Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ГЛАВА 2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕД УКРАЇНИ
2.1 Форми, принципи та види ЗЕД
Нормативно-правове забезпечення ЗЕД є реальною основою для її практичного здійснення.
Національне законодавство, що регулює ЗЕД, поділяється на два види
1. Законодавчі акти стратегічного характеру:
Основні положення стратегічних документів діють протягом п'яти і більше років.
2 Нормативні документи тактичного поточного характеру:
Світова практика налічує в своєму арсеналі досить велику кількість різноманітних форм зовнішньоекономічної діяльності: зовнішня торгівля, спільне підприємництво, надання послуг, міжнародна співпраця, міжнародні об'єднання і організації, вільні економічні зони та ін.
Зовнішня торгівля – найстаріша форма зовнішньоекономічної, діяльності. З її допомогою здійснюється купівля-продаж (експорт-імпорт) товарів широкого асортименту, устаткування, відбувається товарообмін (бартер) виробів, здійснюється купівля-продаж продукції інтелектуальної праці (ліцензій, «ноу-хау», інжинірингу), консигнація, аукціони, ярмарки, торги.
Спільне підприємництво. Ця форма зовнішньоекономічної діяльності реалізується у вигляді інвестиційних проектів всіх галузей народного господарства, включаючи освіту, науку, охорону здоров'я, кредитно-фінансові сфери, страхування, факторинг.
Надання послуг. Значного розвитку в міжнародному бізнесі набули міжнародні перевезення вантажів, посередництво, банківські, біржові послуги, страхування, лізинг, туризм. Швидко розвиваються інформаційно-комп'ютерні послуги через систему Інтернет та ін.
Співпраця. Сьогодні в світовому господарстві і міжнародних відносинах все більшого поширення набувають науково-технічна, економічна, інформаційна та інші види співпраці.
Міжнародні об'єднання і організації. Ця форма ЗЕД відіграє дуже велику роль в організації співробітництва між країнами, в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності та міжнародної економічної співпраці. До найбільш важливого їх числа відносяться: ООН з численними комісіями та інститутами, Світова організація торгівлі (СОТ), Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародне агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) міжнародні товарні і валютні біржі, Європейський економічний союз (ЄЕС), «Паризький клуб» (створений промислово розвиненими країнами для обговорення проблем неплатоспроможності окремих країн), «Група п’яти» (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія), «Група семи» (сюди, крім раніше перелічених країн, входять Італія і Канада).
Вільні економічні зони. Відповідно до документів Крітської Конвенції ООН (1973р.) під вільною економічною зоною (або «зоною-франко») розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що знаходяться за межами національної митної території (принцип «митної екстериторіальності»), а тому вони не підлягають звичайному митному контролю і оподаткуванню. Таких територій з особливим правовим і економічним статусом у світі нараховується більше трьох тисяч.
Вільні економічні зони відрізняються від звичайних територій держави такими факторами:
Створення в Україні економіки нової якості, розширення прав господарських суб'єктів і регіонів у здійсненні власної економічної політики (виходячи з державної стратегії розвитку) дає можливості для стимулювання економічної активності на регіональному рівні, зокрема, шляхом створення особливих територіально-господарських формувань – спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) або територій пріоритетного розвитку (ТПР).
Згідно з Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій установлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України.
Територія пріоритетного розвитку – це територія, на якій склалися несприятливі соціально-економічні та екологічні умови, незадовільний стан зайнятості населення, і на якій запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для створення нових робочих місць та оздоровлення економіки території.
Основною відмінністю СЕЗ і ТПР є те, що вільні зони створюються з конкретною чіткою метою та на відносно невеликій території, тоді як території пріоритетного розвитку створюються в адміністративних межах районів, міст (ТПР у м. Харкові) або областей (ТПР у Закарпатській області та ін.).
У вільних зонах та на територіях пріоритетного розвитку України створюються сприятливі умови підприємницької діяльності, митний, пільговий режим та оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, система кредитування і страхування та державного інвестування.
Типовими для більшості СЕЗ і ТПР є податкові та митні пільги щодо:
В основі міжнародних економічних зв'язків лежать різноманітні зовнішньоекономічні операції, що відображають комплекс дій учасників ЗЕД, оговорених міжнародним договором з метою здійснення торгового або іншого обміну.
Принципи ЗЕД України
Принцип (від латинського, principium – означає початок, основа), тобто те, що лежить в основі певної теорії науки. Іншими словами – це встановлені закоренілі, загальноприйняті правила як господарської, так і зовнішньоекономічної діяльності, якими керуються їх суб'єкти, а також властивості економічних процесів. Отже, під принципами зовнішньоекономічної діяльності слід розуміти вихідні положення теорії міжнародних економічних відносин, норми поведінки суб'єктів ЗЕД, особливості побудови механізму взаєморозрахунків між ними.
У теорії міжнародних економічних відносин та суспільній господарській практиці принципи, як правило, виконують синтезуючу функцію. В ній і проявляється специфіка принципу як форми наукового пізнання, здатності бути засобом організації пізнавального процесу міжнародних економічних відносин.
У 1974 році на IV сесії Генеральної асамблеї ООН була прийнята Декларація «Новий економічний порядок», у якій зафіксовано 15 принципів, що регламентують відносини між країнами світу. До них відносяться:
10 Принцип права на самовизначення народів та націй.
11 Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.
