Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Методична розробка лекції №4 з «Основ ортодонтії та ортопедичної стоматології.»
Тема: 1. Ортодонтичні та ортопедичні конструкції в дитячому віці
Ортодонтія як частина ортопедичної стоматології. Зміст, мета, завдання. Поняття "ортодонтія" та "дитяче протезування". Етіологія, патогенез зубо-щелепних аномалій. Поняття "стоматологічне здоров’я", "норма", "патологія", "профілактика". Класифікація зубо-щелепних аномалій за Енглем та Калвелісом.
1.Науково-методичне обгрунтування теми: «Ортодонтичні та ортопедичні конструкції в дитячому віці»
- базова тема для розуміння ролі та значення ортодонтії у медицині та структурі надання стоматологічної допомоги населенню України.
2.Навчальні цілі лекції:
сформувати уявлення про ортодонтію як науку;
охарактеризувати завдання які вирішує ортодонтія та етапи її становлення;
засвоїти історію розвитку ортодонтії та роль вчених у етапах її становлення;
зрозуміти та запамя’тати основні принципи надання ортодонтичної та ортопедичної допомоги населенню, принципи організації охорони материнства та дитинства
3.Цілі розвитку особистості майбутнього фахівця (виховні цілі):
Продовжувати формувати логічне мислення на основі вміння правильно виконувати функціональні обов’язки гігієніста зубного ортопедичного й ортодонтичного відділень та кабінету щелепно-лицевого протезування. Дотримуватися правил техніки безпеки під час прийому в лікувально-профілактичних установах ортодонтичного та ортопедичного профілю гігієністами зубними,
розвивати вміння робити висновки і узагальнення на основі вивченого матеріалу.
4.Міждисциплінарна інтеграція:
|
Дисципліни |
Знати |
Вміти |
|
І.Забезпечуючі: |
||
|
1Анатомія з топографічною анатомією голови та шиї. |
Функціональну анатомію та фізіологію жувального апарату.Онтогенез первинного та вторинного жувальних апаратів. |
Порівнювати особливості анатомічної будови жувального апарату пацієнтів різних вікових груп. Аналізувати особливості еволюційних та інволюційних процесів жувального апарату. |
|
2.Охорона праці в галузі. |
Правила техніки безпеки при роботі з стоматологічним обладнанням та інструментарієм.. |
Використовувати засоби індивідуального та колективного захисту під час проведення стоматологічного прийому.. |
|
3.Стоматологічне матеріалознавство,інструменти та обладнання |
Сучасне стоматологічне обладнання та апаратуру,інструменти і матеріали. |
Користуватися сучасним стоматологічним обладнанням,інструментами та матеріалами. |
|
ІІ.Забезпечувані: |
||
|
Внутрішньопредметна інтеграція з наступними темами. |
Етіологію(причини) виникнення зубо-щелепних аномалій: вроджені, набуті, спадкові. Патогенез (розвиток) зубо-щелепних аномалій. Огляд зубо-щелепних аномалій за класифікацією Енгля та Калвеліса. |
-уміти дати визначення етіології виникнення зубо-щелепних аномалій; - уміти дати визначення зубо-щелепних аномалій за класифікацією Енгля; - уміти дати визначення зубо-щелепних аномалій за класифікацією Калвеліса. |
5.План та організаційна структура лекції:
|
№ п/п |
Основні етапи лекції та їх зміст |
Цілі в рівнях абстракції |
Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення. |
Розподіл часу |
|
1. 2. 3. |
Підготовчий етап Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: 1.Ортодонтія як частина ортопедичної стоматології. 2.Зміст, мета, завдання. Поняття "ортодонтія" та "дитяче протезування". 3.Етіологія, патогенез зубо-щелепних аномалій. 4.Поняття"стоматологічне здоров’я","норма","патологія","профілактика". 5.Класифікація зубо-щелепних аномалій за Енглем та Калвелісом.
Заключний етап Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для само- підготовки студентів. |
Див. п.1 і 2 Тематична лекція. Питання, проблемні ситуації, задачі. Навчальна література. Питання. Завдання. |
3хв. 80хв 7хв. |
6.Зміст лекційного матеріалу:
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОРТОДОНТІЇ
Термін "ортодонтія" (від грецьк. orthos — прямий і dontros — зуб) в перекладі означає "вирівнювання зубів", тобто вирівнювання неправильного положення зубів, чим і займалась ортодонтія на ранніх етапах свого розвитку.
