Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
4,5,6.
§ 1. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками
Відповідно до ст. 18 КВК України жінки відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними або полегшеними умовами тримання і колоніях середнього рівня безпеки. Станом на 2004 рік у них трималося понад 9,5 тисячі жінок, засуджених до позбавлення волі.
У колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання направляються жінки, засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Вони розташовані у Донецькій області (Приазовська і Сніжнянська), Дніпропетровській (Дніпродзержинська), Луганській (Червонопартизанська), Одеській (Чорноморська), Харківській (Качанівська), Черкаській (Уманьська) областях. У виправні колонії цього виду переводяться жінки з виховної колонії по досягненні 18-річного віку для подальшого відбування покарання. У колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання відбувають покарання жінки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також жінки, переведені з колоній мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки, в порядку, передбаченому ст. 101 КВК. Нині вони тримаються в Галицькій колонії Львівської області, Орджонікідзевській колонії Дніпропетровської області, Ширяївській колонії Одеської області.
У виправних колоніях (секторах) середнього рівня безпеки тримаються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, а також жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням полі на певний строк у порядку помилування. Сектори середнього рівня безпеки створені у Чернігівській (м. Чернігів) і Качанівській (м. Харків) колоніях. Станом на 2004 рік у них трималося 10 засуджених жінок.
Жінки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, направляються в Чернігівську (м. Чернігів), Надержищинську (Полтавської області), Збаразьку (Тернопільської області) колонії, а жінки, визнані інвалідами першої або другої групи, у Дніпродзержинську виправну колонію Дніпропетровської області.
У Мелітопольській виховній колонії Запорізької області відбувають покарання неповнолітні особи жіночої статі.
При цих установах створені шість дільниць соціальної реабілітації і два лікувальних заклади для жінок, хворих на туберкульоз, дерматологічні та венеричні захворювання.
За складом вчиненого злочину 20% жінок засуджені за умисне убивство, по 5% — за умисне тяжке тілесне ушкодження, розбій і грабіж, за крадіжки і розкрадання — 35%, хуліганство — 1%, за інші злочини — більш 30%, переважну більшість з них складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків.
Найбільшу кількість засуджених, які відбувають позбавлення волі (понад 37%), складають жінки віком до 30 років, від 30 до 40 років — майже кожна третя жінка, від 40 до 55 років — кожна четверта, понад 55 років — близько 4%. Слід зазначити, що вікова соціально-демографічна характеристика засуджених жінок, починаючи з 1995 р., в названих групах практично залишається без змін, коливання в різні роки дорівнюють 1 — 3%.
Якщо розглянути характеристику засуджених жінок за освітнім рівнем, то вона буде такою: початкову загальну освіту мають 3% засуджених, базову загальну освіту — 25%, повну загальну освіту — близько 40%, вищу і незакінчену вищу — трохи більше 6%. Можна стверджувати, що порівняно з минулими роками освітній рівень тих, хто перебуває нині у виправних колоніях, став значно вищий.
За сімейним станом: перебували в зареєстрованому шлюбі — 25%, розлучені (не підтримують сімейних стосунків) — 27%, удови — 8%, ніколи не перебували у шлюбі — 26%, в незареєстрованому шлюбі (фактичні сімейні стосунки) — 14%.
Із загальної кількості жінок, що відбувають покарання, працездатних — 95%, причому кожна третя з них хвора на алкоголізм або наркоманію.
Суттєвих відмінностей між триманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно оснащення, матеріально-побутового забезпечення (норма житлової площі для жінок — 4 кв. м), харчування, лікування, основних вимог режиму немає.
Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої і Другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях.
Як правило, саме цим категоріям жінок дозволяється працювати за їх власним бажанням з урахуванням висновків лікарської комісії колонії (ч. 2 ст. 118 КВК) На особовий рахунок цих засуджених(на відміну від інших) зараховується не менше як 50% нарахованого місячного за робітку, незалежно від усіх відрахувань. А засудженим жінкам, яким дозволено проживати за межами виправної колонії (на підставі ст. 142 КВК), — не менше як 75% (частини 2 і 3 ст. 120 КВК).
