Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України
Національний університет «Острозька академія»
Кафедра історії ім. М.П. Ковальського
Картографічне дослідження на тему:
«Ізяслав у Великій Вітчизняній війні»
Виконала
студентка 2 курсу
ф-ту міжнародних відносин
спеціальності «Історія»
Москалюк Т.О.
Викладач: Атаманенко В.Б.
Острог, 2013
На даній карті зображено Ізяславський район в роки Великої Вітчизняної війни.
Ізяслав чи не один із перших в області зазнав підступного удару фашистських полчищ. 5 липня 1941 року місто було окуповано. В місті було створено округу на чолі з гебітскомісаром, до якої входило кілька районів. В приміщеннях установ культури і науки окупанти розмістили поліцейські пости, комендатуру, окружну управу тощо. Проголосили закон про примусову працю населення, починаючи з 15-річного віку. 1851 чоловіка, молодих, здорових мешканців міста, проклеймованих знаком «ОСТ», вивезли до Німеччини, де вони змушені були відбудовувати неймовірну рабську працю.
Настав час, говорилося у зверненні Президії Верховної Ради УРСР , Ради народних комісарів та ЦК КП(б)У від 6 жовтня 1941 року до українського народу, коли кожний, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов’язок перед Батьківщиною, перед своїм народом! Де б не зявився ворог, він повинен знайти собі могилу! Хай кожна хата і будинок, хай кожне місто і село несуть смерть гітлерівським зграям!» Вже в кінці 1941 року і на початку 1942 року створюються перші підпільні групи. Одну з таких груп очолював Михайло Машерук , який до війни працював військовим керівником міської СШ №1.
У М.Машерука були десятки справжніх побратимів по спільній боротьбі проти ворога. До групи входили вчителі та учні старших класів. Це, зокрема, О.Рутковська, О.Сибірковський, Ю.Сибірковська, М.Рижківська, О,Скомаровський, учні Павло і Борис Калюжняки, Володимир Мігаль, Андрій Бондарук, Павло Чмерук, Георгій Корнелюк, Сева Демус, Костя Бондаренко, Дмитро Федоров та ін. Підпільники збирали зброю, слухали повідомлення з фронтів і поширювали їх серед населення.
Підпільники міста із групи Машерука підтримували зв’язки з підпільниками сусідніх районів, зокрема Славутою та Ляхівцями. Для підпільників Ляховець листівки спочатку друкувалися в Ізяславській друкарні, а пізніше було викрадено шрифти і необхідне обладнання для влаштування підпільної друкарні безпосередньо в Ляхівцях.
Поруч з групою Машерука діяли інші підпільні групи. Так, діяв друг М.Машерука В.Фомін-інженер-геолог, який проходив службу в одній військовій частині разом з Машеруком і також потрапив в оточення. Підпільники йому оформили документи на прізвище Кононенко. Крім Фоміна, в підпіллі опинилося декілька московських студентів: Федотов, Михеєв, Рябченко, Довженко. У підпіллі були також і військові, які вирвалися з концтаборів або оточення.
М.Машерук і В.Фомін налагодили зв’язки з підпіллям Шепетівки ( через лікаря Яворського) і Славути (через Горлована), якого німці стратили разом з Михайловим-організатором підпілля в Славуті.
Михайло Машерук, розширяючи дію підпільної організації на найближчі до міста села, налагодив зв’язки з багатьма оточенцями, які жили в Клубівці,Васьківцях та ряді інших населених пунктах.
Влітку 1942 року підпільники підірвали залізничну колію біля с.Припутні. Звільнили ешелон військовополонених, яких везли до ізяславського концентраційного табору, багато з них врятувалися втечею і пішли переважно до партизанських загонів. Командир Славутського партизанського зєднання А.Одуха у своїх спогадах писав, що ті військовополонені значно посилили його загони.
Згодом заарештували М.Машерука. Його звинуватили в намаганні висадити у повітря будинок гебітскомісаріату. Довго катували, та він не видав навіть під страшними тортурами жодного побратима. Але гестапо зробило свою чорну справу. Влітку 1943 року М.П.Машерука, було закатовано в Ізяславській тюрмі «Бернардини». Також були розстріляні підпільники брати Файдюки, М.Бавицький, Саврас, Гончар, І.Крилов, батько і син Цвіркуни-Іван і Василь та інші, а всього понад 20 чоловік.