Нині теоретичний і практичний зміст цієї медичної науки більш широкий, однак у силу традиції, що склалася в стоматології, фахівці продовжують користуватися цим терміном. Сучасна ортодонтія — це великий розділ стоматології, який вивчає анатомію і фізіологію жувальної системи у дітей, етіологію та патогенез зубощелепних аномалій і деформацій, функціональні і естетичні порушення, спричинені ними. Ортодонтія розробляє методи діагностики, лікування і профілактики цих аномалій і деформацій.
Важливим розділом сучасної ортодонтії є вивчення змін у жувальній системі і в усьому організмі при виникненні зубощелепних аномалій і деформацій, а також у процесі ортодонтичного лікування. Ортодонтія займається також зубощелепним протезуванням з урахуванням особливостей розвитку дитячого організму.
Ортодонтія, як і вся стоматологія, тісно пов'язана з багатьма медичними науками: соціальною гігієною, педіатрією, отоларингологією, ендокринологією, хірургією та ін. Вона виділилась із ортопедичної стоматології. Велика кількість мануальних прийомів і методів лікування, що застосовуються в ортодонтії та ортопедичній стоматології, майже однакові.
Основним методом ортодонтичного лікування є апаратний, тобто лікування за допомогою спеціальних апаратів. Це складає головну особливість ортодонтії.
У книзі "Ортодонтія", написаній болгарським вченим Сл. Давидовим (1971), зазначено, що в історії розвитку ортодонтії виділяють чотири періоди (за Соломоновим): перший — з 1728 до 1889 р.; другий — з 1890 до 1909 р.; третій - з 1910 до 1929 р.; четвертий — з 1930 р. і до нашого часу. Перший період — початок впровадження апаратного методу лікування аномалій. У 1728 р. француз П. Фошар описав зубощелепні деформації і ортодонтичні апарати для їх лікування. У той час лікарі тільки виправляли неправильне положення зубів. Широко використовувалися видалення зубів, аби створити місце для переміщуваних зубів. У 1839 р. Лефулон вперше створив місце переміщуваному зубові шляхом розширення зубної дуги. Саме він запропонував термін "ортодонтія".
Другий період — виникнення наукової ортодонтії. її засновником вважають американця Енгля — першого професора з ортодонтії. В 1889 р. він запропонував класифікацію аномалій окремих зубів і аномалій змикання зубних рядів (прикусу), яку використовують і донині. Енгль значно вдосконалив ортодонтичну апаратуру, винайшов універсальний апарат, який названо його ім'ям — дугою Енгля. Цей апарат у різних модифікаціях застосовується і сьогодні. Метою ортодонтичного лікування в цей період було досягнення ідеальної оклюзії без видалення зубів.
Третій період розвитку ортодонтії — вік для початку лікування визначався індивідуально, застосовувались апарати з біологічно заміряними силами (Мершон). Крім того, було розроблено експериментальну основу біоморфології ортодонтичного лікування (Опенгейм, 1911), удосконалювалися методи лікування і конструкції апаратів.
Четвертий період характеризується розробкою спеціальних методів діагностики аномалій та деформацій (індекси, телерентгенографія та ін.); впровадженням нових методів їх лікування (лікувальна гімнастика, щитова терапія та ін.), винаходом нових ортодонтичних апаратів. У цей період почала розвиватися функціональна щелепно-лицьова ортопедія. Засновником функціонального напрямку в ортодонтії був російський вчений А. Я. Катц. У 1933 р. він запропонував програму з профілактичної ортодонтії, розробив план і основи ортодонтичного лікування функціонально діючими апаратами.
У тридцяті роки в системі вищої освіти були створені стоматологічні інститути, стоматологічні факультети медінститутів і науково-дослідні інститути стоматології, що сприяло подальшому розвитку ортодонтії.
Розвиток ортодонтії в Україні пов'язаний значною мірою з київською кафедрою ортодонтії, заснованою в 1923 р. Для цієї кафедри характерний функціонально-фізіологічний напрямок досліджень. В опублікованих наукових працях і підручниках співробітники кафедри особливу увагу приділяли нерозривному зв'язку між станом порожнини рота і організмом у цілому. У 40—50-ті роки були опубліковані роботи М. М. Ванкевич, М. М. Хотимської та інших фахівців з питань етіології, діагностики, лікування і профілактики зубощелепних аномалій. У 1952 р. вийшов перший підручник в Україні з ортодонтії, написаний І. Л. Злотником.
Стрімкий розвиток київської ортодонтичної школи в 60-ті і наступні роки зумовлений дослідженнями А. І. Бетельмана, А. І. Позднякової, 3. Ф. Василевської А. Д. Мухіної, М. М. Хотимської, Ю. М. Александрової, С. Й. Криштаба та ін.
Кафедра пропедевтики ортопедичної стоматології і ортодонтії була заснована в 1982 р. Кафедру очолював проф. 3. С. Василенко, а згодом — С. Й. Криштаб.