12 Принцип незастосування сили чи погрози силою.
13 Принцип непорушності кордонів.
14 Принцип співробітництва держав.
15 Принцип надання допомоги країнам, що розвиваються.
Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» для суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності встановлено шість основних принципів ЗЄД.
1 Принцип суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України; в обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання України в галузі міжнародних економічних відносин.
2 Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її
в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами
України; в обов'язку додержуватися під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України; у виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.
3 Принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД, незалежно від форм
власності, в тому числі держави, під час здійснення ЗЕД; у забороні будь-яких, крім передбачених Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами влас ності, місцем розташування та іншими ознаками; в неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим законом.
4 Принцип верховенства закону, що полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України; у забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
5 Принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який засвідчує, що Україна як
держава забезпечує рівний захист інтересів усіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України; здійснює рівний захист усіх суб'єктів ЗЕД України за її межами
згідно з нормами міжнародного права; здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписання нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.
6 Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу під час ввезення та вивезення товарів.
Для виконання принципу еквівалентності обміну Міністерство економіки та питань Європейської інтеграції України видає щомісяця моніторинг індикативних цін (ІЦ). ІЦ – це орієнтовні світові ціни на товари й послуги. Основна мета моніторингу ІЦ:
Види ЗЕД
Різноманітність форм міжнародних відносин обумовлена великою кількістю видів зовнішньоекономічної діяльності. Чинним законодавством України дозволяється здійснювати більше 100 їх видів:
Посередницькі операції, у разі здійснення яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.
2.2 Державне регулювання ЗЕД в Україні
У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД являється об'єктивною необхідністю. Це пов'язано головним чином з метою захисту національних інтересів під час здійснення ЗЕД більш повного використання ЗЕД як фактора економічного зростання.
У період до перебудови економіка країни носила автаркічний (закритий) характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави та переважно на адміністративних методах управління. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений у розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети та методи їх досягнення.
В умовах ринкових відносин(переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, які сприятимуть ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.
Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.
Слід відзначити, що термін "регулювання" економіки, в т.ч. ЗЕД, в основному використовується в країнах СНД. У західних країнах і документах ГАТТ/CОТ по відношенню до зовнішньої торгівлі використовується термін "регламентування". Нами використовуються надалі обидва названі терміни.
Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки й реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.
Зовнішньоекономічна політика – складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.
Основні складові зовнішньоекономічної політики України:
Кожен з напрямів зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни та сучасних тенденцій розвитку світового господарства.
Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням забезпечення збалансованості економіки й рівноваги внутрішнього ринку країни, стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці, створення сприятливих умов для входження економіки України до системи міжнародного розподілу праці, міжнародної економічної інтеграції, насамперед, інтеграції до Європейського Союзу.
Нині Україна вступає в новий, другий етап свого розвитку. Стратегічне завдання другого етапу системної трансформації суспільства можна сформувати таким чином: Україна повинна не декларативно, а за глибинним змістом державного буття стати сучасною європейською державою, яка б синтезувала кращі національні традиції і йшла в ногу з європейськими та світовими процесами, адекватно та ефективно відповідала на виклик глобалізації .
Це надзвичайно важливо для українського суспільства. Завдання має такі головні складові:
1) наближення до світових, передусім, європейських стандартів життя;
2)поглиблення демократичних перетворень, формування інститутів розвиненого громадянського суспільства;
3)запровадження ефективних механізмів збереження зміцнення фізичного та духовного здоров'я нації, примноження її інтелектуального потенціалу;
4) створення умов для реальної та орієнтованої на національні інтереси консолідації українського суспільства;
5) реалізація завдань інтеграції України до європейських структур;
6) гарантування безпеки й захисту держави та громадян. Безпосередньо в галузі ЗЕД державне регулювання повинно забезпечити:
Розрізняють два типи зовнішньоторгової політики держави:
1 Фритредерство або вільна торгівля.
2 Протекціонізм.
Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів.
Політика протекціонізму передбачає втручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.
Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. У реальній дійсності в чистому вигляді жоден із цих підходів не використовується в тій чи іншій комбінації.
Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Недостатньо визнати лише необхідність державного регулювання ЗЕД в умовах ринкової економіки. Масштаби й ефективність зовнішньоекономічної діяльності істотно залежать від організації її регулювання і управління, як на рівні держави (регіону), так і на рівні підприємства.
Система органів ЗЕД на рівні держави в країнах світу має деякі загальні риси.
По-перше, в кожній країні в регулюванні ЗЕД бере участь в першу чергу вищий законодавчий орган. У США – це Конгрес, у Франції – Національні збори, в Японії – Парламент і т.д. В Україні таким органом являється Верховна Рада.
Незалежно від назви ці органи виконують наступні функції:
Найвищим органом, що здійснює державне регулювання ЗЕД в Україні, є Верховна Рада. До її компетенції входить:
По-друге, кожна країна має вищий виконавчий орган, який:
До компетенції Кабінету Міністрів України належить:
По-третє, найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками з зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В США – це Міністерство торгівлі і Держдепартамент, у Великобританії – Міністерство торгівлі і промисловості, в Японії – Міністерство зовнішньої торгівлі та МЗС, в Україні – Міністерство економіки та Міністерство з питань європейської інтеграції, як центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики. Воно виконує наступні функції:
У рамках Міністерства економіки та Міністерства з питань європейської інтеграції регулюванням ЗЕД безпосередньо займається чотири департаменти.
