Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
44
НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР
УДК 631.145:633.63
ВИРОБНИЦТВА ТА РИНКУ ЦУКРУ В УКРАЇНІ
.07.02 –економіка сільського
господарства і АПК
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук.
|
Науковий консультант: |
доктор економічних наук, академік УААН, професор, заслужений діяч науки і техніки України САБЛУК Петро Трохимович, Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, директор |
|
Офіційні опоненти: |
доктор економічних наук КВАША Сергій Миколайович, Національний аграрний університет, професор кафедри державного управління доктор економічних наук, професор РОМАНОВА Лідія Василівна, Академія праці і соціальних відносин, завідувач кафедри маркетингу доктор економічних наук, член-кореспондент УААН ПАСХАВЕР Борис Йосипович, Об’єднаний інститут економіки НАН України, завідувач відділу економічних відносин в АПК |
|
Провідна установа: |
Тернопільська академія народного господарства Міністерства освіти і науки України |
Захист відбудеться 27 квітня 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки” за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв оборони, 10, 3-й поверх, конференц-зал.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки”.
Автореферат розісланий 26 березня 2004 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат економічних наук Пулім В.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Відродження цукробурякового виробництва в Україні, формування та розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків цукру знаходяться в площині стратегічних напрямів здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в агропромисловому комплексі в процесі створення демократичної незалежної держави. Це зумовлюється як важливим значенням цукру в продовольчих ресурсах, так і сприятливими природно-економічними умовами України у розвитку цукробурякового виробництва. Протягом тривалого історичного періоду виробництво бурякового цукру відносилось до високоекспортної галузі, важливого джерела валютних надходжень держави.
Тривала системна економічна криза, яка охопила всі галузі агропромислового виробництва, особливо відчутно позначилася на цукровому виробництві, призвела до занепаду буряківництва як провідної рослинницької галузі, руйнування матеріально-ресурсного потенціалу цукрової промисловості, різкого спаду виробництва цукру і витіснення вітчизняних товаровиробників із зовнішнього продовольчого ринку. В середині дев’яностих років набуло стійкої тенденції скорочення посівних площ цукрових буряків, зниження їх урожайності та зменшення майже утричі обсягів валових зборів цукрової сировини. Внаслідок цього випуск цукру в Україні зменшився з 5,4 млн. до 1,4 млн. тонн. Тому вирішення невідкладних проблем, пов’язаних з відновленням і розвитком буряківництва в Україні, відродженням діяльності потужної цукрової промисловості з широким залученням іноземних інвесторів, застосуванням сучасних ресурсоощадливих технологій, створенням цивілізованого національного внутрішньодержавного ринку цукру і входженням України в світове ринкове середовище, є досить важливою умовою виведення агропромислового виробництва з кризового стану.
Системне освоєння регульованого ринку об’єктивно вимагає забезпечення тісного взаємозв’язку і взаємозалежності всіх складових технологічного циклу виробництва та реалізації цукру. Внутрішній ринок цукру в Україні, який був одним із потужніших і стабільних до 1991 року, поступово, під впливом деструктивних процесів, втратив свою мобільність, захищеність і організованість. Виробництво цукру перетворилось із прибуткової у збиткову діяльність. Головними причинами збитковості галузі стало звуження ємності внутрішнього ринку цукру. Держава відійшла від регулювання внутрішнього ринку, віддавши його стихії вільного нерегульованого ринку. У соціальному плані загострилися проблеми між обсягами виробництва цукру і платоспроможним попитом населення, державою і споживчими ринками.
Внутрішній ринок цукру практично перебуває у розбалансованому стані, він не перетворився у саморегулюючу систему, а його вплив на господарюючі суб’єкти виявляється мінімальним. Традиційні зовнішні ринки реалізації українського цукру замінили конкуренти з інших європейських країн.
У зв’язку з цим назріла невідкладна потреба у розробці і здійсненні системи організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів щодо відродження й розвитку цукробурякового виробництва, внутрішнього і зовнішнього ринків цукру, що зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.
Стан вивчення проблеми. Перехід аграрного сектора економіки до ринкових відносин, формування і розвиток у процесі аграрної реформи внутрішнього та зовнішнього ринків продовольства, і зокрема ринків цукру, належить до важливих ланок глибоких соціально-економічних змін на нинішньому етапі становлення демократичної держави. У контексті теоретичних і прикладних досліджень ринкової економіки, формування багатоукладності господарювання, поєднання державних і комерційних методів регулювання ринкового виробництва, удосконалення ціноутворення, кредитної системи та податкової політики в аграрній сфері значний вклад внесли, поряд із зарубіжними авторами, вітчизняні вчені економісти-аграрники І.І.Лукінов, О.М.Онищенко, П.Т.Саблук, П.І.Гайдуцький, А.С.Гальчинський, П.П.Борщевський, М.Я.Дем’яненко, В.Я.Месель-Веселяк, В.В.Юрчишин, О.М.Шпичак, В.Г.Андрійчук, М.Й.Малік, Б.Й.Пасхавер, В.І.Бойко, О.С.Заєць, С.М.Кваша, О.В.Крисальний, М.Ю.Коденська, Л.Ф.Романова, А.А.Фесина та інші.
Проте, ряд теоретико-методологічних і практичних питань освоєння ринкових відносин в агропромисловому виробництві, в тому числі у цукробуряковому підкомплексі, формування й розвитку внутрішнього та зовнішнього ринків цукру поки що залишаються мало дослідженими. У зв’язку з цим назріла потреба у поглибленій розробці теоретико-методологічних положень створення інфраструктури ринкового середовища, формування і розвитку внутрішнього та світового ринків цукру, обгрунтування організаційно-економічних механізмів їх функціонування на маркетинговій основі, широкого залучення зарубіжних інвестицій у сферу цукробурякового продуктового підкомплексу.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами і планами. Дослідження здійснювались відповідно до тематичних планів науково-дослідних робіт Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” по виконанню науково-технічних програм на 1996-2000 роки: “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкові умови” та на 2001-2005 роки: “Трансформування організаційно-економічних відносин до соціально орієнтованих ринкових умов в АПК” по підпрограмі “Розробити науково-прикладні основи аграрної і соціальної політики в умовах трансформування АПК до соціально орієнтованих ринкових умов” та по темі “Підтримка процесів розвитку зовнішньої торгівлі АПК України з країнами СНД” (номер державної реєстрації 0102U000261).
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є обгрунтування системи організаційно-економічних і виробничо-технологічних заходів відродження буряківництва та виробництва цукру, розробка наукових основ формування та розвитку внутрішньо-державного й зовнішньодержавного ринків цукру як стратегічного товару України.
Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішувались такі завдання:
Об’єктом дослідження взяті господарські суб’єкти агропромислового виробництва, зокрема, бурякосійні господарські структури, переробні підприємства цукрової промисловості, організації торгівлі, агросервісу, інші об’єкти інфраструктури ринку, управлінські формування.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні положення ринко-вих відносин при формуванні та розвитку внутрішньодержавного і міждер-жавного ринків цукру, економічні механізми регулювання відносин сільсько-господарських товаровиробників цукрової сировини та цукрових заводів.
Методологія і методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є сучасна економічна теорія ринкової економіки, загальноекономічні принципи та методи аналізу закономірностей розвитку суспільного виробництва, діалектичний метод пізнання соціально-економічних процесів в умовах переходу до ринкової економіки.
При здійсненні досліджень застосовувались такі методи: монографічний –для вивчення соціально-економічних процесів в агропромисловому комплексі України; системного аналізу –при дослідженні динаміки розвитку та ефективності господарської діяльності об’єктів теми; порівняння –для зіставлення фактичних даних за окремі періоди і роки вивчення економічних явищ; моделювання –для розробки перспективних організаційно-правових форм господарювання; розрахунково-конструктивний –при обгрунтуванні показників розвитку виробництва на перспективу та ряд інших.
Інформаційною базою підготовки дисертації слугували статистико-економічні матеріали Держкомстату України, Міністерства аграрної політики України, річні та оперативні звіти сільськогосподарських підприємств, цукрових заводів, відомчих і управлінських структур, міжнародних організацій, наукові публікації та результати особистих спостережень автора.
Наукова новизна. Наукову новизну дисертаційного дослідження становить сукупність одержаних здобувачем результатів теоретичного, методологічного і практичного характеру:
Особистий внесок здобувача. Зазначені вище наукові результати одержані автором дисертації особисто. Їх впровадження в практику сприятиме прискоренню формування і розвитку внутрішньодержавного і міждержавного ринків цукру, створенню конкурентоспроможних підприємницьких структур у цукробуряковому підкомплексі потужних інтегрованих виробничих об’єднань. Дослідження грунтуються на методологічних засадах комплексного підходу при вирішенні назрілих проблем, пов’язаних з освоєнням ринкових відносин, становленням організаційно-економічного механізму регулювання ринку цукру на принципово нових засадах на макро- і мікрорівнях управління економікою галузі.
Практичне значення дисертаційної роботи випливає з доцільності застосування розроблених положень і пропозицій щодо формування та розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків цукру в Україні, створення інфраструктури освоєння ринкових відносин в цукробуряковому підкомплексі.
Реалізація пропозицій автора дисертації може бути здійснена через державні органи управління сільським господарством, відомствами переробних і харчових галузей при удосконаленні економічних механізмів господарювання, складанні продовольчих балансів, розробці системи ціноутворення, при регулюванні виробництва та збуту продукції. Рекомендації і висновки, отримані в процесі дослідження, адресовані виробництву для удосконалення міжгалузевих економічних взаємовідносин, зокрема із структурами матеріально-технічного забезпечення, сферою послуг тощо. Практичне їх застосування послабить тиск існуючої системи оподаткування на виробничу сферу, істотно впливатиме на поліпшення умов господарювання виробничих структур, які мають сезонний характер виробничої діяльності, застосування сприятливого фінансово-кредитного механізму, витіснення бартерних операцій з економічного обороту відтворювального процесу.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Теоретичні та методологічні положення дисертації і комплекс розроблених організаційно-економічних заходів освоєні й успішно використовуються в діяльності українсько-австрійсько-німецького спільного підприємства “Укрінтерцукор”, чим довели свою практичну значимість. Його передовий досвід нині впроваджують інші спільні підприємства, а також ряд сільськогосподарських підприємств.
Пропозиції автора враховані при підготовці проекту Закону України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, прийнятого Верховною Радою України в червні 1999 року. Важливе народногосподарське значення має пропозиція автора щодо формування єдиного ринку цукру в Україні, про перегляд основ організації експортно-імпортної торгівлі. Ці розробки широко висвітлені у публікаціях автора і подані державним органам для використання.
Основні положення дисертації апробовані у виступах автора на наукових вітчизняних та зарубіжних конференціях, доповідях на засіданнях Кабінету Міністрів України, Комісії при Президентові України з питань аграрної політики, на річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників у м. Києві в 2001, 2002, 2003 роках.
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 44 наукових працях, в тому числі у двох монографіях, у посібниках та брошурах, а також у надрукованих статтях фахових видань, загальним обсягом 58 авторських друкованих аркушів.
Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 368 сторінках комп’ютерного тексту, має вступ, п’ять розділів, висновки, список використаних літературних джерел, 40 таблиць, 11 рисунків.
Структура роботи
Вступ.
Розділ 1. Становлення і розвиток цукробурякового виробництва в Україні. 1.1. Історизм виникнення та початкові етапи розвитку цукробурякового виробництва. 1.2. Відновлення та інтенсифікація буряківництва і виробництва цукру в післявоєнні роки. 1.3. Застосування нових технологій виробництва цукрових буряків. 1.4. Зародження і розвиток ринку цукру. 1.5. Кризова ситуація та її подолання в цукробуряковому виробництві. Висновки до розділу 1.
Розділ 2. Теоретико-методологічні основи розвитку інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві. 2.1. Соціально-економічна сутність розвитку агропромислової інтеграції. 2.2. Основні напрями інтеграції та формування цукробурякового підкомплексу. 2.3. Методологічні засади формування цукробурякового підкомплексу. Висновки до розділу 2.
Розділ 3. Теоретичні і методологічні основи формування і функціонування ринку цукру. 3.1. Теоретичні основи становлення націо-нального ринку цукру України в контексті економічної теорії. 3.1.1. Сутність економічної теорії ринкових відносин. 3.1.2. Сучасні трактування сутності ринку цукру та концепції його функціонування і розвитку. 3.2. Методологія формування і функціонування ринку цукру. 3.3. Створення сучасної ресурсної і техніко-технологічної бази ринку цукру. 3.4. Особливості формування і функціонування цукрової промисловості в умовах ринкових відносин. 3.5. Проблеми виробництва цукру та його ефективність. Висновки до розділу 3.
