Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Національна Академія Наук України
Інститут УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. і.кРИП’ЯКЕВИЧА
Інститут народознавства
УДК 390 (=477/ =476.8)
на правах рукопису
Собчук
Володимир Степанович
Етнокультурна ідентифікація населення Берестейщини
Спеціальність 07.00.05. - етнологія
А в т о р е ф е р а т
Дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Львів, 1999
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки на кафедрі етнології
Науковий керівник: ПАВЛЮК Степан Петрович,
доктор історичних наук, професор, директор Інституту народознавства НАН України
Офіційні опоненти:
ТИВОДАР Михайло Петрович, доктор історичних наук, професор кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Ужгородського державного університету
СІЛЕЦЬКИЙ Роман Броніславович, кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології Львівського державного університету ім. І.Франка
Провідна установа: Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича, кафедра етнології, античності, середньовічної історії, м. Чернівці.
Захист відбудеться “ 8 “ червня 1999 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 35.222.01. із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук при Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України за адресою:
290026, Львів-26, вул.Козельницька, 4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України за адресою:
. Львів-26, вул.Козельницька, 4.
Автореферат розісланий “ 6 “ травня 1999 р.
Вчений секретар
спеціалізованої Вченої ради
кандидат історичних наук СТЕБЛІЙ Ф.І.
Актуальність теми дослідження. Протягом багатьох віків український народ був позбавлений власної державності, а його етнічна територія перебувала в складі різних державно-політичних та соціально-економічних систем, що визначило етнокультурну специфіку його регіонів.
У порівнянні з іншими історико-етнографічними регіонами, особливості Берестейщини зумовлені:
а) географічною віддаленістю її території від центральних регіонів України - епіцентру етногенетичних та етноконсолідуючих процесів;
б) природно-ландшафтним середовищем, притаманним лише західнополіському регіону з його матеріальною та духовною культурою;
в) своєрідним геополітичним становищем - певною ізоляцією від інших українських регіонів і водночас знаходження на стику впливів двох етнічних систем: білоруської та польської.
У радянський період ці проблеми ігнорувалися, як і багато інших, пов’язаних із функціонуванням етнічних спільнот та їх складових. Хоч дослідження окремих елементів традиційної культури українського етносу та окремих історико-етнографічних регіонів і проводилися, Берестейщина, як і ряд інших регіонів, що знаходились поза межами УРСР, були забороненою темою. Подібна ситуація обумовлювалась офіційною ідеологією правлячого режиму, яка виключала будь-який етнічний ренесанс та проблеми, пов’язані зі збереженням етнокультурної самобутності історико-етнографічних регіонів.
Із здобуттям Україною незалежності ситуація змінилась. спостерігається закономірний процес пожвавлення загальної уваги до дослідження аспектів етнокультурного розвитку українських земель. Проте, на нашу думку, недостатньо використовуються здобутки інших історичних дисциплін: етнології, археології, історії, соціології, що могло б сприяти і дослідженню проблем, що відображають багатовимірність функціонування етнічних спільнот, їх окремих підгруп.
В сучасній етнологічній науці проблемі етнокультурного розвитку Берестейщини приділяється недостатньо уваги. Дотепер відсутні комплексні та вузькогалузеві дослідження традиційної культури населення краю, як і праці, метою яких було б дослідження питань його етнічної ідентифікації. До того ж не розроблена державна програма вивчення стану і культурного розвитку українських етнічних територій, які в силу історичних обставин знаходяться поза межами України, в тому числі і Берестейщини. Використання етнографічного матеріалу та теоретичних здобутків інших суспільних наук у процесі вивчення етнокультурної самобутності Берестейщини сприятиме формуванню об’єктивної та цілісної наукової позиції і приверненню уваги широкого кола дослідників та громадськості до проблем Берестейщини, задоволення культурно-освітніх запитів її населення.
Враховуючи специфічні історико-політичні обставини, які витворили феномен Берестейщини, визріла проблема визначення на науковій основі етнічної належності її автохтонного населення, дослідження його традиційної культури як найбільш стабільної характеристики сутності будь-якої етнічної спільноти.
Етнічна самобутність населення досліджуваної території зазнає дедалі відчутнішого впливу факторів цивілізаційного розвитку. Важливу роль в етнічних процесах на Берестейщині відідграє суспільно-політична ситуація, що склалась останнім часом в республіці Білорусь. В наукових колах роблять спроби обгрунтувати ідею білорусифікації поліщуків-берестейців.
З метою відвернення негативних наслідків можливої асиміляції автохтонного населення Берестейщини як складової частини українського етнічного масиву, виникає потреба в приверненні уваги державних структур, наукових кіл та громадськості до проблеми збереження його етнокультурної унікальності та самобутності.
Мета роботи: визначити етнічну приналежність населення Берестейщини на основі таких етнічних ознак, як етноісторія, традиційна матеріальна та духовна культура, етносвідомість.
У дисертації поставлені завдання дослідити:
особливості синхронного функціонування етнічної культури українців і білорусів і в цьому контексті простежити етнографічну специфіку традиційної культури автохтонів Берестейщини;
стабілізуючі культурно-традиційні чинники етноідентифікації;
–особливості етнічної самоідентифікації населення досліджуваної території;
–етнічну основу суспільно-політичного розвитку на території краю з Х до ХХ ст. у контексті аналогічних процесів, що мали місце на інших українських та білоруських землях у цей період;
темпи і рівень сучасних етнічних процесів;
тенденції етнічної асиміляції українського населення Берестейщини.