1 Департамент державної політики в сфері зовнішньої торгівлі, що містить в собі три управління:
2 Департамент міжнародного торгово-економічного співробітництва, нараховує п’ять управлінь:
3 Департамент торгових обмежень і контролю за зовнішньоекономічною діяльністю, що нараховує три управління:
4 Департамент міжнародного розвитку та європейської інтеграції, що нараховує п’ять управлінь:
По-четверте, в регулюванні ЗЕД, у розробці й реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу беруть участь й інші міністерства та державні структури, наприклад, Національний банк, Міністерство сільського господарства (або автопромисловості), Міністерство оборони (якщо країна бере участь в експортно-імпортних поставках зброї), структури митниці та ін.
Національний банк країни регулює курс національної валюти України відносно до грошових одиниць інших держав, здійснює облік і розрахунки за наданими та одержаними кредитами і позиками, виконує інші функції, які безпосередньо впливають на регулювання зовнішньоторгового обігу.
Державна митна служба країни здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.
Антимонопольний комітет країни здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.
Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі здійснює оперативне державне регулювання ЗЕД в Україні, приймає рішення щодо порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидійних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.
По-п'яте, розвитку й регулюванню ЗЕД сприяють різноманітні недержавні та напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об'єднання експортерів-імпортерів, інвестиційні фонди та ін.
Відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. Торгово-промислова палата є юридичною особою. Вона створюється з метою сприяння розвитку народного господарства та національної економіки, її інтеграції до світової господарської системи, формуванню сучасних промислової, фінансової і торгової інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвитку всіх видів підприємництва, незаборонених законодавством України, науково-технічних і торгових зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.
Завданням торгово-промислових палат є:
Органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю
У кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.
У сучасних умовах хід економічної реформи в Україні характеризується тим, що центр тяжіння переноситься на місця, тобто в регіони. Все більше розширюються права регіонів у вирішенні соціально-економічних проблем, з урахуванням зовнішньої сфери. На регіональному рівні, так як і на державному, відбувається становлення системи управління взагалі і зовнішньоекономічної діяльності зокрема.
До органів місцевого управління ЗЕД в Україні відносяться:
Компетенція місцевих Рад, їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законом України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про місцеві Ради народних депутатів України і місце самоврядування” та ін. Нормативні акти місцевих Рад народних депутатів України та підлеглих їм виконавчих і розпорядчих органів відносно регулювання ЗЕД приймаються тільки в рамках, передбачених законами України.
У нинішній час основним органом управління ЗЕД на місцевому рівні являється Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації. Подібне Управління в регіонах являється органом державної виконавчої влади. Воно створюється в складі обласної (міської) державної адміністрації з метою виконання її повноважень у сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків та іноземної інвестиційної діяльності. Управління підлягає обласній (міській у Києві й Севастополі) державній адміністрації, Міністерству економіки та Міністерству з питань європейської інтеграції, Міністерству закордонних справ України й обласній Раді народних депутатів в межах делегованих повноважень.
Основними завданнями даного Управління являються:
Управління відповідно до покладених на нього завдань виконує цілий ряд конкретних функцій, спрямованих на активізацію й підвищення ефективності ЗЕД в області (місті) і більш повне її використання для соціально-економічного розвитку регіону і країни в цілому.
У Харківській області таким органом являється Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності Харківської обласної державної адміністрації. В Управлінні сьогодні функціонують два відділи, а саме: відділ координації зовнішньоекономічної діяльності та відділ іноземних інвестицій і зарубіжних представництв.
Процес удосконалення організаційної структури управління продовжується.
У регулюванні ЗЕД і сприянні її розвитку в Харківській області беруть участь також Харківська торгово-промислова палата, Харківська митниця, Харківський антимонопольний комітет, Агентство регіонального розвитку Харкова, Рада з вільних економічних зон та території пріоритетного розвитку та інші підрозділи (відділення) органів державного і недержавного регулювання ЗЕД в Україні, їх діяльність направлена на підвищення експортного потенціалу регіону, розвиток і розширення ЗЕД, більш повне використання зовнішніх факторів економічного зростання для успішного виконання Програми соціально-економічного розвитку Харківської області до 2010 року, Програми науково-технічного розвитку Харківської області до 2020 року з метою забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку та соціальної орієнтації економічної політики, створення передумов набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі.
2.3 Режими регулювання ЗЕД України
В Україні застосовується три режими регулювання ЗЕД.
1 Національний режим регулювання ЗЕД передбачає застосування до іноземних суб'єктів у разі здійснення ними зовнішньоекономічних операцій на території нашої держави відповідного національного законодавства в повному обсязі.
2 Режим найбільшого сприяння передбачає установлення пільг для окремих іноземних суб'єктів у разі здійснення ними зовнішньоекономічних операцій на території нашої країни.
У Законі України «Про ЗЕД» (додаток №1) зафіксовано 145 країн світу (країни, що розвиваються), яким згідно з рішенням ООН усі країни – члени ООН повинні надавати режим найбільшого сприяння; у додатку №2 перераховано 30 країн світу (в основному розвинені країни), яким надано режим найбільшого сприяння.
Отже, Україна повинна надавати 175 країнам світу режим найбільшого сприяння.
