Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Біблія
Бі́блія — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт — і складається з окремих книг, написаних різними авторами (після канону їх налічується 66). Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від гебрейського «berit» — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповітірозповідається про союз Бога із єврейським народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.
Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, — священною лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:
Тора) — «Вчення» або «П'ятикнижжя Мойсеєве»;
Невіім— «Пророки»; та
Кетувім— «Писання».
Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. תנ"ך), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту.
Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.
Книжки Старого Заповіту були перекладені вперше на грецьку мову за єгипетського Птоломея Філадельфа (283—247 до Р. Хр.) 72 єврейськими мудрецями, і тому цей переклад носить назву Септуаґінти — Семидесятки (Переклад семидесяти). Новий Заповітбув написаний давньогрецькою мовою. У IV столітті все Писання було перекладено на латинську (382—405) Святим Єронімом. Цей латинський переклад відомий під назвою Вульґати (найстарший друк — 1462 р. в Майнці). Сама назва Біблії означає з грецького власне — «книги» і почала прикладатися до Святого Писання тільки десь з кінця III — початку IV століть. До України Святе Письмо прийшло у X столітті у так зв. церковно-слов'янській мові, але то не була вся Біблія, а тільки Новий Заповіт, а з нього Євангелія (найстарший текст з 1092 р. переховується в Рум'янцівському музеї в Москві, далі — Бучацьке з XIV ст., переховувалася в монастирі оо. Василіян у Львові), та окремі твори Старого Заповіту (головно Псалтиря).
Першою друкованою книгою зі Святого Письма був у нас Апостол, видання Івана Федорова (Львів, 1574 р.), а першим виданням всього Святого Письма була Острозька Біблія 1581 року.
Біле біратство, або «Юсмалос».
Один з релігійних рухів в Україні. Його діяльність найбільш активно проявилась в 1990 p., що викликало широкий резонанс у засобах масової інформації.
Організаторами й лідерами Білого братства в Україні вважаються Юрій Кривоногов — інженер-кібернетик і журналістка Марія
Цвігун. Ю. Кривоногов прийняв релігійне ім'я Юоан Свамі, а М. Цвігун була проголошена живим богом і прийняла ім'я Марія Деві Христос, інші проповідники взяли біблійні імена Петра, Даниїла, Павла, Іллі.
Ґрунтовного наукового вивчення особливостей віровчення і характеру діяльності Білого братства ще не розпочато. Це обумовлено багатьма причинами, зокрема й тим, що релігійна організація свого внутрішнього життя не афішує і вважається сектою закритого типу.. Мета цієї організації полягала в тому, щоб спостерігати за розвитком людства і в критичний момент прийти йому на допомогу у справі спасіння.
Назву секти «Біле братство» деякі дослідники вважають запозиченням від зарубіжних аналогів, зокрема таких, як «Церква визначальна та пануюча», «Я існую» тощо, які дотримуються реакарнації (перевтілення), і вважаються таємними. Прихильники Білого братства твердять, що Ю. Кривоногов у минулому житті був нібито Адамом, потім богом Осірісом, а пізніше князем Володимиром. Назва «Юсмалос» є абревіатурою, що розшифровується так: ЮС — Юоан Свамі (по суті це перекручене ім'я Іоанна Богослова), МА — Марія Деві Христос (перекручене Діви Марії, матері Ісуса Христа), ЛОС — скорочення від слова «Логос», що означає вищий закон Бога. Абревіатура «Юсмалос» нібито втілює в собі ідею нової божественної Трійці. Водночас назва використовується членами секти як своєрідна мантра, містична формула, яка при неодноразовому повторенні здатна ввести віруючого в екстаз, що сприймається ним як єднання з божеством, злиття з божественною сутністю. Слід зазначити, що назва «Юсмалос» з латині перекладається як «вчення про зло».
Історія Білого братства маловідома. Вважається, що релігійна організація офіційно почала діяти в Болгарії на початку 20-х років XX ст. Тепер її центр знаходиться у Франції в м. Нант. Заснував і очолює Біле братство його лідер на ім'я Айванхов, він є автором 20 творів, де викладені основи віровчення Білого братства. Ю. Кривоногов і М. Цвігун, мабуть, запозичили основні ідеї в Айванхова.
Віровчення Білого братства, як зазначають деякі дослідники, сформувалось на основі різних релігій, зокрема буддизму, християнства, кришнаїзму, стародавньої ведичної релігії тощо. Запозичені релігійні ідеї були еклектично з'єднані і скріплені науково-подібною термінологією.
Основним у віровченні Білого братства є есхатологічні пророкування про кінець світу, який було призначено на 23 листопада 1993 р.
Теоретичною основою пророцтва є посилання на 11 главу «Одкровення Іоанна Богослова». Спираючись на біблійні тексти, лідери руху пророкують прихід до влади антихриста Емануїла. Єдиний шлях спасіння — вступити у Біле братство і отримати «фохату» від Деві Марії Христос. Віровчення Білого братства вимагає від своїх послідовників задля спасіння кинути свої сім'ї, роботу і навчання, примкнути до чернечого братства, і відправитись пропагувати нове вчення.
Основна увага послідовників Білого братства зосереджується на пропаганді свого віровчення, на читанні книги «Вчення. про фохату», що вважається своєрідною біблією юсмаліан.
Після того як діяльність Білого братства почала набувати суто антисуспільного спрямування (листопад 1993 р. у Києві), тобто апока-ліптично передрікався кінець світу, правоохоронні органи припинили діяльність братства. За вироком суду в 1995 р. керівників конфесії було засуджено до різних строків ув'язнення. Внаслідок цього діяльність Білого братства в Україні набула дещо інших форм, знизилась його активність, значно скоротилася кількість послідовників.
За характером віровчення і культу, організаційною структурою та іншими ознаками Біле братство належить до харизматичних релігійних сект, істотною ознакою якої є застосування активних форм «промивання мозгів» своїх послідовників і використання євангельської термінології в проповідях, розчиненої у сучасних науково-технічних поняттях.
. Буддизм виник понад 2,5 тис. років тому
(у VI – V ст. до Р.Х.) в Індії. Появу вчення буддизму пов'язують із іменем Шак'ямуні (мудрецем із племені шак'я) – він же Будда, він же Сіддхартха Гаутама, жив у Північній Індії за одними даними у 560 — 480 рр., за іншими у 566 – 476 або 563 – 473 рр. до Р.Х. Найістотнішим у вченні ведизму було визнання того, що людина – не просто тіло, людина є духовною істотою, ув'язненою у плоті. А тому її завдання – вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога. Стрижень змісту цієї релігії становить проповідь Будди про «чотири благородні істини», що були проголошені Буддою під деревом Бодхі (пізнання) відразу після свого «пробудження»:
Перша істина: «жити – означає страждати». Будь-яке існування є стражданням (дукха). Його неодмінно зазнає все живе. Народження, хвороба, старість, кохання, дружба, смерть – все це супроводжує страждання.
Друга істина: «є причина страждання», це наше «Ego», яке має бажання різного характеру: від прагнення жити до жадання насолод, влади, багатства тощо. А все це і призводить до дій, що і створюють карму.
Третя істина: «можна припинити страждання» шляхом вивільнення від бажань. Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, за якого будь-яке сильне почуття відсутнє.
Четверта істина стверджує: «є шлях до припинення страждань». Ним виступає благородний «восьмиступеневий шлях» або «серединний шлях», що складається із восьми сходинок.
Святим Письмом буддистів є Трипітака
Відмінності між католицизмом і протестантизмом
в католицизмі і православ'ї по-різному тлумачиться догмат сходження Святого Духа: у католиків — від Бога-Отця і Бога-Сина); у православних — від Бога-Отця.
емає згоди між католиками та православними і з питання щодо буття людей після їхньої смерті. У православ'ї — це Рай і пекло, у католицизмі — ще й чистилище
католики і православні по-різному виконують обряди своїх таїнств. Католика, у процесі хрещення, обов'язково окроплюють водою, а православного — занурюють у воду; підчас причастя католику дають попробувати прісного хліба, а православному — хліба, приготованого на дріжджах; православний сповідується перед кожним причастям, а католик — обов'язково один раз на рік; миропомазання у православ'ї відбувається після хрещення, а в католицизмі — у семи—дванадцятирічному віці.
в католицьких храмах (костьолах) богослужіння відбувається латиною
православні храми облагоджуються іконами, лампадами, свічками, а католицькі — скульптурами Ісуса Христа, Діви Марії, святих.
католики хрестяться долонею правої руки, зліва направо, а православні справа наліво, трьома пальцями
У православ'ї існують три ступені священства: диякон, священик (ієрей), архієрей.
У католицизмі священство теж троїсте: єпископ, священик (пресвітер) і диякон
Особливе місце в католицизмі посідає шанування Богородиці – Матері Ісуса Христа Діви Марії.
У католицькому духівництві існує принцип целібату – обов’язкової безшлюбності
На відміну від православних, що допускають розлучення й повторне одруження, католики вважають таїнство шлюбу непорушним.
