Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КНИГА ПЕРША
<p>001] Хто з-поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання, </p>
<p>002] Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем.
<p>003] Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво? </p>
<p>004] Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур? </p>
<p>005] Автомедонт по-мистецькому вмів колісницею править, </p>
<p>006] Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно. </p>
<p>007] Я - за наставника з волі Венери в хлопчини Амура, </p>
<p>008] Я на любовних стежках - Тіфій і Автомедонт. </p>
<p>009] Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться, </p>
<p>010] Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить. </p>
<p>011] Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри - </p>
<p>012] М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий. </p>
<p>013] Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, - </p>
<p>014] Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів. </p>
<p>015] Ту, що її потім Гектор відчув, - непоборну долоню </p>
<p>016] Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв. </p>
<p>017] Учень Хірона - Пелід, мій - Амур-, як свавільні обидва, </p>
<p>018] Так і богині сини - парость Еака й Амур. </p>
<p>019] Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові? </p>
<p>020] Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь? </p>
<p>021] Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди </p>
<p>022] Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем. </p>
<p>023] Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає: </p>
<p>024] Більшої рани завдасть - краще помщуся йому. </p>
<p>025] Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння, </p>
<p>026] Не запозичив його з лету небесних птахів, </p>
<p>027] Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині, </p>
<p>028] Кліо і вісім її розумом славних сестриць - </p>
<p>029] Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем </p>
<p>030] Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй! </p>
<p>031] Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознако, тримайтесь! </p>
<p>032] Одаль - хто білість ноги довгим одінням окрив! </p>
<p>033] Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи - </p>
<p>034] Квіти, що потай рвемо, - не про злочинну жагу. </p>
<p>035] Спершу, коли вже ти став, новобранець, під прапор Венери, </p>
<p>036] Пильно розглянься довкіл, що захопило б тебе. </p>
<p>037] Друга турбота твоя - щоб обранка й тебе покохала, </p>
<p>038] Третя - аби ця любов не на хвилину була. </p>
<p>039] Ось про що йдеться тут, ось де суперництва нашого поле - </p>
<p>040] Вправно по ньому скеруй колеса біг до мети. </p>
<p>041] Поки ще можеш ти взяти розгін, попустивши повіддя, </p>
<p>042] Вибери саме таку, що до вподоби тобі. </p>
<p>043] З неба, однак, не впаде вона - добре шукай, котрій скажеш: </p>
<p>044] "Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!" </p>
<p>045] Таж і мисливець на лань не будь-де розставляє тенета - </p>
<p>046] Знає, в якому з ярів підстерегти кабана, </p>
<p>047] Знає кущі птахолов, а рибалка досвідчений - місце, </p>
<p>048] Де, лиш закине гачок, риба одразу клює. </p>
<p>049] Так от і ти, що шукаєш когось для тривкого кохання, </p>
<p>050] Спершу завваж ті місця, де найгустіше дівчат. </p>
<p>051] Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила, </p>
<p>052] Ніг на дорогах курних не доведеться збивать. </p>
<p>053] Хоч Андромеду Персей від засмаглих привіз собі індів, </p>
<p>054] Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону: </p>
<p>055] Стільки й таких тобі Рим дасть дівчат, що з подивом скажеш: </p>
<p>056] "Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!" </p>
<p>057] Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон - у Метімні, </p>
<p>058] Риб - у морській глибині, птаства - між листям дерев, </p>
<p>059] На небосхилі - зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі, - </p>
<p>060] Як не сказати, що тут - мати Енея живе? </p>
<p>061] Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, - </p>
<p>062] Щонаймиліше дівча тут же побачиш в юрбі. </p>
<p>063] Інших, що вже на порі, полюбляєш - і ними рясніє; </p>
<p>064] Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того. </p>
<p>065] Може, до старших охочіший ти (у них досвіду більше) - </p>
<p>066] Що ж, і з таких не одну - сотні зустрінеш у нас. </p>
<p>067] Лиш завітай під Помпеєву тінь у ті дні, як одчує </p>
<p>068] Дотики сонця палкі в небі Геракловий Лев, </p>
<p>069] Чи під склепіння, де мати, примноживши синову щедрість, </p>
<p>070] Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац. </p>
<p>071] Портика не омини, що звела його Лівія, давши </p>
<p>072] И назву йому; він цвіте барвами давніх митців: </p>
<p>073] Ось п'ятдесят Данаїд, щоб убити братів своїх, стали, </p>
<p>074] Тут же - сам батько Данай, грізно підняв він меча. </p>
<p>075] Дня не проґав, коли ллє над Адонісом сльози Венера, </p>
<p>076] Й сьомого - світлого дня для іудеїв усіх. </p>
<p>077] Шану складай і телиці мемфійській в одінні лляному: </p>
<p>078] Тим, що Юпітер їй дав, інших вона збагатить. </p>
<p>079] Місце Амура - це ще й судова (хто повірив би?) площа: </p>
<p>080] Й тут серед гаму, бува, запломеніє любов. </p>
<p>081] Де Аппіада, що при мармуровому храмі Венери </p>
<p>082] В небо дзвінким джерелом, росяним струменем б'є, </p>
<p>083] Права знавець не один потрапляв у тенета богині: </p>
<p>084] Інших людей захищав - сам вберегтися не вмів. </p>
<p>085] Найкрасномовніший там мов німіє, бо замість чужої - </p>
<p>086] Власну справу тепер мусить, сердега, вести. </p>
<p>087] От і сміється над ним із сусіднього храму Венера: </p>
<p>088] З гордого опікуна - скромний зробився прохач. </p>
<p>089] Та найудатнішим будеш ловцем у півкруглім театрі: </p>
<p>090] Матимеш здобич таку, що й не наснилась тобі. </p>
<p>091] Не для потіхи лише - для любові чимало тут гідних, </p>
<p>092] Буде забавиться з ким, буде кого й полюбить. </p>
<p>093] Як от мурашки снують то сюди, то туди, незліченні,- </p>
<p>094] Кожна поживу несе, в ротику двигає щось; </p>
<p>095] Як ото бджоли над квітом лугів, над ярами, де пахнуть </p>
<p>096] І медуниця, й чебрець, денно роями гудуть, </p>
<p>097] Так на видовища славні спішить пишношатне жіноцтво, </p>
<p>098] Гляну - й вагаюсь не раз, око на кому спинить. </p>
<p>099] І подивитись ідуть, і щоб інші на них подивились: </p>
<p>100] Серед юрби, на виду, спробуй-но цноту шануй! </p>
<p>101] Спокій видовищ ти, Ромуле, перший тоді скаламутив, </p>
<p>102] Як на сабінських дівчат римських пустив юнаків. </p>
<p>103] Мармур там ще не білів, а поміст не рудів од шафрану, </p>
<p>104] Де просто неба сидів, не під наметом, глядач. </p>
<p>105] На Палатіні (там лісу не бракне) наламане гілля </p>
<p>106] В ту, що минула, добу скромним помостом було. </p>
<p>107] Люд не на лавах - на дерні сидів, а кошлате волосся, </p>
<p>108] Щоб не діймала жарінь, зеленню всяк окривав. </p>
<p>109] Очі там кожен пасе на дівчатах: котру б собі взяти? - </p>
<p>110] В грудях тим часом горить непереборна жага. </p>
<p>111] Ось невигадливий спів починає сопілка етруська, </p>
<p>112] Тричі притупнув уже, вчувши її, танцюрист. </p>
<p>113] Люд у долоні вже б'є, хоч невміло, - тоді-то володар </p>
<p>114] Знак, щоб хапали дівчат, нетерпеливим подав. </p>
<p>115] І позривалися з місць юнаки - запальні, галасливі, </p>
<p>116] Й кожен, котру забажав, ту й забирає собі. </p>
<p>117] Як од орлів навсібіч розлітаються тихі голубки, </p>
<p>118] Як од голодних вовків ніжна овечка втіка, </p>
<p>119] Так затремтіли й сабінянки перед нальотом зухвальців: </p>
<p>120] Щойно рум'яні були - страх на лиці забілів. </p>
<p>121] Хоч і на всіх він один - неоднаково кожна боїться: </p>
<p>122] Ця рве волосся, а та - наче без тями сидить. </p>
<p>123] Матінку кличе одна, заніміла від остраху інша, </p>
<p>124] Ця ані слова, ця в плач, та остовпіла, та - в біг. </p>
<p>125] От і ведуть їх, щоб мати жінок собі, схоплених юнок, </p>
<p>126] І не одну з-поміж них навіть сам страх прикрашав. </p>
<p>127] Ту, котра вперта була, брав на руки гарячий здобичник, </p>
<p>128] Міцно тулив до грудей, напоумляючи таю </p>
<p>129] "Що ж ти сльозами лиш очі псуєш? Ким твій батько був завжди </p>
<p>130] Неньці твоїй, тим і я, дівчино, буду тобі". </p>
<p>131] Ромуле, ти, як ніхто, воякам своїм вмів догодити; </p>
<p>132] За нагороду таку згоден і я воювать! </p>
<p>133] Отже, од тих славнозвісних часів велелюдні театри </p>
<p>134] Для миловидих дівчат - наче ті ями-пастки. </p>
<p>135] Варто вчащати тобі й на змагання породистих коней: </p>
<p>136] Цирк, що народом кишить, не розчарує ловця. </p>
<p>137] Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців, </p>
<p>138] Погляду, поруху брів не перехоплюють тут. </p>
<p>139] Побіч красуні сідай собі сміло - ніхто не осудить, </p>
<p>140] Боком до неї тулись - слова не скаже ніхто. </p>
<p>141] Хоч не хотіла б - тулитися мусить, бо тісно на лаві, </p>
<p>142] Й та тіснота, пам'ятай, тільки на руку тобі. </p>
<p>143] Далі вже гав не лови - до сусідки словечком озвися, </p>
<p>144] Можна спочатку пустим, тільки б розмова пішла: </p>
<p>145] От, чиї коні, спитай, вдаючи зацікавлення, й тут же </p>
<p>146] Саме за тих, що й вона, ти від душі вболівай. </p>
<p>147] А понесуть по арені богів урочистим походом - </p>
<p>148] Владній Венері тоді якнайгучніше плещи. </p>
<p>149] Може, пилинка якась, покружлявши, сусідці на груди </p>
<p>150] Сяде - ти пальцем чутким зняти її поспіши. </p>
<p>151] Хай і не сяде - зніми все одно: лови будь-який привід, </p>
<p>152] Тільки б засвідчити міг щиру турботу свою. </p>
<p>153] От їй поділ зіслизнув до землі (забруднитися може) - </p>
<p>154] Маєш нагоду: нагнись, щоб підхопити його. </p>
<p>155] Тут же тобі й нагорода за труд: нахилившись, побачиш </p>
<p>156] Ніжку, й за це вже ніяк дівчина не дорікне. </p>
<p>157] Іноді ще й озирнись, чи сусід, що сидить позад неї, </p>
<p>158] їй у тендітне плече грубо коліном не вперсь. </p>
<p>159] Часто й дрібниця захоплює: не одному прислужилось, </p>
<p>160] Що подущинку м'яку впору і зручно підклав, </p>
<p>161] Що охолоджував помахом віяла милу сусідку, </p>
<p>162] Стільчика їй підставляв, щоб не втомилась нога. </p>
<p>163] Ось яку змогу дає тобі цирк домогтися кохання, </p>
<p>164] Як і арена дзвінка, вкрита кривавим піском. </p>
<p>165] Тут і для сина Венери не раз є гаряча робота: </p>
<p>166] Той, хто на рани дививсь,- рану під серцем відчув: </p>
<p>167] Кинеш слівце чи торкнешся руки, оголошення взявши, </p>
<p>168] А чи поб'єшся в заклад, хто переможе з бійців, - </p>
<p>169] Зойкнеш негадано й сам, як стріла тебе пройме летюча, </p>
<p>170] Був дотепер глядачем - жертвою станеш нараз. </p>
<p>171] Ну, а видовище те, що ним Цезар недавно втішав нас,- </p>
<p>172] Як у бою кораблі перські й афінські зійшлись? </p>
<p>173] В Римі тоді з-над обох побережжів зібралася молодь - </p>
<p>174] Цілий, здавалося, світ місто вмістити змогло. </p>
<p>175] Хто ж у такому гурті не зустріне своєї любові? </p>
<p>176] Ой, багатьох у ті дні мучив прибулець Амур!.. </p>
<p>177] Нині, щоб світ підкорить, на край світу рушає наш Цезар: </p>
<p>178] Найнедосяжніший схід нашим тепер назвемо. </p>
<p>179] Парфе, покари чекай! Разом з Крассом полеглі, радійте: </p>
<p>180] Римських клейнодів ясних варвар уже не зганьбить! </p>
<p>181] Месник піднявсь, що вождем від дитинства ще заповідався, </p>
<p>182] Хлопець - війну вже веде, хоч не хлоп'яча то річ. </p>
<p>183] Скільки безсмертному літ, не дошукуйся, хто слабодухий: </p>
<p>184] Цезарям силу не вік - роду високість дає. </p>
<p>185] Хист неземний дозріває скоріше, ніж часу перебіг: </p>
<p>186] Млява років течія - не перешкода йому. </p>
<p>187] Хижих двох зміїв тірінфський герой задушив немовлям ще, </p>
<p>188] Хоч у колисці, а все ж - гідний Юпітера був. </p>
<p>189] Вакх іще й нині юнак, а яким же він був тоді юним, </p>
<p>190] Як переможений край - Індію - тирсом жахав! </p>
<p>191] Мужність, опіка отця воювать тобі, хлопче, поможе </p>
<p>192] Й ворога перемогти - мудрість, опіка отця. </p>
<p>193] Славним початком таким не применшиш великого ймення, </p>
<p>194] Перший з-між хлопців тепер, далі - з-між сивих мужів. </p>
<p>195] Є ще брати в тебе - кривду братів поспіши відомстити, </p>
<p>196] Батько є - стань же твердим захисником його прав! </p>
<p>197] Зброю подав тобі батько вітчизни, твій батько, а ворог </p>
<p>198] Батьком набуте майно хоче собі загребти. </p>
<p>199] Праведна зброя твоя, а в напасника стріли злочинні, </p>
<p>200] Правда, пошана богів - ось де знамено твоє. </p>
<p>201] Силою права подоланий парф; хай подоланий буде </p>
<p>202] Й списом, щоб східні скарби вождь мій для Риму здобув. </p>
<p>203] Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю-батьку: </p>
<p>204] Богом один із вас є, другий - ним буде в свій час. </p>
<p>205] Я перемогу віщую тобі, оспівать обіцяю, </p>
<p>206] Скільки снаги та чуття, гучно, звитяжцю, тебе. </p>
<p>207] Будеш загони вести й підбадьорювать їх моїм словом, </p>
<p>208] Тільки б ти серцем своїм слово оте прихистив! </p>
<p>209] Спини парф'ян-втікачів, груди римлян оспівувать буду </p>
<p>210] Й стріли, що мече їх парф, коней звернувши назад. </p>
<p>211] Ти утікаєш, щоб перемогти, але що ж залишаєш </p>
<p>212] Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе. </p>
<p>213] Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа, </p>
<p>214] Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить. </p>
<p>215] Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях - </p>
<p>216] їм уже втеча стрімка не допоможе тепер. </p>
<p>217] Весело те споглядатиме юнь - наші хлопці й дівчата, </p>
<p>218] В кожного з нас у той день щастям душа забринить. </p>
<p>219] От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то </p>
<p>220] Гори зображені там, ріки, долини які?" </p>
<p>221] Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала, </p>
<p>222] Хоч би й не знав ти всього - мов про відоме, кажи: </p>
<p>223] "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма </p>
<p>224] В'ються по плечах, то це - славний на витоки Тігр. </p>
<p>225] Там он вірмени ідуть; ось - Данаєва донька Персіда; </p>
<p>226] Це - славнозвісне колись місто між перських долин. </p>
<p>227] Цей ось і той он - вожді". Якщо знаєш - назви поіменно, </p>
<p>228] Втім, хоч би навіть не знав,- сам ти їх вдало назви. </p>
<p>229] Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди: </p>
<p>230] Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш. </p>
<p>231] Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних </p>
<p>232] Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина. </p>
<p>233] Тільки-но Вакх йому крильця зросить, - вологою взявшись, </p>
<p>234] Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить </p>
<p>235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце </p>
<p>236] Крапля комусь упаде - тут же пектиме любов. </p>
<p>237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає, </p>
<p>238] Вихилиш келих до дна - туга покине тебе. </p>
<p>239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу, </p>
<p>240] Болі, турботні думки вже не захмарять чола. </p>
<p>241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість, </p>
<p>242] Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене. </p>
<p>243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата: </p>
<p>244] Владна Венера й вино -- наче вогонь у вогні. </p>
<p>245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада: </p>
<p>246] Не за вином, не вночі вроду цінити берись. </p>
<p>247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався, </p>
<p>248] Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю". </p>
<p>249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало, </p>
<p>250] Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі. </p>
<p>251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже, </p>
<p>252] Як і про постать, лице, чи бездоганні, - лиш день. </p>
<p>253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? - </p>
<p>254] Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить. </p>
<p>255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв, </p>
<p>256] А чи купальні, що в них води сірчані паркі? </p>
<p>257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто: </p>
<p>258] "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!" </p>
<p>259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня - </p>
<p>260] В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула. </p>
<p>261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура, </p>
<p>262] Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран. </p>
<p>263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю, </p>
<p>264] Муза вказала тобі щедрі для ловів місця. </p>
<p>265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати </p>
<p>266] Ту, що вподобав, а це - стрижень повчання мого. </p>
<p>267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки, </p>
<p>268] Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть! </p>
<p>269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої, </p>
<p>270] Що не далася б до рук - ти лише сіті розстав. </p>
<p>271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа - цикади, </p>
<p>272] Скорше менальський гончак буде тікать од зайців, </p>
<p>273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду - </p>
<p>274] Стійкість одна, в той же час - любощів прагне в душі. </p>
<p>275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають, </p>
<p>276] Той - неприховано, ця - глибше ховає жагу. </p>
<p>277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю - </p>
<p>278] Жінка до нас по любов першою б мусила йти! </p>
<p>279] Мукає - кличе бика на лугу соковитім телиця, </p>
<p>280] Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня. </p>
<p>281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна, </p>
<p>282] Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть. </p>
<p>283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала </p>
<p>284] Пломенем і через те духу пустилась в петлі? </p>
<p>285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила - </p>
<p>286] І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть. </p>
<p>287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині, </p>
<p>288] Змащуєм тіло; в сльозі - діви ім'я збереглось. </p>
<p>289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди </p>
<p>290] Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив. </p>
<p>291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада, </p>
<p>292] В іншому - сяяв увесь, мов хто облив молоком. </p>
<p>293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці, </p>
<p>294] Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі. </p>
<p>295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю, </p>
<p>296] Тут же телиці гладкі стали ненависні їй. </p>
<p>297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих, </p>
<p>298] Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені. </p>
<p>299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла, </p>
<p>300] Рвала м'які для бика трави і листя дерев. </p>
<p>301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа: </p>
<p>302] Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв. </p>
<p>303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає? </p>
<p>304] Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик. </p>
<p>305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом? </p>
<p>306] Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять? </p>
<p>307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця, </p>
<p>308] Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки. </p>
<p>309] Мінос ще милий тобі - то не треба шукати коханця, </p>
<p>310] Потайки хочеш кохать - то хоч бика не кохай. </p>
<p>311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню, </p>
<p>312] Мчить, мовби гнав її Вакх - буйний Аонії бог. </p>
<p>313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю: </p>
<p>314] Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого? </p>
<p>315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави - </p>
<p>316] Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей. </p>
<p>317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну </p>
<p>318] Гнати з лугів на ріллю - під луковидне ярмо </p>
<p>319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце </p>
<p>320] Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть. </p>
<p>321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні, </p>
<p>322] Криво всміхалась: "Ану - йди, залицяйсь до мого!" </p>
<p>323] То вона хоче Європою буть, то - Іо: ця - в корову </p>
<p>324] Перемінилася; ту - бик віз на спині своїй. </p>
<p>325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню, </p>
<p>326] З нею зійшовся-таки; плід - таємницю розкрив. </p>
<p>327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста </p>
<p>328] (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) - </p>
<p>329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори, </p>
<p>330] Він колісниці б тоді не розвернув на бігу. </p>
<p>331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала - </p>
<p>332] Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак. </p>
