Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сценарій Шевченківського свята
У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка, на сцені виставка книг, в залі – газети, присвячені Кобзарю, саморобні книжечки з прислів’ями про Шевченка, його « Кобзарем », піснями та висловами про нього.
Ведуча, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка.
Ведуча:
Хай палає свічка.
Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
Ведучий: Сьогодні наш святковий захід присвячений великому поету України Тарасу Григоровичу Шевченку, творчість якого знають і люблять всі народи світу. Духовним батьком, творцем і ратівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар!
Учениця 1.
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам'ять Шевченка
Учениця 2.
То була дивовижна зоря
На убору і світом забуту,
Щоб її до життя повенути,
Бог послав Кобзаря.
Учениця 3.
Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій школі
Шевченка онуки.
Учениця 4.
Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,
Сходиш хлібом духовним на яр – рушнику
У розкрилі земних і заобрійних трас
Височієш над світом, великий Тарас.
Учениця 5.
Твій голос – повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вольна, нова сім’я!..
Ведуча 9 березня 2014 року виповнюється 200 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.
Ведучий (читає уривок із повісті С.Васильченка «Широкий шлях»):
Року 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю, темної ночi, перед свiтом в селi Моринцях на Звенигородщинi, в хатi Григорiя Шевченка, крiпака пана Енгельгардта, блиснув у вiкнi єдиний на все село вогник: народилась нова пановi крiпацька душа, а Українi - її великий спiвець Тарас Шевченко.
1-ий учень
У старій хатині
Кріпака колись,
В тихий день весінній
Хлопчик народивсь.
2-ий учень
У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі,
Він ягнята пас.
3-ій учень
Вмерли мама й тато ...
Сирота – в дяка.
Тут була в хлоп’яти
Грамота гірка.
4-ий учень
В пана – бусурмана
В Петербурзі – дім.
Кріпаком у пана
Був Тарас у нім.
5-ий учень
Хоче малювати
Прагне він до знань -
Та за це багато
Зазнає знущань.
6-ий учень
За ясну свободу й
Світло майбуття –
Він віддав народу,
Все своє життя!
Ведучий 1: Тарас Григорович Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, творець, що здобув світову славу.
Ведучий 2: Він увібрав у себе душу нашого народу, підніс його духовну велич і красу, чим і збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, підніс на небувалу висоту український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів.
Інсценівка вірша «Садок вишневий коло хати»
(Світлиця. На сцені стіл, застелений рушниками з квітами, глиняним посудом. Лава, стільці. Макет української хати, тин, глечики… Мати й батько сидять за столом. Дочка Катря –збоку).
Автор:
Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть
Плугатарі з плугами йдуть
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Мати(зажурено):
Як гарно співають дівчата!
Звучить пісня «Ой розвийся та й сухий дубе».(Пісню виконують дівчата, які повертаються з роботи (ідуть в іншому кутку сцени).
Катря:
І де ж це наш Тарасик?
Мати (бідкаючись)
Світ не родив такого бурлаки! Ото небо йому, як рідна хата, а сонце, як мати. Коли б не їсти, то до хати так і не заходив би цілий день. А вскочить у хату, за кусок хліба – і знову надвір.(Заходить сусідка).
Сусідка :
Оце тільки вечеряєте? Що ж так пізно?
Мати:
Та це ж нам такий клопіт, що й вечеря не в вечерю; хлопець десь дівся!
Батько (сердито):
Догледіли…
Катря(вона ж дівчина, яка вертає з поля):
Вечеряйте, мамо, та й підемо шукати далі.(Катря ставить на стіл глечика й миску з вечерею).
(Звучить запис чумацької пісні). Вбігає на сцену Тарас.
Тарас:
А я бачив ті залізні стовпи, що небо підпирають! За горою, як іти і йти цим шляхом… А як збрести на могилу, що за селом, то можна побачити, що за тими стовпами… Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?
Мати:
Так, мій синку, правда.
(Жінка сідає на лаву, хлопчик сіда біля неї, кладе голову на коліна матері, вона його пестить)
Тарас:
А чому так багато зірок на небі?
Мати:
Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас:
Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати:
Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
Тарас:
Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила найясніше.
Мати:
Старайся, мій хлопчику. (Гладить рукою сина по голові)
Мати:
Сідай уже вечеряти…
Автор:
Сім’я вечеря коло хати
Вечірня зіронька встає
Донька вечерю подає
А мати хоче научати
Так соловейко не дає.
Виконується пісня «Ой у гаю при Дунаю…»
Батько:
Ой, Тарасе, Тарасе, що з тебе буде? Тебе б в науку: що будеш уміти – за плечима не носити. А ми темні, і вік наш у темноті минає…
Автор:
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх
Сама заснула коло їх
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.
Звучить пісня солов’я.
Всі виходять, крім Тараса.
Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою».
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку».Дивна це була наука. П’ятниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Тарасик:
Там матір доброю мою
Ще молодою - у могилу
Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Тарасик:
Там батько плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпив лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
мов мишенята. Я до школи-
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
Інсценізація вірша. «Мені тринадцятий минало».
Автор:
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..
Оксана:
Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас:
Еге ж, малярем.
Оксана:
І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас:
Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!
Автор:
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Оксана:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Ведуча: У день народження Т. Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану Великому Кобзареві.
Ведучий: Свічка його життя швидко згасла. Але залишився його заповіт – мрії автора про майбутнє українського народу. Цей вірш перекладено багатьма мовами світу.
Учні читають напам’ять вірш «Заповіт» англійською мовою.
Ведуча: тепер, у незалежній і вільній Україні, ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова.
Учень 1.
Уже достигли полуниці
Росу вечірню трави п’ють,
І в ароматі медуниці
Хрущі шевченківські гудуть.
Учень 2
Нема співця, о ні, він з нами,
Його пісні, його любов,
Його це місяць над садами
У сяйві тихому зійшов.
Учень 3
І все здається, я клянуся,
Крізь сяйво місячне бліде
До мене рідний добровусий
Тарас Григорович іде…
Звучить « Молитва » Д. Павличка.
Учень 4
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Бющий у неправду, наче грім.
Учень 5
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Учень 6
Дай нам силу ідолів знімати,
З п’єдесталів чорної олжі,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі.
Учень 7
Не введи у спокушення слави,
Вкинь за те у хижу ненависть,
Мудрості і знамено криваве
Дай нам не соромлячись носить.
Учень 8
Поклади нам зорі на зіниці-
Променем туди,де непроглядь.
Хай підносять очі люди ниці,
Хай в незрячих більма погорять.
Учень 9
Мислям нашим дай ясне поліття,
А поетам- спину,що не гнесь.
Дай нам память на тисячоліття,
Непокору і любов на днесь.
Учень 10
І не одпусти нам ні на йоту
Борг, забутий в клекотах забав,
Сплатимо його із крові й поту.
Тільки од лукавства нас позбав.
Учень 11
Да святиться слово блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню. Де святиться
Між народами твоє імя.
Разом: Амінь.