Католики, на відміну від православних, які визнають тільки перших сім Вселенських соборів, визнають рішення XXI Вселенського собору
Греко-католицька церква: виникнення, специфіка віровчення і культу, ііснування в сучасних умовах.
Після падіння Київської держави на Заході утворюється Галицько-Волинське князівство. Князь Лев Данилович вживає заходів, спрямованих на утворення окремої Галицької митрополії. 1303 р. – заснування митрополії в Галичі. Першим галицьким митрополитом став Ніфонт. Утворення Галицької митрополії викликає незадоволення зі сторони московських князів та церкви. Галицька митрополія підтримує тісні зв’язки із Заходом і Римом, який сприяє активному релігійно-культурному розквіту. 1340 р. землі Галицького князівства окупувала Польща. Проти Галицької митрополії виступає Казимир ІІІ, польський король. 1347р. він скасовує Галицьку митрополію. 1351 р. Казимир звертається до папи Климента VI допомогти йому захопити Галичину і Східну Волинь. Війна триває до 1370 р. на початку XІV ст. польсько-латинська митрополія була сформована. З метою збереження православних традицій на українських землях митрополитом Михайлом Рогозою приймається рішення “розірвати зв’язки з грецьким патріархом” і визнати папу головою Вселенської Церкви, відмовляючись від посередництва патріархів. На початку жовтня 1596 р. відбувається Собор у Бересті (суч. Брест). Переважна більшість православних єпископів Києво-Галицької митрополії підписала 33 статті угоди з Католицькою Церквою. У 1741 р. уніатською стала Волинська (Луцька) єпархія. У першій половині XVIII ст. уся Західна Україна „була переведена на унію”.
Греко-католицизм не мав ні власної багаторічної церковної традиції, ні самостійної релігійної доктрини, його догмати були запозичені у католицизмі. Уніатська церква обґрунтовує свою ідеологію на основі томізму – релігійно-філософського вчення католицизму, визнаючи владу папи римського, “Символ віри”, зберігши лише православну обрядовість. Віровчення УГКЦ базується на спільних для християнської релігії положеннях про віру в божественну Трійцю та у незаперечну істинність Біблії. Греко-католики визнають сходження Духа Святого від Бога-Отця і Бога-Сина, зверхність римського папи як намісника Христа на землі, його непогрішність, вчення про пекло рай і чистилище, культ Діви Марії. Відносно культу греко-католики дотримуються православної практики богослужіння та обрядовості, здійснення релігійних таїнств. Богослужіння проводять церковно-слов’янською та українською мовами. Оформлення храмів – близьке до православного. Свята відзначають згідно з православним календарем. Церковні ієрархи та релігійні громади перебувають у юрисдикції Ватикану.
.
Екуменізм у християнському світі.
Екуменізм (походить від грецького “ойкумена” – “всесвіт”) виник і утвердився як особливий напрямок розвитку богословської думки у християнстві у ХХ столітті. Різні люди по-різному розуміють слово екуменізм. Власне екуменізм означає рух за зближення та об’єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що екуменізм стосується тільки християнського світу, інші – всі світові релігії.Головна ідея екуменістичного богослов”я – ідея єдності християнства. Основою зближення екуменісти бачать спільність християнської спадщини, те, що єднає, а не розділяє Церкви, а реальне подолання відчуженості між християнами – у поєднанні зусиль як у сфері соціального служіння, так і в розвитку діалогу, метою якого є вивчення й аналіз тих богословських положень, що є спільними або призвели до відчуження.Сучасний екуменізм, попри всю свою конфесіональну багатобарвність, бере свої початки у протестантських ініціативах на початку ХХ століття, які саме й привели до зародження нового богослов”я єдності.Метою сучасного екуменічного процесу є прагнення відновити спілкування у Таїнствах між роз”єднаними сьогодні християнськими Церквами, того спілкування, яким були позначені стосунки між християнськими спільнотами у перших віках їхнього спілкування.Але, не зважаючи на таку ніби благородну мету, противників екуменізму серед християн було і залишається набагато більше, ніж прибічників або тих, хто співчуває цій ідеї. Противники екуменізму стверджують, що “перегородки в Церкві”(конфесіональні) – “це стіни, що розділюють”. З іншого боку православні християни не стверджують, що тільки в їхній конфесії можливе спасіння та повнота єднання зі Святим Духом. Це підтверджується тим, що Православна Церква приймає інших християн, не перехрещуючи ]х, а членів деяких – навіть у їхньому ієрархічному сані, тобто католицький священик, який перейшов у Православ’я, не позбавляється сану, а стає православним священиком.
Ідея Бога і її еволюція.
Бог – це найдосконаліше єство, найчистіший дух, Творець неба і землі всього Всесвіту, всього видимого і невидимого світу. Обгрунтування ідеї Бога, докази його буття. Серед доказів існування Бога слід виділити:онтологічний;космологічний;телеологічний.
Онтологічний доказ обгрунтовує Ансельм Кентерберійський. За його версією Бог – це “буття в дійсності”. Якщо Бог – це щось досконале і якщо його існування досконалість то, Бог існує.
Космологічний доказ. Згідно цьому доводиться, що Бог має існувати,- тому, що Всесвіт повинен був мати свій початок і зробити це міг тільки Бог. Це судження пов’язане з переконанням: все, що виникло повинно мати якусь причину. Розробкою цього доказу займається Фома Аквінський, розробляючи “5 доказів” існування Бога.
Телеологічний доказ. Ідея про те, що порядок в навколишній природі, Всесвіті є результатом задуму і дії розумного початку.
.
Іслам зародився в Аравії
в VII столітті після Р.Х. Засновником ісламу був пророк божий Мухаммед. Мухаммед жив близько 570-632 рр. і проповідував нове навчання спочатку в Мецці, де знайшов мало послідовників, потім в Медіні. Священною книгою мусульман є Коран. Мусульманин повинен твердо вірити, що є тільки один бог – Аллах, що Мухаммед був його посланником-пророком; що в останній день миру, мертві воскреснуть і всі отримають подяки за свої справи: праведні, шануючи бога, насолоджуватимуться в раю, грішні і невірні горіти в геєні; нарешті, що існує божественне визначення, бо Аллах кожній людині наперед призначив його долю.
Символ Віри (шахада) в ісламі звучить як "Немає бога крім Бога і Мухаммед - пророк його".
Обрядові заповіді:
• вірити в те, що Аллах – єдине божество, а Мухаммед – його посланник:
обов'язкова п'ятиразова молитва (ас-салят, перс. намаз) щодня у встановлений час; обов'язкове обмивання перед молитвою. У п’ятницю відвідувати мечеть для спільної молитви усіх прихожан;
• милостиня (зак’ят) на користь бідних;
• дотримуватися посту (ас-саум). Основним та обов’язковим для усіх є піст у рамадан – дев’ятий місяць мусульманського календаря. Протягом світлого дня треба утримуватися від їжі, задоволень та розваг;
• паломництво (ал-хадж) в священне місто Мекку до головної святині ісламу – Кааби, яке правовірний мусульманин повинен по можливості зробити хоча б раз в житті.
Концепції:
Матеріалістична концепція Стверджує, що і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідомості. Марксистська концепція Це певний ступінь в розвитку матеріалістичних поглядів. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віруваннях - це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльності людей. Базується на тому, що релігія виникає від усвідомлення людиною власного безсилля перед природними та соціальними силами. Об’єктивно-ідеалістична концепція
Вихідним її принципом при поясненні релігії стало визнання наявності над істотного джерела: Бога, “абсолютна”, “світового духу”. Людина – це “творіння Боже”, яке прагне до злиття з “абсолютним”.В ідеалістичній філософії в обґрунтуванні буття Бога існують дві тенденції: - раціоналістична й ірраціоналістична. Суб’єктивно-ідеалістична концепція релігія. Шлейєрмахер:Основою релігії є почуття. Релігія – це результат суб’єктивних переживань людини. Але вона є “корисною”. Олпорт:Кожний віруючий має власну релігію. Натуралістична концепція релігії Релігія породжується внутрішніми потребами людського організму. Фрейд:Релігія – це ілюзії, що випливають з бажань людини. Релігія – нав’язливий невроз. Фрамм:Потреба в релігії через конфлікт між тілом і душею. Тіло – частина природи, розум – піднімається над природою. Пропонує релігію без Бога, у центрі якої людина. Соціологічна концепція релігії Вебер:Релігійні уявлення історично сприяли контролю над поведінкою та триманням індивідів у покорі.
Легендарні шляхи появи християнства на Україні. СВ’ЯТОАНДРІЇВСЬКА ЛЕГЕНДА. На початку нашої ери на території Східної Європи розповсюджувачем християнства був апостол Андрій Первозванний. Про це говориться у “Повісті давніх літ”. У літописі зазначається, що першу благовість християнської віри на Землю українську приніс апостол Андрій. Поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору. Цю легенду підтвердив Собор 1621р. СВ’ЯТОПАВЛІВСЬКА ЛЕГЕНДА (Болгаро-моравська). Вона подає новий шлях, так званий болгаро-моравський, яким було прийнято християнство на Україні. Нестор-літописець розповідає про християнську місію братів Кирила і Мефодія між слов’янами в Моравії. Вчителем слов’ян виступає апостол Андронік (учень св.Павла). ВІЗАНТІЙСЬКА ЛЕГЕНДА (Богородична).