<p>333] Марса уникнувши на суходолі, на морі - Нептуна, </p>
<p>334] В рідному домі Атрід жертвою жінки упав. </p>
<p>335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси? </p>
<p>336] Хто про Медею не чув - матір, убивцю дітей? </p>
<p>337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі. </p>
<p>338] Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал. </p>
<p>339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну </p>
<p>340] Голову - прийде пора - кара, Фінею, впаде! </p>
<p>341] Вся ця біда - од жінок: їх любовне бажання сильніше </p>
<p>342] Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків. </p>
<p>343] Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю; </p>
<p>344] Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна. </p>
<p>345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння, </p>
<p>346] Хоч ошукався - дарма: що та відмова тобі? </p>
<p>347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння - солодше: </p>
<p>348] Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє. </p>
<p>349] Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє, </p>
<p>350] Завше й чужа череда вим'я повніше несе. </p>
<p>351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш: </p>
<p>352] Так ти полегшиш собі до господині підхід. </p>
<p>353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся, </p>
<p>354] Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно. </p>
<p>355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю: </p>
<p>356] Схилиш її на свій бік - легко досягнеш мети. </p>
<p>357] Час підбери (на це - й лікар зважає), коли господиня </p>
<p>358] Без намовляння твого візьме принаду з гачка; </p>
<p>359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде, </p>
<p>360] Як на врожайній землі - повному сили зерну. </p>
<p>361] Бо, коли туги, ні болю нема - наче ширяться груди, </p>
<p>362] Спритна Венера тоді влесливо входить у них. </p>
<p>363] Поки зажурений був Іліон - ворогам не давався, </p>
<p>364] А звеселивсь - і коня, повного зброї, прийняв. </p>
<p>365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила: </p>
<p>366] Легко за себе тоді зможе помститись вона. </p>
<p>367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця, </p>
<p>368] Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби </p>
<p>369] Враженій гніву додать - так вітрило снаги дає веслам - </p>
<p>370] "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить". </p>
<p>371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, - </p>
<p>372] Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому. </p>
<p>373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер - охляне вітрило, </p>
<p>374] Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів. </p>
<p>375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" - </p>
<p>376] Це небезпечна, скажу, і непродумана гра, </p>
<p>377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню, </p>
<p>378] Інша - про себе: тебе схоче собі зберегти. </p>
<p>379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим, </p>
<p>380] Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди! </p>
<p>381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую, </p>
<p>382] Ступиш на стежку мою - пастки уникнеш на ній. </p>
<p>383] А причарує таки, як листи буде брати й давати, </p>
<p>384] Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе - </p>
<p>385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її - вже потому: </p>
<p>386] Не від служниці-бо слід розпочинати любов. </p>
<p>387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву - </p>
<p>388] Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я): </p>
<p>389] Взявся за діло - доводь до кінця. Служниця не зрадить, </p>
<p>390] Хай лиш відчує сама частку й своєї вини. </p>
<p>391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо, </p>
<p>392] Вбіг у тенета кабан - більше в чагар не шугне. </p>
<p>393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі, </p>
<p>394] Звабив - довершуй свого і переможцем відходь! </p>
<p>395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину, </p>
<p>396] Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти. </p>
<p>397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся - буде й служниця </p>
<p>398] Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина. </p>
<p>399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі </p>
<p>400] Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій: </p>
<p>401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій, </p>
<p>402] А зеленавій воді - вигнуте дно корабля, </p>
<p>403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне: </p>
<p>404] Часто вдається воно тільки в означений час. </p>
<p>405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера </p>
<p>406] Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде, </p>
<p>407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси, </p>
<p>408] А полонених вождів подиву гідні дари, - </p>
<p>409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди, </p>
<p>410] В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят. </p>
<p>411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору - </p>
<p>412] Той на уламках судна душу заледве спасе. </p>
<p>413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю </p>
<p>414] Римлян, що впали в бою, води алійські взялись. </p>
<p>415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати </p>
<p>416] Від найдавніших часів звик палестинський гебрей. </p>
<p>417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки: </p>
<p>418] Витрати будуть, а це - вісники чорного дня. </p>
<p>419] Як не викручуйся - візьме своє: не забракне їй хисту, </p>
<p>420] Щоб обібрати того, хто умліває з жаги. </p>
<p>421] Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!), </p>
<p>422] Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона - </p>
<p>423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить), </p>
<p>424] Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!" </p>
<p>425] "Цей подарунок, - додасть, - мені милим буде надовго: </p>
<p>426] Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!" </p>
<p>427] "Грошей, - замнешся, - з собою не взяв я..." - попросять розписку, </p>
<p>428] І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!" </p>
<p>429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки, </p>
<p>430] Двічі й тричі на рік буде вона святкувать? </p>
<p>431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився - </p>
<p>432] Шкода велика, бо він з каменем був дорогим. </p>
<p>433] Часто ще просить: "Позич". Позичиш - уже не поверне, </p>
<p>434] Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь! </p>
<p>435] Хай би я був стоязикий, стоустий - усе ж не зумів би </p>
<p>436] Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць. </p>
<p>437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже, </p>
<p>438] Воскові спершу довір, що на душі залягло. </p>
<p>439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна </p>
<p>440] Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій! </p>
<p>441] Випросив Гектора, сина, Пріам - ублагавши Ахілла; </p>
<p>442] М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку, </p>
<p>443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка - не шкодить, </p>
<p>444] Нею ж усякого ти можеш зробить багачем. </p>
<p>445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині: </p>
<p>446] Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить. </p>
<p>447] От подарунок даси, а тебе - ще й покинути можуть, </p>
<p>448] Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна. </p>
<p>449] А не даси - їй надія шептатиме: "Ще ж подарує..." </p>
<p>450] Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля. </p>
<p>451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти, </p>
<p>452] Все програє, а рука тягнеться знову до гри. </p>
<p>453] Перша турбота твоя - поєднатися без подарунку: </p>
<p>454] Щоб не даватись дарма - буде твоєю всякчас. </p>
<p>455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, - </p>
<p>456] Перший він слід прокладе, настрій розвідає там. </p>
<p>457] Таж підманув колись лист - на яблуці напис - Кідіппу: </p>
<p>458] Лиш прочитала його - тут же піймалась у сіть. </p>
<p>459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того, </p>
<p>460] Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді: </p>
<p>461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий - </p>
<p>462] Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм. </p>
<p>463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу, </p>
<p>464] В мову свою навмання пишних речей не вплітай. </p>
<p>465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався? </p>
<p>466] Скільки разів через лист діло все йшло нанівець! </p>
<p>467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво - </p>
<p>468] Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь. </p>
<p>469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, - </p>
<p>470] Ще прочитає колись, кроку назад не роби. </p>
<p>471] З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає, </p>
<p>472] З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь. </p>
<p>473] Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку, </p>
<p>474] Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш. </p>
<p>475] Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, - </p>
<p>476] Брилу камінну, проте, сточує плинна вода. </p>
<p>477] Ти й Пенелопу саму - постарайся лишень - переможеш, </p>
<p>478] Трою, за рік чи за два, - візьмеш ти, візьмеш-таки! </p>
<p>479] А прочитавши, одвіту не дасть - до одвіту не силуй: </p>
<p>480] Тільки б читала твої сповнені ласки слова. </p>
<p>481] Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише: </p>
<p>482] З часом, по крокові крок, стане близькою тобі. </p>
<p>483] Спершу - чого не бува? - ти гіркого листа прочитаєш: </p>
<p>484] Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй. </p>
<p>485] Просить, а думає так: "Налягатиме ще - поступлюся". </p>
<p>486] Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь. </p>
<p>487] Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак, </p>
<p>488] Слуги нестимуть; її - мов ненароком зустрінь, </p>
<p>489] Слово до неї промов, та не прямо кажи - манівцями: </p>
<p>490] Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь. </p>
<p>491] Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий - </p>
<p>492] З нею дозвілля й своє не забувай розділить. </p>
<p>493] То трохи спереду йди, то, відставши, - дещо позаду; </p>
<p>494] Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай. </p>
<p>495] Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись, </p>
<p>496] Можеш пліч-о-пліч іти - жодного сорому тут. </p>
<p>497] Сяде в театрі, всім очі милуючи, - сядь побіч неї: </p>
<p>498] Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір. </p>
<p>499] Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду, </p>
<p>500] Мову веди звіддаля - знаками, порухом брів. </p>
<p>501] Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні, </p>
<p>502] Хто за коханця - тому ще запальніше плещи. </p>
<p>503] Стане - за нею вставай; сидить - не схоплюйся з місця, </p>
<p>504] Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй. </p>
<p>505] Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом, </p>
<p>506] Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай. </p>
<p>507] Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу </p>
<p>508] На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу. </p>
<p>509] Врода недбала - окраса мужів. Чи не викрав із Кріту </p>
<p>510] Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був? </p>
<p>511] Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі, </p>
<p>512] В лісі б Адонісу жить - рани ж богині завдав. </p>
<p>513] Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі, </p>
<p>514] Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить. </p>
<p>515] Зуби - щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи, </p>
<p>516] Хай не гуляє нога в надто широкім взутті. </p>
<p>517] Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся: </p>
<p>518] Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй. </p>
<p>519] Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду, </p>
<p>520] З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів. </p>
<p>521] Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш, </p>
<p>522] Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь. </p>
<p>523] Інше - то справа манірних дівчат або тих серед хлопців, </p>
<p>524] Хто не обранку (ганьба!) - хлопця очима пасе. </p>
<p>525] Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям, </p>
<p>526] Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів. </p>
<p>527] Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка - </p>
<p>528] Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль. </p>
<p>529] Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній, </p>
<p>530] Боса; волосся густе злотом по плечах пливло. </p>
<p>531] В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" - гукала, </p>
<p>532] Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились. </p>
<p>533] Кликала й плакала враз - пасувало одне їй і друге: </p>
<p>534] Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй. </p>
<p>535] Знов себе в груди б'є найніжніші - "Утік, - лементує, - </p>
<p>536] Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?.. </p>
<p>537] Що ж мені, - плаче, - робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали, </p>
<p>538] Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь. </p>
<p>539] З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши, </p>
<p>540] Зблідла вона на лиці - крові й краплинки нема. </p>
<p>541] Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся, </p>
<p>542] Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут; </p>
<p>543] Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,- </p>
<p>544] Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь. </p>
<p>545] Та, поки ловить менад, а вони - з ним забаву заводять, </p>
<p>546] Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага, </p>
<p>547] Раптом не втримавсь-таки - стрімголов через вуха ослячі </p>
<p>548] Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!" </p>
<p>549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці </p>
<p>550] Тиграми править; в руках - віжки дзвенять золоті. </p>
<p>551] Дівчині - голос, рум'янець пропав, про Тесея забула, </p>
<p>552] Тричі хотіла тікать - тричі в'язав її страх. </p>
<p>553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться, </p>
<p>554] А на грузьких мокляках - очеретина суха. </p>
<p>555] Бог же: "Це я, - проказав, - захисник твій вірніший. Не бійся! </p>
<p>556] Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону! </p>
<p>557] Дар мій весільний - небо - візьми: кораблів заблукалих </p>
<p>558] Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести". </p>
<p>559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів, </p>
<p>560] Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок </p>
<p>561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо: </p>
<p>562] Що лиш на думку спливе - легко богам осягти. </p>
<p>563] Ті - Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові - інші, </p>
<p>564] Так з нареченою бог на небесах поєднавсь. </p>
<p>565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою, </p>
<p>566] А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі - </p>
<p>567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька, </p>
<p>568] Щоб од вина не було шкоди твоїй голові. </p>
<p>569] Далі - багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати: </p>
<p>570] Що не домовиш їй ти - в думці домовить сама. </p>
<p>571] Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе, </p>
<p>572] Хай вона знає, над ким влада її відтепер. </p>
<p>573] В очі - очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто, </p>
<p>574] Хоч і німують уста, мову обличчя веде. </p>
<p>575] Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти </p>
<p>576] Й де ще тепло її губ - там його й ти пригуби, </p>
<p>577] Візьме шматочок якийсь - туди ж сягнувши рукою, </p>
<p>578] Пальцями пальців її мов ненароком торкнись. </p>
<p>579] Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав: </p>
<p>580] Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз. </p>
<p>581] Випаде жереб тобі за вином - відступи йому жереб, </p>
<p>582] Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям. </p>
<p>583] Чи дорівняв тобі, чи не дотягся - віддай йому першість, </p>
<p>584] Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь. </p>
<p>585] Певний це, втоптаний шлях - по-мистецькому друга вдавати, </p>
<p>586] Втоптаний, певний, а все ж - ковзко й на ньому бува. </p>
<p>587] Так управитель не раз перевищує міру належну: </p>
<p>588] Більше на себе бере, ніж доручалось йому. </p>
<p>589] Ну, а тепер - щодо міри в питті, вона ж - очевидна: </p>
<p>590] Хай не підводять тебе ні голова, ні нога. </p>
<p>591] Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки, </p>
<p>592] Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина. </p>
<p>593] Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, - </p>
<p>594] В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів. </p>
<p>595] Як голосистий - співай, як проворний - берися до танцю, - </p>
<p>596] Дар од природи на те, аби подобатись ним. </p>
<p>597] Справжнє сп'яніння - біда, а вдаване - то допомога, - </p>
<p>598] Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик: </p>
<p>599] Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш - не страшно: </p>
<p>600] Всяк зрозуміє тебе - вже напідпитку, мовляв. </p>
<p>601] їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею, </p>
<p>602] Подумки ж - лиха йому, всяких болячок назич. </p>
<p>603] Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу, </p>
<p>604] Саме при тій метушні гарну нагоду лови: </p>
<p>605] В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї - </p>
<p>606] Пальцями стану торкнись, ногу - ногою відчуй. </p>
<p>607] Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи - </p>
<p>608] Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей. </p>
<p>609] Про красномовність не стану тобі настанов подавати: </p>
<p>610] Досить тобі забажать, - мова сама попливе. </p>
<p>611] Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце, </p>
<p>612] Щоб переконливим буть - весь на те хист поклади. </p>
<p>613] Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, - </p>
<p>614] Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою. </p>
<p>615] Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі: </p>
<p>616] Спершу зображував пал, потім направду палав. </p>
<p>617] Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає: </p>
<p>618] Та, котра грою була, - справжньою стане любов! </p>
<p>619] Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути: </p>
<p>620] Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз. </p>
<p>621] Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці, </p>
<p>622] Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу. </p>
<p>623] Саме така похвала й для цнотливої - медом на душу: </p>
<p>624] Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою! </p>
<p>625] Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу, </p>
<p>626] Що у фрігійських лісах віддано першість не їм? </p>
<p>627] Хвалиш - то всі свої барви показує птиця Юнони, </p>
<p>628] Будеш без слів подивлять - не виставлятиме їх. </p>
<p>629] Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї </p>
<p>630] Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому. </p>
<p>631] На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада, </p>
<p>632] Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери! </p>
<p>633] Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, - </p>
<p>634] Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри! </p>
<p>635] Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні, </p>
<p>636] Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере. </p>
<p>637] Вигода є від богів, а є вигода - віра хай буде, - </p>
<p>638] На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім! </p>
<p>639] Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, - </p>
<p>640] От ви й по правді живіть: над усіма - божество. </p>
<p>641] Ввірене вам - поверніть, договори вшановуйте чесно, </p>
<p>642] Серця - обман, а руки - хай не забруднює кров. </p>
<p>643] Маєте розум - жартуйте з дівчат: покарання не буде! </p>
<p>644] Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман. </p>
<p>645] Зваблюйте звабниць, бо це назагал - безбожне поріддя, - </p>
<p>646] В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі! </p>
<p>647] Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло - </p>
<p>648] Дев'ять років підряд сонце палило поля. </p>
<p>649] До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, - мовив, - </p>
<p>650] Може власкавить лише мужа захожого кров". </p>
<p>651] "Що ж, - на те Бусірід, - будеш першим даром для нього, - </p>
<p>652] Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!" </p>
<p>653] Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла: </p>
<p>654] В череві твору свого смажився сам же творець. </p>
<p>655] Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки </p>