Продукти харчування і предмети першої необхідності за безготівковим розрахунком вони можуть придбавати не тільки за гроші, зароблені в колоніях (якщо працюють), але й за гроші, одержані за переказами за рахунок пенсій та іншого доходу (ч. 1 ст. 108 КВК). Якщо вони не працюють, не отримують пенсій, харчування, одяг, білизна, взуття і комунально-побутові послуги надаються безоплатно (ч. 4 ст. 115 КВК).
Жінкам-інвалідам першої групи, вагітним жінкам і тим, хто має дітей в будинках дитини при колоніях, дозволяється витрачати на придбавання продуктів харчування і предметів першої потреби суму, що становить мінімальний розмір заробітної плати, а жінкам-інвалідам другої групи і тим, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах і місць позбавлення волі, — до 60% мінімального розміру заробітної плати і (частини 5 і 6 ст. 108 КВК). Всім іншим жінкам, які відбувають покарання у колонії з мінімальним або середнім рівнем безпеки, — за загальним правилом — до 100% і 80% мінімального розміру заробітної плати відповідно.
За порушення встановленого порядку відбування покарання | поміщення жінки в дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу можливе тільки до 10 діб. Вагітні жінки, ті, хто має дитину у будинку дитини, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не помішуються.
До жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні заходи і зброю, крім випадків, передбачених ч. З ст. 106 КВК України. Гамівна сорочка взагалі не може застосовуватися до засудженої жінки.
На підставі ст. 83 КК України суд може звільнити від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Законодавством передбачена відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 30 після них (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей _ 70 днів). Жінкам, віднесеним до 1 — 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 днів до пологів і 90 після них).
Таке звільнення застосовується до жінок, якщо вони: а) мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або б) мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. Після досягнення дитиною 3 років або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням, або направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Останнє буде у разі, якщо звільнена від покарання жінка відмовиться від дитини, передасть її у дитячий будинок, буде ухилятися від виховання дитини, догляду за нею, систематично вчинювати правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, або зникне з місця проживання.
Контроль за поведінкою таких жінок і жінок, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, здійснюється кримінально-виконавчими інспекціями за місцем їх проживання і регулюється розділом IV Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560.
Якщо жодна з зазначених підстав звільнення від відбування покарання не застосовується судом при постановці вироку, засуджені жінки з вагітністю понад 4 місяці або які мають при собі дітей віком до 3 років, направляються для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.
При цьому осіб, які вперше засуджені до позбавлення волі, направляють до Чорноморської колонії Одеської області, жінок, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, — до Чернігівської виправної колонії.
У 2004 р. в цих колоніях трималося 57 жінок, які мали дітей до 3-річного віку або народили їх у колонії. Для них згідно з законом (ч. З ст. 115 КВК України) створюються поліпшені житлово-побутові умови та встановлюються підвищені норми харчування. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися зі своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень. Матері-годувальниці і вагітні Жінки можуть одержувати додаткові продуктові посилки (передачі) у Кількості і асортименті, які визначаються медичними висновками.
Після досягнення дитиною 3 років вона, за згодою матері, може передаватися її родичам чи іншим особам (за рішенням органів опіки і піклування) або її направляють до відповідних дитячих закладів. Жінці у цих випадках надається право короткочасного виїзду за межі колонії для влаштування дитини у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше 10 діб (ч. 4 ст. 111 КВК України).
Якщо у матері дитини, яка досягла 3-річного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує 1 року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини у будинку дитини може бути продовжено адміністрацією колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення жінкою-матір'ю вимог режиму відбування покарання це рішення може бути скасовано.
Нині у виправних колоніях перебуває 5% жінок, які мають дітей віком до 3 років, 26% — віком до 14 років, у 6% жінок діти перебувають у будинках-інтернатах, 3% — позбавлені батьківських прав.
В останні роки приблизно 33% жінок суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком до 3 років (до 1 року — 2%, від 1 до 2 років — 10%, від 2 до 3 років — 21%), від 3 до 5 років — 34 %, від 5 до 8 років — 21%, від 8 до 10 — 7%, від 10 до 15 років — 6%. Можна стверджувати, що 11% жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55% вчинили злочини середньої тяжкості, а решта (приблизно 34% жінок) відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30% (коливання в різні роки становлять 2-3% ), абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж, значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 14% жінок покарання від 8 до 15 років. Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.