А. І. Бетельман зі співавторами і самостійно видав декілька підручників з ортопедичної стоматології. Ці підручники мали розділи з ортодонтії і неодноразово перевидавалися. Серед них був і перший підручник українською мовою для учнів зуботехнічних відділень медичних училищ. Підручники для студентів медінститутів і лікарів-стоматологів були написані колективом працівників, кафедри (3. Ф. Василевська, А. Д. Мухіна, С. Й. Криштаб та ін.).
Подальший розвиток ортодонтії в кращих традиціях київської школи пов'язаний із працями співробітників кафедр ортодонтії і пропедевтики ортопедичної стоматології Київського державного медичного університету під керівництвом акад. П. С. Фліса, проф. В. П. Неспрядька.
Теоретичний і практичний розділи ортодонтії розроблялися також в Одесі, Полтаві, Харкові та ін. На початку 60-х років був заснований Одеський НДІ стоматології з відділом ортодонтії, яким керував Е. Я. Варес. У відділі розроблялися методи лікування аномального положення верхнього ікла (О. Н. Зощук, 1964), звуження верхньої щелепи (В. Н. Володкін, 1962), вивчалися питання організації диспансерного обслуговування дітей із зубощелепними деформаціями (А. Д. Осадчий, 1957) та ін. Закономірності росту щелеп, лікування мікрогнатії, штампування базисів із термопластичних матеріалів — основні напрямки розробок Е. Я. Вареса (Одеса, Львів, 1962, 1964, 1967). У Полтаві в 1964 р. була організована кафедра ортопедичної стоматології. Завідувач кафедри проф. Г. Б. Шилова очолила дослідження фізіологічного напрямку в ортопедії і ортодонтії. Кафедрою стоматології дитячого віку нині керує проф. І. П. Падалко. Напрямки досліджень кафедри: зміни у висково-нижньощелепному суглобі в процесі ортодонтичного лікування, особливості ортодонтичних втручань при змінному прикусі та ін. (В. А. Сирик, Н. П. Сисоєв). У Харкові М. А. Нападов розробив і застосував нову технологію виготовлення ортодонтичних апаратів із самотверднучих пластмас. Першим в Україні він впровадив в ортодонтії психотерапевтичний метод (гіпноз), а в 1967—1968 рр. видав у двох томах ортодонтичний атлас.
У 1979 р. у Москві був виданий навчальний посібник "Ортодонтия и протезирование в детском возрасте", написаний українськими авторами — Г. М. Варавою і К. М. Стрєлковським. За участю проф. С. Й. Криштаба цей посібник було перероблено і перевидано у 1987 р. (Київ).
В Україні ортодонтична допомога дітям і підліткам надається безкоштовно в дитячих стоматологічних поліклініках, що мають у своєму складі ортодонтичні відділення чи кабінети, а також у стоматологічних відділеннях, кабінетах для дорослих.
Найефективнішим є територіальний метод обслуговування ортодонтичних хворих. Дільниці по наданню ортодонтичної допомоги створюють на основі педіатричних і дитячих стоматологічних дільниць. Кожну дільницю, куди входить 6—12 шкіл, 10—12 дитячих садків, обслуговують два лікарі-ортодонти. Вони беруть участь у проведенні планової санації порожнини рота, навчають дитячих стоматологів, як виявляти дітей з зубощелепними аномаліями. Останніх обов'язково направляють до лікаря-ортодонта.
Лікар-ортодонт також має оглядати дітей і підлітків в організованих колективах, своєчасно усувати причини, що призводять до зубощелепних деформацій і спричинюють відхилення в розвитку жувальної системи.
Завдання і функції кожного працівника ортодонтичного кабінету чи відділення (завідувача, лікаря-ортодонта, зубного техніка, медичної сестри,гігієніста зубного) встановлені відповідно до рівня їх кваліфікації і викладені в посадових інструкціях.
ОРТОДОНТИЧНІ АПАРАТИ
ЗУБОЩЕЛЕПНІ АНОМАЛІЇ І ДЕФОРМАЦІЇ.
ФІЗІОЛОГІЧНА НОРМА
Внаслідок різних несприятливих чинників зуби і щелепи у дитини можуть розвиватися неправильно. Це призводить до різних аномалій і деформацій жувальної системи.
