Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ХаркІвський нацІональний УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА
УДК 802.0:398.9
Корень Олена Валеріївна
СИСТЕМНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
АНГЛІЙСЬКИХ ПРИСЛІВ’ЇВ
Спеціальність 10.02.04 - германські мови
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Харків - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі перекладу Сумського державного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор,
ШВАЧКО СвІтлана ОлексІЇвна,
Сумський державний університет,
завідувач кафедри перекладу
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор,
КвеселевиЧ Дмитро ІвановиЧ,
Житомирський державний педагогічний університет ім. Івана Франка,
завідувач кафедри англійської філології
кандидат філологічних наук, доцент,
Дмитренко ВІкторІЯ ОПАНАСІВНА,
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,
доцент кафедри англійської філології
Провідна установа:
Запорізький державний університет, кафедра теорії англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м. Запоріжжя
Захист відбудеться “23”березня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К64.051.16 при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61007, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.
З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61007, Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий 22 лютого 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Солощук Л.В.
Загальна характеристика роботи
Наприкінці ХХ століття зростає інтерес до проблем пареміології, серед яких особливе місце посідає питання системно-функціональної природи прислів’їв. У парадигмі теорій про прислів’я до цього часу залишаються недослідженими кореляція поверхневої та глибинної структур цих одиниць, розпізнавання їх моделей, функціонування у різних за стилем текстах.
Об’єктом дослідження виступають англійські прислів’я, а предметом - їх системно-функціональні особливості.
Матеріалом дослідження стали 5796 англійських прислів’їв, взятих із пареміологічних словників: The Penguin Dictionary of Proverbs (ed. by R. Fergusson), The Concise Oxford Dictionary of Proverbs (ed. by J. Simpson, J. Speake) та відібраних методом суцільної вибірки з англійських публіцистичних та художніх текстів.
Актуальність роботи зумовлена необхідністю визначення лінгвістичного статусу прислів’їв, розпізнавання їх моделей та текстових модифікацій. До цього часу ці питання розглядалися в інших ракурсах. Так, В.І. Даль вивчав прислів’я як особливу афористичну форму, яка фіксує людські міркування про суспільні порядки та звичаї. Як явище фольклору розглядали ці одиниці В.П. Анікін і М.І. Кравцов. Наукові пошуки останнього визначалися його підходом до прислів’їв як до жанру усної поетичної творчості. Г.Л. Пермяков визначав статус паремій у парадигмі малих текстів-кліше. П. Гржибек вивчав прислів’я як одну з семіотичних форм, а О.В.Кунін - як фразеологізми з певною стабільністю, семантикою, структурним та компонентним складом. В. Мідер досліджував варіантні реалізації, історичні аспекти та стереотипи прислів’їв. А.Тейлор описував зміст цих одиниць, розглядав проблеми, пов’язані з їх науковим аналізом. Як правило, вивчення інгерентних характеристик прислів’їв проводилося з позицій семіотики, фразеології і фольклористики. Мало уваги при цьому зверталося на прислів’я як комунікативні одиниці вищого розряду, на їх статус серед текстів малого жанру.
Проблема моделювання пареміологічних одиниць є актуальною у зв’язку з сучасним розвитком когнітології і прагмалінгвістики. Моделювання прислів’їв має дослідницьку традицію, яка обгрунтована на принципах семіотики (Г.Л. Пермяков, П. Гржибек), великого та малого синтаксису (О.В. Кунін), внутрішньої валентності (Е.А. Ахундова). Актуальним є визначення простих для вживання моделей прислів’їв, розпізнавання їх поверхневої та глибинної структур, тенденцій реалізації, семантичного і прагматичного наповнення.
Важливість вивчення функціонально-системних параметрів прислів’їв об’єктивується виходом пареміології в теорію мовленнєвої діяльності, за межі семіотики, фольклору і фразеології. Це обумовлено статусом паремій як поліаспектних і поліфункціональних номінативно-комунікативних одиниць, що знаходяться на межі мови та мовлення, парадигматики та синтагматики, динаміки і статики. Так, К.Н. Джаші ідентифікувала синтактико-прагматичні моделі прислів’їв, в яких тип мовленнєвого акту визначався синтаксисом прислів’я. Г.Ш.Карабекова вивчала мовленнєві акти, виходячи з реалізованої в пареміях модальності. В.В.Прутчикова досліджувала особливості формування ілокутивної спрямованості мовленнєвих актів з прислів’ями у дискурсі. Але, на жаль, відсутні роботи, в яких комплексно були б подані парадигматичні та синтагматичні параметри пареміологічного пласту словникового складу англійської мови. Це й обумовило необхідність аналізу системно-функціональних особливостей англійських прислів’їв, визначення їх статусу серед нетипових текстів, ідентифікації кінцевого списку їх моделей. У дисертації детально вивчається природа глобальної структури (поверхневої та глибинної) прислів’їв, розглядаються їх поліфункціональність та поліаспектність. Поряд з цим названі одиниці досліджуються в мовленнєвих актах (прямих, непрямих, складних) і кроках.