Розділ 4. Організаційно-економічні засади удосконалення націо-нального ринку цукру. 4.1. Структура та форми соціально-орієнтованого ринку цукру. 4.2. Концептуальні особливості внутрішнього ринку цукру. 4.3. Економічні взаємовідносини виробників сировини з переробниками цукрових буряків. 4.4. Моделювання міжгалузевих відносин цукробурякового виробництва. 4.5. Економічний механізм регулювання ринку цукру. Висновки до розділу 4.
Розділ 5. Міждержавний ринок цукру та обгрунтування участі України в його формуванні і розвитку. 5.1. Характеристика ринку цукру та тенденції його розвитку. 5.1.1. Характер світового ринку цукру. 5.2. Об’єк-тивні умови участі України у формуванні ринку цукру країн СНД. 5.3. Організаційно-економічний механізм розвитку зовнішнього ринку цукру в Україні. 5.4. Експортно-імпортні поставки в цукробуряковому комплексі України. 5.5. Перспективи розвитку цукробурякового комплексу України та країн СНД. 5.6. Удосконалення фінансового забезпечення бурякоцукрового виробництва. Висновки до розділу 5.
Висновки
Список використаних літературних джерел
Основний змІст дисертацІЇ
У першому розділі –“Становлення і розвиток цукробурякового виробництва в Україні” досліджуються історичні аспекти виникнення і розвитку цукробурякового виробництва в Україні, висвітлюється його соціально-економічна роль в економіці сільського господарства, здійснюється аналіз розвитку організаційно-економічної та техніко-технологічної бази цукробурякового підкомплексу.
Історичний зріз вивчення становлення і розвитку цукробурякового виробництва посилює впевненість у правильності вибору теми дисертаційного дослідження. Україна традиційно займає провідне місце серед держав цукробурякового виробництва світу.
Промисловий спосіб добування цукру з цукрових буряків, як відомо, бере свій початок у перші роки ХІХ століття, коли в Німеччині, Франції та Росії почалось будівництво цукрових заводів. В Україні перший завод був споруджений в 1824 р. в селі Макошино Чернігівської губернії. Цим було започатковане географічне переміщення цукробурякового виробництва з центральних губерній Росії в Україну. Сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощування цукрових буряків при наявності значного запасу дешевої кріпосної робочої сили слугували швидкому розвитку цукробурякового виробництва. З розширенням будівництва нових цукрових заводів збільшувались площі під цукровими буряками. В 1884 р. вони досягли 245,4 тис. га, а в 1891 р. –,5 тис. га. Протягом наступного десятиліття площі посіву цукрових буряків зросли майже вдвічі і становили 594,4 тис. га. У 1913 р. в Україні ця культура займала 676 тис. га, а її валовий збір при урожайності 168 ц/га досяг 11,3 млн. тонн.
Цукрова промисловість швидко стала однією з важливіших галузей світової індустрії. За офіційною статистикою, цукор почали виробляти майже в 70 країнах світу. Розгортається жорстка конкуренція між старою тростинною і новою буряковою цукровою промисловістю світу. З 1850 по 1900 р. виробництво бурякового цукру в світі збільшилось у тридцять разів, а тростинного –лише в три рази. Через кожні десять років виробництво бурякового цукру зростало майже вдвічі, а тростинного збільшувалося значно повільнішими темпами.
В Україні з розвитком буряківництва нарощувалась матеріально-технічна база цукрової промисловості. На початку ХХ ст. на території України сформувалась мережа цукрових заводів, яка за кількістю в основному збереглась до нинішнього часу. Так, у сезон цукроваріння 1903/04 років функціонувало 187 заводів.
Під час першої світової і громадянської воєн цукробурякове виробництво України зазнало значних руйнувань і практично припинило своє існування.
Водночас назрівала широкомаштабна світова кризова ситуація, яка охоплювала дедалі більше країн-виробників цукру. Кризові явища у світовому цукровиробництві були зумовлені не перевиробництвом продукту, як це прагнули довести деякі політологи, а насамперед недоспоживанням цукру населенням переважної більшості країн світу внаслідок погіршення його соціального стану та зростання світових цін на цукор.
Аналіз показав, що світове недоспоживання цукру населенням є соціально-економічним явищем, породженим наслідками першої світової війни, які призвели до зубожіння жителів країн-виробників цукру, загострення соціального стану населення, зростання безробіття у головних капіталістичних країнах Європи та Америки.
Із середини 30-х років у суспільних господарствах України спостерігається стала тенденція до розширення посівних площ під цукровими буряками, що сприяло розвитку цукрової промисловості, нарощуванню виробництва цукру. В сезон цукроваріння 1935-36 років було вироблено 1724 млн. т цукру, а через рік –млн. т. Це був значний успіх у розвитку цукробурякового виробництва в Україні до Великої Вітчизняної війни. Вона стала основним постачальником цукру в колишньому Радянському Союзі. У передвоєнному 1940 р. в Україні валовий збір цукрових буряків був на 28,5% більшим, ніж у 1913 році.
Наприкінці 20-х і в 30-ті роки ХХ століття зміцнювалась матеріально-технічна база бурякопереробних підприємств, розширювалася сировинна зона, що забезпечило щорічне нарощування випуску продукції до 1600-1880 тис. т. На нових і більшості реконструйованих заводах була здійснена механізація ряду технологічних процесів, зокрема транспортування сировини та відходів виробництва. У 1940 р. посівні площі цукрових буряків досягли 820 тис. га, а їх валовий збір –тис. т. Цукрова промисловість виробила за рік 1628,4 тис. т цукру.
У роки спустошливої Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років буряківництво і цукрова промисловість України вже вдруге після першої світової війни зазнали нищівного руйнування. Неймовірними зусиллями українського народу цукробурякове виробництво вдалося за короткий період відновити до передвоєнного рівня.
Особливого значення надавалось технічному переоснащенню буряківництва, підвищенню рівня механізації виробничих процесів, збільшенню внесення мінеральних та органічних добрив, поліпшенню сортового складу та насінництва цукрових буряків, удосконаленню форм організації праці й системи матеріального стимулювання працівників галузі.
Розпочатий процес інтенсифікації буряківництва в Україні вимагав прискореного нарощування технічних засобів та поставок мінеральних добрив у відповідному асортименті. Сільськогосподарське виробництво, як відомо, і в роки його відбудови, і в наступні періоди постійно відчувало дефіцит у забезпеченні мінеральними добривами та хімічними засобами захисту рослин, що поряд з іншими факторами стримувало підвищення урожайності та збільшення валових зборів цукрової сировини.
За десять років після відбудовчого періоду посівні площі цукрових буряків в Україні розширились більш як в 1,4 раза і в 1960 р. становили 1457 тис. га. В наступні роки продовжувалось збільшення площ під буряками і в 1964 р. було засіяно 1922 тис. га. Це була найбільша площа за всю історію розвитку буряківництва в Україні.
Із середини 80-х років посівні площі цукрових буряків стабілізувались на рівні 1640-1660 тис. га. В 1990 р. їх було посіяно 1607 тис. га. Як показав аналіз, це була оптимальна площа посіву цукрових буряків в Україні.
Головне завдання протягом усього періоду вирощування цукрової сировини полягало у збільшенні урожайності цукрових буряків, яка зростала повільно (табл. 1).
Хоча у багатьох бурякосійних районах на основі застосування прогресивних технологій вирощували по 500-550 ц і більше з гектара. Досвід переконливо свідчить, що інтенсифікація є реальним засобом підвищення ефективності буряківництва.
1. Відновлення та нарощування виробництва
цукрових буряків і цукру в Україні
|
Показники |
1940 |
|||||||||
|
Посівні площі, тис. га |
820 |
|||||||||
|
% до ріллі |
2,6 |
,7 |
,3 |
,4 |
,5 |
,1 |
,3 |
,3 |
,0 |
,0 |
|
Урожайність, ц/га |
159 |
|||||||||
|
Валовий збір, тис. т |
13052 |
|||||||||
|
Виробництво цукру, тис. т |
1580 |
Найвищої урожайності цукрових буряків було досягнуто в Україні в 1976 році, коли на площі 1788 тис. га в середньому було зібрано по 345 ц/га, а валовий збір становив 61,8 млн. т. Однак вихід цукру з перероблених буряків був низьким –10,16 відсотків.
З кінця 70-х років поступово зростає рівень рентабельності виробництва цукрових буряків. У середньому за 1986-1990 рр. він досяг в Україні 34%, що майже на 8% вище середньорічних показників попереднього п’ятиріччя.
Цукрові буряки навіть при урожайності 317 ц/га забезпечили у 1985 р. рівень рентабельності 43,2%, і хоча це майже у 3,7 раза нижче рівня рентабельності виробництва зерна, але маса прибутку з гектара цукрових буряків перевищувала його одержання з гектара зернових у 2,9 раза.
Для українського села буряківництво має велике соціально-економічне значення. Адже розвиток галузі тісно пов'язаний з розширенням робочих місць у сільськогосподарських підприємствах, підвищенням рівня оплати праці трудівників бурякових плантацій, створює можливості для поліпшення інфраструктури сільських поселень.
Дослідження показали, що ресурсний потенціал України, наявність природних умов та її геополітичне розташування створюють реальні можливості розвитку конкурентоспроможного виробництва цукру на світовому ринку.
У кінці 80-х років в Україні було зосереджено 20,7% посівних площ цукрових буряків усіх бурякосіючих країн світу й одержано п'яту частину світових валових зборів цукрової сировини. Україна виробляла 13,3% від обсягу бурякового цукру і 4,7% від загального виробництва цього продукту в світі та була п’ятою після Бразилії, Індії, Китаю і США державою світу за обсягами виробництва цукру.
Таким чином, створення потужного ресурсного потенціалу цукробурякового виробництва в Україні, розвиток наукових наробок щодо застосування нової вітчизняної технології вирощування і збирання цукрових буряків у сприятливих грунтово-кліматичних умовах, наявність накопиченого власного досвіду українських селян у галузі буряківництва стало реальною основою для успішної конкуренції країни за вихід на світовий ринок цукру.
Справжньою революцією в буряківництві, насамперед у технології вирощування, було створення в українських наукових організаціях однонасінних форм та виведення високопродуктивних сортів цукрових буряків.
Цукор з початку його появи у вжитку як продукту споживання, став досить розповсюдженим ринковим товаром, що зумовлювалось, з одного боку, його високою харчовою цінністю, а з другого –обмеженим ареалом виробництва. Нині вільний світовий ринок щорічно поглинає до 35 млн. т цукру. Водночас слід відмітити, що ринок цукру належить до найбільш нестійких продуктових ринків, який характеризується по окремих роках значними коливаннями як в обсягах реалізації, так і в цінових показниках. Враховуючи важливість цукру, який має досить високе соціально-економічне значення в структурі споживання продуктів харчування людей, у всіх країнах виробництво цукрової сировини і самого цукру дотується з державного бюджету.
В дисертації досліджено становлення ринку цукру в Україні. Його зародження відноситься до першої половини ХІХ ст. Розвиток ринку цукру пов’язаний з певними труднощами, що нерідко ставили під загрозу існування самого виробництва цукру.
Починаючи з 1991 р. у цукробуряковому підкомплексі набули поширення деструктивні процеси, внаслідок яких Україна поступово втратила ринки збуту цієї продукції. Однією з причин такого стану була відмова участі держави у регулюванні ринкових процесів перехідної економіки в агропромисловому виробництві. Вже тоді деякі фахівці й політологи стверджували, що АПК найбільше готовий до сприйняття ринкових відносин і що ця сфера діяльності не потребує втручання держави. Основним регулятором економічного розвитку галузі вони вважали стихійний ринок, модель якого характеризувалась економічною теорією як “чистий капіталізм”. Така модель ринку знайшла застосування на початковій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва. В подальшому розвинуті країни з активною участю державних структур перейшли до сучасної ринкової економіки.
Нині у більшості країн-виробників цукру застосовуються виважені економічні механізми державного регулювання внутрішніх ринків цукру, які знаходяться у постійній взаємодії з розвитком міждержавних його ринків.
Кризову ситуацію виробництва цукрових буряків і цукру в Україні не можна подолати без здійснення системи державних заходів правового, економічного та організаційно-технологічного характеру. Досвід зарубіжних країн переконливо свідчить, що через державне регулювання ринку цукру можна вирішити проблему відродження цукробурякового виробництва, відновити імідж України на світовому ринку. З цією метою розроблений за участю автора дисертації і схвалений Верховною Радою України Закон “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”. Ним визначені правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.
Кризова ситуація в Україні глибоко вразила цукробурякове виробництво. З 1990 р. посівні площі цукрових буряків скоротились у 2,4 раза і займали у 2003 р. тільки 668 тис. га. Їх урожайність знизилась від 276 до 199 ц/га, а валовий збір цукрової сировини зменшився втричі і дорівнював 13,3 млн. т. Внаслідок виробництво цукру скоротилось від 5,388 млн. т до 1,450 млн. т. В останні роки виробництво цукрових буряків і цукру є збитковим.
