Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Варіант №1
І рівень
1)В 2)В 3)В 4)В 5)В
ІІ рівень
1)на рубежі XVI–XVII століть і розвивається протягом двох віків.
2) будинок № 4 на вулиці Краківській,будинок Наукової бібліотеки на вул. Стефаника, Природознавчий музей, новий будинок Ратуші, Палац Потоцьких,Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької
3)Бароко
4)Микола Хвильовий, Зміст:недвозначна, категорична вимога повної суверенності української національної культури, яка має незаперечне право шукати свій, самостійний шлях духовного розвитку, відмінний від російського.
5)український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно).Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.
ІІІ рівень
1)Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.Очевидно Мазепа був одержимий будівництвом, бо за час свого гетьманування, — а на нього припадало чимало важливих подій, походів та війн, - збудував найбільше з усіх гетьманів та інших українських державців, незважаючи на заборону Петра І зводити муровані споруди у зв’язку з будівництвом Петербурга.В Україні ХVII – XVIII ст. центром культурного життя і найвизначнішою пам'яткою кожної місцевості була церква. Сила храмів, фундованих гетьманом Іваном Мазепою, свідчить про грандіозне будівництво, що стояло на дуже високому технічному і мистецькому рівні. Тоді було створено особливий, оригінальний тип будов, своєрідні технічні засоби, самобутні архітектурні форми, деталі та прикраси, що відображають тогочасний національний стиль. Тому навіть у світовій літературі мистецтво цієї доби дістало назву українського чи козацького бароко.Досить сказати, що Іван Мазепа побудував 4 нові великі київські церкви, розбудував 5 інших величавих будов старокняжої доби і закінчив будівництво 3 церков, розпочате його попередниками. Всі ці 12 храмів будувалися упродовж 1690—1706 років.
2)Наприкінці XVIII ст. під безпосереднім впливом російського класицизму українське мистецтво також набуває форм цього стильового напряму, що найповніше позначився на архітектурі та образотворчому мистецтві.Саме в цей час в українській культурі з'являються тенденції, що передували реалізмові.Розповсюдження класицизму проходило і на Україні, головним чином на півдні, де на місці фортець виникають нові міста, що забудовуються відповідно до принципів регулярного планування. Це Севастополь (1783), Катеринослав (1784, тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779), Миколаїв (1784), Херсон (1778) Одеса (1794) та ін. У старовинних містах, ансамбль яких уже визначився, під регулярне планування відводились незабудовані ділянки (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський). В ансамбль міських споруд вводяться площі, сквери, парки.У Львові перші житлові будинки такого стилю зводяться в 90-ті рр. XVIII ст. навколо вулиць, прилеглих до площі Ринок - історичного центра міста. Споруджується нова Ратуша (1828- 1835). У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють такі громадські споруди класицизму, як "Скарбкіеський театр", тепер Український драматичний театр ім. М. Заньковецької , політехнічний інститут , "Осоленіум" - тепер Наукова бібліотека.
Варіант №2
І рівень
1)а 2)??? 3)В 4)В 5)Б
ІІ рівень
1)григорій Савич Сковорода
2)Василь Білозерський,Тарас Шевченко,Микола Костомаров,Пантелеймон Куліш,Дмитро Пильчиков
3)Живопис, література, філософія, музика
4)поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці
5) Головним каналом поширення масової культури є сучасні засоби комунікативної техніки: книгодрукування, преса, радіо, телебачення, кіно, відео- та звукозаписи
ІІІ рівень
1)Хлопомaнство — народницько-культурна течія української інтелігенції на Правобережній Україні 50-ті—60-ті роки 19 століття, яка прагнула зближення з народом.Ідеологом хлопоманства був Володимир Антонович — який також накреслив і програмові його засади, закликав полюбити народ, серед якого живеш, жити його інтересами, повернутися до народності, колись покинутої предками і активно працювати для народу, щоб спокутувати гріхи своїх батьків перед цим народом.саме хлопоманський рух став ідеологічним і соціальним підґрунтям виникнення такої форми українського народництва як українофільство.Основна програмна мета це освіта народу шляхом розвитку літератури, видання популярних книжок українською мовою, організації шкіл з рідною мовою викладання.
2)Модернізм заперечує традицію, пропонуючи власну концепцію нової літератури. Постмодернізм нової літератури не пропонує, оскільки за кілька сотень років було написано так багато, що неможливо вигадати щось нове, тому постмодернізм використовує попередні надбання літератури, компілюючи їх у творах, вживаючи цитати, аби викликати алюзії у читача. Модернізм пропонує свою інтерпретацію твору, від самого початку адресуючи читача до єдиного шляху розуміння. Відповідно до цього модернізм апріорно визначає існування читачів, які не сприймуть твору. Постмодернізм виступає проти будь-якого диктату, в тому числі диктату інтерпретаційного. Твір після того, як він вийшов з-під пера автора, набуває ознак самостійної одиниці і починає власне життя. Читач стає співавтором, обираючи розвиток сюжетної лінії такий, який йому більше імпонує. Модерністи чітко структурували твір, проводили в ньому певну думку, натомість постмодерністи не вважають за потрібне дотримуватись норм побудови літературного твору.
