Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 1. ДАВНЬОРУСЬКА ДЕРЖАВА - КИЇВСЬКА РУСЬ
(КІНЕЦЬІХ - ПЕРШ А ТРЕТИНА XII сг.)
Мета семінару: розглянути процес становлення Київської держави Рюриковичів та проаналізувати еволюцію її державно-політичного устрою в X — на поча тку XII ст.; дати наукову оцінку норманській теорії; показати, як затверджувалося християнство на Русі та його роль у процесах феодалізації та духовного розвитку давньоруського суспільства.
План
1. Утворення Київської держави Рюриковичів. Норманська теорія.
2. Еволюція державно-політичного устрою Київської Русі в X — на початку
XII ст. '
3. Затвердження християнства на Русі, його роль у процесах духовного роз витку давньоруського суспільства.
Висвітлюючи перше питання,необхідно розглянути в «Повісті минулих літ» свідчення Нестора про прикликання варягів та затвердження в Києві династії Рю риковичів. При цьому даний матеріал треба науково проаналізувати, зазначивши, що саме на його основі в XVIII ст. була розроблена норманська теорія. Розкривши її зміст і сутність, потрібно довести і підтвердити це інформацією відповідних джерел (археологічних,,письмових тощо), інтенсивність у IX ст. державотворчих процесів у східних слов'ян та високу військово-політичну активність варягів у цей же час на терені Європи. При цьому слід спробувати відтворити більш вірогі дний варіант утворення держави Київської Русі, зазначаючи, що не можна запере чувати важливу роль варягів у цьому процесі. Ллє норманська теорія у своїх ос новних положеннях е помилковою, оскільки державу східним слов'янам, утво рення якої почалося задовго до цього, варяги не принесли. їх поява на терені Схі дної Європи збігається Із завершальною стадією державотворення в східних слов'ян. Втрутившись у ці процеси, узявши в них активну участь, варяги їх пев ною мірою скоригували.
У другому питанні перш за все слід визначити хронологічні рамки існуван ня Київської Русі як ранньофеодальної монархії, виділивши при цьому окремі етапи й визначивши зміст кожного з них: кінець IX — кінець X ст. — становлення та консолідація; кінець X — перша половина XI ст. — розквіт; друга половина XI — перша третина XII ст. — початок політичного розпаду. Потрібно зазначити, що на першому етапі Київська Русь як держава являла собою аморфний конгломерат племінних княжінь, переважно силою об'єднаних навколо Києва, і була слабко консолідованою та внутрішньо не міцною. Розвиток її визначався протиборством двох тенденцій: доцентрової (великий київський князь і його дружина) та відцен трової (сепаратизм племінних князів та місцевої знаті). Консолідація та зміцнення держави вимагали ліквідації племінних княжінь і вдосконалення апарату управ ління, що зумовило нагальну потребу реформ, які й розпочинаються за часів пра вління Ольги та Святослава. Зокрема, вдосконалення системи оподаткування на Русі.
Другий із виділених етапів, який припадає на правління Володимира (978 —1015 рр.) та Ярослава (1019 —1054 рр.), характеризується інтенсивним реформу ванням. Слід відзначити, що саме наприкінці X ст. в основному завершується фо рмування території держави, визначаються її кордони. Але головним було те, що в цей час прискорюються процеси феодалізації давньоруського суспільства (ви никнення феодального землеволодіння, формування класу феодалів — землевлас ників та різних категорій залежного від них населення — закупів, рядовичих то що). Тобто суттєві зміни в цей час відбувалися в економічній, соціальній, полі тичній та ідеологічній сферах. Щоб підтвердити це необхідно охарактеризувати реформи: адміністративну, релігійну, фінансову, військову, правову тощо. Слід підкреслити, що головне значення цих реформ полягало в консолідації та зміц ненні держави, закріпленні феодальних відносин на Русі.
Щодо початків політичного розпаду держави, чим характеризується третій етап її розвитку, то слід зазначити, що викликані вони були перш за все особливо стями організації політичної системи Давньої Русі того часу, а саме — порядком наслідування влади, системою відносин васалітету-сюзеренітету та специфікою феодального землеволодіння на Русі. Розкривши зазначене, потрібно охарактери зувати встановлений після смерті Ярослава Мудрого порядок наслідування вели кого київського престолу за родовим принципом («лествічне право»), показати наслідки рішення («Кожен тримає вотчину свою»), прийнятого на князівському з'їзді в Любечі в 1097 р., та пояснити, що зумовило можливість консолідації дер жави за правління Володимира Мономаха (1113 — 1125рр.) та його сина Мстис лава (1125-1132 рр.).
Завершуючи розгляд другого питання, потрібно підкреслити взаємозв'язок між змінами, які відбувались у державно-політичному устрої Київської Русі, та процесами феодалізації давньоруського суспільства в X - на початку XII ст.
Розглядаючи третє питання,треба дати характеристику язичництва Давньої Русі як світоглядної системи в усьому її розмаїтті, показавши існуючу ієрархію язичницьких богів. Слід зауважити, що християнство на Русі затверджувалося на державному рівні ще в 60-х рр. IX ст. хрещенням київського князя Аскольда та частини його дружини. У наступному ж столітті між християнством та язичниігг- вом на Русі не раз виразно визначалось протистояння (язичницька реакція за Оле га, Святослава та на початку правління Володимира, християнство Ольги тощо). Пояснивши, чому християнство на Русь прийшло саме з Візантії, потрібно роз крити зміст релігійної реформи Володимира, охарактеризувати обидва її етапи: спробу модернізації язичництва та проголошення християнства державною релігі єю. Слід також розкрити організацію православної церкви на Русі (її структуру, фінансове забезпечення тощо.). Розкриваючи суперечливість процесів християні зації давньоруського суспільства, необхідно зазначити, що нерідко поширення християнства відбувалося шляхом його своєрідного синтезу з язичництвом, коли звичні простому людові язичницькі форми (обрядовість, ритуали тощо) наповню валися новим,'уже християнським змістом (наприклад, різдвяні свята тощо). Роль християнства в духовному розвитку Давньої Русі слід підкреслити особливо, під твердивши це конкретними фактами (освіта, література, архітектура, образотвор че та прикладне мистецтво тощо).
Наприкінці слід наголосити на значенні християнства в посиленні процесів феодалізації давньоруського суспільства.
Список рекомендованої літератури
Брайчевський М.Ю. Походження Русі. - К.: Наук, думка, 1986. - 224 с. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. - К.: Наук, думка, 1988. - 262 с. ■
Горський А.Л. Ще раз про роль норманів у формуванні Київської Русі // Укр. іст. жури. - 1994.-№ 1 С,3-6.
Греков Б.Д. Киевская Русь. - М.: Госучпедиздат, 1949. -510 с.
Грушевський М.С. Історія України-І^си: У 2 т.,12 кн. - К.: Наук, думка, 1992. - Т.1.-736С.; 1993.-T.2.-640C.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст. реліпмоногр. - К.: AT "Обереги", 1992. - 424 с.
Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. - Л.: Світ, 1996. - 486 с.
Історія України / За ред. В.А. Смолія. - К.: Альтернатива, 1997. -416 с.
Ловмянский X. Русь и норманы. - М..: Прогресс, 1985. - 304 с.
Лозко Г. Українське язичництво. - К.: Укр. центр духовн. культури, 1994. - 96 с.
Моця О.П. Київська Русь: результати та перспективи досліджень // Укр. іст. журн. -1996.-№4.-С.41-49.
Національні процеси в Україні: Док. і матеріали: Довідник: У 2 ч. / Упоряд.: І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка; За ред. В.Ф.Панібудьласки. - К.: Вища шк 1997.-Ч. 1.-583 с.
Никон. Начало християнства на Руси // Вопр. истории. - 1990. - № 6 -С. 36-53. Никон. Век Крещения //Там же.- № 12 - С. 47-59.
Новосельцев А.Д Образование ^]^внepyccкoгo государства и первый его прави тель // Там же,- 1991.-№2-3.-С.З-20.
Повість врем'яних літ. Літопис (За Іпатським списком). - К.: Рад. письм., 1990. - 558 с.
Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества ХП-ХШ вв. - М.: Наука, 1982 - 592 с..
Рыбаков Б.А. Новая концепция предыстории Киевской Руси // История СССР - 1981.-С.40-59.
Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М.: Наука, 1081. - 607 с. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. - М.: Наука, 1987. - 782 с. Седов В.В. Восточные славяне в VI - XII вв. - М.: Наука, 1982. - 592 с. Тихомиров М.Н. Древнерусские города. - М.: Политиздат, 1956. - 177 с. Толочко А.П. Князь в Древней Руси: власть, собственность, идеология. - К.: Наук, думка, 1992.-224 с.
Толочко О.П. Київська Русь / О.П. Толочко, П.П. Толочко. НАН України. Ін-т ар хеології HAH України. Ін-т історії України НАН України. - К.: Вид. дім „Альтер нативи", 1998.-336с.
Толочко П.П. Київська Русь. — К.: Абрис, 1996. - 360 с.
Фроянов "И Я. Исторические реалии в летописном сказании о призвании варягов //
Вопр. исюрии. - I <Wi, _ № 6. - С .3 - 15.
Юшков С.В. Нариси з історії виникнення і початкового розвитку феодалізму в Київській Русі. - К.: Наук, думка, 1992. - 352 с.
Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХУШ ст. - К.: ГеЦгеза, 1997.-312 с.
Теми рефератів
1. Походження назви «Русь».
2. Роль варягів в утворенні Київської Русі. Норманська теорія.
3. Феодальні відносини на Русі в X - XII ст., характеристика та особливості.
4. Язичництво Давньої Русі.
5. Затвердження християнства на Русі.
6. Політична система Давньоруської держави на етапі ранньофеодальної мо нархії.
Т Е М А 2. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХУП ст.
Мета семінару: проаналізувати становище українських земель у складі ін ших держав, їх суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ) та Польщі; розглянути процес виникнен ня та розвитку козацького стану в українському суспільстві, його роль у віднов ленні традицій державотворення та участь у боротьбі з татарсько-турецькою агре сією; розкрити мету, хід і наслідки козацьких та козацько-селянських повстань.
Заняття 1
План
1. Розчленування українських земель та включення їх до складу інших держав.
2. Українські землі в складі Литви та Польщі. Суспільно-політичний та економічний розвиток.
3. Берестейська церковна унія та її наслідки.
Починаючи розгляд першого питання, важливо підкреслити, що в цей пері од склалися зовсім інші умови розвитку українських земель, які відійшли до Польщі, Литви, Угорщини, Османської імперії та Московської держави.
Це були різні держави за своїм суспільно-політичним, соціально- економічним та духовним життям, що не могло не вплинути на формування укра їнської народності. Разом із тим традиції Київської держави мали вплив і на роз- вітгок сусідніх держав. Слід зазначити, що оволодіння «руськими землями» відбу валось різними шляхами, починаючи від династичних шлюбів, і до загарбання українських земель силовими методами. Прикладом може служити пшюб сина великого князя Литовського Гедиміна Любарта з дочкою Андрія Юрійовича й князювання останнього на Волинській землі протягом 1340 - 1385рр. У другій половині XIV ст. починається збройна боротьба за українські землі. Польське ко ролівство захопило майже всю Галичину й поступово в королівстві Руському за проваджується польська адміністративна система та польське право. Рекоменду ється охарактеризувати систему управління в галицьких землях, запроваджену Польщею, її еволюцію.
У 1359 р. розпочався наступ на Чернігово-Сіверщину литовського князя Ольгерда. Необхідно дати характеристику подій, що відбувалися на українських землях і стали причиною утворення нової держави - Великого князівства Литов ського, Руського та Жемантійського.
Важливо підкреслити, що успіхи Великого князівства Литовського були пов'язані з тенденцією, яка панувала на українських землях і була націлена на зві льнення від монголо-татар та прагнення до політичного об'єднання.
Боротьбу за українські землі вела й Угорщина. Ще в IX ст. під її владу по трапляє Підкарпатгя. На цій території проживало населення, що називало себе «русинами» та «руснаками». Тут була запроваджена угорська політико-адміністративна система. Рекомендується охарактеризувати суть цієї системи, звернути особливу увагу на децентралізацію Угорщини, що сприяло утворенню органів міського самоврядування. На початку XVI ст. частина Підкарпатської Русі була включена до Трансільванського князівства, а частина - до Австрії. Проте в другій половині XVII ст. все Закарпаття було приєднано до Австрійської імперії. Слід зазначити, що українцям цього краю вдалося зберегти етнічні цінності, зви чаї, культуру, побут, мову.
Буковинські землі були включені до Молдавського князівства. Буковина (Шипинська земля) поділялася на три волості. Волосний устрій зберігався до XVI ст., аж до захоплення Молдавії Туреччиною та встановлення турецької військово-адміністративної системи.
Починаючи з XIII ст. у Криму та Північному Причорномор'ї утверджуються татарські державні утворення, відбуваються процеси асиміляції значної частини українського населення. У XV ст. виникає самостійне Кримське ханство (1449 р.), яке з 1478 р. визнає себе васалом Туреччини. Турецько-татарські набіги на украї нські землі мали негативні наслідки для їх подальшого розвитку.
Протягом першої половини XV ст. Москва розпочинає збирання земель Ру сі. У 1517- 1523 рр. - Чернігівське й Сіверське князівства були включені до без- поеередніх володінь Москви. Із дев'яностих років (1492 - 1582 рр.) не менше со рока було потрачено Московськими царями на боротьбу з Литвою та Польщею, де малоросійське питання було чи не найважливішим. Таким чином, на українсь ких землях було перервано процес державного будівництва в традиціях існування Руси -України й запроваджувались державні інституції сусідніх держав.
Аналіз другого питання рекомендується розпочати з розповіді про вклю чення українських земель до складу Литви. Важливо підкреслити, що ця акція відбулася без особливих потрясінь. Приєднання українських земель до Литви на дало їм особливого статусу. Це були удільні князівства. Необхідно розкрити суть цього статусу та навести ознаки, що свідчать про автономію князівств у складі Литви;
Слід також охарактеризувати політику Гедиміна та Ольгерда, які в розбудо ві Литовсько-руської держави спиралися на традиції Київської Русі в суспільно- політичному, соціапьно-економічному та духовному житті.
Толерантна політика литовських князів зміцнила державу, що дало можли вість протистояти німецькій агресії на Сході й разом із тим стало причиною централізації влади й зосередження її в руках великого князя. Розпочався наступ на автономні права удільних князівств. Потрібно показати в чому це проявлялося.
Загострилися відносини Литви й з Московським князівством, особливо піс ля 1380 р. У 1385 р. великий князь литовський Ягайло уклав договір (унію) з Польщею. Це була особиста унія, основою якої був щлюб князя з польською ко ролевою Ядвігою. Необхідно проаналізувати умови підписання унії та її вплив на подальший розвиток Литви та українських земель у її складі. Кревська унія зміц нила позиції Польщі й одночасно загострила її відносини з литовською та україн ською знаттю, що змусило Ягайла підписати в 1392 р. Острозьку угоду. Рекомен дується також розкрити зміст Вільнянської угоди (1401 р.) та виступ подільського князя Свидригайла Ольгердовича й підписання Литвою та Польщею Городельсь- кої унії (1413 р.).
Польсько-литовська держава поступово утискала автономні права удільних князівств і в 1452 р. було ліквідовано Волинське удільне князівство, а в 1471 р. - Київське. Почалося запровадження воєводського устрою. Потрібно розкрити суть управління воєводствами. Рекомендується звернути увагу на характеристику зов нішньої політики держави, а саме на відносини з Кримом, Туреччиною й Москов ським князівством.
Внутрішня та зовнішня політика литовсько-польської держави впливала й на соціально-економічне та духовне життя на українських землях. Соціально-економічний розвиток відбувався в умовах панування феодальної системи, поступового запровадження норм польського права та кріпацтва, яке в XV ст. станови ло 14 днів на рік.
Правове поле забезпечувалося цілим рядом документів. Необхідно звернути увагу на Привілей для литовської шляхти (1447 р.), «Судебник» (1468 р.) і особ ливо на Литовські статути (1529, 1566, 1588 рр.). У 1557 р. було проведено аграр ну реформу, сейм видав документ «Устав на волоки». Право власності селян на землю ліквідувалось і вони були перетворені у володільників землі. Необхідно розкрити зміст фільваркової системи господарювання, яка була одним із факторів перетворення Польщі в другій половині XVI ст. у житницю Європи. Слід також висвітлити зміст місцевого самоврядування, яке отримали міста згідно з Магдебу рзьким правом. У 1569 р. було укладено Люблінську унію й відбулося об'єднання Литви та Польщі в єдину державу - Річ Посполиту. На чолі держави стояв король, який включно до XVII ст. мав титул «Король польський і великий князь литовсь кий і руський». Нова держава мала форму федерації. Важливо підкреслити, що навіть в умовах полонізації українських земель після 1569 р. у міжнародних від носинах зберігалася назва Руська земля, або Русь. Але процеси полонізації та ока толичення набули більших масштабів.
Вивчення третього питання слід почати з того, що після прийняття христи янства відбувався складний період формування та розвитку канонічної, соборної, незалежної Руської православної церкви. Потрібно вказати, яке значення у фор муванні духовної самосвідомості народу Руси - України мала ця церква. Необхід но розкрити значення впливу Київської митрополії на різні регіони, де мешкали слов'яни. З огляду на об'єктивні умови та суб'єктивні чинники цей процес пере ривається. Поступово Київ перестає бути духовним центром. Ще в 1299 р. Київ- ські^й митрополит Максим переїжджає до Володимира на Клязьмі, а в 1324 р. ми трополит Петро перемістив свою резиденцію до Москви, зберігаючи титул мит рополита Київського і всія Русі. Необхідно розглянути позицію ВКЛ та Польщі щодо православної церкви. "
У цей період відбувається певний занепад українського православ'я. На зе млях, що входили до складу Литви та Польщі поширювались ідеї протестантизму, діяв орден єзуїтів. У свою чергу Москва проголосила себе «третім Римом». У ка нонічне життя православної церкви почали втручатися миряни, особливо члени церковних братств. У таких умовах, стримуючи тиск з боку офіційної Варшави, частина українських митрополитів почала шукати захисту в Папи Римського. Отримавши згоду Рима, у Бресті 6-10 жовтня 15^6 р. було скликано Собор і про голошено утворення уніатської церкви. Рекомендується охарактеризувати зміст статей унії, показати її значення та наслідки для українського народу.
Підводячи підсумок заняття, варто підкреслити, що незважаючи на всі складнощі даного періоду, можна зробити висновок, посилаючись на погляди академіка П. Толочко, який вважає, що етнокультурний і державно-політичний розвиток південно-руських земель у другій половині ХІІІ - XVII ст. відбувався на основі традицій Київської Русі. Родова назва «Русь» була присутня в усьому: на означення землі, країни, держави, народу, мови й навіть віри.
Список рекомендованої літератури
Антонович В.Б. Моя сповідь. - К.: Либідь, 1995. -814 с.
Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVI ст. - К.: Наук.думка, 1997. - 64 с.
Гурбик А. Копні суди на українських землях у XIV - XVI ст. // Укр. !ст журн -
Котляр М.Ф. Історія грошового ринку України XVI століття в тогочасних писем них пам'ятках // Там же.- 19'02. ~ № 10 ~ С. 46-55.
Мишко Д.С. Соціапьно-економічні умови формування української народності. - К.: Наук, думка, 1963. - 84 с. ■
Сас П.М. Деякі особливості міського самоврядування на Україні в XV - XVI ст. // Укр. іст. журн. - 1982. - № 9 . - С. 106 - 109.
Тимошенко Л.В. Артикули Берестейської унії 1596 р. // Та м же - 1996 ~
15-27. , ■
Україна Incogl1Іta. За заг, ред, Л.Івпиіиної. - К.; Факт, 2003, - 400 с. Українська культури. Лекції ш рел. Д. Ангоиопича, - К.: Либіль. (993, - 5^7 с.
Українське народознавство. Навч. посіб. / За ред. С.П. Памюка. - Л.: Фенікс, 1994.-603 с.
иіабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литов ского). - К.: Наук, думка, 1987. - 184 с.
Теми рефератів
1. Історичні постаті в Україні XIV - першої половини XVII ст.
2. Формування української народності в XIV - XVII ст.
3. Побут і звичаї українського народу в XIV - першій половині XVII ст.
4. Міжконфесійні відносини в Україні в XIV - першій половині XVII ст.
Заняття 2
План
1. Походження та еволюція українського козацтва.
2. Заснування Запорозької Січі, її державний устрій та соціально-економічний розвиток.
3. Козацькі та козацько-селянські повстання наприкінці XVI - у першій поло вині XVII ст. та їх наслідки.
Зміст першого питання рекомендується розпочати з аналізу поглядів істо риків на цю проблему. Визначаючи причини, що зумовили появу українського ко зацтва, необхідно проаналізувати економічні, політичні, військово-стратегічні та соціальні чинники.
Аналізуючи зміст слова «козак», охарактеризувати його різні тлумачення. Найчастіше історики посилаються на такі документи, як «Таємна історія монго лів» (1240 р.) та «Хроніку» м. Судак (Крим) від 13 травня 1308 р. Узагалі ж то да та виникнення козацтва сягає 1492 р. Д^же важливу проблему становить питання про джерела формування козацтва. Потрібно показати, як вони змінювалися від повідно до змін соціально-економічного й політичного розвитку суспільства. Як що на початку формування цього соціального явища переважало міське населен ня, то в середині XVI ст. козацтво поповнювалося за рахунок селянства, міщан і навіть шляхти. Рекомендується звернути увагу на географію розселення козаків, їх заняття та вплив на селянські маси. Необхідно також дати характеристику дія льності перших козацьких ватажків, яких пізніше почали називати гетьманами.
Українське козацтво вважається основним спадкоємцем державницьких традицій Руси - України. Про це свідчить заснування Запорозької Січі.
Аналіз другого питання рекомендується розпочати з розкриття походження назви «Запорозька Січ». Важливо дідкреслити, що в сучасних умовах питання про першу Запорозьку Січ є дискусійне. Більшість істориків вважає, що вона знаходи лася на острові Томаківка, хоча традиційно Запорізьку Січ пов'язують з островом Хортиця. Запорізька Січ на Хортиці існувала в 1552 - 1556рр.за часів гетьману вання Дмитра Вишневецького. Необхідно проаналізувати його діяльність, зверну вши особливу увагу на ставлення до найближчих сусідів: Криму, Туреччини, Польщі та Московської держави. Відомо, що кількісний склад козаків у Січі не
був постійним. Рекомендується проаналізувати основні чинники, які сприяли зро станню козацького стану українського суспільства.
І Особливо активізувалася діяльність українського козацтва після Люблінсь кої унії (1569 р.). Потрібно звернути увагу на таке явище, як реєстрове козацтво, що виникло в межах Речі Посполитої, Реєстрове козацтво - це незначна частина українського козацтва. Аналізуючи державний устрій Запорозької Січі, рекомен дується висвітлити основні ознаки державницьких інституцій, які дають право на зивати Запорозьку Січ демократичною християнською республікою. Дуже важли во охарактеризувати законодавчу, виконавчу й судову владу на Січі та їх конкре тні завдання. Студенти також повинні звернути увагу на козацьку символіку.
Актуальною в цей період стає боротьба українського народу проти турець ко-татарської агресії. Відомо, що в цій боротьбі основною силою було українське козацтво й саме цей фактор виводив його на міжнародну арену як суб'єкт євро пейської політики. Розглядаючи окремі питання історії Запорозької Січі, рекоме ндується звернути увагу на характеристику основних козацьких лідерів.
Розгляд третього питання необхідно розпочати з висвітлення чинників, що обумовили назрівання соціального напруження в українському суспільстві на ме жі XIV - XVII ст. Аналізуючи основні причини, рекомендується розглядати їх у комплексі: релігійні, соціально-економічні, протиріччя всередині окремих станів (реєстрове й нереєстрове козацтво), національні. Загострення відносин між Коза цькою Україною та Річчю Посполитою стало причиною першого великого повс тання під керівництвом К. Косинського (1591 - 1593 рр.), яке вважається, на дум ку українського історика С.Леп'явко, «першим етапом великого козацького руху 1519-1^6 рр.»