В ортодонтії існує поняття норми, якому надають різного змісту. Базуючись на естетичній пропорційності будови окремих сегментів жувальної системи, спочатку за норму сприймали ортогнатичний прикус (див. мал. 2). Було запропоновано поняття середньої норми. Із застосуванням в ортодонтії математико-статистичних методів (кореляційного і регресивного аналізу) були розроблені діагностичні таблиці, номограми, прилади (ортометри), які дали можливість індивідуалізувати середню норму залежно від початкових параметрів жувальної системи в кожного конкретного хворого. Так виникло поняття середньої індивідуальної норми. Були запропоновані й інші поняття — "цілісна норма", "фізіологічна норма" зубних рядів.
На противагу статистичній нормі Андрезен (1936) запропонував поняття про нормальне співвідношення щелеп і кісток обличчя як функціональний і естетичний оптимум. Зараз основою поняття "норма" є уявлення про оптимальну індивідуальну норму, тобто про стан достатньої, постійної, морфологічної, функціональної і естетичної рівноваги жувальної системи і кісток обличчя в цілому, до якого треба прагнути в процесі ортодонтичного лікування.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗУБОЩЕЛЕПНИХ АНОМАЛІЙ
Існує багато класифікацій зубощелепних аномалій. У перших класифікаціях систематизувалися тільки аномалії окремих зубів, в пізніших — співвідношення бічних зубів, зубних рядів і щелеп.
Мал. 3. Аномалії першого Мал. 4. Аномалії другого класу за Енглем: а —
класу за Енглем перший підклас; б — другий підклас
У 1889 р. американський ортодонт Енгль запропонував свою класифікацію зубощелепних аномалій. В основу класифікації сагітальних аномалій прикусу покладене медіодистальне співвідношення перших постійних молярів обох щелеп.
Аномалія 1-го класу — медіодистальне положення перших постійних молярів, при якому медіальний щічний горбок першого моляра верхньої щелепи артикулює з міжгорбковою борозною першого моляра нижньої щелепи (мал. 3).
Аномалія 2-го класу — нижня щелепа розміщується дистально, медіальний щічний горбок першого моляра верхньої щелепи знаходиться спереду міжгорбкової борозни першого моляра нижньої щелепи (мал. 4).Цей клас поділяють на 2 підкласи: 1-й підклас — звуження верхнього зубного ряду з нахилом фронтальних зубів уперед (мал. 4, а), підборіддя відтягнуте назад, дихання відбувається через рот; 2-й підклас — верхні і нижні фронтальні зуби нахилені назад (мал. 4, б), дихання відбувається через ніс. В обох підкласах дистальний прикус (прогнатія) може бути одно - чи двобічним.
Аномалія 3-го класу характеризується медіальним зсувом нижніх перших молярів відносно верхніх, тобто медіальний щічний горбок нижнього першого моляра встановлюється навпроти щічного горбка другого верхнього премоляра чи ще медіальніше. Нижні фронтальні зуби в більшості випадків знаходяться спереду від верхніх (мал. 5). Аномалії 3-го класу можуть бути одно - чи двобічними. Крім того, Енгль розрізняє 7 видів оклюзії — неправильного змикання зубів: 1) лабіальну або букальну (губну чи щічну); 2) лінгвальну; 3) медіальну; 4) дистальну; 5) тортоклюзію — поворот зуба; 6) інфраоклюзію; 7) супраоклюзію.
Класифікація Енгля має ряд недоліків. Практика свідчить, що правильне (нейтральне) співвідношення перших постійних молярів може змінюватися залежно від зміни зубів. Крім того, ця класифікація не враховує аномалій прикусу у вертикальному і трансверзальному напрямках, а також аномалій
Мал. 5. Аномалії третього класу за Енглем
молочного прикусу. Вона не відображає причин виникнення аномалій і спричинених аномаліями функціональних порушень жувальної системи.
Штернфельд (1902) виділив фізіологічний прикус, який назвав ортогнатією. Він також дав визначення фізіологічних і патологічних прогнатій і прогеній залежно від особливостей перекриття передніх зубів і наявності між ними сагітальної щілини. Наведена ним термінологія — ортогнатія, прогнатія, прогенія — збереглась і застосовується і нині.
Різні класифікації зубощелепних аномалій запропоновані як закордонними (Сімон, 1919; Андрезен, 1936; Канторович, 1932, та ін.), так і вітчизняними вченими (Н. І. Агапов, А. І. Бетельман, А. Я. Катц та ін.). У основу цих класифікацій покладені нові лабораторні методи діагностики в ортодонтії, дані краніогнатопрофілометрії і особливо телерентгенографії. Так, краніометрія дозволяє визначити тип обличчя хворого і дає уявлення про положення щелепних кісток у черепі.
Профілометрія (вимірювання профілю обличчя) і телерентгенографія голови в профіль дають можливість оцінити пропорційність обличчя, розрахувати форму, яку бажано отримати після лікування. Ці методи дозволяють проводити диференціальну діагностику зубощелепних аномалій зубоальвеолярних, щелепних чи скелетних (гнатичних) і комбінованих форм, що визначає характер і метод лікування.
