Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
БЮДЖЕТ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА
|
[1] ЗМІСТ [1.1] 1. Економічна сутність і призначення бюджету [1.2] 2. Склад доходів і видатків бюджету [2] 3. Бюджетна система та принципи її побудови [3] Список використаної літератури |
Державний бюджет починає функціонувати майже з виникненням держави. Уперше появу бюджету та процес його затвердження можемо спостерігати у Великій Британії. Слово бюджет запозичене з англійської (budget), що перекладається як "шкіряний мішок, торба, гаманець". Наприкінці XIX — на початку XX ст. бюджетні відносини фактично вирізнялися в окремих галузях науки та практичної діяльності.
Бюджет — фінансові відносини держави з суб'єктами господарювання, а також населенням згідно з формуванням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів з метою забезпечення функцій держави, передбачених у Конституції. За допомогою державного бюджету держава організовує перерозподіл створеного національного доходу між виробничими і невиробничими сферами, галузями і регіонами держави.
За формою державний бюджет є розписом доходів і видатків держави на визначений термін (як правило на рік), затверджений у законодавчому порядку.
За рахунок доходів шляхом установлення норми податків, зборів, відрахувань формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються державне управління, економічні та соціальні потреби членів суспільства. Державний бюджет виконує такі функції:
— акумулює кошти, необхідні для фінансування державних заходів;
— перерозподіляє валовий внутрішній продукт з метою забезпечення соціальної справедливості;
— держава впливає на економічні, соціальні, національні та регіональні процеси;
— макроекономічна стабілізація й економічне зростання.
На формування і використання бюджету впливає низка факторів, які можна поділити на політичні, економічні та соціальні.
Політичні фактори відображають політичну ситуацію в країні, що може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів. До них належать адміністративна та регіональна структури управління державою, виконання нею регулювальної, оборонної та правозахисної функцій держави, політична стабільність у суспільстві.
Економічні фактори пов'язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в державі. До них належать обсяги вироблених ВВП і національного доходу, економічне зростання або зменшення обсягу виробництва, рівень розвитку економіки країни, продуктивність суспільної праці, пріоритетні напрями виконання державою економічних і соціальних завдань, рівень інфляції та рівень безробіття в країні, модель податкової політики, рівень НТП, масштаби структурних зрушень в економічних і галузевих пропорціях розвитку, методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.
Соціальні фактори формування та використання бюджету зумовлені соціальними та демографічними обставинами, зокрема, це соціальний захист і соціальне забезпечення населення, обсяг фінансових коштів, спрямованих на освіту й охорону здоров'я, обсяг реальних доходів населення, розмір мінімальної заробітної плати та споживчого кошика, природний приріст (скорочення) населення та міграційний приріст (зменшення) населення.
Кошти, сконцентровані в бюджеті, є елементом регулювання, стимулювання і гарантії фінансової системи держави, створення сприятливого фінансового середовища з метою швидкого розвитку ринкових відносин.
На період трансформації економіки бюджету держави належатиме вирішальна роль в інвестуванні економіки. На сучасному етапі розвитку потребують державної фінансової підтримки заходи зі здійснення комплексної політики енергозбереження. Це зумовлено тим, що енергоспоживання в Україні на душу населення є значно більшим, ніж в економічно розвинутих країнах. Бюджетна підтримка повинна спрямовуватися на розвиток сучасного високотехнологічного виробництва у машинобудуванні, легкої, харчової, фармацевтичної промисловостей, розвиток транспортних магістралей тощо.
Важливим напрямом бюджетної політики вважається фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу, а саме:
1) підтримка виробництва продукції тваринництва, меліорації й охорони земель, лісовідновлення, охорони водних ресурсів, наукових досліджень, розвиток соціальної сфери на селі тощо;
2) здійснення цінової політики з метою досягнення паритетності товарообміну між продукцією підприємств сільського господарства та іншими галузями економіки;
3) перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції для захисту вітчизняного ринку;
4) використання іноземних кредитів на розвиток нових технологій, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств тощо.
Складовою бюджету є фінансування державного управління, національної оборони та правоохоронної діяльності, а також фінансове забезпечення і фінансування розвитку освіти закладів науки і культури.
Важливе завдання бюджету держави полягає у фінансуванні соціального забезпечення та соціальному захисті населення. Це пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх та молоді; фінансування утримання будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів, державна допомога малозабезпеченим сім'ям, житлові субсидії населенню тощо.