Потрібно також розкрити зміст і хід козацьких та козацько-селянських повстань під керівництвом С. Наливайка (1594 - 1596 рр.), М. Жмайла (1625 р.), Т.Ф. Трясила (1630 - 1631 рр.), 1. Сулими (1635 р.), Павлюка (Павла Бута) (1637 р.), Я. Острянина та Д. Гуні (1638 р.). Ці повстання являли собою кульмінацію соці^ьного та національного напруження й сприяли початку формування самосвідомості значної частини українського суспільства.
Список рекомендованої літератури
Апанович О.М. Розповіді про запорізьких козаків. - К.: Дніпро, 1991. - 462с. Баталій Д.І. Історія Слобідської Українич - К.: Дельта, 1993. - 247 с. Зоєчко В.Ф. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва / В.Ф, Зоєчко, А.Ю. Чабан // Укр. іст. журн. - 1992. - № 2 . - С.48 - 63.
Вступна лекція Д.І. Яворницького про значення українськоіх> козацтва, прочитана студентам Московського університету 5 жовтня 1901 р. / Пуб. підг. І.М.Гапусенко // Там же,- 1968. - № 7. - С. 118-127.
ГолобуцькиЙ В.О. Запорізьке козацтво. - К.; Либідь, 1994. - 462 с.
Гуменюк Д.І. Сторінка і історії культурного життя запорізьких козаків // Укр, ісі.
жургі. - 1966. - № 6 . С. 107 - П 2.
Гурбик А.О. Виникнення Запорізької Січі (хронологічний та територіальний ас пекти проблеми) 11 Там же . - 1999. - № 6 . - С.З - 17. Дві Русі / За заг. ред. Л. Івашиної. - К.: Факт, 2003. - 496 с. Крот В.А. Боротьба населення України проти турецько-кримських завойовників наприкінці XV - першій половині XVI століття /В.А. Крот, Н.С. Рашба // Укр. іст. журн. - 1983. -№ 5 . -С.101 - 109.
Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. - К.: Дніпро, 1996. - 288 с. Сергієчко Г.Я. Біля витоків українського козацтва й Запорозької Січі // Укр. іст.
журн.-1992.-№ 12.-С.123-131. .
Смолій В.А. Українська козацька держава//Там же. - 1991. - №4.-С. 5-19. Україна Incognita / За заг. ред. Л. Івашиної. - К.: Факт, 2003. - 400 с. Щербак В.О. Запорізька Січ як фактор консолідації українського козацтва до се редини XVII століття // Укр. іст. журн. - 1995. - № 5 . - С.66 - 71.
Теми рефератів
1. Культура та освіта в Запорозькій Січі.
2. Міжнародні зв'язки Запорозької Січі.
3. Роль еліти в державотворчих процесах Запорозької Січі.
4. Д.І.Яворницький - видатний український історик.
ТЕМА 3. УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХУЇІ СТ. ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІД ПРОВОДОМ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Мета семінару: з'ясувати причини, характер, основні етапи визвольної вій ни; розкрити зміст і значення Переяславської Ради й Березневих статей для май бутнього українських земель; розглянути суспільно-політичну ситуацію в Україні після смерті Б.Хмельницького; проаналізувати особливості української націона льної державності й ті зміни, які сталися в її моделі в часи Руїни.
Заняття І
План
1. Причини, характер, рушійні сили визвольної війни, хід військових дій 1648 - 1657 рр.
2. Переяславська Рада та російсько-український договір 1654 р.
3. Українська держава гетьмана Б.Хмельницького: етапи творення, сутність.
Розгляд першого питання слід почати з висвітлення всього комплексу соці ально-економічних, політичних, національно-релігійних і психологічних причин, що зуліовйли початок визвольної війни українського народу в середині XVII ст. Визначаючи характер війни, необхідно виходити з характеристики рушійних сил, якими були майже всі верстви українського населення. Це допоможе зрозуміти чинники, що зумовили національно-визвольний, загальнонародний характер вій ни. Перш ніж розпочати аналіз ходу військових дій, слід змалювати політичній портрет того, з ким пов'язана роль лідера визвольної війни - постаті Б.Хмельницького.
Розкриваючи зміст військових дій і значення головних перемог козаків над польсько-шляхетською армією, необхідно усвідомити основні етапи визвольної війни, зваживши на те, що питання періодизації визвольної війни, так само, як і її хронологічних рамок залишаються дискусійними.
Зауважимо, що період визвольної війни з 1648 по 1652 р. характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної й соціальної боротьби. У цей пері од зароджується ідея українського автономізму й боротьба фактично створеної Української держави за незалежність, протистояння селян системі феодального гноблення і, врешті-решт, руйнація цієї системи, тобто, фільваркового господарст ва. Зокрема, треб!а висвітлити та порівняти зміст умов Зборівського та Білоцер ківського миру.
Наступний період визвольної війни характеризується погіршенням геополітичного становища козацької України, активними пошуками союзників на міжна родній арені з метою остаточного розгрому Речі Посполитої та возз'єднання всіх етнічних українських земель.
Розкривши перебіг військових дій із 1652 до 1657 рр., необхідно звернути увагу на питання про те, чому саме Росія стала союзником Б.Хмельницького й чому вона з 1649 р. вагалася щодо союзу з козацькою Україндю. Під час розгляду другого питання семінарського заняття слід розкрити причини та зміст Переяс лавської Ради 8 січня 1654 р. і проаналізувати комплекс правових документів про входження України під протекторат Росії - так звані Березневі Статті, з'ясувати їх значення та наслідки. Доречно також поставити на обговорення таке питання До говір між Росією й Україною 1654 р. - це: об'єднання, приєднання чи возєднання? На завершення слід обгрунтувати висновок про те, що договір 165^. Росія й Україна сприймали по-різному, але за змістом він був рівноправним і взаємовигідним про об'єднання двох незалежних держав, особливо потрібний українській стороні.
Розгляд третього питання семінарського заняття слід розпочати зі звернення до .традицій української державності, охарактеризувавши козацьку Україну за та кими ознаками: територія, державна влада (законодавча, виконавча, судова), збройні сили, адміністрація, фінанси, дипломатична діяльність українського уря ду тощо Необхідно назвати функції тих, хто входив до складу Генеральної стар шини, усвідомити причину загострення соціальних відносин між верхівкою коза цького суспільства й козацько-селянськими масами. Спираючись на вищевказане можна дійти висновку, що козацька держава мала елементи народовладдя, але за лишалася класовою. Усе це зумовлювало своєрідний устрій Війська Запорозького, виділяло його в середньовічній Європі. Козацька держава підтримувала активні зовнішньоекономічні відносини, була важливою складовою частиною системи міжнародних союзів, створених Б. Хмельницьким. Результатом дипломатичної діяльності гетьмана стшю визнання козацької України як суб'єкта міжнародних відносин.
Завершити семінарське заняття слід висновком про те, що найбільшим до сягненням иаціонально-визвольииї боротьби українського народу в ссрслииі ХУІІ ст. пропонувала міжнародному товариству своєрідну форму правління - спадковий гетьманат.
Заняття 2
План
1. Початок громадянської війни в Україні, її причини.
2. Руїна на Правобережжі в 60-80-х рр. XVII ст.
3. Політична боротьба на Лівобережній Україні. Устрій Гетьманщини.
Розгляд першого питання семінару слід почати з того, що з вересня 1657 р. почався період, який характеризувався різким загостренням соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну й розколола Українську державу на два гетьманства. Необхідно усвідомити, що Руїна була зумовлена перш за все внутрішніми чинниками, занепадом спадкового гетьманату й загостренням боро тьби старшинських угрупувань за владу.
Зауважимо, що обидва наступники Б.Хмельницького - І.Виговський і Ю.Хмельницький - змінили зовнішньополітичний курс козацької України. Слід проаналізувати період гетьманства І.Виговського (1657-1659 рр.) і з'ясувати сут ність запропонованого ним Гадяцького трактату. Незважаючи на те, що документ не мав антиросійського змісту, він все-таки відображав пропольську орієнтацію нового українського гетьмана. Це зумовило створення опозиції в Україні, падіння авторитету самого І. Виговського, його зречення гетьманства й втечу до Польщі.
Розглядаючи період гетьманства Ю.Хмельницького (1659 - 1663 рр.), слід звернути увагу на те, що політичне напруження в Україні в цей час не ослабло. Навпаки, двоїста позиція Ю.Хмельницького (підтримка союзу з Росією, а потім орієнтація на повернення України до складу Польщі - Слободищенський трактат) ще більше загострила ситуацію в українському суспільстві. Протистояння селян, міщан, козаків і шляхти старшині призвело до стану громадянської війни. Ця вій на не тільки робила Україну легкою здобиччю для Польщі й Росії, спричиняла те риторіальний розкол, а й неухильно зміцнювала небезпечну тенденцію в україн ському суспільстві - відмову від реалізації державної національної ідеї.
З'ясувавши перебіг подій 1658 - 1663 рр. можна дійти висновку, що, по-перше, у цей час зародилася проблема територіальної цілісності держави, по-друге - з'явився Грунт для перманентної політичної боротьби, яка й стала основ ною ознакою подальшого розвитку України.
Вивчаючи друге питання семінарського заняття, слід зрозуміти, що період 1663 - 1687 рр. характеризувався поділом Української держави, втручанням іно земних країн у внутрішні справи козацької України та відчайдушною боротьбою націснально-патріотичних сил за збереження української єдності.
Розглядаючи сутність політичних подій на Правобережній Україні в часи Руїни, необхідно з'ясувати не тільки відмінність політичних програм гетьманів Правобережжя (П.Тетері, П.Дорошенка, М.Ханенка, Ю.Хмельницького), а й усві домити причини руйнації цієї території, особливо Поділля.
На особливу увагу заслуговує період правління П.Дорошенка - гетьмана протурецької орієнтації. Слід розглянути позитивні й негативні наслідки проведе них^ П.Дорошенком заходів щодо вирішення питання возз'єднання українських земель. Також варто звернути увагу на розгляд сутності подій на Лівобережній Україні в 60-80-ті рр. XVII ст., з'ясування політики гетьманів Лівобережжя (І.Брюховецького, Д.Многогрішного, І.Самойловича) та порівняння змісту статей, укладених ними з Росією.
Вивчення Московських, Глухівських і Конотопських статей переконливо свідчить про те, що політика царського уряду була спрямована на підпорядкуван ня цих земель, обмеження владних повноважень українських гетьманів. Урешті- решт, в останній третині XVII ст. на Лівобережній Україні відбулося становлення Гетьманщини, або Малоросії - залежного від Росії державного утворення.
Третє питання семінарського заняття передбачає вивчення змісту Андрусів- ського перемир'я (1667 р.). Вічного миру (1686 р.), а також Бахчисарайського ми ру (1681 р.). Ці документи переконливо свідчать про сумне геополітичне стано вище українських земель у другій половині XVII ст., а також підтверджують дум ку про те, що доля козацької України була в руках Росії, Польщі, Туреччини.
Завершуючи вивчення теми, слід підкреслити, що події другої половини XVII ст. стали причиною утворення національної держави, сформували її ідею, українську політичну еліту. Разом із тим, ліквідація встановленого Б.Хмельницьким спадкового гетьманату призвела до загострення політичної бо ротьби за гетьманську булаву, громадянської війни, зовнішньої афесії. Саме ці чинники й зумовили ліквідацію самостійної української держави, звели нанівець досягнення багаторічної національно-визвольної боротьби українського народу.
Список рекомендованої літератури
БорисенкоВ. Курс української історії.-К.; Либідь, 1996.-615 с. Бульвінський А.Г. Дипломатичні зносини України в період гетьмана Івана Вигов ського (серпень 1657 - серпень 1659 рр.) // Укр. іст. журн. - 2005. 1. - С 125 - 138.
Ворсоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3 т. - М • АН СССР, 1953. - Т.1: 1620 - 1647. - 385 е.; Т2: 1648 - 1651. - 558 е.; Т.З: 1651 - 1654.-645 с.
ГолобуцькиЙ В. Росія і визвольна війна українського народу 1648 - 1654 рр. - К.:Держполітвидав, 1954. - 25 с.
Горобець В.М. Московська ролітика Б.Хмельницького // Укр.іст.журн. - 1995 - №4.-С.45-55.
Документы Б.Хмельницкого 1648 - 1657 гг. - К.: АН СССР, 1961. - 789 с. Документы об освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. - К.: Наук, думка, 1965. - 826 с.
Землинский В.А. Богдан Хмельницкий.-М.: Мол. гвардия. 1989. - 334 с. Ковальский Н.П. Анализ отечественных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг.: Учеб. пособие. / И.П.Ковальский Ю.А. Мыцык. - Д.: ДГУ, 1986. - 80 с.
Крип'якевич 1,П. Богдан Хмельницький. - Л.: Світ, 1990. - 480 с. Мыцык Ю.А. Анализ источников по истории освободительной войны украинско го народа 1648 - 1654 гг.: Учеб. пособие. - Д.: ДГУ, 1983. - 80 с. Пинчук Ю.А. Роль народных масс в освободительной войне 1648 - 1654 гг. и вос соединение Украины с Россией. - К.: Наук, думка, 1986. - 215 с. Смолій В.А. Богдан Хмельницький / В.А. Смолій, В.С. Степанков. - К.: Либідь, 1993.-504 с.
Смолій В.А. Українська козацька держава // Укр. іст. журн. - 1991. - № 4 . - С. 5 - 19.
Смолій В.А. Особистість в контексті епохи И Там же.- 1995.-№ 4.- С.З. -13. .
Смолій В.А. Українська національна революція 1648-1676 рр. И Там же.- 1998.-№2-3.-С.З-25.
Степанков В.С. Антифеодальна боротьба в роки визвольної війни та її вплив на формування української держави (1648 - 1654). - Л.: 1991. - 196 с. Ступак Ф.Я. Доброчинна діяльність гетьмана І.Мазепи // Укр. іст. журн. - 2005. - № 1 .-С.138-148.
Теми рефератів
1. Б.Хмельницький - видатний політичний і державний діяч України.
2. Зовнішньополітичні зв'язки України в XVII ст.
3. Особливості формування української держави Б.Хмельницького.
4. Гетьман І.Виговський.
5. Гетьман П.Дорошенко.
6. Походи турецької армії на Україну за часів П.Дорошенка.
7. Гетьманування Ю.Хмельницького.
8. Державотворча діяльність І.Самойловича.
ТЕМА 4. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИШ XIX СТ.
Мета семінару: проаналізувати причини, хід і наслідки кризи кріпосницької системи та її вплив на формування й розвиток визвольного руху.
План
1. Криза кріпосницької системи на українських землях у першій половині ХІХ ст.
2. Суспільно-політичнй рух у Наддніпрянщині в першій половині XIX ст.
Розглядаючи перше питання, необхідно звернути увагу на причини кризо вих явищ у соціально-економічних відносинах на українських землях, що знахо дилися в складі Російської імперії. Головною причиною було кріпосне право, яке значно гальмувало поступальний розвиток економіки.
Слід звернути увагу на категорії феодально залежного населення. Це помі щицькі й державні селяни, робітні люди, військові поселенці. В особливо важко му становищі знаходилися поміщицькі селяни. Поміщики, намагаючись збільши ти прибутки від своїх господарств, діяли двома шляхами. Перший - прогресивний шлях - покращення технології обробітку землі, запровадження нових знарядь праці та агрономічних знань. Про наявність цього свідчить утворення Філотехнічного товариства, яке за 7 років діяльності розробило багато цінних рекомендацій для сільського господарства. Але необхідно зазначити, що подібним шляхом роз вивалося дуже мало поміщицьких господарств. Переважна більшість поміщиків, і на цьому треба загострити увагу, підвищувала прибутковість традиційним шля хом -- посиленням експлуатації селян. Слід підкреслити, що поряд із такими фор мами гноблення, як збільшення норм панщини, розширення ріллі за рахунок се лянських наділів, поширення урочної системи, що виникли у XVIII ст., з'явилися й нові: місячина, здача землі в оренду купцям, міщанам, заможним селянам. Нас лідками посилення експлуатації були підрив економічних можливостей селянсь ких господарств, перетворення значної частини сільського населення на слуг та дворових робітників.
Становище державних селян було дещо кращим. Але з початку XIX ст. щодо них також посилилася експлуатація. Перш за все це полягало в запрова дженні державою системи посесорства. Необхідно розглянути її сутність. Посесо ри - це, як правило, купці, заможні міщани й селяни, які отримували в тимчасове користування державні землі з кріпаками.
Необхідно звернути увагу на політику царського уряду щодо селянського питання, Усі його дії, як наприклад, указ про вільних хліборобів чи інвентарна реформа на Правобережжі, були спрямовані на збереження існуючої системи ви робництва шляхом її часткової модернізації.
Наслідком такої політики була низька продуктивність сільськогосподарсь кого виробництва, слабкий розвиток товарних відносин, низька врожайність. У зв'язку з об'єктивними умовами, до яких треба віднести кліматичні, це призводило до частих неврожаїв, голоду, злиднів селян, які становили переважну кількість (більше 80 населення.України.
У свою чергу, погіршення становища селянства зумовлювало зростання кі лькості антифеодальних виступів. Необхідно навести приклади подібних завору шень: повстання військових поселенців (1819) на Слобожанщині, повстання під проводом Семенова (1826) рух під проводом Кармелюка на Поділлі в 30-их рр. Хі;Х ст. Особливо посилилися виступи селян під час Кримської "війни (1854 - 1856 рр.). Слід дати характеристику таким масовим рухам, як «Київська козаччина» та похід «У Таврію за волею» (1855 - 1856 рр.).
З огляду на становище сільського господарства, необхідно проаналізувати розвиток промисловості й торгівлі.
У промисловості поступово складалися можливості для розвитку капіталіс тичних відносин. На початку XIX ст. основним видом промислового виробництва запишалася мануфактура. Це були підприємства різних типів: поміщицькі (вот чинні), купецькі, міщанські, селянські, державні. На них працювали як вільно наймані, так і кріпосні селяни. Показником кризи кріпосницької системи вироб ництва був занепад протягом першої половини XIX ст. саме вотчинних мануфак тур, їх витіснення підприємствами з вільнонайманою працею, яка, звичайно, була набагато продуктивнішою. Саме з купців, заможних міщан, селян та чумаків на українських землях почала формуватися буржуазія. Однак існував чинник, який стримував розвигок капіталістичних відносин у промисловості - це незаііікавлс-ність робітних людей у результатах власної праці. Причиною незацікавлення було те, що, головним чином, у основі вільного найму на той час лежала вимушеність кріпосного селянства працювати в промисловості з метою сплати поміщику гро- шс^вих податків (відхідників).
Новим кроком у розвитку капіталістичних відносин на українських землях був промисловий переворот, що розпочався в 40-х рр. XIX ст. Необхідно розкрити зміст перевороту, який полягав у переході від мануфактур, де переважала ручна праця, до машинного виробництва. В Україні зміни торкнулися в першу чергу найбільш прибуткової галузі, а саме цукроваріння. Для успішного проведення промислового перевороту потрібні були великі кошти, які за існуючої системи виробництва знайти було дуже важко. ,
Розвиток торгівлі на українських землях був безпосередньо пов'язаний із сільськогосподарським господарством. Загальна криза останнього значною мірою затримувала торгівлю. Українські купці не могли зайняти провідне становище на ярмарках, базарах, торгах, оскільки, маючи конкурентів в особі російських та за кордонних купців, були змушені скорочувати обсяги товарообії^. Саме тому зна чна їх частина засновувала невеликі підприємства для збільшення прибутків.
У підсумку необхідно зазначити, що в даних умовах вихід із кризи полягав або в еволюційно-реформаторських змінах (силами пануючих прошарків суспіль ства), або революційному переломі (силами пригноблених класів). У другому ви падку це могло зумовити непередбачувані наслідки.
Починаючи висвітлення другого питання семінарського заняття, потрібно детально проаналізувати передумови та обставини виникнення суспільного руху на українських землях. Криза феодально-кріпосницького ладу, яка поглиблюва лась протягом першої половини XIX ст., спонукала передові кола російського й українського суспільства до якісних змін у державі. Велике значення для форму вання опозиційних поглядів мали ідеї західноєвропейського Просвітництва та Ве ликої французької революції, які затвердили якісно нові принципи взаємовідно син, що грунтувалися на засадах свободи, рівності та братерства. На українських землях із кінця ХУШ ст. значний вплив на формування національної свідомості дворянства справив пошук архівних документів, королівських грамот і гетьмансь ких універсалів, які б підтверджували шляхетне походження. Саме з цих причин у 90-х рр. XVIII ст. на Наддніпрянщині починають виникати таємні організації, що ставили за мету відновлення автономії України та пропаганду ідей Просвітництва (гуртки в Новгород-Сіверському та гуртки В. Капніста).
З іншого боку, необхідно підкреслити вплив на становлегіня суспільно- політичі'ого руху діяльності таємних масонських організацій, створених на зразок аналогічних у Західній Європі. Характерною ознакою масонських лож була відсу тність будь-яких формальних перепон - соціальних чи національних - для вступу до них. Кінцевою метою масонів було об'єднання всіх народів світу у свідоме співтовариство на засадах братерства та любові, куди кожний член робить внесок із метою посилення його «корисності та приємності». Слід зазначити, що на Над дніпрянщині свій вплив здійснювали польські й російські ложі.
Хронологічно першою масонською організацією була ложа Безсмертя в Києві, створена в 1784 р. Вона підлягала Великому Сходові Польському. До цього ж об'єднання належали ложі Мінерви в Кременчуці та Трьох колон у Києві. Дія льність Великого Сходу Польського була припинена в 1794 p., а після його поно влення в 1814 р. стало очевидним, що польські ложі виявилися ізольованими від українців завдяки посиленню в них політичного мотиву «відродження Польщі в якомога ширших межах».
Набагато сильнішим на українських землях було значення російських ма сонських організацій. Так, на початку XIX ст. зі 187 лож у Російській імперії 15 знаходились на теренах Наддніпрянщини. Перед тим, як дати характеристику ро сійським масонським ложам, що в основному виникли після 1814 p., необхідно висвітлити причини, які зумовили значне посилення опозиційних настроїв у ро сійському суспільстві.
Події Вітчизняної війни 1812 р. продемонстрували національну й державну велич Росії, одночасно відкривши її соціальну й ідеологічну відсталість. Після пе ремоги над Наполеоном замість проведення реформ, спрямованих на виконмня обіцянок, даних урядом під час війни, політика царизму дуже швидко набула кон сервативних ознак. Так, не відбулося повернення на українських землях тради ційних козацьких вольностей, посилився визиск селян, з'явилися військові посе лення.
Саме в цих умовах на українських землях спостерігається відновлення опо зиційного руху у вигляді масонства. У 1817 - 1819 pp. виникають таємні організа ції «Понт Евксинський» та «Трьох царствій Природи» в Одесі, «Озиріса» та «По лум'яної зірки» в Кам'янці-Подільському, «Любов до Істини» у Полтаві, «З'єднаних Слов'ян» у Києві. Характеризуючи діяльність цих організацій необ хідно звернути увагу на «Любов до Істини», створену в 1818 р. І.Котляревським, С.Кочубеєм та М.Новиковим. Однією з цілей цієї організації був розвиток україн ської культури, мови, освіти народу. Діяльність ложі «З'єднаних слов'ян», засно ваної у 1818 р. в Києві В.Росцишевським, X. Харлінським та П.Олізаром, була присвячена роботі з відновлення автономного устрою в Україні.
Аналізуючи діяльність масонських організацій на Наддніпрянщині, необ хідно зазначити, що найбільш радикальним за поглядами було «Малоросійське таєАіне товариство», засновником якого став В.Лукашевич. Метою цього товарис тва було досягнення Україною автономії, що й затверджувалось у програмній праці В.Лукашевича «Катехізис автономіста».
ГВдводячи підсумок діяльності масонів на Україні, необхідно підкреслити, що російський уряд був змушений звернути окрему увагу на таємні товариства, що знайишо своє відображення в Указі Олександра І про заборону всіх таємних організацій (1822 p.). Ще раніше окремим указом було заборонено діяльність пол тавської ложі «Любов до істини».
У цілому найбільше значення масонських лож полягало в тому, що в них брали активну участь майбутні дворянські революціонери - декабристи. Другим джерелом формування таємних організацій в армії стали полкові «артілі», які створювали офіцери з метою спільного ведення господарства у військових части нах.