Джерельною базою цього дослідження послужили дані польових відомостей, зібрані автором під час етнографічних експедицій науковців та студентів Брестського державного університету 1995 та 1996 років в окремих населених пунктах Малоритського, Іванівського, Дорогичинського, Пинського районів Брестської області Республіки Білорусь, а також монографії та статті з проблем традиційної культури населення Берестейщини, інших історико-етнографічних районів України та Білорусі.
Важливим матеріалом для дослідження поставленої проблеми стали наукові напрацювання на конкретній джерельній базі, що проводилися українськими та білоруськими вченими в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. В роботі також використані дані офіційних переписів населення, що проводились з другої половини ХІХ ст. Їх аналіз дає можливість визначити суть політичної кон’юнктури в галузі національної політики щодо автохтонного населення Берестейщини.
Невід’ємним компонентом дисертаційної праці є результати археологічних досліджень території краю та суміжних українських та білоруських земель. Це дало можливість прослідкувати за ходом етнічних процесів на території Берестейщини, визначити їх особливості в регіональному масштабі та етнічну спадковість сучасного населення.
Дані історичної науки дозволяють проаналізувати суспільно-політичні процеси, що мали місце на території регіону з часів формування державних форм суспільної організації, їхню динаміку.
У праці використані й матеріали досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені вивченню закономірностей функціонування етнічних спільнот і їх культурної взаємодії.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній етнології визначено етнічну належність населення Берестейщини через ідентифікацію традиційної культури шляхом визначення її генетичної основи, виокремлення етнодиференціюючих компонентів та зіставлення їх з ізофункціональними компонентами культур українців та білорусів.
Застосування комплексного підходу дозволило дисертанту, крім етнокультурного аспекту, який є основою дослідження, проаналізувати специфіку етносвідомості і виявити сконденсовані в народній уяві автохтонів Берестейщини ознаки, за якими вони відрізняють себе від етнічних білорусів, а також вивчити специфіку мінливості та нестабільності такого етнічного параметра, яким є етносвідомість.
В роботі вперше вводяться в науковий обіг дані, зібрані під час польових досліджень на території Брестської області Республіки Білорусь.
На основі аналізу тенденцій етнічного розвитку автохтонного населення Берестейщини висувається припущення про реальну можливість їх асиміляції шляхом інкорпорації в склад білоруської політичної нації та поширення на регіон “масової” культури, з одночасним блокуванням інформаційного потоку з України.
Історіографія питання. Принагідно проблема етнічної ідентифікації населення Берестейщини розкривається в працях археологів, істориків та етнографів. Значний внесок у вивчення етнічної історії краю зробили археологи Ю.Кухаренко, В.Ісаєнко, В.Сєдов.
Ю.Кухаренко значну увагу приділив проблемі історичного поділу Полісся на дві зони: Західну та Східну, вказуючи при цьому, що причиною цього став етнокультурний фактор. Автор наголошував, що на момент колонізації території Білорусі, заселеної до того балтськими племенами, на Берестейщині проживали волиняни, що безперечно належали до праукраїнців. Такої ж думки дотримувався й дослідник з української діаспори А.Бужанський. М.Брайчевський вважав, що Берестейщину заселяли древляни, що також не заперечує тези про етнічну належність населення краю до праукраїнців. Це питання, але екстрапольоване вже на період Київської Русі знайшло своє відображення у фундаментальній праці М.Грушевського „Історія України-Руси”. Історик вважав, що територія краю була заселена племенами дреговичів, але частина цих племен, що займали Берестейсько-Пинське Полісся, пізніше в результаті етнічних міграцій була асимільована праукраїнською людністю.
Значне місце в етнополітичній історії Берестейщини відводиться в працях істориків. Відмінність етнічного складу її населення від населення інших білоруських регіонів призводить до державно-політичної диференціації, а то й відвертого протистояння між Смоленсько-Полоцькими землями та Турово-Пинським князівством. Це знаходить відображення у вищезгаданій праці М.Брайчевського та дослідженні В.Булкіна і А.Гердта. Білоруський етнограф М.Грінблат стверджує, що Берестейщина як у етнічному, так і в історичному плані зливалась в єдиний масив із князівствами, які існували на території білоруських етнічних земель. Ця ситуація, на думку автора, свідчить про етнічну єдність Берестейщини з білоруськими етнічними землями. Один із кращих знавців історії цього краю, автор довідника на історико-краєзнавчу тематику В.Леонюк, однозначно вважає берестейщан українцями. Проблема формування державно-політичного кордону України в північно-західній частині, зокрема в період Національної Революції 1917-1920 рр. стала об’єктом дослідження в сучасних працях В.Боєчка, О.Ганжі, Б.Захарчука, В.Трембіцького та А.Бужанського. Питання формування адміністративно-політичного кордону між УРСР та БРСР на терені новоприєднаних земель у 1939 році розглядається в дослідженні І.Винниченка. Вивчаючи проблему, автори перелічених праць виходять із факту належності Берестейщини до українських етнічних земель.