Докорінно змінити такий стан можна лише спільними рішучими діями держави, її владних структур і недержавних виробничо-господарських структур на макро- і мікрорівні економіки. Вектор всієї системи заходів має бути спрямований на інтенсифікацію галузі, істотне поліпшення організації виробництва цукрових буряків та підвищення його ефективності, здійснення реконструкції та технічного переоснащення цукрової промисловості, і, нарешті, застосування нових організаційно-правових форм інтеграції у сфері цукробурякового продуктового підкомплексу.
Назріла потреба розробити й почати реалізувати державну програму відродження та розвитку цієї важливої галузі. Треба, насамперед, на державному рівні визнати пріоритетність розвитку цукробурякового підкомплексу України. З цією метою потрібно стабілізувати посівні площі цукрових буряків у межах 1000-1100 тис. га, зосередивши їх переважно в зоні сприятливих грунтово-кліматичних і економічних умов для розвитку буряківництва. Урожайність цукрових буряків слід довести у ближчі два-три роки до 250-270 ц/га, а в 2008-2010 роки –до 330-350 ц/га. Спочатку слід довести виробництво цукру до 2,8-3,0 млн. т, а через 6-7 років збільшити обсяг випуску цукру до 4,0-4,2 млн. тонн.
За таких умов експортні можливості держави становитимуть у 2008 р. 1,6-1,8 млн. т, а в 2010 р. –,0-2,2 млн. т. Є реальні ринки збуту українського цукру. Це, насамперед, Росія, країни СНД, Близького Сходу. Місткість цих ринків –до 6 млн. т цукру.
Переконливим доказом ефективного інвестування цукробурякового виробництва та застосування інтенсивних технологій вирощування цукрових буряків є створення ряду спільних підприємств із залученням іноземних інвестицій, зокрема спільного українсько-австрійсько-німецького підприємства “Укрінтерцукор”.
Необхідне прийняття рішучих заходів щодо технічної модернізації цукропереробних підприємств, пов’язаної з потребою в додаткових коштах. За цих умов великого значення набуває створення в цукробуряковому виробництві інтегрованих формувань із залученням зарубіжних інвесторів на конкретну, заздалегідь визначену мету при прямій їх заінтересованості в одержанні високого економічного ефекту від участі в організаційно-економіч-ному співробітництві з українськими агропромисловими підприємствами.
У розділі 2 “Теоретико-методологічні основи розвитку інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві” досліджуються соціально-економічна сутність інтеграції та закономірності поєднання виробництва сільськогосподарської продукції і її промислової переробки, обгрунтовуються основні напрями інтеграції та методологічні засади формування цукробурякового підкомплексу.
Теоретичною основою розвитку агропромислової інтеграції є об’єктивна закономірність синтезу промислового і сільськогосподарського виробництва, необхідність якого зумовлена розвитком продуктивних сил, прискоренням науково-технічного прогресу, розширенням і зміцненням взаємозв’язків сільського господарства з іншими сферами економіки.
Закономірності розвитку інтеграційного процесу передбачають, що сільськогосподарська праця поступово, не втрачаючи галузевої специфіки, перетворюватиметься в різновид індустріальної. Інтеграцію сільськогос-подарського і промислового виробництва не можна розглядати, як це має місце в окремих публікаціях, лише з позицій технологічних зв’язків різних галузей. Тут проявляється дія багатьох факторів, зокрема вибору організаційних форм виробництва, обміну, розподілу, системи управління тощо. При розвитку синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва на особливу увагу заслуговує забезпечення певної соціально-економічної рівності працівників усіх сфер діяльності.
В інтегрованих формуваннях можуть брати участь недержавні виробничі структури, спільна діяльність яких вимагає комплексного підходу до вирішення соціальних, економічних, організаційних, технічних, технологічних та інших завдань гармонійного поєднання інтересів усіх учасників. Здійснення синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва не є одноразовим актом. До цього процесу слід підходити з погляду поступового створення необхідних передумов для практичного перетворення сільськогосподарської праці у різновид індустріальної, переходу до організаційно-господарських форм виробництва агропромислового типу.
З позицій розвитку матеріально-технічної бази інтегрованого виробництва, поєднання господарської діяльності сільськогосподарських і промислових підприємств вимагає насамперед застосування сучасних ресурсозберігаючих машинних технологій у сільському господарстві, спрямованих на значне підвищення ефективності використання земельних угідь, матеріальних і трудових ресурсів.
Якщо розглядати інтеграцію з точки зору організаційно-економічної сутності цього процесу, то кінцевий результат синтезу сільськогосподарського і промислового виробництва повинен відбивати внутрішню органічну єдність цих галузей у відтворенні, їх кооперуванні та комбінуванні у великомасштабних обсягах суспільної діяльності. Самим же організаційним формам виробничо-територіальних агропромислових або промислово-аграрних формувань притаманна всебічна внутрішня ув’язка і узгодженість діяльності спеціалізованих аграрних, промислових та інших підприємств на основі постійних, прямих технологічних зв’язків переходу до безпосереднього обміну результатами своєї діяльності.
В інтегрованих формуваннях прискорюється рух продукції від початкової стадії її виготовлення до споживача, значно скорочуються втрати, створюються умови для поліпшення якості продукції. Основними характерними ознаками створення цукробурякових агропромислових виробництв є насамперед технологічна сукупність таких підприємств, яка забезпечує технологічну завершеність виробництва готових харчових продуктів. За цими ознаками агропромислові комплекси можуть бути сформовані на мікро- та макрорівнях. Територіально агропромисловий мікрокомплекс здебільшого обмежується сировинною зоною промислового підприємства, яке переробляє профілюючий вид сільськогосподарської сировини –цукрові буряки. Такий мікрокомплекс доцільно формувати на базі кожного цукрового заводу або групи заводів і господарських структур по вирощуванню цукрових буряків.
Незважаючи на значні переваги інтегрованого цукробурякового виробництва, цей процес поки що не набув у нашій країні належного практичного розвитку. При планово-розподільній системі економічні інтереси господарств-виробників цукрової сировини і цукрових заводів не були зорієнтовані на одержання високих кінцевих результатів їх виробничої діяльності. Цукрова промисловість по суті не впливала на розвиток своєї сировинної бази. Остання розширювалась і удосконалювалась за загальною схемою розвитку сільськогосподарського виробництва на основі планового розподілу між галузями матеріально-технічних ресурсів. Їх явно не вистачало, як підкреслювалося вище, для значного підвищення урожайності цукрових буряків. З ініціативи окремих виробничо-господарських структур в експериментальному порядку були спроби розвивати інтеграцію вирощування цукрової сировини та її переробки з метою досягнення економічної заінтересованості колгоспів і цукрових заводів в одержанні високих кінцевих результатів —збільшення виходу цукру з гектара посівної площі цукрових буряків. Проте вони не досягли поставленої мети.
З переходом до ринкової економіки створюються умови для розвитку інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві, спрямовані на відродження цих галузей, відновлення внутрішнього і зовнішнього ринків цукру, повернення Україні іміджу цукрової держави на світовому ринку.
Практика свідчить, що без участі підприємств цукрової промисловості відновити бурякове виробництво досить проблематично. Важливим заходом щодо розвитку цукробурякового виробництва буде реалізація передбачених Законом України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” положень про пільгове кредитування товаровиробників цукрової сировини та цукру.
Інтеграція сільськогосподарського виробництва і промислової переробки цукрових буряків вимагає глибоко обгрунтованих підходів у кожному конкретному випадку. З цією метою розробляється техніко-економічне обгрунтування створення та діяльності інтегрованого цукробурякового формування, в якому визначаються функції його учасників, порядок утворення фондів, система управління, розподіл одержаних результатів в інтегрованому виробництві та ін. Основним завданням функціонування інтегрованого виробництва є забезпечення економічних інтересів усіх господарських структур–учасників у спільній діяльності.
У сучасних кризових умовах основними напрямами інтеграційних процесів у цукробуряковому виробництві є передусім об’єднання зусиль товаровиробників цукрової сировини і переробних підприємств для значного підвищення урожайності, а не розширення посівних площ цукрових буряків. Вирішення цієї хронічно застарілої для нашої країни проблеми можливе шляхом застосування без будь-яких відхилень і порушень реальних, вивірених багаторічною практикою зарубіжних і вітчизняних буряківників, ресурсоощадливих технологій. Нині такі технології існують, вони загальновизнані, їх застосовує багато господарств. Тому одним з основних напрямів розвитку інтеграційного процесу є об’єднання зусиль з метою докорінного поліпшення постачання сільськогосподарським товаровироб-никам мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин від хвороб, шкідників і бур’янів, сівалок точного висіву насіння, обприскувачів, бурякозбиральних технічних засобів, інших машин та знарядь. Оскільки сучасна вітчизняна машинобудівна та хімічна промисловість не в змозі в короткі строки забезпечити бурякове виробництво необхідними матеріально-технічними ресурсами, доцільно йти по шляху співпраці з іноземними фірмами і компаніями з метою прискорення застосування новітніх технологій вирощування цукрових буряків. Найбільш раціональною формою співробітництва цукробурякових підприємств із зарубіжними інвесторами, як показала практика, є створення спільних підприємств. У такому разі забезпечуються умови для застосування ефективної технології або окремих важливих технологічних елементів вирощування і збирання цукрових буряків. Це переконливо доводить досвід діяльності українсько-австрійсько-німецького спільного підприємства “Укрінтерцукор”, створеного при підтримці Уряду України в 1994 р. До його складу входять з української сторони 234 сільськогосподарські бурякосійні підприємства 15 областей, які вирощують цукрові буряки на площі понад 50 тис. га, ряд цукрових заводів та інші виробничо-господарські формування. Іноземні учасники в спільному підприємстві представлені фірмами Хьохст Шерінг АгроЄвроГмбх, КВС Кляйнванцлебенер Заатцухт АГ і Франц Кляйне Ландтехнік Гмбх і Ко. Середньорічна врожайність цукрових буряків за останні роки у сільськогосподарських підприємствах, які входять до складу спільного підприємства “Укрінтерцукор”, становить 320 ц/га, або в 1,6 раза вище від середньої урожайності в Україні. На наш погляд, досвід створення і функціонування СП “Укрінтерцукор” може слугувати прикладом ефективного розвитку агропромислової інтеграції в цукробуряковому виробництві за участю іноземних інвесторів.
У розвитку інтеграційних процесів не менш важливу роль відіграють модернізація та реконструкція цукрової промисловості в Україні, яка нині перебуває в критичному стані. Назріла невідкладна потреба технічного переоснащення більшості переробних підприємств з одночасним виведенням з експлуатації малопотужних заводів. Модернізація цукрових заводів має бути спрямована на застосування нових технологій, економію енергетичних, сировинних та інших ресурсів. На українських заводах вилучається лише 73-75% цукру з цукрової сировини, тоді як на заводах західноєвропейських країн –до 85%. Крім того, витрати енергії на одержання одиниці продукції на заводах України майже вдвічі більші. Ринкові умови вимагають поліпшення якості українського цукру, оскільки він не завжди відповідає світовим стандартам.
Істотного значення у відродженні конкурентоспроможного цукробурякового виробництва України набуває формування на базі цукрових заводів і бурякосійних господарств інтегрованих систем із застосуванням механізму регулювання економічних інтересів учасників корпоративних об’єднань. Тут цукрові заводи виконуватимуть не тільки функції переробних підприємств, а й постачальницько-збутові види діяльності по забезпеченню товаровиробників цукрової сировини технічними засобами, насінням, мінеральними добривами, хімічними матеріалами тощо, формуватимуть маркетингові структури, вивчатимуть потреби ринку в цукрі, відшукуватимуть можливості розширення внутрішнього і зовнішнього цукрових ринків.
Третій розділ “Теоретичні і методологічні основи формування і функціонування ринку цукру ” присвячено вивченню теоретичних основ становлення національного ринку цукру в контексті загальної економічної теорії, дослідженню методології формування і функціонування ринку цукру, виявленню особливостей створення сучасної ресурсної та техніко-технологічної бази ринку цукру і причин зниження обсягів й ефективності виробництва цукру.
Перехід до ринкових відносин є ключовою ланкою здійснення глибоких соціально-економічних перетворень в Україні, регулюючою основою яких є попит і пропозиція, розвиток конкуренції в процесі виробничої та комерційно-підприємницької діяльності, підвищення ефективності виробництва, економії матеріальних та грошових ресурсів і праці.
Основним регулятором освоєння й функціонування ринку завжди була і повинна бути держава. Про це переконливо свідчить досвід усіх країн світу. Таке регулювання особливо необхідне в перехідний період до ринку.