Обсяг коштів, спрямованих на соціальне забезпечення та соціальний захист населення, залежить від фінансових можливостей держави, що визначаються обсягом ВВП і науково обґрунтованим обсягом фонду споживання.
Доходи бюджету — частинка централізованих ресурсів, що використовуються з метою виконання відповідних функцій держави.
В Україні, згідно з Бюджетним кодексом, доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) офіційні трансферти.
1. Податкові надходження — це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.
Принципи структури податкової системи України, її склад визначено у Законі України "Про систему оподаткування в Україні" від 1997 р. із подальшими змінами й доповненнями. Платниками податків і зборів є юридичні й фізичні особи, на яких відповідно до законів України, покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Податкові надходження в Україну поділяються на шість груп:
1) податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств. За обсягом надходжень податок на фізичних осіб посідає друге місце серед усіх податків і має чітку тенденцію до збільшення (15 % від доходу фізичної особи). Він займає в доходах зведеного бюджету майже 18 %. Податок на прибуток підприємств — один із найважливіших податків, займає в доходах зведеного бюджету приблизно 14 %;
2) внутрішні податки на товари та послуги: податок на додану вартість; акцизний збір; плата за ліцензії на певні види господарської діяльності; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Податок на додану вартість (ПДВ) — найбільший за обсягом непрямий податок, сплачується до бюджету на кожному етапі пересування товару від виробництва до споживання. Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації продукції, робіт, надання послуг. ПДВ включається в ціни товарів та послуг за ставкою 20 % до оподаткованого обороту. Частка ПДВ у зведеному бюджеті становить 23 %.
Акцизний збір належить до непрямих податків і встановлюється на високорентабельні та монопольні товари та включається до ціни цих товарів.
Перелік підакцизних товарів (послуг) і ставки встановлює Верховна Рада України. З метою впорядкування організації підприємництва законодавчо визначена плата за ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Перелік органів, яким надається право на видачу ліцензії, затверджує Кабінет Міністрів України, а правила й умови ліцензування визначає Ліцензійна палата України.
До складу податкових надходжень цієї групи входить також плата за торговий патент на деякі види торговельної підприємницької діяльності;
3) податки на власність. До них належить: податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Ставки податку визначені для кожної відповідної групи транспортних засобів;
4) збори за спеціальне використання природних ресурсів. У цій групі податкових надходжень вирізняють збори за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, спеціальне використання водних ресурсів, геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, платежі за користування надрами, плату за землю, плату за використання інших природних ресурсів;
5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції. До їх складу входять ввізне і вивізне мито на товари й інші предмети, які перевозять через митний кордон України, кошти, отримані за вчинення консульських дій та інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності;
6) інші податки об'єднують групи місцевих фінансових податків і зборів, сільськогосподарський податок, єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
2. Неподаткові надходження залежно від методів мобілізації об'єднуються у п'ять груп:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження;
5) власні надходження бюджетних установ.
До першої групи неподаткових надходжень належать надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; рентна плата за транспортування трубопровідним транспортом територією України природного газу, нафти, аміаку, за перебування Чорноморського флоту Росії на території України та ін.
До складу другої групи входять плата за утримання дітей у школах-інтернатах, державне мито, митні збори, плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, плата за оренду майна, що перебуває в державній або комунальній власності.
Третя група неподаткових надходжень — надходження від штрафів, санкцій за порушення стандартів щодо якості продукції, за порушення правил пожежної безпеки та ін.
До четвертої групи належать надходження коштів від реалізації конфіскованого майна, суми кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, у яких термін позовної давності минув, надходження коштів від реалізації надлишкового майна Збройних сил України.
До складу власних надходжень бюджетних установ входять доходи за підготовку, перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами; плата за медичні послуги, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів, підприємств, доходи від концертної діяльності, вхідна плата в музеї, на виставки, плата студентів за проживання у гуртожитку при вищих і середніх спеціальних навчальних закладах тощо.