<p>656] Звідати винахід свій - це справедливість сама. </p>
<p>657] Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде, </p>
<p>658] Приклад лихий подала - цим же хай сплатить тобі. </p>
<p>659] Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами, </p>
<p>660] Зможеш - хай лиця твої вогкими будуть од сліз. </p>
<p>661] А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) - </p>
<p>662] В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води. </p>
<p>663] Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком? </p>
<p>664] Не поцілує тебе - все-таки сам поцілуй! </p>
<p>665] Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді, </p>
<p>666] Хоч і пручатись почне - хоче, щоб ти переміг. </p>
<p>667] Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки, </p>
<p>668] Щоб не жалілась вона - от неотеса, мовляв! </p>
<p>669] Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати - </p>
<p>670] Втратити вартий і те, що перепало йому. </p>
<p>671] Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії? </p>
<p>672] Кроку того не зробить - тупість, не цнота, повір! </p>
<p>673] Кажеш, насильство? Хай так Але ж воно миле дівчатам: </p>
<p>674] Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть. </p>
<p>675] Силою схилиш до втіх - усяка зрадіє тій силі; </p>
<p>676] Навіть зухвалість ота - гарний даруночок їй. </p>
<p>677] А не торкнешся, хоч міг, - удаватиме радість обличчям, </p>
<p>678] Серцем до тебе, однак, - певен я, - чутиме жаль. </p>
<p>679] Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, - </p>
<p>680] Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув. </p>
<p>681] Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати, </p>
<p>682] Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку. </p>
<p>683] Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду </p>
<p>684] Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь. </p>
<p>685] Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста - </p>
<p>686] Впевнено в Трої самій грецька осіла жона. </p>
<p>687] Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо </p>
<p>688] Еллінів: біль одного спільною справою став. </p>
<p>689] Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!) </p>
<p>690] Одягом довгим ховав стать чоловічу свою. </p>
<p>691] Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади, </p>
<p>692] Не у прядінні, шукай слави гучної собі! </p>
<p>693] Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця, </p>
<p>694] В правій, що нею вкладеш Гектора, - вовни клубок? </p>
<p>695] Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, - </p>
<p>696] Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв. </p>
<p>697] З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись, </p>
<p>698] Пристрасті не вгамував - сам себе видав Ахілл. </p>
<p>699] Силою (вірити слід) була тут же подолана діва, </p>
<p>700] Потай жадала й сама, щоб подолали її. </p>
<p>701] "Не покидай!" - зупиняла Ахілла, що йти поривався, </p>
<p>702] Вже ж бо не прядку в руці - грізне оружжя тримав. </p>
<p>703] Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш, </p>
<p>704] Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв? </p>
<p>705] Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, - </p>
<p>706] Як же їй мило зате згодом оддатись йому! </p>
<p>707] Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди, </p>
<p>708] Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце. </p>
<p>709] Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити, </p>
<p>710] їй - доброзичливо те, що попрохали, сприйнять. </p>
<p>711] Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі; </p>
<p>712] Як закохавсь, розкажи, далі - бажання розкрий. </p>
<p>713] Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер, </p>
<p>714] Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла. </p>
<p>715] Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї - </p>
<p>716] Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей. </p>
<p>717] Вабить - що в руки не йде; викликає відразу - що липне: </p>
<p>718] Менше набриднеш ти їй - більше захоче тебе. </p>
<p>719] Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди: </p>
<p>720] З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов. </p>
<p>721] Я помічав: неприступна - шовковою з часом робилась, </p>
<p>722] Хто шанувальником був - потім коханцем ставав. </p>
<p>723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі </p>
<p>724] Сонце й солона вода смалять його день у день. </p>
<p>725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба </p>
<p>726] Рало й мотикою б'є - спушує скибу важку; </p>
<p>727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває, </p>
<p>728] Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, - </p>
<p>729] Хто закохавсь - той блідий; коханця прикрашує блідість, </p>
<p>730] Дурень хай бачить у ній явної слабості знак! </p>
<p>731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами, </p>
<p>732] Дафніс рум'яним не був - горду наяду кохав. </p>
<p>733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось: </p>
<p>734] Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу. </p>
<p>735] Й неспані ночі - добро: від безсоння стрункішає тіло </p>
<p>736] Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги. </p>
<p>737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен </p>
<p>738] Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь". </p>
<p>739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині: </p>
<p>740] Дружба - один тільки звук; вірність - одна лиш мана. </p>
<p>741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки: </p>
<p>742] Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе. </p>
<p>743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла, </p>
<p>744] Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой? </p>
<p>745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу - </p>
<p>746] Феб, як сестрицю свою - два Діоскури-брати". </p>
<p>747] Хто б сподівався на це - краще яблук на тамариску </p>
<p>748] Хай сподівається він, меду - на хвилях ріки! </p>
<p>749] Милим є тільки порок; на умі - лиш своя насолода: </p>
<p>750] Ближньому більше допік - більшої втіхи зазнав. </p>
<p>751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю - </p>
<p>752] Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був. </p>
<p>753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга: </p>
<p>754] Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть. </p>
<p>755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають </p>
<p>756] Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай. </p>
<p>757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки, </p>
<p>758] Там - виноградну лозу, ще десь - добірні жита. </p>
<p>759] Скільки облич - стільки вдач є на світі; розумний зуміє, </p>
<p>760] Хоч незліченні вони, пристосуватись до них, </p>
<p>761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом - </p>
<p>762] Деревом, то серед хвиль - хвилею легко гойдавсь. </p>
<p>763] Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить, </p>
<p>764] Там - лише остень, а там - тягнуть об'ємисту сіть. </p>
<p>765] Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй: </p>
<p>766] Пастку досвідчена лань здалеку спостереже. </p>
<p>767] Серед невчених - умом не хизуйсь, між цнотливих - зухвальством, </p>
<p>768] Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять. </p>
<p>769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться, </p>
<p>770] Хутко в обійми свої явний негідник бере. </p>
<p>771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка, </p>
<p>772] Якір метнувши, спочин матиме мій корабель. </p>
<empty-line/>
<empty-line/>
</section>
<section>
<title>
<p>КНИГА ДРУГА</p>
</title>
<empty-line/>
<p>001] "Гейя, Пеане!" - гукніть - і ще раз: "Гейя, Пеане!" </p>
<p>002] Здобич, яку я ловив, - ось вона в сітях моїх. </p>
<p>003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші: </p>
<p>004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер? </p>
<p>005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів </p>
<p>006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв. </p>
<p>007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю, </p>
<p>008] Гіпподаміє, й повіз - боєм добутуткону. </p>
<p>009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій - ще^ередзюря, </p>
<p>010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль. </p>
<p>011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо: </p>
<p>012] Вчив я ловити, а ще - здобич зумій зберегти. </p>
<p>013] Штука впіймати, та втримати спіймане - штука не менша: </p>
<p>014] Там випадковість, а тут - вміння в пригоді стає. </p>
<p>015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє! </p>
<p>016] Нині - й ти, Ератб солодкойменна, сприяй! </p>
<p>017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура - </p>
<p>018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля. </p>
<p>019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету - </p>
<p>020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь. </p>
<p>021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,- </p>
<p>022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов. </p>
<p>023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина, </p>
<p>024] Чи півмужчина-півбик - втіхи злочинної плід. </p>
<p>025] "Годі вже, - мовив митець, - мене стримувать тут, справедливий </p>
<p>026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь. </p>
<p>027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я, </p>
<p>028] Долею гнаний у світ, - дай хоч померти у ній! </p>
<p>029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину; </p>
<p>030] Може, хлопчини не жаль - старця тоді пожалій!" </p>
<p>031] Мовив таке. Та й ще б не одне міг по праву сказати - </p>
<p>032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот. </p>
<p>033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, - промовив, - </p>
<p>034] Доля для хисту твого гарну поживу дає. </p>
<p>035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола, </p>
<p>036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти. </p>
<p>037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу! </p>
<p>038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю. </p>
<p>039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних - </p>
<p>040] Хочу з неволі втекти - й іншого шляху нема. </p>
<p>041] Стіксом дорога б вела - я тривожив би Стіксову хвилю! </p>
<p>042] Мушу природі людській дати спромогу нову". </p>
<p>043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто, </p>
<p>044] Що на повітряну путь може людина ступить? </p>
<p>045] Крила - весла птахів - укладає з пір'їн ряд до ряду, </p>
<p>046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий. </p>
<p>047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни - </p>
<p>048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід. </p>
<p>049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском - </p>
<p>050] Де йому знати, що це - снасть для хлоп'ячих плечей! </p>
<p>051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну, </p>
<p>052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти. </p>
<p>053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, - </p>
<p>054] Щоб у повітря ступить - ось тобі винахід мій. </p>
<p>055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона, </p>
<p>056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе. </p>
<p>057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший, </p>
<p>058] Будеш триматись мене - буде безпечний твій лет. </p>
<p>059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні </p>
<p>060] Далі, - розтопиться віск: він нетривкий при жарі; </p>
<p>061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати - </p>
<p>062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль. </p>
<p>063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину: </p>
<p>064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети". </p>
<p>065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає - </p>
<p>066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить. </p>
<p>067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло </p>
<p>068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив. </p>
<p>069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком - </p>
<p>070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза. </p>
<p>071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий - </p>
<p>072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою. </p>
<p>073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила </p>
<p>074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет. </p>
<p>075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши, </p>
<p>076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар. </p>
<p>077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю </p>
<p>078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку. </p>
<p>079] Самос ліворуч лишивсь, а далі - Наксос і Парос, </p>
<p>080] Й Делос - край, що його клароський бог полюбив. </p>
<p>081] З правого боку - Лебінт і лісами поросла Калімна, </p>
<p>082] И Астіпалея, де скрізь - щедрі на рибу ставки. </p>
<p>083] От і полинув Ікар (молоде - нерозважне звичайно) </p>
<p>084] Вище - позаду лишив батька, провідця свого. </p>
<p>085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога, </p>
<p>086] Помахом рук своїх - крил - вітру не ловить уже. </p>
<p>087] Зляканий, глянув з висот: під ним - лиш море безкрає, </p>
<p>088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому. </p>
<p>089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря - руками, </p>
<p>090] Марно: прозорість довкіл - де ж тут опору знайти? </p>
<p>091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.." </p>
<p>092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді. </p>
<p>093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) - "Ікаре, - гукає, - </p>
<p>094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?.. </p>
<p>095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі... </p>
<p>096] Тіло довірив землі, морю - ім'я залишив. </p>
<p>097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити, </p>
<p>098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет! </p>
<p>099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі </p>
<p>100] Зрізує з лоба лошат - як приворотне дання. </p>
<p>101] Щоб не влягалась жага - не поможе ні зілля Медеї, </p>
<p>102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників. </p>
<p>103] Кірка з Уліссом була б, а Медея - з Ясоном, та бачиш: </p>
<p>104] Пристрасть - чаруй не чаруй - з часом пригасне сама. </p>
<p>105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм: </p>
<p>106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він. </p>
<p>107] Геть же всі темні діла! Щоб любили - любов випромінюй! </p>
<p>108] Врода, постава струнка - вір мені, це ще не все. </p>
<p>109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом, </p>
<p>110] Що при джерельній воді викрали німфи його, - </p>
<p>111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано, </p>
<p>112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі. </p>
<p>113] Врода - минуще добро: з перебігом літ - убуває, </p>
<p>114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її. </p>
<p>115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею - вони ж одцвітають, </p>
<p>116] Глянь на троянду: був цвіт, потім - одні колючки. </p>
<p>117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе, </p>
<p>118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє. </p>
<p>119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду, </p>
<p>120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі. </p>
<p>121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум </p>
<p>122] І неодмінно двома мовами оволодій. </p>
<p>123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно - </p>
<p>124] І покохали його німфи дві, діви морські. </p>
<p>125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала - </p>
<p>126] > "Нині, - казала, - дарма спінювать хвилю веслом". </p>
<p>127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати, </p>
<p>128] Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде. </p>
<p>129] Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю, </p>
<p>130] Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть. </p>
<p>131] Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута) </p>
<p>132] Що їй цікавим було, те на піску й зобразив. </p>
<p>133] "Троя, - мовив, - ось тут (накреслив мури високі), </p>
<p>134] Тут - Сімоент, а ось це - табір мій. Поле було </p>
<p>135] (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона, </p>
<p>136] Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі. </p>
<p>137] Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі </p>
<p>138] Коней, що їх уночі викрали, я повернув". </p>
<p>139] Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла - </p>
<p>140] Й Трої, і Реза-вождя, й табору - мов не було. </p>
<p>141] "Хочеш, - богиня тоді, - довіритись хвилі, що змила - </p>
<p>142] Ти й ворухнутись не встиг - стільки великих імен?" </p>
<p>143] Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди, </p>
<p>144] Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір. </p>
<p>145] Ласка, і вправна, й тонка, - лиш вона володіє серцями, </p>
<p>146] Строгість - хіба до злоби й воєн дикунських веде. </p>
<p>147] Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою? </p>
<p>148] Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха? </p>
<p>149] В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння, </p>
<p>150] Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе. </p>
<p>151] Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні! </p>
<p>152] Милою мовою слід ніжну живити любов. </p>
<p>153] Сварка - мужів од жінок, а жінок - від мужів одганяє, </p>
<p>154] Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу. </p>
<p>155] Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість - посаг жіночий, </p>
<p>156] Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова. </p>
<p>157] Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі, </p>
<p>158] Ні! Не закон, а любов є володаркою тут! </p>
<p>159] Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй, </p>
<p>160] Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона. </p>
<p>161] Не для багатих, однак, за наставника я у любові: </p>
<p>162] Можеш за втіху платить - зайве мистецтво моє. </p>
<p>163] Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола! </p>
<p>164] Тут відступаємо ми, марне змагання з таким. </p>
<p>165] Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити: </p>
<p>166] Не подарунками, ні - вабив словами красунь. </p>
<p>167] Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче, </p>
<p>168] Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач. </p>
<p>169] Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї - </p>
<p>170] Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів! </p>
<p>171] Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив </p>
<p>172] Як, та сказала вона) - й щедро те відшкодував. </p>
<p>173] Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу, </p>
<p>174] А засторогою - те, що я за них заплатив. </p>
<p>175] З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, - </p>
<p>176] Мир, і забави, й все те, в чому - причина жаги. </p>
<p>177] Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе - </p>
<p>178] Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як! </p>
<p>179] Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати: </p>
<p>180] Спробуєш силу на ній - тут же зламаєш її. </p>
<p>181] Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш </p>
<p>182] Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль. </p>
<p>183] Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева, </p>
<p>184] З часом навикне і бик плуга ріллею тягти. </p>
<p>185] Ось Аталанту візьми нонакрійську - сама непокірність, </p>
<p>186] А піддалася таки: муж наполегливий був. </p>
<p>187] Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу </p>
<p>188] Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав. </p>
<p>189] Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї, </p>
<p>190] Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів. </p>
<p>191] З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани, </p>
<p>192] Глибшої рани не той - інший завдав йому лук. </p>
<p>193] Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись, </p>
<p>194] Ні під вагою тенет потом спливати, ані </p>
<p>195] Стріли грудьми зустрічать - моє обережне мистецтво </p>
<p>196] Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає. </p>
<p>197] Дибки стає - відступай: відступаючи, ти переможеш; </p>
<p>198] Тільки виконуй усе, що б не жадала вона. </p>
<p>199] Ганить - за нею й ти гань, а схвалює - схвалюй за нею; </p>
<p>200] Каже, що так, кажи "так"; "ні" - тоді й ти кажи "ні"; </p>
<p>201] Смішно їй - ти підсміхнись, а сплакне - на сльозу спроможися </p>
<p>202] їй лиш одній визначать вираз обличчя твого! </p>
<p>203] От вона кісточку гральну метне - промахнися навмисне, </p>
<p>204] А промахнеться вона - виграть їй дай все одно. </p>
<p>205] В довгі кості йде гра - щоб їй програвать не траплялось, </p>
<p>206] "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона. </p>