Приступаючи до характеристики декабристського руху, слід зазначити, що його основною рушійною силою стала частина дворянства, офіцерського корпусу та інтелігенції. Незважаючи на ге, що декабризм був історично та соціально- політично цілком закономірним, все ж необхідно враховувати виключність і своє рідність руху в цілому. Своєрідність перш за все полягала в тому, що з протестом кріпосництву та самодержавству виступила лише невелика частина дворян ства в той час, як його основна маса залишалася дуже консервативним, вірним ца рю станом. Ще однією особливістю руху було сприйняття його учасниками себе як месій, що повинні врятувати Росію. Ідея месіанізму як раз і підкреслювала тіс ний зв'язок декабристів із масонами.
Перша декабристська організація виникла в 1816 р. і мала назву «Союз спа сіння». У 1818 р. на її основі було сформовано нову групу, яка отримала назву «Союз благоденства>>. Це була набагато ширша організація, яка включала більше 200 членів. Слід зазначити, що саме «Союз благоденства» першим відкрив свою філію («управу») на українських .землях - у Тульчині на Київщині, очолювану П.Пестелем. Головним завданням «Союзу» було сприяння появі конституційного устрою в Росії виключно мирними методами.
Необхідно підкреслити, що переломними в історії декабризму стали 1819 - 1821 pp. Саме в цей час відбулися значні заворушення в Росії, наприклад повс тання чугуївських військових поселенців (1819 p.), виступ солдатів Семенівського полку (1820 p.). Жорстока розправа над учасниками вищевказаних подій справила на декабристів величезне враження. До цього ж слід додати революції 1820 - 1821 РР- У Європі, які мали значний вплив на розгортання подій у Росії.
У березні 1821 р. на українських землях виникло Південне товариство в складі трьох управ: Тульчинської (очолював П. Пестель), Кам'янської (С. Вол конський) і Васильківської (С. Муравйов-Апостол). У цілому ж організація нара ховувала більше 160 членів. Ще однією декабристською організацією, що сфор мувалась на українських землях у 1823 p., стало «Товариство об'єднаних слов'ян», центром якого було місто Новоград-Волинськ. Організаторами його бу ли брати Борисови та І.Горбачевський, а взагалі до «товариства» входило більше 50 офіцерів.
Далі слід детально розглянути профамні документи декабристів, окремо звернувши увагу на їх підхід до вирішення українського питання. Профамою де кабристів стала «Руська правда», автором якої був керівник Південного товарист ва П.Пестель. Згідно з цим документом після перемоги повстання в країні, яка ма ла стати республікою, вводилась диктатура Тимчасового верховного революцій ного правління. Кріпацтво ліквідовувалось. Уся земля розподілялась на суспільну, яка не підлягала купівлі та продажу, і приватну, що переходила у володіння селян. Важливою частиною «Руської правди» були положення про ліквідацію станів, де кларування свободи, запровадження виборчого права для чоловіків старших 20 років. Щодо України П.Пестель вважав, що майбутня Росія повинна стати унітар ною державою, де не було б місця навіть елементам федералізму. Схожою на «Ру ську правду» була профама «Товариства об'єднаних слов'ян», що мала назву «Правила». Головною відмінністю двох документів став дещо інший підхід «То вариства» до вирішення національного питання. Так, у «Правилах» було сформу льовано положення про утворення міцної демократичної федерації слов'янських народів, хоча Україна, як окрема незалежна держава, в союзі представлена не бу ла.
Засобом приходу до влади дворянські революціонери вважали збройне по встання проти царизму, яке планувалося на літо 1826 р. у Києві. Саме з метою розробки плану виступу в 1822 - 1824 рр. декабристи тричі проводили свої з'їзди в Києві. Раптова смерть Олександра І в.листопаді 1825 р. змусила революціонерів змінити свої плани, і 14 фудня 1825 р. у Петербурзі на Сенатській площі відбуло ся повстання під керівництвом Північного товариства, яке завершилося цілкови тою поразкою.
На українських землях останнім сплеском декабристського руху став збройний виступ Чернігівського полку 29 фудня 1825 - З січня 1826 р. На чолі повстання були керівники Васильківської управи С.Муравйов-Апостол та М.Бестужев-Рюмін. Слід звернути увагу на зміст «Православного катехізису» - документа , зачитаного солдатам полковим священиком Д.Кейзером. У цьому до кументі в доступній релігійній формі викладалися причини й мотиви необхідності боротьби проти царської влади. Повстання Чернігівського полку було придушене силами каральних військ під Білою Церквою.
Завершуючи висвітлення загальноросійського революційного руху на укра їнських землях, необхідно проаналізувати причини поразки декабристів, які поля гали в нечисельності учасників, їх слабкій організації та координації дій, відмові від залучення народних мас. Треба також підкреслити передчасність ідей дворян ських революціонерів в умовах самодержавної Росії.
Після розгрому декабристів протягом усього правління Миколи І револю ційний рух на українських землях було практично повністю придушено. Нато мість, починаючи з 40-х рр. XIX ст., в Україні починає формуватися політичний національний рух. Необхідно з'ясувати причини політизації, які полягали в по глибленні кризи кріпосницького господарства, впливі польського визвольного ру ху і, особливо, у посиленні політики русифікації. Так, у ЗО - 40-х рр. російська мова запанувала в державних та освітніх закладах, було заборонено католицьку й греко-католицьку церкви, ліквідовано в містах магдебурзьке право.
У даних умовах саме Київ, якому царським урядом відводилась роль центру русифікації, став натомість осередком українського національного руху. Саме в Київському універсигеті виник таємний гурток «Київська молода», на базі якого навесні 1846 р. було сформовано першу нелегальну національно-політичну орга нізацію - «Кирило-Мефодіївське товариство» (братство). Його засновниками бу ли В.БІіозерський, М.Гулак та М.Костомаров. Заг-альна чисельність братства складала 12 осіб, серед яких були видатний український поет Т.Шевченко, пись менник П.Куліш, етнофаф А. Маркович та ін.
Важливо розглянути профамні документи Кирило-Мефодіївського братст ва. Перш за все це «Книга буття українського народу» або «Закон божий», який складався зі 109 положень релігійно-повчального та історико-публіцистичного характеру. Головними ідеями Товариства були досягнення Україїюю незалежнос ті в союзі слов'янських народів, установлення в країні демократичного устрою на зразок США чи Франції, скасування кріпацтва та повалення самодержавства. Ки- рило-Мефодіївським товарисі вом було розроблено також Статут оргаиічації, про відним положенням якого стало проголошення рівноправ'я народів, держав і гро мадян майбутньої слов'янської федерації. На відміну від декабристів Товариство намагалося залучити на свій бік народні маси. З цією метою були спроби розгор нути пропагандистсько-агітаційну роботу, про що свідчать вилучені жандармами дві прокламації, звернені До «братів-українців» і «братів великоросів та поляків». Втілити в життя свої погляди кирило-мефодіївцям не судилося, оскільки навесні 1847 р. усі 12 учасників були заарештовані. Вони без суду були покарані заслан ням у різні міста Росії, а Т. Шевченка на 10 років відправили в солдати із заборо ною писати й малювати.
Закінчуючи розгляд другого питання, слід зробити висновок про те, що в першій половині XIX ст., в умовах поглиблення кризи кріпосницької системи, на українських землях починає формуватися суспільно-політичний рух у двох фор мах: загтльноросійській революційній та національній, яка набуде значного роз витку в наступному періоді.
Список рекомендованої літератури
Гордуновський О.М. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких госпо дарствах правобережної України першої половини XIX ст. Н Укр. іст. журн. - 2000.-№ І .-С.61-71.
Генерал-губернатор О.Г.Стрюганов про необхідність децентралізації управління в
Російській імперії // Київ, старовина. - 2001. - № 2 . - С.80 - 90 .
Гуржій І.О.Україна в системі Всеросійського ринку. - К.: Наук, думка, 1968. – 191 с.
Декабристские чтения // Отеч.история. - ,1999^- № 4 . - С. 12 - 47. Зайончковский П.А. Кирилло-Мефодиевское общество (1846 - 1847 гг.). - М.: Изд-во МГУ, 1959.- 172 с.
Зародження робітничого класу на Україні: середина ХУПІ ст. - 1861р.: 36. док. і матеріалів. - К.: Наук, думка, 1982. - 424 с.
Шип Н.А. Интеллигенция на Украине (XIX в.). - К.: Наук.думка, 1991. - 172 с.
Теми рефератів
1. Інвентарна реформа на Правобережжі.
2. Київська козаччина.
3. Кримська війна й Катеринославщина.
4. Українське питання в програмних документах декабристів.
5. Воєнні поселення на Україні.
ТЕМА 5. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.
Мета семінару: проаналізувати найважливіші зміни, які відбулися в суспі льному ладі українських земель унаслідок реформ 60 - 70-х рр. XIX ст.; показати суперечливе бтавлення суспільства до реформаторської діяльності царського уря ду в цей період.
План
1. Буржуазні реформи 60 - 70-х рр. XIX ст., їх наслідки для українських земель.
2.Суспільно-політична опозиція в Наддніпрянській Україні в 60 - 90-х рр. ХІХ ст.
Перше питання доцільно висвітлювати з причин буржуазних реформ цариз му. У середині XIX ст. Росія вбачала в країнах Заходу, що більш динамічно роз вивалися, і приклад, і суттєву загрозу.. Слабкість механізмів саморозвитку прово кувало бюрократію на примусове «осучаснення» країни. Отже, метою наздоганя ючої, форсованої модернізації, що почала здійснюватися в той період на теренах Російської імперії, було намагання пристосувати командно-адміністративну стру ктуру, позбавлену потенцій для динамічного саморозвитку, до виклику епохи, що змінилася. Цей виклик у XIX - XX ст. набув чітких ознак західної ринково- приватновласницької структури з усім, притаманним їй, шлейфом цивілізаційних характеристик й інституціональних норм.
Одночасно слід звернути увагу на той факт, що в урядових структурах, се ред правлячого класу не було одностайної думки в розумінні проблем, від вирі шення яких залежала доля держави. У першу чергу це стосувалося визволення се лян від кріпацької залежності. Усвідомлення цього допоможе знайти правильну відповідь на питання про причини повільного й суперечливого процесу реформу вання аграрних відносин, неоднозначне ставлення до реформ із боку суспільства. 19 лютого 1861 р. був підписаний Маніфест та інші нормативні акти, які свідчили про початок селянської реформи.
Обговорюючи питання про принципи, хід реалізації, політичне та економі чне значення селянської реформи, слід звернути увагу на те, що в цих документах були вирішені чотири питання: 1) особисте визволення селян; 2) земельні наділи й повинності визволених селян; 3) викуп селянами своїх земельних наділів; 4) орга нізацію сільського управління.
Визволення селян дало поштовх інтенсивному зростанню ринку робочої си ли. Селяни одержали майнові, певні громадянські права, що сприяло розвитку їх сільськогосподарського та промислового підприємництва.
Скасування кріпосного права супроводжувалося проведенням інших ре форм: у галузі місцевого управління, суду, освіти, у військовій справі.
1 січня 1864 р. було видано «Положение о губернских и уездных земских учреждениях», яке встановлювало виборні органи місцевого самоврядування - земства. 16 червня 1870 р. було затверджено нове «Городове положення», відпо відно до якого утворювались аналогічно земствам органи міського самоврядуван ня. Аналізувати ці два положення треба паралельно, відповідаючи на такі питан ня: якою була система повІ7;ових, губернських земських і міських установ громад ського управління; яким чином ці установи створювались; у чому полягала ком петенція органів місцевого самоврядування; на яких принципах базувалася вибо рча система; які категорії виборців одержували перевагу у виборчому процесі; які відносини склалися між установами громадського управління й органами вико навчої влади.
Земства та міські думи не виконували політичних функцій, але відігравали позитивну роль у вирішенні місцевих господарських та культурних проблем, сприяли розвитку іромадської самодіяльності населення.
Найбільш послідовною в порівнянні з іншими була реформа судоустрою, започаткована 20 листопада 1864 р.
Слід прокоментувати такі нові принципи судоустрою та судочинства, як ві докремлення суду від адміністрації, незмінність суддів і судових слідчих, ство рення позастанових судових органів, рівність усіх перед судом, наявність суду присяжних, прокурорський нагляд за додержанням законності в судочинстві, упровадження адвокатури.
Необхідно показати залежність економічного прогресу, перспективи пода льшого розвитку суспільного життя від рівня освіти населення, системи масової підготовки спеціалістів.
Реформа школи здійснювалась на правовій основі двох актів: «Положения о начальных народных училищах» та «Устава гимназий и прогимназий ведомства Министерства народного просвещения». Необхідно дати характеристику типів початкових шкіл, гімназій та прогімназій. Висвітлюючи питання про реформу вання університетської освіти, потрібно дати оцінку новому університетському статуту, який був затверджений 18 червня 1863 р. Рада університету одержувала право самостійно обирати ректора, проректора й університетських суддів, розгля дати фінансовий кошторис, присуджувати наукові звання, призначати студентам стипендії. Було розширено коло навчальних дисциплін і відповідних кафедр.
У 1862 - 1874 рр. уряд провів ряд військових реформ, необхідність яких обумовлювалась не тільки внутрішніми, а й зовнішніми факторами. Слід проана лізувати новий «Устав о воинской повинности» (1874 р.), зокрема визначити змі ни щодо проходження військової служби, які дозволили мати невелику армію в мирний час і значні резерви в умовах війни, звернути уваїу на те, що порядок проходження служби був однаковим для всіх станів суспільства.
Також треба з'ясувати особливості проведення селянської, земської, міської та судової реформ на Правобережній Україні.
Обговорення першого питання потрібно завершити висновками щодо про гресивного значення реформ, їх ролі в становленні ранньоіндустріального суспіль ства, водночас, звернувши увагу на їх незавершеність та половинчатість. Країна так і не отримала конституції та парламенту. Крім того на темпі та проявах того часних модернізаційних процесів суттєво позначався той факт, що відбувалися вони в рамках старих політичних структур, за існування в імперії поліцейсько-авторитарного режиму, багато в чому були задані зовнішнім геополітичним кон текстом. Все це обумовило гіпертрофовану роль держави та бюрократії в еконо мічному житті, намагання самодержавства й надалі здійснювати майже повний контроль над економікою країни, а зрештою обмежити свободу приватного під приємництва, запровадити його дріб'язкову регламентацію.
Під час обговорення другого питання семінарського заняття необхідно зо середити увагу на передумовах суспільно-політичного піднесення, ідейно-політичних течіях і організаціях, зв'язках визвольного руху в Наддніпрянській Україні з загальноросійським революційним процесом.
Проголошення реформ у 1861 р. активізувало опозицію. Певна невдоволе ність урядовими діями, нереалізовані очікування й сподівання були причиною то го, що опозиція набула ліворадикальних форм. Надзвичайно популярною серед молоді, що сприймала боротьбу проти самодержавства як особисту справу, була ідея народної революції. Створюються таємні організації для підготовки й здійс нення народної революції, об'єднання революціонерів і лібералів у боротьбі про ти самодержавства.
Слід зазначити, що Україна залишалася хоча й важливою, але все ж пери ферією загальноросійського рюволюційного процесу. У містах і селах Наддніп рянської України діяли в основному філії петербурзького та московського центрів. Аналізуючи співвідношення революційного руху з національним, треба згадати ставлення російських революціонерів до національного питання. Безумо вно, вони не заперечували наявність національного гніту в Російській імперії й за суджували його, аде вважали, що вирішення національногр питання можливе ли ше після перемоги соціальної революції.
У пореформеній Російській імперії провідним напрямком суспільно- політичної думки й визвольного руху стало народництво. Воно базувалося на сис темі поглядів О.І.Герцена та М.Г.Чернишевського про особливий, самобутній шлях Росії до соціалізму.
В Україні народництво набуло значного розмаху. Його особливістю можна вважати панування в першій половині 70 - х рр. прихильників Бакуціна, які за кликали до негайної селянської революції. Для ілюстрації масштабів руху доціль но навести приклади діяльності гуртків «чайковців», «Київської комуни». Основ ним змістом революційної діяльності народників стало «ходіння в народ», яке ви никло наприкінці 1873 р. і охопило переважно Київську, Чернігівську, Полтавську й Харківську губернії. Зокрема, необхідно звернути увагу на події так званої «Чи гиринської змови» (1877 р.).
Розглядаючи народницький рух у другій половині 70 - 80-х рр., слід відзна чити зміну форм організації й тактики боротьби. Коли «ходіння в народ» як так тичний засіб себе вичерпало, виникла потреба в централізованій організації. У 1876 р. утворюється «Земля і воля». Після її розколу в 1879 р. в українських губе рніях виникли організації, які підтримували й «Народну волю» з її методами те рористичної боротьби (фупи в Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Кам'янець- Шдільську), і «Чорний переділ», що продовжував пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Після розфому "Народної волі" та організаційної кризи "Чорного переділу" на початку 80-х рр. період революційного народництва завершився.
Поряд із ідеологією революційного народництва на початку 80-х рр. вини кає соціалістична ідеологія марксизму. Слід з'ясувати головні причини, що зумо вили появу «пролетарського питання» в Російській імперії як самостійної про блеми в суспільно-політичному житті.
У 1875 р. в Одесі виник «Південноросійський союз робітників». Наприкінці 1878 р. у Петербурзі був утворений «Північний союз російських робітників». По ява перших пролетарських організацій свідчила про поступове усвідомлення не обхідності організованих дій у боротьбі за політичну свободу для робітників Національні прагнення, які іювинні бути пріоритетними в суспільно- політичних перетвореннях, знайшли відображення в Хіюпоманстві. Наприкінці 50-х рр. у Києві, Харкові, Полтаві, Чериіїхзпі та деяких інших містах нишікли на півлегальні культурно-просвітницькі організації - громади. Перша така громада з'явилась у Київському університеті з таємного гуртка хлопоманів. Слід поясни ти, чому національний рух у Наддніпрянській Україні напередодні й після реформ 60-х рр. став закономірним наслідком процесів, що відбувалися в суспільно- політичному житті. Необхідно охарактеризувати ставлення царизму до українсь кої мови (лист П.Валуєва в 1863 р. до міністра народної освіти, Емський указ Олександра II 1876 р.).
Доцільно висвітлити діяльність таких організацій, як «Українська громада», «Стара громада», київське відділення Російського географічного товариства. Гро- мадівці засновували недільні школи, поширювали популярні видання, проводили лекції. Дехто брав участь у роботі наукових товариств, органів місцевого само врядування, зокрема земств. Слід звернути увагу на М. Драгоманова, його перехід до політичної діяльності.
Таким чином, суспільно-політична опозиція в 60 - 90-х рр. XIX ст., її діяль ність відобразила усю складність процесів капіталістичної еволюції Російської імперії. Серед факторів, які зумовили формування опозиції, найголовнішим був соціальний. Саме незадоволення широких мас населення своїм соціально- економічним становищем викликало появу радикальних профам і методів соціа льного та політичного визволення.
Список рекомендованої літератури
Гармиза В.В. Подготовка земской реформы 1864 г. - М .: Изд-во Москов. ун-та, 1957.-264 с.
Зайончковский П.А. Военные реформы 1860 - 1870 гг. в России. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1952. - 370 с.
Зайончковский П.А. Отмена крепостного права в России. - М.: Просвещение, 1968.-368 с.
Катренко A.M. Український національний рух XIX ст.: НавЧ. посіб. - К .: Київсь кий ун-т, 1999. - Ч . 2. - 189 с.
Наше Отечество: Опыт политической истории: В 2 т. - М.: Терра, 1991. - Т.1. - 390 с.
Ніколаєва Т.М. Роль підприємців України в розвитку професійної освіти (остання третина XIX - початок XX ст.) // Укр. іст. журн. - 2005. - Х» 1. - С.82 - 96. Сарбей В.Г. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець XVIII - початку XX ст.) // Там же,- 1993. - № 7-8. - С. 3-14. Світленко С.І. Народництво в Україні: сучасний погляд на проблему // Тамже.-1997.~' №3,- С.41-49; №4.-С.29-38.
Щербина П.Ф. Судебная реформа на Правобережной Украине. - Л.: Вища шк., 1974.- 190 с.
Теми рефератів
1. Реформа 1861 p. на Правобережжі.
2. Міська реформа на Правобережжі.
3. Організація місцевого самоврядування за земельною і міською реформа ми на Катеринославщині.
4. Підприємці Катеринославщини.
5. Всеросійський народницький з'їзд 1885 р.
ТЕМА 6. УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ XX СТ.
Мета семінару: висвітлити найважливіші економічні та соціальні процеси в Україні в період революційної кризи та першої світової війни; розглянути цілі та особливості Столипінської реформи; проаналізувати профамні документи дію чих в Україні політичних партій, а також їх вплив на різні прошарки населення.
Заняття 1
План
1. Революція 1905 - 1907 pp. в Україні. Зміни в суспільно-політичному ладі
2. Російської імперії 2. Виникнення та діяльність в Україні політичних партій.
Висвітлюючи перше питання, необхідно звернути увагу на виникнення на початку XX ст. у Російській імперії, до складу якої входила на той час переважна більшість українських земель, політичної кризи. Обумовили ії неврегульовані ЗВ'ЯЗКИ між працею й капіталом, існування великого поміщицького землеволодін ня й відповідно безземелля та малоземелля більшості селян, відсутність політич ної свободи, національне гноблення. Основні верстви населення, пролетаріат, бу ржуазія, селянство, жадали реформ. Отже, країна відчувала гостру необхідність у модернізації всіх сфер житгя. Суспільне невдоволення породжувало численні страйки робітників (загальний політичний страйк 1903 p.), повстання селян (на Полтавщині та Харківщині в 1902 p.), демонстрації та виступи студентства Украї ни. Розвиток революційної кризи прискорила російсько-японська війна 1904 - 1905 pp., яка загострила протиріччя в суспільстві, погіршила матеріальне стано вище трудящих. Свофідним силовим варіантом назрілої в країні модернізації і стала буржуазно-демократична революція 1905 - 1907рр.
' Початком революційних подій став розстріл робітників урядовими війська ми під час мирної демонстрації 9 січня 1905 р. у Петербурзі, коли тільки за офі ційними даними загинуло близько ста чоловік. А вже через декілька днів застрай кували робітники Києва, Катеринослава, Одеси, Горлівки, Юзівки та інших про мислових центрів України. Розпочався селянський рух, який протягом першого півріччя 1905 р. охопив 64% всіх повітів Наддніпрянщини. Серед причин бороть би трудящих необхідно відзначити перевагу соціального фактора, що однак не заперечувало висування й національних вимог (надання Україні автономії, впро вадження української мови в школі, церкві та суді тощо).
Треба зупинитися на таких важливих подіях революції в українських зем лях, як повстання матросів на броненосці "ГІотьомкін" під проводом Г. Вакулен- чука та О.Матюшенка (червень 1905 p.), загальний жовтневий політичний страйк (1905 p.), повстання моряків-чорноморців і солдатів севастопольського гарнізону на чолі з лейтенантом П.І. Шмідтом (11 - 15 листопада 1905 p.), збройний виступ саперного батальйону в Києві, очолений підпоручиком Б. Жаданівським (^8 лис- топада 1905 р.). Слід підкреслити, що кульмінацією революційних подій були збройні виступи пролетаріату України в Горлівці, Харкові, Олександрівську в грудні 1905 р. Як і попередні повстання, вони зазнали поразки, але уряд змуше ний був піти на поступки. Ще 17 жовтня 1905 р. з'явився царський маніфест, який проголошував недоторканість особи, політичну свободу (слова, друку, зборів, спілок), обіцяв скликати законодавчий представницький орган - Думу.
Надалі необхідно висвітлити діяльність І та II Державних дум, зупинитися на створенні Української парламентської громади та її друкованого органу «Украинского вестника» під редакцією М. Грушевського, який підготував декла рацію щодо автономії України. Революція викликала пожвавлення національного руху на українських землях. У різних містах, виникають культурно-просвітницькі організації «Просвіти»; участь у їх роботі брали такі відомі діячі, як Б.Грінченко, Леся Українка, М.Лисенко, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Д.Яворницький, М.Аркас. Як зазначали сучасники, «Просвіти» підняли дух українства, почуття їхньої національної та людської гідності, підвищили інтерес до свого народу, до своєї культури і літератури. З'являється в той час і українська періодична преса - у 1906 р. виходило 18 україномовних газет і журналів.