На етнічну належність населення Берестейщини до українців вказували М.Драгоманов, М.Дністрянський. С.Рудницький, вивчаючи питання північно-західної межі українського етносу, також відносить Берестейщину до українських етнічних земель. Таку ж думку 90 років тому висловлював А.Кримський у полеміці із М.Довнаром-Запольським, який у праці „Белорусское Полесье” обстоював тезу про належність населення краю до білорусів. Українцями вважає автохтонне населення Берестейщини Ф.Заставний.
Іншою є точка зору радянських та білоруських вчених. Так, на думку російського етнографа С.Токарєва, населення Берестейсько-Пинського Полісся є перехідною групою між українцями та білорусами, але в культурному відношенні тяжіє до білорусів. Автори праці „Этнография восточных славян” вказують на „особливість” мови та етнічної культури населення краю, проте його „білоруськість” не викликає у них сумніву. Не чітку позицію займають і автори наукової праці „Полесье. Материальная культура”, що пояснюється радянською ідеологічною тенденцією. Білоруський етнограф В.Бoндарчик хоч і слушно відзначив “значні відмінності” населення Берестейщини від білорусів у побутовому та господарському відношенні, однак він незворушний у питанні його білоруської належності. Aвтори енциклопедії “Этнаграфія Беларусі” принципово заперечують позицію класика білоруської етнографії, академіка Є.Карського, який на карті “Этнаграфічна карта беларускага племені” населення Берестейщини відніс до українців.
Уся сукупність праць українських, білоруських, а часом і російських вчених не дає однозначної відповіді щодо етнічної належності населення Берестейщини. Якщо українські вчені в усі часи та частина білоруських вчених вважали автохтонне населення краю українцями, то зараз переважна більшість білоруських етнографів, істориків та мовознавців, сформованих у радянські часи, займає безкомпромісну позицію щодо визнання Берестейщини як органічної складової білоруського етнічного масиву. Щоправда, дуже рідко подібна безапеляційність підтверджується такими ж переконливими аргументами.
Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:
–порівняльно-типологічний метод, який застосовано для порівняння етновизначальних компонентів традиційної культури населення Берестейщини із аналогічними компонентами на теренах України та Білорусі;
ретроспективно-генетичний метод, який сприяє дослідженню проблеми етнокультурної спадкоємності давнього населення Берестейщини із сучасним, що простежується в процесі трансформації археологічних культур. Це знаходить підтвердження в тенденції до перенесення основних типів орнаменту гончарного посуду на певні елементи традиційного одягу;
–ретроспективно-історичний метод, який дає можливість досліджувати процес становлення та розвитку етнокультурної підсистеми Берестейсько-Пинського Полісся в контексті етнічних процесів, що мали місце на території України, Білорусі та частково Польщі, цей метод використано при дослідженні процесу еволюції соціально-політичних структур на території Берестейщини в державний період;
–аналітично-соціологічний метод, який застосовується при аналізі даних офіційних переписів, що проводились в умовах різних державно-політичних систем, а також під час дослідження проблеми етнічно-національної самоідентифікації населення Берестейщини.
Використання вищезгаданих методів дозволяє аналізувати етнографічні особливості населення досліджуваного регіону через основні характеристики, притаманні будь-якій етнічній спільноті: історію, етнічну самосвідомість, традиційну культуру.
Теоретично-практичне значення дисертаційної роботи. спостереження та висновки, одержані в результаті аналізу етнографічного матеріалу, історичних та соціологічних досліджень, можуть бути використані в навчальному процесі (у нормативних курсах „Етнографія України”, „Історія України”, та в спецкурсі „Етнографія Західного Полісся”). Фактичний матеріал, зібраний під час етнографічної експедиції, може використовуватись при картографуванні окремих елементів традиційної культури, фундаментальних дослідженнях з етнографії України.
Результати дисертаційного дослідження могли б бути враховані при проведені ряду заходів, які сприяли б збереженню етнокультурної самобутності населення тих українських земель, які в силу історичних обставин потрапили до складу сусідніх держав, а також при розробці регіональних програм, спрямованих на задоволення їх культурних та мовних потреб.
Вцілому проблема нейтралізації асиміляційних тенденцій, що проявляються на Берестейщині, мала б стати предметом розгляду на рівні владних структур України та Республіки Білорусь.
Апробація дисертації. Основні положення дисертації й результати дослідження обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Полісся: етнікос, традиції, культура” (Луцьк, 1995), “Берестейщина: етнокультурна специфіка українсько-білоруського суміжжя” (Брест, 1997), “Західне Полісся:історія та культура стародавнього населення”, на спільному засіданні кафедри етнології Волинського державного університету ім.Лесі Українки та Полісько-Волинського народознавчого центру, на засіданні відділу етнографії Інституту народознавства НАН України. Основний зміст дисертації викладено в пяти публікаціях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів та висновків. До роботи додаються список використаних джерел, додатки.
Зміст роботи. У вступі обгрунтовується актуальність і наукова новизна дослідження, визначаються завдання, теоретичне й практичне значення роботи, методи дослідження, характеризується джерельна база, формулюються основні положення, які виносяться на захист.
