В основі системної психологічної структури особистості лежать три базових виміри: І - соціально-психолого-індивідуальний - вертикальний; II - діяльнісний - горизонтальний; ПІ - генетичний - віковий, за допомогою якого характеризується рівень розвитку властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі становлення індивіда як особистості. Ці виміри становлять систему основ цілісної психологічної структури особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним принципом, за яким співвідносяться три виміри простору.
І реалізується у формі діяльності та спілкування, то його можна віднести до першого, найвищого рівня узагальнення, з якого мас починатися процес конкретизації цього поняття.
Другому рівневі конкретизації властивий розгляд трьох вимірів - соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного - як базових параметрів психологічної структури особистості.
На третьому рівні ведуться диференційований та інтегративний аналіз і синтез підструктур (спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, психофізіологічних властивостей), компонентів (потреб по-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворюючого, результативного, емоційно-почуттєвого) та рівнів розвитку (задатки, властивості, здібності) в межах основних параметрів.
Четвертий умовний рівень конкретизації аналізу і синтезу психологічної структури особистості утворюють психічні властивості, функції і процеси.
На п'ятому умовному рівні конкретизації аналізу і синтезу психологічної структури особистості стає можливою класифікація конкретних властивостей і власне здібностей особистості до певних видів діяльності або виконуваних людиною ролей.
Перші чотири рівні конкретизації психологічної структури особистості можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (починаючи з п'ятого) - як такі, що належать до мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікроструктури пов'язаний з вимогами, що висуваються до особистості конкретними видами діяльності та поведінки, ролями, соціальним статусом, позицією, рантом, які обирає, застосовує й реалізує людина в конкретних соціальних умовах життя.
Ступінь розвитку сучасної психології дає змогу здійснити системний психологічний аналіз і синтез моделей особистості на шостому рівні конкретизації.
Наступним кроком у розробці системного психологічного уявлення про особистість має стати дослідження взаємодії між підструктурами, компонентами і рівнями розвитку психологічної структури. Так, на думку Б. Г. Ананьєва, структурно-функціональні взаємозв'язки між елементами психологічної структури особистості будуються одночасно за двома принципами: 1) субординаційним, або ієрархічним, коли складніші та загальніші соціальні й психологічні властивості особистості підпорядковують собі елементарніші й часткові соціальні та психофізіологічні властивості; 2) координаційним, за яким взаємодія здійснюється на паритетних началах, що допускає певну свободу, тобто відносну автономність кожної з них.
Особистості властива самосвідомість, тому їй притаманний і третій тип взаємовідносин. Цей тип можна назвати егоординаційним - він виявляється в самопізнанні, самоорганізації та самовдосконаленні особистості в процесі діяльності та поведінки на основі Я - підструктури як ядра особистості
Варіант 2
Тривалий час у психології розрізняли біологічну, соціальну та духовну підструктури людини, стверджуючи, що вона має тіло, душу і дух. Біологічна підструктура ототожнюється з тілесною та нервово-психічною організацією людини. Вона виражає внутрішню основу і взаємозв'язок психічних елементів і функцій. На цьому ґрунтуються твердження, що особливості нервової системи та будови мозку зумовлюють особливості психічних процесів. Біологічне розглядається як природна основа особистості.
Соціальна підструктура - це сукупність потреб, інтересів, цілей, нахилів, ідеалів, переживань, ставлення особистості до інших людей, досвід (знання, вміння, навички, звички). На цьому розумінні ґрунтується концепція «двох факторів», в якій протиставляються біологічне і соціальне в людині. Однак соціальне і природне утворюють єдність, вони не можуть бути механічно протиставлені.
За змістом у структурі особистості розрізняють спонукальну сферу (суттєві для особистості цінності, цілі і сенси, що визначають спрямованість її діяльності) та інструментальну (засоби реалізації спрямованості - фізичні, емоційні, вольові якості і можливості, знання, уміння, навички, стиль і стратегії поведінки).
Ядром, що характеризує головну сутність особистості, є реалізована у різноманітних діяльностях сукупність їх стосунків зі світом та її духовність.
Розвиток розуміння структурної моделі особистості здійснювався шляхом розширення та уточнення змісту окремих складових, використання нових категорій: спосіб життєдіяльності (сенс життя, цілі, досвід, вершинні та глибинні переживання), духовність. Одночасно враховували нові результати дослідження самосвідомості, інтелекту, духовності особистості. Завдяки цьому сформувалися багатовимірне, конкретизоване бачення психологічної структури особистості.