Із класифікацій, що їх запропоновано після Енгля, слід зупинитися на деяких класифікаціях вітчизняних вчених, які враховують певною мірою не тільки відхилення від анатомічної норми, а й функціональну недостатність жувальної системи, етіологію і клініку аномалій.
Поняття про функціональну норму зубних рядів запропонував А. Я. Катц (1939). У своїй класифікації він урахував і функціональні відхилення при аномаліях прикусу. За основу класифікації він взяв класифікацію Енгля, але перейменував класи в групи і кожну групу доповнив функціональною характеристикою.
А. І. Бетельман (1956) розрізняє аномалії положення зубів і аномалії прикусу. Аномалії положення окремих зубів: оральне і вестибулярне положення, супра - і інфраоклюзія, медіальне і дистальне положення, поворот зуба навколо вертикальної осі, діастеми і скупченість зубів. Аномалії прикусу:
нейтральний, дистальний, мезіальний (сагітальний напрямок); глибокий, відкритий (вертикальний напрямок); косий однобічний чи двобічний (трансверзальний напрямок). Дистальний прикус поділяється на 4 форми: 1) нижня мікрогнатія; 2) верхня макрогнатія; 3) верхня макрогнатія і нижня мікрогнатія; 4) верхнєщелепна прогнатія зі звуженням на бічних ділянках. Мезіальний прикус має 3 форми: 1) верхня мікрогнатія; 2) нижня макрогнатія; 3) верхня мікрогнатія і нижня макрогнатія. Кожний вид чи форму аномалій автор пов'язує з порушенням функцій певних груп м'язів (за А. Я. Катцем). Так, при дистальному прикусі недорозвинуті м'язи, які переміщують нижню щелепу вперед і коловий м'яз рота, при мезіальному — надмірно розвинуті м'язи, які переміщують нижню щелепу вперед, і недостатньо розвинуті ретрактори, при глибокому — недорозвинуті м'язи, які переміщують нижню щелепу вперед, при відкритому — м'язи, які підіймають нижню щелепу і коловий м'яз рота; при косому двобічному прикусі недорозвинутий один м'яз, який переміщує нижню щелепу вперед.
Д. А. Калвеліс (1957) запропонував таку класифікацію зубощелепних аномалій: І. Аномалії окремих зубів. II. Аномалії зубних рядів. III. Аномалії прикусу.
I. Аномалії окремих зубів: 1. Аномалії кількості зубів: а) адентія —
часткова (гіподонтія) і повна; б) надкомплектні зуби (гіпердонтія). 2.
Аномалії величини і форми зубів: а) велетенські зуби; б) шиповидні зуби;
в) зуби потворної форми; г) зуби Гетчінсона, Фурн'є. 3. Аномалії структури
твердих тканин зубів — гіпоплазія зубних коронок. 4. Порушення термінів
прорізування зубів: а) завчасне прорізування зубів; б) запізніле прорізування
зубів.
II. Аномалії зубних рядів: 1. Аномалії положення-окремих зубів:
а) вестибулярно-щічне прорізування зубів; б) піднебінно-язикове прорізування зубів; в) медіальне прорізування зубів; г) дистальне прорізування зубів; д) низьке положення зубів (інфраоклюзія); е) високе положення зубів
(супраоклюзія); є) поворот зуба (тортоклюзія); ж) транспозиція зубів; з)
дистонія верхніх ікол. 2. Скупчене положення зубів. 3. Треми між зубами
(діастема). 4. Аномалії форми зубних рядів: а) звужений зубний ряд; б)
сідлоподібне здавлений зубний ряд; в) У-подібна форма зубного ряду; г)
асиметричний зубний ряд.
III. Аномалії прикусу: 1. Сагітальні аномалії прикусу: а) прогнатія;
б) прогенія. 2. Трансверзальні аномалії прикусу: а) звужені зубні ряди; б) невідповідність ширини верхнього і нижнього зубних рядів — порушення співвідношення бічних зубів на обох боках (двобічний перехресний прикус) чи на одному боці (косий чи однобічний перехресний прикус). 3. Вертикальні аномалії прикусу: а) глибокий прикус: перекриваючий прикус, комбінований прикус з прогнатією (дахоподібний); б) відкритий прикус: справжній (рахітичний) прикус, травматичний прикус (наслідок шкідливих звичок).
В. Ю. Курляндський (1958) аномалії зубного ряду і прикусу групував за принципом недостатнього чи надмірного розвитку альвеолярних відростків і щелеп.