У І розділі “Основні тенденції етнокультурного розвитку населення Берестейщини: діахронний аналіз” досліджуються питання етнічного розвитку давнього населення Берестейсько–Пинського Полісся, починаючи з епохи мезоліту і до періоду ранньої Русі, а також проблема історичного поділу зони Полісся і етнічної приналежності населення досліджуваної території в період з VIII –по ХІІІ ст.
.1. Найдавніші поселення на території Західного Полісся відносяться до епохи мезоліту. В неолітичну епоху його територію заселяли племена гребінчасто-ямної кераміки, що поширювалась одночасно на території Польщі, Білорусі та Прибалтики.
Приблизно до середини ІІІ тис. до н. е. Полісся в етнокультурному плані було єдиним, що повязано із поширенням носіїв вищезгаданої археологічної культури. Але, починаючи із середини ІІІ тис. до н. е., в районах Полісся на захід від Ясельди та Горині зявляються памятки культури лійчастого посуду, а пізніше і кулястих амфор. У східних районах Полісся за Ясельдою та Горинню ці культури взагалі невідомі.
.2. В наступні історичні епохи до початку залізного віку включно спостерігається традиційна для Полісся ситуація: західні райони є східною окраїною середньоєвропейських культур, східні –окраїною культур придніпровських.
Приблизно наприкінці ІІ ст. до н. е. територію Полісся займає зарубинецька культура, що обєднала на певний час Західне та Східне Полісся в єдину етнічну систему. У ІІ пол. VI ст. н. е. тут зявились памятки празького типу. Отанні тісно пов’язані із слов’янськими старожитностями VIII –ІX ст., а через них –із давньоруськими старожитностями наступних періодів. Празька культура на території Полісся разом з подібними пам’ятками Волині склала східну гілку слов’янства. В цьому полягає головна її відмінність від зарубинецької культури, розвиток якої було перервано.
Після аварського нападу на території Полісся на Захід від Ясельди та Припяті памятки празького типу розпадаються на дві різні групи: західну –власне дулібську та східну –древлянську. Характерно, що ні дулібська, ні древлянська групи памяток, як і їхня попередниця празька культура, на сході не поширюються далі за лінію, за якою проживали балтійські племена.
1.3. На думку українських вчених, територія Берестейщини в період ранньої Русі була заселена племенами волинян (дулібів) та древлян, які становили складову молодого українського етносу. Про це свідчить і той факт, що на терені краю зафіксовані памятки лука-райковецької культури, праукраїнськість якої на сьогодні не викликає сумніву. Відмінність від білоруських регіонів того періоду полягає в поступовій інфільтрації на балтську територію слов’янських елементів. У VIII cт. н. е. цей процес набуває форми інвазії. Внаслідок цього розпочався процес злиття двох культур, наслідком чого і стало формування своєрідних елементів білоруського етносу. На Берестейщині балтське населення було відсутнє, тому її територія була поза процесом такого формування. Виходячи з цього, частина дреговичів, яка, можливо, і займала територію краю, не мала балтського етнокультурного компоненту і була втягнута в процес українського етногенезу. Інша їх частина, яка потрапила на балтську територію, стала об’єктом асиміляції, а відтак і компонентом білоруського етносу.
У ІІ розділі “Вплив етнічного фактора на суспільно-політичні процеси на території Берестейщини” розкривається проблема взаємодії етнічного та суспільно-політичного аспектів у розвитку краю, ролі і місця державної організації у цих процесах.
Протягом періоду феодальної роздробленості Турово–Пинське князівство та Берестейщина знаходились у сфері впливу двох потужних політичних центрів: Києва та Володимира. Галицько–волинські князі проявляли повний індиферентизм до етнічних білоруських земель, що належали Полоцькому князівству, але в той час не були байдужими до справ берестейсько–пинських територій.
В ХІІІ ст. територія Берестейщини була приєднана до складу Великого Князівства Литовського. Наслідком зближення між литовською та польською політичними верхівками стало скасування решток політичної автономії окремих українських земель, що викликало опозиційний рух серед знаті українських земель, в т. ч. Берестейщини. Серед білоруської знаті цей рух не дістав належної підтримки.
Наслідком інтеграційних процесів двох держав стала Люблінська унія, в результаті якої основний український етнічний масив відходив до складу Польської Корони, а Берестейщина залишалась в складі Великого Князівства Литовського.
Незважаючи на адміністративно-політичне розчленування, на рубежі XVI –ХVII ст. спостерігаються досить тісні культурні звязки Берестейщини з Волинню та Галичиною. До проблем релігійного протистояння на Берестейщині не було байдужим і запорозьке козацтво, тоді як до релігійних суперечок, що мали місце в білоруських землях, воно не проявляло особливого інтересу.
В роки Великого Повстання під проводом Б.Хмельницького на території Берестейщини відбувалися збройні сутички між козацько-повстанськими загонами та урядовими військами. Неординарними подіями в історії краю були добровільні входження пинської шляхти з цілим повітом до складу козацької держави у 1657 р. та створення Пинсько–Турівського козачого полку. Проте внаслідок поразки національно-визвольних змагань Берестейщина і надалі залишилась в складі Великого Князівства Литовського.