Варіант №3
І рівень
1)В 2)а 3)г 4)В 5)в(сам відповідав)
ІІ рівень
1)XVII-XVIII століття
2)Українські селяни потрапили до стану кріпаків Російської імперії, кріпацьтво скововало дух і спотворювало душу велокої нації.Україна перетворилася у провінцію великої імперії з деякими специфічними особливостями. Можновладці заборонили її мову, літературу, мистецтво.
3) Маркіян Шашкевич, Яков Головацький, Іван Вагилевич. У 1833 р. вони видали рукописну збірку "Син Русі", до якої ввійшло 15 віршів.У 1836 р. було видано "Русалку Дністровую".
4)І.Труша, О.Кульчицької, М.Сосенка, О.Новаківського
5)Лесь Ку́рбас (повністю — Олександр-Зенон Степанович Курбас; * 25 лютого 1887, Самбір — † 3 листопада 1937, Сандармох) — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР.Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр.Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні.(спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»)Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).
ІІІ рівень
1)Розвиток бароко можно розділити на 2 регіона Лівобередний і Правобережний. В Лівобережному інтинсивно розбудовуються Київ, Чернігів, Переяслав, Харків.В Київі працювали видатні архітектори С.Ковнір, Ф.Старченко, А. Зерніков, які збудували справжні перлини українського бароко. Один з прикладів є Києво-Печерскі лаври, дзвіниця Софійського собору, Брама Заборовського. А на Правобережні в основному Львівщіні зведенно собор св.Юра, ратушу в Бучачі. Засновником цілої скульптурної школи був Іоган-Георг Пензель. Непересічними пам"ятками дерев"яного зодчества є церкви св.Параскеви, св.Богородиці, св.Миколи.
2) На духовному злеті національного подвижництва в 1868 році у славетному місті, Львові було створено культурно-просвітницьке товариство “Просвіта”, яке згодом охопило своїм впливом Східну Галичину.Ініціатива в започаткуванні просвітницького руху на західноукраїнських землях належала діячам Української греко- католицької церкви, центром якої була Львівська Ставропігія. Отці, священики ставали провідниками українського слова, поширювали знання про історію і культуру народу.Першим просвітницьким осередком на західноукраїнських землях стало “Товариство галицьких греко-католицьких священників” у місті Перемишлі (1815-1817 рр.), яке пізніше Іван Франко назвав “зірницею відродження”.Товариство видало для українських народних шкіл перший у Галичині “Буквар”, відтак “Катехизм”, “Біблію”, “Історію церкви”, “ Шкільні правила”, а також книжечки знань з народного господарства, гігієни та ін. Вихованець Віденського університету, вчений-славіст, отець Іван Могильницький з самого початку своєї діяльності прагнув спрямувати національно- культурницький рух у річище загальноукраїнських інтересів. Він написав першу науково обґрунтовану “Граматику язика славено- руського” (1823-1824 рр.), трактат “Відомість о руськом язиці”.
В – 4
1 рів. 1.а 2.в 3.б 4.в 5.б
2 рів
3 рів
В-5
1 рів.
1-а, 2-а, 3-б, 4-б, 5-в.
2 рів
1. Києво-Могилянська 1701 р.
2. Бароко, пізніше класицизм.
3. 1.Харків. 2. Київ. 3. Чернігів.
4.Силабічний вірш, духовна пісня, панегірик, інтермедія.
5. 1917 рік, Федір Кричевський.
3 рів
1. В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри. Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.
Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.
Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, бароко зникає саме собою. Український класицизм, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.
2. Шістдеся́тники — назва нової генерації української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру(мистецтво, літературу тощо) України в другій половині 1950-х років.
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склалиписьменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, Ліна Костенко, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк,режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.
В-6
1рівень
1-а.2-а.3-в.4-г.5-в
2рівень
1-І. Зарудний, І. Григорович-Барський, С. Ковнір,
2-Інтерме́дія (лат. intermedius — проміжний, середній) — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.
3-Самійло Величко — український козацько-старшинський літописець. Автор першого систематичного викладу історії української козацької держави. Літопис Величка написаний українською літературною мовою XVIII століття з елементами народної мови. Повний текст його не зберігся. Літопис є одним з найголовніших і найбільш вірогідних творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття
4-чорна рада
5-Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії,живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Представники..Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник,Микола Зеров,
3рывень
1. Українська архітектура й образотворче мистецтво другої половини XVII - XVIII ст. озвивалися під могутнім впливом мистецтва бароко, для якого були характерні пишність і вишуканість, форм, урочистість, монументальність. На західні землі України бароко прийшло рано — в перші роки 17ст. Доба бароко в Україні припала на період, коли країна була роздерта між міцними сусідніми державами. Тому Правобережна Україна мала зразки бароко, що йшли з католицького центру світу - Риму та Польщі. Один з перших зразків бароко у Львові - Стрітенський костел босих кармеліток (1642—1644 рр.), це копія церкви Св. Сусани у Римі (арх. Карло Мадерна, 1603 рік). Але ерудиція і таланти архітекторів швидко дали змогу відійти від копіювання римських зразків і творити оригінальні споруди (костел і монастир бернардинів,Гвоздець, костел і монастир кармелітів босих, Бердичів, каплиця Параскеви П'ятниці, Підкамінь, Домініканський монастир,Богородчани, Петропавлівський костел, Кам'янець-Подільський, костел Вознесіння, Золочів та ін.)Серед найкращіх зразків бароко і костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці, Івано-Франковська обл, (арх. Бернард Меретин).
