Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 7
КПЗК
Тема 3. КОНСТИТУЦІЇ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Лекційні питання:
1. Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості.
2. Порядок внесення змін і доповнень до конституції.
3. Еволюція змісту конституцій.
4. Конституційний контроль в зарубіжних країнах.
ФУНКЦІЇ, ЮРИДИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
➧ Конституція (від латинського слова constitutio — встанов лення, твердження) — це основний закон держави, який прий мається в особливому порядку, має вишу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію орга нів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.
У науці конституційного права поняття конституції має 2 значення. Зазвичай розрізняють формальну і матеріальну кон ституцію. Різні автори вкладають неоднаковий зміст в ці по няття.
➧ У західноєвропейській науці під конституцією у формальному значенні, як правило, розуміється закон, що приймається і змі нюється в особливому порядку і має вищу юридичну силу в порівнянні з іншими нормативними актами.
➧ Під конституцією в матеріальному значенні розуміється су купність норм, предметом регулювання яких є головним чином організація державної влади. При цьому не має значення по ходження норм: чи містяться вони в одному особливому правовому акті, декількох актах або взагалі є нормами неписа ного, судового і звичаєвого права. Головне — це їх зміст, предмет регулювання. За такого широкого розуміння можна говорити про наявність конституції в будь-якій державі, наприклад, в рабовласницькій чи феодальній.
Проте в сучасній зарубіжній конституційній доктрині існує і інший підхід, при якому проблема переноситься в абсолютно іншу площину. Мова йде не про співвідношення форми і змісту, а про співвідношення формальної (юридичної) і реальної (фак тичної) конституцій. Подібний підхід переважає в російській науці конституційного права.
➧ За такого підходу під конституцією у формальному значенні розуміється юридична конституція, тобто основний закон держави (має вишу юридичну силу щодо всіх інших законів і інших нормативно-правових актів), що закріплює основи організації державної влади і правовий статус особи.
➧ У матеріальному значенні це — фактична конституція, реаль ний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою і суспільством.
Юридична і фактична конституції не завжди збігаються.
➧ Ті положення юридичної конституції, які збігаються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, а ті, які не узгоджу ються, — фіктивними. Розбіжності між юридичною і фактичною конституцією, як правило, є результатом зміни співвідношення політичних сил порівняно з тим, що існувало на момент її прийняття.
Фіктивність конституцій характерна також для країн з авто ритарним і особливо з тоталітарним політичним режимами, де демократичні норми, закріплені в конституції, покликані при ховати антидемократичну сутність режиму.
Наука конституційного права не обмежується наведеними вище значеннями терміна "конституція".
Серед інших визначень цього терміна найбільш цікавим уявляється визначення конституції як системи обмежень дер жавної влади шляхом проголошення і забезпечення прав і свобод громадян. Це визначення має своєю основою загальну ідею конституціоналізму як форми державного правління, яке обмежене і базується на основному законі.
У сучасній науці конституцію розглядають як юридичний, політичний та ідеологічний документ.
➧ Суть конституції як юридичного документа полягає в її особ ливому змісті, вищій юридичній силі, ролі як юридичної основи законодавства, що має підвищену стабільність.
➧ Як політичний документ конституція закріплює співвідно шення соціальних сил в суспільстві, їх боротьбу і співпрацю, досягнутий компроміс, або панування певних верств населення, регулює політичний процес в суспільстві.
➧ Як ідеологічний документ конституція в концентровано му вигляді відображає пануючу в суспільстві або прийняту його керівними силами соціально-політичну доктрину, певний світогляд.
➧ Зміст конституції визначається об'єктом регулювання. За загальним правилом конституціями регулюються суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави і безпосередньо пов'язані із здійсненням державної влади. Це відносини між людиною, суспільством і державою та основоположні засади, що визначають устрій держави і порядок його функціонування. Окрім цього в конституціях, як правило, містяться відмітні особливості, характерні для конкрет ної країни.
Основний закон має соціальний і юридичний зміст.