Після третього поділу Речі Посполитої територія Берестейщини потрапила в орбіту впливів білоруських земель, в першу чергу в економічному плані.
рік ознаменував в українській історії початок будівництва держави. За умовами Брест–Литовського мирного договору Берестейщину було приєднано до УНР. За часів Гетьманату її територія була обєднана разом з іншими західнополіськими землями в окреме Поліське староство. З 1919 р. вона була окупована Польщею. Незважаючи на окупацію, процес національного відродження продовжувався.
Після капітуляції Польщі у 1939 р. під час вирішення питання адміністративного поділу між БРСР і УРСР Берестейщина була приєднана до першої.
Найефективніше нівеляція етнічних особливостей регіону здійснювалась в роки радянської влади, що повязувалось із певним спрямуванням соціально-економічної та кадрової політики.
У ІІІ розділі “Етносвідомість та ідентифікація населення Берестейщини” розглядаються проблеми еволюції назви досліджуваної території та самоназви її населення, його етнічної самоідентифікації, а також дається характеристика результатів переписів населення.
.1. У XVII–XVIII ст. на терені Західного Полісся поширюється самоназва населення “поліщуки” та її варіанти. Очевидно, вона існувала і в більш ранні часи, паралельно із етнічною формою “русь”. Проте єдиної самоназви для всього населення Берестейщини не існувало, були поширені локальні варіанти самоназв: “загородці”, “берестюки”, “пинчуки” та ін.
В часи середньовіччя на території Берестейщини поширюються етнічні самоназви: поляки, литвини, росіяни. Мала місце також ідентифікація за релігійно-конфесійною ознакою: православні, уніати, католики.
.2. На сучасному етапі серед населення Берестейщини поряд із традиційними варіантами поширена самоназва “білоруси”, що стала наслідком білорусифікації краю. Проте мешканці Берестейщини не ототожнюють себе із етнічним білоруським населенням, називаючи останніх “литвинами” або, навпаки, себе ідентифікують як поліщуків та “тутейших”, а етнічних білорусів водночас вважають білорусами. Більшість опитаних мешканців краю вказують на відмінності між ними та етнічними білорусами, що полягають в особливостях традиційної культури, мови, етнічної психології. Таким чином, самоназва “білоруси” на Берестейщині є політонімом, що не відображає етнічного змісту.
.3. Цінну інформацію щодо етнічного складу населення Берестейщини містять результати офіційних переписів. Хоча вони дають неоднорідну інформацію, та все-таки відображають вектори політики правлячих режимів щодо автохтонного населення краю.
Результати цих переписів, що проводились в умовах різних політичних режимів, дуже суперечливі. Для прикладу, перепис 1897 р. мешканців частини Берестейщини, що знаходилась в складі Гродненської губернії, вважав українцями, і в той же час берестейців Мінської губернії зараховував до білорусів.
За даними переписів, що проводились в умовах польської окупації, більшість населення краю становили білоруси та поляки. Кількість українців була зведена до мінімуму. В цих переписах згадується населення, яке ідентифікує себе із “тутейшими”. Перепис 1931 р. визначає їх як найбільшу етнічну групу.
Переписи, що проводились в роки радянської влади, автохтонне населення Берестейщини однозначно зараховували до білорусів.
У IV розділі “Традиційна культура населення Берестейщини в контексті етноідентифікації” розглядається проблема етнічної ідентифікації традиційної матеріальної та духовної культури населення Берестейщини шляхом порівняльного аналізу її етновизначальних елементів із аналогічними компонентами культури українських та білоруських регіонів.
4.1. Компоненти традиційного будівництва сформувались на основі природно-кліматичних, господарсько-економічних умов та етнічних традицій. Належність до єдиної балто-словянської групи сприяла наявності багатьох спільних ознак як в українців, так і в білорусів, проте не виключала наявності ознак етнорегіональної специфіки.
На терені Західного Полісся у ХІХ ст найбільш поширеними були багатодвірні поселення та погонний тип двору. В північних районах Білорусі переважають малодвірні поселення та “вінковий” тип двору. Центральна Білорусь становить перехідну зону між Берестейщиною та Вітебщиною, тому тут зустрічаються елементи обох регіонів.
На тип поселення та садиби значною мірою вплинули природно-кліматичні та соціально-економічні умови. Їх етнічна специфіка була фактично знівельована у XVI–XVII ст. Етнодиференціюючі ознаки з того часу зникли.
Типологічно житло на Берестейщині також відрізняється від житла етнографічних білоруських регіонів. Ознаками, які зближують його з українським, можна вважати: чотирьохсхилість даху, його покриття звязаними снопами колосом вниз, стріхи на кроквах, використання осики та вільхи для будівництва у формі дилів. Відмінність етнічної білоруської традиції полягає у наявності в ній більш архаїчних елементів (використання необтесаних колод сосни та ялини, будування стріхи “накотом”) та спільних елементів з етнічними культурами литовців, поляків та росіян (двохсхилість, покриття розстеленими снопами стеблом вниз).
Складові традиційного одягу на території Берестейщини, як і в етнографічних білоруських регіонах, зберегли давні елементи покрою, орнаментування та способу носіння.