Надзвичайними стали і комплекси барокових будівель у Почаєві (арх. Г.Гофман) та у Кременці (Єзуїтський колегіум і костел, 1731—1743 рр., арх. П.Гіжицький).
Бароко на західних землях здебільшого церковне (костели, монастирі, каплиці). Але мало місце і світське бароко — садиба вОброшино, палац в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові
Протягом 1610-1630-х років у Львові був збудований найбільший у Львові костел єзуїтів . На завершення доби бароко з середини XVIII ст. у Львові були зведені костел Божого тіла домініканців та Собор святого Юра, перебудовані інтер'єри більшості святинь.
2. Романтизм - ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму. Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковський і О. Шпигоцький, та другим, що діяв у середині 1830-х pp. також під проводом І. Срезневського. Другим осередком українського романтизму був Київ другої половини 1830—40-х pp. з П. Кулішем,Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року «Кобзаря», і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861—62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко.
В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка.
Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.
Білет 7
Рівень 1
4. В)театральними режисерами
5. Г) Алла Горська
Рівень 2
Рівень 3
1.Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу — другої половини XVII — XVIII століть — часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та друкарні Києво-Печерської лаври. А.Косинськи й «Статуя св..Ружа», Й.Пінзель статуя костелу в с. Монастирськ,В.Петронович,Й.Кондзелевич.
2. Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі.
Реалізмом також називають кілька різних філософських течій (детальніше Реалізм (філософія)).
У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у Голландії або Італії; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як бароко, ампір, класицизм.
У своїх суто реалістичних формах він виступив щойно з пол. 19 ст. Реаліст Т. Шевченко, з своїм гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.
Частина митців культивувала т. зв. «ідейний реалізм», як М. Ге, М. Ярошенко, М. Пимоненко; інші, як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович, опрацьовували більш етнографічно-побутові теми, ще інші — І. Рєпін, С. Васильківський, М. Самокиша, зверталися до іст. і батальних сцен. Реакція проти «об'єктивного» відображування природи почалася з імпресіонізму (І. Труш, О. Новаківський, М. Бурачек), які відкрили чар кольорів і показали, що мистецькість твору незалежна від його зв'язку з реальним світом.
Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. На Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що їх здебільшого залишено.
Українські письменники і поети.
У літературі український реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, з'являється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для реалізму поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.
В підрадянській Україні реалізм — стиль майже обов'язковий і виступає у формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антиреалісти приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва.
Варіант 8
Рівень 1
1. а) вертеп
2. б)1701 р.
3. б) 20 липня 1863 р.
4. г) В.Вернадський.
5. б)літературний критик.
Рівень 2
1. Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.
2.
3. кіноповість
4. 1917, Г.Нарбут.
5. В.Симоненко,І.Драч,М.Вінграновський,Д.Павличко,І.Жиленко,Л.Костенко.
3 рівень
1.Російський царизм ніколи не відзначався великою любов'ю до України, а у другій половині XIX століття утиски українства ще посилилися. Оскільки цементуюча сила української, як і будь-якої нації була рідна мова, то саме проти неї були спрямовані основні зусилля – посилилася русифікація корінного населення. Українська мова була заборонена в усіх навчально-освітніх та державних установах. Більшість міського населення, особливо чиновництво, зреклася батьківської мови. Проте серед частини освіченої еліти були поширені патріотичні ідеї – наприкінці 60-х pp. дещо пожвавився національний рух. Починає виходити журнал «Основа» (1861-1862 pp.), створюються гуртки хлопоманів, громадівців. Це викликало однозначно негативну реакцію царизму – 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев видав циркуляр про заборону українських наукових, релігійних, педагогічних публікацій, а навчання українською мовою визначалося як політична пропаганда ідей, «загибельних для Малоросії». Друкувати українською «говіркою» дозволялося тільки художні твори.
В середині 70-х pp. у Петербурзі створено таємну урядову комісію з метою вироблення ефективних заходів боротьби проти українства. Через рік роботи комісія дійшла висновку, що «допустити окрему літературу простонародним українським наріччям означало б покласти тривкий грунт для переконання у можливості відокремлення, хоча б у далекому майбутньому, України від Росії». Тому в травні 1876 р. в Емсі (Німеччина), де цар Олександр II перебував на лікуванні, було підписано указ, за яким заборонялося ввезення до України книг, надрукованих українською мовою, використання української мови на сцені, закрито газету «Київський телеграф», що знаходилася в руках громадівців, заборонено викладання українською мовою, вилучено із шкільних бібліотек книжки, написані українською мовою або українофілами, замінено вчителів-українофілів на росіян, заборонено діяльність громад. Тільки за спеціальним дозволом Головного управління в справах друку можна було користуватися українськими книжками. Заборонено було й використання слова «Україна», яке скрізь замінювалося на «Малоросія».