Продовольчий ринок України в цілому і одна з його провідних структур –ринок цукру займають важливе місце в економіці країни. Його стан є вирішальним у забезпеченні належного рівня харчування населення, добробуту суспільства. Разом з тим він позитивно впливає на розвиток інших галузей економіки. Розрахунки показують, що один працівник у сільськогосподарському виробництві створює до п’яти робочих місць для інших суміжних галузей.
Як показує вивчення теоретичних основ ринку, у світі не існує єдиної теорії ринку й управління. У зв’язку з цим, враховуючи критичну оцінку соціально-економічної ситуації в Україні, необхідно зважено підходити до вибору найбільш раціонального варіанта ринку цукру та ринкових відносин з урахуванням рівня розвитку виробництва, регіональних національних особливостей і традицій.
Виходячи із зазначеного, важливо звернути увагу на трактування поняття ринку в економічних публікаціях, перехід до якого пов’язується з ростом рівня добробуту населення, підвищенням продуктивності праці та ефективністю виробництва. Більшість вчених-економістів поняття ринку розглядають в контексті соціально-економічних відносин, які виникають і розвиваються в сфері обміну відтворювального процесу.
В основному поняття “ринок” і “ринкові відносини” трактуються в сучасній економічній літературі як форма реалізації товарно-грошових відносин та обмін між продавцями і покупцями. Обов’язковими компонентами аграрного ринку в агропромисловій сфері є ринки продукції та послуг, засобів виробництва, праці, цінних паперів, науково-технічної продукції тощо
Дослідження показало, що ринок як економічну категорію доцільно розглядати у більш широкому аспекті з урахуванням соціальної орієнтації політичної й економічної діяльності держави, підвищення її ролі в економічному регулюванні відносин між галузями, здійснення розширеного відтворення в усіх сферах АПК. Ринок не слід розглядати тільки у сфері обміну, оскільки виробництво формує пропозиції, а споживання і розподіл –попит. У свою чергу, ринкові ціни складаються під впливом витрат виробництва, якості продукції, попиту і пропозиції.
Отже, виходячи з економічної теорії, ринок являє собою складову механізму регулювання економіки, яка грунтується на сукупності способів і методів організації управління структурних галузей народного господарства. Він може бути об’єктивним, тобто функціонувати стихійно, без втручання держави і суб'єктивним, з вирішальним втручанням держави в регулювання економічного життя. Причому, в умовах “чисто” ринкової економіки організаційно-економічні фактори ефективності зумовлюються ринками, які визначають структуру агропромислового виробництва, господарський механізм, механізм регулювання міжгалузевих відносин. Головним фактором є конкуренція, яка визначає темпи динамічного розвитку економічних процесів і нерозривна з ціною, попитом і пропозицією. Останні регулюють виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту без будь-якого стороннього втручання, забезпечуючи ринкову рівновагу. Головними елементами цього процесу є механізм ринкового регулювання розвитку економіки; закон попиту і пропозиції; ринкова рівновага; конкуренція.
Ринкова рівновага передбачає передусім відсутність надлишкового попиту та надлишкової пропозиції, а отже, можливості реалізації вироблених у народному господарстві товарів та наданих послуг, їх придбання покупцями за наявними цінами, що забезпечує стабільний розвиток усієї економіки. Основними законами ринкової рівноваги є закон попиту і пропозиції.
Усі складові, під впливом яких діє той чи інший фактор ефективності, рівнозначні. Закон попиту розкриває взаємозв’язок між ціною і попитом, відповідно з яким при незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту і навпаки. Зміст закону пропозиції полягає в тому, що при перевищенні пропозиції над попитом товари та послуги продаються за цінами, нижчими від вартості та її модифікованих форм. В умовах вирівнювання попиту і пропозиції товари і послуги продаються за цінами, що відповідають їх вартості, тобто встановлюються ціни рівноваги.
Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. Він об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит; стимулює розробку та впровадження у виробництво науково - технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. Ринковий механізм діє серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб’єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам. Ринкова система може регулювати лише ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит.
Найбільше впливає на величину попиту і пропозиції зміна ціни. Взаємозв’язок між еластичністю попиту і пропозиції розкриває закон попиту і пропозиції. Його зміст полягає у взаємозалежності між кількістю товарів і послуг, на даний час пропонованих виробником, і попитом на них. Ця залежність виражається, насамперед, у тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та цін на них, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.
Сучасний ринок регулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринкові відносини, широкого використання договірних відносин через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічною політикою.
В Україні для становлення й ефективного функціонування регульованої ринкової економіки, раціонального поєднання державних і недержавних засобів впливу необхідно створити належні умови для запровадження повноцінних ринкових відносин; чітко визначити функції держави в нових умовах народногосподарської діяльності.
Більшість сучасних вчених, як вітчизняних, так і зарубіжних, аналізуючи розвиток економіки країни, особливо періоду 1992-1996 років, єдині в тому, що розв’язання складних економічних (і політичних) завдань багато в чому залежить від рівня розвитку теорії і методології формування національного ринку, його важливого сегмента –ринку цукру, ринкових відносин, системи товарно-грошових і виробничих відносин, а також ринкових механізмів їх реалізації.
Орієнтація на ринкову економіку є основою для усунення кризових та інших негативних явищ у сфері виробництва, перерозподілу і споживання. Вчені єдині в тому, що формування концепції функціонування цукробурякового виробництва, ринку цукру та ефективних ринкових відносин на базі збереження тенденцій, що склалися в сільському господарстві, безперспективне.
Не випадковим, як показало вивчення проблеми, є підвищений інтерес учених до визначення сутності ринку цукру. Основні дослідники ринку цукру віддають перевагу вивченню організації виробництва, включаючи виробництво сировини і виробництво цукру та його реалізацію. Меншою мірою приділяють увагу ролі держави у провідних процесах регулювання виробництва і реалізації цукру. У вітчизняних економічних публікаціях про ринок цукру, про основні положення його сутності не знаходять свого повного висвітлення. Перевага у значній мірі віддається методологічним проблемам формування, функціонування та розвитку ринку цукру, зокрема змісту, структурі і основним напрямам створення регульованого, соціально орієнтованого ринку цукру, концептуальним основам формування і функціонування бурякоцукрового комплексу в цілому.
Проте до останнього часу, аналізуючи сутність ринку цукру, можна помітити неповноту концептуальних положень щодо аграрного ринку, в тому числі і ринку цукру, особливо в частині принципів, цілей і завдань. Поки що ринок цукру не розглядається в якості сукупності прийнятних для всіх зацікавлених сторін принципів і методів державного впливу на економічну інтеграцію цукрової галузі, розвиток взаємопов’язаних трьох галузей –сільського господарства, переробників сировини і торгівлі. При цьому не враховуються проміжні сфери діяльності, пов’язані з матеріально-технічним забезпеченням, транспортними й іншими послугами, промисловість, що виробляє обладнання для цукрових заводів, наукове забезпечення тощо.
Метою ринку цукру є забезпечення динамічного розвитку всіх відповідних галузей, підвищення ефективності і конкурентоспроможності, досягнення на цій основі надійної продовольчої безпеки країни.
Для цього держава має сприяти формуванню, розвитку і регулюванню ринку цукру; налагоджувати взаємне інформування, координацію та узгодженість дій щодо розвитку торговельних відносин і в перспективі –відповідно до умов СОТ; створювати інтегровані регіональні інформаційні системи з використанням можливостей Інтернет та інших способів обміну інформацією.
Дослідження дають підставу стверджувати, що розвиток ринку цукру повинен базуватися на принципах поважання інтересів кожного учасника процесу з визначенням пріоритетів, орієнтованих на досягнення загальних цілей. Ринок цукру має забезпечувати продовольчу безпеку країни, повноцінне харчування населення за доступними цінами, створювати умови для соціального розвитку сільських територій, вирівнювання прибутків товаровиробників на рівні харчової галузі. Постійною умовою має стати розвиток ринкових відносин та їх державне регулювання, створення сприятливих умов для руху цукру та виробів з нього, узгодження експортно-імпортних відносин із загальною потребою національного ринку.
Узгоджена державна аграрна політика щодо ринку цукру буде ефективною, якщо всі зацікавлені сторони матимуть рівні економічні умови, а створений за підтримки держави реальний діючий механізм сприятиме її реалізації.
В умовах ринку особливого значення набуває регулювання економічних відносин між виробниками цукру, сировини і державою. Основою цих складових має бути розмежування завдань і сфери діяльності між сільськогосподарськими підприємствами, цукровими заводами і державою.
Таким чином, ринок, як і ринкові відносини, характеризується взаємодією між численними суб’єктами ринку. Серед них –виробники сільськогосподарської продукції, її переробники і постачальники засобів виробництва, банкіри і торговці, рядові споживачі продукції. Кожний із них розміщується і взаємодіє в певному сегменті ринку. Поряд з ними на ринку функціонує ще один, його найголовніший суб’єкт –держава. Її роль досить велика, а діяльність всепроникаюча. В умовах ринкової економіки взаємовідносини держави та аграрного сектора набувають особливого характеру.
Дослідженням встановлено, що перехід до ринку взагалі не можливий без регулюючої ролі держави. Це підтверджується досвідом багатьох країн світу та вітчизняною практикою.
Сутністю ринку цукру, як і інших провідних сегментів продовольчого ринку, мають бути чітко сформована аграрна політика з визначеними цілями і завданнями на певний період (відповідні закони, що регулюють продовольчий ринок, повинні базуватися на основоположних концепціях аграрної реформи); створення рівних економічних правил гри; регулювання виробництва і реалізації цукру та постійна фінансова і матеріально-технічна підтримка виробників як сировини, так і цукру; забезпечення збалансованих економічних інтересів та соціально-економічний розвиток суб’єктів ринку, їх захист.
Одним із механізмів реалізації сутності ринку цукру є розробка і здійснення державних програм виробництва цукру та продуктів його переробки, врахування потреб експортної торгівлі. Важливою ланкою сутності ринку цукру має бути впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу в галузях виробництва та торгівлі.
В умовах правової невизначеності діяльності державних органів влади підтримка АПК в цілому не має системного характеру, що ставить сільських товаровиробників і цукрові заводи у складне становище.
Продуктова програма, як елемент сукупності ринку цукру, регулювання ринкових відносин в АПК, повинна включати прогноз виробництва, попиту і пропозиції, цінової кон’юнктури на внутрішньому і зовнішніх ринках; баланси використання продукції; заходи державного стимулювання виробництва цукру та його реалізації; визначення фондів стратегічних резервів, ринкових інтервенцій і їх використання в наступному році; склад та розміри запроваджуваних імпортно-експортних обмежень і підтримки; заходи з регулювання виробничо-технічного, наукового, інформаційного забезпечення.
З посиленням реформаційних процесів в АПК, які передбачали приватизацію підприємств у цукровій і аграрній галузях, становлення інституту приватної власності на землю та майнові комплекси, підвищився науковий інтерес до проблем ринкової економіки, ринкових відносин і, зокрема, ринку цукру.
Дослідженням доведено, що за період 1992-2003 років в умовах незалежності Україна не збільшила виробництво цукру, а навпаки, втратила свої високі позиції у сфері виробництва цукру та його реалізації. Практично постає питання про відродження бурякоцукрового виробництва та ринку цукру. Це зумовлюється станом, в якому перебуває торгівля цукром як всередині держави, так і за її межами. Український цукор завжди займав одне з провідних місць у продовольчому комплексі країни, був стабілізуючою статтею експорту, мав вирішальне значення в економіці, позитивно впливав на стабільність економічного розвитку країни, добробут суспільства.
Аналізуючи загальний стан галузі, вітчизняні вчені пов’язують його з безсистемним проведенням аграрної реформи, нехтуванням пріоритетів, рекомендованих наукою, відходом держави від економічно обгрунтованого регулювання ринкових відносин, нав’язаною із-зовні моделлю розвитку економіки з елементами теорії ринку А.Сміта і монетаризму М.Фрідмена. Це спричинило руйнування бурякоцукрового комплексу, ринку цукру, що, в свою чергу, призвело до занепаду сільської інфраструктури. Відкритість кордонів, лібералізація торговельної діяльності зумовили штучний розвиток кризових явищ у всіх секторах аграрної економіки, в тому числі і в торгівлі цукром.