♦ Соціальний зміст конституції — це конкретизація її соціаль ної суті, що відображає основи існуючого ладу (вони залежать від того, які конкретні соціальні сили визначають шляхи розвит ку держави) і специфічні національні особливості конкретної країни.
♦ Правовий, юридичний зміст конституції — це сукупність норм, інститутів і принципів, що закріплюють основи суспіль ного і державного устрою, основні права громадян.
➧ Структура конституції — це спосіб її внутрішньої по будови, тобто порядок об'єднання конституційних норм в певні комплекси — розділи і послідовність їх розміщення.
➧ Функції конституції: юридична, політична, ідеологічна.
♦ Юридична функція конституції полягає в тому, що це — основний закон, головне джерело права держави, що знаходиться в основі всієї системи правового регулювання суспільних від носин.
♦ Політична функція полягає в тому, що конституція визначає устрій держави, її відносини з окремими людьми і їх групами, слугує правовою основою політичної системи.
♦ Ідеологічна функція полягає в тому, що конституція, як найбільш авторитетний закон, звертається до визнаних в суспіль стві цінностей і спонукає людину цих цінностей дотримуватись і захищати.
➧ Юридичні властивості конституцій — це ознаки, які від різняють їх від інших актів законодавства, зокрема:
1. Верховенство в системі законодавчих актів держави.
2. На нормах і принципах конституцій базується поточне законодавство.
3. Закони і інші нормативно-правові акти повинні прийма тися на основі конституції і відповідати їй.
4. Норми конституції є нормами прямої дії.
5. Дія конституції поширюється на всю територію держави.
6. Особливий порядок змін і доповнень.
7. Особливий правовий захист.
➧ Щодо класифікації конституцій за різними критеріями існують наступні основні підходи.
♦ Згідно сучасним підходам за соціальними ознаками розмежо вують напівфеодально-теократичні конституції (Бруней, Катар, Саудівська Аравія), конституції капіталістичного суспільства, конституції тоталітарного соціалізму і постсоціалістичні кон ституції.
♦ Класифікація конституцій за юридичними ознаками здій снюється за наступними критеріями.
1. За структурою:
а) консолідовані;
б) сконсолідовані.
2. За формою:
а) писані;
б) неписані.
3. За порядком видання:
а) октройовані (даровані);
б) прийняті представницьким органом (установчими зборами; парламентом);
в) схвалені на референдумі.
4. За способом зміни:
а) гнучкі;
б) жорсткі;
в) змішані.
5. За періодом дії:
а) постійні;
б) тимчасові.
6. За цілями:
а) програмного характеру;
б) констатуючі.
7. З точки зору державного устрою:
а) конституції федеральних держав;
б) конституції унітарних держав;
в) конституції суб'єктів федерації;
г) конституції автономій політичного характеру.
➧ Реалізація конституційних норм, тобто здійснення їх розпо ряджень на практиці здійснюється в наступних формах — засто сування, використання, виконання і дотримання.
➧ Застосування конституційних норм здійснюється органами державної влади і посадовими особами. Основним способом застосування є прийняття законів і інших нормативно-правових актів.
➧ Дотримання конституційних норм має місце тоді, коли суб'єк ти конституційних правовідносин утримуються від здійснення дій, заборонених конституцією.
➧ Виконання конституційних норм відбувається у тому ви падку, коли суб'єкти конституційних правовідносин виконують покладені на них конституційні обов'язки.
➧ Використання конституційних норм відбувається у тому ви падку, коли суб'єкти конституційних правовідносин на свій розсуд, бажання використовують надані їм права.
2. Порядок ухвалення конституції та внесення до неї змін і доповнень
Двохсотрічна історія конституціоналізму виробила декілька способів ухвалення (прийняття) конституцій.
➢ Найбільш демократичними способами прийняття конституцій є установчі збори (конституційна асамблея, конвент) і рефе рендум. Наприклад, чинна Конституція США була розроблена і прийнята конвентом, що засідав за закритими дверима у Філадельфії з 14 травня по 17 вересня 1787 р. Так само була прийнята Конституція Франції 1848 p., чинна Конституція Норвегії і деякі інші конституції. Установчими зборами (з різни ми назвами) були схвалені і прийняті конституції Італії, Індії, Португалії та деяких інших держав.