Водночас простежуються відмінні риси, які можна вважати етнодиференціюючими. На Берестейщині, як і в Україні, поширені сорочки із плечовими вставками, жіночі спідниці бурки та літники, верхній одяг із клиноподібними вставками. Білоруській етнічній традиції властива наявність тунікоподібної сорочки, жіночих видів поясного одягу: “андараків”, “поньов”, а також верхнього одягу халатоподібного типу та з призібраною нижньою частиною спинки, що є давнім за походженням. В той час традиційний одяг етніграфічних білоруських регіонів зазнав суттєвих впливів з боку польської та російської етнокультурних традицій. В центральній зоні Білорусі досить відчутним є вплив української традиції. На думку С.Токарєва, в одязі білорусів взагалі мало власне місцевих форм, тут змішані елементи українські, російські і такі, які повязують східнословянський світ із західнословянським.
Одним із показників, які відображають спадкоємність етнокультурних процесів, є орнамент. На терені Берестейщини найбільш уживаний геометричний його тип. Окремі фрагменти дають підстави вбачати в ньому спорідненість із орнаментом праукраїнських культур: празько-корчацької та лука-райковецької. На етнічній білоруській території переважає тип орнаменту, що містить рослинні та зооморфні мотиви. Межа поширення цих обох типів майже збігається із межею словянського та балтського населення напередодні VII–VIII ст.
.2. Етнічна специфіка виразно проявляється в системі духовної культури, яка, на відміну від матеріальної сфери, незважаючи на нашарування епох, зберігає більш цілісно власну структуру.
Варіант свята Коляди, поширений на Берестейщині, зазнав більшого впливу південних хліборобських культур, ніж в Білорусі. В цьому і простежується його типологічна єдність із українською традицією. Українські колядки, поширені на Берестейщині, в білоруських землях з’явились у перекладах відносно недавно.
Репрезентивним видом українського зимового фольклору є щедрівки, які побутують і на Берестейщині. В білоруській етнічній традиції аналогічний жанр має місце у великодньому волочебному обряді, а на Новий рік тут не щедрували.
На терені Берестейщини на Масляну був поширений український звичай прив’язувати “колодку”, в білорусів –“возити” та “роззувати молоду”, що спостерігається і в польській етнічній традиції
На Юрія хліборобські ритуали як в поліщуків, так і в білорусів, були в основному тотожними, проте в останніх це свято мало більш виражений скотарський акцент. В цей день в білоруських землях був поширений обряд “юритись”, що нагадував російський обряд “кумування”.
У Великодній обрядовості українців та білорусів суттєві відмінності відсутні, що пояснюється нівелюючим впливом християнства. Проте лише в білоруських землях зберігся давній обряд “ходіння волочебників”, тоді як на території України та Берестейщини він практично зник.
В Західному Поліссі на Зелені свята мало місце дійство “водіння куста”. На території України воно відоме під назвою “тополя”. В той час в білоруських землях виконувався обряд “завивання берези”, споріднений із російським обрядом “кумування”. Отже, і це є свідченням участі балтів та угро-фінів у білоруському етногенезі.
Купальський обряд на Західному Поліссі і в тому числі на Берестещині корелює із західною частиною слов’янського етномовного континіуму. В той час в білоруському простежуються безсумнівні зв’язки із південноросійським обрядом.
На Берестейщині купальські вогнища не мали загального поширення, що пояснюється особливостями етнокультурних процесів у давній період. В етнічній Білорусі існував давній звичай запалювати купальські вогні біля кожної садиби.
Українській традиції властиві вірування в магічну силу, якою наділялись вінки. Характерно це і для Берестейщини. Натомість в білорусів поширеним є вірування в очищувальну силу води. З цією метою в північних районах використовується лазня.
В білорусів, як і в росіян зберігся звичай обходів молоддю полів та садиб. В українських регіонах та на Берестейщині аналогічні обходи полів відбувались в день Юрія.
Свято “дідів” поширюється на етнічну Білорусь та північні райони України. І сформувалось воно в рамках балто-словянської спільноти. Відмінним є те, що в Західному Поліссі мало місце триразове вшанування предків, в етнічній Білорусі –чотириразове.
Таким чином, незважаючи на спільні риси, що простежуються в багатьох народів індоєвропейського кореня, в українських та білоруських календарних обрядах простежується відмінність, яка зумовлена специфікою розвитку обох народів. Характерною рисою білоруської календарної обрядовості є наявність в ній елементів балтського та, можливо, угро-фінського походження. На Берестейщині, як і в цілому в українській етнічній традиції, вплив цих культурних комплексів не простежується.
Значна відмінність прослідковується в системі сімейної обрядовості.
Родильна обрядовість. На Берестейщині жінка народжувала в хаті, тоді як в деяких білоруських регіонах, зокрема на Вітебщині, місцем для родів вибирають приміщення з числа господарських споруд. В Західному Поліссі заборонялося одягати новонароджену дитину в одяг дорослої людини, в білорусів це було правилом. В Західному Поліссі поширений обряд, повязаний з “бабиною кашею”. В північних районах Білорусі має місце обряд “кувади”, відмінний за змістом.