Л. В. Ільїна-Моркосян (1967) виділила 3 групи аномалій прикусу: сагітальні, трансверзальні і вертикальні. Кожну із цих груп розділяють на аномалії без зміщення нижньої щелепи (група А), зі зміщенням її (група Б). Розрізняють також сукупність аномалій з ознаками першої і другої групи (група В).
Запропоновані терміни "постеріальний" замість дистального, "антеріальний" замість мезіального і "латеральний" замість перехресного прикусу.
X. А. Каламкаров (1972) запропонував класифікацію, де зазначено не тільки клінічні дані, але й морфологічні зміни: 1) аномалії розвитку зубів (аномалії положення, форми, величини, прорізування і структури зубів; 2) аномалії розвитку щелеп (природжені вади розвитку, порушення росту, деформація, неправильне положення щелеп у черепі, порушення структури щелепних кісток); поєднані аномалії розвитку.
У номенклатурі, затвердженій у 1965 р. Міжнародною федерацією дантистів і французьким товариством ортодонтів, розроблена єдина міжнародна класифікація зубощелепних аномалій. В ній використані корені і префікси термінів (переважно латинських і грецьких), які застосовуються в медицині.
Корінь слова визначає позицію, тобто положення зуба, групи зубів, щелепи і м'яких тканин відносно один до одного і відносно черепа. Префікс — напрямок їх переміщення. Сагітальний: про — вперед, ретро — назад, нейтро — нейтральне положення (переміщення відсутнє). Трансверзальний: ендо — всередину, екзо — назовні, латеро — вбік. Вертикальний по відношенню до оклюзійної площини: інфра — нижче, супра — вище; по відношенню до зубної дуги: вестибуло — вестибулярне, лінгво — лінгвально, мезіо — медіальне, тобто вперед по зубній дузі, дисто — дистально, тобто назад по зубній дузі, торто — поворот по осі. Для визначення об'єму тканини, органа, частини тіла: макро — багато (великий, велика), мікро — мало (малий, мала). Для уточнення локалізації порушень застосовуються прикметники. Так, прикметник до слова гнатія — щелепа (верхня чи нижня) — уточнює локалізацію аномалії. Термінологічна характеристика діагнозу аномалії складається із кореня, префікса і прикметника, наприклад: верхня мікрогнатія — недостатній розвиток верхньої щелепи; репозиція верхніх передніх зубів (ретрузія) — зміщення верхніх--передніх (лінгвально); нижня макрогнатія — надмірне збільшення нижньої щелепи.
Незважаючи на велику кількість класифікацій, встановлення діагнозу в ортодонтії все ще утруднене, бо вимагає визначення морфологічних, функціональних і естетичних порушень у зубощелепно-лицьовій ділянці. Крім того, потрібно зазначити причини їх виникнення, особливості перебігу і також включати дані про вплив зубощелепних аномалій і деформацій на стан сусідніх органів і організму в цілому.
За статистичними даними епідеміологічних досліджень, опублікованих у 1200 джерелах вітчизняної літератури за період 1947—1976 рр., визначена середня частота зубощелепних аномалій, а також окремих нозологічних форм (Ф. Я. Хорошилкіна, 1982, 1983, та ін.). Зубощелепні аномалії в колишньому СРСР в середньому зустрічались у 33,7 % обстежених, у великих промислових містах — у 37 %. У період молочного прикусу — в 24 %, змінного — в 49 %, в період постійного прикусу в віці до 17 років — у 35 %. Число аномалій за період від початку формування молочного прикусу до початку формування змінного збільшується на 25 %, у період постійного прикусу воно зменшується на 14 %, тобто саморегуляція зубощелепних аномалій виявляється в середньому у 11 % обстежуваних. Частота зубощелепних аномалій і деформацій значно зростає в осіб, які хворі на інші стоматологічні захворювання (карієс, пародонтоз), і складає в середньому 58,5 %. За наявності загальних захворювань організму цей показник збільшується до 74,6 % (Ф. Я. Хорошилкіна, Ю. М. Малигін, 1982).
За даними літератури, останнім часом на 1000 дітей припадає 487—564 випадки виявлення зубощелепних аномалій і деформацій, а лікування потребують 245 із 1000 дітей.
ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗ ЗУБОЩЕЛЕПНИХ АНОМАЛІЙ
Багато авторів розрізняють поняття "аномалія" і "деформація". Під аномалією розвитку зубів і щелеп розуміють природжені стійкі відхилення від загальноприйнятої норми (анатомічної), що збільшуються з віком дітей і супроводжуються функціональними порушеннями. Під деформацією розуміють надбані стійкі зміни форми і функцій зубів і щелеп, що виникають у постнатальний (після народження) період внаслідок порушення їх росту і розвитку. Вони прогресують з роками, порушують функції жувальної системи, змінюють зовнішність дитини.