Вона постала у візантійських церковних колах; у ній ідеться про “хрещення Русі” за царгородського патріарха Фотія в роках 860-их. Початки християнства на Русі мають візантійські начала, за безпосередньою дією Божої Матері.
Фактори, що сприяли поширенню християнства в Україні: христгеографія У. знаходиться на перехресті шляхів, це сприяло поширенню християнства на українських землях: з Єрусалиму, Антіохії, Константинополя. христ етнографію У. ментальні риси українського народу (кордоцентризм, антеїзм, релігійність, діалогічність) христ політика України. христ економіка України. купці грецьких колоній з берегів Чорного моря мандрували з Півдня на Північ до варягів, германські на Схід і навпаки – були не тільки посередниками обміну продуктами, але і носіями нових ідей, а саме релігійних, християнських.
Міжконфесійні конфлікти: причини і вірогідні шляхи подолання.
айбільшою проблемою життя церков в Україні є конфліктність у релігійному середовищі, що пов'язано з міжконфесійними взаєминами. Лінії протистояння у релігійному середовищі такі:
• православно-католицька - - між усіма відгалуженнями українського православ'я, з одного боку, та римо- і греко-католиками — з другого;
• міжправославна — між Українською православною церквою, яка перебуває в юрисдикції Московського патріархату, та Українською православною церквою Київського патріархату;
• внутрішні суперечності в інших конфесіях, які хоча й не набрали такої небезпечної гостроти, як у православ'ї, але істотно знижують потенціал релігійних організацій;
• зіткнення між традиційними для України релігіями та неорелігіями тощо.
Причини міжконфесійних і внутрішньоцерковних протистоянь досить глибоко коріняться в національному, релігійно-догматичному й історичному контекстах. Однак треба визнати, що вони значною мірою підсилені соціально-політичною та економічною ситуаціями в Україні. Живлять їх і нерозв'язані проблеми власності на культові споруди, боротьба за розподіл сфер впливу тощо.
Щоб запобігати конфліктам, на наш погляд, слід:
По-перше, впроваджувати органами державної влади ефективні заходи, у тому числі законодавчо, спрямовані на реальне відокремлення релігії від політики. По-друге, утверджувати серед віруючих розуміння недопустимості зіткнень на релігійному ґрунті, а в свідомості церковних ієрархів — відповідальність: християнська позиція повинна взяти гору над амбіціями. По-третє, об'єднати православ'я України, над чим необхідно творчо працювати усім миром. По-четверте, державі доцільно забезпечити відповідну правову базу, здатну створити сприятливі умови для подолання міжцерков-них суперечностей тощо.
Неорелігії в Україні
Палітра нетрадиційної релігійності у сучасній Україні дуже розмаїта. Нетрадиційні вірування особливо активно поширювались на теренах України в роки «горбачовської перебудови» і в перші роки незалежності, тобто з відродженням ролі релігії та церкви в суспільному і громадському житті нації. При цьому православна церква, а також інші традиційні церкви сприймалися певною частиною людності, зокрема молоддю, як носії офіціозу і завуальоване представництво державної влади. Певному успіху нетрадиційних релігій в Україні сприяли також їхні новизна, оригінальність вірувань, екзотичність обрядів і молитовних відправ.
I. Неохристиянські рухи на загальнохристиянській основі.
До них належать запозичені з-за кордону різноманітні міжнародні християнські місії, секти, новітні церкви (Міжнародна християнська місія, Християнська місія «Еммануїл», Армія спасіння, Лівобережна церква Христа, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Християнська церква «Калварі Чапел», Євангельська церква США, Біблійна баптистська церква, Церква скелі, Церква «Філадельфія», Вогняний кущ, Месіанська релігійна община «Дім Бога Всемогутнього», Київський християнський центр «Нове життя», Християнська церква «Хвала і поклоніння» тощо). Цей на
прям репрезентують відроджені християнські об'єднання українського походження, зокрема Спілка християнської міжконфесійної
згоди «Логос» і Собор євангельських церков. До цієї групи так само можна приєднати таке проросійське неохристиянське утворення, як Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква) або Церква Матері Божої Перетворюваної.
II. Релігії орієнталістського напряму. Вони переважно репрезентовані неоіндуїзмом («Товариство Свідомості Кришни», Місія
«Світло душі», Товариство Шрі Ауробіндо, Товариство ведичної культури, Міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія»
(Сахаджа-йога), Київський центр Шрі Чін-Моя, прихильники Саї Баби тощо) і течіями буддистського толку (дзен-буддизм,
тибетський буддизм, власне буддизм, ламаїзм).
III. Езотеричні об'єднання (Реріхівське товариство, Асоціація «Живої етики», послідовники Олени Блаватської, Данила Андреева, Олеся Бердника).
IV. Неоязичництво (РУНвіра, рідновіра, Великий вогонь).
V. Синтетичні неорелігії (Віра бахаї, Велике Біле братство, Церква об'єднання Муна).
VI. Сайєнтологічні рухи (Діанетика-фонд Хаббарда, АСТІКА, «Вогнена квітка» В. Калінаускаса, система Порфирія Іванова, різні
психотехніки), які умовно можна віднести до релігійних течій.
Особливості Київс християнства.
Універсалізм: -толерантне відношення до релігійних центрів, щодо Заходу і Сходу. -проповідниками теорії християнського універсалізму були Іларіон, Клим Смолятич. -схрещення здобутків східного варіанту християнства з західним. -від Візантії запозичили: матеріальну допомогу, що сприяло виробленню власного обряду, в основу якого покладено східний, грецький обряд, - відкинуті візантійські ідеї теократії і цезарепапізму, від заходу запозичили певні елементи обрядів, прийняли кирило-мефодіївську спадщину. Паулінізм: - ідея неподільної церкви; - єдність і рівність всіх людей у Христі. Софійний характер релігійності передбачає: -співвідношення Бога і людини; -орієнтація на людину як “міру всіх речей”; -спілкування з Богом , яке має діалогічний характер; -процес пізнання Бога пов’язується з обожненням людини; -віру як духовний шлях до Бога.Християнсько-язичницький синкретизм Завдячуючи йому, старі міфологічні уявлення були не розроблені, а напротязі декількох століть після введення християнства відчутно впливали на розвиток вітчизняної культури. В результаті, незважаючи на ортодоксальні домагання візантійського православ’я і поступове відживання старої міфологічної релігійності, в Київському християнстві складався специфічний релігійно-світоглядний ідеал, що був далекий від вихідних протоформ.
Первісні релігійні вірування...
. У ході історії у різних народів утверджувались і розвивалися відмінні релігійні системи, водночас їх еволюція підпорядковувалась певним спільним закономірностям, спільності основних форм їхньої ранньої релігійної рефлексії.Розглянемо основні первісні релігійні вірування:
Тотемізм (мовою індіанців оджибве "тотем" – "його рід") є віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вважали своїми родичами. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників. Тотем – це видимий символ єдності і солідарності первісного роду. Свої родові колективи первісні мисливці називали їх іменами.
Фетишизм- Один з різновидів анімізму – віра в духів рослин, каменів, інших неживих предметів, що надають цим предметам надприродних сил.
Анімізм (від лат. anima – душа) – це віра в існування духовних істот, душ або духів.
Магія (з грец. – чаклунство) – це сукупність обрядів та дій, пов'язаних з можливістю надприроднього впливу на оточуючий світ.
шаманізм (евенкійською мовою "шаман" – несамовитий) – це віра в особливо могутні можливості стародавніх професійних служителів культу – шаманів.
Аграрні культи – це переважно поклоніння двійникам тих факторів природи, які впливають на врожай.
. Пізні національні релігії.
Конфуціанство – є філософською, морально-етичною системою, яка набуває ознак своєрідного символу віри, перетворюючись у національну релігію китайців. Свою назву успадковує від імені засновника Конфуція (551-479 рр. до Р.Х.). Справжнє ім'я засновника – Кун-цзи (Кун - вчитель). Основна літературна збірка його творів "Луньюй" ("Бесіди та судження").
Метою людського життя має стати вдосконалення, досягнення рівня „благородного чоловіка” (цзюнь-цзи). Ця людина, за Конфуцієм, мала бути наділена двома важливими якостями: гуманністю і відчуттям обов’язку. До цих важливих якостей Конфуцій додає наступні принципи: Жень – людяність, гуманність, справедливість; Чжен – вірність; І – обов’язок; Лі – норми поведінки; Чжи – знання.
Конфуціанство стало державною релігією і продовжувало бути основним духовним вченням дві тисячі років до встановлення республіки 1912 р.
Даосизм виник у Китаї приблизно 300 р. до Р.Х. одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (604-517 рр. до Р.Х.). В перекладі Лао-цзи означає "старий філософ". Основи вчення зафіксовані у книзі «Даодецзин»( «Книзі про Шлях та Чесноту»).