Установчі збори іноді продовжують свою діяльність як пар ламент (Греція 1975 p.).
➢ Як спосіб ухвалення сучасних конституцій часто використо вується референдум. При цьому він виступає як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді референдуму передує під готовка і схвалення конституції установчими зборами (Румунія). Як правило, проект конституції готує спеціальна комісія (Ірлан дія, Іспанія, Данія), іноді розробку контролює уряд (Франція, Туреччина, Росія).
Ухвалення конституції на референдумі ще не означає, що конституція буде демократичною. Все залежить від розстановки політичних сил.
➢ Досить часто конституції приймаються парламентами, най частіше 2/3 голосів. Так були прийняті конституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, переважної більшості держав Центральної і Східної Європи, держав СНД.
➢ Історично відомий і такий спосіб прийняття конституції, як договір. Одним з перших таких договорів був Конституційний акт Вюртемберга 1819 р. Результатом договору була Конституція СРСР 1924 р.
У балканських країнах, що звільнилися від Османського іга в XIX ст., посаду глави держави виборні збори пропонували іноземним династіям за умови, якщо вони будуть згодні з кон ституціями (конституції Німеччини 1844 p., Румунії 1866 p., Болгарії 1879 p.).
➢ Октроювання — дарування конституції одностороннім актом глави держави, зокрема, Франція — Хартія 1814 р. Людовіка XVIII французькому народу, Японія — 1889 p., Марокканська конституція - 1911 p., Абіссінська - 1937 р. Октройованими є конституції Бахрейна, Йорданії, Кувейту, Саудівської Аравії, глави держави яких (монархи) зберігають значні повноваження.
Після Другої світової війни октройованими почали нази ватися конституції, що дарувалися метрополіями їхнім колишнім колоніям. Таких держав — десятки.
✔ За способом внесення змін конституції поділяються на гнучкі, жорсткі і змішаного типу.
♦ Гнучкі конституції змінюються звичайними законами. Як правило, це конституції частково писані (Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль).
♦ У конституціях змішаного типу різні частини можуть змінюва тися по-різному. У індійській конституції ряд положень зміню ється за рішенням 2/3 присутніх і голосуючих членів обох палат парламенту з подальшим схваленням не менше ніж половиною законодавчих зборів штатів. Окремі положення змінюються за пропозицією президента простою більшістю голосів в обох палатах парламенту.
♦ За загальним правилом, з метою забезпечення стабільності основного закону передбачається спеціальна ускладнена про цедура внесення до нього змін і доповнень. Такі конституції називають жорсткими.
Найбільш поширений спосіб внесення змін в текст консти туції — проста заміна колишніх положень щойно схваленими.
Проте іноді поправки публікуються окремо (наприклад, в США).
Внесення поправок, як правило, є результатом зміни спів відношення політичних сил в суспільстві.
У ряді конституцій міститься заборона їх перегляду у разі надзвичайного стану в країні.
Іноді включаються норми, забороняючі відміняти певні по ложення конституції. Найчастіше це стосується скасування або обмеження чинних прав і свобод.
3. ЕВОЛЮЦІЯ ЗМІСТУ КОНСТИТУЦІЙ
Загальносвітовий процес розвитку конституцій пройшов 3 етапи і нині знаходиться на четвертому. На різних етапах від бувалася еволюція соціального і юридичного змісту конституцій.
➢ Перший етап почався з моменту ухвалення сучасних консти туцій і тривав до Першої світової війни і формування так званих соціалістичних держав. Конституції, прийняті у цей період називають старими. Більшість з них вже не чинні. Чинними залишаються конституції США (1878 p.), Норвегії (1814 p.), Нідерландів (1815 p.), Бельгії (1831 p.), Люксембургу (1868 p.), Швейцарії (1874 p.), Австралії (1900 р.) тощо.