Після розпуску П Думи З червня 1907 р. революція вважається завершеною. Хоча в її ході не було вирішено багато гострих питань (аграрного, робітничого), але вона стала поштовхом для перетворення Росії на конституційну монархію. Було створено законодавчу Думу, легалізовано партії, профспілки, скасовано по передню цензуру щодо друкованих видань, дозволено економічні страйки, мітин ги та де.лонстрації. Уряд під тиском мас був вимушений скасувати йикупні пла тежі сёлян, зменшити робочий день на підприємствах до 10 год. У середньому на 15% зросла заробітна плата. Дещо послабився в цей час і національний гніт. Але правовою державою Російська імперія так і не стала.
Отже, революція виявилася слабкою, щоб істотно підірвати монархічно- бюрократичну систему, не виправдалися, пов'язані з нею надії на здобуття Украї ною бодай деяких ознак автономії. До того ж треба зважити на те, що революція розхитувала основи цивілізованого співжиття, «освячувала» насильство, одурю вала примарною легкістю здобуття «всього і відразу».
Розглядаючи друге питання, слід зауважити, що проявом пожвавлення сус пільно-політичного руху Наддніпрянщини було виникнення численних політич них партій як загальноросійських, що мали свої відділення в Україні, так і націо нальних українських організацій. Усього на початку XX ст. в Україні діяла ЗІ по літична партія, причому 15 із них презентували національно-визвольний рух.
Серед загальноросійських партій найбільш впливовою на українських зем лях була РСДРП, створена в 1898 р., а з 1903 р. розділена на дві фракції - більшо виків і меншовиків. Додамо, що радикалізм більшовицької програми в соціально му питанні, експлуатація ленінцши модних інтернаціоналістських гасел, підтри мували інтерес до їх діяльності з боку чималої частини робітництва України, що дозволило створити на місцях мережу організацій, які могли реально впливати на перебіг подій. Окрім того на Наддніпрянщині діяла партія сеціалістів- революціонерів, вплив якої головним чином поширювався на селянство.
Серед ліберальних організацій досить авторитетними були партії кадетів та октябристів, чисельність яких в Україні становила 8-10 тис. чоловік. Зокрема, чимало представників української інтелігенції пристало до загальноросійської партії кадетів, вбачаючи в ній ефективну силу в боротьбі з царизмом.
Першою суто українською партією, яка виникла на Наддніпрянщині, була РУП - Революційна українська партія (Харків, 1900 р.). Її керівники (Д. Антоно вич та ін.) дотримувалися соціалістичних поглядів. Соціальна строкатість складу й нечіткість політичних поглядів згодом зумовили відокремлення від неї інших організацій. Так, у 1902 р. частина членів РУП на чолі з М. Міхновським утвори ли Народну українську партію (НУП), що стояла на самостійницьких позиціях. У 1904 р. від РУП відокремилася «Спілка». Лідером її був М. Меленевський.
Необхідно звернути увагу на появу в той час українських буржуазних пар тій. Так, у 1904 р. були створені Українська демократична партія (лідери - Є.Чикаленко, О.Лотоцький) і Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Сфремов). Вони дотримувалися ліберальних поглядів, проголошували ідею встановлення в Російській державі конституційної монархії, яка б надала Україні автономію з окремим сеймом. У 1905 р, обидві партії об'єдналися, утворивши Українську радикально-демократичну партію (УРДП).
Зауважимо, що виняткова гострота боротьби з бюрократично-деспотичним режимом сприяла непримиренності й догматизму в політичному житті країни, зу мовлювала надмірну поляризацію поглядів і дій. У Російській імперії не було ви разної традиції щодо боротьби за права людини, демократичний устрій суспільст ва, а середній клас був нечисельним і малоактивним. Звідси позиції поміркованих сил зазвичай були досить слабкими. Невипадково, що вживане тоді слово «лібе рал» набуло іронічного звучання у зв'язку з властивими саме російському полі тичному життю переважанням різких гонів і крайніх оцінок. Ці натяки на безпо радність лібералізму відображали радше радикальні настанови, ніж існуючу реа льність.
Дійсно ліберали не були схильні до рішучих політичних дій і фундамента льних зрушень і віддавали перевагу поступовій еволюції в бік конституціоналіз му, що, врешті-решт, допомогло б уникнути зайвих жертв та страждань. Але в умовах Російської імперії такий класичний лібералізм, репрезентований кадетами та октябристами, означав надзвичайно реакційні та праві позиції і як результат не міг бути підтриманий суспільством. Подібне ставлення мас спостерігалося й щодо українських лібералів. Саме тому УРДП була нечисельною й не користувалась особливою підтримкою робітників та селянства.
Треба згадати, що значна частина населення українських губерній не сприймала також профамних настанов та поглядів монархічних організацій, які діяли на Наддніпрянщині, запропонованих ними заходів боротьби. Так, більшість робітників уникала співробітництва з чорносотенцями, остерігалася й навіть по боювалася їх. Одночасно треба відзначити, що окремі робітничі осередки діяли в складі «Союзу руського народу», Союзу «Михаила Архангела» та подібних угрупувань. Иеі аіивний досвід внутрішньої соціальної політики царизму зумові^в ради- капізпцію робіт иичого та селянського ручік імперії, набу ггя ним політичного ха- зо
рактеру, штовхав у обійми прибічників соціалістичних поглядів. На думку бага тьох реальність соціалізму грунтувалася на ідеї можливого «стрибка» країни з од ного історичного часу в інший, який дозволить минути обумовлений об'єктивними законами розвитку цивілізації етап капіталізму. Треба також указа ти, що слово «соціаліст» у XIX - на початку XX ст. часто не відносили до певного соціально-політичного вчення, «соціалізм» розумівся широко, як відстоювання соціальної справедливості щодо бідних, знедолених, вихідців із «простого люду». Отже, не випадково, що найбільш впливовими та масовими серед українських на ціональних політичних організацій у роки ретолюції були партії соціалістичного спрямування - УСДРП (виникла в грудні 1905 р.) під проводом В.Винниченка й С.Петлюри та «Спілка». Студенти повинні звернути увагу на їх кількісний і соціа льний склад, розкрити особливості політичних програм, методи та форми їх дія льності.
Те, що майже всі українські політичні партії займали «ліву» частину полі тичного спектра, не додавало монолітності українському руху, в якому панувала атмосфера гострої конфронтаційності, різке неприйняття поглядів представників інших течій. Поляризоване в ставленні до уроків революції 1905 - 1907 pp., вирі шення національного питання, українське суспільство швидко еволюціонувало в напрямку національного розколу, фактично до громадянської війни.
Список рекомендованої лгтераіуіри
Болдирев О.В. Перша спроба організації української політичної партії // Укр. іст. журн. - 1995. - № 6 . - С.47-55.
Демченко Т.П. І.Л.Шраг-"славний український діяч"/Т.П. Демченко, Г.М. Курас //Там же - 1993. - 10.-С.95-10а.
Каппелер А. Структура українського національного руху в Російській імперії // Су часність. - 1992. - № 7. - С . 48 - 56.
Коник О.О. Селянські депутати з України в І та II Державних думах Російської ім перії//Укр. іст. журн. - 1995.-№ 1.-С .58 - 66.
Курас І.Ф. Міхновський: Постать на тлі епохи Л.Ф. Курас, Ф.Г. Турченко, Т.С. Ге ращенко // Там же. - 1992 - №9. - С. 76-91; № 10-11. - С,63-79. „. _ Лебеденко О.М. Анархісти на Україні в 1903 - 1908 рр. /7 Там' же.- 1991. - № 11.-С.36-43.
Лещенко М.Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. -К.: Наук, думка, 1977. - 242 с.
Лось Ф.Є. Революція 1905 -1907 рр. в Україні. - К.: Вид-во АН УРСР,1955. -102 с. Подольський А.Ю. Антисемітська політика російського царизму в Україні на почат ку ст.//Укр. іст. журн. -1995-№ 6.-С.61-65. Политические пчяии России. Конец XIX - первая треть XX века // :^циклопедая. -М.:'РОССПЗН, 1996.-8720.
Реент О.П. Україна в імперську добу (XIX - початок XX ст.). - К.: 1н-т історії України НАН України, 2003. - 340 с.
Самарцев І.Г. Чорносотенці на Україні (1905-1917 рр.) // Укр. іст. журн. - 1992. - № 1 -С.90-97.
Самостійна Україна: 36. прогр. укр. політ, партій початку XX ст. / За ред Б.І,Мельника.-Т.: РВВ управління з преси, 1991 - 81с.
Стаї^инець ОТ. Виникнення організацій конституційно-демократичної партії в Україні (жовтень 1905-лютий 1906рр.) // Укр. іст. журн. - 1995. - № 6 - С 37 - 47.
Черненко А.М. П.М.Матюшенко (Життя й революційна діяльність в еміграції у 1905-1907рр./А.М.Черенеко,О.Б.Шляхов// Там же,- 1989.-№10 - С.136 -141.
Шляхов О.Б. Тероризм в Україні на початку XX ст. // Бористен. - 2002. - № З (129).-С.26-27.
ІІІморгун П.М. Більшовицькі організації України в революції 1905 - 1907 рр. - К: Політвидав Україгіи, 1975. -181 с.
Теми рефератів
1. Виборчі кампанії в українських губерніях у Державну думу, їх характер та особливості.
2. ДецуіатазКагфинослашцинивД^ржавнійдумі.
3. Діяльність загальноросійських політичних партій на українських землях у 1905 - 1907рр. '
4. Діяльність катеринославської «Просвіти» на початку XX ст.
5. Діяльність українських національних партій Наддніпрянської України в період революції 1905 - 1907 рр.
6. Доля учасників повстання на броненосці «Потьомкін».
7. Політичний портрет О. Матюшенка.
8. Політичний портрет М.Міхно9ського.
9. Революційний терор в Україні на початку XX ст.
10. Севастопольське збройне повстання 1905 р.
11. Украінськадумськагромадатаїїдіяльністьу 1906-1907 рр.
12. Чорносотенні погроми під час революційних подій в Україні 1905 - 1907 рр.
Заняття 2
План
1. Особливості суспільно-політичної ситуації в Україні в післяреволюційні часи. Столипінська аграрна реформа, ії причини та наслідки.
2. Події Першої світової війни на українських землях. Ставлення до війни різних політичних сил.
Розглядаючи перше питання, перш за все необхідно дати аналіз політично му становищу в Наддніпрянській Україні після третьочервневого державного пе ревороту. Цей період дістав назву столипінської реакції. У багатьох губерніях бу ло впроваджено воєнний стан або стан посиленої охорони. Це означало заборону будь-яких зборів. Поліція без рішення суду могла припиняти вихід друкованих видань, арештовувати та висилати людей. Було закрито багато профспілок, пішли в підпілля революційні партії. Треба підкреслити, що в цей час знову посилився національний гніт: значно зменшується кількість українських періодичних ви- дань, закриваються деякі «Просвіти», політичні партії («Спілка», Українська ра дикально-демократична партія) були вимушені припинити свою діяльність, на те риторії Київського генерал-губернаторства було заборонено святкування 100- річч'я з дня народження Т.Г. Шевченка тощо.
Царський уряд розумів, що самими репресіями не можна зупинити револю ційний та національно-визвольний рухи. Ініціатором аграрної реформи (закон від 9 листопада 1906 р.) став голова Ради міністрів Петро Столипін. Дозволяючи се лянам закріплювати в приватну власність ділянки общинної землі, цар розрахову вав створити для себе нову опору на селі в особі «міцних і сильних» господарів, а також підняти продуктивність сільськогосподарської праці. За часи реформи (1906 - 1916 pp.) в Україні вийшло з общини на хутори та відруби 226 тис. селян ських родин: на Правобережжі - близько 50% від загальної кількості, на Півдні - 42%, на Лівобережжі - 16,5%. Цьому сприяла діяльність Селянського поземель ного банку, який скуповував землю у великих землевласників, надавав селянам кредити. Унаслідок реформи в сільському господарстві України значно збільши лася кількість фермерсько-капіталістичних господарств, підвищилася врожайність зернових культур. Але збереження поміщицького землеволодіння не дало можливо сті повністю вирішити афарне питання, переважна більшість селян і надалі залиша лися в скрутному становищі, потерпаючи від безземелля.
Необхідно звернути увагу на той факт, що під час Столипінської реформи близько 1 млн. селян із України (у першу чергу з Полтавщини та Чернігівщини) міфувало до Сибіру, Казахстану, на Далекий Схід. Але не всім удалося присто суватися до нових умов життя. Майже четверта частина переселенців згодом пове ртається в Україну, що загострює земельну проблему, збільшуючи кількість неза- доволених. Разом із тим треба відзначити, що реформа П.Столипіна, попри всю її незавершеність і непослідовність, відкривала простір для економічної свободи, підприємництва, формування прошарку «міцних господарів».
Розглядаючи друге питання, слід звернути увагу на те, що українські землі стали ареною військових дій двох протиборствуючих сил - Антанти (Англії, Франції, РосГО та Четвертного союзу (Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії). Понад 3,5 мли українців у складі російської армії і 250 тис. у австро- угорській були змушені вбювати за чужі інтереси один проти одіюго. Необхідно визначити позиції, які зайняли українські політичні організації щодо війни в Росії і Австро-Угорщині. У Росії чимало українських діячів підтримали царський уряд, зайнявши позицію оборонства. Це, зокрема, С. Петлюра, Д. Дорошенко. Товарис тво українських поступовців (створене в Києві в 1908 р. із представників лібера льних кіл) на чолі з М. Грущевським пропонувало дотримуватися нейтралітету. Проти війни висловилася фупа діячів УСДРП (В. Винниченко).
Українські політичні партії, які діяли в Галичині (національно- демократична, радажальна, соціал-демократична), створили під керівництвом К.Левицького Головну українську раду (ГУР). Цей осередок підтримав «свій уряд», доклавши багато зусиль для мобілізації україїгства під гаслами австро- німецького блоку. Військовою організацією ГУР став створений для боротьби з російською армією Легіон українських січових стрільців (налічував 2,5 тис. чо ловік).
На увагу також заслуговує Союз визволення України (СВУ), який був створений у Львові 4 серпня 1914 р. із представників українських партій Росії. До ЇЇ сг<!(іаду ввійшли діячі «Спілки» - М. Меленевський та О. Скоропис, колишні чле ни УСДРП - А.Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов. СВУ головну ставку робив па ні мецьку армію, вбачаючи в ній силу, здатну подолати Російську імперію, таким чином сприявши утворенню самостійної Української держави. У Австро- Угорщині також діяли політичні сили проросійської орієнтації, що заснували в Києві «Карпатсько-руський визвольний комітет» на чолі з В. Дудикевичем.
Районом найбільш жорстоких бойових дій під час війни стали Галичина, Волинь, Буковина. Під час Галицької битви (серпень - вересень 1914 р.) австро- угорська армія зазнала поразки, а російські війська досягли Карпат. Шовіністична політика царськоГ адміністрації в окупованій Галичині, яку проводив генерал- губернатор Г. Бобринський була спрямована на ліквідацію на цій території мережі українських культурно-освітніх установ, усунення греко-катшицької церкви (ц гххло- ва митрополит А. Шешицький був засланий до Суздаля). Однак унаслідок котрнасгу- пу в 1915 р. військ Четвертного союзу російська армія залишила Буковину та більшу часгану Галичини. Повернення австрійської влади викликало нову хвилю репресій щодо українців, яких підозрювали в русофільстві.
Навесні 1916 р. відбувся новий наступ військ Півдешю-Західного фронту під командуванням генерала О.Брусилова, в результаті якого російська армія повернула свої позиції в Західній УкраЗИ. Необхідно висвітлити участь у бойових діях 1915 - 1916 рр. українських січових стрільців (бої за гори Маківка та Лисоня).
Бойові дії, коли територія Галичини та Буковини перехоила з від одніаі ворогуго- чої ст^ни до ішшї, негативно вплинули на економічне становище населення регіо ну. Аналізуючи наслідки війни, треба навести дані, які свідчать про глибоку еко номічну та політичну кризи як в українських губерніях Росії, так і Австро-Угорщині, що з часом і призвело до революцій в обох імперіях.
Список рекомендованої літератури
Горєлов М.Є. Дмитро Донцов: штрихи до політичного портрета // Уко. іст жуон - 19?4.-№5-6.-С.78-85. . '
Гр>щіевський М. Новий період історії Украши за роки від 1914 до 1919. - К • Либідь 1992.-46 с.
Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1918) // Укр. іст жуон - 1992 -№6.-С.130-142.
Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900-1923 рр. -К.: Ві;фодження, 1991. — С. 34,- 46.
Реєнт О.П. Перша світова війна і Україна. /О.П. Реєнг, О.В. Сердюк. - К.: Генеза, 2004. -4Шс.
Уіфаі'нські січові стрільці. 1914- 1920.: Репринт, відтворенім з вид.: - Л : Слово, 199іГ г 160 с. • - -
ЙЖР Ф^Г ГУвдегша У^іна^юдернізація, світова війна, революція (кінець
яІмІ^ЇЇ -Ф.Г.Турченко, Г^ТурГенко -ІОГенеза. 2(Ю1-304с. лрмыш А.н. НаОлюдагь неотсгупно: AANniHHcrparnBHO-rro.TnneiiCKiiH аппішаг царизма и органи политтічмкото сыска в Украине в конце XIX - начате XX в - К Юринформ; IW2~-l92c ■
Теми рефератів
1. Бойові дії в Галичині в1914-1916рр.
2. Катеринославщина в роки Пфшої світоюї війни.
3. Йаціонально-визвальний рух у західноукраїнських землях на початку XX ст.
4. Політичний портрет П.Столипіна.
5. Столипінська аграрна реформа на Катеринославщині.
6. Українські січові стрільці під час Першої світової війни.
7. Українська діаспсфа в Канаді й США на початку XX ст.
ТЕМА 7. УКРАЇНА В 1917 - 1920 РР- СУПЕРЕЧНОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ
Мета семінару: проаналізувати хід подій 1917 - 1920рр. в Україні; дати ха рактеристику Центральної Ради та її Універсалів; висвітлити найважливіші моме нти боротьби за владу в Україні в 1917 - на початку 1918 р.; розкрити основні те нденції та протиріччя, що визначилися в ході розвитку ущіаїнської національної державності в 1918 - 1919 рр.; дати аналіз розподіленню класово-політичних сил в Україні в 1919 - 1920 рр.; з'ясувати причини поразки українських визвольних змагань.
Заняття 1
План
1. Центральна Рада та її Універсали.
2. Боротьба Центральної Ради та Рад робітничих і солдатських депутатів за владу в Україні. Проголошення Радянської влади.
3. Гетьманат П.Скоропадського. Характер та особливості влади.
Після перемоги Лютневої революції в Росії встановилося двовладдя. 27 лю того 1917 р. було створено Петроградську Раду робітничих депутатів, яка висту пала як орган, що представляв інтереси революційного народу.
2 березня Тимчасовий комітет Державної думи сформував Тимчасовий уряд, бІJiЬшicть членів якого належали До партій кадетів і октябристів. Він пови нен був здійснювати свої функщї до скликання Установчих зборів і встановлення в країні постійної форми правління.
Своєрідно розгорталися події в Україні, де звістка про зречення престолу царя Миколи II викликала хвилю національної та політичної активності. Необхід но звернути увагу на те, що різні політичні сили діяли в цих умовах відповідно до своїх інтересів. Представники російських буржуазних партій формували на міс цях громадські комітети (у Києві - Виконавчий комітет), які підтримували Тимча совий уряд. Соціалістичні партії (більшовики, меншовики, есери) взяли участь у створенні Рад робітничих і солдатських депутатів, які орієнтувалися на Петро градську Раду. Але в Україні двовладдям справа не обмежувалася. Національне піднесення зумовило до формування місцевого Органу влади ^ Центральної Ради.
Розглядаючи перше питання, необхідно визначити політичні партії, громад ські та інші організації, за ініціативою яких була створена Центральна Рада; ви світлити її цілі; проаналізувати рішення Національного конгресу (6-9 квітня 1917 р.).
Не всі прошарки суспільства й політичні сили України підтримали Центра льну Раду. Побоюючись, що зростання «українського сепаратизму» призведе до розпаду Російської імперії, проти неї виступили консервативні й навіть ліберальні кола російських поміщиків і буржуазії. Більшовики оцінили Центральну Раду як «буржуазно-націоналістичний» орган.
Треба звернути увагу на те, що Центральна Рада, визначивши найближчою ціллю отримання широкої автономії для України в складі Російської Федератив ної Респ)^ліки, здобула вагому підтримку з боку ряду з'їздів української громад ськості, які відбулися протягом травня-червня 1917 р. Однак Тимчасовий уряд продовжував шовіністичну політику царату щодо України: переговори представ ників Центральної Ради, які на чолі з В.Винниченком виїхали до Петрограда, не дали позитивних результатів. Саме це обумовило прийняття 10 червня 1917 р. І Універсалу Центральної Ради, де проголошувалася автономія України в складі Російської Держави. Необхідно розкрити причини прийняття та суть наступних трьох Універсалів, які стали правовою основою утворення самостійної українсь кої держави.
Політична ситуація в країні змусила Тимчасовий уряд шукати компроміс із Центральною Радою: 28 червня до Києва прибула труПа з трьох міністрів на чолі з О.Керенським. Разом з ними лідери Центральної Ради підготували та З липня ого лосили II Універсал, у якому зобов'язувалися підтримувати політику Тимчасового уряду й погоджувалися відкласти впровадження автономії в Україні до скликання Установчих зборів. Необхідно з'ясувати умови цієї домовленості, визначити пов новаження Центральної Ради та Генерального секретаріату, указати ставлення громадськості до II Універсалу.
Жовтневі події в Петрограді та встановлення Радянської влади змусили Центральну Раду прийняти III Універсал, де Україна прогологиувалася Українсь кою Народною Республікою (УНР), уся влада в якій належала Центральній Раді та її виконавчому органу - Генеральному секретаріату, а на місцях - думам і земст- ва^.
Розбіжності в поглядах на подальші перспективи розвитку країни зумовили виниішення конфлікту між Центральною Радою та більшовиками. 12 грудня1917р. І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив установлення на території України Ра дянської влади, а 14 грудня був сформований уряд Української Радянської Респу бліки (УРР).
Конфліктна ситуація виникла й між Центральною Радою та Російським Ра дянським Урядом. Тому 9 січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, де проголошувалася незалежність УНР та державне відокремлення України від Росії. Поступово втрачаючи авторитет серед народу, але намагаючись будь-яким шляхом зберегти самостійність України, Центральна Рада пішла на угоду з Німе ччиною. Австро-німецькі війська, фактично окупувавши Україну, почали віднов лювати буржуазно-поміщицький режим на її території. Центральна Рада їм біль ше не була потрібна. Спираючись на заможні верстви населення, окупаційні влас ті провели вибори гетьмана України. Ним став царський генерал П.Скоропадський, який 29 квітня 1918 р. узяв на себе обов'язки верховного пра вителя України.
Як підсумок треба проаналізувати позитивне та негативне в діяльності Центральної Ради.
Друге питання необхідно розпочати з аналізу діяльності більшовицьких ор ганізацій на Україні в 1917 р.'Важливо звернути увагу на те, що після Лютневої революції соціалістичні партії брали активну участь у створенні Рад робітничих і солдатських депутатів, кількість яких протягом тільки березня 1917 р. досягла 170. У Харкові Рада виникла 2 березня, у Києві - З - 4, у Катеринославі - 4 берез ня. На Донбасі на початку квітня 1917 р. діяло 132 Ради робітничих та 48 Рад сол датських депутатів. За Радами йшли робітники великих промислових центрів, со лдати, частина найбіднішого селянства, учнівської та студентської молоді. Але більшість населення підтримувала в цей час Центральну Раду, і тому боротьба між нею і більшовиками на першому етапі вилилась у боротьбу за маси.
Необхідно врахувати й те, що з розгортанням подій консервативні буржуа- зно-демократичні позиції Центральної Ради все більше входили в протиріччя з ін тересами багатьох верств населення: селяни так і не одержали землі, робітники не дочекались робітничого законодавства; неторкнутими залишилися банківська си стема, судовий апарат, загальне законодавство, освіта. Ситуація ускладнювалась тим, що значну частину України захопила продовольча й паливна кризи. Рівень життя різко знизився, збільшилось безробіття. Це призвело до загострення полі тичної ситуації й до нового піднесення всіх форм боротьби трудящих.