Режим найбільшого сприяння в нашій країні, як правило, регламентує верхня преференційна ставка митного податку «Єдиного митного тарифу України» (таблиця 2).
Таблиця 2 – Принципова схема єдиного митного тарифу України
|
№ п/п |
Код товару |
Назва товару |
Ставка митного тарифу |
||
|
преференційні |
пільгові |
повні |
|||
|
0 – 5%
|
5 – 10% |
10% – > |
Режим найбільшого сприяння в Україні згідно з національним законодавством передбачає, що країни, для яких він установлений, повинні сплачувати у разі перетинання їх товарами митного кордону України податок у розмірі верхньої межі преференційної ставки митного податку.
Основний критерій установлення режиму найбільшого сприяння передбачає застосування цієї норми до конкретного товару, що підлягає імпорту в нашу крашу.
3 Спеціальний режим – режим регулювання ЗЕД, що застосовується у вільних спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку нашої країни.
Спеціальний режим передбачає:
Субсидії – це грошові кошти, що надаються суб’єктам ЗЕД з метою створення та розвитку експортного виробництва конкретній сфері господарської діяльності.
Дотації – це грошові кошти, що надаються суб'єктам ЗЕД з метою підтримання належного рівня експортного виробництва та запобігання їх банкрутству.
Митні режими
Переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється відповідно до митних режимів.
Існують наступні види митних режимів:
Випуск товарів для вільного обертання – це митний режим, за якого ввезені на митну територію України товари залишаються постійно на цій території без зобов'язання про їхній вивіз. Він передбачає сплату у відношенні товарів митних тарифів, податків і внесення інших митних платежів; дотримання положень економічної політики й інших обмежень.
Реімпорт товарів – митний режим, за якого українські товари, вивезені з митної території України відповідно до митного режиму експорту, ввозяться назад у встановлений термін без стягування митних тарифів, податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики (квотування, ліцензування та ін.).
Для приміщення товарів під митний режим реімпорту вони повинні бути завезені на митну територію України протягом 10 років з моменту вивозу і знаходитися в тому ж стані, у якому були в момент вивозу, крім змін унаслідок природного зносу за нормальних умов транспортування і збереження, а також інших випадків, обумовлених Митним комітетом України.
Транзит товарів – митний режим, за якого товари переміщаються під митним контролем між двома митними органами України, у тому числі через територію іноземної держави, без стягування митних зборів, податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики.
Товари, що переміщуються транзитом між двома митними органами України, повинні залишатися в незмінному стані, крім змін унаслідок природного зносу за нормальних умов транспортування і збереження, і не використовуватися в якихось інших цілях, крім транзиту.
Митний склад – митний режим, за якого завезені товари зберігаються під митним контролем без стягування митних зборів, податків і без застосування до товарів заходів економічної політики в період збереження. А товари, призначені для вивозу відповідно до митного режиму експорту, зберігаються під митним контролем з наданням пільг, передбачених Митним кодексом України.
Під режимом митного складу можуть знаходитися будь-які товари, за винятком товарів, які заборонено ввозити в Україну і вивозити з України, а також інших товарів, перелік яких може визначатися Митним комітетом України.
Товари, здатні заподіяти шкоду іншим товарам або такі, що потребують особливих умов збереження, повинні зберігатися в спеціально пристосованих приміщеннях.
Магазин безмитної торгівлі – митний режим, за якого товари реалізуються під митним контролем на митній території України (в аеропортах, портах, відкритих для міжнародного зв’язку та в інших місцях, визначених митними органами України) без стягування митних зборів, податків і без застосування до товарів заходів економічної політики.
Переробка товарів на митній території – митний режим, за якого іноземні товари використовуються у встановленому порядку для переробки на митній території України без застосування заходів економічної політики і з поверненням сум увізних митних зборів і податків за умови вивозу продуктів переробки за межі митної території України відповідно до митного режиму експорту.
Операції з переробки товарів включають:
Переробка товарів під митним контролем – митний режим, за якого іноземні товари використовуються у встановленому порядку на митній території України без стягування митних зборів і податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики для переробки під митним контролем з наступним випуском для вільного обертання або переміщення продуктів переробки під інший митний режим.
Тимчасовий ввіз (вивіз) товарів – митний режим, за якого користування товарами на митній території України або за її межами допускається з повним або частковим звільненням від митних зборів, податків і без застосування заходів економічної політики.
Тимчасово ввезені товари підлягають поверненню в незмінному стані, крім змін унаслідок природного зносу за нормальних умов транспортування і збереження.
Вільна митна зона і вільний склад – митні режими, за яких іноземні товари розміщаються і використовуються у відповідних територіальних границях або приміщеннях (місцях) без стягування митних зборів, податків, а також без застосування до зазначених товарів заходів економічної політики, а українські товари розміщаються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту в порядку, обумовленому Митним кодексом.
Вільний склад як приміщення або інше місце, де діє митний режим вільного складу, може засновуватися за наявності ліцензії Державного митного комітету України.
Переробка товарів поза митною територією – митний режим, за якого українські товари вивозяться без застосування до них заходів економічної політики і використовуються поза митною територією України з метою їх переробки і наступного випуску продуктів переробки у вільне обертання на митній території України з повним або частковим звільненням від митних зборів і податків.
Експорт товарів – митний режим, за якого товари вивозяться за межі митної території України без зобов'язання про їх ввезення на цю територію.
