Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10.Роль вітчизняних і закордонних вчених у розвитку медичної психології, як науки.
Перша експериментально-психологічна лабораторія в Росії була відкрита В.М. Бехтерева в 1885 році при медичному факультеті Казанського університету. Там, а надалі в подібної лабораторії, створеної ним у Військово-медичної академії у Санкт-Петербурзі, під його керівництвом було виконано більше 20 клініко-психологічних докторських дисертацій.
У 1896 році така ж лабораторія була організована в Москві в психіатричній клініці С.С. Корсаковим.
У 1904 році на засіданні Російського товариства невропатологів і психіатрів була обрана спеціальна комісія для розгляду і систематизації новітніх клініко-психологічних методів. У 1908 році А.Н. Бернштейн опублікував першу в Росії керівництво "Клінічні прийоми психологічного дослідження душевнохворих", а в 1911 році вийшов у світ "Атлас психологічного дослідження особистості" Ф.Г. Рибакова.
У 30-х і 40-х роках вийшов у світ ряд цінних робіт з експериментально-психологічного дослідження мови, мислення (Л. С. Виготський, А. Г. Іванов-Смоленський, М. С. Лебединський та ін), емоційно - вольової сфери (А. Р. Лурія), за впливом на працездатність відносини нервово-психічно хворих до праці (В. Н. Мясищев тощо) і деяким іншим розділів медичної психології.
У період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. і в наступні роки експериментально-психологічні (патопсихологічний і нейропсихологічні) дослідження допомагали більш раціонально вирішувати питання працездатності та працевлаштування осіб, які перенесли травму головного мозку, і відновлювати уражені функції.
На 1 з'їзді Товариства психологів в 1959 році, на II з'їзді цього товариства в 1963 році і на IV з'їзді невропатологів і психіатрів у 1963 році був представлений ряд доповідей, які свідчили про те, наскільки важлива медична психологія для клініки (Б. В. Зейгарник, М . С. Лебединський, А. Р. Лурія, В. Н. Мясищев, К. К. Платонов та ін.)
У 70-80-і роки в ряді міст Радянського Союзу міцно сформувалися великі наукові центри та школи з медичної психології, плідно розробляють різні напрямки медико-психологічних досліджень.
Московські вчені (Б. В. Зейгарник, К. К. платанів, К. М. Гуревич, С. Я. Рубінштейн, Ю. Ф. Поляков, Е. Д. Хомського, Ф. Б. Березін, В. В. Ніколаєва та ін) зосередили основні зусилля на проведення фундаментальних досліджень в галузі психодіагностики. Ними створені вітчизняні варіанти зарубіжних психодіагностичних методик (ММР1, методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі та ін), виконано цілий ряд робіт з вивчення пато-та нейропсихологічних аспектів різних психічних і неврологічних захворювань, змін психічної діяльності при хронічних соматичних захворюваннях, проведені значні дослідження в галузі психо (нейро) фізіології і т.
Зародження наукової клінічної психології можна віднести до кінця XIX ст., Коли Вільгельм Вундт заснував Інститут експериментальної психології в Лейпцигу. У цьому інституті поряд з іншими навчалися і працювали ті психологи, які сьогодні по праву вважаються засновниками клінічної психології.
Так, зокрема, у Вундта навчався американець Лайтнер Уітмера (1867-1956), який ввів поняття клінічної психології (Routh, 1994). Після отримання вченого ступеня в Лейпцігу він повернувся до США і працював на факультеті психології Пенсильванського університету. У 1896 р. він заснував першу психологічну клініку при університеті Пенсильванії. Поняття клінічне він взяв з медицини, не маючи на увазі під цим ні медичну психологію, ні клініку в сенсі місця, де займаються психологічною діяльністю, а маючи на увазі тільки роботу з окремими конкретними випадками. Хоча Уітмера і дав назву новій науці, він практично не вплинув на даль ¬ дальшої розвиток цієї дисципліни.
З лабораторії Вундта вийшов і німецький психіатр Еміль Крепелін (1856-1926), який вже в 90-і рр.. XIX ст. намагався застосувати експериментальні підходи, які використовуються в психології, до вирішення проблем психіатрії і цим дав потужний. імпульс для розвитку клінічної психології. Крепелін рішуче відмовився від спекулятивних підходів, що існував в психопатології того часу, і підкресленням ¬ вал необхідність експериментальних досліджень у психіатрії. Велику роль у розвитку клінічної психології, особливо німецькомовній, зіграв інший медик, а саме Зигмунд Фрейд (1856-1939), відкривши сферу психотерапії для не медиків і;, значно просунувши вперед психологічну теорію виникнення психічних розладів. Спочатку він, як і Крепелін, стояв на природничо-наукової позиції, але згодом звернувся до герменевтична, розуміла підходу.
Можна вважати, що Крепелін і Фрейд дали сильний поштовх розвитку німецької (і міжнародного) клінічної пси ¬ психологія. Але, крім того, ці два імені знаменують і два різні розуміння клі нічної психології, які й донині нерідко протистоять один одному як в науці, так і в практиці: Крепелін був прихильником емпіричної клінічної пси ¬ психологія, а Фрейд - прихильником герменевтична наукового підходу, який знайшов найбільш яскраве вираження в глибинної психології.