3. Доходи від операції з капіталом. Ці доходи мобілізуються неподатковим методом і серед них вирізняють такі групи надходжень:
а) надходження від продажу основного капіталу (кошти від реалізації безгосподарного), майна, валютних цінностей, скарбів, надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та ін.;
б) надходження від реалізації державних запасів товарів, до яких належать надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву і озброєння матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;
в) надходження від продажу землі та нематеріальних активів. Продаж земляних ділянок здійснюється згідно із Земельним кодексом України. Передбачається що, 10 % коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення зараховується до державного бюджету, а 90 % — до відповідних бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
4. Офіційні трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Трансферти від органів державного управління поділяються на: кошти, що надходять з інших бюджетів, дотації, субвенції.
Видатки бюджету — кошти, спрямовані на здійснення програм, передбачених відповідним бюджетом, за виключенням коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.
Витрати бюджету — видатки бюджету та кошти, видані на погашення основної суми державного боргу.
Видатки Державного бюджету регламентуються відповідними законами та нормативними актами: Бюджетним кодексом України, Законом про Державний бюджет та іншими юридичними актами органів влади.
У видатковій частині Державного бюджету передбачено два фонди: загальний і спеціальний. Видатки спеціального фонду фінансують за рахунок цільових фондів, виділених на певну ціль. Видатки загального фонду фінансують за рахунок доходів загального фонду бюджету, вони не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування.
Фінансування державних видатків — це планове, цільове та безповоротне надання коштів з метою забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека та ін.), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та обов'язків держави. Суб'єктами бюджетного фінансування є державні органи, підприємства, установи й організації державної та комунальної форм власності.
За бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має такі класифікації;
а) функціональну;
б) економічну;
в) відомчу;
г) програмну.
Функціональну структуру видатків побудовано згідно з основними функціями держави.
Відповідно до функцій держави у Бюджетному кодексі України передбачено, що з Державного бюджету України здійснюються видатки на:
1. Державне управління.
2. Міжнародну діяльність.
3. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресові.
4. Національну оборону.
5. Правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави.
6. Освіту.
7. Охорону здоров'я.
8. Соціальний захист і соціальне забезпечення.
9. Житлово-комунальне господарство.
10. Культуру і мистецтво.
11. Засоби масової інформації.
12. Фізичну культуру і спорт.
13. Промисловість та енергетику.
14. Будівництво.
15. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.
16. Транспорт, шляхове господарство, зв'язок, телекомунікації та інформатика.
17. Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.
18. Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення.
19. Охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку.
20. Попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.
21. Поповнення державних запасів і резервів.
22. Обслуговування державного боргу.
23. Державні цільові фонди (за винятком фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).
24. Видатки не віднесені до основних груп (резервні фонди, бюджетні позики, проведення виборів та референдумів, кошти, що підлягають передачі до бюджетів інших рівнів).
Розподіл видатків за економічною характеристикою, з погляду впливу державних видатків на рух суспільного продукту і процес розширеного відтворення, ґрунтується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків (видатків розвитку), а також кредитуванні за вирахуванням погашень, склад яких визначає Міністерство фінансів України.
Поточні витрати — це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій і органів, визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування з соціального захисту населення, а саме:
— державне споживання (купівля товарів та послуг);
— виплати (перекази) населенню (трансферти);
— перекази за кордон;
— державні субсидії.
Капітальні витрати — видатки бюджету на фінансування інвестиційної й інноваційної діяльності держави: капітальні вкладення (включаючи субсидії приватному секторові та перекази за кордон на капіталовкладення та ін.).
Кожна група цих видатків по-різному впливає на процес відтворення. У розвинених країнах основну частину державних видатків становлять купівля товарів, оплата послуг і трансферти населенню. Сучасна промислово розвинена держава є величезним споживачем, з участю якого реалізується понад 20 % сукупного суспільного продукту. Вона купує потрібні їй товари та послуги приватного сектору, якому потрібно перетворити капітал із товарної форми у грошову. У такому напрямі реалізуються як авансовий капітал, так і додаткова вартість. Тим самим держава сприяє реалізації сукупного продукту та розширенню ринку збуту.
Державне споживання поділяється на військове та цивільне. Цивільне пов'язане з потребами поточного утримання адміністративних будівель, шкіл, лікарень, наукових установ, тобто соціальної інфраструктури.
Другою за обсягом групою видатків є грошові перекази населенню (трансферти) заробітної платні, пенсій та допомоги. Значна їх частина пов'язана з виплатою пенсій та допомоги із соціального страхування з метою підтримання на певному рівні платоспроможного попиту тієї частини населення, що за віком або за станом здоров'я є непрацездатною. Ці витрати держави сприяють реалізації сукупного суспільного продукту.