Зв’язок роботи з науковими темами. Робота виконана на кафедрі перекладу Сумського державного університету і має безпосередній зв’язок з науковими програмами, планами кафедри. Тема дисертації відповідає профілю кафедрального дослідження “Категорії типових та нетипових текстів”, затвердженого на засіданні НТР СумДУ, протокол №2 від 25.11.96р.
Мета дисертації полягає у визначенні статусу прислів’їв у парадигмі комунікативних одиниць і встановленні їх системно-функціональних особливостей.
Поставлена мета досягається шляхом вирішення комплексних завдань:
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в роботі:
Методологічною основою дисертаційної розвідки виступає системно-функціональний підхід до мовних явищ, пов’язаний із принципами антропоцентризму, адаптивності та змінюваності, що притаманні англійській мові як іманентній структурі. У роботі використані ономасіологічний, порівняльний, контекстуальний, актомовленнєвий, дескриптивний та кількісний аналізи.
Теоретичне значення роботи полягає у тому, що в ній здійснено вивчення природи прислів’їв у парадигмі теорій про системність мови, про мовленнєву комунікацію, зроблено певний внесок у розробку питань моделювання мовних одиниць, онтології їх глобальних структур.
Практичне значення дисертації випливає з можливості використання її результатів у викладанні курсів лексикології, стилістики та практики англійської мови, спецкурсів з категорій нетипових текстів, моделювання лінгвістичних об’єктів, теорії мовленнєвих актів. Матеріали дослідження знаходять застосування при написанні дипломних і курсових робіт студентами філологічних факультетів.
Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на чотирьох конференціях: на IV щорічній українській конференції IATEFL “The English Language in the 21st-Century Ukraine”, Харківський державний університет, Харків (1997), на науковій конференції факультету іноземних мов Харківського державного університету “Проблеми мови, мовленнєвої діяльності та викладання іноземних мов”, Харківський державний університет, Харків (1998), на науково-методичній конференції “Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі”, СумДУ, Суми (1999), на четвертій міжнародній науково-методичній конференції “Фундаменталізація та профілізація підготовки фахівців з вищою освітою”, СумДУ, Суми (1999).
Публікації. Основні положення дослідження висвітлені у дев’яти публікаціях автора.
На захист виносяться такі основні положення:
Структура дисертації. Дисертація (185 сторінок тексту) складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списків використаної наукової (190 позицій) та художньої (72 позиції) літератури, списку умовних позначень. У роботі наводяться дев’ять таблиць.
Основний змІст РОБОТИ
У вступі обгрунтовується вибір теми, описуються об’єкт та предмет дослідження, визначаються мета, завдання, методи дослідження, розкриваються новизна, теоретична та практична цінність роботи, викладаються положення, що виносяться на захист.
У першому розділі “Статус прислів’їв у системі мови” розглядаються традиції аналізу прислів’їв, критично осмислюються різні точки зору на пареміологічні одиниці.
Прислів’я - мовне явище з давньою історією - близько 4500 років. За весь час свого існування вони використовувалися з різноманітною метою - естетичною, виховною, навчальною, аргументативною, юридичною тощо. З плином часу змінам підлягали не тільки функціональні аспекти прислів’їв, але й джерела їх поповнення, змінювалося й саме поняття про паремії. Сучасні прислів’я відображають соціальні зміни, зокрема, загальну тенденцію до демократизації. Сфери креації охоплюють, головним чином, шоу-бізнес, інформатику, економіку, рекламний бізнес та політику. Прислів’я належать до антропоуніверсальних і наддіалектних мовних одиниць, що репрезентують в евфонічних формах колективний досвід і моделюють стереотипи поведінки.
Термін “прислів’я” має свою історію визначення. Шумери в свій час розглядали прислів’я як будь-яку форму “folk speech”і відносили до них заповіді, максими, труїзми, афоризми, парадокси, компліменти, побажання, тости, короткі байки, анекдоти, молитви тощо. До 18-го століття прислів’я характеризували як метафоричні фрази, порівняння і дескриптивні епітети. У сучасній науковій літературі під “прислів’ям”розуміють короткий, ритмічно організований, образний афоризм. Ці одиниці є носіями універсальних істин, узагальнених спостережень. Тематика охоплює широкий спектр питань, а саме: сімейне влаштування, матеріальну забезпеченість, погодні умови, місце та значущість жінки у суспільстві, релігію та віросповідання, питання смерті та менталітету тощо.
Важливим при цьому є визначення кореляції термінів “прислів’я”та “паремія”. Деякі вчені, зокрема Ф.І. Ніконовайте, відносять до паремій лише одиниці євангельського походження. Вважаємо, що етимологічно поняття “паремія”має біблійне походження, але з плином часу воно набуло загального змісту. Біблійні прислів’я в еволюційному процесі зазнають помітних змін, набуваючи більш простої структури, конструйованої за моделями неєвангельських прислів’їв. Прислів’я та паремія співвідносяться між собою як видове та родове поняття.
Прислів’я також мають ізоморфні та аломорфні риси з фразеологізмами. Прислів’ям притаманні типові фразеологічні властивості, а саме: стійкість відтворення, здатність до семантичних трансформацій, цілісність номінації. За законами динамічності та рекурсивності межі провербіального простору є мобільними. Деякі одиниці знаходяться у маргінальних зонах та здатні до переходу у фразеологізми. Синтаксична незавершеність останніх знаходиться в опозиції до закінченої форми речень-прислів’їв, які характеризуються комунікативною активністю та гнучкістю. Фразеологізм знаходиться між словом та приказкою/прислів’ям, а прислів’я - фразеологізмом, приказкою, з одного боку, та нетиповим текстом - з іншого.