Вперше відбувають покарання у виді позбавлення волі 63% жінок, рецидивістки, тобто ті, хто має досвід перебування в місцях позбавлення волі неодноразово, складають 37%. Якщо на початок 90-х років рецидивістками серед жінок була кожна четверта жінка, яка відбувала |покарання не вперше, то нині це показник свідчить, що їх кількість значно збільшилася, в абсолютній кількості — майже в 3 рази. Під час перебування в місцях позбавлення волі руйнуються сім'ї, втрачаються соціально-корисні зв'язки, приблизно дві третини засуджених жінок зовсім не мають тривалих побачень з рідними, 40% не отримують посилок і передач, навіть не листуються, 6% не забезпечені житлом. Тому важливого значення набуває ефективна організація виховної роботи в колонії. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужіло оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму. У всіх колоніях створені кімнати психоемоційного розвантаження, психологи колоній проводять психодіагностичну і корекційну роботу, застосовують групові та індивідуальні заняття, тренінги із засудженими на підставі вивчення їх особистості за допомогою різних тестів, методик, залучають до самодіяльних організацій, культурно-масової, фізкультурно-оздоровчої роботи, до навчання у школах (на курсах) підготовки до звільнення.
В останні роки приблизно 35-40% жінок звільняється з установ виконання покарання умовно-достроково, кожна третя — відбуває призначений строк покарання повністю. Звільнення за амністією в різні роки має досить суттєві розбіжності: в 1993-1994 роках жодна жінка не була звільнена за цією підставою. Після прийняття в 1996 р. Закону України “Про застосування амністії в Україні” в цьому ж році звільнилося понад 38% жінок, у наступному (1997 р.) — понад 46%, у 1998 р. — 44%, у 1999 р. - 25%, у 2000 р. - на рівні 16%, у 2001 р. - 31%. Помилування протягом останніх 10 років застосовується лише до 2% жінок щорічно.
§ 2. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми
Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. На сьогодні це 11 виховних колоній, які входять до складу кримінально-виконавчої системи України; 10 з них виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно осіб чоловічої статі, які вчинили злочин у віці від 14 до 18 років (ч. 2 ст. 11, ст. 19 КВК України). Вони розташовані у Волинській (Ковельська), Дніпропетровській (Павлоградська), Донецькій (Маріупольська), Запорізькій (Мелітопольська), Луганській (Перевальська), Львівській (Самбірська), Полтавській (Кременчуцька), Рівненській (Лубенська), Тернопільській (Бережанська), Харківській (Курязька), Чернігівській (Прилуцька) областях. Серед них єдина в Україні Мелітопольська виховна колонія, куди направляються для відбування покарання засуджені неповнолітні жіночої статі.
За даними Державного департаменту України з питань виконання Покарань станом на кінець 2004 р. у виховних колоніях трималося близько 3 тисяч засуджених неповнолітніх.
Діяльність цих установ регламентує нове чинне кримінально-виконавче законодавство, відомчі накази, інструкції і розпорядження Державного департаменту України з питань виконання покарань, інші нормативні акти, що стосуються прав неповнолітніх. Вони базуються на загальновизнаних міжнародних актах — Мінімальних стандартних правилах ООН, що регламентують здійснення правосуддя відносно неповнолітніх (“Пекінські правила”), Конвенції ООН про права дитини, Правилах ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі, Керівних принципах ООН щодо запобігання злочинності серед неповнолітніх, які Україна, як член ООН і Ради Європи повинна імплементувати в своє законодавство.
За кримінально-правовими та соціально-демографічними чинниками склад засуджених неповнолітніх, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (питома вага осіб жіночої статі у загальній злочинності неповнолітніх дорівнює 4%) досить складний і має певні особливості. Так, у виховних колоніях у зазначений період перебувало за умисне вбивство близько 6% неповнолітніх чоловічої статі і вдвічі більше — близько 13% неповнолітніх жіночої статті; умисне тяжке тілесне ушкодження вчинили відповідно 3% юнаків і понад 4% дівчат, зґвалтування — на рівні 3 % в обох групах, розбій — 12% і 22%; пограбування — 12% і 10%; крадіжку — 57% і 42%; хуліганство — 3,1% і 3,4%; інші злочини — 4,1% і 2,5%.