2. Головна́ Ру́ська Ра́да (оригінальне написання — Головна Руска Рада[1]) — перша українська політична організація у Галичині. Створена 2 травня 1848 у Львові під час революції вАвстрійській імперії для оборони прав українського населення.
У маніфесті від 10 травня 1848 Головна Руська Рада заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу і підтримала національні права всіх поневолених народів Австрійської імперії. Головна Руська Рада вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну — українську і західну — польську; об'єднати в одну провінції українські землі —Галичину, Буковину і Закарпаття; викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести українською мовою.
Головна Руська Рада складалася з 30 членів — представників греко-католицького духовенства та інтелігенції. Головою ГРР був обраний єпископ Григорій Яхимович, пізніше — крилошанин Михайло Куземський. Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий та ін. ГРР підпорядковувались «менші» ради. До місцевих рад (бл. 50) входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (в тому числі 10 священиків). ГРР створила національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими загонами — народну самооборону і батальйон гірських стрільців.
Головна Руська Рада організувала культурно-освітнє товариство Галицько-Руську матицю, відкрила Народний Дім у Львові. 19 жовтня 1848 скликала Собор руських учених, видавала першу в Галичині українську газету «Зоря Галицька». 1851 року ГРР була розпущена.
Варіант 9
1 рів.
1 в)людське щастя як результат самопізнання та наслідок праці згідно з нахилами та душевним спокоєм.
2.
3.в)Ренесанс
4.в) Г.Нарбут.
5.г)М.Руденко
2рівень
Кримський Сергій Борисович
Павличко Соломія Дмитрівна-Літературознавець, письменниця, публіцистка
Попович Мирослав Володимирович-Філософ
Дмитро Павличко
2. Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (*7 серпня 1819, Сумської області — †14 лютого 1897, Чернігівської області) український письменник, поет,драматург, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, що попри низку внесених до неї змін лежить в основі сучасного українського правопису.
Іван Франко називає П. Куліша «перворядною звіздою» в українському письменстві[1], «одним із корифеїв нашої літератури»[2]. Відомий найбільше як автор першогоукраїномовного історичного роману «Чорна рада». Був дуже освіченим. Писав українською та російською. З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. Входив до Кирило-Мефодіївського товариства,за це його заарештували і відправили на заслання в Тулу. Куліш багато перекладав,особливо Шекспіра, Гете, Байрона.
3. Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10 (22) березня 1842, с. Гриньки, Глобинський район,Полтавська область — 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ) — український композитор, піаніст,диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
4. Великий міський театр, Львівський залізничний вокзал,
5.Олесь Гончар
3 рів
2. Т. Шевченко одночасно - митець і політик. Його "Катерину" добре знали і вивчали напам´ять сільські жінки. Він їх застерігав: "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі - чужі люде, роблять лихо з вами. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине; піде в свою Московщину, а дівчина гине..."1. У цих, здавалося б, суто житейських словах чітко проглядається політичний підтекст.
Т. Шевченко вивів українську культуру на вищий щабель розвитку, сміливо підкреслюючи її національну самобутність
Творчість Т. Шевченка нерозривно пов´язана з народною творчістю. Він виріс з українського фольклору, сміливо черпав з усної творчості ідеї, образи, сюжети, ритміку. Т. Шевченко не просто "використовував" елементи народної творчості, що було властиве його попередникам і сучасникам-романтикам, а вплітав їх у власні думи й слова. Поезія автора "Кобзаря" була надзвичайно близькою до народної пісні і водночас відмінною від неї, що відзначав І. Франко. Т. Шевченко був революційним демократом. Як революціонер він виступав проти самодержавства: "Бодай кати їх постинали отих царів, катів людських". Як демократ Шевченко засуджував колоніальну політику царизму.
Варіант 10:
1.
1-г (музика)
2-б (М.Максимович)
3-в (1892р)
4-г (змішування різних форм і стилів)
2.
1-Григорій Савич Сковорода (22 листопада 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років
вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з
ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.
2- Гулак-Артемовський
3- В березні 1922р заснував театр "Березіль"
4-Іван Дзюба
3.
питання 1.) Українська культура на Наддніпрянщині в другій половині XIX ст.
Економічний прогрес другої половини XIX ст. вимагав більш високого рівня освіти населення, висококваліфікованих фахівців у різних галузях знань, нових наукових розробок, що не могло не вплинути на стан освіти і науки Наддніпрянської і Західної України. Розширилася мережа початкових шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Але це не могло задовольнити потреби суспільства в освічених людях. Більшість країн Заходу на той час забезпечили своїм громадянам загальну початкову освіту і досягли зниження рівня неписьменності. В Україні все було інакше. В кінці XIX ст. в Наддніпрянщині лише 20 % населення вміли читати, що було менше, ніж в центральній ! Росії і ніж у добу Гетьманщини, що свідчить про освітній регрес.
Незважаючи на заборони, саме на другу половину ХІХ ст. припав початок розквіту українського театру. 1882 р. за ініціативою Марка Кропивницького почала свою роботу перша українська професійна трупа — Товариство українських акторів до якої входили Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Микола Садовськйй та інші актори і театральні діячі.