Вчення Лао-цзи є глибоко філософським. Воно стосується сутності світобудови, місця людини у цьому світі. За його вченням світ був єдиним, неподільним, керувався незмінними законами. Основним таким законом був Дао. Для китайців Дао – одна з найважливіших категорій їхньої культури. Китайський термін "Дао" прийнято перекладати як "Шлях", а в широкому розумінні - "Шлях до істини".
Індуїзм виникає в кінці І тис. до Р.Х, з деякими модифікаціями продовжує панувати в Індії до наших часів. Після ведичного періоду, близько 600 р. до Р.Х., наступив період Упанішад. В цю епоху індуїзм почав поділятись на дві основні течії: народну, масову релігію та просякнуту філософією, релігію освічених верств суспільства. У священних текстах «Упанішад» релігія «Вед» переосмислювалась заново і зводилась до єдиного принципу абсолютної універсальної душі. Основним положенням цієї пантеїстичної системи є ствердження, що Всесвіт є Богом і Бог є Всесвітом. (карма, сансара)
• Індуїзм як народна релігія передбачає існування величезної кількості богів і богинь, а на практиці є багатобожжям та ідолопоклонством. Очолюють пантеон індуїзму три тісно пов’язаних між собою божества – Брахма, Вішна і Шива. Цю трійцю ще називають Тримурти. Вони утворюють органічне ціле.
• Індуїстський світогляд не виокремлює гріха і моральної провини. Гріх для індуїста — це всього лише ілюзія, як і все інше. Людина в останньому втіленні сама стає богом.
Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес, «місце створення світу».
Іудаїзм – релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II-I тисячоліть до Р.Х. у Палестині. Народ Ізраїля бере свій початок від Авраама. Сама назва Ізраїль – це друге ім’я сина Авраама Якова. Особливістю іудаїзму, яка відрізняє його від інших національних релігій, є послідовний монотеїзм. Єврейський Бог фактично не має власного імені, оскільки неможливо Абсолютне виразити якимось відносним словом. У Біблії до нього застосовуються різні імена, які фактично є виразом його різних еманацій, якостей: Яхве (той, хто дає милість), Єгова (той, що є, сущий), Саваоф (Бог воїнств).
Зороастризм - найдавніша іранська релігія (І ст. до Р.Х.). Засновник релігії - Спитама Зороастр (Заратуштра)- це іранська форма імені пророка. Бог, за вченням Зороастра, – це Мудрий Господь (Ахура-Мазда), проявляє себе у добрих вчинках, доброму слові. Прийнято звертатися до Мудрого Господа не менш 5 разів на день. Молитися можна було всюди. Збірник молитв - Молодша Авеста. Зовнішньою ознакою віруючих є носіння чорного шнура поверх білої білизни.
Синтоїзм – національна релігія Японії. У перекладі з япон¬ської мови "синто" означає "шлях богів". Синтоїстський майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі і духам конкретних предків, які живуть у храмі. У центрі культу - Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої означає "та, що освітлює небо", від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги і вдячності, а й з побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам. Також існує культ "чистоти", що розуміється і як фізична, і як духовна, з цим культом пов'язані обряди очищення.
Джайнізм – релігія, в основі якої лежить культ Джіни – боголюдини; поширена у Шрі Ланка та Індії. Виникла в Індії приблизно в VI столітті до н. е. Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»). Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень, можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса.
Сикхі́зм — релігія, заснована у Пенджабі, в північно-західній частині півострова Індостан гуру (духовним вчителем) Нанаком (1469—1539). Сикхізм — монотеїстична релігія. Бог сикхів, вахіґуру не має форми, невидимий, перебуває поза часом. Бог всюдисутній і безмежний. Сикхи вірять, що до створення світу був лише Бог та його воля. За волею Бога був створений увесь Всесвіт. Бог всюдисутній у всіх творіннях, і для духовно пробудженого він видний будь-де. Нанак стверджував, що Бога треба бачити внутрішнім зором або серцем: відданий Богу повинен медитувати з метою добитися просвітлення. Медитація на думку Нанака дозовляє спілкування між богом і людиною. Бог сикхів не має статі, хоча при перекладі може скластися уявлення про чоловічу стать. Нанак стверджував також, що Бог створив життя на багатьох світах.
Православ’я
Православ'я — один із головних (поряд із католицизмом і протестантизмом) напрямів у християнстві. Виникло після поділу християнської церкви в 1054 р. на католицьку (західну) та православну (східну) церкви.
Православне віровчення базується на двох основах: Священному писанні — Біблії та Священному преданні. В Священне писання традиційно входять: Біблія, літургійна і богослужбова діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. В Священне Предання входять житія святих, що розділяються на апостолів, пророків, мучеників, преподобних, а також праведників.
Таїнства Церкви - це священнодії, в яких під обрядами невидимо діє благодать Божа, тобто спасительна дія Святого Духа.
У Православній Церкві сім Таїнств: перше - це Таїнство Хрещення - яке є духовним народженням; друге - це Таїнство Миропомазання - під час якого людина отримує дари Святого Духа для життя духовного; третє - це Причастя - під час якого християнин під виглядом хліба і вина вкушає Істинні Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа, таким чином, єднаючись з ним; четверте -Покаяння - Таїнство примирення з Богом та відновлення благодаті Хрещення; п'яте - Священство - Таїнство, у якому обраний від народу через покладання рук єпископа отримує благодать звершувати Таїнства та богослужіння, а також духовно опікувати народ Божий; шосте - це Таїнство Шлюбу - в якому надається благословення Господнє на подружнє життя, народження та виховання дітей; і сьоме - це Таїнство Єлеєосвячення (або Соборування) - в якому по молитвам Церкви людина отримує зцілення від хвороб духовних і тілесних. Участь у Таїнствах - це участь у справжньому благодатному житті Церкви.
Невід’ємною частиною культової практики православ’я є свята. До основних відносять 12 свят:
1. Різдво Ісуса Христа (день народження Ісуса Христа);
2. Хрещення Господнє або Богоявлення (в пам'ять Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан пророком Іваном Хрестителем, 19-го січня);
3. Стрітення Господнє (представлення батьками Ісуса Христа Богові;15 лютого);
4. Благовіщення (сповіщення Діві Марії архангелом Гавриїлом про народження Сина Божого Ісуса Христа; 7 квітня);
5. Вхід Господень в Ієрусалим або Вербна неділя;
6. Великдень(Пасха, Воскресіння Ісуса Христа);
7. Вознесіння Господнє (в пам'ять про вшестя Ісуса Христа на Небо у сороковий день після Великодня);
8. Трійця або П'ятидесятниця (пам'ять про зішестя Святого Духа на Апостолів у 50-й день після воскресіння Христа).
9. Переображення Господне (перетворення Ісуса Христа в присутності апостолів на Божу подобу,19 серпня);
10. Успенія Богородиці або перша Пречиста (День смерті Діви Марії, 28-е серпня);
11. Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього (присвячений вшануванню Христа, 27 вересня);
12. Введення у храм Присвятої Богородиці (в пам'ять відвідування храму Дівою Марією, 4-е грудня);
Найважливіші положення православного віровчення (догмати) викладені в Символі Віри, прийнятому на Першому Вселенському соборі. Символ Віри складається з 12 членів. Символ Віри православ`я зобов`язує вірити в єдиного Бога, що виступає завжди в трьох іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий (Трійця). Бог-Отець вважається творцем людини, природи і ангелів. Богом-Сином вважається Ісус Христос. Бог-Дух Святий сходить тільки від Бога-Отця – це і є основна догматична відмінність православ`я від католицизму. Основні православні догмати пов`язані з вшануванням Бога-сина Ісуса Христа. Найважливішим є догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишаючись Богом, разом з тим став людиною, народившись від діви Марії. Православні вважають, що своєю смертю Ісус звільнив людство від відповідальності за первородний гріх Адама і Єви.
Протестантизм
. Основна догматика протестантизму зводиться до наступних положень:
- догмат про виправдання єдиною вірою. Ні добрі справи, ні заслуги перед Церквою не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти лише релігійна віра в спокутну жертву Христа;
- догмат про милосердя Боже. Господь, будучи турботливим і милосердним, готовий зрозуміти і простити кожного, незважаючи на ступінь гріховності;
- визнання абсолютного авторитету Біблії як єдиного джерела віри у Бога.
Протестантизм сформулював нові принципи віровчення:
1. Принцип «загального священства». Він реалізується в усуненні привілейованого становища духівництва як посередника між Богом і людьми. Протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію.
2. Принцип спрощення Церкви. У протестантизмі скасовані всі зовнішні і внутрішні прикраси й ікони, пишність богослужіння.
Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитву за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співу молитовних гімнів і читання Нового Заповіту. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян – тобто, кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників.