Обсяг конституційного регулювання в них обмежується переважно особистими і деякими політичними правами громадян, а також питаннями організації і діяльності органів державної влади. Проте в міру розвитку суспільства спостерігалася тен денція до соціалізації. На початку XX ст. посилення соціально-класових конфліктів призвело до того, що починають регулю ватися основи всього суспільного устрою, включаючи його політичну, економічну, соціальну і духовно-культурну під системи. Конституційні права і свободи доповнюються со ціально-економічними і соціально-культурними правами і свободами. Як приклад можна привести конституцію Мекси канських Сполучених Штатів (1917 p.), де є спеціальний розділ про працю і соціальне забезпечення та розділ про гарантії прав людини.
➢ Другий етап охоплює проміжок часу між двома світовими війнами. З'являються нові країни, в яких були прийняті кон ституції. На сьогодні з прийнятих у цей період конституцій чинними залишаються конституції Фінляндії (1919 p.), Австрії (1920 p.), Ірландії (1937 p.). Ці конституції прийнято назвати новими. У цей час окремі країни Азії і Африки отримали так звані колоніальні конституції. Були прийняті конституції в республіках, що входили до складу СРСР. У них почали ре гулюватися нові сфери суспільних відносин, зокрема, сфера соціально-економічних прав, ідеології. Слід зазначити, що багато норм соціалістичних конституцій були фіктивними, оскільки вони не реалізовувалися на практиці.
➢ Третій етап почався після Другої світової війни і тривав до 80-90-х років XX ст. Серед конституцій, прийнятих в цей час можна назвати конституції Ісландії (1944 p.), Франції (1946 p., 1958 p.), Італії (1947 p.), Японії (1947 p.), ФРН (1949 p.), Греції (1952 p., 1967 p., 1975 p.), Данії (1953 p.), Португалії (1976 p.), Іспанії (1978 p.), Туреччини (1982 p.). У Азії, Африці, Латинській Америці і Океанії після розпаду колоніальної системи виникло більше 130 нових держав. Приймалися і оновлювалися консти туції соціалістичних держав.
На цьому етапі в конституціях більше уваги стало приділятися регулюванню соціальних відносин. У соціалістичних країнах вводяться норми про керівну роль політичних партій. Встанов люються конституційні гарантії діяльності профспілок, інших громадських організацій.
Спостерігається загальна тенденція до демократизації. До середини XX ст. було здійснено перехід від цензового до загального і рівного виборчого права. Розвивається інститут омбудсманів, тобто парламентських уповноважених з прав людини.
Певною мірою можна говорити про тенденцію інтернаціона лізації, тобто про зближення конституційного права з міжна родним публічним правом.
Спостерігається також тенденція до регіонального зближен ня держав і створення спільних органів (наприклад, акт, що регулює вибори до Європейського парламенту).
➢ Четвертий етап почався у 80—90-х роках XX ст. і триває до сьогодні. Він пов'язаний перш за все з крахом тоталітарних режимів. За цей час було прийнято більше 100 нових конститу цій. У них спостерігається зростання значення загальнолюдських цінностей. Ширше почали враховуватися норми міжнародного права.
4. КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ
Поняття конституційного контролю має декілька трактувань.
Найчастіше це поняття вживається у вузькому значенні, тобто як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їх відповідності консти туції. Вперше функцію конституційного контролю було визна но в США на початку XIX ст. Основою для нього стало рішення Верховного суду 1803 р. у справі Marbury v. Madison, в якому головний суддя Верховного суду США Дж. Маршалл зазначив, що саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон.
Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначається природою судів, які його здійснюють.
➧ Існують 2 основні моделі організації конституційного конт ролю — американська і європейська (австрійська).
♦ Американська характеризується тим, що відповідними повно важеннями наділені суди загальної юрисдикції. Ця модель ще називається децентралізованою і "дифузивною". її характери зує трактування конституційного контролю, як суто правової функції. Така модель діє в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії і в деяких інших країнах.
При цьому існують наступні різновиди судових органів, наділених правом здійснювати конституційний контроль:
1. Конституційний контроль можуть здійснювати всі суди загальної юрисдикції, але остаточне рішення ухвалює вищий суд держави.
2. Конституційний контроль здійснюють тільки вищі суди держави.
3. Конституційний контроль здійснюють вищі суди суб'єктів федерації.