Жовтневий переворот різко поляризував політичні сили в Україні. 26 жовт ня Мала Рада на своєму засіданні прийняла резолюцію, у якій засуджувалися по дії в Петрограді. У ній підкреслювалось, що Ради - тільки частина революційної демократії і тому перехід влади до їх рук неприпустимий. Рада робітничих і се лянських депутатів Києва розірвала відіюсини з Центральною Радою. У той же час на підтримку Радянської влади виступили робітники багатьох великих проми слових центрів, шахтарі Донбасу. Фабзавкоми явочним шляхом установлювали контроль над виробництвом. Селяни створювали комітети для розділу поміщиць кої землі. У ряді міст робітники й солдати формували революційні комітети та за гони Червоної гвардії. У деяких промислових центрах почалися збройні повстан ня. Посилився процес більшовизації Рад.
Рішучість більшовиків, їх чітка програма, декрети про мир і землю відігра ли велику роль, народні маси пішли за ними, що й дало можливість проголосити УРР. Боротьба між Центральною Радою та більшовиками розколола населення України на прихильників першої або /фугої влади. Найбільш яскраво це прояви лося серед делегатів І ВсеукраїнськЬго з'їзду Рад, що розпочав роботу 4 грудня 1917 р. у Києві. Оскільки підстав для об'єднання не було знайдено, частина деле- гг<;г -«алишила засідання та переїхала до Харкова, де об'єдналася з делегатами III з'їзду Рад Дсн-ішкого та Криворізького басейнів. Об'єднаний з'їзд проголосив се бе Всеукраїнським і 12 (25) грудня 1917 р. заявив про створення Української Ра- д.«нської Республіки, влада в якій належала лише Радам робітничих, солдатських та селянських депутатів. З'їзд обрав Центральний Виконавчий комітет (ЦВК) і уряд УРР - Народний секретаріат із 12 чоловік (11 більшовиків та 1 лівий есер).
З'їзд оцінив політику Центральної Ради як контрреволюційну, що перешко джає здійсненню соціалістичної революції в Україні. Таким чином, боротьба за владу між Центральною Радою та більшовиками вступила в нову фазу.
Підводячи підсумки, студенти мають підкреслити, що в революційних поді ях на Україні в 1917 р. позиція народних мас не була однозначною. Боротьба між різними політичними силами, яка дедалі ставала гострішою, призвела до грома дянської війни.
Розглядаючи третє питання, необхідно пам'ятати, що проголошення геть манату було, по суті, державним переворотом. Ініціаторами його стали найбільш консервативні елементи українського суспільства, які виступили проти револю ційних перетворень і уклали 28 квітня 1918 р. угоду з командуванням німецьких військ. Ліга землевласників України (на з'їзді були присутні 6500 делегатів) уро чисто проголосила П.Скоропадського гетьманом і доручила йому вивести країну з «хаосу й беззаконня». Уряд П.Скоропадського відмінив усі закони й розпоря дження Тимчасового уряду та Центральної Ради. Необхідно проаналізувати перші документи нової влади («Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий устрій України»), у яких виявилася клас*ова природа гетьманського режиму.
Перший гетьманський уряд, значною мірою через бойкот із боку українсь ких партій, був сформований переважно з кадетів. Із відомих українських діячів до нього входив лише Д.Дорошенко, який виконував функції міністра закордон них справ. До гетьманської адміністрації запрошувалися й інші представники українського національного руху, але вони відмовилися. Очолюваний великим землевласником октябристом Ф.Лизогубом уряд розгорнув активну діяльність. У сфері зовнішАьої політики було досягнуто визнання України «де-юре» або «де- факто» ЗО державами, 12 червня 1918 р. було укладено перемир'я з Радянською Росією. Розроблялися проекти вирішення аграрного питання. Почалося форму вання Збройних сил. 12 листопада 1918 р. була проголошена автокефалія україн ської православної церкви. Проводилася активна політика українізації: розширю ється система навчальних закладів (створено маі^е 150 нових українізованих гі мназій, у жовтні 1918 р. відкриті два українські університети - у Києві та Кам'янець-Подільскому, ішла підготовка відкриття універсктету в Катериносла ві), організовуються національний архів і бібліотека, почала функціонувати Укра їнська академія наук. Доцільно звернути увагу на неоднозначність у ставленні громадськості до самого факту гетьманського перевороту. Слід визначити, які сили підіримували гетьманську владу. Необхідно також з'ясувати, чому режим П.Скоропадського виявився неспроможним створити міцну соціальну базу. Відновлення прав вели ких землевласників, каральні експедиції проти селян, які за Універсалом Центра льної Ради вже поділили землю; відродження соціального стану козацтва, до яко го увійшли заможні селяни - усе це викликало протест основної маси селянства. Повернення промислових підприємств колишнім володарям викликало стійкий опір режиму й з боку робітничого класу. Серед представників національної інте лігенції, аграрного та промислового капіталу зростало незадоволення співпрацею П.Скоропадського з колишніми представниками російських правлячих кіл і офі церства, які осіли в Києві та виношували плани відтворення Російської імперії.
Спроби окупаційної влади використати економіку України для потреб Ні меччини й Австрії, у чому вона знаходила підтртку з боку адміністрації гетьма на, посилювали загальне невдоволення, яке переростало в боротьбу проти існую чого режиму. Учасники бс^ютьби мали різні цілі. Найбільш радикальне крило - більшовики (у червні 1^18 р. у Москві відбувся І з'їзд Компартії України) - про голосило курс на відновлення в країні Радянської ^ади. Активізується більшови цьке підпілля, восени почалося формування в Нейтральній зоні українських повс танських дивізій.
Із більшовиками співпрацювали ліві есери й боротьбисти (утворили свої ор ганізації в травні 1918 р. внаслідок розколу УПСР). В опозиції до гетьманату з са мого початку виступили практично всі українські партії. У травні 1918 р. виник їх координаційний центр - Український національно-державний союз, на початку серпня перетвоізений в Український національний союз (УНС), головою якого у вересні став В.ВИННИЧЄНК0. Поряд із цими політичниші силами наприкінці 1918р. визріла до активних дій велика частина українського селянства, яке втомилося від змін влади й порядків і бажало отримати землю. Подальші події показали, що від того, за ким підуть селяни великою мірою залежала перемога тих чи інших полі тичних груп або партій.
Необхідно звернути увагу й на революційні події в Німеччині, які приско рили падіння гетьманату.
П.Скоропадський намагався зміцнити владу союзом із російськими антира- дянським силами. 14 листопада він призначив новий кабінет міністрів і прийняв Акт Федерації, у якому зобов'язувався об'єднати Україну з майбутньою небіль- шовицькою Росією. Того ж дня представники укршнських соціалістичних пщпій створили Директорію.
Список рекомендованої літератури
Бойко О.Д. Утворення единого національного фронту українськими політичними силами у 1918 р.//Укр. іст. журн. - 1997.-№ 6. - С. 14 - 23. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопед. довід. / За ред. І.Ф.Кураса. - К.: УРЕ, 1987. - 632 с.
Верстюк В.Ф. Українська революція // Історія України. - К.: Генеза. - 1997. - С.184-243.
Верстюк В.Ф. Українська гетьманська держава // Україна; утвердження незалеж ної держави (1991-2001). - К.: Альтернатива, 2001. - С.80 - 86. Винниченко В. Відродження нації; У З ч. - К.:Політвидав України, 1990. - Ч.З. - 542 с.
Винниченко В. Щоденник. - К.: Либідь, 1990. - С.94 - 124. Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. - К.: Ли бідь, 1992. - 46 с.
І
Держалюк М. Брестський мир і Україна // Пам'ять століть. - 1998. - № 1. - С.40 - 57.
Дмитришин в. Повалення німцями Центральної Ради у квітні 1918 р. : Нові дані з німецьких архівів // Політол. читання. - 1994. - № 1. - С. 104 - 120. Дорошенко Д. І. Історія України (1917 - 1923 ); У 2 т. - К.; Глобус, 1992 - Т.1 - 238 с.;Т.2.-349 с.
Затонський В.П. До питання про організацію тимчасового Робітничо-селянського Уряду України // Укр. іст. журн. - 1989, - № 5. - С.І 15 - 123. Історія Українського війська / У поряд. Д. Дашкевич. - Л.: Світ, 1996. - 840 с. Ковальов В. Генерал П.Скоропадський: українське військо (червень-грудень 1917р. //Військ.-іст. альм. - 2001.-№ 1.-С.48 - 60.
Кульчицький С. ^ Велика російська революція (Лютнева революція 1917 р., її зв'язок із Жовтневою революцією та подіями Української революції І917 - Т918рр.)//Сучасність.- 1998.-№ і._с. 84-90.
Кульчицький С.В. Українська держава часів гетьманщини // Укр. іст. журн. - 1992. - № 7. - С. 60 - 79; № 8. - С.60 - 79.
Кульчицький С. В. Центральна Рада. Утворення УНР // Там же. - № 5. - С. 71-88; № 6. - С. 73-94.
Курас І. Ф. Повчальний урок історії. - К.: Політвидав України, 1986. - С. 131 - 149. , ^
Октябрь и гражданская война на Украине; страницы истории / Отв. ред.
И Щусь. - К.: Наук, думка, 1987. - 255 с.
Пиріг Р.Я. Павло Скоропадський /Р.Я. Пиріг, Ф.М. Проданюк // Укр. іст. журн. - 1992.-№9.-С.91-119.
Притуляк П.П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918 р.//Там же.-1997.-№1.-С. 62-72;'
Проданюк Ф. Дипломатия державы гетьмана Павла Скоройадского // Политика и время. - 1992.-№ 5. - С. 62 - 69.
Революция на Украине по мемуарам белых / Сост. С. А. Алексеев. Под ред.
Н.Попова. - К.: Политиздат Украины, 1990- - 435 с. Скоропадський П. Спогади. - К.; Україна, 1995. - 493 с.
Універсали Центральної Ради // Укр. іст. журн. - 1991. - № 8. - С.20 - 23; № 9. - С. 18-22.
Теми рефератів
1. Галицька Соціалістична Радянська Республіка.
2. М.С.Грушевський-перший президент України.
3. Конституція УНР.
4. Політика «воєнного комуі}ізму» я Україні.
5. Проголошення ЗУНР.
6. Лочаток історії ДЦУ.
7. Політичні портрети: В.Винниченко, Е.Квірінг, Є.Петрушевич, С.Петлюра, А.Пятаков, X. Раковський, М. Скрипник.
Заняття 2
План
1. Директорія. Політика, причини падіння.
2. Відновлення Радянської влади в Україні та її політика в 1919 - 1920 pp.
Перше питання доцільно розпочати з характеристики складу Директорії та партій, які створили її. Слід розкрити, як розгорталося повстання проти гетьмана ту, які сили діяли з боку Директорії; проаналізувати Декларацію, що була оголо шена 28 фудня 1918 р.
Директорія обіцяла: захищати інтереси робітників, селян і трудової інтелі генції, перерозподілити землю; позбавити виборчих прав буржуазію тощо. Фак тично ж становище залишилося незмінним. У керівництві не було єдності. Гостро дискутували про найважливішу проблему - чи будё на Україні встановлена пар ламентарна республіка, чи радянська система. Нарешті було висунуто гасло «Трудових Рад». 12-15 січня 1919 р. пройшли вибори в Трудовий Конгрес - пар ламент України, засідання якого відбулися в Києві 23 - 29 січня. Серед делегатів також не було єдності, частина з них залишила з'їзд, 150 делегатів доручили Директорії владу й оборону краю.
Іншою проблемою, що стояла перед Директорією, був пошук союзників. Становище в кінці грудня 1918 р. - січні І91>9 р. було напруженим. У цей час на півдні України та в Криму висадилися 60-тисячні війська Антанти. На Південно му Сході зросла небезпека з боку Добровольчої армії, командування якої прагну ло відтворили Російську імперію. Претензії до Галичини, де після падіння Авст- ро-Угорської монархії в листопаді 1918 р. виникла Західноукраїнська Народна Ре спубліка (ЗУНР), мала Польща, яка вже захопила Львів і продовжувала витісняти на Схід уряд і армію ЗУНР. Рішуче виступали проти Директорії Радянський уряд Росії та більшовики України. Створений 20 листопада 1918 р. Тимчасовий робіт- ничо-селянський уряд розпочав 4 фудня наступ на територію України. 1 січня 1919 р. у Харкові влада перейшла до Рад, а З січня туди ввійшли передові радян ські частини й переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд.
За цих умов виявилася діаметральна протилежність позицій членів Дирек торії: В.Винниченко та його прибічники схилялися до угоди з Радянським урядом, помірковані члени тяжіли до країн Антанти. На початку січня Директорія напра вила своїх представників до Англії, Франції, США, Італії та інших країн, а також на Паризьку мирну конференцію. У той час були розпочаті переговори з Раднар- комом РРФСР, однак сторони не досягли порозуміння. Відновлення бойових дій визначило кінцевий вибір союзника. Директорія попросила у Франції протекції «до закінчення боротьби з більшовиками», погоджуючись на контроль з боку Франції за економікою й фінаіїсами України протягом 5 років.
На цей час головою Директорії став С.Петлюра, який зосередив у своїх ру ках військову й політичну владу. Він знайшов підтримку з боку Української" Га лицької армії, яка зазнала поразки в боротьбі з польськими військами й перейшла за Збруч. Уряд С.Петлюри повів боротьбу з Радянською владою, відновленою практично на всій території України. Завершити розгляд цього питання необхідно аналізом причин поразки Директорії.
Друге гїитання слід почати з детального аналізу розподілення класових сил в Україні на гючатку 1919 р. Особливу увагу необхідно приділити особливостям селянського руху, який поширювався на території України.
9 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд проголосив ство рення Української Радянської Республіки. Склад уряду, який дістав назву Рада народних комісарів (РНК) України, був розширений. До нього увійшли X. Раков- ський (голова), Ц. Квірінг, М. Подвойський, Артем (Ф. Сергеев), К. Ворошилов, Б.Затонський, О.ІІІліхтер, Ю.Коцюбинський та ін. Відновилася система Рад, вжи валися заходи щодо зміцнення збройних сил. 1ІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 10 бере зня 1919 р. затвердив Конституцію УСРР. Була намічена широка профама соціа лістичних перетворень в усіх сферах життя республіки.
Із відновленням Радянської влади на Україні поширювалася встановлена в Росії політика «військового комунізму», за допомогою якої Радянський уряд на магався подолали економічну кризу. Вона складалася з цілого комплексу ідеоло гічних, політичних та економічних заходів. Однією з найважливіших складових частин «військового комунізму» стало введення продрозкладки, що повинна була забезпечити продовольством міське населення й армію. На примусове вилучення хліба селяни відповіли саботажем, який був розцінений як куркульська контрре волюція. Для поглиблення соціалістичної револірції в селі, боротьби з куркульст вом за хліб стали організовуватися комнезами. На практиці виявилося, що вони виступали не тільки проти куркуля, а часто й проти середняка. У результаті прод- розкладка не виконувалася, а селяни втягувалися в запе^слу боротьбу.
Невдалою виявилась і земельна політика РНК України. За її рішенням більше ніж 1 млн десятин, на яких розташовувалися цукрові, винокурні, спирто очищувальні й дріжджо-винокурні заводи з угіддями, були вилучені з загального земельного фонду. Крім того, на базі поміщицьких маєтків передбачалась органі зація радгоспів, комун тощо.У селі, що чекало на землю, почала зростати воро жість до центральної влади. У відповідь були прийняті заходи «пролетарського примусу» з боку губкомів, виконкомів, ревкомів, органів НК. Лише в травнії919р. частково були.виправлені помилки в ставленні до селянства. Воно отримало 9 млн десятин землі з 14,5, які входили до великих землеволодінь, проте ставлення селянства до радянської влади було настороженим. Це значною мірою обумовило успішний наступ військ Денікіна та сприяло виникненню на території республіки різного роду повстанських армій, загонів, уфупувань, що виступали в різний час проти радянської влади. ^
До числа серйозних прорахунків ЦК КП(б)У'та РНК Уігоаїни навесні 1919р. слід віднести і їх позицію щодо національного питання. Глибоке переконання в тому, що національні інтереси завжди повинні бути підпорядковані класовим, іг норування національних особливостей України викликали гостру критику україн ських більшовиків із боку тих представників національних соціалістичних партій, які були готові до співпраііі з Компартією та РНК України.. Проте їх аргументи сприймались як прояв буржуазного націоналізму, а протидія зводилася до нейтра лізації політичних опонентів. Необхідно довести, що прорахунки Центральної влади «сприяли» антибільшовицьким виступам та Полегшили денікінським війсь кам окупацію України.
Аналізуючи подальші події 1919 р., слід зупинитися на боротьбі радянської влади з денікінцями та політичними силами, які підтримали наступ добровольчої армії; з'ясувати причини її поразки. Становище України на початку 1920 рр. було вкрай складним. Народне гос подарство було зруйноване: у Донбасі не пращовало 40% щахт, із 22 великих ме талургійних заводів частково діяли 9; у порівнянні з 1913 р. зменшилися на 29,'6 % посівні площі, погіршилося матеріальне становище населення.
Необхідно відзначити, що на заключному етапі громадянської війни біль шовики з більшим розумінням почали ставитис^я до національних особливостей революційного процесу в Україні. РНК РСФРР ї РКП(б) офіційно визнали неза лежність України. Позиції більшовиків республіки зміцнювалися завдяки співро бітництву з лівими українськими соціалістичними партіями (боротьбисти, борби- сти). Проте політика «воєнного комунізму» залишалася: :^роваджувалися масо ва націоналізація, загальна труДова повинність, застосовувався позаекономіч ний примус. Необхідно зазначити, яким чином саме в цей час затверджувалася монополія комуністичної партії на владу, формувалася однопартійна система. Не зважаючи на те,що за земельним законом (лютий 1920 р.) селяни одержали без викупу близько 15 млн десятин землі, вони як і раніше виступали проти продроз- кладки та'в цілому проти політики "воєнного комунізму", зростали опозиційні на строї й серед частини робітників. Це зумовлювало внутрішню нестабільність ра дянської влади в Україні.
Перемога над Денікіним не стала кінцем громадянської війни. Директорія на чолі з С.Петлюрою не втрачала надії повернути собі владу. У квітні 1920 р. між С.Петлюрою та Ю.Пілсудським був укладений Варшавський договір, за яким в обмін на визнання Польщею Директорії як «верховної влади УНР», остання йшла на значні територіальні поступки. 25 квітня 1920 р. Польща розпочала бойові дії проти Радянської Росії та України. Разом із 70 тис. польських військ у бойових ді ях взяла участь 15-тисячна армія під командуванням С.Петлюри. Контрнаступ Червоної Армії поклав кінець надіям Директорії на відновлення влади в Україні. Наприкінці листопада 1920 р. петлюрівські війська були остаточно розгромлені. Восени 1920 р. почалися радянсько-польські переговори, які закінчилися укла денням мирного договору між Радянською Росією та Радянською Україною з од ного боку та Польщею з іншого. Тоді ж у Криму були розгромлені війська Вран геля. Основні фронти громадянської війни були ліквідовані. Але внутрішнє ста новище в Україні залишалося дуже складним. Політика «воєнного комунізму» не відповідала інтересам більшості населення України. Республіка знаходилася в глибокій кризі.
Як підсумок необхідно вказати причини поразки національно-визвольної боротьби.
Список рекомендованої літератури
Великий Жовтень і громадянська Війна на Україні: Енциклопед. довід. / Відп. ред. І.Ф.Курас. - К.: УРЕ, 1987. - 632 с.
Верстюк В.Ф. Становлення радянської влади: кінець 1918 - 1921 р. // Історія України: нове бачення: У 2т. - К.: Україна, 1996. - Т.2. - С. 144 - 172. Васюковський Р.Ю. У пошуках союзників: зовнішня іюлітика Директорії УНР у першій половині 1919 року // Грані. - 1991. -№ 2(4). -С.36-43.
Ганжа О.І. Селянський повстанський рух (1918 - 1923) // Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917 - 1927 рр.) - К.: Ін-т історії НАН України. - 2000. - С. 120 - 150.
Гошуляк І.Л. Політичні аспекти історії громадянської війни на Україні // Укр. іст. журн. - 1990. - № 12. - С.36 - 46.
Іваненко В.В. Братовбивча громадянська: погляд крізь роки /В.В. Іваненко, ■ А.І. Голуб, О.А. Удод // Іваненко В.В'. Очищення правдою. - К., 1997. - С.53 - 62. Комин В.В. Нестор Махно: мифы и реальность. - М.: Моск. рабочий, 1990. - 79 с.
Махно Н. Воспоминания. - К.: Україна, 1991. - 184_с. _
Михайличенко ^.Ю. JП[poдoвoльчa політика радянської влади в Украші^ії здійснення в січні - серпні 1919 р. // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. - 2000.-№485: Історія, вип.32.-С.122- 131.
Олейников А.А. Борьба трудящихся Украины против интервентов и белогвардей цев влчзды гражданской войны. - К.: Политиздат Украины. 1998. - 132 с. ГЬльськ^у^аїнсисий догові 1920 р. /^Українознавство: У 2 кн. В.С.Крмсаченко - к.: Наук.думка, 1997. - Кн. 2. - С.251-257. '
Попович М. Україна: незалежність здобута і втрачена (часи УНР. Директорія) // Київ, старовина. - 2001. - № 2. - С.25 - 37.
Хміль І.С. С.Петлюра і петлюрівці // Укр. іст. журн. - 1990. - № 3. - С. 107 - 119. Яценко В.Я. Українські партійно-політичні сили в 1917-1920 рр. Особливості структуризації // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Історія та археологія. - 1998.~Вип.4. - С.73-84.
Теми рефератів
1. Акт злуки УНР і ЗУНР, його значення.
2. Варщавський договір 1920 р., його оцінка.
3. Відномення Радянської влади на Україні в 1920 р.: державне й господар ське будівництво.
4. Махновський рух в Україні в 1918 -1920 рр.
5. Н.Махно: політичний портрет.
6. Радянсько-польська війна 1920 р.
7. Трудовий конгрес (січень 1919 р.) \
ТЕМА 8. УКРАЇНА В 1920-х РР;
Мета семінару: охарактеризувати соціапьно-економічннй та суспільно- політичний розвиток українських земель у 20-их рр., висвітлити особливості впровадження нової економічної політики та національно-Державного будівниц тва в Україні.
План
1. Соціально-економічний, суспільно-політичний розвиток України в 1920-х рр.
2. Національно-державне будівництво в "Україні в 1920-х рр., політика україніза ції.
У загальному вступі до теми слід зазначити, що вперше в історії України в 1920-х рр. на практиці випробовувалася в мирних умовах радянська форма вла ди - федеративна. У цей час у соціалістичному будівництві використовуються ринкові, товарно-грошові відносини, різноманіття форм власності й засобів виро бництва, відбувається піднесення національної самосвідомості та культури украї- нськбго та іншого етносів, що мешкали в Україні. Але всі ці явища малгі неодно значний характер, для з'ясування якого треба детальніше розглянути вказані пи тання.
Характеристика особливостей соціально-економічного розвитку безпосере дньо пов'язана зі зростанням незадоволення в країні, повстанським рухом, який засвідчив неможливість і надалі дотримуватися політики воєнного комунізму. Унаслідок економічної та політичної кризи В.Ленін зробив висновок про необхід ність корінної зміни в концепції розбудови соціалізму в СРСР.
Слід зупинитися детальніше на розгляді головних ознак НЕПу: впрова дження продподатку, дозвіл вільної торгівлі, надання можливості приватним осо бам відкривати дрібні підприємства та наймати робітників, перехід на госпрозра хунок, децентралізація управління промисловістю тощо У 1923 р. в Україні були завершені аграрні перетворення. До селян перейшло 90% земельного фонду рес публіки. У 1925 - 26 рр. виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Слід також звернути увагу на розгортання кооперативного руху.
Як висновок зазначимо, що НЕП виявився ефективним у відновленні на родного господарства. Разом із тим він не зумів забезпечити умови для спряму вання капіталовкладень у нове промислове будівництво. Тому перехід до індуст ріалізації вимагав або реформування НЕПу, або відмови від адміністративно- командних методів. Наприкінці 1920-х рр. спостерігаються поступове згортання нової економічної політики, посилення планових засад у економіці, скасування вжитку приватного капіталу в промисловості та інших галузях народного госпо дарства.