Експорт товарів здійснюється за умови сплати вивізних митних зборів і внесення інших митних платежів, дотримання заходів економічної політики та виконання інших вимог, передбачених Митним кодексом і іншими актами законодавства України з митної справи.
Реекспорт товарів – митний режим, за якого іноземні товари вивозяться з митної території України без стягування або з поверненням ввізних митних зборів і податків і без застосування заходів економічної політики.
Під час ввезення на митну територію України ввізні мита та податки не стягуються і заходи економічної політики не застосовуються, якщо товари заявляються митному органові України в якості призначених безпосередньо й винятково для реекспорту. Фактичний вивіз таких товарів повинен бути здійснений не пізніше шести місяців з дня прийняття митної декларації. За відсутності фактичного вивозу протягом установленого терміну сплачуються мита, податки, а також відсотки з них за ставками, встановленими Банком України за наданими цим банком кредитами.
Під час вивозу товарів, що реекспортуються, сплачені ввізні мита і податки підлягають поверненню за умови, якщо:
Знищення товарів – митний режим, за якого іноземні товари знищуються під митним контролем, включаючи приведення їх до стану, непридатного для використання, без стягування митних зборів і податків, а також без застосування до товарів заходів економічної політики.
Відмова від товару на користь держави – митний режим, за якого особа відмовляється від товару без стягування митних зборів, податків, а також без застосування заходів економічної політики.
Питання для самоконтролю
ГЛАВА 3 МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД
3.1 Тарифні методи регулювання
Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола засобів, кількість яких постійно зростає. Класичним засобом регулювання зовнішньої торгівлі є митні тарифи, які за характером впливу відносяться до економічних регуляторів.
Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних ставок, що визначають розмір оплати щодо експортних та імпортних товарів, тобто мита.
ГАТТ/СОТ не забороняє захист національної економіки. Згідно з принципами ГАТТ/ СОТ вона повинна будуватися в цілому на митних тарифах, а не на інших комерційних заходах. Мета цього правила – чітке визначення об'єму захисту та зведення до мінімуму пов'язаного з ним захисту торгівлі.На протязі всіх восьми раундів переговорів ГАТТ/ СОТ питання про скорочення тарифів було одним із основних. За цей час ставка імпортних тарифів зменшилася з 40% в 1947 р. до 3,5% на початок 90-х pp. Незважаючи на зниження митних тарифів, роль їх у регулюванні ЗЕД різних країн залишається важливою.
Митно-тарифне регулювання виконує дві функції:
1 Протекціоністську (захист вітчизняних товарів від іноземної конкуренції).
2 Фіскальну (поповнення державного бюджету).
Крім того, митно-тарифне регулювання може впливати на приплив валюти, розвиток регіонів країни, особливо, якщо мова йде про вільні економічні зони та ін.
Якщо на початку свого існування імпортні мита відігравали фіскальну роль, то в сучасних умовах вони пов'язані в першу чергу з забезпеченням проведення визначеної зовнішньоторгової політики.
Митні тарифи можуть бути:
Ставки підрозділяються на:
Режим найбільшого сприяння (РНС) означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та (або) буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги щодо них установлюються в рамках спеціального режиму. РНС надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується в сфері зовнішньої торгівлі.
Крім РНС в Україні впроваджуються національні та спеціальні правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності.
Основним елементом митного тарифу являється мито. За своїм змістом і характером впливу вони теж відносяться до економічних регуляторів.
Мито являє собою грошовий збір або податок, який бере держава з товарів, власності та інших цінностей у разі перетину кордону.
В Україні використовуються експортні, імпортні та транзитні види стягнень. В свою чергу вони розрізняються:
1 За методом нарахування
2 За характером походження
3 Особливі види мита
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про єдиний митний тариф" – це мита, що застосовуються з метою захисту економічних інтересів України, українських виробників і в випадках, що передбачені законом України, у випадку ввезення на митну територію країни та вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита. До особливих мит відносяться:
Особливе мито вводиться тільки після спеціального розслідування відповідного департаменту Міністерства економіки та Міністерства з питань європейської інтеграції України на замовлення українських або іноземних державних органів, які в цьому зацікавлені.
У світовій практиці і, зокрема, в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні – не більше чотирьох місяців).
Згідно з Законом України "Про єдиний митний тариф" окремі види товарів звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, що здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; товари, що вироблені на Україні і ввозяться назад на її територію без переробки, а також товари іноземного походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, що імпортуються всеукраїнськими й міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, що імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, які надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами України.
3.2 Нетарифні методи регулювання
Нетарифне регулювання – це комплекс заходів обмежено-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.
Мета нетарифного регулювання полягає в покращенні конкурентних умов у імпортуючій країні та захисті національної промисловості, здоров'я населення, в охороні навколишнього середовища, моралі, релігії і національної безпеки.
Нетарифні обмеження являються заходами прихованого протекціонізму. На думку спеціалістів, у зовнішній торгівлі використовується більше 50 таких заходів і можуть здійснюватися як через адміністративні, так і через фінансові інструменти регулювання. До нетарифних заходів регулювання відносяться:
1 Заборони експорту та імпорту – це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати в відкритій і закритій формах. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.
2 Кількісні обмеження експорту та імпорту. Вони є традиційними методами кількісного обмеження в міжнародній торгівлі. До них відносяться квотування і ліцензування.