Аномалії можуть бути спадковими, природженими і набутими. Спадкові (сімейні) аномалії — це схильність до деформації жувальної системи, що її успадковує дитина. До таких аномалій відносять справжню діастему, адентію, надкомплектні зуби, справжню прогенію (мезіальний прикус), прогнатію (дистальний прикус) і глибокий перекриваючий прикус.
Природжені аномалії розвиваються в ембріональний період. Причинами їх виникнення є патологічні процеси, й з розвитком плода, неправильним його положенням, зміною тиску навколоплідної рідини, механічним тиском на плід ззовні, хворобами батьків, особливо матері (токсоплазмоз, сифіліс, алкоголізм, порушення функцій залоз внутрішньої секреції, променеве ушкодження, наркоманія, токсична дія лікарських засобів під час вагітності). Природжені аномалії виникають частіше внаслідок порушення зрощення щелепно-лицьових відростків, через що з'являються розщеплення на губі, альвеолярному відростку, твердому і м'якому піднебінні. До цієї групи аномалій належить і однобічна мікрогенія. Набуті аномалії виникають після народження дитини внаслідок несприятливих умов її розвитку, під впливом різних чинників.
Причини виникнення зубощелепних аномалій.
Штучне вигодовування дитини.. Під час ссання дитина обхоплює губами сосок груді, утримує його, видавлює альвеолярними відростками молоко і ковтає. Сисні рухи сприяють нормальному розвиткові нижньої щелепи і прилеглих тканин, а також усувають звичайне дистальне положення нижньої щелепи у новонародженого. При ссанні із пляшечки суміш звичайно виливається, а не видавлюється альвеолярними відростками. Це може бути причиною виникнення зубощелепних аномалій (наприклад дистального прикусу).
Захворювання дитини. Однією із причин виникнення зубощелепних аномалій можуть бути захворювання, які призводять до порушення функції залоз внутрішньої секреції. Недостатня функція щитовидної залози зумовлює затримку росту щелеп, зубів і пізнє прорізування зубів. Порушення функцій гіпофіза призводить до мікро - і макрогнатії, прищитовидних залоз — до погіршення обміну кальцію в організмі, що сприяє деформації щелеп.
Рахіт призводить до порушення обміну кальцію і фосфору, відкладання солей у кістковій тканині внаслідок браку в організмі ергокальциферолу. Це спричинює податливість кісткових тканин і виникнення зубощелепних аномалій під впливом звичайних чинників (тяги м'язів, тиску язика, жувального тиску) чи шкідливих звичок. З рахітом пов'язують розвиток глибокого чи відкритого прикусу, звуження зубних дуг і щелеп (мал..6), затримку прорізування зубів, гіпоплазію емалі. На деформації жувальної системи впливають і інші захворювання раннього дитячого віку: диспепсія, інфекційні хвороби, туберкульоз, токсоплазмоз, які ослаблюють організм дитини.
Мал. 6. Звуження нижньої щелепи, укорочення зубного ряду.
Аденоїдні розростання (поліпи у верхніх дихальних шляхах) утруднюють дихання через ніс, і дитина починає дихати ротом. Під час такого дихання рот постійно відкритий, напружуються м'язи щік, стискаючи бічні ділянки зубних дуг. При вдосі у порожнині рота утворюється додатковий тиск. Струмінь повітря, що вдихається, тисне на піднебінне склепіння, спричинюючи деформацію твердого піднебіння. Це призводить до утворення високого склепіння (готичне піднебіння) і звуження зубних дуг. Язик під час дихання через рот опускається, торкаючись бічними ділянками тільки нижнього зубного ряду, і не протидіє тиску м'язів щік на верхній зубний ряд і альвеолярні відростки. Таке порушення м'язової рівноваги призводить до стискання (звуження) верхнього зубного ряду і щелеп (мал. 7).
У разі збільшення язикового мигдалика для полегшення дихання дитина висовує вперед язик, а вночі — ще і нижню щелепу, що призводить до розвитку мезіального прикусу. При збільшенні горлового мигдалика дитина піднімає (закидає) голову, звільняє надгортанник від тиску язика, переміщує нижню щелепу назад, відділяючи корінь язика від м'якого піднебіння. При цьому звільняється шлях для проходження повітряного струменя. Все це призводить до розвитку дистального прикусу.