Перекази іншим державам пов'язані головним чином з переказуванням державного капіталу урядовим установам за кордон, платежами за зовнішніми позиками (або наданням кредитів), переказами грошей міжнародним організаціям, видатками на утримання військових баз на іноземних територіях.
Державні субсидії, як безоплатний переказ грошових коштів приватному секторові, можуть спрямовуватися на покриття збитків, але головна їх частина використовується для підвищення норми нагромадження.
Державні інвестиції посідають особливе місце. Вони становлять значну частину загального обсягу державних витрат, зокрема, в Японії та країнах Західної Європи. Фінансова політика цих країн у галузі державних інвестицій, а також субсидій і переказів за кордон для капіталовкладень безпосередньо впливає на розширене відтворення, підвищення норми нагромадження.
Співвідношення між окремими частинами видатків визначається об'єктивними факторами розвитку суспільства, пов'язаними з сучасним етапом HTP, структурними зрушеннями в економіці, політичними й економічними умовами, що є у будь-якій країні.
За відомчою класифікацією видатків бюджету визначається перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
Програмна класифікація видатків бюджету використовується у процесі формування бюджету за програмно-цільовим методом.
З позиції використання централізованих у Державному бюджеті коштів його видатки умовно поділяються на дві групи — державне споживання та бюджетне фінансування юридичних і фізичних осіб.
Державне споживання — це видатки на утримання державного апарату (управлінського, правоохоронного, судового, армії тощо). Формування доходів бюджету в цій частині є платою з боку суспільства державі за послуги, надані нею у сфері управління країною та забезпечення її обороноздатності та правопорядку.
Бюджетне фінансування відображає процес перерозподілу доходів у суспільстві. Якщо видатки бюджету в частині державного споживання відшкодовуються суспільству у вигляді відповідних послуг із бюджету держави, то бюджетне фінансування або повернення суспільству, або суспільне споживання частини централізованого у бюджеті ВВП. Бюджетне фінансування видатків відображається у формуванні вторинних, а іноді й первинних доходів юридичних і фізичних осіб. Воно може мати прямий і непрямий (опосередкований) характер. Для прямого характеру властиве формування доходів конкретних отримувачів бюджетних асигнувань (розпорядників бюджетних коштів); опосередкований характер має споживачів суспільних благ, які забезпечуються за рахунок бюджету.
До принципів бюджетного фінансування належать:
— цільовий характер надання коштів;
— досягнення максимального ефекту за мінімуму витрат;
— безповоротність бюджетних асигнувань;
— безоплатність бюджетних асигнувань;
— надання коштів у міру виконання плану і з урахуванням раніше отриманих асигнувань.
Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах: бюджетні інвестиції, державні трансферти, бюджетні кредити та кошторисне фінансування.
Бюджетні інвестиції здійснюються в різних формах. Головною формою є фінансування капітальних вкладень. Виділення коштів може мати форму проектного фінансування конкретного інвестиційного проекту. Бюджетні інвестиції також спрямовуються на придбання частки акцій акціонерних товариств.
Державні трансферти — цільове, безповоротне та безоплатне (нееквівалентне) виділення коштів із бюджету конкретним суб'єктам у вигляді державних субсидій, субвенцій і дотацій. Субсидії виділяються юридичним і фізичним особам, вони мають форму фінансової допомоги або відшкодування втрат доходів (житлові субсидії в Україні малозабезпеченим громадянам на оплату житлово-комунальних послуг). У країнах із розвиненою ринковою економікою поширені субсидії виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування втрат доходів у зв'язку з підтриманням доступного рівня цін на продукти харчування. Субвенції та дотації надаються юридичним особам. Субвенції — різновид цільових субсидій, що передбачають спільну участь отримувача і бюджету в фінансуванні певних витрат. Державні дотації видають на покриття збитків підприємств, але у тому разі, якщо вони зумовлені незалежними від підприємств причинами.
Бюджетні кредити — це надання коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на поворотній основі, що не властиво бюджетним відносинам. На відміну від банківських кредитів вони видаються на більших пільгових умовах та за нижчими відсотковими ставками.