<p>207] Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться - ти так зроби хід свій, </p>
<p>208] Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш. </p>
<p>209] Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати, </p>
<p>210] Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай. </p>
<p>211] Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі </p>
<p>212] З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов. </p>
<p>213] Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз </p>
<p>214] Ти біля серця свого власним теплом зігрівай. </p>
<p>215] І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна) </p>
<p>216] Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать. </p>
<p>217] Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала, </p>
<p>218] Хто небосхил підпирав, потім - на небо ступив, </p>
<p>219] Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть, </p>
<p>220] Зайнятий вовною був - нитку снував, як вони. </p>
<p>221] Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський, </p>
<p>222] Не завагайся ж і ти взяти його за зразок! </p>
<p>223] Скаже на форум прийти - завчасно на форум з'явися, </p>
<p>224] Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь! </p>
<p>225] А кудись інде звелить - поспішай, усі справи одклавши, </p>
<p>226] Хоч і юрба на шляху - ти не затримуйсь, біжи! </p>
<p>227] Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому - </p>
<p>228] За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба. </p>
<p>229] Ну, а покличе з села (кохання - не для лінивих!), </p>
<p>230] Ноги на плечі - й туди, як не дістанеш візка. </p>
<p>231] Що там надворі - дарма: чи то спека, чи інеєм зранку </p>
<p>232] Шлях забілів - не барись, гаяти часу не смій! </p>
<p>233] В любощах - як на війні: недолугий - хай відступає! </p>
<p>234] Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти. </p>
<p>235] Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі, </p>
<p>236] Й труднощі - все тут у цих, хоч і м'яких, таборах! </p>
<p>237] Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо, </p>
<p>238] Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать. </p>
<p>239] Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета, </p>
<p>240] Спав у хатині низькій. Хто б гордувати посмів </p>
<p>241] Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго </p>
<p>242] Любка з тобою була,-- значить, позбудься пихи! </p>
<p>243] А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі </p>
<p>244] І перед носом тобі брязнуть замком - не біда: </p>
<p>245] Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни, </p>
<p>246] Нишком до любки пролізь через високе вікно. </p>
<p>247] Втішиш її: через мене життям - запишається - важив, </p>
<p>248] Чим очевидний даси доказ кохання свого. </p>
<p>249] Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї, </p>
<p>250] Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт. </p>
<p>251] Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча, </p>
<p>252] Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік. </p>
<p>253] З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде), </p>
<p>254] Кожному руку подай, кожному чемно вклонись. </p>
<p>255] Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить, </p>
<p>256] Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби. </p>
<p>257] Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних </p>
<p>258] Римські рабині, було, галлів в оману ввели. </p>
<p>259] Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі </p>
<p>260] Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить. </p>
<p>261] Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись: </p>
<p>262] Досить дрібнички, але - вміло, доречно даруй. </p>
<p>263] От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти - </p>
<p>264] Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських: </p>
<p>265] Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі, </p>
<p>266] Серед міської юрби все це для неї придбав. </p>
<p>267] Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла </p>
<p>268] Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!). </p>
<p>269] Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати: </p>
<p>270] Доказ, що любка твоя - в тебе весь час на умі. </p>
<p>271] Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок - </p>
<p>272] Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе! </p>
<p>273] Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі? </p>
<p>274] Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер. </p>
<p>275] Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком: </p>
<p>276] Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був. </p>
<p>277] Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих </p>
<p>278] Золото шлях прокладе, золотом купиш любов. </p>
<p>279] Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, - </p>
<p>280] Як завітаєш ні з чим - вкажуть на двері тобі. </p>
<p>281] Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна; </p>
<p>282] Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть. </p>
<p>283] Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос: </p>
<p>284] Що б там на ум не спливло - солодко, ніжно читай. </p>
<p>285] Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать </p>
<p>286] Вірші любовні твої - ночі безсонної плід. </p>
<p>287] Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, - </p>
<p>288] Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя. </p>
<p>289] Схочеш звільнити раба - зроби так, щоб до любки твоєї </p>
<p>290] Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" - благав. </p>
<p>291] Схочеш скарати, але передумаєш, - хай за цю ласку </p>
<p>292] Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу. </p>
<p>293] Користь тобі, слава - їй; нічого не втратиш від того, </p>
<p>294] Що над тобою вона матиме владу всякчас. </p>
<p>295] Дбаєш, щоб довго була при тобі, - хай гадає, що тільки </p>
<p>296] В неї задивлений ти - найяскравішу з красунь. </p>
<p>297] Пурпур із Тіру на ній - раз у раз ним захоплюйся; з Косу - </p>
<p>298] Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!" </p>
<p>299] В золоті вся - 'Твоя врода цінніша від золота", - скажеш; </p>
<p>300] Вовняне буде на ній - вовняне теж похвали. </p>
<p>301] В туніці стане тонкій - "Ти проймаєш вогнем мене!" - скрикни. </p>
<p>302] "Не простудися лишень", - боязко потім додай. </p>
<p>303] В проділ розчешеться - проділ хвали; гарячим накрутить </p>
<p>304] Хвильок по всій голові - з захвату рота розкрий. </p>
<p>305] Голос і рухи її подивляй - як співає, танцює: </p>
<p>306] "Жаль, що так швидко, - зітхни, - пісеньці й танцю кінець!" </p>
<p>307] Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо - </p>
<p>308] Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш. </p>
<p>309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, - </p>
<p>310] Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед. </p>
<p>311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш: </p>
<p>312] Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть. </p>
<p>313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита - сором: </p>
<p>314] Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі. </p>
<p>315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший </p>
<p>316] Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли </p>
<p>317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека, </p>
<p>318] І від таких перемін тіло якесь не своє, - </p>
<p>319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді </p>
<p>320] Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, - </p>
<p>321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї, </p>
<p>322] Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно! </p>
<p>323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка: </p>
<p>324] Що лиш дозволить вона - все власноручно роби. </p>
<p>325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме - не відвертайся, </p>
<p>326] Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми. </p>
<p>327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді </p>
<p>328] Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв. </p>
<p>329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши </p>
<p>330] Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій. </p>
<p>331] Кожна з дрібниць тих - це доказ приємний твого піклування: </p>
<p>332] Так не один зміг дійти до заповітних таблиць. </p>
<p>333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих </p>
<p>334] Ставимось ми повсякчас, міра властива якась. </p>
<p>335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй - </p>
<p>336] Тут твій суперник уже хай докладає зусиль. </p>
<p>337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає - </p>
<p>338] Парус нового тепер - вільного подуву жде. </p>
<p>339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу, </p>
<p>340] Гарно її підживляй - з часом зміцніє вона. </p>
<p>341] Чи не боїшся бика? А телятком він був - його пестив. </p>
<p>342] Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза. </p>
<p>343] Так і ріка - це спочатку струмок, який в себе вбирає </p>
<p>344] Води нові все й нові - власне тому, що пливе. </p>
<p>345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка - всесильна, </p>
<p>346] Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі! </p>
<p>347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно, </p>
<p>348] День ще надворі чи ніч - очі намулюй ти їй. </p>
<p>349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне, </p>
<p>350] Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, - </p>
<p>351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле, </p>
<p>352] Зсушена сонцем земля більше поглине дощу. </p>
<p>353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда </p>
<p>354] Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив. </p>
<p>355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою, </p>
<p>356] За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ. </p>
<p>357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом - </p>
<p>358] Давню, далеку любов хутко замінить нова. </p>
<p>359] Не повертавсь Менелай - ув обіймах любовника-гостя, </p>
<p>360] Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись. </p>
<p>361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома </p>
<p>362] (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив! </p>
<p>363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче, </p>
<p>364] Повну кошару овець - вовкові, жителю гір! </p>
<p>365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він </p>
<p>366] Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто. </p>
<p>367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце - </p>
<p>368] Чи випадало б жоні не скористатися тим? </p>
<p>369] Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний, </p>
<p>370] Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать! </p>
<p>371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину: </p>
<p>372] Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти. </p>
<p>373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає </p>
<p>374] Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить, </p>
<p>375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує, </p>
<p>376] Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, - </p>
<p>377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі </p>
<p>378] Мужа: обличчя її - лютості образ живий. </p>
<p>379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши, </p>
<p>380] Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її. </p>
<p>381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних </p>
<p>382] Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка. </p>
<p>383] Ластівка - другий зразок материнської люті сліпої: </p>
<p>384] Носить на грудях своїх крові синівської знак. </p>
<p>385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна, </p>
<p>386] Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде. </p>
<p>387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом: </p>
<p>388] Навіть поважній жоні не спромогтись на таке! </p>
<p>389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну, </p>
<p>390] Меду лизнути вдалось - не похваляйтеся цим. </p>
<p>391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись, </p>
<p>392] Не об тій самій порі ти на спіткання ходи. </p>
<p>393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім, </p>
<p>394] Місце нове кожен раз любці своїй визначай. </p>
<p>395] Що написав їй - уважно проглянь: жінки-бо здебільша </p>
<p>396] Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть. </p>
<p>397] Рану відчувши, за кривду - кривдою платить Венера: </p>
<p>398] Що допікало самій - іншого те вже пече. </p>
<p>399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась </p>
<p>400] Вірною; схибив Атрід - блуд передався жоні. </p>
<p>401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну, </p>
<p>402] Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку. </p>
<p>403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула, </p>
<p>404] Й про сороміцьке - все те, що відтягало війну. </p>
<p>405] Втім, про це чула лишень, а бачила - доньку Пріама </p>
<p>406] (Хто переміг, той - ганьба! - здобиччю здобичі став). </p>
<p>407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа - </p>
<p>408] Так ось помстилась вона за неприхований блуд. </p>
<p>409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде - </p>
<p>410] Хоч очевидним було б - ти заперечуй геть все. </p>
<p>411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто: </p>
<p>412] Все це - ознаки душі, що манівцями пішла. </p>
<p>413] От лиш снаги не жалій, бо мир - у жагучих обіймах, </p>
<p>414] Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть. </p>
<p>415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе </p>
<p>416] Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе. </p>
<p>417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви, </p>
<p>418] Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма. </p>
<p>419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось </p>
<p>420] Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх. </p>
<p>421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих - можна вживати </p>
<p>422] Й з наших городців траву, що розворушує хіть, </p>
<p>423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім - сосен колючих, </p>
<p>424] Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок </p>
<p>425] Та чи тобі, Ератб, - ти ж учена - вдаватись до чарів? </p>
<p>426] Тож на вторований шлях біг колісниці зверну. </p>
<p>427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати, </p>
<p>428] Зараз навчись, як її явною маєш робить. </p>
<p>429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим </p>
<p>430] Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої. </p>
<p>431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає, </p>
<p>432] Іноді Нот налетить, іноді - теплий Зефір. </p>
<p>433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло </p>
<p>434] Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він. </p>
<p>435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне: </p>
<p>436] Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть. </p>
<p>437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,- </p>
<p>438] Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать. </p>
<p>439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись: </p>
<p>440] Де щойно жар палахтів - попіл біліє тремкий. </p>
<p>441] Сірку наблизиш, однак, - і знову зринає пригасле </p>
<p>442] Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе. </p>
<p>443] Так от і наша душа: коли спокій - немов пліснявіє, </p>
<p>444] Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком. </p>
<p>445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне - розпалюй, </p>
<p>446] Хай - лише привід даси - з ревнощів блідне вона. </p>
<p>447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого </p>
<p>448] Сльози струмками не раз краля ображена ллє! </p>
<p>449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує - </p>
<p>450] Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп. </p>
<p>451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся, </p>
<p>452] Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку! </p>
<p>453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті - без кого, </p>
<p>454] Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла. </p>
<p>455] "Ну, а чи довго, - спитаєш, - їй дутись на мене?" - Недовго: </p>
<p>456] Хай лиш затягнеться гнів - надто вже сильним стає. </p>
<p>457] Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила, </p>
<p>458] Б'ється в риданнях, а ти - ніжно її приголуб. </p>
<p>459] Поки ще плаче - цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю! </p>
<p>460] Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів. </p>
<p>461] Буде впиратись, відверто ворожою видасться - тут же </p>
<p>462] Запропонуй їй союз (ліжка!) - й піддасться вона. </p>
<p>463] Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши, </p>
<p>464] Ласка народжена тут, де вибачають за все. </p>
<p>465] Чубились щойно - вже дзьобик до дзьобика труть голубочки, </p>
<p>466] Тихо воркують собі: вслухатись - ніжність одна! </p>
<p>467] Спершу безладним був світ - усе в одній купі лежало: </p>
<p>468] Зорі, моря, суходіл - не розрізнялись іще. </p>
<p>469] Потім над землями небо знялось, суходіл оточили </p>
<p>470] Води; що вкупі було - стало собою тепер. </p>
<p>471] Повнити стала ліси звірина, а пернаті - повітря, </p>
<p>472] Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли. </p>
<p>473] Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали, </p>
<p>474] Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах. </p>
<p>475] Ліс був житлом для них, трави - поживою, постіллю - листя, </p>
<p>476] Довго не знали гурта - кожен ходив одинцем. </p>
<p>477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились: </p>
<p>478] Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли. </p>
<p>479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила </p>
<p>480] Ще без мистецтва в той час діло солодке своє. </p>
<p>481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати, </p>
<p>482] З ким поєднати любов, знає і риба в воді; </p>
<p>483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає; </p>
<p>484] Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним. </p>
<p>485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова, </p>
<p>486] Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза. </p>
<p>487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу, </p>
<p>488] Хай там ріка на шляху - мчать вони до жеребців. </p>
<p>489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб - </p>
<p>490] Він - і лише тільки він! - тут же полегшує біль; </p>
<p>491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб, </p>
<p>492] Хай ти пішов манівцем, - зробить невинним тебе. </p>
<p>493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово, </p>
<p>494] Ліри своєї струну золотосяйну торкнув; </p>
<p>495] Гілка лаврова - в руці, на священних кучерях бога - </p>
<p>496] Лавр; перед зором моїм став боговитий співець. </p>
<p>497] Далі до мене: "Наставнику, - мовить, - легкої любові, </p>
<p>498] Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди: </p>
<p>499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі </p>
<p>500] Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!" </p>
<p>501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити </p>
<p>502] І до своєї снаги діла шукати собі. </p>
<p>503] Видався вродою хтось - то нехай скористається нею, </p>
<p>504] Шкіра шовкова - як спить, хай не ховає плеча. </p>
<p>505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати, </p>
<p>506] Гарно співаєш - співай, п'єш собі гарно - то пий! </p>
<p>507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством, </p>
<p>508] Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!" </p>
<p>509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя - Феба: </p>
<p>510] Що то була б за пиха - віри не йняти богам! </p>
<p>511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме - той переможе, </p>
<p>512] Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів. </p>
<p>513] Що прийняла - не всякчас повертає сторицею нива, </p>
<p>514] Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі. </p>
<p>515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить - найчастіше, </p>
<p>516] Слід готуватися їм до нелегкого життя. </p>
<p>517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі, </p>
<p>518] Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів, </p>
<p>519] Скільки в скойок у ріні, вважай - стільки горя в любові: </p>
<p>520] Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч. </p>
<p>521] "Дома нема її", - збрешуть тобі - хоч ти любку, можливо, </p>
<p>522] Вгледиш, та вір, що нема, власному зору - не вір! </p>
<p>523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, - </p>
<p>524] Стерпіти мусиш і це - просто на землю лягай! </p>
<p>525] Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це </p>
<p>526] Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" - </p>
<p>527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті, </p>
<p>528] Знявши вінок із чола, - ружами їх ушануй! </p>