3. Принцип «мирського аскетизму», відповідно до якого віруючий у протестантизмі – це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про порятунок. А щоб він прийшов (а порятунок – це дар Божественної благодаті), молитва мусить бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ, оскільки за мірою такої сумлінності Бог судить про міць віри і бажання порятунку. Тобто, всі сфери життєдіяльності людини розглядаються як різноманітні форми служіння Богу.
Виокремлюють два етапи в розвитку протестантизму: перший – ранній (XVI ст.), пов'язаний із появою лютеранства, кальвінізму й англіканства, другий – пізній, або постреформаційний (кінець XIX – початок XX ст.), пов'язаний з виникненням методистів, баптистів, квакерів, мормонів, адвентистів, свідків Єгови, п'ятидесятників.
Стосовно таїнств більшість протестантів визнають лише хрещення і євхаристію. Вбрання церков спрощено, богослужіння зведено до проповідей, молитов, співу. Відкинуто поклоніння іконам, мощам, святим. Таким чином, підсумовуючи вище сказане, можемо наголосити, що протестантизм сформував нові принципи віровчення.
Зводяться вони до наступного:
1) спасіння особистою вірою;
2) священство усіх віруючих;
3) непорушний авторитет Біблії;
4) заперечення верховної влади Римського папи;
5) невизнання культу святих;
6) скасування чернецтва;
7) скорочення кількості релігійних свят;
8) церква визнає зверхність державної влади.
Три ранні напрями протестантизму – англіканство, лютеранство, кальвінізм.
Англіканство – державна церква Англії, виникла всередині ХVI ст., коли англійський король Генрі VIII, який вступив у конфлікт з папством, заклав основи самостійної національної церковної організації. Це в свою чергу свідчило, що з усіх течій протестантизму англіканство виділяється найбільшою близькістю до католицизму. Ця близкість простежується у церковній ієрархії, і існування трьох ступенів священства (диякон, священик, єпископ, крім того до перших двох ступенів стали допускати й жінок). Авторитетом є Біблія (Новий і Старий Заповіт). Англіканство визнає католицьке філіокве, заперечує зверхність папи, спасіння відбувається особистою вірою, англіканське богослужіння проводиться національною мовою, зберігаючи стару католицьку месу зі складною обрядовістю та урочистістю. Заперечується вчення про перевтілення на богослужінні хліба і вина на тіло і кров Христа, а також чистилища, безшлюбність (целібат), чернецтво.
Характерною особливості віровчення і культу є поєднання католицького догмату про спасенну місію церкви з протестантським вченням про спасіння особистою вірою.
Першим єпископом Церкви є архієпископ Кентерберійський, він же вважається фактичним главою, в той час як король – лише номінальний глава Церкви.
Лютеранство – одна з основних і найбільша за послідовниками течія протестантизму. Ця течія названа в честь її засновника Мартіна Лютера. Доктринальне положення лютеранства зафіксоване у «Книзі згоди». Лютерани, як і більшість християн, сприймають вчення про Святу Трійцю, божественну і людську природу Ісуса Христа. В лютеранській церкві, що названа так на честь засновника Мартіна Лютера, зберігся єпископат, признається 2 таїнства: хрещення та причастя, в храмах нема ікон та розп`ять. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.
Характерними особливостями віровчення і культу є:
Кальвінізм – одна з основних течій протестантизму. Виникає в 30-х роках XVI ст. у Франції. Засновник Жан Кальвін. В основі кальвіністського вчення лежить інтерпретація Біблії. Священне Писання розглядається як слово Боже. Відкинуто всі зовнішні атрибути культу – вівтар, ікони, свічки, хрест. Проповідь – центральний момент богослужіння, включає спів псалмів та молитов.
Баптизм – одна з численних течій протестантизму, яка відокремилася від кальвінізму. Засновник Джон Сміт.
Баптизм підтримує більшість основних положень ортодоксального протестантизму:
- визнають доктрину про Божественну Трійцю, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа та його другий прихід;
- віра – основний критерій спасіння;
- визнають загальне священство;
- заперечують посередництво між Богом і людиною;
- єдиним джерелом віри визнають Біблію.
П'ятидесятники – течія протестантизму, яка виникла наприкінці XIX ст. В основі вчення покладено біблійний сюжет про сходження Духа Святого на апостолів Христа. Більшість догматів є водночас елементами культу. Основна ідея – безпосереднє спілкування віруючого з Богом унаслідок хрещення Святим Духом, після чого вони одержують особливі духовні дари.
Свідки Єгови – течія пізнього протестантизму, що виникає в США, відокремившись від адвентизму наприкінці XIX ст. Її заснував Ую Руссель. 1884р. в штаті Пенсільванія було зареєстровано керівний орган нової організації – «Товариство Вартової Башти, Біблії і Брошур», яка 1931р. була перейменована в теперішню назву «Товариство Свідків Єгови».
Визнають одного Бога – Єгова. Ісус Христос є першим творінням Бога, Дух Святий не є іпостасією Бога, а розглядають його як діючу силу.
Адвентисти (в перекладі означає: пришестя). Течія протестантизму, що виникла у 30-х рр. ХІХ ст. у США. Засновник Вільям Міллер.
Переклади Біблії в Україні.
На українську землю Біблія прийшла з Візантії. В часи Київської Русі богослужбові тексти поширювалися на наших землях у перекладі старослов'янською мовою, здійсненому в IX ст. братами Кирилом та Мефодієм. У XII ст. було завершено переклад інших її частин. Незважаючи на розвиток книгодрукування, Біблію переписували в Україні до XIX ст. Таких книг існує декілька тисяч. Серед найвідоміших – Остромирове Євангеліє, Реймське Євангеліє, яке було привезене дочкою Ярослава Мудрого в Реймс для вінчання з французьким королем Генріхом І. З друкованих перекладів першим в Україні було видано стараннями І. Федорова "Львівський апостол" (1574). А "Острозьку Біблію" (1581) вважають першим церковнослов'янським перекладом. Український переклад уперше був здійснений у другій половині XIX ст., в чому неабияка заслуга Кирило-Мефодіївського братства. Над перекладом Біблії працювали П.Морочковський, М.Шашкевич, І.Нечуй-Левицький, М.Максимович. Особливо помітний доробок у цій царині П. Куліша й І.Пулюя, завдяки яким 1880 р. вийшло "Святе Письмо Нового Завіту", 1903 р. Старий Завіт, а роком пізніше – вся Біблія. Через кілька десятків років до цієї роботи взявся І. Огієнко (митрополит Іларіон), який у липні 1940р. завершив її. Повністю Біблія українською мовою була видрукувана 1962р.
.
Ранні національні релігії.
Брахманізм – прямий нащадок ведичної релігії. Але при переході від ведизму до брахманізму (приблизно Х-VІ ст. до Р.Х. суттєво змінюється характер релігії, що було пов'язане з формуванням 4-х станів (варн): брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайш’їв (землеробців, ремісників, торговців) і шудр (слуг і рабів).
Релігія Ст. Єгипту. Жителі Давнього Єгипту надавали особливого значення тому, що буде з душею після смерті людини. Життя, вважали єгиптяни, – лише тимчасове перебування на цьому світі, мить у порівнянні з вічним існуванням душі у потойбічному світі. Для потойбічного життя не тільки готували тіло померлого, перетворюючи його на мумію, а й споруджували «будинки вічності» – піраміди й гробниці. Кожне явище природи, небесне світило єгиптяни пов'язували з окремим богом. Тому вищих істот, за їхніми уявленнями, було багато. Вищі створіння повсякчас були поряд з людиною, допомагаючи або караючи.
Релігійний культ у Дворіччі. У шумеро-аккадській релігії, відповідно до анімістичних і міфологічних концепцій, склався релігійний культ з численними магічними і фетишистськими положеннями. Головним актом цього культу були жертвоприношення численним богам з безлічі приводів. Відбувались ці жертвоприношення в храмах або біля них. Вже в шумеро-аккадській релігії анімістичний пантеон містив у собі не тільки добрих, а й злих духів, яких очолювали Анунакі та Учігі, що уособлювали хвороби та всілякі лиха. Для протидії злим духам застосовувались магічні заклинання, амулети, обереги. Великого розвитку набрали обряди лікувальної, охоронної магії.
Релігія Стародавньої Греції. Олімпійський пантеон очолює "батько всіх богів і людей" Зевс, він живе на горі Олімп, усі боги цілком підлеглі йому. Всі олімпійські боги антропоморфні не тільки як загальний образ, а в деталях. Вони фізично тотожні людям, мають усі людські якості, в тому числі й негативні, які іноді ганьблять цих богів. В добу панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими богами. Головним богом був Зевс. Боги уявлялися грекам за тією чи іншою працею: Гермес і Пан пильнували отари, Афіна вирощувала маслинові дерева тощо. Тому, щоб людина могла успішно виконувати якусь справу, вважалося за потрібне піддобритися до відповідного божества принесенням у жертву плодів, молодих тварин. Згодом антропоморфні грецькі боги дедалі більше й більше набирають значення уособлення абстрактних сил природи і суспільства.