Кошторисне фінансування передбачає виділення коштів із бюджету на основі спеціального планового документа — кошторису. Воно охоплює такі напрями видатків, як соціальна сфера, фундаментальні дослідження, оборона, управління. З погляду бюджетних установ таке фінансування є формою цільового, безповоротного і безоплатного фінансування. Працівники певних установ отримують на цій основі первинні доходи. З позицій споживачів суспільних послуг у соціальній сфері, це так звані безкоштовні послуги, що характеризують вторинні доходи користувачів цими послугами.
Бюджетні видатки починають формуватися на етапі планування, за основу береться очікуване виконання бюджету з видатків за попередній період. Для складання розрахунків видатків бюджету Міністерство фінансів України направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання з метою складання балансу бюджету за збільшеними показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що і є проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім Верховної Ради України.
Регулювання бюджетних видатків відображається в цільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із урахуванням потреби в них.
Спрямування коштів в економіку створює передумови для зростання ВВП, у зв'язку з чим, з одного боку, збільшуються можливості бюджету в фінансуванні соціальних заходів, а з іншого — зменшується напруження у розподілі бюджетних коштів, оскільки зменшується потреба у власне соціальному захисті. Тому під час фінансування соціального захисту важливо встановити правильне співвідношення між видатками бюджету на соціальні цілі та економічну діяльність.
Загалом система видатків бюджету має забезпечувати надійне функціонування держави і сприяти економічному зростанню, що досягається шляхом раціональної структури видатків.
Динаміку доходів і видатків Державного бюджету України за останні роки наведено у табл. 1.
Таблиця 1. Доходи та видатки Державного бюджету України за період 1996—2007 pp. (у млрд. грн)
|
Показник |
1996 |
2000 |
2003 |
2007 |
|
1. Доходи Держбюджету |
23,91 |
33,43 |
55,0 |
147,9 |
|
2. Видатки Держбюджету |
23,53 |
33,43 |
56,0 |
161,8 |
|
3. Дефіцит бюджету |
4,6 |
— |
1,0 |
13,9 |
Після проголошення незалежності України у 1991 р. Верховна Рада України вперше ухвалила Закон "Про бюджетну систему України" з наступним його доповненням у 1995 р.
В основу функціонування бюджетної системи України на сьогодні покладено Конституцію України, прийняту 1996 p., і Бюджетний кодекс України, ухвалений у червні 2001 р.
Відповідно до Бюджетного кодексу України (ст. 1) бюджетна система України — це сукупність усіх бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Схематично бюджетна система України складається з таких ланок (рис. 1):
1) Державний бюджет України;
2) місцеві бюджети.
До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування, серед яких вирізняють бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя.
Бюджетний кодекс започаткував дію щодо самостійних 686 місцевих бюджетів, які мають прямі, рівноправні відносини з Державним бюджетом, у тому числі:
— бюджет Автономної Республіки Крим;
— 24 обласні бюджети;
— бюджети міст Києва та Севастополя;
— 171 бюджет міст обласного підпорядкування;
— 488 бюджетів районів;
— також до складу бюджетної системи входять понад 11 тис. бюджетів місцевого самоврядування.
Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів становить Зведений бюджет України, що використовується з метою аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.
Рис. 1. Бюджетна система України
Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів та її районів і бюджетів міст республіканського значення. У свою чергу, зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.
Так само формується зведений бюджет району, бюджети місцевого самоврядування та ін.
У ст. 95 Конституції України зазначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. На виконання цього положення Бюджетним кодексом України закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України.
Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах, як:
— принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України, що забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;
— принцип збалансованості бюджетів, який полягає в тому, що витрати бюджету мають відповідати доходам за відповідний бюджетний період;
— принцип повноти — до складу доходів входять усі доходи держави й органів місцевого самоврядування, отримані з будь-яких джерел. До видатків бюджету належать будь-які бюджетні витрати на потреби держави або місцевого самоврядування;
— принцип самостійності бюджетів — самостійність бюджетів забезпечується шляхом закріплення за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів згідно із законодавством України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання держави;
— принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів і витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;
— принцип ефективності — усі учасники бюджетного процесу мають на меті залучати мінімальний обсяг бюджетних коштів щоб досягнути максимального результату;
— принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;
— принцип субсидіарності — розподіл видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;
— принцип справедливості й неупередженості — бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
— принцип публічності та прозорості — бюджети всіх рівнів обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України. Верховною Радою Автономної Республіки Крим і відповідними радами;
— принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу відповідає за складання та виконання відповідних бюджетів.