<p>529] Схоче впустити - ввійди; не захоче - йти геть доведеться: </p>
<p>530] Чемний не стане, затям, надокучати комусь. </p>
<p>531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути </p>
<p>532] Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім! </p>
<p>533] І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї; </p>
<p>534] Щастям для себе вважай ніжки її цілувать! </p>
<p>535] Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе, </p>
<p>536] Тож про високе почну - пильно вслухайтесь усі! </p>
<p>537] За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки </p>
<p>538] Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема. </p>
<p>539] Знехтуй суперником - і переможеш; в мистецтві самого </p>
<p>540] Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш. </p>
<p>541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні: </p>
<p>542] Це з-між моїх настанов найголовніша, повір. </p>
<p>543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй, </p>
<p>544] Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде. </p>
<p>545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне, </p>
<p>546] Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш. </p>
<p>547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини - </p>
<p>548] Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий. </p>
<p>549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки, </p>
<p>550] Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав? </p>
<p>551] От чоловік, було, поцілував її - і, пам'ятаю, </p>
<p>552] їй дорікав я за це - груба, нестримна любов! </p>
<p>553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того, </p>
<p>554] Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні. </p>
<p>555] Краще не знать взагалі: що приховує - хай буде в тіні, </p>
<p>556] Бо, як зізнається раз, - не червонітиме вже. </p>
<p>557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім: </p>
<p>558] Хай попустують собі й вірять, що ми - лопухи! </p>
<p>559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє, </p>
<p>560] Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем. </p>
<p>561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба, </p>
<p>562] Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав. </p>
<p>563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою, </p>
<p>564] З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь. </p>
<p>565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?) </p>
<p>566] Войовникові без слів, без дорікань піддалась. </p>
<p>567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем: </p>
<p>568] Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу - кривий! </p>
<p>569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала - </p>
<p>570] Врода й грайливість ота вкупі так личили їй! </p>
<p>571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали, </p>
<p>572] Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг. </p>
<p>573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) - </p>
<p>574] Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона. </p>
<p>575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку </p>
<p>576] Гарний'дарунок тобі - лиш попросив би - дала! </p>
<p>577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього </p>
<p>578] Сіті розставив тонкі - годі їх спостерегти - </p>
<p>579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані - хутко до ложа, </p>
<p>580] Як умовлялись, та вмить - голі, вже в сітях цупких. </p>
<p>581] Свідків скликає Вулкан... А було там на що подивитись! </p>
<p>582] Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла. </p>
<p>583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити: </p>
<p>584] Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали. </p>
<p>585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе, </p>
<p>586] Пута ті надто важкі - радо тебе підміню!" </p>
<p>587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь - </p>
<p>588] Марс до фракійців чкурнув, та - подалася на Паф. </p>
<p>589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались </p>
<p>590] Нишком, а в наші часи? Сорому - мов не було! </p>
<p>591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався: </p>
<p>592] Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло! </p>
<p>593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить </p>
<p>594] Іншим такої ж біди - голими в сіті лежать. </p>
<p>595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй </p>
<p>596] Писаних нишком листів, тих, що вістують любов. </p>
<p>597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, - </p>
<p>598] Ті, хто робитиме це правом вогню і води. </p>
<p>599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова - </p>
<p>600] Не для поважних жінок вірші грайливі сную! </p>
<p>601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане? </p>
<p>602] Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців? </p>
<p>603] То не найвища з чеснот - язика за зубами тримати, </p>
<p>604] Хиба найбільша зате - про таємницю плескать. </p>
<p>605] Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги, </p>
<p>606] Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів! </p>
<p>607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати - </p>
<p>608] Хто язикатий, тому краще до неї не йти! </p>
<p>609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери, </p>
<p>610] Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють, </p>
<p>611] Все, їй належне, однак, - серед нас, у постійному вжитку, </p>
<p>612] Все - поміж нас, але так, щоб на очах не було. </p>
<p>613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю </p>
<p>614] Й, ледь повернувши її, сором приховує свій. </p>
<p>615] Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті - </p>
<p>616] Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір. </p>
<p>617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері, </p>
<p>618] І покривало: не все ж має оголеним буть. </p>
<p>619] Хай вже не темряви - тіні жадаємо, врешті, - півтіні: </p>
<p>620] Все ж не така виднота, як ото в сонячний день. </p>
<p>621] Навіть тоді, коли люд - чи дощі, чи спекота - під крівлю </p>
<p>622] Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, - </p>
<p>623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, - </p>
<p>624] Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд! </p>
<p>625] Нині ж забави нічні - це для нас наче славні діяння, </p>
<p>626] Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить. </p>
<p>627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись </p>
<p>628] Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!" </p>
<p>629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем, </p>
<p>630] Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум. </p>
<p>631] Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся: </p>
<p>632] Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я! </p>
<p>633] Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я - і неслава </p>
<p>634] Навіть на цноті самій темне тавро покладе. </p>
<p>635] Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові, </p>
<p>636] Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків - </p>
<p>637] Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець - </p>
<p>638] Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв. </p>
<p>639] Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний, </p>
<p>640] А щодо втіх, то на них - мовчанки вірна печать. </p>
<p>641] Перша засада - не бачити в подрузі вади якоїсь: </p>
<p>642] Тут не один привітав короткозорість свою. </p>
<p>643] Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що </p>
<p>644] Личко її чарівне надто вже смагле було? </p>
<p>645] Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась - </p>
<p>646] Гектор її лиш один просто стрункою вважав. </p>
<p>647] Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить </p>
<p>648] Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все. </p>
<p>649] Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка, </p>
<p>650] Навіть легкий вітерець може її відламать. </p>
<p>651] Та незабаром вона й буревію опертися зможе, </p>
<p>652] Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть. </p>
<p>653] Так день при дневі меншає вад у любки твоєї: </p>
<p>654] Що неприємним було - згодом не є вже таким. </p>
<p>655] Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку, </p>
<p>656] Всоте понюхай її - запаху наче й нема. </p>
<p>657] Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра - </p>
<p>658] Мов іллірійська смола - буде "смаглявка" тобі; </p>
<p>659] Зиза - Венера; котра світлоока - буде Мінерва; </p>
<p>660] Висохлу, ледве живу - зграбною тут же назви; </p>
<p>661] Звинною - надто низьку; повненькою - добру товстуху: </p>
<p>662] Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її. </p>
<p>663] Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась </p>
<p>664] Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде. </p>
<p>665] Надто - коли відцвіла, коли весни її - вже позаду </p>
<p>666] Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже. </p>
<p>667] Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе: </p>
<p>668] Ця нива жниво дає, цю - засівати пора. </p>
<p>669] Поки снага молода - підставляйте труднощам плечі: </p>
<p>670] Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна. </p>
<p>671] Тож або море - веслом, або ниву крайте залізом, </p>
<p>672] Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть, </p>
<p>673] Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам: </p>
<p>674] Діло це теж бойове, здобич і тут чимала! </p>
<p>675] В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще </p>
<p>676] Досвід, а він лиш один робить з людини митця! </p>
<p>677] Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють - </p>
<p>678] Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид. </p>
<p>679] Лиш забажай - і на сотні ладів тебе стануть кохати, </p>
<p>680] Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр! </p>
<p>681] Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти: </p>
<p>682] Тут як йому, так і їй рівна слугує жага. </p>
<p>683] Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі </p>
<p>684] (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов). </p>
<p>685] Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що - жінка, </p>
<p>686] В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде. </p>
<p>687] Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха! </p>
<p>688] Будь ти хоч кралею з краль - ласки не треба мені! </p>
<p>689] Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах, </p>
<p>690] Як поспішать не дає - хоче продовжити їх. </p>
<p>691] Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить - </p>
<p>692] Як, переможена, все ж млосно пручається ще. </p>
<p>693] Втіхи ті - не для зелених ще (так повеліла природа): </p>
<p>694] Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч. </p>
<p>695] Квапишся - пий молоде, а мені - що за консулів давніх </p>
<p>696] В амфори влите було - п'яного дайте вина! </p>
<p>697] Тільки розлогий платан - окриття від пекучого Феба, </p>
<p>698] Та, що молодша, трава - надто шорстка для стопи. </p>
<p>699] Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу? </p>
<p>700] Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її? </p>
<p>701] Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера, </p>
<p>702] Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди! </p>
<p>703] Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе: </p>
<p>704] Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись! </p>
<p>705] Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме </p>
<p>706] І бездіяльною там ліва не буде рука: </p>
<p>707] Знатимуть пальці, за що їм узятись на ніжних частинах </p>
<p>708] Тіла, куди тайкома стріли пускає Амур. </p>
<p>709] Із Андромахою так забавлявсь найхоробріший Гектор - </p>
<p>710] Не на одній лиш війні користь од нього була. </p>
<p>711] Так - із лірнеською бранкою велет Ахілл, як по битві, </p>
<p>712] Втомлений, ложе м'яке тілом могутнім гнітив. </p>
<p>713] Пестив тебе, Брісеїдо, руками, що кров'ю фрігійців </p>
<p>714] Часто багрились, і ти не відтручала тих рук! </p>
<p>715] Може, й сама грайливо тяглась до них, нездоланних, </p>
<p>716] Як лиш до любощів хіть заполонила тебе. </p>
<p>717] Поспіх, повір мені, - тільки завада втіхам любовним: </p>
<p>718] Крок по крокові тут, якнайповільніше йди! </p>
<p>719] Знайдеш місця, що до них дає з радістю жінка торкатись, - </p>
<p>720] От і торкайся до них, соромом тут не в'яжись! </p>
<p>721] Сам же помітиш в очах її мовби вогні перелітні: </p>
<p>722] Так по тремтливій воді сонце, бува, пробіжить. </p>
<p>723] Далі почнуться жалі, воркотіння, зітхання солодкі </p>
<p>724] Й ті, що забаві такій гарно сприяють, слова. </p>
<p>725] Лиш під вітрилом тугим не вихоплюйся ти вперед неї, </p>
<p>726] Поперед тебе й вона поспіхом хай не пливе: </p>
<p>727] Разом ідіть до мети! Впадете водночас у знемозі - </p>
<p>728] То привітайте себе: повною втіха була! </p>
<p>729] Тим і керуйсь, коли час є, коли тобі, мов крадієві, </p>
<p>730] Страх не велить чимскоріш діло вести до кінця. </p>
<p>731] Ну, а коли зволікать небезпечно - до весел візьмися, </p>
<p>732] Чвалом пусти скакуна, хвацько його приострож! </p>
<p>733] Ось і праці кінець! Тож подай мені, вдячне юнацтво, </p>
<p>734] Пальму й чоло увінчай з мирту вінком запашним! </p>
<p>735] Як Подалірій був першим цілителем серед данайців, </p>
<p>736] Як Еакід - кулаком, Нестор - брав мовою верх, </p>
<p>737] Даром пророцтва - Калхант, войовничістю - син Теламона, </p>
<p>738] Віжками - Автомедонт, так я в любові мастак! </p>
<p>739] Шану складіть мені, чоловіки, як співця мене славте, </p>
<p>740] Світом із уст у вуста ймення моє хай летить! </p>
<p>741] Гарну я вклав вам до рук, як Вулкан - Ахіллові зброю: </p>
<p>742] Як володів нею він, так ви й себе покажіть! </p>
<p>743] Хто ж амазонку звоює мечем моїм, хай на трофеях </p>
<p>744] Напис залишить такий: "Учнем Назона я був". </p>
<p>745] Хочуть, однак, послухать мене також ніжні дівчата: </p>
<p>746] Книги наступної зміст - це настанови для них. </p>
<empty-line/>
<empty-line/>
</section>
<section>
<title>
<p>КНИГА ТРЕТЯ</p>
</title>
<empty-line/>
<p>001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю, </p>
<p>002] Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого. </p>
<p>003] Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона </p>
<p>004] Й той, хто над світом усім пурхати звик, - її син. </p>
<p>005] Несправедливо було б, якби збройні - на голих рушали, </p>
<p>006] Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було. </p>
<p>007] Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути? </p>
<p>008] Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?" </p>
<p>009] Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти: </p>
<p>010] В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть. </p>
<p>011] Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, - </p>
<p>012] Старший; підставу на це мають обидва брати. </p>
<p>013] Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея </p>
<p>014] В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь. </p>
<p>015] Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа, </p>
<p>016] Поки блукав він, а ще - стільки ж, коли воював. </p>
<p>017] А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно </p>
<p>018] За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла? </p>
<p>019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми </p>
<p>020] Смерті, аби при житті міг залишитися муж </p>
<p>021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" - </p>
<p>022] Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь. </p>
<p>023] Зрештою, Мужність - це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг - </p>
<p>024] От і сприяє жінкам - в тому нема дивини. </p>
<p>025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю, </p>
<p>026] Та й над суденцем моїм - чи не найменше з вітрил. </p>
<p>027] Я - пустотливої втіхи наставник, легкого кохання: </p>
<p>028] Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить. </p>
<p>029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко - </p>
<p>030] Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять. </p>
<p>031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата - </p>
<p>032] Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини. </p>
<p>033] Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що - мати!) </p>
<p>034] Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід. </p>
<p>035] Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна </p>
<p>036] На узбережжі морськім чайок лякалась усе. </p>
<p>037] А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, - </p>
<p>038] "Тут за Філлідою гай, - скажуть, - тужив, осипавсь". </p>
<p>039] Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно, </p>
<p>040] Й смерті причиною став - плата за ласку твою! </p>
<p>041] Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва - </p>
<p>042] Тільки мистецька любов може тривалою буть. </p>
<p>043] Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея, </p>
<p>044] Тут об'явившись мені: "Вчи їх, - веліла, - любить!" </p>
<p>045] І додала: "За які ж то провини страждають дівчата? </p>
<p>046] Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу? </p>
<p>047] Дві твої книги зробили умільцями справи своєї </p>
<p>048] Чоловіків, а тепер - зброю жіноцтву подай! </p>
<p>049] Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому </p>
<p>050] їй же хвалу проспівав на щасливішій струні. </p>
<p>051] Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш - </p>
<p>052] Буде тобі все життя гарна віддяка од них". </p>
<p>053] Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся) </p>
<p>054] Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала. </p>
<p>055] їх лиш узяв я - натхнення відчув: заясніло повітря, </p>
<p>056] Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря. </p>
<p>057] Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата - </p>
<p>058] Цноти, законів і прав тут не порушите ви! </p>
<p>059] Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість - </p>
<p>060] Хай ні хвилина життя марно для вас не майне! </p>
<p>061] Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі - </p>
<p>062] Бавтесь! Рікою пливуть - не почекають! - роки. </p>
<p>063] Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш, </p>
<p>064] Як і години: втекла - вже не відкличеш її. </p>
<p>065] З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж </p>
<p>066] Завтрашнє - все ж не таке, як учорашнє, добро. </p>
<p>067] Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки, </p>
<p>068] А з того терня колись квіти я рвав для вінка. </p>
<p>069] Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців, </p>
<p>070] Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч. </p>
<p>071] Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш, </p>
<p>072] А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд. </p>
<p>073] О, як то скоро - гай-гай! - вкривається зморшками тіло </p>
<p>074] Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає! </p>
<p>075] Сйвінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, - од дитинства) </p>
<p>076] Вибілить голову всю, не омине й волоска. </p>
<p>077] Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе, </p>
<p>078] Олені - роги нові, щоб не старіти, беруть, </p>
<p>079] Нам же - онови нема. Не лишайте незірваним квіту: </p>
<p>080] Не зірвете навесні - сумно осиплеться сам! </p>
<p>081] Так і пологи - до старості крок, та й нива втрачає </p>
<p>082] З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги. </p>
<p>083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно; </p>
<p>084] Зоре світанкова, й ти - через Кефала свого! </p>
<p>085] А Кітерея? (Вона ж - і Гармонії мати, й Енея) </p>
<p>086] Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров. </p>
<p>087] Приклад беріть, умирущі, з богинь - невмирущого роду: </p>
<p>088] Не відмовляйте мужам - хай посмакують утіх! </p>
<p>089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше - те з вами: </p>
<p>090] Тисяча хай почерпне - все буде так, як було. </p>
<p>091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь, </p>
<p>092] Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить! </p>
<p>093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь - од вогню запалити? </p>
<p>094] Хто б у цебрі зберігав безмір морської води? </p>
<p>095] Втім: "Так негоже!" - котрась із жінок дорікне ласунові - </p>
<p>096] Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай. </p>
<p>097] Не до розпусти хилю вас, однак, - велю не лякатись </p>
<p>098] Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат! </p>
<p>099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє: </p>
<p>100] Далі - потужніших сил нам знадобляться вітри. </p>
<p>101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш - лоза виноградна </p>
<p>102] Дасть тобі добре вино, нива - пшеницю гінку. </p>
<p>103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею? </p>
<p>104] Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар. </p>
<p>105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій, </p>
<p>106] Хоч би обличчям була рівна Венері самій. </p>