При американській моделі посади суддів вищих судів замі щаються, як правило, за санкціонованим парламентом рішенням глави держави.
У деяких країнах (Колумбія, Перу) створюється Палата кон ституційних гарантій, яка діє окремо або у складі Верховного суду.
♦ Європейська (австрійська) модель характеризується наявністю в державі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головна його функція — оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він може бути на ділений і іншими повноваженнями. Органи конституційної юстиції, як правило, називають конституційними судами, але зустрічаються і інші назви.
При європейській моделі порядок формування органів кон ституційного контролю має свої особливості практично в кожній країні. Відмінності є і в принципах їх організації. Проте, за загальним правилом, при такій моделі у формуванні органів конституційного контролю беруть участь органи, що представ ляють різні гілки влади, — парламент, президент, уряд, судді.
Наприклад, в Австрії до складу Конституційного суду входять голова, його заступник і 12 дійсних суддів, а також 6 запасних суддів. Голову, заступника, 6 дійсних суддів і 3 запасних призна чає президент за пропозицією уряду. їх президент призначає з числа кандидатур, запропонованих палатами федерального пар ламенту. Судді йдуть у відставку в 70 років.
У Франції і деяких інших країнах ці повноваження належать Конституційним радам, які є органами квазісудового характеру. У такому разі, ці органи формуються, як правило, без участі суддівського корпусу.
Конституційна рада Франції — особливий орган, який контро лює дотримання Конституції. У його складі 9 осіб, що призна чаються на 9 років. Три члени ради призначаються президентом, три — головою Сенату і три — головою Національних зборів. Всі закони до промульгації їх президентом і регламенти палат до їх ухвалення повинні надходити на розгляд Конституційної ради, яка дає висновок про те, чи відповідають вони Консти туції. Якщо Конституційна рада вирішить, що той або інший акт суперечить Конституції, вона має право скасувати його. Окрім функції конституційного нагляду до повноважень Кон ституційної ради входить спостереження за перебігом президент ських виборів, проведенням загальнонаціональних референдумів і розглядом спорів про правильність обрання депутатів парламен ту. Рішення Конституційної ради остаточні і оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх державних органів.
У Чехії судців Конституційного суду призначає Президент за згодою верхньої палати парламенту; у Словаччині — Пре зидент за списком, представленим парламентом тощо.
У мусульманських країнах можуть створюватися конститу ційно-релігійні ради, що складаються з богословів і юристів. Наприклад, в Ірані діє Наглядова рада, що складається з 12 осіб: 6 богословів, що призначаються вищою духовною особою і 6 юристів, запропонованих парламентом.
➧ Існує 2 основні форми конституційного контролю — попередній і майбутній.
♦ Попередній має місце на стадії розгляду законопроектів, до їх підписання главою держави (Румунія, Польща, Угорщина, Франція).
♦ Майбутній контроль застосовується до нормативних актів, що вступили в законну силу.
➧ Виділяють також обов'язкову і факультативну форми кон ституційного контролю.
➧ Існує 2 процедури конституційного контролю — шляхом дії і шляхом заборони.
♦ У першому випадку ініціація питання про конституційність нормативно-правового акту може здійснюватися відразу ж після набрання ним чинності незалежно від факту його застосування.
♦ У другому випадку розгляд питання безпосередньо залежить від конкретного застосування нормативно-правового акта.
➧ Рішення органів конституційного контролю має різний харак тер і юридичні наслідки. Найчастіше, після ухвалення рішення про неконституційність нормативно-правового акта його дія припиняється, а рішення органів конституційного контролю є обов'язковими і не підлягають оскарженню в будь-якому ін шому органі.
Головним повноваженням органів конституційного контро лю є оцінка конституційності законодавчих актів. Окрім цього, до повноважень цих органів належить вирішення інших питань. У країнах, де конституційний контроль здійснюють суди загаль ної юрисдикції, останні мають право давати оцінку конституційності судових рішень і нормативно-правових актів органів виконавчої влади, включаючи акти глави держави. До того ж тут суди здійснюють контроль за діяльністю органів виконавчої влади.