Квотування являє собою лімітування розміру імпорту (експорту) з допомогою квот (контингентів). Квота – це встановлення у вартісному або фізичному вираженні певного об'єму експорту (імпорту) на визначений період (рік, квартал, тощо). Квотування здійснюється з метою ліквідації торгового і платіжного дисбалансу з окремими країнами; регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку; виконання міжнародних зобов'язань і досягнення взаємовигідних домовленостей.
В Україні використовують такі види квот:
Ліцензування – це обмеження у вигляді одержання права або дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів. В Україні використовуються такі види ліцензій:
Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на підставі заявок суб'єкта ЗЕД, складених згідно з формою, що затверджується і публікується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
Заявка на ліцензію повинна мати такі реквізити: номер заявки, офіційне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, найменування та код товару (товарів), виготовлювач, споживач товару, шифр та назву країни (країн), до якої (яких) товар експортується або з якої (яких) він імпортується, строк дії, кількість або вартість товару (у випадку квотування експорту та імпорту та видачі відкритої індивідуальної ліцензії), митниця, повне найменування та адреса продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, одиниця виміру товару, ціна товару, погодження, ім'я керівника-продавця, орган, який видав ліцензію, особливі умови ліцензії.
У випадку прийняття рішення про видачу ліцензії на бланку заявки ставиться номер та вид ліцензії, підпис службової осо би, яка видала ліцензію, і печатка відповідної установи. Бланк за явки, на якому проставлено зазначені вище реквізити, є докумен том, що засвідчує наявність ліцензії.
Рішення щодо заявки на ліцензію реєструється в Державно му реєстрі експортно-імпортних ліцензій. Рішення щодо відмови у видачі ліцензії має бути мотивованим і видаватися подавцю в письмовій формі.
Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймає Кабінет Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму.
3 "Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять до особливої групи кількісних обмежень, що являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Так, у кінці 50-х років США почали нав'язувати азіатським країнам угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США текстилю, а пізніше – стального прокату та ряду інших товарів. З 1969 року система "добровільних" квот почала діяти на світовому ринку чорних металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких прикладів можна навести багато. Зараз країнами світу досягнуто більше ста угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін.
Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловостей; чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін.
4 Антидемпінгові заходи – специфічні заходи нетарифного регулювання. Являють собою судові та адміністративні позови, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів за заниженими цінами (нижчими за "нормальні" ціни), що може завдати шкоди місцевим виробникам.
Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку.
Демпінгові санкції можуть бути різними: або демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, або експортеру знижується квота поставки товару.
5 Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів, систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркірування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль.
6 Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться:
Наприклад, в Україні за митне оформлення товарів залежно від митної вартості у разі перевищення 1000 доларів США береться митний збір у розмірі 0,2% від митної вартості.
7 Імпортний депозит – це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує за депозитом проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.
Таким чином можна зробити висновок про те, що успішна зовнішньоекономічна діяльність багато в чому залежить не лише від ступеня нормалізації конкуренції на внутрішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, але й від знання можливостей її збуту, дотримання умов роботи на зовнішніх ринках, норм і правил національних і міжнародних засобів впливу на зовнішню торгівлю.
3.3 Діяльність ГАТТ/СОТ
Світова торгівля сьогодні одна з найактивніших форм міжнародних економічних відносин. Поглиблення процесу міжнародного територіального поділу праці з другої половини XX ст. обумовило надзвичайне прискорення темпів зростання міжнародної торгівлі.
Якщо за 40 років до Другої світової війни обсяг міжнародної торгівлі зріс у два рази, то за 50 післявоєнних років – більше ніж в 30 разів. За іншими підрахунками, лише з 1960 по 1997 роки обсяг світової торгівлі збільшився в 41 раз (у поточних цінах) і досяг майже 11 трлн. доларів. При цьому середньорічні темпи зростання обсягів товарообігу протягом усього періоду перевищували темпи зростання світового виробництва.
Такий швидкий розвиток світової торгівлі не в абиякій мірі залежить від утворення в другій половині століття, що минає, світової системи регулювання торгівлі, основою якої стали міжнародні економічні організації. Ще до війни робилися спроби створити механізм, який би упорядкував національні норми й правила міжнародної торгівлі, привів би їх до єдиного стандарту з тим, щоб усунути тарифні й нетарифні перепони на шляху міжнародного руху товарів. Протекціонізм у міжнародній торговій політиці був пануючою формою. Навіть наприкінці 40-х – на початку 50-х років тарифні ставки становили пересічно 40% . Спроби пом'якшити протекціоністські бар'єри робились Лігою Націй і окремими угрупованнями країн, але всі вони закінчилися невдачею.
Лише починаючи з другого етапу розвитку системи міжнародних організацій (з кінця 40-х років) вдалося розробити й реалізувати досить ефективний механізм регулювання світової торгівлі.
Достатньо зауважити, що середня ставка мита на товари знизилась із 40 до 3 % на початок 2000 року. Найважливішу роль в цьому процесі відіграли організації ГАТТ/СОТ, ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ, регіональні економічні комісії ООН, Міжнародна торгова палата. Важливе місце в системі регулювання світової торгівлі посідають також міжурядові організації з регулювання окремих ринків (ОПЕК та ін.). Успіх процесу міжнародних торгових відносин багато в чому залежить від того, що проблеми торгової політики постійно знаходяться в центрі уваги Організації Об'єднаних Націй. Найавторитетніші організації цієї сфери – СОТ, ЮНКТАД і ЮНСІТРАЛ – входять до системи ООН, а МТП підтримує з нею тісні стосунки.