Давньоримська релігія Римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і доту, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесла, медицини, мистецтва. Вони також вірили в численних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, у духів предків, займались ворожінням і всілякими магічними діями. Спочатку боги не були персоніфіковані, а існували нечітко визначені священні духи. Із зростанням контактів з греками, старі римські боги почали ототожнюватися з грецькими. Так, Юпітер вважався тим самим божеством, що і Зевс, Марса почали асоціювати з Аресом, а Нептуна – з Посейдоном. Римські боги також набули атрибутів та міфології цих грецьких богів.
.
РЕЛІГІЯ І МЕДИЦИНА.-
Про їх співпрацю за атеїстичних часів не могло бути і мови. В давніші часи, захворівши, посилали хто за медиком, а хто за духовним
отцем, чи зібравши сили,поспішали до церкви. Кожний вірив у своє. До священика часто зверталися й тоді, коли медицина відступала.Були серед церковних людей знавці трав. Але здебільшого так повелося, що священики лікували словом, молитвами іменем Господнім. У церкві цей спосіб називається вичиткою. Під час спеціального богослужіння священик у молитвах звертається до бога з проханням відпустити гріхи людині, яка прийшла, ізцілити її.
Ісус Христос теж пройшов до нас, на землю, у людському тілі творив те, що навіть нинішній науці не під силу витлумачити. Ісус Христос лікував і окремих людей і групи.Пояснення тут просте: те, що не під силу людині, до снаги Творцеві. Ми не створили Бога, бог створив нас. А він має вплив на своє творіння і може його змінити в будь-який момент.Кожна хвороба – це наслідок гріха.Зцілювання треба починати з душі, а потім лікувати телесні захворювання. Хвороби наші – наслідок порушень духовних заповідей. Душа – це те, що підтримує в нас наше життя, дає нам силу, здоров’я. Тому, саме з неї треба починати зцілення людського тіла. Усі ми без Божого сприяння, Божої підтримки нічого зробити не можемо.Коли Ісус Христос зцілював, то запитував: чи вірує людина в те, що Він вилікує. Завдання церковних пастирів привести людину до віри. По вірі людини все вдається їй.
Роль греко-католицького духовенства в процесі збереження і відновлення духовної культури українського народу.
Весь тягар національного відродження впав на плечі греко-католицького духовенства. Прикладом цієї невтомної праці є:
1783 р. – відкривається україномовна греко-католицька Львівська духовна семінарія, яка стає центром національного відродження у Галичині.
1784 р. – відкрито Львівський університет (“всеучилище”), у якому митрополит Ангелович домігся відкриття студій для українців їхньою мовою – з богослов’я та філософії.
1789 р. – відкривається “Руський науковий інститут”.
1816 р. – перемишльський священик Іван Могильницький засновує перше в Галичині культурно-освітнє товариство під назвою “Товариство галицьких священиків греко-католицького обряду”.
1816 р. митрополитом Михайлом Левицьким створюється “Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма, освіти і культури серед вірних на основах християнської релігії”; 1821 р. видано пастирський лист кирилицею та українською мовою;
В лоні греко-католицької церкви зародилася славна “Руська Трійця” на чолі з відомим священиком, поетом Маркіяном Шашкевичем.
Протягом 1901-1944 рр. греко-католицьку церкву в Галичині очолював Андрей Шептицький – український церковний, культурно-освітній діяч. Після його смерті увесь єпископат Церкви було заарештовано радянськими органами.
Рух за незалежну українську православну церкву.
Історію української православної церкви середньовічної доби можна поділити на 3 церковно-історичні періоди:І період – VІІІ ст – Х ст (перемога християнства в південній частині Київської Держави та організація церкви).ІІ період – 1054-1303р. – від створення Київської митрополії до її розподілу на Галицьку і Києво-володимирську.ІІІ період – 1303-1458р. – від першого поділу митрополії і останнього поділу на Митрополію Київську і Московську.
За князя Ярослава Мудрого в Києві була офіційно встановлена Митрополія, підлегла Константинопольській церкві. У 1037р. в Києві з’являється перший митрополит – грек Теопемпт,. як крок до незалежності, став Київський Собор у 1147р. з висвяченням Климента Смолятича на митрополитну кафедру.
І Київський Собор мав велике значення. існують декілька (п’ять) спроб обгрунтування його проведення:
А) Політичне пояснення. Собор 1147р. повторювалися декілька разів у ХІ-ХІІ ст. В цей час руські князі вели війни з греками, а митрополити Русі, що підкорялися патріархам Візантії, могли виявити більшу вірність грекам, ніж своїм володарям.
Б) Реалістичне пояснення. Собор – це вияв особистого невдоволення Ізяслава Константинополем.
В) Націоналістичне пояснення. Собор – це змагання Української Церкви за усамостійнення її ієрархічної управи
Г) Автокефальне пояснення: Собор виявив змагання за унезалежнення Руської церкви від Візантії і встановлення власної церковної влади.
Д) Унійне пояснення: Спирається на літописний факт, що постановлення митрополита Клима Смолятича відбулося покладанням мощів св. Климента Папи Римського
Доба київського християнства закінчується двома подіями:
Монголо-татарською навалою.
Перенесення резиденції київських митрополитів на північ, що стає передумовою перетворення колишньої Київської Митрополії на Московську.
Після татаро-монгольської навали (1237-1240) і падіння Київської держави 1240р. кафедра київських митрополитів формально існує в розгромленому Києві, але місце перебування її став спочатку Володимир на Суздалі (1299р.), а пізніше Москва (з 1325р.). У 1458р. відбувається фактичний поділ Київської митрополії на дві. Люблінська унія 1569 усуває литовську владу, веде до знищення українських державних традицій. Берестейська унія православну церкву на білоруських і українських землях ставить поза законом. У 1620р. православна ієрархія на Україні була відновлена єрусалимським патріархом Феофаном, відбувається легалізація православної церкви, за допомогою братств і запорізького козацтва. Митрополитом Київським обрано Іова Борецького. Легалізацію вдалося здійснити завдяки рішучим домаганням козацтва лише тоді, коли новим митрополитом Київським став Петро Могила.
Релігія в системі духовної культури людства.
Релігійні погляди, уявлення, почуття мають специфічний спосіб буття і формування – культову практику. Культ (від лат. cultus – догляд, поклоніння) як один із основних елементів релігійного комплексу – система дій і засобів впливу на надприродне. Тому релігійний культ називають мовою релігії, де предмети дії, слова мають символічне значення. Культові дії – це конкретні акти релігійної активності віруючих, засобами реалізації якої є релігійні богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Культова діяльність неодмінно потребує й специфічного предметного забезпечення: культової будівлі, культових предметів, наприклад, у християнстві священницького облачення (одягу), хрестів, свічок, ікон, посуду тощо, релігійного мистецтва – архітектури, малярства, скульптури, музики, які в єдності формують специфічну ауру духовного простору.
Сутність релігії полягає у тому,що релігія є складним духовним феноменом, який не лише виражає віру людини в існування надприродного начала, Бога, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним і суттєвим чинником її духовного зростання.Структура релігії:* релігійна свідомість, яка може бути повсякденним (особисте відношення) і концептуальним (вчення про Бога, норми способу життя і т. п.), * релігійна діяльність, яка поділяється на культову і внекультовая, * релігійні відносини (культові, внекультовая), * релігійні організації.
.Співвідношення релігії з філософією і наукою.
Якщо говорити про стосунки філософії і релігії, то слід зупинитися на такому її напрямі, як релігійна філософія, для якої головною проблемою є проблема людського буття. Філософія релігії вивчає: сутність й природу релігії, тлумачить основні ідеї та принципи, на яких вона заснована (основна причина існування світу, можливість безсмертя людської душі, співвідношення душі і тіла). філософія релігії претендує на виключно раціональне трактування феномена релігії. поява філософії релігії як спеціальної предметної галузі філософського знання відбувається у ХVII-XVIII ст. завдяки працям філософів Б.Спінози, Д.Юма, П.Гольбаха, І.Канта, Ф.Шеллінга.
У процесі історії взаємозв'язки науки і релігії характеризувалися як гострими, нерідко трагічними конфліктами, так і спробами примирити науку й релігію. У боротьбі з теологією наука завоювала собі право на незалежне від релігії існування. Відбулося розмежування сфер релігійної віри і наукового пізнання — наука, пізнаючи навколишній світ, використовує власні методи і відповідно до принципів наукового мислення пояснює його на основі внутрішніх закономірностей розвитку. Зберігаються розбіжності між наукою і релігією у поглядах на істину. їх суттєві ознаки такі:
Як наука, так і релігія пропонують людині певний вибір положень, кожне з яких видається за істинне. Вивчаючи дійсність, наука формує свої положення у вигляді гіпотез, теорій і законів.
. Істинність наукових положень підтверджується чуттєвим сприйняттям, раціональним аналізом, перевіркою на практиці.
. Наукові положення сприймаються і засвоюються людиною завдяки їх переконливості, доказовості, доступності для вивчення, перевірки на практиці.
Специфіка національних релігій.