Свого розквіту досяг і живопис, у якому помітно викреслювалося повернення до українських традицій. Українські майстри приділяли більше уваги не тільки пейзажам, побутовим темам українського села, але й історичним проблемам, зокрема героїчним подіям часів Козаччини.
питання 2.) Розвиток національної культури після проголошення незалежностіі України. Здобутки та проблеми.
Лише за грудень 1991 р. Україну визнали 62 держави, а впродовж 1992 р. ще 64.
На початку 1992 р. було затверджено національну символіку держави: Гімн на музику М. Вербицького "Ще не вмерла Україна", малий Герб — тризуб князя Володимира та Прапор — синьо-жовте знамено. Одночасно йшла реорганізація органів влади, створювалася дипломатична служба України.
Після проголошення незалежності 1991 року, перед Україною постало важливе завдання захисту та розвитку національної культури, проведенні раціональної державної політики спрямованої на зміцнення світоглядних основ суспільства з урахуванням традиційних українських цінностей. Нажаль, економічні кризи, політична нестабільність та відсутність політичної волі суттєво загальмували процес культурної модернізації
Актуальні проблеми у сфері культури включають:
- Низький рівень культури та духовності суспільства;
- Низький рівень державного фінансування;
- Занепад вітчизняного кінематографу, книгодрукування, мистецтва.
- Охорона та популяризація історичних пам’яток;
- Спекуляція питаннями мови, історії та релігії.
Варіант 11:
1.
1- в
2- б (у Будапешті)
3- а (ІбЛевицького)
4- в (1923)
5- а (19 вересня 1991 року, згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської академії»)
2.
1-Ізмаїл Срезневський ,Петро Симоновський,Степан Лукомський,літопис Самовидця,Самійла Величка.
2-Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ),Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл.,Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл.,Преображенський собор, м. Біла Церква
3-!!!!!!-Відкриваються два державних українських університети - в Києві та Кам'янці-Подільському
4-Микола Хвильовий у книзі памфлетів «Думки проти течії» кинув гасло: «Геть від Москви!». Письменник волів бачити Україну часткою Європи, а не російською колонією, приреченою пасти задніх, як усі васали кремлівських бояр.
5-Росія(Москві, Санкт-Петербурзі)-Казахстан(На півночі, промислові центри.)-США(Пенсильванія, Нью-Йорк)-Канада(Онтаріо, Альберта)
питання 1.) Як проявився стиль класицизм в архітектурі та образотворчому мистецтві України.
Із 60 - 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби.
Перша половина ХІХ ст. була досить складним періодом у розвитку української скульптури. Славні традиції старого барочного скульптурного мистецтва поступово зникали і поступалися місцем класицизму. Негативну роль у цьому відігравало й те, що тоді на українських землях не існувало власних закладів мистецької освіти. Вимушена навчатися в імперських столицях, українська молодь приносила звідти на рідну землю чужі впливи.
З кінця XVIII ст. в Україну прийшов класицизм, так званий «міський стиль», характерною рисою якого було значне зменшення церковного будівництва. Перевага стала надаватись палацам та громадським будівлям.
В українському живописі того часу також поступово розвивалися елементи класицизму. Формувалися нові жанри живопису: пейзажний та побутовий. Найбільшого розвитку набув портретний жанр. В умовах імперської дійсності класицизм поступово втрачав свої позитивні риси, перероджуючись у холодний, відірваний від життя офіційний стиль.
питання 2.) Охарактеризуйте значення руху шістедесятників в національно культурному житті України.
Шістдесятники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Варіант -12
1 рів
1-б, 2-а, 3-в, 4-б, 5-в.
2 рів
3 рів.
питання 1.) Що ви знаєте про меценантську діяльність гетьмана І. Мазепи?
Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.
Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.
В цілому, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І. Мазепи, за 20 років свого гетьманування гетьман на меценатські цілі витратив щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.000 імперіалів.
питання 2.) Охарактеризуйте роль культури в сучасних процесах українського державотворення.
Менталітет сучасного українського суспільства відіграє значну роль в процесах державотворення,
утвердження України як цивілізованої європейської держави. Тому дослідження менталітету громадян
України допомагає зрозуміти особливості політичної культури, визначити пріоритетні напрямки її
вдосконалення та подальшої модернізації українського суспільства.
Взаємозалежність політичної культури і політичних процесів підтверджує сучасний період
державотворення, коли недосконалість політичних структур і низький рівень політичної культури
відносяться до групи основних причин, що заважають соціально-економічному розвитку країни.
Політичний процес в Україні знаходиться на стадії формування політичної структури суспільства і
визначення шляхів розвитку основних сфер політичного життя. В результаті краху старої державної
ідеології та в умовах відсутності нових загальновизнаних соціальних орієнтирів існує гостра
необхідність вивчення духовних підвалин українського суспільства та виявлення його ментальності в складних умовах перехідного періоду.
Варіант №13
1-ий рівень
1. б) 2. а) 3. а) 4. в) 5. б)
2-ий рівень
1.літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).
2.Києво-Могилянська коленгія, 26 вересня 1701 р.отримала статус академії.
