Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Микола Вороний
ВІДОЗВА1
Маючи на цілі уложити та видати тут на Чорно-морщині, в Катеринодарі, русько-український альманах, який би змістом і виглядом бодай почасти міг наблизитись до новійших течій та напрямків в сучасних літературах європейських, і бажаючи стягнути якнайширший круг співробітників (в тім числі і передовсім молоді сили по сей і тамтой бік політичної прірви*), обертаюсь, отже, до тих Вп. Товаришів, котрі вже працювали або мають охоту працювати па полі красного письменства, з уклінним проханєм - чи не були б ласкаві прилучитись до спільної праці і пером своїм спричинитись до осягнення згаданої ціли. Час вже і галицьким Русинам брати більшу участь в українських виданнях за росий-ським кордоном.
Увага. Усуваючи на бік ріжні заспівані тенденції та вимушені моралі, що раз-у-раз зводили наших молодих письменників на стежку шабльону і вузької обмежености, а також уникаючи творів грубонату-ралістичних, брутальних, натомість бажало б ся творів хоч з маленькою ціхою оригінальности, з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом; бажало б ся творів, де було б хоч трошки фільософії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою, своєю незглубною таємничістю. На естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага.
Останній термін надсилання творів: до Різдва (половина грудня ст.ст.). Авторам будуть прислані примірники гратіс*. Листи й рукописи так рекомендовані, як і прості - надсилати тільки на адресу: Кшхіапсі-Россія, г. Екатеринодарь Кубанской областе. Городской Банкь. Николаю Вороному.
1. "Модерністичиий" клич Миколи Вороного, який критика назвала "'першим маніфестом українського модернізму". Цит. за вид.: Літературио-иауковий вісник. - Львів. 1901. -Т.ХУІ.-Кн. 11. С.'14.
* Тобто по обидва боки кордону: в Україні російській та Україні австрійській. - Упор.
Іван Франко
ПОСЛАНІЄ '
Посвята Миколі Вороному
Миколо, мій друзяко давній.
Ідеалісте непоправний!
Навіяв ти на душу чару
З далекого Катернодару;
Мов згук трембіти в полонині
Тому, що блудить по долині.
Пустив ти слово різко, сміло,
Що в серці дивно защеміло:
"Пісень давайте нам, поети,
Без тенденційної прикмети,
Без соціального змагання,
Без усесвітнього страждання.
Без нарікання над юрбою,
Без гучних покликів до бою,
Без сварів мудреців і дурнів.
Без горожанських тих котурнів!
Пісень свобідних і безпечних.
1. Цит. за вид.: Франко І. Лісова ідилія. / / Зібр. творів: У 50 т. -Т.З. С. 107-109.
* Гратіс подарунок.
Добутих із глибин сердечних,
Де б той сучасник, горем битий.
Душею хвильку міг спочити".
Гай-гай, Миколо, ще й з неньками!
Лиш мід твоїми б пить устами!
Бий своїм словом, бий доразу
Котурн і фальш, пустую фразу!
Гони їх з пісні на псю маму.
Як гнав Ісус міняйлів з храму!
Та не гадай, як фраза згине,
Що вже сучасник тут спочине,
Знайде тепло і ніжність в парі,
Як у жіночім будуарі;
Знайде до пестощів приклонність
І морфій па свою безсонність,
На рани пластри, лік на жалі.
Мов у воєннім гошпіталі!
Ні, друже мій. не та година!
Сучасна пісня - не перина.
Не гошпітальнеє лежання –
Вона вся пристрасть і бажання,
І вся огонь, і вся тривога,
Вся боротьба і вся дорога,
Шукання, дослід і погоні
До мет, що мчать по небосклоні.
Не думай, як поет покине
Загальних питань море сине
І в тихий залив свого серця
Порине, мов нурець заб'ється, -
Що там він перли і алмази
Знайде блискучії, без скази,
Знайде тепло, і розкіш раю,
І світло, й пахощі без краю.
А як знайде гидкії черви
І гіркість сліз, розбиті нерви,
Докори хорого сумління,
Прокляття свого покоління.
Зневіру чорну, скрип розстрою,
То що почать з такою грою?
Чи мають нам мішать поети
Огонь Титана й воду Лети?
Ах, друже мій, поет сучасний –
Він тим сучасний, що нещасний.
Поет - значить, вродився хорим,
Болить чужим і власним горем.
В його чутливість сильна, дика,
Еольська арфа мов велика,
Що все бринить і не втихає:
В ній кожний стрічний вітер грає.
А втихне вітрове дихання,
Бринить в ній власних струн дрожання. Негармонійний згук той, друже!
Він дразнить слух і нерви дуже,
Наяві дразнить, сон тривожить,
Вертить докором, зло ворожить,
Жене тебе, де кроком рушиш,
Кленеш його, а слухать мусиш.
Так не жадай же, друже милий,
Щоб нас пости млою крили,
Рожевим пестощів туманом,
Містичних візій океаном,
Щоб опій нам давали в страви.
Щоб нам співали для забави!
Най будуть щирі, щирі, щирі!
І що хто в життьовому вирі
Спіймав - чи радощі, чи муку,
Барвисту рибу чи гадюку,
Алмази творчості блискучі,
Чи каяття терни колючі.
Чи перли радощів укритих,
Чи черепки надій розбитих –
Най все в свої пісні складає
І співчуття не дожидає.
Воно прийде!
Слова - полова.
Але огонь в одежі слова –
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.
Падолист, 1900 р.