Національні релігії поділяють на ранні та пізні. Ранні національні релігії — це такі релігійш вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству. Зазначимо такі основні риси ранніх національних релігій.
Відсторонення від офіційного культу низів суспільства.Порівняна маложивучість. Суворий політеїзм.Зародження вчення про загробну (посмертну) віддяку,Обов'язковість і складність жертвоприношень Історичним грунтом виникнення пізніх національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігії в ролі засобів втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. В більшості випадків суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні форми проявів даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що вона рано втратила свою національну державність і на тривалий час потрапила до чужоземців-завойовни-ків- За цих умов національна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для ранніх національних релігій функцію теологічного протистояння верхів низам.
Специфіка світових релігій:
- у світових релігіях у найповнішому і завершеному вигляді присутній монотеїзм;
- остаточно складається єдина, цілісна система догматів віровчення;
з появою світових релігій уявлення про «інший світ» змінюється на «ідею тілесного воскресіння райського блаженства»;
світові релігії наднаціональні.
Міжетнічний, космополітичний характер. Вони гарантують спасіння незалежно від того, до якого етносу належить її сповідник.
На перших етапах свого становлення вони не прагнуть до своєї специфічної обрядовості, тому що обрядові форми заважають спілкуватися з іновірцями. Лише через кілька століть після своєї появи світові релігії почали „обростати" власною обрядовістю (в. Християнстві з IV століття).
Визнання рівності перед Богом всіх людей незалежно від їх соціального стану.
Вони актуалізують вчення про спасіння. Ідеали кращого життя переносяться із Землі на небо, в потойбіччя. їх засновники приходять до людей як спасителі і як вісники благодаті для всього людства.
Отже, світові релігії служать засобом віросповідного зв'язку людей, незалежно від їхньої етнічної, мовної, соціальної, політичної самоідентифікації. За конкретних історичних умов в тій чи іншій країні вони можуть набирати етнічних, рис.
Структура і зміст Біблії. Старий Завіт написано в дохристиянські часи давньоєврейською мовою, пізніше перекладено грецькою мовою (перший переклад). Створювався з XІІ ст. по 60-ті роки II ст. до Р.Х., займає 4/5 усього тексту Біблії. Танах написаний давньоєврейською мовою і визнаний іудаїзмом. Він скл з 39 книг, об'єднаних у 3 групи, відображено космогонічні уявлення давніх євреїв про створення світу і людину, вигнання людини з раю, всесвітній потоп, початок історії єврейського народу, містить вчення про месію. Старий Завіт Палестинського канону нараховує 50 книг (39 канонічні). Новий Завіт було написано давньогрецькою мовою протягом І-II ст. після Р.Х, скл з 4 Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Івана), в яких розповідається про непорочне зачаття, прихід Спасителя – Ісуса Христа, його життя, смерть і воскресіння. 325р. - на Нікейському Соборі були відібрані і канонізовані ці 4 Євангелії. Аналізуючи зміст всіх чотирьох Євангелій, можна побачити різне уособлення Ісуса. За Матвієм Ісус – Месія, за Марком Ісус – слуга Бога, за Лукою – це вдосконалена Богом людина, Іван підкреслює Божественну природу Ісуса Христа. Серед чотирьох Євангелій розрізняють синоптичну та несиноптичну. У ІV ст. обидва Заповіти переклав латиною блаженний Ієронім.
Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.
Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.
1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об’єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.
2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.
3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.
4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об’єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.
5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.
6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.
7) Езотеричні об’єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об’єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.
Сучасне релігійне життя людства пов'язане не лише з відомими традиційними релігіями — християнством, ісламом, буддизмом, а й з новими релігійними вченнями та культами, що стають чинником духовного життя суспільства. Нові нетрадиційні релігії — специфічна форма релігійних вірувань, своєрідний тип організації. В них, як правило, не розроблена система віровчення і культу. Побудова релігійних громад має жорстку структуру, на чолі якої знаходиться харизматичний лідер, який має необмежену владу. Вони негативно ставляться до загальнолюдських моральних і соціальних цінностей, перебувають в опозиції щодо офіційних релігій. Релігійні громади ведуть, в основному, замкнений спосіб життя, їх члени легко піддаються сугестії. Культ у релігійних громадах має колективний характер, активно використовується «техніка» психологічних маніпуляцій, психотерапія. Особлива увага приділяється новооберненим — прозелітам (особам, що прийняли нове віросповідання), яких не залишають без опіки ні вдень, ні вночі, намагаються швидко пристосувати їх до «нового» способу життя в релігійній групі.
Масова поява і стрімке поширення нових релігійних течій припадає на 60—70-ті роки XX ст. — період так званого релігійного буму. Батьківщиною більшості нетрадиційних течій вважаються США, звідки вони почали поширюватись в Європі, Азії і Латинській Америці. їх об'єднання діяли під різними назвами: «нетрадиційні релігії», «релігії Нового віку», «неканонічні вірування», «альтернативні культи», «молодіжні релігії», «східні культи» тощо. В цей період західні країни переживали кризу традиційних соціальних цінностей і панівної релігійної ідеології.
Глибокої кризи зазнала християнська релігійна свідомість, яка не змогла адекватно відповісти на зміни у суспільному житті, пояснити природних і суспільних катаклізмів. Традиційні релігії, що злились з суспільними структурами країн Заходу, несли відповідальність за соціальні катаклізми. Розчарування в офіційних цінностях споживацького технократичного суспільства, почуття самотності, втрата життєвої перспективи — все це стало соціально-психологічною причиною пошуку нової системи цінностей, нових життєво важливих суспільних ідеалів, іншого способу життя. Лідери нових релігійних рухів вчасно відчували перепади в суспільних настроях і вміло реагували на них. Вони різко викривали вади цього «гріховного» світу, вдало рекламували себе як унікальних спасителів, оповісників вищої божественної мудрості і моралі.
У науковій літературі питання про причини появи нетрадиційних релігій і культів висвітлено неоднозначно, оскільки воно виявилось досить складним. Деякі автори причину появи нових релігій пов'язують з наявністю глобальних проблем людства. До таких проблем належать економічні кризи, соціальні катаклізми, руйнування природи, загроза термоядерної війни, різні воєнні конфлікти тощо. Врешті-решт саме ці явища є причиною негативних суспільних настроїв, формують почуття песимізму, втрати перспективи у житті. Не останню роль у цьому процесі відіграє, на думку окремих вчених, криза ідей гуманізму і цінностей духовної культури, яка істотно зачепила більшість населення.
Теологічні теорії походження релігії
Традиціоналістична теорія.Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив першим людям сам Бог безпосередньо. В християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей, Адама і Єви, в раю з Богом, а також надприродні контакти з Богом Моісея та інших біблійских персонажів. Цей варіант традиціоналізму відкидає будь-які звернення до будь-якої аргументації, тим більше наукового характеру. Він грунтується дише на беззастережній вірі.
Теїстична теорія.Ця теорія походження релігії з суті самого теїзму. Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові кінчених речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище і людини, і природи; тобто надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями і існує попереду всього і є джерелом всього, отже і релігії. Існує ряд варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному — релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного "розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога.
Наукові теорії походження релігії.Розвиток науки і культури, поглиблення досліджень в галузі вивчення людини і суспільства дали поштовх розвитку релігієзнавства.
Теїзм -визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище людини і природи, тобто, надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями й існує попереду всього і є джерелом всього, отже, і релігії. Існують різні напрями теїзму:монотеїзм: єдинобожжя, віра в одного Бога,політеїзм: багатобожжя, віра в багатьох богів, які, в основному, усвідомлюються в якості внутрішньо-світових сил,генотеїзм й монолатрія: багатобожжя, віра в багатьох богів, але я поклоняюся тільки одному.Теїстичними релігіями є, зокрема, християнство, іслам, індуїзм та юдаїзм.Деї́зм— віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність.Деїзм пов'язаний з визнанням Бога-творця, поняття про якого акумулює в собі ідею креаціонізму. Ця ідея заснована на відчуженні, абсолютизації і обожненні могутньої творчої активності людини. В ідеалістичній формі вона ввела у філософію незнаного в часи античності суб’єкта, який творить і пізнає світ.Родоначальником деїзму вважається лорд Герберт Чербері (1583—1648). Найбільшого розквіту деїзм досяг в епоху Просвітництва. Великий внесок у розповсюдження деїзму вніс орден ілюмінатів.Атеїзм- світогляд, вчення про життя, філософське вчення, однією з основ якого є заперечення існування будь-яких богів духів, інші «нематеріальні» істоти тощо. Атеїзм протиставляється і багатобожжю і єдинобожжю, тобто теїзму.Поняття «атеїзм» з'явилося в часи Середньовіччя, як зневажливий епітет, що застосовувався у відношенні до людини або вчення, що знаходилися у конфлікті з поширеним тоді християнським єдинобожжям.[7] І лише пізніше це слово почало означати певну філософську позицію. З розповсюдженням свободи переконань, свободи думки, наукового скептицизму та критики релігії, цей термін почав набувати конкретнішого значення і почав використовуватися атеїстами для самовизначення.Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.