Йдеться, з одного боку, про виправлення помилок, допущених у процесі реформування цукрового комплексу, з іншого –про необхідність створення і регулювання ринку цукру, вдосконалення фінансово-кредитної системи, стимулююче оподаткування, подальший розвиток спеціалізованої ринкової інфраструктури. Отже, сутністю ринку цукру має стати багатовекторний сталий економічний механізм підтримки виробництва сировини і цукру, нарощування його ресурсного потенціалу для внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Враховуючи те, що цукор є стратегічним продуктом, на його ринку повинен функціонувати ще один і найголовніший суб’єкт –держава. В умовах ринку взаємовідносини між виробниками сировини, цукру та іншими структурами, а також державою, набувають особливого значення. У дисертаційному дослідженні ставилося завдання обгрунтувати ті виробничі, цінові, соціальні, організаційні та інші фактори, реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності цукрової галузі, її впливу на соціально-економічний розвиток країни.
В Україні багато виникало наукових дискусій навколо ринкових відносин, тоді як по-справжньому наблизилися до ринкової економіки лише на десятому році незалежності держави. Цей процес за своїм змістом у теоретичному плані базувався на теорії попиту і пропозиції, розвитку конкуренції, на основі яких має розвиватися виробнича і комерційна діяльність суб’єктів ринку цукру з метою задоволення потреб споживачів у цукрі та виробах з нього.
Проте не приділялося належної уваги підвищенню ефективності виробництва, економії матеріально-технічних ресурсів, фінансів і праці. В результаті ринкових перетворень не проводилось науково-технічне переозброєння цукрових заводів і сільськогосподарських підприємств. Від такої практики знижувалась конкурентоспроможність цукрової галузі та якість продукції.
В економічній теорії сформовано поняття і сутність світового ринку –це ринок експортних товарів, вироблених у кращих умовах найбільш ефективними виробниками, які реалізуються за прийнятними для виробників цінами. Світові ціни –це ціни, сформовані на основі собівартості продукції у кращих умовах її виробництва ефективними виробниками, з урахуванням експортних субсидій та інших форм стимулювання експорту. Решта виробників, які працюють у гірших умовах, або менш ефективними способами, мають вищу собівартість і не можуть конкурувати із світовими цінами, повинні застосовувати заходи захисного характеру. У протилежному випадку відповідні галузі сільського господарства будуть банкрутами.
Це, природно, непереборний чинник, який потрібно враховувати при організації зовнішньоторговельної політики, особливо, коли йдеться про цукор. Бурякоцукрове виробництво не можна відривати від загальної стратегії розвитку аграрного сектора економіки країни. На даному етапі аграрна економічна думка має зосередитись на політико-економічному аспекті реформ. Особливого значення нині набувають розкриття функціональних основ ринкового господарства, його облаштування та залучення до товарно-грошових відносин усіх сільськогосподарських товаровиробників, населення як головного споживача цукру. Потрібно досягти збалансованості попиту, пропозиції і платоспроможності –основних складових економічного механізму регулювання й підтримки галузі.
До основних причин виникнення кризового стану в галузі часто відносять руйнування планової адміністративно-командної системи управління та безсистемний перехід до невизначеного економічного механізму господарювання; відсутність концептуального бачення економічних перетворень у цукровій промисловості та законодавчого забезпечення ринкових перетворень, а також обгрунтованої державної економічної політики по відношенню до цукрової промисловості та суміжних галузей; втрату державного впливу на виробництво та реалізацію цукру на внутрішньому ринку.
Крім зазначеного, чимало належить вирішувати технічних і технологічних проблем. Матеріально-технічна база морально і фізично застаріла. За нашими підрахунками, сільськогосподарські підприємства більш, ніж утричі знизили темпи оновлення основних фондів. Більшість бурякосійних господарств не мають змоги купити потрібні машини внаслідок відсутності необхідних коштів, обмеженості кредитних вкладень і можливостей вітчизняних банків щодо інвестування сільськогосподарських товаровиробників.
На грошовому ринку України переважають короткострокові кредити, в тому числі й іноземні. Тому господарства змушені повертатися до нерентабельних в ринкових умовах екстенсивних технологій. На нашу думку, для припинення деструктивних процесів у цукробуряковому виробництві необхідна багатовекторна державна програма розвитку, яка б охоплювала не тільки сільськогосподарське виробництво та цукроваріння, а й машинобудування (в тому числі обладнання для цукрозаводів), хімічну промисловість, інфраструктуру цукрового ринку, а також селекцію, насінництво та агротехніку.
Нарощування експортного потенціалу сільськогосподарської продукції, її переробку слід розглядати не тільки як відновлення втрачених позицій на ринках країн СНД та Європейського ринку, а й як важливе джерело залучення зарубіжних інвестицій в цукробурякове виробництво. І в цьому питанні без програми розвитку не обійтися.
Основні пpичини кpизових явищ у цукpобуpяковому підкомплексі полягають у pозpиві тpадиційних економічних зв'язків з Росією та іншими кpаїнами СHД, внаслідок чого укpаїнське буpяківництво залишилось фактично без фосфоpних та деяких видів калійних добpив, без пpосапних тpактоpів, багатьох видів устаткування та матеpіалів для цукpової пpомисловості, напpацьованих pинків збуту насіння тощо. Деpжавно-монополістична система господаpювання була замінена не pинковими відносинами, а гіpшим видом монополії –оpганізаційно-галузевою або відомчою. За коpоткий стpок в pезультаті дефоpмації цін на коpисть комеpційних та галузевих стpуктуp у виpобників було вилучено значні кошти і мелясу, що пpизвело до фінансової кpизи, вимушеного введення баpтеpних відносин та давальницьких схем пеpеpобки сиpовини, відсутності pеальних пpоцесів пpиватизації в цукpовій пpомисловості та усунення від даного пpоцесу виpобників сиpовини.
Дослідженнями доведено, що існуючі моделі ринкових відносин між виробниками сировини і цукру потребують зваженої оцінки, і це може бути предметом самостійного дослідження. Методологічно при аналізі виробничої діяльності цукробурякового підкомплексу автор виходив із теорії ринкової економіки та її базової складової –теорії капіталу і теорії доданої вартості, на основі яких, власне, грунтується головний економічний закон ринкового виробництва.
Збільшення виробництва цукросировини і цукру можливе на основі впровадження нових технологій та інтегрованих систем, здатних об’єднувати товаровиробників сировини, цукрові заводи та деякі інші структури. Обов’язковим їх елементом є спільні підприємства, спільна діяльність, залучення іноземних інвестицій, об’єднання цукровиробників із сільськогосподарським виробництвом.
Значна частина економічних дослідників основну причину занепаду галузі вбачають у незадовільному матеріально-технічному та фінансовому забезпеченні сільського господарства. Майже 50% сільськогосподарських підприємств завершили останні п’ять років зі збитками, що посилює руйнівні процеси у сфері ресурсного потенціалу АПК. Крім того, практично призупинився процес інвестування агропромислового сектору.
В останні п’ять років близько половини бурякосійних сільськогосподарських підприємств змушені були зменшити до мінімуму посіви цукрових буряків через брак мобільної техніки, палива та інших ресурсів. У господарствах не вистачає оборотних коштів для їх придбання.
Здійснюючи наукове забезпечення АПК, наукові установи системи УААН розробили 37 моделей нових машин та устаткування, 22 високоефективні технології, понад 30 вихідних вимог на нові технічні засоби, комплекти нормативно-технічної документації та рекомендації. Більшість технічних розробок конкурентоспроможна і їх впровадження в практику зменшить залежність України від імпорту зарубіжної техніки.
Технічна реструктуризація цукробурякового комплексу поєднувати-меться з впровадженням нового економічного механізму та підкріплюва-тиметься процесами інтеграції переробних підприємств з виробниками цукрових буряків.
Основними напрямами розвитку машинобудування для агропромислового комплексу на період до 2010 року стане виробництво комплексів машин та устаткування для вирощування і збирання цукрових буряків та інших культур. Планується до 2010 року забезпечити потребу сільськогосподарських товаровиробників у якісній, надійній та конкурентоспроможній техніці.
Однак питання створення сучасної ресурсної й техніко-технологічної бази виробництва цукрової сировини ще далекі від вирішення. Виникли істотні диспропорції у міжгалузевому обміні. Прибуток, що створюється у сільськогосподарському виробництві, реалізується у сферах виробництва засобів виробництва та обслуговування. Проблема паритетності цін в АПК ще до кінця не вирішена. Буряківництво залишиться збитковим.
Зрозуміло, що такий стан речей не влаштовує ні сільськогосподарського виробника, ні владу. У березні 1999 року Українська ліга підприємців агропромислового комплексу провела нараду з питань матеріально-технічного і фінансового забезпечення сільського господарства України. УЛПАК глибоко стурбована кризовою ситуацією, що охопила всі галузі агропромислового комплексу. Адже обсяги виробництва валової продукції сільського господарства з 1990 року зменшилися вдвічі. Зрозуміло, що тільки підприємницькі структури можуть допомогти сільськогосподарському виробнику. Адже уряд здатний забезпечити потреби села добривами, технікою і пестицидами лише на 10-20%, тоді як підприємницькі структури –на 80-90 відсотків.
Нині буряківництво має грунтуватись на індустріальній технології, запровадження якої у виробництво дозволить вирощувати високі врожаї і суттєво зменшувати затрати праці. Складовими елементами української машинної технології вирощування цукрових буряків є використання нових генетично однонасінних сортів і гібридів, створених на стерильній основі, з потенційною врожайністю 50-55 т/га і цукристістю 17-18%; високоякісного насіння з показниками схожості не менше 95%, здійснення обробітку грунту за типом напівпару з глибоким безполицевим розпушуванням зябу пізно восени; внесення під основний обробіток грунту гною не менш як піврічного строку зберігання з розрахунку 50 т/га та до 90% річної норми мінеральних добрив з оптимальним співвідношенням елементів живлення і врахуванням наявності їх у грунті на кожному конкретному полі.
Реалізація потенційної врожайності та цукристості коренеплодів буде реальною лише за умови дотримання всіх складових елементів технології, строків і якості їх виконання.
Економічний стан бурякосійних господарств, як і цукрових заводів, погіршувався внаслідок деформованості внутрішнього ринку продукції цукробурякового виробництва та ринку матеріально-технічних ресурсів. Тому загальний спад виробництва підійшов до критичної межі (табл. 2).
У країні виникла реальна загроза нестачі цукру. При річній потребі внутрішнього споживання 1800 тис. тонн внутрішній ринок у 1998-2002 роках включно не задовольняється власним виробництвом.
та його споживання в Україні, тис. метричних тонн
|
Роки |
Виробництво |
Внутрішнє споживання цукру |
Експортний потенціал |
||
|
цукрових буряків |
цукру |
тис. метр. тонн |
млн. дол. США |
||
|
1991/1992 |
.3 |
||||
|
1998/1999 |
,3 |
||||
|
1999/2000 |
,1 |
||||
|
2000/2001 |
,0 |
||||
|
2001/2002 |
,9 |
||||
|
2002/2003 |
,2 |
Нині завдання зводиться до того, щоб збалансувати економічні інтереси виробників сировини та виробників цукру на основі ринкових механізмів. Потрібно також відновити державне регулювання виробництва і реалізації цукру в країні.
Пропозиція цукру в Україні формується переважно вітчизняною цукровою промисловістю. У 2000-2002 роках виробнича діяльність галузі характеризувалася загальними показниками, наведеними в табл. 3.
3. Показники виробничої діяльності
цукрової промисловості України*
|
Показники |
2000 |
||
|
Кількість працюючих заводів, од. |
147 |
||
|
Тривалість сокодобування, діб |
38 |
||
|
Середньодобова переробка буряків на одному заводі, т на добу |
2329 |
*Розраховано за матеріалами “Поточна кон’юнктура і прогноз ринків сільськогосподарської продукції та продовольства в Україні на перше півріччя 2004 року”.
У 2003 році проводилась атестація та державна реєстрація цукрових заводів країни. За даними Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор”, станом на 1 червня атестовано 122 підприємства, яким видані свідоцтва про державну реєстрацію, а станом на 28 вересня тільки 95 заводів здійснювали переробку цукрових буряків урожаю поточного року.
За оцінками Інституту цукрових буряків УААН, вітчизняні машини та їх комплекси переважно застаріли, їх зношеність становить 60%, вони не надійні в роботі, малопродуктивні, матеріаломісткі і не відповідають вимогам інтенсивної технології вирощування цукрових буряків. Так, використання вітчизняних бурякозбиральних комплексів КС-6 і ЗКС-6 спричиняє значні втрати сировини –-25% урожаю. Радикальним напрямом поліпшення ситуації в бурякосіянні є перехід до використання якісно нового комплексу машин відповідно до вимог української інтенсивної технології. Така система машин практично розроблена. Україна має достатній промисловий потенціал, щоб випускати комплекс вітчизняного устаткування для такої технології.
В сучасних умовах бурякоцукрове виробництво втратило комплексність, оскільки неврегульований ринок загострив протиріччя між бурякосійними господарствами, цукровими заводами та їх партнерами. Тому реальне забезпечення комплексності на основі системного підходу є одним з основних напрямів виходу бурякоцукрового виробництва із кризи.
