Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.2.Окупована Україна в планах Німеччини
Українське питання напередодні Другої світової війни було ще більш заплутаним, ніж у 1914 році. Його вирішення впливало на долю щонайменше чотирьох держав, до складу яких входили українські етнічні землі у міжвоєнний період (Польща,Чехо-Словаччина,Румунія та СРСР) .
З приходом у 1933 р. до влади в Німеччині націонал-соціалістичної партії, лідери якої відкрито декларували необхідність геополітичних змін у Європі, "українська проблема" набула нового звучання в устах європейських дипломатів, політиків і журналістів.
Стороною, яка відразу включила "українське питання" до порядку денного, була Німеччина. Нацистська партія Німеччини, яка прийшла до влади в країні 1933 року, бачила Україну складовою "життєвого простору на Сході". Гітлер наголошував: «Певна річ, така територіальна політика не може бути здійснена в Камерунах, але винятково в Європі». «Тому для Німеччини єдина можливість проведення здорової територіальної політики полягає тільки у здобутті нової землі в самій Європі... Слід ясно розуміти, що ця мета може бути досягнутою тільки шляхом війни» . «Але якщо сьогодні ми говоримо про нові землі в Європі, то насамперед можна мати на увазі тільки Росію та підвладні їй прикордонні держави» . Під останніми нацистський фюрер розумів західні республіки СРСР, в тому числі й Україну.
У промові на велетенському щорічному партійному зібранні нацистів у Нюрнберзі у вересні 1936 р., він вигукував: «Якби ми мали в нашому розпорядженні незліченні сировинні багатства Уралу, ліси Сибіру, і якби безкраї родючі рівнини України були в межах Німеччини — ми б мали все». Про винятково важливе місце України в завойовницьких планах нацистів фюрер підтвердив перед початком Другої світової війни: «Все, що я роблю, спрямовано проти Росії. Мені потрібна Україна!»
«В основному, — вів далі Гітлер, — перед нами зараз стоїть завдання розрізати велетенський пиріг відповідно до своїх потреб, щоб ми могли: по-перше, опанувати його; по-друге, управляти; по-третє, експлуатувати». «Основні принципи: ніколи знову не повинне стати можливим утворення воєнної держави на захід від Уралу, Німеччина сама бере на себе захист цього простору від усіх можливих небезпек... Тільки німець має право носити зброю, а не слов’янин — не чех, не козак або українець» .
На відміну від Гітлера, Альфред Розенберг,котрого фюрер призначив своїм «уповноваженим для централізованого розв’язання проблем східноєвропейського простору»,будучи офіційним ідеологом нацистської партії,у зовнішній політиці мав швидше традиційні імперіалістичні погляди,аніж екстремістські. Рейхміністр дотримувався поміркованої політики щодо поневолених народів окупованої території СРСР,розуміючи необхідність налаштувати їх лояльно до німців. Він говорив: «На Україні нам слід розпочати з культурних справ; там ми повинні були б розбудити історичну свідомість українців, заснувати університет у Києві і т.ін.»
До речі, відносно культурного життя А.Розенберг дотримувався лояльності. Його позиція чітко викладена в розпорядженні від 10 квітня 1942 р. «Про ставлення до культури українців». Рейхміністр говорив: «Метою нашої політики є залучення українського населення до добровільного співробітництва,а це вимагає терплячого ставлення до притаманної їм культури. Надмірне обмеження … культурних проявів українців може потягти за собою не радісне ставлення до праці,а відразу до неї,замість залучення населення на свій бік – пасивний опір». Проте Гітлер,вважаючи українців людьми другого сорту,принципово ставив на провокування освітньої та культурної деградації українського етносу,щоб паралізувати можливі визвольні рухи. «Було б помилкою, - говорив він, - дати освіту місцевим людям… І я зовсім не прихильник створення університету в Києві. Було б краще не вчити їх навіть читати…Якщо росіяни,українці,киргизи та інші умітимуть читати й писати,це може нам тільки нашкодити». З Гітлером цілком погоджувався Гіммлер,заявляючи,що «принципова лінія абсолютно ясна – цьому народу не треба давати культуру».
«Також на Україні слід заохочувати певні прагнення до незалежності,» - говорив Розенберг. На його думку,мета Німеччини повинна узгоджуватися з прагненнями українців до свободи,але коли і як буде створена держава українського народу «говорити … немає сенсу».