Актуальним є розмежування прислів’я та приказки. Ізоморфізм приказки та прислів’я виявляється у генезисі їх становлення, репрезентації, парадигматичних реляціях, експресивно-емоційній насиченості. Спільність також виявляється у наявності архаїчних елементів у текстурі прислів’їв та приказок, в утворенні особливих парадигм (синонімії, антонімії), в образній та лаконічній реалізації. Суттєвість розбіжностей репрезентована на рівні глибинних структур, які виражають закінчену/незакінчену думку. Приказки реалізують номінативну функцію, а прислів’я - комунікативну. Приказки на відміну від прислів’їв не позначені дидактичністю та завершеністю думки. Якщо у формальному аспекті прислів’я є поліваріативними реченнями з моно- та полічасною структурою, то приказки, головним чином, фігурують як фрагменти речення, образні порівняння та фігуральні звороти. Як одночасні утворення вони є конституентами прислів’я та неприслів’я. Приказці властиві стабільність та знижена варіативність. За наявності спільної онтологічної бази, експресивних засобів вираження та парадигматичних відносин прислів’я та приказки є різностатусними лінгвістичними одиницями.
Складність визначення прислів’я полягає у тому, що воно нерідко підмінюється іншими термінами. В англійській лексикографії вживається дев’ять алонімів “прислів’я”: adage, dictum, maxim, motto, precept, saw, truism, saying, proverb. Ономасіологічний аналіз цього ряду свідчить, що названі алоніми в основному співвідносяться із запозиченою лексикою. Суто англійськими алонімами слова “прислів’я”є saw, saying. Похідні значення dictum, saw, saying, proverb, adage вказують на їх належність до парадигми “говорити”, precept - на дидактичність, maxim - на наявність судження. За своєю природою всі вищезгадані одиниці утворюють семантичне поле з ідеосемою “говорити слово”.
Для визначення співвідношення прислів’я і його алонімів у роботі проведений лінгвістичний експеримент за методом В.Г. Вілюмана. Це дозволило встановити межі поля “proverb”шляхом аналізу змістовної структури слова прислів’я та його алонімів. Ядерними одиницями є proverb, saying, maxim, precept, statement, truth, principle, rule. До периферійних належать saw, adage, byword, dictum, apophthegm, injunction, fact, order, axiom, instruction, admonition, reality, communication, utterance. Порівняльний аналіз змістовної структури англійського слова “proverb”, українського “прислів’я”і російського “пословица”підтвердив, що спільною в усіх дефініціях є згадка про дидактичність та образність прислів’я.
Прислів’я як комунікативні одиниці вищого рангу належать до розряду нетипових текстів малої форми (жарти, анекдоти, лімерики, епіграми, максими, загадки, проблеми, правила, закони, аксіоми). За певних умов прислів’я може функціонувати як самостійний текст з усіма притаманними йому категоріями. Відсутність сильних позицій, фабули, дійових осіб, порушення синтезу форми та значення, композиційних аспектів стандартних текстів, особлива реалізація текстових категорій експлікує статус англійського прислів’я як нетипового тексту.
У другому розділі “Структурно-семантичні особливості англійських прислів’їв” подається кінцевий список моделей англійських прислів’їв, визначаються основні напрями змінюваності пареміологічних одиниць.
Лінгвісти в пошуках об’єктивних методів дослідження часто звертаються до моделювання. У фонді кожної мови існують чіткі моделі прислів’їв. Розпізнавання моделей об’єктивується їх поверхневою структурою, конструйованою за певними традиційними фреймами, що корелюють із глибинною підтекстовою інформацією та прагматичними настановами. У процесі моделювання як засобі пізнання дійсності людина відволікається від випадкових явищ і заглиблюється в суть проблеми, відкриваючи закони природи та суспільства. Саме абстрактні моделі, на думку Е.Я.Мороховської, є ефективним засобом проникнення у таїни комунікативного механізму природних мов. В.O. Штофф у зв’язку з цим зазначав, що модель - це така уявна або матеріально реалізована система, що, відображаючи об’єкт дослідження, здатна замінювати його так, що її вивчення дає нам нову інформацію про цей об’єкт.
У вузькому розумінні модель виступає аналогом об’єкта, який використовується для відтворення його властивостей, структури та функції. Моделі мають спільні ознаки, а їх типологічна класифікація, як правило, реалізується на основі тих критеріїв, що висуваються автором як провідні для встановлення якісної характеристики того чи іншого типу моделей.