Бурякоцукровий підкомплекс потребує посилення цілісності на базі інтеграції всього технологічного процесу –вирощування насіння і цукрових буряків, виробництво цукру, реалізація цукру і супутніх продуктів. Досягти такої цілісності неможливо за рахунок проведення окремих, навіть дуже важливих, заходів (ліквідація давальницької схеми взаємовідносин між партнерами бурякоцукрового комплексу тощо). Потрібна система заходів щодо впровадження нових інтегрованих організаційних форм господарювання.
У четвертому розділі –“Організаційно-економічні засади удосконалення національного ринку цукру” обгрунтовуються основні складові побудови економічних відносин сільськогосподарських підприємств з переробними підприємствами, впровадження ринкової моделі та удосконалення реформаційних процесів в АПК.
Створення внутрішнього ринку цукру, як і відродження цукробурякового виробництва, залежить від загального розвитку в країні сільського господарства, наявності економічних умов для нормального його функціонування. Разом з тим це вимагає спеціальних додаткових стимулів для активізації бурякосіяння у господарствах, запровадження ефективного ринкового економічного механізму та механізму цінового управління з урахуванням особливостей виробництва сировини, її промислової переробки, збуту та споживання цукру.
У дисертації обгрунтовується необхідність формування принципово нового організаційно-економічного механізму розвитку цукробурякового підкомплексу, що зумовлено низкою чинників. Найбільш впливовими з них є втрачені в реальній вітчизняній практиці головні опорні конструкції розбудови ринкової економіки, вивіреної у багатьох розвинутих країнах світу, в яких створені усі необхідні організаційні та економічні умови для оптимального функціонування цього процесу. Спостерігається недооцінка організаційно-економічного механізму як однієї з основних складових матеріального виробництва, що діє у сфері розподілу, обміну та споживання.
Основоположники політекономії соціалізму визначали, що виробництво підпорядковується, залежно від суспільного устрою, об’єктивним економічним законам, головною рисою яких є висока продуктивність праці, її поділ, економічний інтерес, прибуток. Ці підвалини організації виробництва, особливо їх методологічний бік, збігаються з основними принципами ринкової економіки. До них належать попит, розподіл, обмін і споживання, які мають свої особливості. Розуміння цих особливостей є власне підходом до аналізу діючого організаційно-економічного механізму цукробурякового підкомплексу та формування реальних у часі і просторі концепцій оздоровлення економіки цукробурякового виробництва.
При дисертаційному дослідженні економічних відносин автор виходив із того, що сільське господарство завжди було тісно пов’язане з розвитком промисловості, торгівлі та інших галузей економіки. Коли ці галузі зливаються в єдиний організм, то процес відтворення функціонує як єдине ціле. Нині в Україні виявились штучно роз’єднаними два блоки, хоч і працюють на один кінцевий продукт –цукор. Дослідженням доведено, що існуюча система підкомплексу, як і АПК в цілому, лише формально підпорядковується кінцевій меті.
Інтеграційні процеси залишаються неврегульованими, особливо між виробниками сировини та переробниками, обслуговуючими і маркетинговими підприємствами, організаціями та службами. Це насамперед стосується економічних відносин. Переважна більшість економістів-науковців і практиків вказують на те, що АПК в цілому ще не має завершених форм. Зберігається нерівноправність економічних відносин між різними сферами АПК, що окремі дослідники розглядають як результат глибоких деформацій відносин власності на засоби виробництва та його результати, і на цих підставах обгрунтовують необхідність адміністративної реформи. На рівні господарської ланки, району агропромислова інтеграція проявляється в утворенні різних агропромислових формувань.
Дослідження засвідчило, що процеси інтеграції відбуваються в основному у формі встановлення сталих прямих зв’язків бурякосійних господарств із підприємствами та організаціями суміжних галузей. Проте ці зв’язки не доведені до завершення. З іншого боку, цукрові заводи за своєю ініціативою роблять спроби створити власну сировинну зону у різних формах, що вимагає відповідного економічного механізму та додаткових витрат. В економічній інтеграції промисловості та сільського господарства величезне значення має ринок, хоча це положення на практиці ігнорується.
Для розв’язання проблем економічного механізму потрібна (що підтверджено дослідженням) внутрішня системна збалансованість інтеграційних структур, слідування попиту і пропозиції та формування внутрішнього і зовнішнього ринку цукру. На противагу цьому сучасний ринок, попит і пропозиція, рівень ринкових цін позбавлені стабільності, а зовнішній ринок практично втрачено. За нашими висновками переробна ланка повинна взяти на себе функції координатора та узгодження діяльності всіх учасників агропромислового виробництва, збуту кінцевої продукції, регулювання доходів. Залежно від складу учасників процесу розвиток інтеграції повинен мати вертикальний і горизонтальний напрям. Обов’язковою передумовою цього є високі кінцеві результати роботи кожної ланки. Пріоритет належить віддавати виробництву цукрових буряків, оскільки відставання у цій сфері не можна компенсувати на етапах переробки чи торгівлі.
На практиці ще спостерігаються спроби звести відносини між партнерами до відносин купівлі-продажу, відмови від економічно доцільного розподілу кінцевих результатів, одержати односторонні вигоди, вирішити свої проблеми за рахунок партнера. У дисертації вказуються шляхи подолання цих недоліків. Повинна існувати розгалужена система економічних відносин між сферами виробництва, в яких використовується цукор. Лише тоді можливо привести економічні відносини відповідно до вимог ринкової економіки, їх дієвість між учасниками цукробурякового підкомплексу, насамперед між цукровими заводами і бурякосійними господарствами.
Виходячи з цього пропонуються принципово нові заходи побудови фінансової підтримки товаровиробників. Необхідно здійснити організаційно-правові заходи реформування ключових елементів системи державного управління та усунути дискримінаційне положення сільського господарства в економці країни.
У п’ятому розділі – “Міждержавний ринок цукру та обгрунтування участі України в його формуванні і розвитку” –обгрунтовуються концептуальні положення розвитку інтеграційного цукробурякового виробництва, зовнішньоекономічних зв’язків та експортно-імпортних поставок цукру.
В умовах переходу до ринкової економіки розвиток інтеграційного цукробурякового виробництва набуває нової якості. Суб’єкти виробничої діяльності одержують новий статус власників, а роль держави як власника зводиться до мінімуму. В дисертації теоретично, з урахуванням практичного аспекту, обгрунтовується позиція щодо закріплення й підтримки в бурякосійних господарствах колективно-пайової персоніфікованої власності; приватної, з чітко визначеною часткою землі та майна і правом при потребі виходу зі своїм паєм з колективних форм господарства для організації власної, або кооперативної справи. Практично стихійно до виробництва цукрових буряків прилучаються фермерські господарства та особисті підсобні господарства населення. З боку управлінських структур АПК, а відтак держави, цей напрям не знаходить підтримки. Спираючись на досвід Польщі та деяких інших східноєвропейських країн, нехтування малого і середнього за розмірами виробництва автор відносить до стратегічної помилки держави. У Польщі, наприклад, цукрові заводи інтегруються переважно з індивідуальними сімейними фермами, які зобов’язуються у вказані строки поставляти не менше 4 т буряків. 80% сировини дають саме такі господарські структури. Головним зв’язуючим мотивом інтеграції, як доводиться в дисертації, є добровільність та наявність взаємовигідних економічних умов. Вона є гарантією партнерських зв’язків, розвиваючись на обопільній зацікавленості в кінцевих результатах.
Другий, оновлений напрям, в Україні представляють великі бурякосійні господарства. Проте, середні розміри посівних площ у розрахунку на одне господарство скоротились майже удвічі. При посиленні економічної підтримки бурякосійних господарств з боку держави господарства суспільного сектора здатні швидко відновити втрачені позиції та зберегти провідну роль у буряківництві. Разом з тим примноження приватної власності обов’язково надасть поштовху для виникнення кооперації, господарських товариств, здатних розв’язувати не лише виробничі, а й фінансові, постачальницькі, збутові, переробні та інші види діяльності. Поки що продовжується розрив в економічних зв’язках між сільськогосподарськими та переробними підприємствами, продовжує переважати бартер у розрахунках. Причому, жодна з країн Східної Європи не вдавалась до такої моделі, яка сформувалась в Україні протягом 1994-1998 рр. Бартерні операції призвели до згубних для АПК наслідків. В умовах бартеризації економічних відносин, як форми розрахунків, буряківництво потрапило до розряду низькотоварного, а точніше збиткового в аграрному секторі. В дисертації обгрунтовується необхідність відновлення обов’язкового компоненту ринкових відносин –кредитної системи як основної ланки, що забезпечує рух товарів, а отже –функціонування економіки в цілому.
На підставі наукового аналізу автор запропонував свої підходи до формування концепції розвитку ринкових відносин в цукробуряковому підкомплексі. Її базовими елементами є впровадження дійсно ринкових відносин, створення регульованого державою ринку цукру, запровадження постійно діючих механізмів підтримки виробництва, впровадження новітніх технологій, здатних у швидкому темпі здійснити перехід від спаду до динамічного нарощування цукробурякового виробництва, до підвищення конкурентоспроможності продукції, до соціально-орієнтованої економіки як основи продовольчої безпеки країни. Щодо форм інтеграції, то ми не орієнтуємо на акціонування та передачу аграрним підприємствам 51% акцій цукрових заводів. Дослідження такої практики показало, що цей механізм інтеграції не спрацьовує з об’єктивних причин. Завжди були і залишаються суперечності між тими, хто володіє акціями, та переробними заводами. В інтересах перших, тобто бурякосійних господарств, –одержання як найбільшого прибутку з акцій, отримання більшої ціни на сировину, тоді як цукрові заводи завжди зацікавлені мати нижчу ціну на сировину і більше прибутку залишити у своєму розпорядженні.
Автор пропонує як варіант інтеграційних формувань взагалі ліквідувати механізм купівлі-продажу сировини і замість нього ввести механізм розподілу грошової виручки між усіма партнерами пропорційно їх внеску в загальний кінцевий результат. За цих обставин переробне підприємство втрачає сенс занижувати якість сировини, а сільськогосподарським підприємством буде вигідно здавати якісну сировину. Важливо при цьому змінити відносини між державними органами різного рівня й економічними суб’єктами. Органи влади своїми діями не повинні порушувати принципи ринкової економіки, зокрема невиконання контрактних зобов’язань, вимагання від підприємств постачання товарів і надання послуг неплатоспроможним організаціям тощо.
Експортно-імпортні поставки цукру, як показало дослідження, мають занадто розгалужені товаропотоки і не завжди вони забезпечуються належним контролем. Має місце вторинний, третинний перерозподіл цукру. У загальному вигляді постачальницькі зв’язки подані на рисунку.
|
Виробники цукрових буряків: |
Виробники цукру |
Основні партнери / постачальники матеріально-технічних ресурсів: |
Сільгосппідприємства
Фермери
Господарства населення
|
Цукрові заводи |
Українська аграрна конфедерація; Селянська спілка України; Асоціація фермерів України; |
d6
|
Національна асоціація бірж України; Українська асоціація захисту рослин; Асоціація “Агротехіндустрія; Українська кооперативна фундація; |
Внутрішній ринок цукру
|
Експортні поставки цукру |
Матеріаль-но-технічні ресурси |
Іноземні організації, що працюють на українському ринку; Агентство США з міжнародного розвитку; |
|
Громадська спілка американського агробізнесу Міжнародна “Фінансова Корпорація” та ін. |
Експортно-імпортні поставки в цукробуряковому
підкомплексі України
Практично цукор, вироблений в Україні, розпорошується за різними каналами реалізації. Глибокі кризові явища торкнулися як експортних, так і імпортних поставок. Український цукор неконкурентоспроможний. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків можливий лише за умов нагромадження і реалізації в цукробуряковому підкомплексі якомога більшого обсягу наукових знань, які можливо трансформувати в ефективні методи організації виробництва та технології. Цей процес має поєднуватися із заходами підвищення кваліфікації робочої сили. В дисертації розроблені варіанти переходу до відкритої економіки як основи залучення іноземних інвесторів. Інтеграція в цукробуряковому підкомплексі, доведення його до рівня світового господарства розглядається автором як фактор економічного зростання, підвищення ефективності виробництва.