Після розстрілу керівників підпілля ініціативу керівництва взяли на себе Михеєв і Калюжняк. П.Калюжняк , головним чином, був зв’язковим , підтримував зв'язок з партизанськими загонами у своєму і сусідніх районах, возив їм від Мойсеєва медикаменти, розповсюджував листівки. Михеєв був старший, і він продовжував керувати підпільною організацією. Влітку 1943 року Калюжняка викликали в штаб партизанського зєднання , і з цього часу він стає постійним зв’язковим між підпіллям і партизанським загоном ім.Михайлова. В роботі підпілля брала активну участь мати Калюжняків Павла і Бориса Катерина Степанівна Хоровецька, яка за свою підпільну діяльність була нагороджена медаллю «За бойові заслуги».
Крім вже названих підпільних груп, в кінці 1941 і на початку 1942 років діяла підпільна група , очолювана братами Миколою та Іваном Шудрами.
6 березня 1942 року «Перший поліцейський надзвичайний суд у Ізяславі» засудив їх на смерть і того ж 6 березня, як повідомляли окупанти, Шудру Миколу і Шудру Івана було розстріляно за комуністичну діяльність в складі групи з 31 чоловіка.
Василь Корольов , Андрій Чернюк, Гнат Червінський, Микола Лопушняк , які уникнули арешту, пішли в ліси і подальша доля їх невідома.
Багато з тих , хто був у підпіллі, йшли в партизанські загони. Зокрема це В.Кушнір, Г.Мурашов, В.Чопіль, І.Пасічник, В.Максимюк, Б.Калюжняк, М.Ковальчук, Е.Сідлецький, А.Деркач, К.Кліщенко, брати Микола і Василь Пустильні та багато інших ізяславчан, котрі значно поповнили партизанські загони зєднання А.Одухи.
Боротьба з німецько-фашистськими окупантами велася не тільки в самому Ізяславі, а й в селах округи. З перших місяців окупації в колишньому Плужненському районі створюється підпільна група на спиртовому заводі.Організатором був Степан Осипов, який працював тут касиром. Постапово група зростала за рахунок патріотів, що працювали в різних організаціях райцентру. Першими приєдналися до Осипова Зіновій Тюрменко, Іван Степанюк, Семен Возний, Тимофій Юрчук, Степан Павлюк, брати Василь і Віктор Хмуровські, Яків Балабей та ін.
Неодноразово серед ватажків партизанських загонів поставало питання про звільнення міста власними силами і в такий спосіб надати допомогу військам Червоної Армії . Це стало можливим в лютому 1944 року.
Обласний штаб партизанського руху вирішив для цієї серйозної операції залучити 14 загонів із зєднання ім.. Михайлова, загальною чисельністю 2905 чоловік, командиром якого був Антон Одуха і комісаром І. Кузовков; із зєднання ім.Жукова залучалось 3 загони чисельністю 1108 чоловік, командир І.Скубко, комісар П.Миронов (після поранення І .Скубка зєднання прийняв Ф.С.Кот), та із зєднання під командуванням С.А.Олексенка і комісара М.К.Лагути чисельністю 1739 чоловік, об’єднаних в 10 загонів. Керівництво всією операцією здійснював секретар Камянець-Подільського підпільного обкому партії і начальник обласного штабу партизанського руху С.А.Олексенко.
Обласний штаб партизанського руху розробив план , за яким була сформована штурмова група А.Одухи (450 чол.), двох загонів із зєднання Ф. Кота (300 чол.), п’ять загонів із зєднання С.Олексенка(800 чол.), а всього 1550 чоловік. Партизани мали у своєму розпорядженні 4 гармати-сорокапятки і кілька батальйонних мінометів.
Виконуючи план підготовки до штурму, зєднання А.З.Одухи 11 лютого почало очищення від ворога населені пункти Ляховецького(нині Білогірського) і Плужненськогорайонів, що межують з Ізяславом, аби забезпечити прикриття наступаючих загонів.
Список використаних джерел та літератури