У дослідженні об’єктом лінгвістичного моделювання виступають прислів’я, що за своєю поверхневою маніфестацією є реченнями. Різні аспекти моделювання речень достатньо розроблені у вітчизняній лінгвістиці (Е.Я. Мороховська, Г.О. Золотова, А.М. Мухін і т.ін.). Спільною рисою, яка поєднує різні системи моделей речення, є редукційний підхід до матеріалу, намагання виділити “мінімум речення”, або мінімальне оточення дієслова. Мінімум речення, його структурна суть позначається у лінгвістиці як предикативний мінімум, формула речення, структурна основа, схема речення, кондомінація, ядерне речення, базисне речення. При моделюванні доцільною є відмова від мінімалістських тенденцій. Реальне речення орієнтоване не на дієслово з його валентністю, а на зображену в ньому позамовну ситуацію. Емпірична ситуація в реченні має свої атрибути та різноманітні параметри. Останні включаються в семантичну структуру речення залежно від мети та умов комунікації.
Іншою лінгвістичною проблемою при розробці питань моделювання речення є відсутність належної методики розпізнавання моделей. За традицією головними критеріями виділення моделей виступають принципи завершеності речення та системності. Дистинктивна ознака моделі - це її структурна модифікація. Різні моделі характеризуються різною здатністю до модифікації, а здатність до структурних модифікацій однакова для всіх речень, що будуються за цією моделлю. При всій різноманітності підходів до визначення моделі найбільш релевантними виступають вимоги до моделі, сформульовані Г.О. Золотовою. Модель є живим зразком, здатним бути використаним у предикативному мінімумі, конституйованому синтаксичними формами, що виражають типове значення. В.В. Козловський вважає, що кожна модель як єдність постійних елементів виражає властивий даному структурному прислів’ю-реченню семантичний (модальний) зміст.
У моделях прислів’їв доцільно виділити три плани. Перший план - граматико-структурний, у якому має місце символічна маніфестація. Він репрезентований трьома аспектами (В.С.Юрченко). Синтагматичний аспект є співвідношенням елементів структури речення на осі часу. У семантичному аспекті знаходить своє відображення позамовна дійсність. Модальний аспект розглядається як відношення змісту речення до позамовної дійсності у формах граматичного часу та способу. В цьому відношенні категорія предикативності є структурним підгрунтям для синтезу згаданих категорій. Другий план передбачає аналіз глибинної структури моделі прислів’їв, конструйованих за певним зразком. Третій план пов’язаний із прагматичним потенціалом прислів’їв, їх здатністю брати участь у тих чи інших мовленнєвих актах. Звернення до прагматичного аспекту зумовлюється його провідною роллю у змістовній структурі паремій. У ньому відображається комунікативне призначення прислів’їв, їх використання адресантом як знаряддя мовленнєвої дії, їх вплив на поведінку та діяльність адресата. Функціональний аспект прислів’їв слід розглядати, враховуючи три типи ситуацій, що виникають в умовах інтеракції, прислів’я та контексту. Пареміологічна функціональність репрезентована прагматичною, соціальною та моделюючою функціями. Всі ці функції взаємопов’язані і реалізуються у мовленні симультанно. Вплив на свідомість адресата (прагматична функція) корелює із сприйняттям стереотипів поведінки конкретного соціуму (соціальна функція), щоб на базі набутого соціального досвіду індивідуум міг адекватно вирішувати життєві ситуації (моделююча функція). У прагматичній функції виділяється підфункція аргументації, що передбачає створення когнітивного та аксіологічного унісону.
Важливим є визначення продуктивних моделей прислів’їв, їх репрезентації у зручній для вживання формі, вивчення їх структурних та граматичних властивостей, осмислення змістовного та прагматичного потенціалу прислів’їв.
У межах обсягу V(7+2)min паремії репрезентовані трьома синтактико-структурними типами: розповідним (1), спонукальним (2), питальним (3): 1) Life begins at forty; 2) Give credit where credit is due; 3) Why keep a dog and bark yourself? Окличні прислів’я, як зазначає О.В.Кунін, в англійській мові не представлені.
Серед досліджуваних 5796 одиниць домінантним типом виступають розповідні прислів’я - 89%, незначною кількістю подані спонукальні прислів’я - 10,6%, питальні - всього 0,4%. Актуальність систематичного опису моделей розповідних прислів’їв зумовлюється їх високою репрезентованістю.
Англійські прислів’я представлені питальними, розповідними двоскладовими та односкладовими імперативними реченнями з притаманними їм конституційними, змістовними та прагматичними властивостями.
З огляду на фрагментарну репрезентацію питальних паремій, на нашу думку, виділити їх чітку модель не є можливо. Обов’язковим конституентом цих прислів’їв є наявність спеціального питального слова. Синтаксична структура питальних паремій семантизує значення, які властиві розповідним та спонукальним реченням. Питальне оформлення речення лише пом’якшує, приглушує семантичний фон вислову. Головними інваріантними складовими питальних паремій є значення реальності, поради, спонукання, застереження, докору, здивування, засудження, протесту. Цим прислів’ям властиві, з одного боку, знижена негативна конотація, з іншого - емоційність, ввічливість. Пор.: Why keep a dog and bark yourself?; Why buy a cow when milk is so cheap?; What can you expect from a pig but a grunt?; When Adam delved and Eve span, who was then the gentleman?; Why should the devil have all the best tunes?
У мовленні реалізуються ті чи інші значення питального речення. Фактори адресата, ситуації та адресанта є детермінуючими у прагматиці мовленнєвого паремійного вислову. Питальні прислів’я є повною транспозицією у клас мовленнєвих актів експресивів. Значення вираження емоцій є домінуючим, значення запиту інформації зникає повністю або стає другорядним. Такий непрямий експресив є емоційно насиченою формою вираження емоцій з негативною ввічливістю.