Загально-психологічна структура особистості поєднує спонукальну і пізнавальну сфери; цілетвірну (прийняття рішень), операційно-результативну (способи виконання рішень, стилі розв'язання життєвих завдань і проблем) та емоційно-почуттєву складові.
Буття особистості включає такі модуси її активності та самоактивності (дії, спрямовані на самого себе):
а) спосіб буття, життєвий шлях, життєві стратегії;
б) особистісна взаємодія з іншими людьми, групами, суспільством;
в) функціонування і становлення самосвідомості;
г) духовна, моральна, соціальна і предметна спрямованості;
ґ) духовний, моральний, соціальний, психологічний та психофізіологічний досвіди;
д) характер (ставлення до діяльності, інших людей, до себе та матеріальних цінностей);
е) інтелектуальна діяльність;
є) біопсихосоматична активність (вікові і статеві особливості; властивості нервових процесів, аналізаторів; темперамент).
Варіант 3
К. К. Платонов виділяв у функціональній динамічній психологічній структурі особистості чотири під структури: соціально зумовлену підструктуру спрямованості особистості; надструктуру досвіду; підструктуру психічних процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості.
Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення.
Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини.
Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда.
Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає.
Розглянуті чотири підструктури охоплюють майже всі відомі якості особистості. Однак слід враховувати, що поряд з ними можна назвати незліченну кількість якостей, котрі мають власну структуру і об'єднують декілька компонентів, що належать до різних однопорядкових підструктур особистості.
Крім того, вчений розглядав і другий ряд - підструктури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу "накладання" одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.
Варіант 4
Відомий німецький психолог Ф. Лерш запропонував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної горизонтально-вертикальної схеми.
Горизонтальний параметр особистості утворюють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються в особистості на основі "закону комунікації". Горизонтальний вимір складається з чотирьох "членів": мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.
Вертикальний параметр остистості розглядається як внутрішній результат "горизонтальної" діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як: а) особистісна надбудова; б) ендотимна основа особистості - її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в) зовнішній обсяг переживань особистості - її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа особистості - сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіологічні процеси у нервовій системі. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах - це єдиний процес.
63. Спрямованість як провідна характеристика особистості
Варіант 1
Провідною характеристикою особистості більшість дослідників вважають її спрямованість, хоча тлумачать її сутність по-різному. Дослідження спрямованості особистості здійснюється шляхом вивчення всієї системи психічних властивостей і станів особистості: потреб, інтересів, схильностей, мотиваційної сфери, ідеалів, ціннісних орієнтацій, переконань тощо. Таким чином, спрямованість є системотвірною властивістю особистості, яка визначає її психічний склад.
Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.
Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми: потяг, бажання, прагнення, інтерес, схильність, ідеал, світогляд, переконання. У спрямованості особистості провідна роль належить усвідомлюваним мотивам.
Сфера мотивації та потреб лише частково характеризує спрямованість особистості, є фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості. Протягом життя людина виконує велику кількість діяльностей, реалізуючи в кожній з них певну мету. Життєва мета виступає інтегратором окремих цілей, пов'язаних з певними діяльностями. Реалізація окремих цілей є разом з тим окремою реалізацією загальної життєвої мети особистості. Усвідомлення особистістю не тільки мети, але й реальності її здійснення розглядається як перспектива особистості.
Варіант 2
Спрямованість - дзеркало особистості людини. Будучи центральною психічною властивістю особистості, спрямованість є узагальненою характеристикою людини з точки зору того, до чого вона прагне, що цінує в житті і як сприймає зовнішні впливи.
Потреби спонукають людину до активності, певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. Завдяки вольовому зусиллю, наполегливості людина долає труднощі на шляхах до мети і практично вирішує поставлене завдання, так чи інакше пов'язану з задоволенням потреби.
Знання змісту і структури спрямованості людини дає уявлення про переважну орієнтації його думок і прагнень. Дозволяє вірно оцінювати і, що дуже важливо, прогнозувати вчинки, поведінку людини у певних ситуаціях.
Варіант 3
Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.
Виділяють три основні види спрямованості особистості: особиста, колективістка і ділова. Особиста спрямованість - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого першості, престижу.
Встановлено що особи з спрямованістю на себе мають такі риси характеру:
- Більше зайняті собою і своїми почуттями, проблемами
- Роблять необґрунтовані і поспішні висновки про інших людей, подібним чином ведуть себе в дискусіях
- Намагаються нав'язати свою волю групі
- Люди в їх присутності не почуваються вільно.