<p>107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата - </p>
<p>108] Й чоловіки - відповім - не чепурились тоді. </p>
<p>109] Що Андромаха колись груботкану сорочку носила - </p>
<p>110] Дива нема: її муж - грубим воякою був. </p>
<p>111] Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався </p>
<p>112] Шкурами з семи биків - вежоподібним щитом? </p>
<p>113] Рим, неотеса колись і простак, - нині золотом сяє: </p>
<p>114] Ставши над світом усім, світу багатства посів. </p>
<p>115] На Капітолій поглянь, на нинішній і - на колишній: </p>
<p>116] Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий. </p>
<p>117] Нині сенат - це споруда, високого збору достойна, </p>
<p>118] Ну, а за Тація - хмиз правив за крівлю низьку. </p>
<p>119] Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі, </p>
<p>120] Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли? </p>
<p>121] Інші хай хвалять той вік! Щодо мене - себе я вітаю </p>
<p>122] З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя! </p>
<p>123] І не тому, що податливе золото з надр добувають, </p>
<p>124] Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв, </p>
<p>125] Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур, </p>
<p>126] Що від навалених брил синь відступає морська - </p>
<p>127] Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті, </p>
<p>128] Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях! </p>
<p>129] Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів, </p>
<p>130] Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав, </p>
<p>131] Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані: </p>
<p>132] Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас. </p>
<p>133] Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся: </p>
<p>134] Буть йому гарним чи ні - це вже залежить од рук. </p>
<p>135] Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати - </p>
<p>136] Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть. </p>
<p>137] Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить, </p>
<p>138] Як Лаодамія; їй - гладко чесатись велю. </p>
<p>139] А кругловида - пучком хай на маківці згорне волосся, </p>
<p>140] Щоб, коли врода така, вуха відкриті були. </p>
<p>141] Іншій - хай по раменах воно, як у Феба, спливає, </p>
<p>142] Бога, коли він до рук ліру співучу бере. </p>
<p>143] Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить - </p>
<p>144] Та, що по горах-лісах звірів лякливих жене. </p>
<p>145] Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся, </p>
<p>146] Тій - треба туго сплести, мовби приборкать його; </p>
<p>147] Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску, </p>
<p>148] Врешті, в котрої витке - хай собі в'ється воно. </p>
<p>149] Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі, </p>
<p>150] Бджолам - на Гиблі-горі, а звірині - серед Альп? </p>
<p>151] Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати: </p>
<p>152] З кожним-бо днем постає щось небувале, нове. </p>
<p>153] Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, - </p>
<p>154] Ще від учора, вона ж - тільки-но з-під гребінця! </p>
<p>155] Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті </p>
<p>156] Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, - мовив, - люблю!" </p>
<p>157] Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз </p>
<p>158] Вакх, а сатири - "Евой!" - дружньо гукали. - "Евой!" </p>
<p>159] О, як турботливо мати-природа красі вашій годить! </p>
<p>160] Скільки-то способів є ваду затерти якусь! </p>
<p>161] Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває </p>
<p>162] Листя з дерев, так літа - кучері нам з голови. </p>
<p>163] Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським: </p>
<p>164] Барві підробній, новій заздрити справжня б могла. </p>
<p>165] Жінка - мов пава пливе, на маківці - стогом волосся </p>
<p>166] (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм. </p>
<p>167] Та й купувати не сором тепер на виду всього люду - </p>
<p>168] Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм. </p>
<p>169] Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати </p>
<p>170] Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат. </p>
<p>171] Що то за шал - цілий статок носить на собі, якщо стільки </p>
<p>172] Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв? </p>
<p>173] Ось - наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня </p>
<p>174] Теплим крилом затяжних не наганяє дощів; </p>
<p>175] Ось - до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла </p>
<p>176] Від навісної Іно порятувати колись; </p>
<p>177] Ось - що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі: </p>
<p>178] Вірю, німфи морів - саме в такому вбранні; </p>
<p>179] Ось - мов шафран: у накидці такій запрягає богиня, </p>
<p>180] Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть. </p>
<p>181] Далі - мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява </p>
<p>182] Ружа й крило журавля, що із фракійських полів. </p>
<p>183] Тут - жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть </p>
<p>184] Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає. </p>
<p>185] Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна - </p>
<p>186] Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, - </p>
<p>187] Стільки (чи й більше) у нас барвників - вибирай, але вміло: </p>
<p>188] Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця. </p>
<p>189] Темне - хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає - </p>
<p>190] Саме в такому вбранні бранкою стала вона. </p>
<p>191] Біле - смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, - </p>
<p>192] В білому ти на Серіф, острів, ступила колись. </p>
<p>193] Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з-під пахв не йшов запах, </p>
<p>194] Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? - </p>
<p>195] Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших - </p>
<p>196] Що із Каїка-ріки, в краї місійському, п'ють. </p>
<p>197] Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють, </p>
<p>198] Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице. </p>
<p>199] Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же </p>
<p>200] Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать. </p>
<p>201] Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати, </p>
<p>202] Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який. </p>
<p>203] Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном, </p>
<p>204] Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте. </p>
<p>205] Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка, </p>
<p>206] Де для плекання краси засобів низку даю. </p>
<p>207] Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди: </p>
<p>208] В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви. </p>
<p>209] Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця: </p>
<p>210] Що помагає красі, те непомітним робіть. </p>
<p>211] Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою </p>
<p>212] Гуща до теплих грудей звільна сповзає-пливе? </p>
<p>213] Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, - </p>
<p>214] Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним? </p>
<p>215] Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок, </p>
<p>216] Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема. </p>
<p>217] Все це сприяє красі, хоч для ока - бридке: не одне щось, </p>
<p>218] Поки в роботі - гидке, зроблене - зір веселить. </p>
<p>219] Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори - </p>
<p>220] Це лише брили колись, грубий, безликий тягар. </p>
<p>221] Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов, </p>
<p>222] Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав. </p>
<p>223] Камінь шорсткий був, а нині - Венера викручує-сушить </p>
<p>224] (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє. </p>
<p>225] Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"), </p>
<p>226] Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла! </p>
<p>227] Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі? </p>
<p>228] Спальню свою - на замок: ще ж не закінчено твір! </p>
<p>229] Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати, </p>
<p>230] Не приховали б ви їх - нас уражали б вони. </p>
<p>231] От у театрі оздоби вилискують - постаті різні, </p>
<p>232] А позолота на них - тонша, ніж той пелюсток. </p>
<p>233] Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові - </p>
<p>234] И ви без сторонніх очей вроду плекайте свою. </p>
<p>235] Будь-коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся - </p>
<p>236] Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно. </p>
<p>237] Найголовніше - хмурною не будь, не зганяй на волоссі </p>
<p>238] Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так. </p>
<p>239] Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну, </p>
<p>240] Й голкою руку штрикне, поки та чеше її. </p>
<p>241] Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній: </p>
<p>242] Сльози й краплинками кров - рясно на зачісці тій. </p>
<p>243] Обмаль волосся - став сторожа вдома, й лиш там, де шанують </p>
<p>244] Добру Богиню, наводь лад на своїй голові. </p>
<p>245] Я загостив якось до однієї, і штучне волосся </p>
<p>246] Хутко наділа вона, - задом, проте, наперед. </p>
<p>247] Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок, </p>
<p>248] А не на римських жінок сором спадає такий! </p>
<p>249] Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг - без травиці? </p>
<p>250] Гай - без листків, голова - та без волосся на ній? </p>
<p>251] Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону </p>
<p>252] Ген через моря глибінь начебто бик її віз, </p>
<p>253] І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати </p>
<p>254] Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) - </p>
<p>255] Є кого вчити в нас: юрми дівчат - і гарненькі, й не дуже, </p>
<p>256] Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут. </p>
<p>257] Гарним ані настанов, ні мистецтва не треба, бо їхній </p>
<p>258] Посаг - це врода; вона - верх без мистецтва бере. </p>
<p>259] Море ясне - мореплавець спокійний; коли спохмурніє - </p>
<p>260] Вміння і засоби всі тут же він пустить у хід, </p>
<p>261] Зовнішність рідко буває без вад; навіть плямку найменшу </p>
<p>262] Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай! </p>
<p>263] Куца - сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали; </p>
<p>264] Нижча від куцої ти - гостя на ложі стрічай. </p>
<p>265] А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту, </p>
<p>266] Спритно на ноги собі ще й покривало накинь. </p>
<p>267] Вільний - для надто худих я порадив би одяг; так само </p>
<p>268] Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей. </p>
<p>269] Надто бліда хай рум'яниться; надто смаглява - вживає </p>
<p>270] Замість всіх інших білил - риби, що з Фаросу, мазь. </p>
<p>271] Ніжку не дуже струнку у взутті білосніжнім приховуй, </p>
<p>272] Не поспішай ремінців з надто тонкої знімать. </p>
<p>273] Прикру нерівність плечей хай підправить подушечок пара, </p>
<p>274] Грудям пласким повноти кругла пов'язка додасть. </p>
<p>275] Пальці не дуже тонкі в тебе, ніготь не надто гладенький - </p>
<p>276] Значить, як мову ведеш, менше вдавайся до рук </p>
<p>277] І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах, </p>
<p>278] Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь. </p>
<p>279] Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? - </p>
<p>280] Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі. </p>
<p>281] Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата? </p>
<p>282] Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав. </p>
<p>283] Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали, </p>
<p>284] Нижня губа щоб ледь-ледь верхніх торкалась зубів. </p>
<p>285] Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба: </p>
<p>286] Хай по-жіночому він - солодко, ніжно бринить. </p>
<p>287] Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний; </p>
<p>288] Декотру сміх аж трясе - наче ридає вона. </p>
<p>289] Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні </p>
<p>290] Знуджена колом іти, вперта ослиця реве. </p>
<p>291] Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно - </p>
<p>292] Сльози у будь-який час, в будь-який спосіб ллємо. </p>
<p>293] Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій </p>
<p>294] Літері мов спотикавсь, як у дитини бува: </p>
<p>295] Знадою й вада стає - певних слів помилкова вимова: </p>
<p>296] Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось. </p>
<p>297] От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги. </p>
<p>298] Далі навчайся того, кроком яким тобі йти. </p>
<p>299] Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею </p>
<p>300] Звабиш, а чи відштовхнеш - вирішить, власне, хода. </p>
<p>301] Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою </p>
<p>302] Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла. </p>
<p>303] Інша - мов червонощока жона селянина-умбрійця, </p>
<p>304] Твердо, сягнисто кладе, по-чоловічому, крок </p>
<p>305] Міра - й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком </p>
<p>306] І по-смішному дрібним вибрать середину вмій. </p>
<p>307] Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде </p>
<p>308] Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай. </p>
<p>309] Надто, коли в тебе шкіра - мов сніг: цілував я, бувало, </p>
<p>310] Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей! </p>
<p>311] Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом </p>
<p>312] Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі. </p>
<p>313] Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос - </p>
<p>314] Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив. </p>
<p>315] Часто не вродою - голосом зваблюють хлопців дівчата, </p>
<p>316] Тож, чи вродливі, чи ні - вчіться мистецтва того! </p>
<p>317] Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах, </p>
<p>318] Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки. </p>
<p>319] Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє </p>
<p>320] В правій - кітару, а плектр - в лівій тримати руці. </p>
<p>321] Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне, </p>
<p>322] І триголового пса славний родопський Орфей. </p>
<p>323] Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї, </p>
<p>324] Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові. </p>
<p>325] Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру, </p>
<p>326] В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав. </p>
<p>327] Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно: </p>
<p>328] Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра. </p>
<p>329] Знай, що писав Каллімах, що - коський співець, що - прихильник </p>
<p>330] Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр. </p>
<p>331] Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?) </p>
<p>332] Й той, в кого Гета-крутій батька все водить за ніс. </p>
<p>333] Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве, </p>
<p>334] Щось, може, з Галла, а щось - вчений підкаже Тібулл, </p>
<p>335] Чи із Варрона - про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе, </p>
<p>336] Випало лихом таким, чи про того втікача </p>
<p>337] З Трої - Енея, про першопочатки високого Риму - </p>
<p>338] Твору славнішого в нас годі, повір, однайти. </p>
<p>339] Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення, </p>
<p>340] Може, в ріку забуття твори не кануть мої - </p>
<p>341] Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте, </p>
<p>342] Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок, </p>
<p>343] Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо </p>
<p>344] І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай; </p>
<p>345] Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно - із творів, що іншим </p>
<p>346] Досі незнані були, започатковані ним". </p>
<p>347] Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам, </p>
<p>348] Вакху рогатий, і ви - дев'ять співучих богинь! </p>
<p>349] Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка, </p>
<p>350] Як не рухлива вона і при кітарі, й вині? </p>
<p>351] Ті, хто навчився під музику рухатись, - любленці сцени: </p>
<p>352] Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них! </p>
<p>353] Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє, </p>
<p>354] Кинувши - знати їй слід, скільки набрала очок. </p>
<p>355] То нехай кине на "три", то подумає, як їй найкраще </p>
<p>356] Кинути кості й який хитрий придумати хід. </p>
<p>357] Хай і в "розбійники" грає розважливо; й тут варто знати: </p>
<p>358] Гине камінчик тобі, раз він один - проти двох. </p>
<p>359] Воїна, що без напарниці, можуть в полон захопити - </p>
<p>360] Часто вертається він, хоч і мав намір іти. </p>
<p>361] В сітку широку м'ячі підкидають - гляди, не торкнися </p>
<p>362] Іншого, тільки того, що маєш кинуть, м'яча. </p>
<p>363] Ще одна гра є: на стільки клітинок поділено дошку, </p>
<p>364] Скільки (рахунок тонкий!) в році ковзкім місяців. </p>
<p>365] Звідси і звідти - по три камінці; перемогу здобуде, </p>
<p>366] Хто оті три камінці зможе поставити в ряд. </p>
<p>367] Ігор тих не зрахувать! Не знати їх дівчині - сором: </p>
<p>368] Саме за грою, бува, паросток пустить любов. </p>
<p>369] Гарні робити ходи - невелика, одначе, заслуга: </p>
<p>370] Спокій у грі берегти - значно важливіша річ. </p>
<p>371] Бо, захопившись, про все забуваємо, необережні: </p>
<p>372] Що приховалось в душі - явним одразу стає. </p>
<p>373] Гнів підступає, огидливе зло, до збагачення потяг, </p>
<p>374] Потім - лайки та сварки, й жалю важка гіркота. </p>
<p>375] От і здригається тут від докорів та криків повітря, </p>
<p>376] Всяк закликає богів кривду помстити свою. </p>
<p>377] Гра - вже не гра; поривається кожен свого домогтися, </p>
<p>378] Бачив я: сльози не раз рясно по лицях текли. </p>
<p>379] Хай від такої ганьби береже Громовержець жіноцтво, </p>
<p>380] Щоб таланило йому вабити чоловіків! </p>
<p>381] Ось чим жінкам дала змогу втішатись бездумна природа; </p>
<p>382] Вибір багатший забав - чоловікам перепав: </p>
<p>383] Тут перегони з м'ячем, тут списи і розгонисті кола, </p>
<p>384] Зброя всіляка, щити й кінь, що по кругу біжить. </p>
<p>385] Поле не бачить вас, ні джерело найстуденіше Діви, </p>
<p>386] Туська на тихій воді не поколише ріка. </p>
<p>387] Портик Помпеїв вам личить зате, коли в ясне сузір'я </p>
<p>388] Діви стрімливо летять сонячні коні палкі. </p>
<p>389] Також відвідуйте храм лавроносного Феба, що в битві </p>
<p>390] Нам посприявши морській, флот єгиптян потопив, </p>
<p>391] Й інші споруди, що їх і сестра і дружина вождева </p>
<p>392] З зятем-звитяжцем звела, що в корабельнім вінку. </p>
<p>393] Ще - вівтарі, де мемфійську телицю обкурює ладан, </p>
<p>394] Ще й три театри, щоб там на видноті ви були; </p>
<p>395] Далі - й арену, де кров на піску ще парка, а потому - </p>
<p>396] Цирк, де довкола стовпа - вихор гарячих коліс. </p>
<p>397] Що приховалось - незнане; незнаного - хто пожадає? </p>
<p>398] Що ж то таке, поміркуй, врода - без споглядача? </p>
<p>399] Краще співай від Таміра чи від Амебея - одначе </p>
<p>400] Треба, щоб ліру твою хоч би хто-небудь почув. </p>
<p>401] От приховав би свій твір Апеллес, то й донині б Венера </p>
<p>402] Десь під водою була, в моря німій глибині. </p>
<p>403] Що так потрібно натхненним співцям? Однієї лиш слави: </p>
<p>404] Вся наша праця важка звернена тільки на це! </p>
<p>405] Дбали колись і безсмертні, й вожді про поетів, а хорам </p>
<p>406] Дяку складали гучну і нагороду в свій час. </p>
<p>407] Дійсно високим, величним, святим було ймення поетів, </p>
<p>408] Дорогоцінні не раз їм подавали дари. </p>
<p>409] Енній з Калабрії честь таку мав, Сціпіоне великий, </p>
<p>410] Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти. </p>
<p>411] Нині - зневажено плющ- хоч як віддавайся мистецтвам </p>
<p>412] Вчених сестриць, а тебе ледарем, врешті, назвуть. </p>
<p>413] Мило для слави й очей не склепляти! Хто знав би Гомера </p>
<p>414] Без "Іліади" його, що протривала віки? </p>
<p>415] Хто про Данаю б чував, якби, замкнена в тій своїй вежі, </p>
<p>416] Вік там вона пробула, аж до старечих сивин? </p>
<p>417] Ось чому, кралі, посеред юрби вам корисно бувати, </p>
<p>418] Часто ж ідіть за поріг - просто аби погулять! </p>
<p>419] Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу кошару, </p>
<p>420] Так і Юпітера птах рине на рій голубів. </p>
<p>421] Тож і красуня нехай на очах буде: з-між незчисленних </p>
<p>422] Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі. </p>
<p>423] Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння </p>
<p>424] Хай зосередить вона тільки на вроді своїй! </p>
<p>425] Випадок - скрізь владарем; гачок наготові хай буде: </p>
<p>426] Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов. </p>
<p>427] Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах - </p>
<p>428] Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить. </p>
<p>429] От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози, </p>
<p>430] Поки у путах була, серце зворушать комусь? </p>
<p>431] Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці </p>
<p>432] Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні. </p>
<p>433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто </p>