3. будинок страхового товариства «Дністер» (тепер поліклініка), будинок Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (тепер корпус музичного училища), будинок для Українського педагогічного товариства (тепер корпус Львівського лісотехнічного університету), «Академічний дім»
4.М.Хвильовий
5.Прага, Відень, Париж.
3-ій рівень
1. Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з’явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. На Заході при початках театру стояли певні середньовічні народні та церковні традиції. На Україні церковних та народних традицій не було. Український театр цілком походить з барокової драми. Великою мірою - з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини; але не треба забувати й про можливі впливи театру протестантського, бо й протестанти мали шкільний театр та писали численні п’єси.
Драма та початки комедії належать до найтиповіших ґатунків української барокової літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але працювали самостійно. Мало того - український бароковий театр мав чималий вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.
Перші спроби українського театру могли бути латинськії та польські, та до того призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки маємо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Беринди з 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п’єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб’єктивно забарвлена. Додано до цієї пасійної зародкової п’єси ще нетеатральний діалог на Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти схарактеризовані індивідуально.
2.Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам'ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.
Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).
Героїко-патріотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хронікально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну", реж. О.Довженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).
Після перемоги у війні в суспільстві з'явилися надії на демократизацію життя, на утвердження поваги до особистості, її людських та політичних прав і свобод. Натомість влада намагалася зміцнити тоталітарний режими. Були повторно репресовані люди, які вже вийшли з місць позбавлення волі, військові, що потрапили до німецького полону.
У перше повоєнне десятиліття тривав ідеологічний диктат та тиск на митців. Тема війни залишалася домінуючою, але акцент робився на переможному, завершальному етапі війни, причини поразок і тяжких втрат у літературних творах не висвітлювалися. Після смерті И.Сталіна ряд письменників засудили прояви безконфліктності, тенденцій прикрашання дійсності й ілюстративності, хоча процеси оновлення в літературі й мистецтві були незначними.
Варіант №14
1-ий рівень
1. в)
2. б)
3. б)
4. в)
5. б)
2-ий рівень
1.М.Березовський
2.Малярство,архітектура,графіка,кіно
3.П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко
4.Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.
5.«Молода муза» — літературне угрупування у Львові виникло як ланка загальноєвропейського руху за оновлення літератури в 1906 році та проіснувало до 1909. До складу цього угруповання ввійшли Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький та інші.
«Українська хата» — літературно-критичний і громадсько-публіцистичний місячник національного поступово-демократичного напряму, журнал молодої інтелігенції, виходив з березня 1909 р. до вересня 1914 р. у Києві за ред. П.Богацького і М.Шаповала.
3-ій рівень
1.Освіта. Порівняно з Росією освіта в Гетьманщині досягнула високого рівня. За даними, зібраними в семи полках із десяти, у 1740-х роках існувало 866 початкових шкіл, де в обсязі трирічного курсу викладалися основи читання та письма. Ця структура різко відрізнялася від освіти на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Це й було однією з причин незначної ролі, яку відігравало Правобережжя в культурному житті України тієї доби.
Щодо середньої освіти, то Лівобережжя могло похвалитися кількома колегіями, зокрема у Чернігові, Переяславі та Харкові. Головним осередком вищої освіти була Києво-Могилянська академія, яка отримала цей статус у 1701 р. Завдяки щедрій фінансовій підтримці Мазепи вона стала одним із провідних культурних центрів православного світу. В десятиліття, що передувало Полтавській битві, в ній щороку вчилося 2 тис. студентів. Серед її викладачів були такі світила, як Йосафат Кроковський, Стефан Яворський та Феофан Прокопович. Побудована за суворими правилами 12-річна програма навчання в академії користувалася таким високим авторитетом, що російські правителі заповзято вербували її викладачів і випускників, пропонуючи їм найвищі в імперії церковні та урядові посади.
2.Для художньої культури ХХ ст. властиві відсутність єдиного мистецького стилю і панування цілого ряду течій, особливо в образотворчому мистецтві; зв’язок митців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитним війнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури, постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напряму приходить інший; поява нових видів мистецтва (кіно і телебачення), що роблять значний вплив на маси.
Модернізм – це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства ХХ століття.
У мистецтві початку ХХ ст. виникає також авангардизм (фр.avante-garde – передовий загін), що об’єднав найрадикальніші кола модерністів, що прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві.
Одним із перших напрямків модернізму на початку ХХ ст. став фовізм (фр. fauves – дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольорів, декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як напрям з’явився у 1905р., коли молоді художники (А.Матісс, А.Марке, Ж.Руо, А.Дерен) виступили з критикою натуралістичної правдоподібності класичного живопису, зокрема, імпресіонізму.
Один з найвідоміших напрямків модернізму – кубізм – з’явився у 1908 р.
Абстракціонізм набув поширення в російському та українському живописі напередодні Першої світової війни.
Одним з мистецьких напрямів початку ХХ ст. був футуризм (лат. futurum – майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину.
Сюрреалізм у культурі ХХ ст. з’явився після Першої світової війни як реакція на глибоку духовну кризу, що охопила світ в післявоєнний час.