Спрямованість на взаємні дії - має місце тоді, коли вчинки людини визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанні. Така людина виявляє інтерес до спільної діяльності, хоча може і не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко його дії навіть ускладнюють виконання групової задачі і його фактична допомога може бути мінімальною.
Ділова спрямованість - відображає переважання мотивів породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Зазвичай така людина прагне до співпраці і домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, яку вважає корисною для виконання поставленого завдання.
Люди з діловою спрямованістю:
- Допомагають окремим членам групи висловлювати свої думки
- Підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети
- Легко і доступно викладають свої думки та міркування
- Беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання
- Не ухиляються від безпосереднього вирішення проблеми
64. Мотивація як прояв потреб особистості
Мотиваційні явища, неодноразово повторюючись, згодом стають рисами особистості людини. До таких рис відносять мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдач, а також певний локус контролю, самооцінку, рівень досягнень. Особистість характеризують і такі мотиваційні утворення, як потреба в спілкуванні, мотив влади, мотив надання допомоги людям і агресивність.
Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби — динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби — це рушійна сила розвитку особистості.
Одна з властивостей потреб — їх пасивно-активний характер. З одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального існування і пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності — соціальній або біологічній. З іншого — потреби зумовлюють активність, спрямовану на усунення цього дефіциту.
Іншою властивістю потреб є їх суб'єктивно-об'єктивний характер. У процесі мотивацій суб'єктивна й об'єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.
Однією з головних властивостей потреб є предметність. Стан потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю. Причому ця орієнтованість на зовнішній світ припускає включення цього зовнішнього в певній якості до внутрішньої системи життєдіяльності людини. Потреба — це завжди відчування нестачі в чомусь певному. Цим пояснюються чітка автономність і диференційованість потреб у свідомості особистості. Потреби жорстко «заземлені» й «прив'язані» до певних об'єктів і явищ зовнішньої дійсності.
Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний характер. Потреби індивіда пов'язані з потребами суспільства, вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх, їх не можна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток суспільства. Аналізуючи потреби індивіда, треба враховувати особливості тих спільнот, до яких він належить. Оскільки будь-який індивід належить до низки людських спільнот, а в процесі його розвитку кількість спільнот змінюється, природно змінюється і система його потреб. Розвиток цієї системи не є процесом, який розгортається тільки «від індивіда», він є результатом розвитку його зв'язків з іншими людьми. Включаючись до кожної нової спільноти, особистість засвоює її потреби.
65. Інтереси, ідеали, світогляд особистості, як умови що забезпечують цілісність та спрямованість особистості
Варіант 1
Оскільки цілісність – це внутрішня єдність, зв’язаність всіх частин у єдине ціле, то с особистість є динамічною, соціально зумовленою та внутрішньо інтегрованою системною цілісністю, яка поєднує в собі загальнолюдські, суспільно - значущі та індивідуально-неповторні характеристики, визначаючи спосіб освоєння індивідом різноманітних суспільних відносин, спосіб оволодіння сутнісними силами людини та спосіб реалізації індивідом людської сутності.
Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає вибірковість відносин і активність людини. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості. Спрямованість включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Спонукати людину можуть як матеріальні, так і ідеальні мотиви.
Інтереси. Стійке вибіркове емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на ґрунті потреб, але не зводяться до них. Потреба виражає необхідність, а інтерес завжди пов’язаний з особистою зацікавленістю об’єктом, із прагненням більше його пізнати, оволодіти ним.
Ідеал – образ реальної людини або створеного особистістю взірця, яким вона керується в житті протягом певного часу і який визначає програму її самовдосконалення на майбутнє. Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання.
Під світоглядом розуміють систему поглядів на природу, суспільство і людське мислення. Світогляд служить вищим регулятором поведінки і дій особистості. Імпульс до дії, що виник під впливом внутрішніх умов або зовнішніх обставин, співвідноситься з моральними поглядами людини.
Світогляд не тільки визначає загальну спрямованість особистості, її цілеспрямованість, надаючи стійкість і твердість характеру, - він позначається на всьому вигляді людини, на всій сукупності особливостей поведінки і дій, звичок і нахилів.
Становлення та розвиток цілісної особистості, її самореалізація і самоствердження, якомога ширше розгортання її сутнісних сил є актуальною проблемою. Адже саме цілісна особистість може стати істотним чинником оновлення та очищення українського соціуму, а від того, яким ідеалам і цінностям вона надасть перевагу, як саме трансформується її світогляд та ідентичність багато в чому буде залежати духовне буття українського суспільства в цілому.