Отже очевидно, що у структурі злочинності неповнолітніх осіб жіночої статі переважають (майже 60%) злочини насильницької спрямованості проти життя, здоров'я, честі та гідності особистості, вона є більш небезпечною порівняно зі злочинністю неповнолітніх чоловічої статі, де вчинено більше корисливих злочинів, дівчата “лідирують” навіть у таких, суто чоловічих злочинах, як убивство, розбій, хуліганство, беруть участь у зґвалтуванні.
Кримінальна активність серед різних вікових груп неповнолітніх чоловічої та жіночої статі має певні відмінності. Практично по 12% засуджених неповнолітніх і чоловічої, і жіночої статі має вік від 14 до 16 років, приблизно третя частина від всіх засуджених за віком — це неповнолітні від 16 до 17 років, 42% складають особи чоловічої і 32% жіночої статі від 17 до 18 років. Решта — це вихованці понад 18 років.
Найбільше суди застосовували покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 5 років — до 53% неповнолітніх чоловічої і 39% жіночої статі; п'ятій частині (21% і 22%) неповнолітніх призначений строк покарання становив більше 5 років; від 1 до 2 років — 10% і 16%, а від 2 до 3 років — 16% і 21% відповідно.
Покарання строком до 1 року було застосоване до зовсім незначної кількості неповнолітніх чоловічої статі, яка склала 0,5%.
Приблизно 97% засуджених неповнолітніх чоловічої і 99% жіночої статі відбувають покарання у виді позбавлення волі уперше, але раніше відстрочку виконання вироку мали відповідно 20% і 16% неповнолітніх правопорушників. Особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі два і більше разів становлять трохи більше 3%.
Соціально-педагогічна занедбаність, що властива значній частині неповнолітніх засуджених, здебільшого обумовлена тим, що до засудження близько 49% неповнолітніх чоловічої статі ніде не працювали і не вчилися, відносно дівчат цей показник складає майже 42%; практично половина з засуджених неповнолітніх мали неповну сім'ю, 20% взагалі не мали батьків (вони або померли, або були позбавлені батьківських прав), майже 7% неповнолітніх виховувалися в спеціальних закладах Міністерства освіти і науки — школах і училищах соціальної реабілітації.
Дослідження свідчать, що понад 70% тяжких злочинів вчиняються неповнолітніми у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, 10% неповнолітніх жіночої статі мають психічні проблеми і перебувають на обліку у психіатра, у 35% спостерігається невротичний синдром, схильність до суїциду, у 50 % — нестабільний емоційний стан, лише 5% від всіх засуджених емоційно стабільні. Майже 65% неповнолітніх злочинниць виходять з неблагополучних сімей, 10% — круглі сироти, у 78% рівень освіти не відповідає віку, зростає кількість вихованок з низьким інтелектом.
Така характеристика контингенту виховних колоній вимагає виваженого підходу до процесу виконання кримінального покарання відносно неповнолітніх, розробки і реалізації комплексних соціально-виховних та індивідуальних програм на підставі глибокого вивчення особистості засуджених, врахування причин і умов їх антисоціальної спрямованості, застосування ефективних коригуючих заходів для виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх, запобігання вчиненню ними нових злочинів як під час відбування покарання, так і після звільнення.
Головною метою виправлення і ресоціалізації неповнолітніх засуджених є формування у них почуття відповідальності, гідності, навичок, що створюють готовність до самокерованої правослухняної поведінки і сприятимуть скорішому поверненню їх у суспільство, допоможуть дотримуватися закону і власними силами задовольняти свої життєві потреби після звільнення, тобто надання якнайбільше можливостей для свідомого відновлення підлітка в соціальному статусі повноправного члена суспільства.
Для досягнення цієї мети у виховних колоніях діє комплексна система заходів, спрямована на забезпечення відповідних умов життя засуджених, згідно з нормами, прийнятими у суспільстві, зведення до мінімуму негативних наслідків позбавлення волі та різниці між життям в ув'язненні та на волі, зміцнення соціально-корисних зв'язків із рідними, громадськістю для успішної інтеграції у суспільне життя після звільнення.