Весільна обрядовість. Для української етнічної традиції характерний коровайний тип весільного обряду. Він є поширеним і на Берестейщині. В північних та східних районах Білорусі поширений стовповий тип, однотипний із російським весільним обрядом. Наявність коровайного обряду в центральній Білорусі, очевидно, зумовлена впливом культури словянських колоністів із України у VII–VIII ст. Стовповий тип є елементом традиційної культури балтів та, можливо, і угро-фінів.
В українській весільній обрядовості, яка притаманна Берестейщині, переважають елементи, повязані із хліборобськими культурами: тут більш помітною є роль обрядового хліба, пшеницею чи житом обсипали весільний кортеж, після запоїн дівчина дарувала судженому пляшку, наповнену пшеницею або житом. В білоруському весільному обряді виразніше простежуються елементи скотарських культур: широко використовувався овес в обрядовому питві та в прикрасах, зустріч подружньої пари в батьків молодого біля хліва, а не хати, а також відсутність у східних та північно-східних районах коровайного обряду.
Поховальна обрядовість. На Берестейщині та в українських регіонах покійника клали на лаву, білоруси –на стіл. В Західному Поліссі заборонялось спалювати тріски, які залишились після виготовлення труни. В труну покійнику клали рушник, одяг, досить рідко улюблені речі. Білоруси тріски спалювали, а в труну клали взуття, одяг, люльку, знаряддя праці, якими користувався покійник. На Берестейщині, як і на Україні, на могилі ставили хрест, білоруси на могилах крім хрестів клали камені. На Вітебщині жінкам хрести не ставили, на таку могилу вказував лише могильний насип.
Як свідчить аналіз елементів традиційної культури, на рівні історико-етнографічних регіонів Берестейщина є складовою західнополіського регіону. Культура етнографічних білоруських регіонів зазнала потужного впливу з боку культур балтського та частково угро-фінського походження. Ці впливи на Берестейщині не прослідковуються. Негативною тенденцією в етнокультурному розвитку Берестейщини на сучасному етапі є зміна способу спадкоємності культури, що стимулює процес етнічної деградації автохтонів краю.
У висновках підсумовуються основні результати дослідження. В плані етнічного розвитку Берестейщина корелює із українським масивом. Починаючи із ІІ тис. до н.е., вся територія Західного Полісся включно з Берестейщиною входила в сферу середньоєвропейських культур, а етнічні білоруські землі –в сферу балтійсько-придніпровських. На момент слов’янської колонізації балтських територій на Берестейщині проживали групи волинян, древлян та південних дреговичів, котрі були втягнуті в орбіту українського етногенезу.
Суспільно-політичні процеси на Берестейщині відбувалися у тісному взаємозв’язку із аналогічними процесами, що на території України, особливо її західних регіонів. Особливо інтенсивними були контакти із українськими регіонами в різні періоди національно-визвольних змагань, ідеологія яких на Берестейщині знаходила вдячний грунт.
Особливість етносвідомості населення досліджуваної території полягає в наявності політонімічної самоназви “білоруси”, яка вживається паралельно із місцевими етніконімами. В ставленні до конкретних явищ культури та мови формуються оцінкові категорії, згідно з якими берестейці усвідомлюють свою відмінність від етнічних білорусів та “подібність” до українців.
Традиційна культура є явищем консервативним, а отже містить стабільніші ознаки етноідентифікації, які виразно простежуються в календарно-побутовій та сімейній обрядовості. Аналіз свідчить про належність культури автохтонів Берестейщини до українського етнокультурного середовища. Етнічна культура білорусів містить елементи балтського та угро-орінського походження, які відсутні на Берестейщині, що пояснюється специфікою етногенетичних процесів.
В період радянської влади асиміляційні процеси посилились, що було пов’язано з поширенням так званої “соціалістичної культури”. Паралельно вплив української культури та поширення на терен краю української самосвідомості було нейтралізовано.
Сучасна ситуація, в якій опинилась Берестейщина, стимулює процеси нівеляції її етнокультурної самобутності, оскільки зменшується кількість носіїв традиційної культури, натомість поширюється “масова культура”. Втрата етнографічних ознак компенсується почуттям належності до білоруського державно-політичного простору, з притаманним йому космополітизмом.
Виходячи із цього, існує реальна загроза остаточної етнічної нівеляції автохтонного населення Берестейщини через два-три покоління та входження до складу білоруської політичної нації.
Основні положення дисертації викладені
в таких публікаціях:
1. До проблеми етнокультурної ідентифікації населення Берестейщини // Матеріали ХІL наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ ім. Лесі Українки. - Луцьк: Вежа, 1995. - С. 47. (0,1 друк. арк.)
2. Своєрідність білоруського весільного обряду // Фольклористичні зошити. -Луцьк: Вежа, 1996. - С. 67-75. (0,5 друк. арк.)
. Вплив промислової революції на традиційну матеріальну культуру (на прикладі західнополіського регіону другої пол. XIX -поч. XX ст.) // Полісся: етнікос, традиції, культура. –Луцьк: Вежа, 1997. –С. 50-57. (0,5 друк. арк.)
. Проблема етнічного складу населення Берестейщини в період Київської Русі // Народознавчі зошити. - 1998. - № 4. –С. 373-375. (0,4 друк. арк.)