Моделі розповідних прислів’їв представлені суб’єктом (S) і предикатом (Р). Розширювачі (Е) (доповнення та обставини) є необлігаторними. Серед розповідних прислів’їв виділяються дві групи: відповідно з іменним та дієслівним предикатом. Універсальним для цих груп є використання головних членів речення (S+Р) та нерегулярне вживання розширювачів у моделі (S+Р+(Е)). Для групи з іменним предикатом показовим є вживання атрибута при підметі, предикативі, рідше - при доповненні. Прислів’я цього типу є асерціями, що реалізують аксіологічні поради. Включення абстрактних номінацій у процес метафоризації створює особливу експресивність та образність прислів’їв.
Дослідження моделей з іменним предикатом дозволили розпізнати певні закономірності структурно-семантичної організації прислів’їв. Суб’єкт, як правило, виражає абстрактне поняття. Предикативна зв’язка - дієслово “бути”у Present Indefinite (головним чином, в однині) - детермінує контемпоральність паремії, що, в свою чергу, зумовлює аксіоматичність, універсальність застосування прислів’я у практиці повсякденного життя незалежно від часового фактору. Моделі з субстантивним предикативом співвідносяться, як правило, з дефініціями. Моделі з ад’єктивним предикативом фіксують якісні характеристики, властиві певним об’єктам дійсності. Аргументація таких паремій базується на образності, експресивності та аксіоматичності. Формальна організація цих прислів’їв виражає не тільки значення, властиві розповідному реченню, але й імплікує спонукальні значення, тобто поверхнева розповідна структура прислів’я семантизує значення, інгерентні як розповідним, так і імперативним реченням на рівні глибинної структури. Головними у семантичній структурі вислову є директивні значення, перш за все це - поради, застереження, які у комунікативній ситуації характеризуються різним ступенем прояву. Прислів’я здатні функціонувати як мовленнєві акти, так і фрагменти мовленнєвих актів. Комплексний набір значень для кожної паремії зумовлює її поліфункціональність, стійкість та універсальність.
Друга група моделей (S+Р+(Е)) з дієслівним предикатом характеризується включенням у поверхневу структуру обставинних розширювачів, що об’єктивує динамічний характер прислів’їв. Залежно від лексичного наповнення прислів’я цієї моделі можуть реалізувати одночасно як статичні, так і динамічні ознаки. В пареміях з іменним предикатом вживаються стабільні лексичні компоненти, в прислів’ях з дієслівним присудком лексеми варіюють.
Слід зазначити, що двоскладові речення-прислів’я складають найбільшу групу пареміологічних одиниць. Спектр значень охоплює поле асертивної бажаності, переваги, попередження, що інкорпорується у глибинну структуру прислів’їв з метою прищепити та скоординувати стереотипи світобачення і поведінки представників певного етносу.
Односкладові речення-прислів’я є результатом скорочення повних речень, елімінування окремих блоків. Односкладові імперативні прислів’я характеризуються відсутністю суб’єкта речення, який знаходиться у пресупозиції і легко встановлюється. У більшості випадків усі предикативні паремії апелюють до свого реципієнта, а схований підмет імплікує звертання “you”. Через те, що такий підмет не є носієм високої інформації та легко встановлюється, його елімінування не веде до інформативних втрат. Імперативність та директивність притаманні спонукальним пареміям.
Група англійських прислів’їв (V+E) передбачає використання імперативних речень. Стабільним компонентом цієї моделі є дієслово, до якого приєднуються доповнення/обставини. Формально (V+E)-прислів’я репрезентовані поширеними реченнями. Семантика спонукальних речень позначена динамічністю та директивністю.
Наказовий спосіб дієслова, головним чином, корелює з директивною актуалізацією і реалізується у кожній восьмій паремії. О.В. Кунін розглядав імперативи як прості, складносурядні та складнопідрядні речення без заперечення або з ним. До імперативу відносимо форму квазі- або псевдоімперативу. Зв’язок моделі з твердженням або запереченням визначається двома факторами, а саме: типом предиката та аксіологічним значенням. До стверджувальної форми тяжіють акціональні та позитивно-оцінні моделі, до негативної - неакціональні моделі і моделі з негативним оцінним значенням.
Прислів’я англійської мови створюються за певними структурно-семантичними законами, вивчення яких допомагає ідентифікувати основні моделі цих одиниць. Для англійських прислів’їв притаманним є їх вживання в евфонічних формах, що сприяє експресивності та відтворюваності. Серед численних структур висловів-прислів’їв виділяються два типи моделей з притаманними їм формальними та семантичними показниками. Домінантними за репрезентацією є розповідні прислів’я, їм поступаються імперативні прислів’я.
У структурно-семантичній парадигмі англійських прислів’їв домінантними є структури двоскладових речень з підметом та присудком та односкладові структури з присудком. Різноманіття структур не впливає на семантику паремій, про що свідчить тенденція до скорочення. У глибинній структурі прислів’їв реалізується порада, застереження, побажання, які адресовані реципієнтам з метою створення канонізованих стереотипів поведінки.