Певних особливостей у просторовій структурі виховних колоній не спостерігається, вони так само, як і виправні колонії, збудовані за типовими проектами, обладнані сучасними інженерно-охоронними засобами, їх територія розмежована на дві ізольовані зони — житлову і виробничу та структурні дільниці. У виховних колоніях таких дільниць три: карантину, діагностики і розподілу, ресоціалізації і соціальної адаптації. Кожна з дільниць ізольована одна від одної, кожна обладнана кабінетами для вихователів, спальними приміщеннями, кімнатами для приймання їжі, кімнатами виховної роботи, приміщеннями для зберігання особистих речей.
У житловій зоні розміщуються гуртожитки, школа, бібліотека, центр психоемоційного розвантаження, ларьок, їдальня, лазня з пральнею, перукарня, робочі кабінети керівництва установи та відповідних служб.
У виробничий зоні розміщується професійно-технічне училище та виробничі майстерні. Обов'язковою умовою у виховних колоніях є обладнання спортивних майданчиків з необхідним комплексом спортивного інвентарю, передбачений плац для шикування всіх засуджених колонії. Для вихованців створюються поліпшені житлово-побутові умови, які повинні відповідати правилам санітарії та гігієни, вони розмішуються у гуртожитках, норма житлової площі для них складає 4 кв. метри, кожний з них має своє спальне місце і постільні речі (ч. 1ст. 115 КВК), для них, порівняно з дорослими, застосовуються підвищені норми харчування, з більшою калорійністю.
Слід зазначити, що на відміну від дорослих засуджених неповнолітнім харчування, одяг, взуття, білизна, комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
Існують певні відмінності в міжособистісних стосунках неповнолітніх і адміністрації виховної колонії, представники якої звертаються до засуджених на “ти”, називають їх по імені, або “ вихованець”, “вихованка”.
Основні вимоги режиму, передбачені ст. 102 КВК України, обумовлюють створення певного укладу життя у виховних колоніях, проте серед режимних особливостей можна виділити такі:
1) неповнолітні мають право витрачати на місяць до 100% мінімального розміру заробітної плати для придбання за безготівковим розрахунком продуктів харчування і предметів першої потреби, причому не тільки за гроші, що зароблені в колонії (загальне правило для всіх засуджених), але також за гроші, одержані за переказами, за рахунок пенсій та іншого доходу (ч. 1 ст.108, ч.І ст.143 КВК).
2) одержувати протягом року 9 посилок або передач і 4 бандеролі;
3) одержувати протягом року 12 короткострокових(щомісяця) і 4 (один раз на три місяця) тривалих побачень з близькими родичами.
Кімнати для короткострокових побачень неповнолітніх мають деякі відмінності в обладнанні порівняно з такими ж самими для дорослих засуджених.
При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше 1/4 частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено: а) додатково витрачати на місяць гроші в сумі 60% мінімального розміру заробітної плати, б) додатково одержувати протягом року 3 посилки (передачі) і 4 бандеролі; в) Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р. передбачає новелу у поліпшенні умов неповнолітніх — можливість додатково одержувати раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії в населеному пункті за місцем дислокації колонії у супроводі батьків чи інших близьких родичів (ч. 2 ст. 143 КВК). Таке побачення надається за рахунок короткострокових побачень і не може перевищувати 8 годин. У всякому разі його закінчення повинно відбутися не пізніше 20 години. Порядок надання таких побачень, права і обов'язки засудженого, процедура оформлення регулюються п. 48 розділу IX Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання;
4) у зв'язку з винятковими особистими обставинами, а саме: смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї, неповнолітньому засудженому може бути дозволено виїхати за межі колонії на строк не більше 7 діб (не включаючи часу, необхідного для проїзду (не більше 3 діб) в обидва кінці (ч. 1 ст. 111 КВК України). Треба зауважити, що навіть при зазначених обставинах одержання дозволу на виїзд можливе лише за умови додержання вимог режиму і відсутності стягнень;
5) за сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися загальні заходи заохочення щодо всіх засуджених, передбачені ст. 130 КВК, і окрім них — спеціальні, які застосовуються тільки для неповнолітніх (ст. 144 КВК), а саме: надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії. Це також новела в діючому кримінально-виконавчому законодавстві, розрахована на стимулювання засуджених підлітків до належної поведінки, прагнення якнайшвидше звільнитися від відбування покарання. Тому таке право в переважній більшості надається тим засудженим, які тримаються у дільниці соціальної адаптації виховної колонії, куди, як відомо, переводять вихованців, які твердо стали на шлях виправлення і яким До звільнення залишилось не більше 6 місяців. Кількість засуджених, які одночасно виводяться за межі колонії, не може бути більшою 15 чоловік. Вони мають право в установленому порядку зняти кошти зі своїх особових рахунків для оплати квитків на відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів. І в цьому випадку засуджені мають повернутися до колонії не пізніше 20 години, а тривалість виходу за межі колонії не може перевищувати 8 годин (ст. 144 КВК);