АНОТАЦІЯ
Собчук В.С. Етнокультурна ідентифікація населення Берестейщини. Дисертація (рукопис) на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 –етнологія. Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН Oкраїни.
У дисертації з’ясовується питання етнічної належності автохтонів Берестейщини на основі аналізу етнічної історії, суспільно-політичних процесів, утносвідомості. Проведено співставлення основних компонентів традиційної культури із ізофункціональними eомпонентами культури українських та білоруських історико-етнографічних регіонів. На цій підставі зроблено висновок, що Берестейщина належить до українського етнічного масиву.
Ключові слова: Берестейщина, Західне Полісся, етногенез, етносвідомість, традиційна культура, історико-етнографічний регіон.
АННОТАЦИЯ
Собчук В.С. “Этнокультурная идентификация населения Берестейщины”. –рукопись.
Диссертация на соискание ученой ступени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 –этнология. - Институт украиноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины.
Исследование состоит из вступления, четырех разделов, заключения, списка использованных источников. Кроме того, в работе имеются приложения к текстовой части –карты из обозначательными границами распространения диалектов и археологических культур, графические изображения типов орнамента.
Главная задача диссертационной работы –определение этнической принадлежности автохтонного населения Берестейщины. В основание рассмотрения этой проблемы положен анализ его традиционной культуры, этносознания, общественно-политических процесов и этнической истории.
На протяжении 1995-1996 гг. во вермя экспедиций автором был собран этнографический материал, который использован в диссертационном исследовании.
Особую позицию в работе занимает анализ этногенетических процессов, имевших место на территории Берестейщины в догосударственный период. Установлено, что Берестейщина со времен существования пражско-корчацкой культуры была составной частью славянского мира. В период VII-IX вв. ее население было втянуто в процесс украинского этногенеза. Вместе с этим, этическое развитие на белорусских землях проходило в ином направлении. Начиная с VIII в. н.э. в процессе славянской колонизации балтских территорий и симбиоза двоих культур был золожен фундамент формирования белорусского этноса.
Одним из важнейших следствий этнической дифферернциации стал государственно-политический распад Киевской Руси и формирование троих этнополитических консолидирующих центров. На территорию Берестейщины распространялся суверенитет Волынского княжества, а позже и Галицко-Волынского государства. Под влиянием последнего находилась большая часть украинской этнической территории. Наиболее тесными были связи исследуемой территории из этническим украинским материком в периоды национально-освободительной борьбы.
В работе констатируется, что этносознание автохтонов Берестейщины является нестабильным признаком, а поэтому не может быть основанием для определения их этнической принадлежности. Этот тезис пожтверждается результатами переписей населения. Распространенными есть региональные самоназвания, но этноним отсутствует. Автор пришел к заключению, что самоназвание “белорусы”, которым определяют себя полещуки-берестейцы –политоним, который не отражает этнического содержания. Такое состояние является вариантом самозащиты, который способствует сохранять этнокультурную самобытность.
В диссертации проведен анализ традиционной культуры жителей берестейско-пинского Полесья на основании фиксации этнодифференцирующих признаков. Идентификация последних осуществлялась путем их сопоставления из изофункциональными компонентами этнических украинской и белорусской культур. Теоретическим основанием для выполнения этой сложной проблемы служит учет специфики этнических процессов, которые имели место на территории смежных с Берестейщиной украинских и белорусских историко-этнографических регионов в период VIII-IX вв.
На основании этого диссертант пришел к выводу, что традиционная культура населения берестейско-пинского Полесья есть составной частью украинского этнокультурного массива. Таким образом, Берестейщину можно считать как составную украинской этнической территории.
На современном этапе существует угроза ассимиляции населения Берестейщины. Это негативное явление связано с уменьшением количества носителей традиционной культуры и искусственной нейтрализацией влияния на регион украинской культуры.
Исследования по избранной теме ценны для определения этнической территории. Немаловажно и привлечение внимания государственных учреждений, научных кругов, общественности к проблеме устранения угрозы ассимиляции ее автохтонного населения.
Ключевые слова: Берестейщина, Западное Полесье, этногенез, этносознание, традиционная культура, историко-этнографический регион.
Annotation
Sobchuk V.S. Ethnocultural identification of population of Beresteishchina. –Manuscript.
Dissertation for the academic degree of the Candidate of Historical Sciences in the specially 07.00.05 –Ethnology. –Ivan Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies of the Ukrainian National Academy of Sciences, Institute of Ethnology of the Ukrainian National Academy of Sciences Lviv, 1999.
The work is devoted to the problem of ethnic character of autochthons in the Land of Brest. The study of ethnic history, social and political relations, ethnic self –consciousness, the specific of traditional culture in comparison with analogus elements of culture of Ukrainian and Belarusian and ethnographic region allowes to concluede that the Brest Land belongs to the Ukrainian ethnic territory.
on the basis of the analysis of the ethnical history, social and political processes, ethnoconscionsness, specificity of traditional culture using the comparison of one-level elements of culture in Ukrainian and Byelorus historical –ethnographical regions. The conclusion is that Beresteishchina belongs to the Ukrainian ethnic area.
The key words: the Land of Brest, Western Polissia, ethnogenesis, ethnic conciousness, traditional culture, ethnographical regions.