Варіант №15
1-ий рівень
1.в)
2.б)
3.г)
4.б)
5.б)
2-ий рівень
1.С.Ейзенштейн, Л.Курбас
2.будинок страхового товариства «Дністер» (тепер поліклініка), будинок Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка (тепер корпус музичного училища), будинок для Українського педагогічного товариства (тепер корпус Львівського лісотехнічного університету), «Академічний дім» (тепер корпус Української академії друкарства).
3.Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко.
4.С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко
5.Університет складався з двох відділів (факультетів) – філософського і богословського (теологічного).
3-ій рівень
1.У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876 р., циркуляр 1881 р. Категорично заборонялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи царського уряду все ж не могли знищити глибокі українські театральні традиції.
У 1890 р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського", яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі у 1900 р. виникла об'єднана трупа корифеїв українського театру — "Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької".
Одним з найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п'єс. Серед них — "Безталанна", "Наймичка", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий" та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття.
З театром корифеїв пов'язана творчість Марії Заньковецької (справжнє прізвище — Адасовська, 1854—1934). її прирівнювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.
Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.
У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались аматорські гуртки у Коломиї, Львові, Перемишлі.
Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві "Руська бесіда". Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.
На Буковині при чернівецькій "Руській бесіді" 1869р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884р. "Руського літературно-драматичного товариства" під керівництвом С. Воробкеви-ча, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.
Творчу допомогу театрові надавав І. Франко. Свої роздуми про завдання театру він виклав у низці статей — "Руський театр у Галичині", "Наш театр" та ін.
Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність з модерністськими тенденціями Європи.
Перші спроби підготовки професійних акторів пов'язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М.Лисенка.
Творчою лабораторією став один з найкращих тогочасних театрів — театр М. Садовського: 1906 р. — у Полтаві, з 1907р. — у Києві.
М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовський запросив зі львівського українського народного театру товариства "Руська бесіда". Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.
2..Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам'ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.
Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).
Героїко-патріотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хронікально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну", реж. О.Довженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).
Варіант 16
2 рівень
Т. Шевченко.
4. контрреформація – рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник, як реакція на поширення протестантизму. Тривала з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни.
5. ВАПЛІТЕ.
3 рівень
1.
3 листопада 1937 року стало чорним днем в історії української нації. Саме в цей день радянська репресивна машина знищила сотні Геніїв Українського Народу.
Саме в цей день Українське Відродження стало – розстріляним.
Це відродження було логічним продовженням розвитку української нації, діяльності тих українських митців, що навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гiднi світового визнання. «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).
в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Основними складниками новітньої еліти її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.
Але тоталітарна система не терпить ніякої свободи. В тому числі – і свободи нації.Комуністичний терор 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, зупинив на злеті, перервав, відсунув у часі на десятиліття розвиток української культури, літератури, розвиток української нації, як цілісного організму. Значна частина української інтелігенції, молодих талановитих письменників, поетів, діячів культури, науки та мистецтва загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах.
Так, у 1934 році, репресій зазнали 97 із 193 членів Спілки письменників України. Були заарештовані і згодом розстріляні Г. Косинка, Д. Фельківський, К. Буревій, М. Зеров, Л. Гомін.
Серйозні втрати були й серед майстрів пензля та різця. Арешту за професійні погляди зазнали В. Седлер, І. Падалка та ін.
Саме про цих людей прийнято говорити, що вони символізують «розстріляне відродження».
"На честь 20-ї річниці Великого Жовтня" у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші.
Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб предствників укрїнської інтелігенції - цвіту української нації..
2. Доба бароко в Україні припала на період, коли країна була роздерта між міцними сусідніми державами. Тому Правобережна Україна мала зразки бароко, що йшли з католицького центру світу - Риму та Польщі. Один з перших зразків бароко у Львові - Стрітенський костел босих кармеліток (1642—1644 рр.), це копія церкви Св. Сусани у Римі (арх. Карло Мадерна, 1603 рік). Але ерудиція і таланти архітекторів швидко дали змогу відійти від копіювання римських зразків і творити оригінальні споруди (костел і монастир бернардинів, Гвоздець, костел і монастир кармелітів босих, Бердичів, каплиця Параскеви П'ятниці, Підкамінь, Домініканський монастир, Богородчани, Петропавлівський костел, Кам'янець-Подільський, костел Вознесіння, Золочів та ін.)Серед найкращіх зразків бароко і костел Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці, Івано-Франковська обл, (арх. Бернард Меретин).
Особливо талановиті і оригінальні невеликі костели польського архітектора Войцеха Лєнартовича в теперішніх Новоукраїнці і Угневі, справедливо не оцінені досі. Він будував без копіювання уславлених зразків.
Надзвичайними стали і комплекси барокових будівель у Почаєві (арх. Г.Гофман) та у Кременці (Єзуїтський колегіум і костел, 1731—1743 рр., арх. П.Гіжицький).
Бароко на західних землях здебільшого церковне (костели, монастирі, каплиці). Але мало місце і світське бароко — садиба в Оброшино, палац в Ізяславі, палац греко-католицьких митрополитів в комплексі собору Св. Юра у Львові.