Розкриваючи друге питання, необхідно зазначити, що в 20-ті рр. спостеріга ється піднесення культурного розвитку української нації та національних мен шин, і в той же час посилення адміністративно-репресивного тиску на цей процес на користь унітарної держави й монополії сталінської ідеології. У цей період в Україні здійснювалося національно-державне будівництво: упроваджувалася по літика «коренізації», яку було оголошено XII з'їздом,РКП (б) у 1923 р. і яка реалі- зувмася в республіці у вигляді українізації.
Відомий історик О.Субтельний зазначав, що в 20-ті рр. українська самосві домість народила чудовий ренесанс. Дійсно, усі сфери української культури пе реживали піднесення, яке охопило не тільки стару та нову інтелігенцію, а й широ кий заіал. Наприклад, ліквідація неписемності здійснювалася українською мовою, якою розмовляло 80% населення республіки. Слід зауважити, що в літературі та мистецтві бурхливо розвивалися численні школи та течії, між якими відбувалося творче змагання, процес, якого необхідно висвітлити. У міцний науковий центр перетворилася Українська академія наук.
Ставлення правлячої партії до національно-культурних процесів у добу, яка розглядається було різним. На початку 1920-х рр. секретар ЦК КП(б)У Д.Лебідь висловив думку, згідно з якою російська ід'льтура є міська, а українська - сільсь ка, і тому комуністи повинні орієнтуватися на першу. Проти цього рішуче висту пив В.Чубар та інші члени Політбюро ЦК КП (б)У.
Шумський, Хвильовий, Скрипник, займаючи високі посади, мали можли вість сприяти поширенню української мови та зміцненню зв'язків української культури зі світового не тільки через російську, а й безпосередньо. Хвильовий у цьому справедливо вбачав шлях найшвидшого подолання «хуторянства», яким страждають недержавні нації.
Треба зазначити, що трагічним дисонансом служать інші події та факти. Наприклад, листи Сталіна від 26 квітня 1926 р., у яких пролунали застереження проти тіньових сторін руху за українську культуру. В антиросійському спряму ванні було звинувачено Шумського та Хвильового. Репресії проти інтелігенції (наприклад, арешт М.Грушевського) зростали, що призвело вже на початку 1930-х рр. до гальмування, а потім і згортання українізації.
Необхідно зосередити увагу на тому, що процес культурного розвитку тісно пов'язаний із державотворчими процесами. Ще на початку 1920-х рр. склалися об'єктивні умови для об'єднання радянських республік в одну державу, коли було створено військовий СОЮЗ. 28 грудня 1920 р. представники Росії та України під писали угоду про воєнний та господарський союз. За угодою об'єднані наркомати входили до складу РНК РРФСР. Це призвело до того, що ще до 1922 р. апаратні працівники російських центральних органів у практичній роботі перестали роз глядати Україну як незалежну державу.
Слід проаналізувати ленінський та сталінський принципи формування Ра дянського Союзу, а також ставлення до цього відомих політичних діячів України. Наприклад, голова Раднаркому УРСР Х.Раковський піддав гострій критиці ста лінський принцип «автономізації» як шкідливий для України.
На початку утворення СРСР (ЗО грудня 1922 р.) було проголошено ленінсь кий принцип федералізму, який на практиці перетворився на сталінську «автоно мізацію» та ще й у спотвореному вигляді. Уже в липні 1923 р. союзним урядом прийнято рішення про те, що всі питання економічного й фінансового характеру уряди союзних респ^лік повинні узгоджувати з Раднаркомом СРСР. А в Консти туції СРСР 1924 р. зазначалося, ще уряд СРСР^^идає декрети й постанови, які обов'язково повинні виконуватись на всій території Радянського Союзу. Із сере дини 1920-х рр. почали створюватися союзно-республікансікі наркомати, які ще більше обмежували суверенітет республік. Причини цього треба шукати в одно партійній політичній системі, всевладді державної.партії, генеральним секретарем якої з 1922 р. став Й.Сталін. Ця партія розглядала федерацію як тимчасове комп ромісне явище. Позиція КПРС випливала з ідеї світової революції, яка мала при брати державні кордони й створити величезну централізовану й міцну державу.
Утворення СРСР було закріплено Конституцією СР(рР 1924 р. Існують як позитивні, так і негативні оцінки актів 1922 - 1924 рр. Та об'єктивним фактом за лишається те, що за 70 років Україна та інші республіки перетворилися в звичайні адміністративні одиниці. ,
Список рекомендованої літератури
Бут А.Н. НЭП в Украине: развитие и размещение производительных сил. - Донецк: ДонГУ, 1997. - 57 с.
Ветров Р.І. Ліквідація багатопартійності і стмовлення однопартійної системи:
1919 - 1925 рр. / Р.І. Ветров, С.П. Донченко // Прлітичні партії Україні! в першій
чверті XX ст. - Д.- Дніпродзержинськ, 2001. - С. 176 - 211.
Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької
діяльності на фінансовому ринку в роки непу. - Х.і НМЦ "СД", 2002. - 384 с.
Дізанова А.В. Українська державність в процесі ^(творення Союзу РСР // Наук.
вісн. Ізмаїл, держ. пед. ін-ту. - Ізмаїл. - 1999. - С. 196 - 203.
Іщенко І.В. Здобутки і прорахунки у боротьбі з аномаліями суспільства в Уіфаїні
періоду НЕПу (1921 - 1928) // Грані. - 2003. - № З. - С.29 - 31.
Котляр Ю.В. Селянство Півдня України: доба нової економічної політики. - О.,
2004. - С.162 - 179; С.255 - 263.
Кульчицький С.В. Ленінська нова еконбмічна політика та її здійснення в УРСР // Укр.іст.журн. - 1989. - № 8. - С.88 - 93.
Курносов ЮЮ. Суспільно-політичне життя на Україні в 20 - 30-х роках // Тамже.- № Ї2.- С.89-95.
Литвин В. УСРР в період нової економічної політики (1921 - 1928) И В.М. Литвин Україна: доба війн і революцій (1914 - 1920). - К., 2003. - С.39 - 187. Овсій 1.0. Зовнішня політика УСРР та УРСР в 1921 - 1944 рр. // І.О.Овсій Зовнішня політика України. - К., 2002. - С.189 - 218Орлов И.Б. «Соблазны нэпа» и политическая система 1920-х годов // Отеч. история."-2002. - № ГГ- С.2б9 - '2 П.
Симонов Н.С. Советская финансовая политика в условиях НЭПа (1921 - 1927) // История СССР. - 1990. - № 5. - С.42 - 59.
Смирнов В.М. Напрямки соціально-економічної орієнтації аграрної політики в Україні періоду НЕПу'// Грані. - 2002. - № 4. - С.ЗЗ - 37.
Ченцов В. В. Винищення конкурентних партій. /В.В. Ченцов, Д.В. Архієрейський. // Політичний терор і тероризм в Україні XIX - ХХ ст. Історичні нариси. - К., 2002.-С.284-299.
Червонная С.М. Россия нэповская: политика, экономика, культура // Отеч. история.- 1992.-№3.-С.216-221.
Чирко Б.В. Національні меншості на Україні в 20-30 - ті рр. // Укр.іст.журн. - 1989.-№ I0.-C.107-113.
Теми рефератів
1. Особливості впровадження НЕПу в Україні.
2. Становище селянства в період впровадження нової економічної політики.
3. Міжнародне становище України в 1921 - 1925 рр.
4. Ліквідація багатопартійності та становлення однопартійної системи.
5. X. Раковський та його роль у дипломатичних стосунках України на початку 1920-х рр.
6. Фінансова політика радянського уряду в часи НЕПу.
ТЕМА 9. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ В 30-Х РР.
Мета семінару: висвітлити сутність й особливості ідеології та політики ста лінізму в Україні, а також методи й засоби їх упровадження.
План
1. Сталінізм в Україні.
2. Політичні процеси проти трудящих України в 30-х рр.
Розглядаючи перше питання, необхідно пояснити, що таке взагалі сталінізм, якою мірою він пов'язаний із марксизмом та ленішзмом, чому саме це поняття має право на існування, що в ньому від принципів^Й.^Сталіна, а що від «вождів» більшовизму. Сталінізм - це ідейно-політична система поглядів та знаряддя впрю- вадження тоталітарного репресивного режиму влади, що паразитує на марксист ському світогляді та соціалістичному ідеалі.
Ідеологія сталінізму - це система історичних, правових та економічних по глядів, що базуються на вкрай спрощених, вульгарно-механістичних суб'єктивіст ських схемах і уявленнях про закономірності розвитку суспільства, шляхи і мето ди побудови соціалізму в одній, окремо взятій державі, які не відповідають зага льнолюдським соціально-економічним, моральним та духовним цінностям. Лю дина в Цій системі не ціль, а знаряддя для здобуття утопічних ідеалів. Культ влади та вождя - центральний елемент цієї ідеології.
Політика сталінізму - це найважливіше знаряддя формування тоталітарної політичної системи й держави, за допомогою якого впроваджується диктаторсь кий репресивний механізм влади, що повністю централізує економіку й спираєть ся на карально-поліцейські органи, підпорядковані особисто вождеві ( Й. Сталіну).
Необхідно розкрити особливості ідеології сталінізму за допомогою її основних постулатів: 1) про переваїу соціалізму над капіталізмом; 2) великі дося гнення соціалізму і його перемоги у всіх галузях суспільного житгя; 3) теорію «загострення класової боротьби» на шляхах до соціалізму; 4) погляд Сталіна на партію як на «орден мечоносців»; 5) погляд Сталіна на людину соціалістичного суспільства як на «гвинтик» державної машини. і
Аналізуючи політику сталінізму, слід звернути увагу на традиційні більшо вицькі та нові суто сталінські категорії й поняття. Перш за все це погляд Сталіна на насильство в політиці, на застосування принципу «мета - виправдовує засоби» і звільнення політики від моралі (загальнолюдської чи класової), зневага до інте лігенції, особливо до науковців, письменників, митців. ПІСЛЯ цього необхідно розглянути ла конкретних прикладах процес упрова дження ідеології сталінізму за допомогою засобів масової інформації в Україні. Особливо слід звернути увагу на те, як виник культ Сталіна, починаючи з 1929 р., коли було розгорнуто пропагандистську кампанію з приводу 50-річчя з дня його народження. На конкретних прикладах показати апологетику на його адресу.
Головною особливістю впровадження сталінізму в Україні є те, що- тут про водилася дуже широка й жорстока кампанія проти «українського націоналізму». Тлумачення цього терміну теж було дуже широким, і тому ідейна боротьба проти цього «ворога» охопила велику частину української інтелігенції. Під це політичне тавро міг підпасти кожен, хто хоч якоюсь мірою говорив про розбудову українсь кої держави, українську культуру та українську мову.'
Необхідно звернути увагу на боротьбу проти «націонал-уклоністів» серед членів КП(б)У, яких ще називали «націонал-комуністами». Слід пояснити термін «націонал-комунізм» та з'ясувати основні ідейно-політичні засади його пропаган дистів: В.Шахрая, М.Скрипника, О.Шумського, М.Хвильового та ін. Ці діячі го ворили про розбудову самостійної соціалістичної України, яка б мала справжні федеративні відносини з Росією та іншими республіками в межах СРСР. Вони вболівали за відродження й розвиток української культури, особливо української мови (звідси - політика «українізації»). Водночас вони хотіли позбутися впливу російського шовінізму та політики русифікації в Україні, відстоювали плюралізм у духовному та політичному житті.
Друге питання необхідно розкривати в контексті загальнодержавних (у ме жах СРСР) процесів. Вигадані Сталіним та карально-поліцейськими органами СРСР різні «контрреволюційні» центри та організації, що начебто розповсюджу валися в Україні, мали вигляд загальнодержавних. Але у всіх репресивних кампа ніях була й деяка логіка, а саме - послідовне винищення цілих соціальних проша рків.
Першими жертвами стали прошарки «буржуазної інтелігенції». Звідси про цеси - «Шахтинська справа», «Промпартії», «Процес контрреволюційної органі зації меншовиків», утиски старої російської професури (істориків, філософів, еко номістів Платонова, Тарле, Деборіна, Рубіна та їй.). На початку 30-х рр. почина ється велика кампанія проти "націонал-ухильників" у всіх республіках, у тому чи слі в Україні. Відокремлювати її від цієї ланки не можна. Слід відзначити фаль шиві процеси ДПУ проти вигаданої «Спілки визволення України», «Українського національного центру» і політичні кампанії в рамках згаданих процесів - проти «яворини», «волобуєвщини», «хвильовизму-шумськизму».
Друга хвиля репресій (із середини 30-х рр.) поглинула більшовиків- ленінців. Як перша, так і друга хвилі репресій мали загальнодержавний характер. «Української» специфіки тут майже не було. Її єдиним фактом виступає штучний голод 1932 - 1933 рр. і репресії проти «ворогів колективізації». Дехто вважає, що це політика геноциду, тобто цілеспрямоване винищення українського етносу. Але це довести неможливо, оскільки від г олоду в селах вмирали не тільки українці, а й інші народи - росіяни, яких було багато в східних районах України, поляки, євреї, греки та ін. Одне не можна спростувати - то була злочинна політика проти наро дів СРСР, проти людства, і тому цей злочин не має строку давності. Сталінізм і демократія, сталінізм і цивілізація - це речі не сумісні.
Список рекомендованої літератури
История и сталинизм / Сост. А.Н.Мерцалов. - М.: Наука, 1991 - 448 с. Касьянов Г.В. Сталінізм на Україні у 20-30-ті роки. / Г.В. Касьянов, В.М. Даниле- нко, С.В. Кульчицький. - К.: Либідь, 1991. - 344 с.
Куманев В.А. 30-е годы в судьбах отечественной ингеллигенции. - М.: Нау- ка,1991.-295с.
Політична історія України XX століття: В 6т. В.А.Греченко, Л.В.Гриневич, С.А.Кокін та ін. - К.: Генеза 2003. - Т.З: Утвердження радянського ладу в Україні (1921-1938)-445 с.
Хлевнюк О.В. 1937-й: Сталин, НКВД и советское общество. - М.: Республика, 1992.-270 с.
Шаповал Ю.І. Людина і система (Штрихи до портрета тоталітарної доби в Украї ні). ^ К.: Облвидав, 1994. - 271 с.
Шаповал Ю.І Україна 20-50-х років: Сторінки ненаписаної історії. - К.: Наук, думка, 1993.-351 с.
Якунин В.К. Клио и Сталин/в.К. Якунін, Н.Д. Мартинов - Д.; Промінь, 1998. - 151 с.
Україна в політиці керівництва СРСР напередодні Другої світової війни // Укр. іст. журн. - 2005. - № 1. - С.4 - 18.
Тема рефератів
1. Провідники сталінізму в ідеології та політиці в Україні: Л. Каганович, П.Постишев, С.Косіор.
2. Репресії та утиски інтелігенції України (письменників, науковців, митців, працівників освіти).
ТЕМА 10. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄН
Мета семінару: розкрити цілі та характер Другої світової та Великої Вітчи зняної воєн, плани гітлерівської Німеччини щодо України; проаналізувати возз'єднання західноукраїнських земель у складі єдиної держави та їх радяніза- цію, рух Опору загарбникам в Україні та хід війни, внесок українського народу в розгром фашистської Німеччини та її сателітів. '
Пдан
1. Початок Другої світової війни. Возз'єднання західноукраїнських земель у складі Укргйнської РСР та їх радянізація.
2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Фашистський "новий порядок" і рух Опору в Україні.
3. Бойові дії на території України в 1941 - 1944 рр. Визволення території ре спубліки та внесок українського народу в розгром фашистської Німеччини.
Розгляд першого питання слід почати з висвітлення міжнародного стану в кінці 30-х рр., що характеризувався посиленням напруження, небезпекою виник- нейня нової війни за поділ світу, яка витікала з політики фашистської Німеччини. Із приходом до влади А.Гітлера Німеччина виступила з вимогою перегляду карти Європи, повернення так званих німецьких територій, розширення «життєвого простору». Унаслідок Мюнхенської угоди глав урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії (вересень 1938 р.) нацистська Німеччина захопила Судетську область Че- хословаччини. Порушивши Мюнхенську угоду, 15 березня 1939 р. окупувала Бо гемію та Моравію, оголосивши їх своїми протекторатом. У відповідь на приєд нання Угорщини до Німеччини Гітлер дав згоду на окупацію Будапештом Кар патської України, яка щойно проголосила незалежність.
Західні держави не тільки не протидіяли загарбницьким прагненням Гітле- ра, а й, продовжуючи горезвісну політику умиротворення агресора, дали мовчазну згоду на задоволення територіальних претензій Німеччини за рахунок східної Єв ропи, здійснення агресії проти СРСР. Радянсько-франко-британські переговори навесні й улітку 1939 р., що проводилися з метою створення системи колективної безпеки в Європі, зайшли в глухий кут. У такій ситуації 23 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний договір про ненапад, відомий як пакт Ріббен- тропа - Молотова. До нього додавався секретний протокол, який свідчив про змо ву Гітлера й Сталіна щодо поділу Польщі, розмежування сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна, із іншими територіями поряд, мала ввійти до складу СРСР. Наявність такого протоколу Радянський Союз протягом піввіку за перечував. Необхідно дати оцінку альянсу Гітлера й Сталіна, безпосереднім ре зультатом якого був початок Другої світової війни.
Далі слід висвітлити події початку Другої світової війни й долю західноук раїнських земель. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Почалася Друга світова війна. З вересня Великобританія і Франція оголосили війну Німеччині, однак активної військової допомоги Польщі не надали.
17 вересня 1939 р. радянсько-польський кордон перейшли частини Червоної Армії і вступили на західноукраїнські землі. До 29 вересня 1939 р. радянські вій ська просунулися на 250 - 300 км, вийшли до Західного Бугу й Сяну, як і перед бачалося радянсько-німецьким договором. 28 вересня радянсько-німецький воєн но-політичний альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти Польщі, був підтверджений новим договором - про дружбу й кордон. Новий договір уточню вав розподіл сфер впливу, фактично закріпивши поділ Польщі між СРСР і Німеч чиною, формально підтвердив приєднання західноукраїнських земель до складу СРСР. У листопаді 1939 р. вони офіційно увійшли до складу Української РСР. До говір створив умови для вирішення проблеми Бессарабії й Буковини, територій, населених переважно українцями. Після пред'явлення ультиматуму про повер нення цих земель Румунія в червні 1940 р. задовольнила радянську вимогу. 2 сер пня 1940 р. VII сесія Верховної Ради Союзу РСР прийняла закон про приєднання Північної Буковини, Хотинського повіту Бессарабії та Придунайських українсь ких земель до складу Української РСР. На території Західної України й Північної Буковини були створені Волинська, Дрогобицька, Львівська, Тернопільська, Рів ненська, Станіславська, Чернівецька та Ізмаїльська області.
Далі слід розкрити характер соціально-економічних перетворень у Західній Україні після включення її до складу УРСР.
Розглядаючи зміни в соціально-економічному й культурному житті краю, необхідно звернути увагу на те, що з визволенням і возз'єднанням на західноукра їнські землі прийшов сталінський режим. Паралельно з відкриттям українських шкіл, вузів, бібліотек, медичних закладів, будівництвом фабрик і заводів, ство ренням колгоспів почався процес нещадного руйнування й без того слабких куль турницьких осередків і громадських центрів, поширились репресії щодо діячів культури, «соціально ворожих елементів». Із осені 1939 р. до осені 1940 р. було репресовано за політичними поглядами й депортовано до Сибіру без суду й слідс тва близько 10% населення Західної України. За даними на листопад 1940 р. із цих районів вислано 312 тис. сімей (1 млн 173 тис. чоловік).
Як висновок необхідно розкрити значення возз'єднання західноукраїнських земель у боротьбі за національне визволення українського народу.
У ході висвітлення другого питання перш з» все необхідно зупинитися на тому факті, що на початок літа 1941 р. фашистська Німеччина поширила своє па нування майже на всю територію Західної та Центральної Європи. Починаючи з вересня 1939 р., Німеччина та Італія окупували 9 європейських країн. Уся попере дня діяльність Гітлера в Європі мала одну мету - нагромадити сили, щоб за най- коротший термін розгромити СРСР, покінчити з більшовизмом, розчистити собі шлях до світового панування. 18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву №21 (план «Барбаросса») - план нападу на СРСР. Необхідно докладніше; зупинитися на характеристиці планів фашистського рейху щодо України.
На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина, розірвавши пакт про ненапад, без оголошення війни розпочала агресію проти Радянського Союзу. Армія завойов ників нараховувала 190 дивізій (157 із них - німецькі), 47 тис. гармат, 4,3 тис. та нків, 5 тис. літаків. У союзі з фашистською Німеччиною виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Почалася Велика Вітчизняна війна. Необхідно розкри ти й характер, показати чому вона була несправедливою. Загарбницькою з боку Німеччини та її сателітів.
Необхідно відзначити, що для опору ворогові на Київському напрямку було сформовано два фронти: Південн<>3ахідний (командуючий - генерал М.П. Кир- понос) та Південний (комгшдуючиіІ - генерал І.В.Тюленсв), ;рсято ряд заходів для мобілізації сил. На фронт було відправлено більше 2 млн жителів України (понад 2,00 тис. із них - добровольці). Ь територій, яким загрожувала окупація, здійсню валась евакуація в східні райони країни матеріальних цінностей, зерна, худоби, промислового обладнання, підприємств. Кровопролитні бої в районі Львова, Бродів, Рівного не зупинили ворога. Із важкими боями радянські війська відступали на с?іід, завдаючи ударів противни ку, знекровлюючи його. Наприкінці серпня війська Південного фронту відійшли за Дніїфо. 19 вересня війська Південно-Західного фронту й ополченці після 71 дня героїчної оборони залишили Київ. Восени розгорілися жорстокі бої на під ступах до Харкова й Донбасу. У липні 1942 р. вся Україна була окупована воро гом. Необхідно з позицій сьогоднішніх знань розкрити причини невдач Червоної Армії, показати мужність і відвагу воїнів і ополченців у захисті рідної землі. Із окупацією на всій території України було встаноЦено жорстокий режим на осно ві так званого «нового порядку». Необхідно на крнкретних фактах розкрити його суть і вказати, яка доля ^була приготована українському народу.
Далі слід визначити характер і масштаби руху Опору загарбникам, який чи нив український народ із перших днів окупації. Вимиканий опір був не лише не навистю до чужинців, масовими розстрілами радянських активістів, комуністів, євреїв, а й значною мірою він став результатом роботи партійних, радянських ор ганізацій, організації українських націоналістів зі створення підпілля, партизансь ких загонів, формування похідних груп ОУН.
На осінь 1942 р. в Україні не було жодної області або району, де б не діяли підпільні обкоми, міськкоми, райкоми КЇІ(б)У, партизанські загони й об'єднання. Найбільші партизанські об'єднання очолили С.А. Ковпак, О.Ф. Федоров, М.І. Наумов, О.М. Сабуров та ін. Був створений Український ипаб партизансько го руху, який очолив генерал Т.А. Строкач. Організаторами підпілля на Дніпропе тровщині були секретарі підпільного обкому партії М.І.Сташков, міськкому партії Ю.Г.Савченко, Криворізького міськкому В.С.Снигірцев, Павлоградського А.Н.Караванченко, Крйничанського райкому В.С.Терещенко та ін. Серед підпіль них молодіжних організацій найбільш відомі «Молода гвардія» (м. Краснодон) і «Партизанська іскра» (с. Кримка Миколаївської обл.).
На західноукраїнських землях організатором опору виступила ОУН, яка за кликала вести боротьбу за звільнення України одночасно як проти німецьких окупантів, так і проти «совітів». У жовтні 1942 р. була створена Українська повс танська армія (УПА) - командир Р.Шухевич. У 1942 - 1943 рр. у складі УПА зна ходилося від 40 до 90 тис. чоловік.
Необхідно на конкретних прикладах показати, який вклад у розгром ворога внесла кожна з цих сил Опору:
Розглядаючи третє питання, перщ за все необхідно зазначити, що Велика Вітчизняна війна була складовою частиною Другої світової війни. Територія України протягом більше трьох років була одним із іТ центрів, ареною кровопро литних боїв. За характером воєнних дій і за їх наслідками найбільш важким для СРСР був початковий період війни, коли Червона Армія, під ударами переважаю чих сил противника, змушена була вести тяжкі оборонні бої, але відступала..