Щодо українського населення А.Розенберг дійшов висновку,що ці стосунки мають бути прихильними з економічних причин:було б краще ,на його думку, «співпрацювати з 40-ка млн. українців,ніж приставити до кожного українського селянина по солдатові».
Однак,вище гітлерівське керівництво Німеччини відкинуло плани А.Розенберга щодо окупованих східних територій. А погляди рейхміністра Сходу на українське питання спровокувало гострі суперечки з Еріхом Кохом – прихильником жорсткого окупаційного курсу в Україні. У свої виступах Кох завжди підкреслював:ніякої самостійної України не існує;німці увійшли в Україну не для того,щоб зробити її вільною,а щоб забезпечити собі «життєвий простір» і постачання до Німеччини необхідних товарів. Особливо переймався Е.Кох демографічною проблемою,маючи на меті різко знизити загальну чисельність українців,бо інакше з часом «німецький народ буде притиснутий до стіни біологічною силою цього народу». Своїм підлеглим він постійно втокмачував, що доля українців — бути рабами німців, «білими неграми»; що всі ті, хто становитиме навіть потенційну загрозу для панування окупантів над Україною, мусить знищуватися фізично. Головне місце серед ворожих окупантам сил, на думку Коха (як і Гітлера), займала національна інтелігенція, отже, вона перша підлягала винищенню.
Гітлерівський сатрап не робив таємниці зі своїх поглядів, та їх і не можна було приховати, бо вони втілювалися у конкретні дії окупаційної влади. Публічні висловлювання Коха перед німцями про те, що немає ніякої України, а є лише німецька колонія, що батіг — це найнеобхідніший атрибут управління нею, про українців як «недолюдей» швидко ставали відомими.
Апогеєм масового нищення людей на територіях Сходу мало стати виконання грандіозної програми етноциду, розробка якої почалася відразу після розгрому та окупації Польщі. 7 жовтня 1939 р. Гітлер підписав декрет про посилення німецької нації. Зокрема, передбачалось повернути з-за кордону німецьких громадян та фольксдойчів, створити нові німецькі колонії та нове німецьке селянство. Саме цей декрет започаткував усі наведені вище та ряд інших людожерлих директив і наказів, що їх виконання стало змістом німецької політики в окупованій Україні. Саме він поклав початок створенню і запустив у дію механізм знелюднення східних територій — від розстрілу заручників до газових камер — «фабрик смерті».
Замисливши здобути нові величезні території на Сході, Гітлер дивився на них як на простір для зростання німецького сільського населення, котре вважав найціннішою частиною нації. Тому посилення німецької нації бачилося як зростання німецького сільського населення, але не в самій Німеччині, бо там уже всі ґрунти розібрано. Україна завжди розглядалася з Німеччини як ідеальний регіон для сільського господарства. Тому вона не могла не стати об’єктом виняткового значення у майбутній нацистській політиці онімечення Сходу. Українському народові це несло особливу загрозу.
Зробившись райхскомісаром із проблем посилення німецької нації, Гіммлер негайно створив відповідний райхскомісаріат також у системі СС. Його плановий відділ заходився розробляти план понімечення Сходу, що дістав назву генерального плану «Ост» (Схід).
Генеральна ідея плану полягала в тому, що слов’янське населення в основній своїй масі підлягало депортації до Сибіру, а на його місце мали селитися німці та люди інших національностей германського кореня. Відомі тільки фрагменти плану «Ост». Зокрема, в них фігурує Галичина, з якої планувалося депортувати 65 % місцевого населення
В Україні німців у першу чергу цікавила важка промисловість,вугілля,залізорудна сировина та сільськогосподарська продукція. Рейх планував щорічно вивозити з України по 240 тис. т цукру,а з території СРСР по 10-11 млн. т зернових культур,400 тис. т олії..
Було розроблено нові принципи політики на Сході. «Ми завоювали неосяжні території на Сході з тим, — говорилося там, — щоб закріпитися тут на тисячоліття. Конкретно це означає: після перемоги німецької зброї на просторах від Карпат до Волги має розквітнути нова арійська імперія... Звичайно, програма перебудови світу такого грандіозного розмаху вимагатиме не лише гігантських фізичних зусиль, а насамперед — граничної твердості духу. Саме тому не міністерським чиновникам, а білявим бестіям із чорного корпусу СС фюрер довірив створення передумов великого переселення нордичної раси — вивільнення життєвого простору. Отож найвищим обов'язком кожного з нас на Сході віднині буде масове знелюднення завойованих територій. Ви повинні убивати якомога більше й ефективніше винищувати тутешніх унтер-меншів!»