За експертними оцінками, на найближчі роки потенційний ринок українського цукру в Росії, як основного експортера, становитиме 1,5-2 млн. т, а ціна 1 т його близько 460-470 дол. США т. Проте ринки Росії заполонили цукром із тростини потужні міжнародні цукрові корпорації, які продають його за 220-240 дол. США за тонну. Якщо не вдасться закріпитися на російському ринку, то це може привести до скорочення виробництва цукру і закриття багатьох заводів. Російські покупці цукру вже не звертають увагу на близьке розташування України, а орієнтуються лише на ціну. Купують цукор за нижчою ціною, хоча і мають гіршу якість проти білого бурякового цукру України. Внаслідок кризи у буряківництві експортні можливості щодо цукру обмежені і нині його вигідніше реалізовувати на внутрішньому ринку. Для підтримки розвитку цукробурякового підкомплексу пропонується відновити виробництво рафінаду та виробляти продукти з цукру у формі рідини. Доцільно також орієнтувати заводи на виробництво дріжджових алкогольних напоїв, спирту для харчової промисловості та інших галузей виробництва, а також спирту як палива. Особливої уваги заслуговують пропозиції щодо виробництва етанолу з відходів цукрового виробництва.
Зміна стратегії і тактики формування ринкових відносин, в тому числі у цукробуряковому виробництві, здатна змінити соціально-економічну ситуацію в агропромисловому виробництві, відновити становище сільськогосподарських товаровиробників на вітчизняному ринку та забезпечити достатнє продовольче постачання в країні, мати також достатні ресурси для зовнішньої торгівлі.
Слід зазначити, що для цукрової промисловості України дуже важливо й надалі зберегти російський ринок, оскільки його втрата може призвести до скорочення виробництва цукру і закриття багатьох заводів.
Практика останніх років свідчить, що найближчим часом Україна не зможе істотно розширити свої експортні ринки цукру в країнах СНД через конкуренцію, яку створюють експортери дешевого цукру з інших країн. Україна може конкурувати на світовому ринку передусім за умови здешевлення українського цукру та поліпшення його якості, що, в свою чергу, вимагає підвищення врожайності і цукристості буряків, а також зменшення їх втрат. Цьому значною мірою сприятиме впровадження новітніх технологій вирощування, транспортування, зберігання та переробки буряків.
Для досягнення показників стандарту цукру слід підвищувати якість сировини й скорочувати термін її зберігання в кагатах. Цього можна досягти за умови, якщо тривалість виробничого періоду не перевищуватиме 85-90 діб. Поряд з тим слід удосконалити державний стандарт на цукрові буряки, передбачивши в ньому вимоги щодо поліпшення їх якості. Отже, проблему підвищення якості українського цукру можна вирішити шляхом об’єднання зусиль всіх підгалузей цукробурякового виробництва.
Для радикального поліпшення становища в цукровій промисловості необхідно розробити довгострокову програму її реструктуризації з тим, щоб визначити перспективні заводи і поступово нарощувати їх потужності.
У дисертації досліджувалась проблема розробки програми створення і функціонування ринку цукру держав–учасниць СНД. Важливо відзначити, що на користь необхідності розробки і реалізації такої програми вже висловилися союзи цукровиробників чотирьох основних країн, що виробляють цукор: Бєларусі, Молдови, Росії й України. У вересні 2001 року вони прийняли спільне звернення до глав урядів зазначених держав.
Висновки
1. Стратегічною метою розвитку цукробурякового виробництва є повне самозабезпечення країни цукром в обсягах, необхідних для споживання населенням, потреаб харчових галузей, які споживають цукор як сировину, створення необхідних резервів, у тому числі і для зовнішньої торгівлі. Пошук шляхів для розв’язання поставлених завдань є першим кроком у вирішенні проблеми методології відродження і становлення цукробурякового підкомплексу. Для досягнення поставленої мети потрібне подальше реформування АПК, створення ефективної і конкурентоспроможної системи господарювання, заснованої на її багатоукладності та наділеної мотиваційними стимулами до високопродуктивної праці.
Економічні перетворення в цукробуряковому підкомплексі потрібно збалансувати з теоретичними засадами ринкових відносин та забезпечити функціонування економічних суб’єктів підкомплексу в рамках сталого правового коридору при державній підтримці й регулюванні окремих сторін його діяльності.
. У прикладному аспекті для модернізації цукробурякового підком-плексу рекомендується здійснити систему організаційно-економічних заходів, спрямованих на удосконалення виробництва на основі застосування сучасних ресурсоощадливих технологій. Нормативно-ресурсні розрахунки показали, що із першочергових інвестицій, необхідних для технічного переозброєння цукрової промисловості, потрібно направляти 28-30% вкладень, а на розвиток виробничої інфраструктури буряківництва та в сферу торгівлі –-60%. На розширення сировинної бази в приватному секторі (фермерські та особисті селянські господарства) слід виділити до 13% від суми, розрахованої для розвитку виробництва цукрової сировини. В цілому щорічні інвестиції в АПК, за розрахунками автора, повинні становити 5,2 млрд. дол. США, в тому числі у сільському господарстві –,5-2,6 млрд. дол. США.
. Зважаючи на те, що нині регіональний рівень виробництва виходить на передній план у сфері формування ринкових відносин, до органів управління в регіонах повинна перейти більша частина функцій розвитку цукробурякового підкомплексу, регулювання цукрового ринку. При цьому державі належить визначити форми і методи підтримки та регулювання виробництва, сприяти залученню інвестицій для розвитку цукробурякового підкомплексу з інших регіонів країни, а також іноземних капіталів, визначити взаємозв’язок регіональної політики відродження цукробурякового підкомплексу з розвитком ринкової інфраструктури та державної аграрної політики.
Для формування збалансованого регіонального ринку цукру необхідна цільова інвестиційна політика, розробка якої починається з опрацювання державної програми відродження цукробурякової галузі. З цією метою потрібно створити центр із повноваженнями по розробці і реалізації державної програми. До функцій центра мають входити пошук компромісів між інтересами виробників і споживачів, здійснення операцій по регулюванню попиту і пропозиції, підтримки узгодженого рівня цін на внутрішньому ринку тощо.
. Удосконалення фінансово-кредитного механізму стосовно цукробурякового підкомплексу залежить від розвитку його на макро- і мікрорівні з принципово нових позицій фінансового забезпечення, регулювання і формування фінансових результатів при збалансуванні економічних потоків, а також від регулюючої ролі держави, яка повинна брати участь у створенні сприятливого економічного середовища для всіх суб’єктів ринку, становленні системи кредитних ресурсів, страхування та стимулюючого оподаткування.
. У науковому середовищі ще не до кінця сформовані погляди щодо позбавлення монополізму переробних підприємств. Орієнтація на акціонування, на передачу сільськогосподарським підприємствам 51% акцій переробних підприємств не спрацьовує, оскільки на практиці не дотримуються виконання умов акціонерної та дивідендної політики як головної складової механізму акціонування. У зв’язку з цим пропонується створити умови для інтеграції цукрових заводів з бурякосійними господарствами на основі нового механізму взаємовідносин. Він полягає у ліквідації механізму купівлі-продажу сировини і введенні механізму розподілу грошової виручки між усіма партнерами пропорційно їх внеску у загальний кінцевий результат. Коли виробники сировини бажають співпрацювати на принципах “купівлі-продажу”, то це право залишається за ними. Разом з тим державні органи управління повинні нести відповідальність за невиконання контрольних зобов’язань, не примушувати підприємства постачати товари (цукор) неплатоспроможним організаціям, перешкоджати скороченню персоналу навіть у тих випадках, коли завод не може продати свою продукцію тощо.
. Для запобігання деградації агропромислового виробництва, що набуває реальної загрози, в тому числі і для цукробурякового ринку, необхідно: прийняти закони “Про державне регулювання агропромислового виробництва”, “Про продовольчу безпеку України”, внести зміни в економічну політику держави щодо аграрного сектора країни.
. Подальше реформування і удосконалення цукробурякового виробництва здійснювати, виходячи з того, що:
суб’єкти –учасники цукробурякового виробництва є вільними товаровиробниками, самі визначають загальні площі посіву й обсяги виробництва цукрових буряків, а також обсяги виробництва цукру, ринок його реалізації. Функцією державних органів повинна стати підтримка розвитку цукробурякового виробництва як пріоритетного, провідного, продуктового підкомплексу народного господарства;
введення квот поставки цукру на внутрішній ринок, тобто визначення максимальної кількості цукру, яка може бути поставлена на внутрішній ринок (з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року) і поставка його згідно з міжурядовими угодами;
запровадження гарантованої мінімальної ціни на цукрові буряки. Ціни на цукрові буряки відповідної якості, цукристості встановлюються в межах визначеної квоти, яка покриває витрати на вирощування і транспортування цукрових буряків до цукрових заводів і завчасно гарантується;
встановлення мінімальної ціни на цукор, що являє собою гарантовану ціну на цукор, вироблений в межах встановленої квоти, що покриває витрати на виробництво і реалізацію та зберігання цукру). Мінімальна ціна на цукор застосовується тільки у випадках, коли підприємства, що виробляють цукор у межах встановленої квоти, не можуть реалізувати цукор і цукрові буряки за вищими цінами.
. Юридичні відносини між цукровими заводами і бурякосійними господарствами регулювати контрактами, які укладаються між партнерами згідно із діючими в країні нормативно-правовими актами. Для посилення контрактних зв’язків пропонується увести механізм гарантованого збуту цукру, який вироблений для поставки його на внутрішній ринок і за міжурядовими угодами. Заборонити поставки цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту. В разі порушення цих умов застосовувати обмежувальні санкції.
. Основою в системі ціноутворення має бути державна гарантія цін на цукрові буряки і цукор, які виробляються для внутрішнього ринку та за міжурядовими угодами. На цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру на внутрішній ринок та за міжурядовими угодами, держава встановлює гарантовану мінімальну ціну базової цукристості 16%. Мінімальна гарантована ціна на цукрові буряки визначається у відповідності з порядком визначення гарантованої мінімальної ціни на цукрові буряки, яка затверджується державою. Можливий і альтернативний варіант, за яким учасники інтеграційного об’єднання розподіляють грошову виручку від реалізації цукру пропорційно внеску кожного суб’єкта в кінцевий продукт.
. В порядку постановки питання автор не виключає трансформацію діючих цукрових заводів, або їх частини, у повну власність бурякосійних господарств (які формують сировинну зону конкретного заводу) і замість акціонерних товариств перетворити їх у кооперативні об’єднання. Це означає, що переробний кооператив повністю переходить у власність сільськогосподарських підприємств, що дозволить мати єдиного господаря, сформувати об’єднаний капітал, необхідний для модернізації технології вирощування цукрових буряків та виробництва цукру і супутніх продуктів. Можливі варіанти створення повних господарських товариств. Їх учасники, згідно із положенням, нестимуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном.
. Кабінету Міністрів України слід переглянути державну економічну політику щодо розвитку цукробурякового виробництва, розглядати та готувати проекти законодавчих і нормативних документів, визначати обсяги поставок цукру й відповідної кількості цукрових буряків на внутрішній ринок та за міжурядовими угодами, визначати на кожний виробничий сезон мінімальну ціну на цукрові буряки та цукор, вирішувати спірні питання, що виникають у цукровому виробництві, мати ефективну систему стимулювання бурякосійних господарств і цукрових заводів у вигляді дотацій та субсидій. Створити кредитний банк підтримки АПК і забезпечувати підтримку субсидіями, дотаціями при проходженні цукру на зовнішні ринки, створювати відповідну ринкову інфраструктуру в країнах, які є головними імпортерами цукру.
Список публІкацІй автора за темою дисертацІЇ
Монографії, розділи в книгах, брошури
1. Імас Є.В. Формування та розвиток цукробурякового підкомплексу в Україні. –К.: ІАЕ УААН, 1999.- 352 с. ISBN 966-7306-20-8. (Одноосібна монографія)
2. Імас Є.В. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва. Посібник у питаннях і відповідях. За редакцією П.Т. Саблука. –К.: ІАЕ УААН, 1999. –с.169-176; 180-181. ISBN 966-7306-26-7.
3. Імас Є.В. Перспективи цукробурякового підкомплексу в Україні. Розділ у книзі “Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. За редакцією П.Т.Саблука та ін. К.: ІАЕ УААН, 1999.- с.168-171. ISBN 966-7306-23-2.
4. Імас Є.В. Спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство “Укрінтерцукор”. –К.: ІАЕ УААН, –. –с.27.
5. Імас Є.В. Відновлення державної підтримки розвитку цукробурякового виробництва. –К.: ІАЕ УААН, 1998. –с.48.
. Білаш В.П., Шпичак О.М., Імас Є.В. та ін. Ринок цукру. - К.: ІАЕ, 1999. - с. 30.
. Імас Є.В. Ринок цукру в Україні: стан, перспективи розвитку. –К.: ІАЕ, 2002.–с.
Статті в журналах та інших наукових виданнях
8. Iмас Є.В. Подолання кpизової ситуації у цукpобуpяковому виpобництві Укpаїни // Економіка АПК.- 1998, № 9.- с. 6-12.
. Iмас Є.В. Фоpмування машинно-технологічних станцій в СП "Укрінтерцукор" // Економіка АПК.- 1998, №10.- с. 9-14.