<p>434] Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх. </p>
<p>435] Що говоритимуть вам - говорили вже тисячам інших: </p>
<p>436] З місця на місце, легка, пурхає їхня любов. </p>
<p>437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї? </p>
<p>438] Може, самій запастись добрим десятком мужів? </p>
<p>439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя </p>
<p>440] Ради Пріама колись - то б височіла й тепер. </p>
<p>441] Інші - закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб </p>
<p>442] Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь. </p>
<p>443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся, </p>
<p>444] Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав, </p>
<p>445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини, </p>
<p>446] Й перстень на пальцях у них - що раз то інший, новий! </p>
<p>447] Хтось із таких джиґунів причепурених - злодій, можливо, </p>
<p>448] Й зовсім не врода твоя - палить його твій убір. </p>
<p>449] Часто: "Віддай, то моє!" - кричать обікрадені кралі, </p>
<p>450] Часто: "Віддай, то моє!" - форумом гомін іде. </p>
<p>451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро, </p>
<p>452] Ти - й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять. </p>
<p>453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда </p>
<p>454] От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким! </p>
<p>455] Інша спіткнулась - нехай це послужить тобі за науку: </p>
<p>456] Ступить брехун на поріг - двері тримай на замку! </p>
<p>457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте: </p>
<p>458] Нині він, як і колись, тих же закличе богів. </p>
<p>459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте, </p>
<p>460] Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою? </p>
<p>461] Гарне щось вам обіцятимуть - гарне у відповідь мовте, </p>
<p>462] Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу. </p>
<p>463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила - здатна </p>
<p>464] Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить, </p>
<p>465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти </p>
<p>466] Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого. </p>
<p>467] Втім, завеликий розгін я беру - притримай-но віжки, </p>
<p>468] Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам! </p>
<p>469] Броду спитають слова - на табличці сосновій писання </p>
<p>470] (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) - </p>
<p>471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти, </p>
<p>472] Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь. </p>
<p>473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання - </p>
<p>474] Добра спонука, лише б не затяглося воно. </p>
<p>475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся, </p>
<p>476] Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь. </p>
<p>477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах - </p>
<p>478] Більше надія, однак, хай набирає ваги. </p>
<p>479] Пишете - чистої мови вживайте; найбільше принади </p>
<p>480] Взяте з розмови, просте слово таїть у собі. </p>
<p>481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру, </p>
<p>482] Скільки - нашкодив красі неоковирним письмом! </p>
<p>483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!) </p>
<p>484] Хочуть водити за ніс, - краще самі не пишіть, </p>
<p>485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку </p>
<p>486] Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку: </p>
<p>487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні, </p>
<p>488] Страх-бо - то вже не життя: гіршого рабства нема. </p>
<p>489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає, </p>
<p>490] В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках. </p>
<p>491] Та на лукавство - лукавством, гадаю, слід відповідати - </p>
<p>492] Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать. </p>
<p>493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати </p>
<p>494] (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!), </p>
<p>495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала, </p>
<p>496] Щоб на табличці одній почерків двох не було. </p>
<p>497] Пишеш коханцеві - так напиши, щоб здавалося - жінці: </p>
<p>498] Треба сказать тобі "він" - виведи вмисне "вона". </p>
<p>499] Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам </p>
<p>500] І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, - </p>
<p>501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, - </p>
<p>502] Людям-бо мир до лиця, звірові - гнів налітнйй. </p>
<p>503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили, </p>
<p>504] Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять. </p>
<p>505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" - сказала Паллада, </p>
<p>506] Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої. </p>
<p>507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко - себе ж таки в ньому </p>
<p>508] З вас не впізнає ніхто - так-то спотворює гнів! </p>
<p>509] Гордість - не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд </p>
<p>510] Служить окрасою вам і привертає любов. </p>
<p>511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя, </p>
<p>512] Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть. </p>
<p>513] Дивиться в вічі - дивись; усміхається - ти усміхайся, </p>
<p>514] А головою кивне - значить, кивни йому й ти. </p>
<p>515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий </p>
<p>516] З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить. </p>
<p>517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу, </p>
<p>518] Всі ж ми - веселий народ: манять усміхнені нас. </p>
<p>519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі, </p>
<p>520] Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені. </p>
<p>521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається, </p>
<p>522] В те, що тулилися ви - кожна до мужа свого. </p>
<p>523] Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці </p>
<p>524] На якесь миле слівце, що до вподоби мужам? </p>
<p>525] Хто мені права не дав із великих речей для малого </p>
<p>526] Приклади брати й вождів тут подавати ймена? </p>
<p>527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти - </p>
<p>528] Другому, третій - орла, знак легіону, несе. </p>
<p>529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний, </p>
<p>530] Визначіть місце його - хай там, як воїн, стоїть. </p>
<p>531] Хто з багачів - на дари хай щедриться; правник - на поради; </p>
<p>532] Хто говорити мастак - справи хай ваші веде. </p>
<p>533] Ми, хто складає пісні, - пісенні несімо дарунки, </p>
<p>534] Ми - особливий загін: наше заняття - любов. </p>
<p>535] Ми, коли нам до вподоби якась, - її славимо лунко: </p>
<p>536] Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав? </p>
<p>537] Хто Лікоріда - те знають на сході, на заході знають; </p>
<p>538] Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя. </p>
<p>539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі: </p>
<p>540] Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми. </p>
<p>541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби, </p>
<p>542] Нам тільки б ложе та тінь - інші хай форумом снять! </p>
<p>543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм </p>
<p>544] Жаром любові палким, що не вгаває й на мить. </p>
<p>545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу, </p>
<p>546] Наше заняття й життя - в парі йдуть, кроком одним. </p>
<p>547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських, </p>
<p>548] Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид! </p>
<p>549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом: </p>
<p>550] Із піднебесних осель дух цей заронено в нас. </p>
<p>551] Грошей чекать від учених поетів - хіба то не злочин? </p>
<p>552] Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки. </p>
<p>553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець, </p>
<p>554] Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов. </p>
<p>555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна </p>
<p>556] Тягне робочу шлею,- і молодого коня, </p>
<p>557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних - </p>
<p>558] І юнаків, про яких кажуть: зелене іще. </p>
<p>559] Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура, </p>
<p>560] Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, - </p>
<p>561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає, </p>
<p>562] Муром міцним той засів високо обгороди! </p>
<p>563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним - твоя перемога: </p>
<p>564] Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт! </p>
<p>565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно, </p>
<p>566] Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку. </p>
<p>567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане, </p>
<p>568] Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне, </p>
<p>569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся </p>
<p>570] Він її теж не смикне, не допровадить до сліз: </p>
<p>571] Це - юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить, </p>
<p>572] Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий. </p>
<p>573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле, </p>
<p>574] Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб. </p>
<p>575] Перша - певніша любов, а плідніша, вагоміша - друга: </p>
<p>576] Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай! </p>
<p>577] Без недомовок тепер (перед ворогом - навстіж ворота!) - </p>
<p>578] Навіть невірність свою вірністю вмій приховать! </p>
<p>579] І пам'ятайте: що легко дається - недовго втішає, - </p>
<p>580] Часом до милих забав хитру відмову підкинь. </p>
<p>581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" - зітхає, </p>
<p>582] Часто хай просить тебе, часто - хай і грозить. </p>
<p>583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши, </p>
<p>584] Й при ходовому, бува, вітрові гине судно. </p>
<p>585] Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто: </p>
<p>586] Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти. </p>
<p>587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" - одразу лютіша </p>
<p>588] Через відмову жорстку нас розпікає жага. </p>
<p>589] Втім, дерев'яного киньте меча - повоюємо справжнім, </p>
<p>590] Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його. </p>
<p>591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає, </p>
<p>592] Що в твоїй спальні лиш він - гість і єдиний владар. </p>
<p>593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає: </p>
<p>594] Не підстьобнеш його так - хутко зів'яне любов. </p>
<p>595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду </p>
<p>596] Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють. </p>
<p>597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда - </p>
<p>598] Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять - люблю. </p>
<p>599] Та щодо ревнощів тих - хай лиш здогади будуть у нього: </p>
<p>600] Хай тут уява його гору бере над знанням. </p>
<p>601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним, </p>
<p>602] Що у коханки - хмурний, повний злоби чоловік. </p>
<p>603] Та, що нічого ніде не грозить їй, - то не насолода: </p>
<p>604] Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь! </p>
<p>605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе, </p>
<p>606] Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми. </p>
<p>607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" - хай вигукне, вбігши, </p>
<p>608] Ти - юнака заховай, щоб у куточку тремтів. </p>
<p>609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе, </p>
<p>610] Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!" </p>
<p>611] Як - чоловіка кмітливого, як одурить охоронця, </p>
<p>612] Що не склепляє очей, - чи говорити про те?.. </p>
<p>613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде - </p>
<p>614] Так і закони, й права, й приписи цноти велять. </p>
<p>615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. - </p>
<p>616] Ні! Щоб водити за ніс - швидше до таїнств моїх! </p>
<p>617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус, </p>
<p>618] Будь-кого перехитриш, тільки б охота була! </p>
<p>619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!), </p>
<p>620] Так, але ж лазня ще є - там уже будеш сама! </p>
<p>621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу, </p>
<p>622] Будь-кому зможе її без перешкод віднести. </p>
<p>623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви </p>
<p>624] Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова! </p>
<p>625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички - хай служка </p>
<p>626] Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши. </p>
<p>627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям - </p>
<p>628] І в непомітних слідах літери спостережеш. </p>
<p>629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій - </p>
<p>630] Добре приглянься лишень - стануть рядочком слова. </p>
<p>631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій, </p>
<p>632] Все ж віддалася вона - він таки став дідусем. </p>
<p>633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі? </p>
<p>634] Що - як вона залюбки на перегонах сидить? </p>
<p>635] Що - як буває на лункоголосому святі Ісіди </p>
<p>636] Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде? </p>
<p>637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить </p>
<p>638] Жоден із чоловіків, окрім обранців її; </p>
<p>639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний </p>
<p>640] Сторож - по той бік дверей - речі пильнує твої. </p>
<p>641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може, </p>
<p>642] Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить. </p>
<p>643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва </p>
<p>644] Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно. </p>
<p>645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм, </p>
<p>646] Що дозрівав-палег -1 десь на іспанській горі. </p>
<p>647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий </p>
<p>648] І на повіки кладуть темінь летейську важку. </p>
<p>649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем </p>
<p>650] Балаканину, тоді - візьме в обійми свої. </p>
<p>651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця </p>
<p>652] Коштом украй незначним будь-коли можна купить? </p>
<p>653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних, </p>
<p>654] Як подарунок даси - зм'якне сам Батько богів. </p>
<p>655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок </p>
<p>656] І порадівши йому, буде, як риба, німий. </p>
<p>657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся, </p>
<p>658] Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки. </p>
<p>659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба, </p>
<p>660] Та не лишень про одних чоловіків я кажу: </p>
<p>661] Будеш довірлива - втіхи твої смакуватиме інша, </p>
<p>662] Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне. </p>
<p>663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно, </p>
<p>664] Як і те ложе, не раз - віриш? - моєю була! </p>
<p>665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця </p>
<p>666] Замість хазяйки сама гарно годила мені. </p>
<p>667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога - груди на розхрист - </p>
<p>668] Ще й видавати себе... так от, своїм язиком! </p>
<p>669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати, </p>
<p>670] Лютих собак на свій слід не випроваджує лань. </p>
<p>671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно, </p>
<p>672] Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав! </p>
<p>673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!" </p>
<p>674] Легко ж повірити в те, що кожен день на умі. </p>
<p>675] Прийде юнак - обігрій його поглядом, потім, зітхнувши </p>
<p>676] Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов. </p>
<p>677] Далі - на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу), </p>
<p>678] Далі вже - кішкою ти кинься йому до лиця. </p>
<p>679] Це - переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече: </p>
<p>680] "Он воно що! Ти дивись... Гине без мене, либонь!" </p>
<p>681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро, </p>
<p>682] Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів. </p>
<p>683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй, </p>
<p>684] Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай </p>
<p>685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди </p>
<p>686] Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі. </p>
<p>687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками, </p>
<p>688] В'ється священний струмок, обіч - м'яка мурава. </p>
<p>689] Близько гайок, а між трав - деревця розрослися суничн', </p>
<p>690] Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл. </p>
<p>691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина, </p>
<p>692] Сосна, красуня гінка, - все в тій місцині росте. </p>
<p>693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим </p>
<p>694] Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить! </p>
<p>695] Мило Кефалові тут. Гончаків і прислугу лишивши, </p>
<p>696] Втомлений, біля струмка він присідав на траву. </p>
<p>697] 'Ти, що жагу втихомирюєш, - так він співав, - охолодо, </p>
<p>698] Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!" </p>
<p>699] Хтось це підслухав - і ну до Прокріди; вона кожне слово </p>
<p>700] (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким. </p>
<p>701] Тільки-но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення - </p>
<p>702] Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв. </p>
<p>703] Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі </p>
<p>704] В пору, коли на лозі вже виногрона нема, </p>
<p>705] Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає, </p>
<p>706] Незарум'янене ще, наче незрілий кизил. </p>
<p>707] Щойно до тями прийшла - розриває на грудях одежу, </p>
<p>708] Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони. </p>
<p>709] Мить - по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса, </p>
<p>710] Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд. </p>
<p>711] Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила </p>
<p>712] Служок і в гай увійшла - тихо, але без вагань. </p>
<p>713] Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась? </p>
<p>714] Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє? </p>
<p>715] Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода - </p>
<p>716] І перед зором моїм власна постане ганьба". </p>
<p>717] То тебе сором діймав (підглядати - не дуже то гарно!), </p>
<p>718] То ти хвалила себе - сумнів з любов'ю змагавсь. </p>
<p>719] Місце, ім'я, той шептун - усе мов кричало їй: "Зрада!" </p>
<p>720] Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те. </p>
<p>721] Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, - </p>
<p>722] Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці. </p>
<p>723] Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця </p>
<p>724] Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло. </p>
<p>725] От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу </p>
<p>726] Й над джерелом нахиливсь охолодити лице. </p>
<p>727] Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю - </p>
<p>728] Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!" </p>
<p>729] Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала, </p>
<p>730] Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий. </p>
<p>731] З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя, </p>
<p>732] Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його. </p>
<p>733] "Звір там", - подумав Кефал і, лук негайно схопивши, </p>
<p>734] Вже накладає стрілу, що у правиці була. </p>
<p>735] "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче! </p>
<p>736] Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв! </p>
<p>737] Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив! </p>
<p>738] Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось. </p>
<p>739] Гину завчасно, але не від зради,- земля, що ти нею </p>
<p>740] Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух. </p>
<p>741] Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих... </p>
<p>742] Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!" </p>
<p>743] Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно, </p>
<p>744] Рани глибокої кров хоче омити слізьми. </p>
<p>745] Подих, що виплив повільно з грудей її необережних, </p>
<p>746] Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж... </p>
<p>747] Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен, </p>
<p>748] Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому! </p>
<p>749] Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості </p>
<p>750] Й приписи певні подам, як повестися тобі. </p>
<p>751] Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах - </p>
<p>752] Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси. </p>
<p>753] Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля - </p>
<p>754] Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч. </p>
<p>755] Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні, </p>