6) за порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до неповнолітніх засуджених можуть застосовуватися заходи стягнення у вигляді попередження, догани, суворої догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії, скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК, а також поміщення в дисциплінарний ізолятор з виведенням на роботу або навчання чи без нього на строк до 10 діб;
7) так само, як і до дорослих засуджених, до неповнолітніх, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників, у разі втечі з-під варти, чинять інші насильницькі дії, можуть застосовуватися заходи безпеки, причому фізичний вплив, зброю, сльозоточиві речовини, гумові кийки, гамівну сорочку до неповнолітніх застосовувати заборонено, окрім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, що загрожує життю, здоров'ю
персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору. Спеціальні засоби, їх види, інтенсивність застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника. Наручники до неповнолітніх злочинців застосовуються у загальному порядку, передбаченому ст. 106 КВК та розділом XII п. 60 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарання;
8) згідно зі ст. 147 КВК засуджені, які досягай 18-річного віку, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Це питання вирішується Державним департаментом України з питань виконання покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах неповнолітніх. Проте з метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання такі за
суджені (за рішенням педагогічної ради і постановою начальника виховної колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх) можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними 22 років. На сьогодні 17% неповнолітніх
чоловічої статі і 23% жіночої статі, яким виповнилося 18 років, продовжують відбувати покарання у виховних колоніях, і на них поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених;
9) неповнолітні особи, які звільнені від відбування покарання, направляються до постійного місця проживання в супроводі родичів або працівника виховної колонії (ч. З ст. 157 КВК України).
Суспільно-корисна праця, професійно-технічне та загальноосвітнє навчання неповнолітніх входять до складу основних засобів їх виправлення та ресоціалізації (ст. 6 КВК), значною мірою сприяють корисній зайнятості вихованців, мають значення для застосування до них умовно-дострокового звільнення, сприяють прискоренню процесу соціальної адаптації після відбуття покарання, запобіганню рецидивної злочинності. Організації і залученню засуджених до праці і навчання у виховних колоніях приділяється значно більше уваги порівняно з іншими установами виконання покарань. До того ж наявність роботи в колонії, можливість заробити кошти і витрачати їх для придбавання додаткових продуктів харчування, предметів першої необхідності особливе значення має для тих вихованців, хто залишився без батьків, не одержує посилок та передач. Практично кожна виховна колонія має своє власне виробництво, цехи або навчально-виробничі майстерні, підсобне господарство.
Працевлаштування у виховних колоніях повинно дотримуватися вимог трудового законодавства, правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії (ч. З ст. 119 КВК); неповнолітніх заборонено використовувати на важких, роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, у вихідні дні, у нічний час (статті 190,192 КЗпП України). Для неповнолітніх встановлена скорочена тривалість робочого часу: для осіб віком від 15 до 16 років — 24 години на тиждень, віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП України). Час початку і закінчення роботи визначаються адміністрацією колонії.
Праця неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки, перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі неповнолітніх, встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Неповнолітні можуть залучатися до праці безоплатно тільки у випадках, передбачених ч. 5 ст. 118 КВК, а саме — виконуючи роботи з благоустрою колонії і прилеглих до неї територій, поліпшення своїх житлово-побутових умов, допоміжних робіт із забезпечення колонії продовольством. Причому ці роботи виконуються в порядку черговості, в неробочий час і не більше як 2 години на день. Неповнолітнім засудженим на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75% нарахованого їм місячного заробітку (ч. 2 ст. 120 КВК). Всі працюючі вихованці щорічно зобов'язані проходити медичний огляд (ст. 191 КЗпП України).