Досягши успіху,на вирішальних ділянках фронту - під Києвом та Смолен ськом, німецькі війська почали маСовий наступ на столицю країни. Однак із роз громом під Москвою (грудень 1941 - січень 1942 рр.) гітлерівський план «блиска вичної війни» зазнав краху.
Із розгромом фашистських військ під Сталінірадом (19 листопада 1942 р. - 2 лютого 1943 р.) і Курськом (5 лиііня - 23 серпня 1943 р.) стратегічна ініціатива переходить до Радянської Армії. Настав корінний перелом у війні. Почалося ма сове вигнання ворога й з України. Головними у цей період на українських землях стали битви м звільнення Донбасу та за Дніпро, в результаті яких 22вер№Ш 1943р. Донбас був очищений від ворога. На кінець вересня 1943 р. радянські війська на 750 - кілометровому фронті вийшли до Дніпра і зразу ж форсували його в де кількох місцях. 25 жовтня визволено Дніпропетровськ. Кульмінацією ж битви за Дніпро стало визволення 6 листопада 1943 р. столиці України - Києва.
24 грудня 1943 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобе режній Україні, у якому взяли участь усі чотири Українські фронти, що знамену вало початок третього, завершального періоду війни. У ході його було проведено ряд блискучих військових операцій (Корсунь-Шевченківську, Луцько-Рівненську, звільнення Криму, Львівсько-Салдомирську, Карпатсько-Ужгородську), результа том яких стало визволення Правобережжя, Криму, Південної та Західної України, Закарпаття. 27 жовтня і 944 р. ворога було вибито в Ужгороді, а наступного дня були визволені останні населені пункти української землі.
Необхідно висвітлити внесок українського народу в роботу радянського ти лу, нарощування військового виробництва, участь українців у лавах діючої армії, партизанському русі, підпіллі, а також якою ціною була досягнута перемога.
Як висновок слід підкреслити, що Україна разом із Росією та Білорусією винесла на собі основний тягар боротьби з фашистською навалою, набула міжна родного авторитету, стала одним із засновників ООН.^Ва'жливим результатом роз грому німецького фашизму стало возз'єднання Закарпатської України з Радянсь кою в складі СРСР. Була здійснена багатовікова мрія українців - об'єднання в єдину сім'ю.
Список рекомендованої літератури
Абліцов В. Антифашистський рух Опору. Відоме й невідоме / В. Абліцов, В. Же- жера В., В. Краснодемський // Голос України. - 1999. - 6 листоп. Бар М. Війна втрачених надій. Український самостійницький рух у 1939 - 1945 ! М. Бар, А. Зеленський //Укр. іст. журн. - 1992. - № 6. - С.116 - 122. Бондаренко В. Днепропетровские бандеровцы плечом к плечу с коммунистами боролись против оккупантов // Киев, ведомости. - 1994. - 14 сент. Григорович Д. Коммунистическое подполье на Украине в годы Великой Отечест венной войны / Д. Григорович, П. Денисенко, В. Немятый. - К.: Политиздат Украины, 1976.-223 с.
Коваль М.В. ОУН-УПА між "третім рейхом" і сталінськш|і тоталітаризмом //
Укр.іст.журн.-1994.-№2-3.-С.94-102. _
Коваль М.В. 1941-й рік. Проблеми історичної пам'яті // Там же,- 2001.- №3.-С,69-91.
Коваль М.В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945рр.). - К.: Альтернативи, 1999. - 336 с.
Коваль М.В. Економічна експансія третього рейху в Україні / М.В. Коваль, І. Вет ров // Укр.іст. журн. - 2001. - № 2. - С.28 -41. , Ковалюк В.Р. Культурологічні та духовні аспекти «радянізації» Зш^ідної України (вересень 1939-червень 1941 рр.)//Там же. -199І- №2-3.- С.З-ІІ- Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941 - 1944: В 2 кн. / Сост. В.Н.Немятый и др. - К.: Наук, думка, 1985. - Кн.1. - 399 е.; Кн.2. - 431 с Саженкж С.Н. Трудовий подвиг робітників України у Великій Вітчизняній війні. - К.: Вища шк., 1985. - 113 с.
Слободянюк М.А. Рух опору на Дніпропетровщині в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945): Навч. посіб. / М.А. Слободянюк, І.А. Шахрайчук. - Д ■ ДЦУ, 1998. - 84 с: ^
Тронько П. Бессмертие подвига. Из истории борьбы комсомольцев и Молодёжи Советской Украины против немецко-фашистских захватчиков в период Великой Отечественной войны 1941 - 1945. - К.: Молодь, 1985. - 240 с. Шевчук В. Українська повстанська армія // Політик^і і час. - 1991. -№ 11. -С.78 - 84. ,
Якушевский А.С. Советско-германский договор о ненападении: взгляд через годы // Страницы истории советского общества: факты, проблемы, люди. - М.: Полит издат, 1989. - 307 с.
Теми рефератів
1. Героїчна оборона Києва, Одеси, Севастополя.
2. Комсомольсько-молодіжне підпілля в роки Великої Вітчизняної Війни в Укра їні.
3. С.А.Ковпак - легендарний партизанський командир.
4. Радянське підпілля й партизанський рух на Дніпропетровщині.
5. Діяльність ОУН-УПА в роки війни.
6. Політичний портрет С.Бандери.
7. Битва за Дніпро.
ТЕМА 11. Україна В ДРУГІЙ НОЛОВИНІ 40-х – НА ПОЧАТКУ 50-Х РР.
Мета семінару: проаналізувати наслідки Другої світової війни для України, особливості відродження, розвитку політичного, економічного і культурного жит тя, успіхи політики, помилки та трагічні сторінки історії України.
План
1. Наслідки Другої світової війни та перехід України до мирного будівництва.
2. Особливості сталінського режиму в Україні в повоєнні часи.
3. Соціально-економічні та політичні процеси на західноукраїнських землях.
Приступаючи до розгляду першого питання, треба мати на увазі, що Украї на за роки війни втратила понад 7 млн чоловік, що становило 17% чисельності її населення. Демофафічна ситуація ускладнювалась і тим, що під час війни більше 2 мли чоловік, в основному молоді, було вивезено до Німеччини, 3,5 млн було евакуйовано, 10 млн утратили притулок. Трагедія продовжувалася і в повоєнні роки. Голод 1946 - 1947 рр., депортація населення Західної України до Сибіру не гативно впливали на зростання населення, а це зменшувало трудові ресурси. До воєнна чисельність населення була відновлена лише в 1960 р.
Війна завдала величезних збитків економіці України. Сума збитків переви щувала 1 200 млрд крб. Промислове виробництво в 1945 р. складало лише 26% довоєнного рівня. У надзвичайно важкому стані знаходилися сільське господарс тво, наука, освіта та культура.
Уже в серпні 1943 р. ЦК ВКЩб) і Раднарком СРСР прийняли постанову «Про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволе- ншс від німецько-фашистської окупації», а в серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла «Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господар ства Української РСР на 1946 - 1950 рр.». Треба звернути увагу на хід виконання цієї постанови, дати аналіз успіхів і прорахунків у ході відбудови народного гос подарства. У відродженні промислових підприємств в Україні значну допомогу надавали трудящі інших республік СРСР. Ентузіазм мас, їх готовність до чергової самопожертви в ім'я кращого майбуття сприяли швидкому відновленню промис ловості, хоча все це здійснювалося в досить важких умовах життя простого наро ду. Із радістю люди сприйняли, наприклад, скасування 1947р. карткової системи, хоча того ж року грошова реформа елімінувала.особисті заощадження громадян.
Відомо, що в 1950 р. промислове виробництво в республіці на 15% переви- іцувало показники 1940 р. Україна вийшла на рівень країн Західної Європи з про мислового виробництва.
Проте в Україні значно відставало сільське господарство. Обмін між містом і селом був нееквівалентним, оплата за працю в колгоспах і радгоспах була мізе рною. Обов'язкові поставки не припинялися навіть у 1946 - 1947 рр., коли внаслі док несгфиятливих погодних умов урожай на більшій частині України був украй низьким. Близько мільйона жителів України померло в голодну , _зиму 1946 - 1947'рр- У^жай зерна в 1950 р. становив усього 60%~від рівня 1940р. Слід спро бувати проаналізувати ті процеси, які відбувалися в цій сфері господарства.
Аналіз другого питання рекомендується розпочати з того, що й після війни сталінський режим не перестав існувати. Прив'язати Україну до центру, укріпити тоталітарну систему та командно-адміністративні методи керівництва - усе це складало основу політики Сталіна щодо України. Треба звернути увагу на харак теристику кадрової політики Сталіна та роль керівництва Компартії Уіфаїни в проведенні ідей сталінізму в галузі національно-державного та культурного буді вництва. ,
Ще в липні 1946 р. ЦК ВКП(б) розпочав критику на адресу керівництва Компартії України за незадовільне ідейно-політичне виховання кадрів, наявність «буржуазно-націоналістичної ідеології».
Рекомендується дати аналіз основних постанов ЦК КП(б)У з питань розвит ку науки, літератури та мистецтва 1946 - 1951 и'., які фактично повторювали кроки Москви, шукаючи ворога серед видатних учених, письменників, компози торів. Важливо з'ясувати суть таких явищ, як «жданівщинЕ^> і «лисенківщина» та їх прояви в Україні, показати роль інтелігенції, яка виступала носієм української національної ідеї в ті складні часи.
Розкриваючи третє питання, варто звернути увагу на місце й роль західно- українсіких земель, які фактично після закінчення Другої світової війни піддали ся соціально-економічним, політичним перетворенням, які вже були завершені в ІНШИХ регіонах республіки. Тут відбувався процес формування органів влади. Со ціально-економічні та політичні перетворення проводилися за сталінським пла ном індустріалізації, колективізації сільського господарства та культурної рево люції. Слід показати позитивні зрушення цих процесів, а також помилки в полі тиці, що призвели в період «радянізації» Західної України до трагічних наслідків. Тут розпочалася справжня громадянська віііна. Рекомендується зупинитися на аналізі діяльності різних політичних сил у цьому регіоні, у тому числі ОУН - УПА, греко-католицької церкви, органів НКВС, МВС.
Даючи аналіз суперечливого характеру подій у Західній Україні, треба зве рнути увагу на розвиток промислового виробництва краю, яке до 1950 р. зросло на 230%. Саме в цих районах розвивалась нафтова, газова промисловість, що мало велике значення для енергетики України.
Необхідно також підкреслити роль розвитку освіти й культури в західних областях, де напередодні Другої світової війни 70% населення було неписьмен ним, а серед студентів вузів українці складали лише 3%. Разом із тим слід відзна чити, що посилювався й процес русифікації.
Список рекомендованоТ літератури
Воронов І. Голод 1946-1947рр. /1. Воронов, Ю. Пилявець. - К.; Знання, 199І7-49 с.
Історія України: Нове бачення: У 2 т. /За заг. ред. В.А.Смолія. - К.: Україна, 1996. -Т.2.-494С.
Кожухало І.П. Вплив культу особи Сталіна на ідеологічні процеси на Україні в 40-ві - на початку 50-х рр. // Укр. іст. журн. - 1989. - № 2. - С. 14 - 25. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. - К.: Либідь, 1993.-384 с.
Культурне будівництво в Українській РСР 1941 - 1950: 36. док. і матеріалів. - К.: Наук, думка, 1989. - 527 с.
Теми рефератів
1. Голод 1946 - 1947 рр. в Україні: причини та наслідки.
2. ОУН - УПА: опір сталінському режимові в західноукраїнських землях.
3. «Жданівщина» в Україні.
ТЕМА 12. УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-х - НА ПОЧАТКУ 80-Х РР.
Мета семінару: розкрити зміст явищ у економічному та політичному житті України періоду «відлиги»; висвітлити особливості процесів, що відбувалися в 60 - 80-ті рр.; довести негативний вплив командно-адміиістративної системи.
План
1. Реформування економіки та зміни в суспільно-політичігому житті в часи «від лиги».
2. Основні теішя«іії»вмцально-економічному житті України в 60 - 80-х рр.
3. Прояви неосталінізму в політичній і духовній сферах. Дисидентський рух в Україні.
Перше питання слід почати з того, іцо в 50-ті - на початку 60-х рр. економі ка України розвивалась досить суперечливо. Були значні досягнення в промисло вому виробництві й неефективно розвивалося сільське господарство. Було введе но в дію понад 500 великих підприємств. Збільшився кількісно робітничий клас, розроблялося робітниче законодавство, робилися певні кроки впровадження у ви робництво досягнень НТП. Ці позитивні моменти мали дуже дорогу ціну через командно-адміністративну систему, яка була надзвичайно громіздкою й забирала величезні кошти на власне утримання.
Життя вимагало проведення реформ, які змогли б демократизувати систему управління. Були створені раднаргоспи. Треба проаналізувати, чому в 1965 р. за мість них створили союзно-республіканські та загальносоюзні міністерства, їх роль у розвитку України. Деякі реформи були проведені в сільському господарст ві. Йдеться про скасування обов'язкових натургшьних податків і зниження подат ків із присадибних ділянок. Багато робилося для озброєння технікою колгоспів та радгоспів. Але існувала політика вказівок партійних органів, сувора регламента ція сільськогосподарського виробництва. Диктат г^еніру душив ініціативу селя нина. Реформи М.С. Хрущова не відповідали командно-адміністративній системі що призвело до спаду як промислового, так і сільськогосподарського виробницт ва.
Відбулися певні зміни в суспільно-політичному житті після смерт Й.Сталіна 5 березня 1953 р. У червні 1953 р. посаду першого секретаря ЦК КПУ впергпе зайняв українець О.Кириченко. Значну роль у політичггому житті УРСР відіграло помпезне святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією. Реко мендується да'ги критичний аналіз тез із приводу цієї дати. У лютому 1954р. Пре зидія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про передачу Криму до УРСР. Варто детально розглянути це питання й боротьбу навколо нього з боку певних кіл Росії сьогодні.
Величезне значення для розвитку політичного життя в Україні мали рішен ня XX з'їзду КПРС, які засудили культ особи СІ^зліна. XX з'їзд (лютий 1956 р.) демократизував партійне життя. На короткий час в Україніі склалися сприятливі умови для повернення до історичної пам'яті народу імен, які' були в забутті за ча сів тоталітарного режиму. Розпочалася реабілітація видатних політичних діячів і представників культури України. В умовах десталінізації демократизація вияви лася обмеженою через її отримання з боку партійно-державного апарату. «Відли га» породила таке явище суспільно-культурного життя як «шістдесятництво». Це був рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки, відмінні від офіційних, і ста ла ядром духовної опозиції режиму в Україні (В.Симоненко, Л.Костенко, С.Сверстюк, А.Горська, І.Дзюба та :н.). Варто звернути увагу на те, що новації «шістдесятників» (захист українсь кої мови, збереження пам'яток архітектури, реабілітація митців) супроводжува лись черговим цькуванням із боку влади, яка звинувачувала їх у «космополітиз мі», «формалізмі» тощо. Цей конфлікт із інтелігенцією поступово вилився в рух українських інакодумців - дисидентів на рубежі 50 - 60-х рр. Серед дисидентів виявилося чимало «шістдесятників». Слід указати, як розпочалися репресивні ак ції щодо дисидентів (процес у Львові над Українською робітничо-селянською спілкою (УРСС) на чолі з Л.Лук'яненком, арешти десятків діячів культури в 1965 р.)..
Вивчаючи друге питання, слід виходити з того, що в 1965 - 1985 рр. Украї на була складовою частиною Радянського Союзу. Усі процеси, які відбувалися в ньому, були характерні й нашій республіці. Тому треба проаналізувати причини тих явищ, які призвели дЬ уповільнення розвитку країни, до складностей в еконо мічному, політичному та духовному житті країни.
Причини негативних явищ лежали в пануванні командно-адміністративної системи, створеної за Сталіна, трохи послабленої Хрущовим і знову посиленої за часів Брежнєва. Панування цієї системи базувалось на монополії" КПРС, її правлячої верхівки, яка одночасно керувала державою. Становище правлячої гру пи, незалежної від партії і народу, породило в ії середовищі вседозволеність, зло вживання владою, моральний розклад, корупцію. Серед причин застійних явищ слід також назвати відсутність демократії," безвладдя Рад народних депутатів. Усе це негативно впливало на стан економіки, яка розвивалася екстенсивним шляхом. Досягнення НТР стосувалися лише військово-промислового комплексу, що по значалося на життєвому рівні населення.
Аналізуючи ситуацію в Україні, не слід забувати, що в 1965 - 1985 рр. рес публіка мала певні успіхи в розвитку народного господарства. Зросли видобутки вугілля, руди, виплавка чавуну та сталі, виробництво машин, зерна тпщо.Але ці успіхи досягались дорогою ціною в дуже складних умовах за рахунок нещадної експлуатації застарілої техніки, важкої праці трудящих. Реформи 1965 - 1966 рр. залишились нездійсненими, бо підприємства не одержали самостійності, не було економічних стимулів для покращення якості продукції тощо. Негативно впливав диктат центру. Зокрема, в Україні зовсім недостатніми темпами розвивались галу зі, які забезпечували науково-технічний прогрес (електроніка, машинобудування тощо). Інтенсивно йшло будівництво електростанцій, у тому числі атомних, які будувалися на небезпечній відстані від міст (Чорнобильська біля Києва, Запорізь ка тощо).
Приймались численні рішення щодо піднесення сільського господарства. Але вони не були обгрунтовані економічно. Зокрема, прибутки колгоспів і радго спів з продажу своєї продукції не перекривали витрат на нову техніку, пальне, комбікорми. Саме тому знижувалась зацікавленість господарств, гіршав матеріа льний стан працівників. Було занедбано будівництво житла, доріг, культурно- побутових закладів, що викликало значний відплив молоді з села до міста. Взагалі соціальна сфера не користувалася достатньою увагою з боку влади. Виробництво промислових товарів і продуктів харчування відставало від потреб населення, а це породжувало дефіцит. Багато нарікань викликало медичне та соціальне обслуго вування.
Продовжувався наступ на природні багатства України: недбале ставлення до землі в ко;и-осгшх і радгоспах, «рукотворні моря», хімічні заводи тощо. На чер зі постали екологічні проблеми.
Можна зробити висновок, що на середину 80-х рр. Україна, як і інші респу бліки Союзу, вступала у фазу глибокої кризи.
Розглядаючи трете питання, слід звернути увагу на те, що післяхрущовське двадцятиріччя (1965 - 1985 рр.) в Україні пройшло під знаком поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилася на всі сфери життя. У політичній і духо вній сферах також відбувся поворот до неосталінізму. Усе більше утверджувався диктат офіційної ідеології. Партійна цензура викривала «ідеологічні помилки» в роботі журналів «Вітчизна», «Жовтень», кіностудії ім. О.Довженко. У проявах «буржуазного націоналізму» звинувачувалися видатні письменники й поети. На віть вихід у 1969 р. офіційно-трафаретної книги першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста «Україно наша радянська» викликала незадоволення в Москві своїми національними мотивами. Ідеологічному тиску було піддано роман О.Гончара «Собор». Нова хвиля русифікації розпочалася з 1972р., що пов'язано з діяльністю секретаря ЦК КПУ з ідеології В.Маланчука.
Дисидентський рух у цей період проявився у формах «самвидаву», демон страціях протесту в Києві, Львові та інших містах, створенні політичних організа цій («Український національний фронт»). Слід зазначити, що цей рух на рубежі 60 - 70-х рр. був погано організований. Невеликий за кількістю учасників, він слабо впливав на суспільно-політичне життя ресруЙліки. Початок 70-х рр. в Україні, як і в цілому в СРСР, ознаменувався новою хвилею погромів щодо інакомислення, представникам якого приписувалася «антирадянська агітація». Типовими репресивними заходами були арешти, виправні табори, запроторення до психіатричних лікарень («психушок»).
Після підписання в 1975 р. Гельсінських угод, спрямованих на забезпечення в країнах Європи та Північної Америки принципів безпеки» демократії і прав лю дини, дисидентський рух в Україні все більше набував правозахисного характеру. У 1976 р. група правозахисників на чолі з письменником М.Руденком об'єдналися в Українську групу сприяння Гельсінських угод в Україні або Українську Гель сінську спілку (УГС), до якої входили Л.Лук'яненко, І. Кандиба, В.Чорновіл, П.Григоренко та ін. Це була відкрита громадська організація, хоч і не визнана владою. Але ні поміркованість УГС^, ні вимоги Заходу до радянської влади дотри муватися принципів демократії не перешкодилгі^ останнім здійснювати репресії щодо учасників цієї групи. До опозиційного руху, який підлягав придушенню, на лежали й релігійні дисиденти. Вони відстоювали права вірукічих рЬних конфесій. На початок 80-х рр. дисидентський рух в Україні практично було придушено, бо він не мав міцної підтримки серед населення.
Але важливо підкреслити, що дисиденти всупереч перешкодам відкривали правду народові про політичіїе й культурне становище в Україні. Завдяки їх муж ній діяльності поступово визрівала ідея про необхідність виходу України з СРСР і створення незалежної держави. і
Список рекомендованої літератури
Кожухало І.П. М.С.Хрушов на Україні; сторінки історії. /І.П. Кожухало, Ю.І. Ша- повал // Про минуле - заради майбутнього. - К.: КДУ, 1989. - С.356 - 370.
Кульчицький С.В. Новітня історія України II Укр. іст. журн. - 199 і. - № 10. - С. 11 -20.
Курносов Ю.О. Соціально-економічне і політичне життя УРСР (середина 60-х - початок 80-х років) // Там же. - 1990. № 6. 101-108.
Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні: (60-ті - перша половина 80-х рр. XX ст.). - К.: Наук, думка, 1994. - 222 с.
Панченко П. Становище українського села (60 - 80-ті роки) // Укр. іст. журн. - 1989.-№8.-С.З-13,
Савельев В.Л. 50 - 80-ті: час пошуків і втрачених можливостей // Про минуле - заради майбутнього. -К.: КДУ, 1989. -С. 164- 178.
Турченко Ф.Г. Новітня історія України: У 2 ч. / Ф.Г. Турченко, П.П. Панченко, С.М. Тимченко. - К.: Генеза, 1998. - 4.2. - 304 с.
Теми рефератів
1. Економічні реформи 1965 - 1966 рр. в Україні та їх невдача.
2. М.С.Хруіцов і українська творча інтелігенція.
3. Репресовані системою: В.Стус, А.Горська, В.Марченко.
4. Русифікація як політика (аналіз праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи руси фікація»).
5. Роль «шістдесятників» у розвитку національної самосвідомості українсько го народу.
6. Українська Гельсінська спілка: витоки та діяльність.
ТЕМА 13. УКРАЇНА В УМОВАХ ПЕРЕБУДОВИ
Мета семінару: проаналізувати процеси розвитку України з середини 80-х рр., особливості перебудови, створення багатопартійної системи, проблеми та труднощі реформування економіки.
План
1. Політика перебудови й створення нової політичної ситуації в Україні.
2. Економічна та політична криза в радянському суспільстві на рубежі 80 - 90-х років, її наслідки в житті України.
Розкривати перше питання доцільно з характеристики ситуації в Україні, що склалася на середину 80-х рр. XX ст. У республіці, як і в СРСР, політична сис тема характеризувалась авторитарною формою правління, звуженням демократії, всевладдям партапарагу. В економіці відбувалося постійне зниження темпів росту виробництва, гальмувався розвигок науково-технічного професу. У духовному житті - диктат ідеологічних догм, придушення будь-яких ознак інакомислення тощо.
Спробою подолання кризи тоталітаризму з його контролем влади над суспі льством у політиці, економіці та соціальному житті був процес перебудови, про- голоіиений М.С.Горбачоиим, який у березні 1985 р. був обраний Генеральним се кретарем ЦК КПРС. Наслідком цього курсу стало повалення комуністичного ре жиму в країнах Східної Європи, вихід Прибалтійських республік зі складу СРСР, піднесення громадського руху в Україні. Гасла «ггер>ебудова», «гласність», «демо кратизація», незважаючи на їх обмеженість, сприяли відродженню суспільно- політичної думки, формуванню фомадських організацій, становленню вільної преси тощо.
Важливо звернути увагу на те, гцо до кінця 80-х рр. перебудова в Україні здійснювалась у консервативній інтерпретації горбачовської політики, за відсут ності власної концепції розвитку республіки. Керівництво України на чолі з Пер шим секретарем ЦК Компартії України В.Щербицьким погоджувалось із курсом на перебудову, але продовжувало нехтувати інтересами народу, не стало на шлях націонагьного відродження й захисту суверенітету республіки.