Світова організація торгівлі – головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі в 1995 році. Оскільки основні положення й принципи ГАТТ увійшли до СОТ, іноді організацію позначають спільною абревіатурою: ГАТТ/СОТ.
Ідея утворення міжнародної організації з регулювання світової торгівлі, яка б мала дієвий характер, спромоглася б, нарешті, подолати перешкоди, які муруються протекціоністською політикою держав, сягає середини 40-х років. Ініціатором виступили США, які особливо були в цьому зацікавлені. По закінченню світової війни Сполучені Штати стали наймогутнішою державою світу, обсяг їх промисловості становив 51% від усього виробництва несоціалістичних країн. Але американські товари не так уже й легко просувались на закордонні ринки, бо скрізь наштовхувалися на тарифні й нетарифні бар'єри. Справа ускладнювалась ще й тим, що колоніальні держави (Велика Британія, Франція, Португалія та ін.) в торгівлі зі своїми колоніями застосовували преференційну систему, тобто мали необмежені пільги, вільний доступ до ринків великої кількості країн, чого були позбавлені США. Тому ще в листопаді 1945 року американці розробили «Пропозиції щодо розширення торгівлі й зайнятості», які передбачали скасування деяких обмежень у світовій торгівлі й забезпечення рівних для всіх країн можливостей доступу до світових джерел сировини. На ґрунті цих пропозицій було розроблено статут Міжнародної торгової організації, головною метою якої була б лібералізація світової торгівлі.
Прийняття статуту планувалось на конференції ООН в Гавані, яка відбулася в 1947-1948 роках. Але статут так і не був ратифікований через суперечливість в його тексті й через неоднаковість підходів до вирішення проблеми серед країн, що зібрались у Гавані (їх тоді було 23). Отже, утворення МТО не відбулося, проте залишився в силі один документ – протокол про тимчасову угоду, що регулює міжнародні торгові відносини до ратифікації статуту. Цей документ мав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі – ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade – GATT). Таким чином, тимчасова угода стала основою організації, що діяла майже півстоліття.
Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торгових бар'єрів і регулювання торгових суперечок. Текст Генеральної угоди містив такі основні положення:
Основною формою діяльності ГАТТ було проведення міжнародних багатосторонніх торгових переговорів – раундів, на яких обговорювались актуальні проблеми торгової політики і визначались юридичні норми, правила й принципи світової торгівлі. Таких раундів (а кожний з них тривав по декілька років) до 1995 року відбулося вісім. Восьмий, Уругвайський раунд (1986-1993 р.р.) і прийняв рішення про перетворення ГАТТ на Світову організацію торгівлі (СОТ).
СОТ налічує 133 держави-члени. Україна, так само як і інші країни СНД, поки що не прийнята до цієї організації, хоча заявку до вступу подала. Штаб-квартира СОТ знаходиться в Женеві.
Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини.
Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торгових зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів у всьому світі.
Функції СОТ:
Основні принципи діяльності СОТ:
А Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга має обов'язково поширитись на торгівлю з рештою країн-членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.
Б Принцип національного режиму. Його суть в тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.
В Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торгово-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти та ін.). Справа в тому, що велика кількість урядів країн намагається адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепних заходів. Так, у 60-х роках, в розпал «автомобільних війн» між розвиненими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин до Японії практично припинилися на деякий час.
Г Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.
Д Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговий партнер має право використати компенсаційні заходи, які б нівелювали ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.
Е Принцип дій в надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих на себе торгових обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти), але за узгодженням із СОТ.
Ж Принцип регіональних торгових домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, виключення з узгоджених правил. Наприклад, в ЄС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговий режим, без будь-яких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна ЄС не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Розв'язання цієї суперечки вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торгові бар'єри будуть усунені. Наприклад, ЄС і ЄАВТ утворили в 1994 році Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).
Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має стати стержневим принципом у міжнародному торговому механізмі, в практичному застосуванні викликає значні суперечки між країнами.
Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но починає розвиватись, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвиненої держави. Ось чому країни, що розвиваються, тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації.
У 1965 році (в рамках так званого «Кеннеді-раунду») їм вдалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного поступлення. Тобто, якщо розвинені країни мусять знімати торгові бар'єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати в деякій мірі й на деякий час.
Водночас розвинені країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.
Попри те, що СОТ є спадкоємицею ГАТТ, між цими організаціями існують певні розбіжності. По-перше, ГАТТ вважається тимчасовим закладом, а СОТ – постійною організацією; ГАТТ не має статусу спеціалізованого закладу ООН, а СОТ – має. По-друге, сфера діяльності ГАТТ обмежувалася торгівлею товарами, а Світова торгова організація займається також торгівлею послугами й торговими аспектами інтелектуальної власності.
Сфера діяльності СОТ охоплює митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торгові аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка); торгові аспекти інвестиційних заходів та ін.
Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торгових правил, які б задовольнили всіх учасників СОТ. У першу чергу, це стосується ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також установлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торгових аспектів інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, який існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинених країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996 рік) одним із найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинених країн і країн з перехідною економікою в «багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».