. Iмас Є.В. Роль селекції та насінництва у підвищенні ефективності буpяківництва // Економіка АПК.- 1998, № 12. - с.7-14.
11. Iмас Є.В. Основні напрями відродження виробництва цукру в Україні // Економіка АПК.- 1999, №1.- с. 97-100.
. Имас Е.В. Проблемы экспорта украинского сахара в Россию // Независимая газета. - 1999, №16. - с. 5.
. Iмас Є.В. Розвивати інтеграційні процеси в цукробуряковому виробництві. Зб.: Соціально-економічна ситуація та шляхи подолання кризового стану в агропромисловому комплексі України. - К.- 1999.- с. 125-128.
. Iмас Є.В., Стельмащук А.М. та ін. Викоpистання виpобничого потенціалу цукpобуpякового комплексу // Вісник с.- г. науки. - 1999, №5. - с. 67-72.
. Iмас Є.В. Стpатегічні завдання відновлення цукpобуpякового комплексу в Укpаїні // Економіка АПК.- 1999, № 7.- с. 13-18.
. Iмас Є.В. Економічні пpоблеми цукpобуpякового виpобництва Укpаїни // Економіка Укpаїни. - 1999, №8. - с. 48-54.
. Імас Є.В. Теоретично-методологічні засади створення маркетингової системи виробництва і реалізації цукру // Економіка АПК. -1999, №8. - с. 57-59.
. Iмас Є.В. Економічна ефективність сучасних технологій в цукробуряковому виробництві. - К.: Агроінком.-1999, № 8-9.- с. 23-25.
. Імас Є.В. Створити єдиний ринок цукру в Україні // Економіка АПК. - 1999, №9. - с. 76-79.
. Імас Є.В. Формування цукробурякового підкомплексу в Україні // Вісник аграрної науки. - 1999, №9. - с. 61-63.
. Iмас Є.В. Економічна ефективність сучасних технологій у цукробуряковому виробництві. Зб. наукових праць. Аграрний вісник Причорномор’я. - Одеса: Од. СГІ. - 1999, №3(6). - с. 162-170.
. Имас Е.В. Развитие украинского сахарносвекловичного подкомплекса. Сб. Аграрная экономическая наука на рубеже веков: методология, принципы, перспективы развития. Материалы международной научной конференции / Отв. ред. Петриков А.В. - М.: ВИАПИ. Изд. Энциклопедия российских сел и деревень. - 1999. - с. 274-278.
. Імас Є.В. Шляхи удосконалення матеріально-технічного забез-печення виробництва цукрових буряків // Цукрові буряки.-1999, №4.- с. 4-5.
. Імас Є.В. Розвиток ринку цукрових буряків //Цукрові буряки. –.- №5.-с. 4-5.
. Имас Е.В. Сахарносвекловичное производство в Украине: состояние, пер-спективы // Международный аграрный журнал. Беларусь. Минск, 1999, №8. - с. 3-6.
. Имас Е.В. Проблемы сахаросвекловичного подкомплекса Украины. // Агроэкономика, Минск, 1999, №9. - с. 9.
. Імас Є.В. Формування внутрішнього ринку цукру. Зб. наукових праць Інституту землеробства УААН. Випуск 4. - К.: ІАЕ УААН, 1999. - С.
. Імас Є.В. Цукровий суверенітет України - категорія політична // Час відродження. Вісник УССП. - К., 1999, №3. - с.42-44.
. Iмас Є.В. Фактори підвищення ефективності цукробурякової галузі в Україні. Зб. наукових праць. Проблеми формування ринкової економіки - К.: Національний економічний університет. –.- с. 119-126.
. Имас Е., Тимошенко В. Когда всем несладко // Компаньон. - 1999, №6. - с. 16-17.
. Відродження ринку цукру в Україні // Економіка АПК. –. - №4. –с. 35-39.
. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади / За ред. П.Т.Саблука. –К.: ІАЕ УААН, 2000. Імас Є.В. § 2.5. Перелік необхідних (мате-ріалів) документів для реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. –с. 73-80.
. Реформування соціальної сфери села: організаційно-методичні засади / За ред. П.Т.Саблука. –К.: ІАЕ УААН, 2000. Імас Є.В. § 2.6. Фінансове забезпечення функціонування соціальної сфери у сільській місцевості. –с. 81-86.
. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник. –К., 2000. –Випуск 4, Імас Є.В. –Розділ 2. –с. 447-466.
. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник. –К., 2000. –Випуск 4, Імас Є.В. –Розділ 12. –с. 502-515.
. Імас Є.В., Кравченко В.О. Проблеми українського цукру на продовольчому ринку // Агроінком. –. - №3-4. –с. 7-10.
. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник) За ред. П.Т.Саблука. –К.: ІАЕ УААН, 2000. –с. 556.
. Імас Є.В. Перспективи відновлення бурякоцукрового виробництва. –В кн. Соціально-економічна модель постреформованого розвитку агропромислового виробництва в Україні. –К.: ІАЕ УААН, 2000. –с. 215-218.
. Імас Є.В. Основні напрями відновлення цукробурякового виробництва в Україні. В кн. Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України в ХХІ століття. –К.: ІАЕ УААН, 2001. –с. 455-462.
. Імас Є В. Ринок цукру в економічній системі України // Економіка АПК. –. - №4. –с. 102-105.
. Имас Е.В. На повестке дня –возрождение конкурентоспособного украинского сахара // Зеркало недели. Международный общественно-политический еженедельник. –. - №43. –ноября.
42. Розвиток ринку цукру в країнах СНД // Економіка АПК. –К.: ІАЕ УААН, 2002. - №3. –С.80-86.
. Теоретико-методологічні основи сучасних досліджень розвитку цукробуря-кового підкомплексу в Україні // Економіка АПК. –К.: ІАЕ УААН, 2002. - №10. –С .11-16.
. Становлення аграрного ринку СНД та його цукрового сегменту // Економіка АПК. –К.: ІАЕ УААН, 2003. - №9. –С.79-85.
АНОТАЦІЯ
Імас Є.В. Розвиток цукробурякового виробництва та ринку цукру в Україні. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 –економіка сільського господарства і АПК. Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки”, Київ, 2004.
В дисертації в історичному плані досліджуються виникнення, становлення та розвиток цукробурякового виробництва в Україні, розглядається його соціально-економічне значення для народного господарства країни, вивчаються особливості формування та розвитку сировинної зони цукровиробництва, її ресурсного потенціалу, створення і зміцнення матеріально-технічної бази цукрової промисловості, формування внутрішнього і зовнішнього ринків цукру, викриваються причини кризової ситуації в цукробуряковому підкомплексі, обгрунтовуються напрями та засоби відродження національного конкурентоспроможного цукробурякового виробництва. Опрацьовані теоретичні і методологічні засади розвитку інтеграційних процесів з широким залученням іноземних інвестицій в буряківництво, обгрунтовані шляхи освоєння ринкового середовища у світовому співтоваристві.
Ключові слова: цукробуряковий підкомплекс, ресурсний потенціал, кризова ситуація, відродження цукробурякового виробництва, інтеграція, внутрішній і зовнішній ринки цукру, інвестиції.
АННОТАЦИЯ
Имас Е.В. Развитие сахаросвекловичного производства и рынка сахара в Украине. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.07.02 –экономика сельского хозяйства и АПК. Национальный научный центр “Институт аграрной экономики”, Киев, 2004.
Диссертация посвящена экономическим проблемам возрождения и развития сахаросвекловичного подкомплекса в Украине. Постановка такого вопроса в исследовании обусловлена самой сущностью становления рыночных отношений в стране, а также необходимостью создания правовых, организационных и экономических условий для возрождения и нормального функционирования сахаросвекловичного производства. В результате исследования выяснены основные этапы становления сахаросвекловичного производства, историзм возникновения и развития, а также современное состояние отрасли. Исследование базируется на теоретико-методологических принципах развития крупного интегрированного производства, каковым является сахаросвекловичный подкомплекс. В диссертации раскрывается социально-экономическая сущность интеграции и закономерности объединения сельскохозяйственного производства сахарной свеклы с промышленной переработкой (производством сахара). Даны качественные характеристики формам интегрированных взаимосвязей в подкомплексе, выясняются причины распада предыдущих взаимоотношений и их несостоятельность, как и несовершенство существующих связей между аграрной и перерабатывающими сферами.
В диссертации на обширном аналитическом материале показаны отрицательные стороны приватизации сахарных заводов, разобщенность интересов, что в конечном итоге подорвало экономику как сельскохо-зяйственных предприятий, так и сахаропроизводителей. Производственный потенциал и тех, и других в значительной степени разрушен. Действующие производственные мощности использовались менее чем на 1/3, изношенность оборудования сахарных заводов составляет свыше 50%. Практически распались сырьевые зоны. Производство сахара снизилось более чем в два раза, примерно такой же уровень спада производства сахарной свеклы.
Основываясь на результатах исследования, соискатель обосновал основные направления организации возрождения сахаросвекловичного производства. В связи с этим им проведена оценка разрабатываемых государственными органами мероприятий развития отрасли. Основным их недостатком, как и попыток восстановить сахаропроизводство, по мнению автора является недооценка роли ресурсной и технико-технологической базы производства сахарного сырья, отсутствие надежных взаимосвязей. Не менее пагубным для развития подкомплекса оказался неконтролируемый внутренний рынок сахара. Поэтому очень своевременны обоснования соискателя относительно построения экономических отношений сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий на принципах совместной деятельности и теории рынка. Заслуживает поддержки предложенная рыночная модель сахаросвекловичного производства, особенно в части усиления роли государства в регулировании производства и реализации сахара как внутри страны, так и на внешних рынках.
Прогноз развития подкомплекса в значительной мере, по мнению соискателя, будет зависеть от макроэкономической политики государства. Важнейшими факторами, способными переломить процесс в лучшую сторону, являются достижение паритета цен на сельскохозяйственную и промышленную продукцию, введение минимальных процентных ставок по кредитам, повышение платежеспособного спроса, целенаправленная бюджетная политика, правильное сочетание государственных и рыночных инструментов управления, сдерживание инфляции. Первоочередная задача - обеспечить финансовыми ресурсами текущую деятельность товаропроизводителей и простое воспроизводство.
Для практики особо важны рекомендации соискателя в части совершенствования межотраслевых экономических отношений на основе ценовых, финансовых и налоговых механизмов; организации закупок сельскохозяйственной продукции; защиты отечественных товаропроизводителей на внутреннем рынке; расширения поставок техники и оборудования на основе лизинга при финансовой поддержке государственным и местными бюджетами; восстановления оптовых рынков и розничной сети торговли сахаром.
Смена стратегии и тактики развития сахаросвекловичного подкомплекса применительно к условиям рыночной экономики позволит изменить социально-экономическую ситуацию в агропромышленном производстве, возродить положение сельскохозяйственного товаропроизводителя на отечественном рынке, повысить продовольственную безопасность страны. Это будет способствовать преодолению кризисных явлений в экономике, созданию условий для повышения качества жизни людей.
Ключевые слова: сахаросвекловичный подкомплекс, ресурсный потенциал, кризисная ситуация, возрождение сахаросвекловичного производства, интеграция, внутренний и внешний рынки сахара, инвестиции.
SUMMARY
Imas Ye. V. Economic problems of Ukrainian sugarbeet subcomplex revival and development. –Manuscript.
Thesis for the scientific degree of Doctor of Economic Sciences on speciality 08.07.02 –Economics of Agricultural and Agro-Industrial complex. The National scientific center “Institute of Agrarian Economics”, Kyiv, 2004.
In thesis in historical plan are considered birth, formation and development of Ukrainian sugarbeet production, it’s socio-economic significance for Ukrainian national economy. There are also learned peculiarities of formation and development of sugar production raw materiales zone, it’s resources potentional, formating and strengthening of the material and technical basis of the sugar industry, formation of home and foreign sugar market, pointed motives of the crisis situation in sugarbeet subcomplex, substantined directions and means of revival of national competetive sugarbeet production. Treated theoretical and methodological basis of integrational process development with using of foreign investments in sugarbeet growing, grounded ways of the market enviroment assimilation in the world community.
Key words: sugarbeet subcomplex, resources potential, crisis situation, revival of sugarbeet production, integration, sugar markets, investments.
Свідоцтво про державну реєстрацію –Сер. ДК №1162 від 18.12.2002 р.
Підписано до друку 25. 03. 2004 р. Папір друк. Формат 60х90 1/16
Обл.-вид. арк. 1,9. Ум. друк. арк. 2,0. Наклад 100 прим. Зам. №41.
______________________________________________________________________________
Віддруковано в ДОД Інституту аграрної економіки
, м.Київ, вул. Героїв оборони, 10