Українське суспільство справедливо вважається одним із найбільш релігійних з поміж інших країн Європи. Відповідно до соціологічних досліджень близько 90 % українців вважають себе віруючими людьми, ототожнюючи себе з тією чи іншою конфесією або залишаючись позаконфесійними.Європейський досвід свідчить, що відмова держави забезпечувати рівні можливості для представників різних релігійних спільнот у результаті призводить до нехтування об’єднавчим потенціалом конфесійного багатоманіття, а натомість несе у собі ризики ескалації міжконфесійної ворожнечі, непорозуміння та зрештою може кинути суспільство у відкрите протистояння на релігійному ґрунті.За останні п'ятнадцять років в Україні було віднайдено крихкий баланс міжконфесійного порозуміння, який дозволив перейти від відкритого протистояння прихильників різних релігійних об’єднань до толерантного співжиття та, навіть, співробітництва у спільних питаннях державно-конфесійних відносин, соціального служіння, освітньо-виховної діяльності та захисту суспільної моралі.У значній мірі цьому сприяв чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» 1991 року, який створив належні демократичні умови для вільного розвитку мережі релігійних організацій та сприяє міжконфесійному миру, та Конституція України прийнята у 1996 році. Не менш важливу роль у цьому також зіграла та продовжує відігравати Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка у якості міжконфесійного консультативно-дорадчого органу є майданчиком для порозуміння представників 18 конфесійних напрямків, які представляють понад 95 % релігійної мережі України.За період незалежності України для утвердження в суспільстві релігійної свободи та принципів толерантності, рівності та взаємоповаги важливе значення мали зустрічі керівництва держави з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Такі зустрічі завжди були плідними, а тому набули традиційного і регулярного характеру.
23 квітня 1991 – Закон УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації».
28.06.1996 р. Стаття 35 Конституції України говорить: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти – одноосібно чи колективно – релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, воно повинно бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. “
У статті 24 записано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних або інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками ».
Філософія релігії — наука і навчальна дисципліна релігійного циклу, яка займається філософською інтерпретацією релігії. Філософія релігії в широкому сенсі існує стільки, скільки існує і філософія в цілому як частина духовної культури. Філософія релігії у вузькому сенсі — автономне філософське міркування про Бога/божества і релігії Це зближує філософію релігії з історією філософії.Форми філософії релігії:Філософське релігієзнавство. Головне завдання — філософське осмислення феномену релігії, релігійного відношення людини до дійсності, в першу чергу, до божественної реальності, проблеми гносеології та релігійної мови (суб'єктивна сторона релігійного життя).Філософська теологія. Головне завдання — філософсько-релігійні концепції буття віруючого і витікаючі з цього контексту проблеми свободи волі, необхідності і випадковості, суті й існування, атрибутів Бога та ін. (онтологічна сторона). Релігієзнавство - комплекс наукових академічних (теоретичних, дослідницьких та навчальних) дисциплін, що вивчають суспільно природу релігії - її історію, розвиток та місце в культурі та соціумі, типологію та таке інше.Як галузь гуманітарного знання релігієзнавство виникло в Європі у другій половині 19 століття. Галузі релігієзнавчої науки: “Філософія релігії” “Соціологія релігії” “Психологія релігії” “Історія релігії”
.Функції релігії:
* Світоглядна - релігія, за твердженнями віруючих, наповнює їх життя якимсь особливим значенням і сенсом.
* Компенсаторна, або втішна, психотерапевтична, також пов'язана з її світоглядної функцією і обрядової частиною: суть її полягає в можливості релігії відшкодовувати, компенсувати людині її залежність від природних і соціальних катаклізмів, видаляти відчуття власного безсилля, важкі переживання особистих невдач, образ і тяжкості буття , страх перед смертю.
* Комунікативна - спілкування віруючих між собою, «спілкування» з богами, ангелами (духами), душами померлих, святими, які виступають як ідеальні посередники у повсякденному побутовому житті і в спілкуванні між людьми. Спілкування здійснюється, в тому числі, і в обрядовій діяльності.
* Регулятивна - усвідомлення індивідом змісту певних ціннісних установок і моральних норм, які виробляються в кожній релігійній традиції і виступають своєрідною програмою поведінки людей.
* Інтегративна - дозволяє людям усвідомлювати себе як єдину релігійну спільність, скріплену загальними цінностями та цілями, дає людині можливість самовизначитися в суспільній системі, в якій є такі ж погляди, цінності та вірування.
* Політична - лідери різних спільнот та держав використовують релігію для пояснення своїх дій, згуртування або поділу людей за релігійну приналежність в політичних цілях.
* Культурна - релігія впливає на поширення культури групи-носія (писемність, іконопис, музика, етикет, мораль, філософія і т. п.)
* Дезінтегруються - релігія може бути використана для роз'єднання людей, для розпалювання ворожнечі і навіть війн між різними релігіями та віросповіданнями, а також всередині самої релігійної групи. Дезинтегрирующей властивість релігії часто поширюється послідовниками, своєрідно трактують заповіді своєї релігії.
Християнство
Христия́нство — один з напрямків єдинобожжя, який разом з іудаїзмом та ісламом входить в групуавраамічних релігій. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам і іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.
Християнство зародилося на Сході Римської імперії (території сучасного Ізраїлю)(в Палестині) в I ст. н. е. Засновником вважається Ісус Христос. В наш час християнство є одним з найпоширеніших у світі віровчень — його притримуються більше чверті людства. Християнство займає перше місце в світі за географічним розповсюдженням, тобто майже в кожній країні світу є хоча б одна християнська громада.
Христия́нство — є віровченням про єдиного Всезнаючого, Всюдисущого та вічного Бога, Творця неба і землі у трьох його найважливіших проявах— Господа Вседержителя (Бога-Отця), єдинородного несотворенного Сина — Господа Ісуса Христа (Бога-Сина, святу Істину, святе Боже Слово), та Животворчу Божу Благодать (Бога-Духа Святого), що говорив через пророків, Їх Єдину Волю та Сутність у Святій Трійці. Центральне місце в християнстві займає втілення та зшестя на землю Сина Божого з метою спасіння людства від гріха жертівнимРозп'яттям на Голгофі, Його Воскресіння, Вознесіння на Небо та Друге Пришестя судити усіх живих та мертвих людей. Християнство визнає існування світу видимого і світу невидимого (світу духовного), безсмертної людської душі та ангелів), визначає природу людини — їїсотворення, гріхопадіння (перворідний гріх) та Викуплення Христом, її майбутню долю — воскресіння мертвих і страшний суд, її вічне блаженство (рай) або вічне прокляття (пекло). Віруючі послідовники цих догматів звуться християнами, беруть участь в видимому поклонінні Христу в церквах (місцях особливої присутності Бога) і духовному служінні цьому Богові через сповнення Його настанов, покаяння у випадку їх порушення, регулярно спілкуються з Ним через молитву. Сотні християн покидають світське життя і віддаляються в монастирі чи скити (див.ченці), щоби повністю посвятити себе служінню та хвалінню Христа. Християнство вчить, що метою людського життя є освячення людини, повернення до первинної природи, через обоження (грец. theosis) людини через причастя в Бозі Христі, завдяки Його Викупительній Самопожертві за людські гріхи. Особи, що досягли такого освячення, часто через мучеництво на взірець Христа і визначилися найвищими чеснотами християнської побожности, прославившись чудами, шануються у традиційному християнстві як святі.
. Хрещення України-Руси. Україна-Русь “хрестилась” неодноразово. князі, які очолювали державу, мали причетність до християнського світу. Кий був охрещеним, але це було приватною справою і не позначалось на процесі християнізації його співвітчизників. За Аскольда іде розповсюдження християнства серед купців у VIII-X ст, перший офіційний акт введення християнства в Київський державі 860 р. Олег 882р. захоплює Київ, відновлює поганство, але протягом свого життя еволюціонізує до християнства. Ігор сприяє дуалістичному, двовірному релігійному життю. Толерантно ставиться до християнства. Ольга приймає християнство 954р. Св’ятослав відмовляється від християнства. Відновлює поганство. З Володимиром пов’язується завершальний етап християнізації України-Русі. Хрещення киян відбувалося 14 серпня 988р. Християнство як державна релігія Київської Русі остаточно було затверджено силою державної влади у 988-991р. Датою хрещення Володимира був 987р. Версії прийняття Володимиром христ віри: 1) богословська (Володимира вело Боже проведіння) 2) виходила з примітивності язичницьких звичаїв та обрядів й естетичної привабливості православної літургії («Повість давніх літ»). 3) різноманітні впливи на свідомість майбутнього князя. (діяльність апостола Андрія Первозванного, хрещення княгині Ольги, вплив майбутньої дружини Анни). Основна причина – невідповідність старих язичницьких поглядів інтересам панівної верстви. Церква у Візантії, яка існувала в умовах централізованої держави, проповідувала єднання церкви і влади. Такі особливості взаємовідносин відповідали й особливостям давньоруського суспільства.