Структурно-семантична модифікація прислів’їв зумовлена загальними законами розвитку мови. Прислів’я англійської мови найчастіше подані розповідними реченнями. Мутація часової віднесеності прислів’їв приводить до їх контемпоральності, що подається формами Present Indefinite. Асертивний характер пареміологічних одиниць виявляється у переважній репрезентації афірмативними формами.
Результати дослідження виявили деякі тенденції розвитку прислів’їв. По-перше, вони підлягають скороченню, по-друге, набувають структури простого розповідного речення з маркованою контемпоральністю. Кількість слів у прислів’ї зумовлена обсягом оперативної пам’яті і виражається формулою V(7+2)min. Компресія прислів’їв здійснюється шляхом скорочення семантично надлишкових елементів та субституції відповідних формальних компонентів. При цьому вербалізація глибинної інформації відбувається за рахунок семантично насичених одиниць.
У третьому розділі “Функціональні особливості англійських прислів’їв” досліджуються прислів’я в умовах різних текстів.
Прислів’я як мовні складові мовленнєвих актів характеризуються значною поліфункціональністю. Прислів’я у повних та неповних формах виступають як мовна складова простих, ускладнених та складних мовленнєвих актів та мовленнєвих кроків.
Глибинна структура простих прямих мовленнєвих актів з прислів’ями обумовлена семантикою прислів’я, що, зокрема, виявляється у відсутності серед прямих актів з пареміями декларативів, наказів, інструкцій. Прямі репрезентативи з прислів’ями, головним чином, є не футурально та претеритно, а презентоорієнтованими мовленнєвими актами з погляду на часову форму присудка. Паремії, які є готовими до комунікативного вживання мовними елементами, не є інформаційно насиченими, не вживаються для повідомлення про нові факти та події, тому й нерелевантні для мовного оформлення таких репрезентативів, як повідомлення, репортаж тощо. Найчастіше розповідні прислів’я формують мовну складову таких мовленнєвих актів, як асерція, коментар, припущення, оцінка, застереження, побажання і т.ін. Розповідні прислів’я не містять гіпотетичних лексичних елементів типу perhaps, probably, possibly тощо. Це свідчить про те, що для комунікантів, що вживають такі репрезентативи, не характерна невпевненість щодо стану речей, про які повідомляється.
Значна кількість прислів’їв вживаються у непрямих мовленнєвих актах, що з’ясовується самою сутністю, прагматикою паремій і детерміновано дією принципу ввічливості, образності та співробітництва. В непрямих мовленнєвих актах прислів’я мають форму питального та розповідного речення, тоді коли імперативні прислів’я, як правило, не здатні до прагматичного транспонування. Невикористання спонукальних паремій у непрямих мовленнєвих актах зумовлено їх високим ілокутивним потенціалом.
Складні мовленнєві акти з прислів’ями не є часто вживаними у досліджуваних текстах, але вони можуть використовуватися як компоненти мовленнєвих актів-функцій.
Функціонування прислів’їв у тексті корелює з модифікацією та граматичним перерозкладанням. Паремії у мовленнєвих актах художнього та публіцистичного текстів, зокрема, відмічені алюзивним вживанням фрагмента/фрагментів прислів’я як мовної складової мовленнєвого акту з метою розпізнання адресатом повної форми відповідної поради/повчання/застереження тощо.
Мовленнєві акти з прислів’ями у статусі мовної складової, поєднуючись з іншими мовленнєвими актами, утворюють певні мовленнєві кроки, у яких компонентний мовленнєвий акт з прислів’ям виконує функцію головного акту-тези або допоміжного акту-обгрунтування/пояснення у комплексних мовленнєвих кроках, функцію порівняння або протиставлення у композитних мовленнєвих кроках тощо.
Функціонування прислів’їв детерміновано фактором тексту. Використання паремій у різних текстових позиціях зумовлено значущістю авторських інтенцій. Семантичне навантаження прислів’їв виявляється в реалізації тематичної, резюмуючої функції, функції маніфестації ідеї твору, мовленнєвої характеристики тощо.
Висновки
Результати комплексного дослідження системно-функціональних особливостей прислів’їв сучасної англійської мови дозволяють зробити такі висновки:
. Прислів’я - це історично утворені пареміологічні одиниці евфонічної структури, які відображають мовну картину світу, зберігають, передають соціальний досвід та моделюють стереотипи поведінки. Системно-функціональні особливості прислів’їв обумовлюються іманентністю мови. Біфункціональність англійських прислів’їв прослідковується в їх прерогативі реалізовувати функції номінативних/комунікативних одиниць. Своєю образністю, виразністю, компактністю прислів’я наближаються до фразеологізмів і приказок, але при цьому відрізняються від останніх здатністю висловлювати закінчену думку. Прислів’я співвідносяться з комунікативними одиницями вищого рангу, займають особливе місце у парадигмі текстів малої форми.
. Мала форма прислів’їв об’єктивується структурою, складеною з одного простого чи складного речення, обсяг якого визначається за формулою V(7+2)min. Прислів’ям як нетиповим текстам притаманна відсутність сильних позицій, фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб. Виразність, експресивність, компактність, евфонічність паремій сприяють їх легкому сприйняттю, запам’ятовуванню і відтворюванню. Паремійні вирази мають тенденцію до скорочення. Редуковані прислів’я, зберігаючи частково семантику похідної одиниці, у новому текстовому оточенні можуть функціонувати як номінативні одиниці.