Організаційна структура СОТ:
Конференція міністрів є вищим органом СОТ. Вона складається з міністрів торгівлі (або інших відповідних міністерств) і скликається раз у два роки. Всі члени мають один голос, а рішення приймаються консенсусом. На Конференції розглядаються найактуальніші питання регулювання торгової політики, подальшої лібералізації міжнародної торгівлі, удосконалення правил і стандартів у торгівлі. Однією з проблем, зокрема, є узгодження стандартів і правил, що існують в найменш розвинених країнах, із західними стандартами. Справа в тому, що трудові й екологічні стандарти розвинених країн вищі, а це удорожчує товар і знижує його конкурентоспроможність. Природно, що на підтягуванні стандартів до західного рівня наполягають розвинені країни, країни що розвиваються – проти цього, бо низький рівень заробітної плати й відсутність (переважно) витрат на екологічну безпеку здешевлює їх товари.
Генеральна рада – виконавчий орган. Вона складається з представників країн-членів і здійснює поточну роботу. Окремі засідання рада проводить як Комісія з питань регулювання спорів або як Комісія з питань контролю торгової політики. Раді підпорядковані органи, що відають деякими групами товарів: цивільна авіація; молочні продукти; яловичина. Генеральній раді підпорядковані також такі комітети: Комітет з питань торгівлі й довкілля; Комітет з питань торгівлі й розвитку.
Комітет з бюджетних, фінансових і адміністративних питань; Комітет з питань обмежень, пов'язаних з платіжним балансом. Окремі функції Генеральна рада делегує радам з питань торгівлі товарами, послугами й інтелектуальною власністю.
Рада з питань торгівлі товарами здійснює контроль за дотриманням багатосторонніх угод з торгівлі товарами. Їй підпорядковано 14 комітетів, що відають питаннями доступу до ринків, сільського господарства, заходами щодо санітарії й фітосанітарії, інвестицій, субсидій й компенсацій, мита, технічних перешкод у торгівлі, антидемпінгової практики, ліцензування імпорту тощо. Комітет з питань регіональних торгових угод розробляє механізм узгодження між регіональними угрупуваннями й багатосторонньою торговою системою щодо застосування принципу найбільшого сприяння.
Рада з питань торгівлі послугами надає допомогу групам переговорів з таких питань: базові телекомунікації, рух фізичних осіб, послуги з морських перевезень. Їм підпорядковані Комітет з торгівлі фінансовими послугами й Робоча група для надання професійних послуг.
Рада з питань торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) здійснює контроль за дотриманням інтелектуальної власності (права на літературні твори, твори мистецтва, винаходи), а також бореться з міжнародною торгівлею підробленими товарами.
Секретаріат виконує поточну адміністративну роботу; на чолі стоїть генеральний директор. До секретаріату входить відділ технічного співробітництва й професійної підготовки. Він надає допомогу країнам, що розвиваються, в формі інформації, довідкової документації, посилання місій, організації семінарів. Діють також курси підготовки кадрів у галузі торгової політики (до них також залучаються слухачі з країн Східної Європи).
Спільно з ЮНКТАД Світова торгова організація утворила Міжнародний торговий центр (МТЦ).
Країни, що не входять до СОТ, знаходяться в невигідних умовах. По суті, вони підлягають торговій дискримінації, бо на них не поширюються пільги, які члени СОТ надають один одному. До не члена СОТ можуть бути застосовані санкції, такі, наприклад, як установлення квот, звинувачення в демпінгу та ін. Ось чому Україна намагається вступити до цієї організації й проводить відповідні переговори. У таблиці 3 наведена організаційно – функціональна структура СОТ.
Таблиця 3 – Організаційно-функціональна структура СОТ
|
Головні органи |
Допоміжні органи |
|
|
Конференція |
||
|
Генеральна рада |
Комітети: |
Органи: |
|
1 З питань торгівлі й розвитку; |
1 З питань моніторингу торгової політики; |
|
|
2 З питань торгівлі й довкілля; |
2 З питань розгляду спірних питань |
|
|
3 З питань платіжного балансу; |
||
|
4 З питань бюджету, фінансів та з адміністративних питань |
||
|
Рада з питань торгівлі товарами |
Комітети |
|
|
1 З питань технічних бар’єрів у торгівлі; |
8 З питань моніторингу за торгівлею технічними товарами; |
|
|
2 З питань адміністративної політики; |
9 З питань прав походження; |
|
|
3 З питань імпортного ліцензування; |
10 З питань субсидій та компенсацій; |
|
|
4 З питань захисних заходів; |
11 З питань оцінки митної вартості; |
|
|
5 З питань доступу на ринки; |
12 З питань інвестицій; |
|
|
6 З питань сільського господарства; |
13 З питань регіональних торгових угод; |
|
|
7 З питань санітарних заходів; |
14 З питань державних закупівель |
|
|
Рада з питань торгівлі послугами |
1 Комітет з питань торгівлі фінансовими послугами 2 Робоча група для професійних послуг |
|
|
Рада з питань торгових прав інтелектуальної власності |
||
|
Секретаріат |
Відділ технічного співробітництва і професійної підготовки кадрів |
Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торгову політику. СОТ організує роботу групи з вивчення меморандуму: чи відповідають принципи торгової політики країни правилам СОТ. Далі СОТ проводить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ, чи ні.
Питання для самоконтролю
PAGE 48