Чудовим зразком пізнього бароко на Правобережній Україні став костел Непорочного Зачаття Діви Марії в нинішньому селі Жданово(1786—1791 рр.),Вінницька обл, хоча в ці часи почав домінувати стиль класицизм.
Бароко на Лівобережній Україні: Ці землі межували з Диким полем, тому заселення і розбудови йшли лише в північних і центральних районах. В нинішніх Донецькій, Луганській, Херсонській, Одеській областях нема зразків архітектури бароко.
Великим бароковим центром став лише Київ, де домінувало церковне будівництво. Київ став справжнім перехрестям різноманітних впливів, що йшли від самої України(арх. Григорович-Барський, Ковнір Степан Дем'янович),Польщі, Німеччини (арх.Шедель Йоган-Ґотфрід ), Растреллі (Російська імперія). Недослідженими і зруйнованими залишились барокові польські костели Києва.
Варіант 17
2 рівень
Інтермедія, вертеп, кантата.
3 рівень
Білет 20
1 рівень
2 рівень
Вертеп, драма, інтермедія, кантата.
3 рівень
Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. Великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона Покрови Богородиці із зображенню Богдана Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Каднишевського.
Велику популярність мав за тих часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVII ст.
Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини “Козак Мамай”. Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна було побачити в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом.
Наснажене животворними визвольними ідеями звитяжного XVII ст., духовне життя українців у XVIII ст. хоч і зазнавало всіляких утисків з боку держав-колонізаторів, проте залишалося розмаїтим і доволі багатим. Найкращі здобутки українських митців XVIII ст. — архітектура бароко, картини “Козак Мамай” та ікони народних майстрів не тільки не втратили своєї мистецької вартості, а й увійшли до золотої скарбниці світової культури, навіки прославивши своїх творців і народ, що їх виплекав.
Так, велику увагу держава приділяє розвиткові освіти. Ухвалено національну програму "Освіта України в XXI ст." (1993), Закон України "Про освіту", що передбачають демократизацію, гуманітаризацію освіти, індивідуалізацію навчально-виховного процесу, безперервність освіти, варіативність навчальних програм і планів, поєднання вітчизняного і світового педагогічного досвіду, приведення освіти у відповідність до вимог сучасного інформаційного суспільства, розширення існуючої мережі навчальних закладів. Крім традиційних шкіл з'явилися альтернативні навчальні заклади (гімназії, ліцеї, коледжі, спеціалізовані школи) різних форм власності. У 2000 р. було запроваджено 12-річну тривалість навчання в середній школі, 12-бальну систему оцінювання знань, велика увага приділяється посиленню практичного спрямування освіти, використанню новітніх технологій, зокрема комп'ютерних, вивченню іноземних мов, вихованню громадянина-патріота. Мова викладання в навчальних закладах була приведена у відповідність до етнічного складу населення. За роки незалежності більшість навчальних закладів України переведена на рідну мову викладання (у 2001 р. українською мовою навчалося 67,4 % учнів).
Нині реалізується проблема входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору в рамках Болонського процесу (з 2005 р.). Визначальними критеріями в галузі освіти в рамках Болонського процесу є якість підготовки фахівців, зміцнення довіри між суб'єктами освіти, відповідність наших молодих фахівців європейському ринку праці, сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки, посилення конкурентоспроможності європейської системи освіти.
Головним науковим центром України є Академія наук, яка нині має статус національної (з 1994 р.). У 2008 р. НАН України відзначила 90-річчя від часу свого заснування. Академічні підрозділи ведуть наукові дослідження в усіх галузях сучасної науки, активно співробітничають із зарубіжними колегами. Наукові установи НАН.
У нашу культуру повертаються забуті імена - величезна культурна спадщина митців та вчених, які були репресовані в різний час або емігрували і працювали за кордоном. Сьогодні читач може познайомитися з творчістю П.Куліша, М.Костомарова, М. Драгома-нова, М.Грушевського, В.Антоновича, І.Огієнка, Д.Чижевського, В.Винниченка, Є.Маланюка, У.Самчука, І.Багряного, М.Куліша, М.Хвильового, В.Підмогильного та багатьох інших, чия наукова та творча спадщина на тривалий час була вилучена з культурного обігу. Опубліковані також твори І.Дзюби, О.Гончара, Є.Сверстюка, В.Сосюри, В.Стуса та ін, що раніше були заборонені і не друкувалися.Останнім часом зростає роль культури в суспільному житті. Про це засвідчує поява імен митців у списку "Топ-100 найвпливовіших людей України - 2009". У цьому списку зустрічаємо ім'я співака Олега Скрипки (46 місце), актора Богдана Ступки (64 місце), кінорежисера Кіри Муратової (69 місце), співака Святослава Вакарчука (77 місце), художника Іллі Чичкана (80 місце), діяча індустрії моди Ірини Данилевської (94 місце), гурт "Бумбокс" (96 місце).Тільки тепер, після здобуття незалежності, в українців з'являються справжні можливості для реалізації свого духовного потенціалу. Державна політика в галузі культури повинна сприяти цьому, адже стати рівноправним членом загальносвітового співтовариства можна лише тоді, коли цілеспрямовано буде розвиватися не лише економіка, а й культурний процес.