Шкідливі звички поширені серед дітей, але зубощелепні аномалії і деформації виникають тільки за наявності сприятливих умов, зокрема неповноцінності кісткових структур після захворювання на рахіт та ін. Набуті аномалії виникають також у разі неправильного положення дитини під час сну. Якщо узголів'я високе, голова дитини нахилена вперед, м'язи шиї ослаблюються, нижня щелепа зміщується вперед, що сприяє розвитку мезіального прикусу (див. мал. 5).
Мал. 7. Звуження верхнього зубного ряду, піднебінне положення премолярів і першого моляра справа
а
Мал. 8. Перехресний прикус:
а — співвідношення зубів;
б — двобічний;
в — однобічний
Коли дитина спить із закинутою назад головою, м'язи шиї напружуються, нижня щелепа зміщується назад (дистальне). Це утруднює її ріст і може призвести до появи дистального прикусу. У разі постійного підкладання під час сну руки під щоку можливий розвиток перехресного прикусу (мал. 8). Такий же вплив іноді справляє гра на скрипці. У виникненні деформації негативну роль відіграє неправильне положення тіла дитини за партою, письмовим столом, під час ходіння. Неправильні ковтання, артикуляція язика, губ і щік також сприяють розвитку деформацій жувальної системи. Смоктання пальців, язика, соски, різноманітних предметів, закушування губ чи язика стає іноді причиною виникнення різних видів деформацій і аномалій зубів, зубних рядів, прикусу (дистального, мезіального, відкритого, перехресного). Наприклад, коли дитина при смоктанні розміщує палець (пальці) похило зверху вниз, розвивається дистальний прикус, при горизонтальному їх положенні — частіше відкритий прикус (мал. 9). Під час закушування нижньої губи нижня щелепа зміщується назад чи сплощується передня ділянка нижньої зубної дуги — виникає дистальний прикус.
9.Відкритий прикус: а — травматичний; б - на боковій ділянці зубного ряду
а б
г
Мал. 10. Глибоке різцеве перекриття (а) і глибокий прикус (б—г)
Захворювання зубів і щелеп. Раннє видалення молочних дубів затримує ріст альвеолярних відростків і щелеп. Постійні зуби через брак місця прорізуються поза зубною дугою. Ушкодження карієсом перших постійних молярів і пов'язане з цим зменшення висоти прикусу може призвести до утворення глибокого різцевого перекриття чи глибокого прикусу (мал. 10). Остеомієліт щелеп у дітей, ушкоджуючи зону росту кістки, призводить до виникнення деформацій. Так, остеомієліт кута нижньої щелепи є причиною появи одно - чи двобічної мікрогенії. Рубці після номи, опіків призводять до затримки розвитку окремих ділянок щелеп (особливо нижньої) і виникнення деформації.
7.Матеріали активізації студентів під час викладення лекції:
1.Що означає термін ортодонтія?
2.Які зміст, мета та завдання ортодонтії і "дитячого протезування"?
3. Яка етіологія і патогенез зубо-щелепних аномалій?
4.Що означають поняття "стоматологічне здоров’я","норма","патологія","профілактика"?
5.Вкажіть відмінності класифікацій зубо-щелепних аномалій за Енглем та Калвелісом?
8.Матеріали для самопідготовки студентів:
а) по темі, що викладена в лекції.
Література: Фліс П.С. Ортодонтія. — Київ-Вінниця: Нова книга, 2007.
Власенко А.З., Стрелковський К.М. Технологія виготовлення зубних протезів з використанням керамічних і композитних матеріалів. — К.: Здоров’я, 2005.
Удовицька О.В. Дитяча стоматологія. — К.: Здоров’я, 2000.
Стрелковський К.М., Філіпчик Й.С., Варава Г.М. Ортодонтія і технологія виготовлення ортопедичних конструкцій для дітей. — К.: Здоров’я, 1997.
Стрелковський К.М., Варава Г.М. Техніка виготовлення щелепно-лицьових протезів. — К.: Вища школа, 1992.
Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001
б) по темі наступної лекції
Література: Фліс П.С. Ортодонтія. — Київ-Вінниця: Нова книга, 2007.
Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001.
Мастеров Ю.І., Скрипнікова Т.П., Семенець В.Г. Захворювання зубів і порожнини рота. — Полтава, 2002.
Перелік основних питань:
1.Класифікація ортодонтичних апаратів. Ортодонтичні апарати за призначенням, методом фіксації, місцем розташування, принципом та направленням дії.
2. Реактивні зміни в тканинах пародонта, піднебінному шві, скронево-нижньощелепному суглобі під час дії ортодонтичних апаратів.
3. Методи діагностики в ортодонтії (біометричні методи вивчення моделей щелеп, рентгенологічна діагностика, виміри телеренгенограм, електроодонтодіагностика зубів, інші методи дослідження м’язів, скронево-нижньощелепного суглоба).