Використання праці неповнолітніх засуджених не має на меті отримання прибутку підприємствами виховної колонії, а спрямоване, передусім, на здобуття вихованцями навичок праці та спеціальності. Оскільки переважна більшість неповнолітніх потрапляють до місць позбавлення волі, не маючи ніякої професії, вони отримують її у виховних колоніях. При них функціонують професійно-технічні училища або їх філії, підпорядковані Міністерству освіти і науки України, які готують фахівців більш як 20 робочих професій. За даними Департаменту України з питань виконання покарань протягом останніх трьох років понад 2000 вихованців отримали свідоцтва про присвоєння робочої кваліфікації, вживаються заходи до підвищення і переорієнтації професійної підготовки неповнолітніх засуджених на підготовку фахівців за спеціальностями, які користуються попитом на сучасному ринку праці.
Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосудця стосовно неповнолітніх(“Пекінські правила”), Європейські тюремні правила спеціально наголошують на тому, що освіта засуджених має бути інтегрована в освітню систему країни, кожна установа має запроваджувати програми освіти, які розширюють перспективи успішної соціальної реінтеграції, сприяють поліпшенню поведінки, посиленню почуття власної гідності, допоможуть неповнолітнім здобути повноцінну освіту, продовжити навчання і знайти своє місце у суспільстві.
Для нормативного врегулювання цього питання Державним департаментом України з питань виконання покарання разом з Міністерством освіти України підготовлено і затверджено Положення про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи (спільний наказ № 154/55 від 1 березня 2002 р.).
Більше 80% неповнолітніх, які відбувають покарання у виховній колонії, не мають загальної середньої освіти, тому для них створені середні загальноосвітні школи трьох ступенів. У школах створені комп'ютерні класи, організовано роботу 100 предметних гуртків, які відвідують близько 2000 учнів. Для педагогічне занедбаних осіб, тих, хто не вміє читати і писати, які ніде і ніколи не вчилися, організовані класи вирівнювання знань. Підручниками, зошитами та письмовим приладдям вихованці забезпечуються безоплатно(ч. З ст. 125 КВК). Нині щорічно понад 400 засуджених неповнолітніх отримують базову, а близько 300 — повну загальну середню освіту. В сучасних умовах з'являється можливість одержання вищої освіти, наприклад, в 2001 році управління ДДУПВП в Луганській області ухвалило угоду з Луганською філією Міжнародної Академії управління персоналом про можливість набору студентів з числа молодих засуджених.
На період проходження державної підсумкової атестації вихованці звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством (ч. 2 ст. 126 КВК, ст. 211 КЗпП України).
Професійно-технічне і загальноосвітнє навчання заохочується і враховується при визначенні ступеня виправлення засуджених (ч. 4 ст. 126 К.ВК), тому педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних закладів надають вагому допомогу адміністрації колонії в соціально-виховній роботі з ними.
Соціально-виховна робота, спрямована на стимулювання правослухняної поведінки вихованців, здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням психічного стану і ступеня соціальної занедбаності, можливостей виховних функцій всіх основних засобів виправлення і ресоціалізації, заходів заохочення і стягнення, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також безпосереднього залучення засуджених до самовиховання. Участь засуджених у виховних заходах, що проводяться у виховних колоніях, заохочується, враховується при визначенні ступеню їх виправлення (ст. 123 КВК).
Нова філософія виконання покарань стосовно неповнолітніх передбачає, що нині виховний процес — це органічне поєднання виховної, соціальної і психологічної роботи, яка впливає на духовний і фізичний розвиток засуджених, корегує їхню поведінку з метою досягнення позитивних змін особистості, зниження психотравмуючого впливу умов відбування покарання, допомагає у вирішенні соціальних проблем, сприяє поновленню і розвитку соціальне корисних зв'язків, підготовці до життя після звільнення. Великі надії при цьому покладаються на психологічну службу установ виконання покарання, співпрацю з громадськими та релігійними організаціями (“Донецький меморіал”, “Мелітопольський меморіал”, Харківська правозахисна група, монастир Сави Освяченого православної церкви та ін.), діяльність міжнародного фонду “Відродження” щодо реалізації проектів програми “Сприяння реформуванню пенітенціарної системи в Україні”, центри соціальних служб для молоді та їх служби супроводу в різних регіонах, з комплексними та спеціальними програмами допомоги неповнолітнім, заклади соціальної реабілітації для осіб, звільнених з місць позбавлення волі.