<p>756] Рота рукою, скажім, не витирай за столом. </p>
<p>757] Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру: </p>
<p>758] їж, як смакує, але - менше, ніж з'їсти могла б. </p>
<p>759] Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена - </p>
<p>760] "Дурень лиш, - чухався б той, - дурень міг красти таку!" </p>
<p>761] Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм - пити: </p>
<p>762] З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз. </p>
<p>763] Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги </p>
<p>764] Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах. </p>
<p>765] Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, - </p>
<p>766] Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою. </p>
<p>767] Сон за столом - небезпечне заняття: заснувши, такого </p>
<p>768] Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь! </p>
<p>769] Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором </p>
<p>770] Діло, що, власне, над ним - ласка, опіка моя?" </p>
<p>771] Знаєте всі свого тіла будову - стосуйтесь до неї: </p>
<p>772] Як випадало б лягти - кожна для себе рішай. </p>
<p>773] Світишся вродою - то горілиць прилягти не вагайся; </p>
<p>774] Спина немов з-під різця - спиною очі втішай. </p>
<p>775] Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались </p>
<p>776] Ноги - у тебе такі ж, отже, лягай, як вона. </p>
<p>777] Куца - тоді на коня; для високої зростом фіванки </p>
<p>778] Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав. </p>
<p>779] Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе, </p>
<p>780] Хай при поставі такій зверне голівку набік </p>
<p>781] Гарне стегно в тебе, груди без вади - хай він над тобою </p>
<p>782] Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм. </p>
<p>783] І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся, </p>
<p>784] Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним. </p>
<p>785] Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, - </p>
<p>786] Наче той парф на коні, спиною вмить повертайсь. </p>
<p>787] Тисяча способів є. Найпростіший - на правому боці </p>
<p>788] Й трохи на спині лежать, тобто - напівгорілиць. </p>
<p>789] Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон, що з рогами, </p>
<p>790] Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад! </p>
<p>791] Тож, коли гідне довір'я багате на досвід мистецтво - </p>
<p>792] Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви! </p>
<p>793] Жінка повинна відчуть до кінця, всім єством, насолоду, </p>
<p>794] А водночас хай і він од насолоди тремтить. </p>
<p>795] Хай під час любощів шепіт не мовкне солодкий, ласкавий, </p>
<p>796] Навіть для пустощів там місце якесь залиши. </p>
<p>797] А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера - </p>
<p>798] Солодко схлипуй хоча б - гину од втіхи, мовляв. </p>
<p>799] Справді нещасна та жінка, в якої нечуле до ласки </p>
<p>800] Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам! </p>
<p>801] Тільки, якщо вдаєш, то, гляди, не впіймайсь на неправді: </p>
<p>802] Рухами, блиском очей вміло приховуй брехню. </p>
<p>803] Що тобі миле, те голосом, подихом навіть засвідчуй - </p>
<p>804] Й тут (хоч і сором про те!) є таємниці свої. </p>
<p>805] Жінка, що хоче від гостя платні після втіхи на ложі, </p>
<p>806] Вбогою зробить себе: втіхи покинуть її. </p>
<p>807] Світлові з вікон усіх не давай проникати у спальню: </p>
<p>808] Що не милує очей, те приховає півтінь. </p>
<p>809] Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих </p>
<p>810] Лебедів пара тягла, час і пора вже зійти. </p>
<p>811] Як перед тим юнаки, так і ви на трофеях любові </p>
<p>812] Напис, дівчата, зробіть: "Був у нас вчитель - Назон". </p>
>ПРИМІТКИ
КНИГА ПЕРША
<p>5. <emphasis>Автамедонт </emphasis>- візник Ахілла.</p>
<p>6. <emphasis>Тіфій </emphasis>- вмілий керманич на судні Арго. <emphasis>Гемонійське - </emphasis>фесса-лійське; <emphasis>Іолку Фессалїї - </emphasis>батьківщина Ясона, вождя аргонавтів.</p>
<p>II. Учителем <emphasis>Ахілма, </emphasis>сина Пелея (Пеліда), був кентавр Хірон, син Кроноса і <emphasis>Філіри.</emphasis></p>
<p>28. <emphasis>Кліо і вісім- сестриць... - </emphasis>Гесіод, уродженець Аскри в Беотії, у вступі до "Теогонії" розповідає про те, як дев'ять Муз ввели його в коло поетів.</p>
<p>31-32. <emphasis>Пов'язки тонкі... </emphasis>- Стрічки, якими пов'язували волосся; довгий одяг - ознака заміжніх жінок Пор. також "С", II, 247-250.</p>
<p>57. <emphasis>Гаргара - </emphasis>найвища гора гірського хребта Іди, що в Малій Азії, на південь від Трої; прилеглі долини славилися врожайністю, <emphasis>Метім-на, </emphasis>місто на Лесбосі, - своїм вином.</p>
<p>67-71. <emphasis>Під Помпеєву тінь... - </emphasis>Йдеться про розкішний прилеглий до театру портик, що його спорудив Помпей. <emphasis>Під склепіння... </emphasis>- Портик Октавії при театрі Марцелла, сина Октавії, племінника Авґуста. <emphasis>Портика» що звела.. Лівія... </emphasis>- дружина Авґуста; портик був при пала-тинському храмі Аполлона.</p>
<p>77. <emphasis>Телиці мемфійській... - </emphasis>Тобто Ісіді; <emphasis>Мемфіс - </emphasis>місто в Єгипті, де вшановували Ісіду. В Римі культ Ісіди поширювався у І ст. до н. є.</p>
<p>81. <emphasis>При. храмі Венери... - </emphasis>Йдеться про храм Вен ери-Праматері на форумі, де проходили судові процеси; біля храму був оздоблений Ап-піадами - статуями німф - <emphasis>"Аппіїв фонтан" </emphasis>- від водопроводу, що його спорудив цензор Аппій Клавдій в 312 р. до н. є.</p>
<p>147. <emphasis>Понесуть., богів., - </emphasis>Циркові видовища попереджувала врочиста процесія, що рушала від Капітолію і обходила цирк, несучи статуї богів.</p>
<p>164. <emphasis>Арена., вкрита., піском.. - </emphasis>Ідеться про амфітеатр, де відбувалися бої гладіаторів.</p>
<p>171-172. <emphasis>Кораблі перські й афінські.. </emphasis>- Йдеться про т. зв. навма-хію - морський бій, що мав імітувати славетну перемогу греків над персами при Саламіні (480 р. до н. є.). <emphasis>Видовище </emphasis>влаштував Август у травні 2 р. до н. є. на честь відкриття храму Марса Месника.</p>
<p>177. <emphasis>Цезар </emphasis>- тут Ґай Цезар, син доньки імператора Авґуста Юлії; в 1 р. до н. є. двадцятирічним юнаком очолив похід проти парфян, як месник у битві з парфянами в 53 р. до н. є. зазнав поразки полководець Красс (див. також прим, до "С", II, 227).</p>
<p>[280]</p>
<p>187. <emphasis>Тірінфський герой - </emphasis>Геракл.</p>
<p>198. <emphasis>Ворог </emphasis>- володар парфян Фраат IV, який, аби прийти до влади, вбив свого батька.</p>
<p>209- <emphasis>Спини парфян-втікачів... </emphasis>- Імітуючи втечу, парфяни несподівано повертали коней, щоб завдати удару; ця їхня хитрість увійшла в прислів'я</p>
<p>225. <emphasis>Персіда - </emphasis>Персія Назву хибно виводили від Персея, сина Данаї.</p>
<p>259. <emphasis>Діани святиня </emphasis>- храм в Аріції, при Аппієвій дорозі; за жерця міг бути тут лише раб-утікач, що вбив свого попередника.</p>
<p>283-340. Щоб підкріпити своє твердження, що кожна жінка, навіть найстійкіша з вигляду, <emphasis>"любощів прагне в душГ </emphasis>(273) й здатна заради цього на злочин, Овідій наводить приклади з міфології <emphasis>Шбліда, </emphasis>дочка Мілета, покохала свого брата Кавна ("Метаморфози", IX, 446-664); <emphasis>Мірра </emphasis>- свого батька Кініра (там же, X, 298-518); дочка Геліоса і Пар-сеіди <emphasis>Пасіфая </emphasis>- бика; <emphasis>Скілла, </emphasis>дочка мегарського володаря Ніса, запалавши пристрастю до Міноса, що облягав Мегару, зрадила свого батька ("Метаморфози", VIII, 6-151); <emphasis>Клітемнестра </emphasis>зрадила свого чоловіка Агамемнона (Атріда), зійшовшись з Егістом; <emphasis>Медея, </emphasis>дочка колхід-ського володаря Еета, покохавши Ясона, надіслала його нареченій Креусі в дарунок отруєний одяг і діадему, що спалили її суперницю, потім - повбивала своїх дітей; через жіночу пристрасть постраждав <emphasis>Фенікс, </emphasis>син Амінтора і <emphasis>Гіпподамїі. </emphasis>остання підмовила свого сина вступити в любовний зв'язок із батьковою коханкою; розлючений батько осліпив і прогнав сина; <emphasis>Федра, </emphasis>друга дружина Тесея, закохавшись у Тесеєвого сина Гіпполіта, але не домігшись взаємності, звела на нього наклеп, що й призвело до загибелі Гіпполіта; <emphasis>Ейдотея, </emphasis>сестра Кадма, друга дружина фракійського володаря Фінея, з його намови виколола очі своїм пасинкам.</p>
<p>363-364- <emphasis>Іліон </emphasis>- Троя. Йдеться про дерев'яного коня ("троянський кінь"), за допомогою якого греки на дев'ятому році війни здобули Трою.</p>
<p>405-406. <emphasis>Календи </emphasis>- перший день місяця. Після присвяченого Марсові березня (март) з початком квітня вшановували Венеру.</p>
<p>414. <emphasis>Води алійсью... </emphasis>- Аллія - ліва притока Тібру; йдеться про поразку римлян у битві з галлами в 390 р. до н. є.</p>
<p>457. <emphasis>Шдіппа </emphasis>- прекрасна афінянка, в яку закохався юнак із простого роду Аконтій. У храмі Артеміди він підкинув Кідіппі яблуко з написом: "Присягаюсь Артемідою, що вийду заміж за Аконтія". Прочитавши вголос (у давнину лише так читали), дівчина змушена була виконати присягу.</p>
<p>527. <emphasis>Крітянка - </emphasis>Аріадна, яку Тесей покинув на Дії (Наксосі).</p>
<p>563. <emphasis>Гіменей </emphasis>- весільний бог.</p>
<p>567. <emphasis>Ніктелій - </emphasis>одне з імен Вакха, "нічного бога".</p>
<p>593- <emphasis>Еврітіон </emphasis>- кентавр, який на весіллі Пірітоя і Ппподамії, володарки лапітів, сп'янівши, намагався викрасти наречену, через що й зчинилася бійка між кентаврами і лапітами.</p>
<p>649-654- <emphasis>Бусірід - </emphasis>міфічний володар Єгипту, який приносив у жертву богам усіх чужинців. За переказом, Бусіріда вбив Геракл <emphasis>Фа-ларід </emphasis>- жорстокий сіцилійський тиран (VI ст. до н. є.).</p>
<p>[281]</p>
<p>679 <emphasis>Силою Фебу взяли... - </emphasis>Йдеться про дочок Левкіппа Фебу і Гі-лаїру, що їх викрали Кастор з Поллуксом.</p>
<p>682. <emphasis>Лікомеда дочка - </emphasis>Деідамія, дочка скіроського володаря Ліко-меда, у якого з волі Фегіди переховувався перевдягнений у жіночий одяг її син Ахілл - <emphasis>із Гемоніїмуж.</emphasis></p>
<empty-line/>
<p><strong>КНИГА ДРУГА</strong></p>
<p>1. <emphasis>Пеане.і - </emphasis>Початок зверненого до Аполлона гімну, вдячної пісні взагалі.</p>
<p>5. <emphasis>Амікли </emphasis>- місто неподалік від Спарти, знане святинею Аполлона.</p>
<p>21. <emphasis>Чужоземець - </emphasis>славетний скульптор і винахідник, афінянин Де-дал; про Дедала і його сина Ікара - також у "Метаморфозах" (VIII, 152-235).</p>
<p>43. <emphasis>Часто біда розворушує хист. </emphasis>- Відоме в античності прислів'я.</p>
<p>45. <emphasis>Крила - весла.. - </emphasis>Метафора, відома Гомерові ("'Одіссея", XI, 125).</p>
<p>55. <emphasis>Лиш оминай Каллісто... - </emphasis>Перераховуються сузір'я, що приносять бурі і дощі: Ведмедиця, Оріон, Волопас.</p>
<p>80. <emphasis>Клароський бог - </emphasis>Аполлон, від міста Кларос, що на іонійському побережжі біля Колофона.</p>
<p>96. <emphasis>Морю - ім'я залишив. - </emphasis>Небезпечне своїми бурями Ікарійське море було відоме ще Гомерові ("Іліада", II, 144).</p>
<p>102. <emphasis>Марси </emphasis>- сабейське плем'я в Середній Італії, відоме войовничістю, а також обізнаністю у ворожбі.</p>
<p>109. <emphasis>Нірей </emphasis>- найвродливіший з грецьких героїв під Троєю; <emphasis>Гіл </emphasis>- супутник Геракла в поході аргонавтів.</p>
<p>122. <emphasis>Двома мовами </emphasis>- тобто латинською і грецькою.</p>
<p>123-124. <emphasis>Лаертід </emphasis>- Улісс, син Лаерта; <emphasis>німфи дві - </emphasis>Кірка і Каліпсо ("Одіссея", IX, 29-32).</p>
<p>150. <emphasis>Птах хаонійський </emphasis>- голуб: в Додонському (в Епірі або Хаонїї) храмі Юпітера ворожили за летом голубів.</p>
<p>185-192. Любов <emphasis>Міланіона </emphasis>до аркадійської мисливиці <emphasis>Аталанти </emphasis>та його суперництво з кентавром <emphasis>Гілеем </emphasis>оспівує Проперцій у своїй першій елегії</p>
<p>206. <emphasis>"Псів", викидай.. </emphasis>- Найгірший кидок, коли всі кості показували однакове число очок, називався "псом".</p>
<p>217. <emphasis>Той, хто потвор поборов. - </emphasis>Геркулес <emphasis>Мачуха - </emphasis>Юнона.</p>
<p>239- <emphasis>Шнтій </emphasis>- Аполлон, від назви гори Кінт на Делосі.</p>
<p>255-258. <emphasis>День Фортуни </emphasis>- 24 червня; за переказом, його запровадив римський цар Сервій Туллій, син рабині: в цей день обдаровували рабів. <emphasis>Ґаллів в оману ввели. - </emphasis>Йдеться, власне, про латинів, які, підступивши до Рима, вимагали видати їм для одруження римлянок; замість них вийшли пишно вдягнені рабині, що в шлюбну ніч напоїли своїх женихів; тієї ж ночі римляни перебили напасників. 7 липня, на згадку про цю подію, вшановували служниць.</p>
<p>267. <emphasis>Амарілла </emphasis>- пастушка, героїня Вергілієвих "Буколік" (П, 52).</p>
<p>297-298. <emphasis>Пурпур із Тіру </emphasis>- тобто забарвлена фінікійським пурпуром сукня; острів <emphasis>Кос </emphasis>славився виробами з шовку.</p>
<p>332. <emphasis>До заповітних таблиць. - </emphasis>Ідеться про тестаменти (подібна ситуація в Горація: Сатири, II, 5, 52).</p>
<p><emphasis>353.Демофоонт </emphasis>- син Тесея і Федри, афінський володар, який заручився з Філлідою, дочкою фракійського володаря; не діждавшись нареченого, що на деякий час від'їхав на батьківщину, Філліда наклала на себе руки. Боги обернули її на дерево.</p>
<p>356. <emphasis>Філакід </emphasis>- володар Протесілай з фессалійського міста Філаки.</p>
<p>380. Мова йде про вакханку, яку довів до нестями Вакх.</p>
<p>382. <emphasis>Колхіди дочка - </emphasis>Медея.</p>
<p>383. <emphasis>Ластівка </emphasis>- Прокна (див. прим до "Л", II, 6 7).</p>
<p>401-407. <emphasis>Хріс - </emphasis>жрець Аполлона у Хрісі, на узбережжі Троади; його донька Хрісе'ща стала бранкою Агамемнона, який, попри благання батька, відмовився її відпустити. <emphasis>Полонянка Лірнеська - </emphasis>Брісеїда, що її подарували Ахіллові; Агамемнон, змушений відмовитися від Хрісеї-ди, захопив Брісе'їду, що й призвело до знаменитого "гніву Ахілла", яким починається "Іліада". <emphasis>Син Тієста - </emphasis>Егіст.</p>
<p>419. <emphasis>Та, що„ Ерік посіла.. - </emphasis>Венера (див. прим до "Л", II, 10, 11).</p>
<p>421-423. <emphasis>Алкатой </emphasis>- міфічний володар Мегари. <emphasis>Гімет </emphasis>- славна медоносним квітом гора в Аттіці.</p>
<p>491- <emphasis>Махаон </emphasis>- син Асклепія (Ескулапа), разом зі своїм братом По-далірієм, теж лікарем, брав участь у поході греків на Трою.</p>
<p>498. <emphasis>До храму мого.. - </emphasis>Йдеться про славетний храм у Дельфах.</p>
<p>598. <emphasis>Право вогню і води. </emphasis>- Дві найнеобхідніші людині речі - вогонь і воду - вручали нареченій, коли вона входила в дім жениха; цих же речей, вогню і води, позбавляли вигнанців.</p>
<p>601-602. <emphasis>Церерин обряд - </emphasis>т. зв. Елевсінські містерії в Аттіці, до яких допускалися лише втаємничені. <emphasis>Самофракгйські жерці </emphasis>- від назви острова Самофракія в Егейському морі; йдеться про таїнства підземних богів.</p>
<p>643- <emphasis>Крилоногий герой - </emphasis>Персей (див. прим, до "Л", III, ПІ, 17).</p>
<p>641. <emphasis>Не бачити., вади.. - </emphasis>Подібне - у Горація (Сатири, І, III, 38-</p>
<p>663-664. <emphasis>При якому родилась консулі.. - </emphasis>Римляни вели рахунок часу, літочислення взагалі за іменами консулів; обов'язком цензора, урядової особи в Римі, було також складання списків громадян із зазначенням їхнього віку, стану та майна.</p>
<p>699-700. <emphasis>Герміона </emphasis>- дочка Єлени й Менелая. <emphasis>Горга - </emphasis>дочка Алтеї, сестра Мелеагра ("Метаморфози", VIII, 543).</p>
<empty-line/>
<p><strong>КНИГА ТРЕТЯ</strong></p>
<p>2. <emphasis>Пентесілая - </emphasis>володарка амазонок, які прийшли на допомогу троянцям; <emphasis>данайці </emphasis>- греки.</p>
<p>11-12. <emphasis>Молодший Атрід </emphasis>- Менелай; <emphasis>старший </emphasis>- Агамемнон.</p>
<p>13- <emphasis>Еріфіла </emphasis>переконала свого чоловіка Амфіарая, сина <emphasis>Еклея, </emphasis>взяти участь у поході проти Фів, хоча знала, чим усе закінчиться: з волі Юпітера Амфіарай разом із колісницею провалився під землю.</p>
<p>[283]</p>
<p>17. <emphasis>Філакіда жона </emphasis>- Лаодамія, що стала символом подружньої любові.</p>
<p>19- <emphasis>Ферепйад </emphasis>- Адмет, фессалійський володар, замість якого погодилася померти його дружина Алкеста; Евріпід зробив її героїнею однойменної трагедії.</p>
<p>22. <emphasis>Іфіса донька - </emphasis>Евадна, дружина Капанея, учасника походу проти Фів; кинулася зі скелі в похоронне вогнище свого чоловіка.</p>
<p>23. З філософської точки зору Мужність - це сукупність усіх чеснот. У греків - arete (звідси - жіноче ім'я).</p>
<p>37. <emphasis>Дев'ять доріг.. </emphasis>- За переказом, стільки ж разів Філліда (див. прим до "М.", II, 353) вибігала до моря, виглядаючи свого нареченого.</p>
<p>49- <emphasis>Менелая жону., </emphasis>ганьбив... - Ідеться про сіцилійського поета Сте-сіхора (VI ст. до н. є.). За спрямовану проти Єлени пісню його осліпили її брати. Проспівавши, вже сліпцем, їй хвалу, він прозрів.</p>
<p>1б8. Храм, про який тут ідеться, був розташований біля цирку Фла-мінія</p>
<p>177. <emphasis>Назва- від хвилі.. - </emphasis>Латинське cumatile - "барви морської хвилі" від грец. кута - хвиля.</p>
<p>191. <emphasis>Кефеїда </emphasis>- Кефеєва дочка Андромеда; Персей привіз її з Ефіопії на Серіф, один із Кікладських островів.</p>
<p>196. <emphasis>Каїк </emphasis>- річка в Малій Азії.</p>
<p>201. <emphasis>Із бровою брову поєднати.. </emphasis>- Брови, що зрослися на переніссі, та низьке чоло були у римлян ознаками краси і принади.</p>
6 в мене., книжка.. - Йдеться про "Косметичні засоби для обличчя", лише частково збережену дидактичну поему.</p>
223-224. Йдеться про Афродіту Анадіомену - богиню, що виринає з морської хвилі.</p>
Добра Богиня </emphasis>- етароіталійська богиня плодючості; до її містерій допускалися лише жінки.</p>
<p>251. <emphasis>Ту, що з Сідону- - </emphasis>Йдеться про Європу, дочку фінікійського володаря Агенора.</p>
<p>323. <emphasis>Месник неньки своєї </emphasis>- легендарний музикант Амфіон, син Ан-тіопи; разом зі своїм братом Зетом вибудував мури довкола Фів.</p>
<p>329- <emphasis>Коський співець - </emphasis>грецький елегійний поет (IV ст. до н. є.), сучасник <emphasis>Каллімаха, </emphasis>вчитель Теокріта.</p>
<p>330. <emphasis>Із Теосумуж - </emphasis>Анакреонт (VI ст. до н. є.), славнозвісний співець вина і любові.</p>
<p>332. <emphasis>Гета-крутій </emphasis>- тип хитрого раба в елліністичній і римській комедії, зокрема у Менандра і Теренція</p>
<p>335. <emphasis>Варрон - </emphasis>Марк Теренцій Варрон (116-27 до н. є.), винятково плідний римський вчений-енциклопедист, поет, поема, про яку тут ідеться, не збереглася</p>
<p>385-386. <emphasis>Джерело.. Діви - </emphasis>фонтан, що його спорудив Аґріппа на Марсовому полі; знаний дуже холодною і чистою водою, що йшла водопроводом з Апеннін. <emphasis>Туська ріка </emphasis>- Тібр.</p>
<p>390-392. <emphasis>Флот єгиптян потопив.. - </emphasis>Ідеться про битву коло мису Акція (31 р. до н. є.). <emphasis>Сестра і дружина вождева з зятем.. </emphasis>- Октавія і Лівія.</p>
<p>[284]</p>
<p>393. <emphasis>Мемфійська телиця.. </emphasis>- Йдеться про храм Ісіди, що в Римі ототожнювалася з Венерою.</p>
<p>394. <emphasis>Три театри </emphasis>- Помпея, Марцелла і Бальба; найбільший з них, театр Помпея, збудований в 55 р. до н. є., вміщав до сорока тисяч глядачів.</p>
<p>399 <emphasis>Тамір </emphasis>- див. прим до "Л.", III, VII, 61- 62; <emphasis>Амебей - </emphasis>афінський кіфаред III ст. до н. є.</p>
<p>401. <emphasis>Апеллес </emphasis>- славетний грецький живописець (IV ст. до н. є.); <emphasis>Ве-нера </emphasis>- тут. "Афродіта Анадіомена" - одна з найвідоміших його картин.</p>
<p>409-410. <emphasis>Енній </emphasis>- видатний римський епічний поет (239-169 pp. до н. є.). В "Анналах" уславив свого сучасника Сціпіона Старшого (Африканського); на родинному кладовищі Сціпіонів йому було поставлено статую.</p>
<p>439-440. <emphasis>Послухала б Троя ради Пріама... </emphasis>- Пріам радив видати на вимогу греків Єлену, що її викрав Паріс.</p>
<p>452. <emphasis>Аппіади </emphasis>- див. прим, до "М.", І, 81.</p>
<p>457. <emphasis>Кекропіди ~ </emphasis>афіняни; від Кекропа, легендарного засновника Афін.</p>
<p>490. <emphasis>Етни вогонь.. </emphasis>- За переказом, у надрах Етни, в кузнях Вулкана Циклопи кували для Юпітера блискавиці.</p>
<p>604. <emphasis>Таїда </emphasis>- відома афінська гетера, в яку закохався Александр Македонський; після його смерті стала дружиною Птолемея І Сотера.</p>
<p>617. Див. "Л.", III, IV, 19-20.</p>
<p>631. <emphasis>Акрісій </emphasis>- міфічний володар Аргосу, батько Данаї.</p>
<p>672. <emphasis>Лемноські жінки </emphasis>- за переказом, повбивали своїх чоловіків за те, що ті після успішного походу на Фракію привезли собі наложниць.</p>
<p>685. <emphasis>Прокріда </emphasis>- дружина мисливця Кефала; запідозривши Кефала у зраді, вона потай стежила за ним, і той випадково її вбив. Про це див. також у "Метаморфозах" (VII, 795-865).