. Прислів’я англійської мови утворюються за певними структурно-семантичними принципами, що є підгрунтям для складання кінцевого списку моделей. Частотними моделями є афірмативні та імперативні прислів’я. Порада, повчання, що семантизуються прислів’ями, виражаються статично або динамічно. У першому випадку робиться посилання на попередній досвід, який пропонується адресату, у другому випадку виражається спонукання адресата до дії.
. Серед розповідних прислів’їв виділяються групи з іменним та дієслівним предикатом. Універсальним для цих груп є стабільне вживання головних членів речення (S+Р) та нестабільне - розширювачів у моделі (S+Р+(Е)). Для групи з іменним предикатом типовим є використання атрибута при підметі, предикативі, нерегулярно - при доповненні. Ці прислів’я є асерціями аксіологічного характеру. Друга група моделей (S+Р+(Е)) з дієслівним предикатом характеризується наявністю у поверхневій структурі обставинних розширювачів, що об’єктивує динамічність прислів’їв. Паремії з медіальними конструкціями можуть реалізовувати як статичні, так і динамічні ознаки.
. Група англійських прислів’їв (V+E) позначена імперативністю. Стабільним компонентом цієї моделі є дієслово, до якого приєднуються доповнення/обставини. Глобально спонукальні прислів’я репрезентовані поширеними реченнями з притаманною їм динамічністю та директивністю.
. До пограничних належать прислів’я, графічно позначені питальністю. Інтерогативні прислів’я мають ілюзорний характер, що унеможливлює класифікацію цієї групи. Питальні паремії наближуються до розповідних та спонукальних речень, в них відсутній інформаційний запит. Для англійських прислів’їв характерними є структури двоскладових речень або односкладових речень з присудком. Різноманіття структур не впливає на семантику паремій, про що свідчить тенденція до скорочення. Розширення моделі використовується для аргументації, експлікації основної тези прислів’їв-висловів. Лексичне наповнення прислів’їв свідчить про вік останніх.
. Прислів’я - відкрита парадигматична група, в якій специфічно відображається мовна картина світу. Аналіз поверхневої та глибинної структур прислів’їв вказує на їх близьку гомогенність з іншими неприслів’ями. Семантика прислів’їв вербалізується не особливим лексичним пластом, а особливою представленістю глобальної структури. Системність прислів’їв виявляється у їх належності як субсистеми до мовної системи. В прислів’ях немає слів та кореляцій, які не були б властиві конкретній мові. Як і іншим мовним одиницям, прислів’ям притаманні синонімія, антонімія, тематична представленість.
. Англійські прислів’я відрізняються глибиною думки, експресивністю, емоційністю, компресією форми та специфічною реалізацією текстових категорій. Як комунікативні одиниці прислів’я суттєво відрізняються від номінативних одиниць, але поряд з цим їм, як і номінативним одиницям, властиві ізоморфні риси формальної та семантичної представленості. Прислів’я англійської мови будуються за моделями, лексичні конституенти яких підлягають, з одного боку, десемантизації, а з іншого боку, детерміновані конситуацією. Вивчення прислів’їв у тексті свідчить про те, що це - поліфункціональні одиниці, яким притаманне бінарне вживання у якості номінативних та комунікативних одиниць. Життєздатність прислів’їв виявляється у їх поліфункціональності, благозвучності та ритмі.
. Вік прислів’їв, їх належність до духовних культур народів, стабільність, значний тематичний обсяг - все це дозволяє визначити прислів’я як універсальний еволюціонуючий код глобальних духовних та життєвих знань, що максимально пристосовані до активного засвоєння, запам’ятовування та вживання.
Таким чином, у дисертації зроблена спроба описати парадигматико-синтагматичні характеристики сучасних англійських прислів’їв, визначити їх статус серед нетипових текстів малого жанру, експлікувати їх формальні та семантичні маркери, скласти перелік домінантних моделей, вивчити їх функціональне навантаження. Вірогідність отриманих результатів об’єктивується комплексним дослідженням значного обсягу емпіричного матеріалу, використанням адекватних методів аналізу. Результати дисертаційного дослідження є певним внеском до парадигми теорій про комунікативні одиниці.
Перспектива дослідження англійських прислів’їв вбачається в ідентифікації маргінальних моделей прислів’їв, у вивченні компресованих, еліптованих паремійних форм, у типологічному аналізі прислів’їв у дистантних мовах. Актуальним залишається подальше дослідження функціонування прислів’їв у мовленнєвому спілкуванні та у визначенні їх стратегій.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
АНОТАЦІЯ
Корень О.В. Системно-функціональні особливості англійських прислів’їв. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2000.
Дисертація присвячена дослідженню системно-функціональних особливостей прислів’їв сучасної англійської мови. У роботі визначений статус прислів’їв серед номінативних (фразеологізмів, приказок) та комунікативних (нетипових текстів малої форми) одиниць, їх біфункціональність у мовленнєвій реалізації.
