Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Охорона праці
Відповіді на білети
В Конституції України записано: „Кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно
обирає, або на яку вільно погоджується", „Кожен має право на належні,
безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від
визначеної законом", „Використання праці жінок і неповнолітніх на
небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється".
Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
У ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни
мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення
їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також
у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці
є Закон України „Про охорону праці", дія якого поширюється на всі
підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та
видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.
В Законі України „Про охорону праці" (ст. 4) задекларовані основні
принципи державної політики в галузі охорони праці:
— пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до
результатів виробничої діяльності підприємства;
— повна відповідальність роботодавця за створення безпечних
і нешкідливих умов праці;
— обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування
шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві
і професійних захворювань;
— використання економічних методів управління охороною праці,
проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню
безпечних і нешкідливих умов праці;
_ комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі
національних програм з цих питань та з урахуванням інших
напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі
науки і техніки та охорони навколишнього середовища;
— встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх
підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
— здійснення навчання населення, професійної підготовки
і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;
— співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями
та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті
рішень з охорони праці;
— міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання
світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення
безпеки праці.
Для реалізації цих принципів було створено Національну раду
з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України.
Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні.
Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.
Умови праці на робочому місці повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.
Усі працівники підлягають обов'язковому
соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).
Працівники, зайняті на роботах
з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються
лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними
харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на
оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення
"тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову
пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законом порядку.
Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності. У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен
бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім
того, не менше річного заробітку на кожного утриманця потерпілого,
а також на його дитину, яка народилася після його смерті. Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку.
Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому
числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних
засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги
відповідно до медичного висновку, що видається у встановленому
порядку; надає інвалідам праці, включаючи непрацюючих на
підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх
рахунок, а при можливості — за рахунок підприємства.
Відшкодування моральної шкоди проводиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної травми потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль
для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміють страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психологічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації
ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми,
інших негативних наслідків морального характеру.
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
Працівник зобов'язаний:
— знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці,
правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, користуватися засобами колективного та
індивідуального захисту;
— додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених
колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами
внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
— проходити у встановленому порядку попередні та періодичні
медичні огляди.
Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення
попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом
трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких
роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або
таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного
обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року
Для жінок трудове законодавство встановило такі норми:
— підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою
роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг;
— підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої
зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг; з підлоги — 175 кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком
тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю
і дозволяється як тимчасовий захід.
Вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження. . Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.
На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 після пологів). Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та
пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана
відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років.
Час цих відпусток зараховується як в загальний, так і в безперервний
стаж роботи і в стаж за спеціальністю
для підлітків:
|
Календарний вік |
Граничні норми ваги вантажу кг |
|||
|
Короткочасна робота |
Тривала робота |
|||
|
юнаки |
дівчата |
юнаки |
дівчата |
|
|
14 |
5 |
2,5 |
----------------- |
----------------- |
|
15 |
12 |
6 |
8,4 |
4,2 |
|
16 |
14 |
7 |
11,2 |
5,6 |
|
17 |
16 |
8 |
12,6 |
6,3 |
Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцять
років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які
досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що
його замінює. Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. . Усі особи, які не досягнули
вісімнадцять, років приймаються на роботу лише після попереднього
медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку
підлягають обов'язковому медичному огляду. Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних — 24-годинний. Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання, в будь-яку іншу пору року. Тривалість такої відпустки один календарний місяць. Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх.
Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) — це
правила , стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи,
яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.
Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону
праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого
поширюється на всі підприємства, установи, організації народного
господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності
та форм власності.
Державний галузевий нормативний акт про охорону праці —
це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи
і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної
галузі.
Види державних нормативних актів про охорону праці:
Правила — 1
ГОСТи — 2
Норми — З
Положення, статути — 4
Інструкції, керівництва,вказівки — 5
Рекомендації, вимоги — 6
Технічні умови безпеки — 7
Переліки, інші — 8
Необхідно зазначити, що Держнагляд охорони праці підготував
і видав окремою книжкою державний реєстр нормативних актів про
охорону праці, який містить перелік правил, норм, стандартів та інших документів з питань охорони праці.
Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів
підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими
обов'язками.
Служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці
у всіх структурних підрозділах та службах підприємства.
Громадський контроль здійснюється комісією з охорони праці підприємства та громадськими інспекторами з охорони праці.
Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль
проводиться на трьох рівнях. На першій ступені контролю начальник
виробничої дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором
профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій
дільниці. На другій ступені — начальник цеху спільно з громадським
інспектором та спеціалістами відповідних служб цеху (механік, електрик,
технолог) два рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно
з затвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно
із затвердженим графіком) комісія підприємства під головуванням
керівника (головного інженера) перевіряє стан охорони праці на
підприємстві. До складу комісії входять: керівник служби охорони праці,
голова комісії з охорони праці профкому, керівник медичної служби,
працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства
(технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються
в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За
результатами наради видається наказ по підприємству.
Дисциплінарна відповідальність полягає у накладанні
дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника.
Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб,
винних в порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді
грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення мають службові особи Держнагляд охорони праці. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника (підприємства). Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) через порушення покладених на них обов'язків, в тому числі, і внаслідок порушення правил охорони, праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Власник підприємства (установи) або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода
заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена ним особа. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.