Уже в перші роки перебудови розпочався громадський рух на захист Украї ни та її народу, гострого характеру набула проблема статусу української мови (за кон «Про мови в Українській РСР» був прийнятий у 1989 р.). Зростання націона льної самосвідомості українського народу проявилося у створенні неформальних організацій - Українського культурологічного клубу. Товариства української мо ви ім. Т.Г. Шевченка, відновленні Української Гельсін^ської спілки (УГС) та появі нових громадських організацій.
Варто зупинитися й на характеристиці процесу формування багатопартійної системи, на першому етапі якого (з 1988 до 1990 рр.) ішла боротьба різних полі тичних сил навколо ідеї створення Народного руху України за перебудову (1989р.). Головою Руху став поет І.Драч. Дяльнісіь ціа організаіщ' стимулювала ство рення нових політичних партій, головним чином опозиційних до КПУ. Необхідно звернути увагу на еволюцію поглядів керівників Руху. На початок 1991 р. офіцій но зареєстровано 13 партій, серед яких провідне місце займали: Українська рес публіканська партія, Соціал-демократична партія України, Партія демократичного відродження України, Українська національна партія. Ліберально-демократична партія України, Партія зелених України тощо. Важливо охарактеризувати їх про- фами. Компартія України займала Ще провідні позиції в суспільстві й нарахову вала близько З мли членів, хоча її чисельність зменшувалась унаслідок добровіль ного виходу комуністів із партії. Уже досить помі^іі були кризові явища в КПУ.
Характерною ознакою багатопартійної системи в Укрйні було те, що нові партії знаходились на етапі свого становлення, не мали політичного досвіду й профавали КПУ в боротьбі за депутатські місця на виборах до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р., де утворились два блоки: «Група 239» («За суверенну Ра дянську Україну»), у яку входили комуністи та Народна Рад^ що об'єднала пред ставників інших партій та рухів.
Плюралізм став ознакою і релігійного життя, У 1990 р. відродилась греко- католицька церква й почали діяти інші конфесії. Водночас це породило загострення боротьби серед віруючих.
У ході підготовки другого питання'з'ясовуються причини гальмування про цесів перебудови, економічної та політичної кризи в радянському суспільстві на рубежі 80-90-х рр. Спроби керівництва КПРС здійснити економічну реформу, яка виключала наділення людей власністю, а також ряд серйозних помилок (методи антиалкогольної кампанії, багатомільярдні внески у військово-промисловий комплекс, перекіс у ставленні до кооперативного руху, переходу країни до ринко вої економіки тощо) призвели до розвалу економіки та значного погіршення жит тя людей. Національний дохід України вперше за повоєнні роки скоротився на півтора відсотки. Почалася інфляція, спорожнів споживчий ринок. Наприкінці 80-Я рр. Україна була єдиною республікою, де смрртність переважала народжува ність.
Зміна партійного керівництва в 1989 р., коли на чолі ЦК КПУ став ВЛвашко, не виправдала надії на реформи. Усі спроби оздоровлення економіки не зачіпали ії основ, провадились у традиціях адміністЬативно-командної системи.
Цілий ряд регіонів України (Донбас, Придніпров'я тощо) опинились на ме жі екологічної кризи через недалекоглядну природоохоронну політику. Особливо великого лиха для економіки та екології України завдала аварія на Чорнобильсь кій атомній електростанції 26 квітня 1986 р. Керівники КПРС та КПУ довгий час замовчували загрозу смертельної небезпеки для життя людей. У 1989 р. на зара женій території УРСР проживало ще близько мільйона чоловік.
Різке підвищення цін, розбалансування народного господарства, зростання «тіньової економіки» через бездіяльну позицію державних органів викликали страйки шахтарів та робітників різних галузей промисловості (1989 р.). Характер ною ознакою цих виступів стала політизація вимог. Вони деякою мірою розхиту вали основи тоталітарної системи. У Верховній Раді йшла боротьба різних полі тичних угрупувань. Процес реформування КПУ так і не розпочався. Невдалими були й спроби реформувати Союз РСР, тому що різні варіанти Союзного догово ру не задовольняли інтереси республік. Поглиблення кризи в Україні значною мі рою зумовлювалось відсутністю державного, у тому числі й економічного суве ренітету, гіпертрофованою централізацією управління економікою.
Список рекомендованої літератури
Кульчицький С.В. Новітня історія України // Укр. іст. журн. - 1991. -№12. - С.З - 16,
Субтельний О. Україна: історія. - К.: Либідь, 1991. - 509 с. Статистика без парадного мундира // Літ. Україна. - 1990. - 17 трав. Слюсаренко А.Г. Нові політичні партії України: Довідник. / А.Г. Слісаренко, М.В. Томенко. - К.: Т-во "Знання" УРСР, 1990. - 74 с.
Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій. - К.; МП «Пам'ятки України», 1991.-192 с,
Теми рефератів
1. Чорнобиль: політичні, економічні та екологічні наслідки катастрофи.
2. Багатопартійність в Україні та її вплив на політичне життя.
3. В.В.ІЦербицький: політичний іюртрет.
ТЕМА 14. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Мета семінару, висвітлити питання, пов'язані з проголошенням незалежно сті Української держави: проаналізувати процес становлення нової політичної си стеми; охарактеризувати основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики України.
План
1. Проголошення незалежності України - закономірний історичний процес.
2. Формування державницьких засад внутрішньої та зовнішньої політики України.
3. Парламентаризм та багатопартійність в Україні. Президентські вибори 2004р. - шлях до соціальної держави й нової демократії.
Після провалу спроби державного перевороту в серпні 1991р. у Москві й арешту всього складу Державного Комітету Надзвичайного Стану (ДКНС) СРСР (8 осіб на чолі з віце-президентом СРСР Г.Янаєвим) ^ерховна Рада Української РСР на своєму позачерговому засіданні 24 серпня 1991р. майже одноголосно («за» - 346, «проти» - 1 ) прийняла Акт проголошення незалежності України. Треба мати на увазі, що абсолютна більшість у Верховній Раді тоді була на боці комуністів (фракція «239»). Завдяки тому, що комуністи підтримали цей доку мент, Україна стала незалежною. Але ця підтримка була обумовлена не програм ними засадами КПУ-КПРС, у яких не було місця незалежній Україні, а загрозою непередбачуваного розвитку подій у самій Росії. Історичний досвід підтверджу вав, що борот^а за поділ влади в Росії, починаючи з XVII ст. і до 1917 р., завжди перетворювалася на громадянську війну. Відокремлення України давало всім по літичним силам, і перш за все комуністам, шанс на мирний розвиток подій і збе реження своїх позицій у системі влади до того ж під гаслом, яке підтримував весь демократичний Захід, хоча гасло це було запозичене в націонап-демократичної опозиції.
Треба звернути увагу на те, що незалежність України виросла з багатовіко вого історичного процесу, який надзвичайно прискорився наприкінці 80-х на по чатку 90-х років XX ст. Криза радянської влади, комуністичного владування су проводжувалася кризою СРСР як союзної держави. Саме в цьому контексті треба розглядати політичні, економічні та соціальні передумови розпаду СРСР і утво рення незалежної України. ,
Загальна економічна криза в СРСР загострила проблему відносин між центром та національними республіками. Жорстка централізація верховної влади СРСК що сформувалася в надзвичайних умовах революції! громадянської війни та суперництва з капіталістичним світом, спиралась на командно-адміністративну систему й мобілізаційну економіку. За диктатури Й. Сталіна й авторитарної влади в тоталітарному суспільстві це протиріччя не виходило на поверхню політичного житгя. Але як тільки демократизація суспільства за часи горбачовської перебудо ви стала офіційним напрямком політики КПРС, так накопичувані протиріччя між центром та нацреспубліками швидко стали головними в політичних відносинах. Потяг до справедливого вирішення цих проблем виявили всі нацреспубліки. Спочатку - Прибалтики, Закавказзя, а потім Росія та Україна.
Саме проголошення 12 червня 1990 р. з'їздом народних депутатів РРФСР Дека?арації про державний суверенітет стало початком розпаду СРСР і перетво рення нацреспублік у незалежні самостійні держави. Після Росії про свій сувере нітет заявила Україна. 16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій проголошувалось, що Українська РСР забезпечує верховенство Конституції і законів Республіки на сво їй території та визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріо ритет загальновизнаних норм міжнародного права\ перед нормами внутрішньо державного права. Декларація проголошувалась основою нової майбутньої Кон ституції України.
Акт про незалежність України завершував процес розпаду СРСР і започат кував утворення незалежної самостійної України.
Черговим кроком до закріплення незалежності та суверенітету України став всенародний референдум 1 грудня 1991 р. У цей день понад 90% фомадян, що прийшли на голосування, підтримали Акт про незалежність України, а також бу ло обрано першого Президента України, яким став Л.М.Кравчук.
Але треба мати на увазі, що ще залишались конституційні перешкоди до по вної незалежності України - Центральна влада й сама держава СРСР. Тому прин ципове значення мали такі події і рішення: 7 фудня 1991 р. у Біловезькій Пущі під Брестом зібралися Голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич, Президент Росії Б. Єльцин та Президент України Л.Кравчук. Вони підписали угоду про при пинення існування СРСР як держави-суб'єкта міжнародного права й створення замість нього Співдружності Незалежних Держав. Необхідно визначити закон ність цього рішення. У Конституції СРСР проголошувалось право нацреспублік на вихід із СРСР, але не було розроблено механізму виходу з нього. Тому до цьо го питання треба підходити з боку верховенства конституційного права народів перед законом, якого не було. Президенти та Голови Верховних Рад таких повно важень не мали Проте Верховні Ради трьох республік переважною більшістю ра тифікувати це рішення.
фудня 1991р. Президент СРСР М.Горбачов підписав указ про зняття з себе функцій Верховного Головнокомандуючого Збройних сил СРСР, заявив про свою відставку з посади Президента СРСР.
фудня 1991р.одна з двох палат (Рада республік) Верховної Ради СРСР видала постанову про припинення існування СРСР.
Міжнародне співтовариство визнало незалежність усіх колишніх союзних республік. Україну визнали: 2 фудня 1991р. - Польща та Канада; З фудня 1991р. - Угорщина; 4 фудня 1991 р. - Латвія та Литва; 5 фудня - Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, .Хорватія; 19 фудня - Швеція; 24 фудня - Норвегія; 25 фудня - США, Ізраїль, Мексика; 26 фудня - Авсфалія, Бразилія, ФРН; 27 фудня - КНР; 28 фудия - Італія та Японія; ЗІ грудня - Великобританія, Данія. Загаїюм протя гом фудня 1991 р. Україну визиа;ю 57 держав світу, а на гючаюк березня 1992 р. - 104. Протягом першого року існування Україну як самостійну державу визнали більше 130 держав світу.
Поряд із визнанням України як самостійної держави відбувалися внутрішні процеси формування ознак Державності:
1 .Державна символіка (блакитно-жовтий прапор і тризуб як малий держав ний герб, а також музична редакція національного гімну «Ще не вмерла Україна» на музику М.Вербицького).
2. 3бройні сили України.
3. Державні кордони.
4. Громадянство України.
5. Грошові знаки (спочатку - купони, а з вересня 1996 р. - фивні).
Центральною проблемою державотворення була Конституція. До 1996 р. на території України діяла ще радянська Конституція з поправками. Майже 5 років продовжувався складний і гострий конституційний процес. Лише 28 червня 1996 р. він завершився прийняттям нової Конституції України. Цей день став держав ним святом. Цим самим закінчився найважливіший етап установлення політичної системи України. Далі вже розпочалося удосконалення державного устрою та по літичної системи. Треба підкреслити, що всі ці процеси відбувалися в гострій по літичній боротьбі.
Усі 90-ті роки характеризуються формування^ і розвитком нової економіч ної політики. Орієнтуючись на ринкові відносини, розроблялися й удосконалюва лися всі економічні реформи. Вони супроводжувалися гострими протиріччями й політичною боротьбою, тому майже кожен рік змінювався склад Кабінету Мініст рів. Об'єктивні труднощі (не було позитивного досвіду) і суб'єктивні прорахунки влади, коли інтереси регіонів, соціальних фуп, підприємницьких уфуповань, особистих амбіцій лідерів економічного процесу не гармонізували між собою і з інтересами держави, призвели до затяжної економічної кризи, що супроводжува лося падінням виробництва та зубожінням більшості населення. Тільки на почат ку 2000 р. почалися деякі позитивні зрушення й з'явилися реальні надії на вихід України на шлях стійкого розвитку. 10-річчя незалежності відмічалося суттєвими втратами економічного та культурного характеру. Але разом із тим основний по тенціал професИвного розвитку Україна зберегла.
Відповідно до Конституції України зовнішню політику держави здійснюють Верховна Рада («визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики»). Прези дент («Президент України є гарант державного суверенітету, територіальної ці лісності України, прав і свобод людини і фомадянина») і Кабінет Міністрів («за безпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави»). Із самого початку існування незалежної України стратегічними векторами в міжнародних відносинах були зазначені США, Російська Федерація, держави - члени Європейського союзу. Але баланс у цих напрямках не було визначено й то му у відносинах з ними в України постійно виникають проблеми. Безмежна бага- товекторність не завжди дозволяла повною мірою відстоювати національні інте реси. Серед стратегічних партнерів Росія була й буде довго на першому місці, то му що 70% зовнішніх економічних зв'язків припадає на неї. До цього треба дода ти еневгетичну залежність і те, що саме Росія слугує для Укршни найширшим економічним ринком. Разом із тим - це більше,ніж 300-літня єдина доля, культур ні та духовні зв'юки, православна релігія.
З інщого боку, оскільки Україна ставить за мету інтегрувати до Європей ських структур Політики та економіки (НАТО, СС), то виняткове значення мають відгіосини з європейськими державами.
Особливе значення для України мають міад^дні організації, за допомо гою яких світ пізнає нас, а ми - світ. Перш за все, це ООН (Україна була в її рядах ще з 1945р.), Організацщ>з безпеки та співробітниі^ в Європі (ОБСЄ), Рада Єв ропи, Cпiв^фyжнicть Незалежних Держав).
Україна важливе значення Надає дружнім відаосинам із сусідами: Російсь кою Федерацією, Білоруссю, Словаччиною, Польщек), Румунією, Молдовою, Ту реччиною. В України немає теритсфіальних проблем ні з ким, окрім Румунії, уряд якої бажає переглянути міжнародні договори 70-х років, особливо стосовно о-ва Зміїного. За часи незале^ості Україна не мала жодного воєнного конфлікту з су сідами, виступаючи як активний співучасник вирішення міжнародних конфліктів мирним шляхом (Югославія, Кавказ, Близький Схід).
Складним шляхом іде розвиток політичної системи. Треба звернути увагу на реальне протиріччя між гілками влади, недосконалість Конституції. Багатопа ртійність в Україні (більше 100 партій) уже стала нормою політичного життя, але ще не стала інструментом консолідації суспільства. Законодавчо неузгодженою залишилась політична опозиція. Місцеве самоврядування не стало самодостатнім. Тому об'єктивні причини до загострення політичної боротьби в Україні залиша ються.
Багатопартійна система вже структурувалась. Серед політичних партій сфо рмувалися:
1 .Політичні партії право-ліберальної орієнтації (НДП, ЛПУ, «Трудова Укра їна», ПЗУ, «Батьківщина», «Яблуко», аграрна).
2. Центристські партії (СДГГУ(о), СДПУ, СДС тощо).
3. Націонапьно-демократичні або ліберально-центристські (НРУ, УНР, КУН, ПРП, УРП тощо).
4. Націоналістичні (УНА, ДСУ, СНПУ тощо).
5. Ліві (КПУ, СПУ, ПСПУ, ПК(б)У, КПРС, КПУ (о), СельПУ тощо).
Особливості партійного різноманіття: 1 )про опозиційність до Президента й виконавчої влади заявили політичні партії різного ідейно-політичного спрямуван ня: праві («Батьківщина», «Яблуко»), центристські (СДПУ), націоналістичні (УНА), ліві (майже всі); 2)у Верховній Раді ситуативно блокуються ліві, лраві, націонал-демократи; 3)сталої більшості у Верховній Раді немає, є тимчасова.
Вибори 2002 р. до Верховної Ради виявили процеси консолідації серед пра- во-ліберальиих та націонал-демократичних сил. Консолідації серед лівої опозиції немає. Отже, політична система в Україні розвивається й ще не досягла стабіль ного стану.
Президентські вибори 2004 р. загострили протиріччя між авторитарним ре жимом Л.Кучми та демократією. Перемога В.Ющенка відкрила шлях до подолан ня корупційної влади, ств<ч)ення умов для розбудови соціальної держави, затвер дження демократичних цінностей та європейської інтеграції України.
Список рекомендованої літератури
Амосов М.М. Новітня Україна 1991 - 2001 (роздуми видатних сучасників) / М.М. Амосов, В. Сабодан.-К.: Генеза, 2001. - 160 с.
Декларация о государственном суверенитете //Правда Украины. - 1990. - 17июлл Історія України. Нове бачення. У 2т. К.: Альтернатива, 2000. - Т 2. - 464 с. 'конституція України. - К.: Знання, 1996. - 52 с.
Колесников А. Первый украинский. Записки с передовой. - К., 2005. - 415 с. Кульчицький С.В. Утвердження незалежної України: перше десятиліття // Укр.іст.журн. - 2001. - № 2. - С,69 - 79.
Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 - 2000 p.). - К.: Альтернатива, 2000.-360 с.
Литвин В.М. Прорыв к гражданскому обществу // Голос Украины. -200^. - 26 и 27 янв.
Перепелиця Г.М. Без'ядерний статус і національна безпека України. - К.: Наук, думка, 1998.-154 с. \
Політична історія XX ст. / Під ред. В.Ф.Салабая, Л.ІО.Панчука. - К.: КНЄУ, 2002. -156 с.
. Чорновіл В.М. Пульс українс^ої незалежності. Либідь, 2000. - 624 с.
Теми рефератів .
1. Політичні портрети Л.Кравчука, В.Чорновола, О.Мороза, Л.Плюща, Л.Кучми, В.Ющенка, Ю.Тимошенко.
2. Характеристика провідних політичних партій - КПУ, НДП, СППУ (о), СПУ, Партії регіонів, блоку «Наша Україна».
3. Закон України «Про вищу освіту»
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОПРАЦЮВАННЯ СТУДЕНТАМИ ФАХОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ».
Головною ідеєю вивчення курсу «Історія України» є процес формування українства як сучасної нації, становлення України як самостійної держави. Всебі чне, повне висвітлення історії України вимагає фунтовного аналізу наявних істо ричних джерел, наукової літератури, що вийшла з Друку останнім часом і дає су часне трактування подій минулого. Отже, необхідно, щоб кожний студент мав на семінарах відповідний хрестоматійний матеріал, віїписки з монофафічної літера тури, журнальних публікацій, міг вільно їх коментувати, органічно використову ючи у своїх доповідях і повідомленнях. Студенти також повинні звернути увагу на те, що наукова методологія вивчення фахової літератури з історії України гру нтується на принципах об'єктивності та історизму.
Перш за все студенти повинні використовувати підручник та «Курс лекцій з історії України». Але готуючись до практичних занять, відповідних контрольних робіт необхідно звертатися й до іншої 'літератури - наукових статей, публікацій документів, що друкуються на шпальтах «Українського історичного журналу», часопису «Архіви України» тощо. Тільки таким чином можна фунтовно вивчити історичні події на українських землях з найдавніших часів до наших днів. Так, розкриваючи питання становлення української нації і держави, зокрема виник нення Київської Русі, треба звернутися до літописів, державних актів, що регулю вали відносини Русі з зовнішнім світом (договір 911 р. князя Олега з Візантією), між різними верствами суспільства («Руська Правда») тощо.
Важливим періодом української історії була польсько-литовська доба та ча си Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Вивчаючи їх, особливо важ ливо використовувати всі факти й матеріали в повному обсязі, не спиратися тіль ки на фрагменти документів, що наводяться в підручниках. Зокрема, для того, щоб зробити об'єктивний, неупереджений висновок щодо значення міжнародних угод Війська Запорізького в другій половині XVII ст., треба вдатися до порівня льного аналізу змісту Березневих статей 1654 р. та Гадяцької угоди 1658р., мате ріалів Бучацького договору або Вічного миру 1686 р.
Вивчення суспільно-політичного розвитку України на початку XX ст. пе редбачає ретельний аналіз студентами документів різних політичних партій, що діяли в Наддніпрянській Україні та західноукраїнських землях у ті часи. Перш за все, профами партій, де висвітлюються основні цілі організацій, тактика їх дій. Це надає можливість студентам порівняти положення, які висували ті чи інші українські політичні партії, самостійно з'ясувати, чиї інтереси і яким чином вони відстоювали. У зв'язку з цим рекомендовано звернутися до збірника профам українських партій початку XX ст. «Самостійна Україна» (Тернопіль, 1991).
Важливим джерелом у вивченні історії країни є мемуарна література, спо гади політичних діячів України. Студентам бажано звернутися до надрукованих останнім часом мемуарів діячів революції 1917 р. та фомадянської війни в Украї ні - В. Винниченка, Д. Дорошенка, П. Скоропадського, Є. Чикаленка та інших. У той же час феба звернути увагу на особливість цього роду перщоджерел, зокрема їх суб'єктивний характер у оцінках історичних подій, часто однобічне висвітлення минулого, відповідне політичне забарвлення.
Щоб ліпше розкрити сутність сучасного процесу державотворення в Україні, особливу увагу слід звернути на конституційно-правові акти 90-х рр. XX ст. Зокрема, аналізуючи Декларацію про державний суверенітет України (16.07.1990 р.), приділити увагу поняттям та сутності державного, народного й національного суверенітету, розкрити значення цього документа в процесі становлення української держави. Висвітлюючи питання проголошення незалежності України, треба вивчити Акт незалежності від 24.08.1991 р., його основні засади, підкреслити, що територія України є неподільною і недоторканною. Особливу увагу треба приділити аналізу Основного закону держави - Конституції України 1996 р., її значення в розбудові держави, житті всього суспільства. Щоб краще з'ясувати, яким чином влада в Україні розв'язує ті чи інші проблеми в сучасній зовнішній та внутрішній політиці, студентам корисно звернутися до матеріалів періодичної преси - таких офіційних видань, як «Політика і час», «Голос України», «Відомості Верховної Ради України».
При цьому студенти повинні орієнтуватися на глибоке осмислення прочитаного, складання тез, конспектів праць науковців у спеціальному зошиті для семінарських занять. Все це допоможе краще "розібратися в методологічній багатоманітності, яка властива сучасному етапу розвитку історичної науки, зорієнтуватися в загальних особливостях історіофафічного процесу з конкретної проблематики.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАПИСАННЯ РЕФЕРАТУ
Реферат - це форма поточного контролю самостійної роботи студентів, індивідуальне- завдання, що виконується для висвітлення певної проблеми в дисципліни або готується на семінарське зайняття для доповіді. Тема реферату обирається студентами за відповідним переліком, підготованим викладачем. За структурою реферат складається із вступу, 2-3 пунктів, висновку, списку використаної літератури (формується за абеткою). Обсяг роботи повинен дорівнювати 8-10 сторінкам комп'ютерного набору.
Перша сторінка реферату - титульна, де* вказується назва міністерства (Міністерство освіти і науки України), навчального заклад)' та факультету, тема реферату, прізвище та ініціали, академічна фупа студента-виконавця, прізвище, ініціали та посада наукового керівника, місто й рік написання. На другій сторінці розміщується зміст, що відбиває внутрішню структуру роботи. У вступній частині реферату стисло висвітлюється актуальність обраної теми, вказується мета та завдання роботи, джерела її написання. Обсяг кожного пункту основної частини реферату має становити приблизно 3-4 сторінки. Зміст має точно відповідати темі, розкривати мету та завдання ^юботи. Завершується реферат короткими, але конкретними висновками, що відповідають викладеному матеріалу. Основні положення роботи, її висновки Повинні підтверджуватися посиланнями на історичні джерела та літературу і можуть бути як внутрішньотекстовими, так і підрядковими
Зміст
Тема 1. Давньоруська держава - Київська Русь (кінець IX-