Запропонований досвід систематизації структурно-семантичної організації англійських прислів’їв у вигляді кінцевого списку моделей з специфічною глобальною структурою.
Відзначені тенденції змінюваності поверхневої та глибинної структур пареміологічних одиниць. Запропонована формула словесного обсягу прислів’я, що відображає тенденцію паремій до згортання.
Прислів’я розглянуті як мовна складова простих, ускладнених, складних мовленнєвих актів та мовленнєвих кроків. Подані основні способи текстової реалізації прислів’їв. У дисертації вивчається поліфункціональність прислів’їв у різних позиціях тексту.
Ключові слова: прислів’я, пареміологічна одиниця, нетиповий текст, структурно-семантична модель, мовленнєвий акт, текстове функціонування.
АННОТАЦИЯ
Корень Е.В. Системно-функциональные особенности английских пословиц. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, Харьков, 2000.
Диссертация посвящена исследованию системно-функциональных особенностей пословиц современного английского языка. Представлен первый опыт изучения парадигматико-синтагматических особенностей пословиц. Пословица рассмотрена как исторически образованная паремиологическая единица, которая отображает языковую картину и моделирует поведенческие стереотипы. В работе осмыслены лингвистические традиции в определении термина “пословица”, идентифицирован лингвистический статус пословицы в парадигме номинативных и коммуникативных единиц.
Рассмотрен вопрос о равнозначности терминов “пословица”и “паремия”, об их видо-родовых отношениях. Обоснована необходимость разграничения пословиц и поговорок путем выделения их бинарных корреляций, изоморфных и алломорфных черт. Путем лингвистического эксперимента определены границы поля “proverb”. Дан анализ смысловой структуры термина “пословица”и его аллонимов. В работе объективируется положение о принадлежности пословичных высказываний к нетипичным текстам малой формы.
Предложен опыт систематизации структурно-семантической организации английских пословиц в виде конечного списка моделей. Отмечены закономерности представленности в английском языке различных коммуникативных типов пословичных предложений сложной и простой структуры. Выделены продуктивные структурно-семантические модели пословиц со специфической глобальной структурой. Определены содержательный и прагматический потенциалы пословичных моделей, корреляция и взаимозависимость их глубинной и поверхностной структур. Выделены две основные базовые модели пословиц - соответственно (S+P+(E)) и (V+E), которые имеют множенство реализаций в виде вариантов моделей. Указаны синтактико-грамматические средства динамической и статической актуализации основного прагматического значения пословицы - совета.
На массиве библейских паремий прослеживаются тенденции изменчивости глобальной структуры паремиологических единиц. Выявлены пути изменчивости поверхностной структуры и способы ее синтактико-грамматической репрезентации, тенденции сокращения объема пословичного предложения. Обнаружены закономерности изменения коммуникативного типа пословичного предложения, его темпоральной ориентации, использования аффирмативных/негативных форм. Отмечена зависимость линейного словесного объема пословицы от объема оперативной памяти. Предложена формула словесного объема пословицы с отмеченной в ней тенденцией к сворачиванию.
В работе изучается бифункциональность пословицы, которая проявляется в реализации номинативной и коммуникативной функций. Делается попытка коммуникативно-прагматического описания функционирования пословиц в речевом общении. Пословица рассмотрена в полных и редуцированных формах как языковая составляющая простых, усложненных и сложных речевых актов и речевых шагов. Определены тенденции и принципы использования пословиц в разных типах речевых актов, установлена зависимость конструирования того или иного речевого акта от синтаксиса и семантики исходной пословицы. Рассмотрены особенности участия повествовательных и побудительных английских пословиц в прямых речевых актах, отмечены основные прямые речевые акты, в которых реализуется пословица. Описаны непрямые речевые акты с пословицей, дано объяснение неиспользования императивных пословиц в них. Рассмотрены прагматические функции речевых актов с пословицами в качестве языковой составляющей. Описаны основные способы функционирования пословицы в тексте, отмечены аспекты цитирования, особенности аллюзивного использования, пути обновления и грамматического переразложения пословиц. В диссертации изучена текстовая полифункциональность пословиц, зависимость последних от фактора коммуникантов и текста.
Ключевые слова: пословица, паремиологическая единица, нетипичный текст, структурно-семантическая модель, речевой акт, текстовое функционирование.
RESUME
Koren E.V. Systematic and Functional Aspects of English Proverbs. - Manuscript.
Thesis for a candidate’s degree by speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - Kharkiv Кarazin National University, Kharkiv, 2000.
The dissertation focuses on systematic and functional properties of modern English proverbs. The status of proverbs among nominative (phraseologisms, sayings) and communicative (untypical texts of small forms) units is defined. The bifunctionality of proverbs is identified in speech realization.
The systematic structural-semantic organization of English proverbs is provided in the final list of patterns with the specific global structure. The proverb tendencies to change their surface and deep structures are dealt with. The formula of proverb word volume reflecting the proverb tendency to compress is proposed.
Proverbs are investigated as language constituents of different types of speech acts (both direct and indirect) and speech steps. The dissertation highlights the major ways of proverb presentation, its dependence on the textual factor as well as centers on the polyfunctionality of proverbs in different text positions.
Key words: proverb, paremiological unit, untypical text, structural-semantic pattern, speech act, text functioning.